Академік М. Грушевський і нарком освіти М. Скрипник у контексті комунізації ВУАН (1927-1931 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академік М. Грушевський і нарком освіти М. Скрипник у контексті комунізації ВУАН (1927-1931 рр.)

Руслан Пиріг

доктор історичних наук, професор,

Анотація

Метою дослідження є висвітлення складних взаємовідносин академіка М. Грушевського й наркома освіти УСРР М. Скрипника у ході боротьби ЦК КП(б)У за ідеологічний контроль над Всеукраїнською академією наук. Завдання статті полягають в історичній реконструкції перетворення колишніх ідейних опонентів - очільника УНР і голови уряду УСРР - на ситуативних попутників у контроверсійному процесі українізації та комунізації академічних установ, істотні розходження у візіях ученого й функціонера на цілі та призначення реорганізованої ВУАН призвели до репресій проти М. Грушевського. Методологія базується на принципах історизму, науковості, системності. Використовуються проблемно-хронологічний, історико-біографічний, порівняльний, аналітичний методи. Наукова новизна визначається постановкою та комплексним дослідженням конкретних умов, спонукальних мотивів, латентних дій, ідеологічних розбіжностей у відносинах академіка М. Грушевського й наркома М. Скрипника. Важливим також є порівняльний аналіз фіналів їхніх життєвих доль. ідейний опонент академік

Ключові слова: Грушевський, Скрипник, політбюро ЦК, Наркомос УСРР, ВУАН, українізація, комунізація.

Ruslan PYRIH

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,

Chief Research Fellow,

Department of the History of the Ukrainian Revolution of 1917-1921,

Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

Academician M. Hrushevskyi

and People's Commissar of Education M. Skrypnyk in the Context of the Communisation of the All-Ukrainian Academy of Sciences (1927--1931)

The purpose of the study is to highlight the complex relationship between academician M. Hrushevskyi and people's commissar for education of the UkrSSR M. Skrypnyk during the struggle of the Central Committee of Communist Party for ideological control over the AllUkrainian Academy of Sciences. The objectives of the article are the historical reconstruction of the transformation of former ideological opponents - the leader of the Ukrainian People's Republic and the head of the UkrSSR government - into situational companions in the controversial process of Ukrainization and communisation of academic institutions, significant differences in the views. The research methodology is based on the principles of historicism, scientific systematism problematic-chronological, historical-biographical, comparative, analytical methods are used. Scientific novelty of this paper is determined by the formulation and comprehensive study of specific conditions, motives, latent actions, ideological differences in the relations between academician M. Hrushevskyi and people's commissar M. Skrypnyk. It is also important to compare the last periods of their lives.

Keywords: Hrushevskyi, Skrypnyk, Politburo of the Central Committee, People's Commissariat of Education of the UkrSSR, All-Ukrainian Academy of Sciences, Ukrainization, Communisation.

Відносини академіка М. Грушевського та наркома освіти УСРР М. Скрипника не належать до маловідомих темПершим, хто ще на схилі радянської доби публічно заговорив про зв'язок М.Грушевського зі М.Скрипником, був львівський історик і дисидент Я.Дашкевич. На засіданні товариства "Спадщина" у грудні 1988 р. він, зокрема, сказав: "За Грушевського був Скрипник, який хотів зробити з Грушевського президента Академії наук, між іншим, для того, щоб ліквідувати антибільшовицьку опозицію в Академії в особі Кримського. Грушевський не погодився" (див.: Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. - Л., 2006. - С.332).. У сучасній українській історіографії вони знайшли фрагментарне висвітлення насамперед у дослідженнях, присвячених прирадянській діяльності М. Грушевського, останні роки якої збіглися з ідеологічним наступом керівництва ЦК КП(б)У на Всеукраїнську академію наук. На вістрі цієї боротьби й був нарком освіти М. Скрипник. Зокрема показано його намагання використати авторитетного вченого для зміни керівництва академії з метою її комунізаціїПиріг Р. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - К., 1993. - 198 с.; Сохань П., Ульяновський В., Кіржаєв С. М.С. Грушевський і Academia: ідея, змагання, діяльність. - К., 1993. - 320 с.; Пиріг Р. Життя і діяльність М.С. Грушевського в контексті ідеологічної боротьби в Україні (1920-1930-ті рр.): Дис. ... д-ра іст. наук. - К., 1994. - 353 с.; Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: Трагічне десятиліття: 1924-1934. - К., 1996. - 335 с.. Вивчення складних взаємовідносин М. Грушевського зі владою поглиблено в новітніх працяхШаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський: "Я сам прийшов до політики через історію...". - К., 2018. - 496 с.; Пиріг Р., Тельвак В. Михайло Грушевський: життєпис на тлі доби. - Херсон, 2021. - 572 с.. Окремі сюжети теми відображено у грушевськознавчих студіях В. Тельвака, І. Гирича, Я. Федорука, С. Білоконя та ін.

У перші роки незалежності України також активно досліджувалося життя й діяльність відомого більшовика М. СкрипникаМацевич А. Микола Скрипник: Біографічна повість. - К., 1990. - 216 с.; Замковий В. Микола Скрипник: сторінки політичної біографії // Про минуле - заради минулого. - К., 1989. - С.22-34; Пиріг Р., Шаповал Ю. Микола Скрипник: хроніка загибелі // Політика і час. - 1991. - №4. - С.78-85; МейсДж., СолдатенкоВ. Національне питання в житті й творчості Миколи Скрипника // Український історичний журнал. - 1996. - №2/3. - С.74-86.. Автори зосередили увагу в основному на революційній і партійній роботі, трагічному життєвому фіналі. Статті мали здебільшого публіцистичний характер. Згодом дослідницьке наповнення публікацій посилилося, з'явилися праці про багатогранну діяльність М. Скрипника, зокрема на посту наркома освіти республіки: внесок у справу українізації, турбота про розвиток шкільництва, літератури й мистецтва, заходи на чолі правописної комісії тощо. Однак тема "Скрипник та академія наук" виявилася найменш висвітленою. Навіть у дисертаційній праці В. Шарпатого цей напрям залишився поза увагою автораШарпатий В.Г. Діяльність М.О. Скрипника на чолі Наркомату освіти радянської України (1927-1933): Дис. ... канд. іст. наук. - К., 1994. - 184 с.. У найбільш глибокій, фактично біографічній книзі В. Солдатенка академічні сюжети обмежені констатацією підтримки М. Грушевського наркомом та обґрунтуванням правомірності його обрання дійсним членом ВУАН. Автор переконливо доводить, що це був один із найвизначніших інтелектуалів у тогочасному союзному компартійному керівництві й чи не єдиний - у республіканськомуСолдатенко В. Незламний: Життя і смерть Миколи Скрипника. - К., 2002. - С.168-169. Див. також: Його ж. У пошуках соціальної і національної гармонії (ескізи до українського комунізму). - К., 2006. - 479 с..

Попри значний масив наукової та публіцистичної літератури про М. Грушевського і М. Скрипника, відносини між ними в контексті боротьби за/проти комунізації ВУАНПоняття "комунізація" стосовно академії означає поширення на наукову діяльність офіційної політико-ідеологічної доктрини, застосування марксистко-ленінської методології досліджень, а також збільшення прошарку членів компартії серед науковців, насамперед академіків. не були об'єктом спеціального системного дослідження. Саме це актуалізує потребу розробки пропонованої наукової проблеми.

Михайло Грушевський (1866-1934 рр.) і Микола Скрипник (1872-1933 рр.) - дві велетенські, багато у чому контроверсійні постаті українського національного відродження першої третини ХХ ст. Один - видатний учений, автор багатотомної "Історії України-Руси", названої "метрикою українського народу", фундатор УНР - новітньої національної державності. Другий - леґендарний революціонер, визначний більшовицький діяч з іманентною українською ідентичністю. На окремих етапах цього складного історичного шляху вони виступали в різних іпостасях - ідейних опонентів, політичних ворогів, ситуативних союзників.

М. Грушевський після п'ятирічного перебування в еміґрації, тривалого пошуку шляхів повернення на Батьківщину пішов на компроміс із більшовицьким керівництвом і, отримавши урядові ґарантії безпеки та можливості наукової праці, на початку 1924 р. повернувся в радянську Україну. Намагався використати вимушену прихильність влади для розвитку наукових досліджень у рамках своєї концепції історії України, нерідко входячи в конфлікт із тодішнім керівництвом ВУАН.

М. Скрипник - один із засновників УСРР і КП(б)У, зі встановленням радянської влади в Україні працював наркомом робсельконтролю, внутрішніх справ, юстиції та Генеральним прокурором, освіти, залишаючись авторитетним діячем союзного й міжнародного масштабу. Із натхненням підтримав рішення ХІІ з'їзду РКП(б) про політику коренізації, став палким адептом українізації, визначним теоретиком національного питання. М. Скрипник сприймав М. Грушевського не тільки як колишнього лідера Центральної Ради, а й визначного вченого. Після повернення того в УСРР політбюро та секретаріат ЦК КП(б)У ухвалили чимало постанов стосовно реорганізації ВУАН й особисто академіка, зокрема щодо підтримки його кандидатури на посаду президента академії, за які голосував і М.Скрипник.

Його призначення наркомом освіти республіки на початку 1927 р. має доволі складну та гостросюжетну передісторію, достатньо висвітлену в історіографіїШаповал Ю. Олександр Шумський: Життя, доля, невідомі документи. - К.; Л., 2017. - 742 с.; Його ж. Олександр Шумський: "Життя без боротьби я не вважав за життя". - К., 2020. - 368 с.. Суть її полягає у відкритому виступі тодішнього очільника Наркомосу УСРР О. Шумського на зустрічах зі Й. Сталіним проти фактичного призначення Л. КаҐановича генеральним секретарем ЦК КП(б)УШаповал Ю. Олександр Шумський: Життя, доля, невідомі документи. - С.123-124.. У квітні 1926 р. Й. Сталін звернувся з листом до членів політбюро ЦК КП(б)У, в якому визначив "помилки" О. Шумського: не бачить тіньових сторін українізації, не розуміє необхідності боротьби з гаслами типу "Геть від Москви"!", пропонуючи зміни в керівництві КП(б)У й уряду УСРР, не враховує слабкість корінних кадрів в УкраїніСталин И.В. Сочинения. - Т.8. - Москва, 1948. - С.149-154. Примітно, що Й.Сталін у листі уникає стосовно О.Шумського прийнятого в партсередовищі терміна "товариш"..

На червневому (1926 р.) об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У О. Шумський був підданий критиці в дусі положень сталінського листа й визнав "помилковість" своїх поглядів. У листопаді він виступив на зборах партосередку Наркомату освіти з доповіддю, присвяченою питанням ідеологічної боротьби на "культурному фронті". Це була спроба продемонструвати керівництву ВКП(б) і КП(б)У готовність боротися проти "націоналістичного табору"Більшовик України. - 1927. - №2. - С.15-17.. Пафос його критики спрямовувався на розвінчання М. Хвильового, неокласиків (М. Зеров, М. Рильський) - у літературі та М. Грушевського - у науці. Однак ця доповідь не стала для нього рятівним колом. Опублікована у журналі "Більшовик України", вона супроводжувалася розгромною статтею члена політбюро ЦК М. Скрипника під характерною назвою "Хвильовизм чи шумськизм?". По суті, О. Шумський і М. Хвильовий ставилися на одну дошку, від них вимагалося "ще раз передумати свої помилки й від них відректися"Там само. - С.3-10.. Риторичне "хвильовизм чи шумськизм?" із подачі М. Скрипника незабаром трансформувалося в "націоналістичний ухил" - "шумськизм-хвильовизм". 2 лютого 1927 р. політбюро ЦК заслухало доповідь О. Шумського про роботу Наркомосу. Його звинуватили в "націоналістичному ухилі", підтримці М. Хвильового, "форсуванні" українізації тощоЦентральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф.1. - Оп.1. - Спр.251. - Арк.90-100.. Політбюро задовольнило його заяву про відставку й направило в розпорядження ЦК ВКП(б).

Перед Л. КаГановичем та політбюро ЦК постало непросте питання про наступного наркома освіти, і вирішувати його необхідно було в рамках листа Й. Сталіна. Новий очільник Наркомосу мав бути заслуженим комуністичним діячем, більшовиком із великим революційним, партійним стажем. На нього покладалося завдання продовжити українізацію, але з неодмінним урахуванням сталінської перестороги щодо її темпів. У тогочасному партійно-державному керівництві республіки саме такою постаттю був М. Скрипник.

5 березня 1927 р. його призначили наркомом освіти. На той час відомство опікувалося розвитком освітньої сфери, вищої школи, науки, літератури, театру, кіно, музики, образотворчого мистецтва. Відсутність союзного наркомату освіти, належність до складу ЦК ВКП(б) і ЦВК СРСР, членство в політбюро ЦК КП(б)У, особистий авторитет надавали М.Скрипникові прероґатив одноосібного керівника всього "культурного фронту" республіки. У структурі наркомату всіма науково-дослідними установами, включно з ВУАН, займалося Головне управління науки (Укрнаука). Із приходом М. Скрипника його очолив колишній боротьбист Ю. Озерський.

Слід відзначити, що, критикуючи опубліковану доповідь О. Шумського, М. Скрипник у своїй статті фактично не погодився з його звинуваченнями на адресу М. Грушевського. Це не було випадковістю. Стрілка індикатора вимушених симпатій політичного керівництва у справі оволодіння академічним "бастіоном" знову схилялася до кандидатури вченого. Адже на порядку денному стояло нагальне завдання реорганізації ВУАН. Тепер його вирішення покладалося на нового наркома освіти М. Скрипника - заслуженого більшовика, авторитетного партійного діяча, людину вольову і принципову, небайдужу до національної справи.

24 березня 1927 р. політбюро ЦК розглянуло питання "Про академію наук". Було підтверджене попереднє рішення щодо підтримки кандидатури М. Грушевського на посаду президента ВУАН і визнано бажаними його публічні виступи до виборів, які мав організувати М. Скрипник. Йому також доручалося провести підготовчу роботу з перегляду академічного статуту і прийняття в установленому порядку. Очевидно, новий нарком не уявляв усіх складнощів реорганізації академії, коли погодився записати в постанові політбюро ЦК термін переобрання президії: травень - червень. Орієнтуючись на категоричне усунення С. Єфремова, уважалося доцільним обрати А. Кримського віце-президентом чи секретарем президії ВУАН.

Тогочасне ставлення партійно-державного керівництва республіки до М.Гру- шевського відверто висловив Л. Каґанович на лютнево-березневому (1927 р.) пленумі ЦК КП(б)У. Аналізуючи політичну ситуацію в республіці, він одне з угруповань назвав "напівзміновіхівським", у даний момент найменш небезпечним. "Я думаю, - наголосив доповідач, - що до цього угруповання можна було б віднести без ризику впасти у помилку Грушевського й інших". До представників відверто ворожої ідеології Л. Каґанович зарахував "куркульські" угруповання, пов'язані з автокефальною церквою, а також С. ЄфремоваПристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: Трагічне десятиліття: 1924-1934. - С.182183. До речі, у жовтні 1926 р. віце-президентові академії С.Єфремову виповнилося п'ятдесят років, але публічного вшанування не було..

Для нового наркома освіти УСРР і члена політбюро ЦК КП(б)У М. Скрипника це стало відповідальним та невідкладним завданням. Наприкінці березня 1927 р. він приїхав до Києва, щоб детально ознайомитися зі становищем в академії, зустрівся з представниками місцевих партійних, радянських органів. 28 березня нарком мав розмови з А. Кримським і М. Грушевським. Ішлося про пошук шляхів реорганізації ВУАН, зокрема прийняття нового статуту та можливі зміни в керівництві академії. Аґент ДПУ доповідав про враження М. Грушевського від бесіди з наркомом:

"У понеділок Скрипник запросив до себе Грушевського для розмови. Говорили про академічні справи, і судячи з уривків розповіді Грушевського, - вони домовилися. Грушевський тепер говорить, що на важку справу - роботу в Президії ВУАН - треба буде піти. Настрій його загалом хороший. Вважає, що тепер завдання Наркомпросу змінити склад Академії, давши ухвальні голоси Тимченку і О. Грушевському, а також ввести в штат Студинського і обрати нових академіків, як Гольдман, Оппоков та ін. Шумський цих обіцянок не виконав і тим себе скомпрометував (sic!)""⁵.

Очевидно, М. Скрипник повідомив М. Грушевському про постанову політбюро ЦК стосовно підтримки його кандидатури на посаду президента ВУАН. Описані аґентом ДПУ рефлексії академіка на розмову з наркомом свідчили про поліпшення настрою, згоду працювати у президії ВУАН і прагматичні сподівання на позитивне вирішення питань, пов'язаних із його оточенням.

3" березня відкрилося Спільне зібрання за участю М. Скрипника та представника Укрнауки в Києві, ректора медичного інституту Л. Левицького. Було заслухано звіти неодмінного секретаря А. Кримського про діяльність академічних установ, а також керівників трьох відділів. У своєму виступі М. Скрипник відзначив величезну роботу академії наук, особливо її першого відділу (тобто історико-філологічного). Як дефект цієї роботи він назвав те, що про неї мало знають "трудящі маси". Нарком пообіцяв усе зробити, щоб "полегшити роботу академікам, створити для них відповідні психологічні й матеріальні обставини". На думку С. Єфремова, ця промова зробила незле враження"⁶.

М. Скрипник очікував підтримки дій Наркомосу насамперед із боку А. Кримського і М. Грушевського, з якими напередодні мав досить відверті розмови. Неодмінний секретар удався до сервілістських запевнень у приязні членів академії до більшовицької влади. Промова викликала чималий подив у колеґ. М. Василенко у щоденнику оцінив її як "роблену" й "улесливу". Узяв слово і М. Грушевський, але торкнувся питань загалом другорядних, утім проблемних для нього - незадовільної роботи Держвидаву, повільного випуску історичної літератури, переведення до Києва академіка К. Студинського, звільнення із заслання академіка К. Харламповича тощо. М. Василенко відзначив, що порушені М. Грушевським питання "недоречні у перших зборах при першій зустрічі, і Скрипник відповів досить різко""⁷. Особливо обурило останнього прохання М. Грушевського щодо звільнення К. Харламповича. Він оцінив це як спробу викликати його на "політичне поле", хоч намагався триматися справ суто академічних. Зауважив, що обіцяв академікам сприяння в науковій роботі, якщо ж "вони робили заяви проти радянської влади або друкували пасквілі за кордоном, то ні на які пільги чи сприяння вони сподіватися не можуть. З ворогами ми поводитимемось як з ворогами""⁸.

Відвертої розмови на Спільному зібранні не вийшло. Академіки приглядалися до нового наркома. М. Василенко у щоденнику зробив таку портретну замальовку: "Скрипник ще у розквіті сил. Він середнього росту з просіддю, худорлявий. Обличчя малорухоме. До нього можна віднести слова Лєрмонтова: "очі його не сміялися, коли він сміявся". В словах стриманий, дуже обережний. Ніяких реальних Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. - К., 1999. - С.59. Єфремов С. Щоденники, 1923--1929 / Упор.: О.І.Путро (гол. упор.). - К., 1997. - С.487. Василенко М. Вибрані твори у трьох томах. - Т.3: Спогади, щоденники. Листування / Упор.: І.Б.Усенко (кер. кол.) та ін. - К., 2008. - С.322. Єфремов С. Щоденники... - С.477-488. обіцянок чи програмних заяв не робив"Василенко М. Вибрані твори у трьох томах. - Т.3. - С.322.. На відміну від доволі поміркованих оцінок М. Василенка, С. Єфремов залишив чимало неґативних рефлексій щодо постаті нового очільника: "не нова мітла, а обідраний віник", "неучений Скрипник", "наступник Олександра ІІІ", "самодур", "фельдфебель у Вольтерах" тощоЄфремов С. Щоденники... - С.576, 585, 603 та ін..

Отже перше знайомство з академічним товариством відбулося, і М. Скрипник переконався, що зміни у статуті та складі президії ВУАН викличуть упертий опір, а іншої кандидатури на посаду президента академії, окрім М. Грушевського, немає. У наркома не залишалося сумнівів і в тому, що найбільш рішучим противником "радянізації" інституції залишається С. Єфремов.

Весна 1927 р. ознаменувалася подальшим ускладненням відносин М. Грушевського з С. Єфремовим та А. Кримським. Наміри керівництва республіки щодо кандидатури майбутнього президента ВУАН їм були відомі. Вони звинувачували М. Грушевського в непомірних апетитах, безпідставному перебільшенні потреб Історичної секції тощо. Зокрема, коли президія академії домоглася передачі будинку по вул. Володимирській, 35 у Києві в розпорядження Історико-філологічного відділу ВУАН, то він хотів, щоб там розмістилася тільки Історична секція. На загальних зборах 6 червня 1927 р. обговорення цього питання набуло такої гостроти, що президент В. Липський і неодмінний секретар А. Кримський залишили їх, протестуючи проти дій М. Грушевського. Тоді він звернувся безпосередньо до М. Скрипника й отримав ці кімнатиАрхіви України. - 1991. - №3. - С.71-72. Про це М.Скрипник повідомив М.Грушевського листом.. У листі до наркома М. Грушевський подякував за надані приміщення, але тут же запросив сприяння у виділенні коштів на їх ремонт та облаштування. Скаржився, що вже кілька років не вирішується питання про створення Інституту примітивної культури (народознавства), і звертався до М. Скрипника "Вашим авторитетним словом посунути цю справу"Михайло Грушевський: між історією і політикою (1920-1930-ті роки): Зб. док. і мат. - К., 1997. - С.97. М.Грушевський планував, що установу очолить його донька Катерина, котра завідувала Кабінетом примітивної (первісної) культури при ВУАН..

Визначений термін підготовки до реорганізації академії спливав, але провести її так і не вдалося. 10 червня 1927 р. політбюро ЦК черговий раз обговорило це питання та зобов'язало М. Скрипника терміново розіслати проект статуту й матеріали до перевиборів президії ВУАН. Вони прискіпливо обговорювалися співробітниками академічних інститутів. Як і минулого разу, ідея створення п'яти відділів замість трьох не знайшла підтримки серед академіків. Заперечували вони і проти головної новації - розширення загальних зборів за рахунок представників Наркомату освіти, громадських організацій тощо.

Обговорення проектів установчих документів ВУАН проходило в наелектризованій політичній атмосфері. У ніч із 15 на 16 червня 1927 р. ДПУ провело низку обшуків та арештів, зокрема щодо колишніх українських діячів Л. Старицької-Черняхівської, В. Шемета, Ю. Черкаського. Навідалися "чекісти" й на вул. Паньківську до М. Грушевського. Але трусу не було - чи то не наважилися, чи господар пред'явив "охоронну грамоту" за підписом В. Чубаря й В. Балицького, видану ще 1924 р. Однак у зв'язку зі скаргою М. Грушевського з цього приводу вже 17 червня М. Скрипник порушив згадане питання на засіданні політбюро ЦК. В. Балицький отримав доручення "терміново з'ясувати питання у зв'язку з проведеним у Грушевського обшуком"ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.16. - Спр.3. - Арк.145.. За його вказівкою відбулося розслідування. Врешті знайшли класичне пояснення: мовляв, переплутали адресу. Окружне управління ДПУ принесло академікові вибаченняПристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: Трагічне десятиліття: 1924-1934. - С.184-188..

М. Грушевський, користуючись прихильністю наркома освіти, продовжував домагатися в різних інстанціях асигнувань для Історичної секції ВУАН. Правою рукою академіка при вирішенні матеріальних питань був Ф. Савченко, котрий наприкінці 1927 р. виїхав у Харків для розв'язання фінансових проблем секції. Він побував на прийомі в очільника Укрнауки Ю. Озерського, заступників наркома освіти А. Приходька та Я. Ряппа, у самого М. Скрипника. Ці зустрічі використовувалися й для інформування керівництва Наркомосу про академічні справи, подаючи їх у відповідній інтерпретації. В одному з листів до М. Грушевського Ф. Савченко описував тривалу розмову зі М. Скрипником про становище у ВУАН, майбутнє переобрання складу президії тощоЦентральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.1235. - Оп.1. - Спр.731. - Арк.1-6..

Попри затяжний конфлікт між С. Єфремовим, А. Кримським з одного боку та М. Грушевським і П. Тутківським - з іншого, М. Скрипник передбачав небезпеку об'єднання двох академічних угруповань. 13 грудня 1927 р. політбюро ЦК заслухало його доповідь про становище у ВУАН. У проекті постанови зазначалося: "Визнати неприпустимим утворення єдиного фронту між Грушевським, Єфремовим і Кримським". Цей текст у прикінцевій редакції отримав нове формулювання: "З пропозицією т. Скрипника погодитися". Інший пункт документа адресувався Київському окрпарткому: "Відкласти розв'язання конфлікту, який виник, на місяць"Михайло Грушевський: між історією і політикою (1920-1930-ті роки). - С.98-99.. Розрахунок робився на ослаблення обох протиборчих груп та їх дискредитацію в очах громадськості.

Політичне керівництво республіки відмовилося від наміру висунути М. Грушевського на посаду президента ВУАН. Крім сумнівів у здатності колишнього голови Центральної Ради повністю прийняти радянську платформу, додалися побоювання його можливого блокування з С. Єфремовим. До того ж не було ніякої впевненості, що академіки проголосують за М. Грушевського. Почався пошук "прохідної" кандидатури. Однак у Наркомосі й особисто М. Скрипник ще вважали М. Грушевського гравцем на провладному полі та хотіли бачити його членом майбутньої президії ВУАН.

Наркомат освіти розробив новий деталізований план заходів з "оволодіння" академією. 31 грудня 1927 р. його було внесено на розгляд політбюро ЦК. Після доповіді М. Скрипника й обговорення ухвалили розгорнуту постанову, в якій конкретизувалися дії Наркомосу та Київського окрпарткому щодо проведення виборів у ВУАН. Принципово новим моментом стало положення про небажаність надання переваг жодному з угруповань. Одночасно вказувалося на "неприпустимість панування в академії групи Єфремова - Кримського", підкреслювалася необхідність усунення С. Єфремова з керівних органів ВУАН. Щоб певною мірою врівноважити вплив обох груп, намічалося ввести до президії М. Грушевського та А. Кримського за умови, що останній не обійматиме посади неодмінного секретаря. Ставилося завдання розширити склад президії за рахунок науковців, які в минулому не вели анти- радянської діяльності, лояльних до партії та радвлади, по можливості непричетних до боротьби в академії. Окремим пунктом передбачалося: "Висунення на пост президента Академії - Заболотного (академік в Ленінграді, українець), доручивши т. Скрипникові організувати попередні переговори з ним", а за його згоди рекомендувати неодмінним секретарем академіка Д. Багалія. Визначався й термін проведення виборів - "по можливості у січні ц. р.". Було схвалено пропозицію М. Скрипника стосовно повного використання права Наркомосу на "затвердження складу академіків, з незатвердженням усіх явно ворожих нам елементів". Таємне голосування замінювалося відкритим. Наркомос мав створити комісію, яка зайнялася б підготовкою перевиборів до ВУАН. Останнім пунктом постанови схвалювалася "лінія" М. Скрипника в академічному питанні, йому доручалося її проведення на підставі цієї директивиТам само. - С.99-101..

Рішення політбюро ЦК вже 2 січня 1928 р. стало відомим у ВУАН та обговорювалося на Спільному зібранні. Академіки без ентузіазму зустріли ліквідацію "вольностей". Вони не погоджувалися з твердженням про те, що загальні збори є незаконним органом, але врешті дійшли висновку, що їх можна назвати й радою ВУАН. Було зроблено кроки до нівелювання колишніх групових протистоянь шляхом унесення коректив до протоколу попереднього засідання.

М. Грушевський усвідомив, що Наркомос відмовився від ставки на нього як кандидата у президенти академії та побоювався наслідків її комунізації. "Грушевський взяв примиренну ноту", - зазначив у щоденнику С. Єфремов. Він передав зміст тривалої розмови з М. Грушевським, котрий заявив, що "Російську академію починають комунізувати, а потім черга й за нами, що через те чвари в Академії комуністи можуть насвоєруч використати". С. Єфремов не повірив у щирість М. Грушевського, уважаючи, що він "не з тих, щоб дурно жертвувати собою"Єфремов С. Щоденники... - С.573..

Уже 4 січня 1928 р. керівник Укрнауки Ю. Озерський доповів ЦК КП(б)У про всі деталі Спільного зібрання. Він зробив висновки, що постанова політбюро ЦК викликала переполох в академії і пропонував негайно відрядити до Києва комісію для з'ясування ситуації в академічному середовищі. Очолювана самим Ю. Озерським, вона працювала в місті кілька тижнів, але тільки у середині лютого 1928 р. вдалося завершити складання "Акта обслідування ВУАН комісією Наркомосу УСРР". Із супровідним листом за підписом М. Скрипника документ було направлено у ЦК КП(б)У як матеріал для доповіді на засіданні політбюро ЦК. Це був багатосторінковий текст, структурований за розділами й пунктами, насичений таврувальною політичною лексикою.

18 лютого 1928 р. політбюро ЦК розглянуло результати перевірки ВУАН. Головний викривальний матеріал містився в розділі "Політичні висновки", де наголошувалося, що "засилля реакційних елементів" в академії пов'язане з приходом до неї "старої" університетської професури, а також "націоналістично-демократичних сил" з Українського наукового товариства. Після повернення М. Грушевського з-за кордону виникла інша течія, яка відображала інтереси українського "демократичного" й "соціалістичного" націоналізму. Життя ВУАН проходило під знаком боротьби цих двох течій.

Незважаючи на розгромну критику С. Єфремова і А. Кримського, ЦК КП(б)У при ідеологічному наступі на академію доводилося рахуватися з великим авторитетом провідних учених. Тому пропонувалося задіяти диференційований підхід: не допустити обрання А. Кримського неодмінним секретарем, але залишити членом президії. Стосовно "принципіяльного ворога" радянської влади С. Єфремова, то його "треба усунути з президії, навіть і у разі його обрання"Михайло Грушевський: між історією і політикою (1920-1930-ті роки). - С.104-109..

У середині квітня 1928 р. секретаріат ЦК КП(б)У на доповідь секретаря ЦК П. Любченка погодив склад президії ВУАН - Д. Заболотний, К. Симінський, М. Грушевський, А. Кримський, О. Корчак-Чепурківський. Певні надії ще покладалися на М. Грушевського, оскільки з ним вели розмови про посаду віце-президента. Усвідомлюючи, що його як кандидата Наркомосу чекає провал, він поставив малоймовірну умову - висунення від академії. Переобрання президії ВУАН призначили на 3 травня.

Д. Заболотний зустрівся з С. Єфремовим і розповів, як його вмовили погодитися на президентство та про відмову М. Грушевського від посади віце-президента. Таємний інформатор так пояснював відмову академіка: "В цілому Грушевський дуже розстроєний і вважає, що його образили без всякого приводу з його боку. Влітку приїздив до Києва Скрипник, з ним розмовляв, пропонував йому президентську посаду, а тепер раптом пропонують йому увійти до Президії тільки на правах члена. Це розцінюється як недовіра з усіма наслідками, що випливають звідси"Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський: "Я сам прийшов до політики через історію...". - С.382..

3 травня 1928 р. президент ВУАН В. Липський відкрив Спільне зібрання за участю М. Скрипника, Ю. Озерського, Л. Левицького, представників громадськості. Головуючим обрали фактичного фундатора й першого президента УАН

B. Вернадського. Несподівано П. Тутківський запропонував на місце головуючого М. Скрипника. Очевидно, нарком не зорієнтувався взяти самовідвід, у результаті не дістав підтримки та залишився вкрай роздратованим.

На посаду президента ВУАН було запропоновано одну кандидатуру - Д. Заболотного. За нього віддали голоси 39 осіб (лише 1 утримався). На місце віце-президента висунули кандидатури К. Воблого й К. Симінського, але останній узяв самовідвід. На неодмінного секретаря з великою перевагою пройшов А. Кримський, натомість О. Корчак-Чепурківський набрав удвічі менше голосів. Ображений М. Грушевський утримався при голосуванні всіх кандидатурЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.2705. - Арк.11-13..

Н. Полонська-Василенко, котра була присутня на засіданні, згадувала, що після обрання неодмінним секретарем А. Кримського М. Скрипник вийшов із зали, а за ним і решта партійців. Стало очевидним, що нарком освіти не зміг провести директиву політбюро ЦК про недопущення такого розвитку подій, а тепер Наркомосу доведеться ухвалювати з цього приводу окреме рішенняПолонська-Василенко Н. Українська академія наук: нарис історії. - Ч.2. - Мюнхен, 1958. - С.48..

Уже наступного дня політбюро ЦК заслухало повідомлення М. Скрипника про вибори президії ВУАН, погодилося з обранням Д. Заболотного президентом і К. Воблого віце-президентом, доручило Наркомосу обґрунтувати рішення про неможливість затвердження А. Кримського на посаді неодмінного секретаря та вжити всіх заходів до "проведення нашої кандидатури в секретарі академії". ДПУ пропонувалося відновити справу С. Єфремова й після попередньої розробки її доповісти про результати. Цим самим було покладено початок фабрикації "справи Спілки визволення України"Пиріг Р., Тельвак В. Михайло Грушевський: біографічний нарис. - К., 2016. - С.477. ДПУ завело справу на

C. Єфремова ще на початку 1920-х рр. Тоді йшлося про вислання з України, але на його захист став голова Раднаркому УСРР Х.Раковський..

Намічений план реорганізації академії почав утілюватися у життя. 15 травня 1928 р. Наркомос схвалив обрання президента та віце-президента, але визнав неможливим затвердження А. Кримського неодмінним секретарем. Ці обов'язки покладалися на віце-президента. 1 червня заступник наркома освіти А. Приходько та голова Укрнауки Ю. Озерський офіційно інформували ЦК КП(б)У про реорганізацію ВУАН. М. Скрипник у цей час був зайнятий подоланням кризи в керівництві КПЗУВін діяв як член виконкому Комінтерну під псевдонімом "Миколос".. У доповіді на її III з'їзді влітку 1928 р. він, зокрема, порушив питання про становище в академії, де, на його думку, виник "блок контрреволюційних українських елементів" (С. Єфремов, А. Кримський), які "стикуються з російськими чорносотенно-кадетськими елементами". Не обійшов увагою і М. Грушевського, але зробив це в досить м'якій формі, наголосивши, що в редагованому академіком журналі "Україна" є "тенденційні" статті, в яких приховано висловлюються політичні думкиСкрипник М. Статті і промови. - Т.2. - Ч.ІІ. - Х., 1931. - С.110-111..

Зміна керівництва ВУАН збіглася з початком кампанії виборів до АН СРСР. У квітні 1928 р. було опубліковано перелік 43 вакансій із низки спеціальностей. Завідувач аґітпропвідділу ЦК ВКП(б) А. Криницький надіслав партійним комітетам циркуляр зі вказівкою формувати громадську думку, зокрема з допомогою преси, "за одних і проти інших кандидатів, не надаючи особливої уваги "нейтральним""ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.2705. - Арк.18..

В УСРР цей процес також відбувався під контролем ЦК КП(б)У. Спочатку политбюро ЦК підтримало висунення кандидатур М. Грушевського, А. Кримського й Д. Багалія на вакантні посади до союзної академії наук. Однак хід переобрання складу президії ВУАН, зокрема колізія з А. Кримським, змусили внести певні корективи в позицію партійних органів. 16 червня 1928 р. М. Скрипник у листі до ЦК КП(б)У пропонував підтримати кандидатури М. Грушевського та Д. Багалія, водночас уважав за недоцільне висунення А. Кримського на вакансію кафедри сходознавства з політичних міркуваньТам само. - Арк.20..

У союзній пресі було опубліковано список 205 претендентів на академічні посади. Зокрема по відділенню гуманітарних наук поряд із М. Покровським, Д. Рязановим, М. Бухаріним та іншими йшли М. Грушевський і Д. БагалійИзвестия ЦИК. - 1928. - 21 июля.. У зв'язку з літніми відпустками проблема виборів до АН СРСР перемістилася на осінь, коли ця кампанія набула широкого розмаху.

Аґітпроп ЦК ВКП(б) надіслав черговий циркуляр зі вказівкою аґітувати за певних кандидатів. Але цього разу список їх по відділенню гуманітарних наук скоротився до 14 осіб, серед кандидатів від УСРР залишився тільки М. Грушевський. Стривожений такою ситуацією нарком М. Скрипник звернувся до ЦК КП(б)У з проханням порушити в Москві клопотання про внесення до прохідного списку Л. Писаржевського, М. Крилова й Д. Заболотного. Такий лист до ЦК ВКП(б) незабаром було надіслано. Однак звернення виявилося запізнілим. У президії АН СРСР у Ленінграді вже працювали профільні підкомісії, визначаючи перспективи обрання майбутніх академіків. У грудні 1928 р. відділення гуманітарних наук, а 12 січня 1929 р. загальні збори обрали М. Грушевського дійсним членом АН СРСРВісті Всеукраїнської академії наук. - 1929. - №3/4. - С.11..

Ліквідація прямої опозиції щодо М. Грушевського у ВУАН не принесла йому очікуваних дивідендів, адже нове керівництво президії у цій справі зайняло нейтральну позицію. Водночас вищі республіканські кола явно охололи до колишнього кандидата у президенти академії. Улітку 1928 р. в Норвегії відбувся VI міжнародний конґрес істориків. М. Грушевського було включено до складу радянської делеґації, але він так і не отримав дозволу на виїзд в Осло. Очевидно, ключову роль у цьому відіграли донесення ДПУ, в яких постійно наголошувалося на "можливих планах акад. Грушевського поїхати за кордон і залишитися там назовсім"Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: Трагічне десятиліття: 1924-1934. - С.215-217.. Підозри "чекістів" підсилювалися перебуванням у цей час за кодоном дружини й дочки академіка.

Кінець 1928 р. позначився розгортанням кампанії з осуду "контрреволюційної діяльності" С. Єфремова. 29 вересня політбюро ЦК на доповідь завідувача аґітпропвідділу А. Хвилі постановило "підняти громадську думку" з цього приводу. Члени вищого партійного керівництва республіки дійшли висновку про необхідність вислання академіка за межі радянської УкраїниЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.16. - Спр.4. - Арк.307.. Газета "Вісті" опублікувала редакційну статтю під назвою "Носії ідей петлюрівщини в Українській академії". Трудові колективи "висунули" гасло "Геть Ефремова!".

За всієї особистої неприязні М. Грушевський не схвалював інспірованого шельмування С. Єфремова. У щоденниковому запису за ю грудня 1928 р. останній зазначав, що на засіданні Ради академії до нього підійшов М. Грушевський і пошепки повідомив, що попередив Л. Левицького про можливе обурення репресіями проти С. Єфремова й що нібито М. Скрипник радився з головою ОДПУ Р.Менжинським, і вони вирішили не вдаватися до крайніх заходів. С. Єфремов інформацію сприйняв, проте у щирість М. Грушевського не повіривЄфремов С. Щоденники... - С.693.. Він звернувся з листом до президії академії, в якому спростував висунуті проти себе звинувачення. Там задовольнилися його заявою про лояльність до радянської влади й визнали інцидент вичерпанимЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.2705. - Арк.31, 38-39.. Однак у ЦК вимагали рішучого осуду С. Єфремова. 28 листопада президія Ради ВУАН розглянула "справу СВУ" і в ухваленій резолюції затаврувала "контрреволюційних змовників", котрі "в інтересах заклятих ворогів українських трудящих мас" намагаються зірвати "непереможне будівництво Української Соціалістичної Радянської Республіки"Пристайко В., Шаповал Ю. Справа "Спілки визволення України": невідомі документи і факти. - К., 1995. - С.129. Текст резолюції оголошував академік Д.Багалій..

Політбюро ЦК 9 січня 1929 р. прийняло постанову "Про Академію наук", яка знаменувала початок нового етапу антиєфремівської кампанії. У документі, зокрема, ішлося про організацію масової підтримки рішення президії ВУАН широкими колами інтелігенції, працівниками наукових установ. Проведення цих заходів доручалося комісії у складі П. Любченка, М. Скрипника, А.Хвилі. У політбюро ЦК так поспішали з організацією масового таврування С. Єфремова, що комісії визначили дводенний термін.

Однак постанова містила також два пункти, фактично спрямовані проти М. Грушевського. В одному було зафіксовано заяву М. Скрипника про вказівку апарату Наркомосу брати до розгляду тільки питання, подані президією ВУАН. Зрозуміло, що йшлося насамперед про М. Грушевського, який роками поза президією академії домагався фінансових і матеріальних преференцій для Історичної секції. Можливо, хтось із членів політбюро ЦК визнав таке формулювання неконкретним, тому з'явився останній, уже персоніфікований, пункт: "Визнати за необхідне зміну нашої лінії щодо матеріальної підтримки Грушевського"ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.16. - Спр.16. - Арк.277..

М. Скрипник був незадоволений тим, що М. Грушевський у "бою" за президію академії став у позу ображеного й фактично уник підтримки владної сторони. Однак постанова ухвалювалася в умовах, коли останній уже був обраний Відділенням гуманітарних наук АН СРСР і за кілька днів мав стати союзним академіком.

У ставленні до нього з боку республіканського керівництва відбувся істотний поворот. Тривала історія сприяння офіційних кіл академікові-рееміґрантові залишилася позаду. Ця допомога була напіввимушеною, розрахованою на посилення лояльності відомого вченого й колишнього політичного діяча до радянської влади, на використання його для зміни керівництва ВУАН. Однак тепер необхідність у його послугах як противаги керівництву академії відпала. Після повернення на Батьківщину він так і не перевів Історичну секцію на "марксо-ленінські рейки" та міг перетворитися в небезпечного внутрішнього ворога, який "не роззброївся". Тому матеріальна підтримка М. Грушевського для тих, хто розмірковував саме так, на ділі означала посилення впливу "буржуазної методології" в історичній науці.

Наприкінці 1929 р. відбулася остання спроба республіканської верхівки ввести М. Грушевського до керівних органів ВУАН. Її було зроблено на тлі критики вченого і його учнів із боку істориків-марксистів. Можна з певністю стверджувати, що ініціатором залучення виступив М. Скрипник. Очевидно, спонукальними мотивами наркома освіти був симбіоз симпатій до визначного вченого та політичного прагматизму. Вже був готовий сценарій "процесу СВУ", за яким проходили понад 40 представників української інтелігенції, у тому числі С. Єфремов, А. Ніковський, О. Гермайзе, М. Слабченко та ін. Керівництво республіки мало зважати на реакцію членів академії й, не в останню чергу, М. Грушевського.

22 листопада 1929 р. політбюро ЦК розглянуло питання "Про Академію наук". Було намічено новий склад президії ВУАН: Д. Заболотний - президент, К. Воблий і О. Шліхтер - віце-президенти, О. Корчак-Чепурківський - неодмінний секретар. М. Скрипникові доручалося провести переговори зі М. Грушевським про його входження до президії. Однак, мабуть, великої надії на те, що останній погодиться, не було, адже робилося застереження: "У випадку відмови членом президії висунути т. Яворського"⁴6. Як й очікувалося, М. Грушевський відмовився ввійти до складу президії ВУАН.

Зміна президії академії поклала безпосередній початок динамічному ідеологічному оволодінню ЦК КП(б)У цією важливою ділянкою культурного будівництва. На деякий час М. Грушевський відійшов у тінь у планах вищого партійно-урядового керівництва добитися "викриття" й розгрому "класово-ворожих сил". Прізвище вченого майже не з'являлося в матеріалах ЦК КП(б)У, офіційна критика стосувалася переважно його наукової діяльності та поки що залишалася відносно спокійною.

Причин такого становища, на нашу думку, було дві. По-перше, основний ідеологічний удар у цей час спрямовувався проти С. Єфремова та членів так званої "Спілки визволення України", фальсифікацією "справи" якої активно займалося ДПУ. По-друге, у цей час розгорнулася дискусія з приводу схеми історії України, запропонованої М. Яворським, котра проходила у травні 1929 р. в історичному відділі Українського інституту марксизмуТам само. - Спр.3. - Арк.180. Матеріали дискусії довго "доопрацьовувалися" й були опубліковані лише через рік (див.: Літопис революції. - 1930. - №2-5)..

З обранням дійсними членами ВУАН М. Скрипника, О. Шліхтера, В. Затонського, а також зростанням у ній партійного прошарку було створено комуністичну фракцію, яку очолив М. Скрипник. На її розгляд політбюро ЦК почало передавати питання про становище в академії. Зокрема 11 грудня 1930 р. на засіданні комфракції обговорювалося питання "Про стан у ВУАН". У прийнятій нею постанові зазначалося, що останнім часом в академії посилилася групова боротьба між прихильниками К. Воблого та М. Грушевського. Наголошувалося, що останній, "зберігаючи надалі позицію відрубності, протиставлення і окремішності від позиції і лінії Комуністичної партії, перейшов до виявлення цих позицій назовні". Було визнано "за конче потрібне посилити ідеологічну боротьбу з Грушевським і його теоріями шляхом зачитання рефератів з критикою його поглядів, шляхом поміщення рецензій і шляхом виступів у самій ВУАН"ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.3098. - Арк.54-55..

У той час, коли керована М. Скрипником комфракція академії намагалася боротися проти М. Грушевського ідеологічними методами, у ДПУ завершувалася розробка плану більш радикальних заходів. Фабрикувалася ще більше масштабна, ніж "СВУ", справа так званого "Українського національного центру" ("УНЦ"), головою котрого й було "призначено" академіка М. Грушевського.

На початку 1931 р. органи ДПУ провели серію арештів. За ґратами опинився в тому числі й один із найближчих помічників М. Грушевського Ф. Савченко. День за днем під тиском слідчих він давав "свідчення" про діяльність "контрреволюційної антирадянської націоналістичної організації", очолюваної його патроном. У середині березня "справу Українського національного центру" в основних сюжетних лініях було сфабриковано. Власноручно написані свідчення Ф. Савченка, І. Лизанівського, М. Чечеля, Г. Коссака та інших заарештованих "переконливо" підтверджували "викриття" органами ДПУ нелеґальної націоналістичної спілки, яка ставила за мету "повалити радянську владу на Україні, відторгнути УСРР від Радянського Союзу і встановити на Україні капіталістичний лад у формі буржуазно-демократичної "Української народної республіки""Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД: Трагічне десятиліття: 1924-1934. - С.79-80..

22 березня 1931 р. на засіданні політбюро ЦК голова ДПУ УСРР В. Балицький доповів про "справу УНЦ" і дістав дозвіл на проведення чергової репресивної кампанії. Не викликали заперечень із боку вищого керівництва республіки й наміри ДПУ щодо арешту М. Грушевського. Утім академік у цей час уже був у МосквіПиріг Р. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - С.109..

Питання про терміновий від'їзд ученого до столиці досі повністю не з'ясоване. Формально він разом із донькою Катериною 7 березня 1931 р. вирушив до Москви в наукове відрядження. Останнім часом серед грушевськознавців поширене припущення, що виїзд академіка з України прискорила зустріч зі М. Скрипником, котрий 21-22 лютого перебував у КиєвіШаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський: "Я сам прийшов до політики через історію...". - С.423; Пиріг Р., Тельвак В. Михайло Грушевський: життєпис на тлі доби. - С.496. М.Скрипник виступав зі звітом про діяльність уряду на пленумі Київської міської ради й був обраний делеґатом ХІІ Всеукраїнського з'їзду рад.. Безперечно, нарком - член політбюро ЦК знав про підготовку "справи УНЦ" та про роль, відведену М. Грушевському її "сценаристами".

У середині лютого ще повним ходом тривали допити Ф. Савченка та інших "учасників контрреволюційної організації". Після вдалого "процесу СВУ" й суворого вироку С. Єфремову М. Скрипник передбачав неминучий арешт і сумну долю очільника нової "контрреволюційної" структури. "Справу УНЦ" формувало ДПУ УСРР під керівництвом В. Балицького, її було погоджено з ОДПУ СРСР і там навіть виношували плани надати їй загальносоюзного масштабу. Очевидно, єдине, що міг удіяти М. Скрипник у тій ситуації - попередити академіка.

М. Грушевський також розумів, що після фактичної ліквідації його дослідницьких структур та безуспішного звернення до всіх вищих органів влади, розраховувати на підтримку в республіці не випадає. Залишався один вихід - їхати до Москви, шукати захисту в керівництва АН СРСР, знайомих партійних і державних діячівВін зустрівся в тому числі й з колишнім наркомом освіти УСРР О.Шумським (тоді - головою ЦК профспілки працівників освіти) та просив допомоги у працевлаштуванні. Останній відразу листом повідомив Й.Сталіну про розмову з академіком.. 23 березня 1931 р. на прохання ДПУ УСРР він був заарештований у столиці та доправлений у Харків, де проводилися його допити, у тому числі 3 квітня особисто головою ДПУ В. Балицьким. Під тиском слідчих академік повністю визнав пред'явлені обвинувачення. Того ж дня М. Грушевського відправили до Москви, де 4 квітня після розмови (!) з начальником секретно-політичного відділу ОДПУ Я. Аґрановим і заступником голови ОДПУ С. Мессінґом він був звільнений.

В історичній літературі досить детально досліджено причини несподіваного повороту в долі М. Грушевського, який призвів до фактичного розвалу "добре" скомпонованої "справи УНЦ" й унеможливив проведення публічного судового процесу. Уважається, що це сталося за втручання самого Й. Сталіна, хоч глибинні мотиви його дій залишаються не зовсім з'ясованими. Навряд чи хтось інший, окрім нього, міг узяти на себе відповідальність звільнити з-під варти "контрреволюціонера" такого рівняПиріг Р. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). - С.118-119; Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський: "Я сам прийшов до політики через історію...". - С.332; Пиріг Р., Тельвак В. Михайло Грушевський: життєпис на тлі доби. - С.504-505; Мельниченко В. Михайло Грушевський: "Я оснувався в Москві, Арбат 55". - Москва, 2005. - С.630-634. Існує конспірологічна версія про вплив масонів на Й.Сталіна, яка, очевидно, ніколи не отримає документального підтвердження..

М. Грушевському дозволили жити в Москві на правах академіка АН СРСР. До того ж він залишався дійсним членом ВУАН і керівником кафедри. Несподіване "високе" втручання у "справу УНЦ" завадило керівництву республіки поставити питання про позбавлення його академічного звання. Повернення в УСРР було небезпечним і небажаним. М. Грушевський опинився в невизначено довгостроковому відрядженні, а фактично у засланні. Водночас у республіці тривала бурхлива кампанія "критики" вченого.