Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет оборони України ім. ІЧерняховського

Інститут історії України НАН України

Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти

Валерій Грицюк кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник, науково-дослідний центр воєнної історії

Олександр Лисенко доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни

Володимир Кидонь кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник, науково-дослідний центр воєнної історії

Київ, Україна

Анотація

Мета розвідки полягає в науковій реконструкції міжнародної ситуації, геополітичної та військової стратегії Німеччини й СРСР у період, що передував розв'язанню війни між цими країнами. Методологія дослідження базується на теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової історії, а також безпосередніх учасників військово-стратегічного планування, на засадах історизму, комплексного вивчення складних суспільно-політичних та воєнних явищ, сучасних прийомах наукового пошуку й понятійному апараті, яким послуговуються фахівці зі вказаної тематики. Наукова новизна визначається спробою формування авторської концепції підготовки протиборчих сторін до війни завдяки залученню радянських і німецьких історичних джерел різного походження, зіставленню різних візій (керівників та генералітету двох країн, військових теоретиків й аналітиків, істориків) на перебіг процесів у царині політики, економіки, військової справи між осінню 1939 та літом 1941 рр. Висновки. Наслідком передвоєнного зовнішньополітичного курсу Кремля стала його ізоляція, тоді коли Берлін одночасно зі створенням блоку союзників у 1939-1940 рр. підпорядкував собі економічні та людські ресурси значної частини Європи. Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні радянсько-німецької війни свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти СРСР лежала ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищення головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро з наступним стрімким просуванням углиб країни. Відповідно до задуму військово-політичного керівництва Третього Райху, південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але не головним. Основні сили Червоної армії зосереджувались на заході країни й не викликає сумнівів те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. Стратегічні погляди на майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу противника ворог мав бути розгромлений під час стратегічного наступу Червоної армії на чужій території «малою кров'ю». На відміну від потенційного супротивника радянське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і зосереджувало тут основні ударні угруповання. Основні зусилля генерального штабу спрямовувалися на розробку тільки одного варіанту дій військ із початком війни, а саме наступального, хоча й цей план до кінця відпрацьований не був. Що стосується іншого, оборонного, варіанта, то про його розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План оборони державного кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а планом прикриття відмобілізування й розгортання радянських збройних сил. Найбільш серйозним і важким уроком перших днів війни стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Війська армій прикриття, особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації та розгорнуті на передбачених рубежах оборони. їх висування в умовах бойових дій, що почалися, супроводжувалося невиправдано великими втратами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття потужних ударів противника виявилася найважливішою причиною, що визначила невигідний для радянської сторони розвиток подій на початку війни.

Ключові слова: німецько-радянська війна, вісь Рим - Берлін - Токіо, бліцкриґ, доктрина наступальної війни, стратегічне планування, відмобілізування, розгортання військ, театр воєнних дій, Україна.

Abstract

Valerii HRYTSIUK

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent,

Leading Research Fellow,

Military History Research Center,

National Defence University of Ukraine named after LCherniakhovskyi

(Kyiv, Ukraine),

Oleksandr LYSENKO

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,

Head of the Department of History of Ukraine During World War II, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

Volodymyr KYDON

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),

Leading Research Fellow,

Military History Research Center,

National Defence University of Ukraine named after I.Cherniakhovskyi (Kyiv, Ukraine),

Prologue to the German-Soviet War:

Political and Military-Strategic Aspects

The purpose of historical study is to scientifically reconstruct the international situation, geopolitical and military strategy of Germany and the USSR in the period preceding the outbreak of war between them. The research methodology is based on theoretical developments of leading specialists in military history, as well as direct participants of military-strategic planning, principles of historicism, comprehensive study of complex socio-political and military phenomena, modern methods of scientific research and conceptual apparatus used by respective modern specialists. The scientific novelty of the text is determined by the attempt to form the author's concept of preparing hostile parties for war by involving Soviet and German historical sources of different origins, comparing different visions (leaders and generals of the two countries, military theorists and analysts, historians) on processes in politics, economics, military cases between autumn, 1939, and summer, 1941. Conclusions. The pre-war foreign policy of the Kremlin resulted in its isolation, while Berlin, with the creation of the Alliance in 1939-1940, assumed control over the economic and human resources of a large part of Europe. Analysis of the military- strategic situation on the eve of the Soviet-German war shows that the Axis states' strategic plan for war against the USSR was based on the idea of a sudden and powerful first strike to quickly defeat and destroy the main Red Army forces in the line between border the Western Dvina and Dnipro rivers followed by a rapid advance inland. According to the plan of the military-political leadership of the Third Reich, the southern or Ukrainian direction in the initial period of the war was important, but not the main one. The main forces of the Red Army were concentrated in the west of the country, and there is no doubt that they were preparing for a clash with Hitler's military machine. The strategic view of the future war was that after repelling the enemy's offensive, the enemy was to be defeated during the Red Army's strategic offensive in foreign territory “with few casualties”. Unlike a potential adversary, the Soviet leadership considered the south-western direction to be the main one and concentrated the main strike groups here. The main efforts of the General Staff were aimed at developing only one version of the troops' actions with the beginning of the war, namely the offensive, although this plan was not fully worked out. As for the other, defensive version of the plan, the question of its development was not even raised. Prepared before the war “Plan for the defence of the state border in 1941” became not a defensive version of the plan of war, but a plan to cover the demobilization and deployment of Soviet forces. The most serious and difficult lesson of the first days of the war was the delay in measures to bring troops into combat readiness. The troops of the cover armies, especially the first echelons, were not withdrawn in time from the areas of deployment and deployed on the planned lines of defence. Their nomination in the conditions of hostilities that began was accompanied by unjustifiably large losses. The unwillingness of the troops of the border military districts to repel the powerful blows of the enemy was the most important reason that determined the unfavourable development of events at the beginning of the war for the Soviet side.

Keywords: German-Soviet war, Rome - Berlin - Tokyo axis, blitzkrieg, doctrine of offensive war, strategic planning, mobilization, deployment of troops, theatre of operations, Ukraine.

Між 1937 і першою половиною 1941 рр. людська цивілізація жила в умовах переростання локальних та регіональних війн у світову бійню. До початку війни в Європі на Далекому Сході жертвами агресивних дій Японії стали майже 20 млн осіб. Італійська армія вела бойові дії на Африканському континенті. Після «Золотого вересня» 1939 р. Радянський Союз розв'язав війну проти Фінляндії, згодом відібрав у Румунії Північну Буковину та Південну Бессарабію, а також поглинув країни Балтії. Тим часом Німеччина захопила територію Данії, Нідерландів, Норвегії, Бельгії, Франції площею 980 тис. кв. км, де мешкало 66,3 млн населення. Вісь Рим - Берлін - Токіо спиралася на підтримку Болгарії, Словаччини, Румунії, Угорщини, Фінляндії, Хорватії, що перетворило її на силу, котра виразно домінувала у світі. Після поразки Франції в Німеччини залишався єдиний серйозний супротивник у Західній Європі - Великобританія. Оволодівши матеріальними і людськими ресурсами захоплених країн, Німеччина значно посилила свій військово-економічний потенціал.

Незважаючи на ідеологічні та політичні чинники, що підживлювали передвоєнну конфронтацію між Великобританією та СРСР, прем'єр-міністр ВЧерчилль чітко усвідомлював перспективи війни проти нацистів наодинці, тому шукав шляхи порозуміння. Через 20 днів після нападу німецьких військ на Радянський Союз - 12 липня 1941 р. - було підписано англо-радянську угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. Адміністрація США проводила політику ізоляціонізму й дистанціювання від втручання в європейські справи, хоча Вашингтон демонстрував готовність захищати свої інтереси в Тихоокеанському регіоні. В американсько-радянських відносинах вирішальним чинником стало укладання у квітні 1941 р. договору про ненапад СРСР з Японією, що спричинило різко негативну реакцію в політичних колах США. Те, що для Кремля видавалося логічним і диктувалося прагненням уникнути війни на два фронти (проти потенційних супротивників - Німеччини і Японії), у Білому домі сприймалося як загроза та необхідність виробляти нову політичну платформу у відносинах із Радянським Союзом. У зв'язку з цим посилився тиск Держдепартаменту і правого крила політикуму та військових на Ф.Д.Рузвельта, який оцінював ситуацію тверезо й далекоглядно та одразу після нападу Німеччини на СРСР зрозумів, що без консолідації зусиль великих держав протистояти блоку Рим - Берлін - Токіо буде вкрай складно. Тим часом Держдеп підготував меморандум «Політика щодо Радянського Союзу на випадок війни між Радянським Союзом та Німеччиною», в якому містилися перестороги стосовно сприяння та підтримки Москви. На той момент США не перебували у стані війни з жодною державою і значна частина політиків надалі прагнули уникати втягування країни у воєнне протистояння Москва - Вашингтон: политика и дипломатия Кремля, 1921-1941: Сб. док. в 3 т. - Т.1: 1921-1928 / Отв. ред. Г.Н.Севостьянов. - Москва, 2009. - С.719-720..

Тим часом СРСР, незважаючи на солідні територіальні прирощення, фактично опинився в ізоляції, що непокоїло Кремль і змушувало його вести інтенсивний пошук засобів протидії негативним чинникам та потенційним загрозам.

Таким чином прагнення досягнути своїх цілей воєнними засобами засвідчило багато європейських та інших держав, що перетворювало міжнародну ситуацію у складний конгломерат антагонізмів з багатополярними ядрами впливів. Усе йшло до того, що західноєвропейська увертюра є лише прелюдією значно більшого за масштабами протистояння. І її партитура писалася практично одночасно у кількох столицях. Цілком закономірно, що здобувши ініціативу на міжнародній арені, лідери Третього Райху вирішили її розвивати прискореними темпами у напрямі, що вважався життєво важливим. Східна військово-політична стратегія Берліна швидко набула нових, чітких обрисів у формі підготовки до війни з СРСР. Попри існування договору про ненапад з Німеччиною, у Кремлі чітко усвідомлювали небезпеку, пов'язану з агресивним курсом А.Гітлера, тому також здійснювали активні військові приготування.

Незважаючи на різну мотивацію і пропагандистську риторику, як Берлін, так і Москва всіляко прагнули показати світу свою військово-економічну могутність та готовність досягати власних цілей завдяки застосуванню зброї.

У радянську епоху плани сторін і стратегічне розгортання напередодні війни аналізувалися в основному військовими істориками та представниками інших військових наук. Роботи не пропагандистського, а дійсно аналітичного змісту, у цей час мали, як правило, закритий характер і призначалися для підготовки вищого командного складу збройних сил, що здійснювалася у військових академіях. Саме тому фундаментальні воєнно-теоретичні та воєнно-історичні дослідження ще довго після завершення війни залишалися недоступними не тільки широкому колу читачів, а й професійним історикам.

Тим часом стратегія, оперативне мистецтво і тактика у Другій світовій війни набули значного розвитку та мали суттєвий вплив на подальшу еволюцію воєнного мистецтва. Ще у період війни перед воєнною та воєнно-історичною наукою різних держав постало завдання акумуляції, систематизації та осмислення отриманого бойового досвіду. У повоєнні роки над вирішенням цієї проблеми активно працювали науковці СРСР, США, Великобританії та інших країн. До цієї роботи долучили також полонених німецьких генералів, для яких у Сполучених Штатах Америки і Радянському Союзі створили відповідні умови. Це було необхідно для вироблення адекватних узагальнень і висновків, урахування визначальних тенденцій та уроків війни у повоєнному будівництві збройних сил, з метою систематичного якісного підвищення їхньої боєздатності, всебічного розвитку воєнного мистецтва, створення нових зразків озброєння та військової техніки. Наслідком цих кроків стала поява ґрунтовних праць, а також щоденників та мемуарів представників німецького генералітету, що й дотепер не втратили своєї актуальності Бок Ф.Ястоял у ворот Москвы: Военные дневники 1941-1945. - Москва, 2006; Гальдер Ф. Военный дневник: В 3 т. - Москва, 1971; Гот Г. Танковые операции. - Смоленск, 1999; Гудериан Г. Танки - вперёд. - Москва, 1957; Его же. Воспоминания солдата. - Ростов-на-Дону, 1998; Кессельринг А. Люфтваффе: триумф и поражение: Воспоминания фельдмаршала Третьего рейха: 1933-1947. - Москва, 2003; Манштейн Э. Утерянные победы. - Москва, 2002; Меллентин Ф.В. Танковые сражения (1939-1945): Боевое применение танков во Второй мировой войне. - Санкт- Петербург, 1998; Миддельдорф Э. Тактика в русской кампании. - Москва, 1958; Рендулич Л. Управление войсками. - Москва, 1974; ТиппельскирхК. История Второй мировой войны. - Москва, 1956 та ін.. У 1954 р. у Західній Німеччині вийшла у світ праця колишнього генерал-майора вермахту Б.Мюллера-Гіллебранда Див.: Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии 1933-1945 гг.: Справочник - Москва, 2002.. Особливу увагу автор приділив питанням комплектування армії, змінам організаційних форм і системи військового управління, стану військового потенціалу і військової економіки Німеччини. Багато дослідників при аналізі втрат Німеччини в роки Другої світової війни як основне джерело використовують саме цю книгу. Певну інформацію зі вказаної теми мають щоденникові записи, а також зафіксовані промови лідерів Третього Райху Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера. - Смоленск, 1993; Риббентроп И. фон. Между Лондоном и Москвой: Воспоминания и последние записи: Из его наследия, изданного Аннелиз фон Риббентроп. - Москва, 1996; Агапов А.Б. Дневники Й.Геббельса: Прелюдия «Барбароссы». - Москва, 2002..

Рішення про підготовку аналітичних праць з проблематики воєнного мистецтва, залучення до роботи над ними теоретиків та практиків військової справи, воєнних істориків ухвалювалися на найвищому державному рівні. Одним з таких документів стала, зокрема, постанова уряду СРСР №664 від 26 березня 1946 р. Колективи, до складу яких увійшли провідні фахівці усіх галузей військового знання, підготували фундаментальні наукові праці з теорії та історії воєнного мистецтва, однак вони залишалися недоступними широкому колу дослідників. Іманентною властивістю цих видань стало те, що у них значно масштабніше, ніж у публікаціях загального характеру, відображалася реальна історична дійсність, аналізувалися причини об'єктивних й суб'єктивних труднощів і прорахунків, надавалися практичні рекомендації щодо їх уникнення та недопущення в майбутньому. Одну з перших робіт цього напряму підготував упродовж 1958-1961 рр. великий колектив військових практиків, теоретиків і воєнних істориків під керівництвом С.Платонова Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. - Москва, 1961. - 984 с.. На рубежі 1950-1960-х рр. вийшла у світ чотиритомна аналітична праця з операцій «Великої Вітчизняної війни» Операции советских вооружённых сил в Великой Отечественной войне: 1941-1945 гг.: В 4 т. - Москва, 1958-1959.. В оцифрованому варіанті вона стала доступною широкому загалу тільки 2020 р. Тут ретельно проаналізовано стратегічні та фронтові операції радянських військ на території України, способи ведення збройної боротьби, досліджено питання визначення напрямків головних ударів, підготовки й ведення наступу, вибору форм операцій, застосування видів збройних сил і родів військ, досягнення раптовості, ефективності воєнних дій, системи стратегічного керівництва та взаємодії, усебічного забезпечення.

Важливі інформаційно-аналітичні матеріали стосовно оперативно-стратегічних задумів сторін на українському напрямку містяться у праці М.Грецова Грецов М.Д. На Юго-Западном направлении (июнь - ноябрь 1941 г.): В 2 т. - Москва, 1965. - 398 с.. Особливий інтерес викликає книга М.Захарова Захаров М.В. Накануне великих испытаний. - Москва, 1968.. Попри свій мемуарний статус, вона містить цінні спостереження й аналітичні оцінки, що відображають реальну картину подій напередодні війни, неупереджені висновки та узагальнення.

Загалом же радянська військова мемуаристика перенасичена ідеологічними нашаруваннями, а також дуже препарована цензурою, тому фактично є такою, що майже цілковито віддзеркалює тогочасні офіційні погляди на війну Баграмян И.Х. Так начиналась война. - Москва, 1971; Бирюзов С.С. Когда гремели пушки. - Москва, 1962; Василевский А.М. Дело всей жизни: В 2 кн. - Москва, 1990; Еременко А.И. В начале войны. - Москва, 1965; Жуков Г.К. Воспоминания и размышления: В 2 т. - Т.1. - Москва, 2002; Катуков М.Е. На острие главного удара. - Москва, 1974; Конев И.С. Записки командующего фронтом. - Москва, 2000; Лелюшенко ДД. Москва - Сталинград - Берлин - Прага. - Москва, 1985; Мерецков К.А. На службе народу. - Москва, 1988; Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении. - Кн.1. - Москва, 1975; Попель Н.К. В тяжкую пору. - Москва, 1959; Рокоссовский К.К. Солдатский долг. - Москва, 1997; РотмистровП.А. Стальная гвардия. - Москва, 1984; Хрущёв Н.С. Время. Люди. Власть: В 4 кн. - Кн.1. - Москва, 1999 та ш.. Та все ж для уважного дослідника і вона містить чимало деталей, важливих для реконструкції загального перебігу подій.

Ґрунтовне видання, підготовлене 1992 р. під егідою генерального штабу Об'єднаних збройних сил СНД, також було «грифованим» 1941 год - уроки и выводы. - Москва, 1992. - С.179.. Книга містить порівняльний аналіз підготовки до німецько-радянської війни обох сторін. Однак у цій праці використано аналітичні напрацювання військових істориків і фактологічний матеріал, акумульований у таємній літературі 1950-1960-х рр. Крім того, він обрамлений деякими ідеологічними рудиментами, що видається зайвим для дослідження такого змісту.

Упродовж двох десятиліть з'явилася велика кількість праць, автори яких просунулися далеко вперед у розумінні справжньої ситуації напередодні нападу Німеччини на СРСР та поясненні причин катастрофічних невдач радянських збройних сил уі94і р.11 Із приводу викладених В.Суворовим візій розгорнулася безпрецедентно гострі суперечки у науковому середовищі, свідченням чого можна вважати велику кількість праць, автори яких обстоювали різні позиції11. Своєрідним проміжним результатом полеміки став вихід збірки статей російських дослідників цієї проблематики Исаев А., Солонин М., Суворов В., Мухин Ю., Барятинский М., Мельтюхов М., Морозов М., Лопуховский Л., Пыхалов И., Кавалерчик Б., Бешанов В., Гончаров В., Осокин А., Хмельницкий Д., Буровский А., Шубин А., Морозов А. 1941: Великая Отечественная Катастрофа. - Москва, 2009..

У працях західних істориків також існують розбіжності в оцінці міжнародної ситуації наприкінці 1930 - на початку 1940-х рр., дій німецького та радянського військово-політичного керівництва у 1940 - першій половині 1941 рр. Bonwetsch B. Nochmals zu Stalins Rede am 5. Mai 1941: Quellenkritisch-historiographische Bemerkungen // Osteuropa: Zeitschrift fuer Gegenwartsfragen des Ostens. - 1992. - №6. - S.536-542; Городецький Г. Міф «Криголама»: Напередодні війни // Український історичний журнал. - 1995. - №3. - С.128-141; Городецкий Г. Роковой самообман: Сталин и нападение Германии на Советский Союз. - Москва, 1999; HoffmannJ. Stalin's War of Extermination 1941-1945: Planning. Realization and Documentation. - Capshaw, 2001; Гофман И. Сталинская война на уничтожение (1941-1945 гг.): Планирование, осуществление, документы. - Москва, 2006; Раак РЧ. Источник из высших кругов Коминтерна о планах Сталина, связанных со Второй мировой войной // Отечественная история. - 1996. - №3. - С.34-56; Dзbski S. Syndrom wojny zaczepnej w sowieckrej propagandzie 1939-1941 // Arcana. - 1998. - №23(5). - S.98-123. У США вказана тематика опрацьовується, зокрема, фахівцями Відділу вивчення зарубіжного військового досвіду армії Сполучених Штатів Америки (Лівенворт, штат Канзас) Fugate B. Operation Barbarossa. - San Francisco, 1984; Ziemke E.F. Stalin as a Strategist, 1940-1941 // Military Affairs. - XLVII (December 1983). - P.173-180; KippJ.W. Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle // The Journal of Soviet Military Studies. - Vol.1, 1988 - Iss.2. - P.188-212.. Один із провідних спеціалістів цієї установи Д.Ґланц уважається авторитетним експертом у проблематиці Другої світової війни. У його великому доробку - кілька праць, присвячених початковому періоду війни між Німеччиною та Радянським Союзом, а також низка історіографічних статей, в яких він аналізує особливості радянської історіографії Glanz D.M. The Initial Period of War on the Eastern Front, 22 June - August 1941: Proceedings of the Fourth Art of War Symposium. - Garmisch, 1987; Idem. Operation Barbarossa: Hitler's Invasion of Russia 1941 // The History Press, 2001; Гланц Д. Колосс поверженный: Красная армия в 1941 г. - Москва, 2008; Его же. Крах плана «Барбаросса»: Сорванный блицкриг. - Т.ІІ. - Москва, 2015 та ін..

Різні аспекти теми досліджувалися у публікаціях авторів цієї статті Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. - К., 2010. - 150 с.; Його ж. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на теренах України // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Історичні нариси. - Кн.1. - К., 2010. - С.208-302; Грицюк В., Лисенко О. До і після червня 1941-го. // Віче. - 2016, червень. - №11. - С.52-56.. Однак в українській історіографії повноцінної дискусії в руслі означеної проблематики не відбулося. Основною причиною такої «інертності» можна вважати насамперед ускладнений доступ до відповідних архівних масивів, штучного утримання російських архівних установ від їхнього розсекречення та надання усім без винятку дослідникам. Далися взнаки також тривала ізоляція і надто повільна інтеграція вітчизняних істориків у європейський та світовий науковий процес, дефіцит фахівців військової історії належного рівня. Та все ж поступово в Україні заповнюється й це тематичне поле.

В історіографічній статті білоруського дослідника С.Новикова Новиков С. Боевые действия Красной армии летом 1941 г. в отражении национальных историографий и в контексте источниковедения // Сторінки воєнної історії України. - Вип.20. - К., 2018. - С.120-152. на підставі аналізу спільної праці істориків України, Білорусі та Росії «1941 год: Страна в огне» констатується практично незмінна з радянських часів позиція офіційної російської історіографії у зазначеному тематичному сегменті, а також помітні концептуальні новації білоруських та українських вчених.

Сучасний стан розробки вказаної теми дає підстави для формування узагальненого погляду на військово-політичну ситуацію напередодні нападу Німеччини на СРСР. Аби зрозуміти, чому хід подій на німецько-радянському фронті розвивався саме так, як це сталося у 1941 р., важливо проаналізувати, так би мовити, «стартові позиції» сторін. Ця процедура дає можливість вийти на ширші асоціації й осмислення перебігу бойових дій надалі.

У другій половині 1940 р. стратегічне керівництво Німеччини та СРСР майже одночасно прийшло до рішень на розв'язання міждержавних політичних проблем шляхом збройної боротьби. Початок безпосередньої підготовки до війни здійснювався за такими напрямами: ухвалення військово-політичних рішень та зовнішньо-політичне забезпечення майбутніх військових акцій; розробка задумів і стратегічне планування воєнних дій початкового періоду війни; мобілізаційне та оперативно-стратегічне розгортання збройних сил, підготовка військ, штабів і театрів воєнних дій; реалізація комплексу заходів із переведення економіки країн на воєнний стан; агітаційно-пропагандистський супровід підготовки до війни.

Ухвалення військово-політичних рішень, розробка задумів і стратегічне планування.

План «Барбаросса» та український напрямок у ньому

Підготовка Німеччини до війни з СРСР як найважливішого етапу програми завоювання панівного становища на Європейському континенті розпочалася влітку 1940 р. Україна потенційно розглядалась як один із найважливіших сировинно-аграрних придатків Третього Райху і в перспективі мала бути включена до «великонімецького простору».

Аби проілюструвати визначальні рації, якими керувалися нацистські вожді, наведемо дві цитати з виступів і творів А.Гітлера: «Ми закінчуємо, нарешті, з колоніальною і торгівельною політикою довоєнного часу та переходимо до територіальної політики майбутнього. Коли ми сьогодні говоримо в Європі про нові землі, ми можемо в першу чергу думати тільки про Росію й підлеглі їй прикордонні держави» Война Германии против Советского Союза: 1941-1945: Документальная экспозиция города Берлина к 50-летию со дня нападения Германии на Советский Союз / Под ред. Р.Рюрупа. - Берлин, 1992. - С.23.. А в розмові з комісаром Ліги Націй Я.Буркгардом фюрер заявив: «Мені потрібна Україна, щоби нас знову не заморили голодом, як в останній війні» Там же. - С.32..

У першій половині червня 1940 р. А.Гітлер мав кілька зустрічей із начальником ОКВ генерал-фельдмаршалом В.Кайтелем та начальником штабу оперативного керівництва збройними силами генерал-полковником А.Йодлем, під час яких уперше конкретно обговорювалися можливості війни проти СРСР. В.Кайтель переконував фюрера в передчасності зіткнення, однак той виявився непохитним у власних намірах. У своїх мемуарах, написаних незадовго до страти, він зазначав, що А.Гітлер глибоко помилявся в оцінці радянського потенціалу, адже «російські танкові сили настільки переважали нас якісно, що ми так ніколи і не змогли наздогнати їх». Німецький воєначальник категорично заперечував, що «за винятком кількох штабних розробок, проведених оперативним штабом ОКВ і генеральним штабом сухопутних сил, велися будь-які приготування до війни з Росією до грудня 1940 р., не рахуючи тих наказів поліпшити залізниці і станції на території Польщі, щоби вони могли швидше перекинути війська до східних кордонів Райху» Кейтель В. Мемуары фельдмаршала: Победы и поражения вермахта: 1938-1945. - Москва, 2004. - С.141-146..

21 липня 1940 р. А.Гітлер розпорядився розпочати підготовку плану кампанії проти СРСР. Наступного дня генерал-фельдмаршал В. фон Браухіч наказав начальникові генерального штабу сухопутних військ генерал-полковникові Ф.Гальдеру опрацювати різні аспекти, пов'язані з майбутньою східною кампанією Гальдер Ф. Военный дневник: Ежедневные записки начальника генерального штаба сухопутных войск, 1939-1942 гг. - Т.2: От запланированного вторжения в Англию до начала Восточной кампании (1.7 1940 - 21.6 1941). - Москва, 1969. - С.58-62..

Основні стратегічні ідеї війни проти СРСР А.Гітлер висловив на нараді керівних діячів Німеччини в Берґгофі 31 липня 1940 р. На підставі цих указівок проекти планів війни одночасно готувалися у штабі оперативного керівництва верховного командування, генеральному штабі сухопутних військ, а також оперативними групами під керівництвом генералів Е.Маркса й Ґ.Зондерштерна. Стрижневими конструкціями цих підходів слугували такі імперативи: війни мають бути «тотальними», кампанії - «блискавичними», а операції - стрімкими та рішучими. Основною формою операцій стратегічного й оперативного рівня вважалися глибокі наступальні дії з оточення і знищення великих угруповань противника, а основними способами їх проведення - стрімке просування ударних угруповань танкових та моторизованих військ на напрямках, що сходяться, і подальше знищення оточеного противника піхотними з'єднаннями.

29 жовтня 1940 р. генерал-майор Ф.Паулюс, який з вересня відповідав за планування у штабі ОКГ, подав Ф.Гальдеру пам'ятну записку «Про основний задум операції проти Росії». У документі наголошувалося на перевагах вермахту над РСЧА в досвіді ведення блискавичної і маневреної війни, факторі раптовості, а також необхідності створювати розриви у розташуваннях противника на вирішальних напрямах, оточувати і знищувати ворожі угруповання.

5 грудня Ф.Гальдер доповів А.Гітлеру про ідею створення трьох груп армій, головна з яких мала концентруватися на варшавсько-московському напрямку Там же. - Т.2. - С.278, 282.. В основу остаточного варіанту плану («план Фріц»), підписаного фюрером 18 грудня 1940 р. у вигляді директиви №21, лягли пропозиції головного командування сухопутних військ і штабу оперативного керівництва верховного командування, доведені до відома А.Гітлера на нараді 5 грудня генералом Ф.Гальдером. Із трьох груп армій, призначених для ведення війни, північна спрямовувалася на Ленінград, центральна - через Мінськ на Смоленськ і південна - на Київ Barbarossa-Plan: Eine Sammlung von Dokumenten ьber die Vorbereitung der Nazi-Wehrmacht fьr Aggression gegen die UdSSR. - Berlin, 1970. - S.121-126.. Директива №21 стала головним документом задуму війни проти СРСР, відомого як «план Барбаросса». У ній збройним силам Третього Райху ставилося завдання перемогти Радянський Союз в одній швидкоплинній кампанії. З цією метою основні сили радянської сухопутної армії, дислоковані в західній частині СРСР, передбачалося знищити завдяки рішучим операціям із глибоким просуванням танкових з'єднань і оточенням великих угруповань військ, що унеможливлювали організоване відведення боєздатних радянських частин углиб країни. Надалі, швидко переслідуючи противника, гітлерівські війська повинні були досягти лінії, звідки радянська авіація не могла б робити нальоти на Німеччину. Кінцевою метою кампанії визначався вихід на лінію Волґа - Архангельськ і забезпечення для німецької авіації можливостей досягати цілей на Уралі. Головні зусилля сухопутних військ зосереджувалися на північ від Прип'ятських боліт (на фронті 830 км), де планувалось застосування двох груп армій з концентрацією основних зусиль на фронті групи армій «Центр», яка мала розвинути наступ у напрямку Мінськ - Москва. Завдання групи армій «Південь», що наступала на південь від Прип'ятських боліт на фронті 1250 км, полягало в тому, щоби потужними ударами знищити радянські війська у Правобережній України. Головний удар завдавався з району Любліна в напрямку Києва. Другий охоплюючий удар планувався з території Румунії. У рамках подальшого переслідування залишків Червоної армії територією України слід було швидко зайняти Донецький басейн.

Майбутня війна у планах радянського військового керівництва

Підписані 23 серпня 1939 р. договори про ненапад і 28 вересня - про дружбу й кордон між СРСР та Німеччиною сприймалися у Кремлі як відтермінування війни. У другій половині 1940 р. у зв'язку з поразкою Франції й окупацією німецькими військами майже всієї Західної Європи загроза для Радянського Союзу різко зросла. Це спонукало до проведення низки термінових заходів у руслі підготовки країни та збройних сил до можливої війни. За цих обставин вище військово-політичне керівництво дедалі виразніше постулювало доктрину наступальних дій, що виводило на периферію зважені уявлення про співвідношення оборони й наступу.

Американський військовий історик Дж.В.Кіпп у своїй статті Kipp J.W. Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle. - P.188-212 звертається до міжвоєнного етапу розвитку радянського воєнного мистецтва, зокрема теоретичних напрацю- вань М.Тухачевського, В.Триандафілова, А.Старуніна, Г.Іссерсона, Б.Бельяновського, П.Кислякова, В.Юсова та інших фахівців. На переконання автора, радянська військова доктрина особливо підкреслювала інтенсивні дії впродовж початкового періоду війни, та все ж трактувала їх як «дії сил прикриття», в яких виокремлювалися перший стратегічний ешелон, призначений для руйнування ворожого розгортання, а також одночасний захист розгортання під час зупинок першого стратегічного ешелону та забезпечення часу для мобілізації, концентрації і розгортання другого стратегічного ешелону.

В. Триандафілов, наприклад, наполягав на використанні механізованих сил та авіації в цьому процесі й оперував такими поняттями, як «ширина фронту», «глибина», «час виконання» з одночасним встановленням норм і концентрації для кожної фази операції Триандафиллов В.К. Характер операций современных армий. - Москва, 1936.. Відкидаючи ідею «швидкого вирішення», радянські теоретики обстоювали «тотальну мілітаризацію» держави та суспільства для ведення системної війни, перемога у якій сприяла би розгортанню соціалістичних революцій в інших країнах Тухачевский М.Н. К вопросу о современной стратегии // Война и военное искусство в свете исторического материализма. - Москва, 1927. - С.127.. У руслі теорії глибоких операцій популяризувалася ідея спротиву та необхідність оперативних пауз Иссерсон Г. Оперативные перспективы будущего (В порядке обсуждения) // Военная мысль. - 1938. - №8. - С.14-19. Див. також: ZiemkeE. The Soviet Theory of Deep Operations // Parameters. - Vol.XIII, №2 (June 1983). - P.2333.. Ця теорія знайшла втілення в Тимчасовому польовому статуті 1936 р. у трьох акцентованих позиціях: раптовість, уведення в оману противника, прихованість із метою формування передумов для успіху.

Під час репресій було знищено значну частину теоретиків військової справи, що згубно позначилося на розвитку воєнного мистецтва й адаптації воєнної доктрини СРСР до тогочасних реалій. Фактично радянський генералітет став заручником політичного рішення керівництва держави, що принципово наполягало на підготовці збройних сил майже винятково до наступальних операцій.

Упродовж вересня 1940 - травня 1941 рр. у генеральному штабі розроблялися нові плани стратегічного розгортання збройних сил на випадок війни ЗахаровМ.В. Накануне великих испытаний. - С.69-85.. 18 вересня 1940 р. до ЦК ВКП(б) і Ради народних комісарів надійшли «Міркування про основи стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на заході і сході на 1940-1941 рр.», підписані наркомом оборони маршалом С.Тимошенком і начальником генштабу генералом армії К.Мерецковим. Найімовірнішими противниками позиціонувалися: на заході - Німеччина, на сході - Японія. Висловлювалося передбачення, що збройне зіткнення на заході може втягнути у війну на боці Німеччини також Румунію, Угорщину, Фінляндію й Італію Там же. - С.85-101.. Оцінюючи ймовірні плани противника, автори документа підкреслювали, що генштаб перевіреної інформації з цього питання не мав. Оцінка планів противника ґрунтувалася на припущеннях. Пропонувалося основним вважати фронт уздовж західних кордонів СРСР, де мали зосереджуватися головні сили Червоної армії. Уважалося, що головний удар противника буде завдано зі Східної Пруссії в напрямку на Мінськ. Одночасно з головним прогнозувався удар із району Хелм, Томашув, Ярослав на Дубно, Броди з метою виходу в тил львівському угрупованню радянських військ й оволодіння Західною Україною. На півдні очікувався перехід у наступ румунської армії, підтриманої німецькими дивізіями на жмеринському напрямку. Одночасно не виключався й інший варіант - завдання головного удару з району Сідлець, Люблін на Київ, а допоміжного - зі Східної Пруссії. Перший варіант передбачав розгортання основних сил Червоної армії на південь від Бреста, щоб відбити наступ ворога, а потім потужним ударом у напрямку на Люблін та Краків і далі на Бреслау відрізати Німеччину від балканських країн, позбавити її економічних баз і вплинути на держави цього регіону стосовно їх участі у війні. 5 жовтня 1940 р. документ обговорювався з керівництвом партії й уряду. Нарком оборони отримав рекомендації, відповідно до яких він і начальник генштабу 14 жовтня подали до ЦК ВКП(б) допрацьовані пропозиції, в яких вказувалося: «На заході основне угруповання мати у складі Південно-Західного фронту». Розробку плану війни з Німеччиною передбачалося закінчити до і травня 1941 р. Там же. - С.101. Поблизу західних кордонів СРСР планувалося розгортання чотирьох фронтів: Північного, Північно-Західного, Західного, Південно-Західного, на формування управлінь яких виділявся основний склад штабів Ленінградського, Прибалтійського особливого, Західного особливого й Київського особливого військових округів. Штаб Одеського військового округу виділяв зі свого складу управління 9-ї армії, що входила до складу Південно-Західного фронту. геополітичний військовий стратегія війна

Надалі ці положення неодноразово уточнювалися, зокрема в розроблених у травні 1941 р. О.Василевським і М.Ватутіним «Міркуваннях щодо плану стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на випадок війни з Німеччиною і її союзниками». Усі основні документи того часу передбачали підготовку Червоної армії до ведення наступальних дій відразу після нападу противника. Ворог мав бути розбитий на чужій території й «малою кров'ю». Основним видом воєнних дій уважався стратегічний наступ, що складався з фронтових наступальних операцій. Вони могли розгортатися на фронті до 300 км і у глибину до 250 км із темпом наступу 10-15 км на добу Советское военное искусство в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.: В 3 т. - Т.1. - Москва, 1962. - С.103-161.. Особливістю планування стало те, що питання стратегічної оборони не розглядалося навіть теоретично.

Важливими документами, що встановлювали порядок підготовки та застосування радянських збройних сил у війні з державами Осі на заході, стали: план прикриття мобілізації, зосередження і розгортання збройних сил на випадок війни та план мобілізації. Перший із них - «План оборони державного кордону 1941 р.» - генеральний штаб розробив із великим запізненням і лише на початку травня 1941 р. він був доведений наркомом оборони до командувачів військ округів (Київського особливого - 5 травня, Одеського - 6 травня). їм було наказано до 25 травня опрацювати нові плани оборони державного кордону і протиповітряної оборони.

В основу активної оборони на початковій фазі війни пропонувалося покласти надійне утримання укріпрайонів і польових укріплень уздовж державного кордону. На підставі директив НКО в генеральному штабі й у штабах військових округів і флотів були розроблялися плани прикриття округів і флотів, однак їхня розробка закінчилася лише незадовго до війни. Плани прикриття округів були отримані генштабом іо-20 червня 1941 р. і наркомом оборони затверджені не були.

«План оборони державного кордону 1941 р.» виходив з характеру і ємності театрів воєнних дій, умов ведення збройної боротьби на кожному з них, сил противника, що могли бути розгорнуті на тому чи іншому ТВД, а також наявності радянських військ, зосереджених у прикордонних округах і флотах. За планом прикриття в КОВО на фронті 8оо км розгорталися 5-та, 6-та, 26-та, 12-та армії. У резерв округу виділялися 31-й, 36-й, 37-й, 7-й, 55-й стрілецькі, 5-й кавалерійський, 9-й, 19-й, 15-й, 24-й механізовані корпуси. У безпосередньому підпорядкуванні округу планувалося мати 4 авіаційні дивізії, ще 8 авіадивізій повинні були прибути в перші три дні мобілізації.

Одеський військовий округ для оборони державного кордону від Липкан до гирла Дунаю, а також узбережжя Чорного моря до Одеси включно на ділянці загальною довжиною до 650 км розгортав 35-й і 14-й стрілецькі корпуси і 9-ту кавалерійську дивізію 2-го кавкорпусу (загалом 6 дивізій). Для оборони Криму призначався 9-й стрілецький корпус, що мав 2 стрілецькі й і кавалерійську дивізії. і8-й механізований, 2-й кавалерійський корпуси (і кавалерійська дивізія), ііб-ту і 150-ту стрілецькі дивізії планувалося використовувати для завдання ударів у смугах дій 35-го і 14-го корпусів. У резерві командувача округу залишалося управління 48-го стрілецького корпусу і 74-та стрілецька дивізія. Узбережжя Чорного моря від Одеси до Керченської протоки війська округу повинні були обороняти разом із Чорноморським флотом, зокрема його Одеською і Севастопольською військово-морськими базами, Очаківським та Керченським секторами берегової оборони.

Усі ці війська на території УРСР становили перший стратегічний ешелон, призначений для відбиття удару противника, прикриття відмобілізування й розгортання радянських збройних сил.

Оперативне шикування військ на території республіки підпорядковувалося завданням переходу в наступ, який повинен був розпочатись відразу після відбиття удару противника. Дуже сильне угруповання зосереджувалося у львівському виступі, натомість його фланги не були належним чином забезпечені. Передбачалося, що львівський виступ мав відіграти велике значення для завдання потужних ударів по противнику й організації наступу радянських військ.

У той час, коли розроблявся план прикриття, противник уже завершував стратегічне зосередження поблизу кордонів СРСР й інформація про це надходила як у штаби округів, так і в генеральний штаб. Проте можливість раптових дій ворога у планах не враховувалася. Недосконалість «Плану оборони державного кордону 1941 р.» відзначалася вже у процесі його розробки й деякі командувачі округів зверталися до наркомату оборони зі своїми пропозиціями. Так, військова рада Одеського округу у доповіді від 20 червня 1941 р. Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации. - Ф.138. - Оп.12940. - Д.17. - Л.1-6. наголошувала, що противник у смузі округу вже до і червня мав подвійну, а на окремих ділянках - потрійну перевагу в піхоті, артилерії, танках. Найпотужніші угруповання він зосередив на ділянках Липкани - Ясси (до 12 дивізій) і Бирлад - Ґалац (до 8 дивізій). Аналізуючи угруповання військ, автори доповіді припускали, що противник битиме у стик Київського й Одеського військових округів, причому головний удар варто очікувати на бєльцькому напрямку, щоб найко- ротшим шляхом опанувати рубіж р. Дністер і надалі розвивати успіх у північному та північно-східному напрямках по тилах КОВО. У зв'язку з цим військрада ОдВО просила підсилити війська прикриття і пропонувала на воєнний час у його смузі розгорнути дві армії, а штабу округу вже в мирний час надати статус фронтового управління.

Пропозиції військової ради Одеського округу взяли до уваги і 2і червня постановою політбюро ЦК ВКП(б) було створено Південний фронт. Однак формування його управління покладалося на Московський військовий округ, а не на Одеський. Таке рішення не відповідало обстановці, що складалася, і було явно невдалим. До складу Південного фронту вирішили додати, крім 9-ї армії й 9-го окремого стрілецького корпусу, також і8-ту армію, управління якої виділяв Харківський округ. До цієї армії включалися 17-й стрілецький (96-та, бо-та, 164-та стрілецькі дивізії) і іб-й механізований (15-та, 39-та танкові, 240-ва моторизована дивізії) корпуси з 12-ї армії Київського округу.

Велика увага приділялася підготовці театру воєнних дій, особливо інженерному обладнанню, будівництву укріплених районів. У період від 1928 до 1937 рр. на території УРСР уздовж старого західного державного кордону й у найближчій оперативній глибині було побудовано 5 укріпрайонів (Коростенський, Новоград-Волинський, Летичівський, Могилів-Ямпільський, Київський), що мали довжину по фронту від 48 до 140 км і глибину від і до 2 км. У кожному з них налічувалося від 107 до 400 оборонних споруд. Додатково до згаданих у 1938-1939 рр. розпочалося будівництво Шепетівського, Ізяславського, Старокостянтинівського, Остропільского, Кам'янець- Подільського, в яких було забетоновано 1028 споруд, але дообладнання їх для встановлення озброєння не завершили у зв'язку з переміщенням лінії західного кордону.

У 1940-1941 рр. на новому західному кордоні у смузі УРСР почалося будівництво 7 укріплених районів (Володимир-Волинського, Струмилівського, Рава-Руського, Перемишлянського, Ковельського, Верхньо-Прутського та Нижньо-Прутського), розраховане на кілька років. Крім того, велися підготовчі роботи зі створення низки нових (Чернівецький, Дунайський, Одеський) укріпрайонів. Вони будувалися вже за іншою системою. У кожному передбачалося створення замість однієї - двох смуг загальною глибиною 15-20 км, що складалися з вузлів оборони, а останні - з опорних пунктів.

Стратегічне розгортання збройних сил Німеччини та її союзників на південно-східному напрямку

Після появи директиви №21 планування воєнних дій переносилося на рівень штабів збройних сил, об'єднань та з'єднань. Положення документа були розгорнуті й конкретизовані в директиві про стратегічне зосередження та розгортання №050/41, виданій 31 січня 1941 р. головним командуванням сухопутних військ. У додатках до неї містилася оцінка Червоної армії станом на і січня. Із цих матеріалів випливає, що командування вермахту істотно помилялося у визначенні кількісних характеристик й оперативної побудови радянських військ. Зокрема, за даними німецької розвідки, на південь від Прип'ятських боліт дислокувалися близько 48 розрахункових дивізій. Насправді лише у прикордонних округах УРСР налічувалося 70 стрілецьких, танкових, механізованих і кавалерійських дивізій, а з урахуванням 2 повітрянодесантних корпусів, військ 14 укріпрайонів, окремих з'єднань, частин артилерії, спеціальних і військ НКВС тільки сухопутні сили прикордонних округів в межах України мали до 95 розрахункових дивізій. З лютого 1941 р. директива №050/41 надійшла до штабів груп армій, флоту і повітряних сил, які в деталях розпочали розпрацьовувати плани розгортання груп армій, армій і танкових груп, а також різні питання взаємодії сухопутних військ та авіації Barbarossa Plan: A collection of documents on the preparation of the Nazi Wehrmacht for aggression against the USSR. - P.151-161..

Із метою підготовки до війни проти Радянського Союзу німецьке командування вже з липня 1940 р. розпочало передислокацію військ на схід. До кінця року на територію Польщі з Франції було перекинуто кілька з'єднань загальною чисельністю близько 500 тис. вояків. Основні перегрупування відбувалися з лютого до червня 1941 р. п'ятьма ешелонами. До кордонів СРСР спрямовувалося 77% особового складу вермахту, 19 танкових дивізій із 21 та всі моторизовані. Висування військ у вихідні райони розпочалося іо червня, а з 18 червня війська перших ешелонів займали вихідні позиції для наступу. До кінця 21 червня приготування були завершені.

На фронті від Влодави до гирла Дунаю розгорнулася група армій «Південь» (генерал-фельдмаршал Ґ. фон Рундштедт) у складі 6-ї, 17-ї, іі-ї армій і і-ї танкової групи вермахту, 3-ї й 4-ї румунських армій, угорського армійського корпусу. Загалом налічувалося 57 дивізій і 13 бригад, зокрема піхотних дивізій - 45, танкових - 5, моторизованих - 4, охоронних - з, піхотних бригад - 6, моторизованих - 3, кавалерійських - 4. Із загального числа з'єднань групи армій «Південь» 13 піхотних дивізій і 9 бригад були румунськими, 4 бригади - угорськими. У бойових частинах і з'єднаннях нараховувалося 992 тис. осіб, 15 940 гармат, 725 танків. Порівняння складу цього угруповання, наявних у ньому сил та засобів із групою армій «Центр» - ще одне свідчення того, що на початку війни південний напрямок не розглядався гітлерівським командуванням як основний Ibid. - P.57..

Задум операції групи армій «Південь» полягав у тому, щоб, наступаючи силами і-ї танкової групи і 6-ї армії з рубежу Холм, Томашув стрімко вийти до Києва, просунутися танковими військами далі на південний схід, у тил радянських військ, знищити їх на території Правобережної України, захопити переправи в районі Києва, створивши тим самим передумови для продовження операцій на Лівобережжі. 17-та армія мала прорвати радянську оборону на північний захід від Львова, вийти в район Вінниці, Бердичева й надалі продовжувати наступ у південному чи південно-східному напрямку. До завдань іі-ї армії входило створювати видимість розгортання великих сил у Північно-Східній Румунії, тим самим сковуючи радянські війська, а в міру розвитку подій перешкоджати відходу їх із Молдавії й України за допомогою удару в напрямку Могилів-Подільський - Вінниця. 3-тя румунська армія діяла разом з іі-ю німецькою. 4-та румунська отримала завдання на шостий день війни почати демонстративні дії на південь від Ясс і перебувати в готовності до окупації Бессарабії. Наступ групи армій «Південь» підтримував 4-й німецький повітряний флот (близько 8оо бойових літаків) і румунські військово-повітряні сили (до 500 бойових літаків).