Особливості грошової повинності непманів в Українській соціалістичній радянській республіці (1921-1923 роки)

PhD (History Associate Professor of the Department of Source Studies and Special Historical Disciplines of the National Pedagogical Dragomanov University

Victor DANYLENKO

Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of department of History of Ukraine of the second half of the twentieth century, of the Institute of history of Ukraine of the National academy of sciences of Ukraine

THE MAIN FEATURES OF TAX OBLIGATION OF THE NEPMEN IN THE UKRAINIAN SSR1921-1923

The main aim of the article is to discover the history of the formation and functioning of the system of tax obligation of the NEPmen in Ukraine in 1921-1923 [at the beginning of the proclamation and implementation of the new economic policy of the Bolsheviks). The research methodology is based on a combination of general scientific [analysis, synthesis, generalization) and special-historical [historical-genetic, historical-typological, historical-comparative) methods with the principles of historicism, systematics, scientificity and verification. Etymologically, "tax obligation" is used to mark an indispensable fulfilment of the individual social obligation of the peasant's household, the workshop of an artisan, a small trader to the state and society. Types of duties, their presence in historiographical discourse are considered. The scientific novelty of the work is that it considers the types of duties of NEPmen, their presence in historiographical discourse. The structure of the industrial tax, the number of patents and the amounts of the equalization tax collection, its legislative design and organizational changes are shown. Considering the presence of elements of the classical paradigm in the coverage of socio-economic relations in the countryside in the early 1920s and modern assessments, the authors go beyond the conceptual boundaries of a purely class approach to the phenomenon of tax obligation. It is emphasized that its features at the beginning of the NEP is caused by systematic disregard for money in general, the gradual transition from natural tax to monetary taxation of NEPmen, and more importantly - establishment of relations between private entrepreneurs and government. The conclusion of the research is that the tax obligation of the NEPmen, that is used to be a conscious need to pay moderate taxes in exchange for relative freedom of trade, production and labour, became a slave-like monetary obligation of citizens to the state, which initially deprived them of property rights. Later on, denationalization and forms of social and labour partnership were proposed. The tax is seen as afinancial obligation of the payer, additionalfinancial burden, but individually specific, socially contradictory in the context of a systematic "attack on capital" of the Soviet tax authorities. Features of its collection in Ukraine was determined by the presence of the imperial-like centralized and unified apparatus of financial authorities. It is noted that the fiscal apparatus, represented by the tax authorities, was collecting seventeen types of taxes from city NEPmen and five types of taxes in the countryside. The total amount of industrial tax and other monetary taxes, which went to the cash desk of the People's Commissariat of Finance of Soviet Ukraine, supplemented the expenditure part of the state budget. NEPmen, whom the Soviet state ridiculed on the pages of satirical publications, became the first domestic investors, especially in conditions of credit isolationfromforeign countries.

Keywords: NEPmen, tax obligation,finance, tax policy, taxes, tax system.

Вступ

Постановка проблеми. Поняття та явище «грошова повинність», що стали предметом нашого дослідження, виникли задовго до проголошення нової економічної політики [НЕП], їхнє соціально-лінгвістичне походження сягає сивої давнини та зафіксоване в класичних термінах - «падаті», «данина», «подушна». Грошова повинність змінювала організаційні форми, але ключовим залишався адміністративно-примусовий та соціально-правовий зміст самого історичного явища. Етимологічно слово «повинність» означає неодмінне виконання чогось, тобто індивідуальне та соціальне зобов'язання селянського двору, майстерні ремісника, дрібного торговця перед державою та суспільством. Натуральні і грошові повинності, крім фіскальної функції, демонстрували відповідний статус особи та групи, їхню становість, а з іншого боку, розкривали особливості соціально-економічних відносин у суспільстві. Система оподаткування перетворилася на своєрідний індикатор цивілізаційності його розвитку, тобто виразника взаємин між владою і різними соціальними групами.

Революційні перетворення системи товарно-грошових відносин на теренах Російської імперії, започатковані жовтневим переворотом 1917 р., зумовили хаотичний стан економіки, особливо фінансів, але не скасували адміністративно-примусового інституту натуральних та грошових повинностей. їх продовжували стягувати, надавши революційним органам влади необмежені повноваження. Більшовицька модифікація системи податків, досягнувши свого апогею у буремні роки так званого «воєнного комунізму», не оминула традиційно- історичних форм існування грошової повинності. До неї повернулися з перших днів проголошення непу.

В історіографії, особливо радянській, крім визнання терміну «гужова повинність» та «натуральна повинність» для початку 1920-х рр., домінантне становище посідає визначення «грошовий податок» або «податок грішми». Вони запозичені з нормативно-правових актів та фахової літератури тих років і набули сталого використання. Вивчення сучасної української та російської історіографії непу переконливо доводить наявність традиційного висвітлення податкової політики більшовиків Шаповал Л. І. Сучасна українська та російська історіографія нової економічної політики (1921-1929 рр.). Бібліографічно-довідковий покажчик. Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. 328 с.; Економічна історія України. Історико-економічне дослідження: в 2-х томах. Т. 2.; Відп. ред. В. А. Смолій. Київ: «Ніка- Центр», 2011. 606 с.; Сушко О. О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду НЕПу (1921-1928): історико-теоретичний аспект. Київ: Преса України, 2003. 251 с.; Корновенко С. В. & Лазуренко В. М. Село. Хліб. Гроші.: Податкова політика радянської влади в українському селі у період НЕПу. Черкаси: Ваш Дім, 2004.188 с.; Скритинська Н. О. Податкова політика радянської влади в українському селі в 20-х роках XX ст.: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук.: спец. 07.00.01. Київ, 2014. 20 с.; Нэп: экономические, политические и социокультурные аспекты; Ред. колл.: А. С. Сенявский, В. Б. Жиромская, С. В. Журавлев. Москва: РОССПЭН, 2006. 544 с.. Термін «повинність» для історіографічного дискурсу, якщо не брати до уваги його появу у прикладній літературі 1920-х рр., принесли дослідники М. Безнін і Т. Дімоні у 2002 р., але принагідно до системи оподаткування російських колгоспників 1930-1960-х рр. Безнин М. А. & Димони Т. М. Повинности российских колхозников в 1930-1960-е годы. Отечественная история. 2002. №2. С.96-112. В українській історіографії тему формування державних повинностей селян УСРР 1928-1933 рр. розкрила Т. Козацька, присвятивши проблемі дисертаційне дослідження Козацька Т. Ю. Формування системи державних повинностей сільського населення Української СРР (1928-1933 рр.): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01. Черкаси, 2005. 21с.. Натуральний та грошовий податок селян 1920-х рр. розглядається в монографії В. Олянич, яка вважає їх «грошовими та натуральними повинностями» Олянич В. В. Приватне та кооперативне підприємництво селянських господарств в Україні (1921-1929 рр.): історичний аспект. Харків, 2012. С. 122, 122.. Для системного науково-історичного дослідження придатні терміни «грошовий податок» і «грошова повинність», які інтелектуально не демонтують самого явища - оподаткування селян, непманів, службовців тощо. Однак між ними, на нашу думку, існує кілька принципових відмінностей, які маємо виявити через дослідження грошової повинності непманів, тобто приватних підприємців.

Застосування терміну «повинність» в історіографічному дискурсі зумовлює певний ментальний дисонанс, особливо серед старшого покоління істориків, яке засвоїло класово- формаційний підхід до вивчення соціальних явищ. Навіть М. Бухарін, дискутуючи з Й. Сталіним наприкінці 1920-х рр., ототожнював хлібозаготівлі з ознаками «повинностей» селян, а систему їх оподаткування з «даниною» Бухарин Н. И. Проблемы теории и практики социализма. Москва, 1989. С. 278.. Тому використання поняття «повинність» сприймається в якості функціонального синоніму «кріпосне право», «експлуатація», але принагідно до феодалізму чи капіталізму.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з наявності елементів класичної парадигми висвітлення соціально-економічних відносин і модерних оцінок, спробуємо проаналізувати проблему становлення та функціонування системи грошової повинності непманів в Україні у 1921-1923 рр. При цьому намагатимемось вийти за концептуальні межі суто класового підходу до феномену «грошової повинності».

Виклад основного матеріалу дослідження

Особливість «грошової повинності» для початку непу зумовлена системним ігноруванням грошей загалом, поступовим переходом від продподатку до грошового оподаткування непманів, а найважливіше - становленням взаємин між приватними підприємцями та владою. За таких умов грошова повинність мала виглядати усвідомленою необхідністю сплачувати помірні податки в обмін на відносну свободу торгово-виробничої і трудової діяльності. Вона поставала фінансовим зобов'язанням громадян перед державою, яка спочатку позбавила їх права власності та фактично майна, а згодом запропонувала денаціоналізацію й форми соціально-трудового партнерства. Податок - це фінансова повинність платника, але індивідуально специфічна, соціально суперечлива в умовах системного «наступу на капітал» радянських податкових органів, економічно обтяжлива. Під таким кутом зору, а також в контексті відносин влади та суспільства «грошова повинність» набуває дещо іншого спрямування та інтелектуального сприйняття.

Політично-економічний контекст системи «грошової повинності» в Україні зумовлений наявністю централізованого та уніфікованого апарату фінансових органів. Створення «єдиних колегій», яке набуло остаточного юридичного вирішення у союзному договорі між УСРР та РСФРР від 28 грудня 1920 р., Сборник Узаконений РСФСР. 1921. Ст. 13. означало концентрацію фінансової ініціативи в Москві. Об'єднаний наркомат фінансів розпочав уніфікацію фінансової політики, а за дотриманням її принципів і форм стежив уповноважений, який мав самодіяльний управлінський інститут при Раднаркомі УСРР. Номенклатурно існував республіканський наркомат фінансів УСРР, але з обмеженими повноваженнями. Державне управління податків і зборів встановлювало графік та інтенсивність виконання «повинності» шляхом директивного доведення обсягу податку республіканським наркоматам фінансів.

Паралельним і фактично дублювальним владним органом стала штучно організована виконавська структура - Уповноважений Наркомфіну РСФРР при Раднаркомі УСРР, тобто своєрідний намісник із контрольно-наглядовими повноваженнями за збором податків («данини»]. У «Положенні про Уповноваженого» були виписані його права, обов'язки та номенклатурні функції. Він був покликаний забезпечити проведення «спільної фінансової політики», створення фінансового апарату на території УСРР, узгодження дій у фінансових справах і встановлення «єдності фінансової політики взагалі» Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України) Ф. ЗО. On. 1. Спр. 252. Арк. 3-4.. Уповнаркомфін РСФРР виконував наглядово-регулятивні функції, особливо в царині дотримання єдиного бюджету, кредитування витратної частини, єдності каси, розподіляв гроші в губерніях та установах, створював державний розпис прибутків і витрат так званого «загального федеративного бюджету». У жовтні 1921 р. з'явилося «Положення про Управління Уповноваженого Наркомфіну РСФРР» при РНК УСРР, тобто завершилася його організаційна структуризація ЦДАВО України. Ф. ЗО. Оп.1. Спр.252. Арк.16.. У його місячних і піврічних звітах фігурує Податкове управління Уповнаркомфіну, а також його структура. Відділ посередніх податків і державних монополій, який організаційно оформився в повному штаті 28 жовтня 1921 р., очолював Ф. Несмелов, його заступником був Г. Огородніков, старшим ревізором М. Торяніков Там само. Спр.261. Арк. 4-8.. Вони були першими організаторами наркомфінівської податкової системи в Україні. Завдяки їхній роботі на 1 січня 1922 р. виникли підвідділи посередніх податків і державних монополій у всіх 12 губерніях УСРР. Протягом другої половини 1921 р., починаючи з вересня, завершив організаційне оформлення і відділ безпосередніх податків, тобто виник податковий апарат для стягнення грошової повинності.

Податкова система Наркомфіну формувалася на організаційно-структурній основі Управління Уповнаркомфіну, яке мало 5 відділів, з яких відділ безпосередніх («прямих») податків, відділ посередніх («непрямих») податків і державних монополій. Вони започаткували історію становлення податкової справи в Україні, враховуючи особливості структурно-функціональної реалізації грошової форми податку, тобто повинності.

Проголошення непу значно пришвидшило організаційне становлення середньої ланки податкової системи Наркомфіну в УСРР, орієнтованої на грошову форму оподаткування непманів. Штати податкових органів губфінвідділів укомплектовувалися фахівцями з вищою освітою. Її мали 11 завідувачів губфінвідділів із 12 в УСРР, здобувши юридичну університетську освіту до 1917 р., а також фаховий досвід роботи у фінансово-економічних органах дореволюційного періоду. Зазвичай завідувач губфінвідділу очолював податкові структури - управління, відділ прямих або непрямих податків. Станом на 1 вересня 1922 р. Волинським губфінвідділом та податковим управлінням водночас керував В. Зайцев, Катеринославським - І. Авербах, Запорізьким - І. Руднєв, Київським - Г. Литкевич, Миколаївським - Д. Кліпков, Одеським - Ф. Шевцов, Подільським - А. Каспровський, Полтавським - 3. Віденко (член КП(б)У з «домашньою освітою»), Чернігівським - М. Тусевич ЦДАВО України. Ф. ЗО. Оп.1. Спр.639. Арк. 28-30.. Типовий штатний розклад губфінвідділів передбачав 7-13 працівників, тому що губернії вирізнялися територіально та соціально-економічно, а структурно їхній податковий апарат здійснював роботу через так звані «столи»: організаційно-інструкторський, промислового податку та патентного збору, звіту за промисловий податок, зрівняльний збір, гербовий збір. Апарати мали ревізорів, інспекторів, які займалися повсякденною податковою практикою.

Управління податками і державними доходами, яке охоплювало два базових відділи (безпосередніх і посередніх податків], називали «центроподатком», хоча управління підпорядковувалося Уповнаркомфіну РСФРР, що очолював Ф. Новицький. У податкову кампанію квітня 1922 р. - лютого 1923 р. начальником Управління податками і державними доходами був Р. Левін, а тимчасово виконувачем обов'язків начальника податкового управління Ф. Несмелов, А. Гринштейн Спр.644. Арк.18, 86.. Змінювалися завідувачі фінвідділів у губерніях, але зберігалася установка на кваліфіковане кадрове забезпечення. Податкову кампанію на Київщині в 1922-1923 рр. проводив губфінвідділ на чолі з М. Дековим, у складі якого працювало 11 фахівців з вищою освітою (лише двоє не мали її]. Належну професійну освіту здобули всі 7 управлінців Подільського, усі 6 податківців Чернігівського та Харківського фінансово-податкового апарату ЦДАВО України. Ф.ЗО. On. 1. Спр.639. Арк. ЗО.. Враховуючи рівень освіти та стаж роботи, їх можна вважати «старими спецами», яких держава покликала для налагодження податкової справи. Вони долучилися до роботи над «розписом загальнодержавних витрат УСРР на липень - вересень 1922 - 23 бюджетного року», тобто до головного фінансового кошторису республіки, основним джерелом якого вважали податки Роспись общегосударственных расходов УССР на июль-сентябрь 1922-23 бюджетного года. Финансовый Бюллетень. 1923. № 23-24. С. 76..

Становлення податкового апарату Наркомфіну в УСРР відбувалося шляхом ліквідації залишків «старорежимних грошових податків», уніфікації та унітарності основ фінансової політики в особі Уповнаркомфіну РСФРР, розмежування натуральної і грошової форм оподаткування фізичних та юридичних осіб. Остання не мала безпосереднього впливу політики «воєнного комунізму», крім ігнорування товарно-грошових відносин, тому створювала власний податковий апарат у дві організаційні фази: від червня 1919 р. до проголошення та впровадження непу в червні-липні 1921 р.; від формування податкового апарату Уповнаркомфіну з відповідними повноваженнями до інституційної самостійності системи податку в умовах проведення грошової реформи в 1922-1923 рр. Будь-яка періодизація, особливо щодо мінливої грошової форми оподаткування, є умовною. Вона використана нами для упорядкування хронології подій, які відбувалися за участі двох суб'єктів: Уповнаркомфіну та Раднаркому УСРР і ВУЦВК. Виконавча та законодавча влада обмежували діяльність Уповнаркомфіну, мали право самостійного, хоч і після узгодження з Москвою, вирішення поточних податкових справ. Спостерігалася організаційна сталість і видова послідовність грошової форми податку, який не мав зворотної трансформації, тобто заміни його натуральним еквівалентом. Він не був втіленням і символом політики «воєнного комунізму», як натуральний податок за розверсткою, а швидше навпаки - її протилежністю. Однак функціональні та організаційно-структурні ознаки грошової повинності залишалися сталими.

До проголошення непу Наркомфін УСРР, навіть за наявності податкового апарату, опікувався вилученням реальних цінностей (золото, діаманти, конфіскація одягу і білизни «буржуазії»], розподілом паперових грошей за витратними статтями державного бюджету. Емісійна фінансова система, використовуючи податковий апарат, наповнювала його цифрами, а не матеріальними засобами, породивши космічну емісію. Уже згаданий Ф. Несмелов, аналізуючи попередній історичний досвід функціонування податкової системи в УСРР, окреслив хронологічний період - від 12 квітня 1919 р. (чомусь вважав цю дату «моментом перемоги Радянської влади на Україні»] і до впровадження законів 26 липня і 9 серпня 1921 р. (стосувалися появи промислового податку] Несмелое Ф. Налоговые доходы за пять лет. Финансовый Бюллетень. 1925. №4. С.4.. Фінансово-податкові органи тоді займалися «...механічною діяльністю винятково ліквідаційного значення, пов'язаного з поверненням боргів минулих літ з платників податків» Там же., але без належного фінансового ефекту, тому що боржники покинули країну, а податковий апарат виявляв бездіяльність через відсутність окладних книг, списків платників. непман грошовий комісаріат радянський

Історичною датою економічно активованої грошової системи оподаткування, на переконання Ф. Несмелова, стало впровадження промислового податку 26 липня 1921 р. на території РСФРР. Він наголошував, що в Україні «з технічних причин» його реальне застосування припадає на жовтень 1921 р. В інших статтях тих років зазначалося, що «Положенню про промисловий податок» від 26 липня 1921 р. «передував закон про промисловий податок» в УСРР 14 червня 1921 р., який запровадили для наповнення міського бюджету, а тому дозволили фінорганам стягувати патентний збір і податок із прибутку.

Об'єктом оподаткування стали міська торгівля і дрібна промисловість, розподілені на розряди згідно з патентним збором: закриті приміщення (вища ставка патенту], дрібні кіоски, будки, лавки (середня ставка], базарні одиниці (найнижча ставка]. Розмір ставки залежав від місцевості, тому міста України розділили на два пояси: перший - Харків, Київ, Одеса, решта міст належали до іншого поясу. Патентний збір для промислових підприємств встановлювали за соціально-економічними ознаками: наявність найманих робітників і технічних засобів. Діяли два соціально-виробничі типи, з яких вищий означав обов'язкове використання механічного двигуна, нижчий - без нього. Розмір патенту залежав від кількості найманих робітників, відтак виокремлювали три розряди підприємств: перший - до двох працівників, другий - від двох до десяти, третій - понад 10 робітників П.Р. П'ять лет промыслового налога. Финансовый Бюллетень. 1926. № 19-20. С. 8.. Третю складову становив податок із прибутку, який стягували за прогресивною ставкою: від 5 % (для 1,5 мли крб], від 10 % (1,5-4,5 мли крб], від 15% (4,5-15 мли крб], 25 % понад 15 мли крб прибутку Там же. С. 9.. Отже, сприймаючи 14 червня як початок упровадження в Україні промислового податку, зазначимо не умовну першість порівняно з 26 липня, а фактично функціонування класичного податку і відповідної системи оподаткування. За «розрядами підприємств» стояли конкретні особи - власники та орендарі.

Системність упровадження промислового податку визначалася не лише викладеними вище обставинами, а також формуванням соціального типу його платника - приватного підприємця, непмана. їхній легітимності та офіційному статусу сприяла інструкція НКВС УСРР від 14 червня 1921 р. «Про порядок видачі дозволу на право торгівлі й організації пунктів товарообміну» ЦДАВО України. Ф.5. Оп.1. Спр. 508. Арк. 1.. Вона регулювала торгівлю сільськогосподарською і промисловою продукцією, але в губерніях, що виконали продрозверстку 1920-1921 рр. Власник отримував дозвіл (патент], а торговельні заклади поділяли на розряди, які підлягали регламентації згідно з «Тимчасовим положенням про приватну торгівлю продуктами ремісничої і фабричної промисловості, сільського господарства» від 12 липня 1921 р. Там само. Арк. 5. Торгові заклади розподіляли за розрядами, обравши за соціально-економічний критерій кількість найманих робітників і загалом працівників, починаючи від 5 осіб. До третього розряду належали заклади, у яких працювали винятково їхні власники. Отже, формувався соціальний тип платника промислового податку, тобто стягнення частини прибутку у формі патенту з промислу, яким були приватна торгівля і приватне кустарно-ремісниче підприємництво. Так розпочинався реальний неп, тому що податок сплачували в грошах, а виробничі відносини набували ознак товарно-грошових. Протягом липня-листопада 1921 р. у трьох губерніях України зареєструвалося близько 10 тис. приватних торговців Сушко О. О. Вказ. праця. С. 179. - перших платників податків.

Положення про промисловий податок було схвалено Всеросійським ЦБК та РНК РСФРР 26 липня 1921 р., тобто через місяць після законотворчої роботи українського уряду. Промисловий податок від 26 липня означав упровадження прямого оподаткування в грошовій формі. Патент, вибраний власником торгового закладу чи підприємства, збирали у вигляді авансу до зрівняльного збору, а останній становив 3 % від обігу. Пільги надавали родинам червоноармійців, інвалідів, найбіднішим верствам, тобто діяли соціально-класові обмеження. Спочатку зрівняльний збір стягували лише в 58 містах СРСР, але з торгових підприємств 2 і 3-го розряду та промислових підприємств усіх розрядів, а в решті міст значну частину торгово-промислових закладів першого або другого розрядів звільняли від зрівняльного збору. Йому підлягали окремі категорії ремісників, власників стоматологічних майстерень, ювеліри, ямщики, торгові посередники. Патентний збір брали щопівроку, зрівняльний щоквартально. За жовтень-грудень 1921 р. в УСРР вибрали 49 тис. патентів на торгово-промислові підприємства, сплативши 14,3 тис. крб золотом, а зрівняльний збір стягували лише в Одеській губернії, який складав 1,5 тис. крб. Несмелов Ф. Налоговые доходы за пять лет. Финансовый Бюллетень. 1925. № 4. С. 4. Податкові органи брали патент не за півріччя, а за рік, але приватна торгівля набирала активного розвитку. Збільшення кількості вибраних патентів, вірогідну межу яких встановлював Наркомфін УСРР, свідчило про стимулювальну роль промислового податку. Активно працювали і фінінспектори, яким протягом другої половини 1921 р. «...голодним і роздягненим доводилося цілими днями проводити під дощем» ЦДАВО України. Ф. 30. Оп. 1. Спр. 621. Арк.1., переміщуючись від міста до міста, не маючи коштів, канцтоварів, постійних помешкань.

Законодавчі і виконавчі структури декларували право приватної торгівлі, яка швидко відроджувалася, охоплюючи всі соціальні групи населення. Непманами ставали класичні торговці, яких у роки воєнного комунізму вважали «спекулянтами» і «мішечниками», робітники і службовці, селяни і кустарі. «Згодом, коли дозвільну систему занять торгівлею було скасовано, - наголошувалося у фаховому друкованому органі «Фінансовий Бюлетень», - коли настав період захоплення непом, схиливши до торгівлі майже весь звільнений від роботи та служби елемент, а інколи навіть затягнувши до торгівлі й осіб із середовища робітників та службовців, коли торгувати стали всі, то запроваджені Положенням від 26-VII- 1921 форми та обсяг положення виявилися недостатніми. Організація і форми торгової діяльності не могли вже відповідати тим найпростішим рамкам обкладання їх промисловим податком, які були викладені в Положенні від 26-VII-1921 року» П.Р. П'ять лет промыслового налога... С. 10.. Податковий апарат, хоч і поспішно сформований, однак доволі швидко напрацьовував законопроекти, інструкції, нормативні акти.

Водночас із дією промислового податку як базового виду грошового податку 22 вересня 1921 р. політбюро ЦК КП(б]У дозволило заміну продподатку його відсотком у грошовому еквіваленті за ринковою ціною зернових культур ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп.6. - Спр. 17. - Арк. 101.. 31 січня 1922 р. Раднарком УСРР, спираючись на постанову уряду РСФРР, вимагав від податківців нарахування всіх податків і зборів у довоєнних карбованцях, а стягувати радянськими рублями за курсом Уповнаркомфіну Сборник Узаконений Украины. 1922. № 5. Ст. 66.. Раднарком УСРР встановив з 10 лютого податок на цигарки, тобто акцизний збір у розмірі 50 довоєнних копійок за 1000 штук Збірник Законів України. 1922. № 6. Арт. 106.. Акцизний збір як форма непрямого податку надходив здебільшого до союзного бюджету, але разом з іншими формами представляв наркомфінівську податкову систему.

10 лютого 1922 р. уряд РСФРР скасував попереднє положення про промисловий податок, а в УСРР з 15 березня 1922 р. Посилювалася увага до соціального типу розрядів, тобто діяв «індивідуальний підхід», основний «тягар» лягав на зрівняльний збір. Відповідно до нового «Положення про промисловий податок» від 10 лютого ним обкладали «...всі торгові і промислові підприємства, одноосібні ремесла і промисли, особисті промислові заняття» Положение о промысловом налоге. Утвержденное ВЦИК и СНК 10 февраля 1922 г. и правила взимания его. Москва: Наркомфин, 1922. С. 5.. Його не стягували з кустарного промислу, який був додатком до землеробських справ селянського двору, а також не використовував найману працю. Промисловий податок складався з патентного та зрівняльного зборів, тобто структура і принципи були збережені від перших місяців його впровадження.

Для визначення патенту встановлювали 12 розрядів промислових підприємств, а сума залежала від кількості найманих робітників. Збирали за півроку вперед, ставки зростали дуже стрімко від 7-го до 12-го розрядів - у 6,5 раза. Зрівняльний збір стягували від суми обігу, а не прибутку, щокварталу. Обігом вважали суму податкової виручки торгового підприємства за готівку та в кредит, вартість наявної сировини для промислового підприємства, реалізовану ціну товарів власного виробництва, посередницькі операції. Кожного 15 числа січня, квітня, червня і жовтня власник закладу та промислового підприємства подавав до податкової комісії інформацію про суму обігу, а патент на торгівлю отримували щоквартально. Стягненню підлягали і предмети розкоші, якими торгували непмани, але не ухилялися від його внесення.

Прозорість норм промислового податку і декларування серйозного наміру непу впливали на платників податку. Економічна необхідність і матеріальне зацікавлення штовхало їх до фінвідділу за отриманням дозволу, тобто за патентом. За сім місяців 1921/22 р. податківці зібрали патентного збору на 145 мли крб у грошових знаках зразка 1922 р. (один мли дорівнював одному крб золотого еквіваленту], а зрівняльного на 33,2 мли крб «сов знаків», а протягом першого півріччя 1922 р. 78 мли патентного і 9 мли зрівняльного збору ЦДАВО України. Ф.ЗО. Оп.1. Спр. 621. Арк.З.. Грошова одиниця постійно змінювалася, тобто паперові гроші зразка 1922 р. або 1923 р., тому астрономічні суми не завжди є показовими, але вони засвідчують співвідношення питомої ваги патенту і зрівняльного збору, дієздатність грошової форми податку. За першу половину грудня 1922 р. податківці Київської губернії отримали 86,3 мли зрівняльного і 4 мли патентного збору, Харківської - відповідно 48 і 3,9 мли, Катеринославської 39,4 і 2,6 мли, Одеської 38,1 і 3,9 мли, Чернігівської 28,8 і 0,9 мли, Донецької 28,1 і 2,5 мли, Полтавської 14,2 і 1,9 мли, Волинської 8,2 і 2,2 мли, Подільської губернії 7,5 і 0,7 мли крб зразка 1922 р. Сведения о поступлении государственных и местных налогов и доходов в 1-ой половине декабря 1922 года. Финансовый Вестник. 1923. № 1. С. 68-69.. Абсолютні цифри лише засвідчували колосальну інтенсивність роботи податкового апарату, а не фінансову вагомість зібраної суми. Вона вимірювалася відсотком та питомою вагою серед джерел бюджету. Промисловий податок становив тоді близько 9% загальної суми державних і місцевих податків, а це суттєвий показник, враховуючи близько 15 форм грошового податку. Кількість промислових підприємств і закладів торгівлі зростала, відтак збільшувалися і збори, а саме зростання підкреслювало стимулювальну функцію промислового податку. Зрівняльний збір стягували з ресторанів, їдалень, які працювали після 19-ої години: 5% торгового обігу без використання музики і 10% із музикою ЦДАВО України. Ф. 30. Оп.1. Спр.614. Арк.6..

У фінансово-аналітичних зведеннях тих років називали й інші причини непропорційності патентного і зрівняльного зборів упродовж перших семи місяців 1922 р. Зростання патентного збору пояснювали посиленням «фіскального обліку промислових і торгових підприємств», а також підвищенням ставок патенту, особливо вищих розрядів. Недостатньо активним було виявлення «справжніх розмірів промислово-торгових оборотів» закладів. Податковий апарат, хоч і мав організаційно-технічні труднощі, однак діяв активно. 11 грудня 1922 р. член колегії НКФ РСФРР М. Альський, який здійснював інспекцію податкової справи в Україні, вказав на те, що податківці Київщини «надто багато уваги» приділяли Києву та околицям. Він зазначив також, що 30-40% населення ухилялося від сплати патенту, а до «судової відповідальності» не притягнули жодного Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України]. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 1015. Арк. 2.. На Катеринославщині, за його спостереженнями, у грудні 1922 р. була «...мізерна кількість вибраних патентів на розкіш, відсутність таких не лише у дрібних, але й великих підприємств, що торгували хутром, шовком, сріблом». Промисловий податок з його подвійним оподаткуванням становив певний соціальний та фінансовий «тягар». Наприклад, власники магазину санітарно-гігієнічних товарів І. Дворкінд та М. Гуревич скаржилися на високий зрівняльний збір - 113 тис. крб при торговому обігові 1922/23 р. 450 тис. крб, хоча предмети розкоші становили 20% від загального торгового обігу їхнього закладу. Загалом податки забирали 45% суми торгового обігу ЦДАВО України. Ф. 36. Оп. 1. Спр. 286. Арк. 2-4.. Непмани не були тоді “класичним купецтвом”, а промисловий податок виявися обтяжливим, особливо на розкіш, - до 50% обігу. У випадку несвоєчасного його внесення нараховували і стягували пеню - 1,5% із суми боргу. Діяла податкова дисципліна, яка також стала елементом системного функціонування промислового податку, який виявився класичним непівським адміністративно- інституційним продуктом.

У 1922-1923 рр., як зазначав Л. Юровський, «...система податків була піддана дуже великим змінам», а промисловий податок реформували 18 січня 1923 р. ЮровскийЛ Н. Денежная политика советской власти (1921-1927]. Москва, 1928. С. 140. Фактично вдосконалювалася податкова практика, але без «зміни основних принципів цього податку» П.Р. П'ять лет промыслового налога... С. 10.. 14 лютого 1923 р. ВУЦВК видав «Положення про державний промисловий податок» Збірник Законів України. 1923. № 6. Арт. 109.. Торгові підприємства розподіляли на п'ять розрядів: до першого належала торгівля «з рук, із землі або з невеликих лотків», до другого - однією особою з родини без будь-якого помешкання, до третього - магазини закритого типу роздрібної торгівлі, четвертого - установи напівгуртового рівня з вартістю кожної партії товару від 25 до 1 тис. крб, п'ятого - гуртова торгівля. Вони торгували промисловою сировиною, готовою продукцією, золотими і срібними виробами, продуктами й одягом, тобто повним асортиментом, але згідно з патентом до кожного розряду. Лібералізація торгівлі збільшила кількість її приватних закладів, а також державних і кооперативних.

Комерційний інтерес і бажання займатися торгівлею та промисловою діяльністю добровільно схиляли частину підприємців до придбання патенту, але й податкові органи примушували непманів брати патент і сплачувати зрівняльний збір. їх пропорції почали скорочуватися наприкінці 1922 р., у січні-березні 1923 р. співвідносилися 1 до 1,9, а протягом першого півріччя один до двох, однак у квітні - червні 1 до 1,8 раза. За перше півріччя 1923 р. сума патенту виявилася меншою від зрівняльного збору в 1,4 раза Анализ поступлений прямых и косвенных налогов на Украине в 1922-23 г. и перспективы на бюджетный 23-24 г. Финансовый Бюллетень. 1923. № 25. С. 1-5.. Надходження зрівняльного збору перевищувало патентний збір, тому що краще працювали податкові інспектори, система приватного підприємництва поповнилася значною кількістю торговельних закладів, кустарних промислів, сімейно-трудових господарств. Неп справляв позитивний вплив на соціальну категорію реальних платників податків, чисельність яких щороку збільшувалася.

Історики, досліджуючи систему приватного підприємництва в Україні 1920-х рр., подають статистику торговельно-промислових підприємств за соціально-економічними секторами. Зазвичай вона була віддзеркаленням податкової статистики, тобто вибірки патентів власниками торгових і промислових закладів. Безумовно, що така статистика кількості непманів далеко неповна. Наприклад, в УСРР підприємств із стягненням патентів було в 1922/23 р. 352,1 тис. П.Р. П'ять лет промыслового налога. С. 11. В окремих регіонах спостерігалися місцеві особливості кількісного і галузевого складу підприємств, які підлягали оподаткуванню промисловим податком. На Донбасі в першому півріччі 1922/23 р. діяло близько 15 тис. приватних торгових закладів і понад 7 тис. промислових підприємств, а протягом 1923/24 р. відповідно зменшилася їхня кількість - 10,2 тис. і 5,9 тис. одиниць Прямые налоги в Донбассе. Финансовый Бюллетень. 1924. № 1. С. 10.. Для стягнення патенту зареєстрували 17687 підприємств, з яких 11328 торгових, 6359 промислових, а також 14613 особистих промислів і 167 на предметі розкоші. Для зрівняльного збору в 1923/24 р. виявили 10380 підприємств, що на 3,1 тис. менше від попереднього року. Торговий обіг 11 тис. закладів склав тоді 59,3 мли крб, а зрівняльний збір становив 610 тис. крб, тобто 97 крб з одного закладу. Фінінспектори склали в 1923/24 р. 19% протоколів про ухилення від промислового податку, а за 1922/23 р. 9,3%, тобто посилилася «патентна репресія» Там же. С. 11.. Потенційно платниками промислового податку мали бути кустарі, залучення яких до обліку патентів та зрівняльного збору, могло б у рази збільшити їх загальну кількість. Податкові органи заздалегідь друкували певну кількість бланків для обліку стягнення патенту та зрівняльного збору. 1 січня 1923 р. податкове управління НКФ УСРР підготувало для 12 губфінвідділів 950 тис. патентів, з яких торгових 450 тис., промислових 200 тис., особистих 200 тис., складських 100 тис. штук ЦДАВО України. Ф. 30. Оп. 1. Спр. 645. Арк. 38.. їх розподіляли за губерніями, але реальна вибірка вирізнялася обсягами та співвідношенням двох складових промислового податку.

Господарський рік розпочинався з 1-го жовтня, а перший квартал оподаткування охоплював жовтень - грудень, другий січень - березень, третій квітень - червень. Між окремими податками спостерігалося неоголошене змагання. Так, за перше півріччя 1923/24 р. патентний збір склав 10,4%, зрівняльний 31,3%, подоходний 28,6%, гербовий збір 20,7% загальної суми грошових податкових надходжень Соколов В. Прямые налоги на Украине в III квартале 1923-24. Финансовый Бюлетень. 1924. № 39. С.9.. Місце промислового податку серед решти податкових стягнень в УСРР було вагомим: у 1922/23 р. - 42,3%, у 1923/24 р. - 47,8% до загальної суми податкових надходжень Шевцов Ф. Поступление прямых налогов по Украине. Финансовый Бюллетень. 1925. № 1. С. 9.. Статистично-економічні показники функціонування цього виду оподаткування непманів виявляють його фінансову ефективність, а також підтверджують правильність переходу від натуральної до грошової форми як прямого податку. Посідаючи від 43% до 48% суми податкових надходжень в УСРР, навіть за умови неповної вибірки патентів та активної фіскальної практики фінінспекторів, промисловий податок «прижився» в умовах непу, став його конкретним функціональним виразником.

На середину 1920-х рр. податкова система в УСРР вирізнялася «багатоликістю податків», надто «розбухла», а в окремих випадках стала нераціональною, тому що спостерігалося дублювання однотипних функцій і фінансових стягнень. В економічних та фінансових колах почали говорити про «реформу часткової уніфікації прямого обкладання в містах», об'єднання податків і можливу ліквідацію деяких з них. До цього спонукали грошова реформа та впровадження твердої радянської валюти [червінця], усталені форми приватногосподарської діяльності, диференціація населення за економічними ознаками. За таких умов паралельне існування промислового і подоходного податків не спричиняло нарікань, тому що «...промисловий податок має в нас дуже особливу конструкцію і є податком реальним» Унификация прямого обложения в городах. Финансовый Бюллетень. 1925. № 3-4. С. 18-19.. Багатоукладність економіки періоду непу зумовлювала наявність репрезентативної системи податків.

Промисловий податок, ліквідований у роки воєнного комунізму, швидко завоював належне місце в умовах приватного підприємництва, вільної торгівлі, відносного лібералізму соціально-економічних відносин. Він був зрозумілим для платників, а спроба уникнути його пояснюється наявною культурою, хоча «патентна репресія» не дуже подобалася непманам. Однак кількість вибраних патентів та обсяги сплати свідчили про органічну соціальну адаптацію цього виду грошового податку.

Податкова система Наркомфіну УСРР, яка була покликана наповнювати прибутками державний бюджет та виконувати інші соціально-економічні завдання [обмеження приватника, стимулювання державного сектору, забезпечення кредитування за класовим принципом тощо], не обмежувалася функціонуванням промислового податку. За їх кількістю вона значно випереджала перелік натуральних податків, демонструючи колосальну роботу фінінспекторів на місцях та центрального апарату - податкового управління Наркомфіну. Підприємницька активність непманів стимулювала роботу податкового апарату, а разом вони відроджували економічне життя суспільства, яке виходило з полону «воєнного комунізму» та революційних експериментів.

Фактично, протягом господарського року, починаючи з жовтня 1921 р. і до кінця 1922 р., грошова форма оподаткування стала пріоритетною. «На Україні 1922 р. був першим періодом, - зазначалося в редакційній статті «Фінансового Бюлетеня», - протягом якого податкова система Робітничо-селянського уряду, формуючись поступово, отримала майже повне завершення в межах фінансового плану, наміченого в умовах нової економічної політики, а прямі податки і податки на споживання, які входили до загальнодержавної мережі оподаткування, посіли з більшим або меншим успіхом ті місця в доходному бюджеті країни, на які вони могли розраховувати через постійний натиск податкового пресу» Анализ поступлений прямых и косвнных налогов на Украине в 1922-23 г. и перспективы на бюджетный 23-24 г. ... С. 1.. Підкреслювався безпосередній зв'язок податкової активності фінорганів з промисловим поступом та загальним економічним розвитком, а також з «...кількісним і якісним поліпшенням роботи виниклого, як фенікс з попелу, фіскального апарату, який спочатку був слабкий чисельно і з багатьох причин не міг використати з належною повнотою і чіткістю фінансові і технічні прийоми численних видів оподаткування» Там же.. Достатньо вичерпна та системна оцінка.

Уніфікація податкової системи мала логічне і прикладне завершення у формі фінансового плану - державного і місцевого бюджетів. А сутнісну ознаку грошових податків становила їхня фіскальна функція. Її спостережено в податковій практиці тих років, що зафіксовано у фахових періодичних виданнях. Знаний у 1920-х рр. теоретик податкової справи професор С. Жилкін, аналізуючи діяльність податкових органів за перший квартал 1922/23 р., зазначив, що Уповнаркомфін «...у новому бюджетному році даємо на кожний місяць особливе завдання по окремим губерніям, областям і союзним республікам, на різні суми надходжень державних прямих і непрямих податків без митних зборів» Жилкин С. Налоги на Украине. Финансовый Вестник. 1923. № 1. С. 18.. Фактично зберігся принцип розверстки грошової суми податків за адміністративно-територіальною ознакою, але й методи їх стягнення вирізнялися адмініструванням та примусом. Узагальнення С. Жилкіна є переконливими: «...були застосовані рішучі заходи до успішного надходження податків і до енергійного стягнення боргів», «...визнано необхідним створити негайно в губерніях комісії під головуванням головгубвиконкомів, поклавши на них обов'язок ужити всі заходи для успішного й реального надходження податків і доходів», «...реальні заходи впливу на неплатників податків стали здійснюватися повсюдно» Там же. С. 18-23.. Наслідки «податкового тиску» мали конструктивне завершення для бюджету: стовідсоткове виконання податкових зобов'язань в 4-х губерніях і позитивні тенденції надходження в УСРР (78 % за вересень - грудень 1922 р.].

В архівному фонді Наркомфіну УСРР збереглися законодавчі і нормативні акти РНК РСФРР, які стосувалися фінансової політики і звітності податкових органів про виконання податків. Показовим є зміст доповіді Управління Уповнаркомфіну РСФРР стосовно підсумку податкової роботи в Україні за перше півріччя 1922/23 р. У доповіді зазначалося, що «...з жовтня з Москви надходять для кожного місяця завдання загальної суми податку. Це завдання УпНКФ, керуючись розмірами надходжень по кожній губернії за кілька місяців розверстує між губерніями» ЦДАВО України. Ф. 30. Оп.1. Спр.581. Арк. 5.. Отже, принцип розверстки грошових сум у формі плану стягнення податку виявився основним.

Зосередження уваги на бюджеті, наповненням доходно!' частини якою керував Наркомфін через організацію діяльності податкової системи, звужує її сприйняття. Вона, враховуючи організаційні та структурно-функціональні особливості, мала кілька базових рівнів. Поширені були державні і місцеві податки, які разом становили справді “податковий тягар” для непманів і платників загалом. У грудні 1922 р. Київський губфінвідділ скаржився представникові Уповнаркомфіну М. Альському на те, що «...на нас за останні кілька місяців звалилося біля 40 місцевих і державних податків» ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 1015. Арк. 60.. Державними вважали промисловий, загальногромадянський («старий» і «новий»], трудгужподаток, гербовий і канцелярський збори, непрямі податки, а місцевими - усі міські і позаміські, подвірний (грошовий], присадибний, комунальні доходи. Окремі з них розпадалися на десятки дрібних податків і зборів, обтяжуючи фінансово і деморалізуючи фізично платників.

Застосування грошового податку в умовах голоду і відновлення ролі грошей в соціально-економічному розвитку суспільства стимулювало податківців, пробуджувало їхню фантазію і податкову творчість. Згаданий «загальногромадянський» податок використали для допомоги тим, хто голодує. 8 березня 1922 р. був «декретований» перший «цільовий загальногромадянський податок», який в Україні впроваджувався з травня Анализ поступлений прямых и косвенных налогов на Украине в 1922-23 г. и перспективы на бюджетный 23-24 г. ... С.4.. 6 червня 1922 р. ВУЦВК, називаючи цей податок «загально-громадським», Збірник законів України. 1922. № 27. Арк. 416. звернув увагу на «кволе» його надходження, особливо в губерніях, не уражених голодом, а також на погану роботу податкового апарату. Для активного стягнення цього податку було розроблено відповідну інструкцію для уповноваженого, що перебував на місцях протягом місяця, складав списки в містах і селах, узгоджував з фінвідділами розподіл повітів, організовував агітки в пресі ЦДАВО України. Ф. 30. On. 1. Спр.252. Арк. 144.. Податок був разовим, застосовувався вперше, вважався менш обтяжливим, ніж натуральний. Встановлено було три групи платників залежно від окладів заробітної плати. Його платниками, за підрахунками податківців, мали стати близько 5 млн осіб, Там само. Спр. 581. Арк. 16.а на потреби голодяників надійшло понад 2 млн крб (мізерна сума в грошових знаках 1922 р.] Там само. Спр. 252. Арк. 167..

Другий загальногромадянський податок запровадили 9 листопада 1922 р., а сплачували його громадяни радянської держави, хоча кошти спрямовували на «громадські» потреби. 31 січня 1923 р. підвищили ставки, але зібрали 416 тис. крб золотом (або 11,3 мли у знаках 1923 р.) Анализ поступлений прямых и косвенных налогов на Украине в 1922-23 г. и перспективы на бюджетный 23-24 г. ... С. 4.. Надходження першого («старого»] склали 16%, другого (“нового”) 17% загальнофедеративного обсягу. Його стягнення дуже дратувало людей, тому що суми були мізерними, а бюрократичної тяганини значно більше, особливо з легалізацією зарплат і прибутків кожного працівника.