Образ співробітника Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією — Об'єднаного державного політичного управління — Народного комісаріату внутрішніх справ у російському еміґрантському дискурсі 1920-1930-х років

У радянському дискурсі 1930-х рр. голови ОДПУ-НКВС позиціонувалися як найближчі соратники Й. Сталіна. У спогадах емігрантів цей зв'язок також підкреслювався, але неодмінно з негативною конотацією: В. Менжинський поставав як «незмінний посіпака Сталіна» Вячеслав Менжинский // Там же. - 1934. - 12 мая., Ґ. Ягода - «сталінський лакей», М. Єжов - «запопадливий поліцейський Сталіна» та «сталінський кат» Гуль Р. Дзержинский... - С.146; Его же. Ягода..

Особливості зовнішності очільників органів держбезпеки СРСР згадувалися не часто. Утім можна помітити, що в нечисленних згадках, як правило, увага адресата спрямовувалася на негативні риси, на вади. Це цілком відповідало канону конструювання образу ворога як огидного, такого, що викликає відразу. Так, наприклад, у нарисах Р. Ґуля В. Менжинський зображувався як «розпливчатий брюнет із розхитаною ходою, опущеними плечами та руками, що бовтаються», Ґ. Ягода - «із мертвецьким кольором обличчя, зі шматком вусів над губою й тупими божевільними очима», М. Єжов - «карлик із кривими ніжками» Там же.. Однак не виключалися й зображення ворога як приємного, проте підступного. Примітно, що на початку кар'єри М. Єжова газета «Возрождение» репрезентувала його зовнішність як «благообразну»: «Микола Єжов і за зовнішністю своєю, та й за складом розуму в певному сенсі є типовим пітерським робітником. На перший погляд нібито простачок. Однак простачок із хитринкою, собі на умі... Зовнішність досить благовидна: відкрите обличчя, шапка зачесаного назад волосся, голене підборіддя, як прийнято говорити - вольове» Николай Ежов // Возрождение. - 1936. - 10 октября..

Серед способів зображення очільників органів держбезпеки досить ефектними були сатиричні прийоми. Мовленнєвий вплив на читача зростав завдяки використанню каламбурів, які, серед іншого, мали на меті насмішку та сарказм. Наприклад, «Ягода - зовсім іншого поля ягода»Агабеков ГС. Секретный террор... - С.267. Горянский В. Садовник и Ежов // Возрождение. - 1937. - 2 июля. Під «трьома національними кольорами» малися на увазі білий, синій і червоний. (в порівнянні з В. Менжинським). У контексті повідомлення це означало, що Ґ.Ягода загрузнув у корупції набагато глибше за свого попередника. М. Єжов став героєм віршованого гумористичного оповідання поета-сатирика В. Горянського - «Садівник та Єжов» (1937 р.). За сюжетом, головний герой - колишній радянський чиновник (рос. «советский чинодрал») - побоюючись арештів, вирішив змінити амплуа і стати «блаженним садівником». Щоб продемонструвати свою лояльність до влади він створив портрет Й. Сталіна із квітів, але:

«Вдруг, как на грех, Ежова нанесло, Чья воля злая ныне непреложна.

Был через час расстрелян садовод... Читатель изумлён: - За что же, скажет, это? А вот:

портрет был в три национальных цвета»"²³.

Із метою висловлення іронічного ставлення використовувався прийом стилістичного контрасту, тобто позначення об'єкта словом, що має інший зміст Иссерс О.С. Речевое воздействие. - С.113.: «подвиги Яґоди» (себто безчинства), «герої Луб'янки» (кати й убивці), «духівник усієї країни» (тобто найбільш інформована людина).

Нерідко в еміґрантських виданнях застосовувалася техніка дифамації - поширення неправдивих фактів, відомостей або ж пліток. Приміром, про М.Єжова, який власноруч розстрілював опальних радянських високопосадовців: «Передають, що Яґоду вбив чи то сам Єжов, чи то вбивство здійснене за присутності Єжова, який перед тим допитував Яґоду в його камері» Судьба Ягоды // Возрождение. - 1937. - 4 июня., «нібито Тухачевський був зненацька й упритул застрелений під час службової розмови особисто Єжовим» Тухачевский был застрелен Ежовым // Там же. - 3 сентября..

На критичне сприйняття інформації впливали свідчення своєрідних «експертів» - очевидців і свідків подій, що відбувалися у СРСР: «лист від друга, який проживає в одній із прикордонних із Росією країн», «свідчення двох осіб, котрі виїхали з Москви», «розповіді приїжджих», «за свідченнями осіб, що близько знають радянські правлячі кола» Ростовцев Ф. Советские шпионы // Там же. - 1930. - 10 марта; Что происходит в Москве // Там же. - 1936. - 3 октября; Николай Ежов // Там же. - 10 октября..

Еміґрантська преса досить швидко і жваво реагувала на зміни в радянському політикумі. Акцентувалися події, пов'язані із закінченням кар'єри та арештом спочатку Ґ. Яґоди, а потім і М. Єжова. Відповідно, змінився ракурс репрезентації - від «усесильного» до «опального». До судового процесу над Ґ. Яґодою було прикуто увагу преси. Так, із кінця лютого до початку липня 1937 р. лише газета «Возрождение» опублікувала 14 статей і повідомлень, присвячених колишньому наркомові, тобто від моменту його арешту й до опосередкованих чуток про розстріл. Причини «опали» еміґрантські видання називали доволі різні, але далекі від справжніх: «усунутий на догоду громадській думці Європи, особливо соціалістів» Социалисты об опале Ягоды // Там же. - 1936. - 3 октября., «незграбний Московський процес, організаторами якого були чекісти» Что происходит в Москве? // Там же., «добре налагоджений та озброєний апарат ДПУ може загрожувати радянській владі» Арест Ягоды // Там же. - 1937. - 20 февраля., навіть нібито обізнаність Ґ. Яґоди щодо «фальшування справжнього заповіту» В.Леніна Тайны Ягоды // Там же. - 17 апреля.. Відтоді метафоричні образи на зразок «політичний небіжчик» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.132., поряд зі зневажливими епітетами «безсилий», «жалюгідний», «боягузливий» Падение Ягоды // Возрождение. - 1937. - 10 апреля., використовувалися разом із прізвищем репресованого. Фразеологізм «собаці собача й смерть» Там же. додав ще більшої експресії повідомленням про можливу фізичну розправу з Ґ. Яґодою.

З осені 1937 р. змінився дискурс стосовно М. Єжова. Показовими маркерами стали заголовки статей. Якщо на початку його кар'єри до читача апелювали назви на зразок «Піднесення Єжова» або «Нове звеличення Єжова», то згодом з'явилися такі - «Чи похитнулася влада Єжова», «Напередодні падіння Єжова», «Становище Єжова», та, урешті-решт, «Кінець Єжова» (опубліковано 14 квітня 1939 р., невдовзі після його арешту) Возвышение Ежова // Там же. - 25 июня; Новое возвеличивание Ежова // Там же. - 13 августа; Поколеблена ли власть Ежова // Там же. - 1938. - 4 февраля; Перед закатом Ежова // Там же. - 11 марта; Положение Ежова // Там же. - 13 мая; Конец Ежова // Там же. - 1939. - 14 апреля.. Досить саркастично продемонстрував ці зміни поет В.Горянський у своєму вірші «Героям Луб'янки»:

«Давно ли казнил Ягода, А сегодня Ягоды нет.

Потомкам наука - Коротка она и проста - Пожирает себя гадюка С собственного своего хвоста.

Хороша хватка Ежова: Ничем клещей не разжать. Но что не день, то обнова, И Ежову уже визжать»"³⁶.

Отже загальний контекст публікацій в емігрантських виданнях та мемуаристиці, присвячених «першим особам» ВНК-ОДПУ-НКВС, можна визначити як критичний. У межах сталих уявлень про чекіста-ворога конструювався відповідний образ очільника радянських органів держбезпеки, незалежно від конкретних осіб.

Ворог: аґент ОДПУ

В емігрантській мемуаристиці першої половини "920-х рр. був сконструйований зловісний образ чекіста, але для російських вигнанців і західної публіки він був віддалений від ситуації віч-на-віч, наче залишався в радянській Росії. Починаючи з середини "920-х рр. відбувалася трансформація цього образу в еміґрантському дискурсі: співробітник ОДПУ-НКВС стає «реально існуючим» (у ситуації віч-на-віч) як аґент, котрий не зважає на кордони й діє по всьому світу, що несе небезпеку. Емігрантська преса, що друкувала численні повідомлення про агентів СРСР, а також опубліковані в Європі та США спогади колишніх секретних співробітників ОДПУ, які втекли на Захід, вирішальним чином вплинули на появу нового образу ворога.

Заголовки газетних і журнальних статей, присвячених діяльності радянських органів держбезпеки за кордоном, були досить красномовними й мали на меті справити блискавичний вплив на читача та викликати певні емоції. Приміром, острах, небезпеку («У страху перед ДПУ», «Танцівниця втягнена у ДПУ») або гнів і роздратування («Обурення проти ДПУ у Франції»).

Преса вдавалася до гіперболізація ворога з метою зробити його ще більш небезпечним: «величезна мережа агентів ДПУ», «велетенський штат платних працівників ДПУ, які мають необмежені кошти», «безліч агентів ДПУ», «численні загони чекістів у Китаї» Горянский В. Героям Лубянки // Там же. - 1938. - 3 марта. Подрывная работа ЧК за границей // Там же. - 1930. - 10 марта, 14 апреля и др.. Співробітників ОДПУ зображували хитрими та підступними, які приховували свої справжні наміри та діяли потай («агенти червоного шпигунства змінюють шкіру за обставинами», «маска агентів ДПУ», «прикриватися маскою законності», «за лаштунками че-ка»), були здатні на провокацію, уникали відповідальності за свої злочини («ховати кінці у воду», «затирати сліди») та маніпулювали іншими людьми («маріонетка в руках ДПУ») Смирнов А. Записки агента Разведупра // Там же. - 1930. - 29 апреля; Орлов Г. Двойной агент... - С.172; Бурцев В. Боритесь с ГПУ. - Париж, 1932. - С.4, 18; Ч.К. // Кремль за решёткой... - С.202..

Подробиці зі спогадів утікачів із «країни Рад» Ґ. Аґабекова та В. Кривицького щодо вербування аґентів і діяльності радянської шпигунської павутини, про методи їхньої роботи доповнювали цей «могутній образ». Приміром, західний читач стверджувався в думці про «мережу шпигунства не тільки в кожному куточку СРСР, але й у майже всіх країнах світу», про те, що у закордонних фірмах діяв «мовчазний аґент ДПУ»1³⁹. Крім того, поставав образ шпигуна, котрий мандрує світом із фальшивими паспортами, організовує викрадення та вбивства, «любить ризик і пригоди», «самою природою створений для роботи в ОДПУ»1⁴°.

Образ аґента конструювався як небезпечний у міжнародному масштабі. У зв'язку зі вбивством очільника ОУН Є. Коновальця в 1938 р. голландські газети повідомляли про існування «цитаделі ДПУ в Роттердамі» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина. - С.72, 83, 97; Агабеков ГС. Секретный террор... - С.322, 357. Агабеков Г.С. Секретный террор... - С.86. Убийство Коновальца // Возрождение. - 1938. - 10 июня.. Французька преса закликала владу «довести самій собі та іноземним країнам, що ДПУ не панує над її (тобто Франції - К.К.) судовою системою» Возмущение против ГПУ во Франции // Там же. - 4 февраля.. У революційній Іспанії статус ДПУ визначався як «держави в державі, [...] перед якою тремтів уряд Кабальєро» Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... - С.97., завербований радянськими розвідорганами співробітник британського МЗС передавав у СРСР донесення англійських дипломатівАгабеков Г.С. Секретный террор... - С.322., аґентура «закордонних чекістів роздмухує всі непорозуміння між Югославією та Італією» Подрывная работа ЧК за границей // Возрождение. - 1930. - 24 марта.. Водночас звеличення ворога відбувалося не в тій мірі, щоб зробити його всесильним. Переможна риторика звучала в публікаціях про викриття операцій закордонного відділу ОДПУ в різних країнах світу: «у Нью-Йорку поліції вдалося запобігти підготовленому радянськими аґентами вибуху будівлі опери», «у Румунії численні арешти радянських аґентів», «більшовицькі аґенти в Парижі зазнають поразки за поразкою» То же // Там же. - 14 апреля; Агенты ГПУ за работой // Там же. - 1937. - 12 ноября..

Справа викрадення радянськими аґентами в Парижі наприкінці січня 193° р. голови Російського загальновійськового союзу ґенерала О.Кутепова на досить тривалий час монополізувала увагу європейської спільноти. Еміґрантська преса впродовж кількох місяців висвітлювала хід слідства: «викрадення ґенерала здійснено руками однієї з летючих бриґад іноземного відділу ДПУ»1 Исчезновение генерала А.П.Кутепова // Там же. - 1930. - 29 января., «усім було відомо, що ґенерал викрадений паризьким ОДПУ»14 Essad-bey. OGPU. - P.265.. Попри те, що французькі слідчі так і не розкрили цю справу, вона мала неабиякий резонанс.

Подібні публікації викликали серед читачів надмірну підозріливість. Показовим став випадок із російським еміґрантом С.Афанасьєвим, що стався з ним у Парижі навесні 193° р. Під час перевірки документів поліціанти вирішили супроводити його до префектури. Запідозривши, що це не французькі поліцейські, а нібито аґенти ОДПУ, той учинив опір і вдався до втечі. На суді він пояснив свій учинок тим, що «остерігався більшовиків, котрі прагнуть його викрасти як ґенерала Кутепова». Французьке правосуддя покарало колишнього «білого офіцера з Росії» штрафом В страхе перед ГПУ: Случай с русским в Париже // Возрождение. - 1930. - 5 апреля..

Вербування радянським аґентом - небезпека, що чатувала як на втікача з червоної Росії, так і на громадянина будь-якої країни світу - таким був один із головних мотивів публікацій еміґрантської преси. Для позначення осіб, які погодилися співпрацювати з ОДПУ, використовувалися лексеми «резиденти, які комплектуються з місцевих мешканців», «аґенти першого порядку», «аґент-провокатор», «шпигун», або ж відверто неґативні «шпана», «партійна шпана» (тобто члени європейських компартій), «кур'єри із західної шпани»1⁵°. Через те, що газети оприлюднювали матеріали викривального характеру, «резиденти» переважно не були анонімними, і це додавало ще більшої достовірності Ростовцев Ф. Советские шпионы // Возрождение. - 1930. - 10 марта; Амфитеатров А. О «Тресте» // Там же. - 1936. - 8 апреля, 15 апреля. Танцовщица завлечена в ГПУ // Там же. - 1937. - 2 июля.. Але у цьому зневажливому контексті можна помітити, що образ «завербованого» конструювався як жертви - залякана й затуркана людина, котру шантажують («або розстріл, або робота у ДПУ») і яка працює в повному страху за мізерну плату: «Офіцери прикордонного ДПУ на фінляндському кордоні схиляють жителів Фінляндії до шпигунства... Микола Таві, навернений до шпигунської діяльності, отримував винагороду горілкою» Советские шпионы в Финляндии // Там же. - 1930. - 1 января.. Тому «жертва» та «ворог» ще більше контрастували між собою, і тим підступнішим на цьому тлі був репрезентований співробітник ОДПУ. Мету справити мобілізуючий ефект на читача мали статті, що повідомляли про «прийоми, які дуже часто використовувалися при вербовці»: не брати позик від незнайомців, не довіряти листам від родичів чи знайомих із СРСР тощо. У цілому це доповнювало атмосферу підозріливості, шо панувала в еміґрантському середовищі.

Отже починаючи з другої половини 1920-х рр. в еміґрантському дискурсі був актуалізований новий образ співробітника радянських каральних органів як «закордонного аґента ДПУ». Попри те, що йому були притаманні нові (в порівнянні з образом чекіста-ката) кліше та стереотипи, характер репрезентації так само залишався ворожим.

Таким чином, у російській еміґрантській публіцистиці та пресі образ співробітника ВНК-ОДПУ-НКВС створювався за лекалами «ворога». Цей образ був динамічним і залежав від зовнішніх інформаційних впливів. Якщо на початку 1920-х рр. чекіст у текстах репрезентувався як убивця й кат, то вже з другої половини того ж десятиліття - як підступний аґент ДПУ. Але в будь-якому разі він сприймався таким, що несе загрозу цінностям і самому існуванню російської закордонної спільноти. Техніки зображення ворога в еміґрантському дискурсі не були унікальними, а, навпаки, подібними до інших, приміром англійської чи французької часів Першої світової війни або ж радянської 192°-193°-х рр. Спільним для них було те, шо вони апелювали до архетипічних образів добра та зла. Для радянської пропаґанди ворожий образ співробітника органів держбезпеки СРСР став своєрідним викликом, що його аґітпроп прагнув нейтралізувати, створивши натомість образ «героя».

References

1. Berger, P. and Lukman, T. (1995). Sotsialnoe konstruirovanie realnosti: Traktat po sotsiologii znaniya. Moskva: Medium. [in Russian].

2. Budaev, E.V. and Chudinov, A.P. (2006). Metafora vpoliticheskom interdiskurse. Ekaterinburg. [in Russian].

3. Gudkov, L. (Comp.) and Konradova, N. (Ed.). (2005). Obraz vraga. Moskva. [in Russian].

4. Gyunter, Kh. (2000). Arkhetipy sovetskoj kultury. Gyunter, H. and Dobrenko, N. (Ed.). Sotsialisticheskij kanon, 743-785. Sankt- Peterburg: Akademicheskij proekt. [in Russian].

5. Hrynevych, L.V. (2014). Mekhanizmy masovoho narodovbyvstva: konstruiuvannia “obrazu voroha” v radianskii politychnii karykaturi (druha polovyna 1929 - pochatok 1930 rr.). Storinky istorii, 38, 47-64. [in Ukrainian].

6. Issers, O.S. (2009). Rechevoe vozdejstvie. Moskva: Nauka. [in Russian].

7. Lebina, N. (1999). Povsednevnaya zhiznsovetskogogoroda:Normy іanomalii 1920-kh - 1930-khgg. Sankt-Peterburg. [in Russian].

8. Lozhkina, A.S. (2007). Formirovanie “obraza vraga”: Yaponiya v sovetskoj propagande 1930-kh gg. Gosudarstvennoe upravlenie: Elektronnyy vestnik, 13. [in Russian].

9. Maievskyi, O. (2013). Obraz zovnishnoho voroha kriz pryzmu plakatnoi produktsii SRSR Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 16, 207-217. [in Ukrainian].

10. Mikhalishcheva, S.S. (2018). Assotsiativno-derivatsionnaya i frazeologicheskaya semantika ital. sangue `krov'. Vestnik Permskogo universiteta, 1, 44-53. [in Russian].

11. Nekrasova, VV. (2011). Obraz “voroha” ta “druha” v ideolohichnomu protystoianni chasiv zavershennia “kholodnoi viiny”. Abstracts of Papers 2011: Rozpad Radianskoho Soiuzu ta mizhnarodni interpretatsii zavershennia Kholodnoi viiny: 20 rokiv poto- mu:Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii, 43-47. Zaporizhzhia. [in Ukrainian].

12. Popova, O. (2013). Movni tekhniky konstruiuvannia obrazu vnutrishnoho voroha v periodychnykh vydanniakh radianskoi Ukrainy (na materialakh hazet “Komunist” ta “Visti VUTsVK” za 1928-1939 rr.). Istorychnitapolitolohichnidoslidzhennia,3(53). [in Ukrainian].

13. Popova, O.Yu. (2014). Obraz vnutrishnoho voroha vperiodychniipresi radianskoi Ukrainy (1928-1939 rr.). (Candidate's thesis). Donetsk. [in Ukrainian].

14. Senyavskaya, E.S. (2006). Protivniki Rossii v vojnakh XX veka: Evolyutsiya “obraza vraga” v soznanii armii і obshchestva. Moskva: Rossijskaya politicheskaya entsiklopediya. [in Russian].

15. Stoyanova, E.V. (2008). Ot rituala i mifa k metafore. Vestnik RUDN. Ser. “Russkij і inostrannyyyazyki і metodika ikhprepodavani- ya”, 4, 27-36. [in Russian].

16. Vajs, D. (2008). Zhivotnye v sovetskoj propagande: verbalnye i graficheskie stereotipy. Politicheskayalingvistika, (2)25. [in Russian].

17. Volkova, E. (2013). Osobennosti podachi obraza “vraga naroda” v sovetskoj pechati konca 1920 - pervoj poloviny 1930 gg. Istoriya massovykh kommunikatsij, 4. [in Russian].

18. Yudin, N.V. (2012). Sozdanie obraza vraga v propagande stran Antanty v nachale Pervoj mirovoj vojny (avgust - dekabr 1914). Izvestiya Saratovskogo universiteta, 12-. Ser. “Istoriya. Mezhdunarodnye otnosheniya”, 3, 50-58. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru