Промисловці Півдня України та їхні підприємницькі практики наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Отже у Херсонській губернії в 1908-1909 рр. діяли 603 великих та середніх промислових підприємства, які підлягали нагляду фабрично-заводської інспекції. З них компаній, товариств повних і на вірі, а також підприємств, що перебували в державній та муніципальній власності, або у власності громадських організацій, було 85. Відповідно в індивідуальній власності (співвласності), або у володінні торгових домів - 518 заводів і фабрик. Натомість у Катеринославській губернії промислових підприємств, які підлягали нагляду фабрично-заводської інспекції (не враховуючи гірниче виробництво), на початку ХХ ст. було 368. Із них 276 великих та середніх заводів і фабрик перебували в індивідуальній власності або належали торговим домам. У Таврійській губернії діяли 147 великих та середніх промислових підприємств, з яких в індивідуальній власності або у власності торгових домів - 112 фабрик та заводів.

Таким чином, наш аналіз складу фабрикантів та заводчиків південноукраїнських губерній початку ХХ ст. охоплює 906 промислових закладів індивідуальної або співвласності та, відповідно, торкається приблизно 1000-1050 підприємців. Інформацію стосовно соціального складу зведено в табл.2.

Табл.2

Соціальний склад промисловців південноукраїнських губерній на початку ХХ ст. (%) Соціальне становище представників промислової буржуазії Півдня України визначено нами стосовно 466 заводчиків і фабрикантів Херсонщини, 285 промисловців Катеринославської губернії та 121 - Таврійської, тобто загалом 872 осіб (див. прим.46).

З'ясування соціального складу заводчиків і фабрикантів Півдня України на початку ХХ ст. доводить, що тут перед вели представники купецького стану, а також почесні громадяни (спадкові або особисті). До того ж найбільша їх частка була в Таврійській губернії, дещо менше - на Катеринославщині й Херсонщині. Водночас звернемо увагу на значний відсоток представників міщанства з власників великих і середніх промислових підприємств регіону. А це вже дає підстави говорити, що акумуляція коштів серед представників і цієї групи населення відбувалася достатньо активно. Крім того, давався взнаки той факт, що після 1898 р. міщанам, які хотіли розпочати свою підприємницьку діяльність, уже не треба було вибирати купецькі гільдійські свідоцтва, і таким чином сплачувати додаткові збори. Тож у регіоні найбільшу частку міщан серед промисловців мала Херсонська, а найменшу - Таврійська губернії. Натомість дворян та чиновників серед промислової буржуазії південноукраїнських губерній найбільше було на Катеринославщині й Таврії. Серед них траплялися титуловані персони. Так, графові І.Канкріну в Мелітопольському повіті належав винокурний завод, а граф О.Коновніцин в Одесі володів друкарнею газети «За царя и Родину» з річним виробництвом 12 тис. руб. (на підприємстві працювали 14 робітників) Список фабрик и заводов Российской империи. - С.134.. Серед місцевих заводчиків і фабрикантів були навіть особи, котрі належали до правлячої династії. У власності великого князя Михайла Миколайовича перебували марганцеві рудники поблизу Нікополя та винокурня у селі Покровському Катеринославського повіту, яка виробляла продукції на суму 85 тис. 787 руб. Там же. - С.159.

Долучалися до підприємництва у промисловій царині на початку ХХ ст. і представники селянського стану, особливо в Таврійській губернії (див. табл.2). Це свідчило про те, що в умовах проведення столипінської аграрної реформи процес накопичення коштів відбувався й серед заможного селянства, а також мешканців численних менонітських і німецьких колоній регіону (поселян-власників). При цьому останні найбільше були представлені серед власників фабрик і заводів Катеринославщини, адже тут вони складали п'яту частину всіх промисловців губернії. Національно-конфесійний склад промислової буржуазії Південної України 1908-1909 рр. відображено в табл.3.

Табл.3

Етноконфесійний склад заводчиків і фабрикантів південноукраїнських губерній на початку ХХ ст. (%) Проаналізовано 574 заводчиків і фабрикантів Херсонської, 317 Катеринославської, 150 Таврійської губерній, тобто всього 1041 особу (див. прим.46).

Можна стверджувати, що склад промисловців регіону й на початку ХХ ст. не втратив свого поліетнічного та поліконфесійного характеру. При цьому слід констатувати зростаючу роль представників єврейської спільноти в розвитку підприємництва в індустріальній сфері. Зокрема на Херсонщині, за нашими даними, вони становили більше половини всіх промисловців губернії, а на Катеринославщині - третину. Єврейські «ділові люди», які належали до купецького або міщанського станів, у містах та містечках краю переважно створювали заклади, що займалися обробкою деревини, борошномельним, тютюновим виробництвом. Крім того, останні активно діяли в галузях харчової та легкої промисловості, задовольняючи потреби широких верств населення Півдня України в товарах народного вжитку, продуктах харчування. Ці виробництва вимагали менше капіталовкладень, ніж металургійні та машинобудівні, і швидше приносили своїм власникам дохід.

Сказане насамперед характерне для промислових підприємств Одеси, які належали єврейським власникам. Так, на початку ХХ ст. у володінні купців М.Вейцмана та З.Блама тут знаходилися фабрики з виготовлення взуття, які виробляли продукції на 30 тис. і 18 тис. руб. відповідно. Водночас особистий почесний громадянин М.Вольф мав у місті миловарний завод із річним обсягом виробництва 178 тис. руб., а купець Г.Ашкеназі володів Південною тютюновою фабрикою (136 тис. руб.). Своєю чергою, купцеві Л.Авичу належала фабрика з виготовлення консервів (46 тис. руб.), міщанам Г.Граєвському - кондитерське підприємство (81 тис. руб.), С.Вайнгурду - цукеркова фабрика (17 тис. руб), М.Аксельроду - хлібопекарня, яка виробляла продукції на 10 тис. руб. на рік, а купець 2-ї гільдії М.Горнштейн володів ковбасною фабрикою (65 тис. руб.).

Достатньо активно до харчової промисловості долучалися єврейські підприємці Катеринославщини. Серед них можна згадати купця А.Лур'є, котрий у губернському місті мав макаронну фабрику (річний оборот 69,6 тис. руб.), міщанина С.Безчинського - власника кондитерії «Привілей» у Бахмуті (70 тис. руб.), В.Карасика, який володів консервною фабрикою в Маріуполі (35 тис. руб.). Натомість у Таврійській губернії промисловцям єврейського походження належали п'ять тютюнових закладів. Зокрема купця А.Ашкіназі у Сімферополі мав річну продуктивність 154,9 тис. руб.

Варто також згадати, що представники ділових кіл єврейського походження Півдня України мали у своїй власності чимало деревообробних підприємств. Так, у Катеринославській губернії на початку ХХ ст. їм належали 16 із 24 лісопилень. Серед найзаможніших власників слід назвати купця 1-ї гільдії Ш.Гурарію, котрий володів трьома такими закладами. При цьому найпотужніший із них, з обсягом виробництва 145,4 тис. руб., на якому працювали 93 робітники, функціонував у Новомосковському повіті. Займалися аналогічною справою і єврейські купці Херсонської губернії. Так, М.Рабиновичу належало лісопильне підприємство у Херсоні з 170 робітниками й річним оборотом 445,8 тис. руб. Список фабрик и заводов Российской империи. - С.192.

Єврейські підприємці також мали у власності чимало цегляних виробництв. Останнє особливо стосується Катеринославської губернії (10 таких закладів), адже процеси прискореної індустріалізації у краї вимагали будівельних матеріалів. У губернському центрі власниками таких підприємств були інженери М.Брук (річний обсяг виробництва становив 30 тис. руб.) і І.Майданський (47,6 тис. руб.), купці І.Моцкін (35,2 тис. руб.), І.Люцкін (11 тис. руб.), Ш.Френкель (24,6 тис. руб.). Водночас у повітовому Бахмуті купець М.Венгеровський мав цегельню з обсягом виробництва 15,8 тис. руб.

Серед заводчиків і фабрикантів Півдня України на початку ХХ ст. числилося чимало етнічних росіян. Причому найбільша їх частка припадала на Катеринославську й Таврійську губернії, де вони становили близько чверті всіх промисловців, і головним чином були представлені вихідцями з дворянства, купцями, почесними громадянами. Щодо ділових інтересів, то вони переважно були пов'язані з важкою промисловістю.

У власності представників російської спільноти регіону перебувало чимало металообробних, машинобудівних підприємств. Зокрема дворянам братам П. і М. Вараксіним належав чавуноливарний і механічний завод у Бахмуті (річний оборот 14,6 тис. руб.), а інженерові О.Сегедінову - механічний та чавуноливарний у Нікополі (13,4 тис. руб.). Водночас купець І.Бакланов у Херсоні володів майстернею з виробництва фургонів (20 тис. руб.), а купцеві Ф.Кононову в Одесі належав механічний завод (12 тис. руб.). Крім того, особистий почесний громадянин М.Ящинін у Севастополі мав чавуноливарний і механічний завод із річною продуктивністю 11 тис. руб., а купець А.Золотарьов володів аналогічним підприємством у Керчі (40 тис. руб.).

Підприємцям-росіянам належали 20 (із 45) цегельних заводів у Катеринославській губернії. Серед найбільших підприємств цього профілю слід назвати цегельню в Бахмутському повіті (річний оборот 63,6 тис. руб.), якою володів дворянин В.Плещеєв; в Олександрівську (35,3 тис. руб.), що належала купцеві 2-ї гільдії Д.Мінаєву; в Катеринославі, власниками якої були селяни Федотов і Шейдаков (25,8 тис. руб.); у Нікополі, якою володіли селяни М. та Н. Королькови (25 тис. руб.). Етнічні росіяни цікавилися й деревообробною промисловістю. Так, дворянинові М.Панкєєву належали дві лісопильні у Дніпровському та Мелітопольському повітах Таврійської губернії з обсягами виробництва (на 1896 р.) 169,8 тис. і 12,1 тис. руб. Ще одним деревообробним підприємством у Мелітопольському повіті володів статський радник О.Ровняков (річний оборот 10 тис. руб.).

Натомість у повітах Херсонської губернії етнічні росіяни частіш за все засновували винокурні. Зокрема дворянин О.Улашин мав її в Єлисаветградському повіті (річний оборот 59 тис. руб.), дворянин М.Дудніков володів подібним закладом у Херсонському повіті, який виробляв продукції на 28 тис. руб. у рік, а спадковим почесним громадянам М.Селиванову та К.Шапошнікову належали великі винокурні в Олександрійському повіті (99 тис. руб.).

Важливим сегментом у складі промислової буржуазії Півдня залишалися німецькомовні підприємці (частіш за все купці або поселяни-власники). Лише в Таврійській губернії на початку ХХ ст. вони, за нашими підрахунками, становили 40,7% усіх промисловців, а в Катеринославській їх частка сягала майже 30%. При цьому німці й меноніти переважно реалізовували свої ділові інтереси у царині обробки металу та виготовлення сільськогосподарських землеробських машин. Зокрема в Таврійській губернії їм належало більше десятка таких великих і середніх підприємств. Серед власників слід згадати німецького підданого І.Фукса, котрий володів великим заводом (273 робітники), що виробляв землеробські машини та знаряддя у Великому Токмаку Бердянського повіту. Річна продуктивність його закладу становила 959 тис. руб. Ще одне підприємство землеробських машин там належало австрійському підданому І.Клейнеру (річна продуктивність 448,1 тис. руб.). Водночас меноніти Я.Янцен і К.Нейфельд володіли чавуноливарним і машинобудівним заводом у Мелітопольському повіті з обсягом виробництва 188,5 тис. руб., Я.Нібур - чавуноливарним та механічним у с. Ольгафельд цього ж повіту (170,1 тис. руб.), а брати Яків, Абрам і Вільгельм Классени - підприємством із виробництва сільськогосподарських машин у с. Кізіяр Мелітопольського повіту (342,7 тис. руб.). На Катеринославщині в колонії Кічкас поселянин А.Унґер володів екіпажним заводом з обсягом виробництва 107 тис. руб. Там же. - С.217.

Галузева належність фірм німецькомовних фабрикантів і заводчиків південноукраїнських губерній також мала відношення до виробництва цегли. Серед власників таких підприємств Катеринославщини можна згадати поселянина Г.Гюберта, який мав цегляний завод в Олександрівську (річний оборот 23,9 тис. руб.), німецького підданого А.Пейцліна, обсяг виробництва бетонно-цегляного заводу котрого в Катеринославі становив 50,4 тис. руб., поселянина-власника Я.Унґера, чия цегельня працювала в колонії Нью-Йорк Бахмутського повіту (річний оборот 24,5 тис. руб.).

Крім того, німецькомовні підприємці реалізовували свої проекти в галузях обробної та харчової промисловості. Зокрема Г.Веллер в Одесі мав салотопний завод з обсягом виробництва 209 тис. руб., Г.Бекель володів тут ковбасною фабрикою (оборот 111 тис. руб.), а В.Фішер - кондитерським підприємством (65 тис. руб.).

Сфера ділових інтересів етнічних українців у промисловості Півдня Російської імперії на початку ХХ ст. була достатньо різноманітною, хоча їх частка у складі підприємницького загалу всього від 4% у Таврійській до 5,4% у Катеринославській губерніях. Переважним чином їм належали підприємства з відносно невеликими обсягами виробництва. За соціальною ознакою серед них були вихідці майже з усіх станів тогочасного суспільства - як дворяни й купці, так і міщани та представники селянства. Зокрема українці, мешканці Катеринославщини, найчастіше реалізовували свій підприємницький хист у виробництві цегли, володіючи п'ятьма цегельнями. Належали вони дворянинові Олександрівського повіту В.Миргородському (річний оборот 28 тис. руб.), бахмутському міщанинові І.Любицькому (4,7 тис. руб.), а також селянам Бахмутського повіту М.Науменку, Ф.Онищенку, А.Михайленку (12,6 тис. руб.).

Водночас декілька українців мали підприємства з обробки деревини та виготовлення меблів. Серед них був катеринославський дворянин О.Михайличенко, у власності якого окрім лісопильні в губернському центрі перебувала ще й фабрика з виробництва круп, а також - купці брати І. та В. Педенки (обсяг виробництва 11,5 тис. руб.). Своєю чергою дворянин М.Попель мав в Одесі лісопильний завод і невелику паркетну фабрику (17,3 тис. руб.), а іншому дворянинові - В.Ворушилу - у цьому ж місті належала майстерня з виробництва меблів (21 тис. руб.). Власником меблевої майстерні у Сімферополі (8 тис. руб.) був міщанин М.Чернетенко.

Водночас українці активно займалися винокурінням і борошномельним виробництвом. Наприклад, винокурнями у Херсонській губернії володіли шестеро осіб. Серед них були дворяни В.Бутович (річний оборот підприємства 38 тис. руб.), С.Піщевич (20 тис. руб.), купець К.Титченко (4,2 тис. руб.), селянин Ф.Півняк (33 тис. руб.). Дворянинові І.Янгродського в Одесі належала фабрика з виробництва залізних драбин і ґрат, селянинові І.Єфименку - чавуноливарне підприємство в Мелітопольському повіті (40 тис. руб.), одеському міщанинові В.Гаврилюку - ковбасна фабрика (оборот 109 тис. руб.).

Таким чином, етнічні українці - представники промислової буржуазії регіону - зробили свій внесок в індустріальну розбудову південноукраїнських губерній.

Звернімо увагу й на підприємців-греків, особливо Херсонської губернії, де їх частка складала в той час до 3%. Грецькомовні ділові люди віддавали данину створенню промислових закладів переважно в галузях легкої та харчової промисловості. Наприклад, підприємцям П.Курувакалі, М.Коккінакі й Д.Кіпріаді в Одесі 1908 р. належали великі фабрики з обробки шкіри, річний обсяг виробництва яких становив 294 тис., 160 тис., 60 тис. руб. відповідно. Шкіряним заводом із річним оборотом 463 тис. руб. у цьому ж місті володів підприємець грецького походження Г.Гавалла. Водночас Т.Георгі був власником невеликої взуттєвої фабрики в Одесі з обсягом виробництва 10 тис. руб., а С.Амбатьєлло та П.Верготі володіли хлібопекарнями, що виготовляли продукції на 35 тис. і 46 тис. руб. на рік. Можна згадати й великих промисловців грецького походження з Таврійської губернії. Так, К.Месаксуді володів у Керчі тютюновою фабрикою з обсягом виробництва тютюну та цигарок майже 1 млн руб. У нього працювали 424 робітники. Водночас І.Кефелі був власником фабрики з виготовлення рибних та овочевих консервів у Балаклава (обсяг виробництва 157,5 тис. руб.) Там же. - С.109..

Серед підприємців, зайнятих у великому та середньому виробництві південноукраїнського регіону на початку ХХ ст., зростала частка жіноцтва. Статистика 1908-1909 рр. Див. прим.46. містить дані про 64 жінки, які володіли підприємствами на Півдні України, становлячи таким чином близько 6-7% від усіх власників промислових закладів. При цьому найбільше з них (34 особи) реалізували свої ділові інтереси у промисловості Херсонської губернії. Натомість власниць заводів і фабрик на Катеринославщині було 22, а в Таврії - 8 Утім, якщо визначити питому вагу жінок серед промисловців регіону, то найбільша їх частка з-поміж останніх була в Катеринославській губернії (6,9%), а найменша - в Таврійській (5,3%). Становить інтерес і той факт, що доля власниць індивідуальних промислових підприємств у Херсонській губернії в 1908-1909 рр. становила 5,9%. Це було майже ідентично показнику, який ми наводили стосовно жіночого представництва у складі промислової буржуазії цього регіону в 1896 р. - 5,8%..

За соціальним складом серед власниць промислових закладів Херсонщини переважали міщанки - їх налічувалося 11, представниць купецького стану або почесних громадянок було 10, дворянок 7. На Катеринославщині найбільше було дворянок - 10, ще 4 належали до міщанства, по 3 до купецького стану та інтелігенції. В Таврійській губернії переважали представниці купецтва.

З іншого боку, етнічний склад власниць промислових підприємств регіону з часом розширився. Хоч, як і раніше, тут домінували росіянки. Так, на Катеринославщини їх на початку ХХ ст. налічувалося 15, на Херсонщині - 10, у Таврійській губернії - 5. Суттєвою в розвитку промисловості Півдня України була й роль представниць єврейської спільноти: на Херсонщині - 7, на Катеринославщині - 4. Водночас у регіоні зростала частка німецькомовних підприємиць, яких лише у Херсонській губернії 1908 р. налічувалося 8. Своєю чергою етнічних українок серед власниць промислових підприємств на Херсонщині було 4, а на Катеринославщині - 3.

Ділові інтереси підприємиць у південноукраїнських губерніях на початку ХХ ст., як і раніше, головним чином зосереджувалися у харчовій та легкій промисловості, переробці сільгосппродукції. Такими виробництвами частіше за все володіли місцеві землевласниці, які належали до дворянського стану, а також представниці купецтва. Так, винокурні або горілчані заводи в Луганську Катеринославської губернії мали вдова генерал-лейтенанта М.Лошкарьова (річне виробництво сягало 40,7 тис. руб.) та баронеса К.Медем (29,3 тис. руб.), у Бахмутському повіті - дворянки В.Пестерєва (9 тис. руб.) і А.Левицька (35,2 тис. руб.), у Маріупольському - дворянка А.Люткевич (142 тис. руб.).

Власницями винокурень або броварень у Херсонській губернії у цей період були 8 осіб. Серед них княгиня А.Урусова (оборот підприємства 43 тис. руб.), дворянка О.Шамраєвська (32 тис. руб.), купчиха Ю.Єжовська (14 тис. руб.), удова почесного громадянина А.Шатова (62 тис. руб.), а також М.Полубинська (18 тис. руб.). Водночас у Таврійській губернії найбільш значним закладом цього профілю володіла купчиха єврейського походження Х.Хохловкіна, якій у Мелітополі належав винокурний завод з обсягом виробництва 187 тис. руб.

В інших галузях харчової промисловості Півдня України свої ділові інтереси реалізовували миколаївська дворянка Т.Штейн і міщанка з Єлисаветграда Л.Ріпс, яким належали маслобійні, а також представниця відомої в Російській імперії родини дворянка С.Фальц-Фейн (народжена Кнауф), котра володіла в Одесі консервним заводом із річною продуктивністю 239 тис. руб. і 85 робітниками Список фабрик и заводов Российской империи. - С.126.. Додамо, що вироби її підприємства неодноразово з успіхом були представлені на міжнародних і всеросійських виставках. Так, 1894 р. в Антверпені продукція С.Фальц-Фейн отримала два почесних дипломи, 1896 р. у німецькому Кілі - велику срібну, а 1898 р. в норвезькому Берґені - золоту медалі Задерейчук А.А. Пищевая промышленность Фальц-Фейнов // Вопросы германской истории. - Днепропетровск, 2011. - С.26-33..

Майстернями з виготовлення модного одягу в Одесі володіли у вказаний час п'ять підприємиць, зокрема купчихи М.Руссо (оборот 25 тис. руб.), А.Єремєєва-Гейліх (25 тис. руб.), Ф.Краснопольська (60 тис. руб.), а також міщанки Х.Козакова (30 тис. руб.) і С.Кумерова (25 тис. руб.).

Промисловим підприємництвом у Катеринославській губернії займалися також жінки з іноземним підданством. їм тут належали три достатньо великих виробництва, пов'язані з обробкою металів. Так, француженка К.Рюсошан була співвласницею дротово-цвяхового заводу в Луганську з річним оборотом 28 тис. руб., прусська піддана М.Щепанкевич володіла в Катеринославі арматурним та мідно-ливарним закладом (29,5 тис. руб.), а бельґійці О.Ванвінкенроа належала майстерня в Бахмутському повіті, яка виготовляла стропила та інші залізні вироби на 68,6 тис. руб. на рік.

Крім того, на велику підприємицю у цей час перетворилася вдова зросійщеного німця купчиха К.Матіас, яка по смерті чоловіка отримала у власність завод із випуску землеробських машин і знарядь у Бердянську (Таврійська губернія). Обсяги виробництва підприємства (320 робітників), яке офіційно належало торговельному дому «Вдова Матіас та сини», постійно зростали. Якщо в 1895 р. його річний оборот становив 175,4 тис. руб., то в 1908 р. - уже 419 тис. руб. Список фабрик и заводов Российской империи. - С.255. До того ж у Бердянську К.Матіас володіла ще й пивоварнею (оборот 24,5 тис. руб.).

Тож можна допустити, що мешканки Південної України, прагнучи самореалізації та фінансової незалежності від чоловіків, на початку ХХ ст. дедалі активніше долучалися до підприємництва, перебираючи на себе керівництво доволі потужними промисловими закладами. Це дозволяє зробити висновок, що в модерний період відбувалося розширення прав жіноцтва у виборі сфери професійної діяльності, поступове долання ними ґендерних стереотипів традиційного суспільства. Зрештою жінки грали помітну роль в економічній модернізації південноукраїнських губерній Російської імперії, їх індустріальній розбудові.

Таким чином, активізація підприємництва наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. насамперед стосувалася Херсонської, Катеринославської, Таврійської губерній. Прискорення процесів соціальної мобільності, руйнування станових перегородок дозволяло вихідцям із незаможних верств населення долучитися до підприємництва. До того ж імперська влада постійно заохочувала до активної діяльності ділові кола, які утверджувалися в південному регіоні. Особливої ваги в умовах форсованої індустріалізації набували підприємницькі практики в галузі промисловості. З другої половини 1890-х рр. кількість промпідприємств на Півдні України, які перебували в індивідуальній власності або належали торговим домам, стабільно зростала (у цей час тут загалом діяли 3 тис. фабрик і заводів). Станом на 1896 р., як і на початку ХХ ст., лідером промислового виробництва в регіоні була Херсонська губернія, де беззастережно домінувала Одеса, оскільки на її частку припадала понад третина, до того ж найбільших індустріальних, підприємств губернії - 432 із 1249. За соціальними ознаками серед промисловців Півдня України на початку ХХ ст. домінували представники купецького стану, а також почесні громадяни (спадкові або особисті). Найбільша їх частка була в Таврійській губернії (47,9%), дещо менше - на Катеринославщині (43,5%) та Херсонщині (41,2%). Склад промисловців південноукраїнських губерній, як ніде в інших регіонах Російської імперії, визначався поліетнічним і поліконфесійним характером. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. чітко проглядалася роль представників єврейської спільноти в розвитку промисловості всього регіону, котра дедалі зростала. Зокрема на Херсонщині вони становили більше половини всіх промисловців губернії, а на Катеринославщині - третину. При цьому спеціалізувалися на обробці деревини, борошномельному, тютюновому виробництві, активно діяли в галузях харчової й легкої промисловості. Натомість серед промислової буржуазії краю росіяни становили близько п'ятої частини від загального числа заводчиків, а у власності їх перебувало чимало металообробних і машинобудівних підприємств. Ще більш вагомим суб'єктом підприємницького світу Південної України стали німецькомовні промисловці - переважно купці та поселяни-власники (найбільше їх було зафіксовано в Таврійській губернії - 40,7%, натомість у Херсонській - 19,3%). Особливо вміло німці та меноніти реалізовували свої ділові інтереси у царині обробки металу, виготовлення сільськогосподарських землеробських машин. Водночас значна економічна вага грецьких підприємців у промисловості Півдня України була далеко непропорційною їх кількісному складу (2% від загального числа фабрикантів і заводчиків). Були у краї і промисловці суто українського походження. Частка їх серед буржуазії Півдня України становила у середньому 5% від загального числа по кожній із трьох губерній, а їхні підприємства здебільшого відносилися до дрібних або (меншою мірою) середніх. За соціальною ознакою це вихідці майже з усіх станів - як дворяни й купці, так і міщани та представники селянства. Головною перешкодою в підприємницьких практиках українців усе ж була гостра конкуренція з боку російських та єврейських ділків, або іноземних капіталістів, котрі володіли значними статками. У великому та середньому виробництві південноукраїнського регіону на початку ХХ ст. зростала роль жінок, які становили близько 7% від усіх власників зафіксованих промислових закладів Півдня України. Зрештою заводчики та фабриканти південноукраїнських губерній були людьми свого часу, які в умовах первинного накопичення капіталу і прискореної індустріалізації намагалися отримати завдяки своїй підприємницькій діяльності бажані прибутки.

References

1. Blackwell, W.L. (1970). The industrialization of Russia: An historical perspective. New York.

2. DeRis, N. (2018). Yevropa:Istoriia. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Donik, O. (2008). Kupetstvo Ukrainy v imperskomuprostori(XIXst.). Kyiv. [in Ukrainian].

4. Donik, O. (2010). Pidpryiemnytski obiednannia v Ukraini ostannoi tretyny XIX - pochatku XX st.: vid instytutsionalizatsii interesiv do nadrehionalnykh form intehratsii. Problemy istorii Ukrainy XIX - pochatku XX st., 17, 52-69. [in Ukrainian].

5. Gershenkron, A. (2015). Ekonomicheskaja otstalost vistoricheskoj perspektive. Moskva. [in Russian].

6. Gregori, P. (2003). Ekonomicheskij rost Rossijskoj imperii (konets XIX - nachalo XX v.): Novye podschjoty і otsenki. Moskva. [in Russian].

7. Krutikov, V. (1992). Sotsialna struktura miskoi burzhuazii Ukrainy naperedodni revoliutsii 1905-1907 rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 57-66. [in Ukrainian].

8. Kulikov, V. (2019). Pidpryiemstva isuspilstvo v zavodskykh ishakhtarskykh poselenniakh Donbasu ta Prydniprovia v 1870-1917rr. Kharkiv. [in Ukrainian].

9. Lazanska, T. (1996). Sotsialne pokhodzhennia promyslovoi burzhuazii Ukrainy v XIX st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 65-73. [in Ukrainian].

10. Lazanska, T. (1999). Istoriia pidpryiemnytstva v Ukraini (na materialakh torhovelno-promyslovoi statystyky XIX st.). Kyiv. [in Ukrainian].

11. Lindner, R. (2008). Pidpryiemtsii misto v Ukraini, 1860-1914 rr. (Industrializatsiia isotsialna komunikatsiia na PivdniRosiiskoi imperii). Kyiv; Donetsk. [in Ukrainian].

12. Nikolaieva, T. (2011). Sotsiokulturna kharakterystyka pidpryiemtsiv Ukrainy (1861-1914 rr.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 95-107. [in Ukrainian].

13. Ogloblin, A. (1925). Ocherkiistoriiukrainskojfabriki:predkapitalisticheskajafabrika. Kiev. [in Russian].

14. Pajps, R. (1993). Rossijapristarom rezhime. Moskva. [in Russian].

15. Peeters, V. (2010). Stalustepu. Kyiv. [in Ukrainian].

16. Potkina, I. (2002). Istorija predprinimatelstva v XX v.: stanovlenie nauchnoj distsipliny. Otechestvennaja istorija, 2, 124-134. [in Russian].

17. Shevchenko, V. (2010). Pryvatne bankirskepidpryiemnytstvo v Odesi (XIX-pochatokXXst.). Kyiv. [in Ukrainian].

18. Shliakhov, O. (2006). Sudnovlasnyky Azovo-Chornomorskoho baseinu naprykintsi XIX - na pochatku XX st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, 61-72. [in Ukrainian].

19. Turchenko, F.H. & Turchenko, H.F. (2003). Pivdenna Ukraina: modernizatsiia, svitova viina, revoliutsiia (kinets XIX st. - 1921 r.): istorychninarysy. Kyiv. [in Ukrainian].

20. Vodotyka, T. (2013). Sotsialna tsina ta sotsialna vidpovidalnist: pidpryiemnytska blahodiinist u druhii polovyni XIX st. Problemy istorii Ukrainy XIX - pochatku XX st., 22, 14-25. [in Ukrainian].

21. Vodotyka, T. (2015). Pidpryiemtsi v sotsialnii strukturi miskoho naselennia Naddniprianskoi Ukrainy v druhii polovyni XIX - na pochatku XX st. Ukrainskyi istorychnyi zbirnyk, 18, 118-127. [in Ukrainian].

22. Yashyn, V.O. (2013). Tradytsionalizm i modernizatsiia: Yevreiske naselennia Katerynoslavshchyny iKhersonshchyny vsotsialno-kulturnykh ta ekonomichnykhprotsesakhdruhoi polovynyXIXst. Kryvyi Rih. [in Ukrainian].

23. Zaderejchuk, A. (2011). Pischevaia promyshlennost Falts-Fejnov. Voprosy germanskoj istorii, 26-33. Dnepropetrovsk. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru