Образ співробітника Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією — Об'єднаного державного політичного управління — Народного комісаріату внутрішніх справ у російському еміґрантському дискурсі 1920-1930-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Образ співробітника Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією -- Об'єднаного державного політичного управління -- Народного комісаріату внутрішніх справ у російському еміґрантському дискурсі 1920-1930-х років

Ксенія Кузіна кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця, відділ історії державного терору радянської доби

Анотація

Стаття присвячена дослідженню образу співробітника органів держбезпеки СРСР у 1920-1930-х рр. у текстах авторства представників російської еміґрації. Мета полягає в комплексному аналізі образа співробітника ВНК-ОДПУ-НКВС та механізмів його формування в публіцистичних творах, мемуарах, періодичних виданнях російської спільноти закордоння. Методологія. Корисними для вивчення феномену образу іншого/чужого/ворога є феноменологічно орієнтовані теорії П. Берґера та Т. Лукмана, зокрема про роль мови в конструюванні абстрагованих символів, що є елементами повсякденного життя. У досліджені використано лінґвокультурологічний метод і метод контент-аналізу. Висновки. На основі аналізу текстових документів установлено, що трансляція образу співробітника радянських органів держбезпеки здійснювалася крізь призму «ворога». Тиражовані стереотипні уявлення, досвід як окремого індивіда, так і спільноти у цілому, а також інформаційні впливи пропаґанди позначилися на його формуванні. Цей образ був представлений у двох планах. На початку 1920-х рр. у наративі домінував образ «чекіста-ката». Із другої половини десятиліття на передньому краї еміґрантського дискурсу з'явився «аґент ОДПУ», який діяв поза межами СРСР і ніс потенційну небезпеку іншим країнам. Очільники каральних органів Радянського Союзу репрезентувалися в рамках сталих стереотипів і типізацій. Усі ці образи були розраховані як на іноземного адресата (чимало праць публікувалися в перекладі англійською, французькою, німецькою мовами), так і на пересічних російських вигнанців. До того ж образи, що транслювалися російськомовною пресою, мали на меті справити мобілізуючий ефект на еміґрантську спільноту.

Ключові слова: ВНК-ОДПУ-НКВС, чекісти, образ ворога, російська еміґрація.

Abstract

Kseniia KUZINA

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of History of State Terror of the Soviet Era, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

VChK-OGPU-NKVD Employee in the Russian Emigrant Discourse in the 1920s and 1930s

The article is devoted to the analysis of an employee's image of the Soviet secret police agency in the 1920-1930s in the texts written by the representatives of the Russian emigration. The purpose of the article is to analyze VChK-OGPU-NKVD employee's image of and the mechanisms of constructing this image in journalistic works, memoirs, and periodicals of the Russian community in exile. Methodology. Phenomenologically oriented theories of P.Berger and T.Lukman, in particular about the role of language in the construction of abstract symbols, which are elements of everyday life, are useful for studying the phenomenon of the image of other/ strange/enemy. The linguistic-cultural method and the method of content analysis were used in the study. Conclusions. Based on these texts, VChK-OGPU-NKVD employee's image was shown through the prism of the “enemy”. The stereotypes, the experience of an individual as well as community, the informational influences of propaganda affected this image. It was presented in two perspectives. The image of the “chekist-executioner” dominated in the early 1920s. From the second half of this decade, an “OGPU agent” appeared at the forefront of the emigrant discourse, operating outside the USSR and posing a potential danger to other countries. The heads of the secret police agency of the USSR were represented within the framework of permanent stereotypes and typifications. All these images were addressed to foreign recipients (many works had been published in English, French, and German), as well as to ordinary Russian emigrants. Also, the images sheared by the Russian-language media were intended to have a mobilizing effect on the emigrants community.

Keywords: VChK-OGPU-NKVD, Chekists, enemy image, Russian emigration.

Вступ

Бінарні опозиції «свій - чужий» або «герой - ворог» справляли суттєвий вплив на суспільно-політичні процеси в історії будь-якої країни. Поді революції 1917 р., громадянської війни на теренах Росії поляризували суспільство колишньої імперії. Антагонізм між переможцями та переможеними в тому запеклому протистоянні продовжував зберігатися й після його завершення. Тому російська еміґрація сприймала більшовиків і створені ними інституції крізь призму «ворога». Оскільки студії з історичної імагології (тобто історії, що вивчає «образи», «картини» іншого/чужого світу) вже набули чималої популярності, тематика образу ворога доволі опрацьована Гюнтер Х. Архетипы советской культуры // Социалистический канон / Под общ. ред. Х.Гюнтера, Н.Добренко. - Санкт- Петербург, 2000. - С.743-785; Образ врага / Сост. Л.Гудков. - Москва, 2005. - 334 с.; Сенявская ЕС. Противники России в войнах ХХ в.: Эволюция «образа врага» в сознании армии и общества. - Москва, 2006. - 288 с.; Ложкина А.С..

Утім образ співробітника ВНК-ОДПУ-НКВС 1920-1930-х рр. у «ворожому» ракурсі розглядається вперше. Мета статті полягає в типологізації та виявленні динаміки образу співробітника радянських органів держбезпеки, який був сконструюваний і функціонував у російському емігрантському дискурсі у зазначений період. «Образ співробітника ВНК-ОДПУ-НКВС» трактується як штучне уявлення, що ґрунтується на досвіді спільноти чи індивіда, сталих стереотипах і впливах пропагандиФормирование «образа врага»: Япония в советской пропаганде 1930-х гг. // Государственное управление: Электронный вестник. - 2007. - №13; Некрасова В.В. Образ «ворога» та «друга» в ідеологічному протистоянні часів завершення «холодної війни» // Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення Холодної війни: 20 років потому: Мат. міжнар. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 2-4 листопада 2011 р.). - Запоріжжя, 2011. - С.43-47; Юдин Н.В. Создание образа врага в пропаганде стран Антанты в начале Первой мировой войны (август - декабрь 1914) // Известия Саратовского университета. - Т.12: Серия «История. Международные отношения». - Вып.3. - Саратов, 2012. - С.50-58; Волкова Е. Особенности подачи образа «врага народа» в советской печати конца 1920 - первой половины 1930 гг. // История массовых коммуникаций. - 2013. - №4; Маєвський О. Образ зовнішнього ворога крізь призму плакатної продукції СРСР // Сторінки воєнної історії України. - Вип.16. - К., 2013. - С.207-217; Попова О.Ю. Образ внутрішнього ворога в періодичній пресі радянської України (1928-1939 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. - Донецьк, 2014. - 310 с.; Гриневич Л.В. Механізми масового народовбивства: конструювання «образу ворога» в радянській політичній карикатурі (друга половина 1929 - початок 1930 рр.) // Сторінки історії. - К., 2014. - С.47-64 та ін.

² Щодо характеристики «образа ворога» див.: Сенявская Е.С. Противники России в войнах XX в. ... - С.20..

В основу статті покладено аналіз публіцистичних творів, мемуарів і публікацій в емігрантських виданнях (наприклад, «Возрождение», «Иллюстрированная Россия»), що виходили друком у Франції в 1920-1930-х рр. Їх поява була обумовлена діяльністю російських політичних вигнанців у країнах Європи і США після завершення громадянської війни та в наступні десятиліття. З одного боку, це були рефлексії еміграції щодо більшовицького перевороту. З іншого, вони апелювали до європейської спільноти з метою викликати негативний резонанс відносно червоного режиму, який удавався до терору. Серед тем і сюжетів, що могли б мобілізувати західну суспільну думку, превалювала діяльність радянських репресивних органів. Фактично, подальша боротьба російської еміграції з більшовиками виявилася перенесеною у площину пропаганди, де зброєю стало друковане слово. Соціологи П. БерГер та Т. Лукман звернули увагу на той факт, що мова здатна конструювати абстраговані символи й «перетворювати» їх на об'єктивно наявні елементи повсякденного життя³ Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания. - Москва, 1995. - С.29.. Саме на цій тезі Грунтується методології нашого дослідження.

Ворог: чекіст

Публіцистичні твори та спогади початку 1920-х рр., що оповідали про злочини співробітників ВНК проти політичних опонентів більшовиків (як-от есерів, представників російського білого руху), мають особливе значення через те, що стали точкою відліку для формування образа чекіста як ворога. Було покладено початок створенню наратива, пов'язаного з насиллям, заподіяним більшовиками. Мова цих текстів сповнена метафор, кліше, неологізмів, що дозволяли сконструювати відповідний образ чекіста.

Багато можливостей у політичному дискурсі дає метафора, зокрема міфологічна. Міф пропонує архаїчні образи, які можуть бути використані у процесі ідентифікації об'єктів та їх номінації. Загальновідомі традиційні культурні стереотипи дозволяють співвідносити нове з певними культурними еталонами, що склалися історично. В основі цих асоціацій лежить не ідея подібності, а належність до бінарної опозиції («порядок - хаос») Стоянова Е.В. От ритуала и мифа к метафоре // Вестник РУДН: Серия «Русский и иностранный языки и методика их преподавания». - 2008. - №4. - С.27-36.. Так, у дискурсі, що склався в еміграції, образ ВНК-ОДПУ- НКВС уподібнювався до міфологічних персонажів. Приміром, медузи Горгони, від погляду якої людина кам'яніла: «ДПУ в міжнародному масштабі - це символ тієї, за словами Каутського “голови Медузи”, від якої з огидою повинна відвертатися вся демократія» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - Москва, 1995. - С.190..

Наступний образ, з яким ототожнювалася ВНК, було жорстоке та кровожерливе божество Молох, а чекісти, котрі обіймали керівні посади, стали його «жерцями» ДумбаДзе Е. На службе Чека и Коминтерна. - Париж, 1930. - С.92.. У цьому ж руйнівному контексті застосовувалася «вакханалії» - як прообраз некерованого розгулу й терору Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.82.. Влучною виявилася метафора «дамоклів меч» Сутуженко А. Сухая гильотина // Че-Ка: Материалы по деятельности чрезвычайной комиссии. - Берлин, 1922. - С.51, 55; НаДежДин. Год в Бутырской тюрьме // Там же. - С.140; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.24. - як символ невідворотної загрози, що використовувалася наче наперекір радянській про- паґанді, яка активно послуговувалася архетипічним символом меча для створення героїчного контексту. держбезпека чекіст еміґрантський дискурс

Застосовувався метод аналогій, в основі якого лежить принцип розміщення одного явища поряд з іншими, які не потребують доказів. Автори вдавалися до пояснень дійсності через уже знайомі та впізнавані образи російської історії. Приміром, Луб'янка перетворювалася на «опричнину Дзержинського», апарат «чекі» у провінції обростав власною «опричниною», а «опричники-чекісти» порушували мирний спокій обивателів Гуль Р. Дзержинский (начало террора). - Нью-Йорк, 1974. - С.79; Измайлович А.А. Семь недель в В.Ч.К. // Кремль за решёткой (Подпольная Россия). - Берлин, 1922. - С.110; Аронсон Г. На заре красного террора. - Берлин, 1929. - С.12; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.146.. Отже образ опричнини XVI ст., що асоціювалася з насиллям, терором та всевладдям, екстраполювався на явища й учасників поточних буремних події.

Одним з адресатів спогадів, написаних російськими еміґрантами, був західний читач. Для того, щоб представити образ співробітника ВНК більш зрозумілим, автори мемуарів та публіцистичних творів зверталися до символів, образів, знайомих західній спільноті. Серед них, наприклад, інквізиція. Росія першої половини 1920-х рр. порівнювалася з добою «темного середньовіччя», релігійних воєн в Європі. В'язниці у СРСР зіставлялися з «середньовічними катівнями», чекісти - із «заплічними майстрами доби іспанських чобіт» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.12, 14, 28, 131; Чернов В. Кровавые психозы (вместо предисловия) // Че-Ка: Материалы... - С.4, 8; Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка // Там же. - С.229; Гуль Р. Дзержинский... - С.79, 141, 158, 161; Орлов Г. Двойной агент: Записки русского контрразведчика / Пер. с англ. С.Шульженко. - Москва, 1998. - С.137.. Ф. Дзержинський постав в образі Т. Торквемади - великого інквізитора Іспанії XV ст. («червоний Торквемада», «комуністичний Торквемада», «усесильний Торквемада комунізму» Гуль Р. Дзержинский... - С.18, 60, 79, 126, 134; Орлов Г. Двойной агент. - С.82.), а М. Урицький - «пекельного інквізитора» Essad-bey. OGPU: The plot against the world / Transl. by H.Paterson. - New York, 1933. - P.16.. Ці образи «радянського середньовіччя» ввійшли до західного дискурсу початку 1920-х рр. Газета «Таймс» у нарисах «Росія сьогодні» зазначала, що необхідно вирушити в «нетрі середньовіччя», щоб віднайти щось подібне до ДПУ. Голландська письменниця та європейська соціалістка О. Кеун назвала режим у радянській Росії таким, що «втілює й навіть перевищує пекло середньовіччя» Цит. за: Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.183, 196..

Зрозумілими для європейської публіки були порівняння чекіста з конкістадором, який «звик крокувати не спотикаючись через трупи, не послизнувшись на крові» Чернов В. Кровавые психозы... - С.15.. Співробітники ВНК опинилися в одному асоціативному ряді з «мисливцями за черепами» Николаевский Б. Конец Кривицкого // Социалистический вестник. - 1941. - №4. та башибузуками Османської імперії По казенной России (Подвиги большевиков на внутреннем фронте) // Кремль за решёткой... - С.50. - назви, що символізували брутальне насилля. Напевно, більше можливостей для проведення аналогій із подіями у радянській Росії давала тема Великої французької революції, особливо у самій Франції, де й оселилися емігранти з колишньої Російської імперії. Ґільйотині та Бастилії знайшлися відповідники у «країні Рад». Російські есери використовували вислів В. ГюҐо «суха гільйотина», згадуючи своє ув'язнення в тюрмах ВНК Сутуженко А. Сухая гильотина. - С.47-68.. Чекістський метод розправи з жертвами пострілом у потилицю уподібнювався до «священної традиції, як гільйотина у французькій революції» Essad-bey. OGPU... - P.130.. «Мисляча гільйотина» Гуль Р. Дзержинский... - С.137. - так Р. Ґуль назвав Ф.Дзержинського. Загалом цей публіцист відшукав у французькій історії цілу низку постатей, з якими можна було б порівняти очільників ВНК-ОДПУ. Ф. Дзержинського зіставляли з А. Фук'є де Тенвілем - обвинувачем революційного трибуналу у Франції доби революції («жовтневий Фук'є-Тенвіль»), а також із М.Робесп'єром та Ж.-П. Маратом: «Арифметично голову ВНК Дзержинського можна визначити так: це був на третину Робесп'єр (без його розуму) та на дві третини Марат (без його обдарувань)» Там же. - С.77.. Образ В. Менжинського, на думку Р. Ґуля, відповідав образу мафії Венеціанської республіки або закулісним змовам часів кардинала Рішельє Там же. - С.146.. Ґ. Ягода нібито виконував таку саму функцію при Й. Сталіні, як Ж. Фуше при Наполеоні Гуль Р. Ягода. - Париж, 1935 [Електронний ресурс]: https://coollib.net/b/478573-roman-borisovich-gul-yagoda.

Із метою справити більший ефект на читача автори вдавалися до стратегії інтенсифікації - тобто перебільшення вад. Зокрема наголошувалося, що чекісти «перевершили в методах насилля все, що винайшло темне середньовіччя» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.12., «Че-Ка посяде особливе місце в історії охранок усіх часів та народів» НежДанов Ф. Тюрьма всероссийской чрезвычайной комиссии // Че-Ка: Материалы... - С.166., а Ф. Дзержинський «перевершив і якобінців, і інквізицію, і терори всіх реакцій» Гуль Р. Дзержинский... - С.13..

На відміну від радянської пропаганди, яка стверджувала про кардинальну відмінність ВНК від імперської жандармерії й заперечувала будь-яку подібність з останньою, у мемуарах емігрантів, особливо російських есерів, цей зв'язок часто спеціально підкреслювався. Соціалісти-революціонери, які через свою політичну активність опинялися у царських тюрмах, за більшовицької влади знов потрапили за грати. Тому вони продовжували маркувати своїх радянських поневолювачів тими самими кліше: ВНК - це «комуністична охранка», а чекісти - «червоні/більшо- вицькі жандарми» ОчевиДец. Всероссийская «коммунистическая охранка» // Че-Ка: Материалы. - С.165, 170, 178.. Есерка О. Ізмайлович так переповідала свою зустріч із начальником секретно-оперативного відділу ВНК восени 1919 р.: «Лацис смішить мене занадто надмірною близькістю до оригіналу - царських жандармів» Измайлович А.А. Семь недель в В.Ч.К. - С.107.. В очах есерів Шліссельбурзька та Петропавлівська фортеці (політичні в'язниці дореволюційної Росії, «російські Бастилії») «блідніли» порівняно з катівнями НК Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.137..

Символи, що в радянському дискурсі мали позитивну конотацію, в емігрантському «перекодовувалися» на негативну. Так, якщо в радянській пропаганді метафора меча застосовувалася до співробітників ВНК-ОДПУ-НКВС суто в героїчному контексті («голий меч у руках робітничого класу»), то в мемуарах вигнанців це «меч терору», «меч неправосуддя», «сталевий меч бюрократичної деспотії свого Хазяїна» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина: Записки советского разведчика / Пер. с англ. И.Вишневской. - Москва, 1996. - С.163; Чумаков А. Корабль смерти // Че-Ка: Материалы... - С.23, 46, 55; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.24, 52.. Ще один приклад - «рука» («караюча рука радянського народу»). В іншому (нера- дянському) дискурсі цей символ набув негативного значення. Приміром, «бандою» (малося на увазі ОДПУ) керує «закривавлена рука», «потрапити в руки НК» означало велику небезпеку для життя, до «рук комісарів НК прилипає» майно пересічних громадян, жодна радянська провокація «не обходилася без руки ДПУ», а над «великою країною» була занесена «кривава рука» Бекреньев А. Штрихи тюремного быта // Че-Ка: Материалы. - С.104, Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.12; Палач на отдыхе // Иллюстрированная Россия. - 1930. - №15; Дело председателя Московского ГПУ Пельжинского // Там же. - 1931. - №4; Агабеков ГС. Секретный террор: Записки разведчика. - Москва, 1996. - С.267.. Більше того, «рука» трансформувалася в «лапу» - «лапа ката» НК-ДПУ Крючков П. История одной провокации: Как мы обманули ГПУ // Иллюстрированная Россия. - 1928. - №13; Аронсон Г.Я. На заре красного террора. - С.45, 55; Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.145, 206.. У новому ракурсі ОДПУ з органу «диктатури пролетаріату» перетворилося на орган «душителя пролетаріату» Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.358.. Аналогічних змін зазнала метафора «лев революції», що стосувалася Ф. Дзержинського: «На варті їхніх життів постало в повній мірі “моторошне чудовисько” - “лев революції”, до пазурів якого неприємно потрапити» Там же. - С.66..

Одним зі способів репрезентації образа ворога є його дегуманізація, тобто обезлюднення. Серед дегуманізованих образів чекістів, що з'являлися на сторінках публіцистичних творів та в мемуарах, були механічні, як-от «бездумна машина смерті», «апарат знищення людей», «бездумний автомат», «сліпе знаряддя / страшний інструмент терору», «машина ОДПУ» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина. - С.101; СЛ.Н. Из деятельности саратовской чрезвычайки // Че-ка: Материалы... - С.200; Аронсон ГЯ. На заре красного террора. - С.69, 152; Вы арестованы! // Кремль за решёткой... - С.143, 161.. Причому вони використовувалися не тільки до каральної інституції, але й до її співробітників. Приміром, у спогадах есерів слідчу ВНК Брауде було зображено так: «Людського в ній нічогісінько не залишилося. Це - машина, яка робить свою справу холодно, бездумно, рівно і спокійно ... Що це - особливий різновид жінки-садистки, чи просто сучасна, бездушна люди- но-машина?» Сутуженко А. Сухая гильотина. - С.59.. Аналогічну думку знаходимо у присвяченій ОДПУ книжці, виданій у США: «НК повинна була стати бездушним автоматом, і тільки розглядаючи її в такому світлі, можна зрозуміти вчинки, за які вона несла відповідальність. Чекіст відверто вважав себе класовою машиною» Essad-bey. OGPU. - P.43..

Російські емігранти, переповідаючи західному читачеві про діяння ВНК, маркували їх як «жахи нелюдськості», «образа людяності» або «людиновбивча ВНК» Чернов В. Кровавые психозы... - С.15-16, 18; Первое мая в Бутырской тюрьме // Кремль за решёткой... - С.143.. За дужками людяності опинялися самі чекісти, які «втратили людську подобу», мали металеву чи картону душу. Таким чином, діяльність радянських органів держбезпеки у семантичному полі добра та зла відносилася до табору останнього. Треба визнати, що історії про звірства чекістів не були вигадками публіцистів, оскільки сама ВНК та методи її «боротьби з контрреволюцією» давали реальні сюжети. Апелювання авторів до достовірно встановлених фактів катувань мало на меті справити переконливий вплив на читача. Так, С. Мельґунов наголошував, що він користувався, серед іншого, архівами Особливої комісії з розслідувань злочинів більшовиків на Півдні Росії - «джерело, що має першорядне значення» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.16..

Візуальні образи співробітників ВНК у західному кінематографі 1920-х рр. також репрезентувалися в ракурсі насилля та жорстокості. У 1927 р. у Франції відбувалися зйомки стрічки «Княжна Маша» французького режисера Р. Ле-Пренса за участі російських акторів з емігрантського середовища в Парижі Риш Е. Как я был чекистом // Иллюстрированная Россия. - 1927. - №35.. Одну зі сцен було присвячено каральній операції чекістів в єврейському містечку. Примітно, що ролі рядових карателів зіграли біженці-калмики разом із колишніми російськими офіцерами-вигнанцями. Тому епізод фільму, в якому чекісти-вершники у хутряних шапках кочівників знищують беззахисне єврейське населення, апелював до стереотипу про «східне варварство» і підштовхував глядача до аналогій із золотоординським набігом та несумісністю з традиціями західного світу.

В еміґрантській літературі та пресі чекіста-ворога також представляли у тваринному дискурсі: «схожий на бульдоҐа Петерс», «зі щелепою бульдоҐа» (йшлося про М. Лациса), «пси Ягоди», «Ягода - найвірніший сталінський пес» Гуль Р Ягода; Падение Ягоды // Возрождение. - 1937. - 10 апреля; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.142.. Метафора пса, що символізувала вірність господареві, у згаданих випадках набувала негативного значення - відданість Й. Сталіну, більшовицькому ладу. У цьому ж символічному ряді також були примати («Горила», «маленький чоловічок із мавпячим обличчям виявився одним із комісарів ВНК») Беглецов Н. В дни «красного» террора // Че-Ка: Материалы... - С.69-70; Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. - 1930. - 21 апреля., плазуни («презирлива гадина - плід обробки чрезвичайки», «змієнята червоної комуністичної кобри», «зміїні очі» (про Ф.Дзержинського)) Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. - 1930. - 3 мая; Измаилович А.А. Семь недель в ВЧ.К. - С.115., павукоподібні («скорострільні скорпіони») НаДежДин. Год в Бутырской тюрьме. - С.149.. Застосовувалася метафора звіру, утім без конкретизації тварин: «звір, а не людина», «люди-звірі звірями й залишаться», чекісти «наче за командою перетворилися на розлючених звірів» Чумаков А. Корабль смерти. - С.31, 43; Палач на отдыхе // Иллюстрированная Россия. - 1930. - 15 апреля; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.142, 179; Essad-bey. OGPU... - P.69.. Поширеним був епітет «звірячий» та похідні від нього: «звірячий характер терору», «звіряча жорстокість», «комендант Губчека зі звірячим виразом обличчя», «звіроподібний Шульман» (про коменданта Грузинської НК), «звіроподібне обличчя» Гуль Р. Дзержинский... - С.90; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.111; Голодовка 42 // Кремль за решёткой... - С.201; Аронсон ГЯ. На заре красного террора. - С.108, 154.. Інколи назви тварин розумілися з контексту: павук - «обплутати тенетами», «вскочити у заплутане павутиння», «оточені павутинням розшуку», «ОДПУ плело змову» Гуль Р. Дзержинский... - С.71; Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. - 1930. - 28 марта; ДумбаДзе Е.В. На службе ЧК... - С.37; Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.102., пес - «зграя чекістів», «кат Лацис, спущений Дзержинським із ланцюга», «загони чекістів обнюхували всі закутки» Сутуженко А. Сухая гильотина. - С.104; ВолоДин С. Эпопея увоза в Ярославль // Че-Ка: Материалы... - С.183; Гуль Р. Дзержинский... - С.100., восьминіг чи медуза - «щупальці в них усюди» Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. - 1930. - 11 марта; Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка. - С.240., «пазури НК» Essad-bey. OGPU... - P.77.. Уживалися дієслова «лютувати», «обнюхувати», «розтерзати», «кишіти» Кровавые дни в Москве // Иллюстрированная Россия. - 1927. - №27; Во власти ГПУ // Там же. - №37; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.30, 47.. Примітно, що до цих самих тваринних метафор, які є архетипічними, удавалася радянська пропаганда при позначенні ворогів СРСР Волкова Е Особенности подачи образа «врага народа» в советской печати конца 1920 - первой половины 1930 гг.; Попова О. Мовні техніки конструювання образу внутрішнього ворога в періодичних виданнях радянської України (на матеріалах газет «Комуніст» та «Вісті ВУЦВК» за 1928-1939 рр.) // Історичні та політологічні дослідження. - 2013. - №3(53).. Отже лексикою, в якій укорінилися назви тварин, що відносилися до картини світу обивателя, разом з їх конотацією, оціночним компонентом та буквальним і переносним значенням Вайс Д. Животные в советской пропаганде: вербальные и графические стереотипы // Политическая лингвистика. - Вып.(2)25. - Екатеринбург, 2008. - С.19., однаково послуговувалися як радянський агітпроп, так і його ідеологічні опоненти.

Окрім тваринних використовувалися медичні метафори «ҐанҐрена», «виразка», «гнилість», «смердючість», «канібалізм», «клоака», що апелювали до почуттів відрази й огиди: «Замість того, аби звільнити більшовицький режим від найкривавішої та найбруднішої роботи, надзвичайки перетворилися на ҐанҐрену, що розносить заразу по всьому організму “радянської влади”» Чернов В. Кровавые психозы... - С.18.. Крім того, робився акцент на психологічних хворобах чекістів: «психози», «істерика», «психологічно спотворені люди» Там же. - С.3, 17; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.30, 125..

У період масових арештів і страт, що їх здійснювала ВНК, сприйняття смерті особливо загострювалося та вражало уяву. Образи, притаманні макабричній культурі (тобто ідеї, символи, атрибутика смерті) з'являлися на сторінках мемуарів: «скелет із хитрими очима, що підморгують» (про Ф.Дзержинського), «червона смерть збирає свої жнива», «корабель смерті», «дерев'яні труни» (про тюрми) Гуль Р. Дзержинский... - С.65; Сутуженко А. Сухая гильотина. - С.32; НаДежДин. Год в Бутырской тюрьме. - С.151; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.160.. Крім того, було запозичено й адаптовані до радянської дійсності образи смерті. Приміром, із «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить» - це гасло над брамою пекла варто було б розмістити над дверми ВНК, адже за її порогом починаються муки і звідти немає вороття ДумбаДзе Е.В. На службе ЧК. - С.46; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.122; Крючков П. История одной провокации: Как мы обманули ГПУ // Иллюстрированная Россия. - 1928. - №10.. «Мандрівка чекістськими муками» вказувала на подібність проходження головним героєм поеми Данте кола пекла («два тижні в надзвичайці - одному із кіл дантового пекла» Карелина В.А. Да будет проклята смертная казнь // Кремль за решёткой. - С.59.). Застосовувалася техніка демонізації чекіста як ворога за допомогою відповідних символів. Так, вони поставали в образі «легальних і нелегальних слуг сатани», а Ф. Дзержинській «вербував їх у пеклі», і вони знали «мову смерті» Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. - 1930. - 2 мая; Чумаков А. Корабль смерти. - С.24; Гуль Р. Дзержинский... - С.81.. Слід відзначити, що уподібнення ворога до диявола було доволі розповсюдженою практикою пропаҐанди. Приміром, під час Першої світової війни англійці зображали німецького кайзера Вільгельма ІІ в подобі апокаліптичного звіра ЮДин Н.В. Создание образа врага в пропаганде стран Антанты в начале Первой мировой войны (август - декабрь 1914). - С.55..

Тиражованим був образ «комісара смерті» Grand H6tel Boutyrki // Кремль за решёткой. - С.100; Бекреньев А. Штрихи тюремного быта // Там же. - С.110; НаДежДин. Год в Бутырской тюрьме. - С.135, 142.. Це словосполучення застосовувалося до комендантів НК і втілювало жорстокість, безжальність, невідворотність страти. Доказом демонічної природи ворога були численні приклади, як-от комендант харківської НК С. Саєнко: «Чоловік із каламутним поглядом запалених очей, він весь час був під впливом кокаїну та морфію. У цьому стані він ще більше виявляв риси садизму» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.122, 126..

Смерть є одним із семантичних змістів поняття «кров». «Кривава» фразеологія була досить поширеною в мемуарах емігрантів, котрі прагнули висвітлити злочини комуністичного режиму і справити значний емоційний вплив на читача. Вона також дозволяє відтворити в мові «сценарії» вбивства Михалищева С.С. Ассоциативно-деривационная и фразеологическая семантика итал. sangue `кровь' // Вестник Пермского университета: Российская и зарубежная филология. - Т.10. - Вып.1. - Пермь, 2018. - С.44-53.. Позначалися вбивці: «кривава лялька кровавого паноптикуму», «Яґода кривавий настільки, як ніхто із чекістів»; процес здійснення вбивства: «він залив кров'ю Дон, Петербурґ, Київ», «ішов по коліна у крові», «виріс на крові», «кровопускання надзвичайки», «робити свою криваву справу»; ВНК як місце вбивства: «кривава організація», «криваве відомство», «найкривавіший відділ ВНК», «кривавий цех», «надзвичайки - людська кривава бійня»; відповідальність за вбивства: «червоні від крові руки Дзержинського», «Петерс написав найкривавіші сторінки літопису комуністичного терору», «густо забруднена кров'ю рука Ягоди»; задоволення від убивства: «сп'янілі від крові чекісти», «кровожерливий апетит ВНК», «кровожерлива істерика надзвичайки» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.131; Аронсон ГЯ. На заре красного террора. - С.54, 115, 124; Чернов В. Кровавые психозы... - С.4; Чумаков А. Корабль смерти. - С.20, 44; Володин С. Эпопея увоза в Ярославль. - С.165; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.39, 42, 50, 56, 125, 130, 175; Гуль Р. Ягода; Орлов Г. Двойной агент... - С.100; Бурцев В.П. В защиту правды. - Париж, 1931. - С.20..

Посилював цей «кривавий» асоціативний ряд червоний колір у значенні смерті, який до того ж асоціювався з більшовиками і був основним в офіційний символіці СРСР. Чекісти та їхні діяння нерідко описувалися за допомогою прикметника кольору: «червоні жандарми чекісти», «червоний жах», «день червоної розправи», «червоний терор» Думбадзе Е.В. На службе ЧК... - С.102; Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. - 1930. - 3 мая; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.60.. Використовувався також чорний колір як зловісний: «російський чорний кабінет» (про один із відділів ДПУ), ВНК «безперешкодно робить свою чорну справу», «чекістська чорна магія», «чорні ворони особливого відділу» Чумаков А. Корабль смерти. - С.21; Очевидец. Всероссийская «коммунистическая охранка». - С.167; Орлов Г. Двойной агент... - С.157..

Образ чекіста-ворога був сконцентрований у слові «кат». Рідше використовувалася давня назва «заплічних справ майстер, який змінив червону сорочку на шкіряну куртку» Grand H6tel Boutyrki. - С.100.. Для повноти картини цьому образу приписувалися такі риси, як «кривавий», «тупий», «зажерливий», «жорстокий», «аморальний», «розпутний» та ін. Чернов В. Кровавые психозы... - С.17; Чумаков А. Корабль смерти. - С.21, 28, 44; Очевидец. Всероссийская «коммунистическая охранка». - С.177; С.Л.Н. Из деятельности саратовской чрезвычайки. - С.191; Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка. - С.239; Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.130, 139, 141, 143; Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина. - С.129.7 Катувати та вбивати - основне завдання чекіста, тому він маркувався як «професійний кат», котрий діяв з особливою жорстокістю: «лютував кат із катів, уповноважений Всеросійської Чекі» Люсьмарин Г Кубанская чрезвычайка. - С.235..

Застосовувалася пейоративна лексика, яка дозволяла висловити негативне ставлення до опонентів. Вона могла бути як презирливою, несхвальною, осудливою («покидьки ВНК», «покидь суспільства», «бандитські та мародерські чекістські організації», «маніяки й садисти», «кокаїністи», «продажна шпана охоронців» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.177, 183; Чернов В. Кровавые психозы. - С.17; Санаторный режим (письма М.А.Спиридоновой) // Кремль за решёткой... - С.21.), так і жартівливою чи іронічною («герої чекістської катівні», «вельможні чекісти», «ударний чекіст», «усілякі надзвичайники», «надзвичайний дядя / муж» Чернов В. Кровавые психозы... - С.4; Сутуженко А. Сухая гильотина. - С.63; Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. - С.148; С.Л.Н. Из деятельности кубанской чрезвычайки. - С.186; Санаторный режим (письма М.А.Спиридоновой). - С.28; Grand H6tel Boutyrki. - С.92.). Негативна конотація породжувала відповідне сприйняття образу співробітника радянських органів держбезпеки.

У конструюванні образа чекіста помітну роль відігравали деякі речові атрибути - предмети, що стали знаковими й асоціювалися з каральними органами. Зокрема це шкіряний одяг співробітників ВНК та їхній службовий автомобіль. Шкіряна куртка перетворилася на своєрідний маркер, за допомогою якого ідентифікувався чекіст: «шкіряна тужурка - звичайна форма чекістів» ДумбаДзе Е.В. На службе ЧК... - С.68., «фігури у шкіряних костюмах» Grand Hdtel Boutyrki. - С.100., «чоловіки у шкіряних туніках» Essad-bey. OGPU... - P.121, «типовий шкіряний “муж”, одягнений у все шкіряне з ніг до голови» Вы арестованы! - С.169., «шкіряні люди» НаДежДин. Год в Бутырской тюрьме. - С.133.. Тиражованим був зовнішній образ чекіста у шкіряному костюмі, із «наґаном» на ремені через плече та червоним бантом Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.46.. Дослідниця радянської повсякденності 1920-1930-х рр. Н.Лебіна розглядала шкіряну куртку як «зовнішній революційний атрибут», що фіксував факт змін соціальної орієнтації, як певний мандат на привілеї в новому суспільстві Лебина Н. Повседневная жизнь советского города: Нормы и аномалии 1920-х - 1930-х гг. - Санкт-Петербург, 1999..

Цей одяг був особливо популярним під час революційних подій і залишався таким у першій половині 1920-х рр. У мемуарах еміґрантів шкіряна куртка стає примітною деталлю, яка дозволяла відтворити образ чекіста, не називаючи його. І читач безпомилково здогадувався, про кого йшлося. Це так званий стилістичний прийом синекдоха - тобто назва частини замість цілого. Інколи ця акцентована деталь створювала іронічний і, навіть, саркастичний зміст Иссерс О.С. Речевое воздействие. - Москва, 2009. - С.170-171.: «Ніби за помахом чарівної палички, з'явилася шкіряна куртка, забрала кількох “злочинців” і командуючи: “на право до дверей”, “на ліво сходами” тощо, повела далі» Вы арестованы! - С.145., «Підійшли ще дві шкіряні куртки й повели до виходу» На Холодной горе // Кремль за решёткой... - С.171., «Вождь забризканих кров'ю шкіряних курток Дзержинський» Гуль Р. Дзержинский... - С.55..

Мода на шкіряну куртку минула із завершенням «громадянської війни», а також після перетворення ВНК на ДПУ. Зловісні постаті, які колись ходили коридорами у своїх шкіряних «туніках», раптово зникли Essad-bey. OGPU... - P.130.. Відтак змінився й зовнішній образ чекіста, що знайшло відображення у спогадах колишніх чекістів-еміґрантів 1920-х рр. Костюм став зовнішнім маркером успішності для працівника апарату ОДПУ: «Одні ходять у захисного кольору казенних гімнастерках і кепках, а інші - у чудово пошитих з англійського чи німецького сукна костюмах, у дорогих капелюхах і франтуватих краватках. Перші - це співробітники, які ще не побували за кордоном, а другі - це ті, хто повернувся з-за кордону, де вони по приїзді понашивали собі достатній запас костюмів» Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.264..

До асоціативного ряду образів радянських органів держбезпеки належало службове авто. У спогадах есерів початку 1920-х рр. це був ще «царський чорний автомобіль, наглухо закритий, із решітками на маленькому віконці», за що отримав прізвисько «труна» Беглецов Н. В дни «красного террора». - С.73; НаДежДин. Год в Бутырской тюрьме. - С.140, 142; ВолоДин С. Эпопея увоза в Ярославль. - С.180.. Чекіст-неповерненець Ґ. Аґабеков у 1931 р. згадував «велику вантажівку-ящик, пофарбовану у чорний колір»: «Цю машину, коли вона мчить вулицями Москви, називають “чорний ворон”» Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.271.. Сумнозвісна «емка» чи то «Маруся» (легковик М-1), що стала символом сталінських репресій, з'явилася в автопарку НКВС у 1936 р. Але незалежно від модифікації автомобіль радянських каральних органів згадувався з епітетами «фатальний», «смертний», «похмурий», що «прискорював серцебиття в пересічних громадян».

Мемуарна література сповнена конкретних постатей співробітників органів держбезпеки СРСР. Утім збільшення числа публікацій, повторюваність сюжетів, використання схожих мовленнєвих прийомів сприяли типізації образа чекіста. «Інший» осягається через схеми типізації Бергер П., Лукман Т Социальное конструирование реальности... - С.22-25.. Використання словосполучень на зразок «характерні фігури надзвичайників», «типовий шкіряний “муж”», «справжній тип чекіста» Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.223., «різновид надзвичайника» Grand H6tel Boutyrki. - С.93; Измаилович А.А. Семь недель в В.Ч.К. - С.112; Вы арестованы! - С.169., «роль чекіста» ДумбаЪзе Е.В. На службе ЧК... - С.45. - указували на певний «тип», що включав стереотипні уявлення, які приписувалися співробітникам ВНК та їхнім діям, і не потребували додаткових пояснень. Анонімність могла бути майже повною, без намагань індивідуалізації. У мемуаристиці початку 1920-х рр. фіксуються спроби категоризації співробітників НК. Приміром, есер із псевдонімом «Люсьмарин» згрупував їх за принципом прихильності до ідей соціалізму чи комунізму: більшість - «невігласи, але ідейно комуністичні, які визнають лише метод фізичного знищення»; «безпринципні інтелігентні покидьки», яким було все одно, кому служити; меншість - «інтелігенція, колишні офіцери, найменш соціалістична» Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка. - С.235-236.. Усі три типи репрезентувалися як «убивці інтелігенції, демократії та буржуазії».

Типізації зберігаються доти, доки їм не буде зроблений новий виклик. Так, С. МельГунов у середині 1920-х рр., ураховуючи зміни у ВНК-ОДПУ, спрогнозував появу нових «типів»: «Типи п'яного матроса-чекіста й молодика з револьвером за поясом скоро стануть надбанням історії. Їх замінюють вишукано ввічливі слідчі з юристів і студенти-недоуки... Холодні, випещені, у новісінькому вбранні» Мельгунов С.П. Красный террор в России. - С.177..

Опубліковані на початку 1930-х рр. у країнах Європи та США спогади колишніх співробітників держбезпеки, які втекли із СРСР, внесли деякі зміни в ракурс репрезентації чекіста. За ними можна простежити новий тип - «чиновника-бюрократа», який працював у кабінеті, отримував жалування, відвідував партійні збори. Колишній радянський резидент Ґ.Агабеков відзначав: «Там уже немає працівників, немає чекістів! Усі перетворилися на чиновників-бюрократів» Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.240.. Але цей тип зберігав свій лиховісний характер та, як і раніше, пов'язувався з терором. Повідомлення у пресі, згадки у спогадах про масові обшуки та арешти Кровавые дни в Москве // Иллюстрированная Россия. - 1927. - №7., усевладдя слідчих ДПУ, «конвеєрна система допитів» підтримували ці уявлення. Зловісного значення набула Луб'янка - адміністративна будівля ВНК-ОДПУ-НКВС у Москві. Якщо на початку 1920-х рр. вона згадувалася переважно в контексті тюремного ув'язнення, то надалі - як уособлення центрального апарату управління державної безпеки СРСР, зберігаючи при цьому значення як в'язниці та місця страти. Інколи вона заступала саму назву органів держбезпеки: «Луб'янка фактично панує над Кремлем» Гуль Р. Дзержинский... - С.79..

Отже провідним способом репрезентації чекістів в емігрантському дискурсі початку 1920-х рр. був опис злочинів, скоєних ними. Застосування різних технік мовленнєвого впливу мало на меті створення ворожого образу, який апелював до емоцій адресата та формував відповідне неҐативне ставлення.

Ворог: керівники терору

Типізації збагачувалися безліччю ознак конкретних осіб - очільників радянських каральних органів Ф. Дзержинського, В. Менжинського, Ґ. Ягоди та М. Єжова. Водночас на репрезентацію їхніх образів у західному дискурсі накладалися вже сформовані стереотипні уявлення. Конкретні постаті сприймаються за допомогою типізацій.

У закордонній публіцистиці та пресі образи очільників були представлені критично й гостро. Лексема «кат» - загальновживана стосовно всіх керівників ВНК- ОДПУ-НКВС. Також використовувалися пейорації на зразок «безхребетно-дегенеративна “тінь людини”», «сифілітик» Там же. - С.146; Вячеслав Менжинский // Возрождение. - 1934. - 12 мая. (В. Менжинський); «наволоч», «нікчема», «злочинець і негідник» Бажанов Б. Воспоминания бывшего секретаря Сталина // Генрих Ягода: Смерть главного чекиста. - Москва, 2013; Гуль Р. Ягода. (Ґ.Ягода); «карлик», «опудало комуністів», «людина недалекого розуму», «майже неписьменний пролетар» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.33. (М. Єжов). Доповнювали образ епітети з негативною семантикою: «зловісний» Ф. Дзержинський Вокруг смерти Дзержинского // Возрождение. - 1926. - 22 июля., «хворобливий, істеричний, до краю неврівноважений» В. Менжинський Вячеслав Менжинский // Возрождение. - 1934. - 12 мая., «кривавий», «нещадний», «грубий і некультурний» Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.10; Гуль Р. Ягода. Ґ. Ягода, «підозрілий», «злобний» М. Єжов.

У різних національних дискурсах застосовувалися схожі стереотипи та упередження для применшення «іншого», які маркували відхилення від норми. Серед них - лексема «фанатик» Будаев Э.В., Чудинов А.П. Метафора в политическом интердискурсе. - Екатеринбург, 2006. - С.23.. Із-поміж усіх очільників радянських каральних органів вона вживалася винятково щодо Ф. Дзержинського: «фанатик дії», «фанатик насилля», «фанатик революції», «бузувір-фанатик», «фанатично-владний», «фанатична жага бути караючим мечем революції» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.107., «фанатична рішимість» Вокруг смерти Дзержинского // Возрождение. - 1926. - 22 июля.. У романі С. Моема «Різдвяні канікули» (1939 р.) Ф. Дзержинський постав в образі людини, єдиною метою якої було фанатичне служіння революції. Основними характеристиками стали «жахливо жорстокий», «вузьколобий ідеаліст», «зловісна / страшна особа», «нічого людського», «цілеспрямований». При цьому він - «справжній хазяїн Росії», «хазяїн поліції», «один серед наймогутніших людей у Росії»¹⁰¹ Моэм С. Рождественские каникулы // Его же. Собрание сочинений: В 5 т. - Т.3. - Москва, 1997..

Фактично на кожного очільника ВНК-ОДПУ-НКВС покладалася відповідальність за репресії: Ф. Дзержинський - «творець жахливої машини терору»; В. Менжинський - «керівник червоного терору в Росії» Иллюстрированная Россия. - 1927. - №51., «з ім'ям Ягоди пов'язані масові страти» ГПУ не упразднено, а переименовано // Возрождение. - 1934. - 12 июля., «Єжов головний майстер великої чистки» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.99..

Тема відповідальності за терор порушувалася на шпальтах емігрантських видань у доволі неординарний спосіб. Так, редколегія журналу «Иллюстрированная Россия», що друкувався в Парижі, ініціювала проведення конкурсу «судових вироків». Моделювалася ситуація, за якої на лаві підсудних опинялися більшовицькі діячі, а дії відбувалися в Росії після повалення радянської влади. Матеріали «засідання» публікувалися у вигляді стенограми з виступами головуючого у суді, прокурора, свідків, підсудного та захисту. І хоча всі персонажі були вигаданими, натяки на реальних осіб були доволі прозорими. У 1931 р. «розглядалася» справа голови московського ДПУ «Пельжинського» Дело председателя московского ГПУ Пельжинского // Иллюстрированная Россия. - 1931. - №4. - С.1-9.. Це придумане прізвище було співзвучним як із Дзержинським, так і Менжинським. До того ж інші деталі, як-от «ледве помітний неросійський акцент» (а саме польський), допомагали встановити асоціативний зв'язок із першим очільником ВНК чи його наступником. Читачам пропонувалося питання: «Яким міг би бути ваш вибір, якби ви були присяжним засідателем?». Дуалістичне зображення підсудного (ворога) та свідка (жертви), застосовані мовленнєві техніки, спрямовані на формування негативного образу «голови московського ДПУ» - усе це передбачало очевидну відповідь. Переважна більшість читачів журналу «проголосували» за смертний вирок «Пельжинському» Результаты конкурса судебных приговоров по процессу №10 // Там же. - №8. - С.16.. З одного боку, цей конкурс можна розглядати як маніпулятивний, оскільки через мову, актуалізацію стереотипів, неґативних емоцій здійснювався вплив на суспільну думку. У цьому конкурсі можна вбачати й тактику зняття напруги, оскільки пропонувалася модель поведінки з ворогом у ситуації віч-на-віч. З іншого боку - це також спосіб фіксації настроїв серед еміґрантів стосовно очільників органів держбезпеки.

Привертають увагу некрологи, опубліковані в еміґрантських виданнях, присвячені Ф. Дзержинському та В. Менжинському в 1926 та 1934 рр. відповідно Вокруг смерти Дзержинского // Возрождение. - 1926. - 22 июля; Смерть Менжинского // Там же. - 1934. - 11 мая.. Як і в будь-яких статтях із нагоди смерті, акцент зроблено на фактах біографії та професійній діяльності, але при цьому «мова скорботи» була відсутня. Повідомлення про десяту річницю з дня смерті Ф. Дзержинського більше нагадувало «пародійний некролог» й мало назву «Похвала кату» Похвала палачу // Там же. - 1936. - 25 июля.. Текст був побудований на принципі заперечення тез радянської пропаґанди. Якщо у традиційному некролозі увага приділялася соціально корисним аспектам діяльності та виключалися будь-які негативні оцінки, некролог В. Менжинського, навпаки, був переповнений осудливими кліше: «жив за чужий рахунок», «за особистим розпорядженням Менжинського здійснено розстріл кількох сотень людей», «винахідник усіляких шкідницьких процесів», «спеціалізувався на переслідуванні інтелігенції» Вячеслав Менжинский // Там же. - 1934. - 12 мая..

Невдовзі після смерті В. Менжинського у СРСР було оголошено про ліквідацію ОДПУ та створення НКВС. Утім емігрантська преса сприйняла це як черговий дипломатичний маневр, подібний до того, як у 1922 р. на зміну ВНК прийшло ДПУ: «Доки існує комуністичний режим, воно (ОДПУ - К.К.) може бути лише перейменоване» «Упразднение» ГПУ // Там же. - 12 июля.. Повідомлялося, що очільником НКВС призначено Ґ. Ягоду - «найбільш зловісну фігуру радянської каральної системи» О переименование ГПУ // Там же. - 13 июля..

В емігрантському погляді на ієрархію владних відносин у СРСР наркоми Ґ. Ягода та М. Єжов посідали високе, але другорядне в порівнянні зі Й. Сталіним, місце: «Ягода впродовж кількох років був наймогутнішим після Сталіна» Падение Ягоды // Там же. - 1937. - 10 апреля., «Єжов - без сумніву, нині перша особа після Сталіна» Возвышение Ежова // Там же. - 25 июня., «Микола Єжов офіційно визнаний другою за геніальністю людиною у СРСР»"" Новое возвеличивание Ежова // Там же. - 13 августа.. Такі тези цілком могли б бути зіставлені з гаслами радянської пропаганди. Значною мірою це пояснюється тим, що для емігрантських видань одним з офіційних джерел інформації про політичне життя у «країні Рад» слугувала газета «Правда».