Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти

Із метою нарощування сил у ході наступу створювався резерв головного командування сухопутних військ у складі 24 дивізій, із них 4 піхотні повинні були прибути до 4 липня 1941 р. в розпорядження групи армій «Південь».

На Чорному морі до початку війни німецьких кораблів не було. Румунські військово-морські сили нараховували тут 2 допоміжні крейсери, 7 есмінців і міноносців, і підводний човен, 3 торпедні катери, і мінний загороджувач, 3 канонерські човни, 12 тральщиків.

Стратегічне й оперативне розгортання німецьких і союзних військ охоплювало також передислокацію до кордонів СРСР штабів з'єднань та об'єднань усіх родів військ і сил, за- діяних у підготовці «походу на Схід». Загалом для наступу було перекинуто 95 дивізій Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. - С.6..

Стратегічне розгортання Червоної армії на території України

На основі «Міркувань...» про стратегічне розгортання радянських збройних сил уряд у лютому 1941 р. затвердив план мобілізації. У наступні місяці до нього було внесено деякі зміни й уточнення у зв'язку з формуванням повітрянодесантних корпусів та артилерійських бригад протитанкової оборони.

Після затвердження уточненого «Плану стратегічного розгортання збройних сил на 1941 р.» генеральний штаб у березні 1941 р. надіслав до округів директиви зі вказівками про порядок розробки планів мобілізації. Термін відпрацювання планів на місцях обмежувався і травня, а за деякими заходами - 20 липня. Отже округи та війська до початку війни не зуміли ретельно відпрацювати весь комплекс мобілізаційних питань, не кажучи вже про реальне забезпечення мобілізації матеріально-технічними засобами.

Стратегічне розгортання радянських збройних сил на заході розпочалося у травні - червні 1941 р. До іо червня було здійснено призов 755 тис. осіб. приписного складу на військово-навчальні збори. Це стало фактично частковою прихованою мобілізацією, що дало змогу поповнити багатьох з'єднань і частин до штатів, близьких до вимог воєнного часу. 4 червня була віддана директива про призов 38 550 осіб для комплектування укріплених районів західних прикордонних округів Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. - С.144-145.. Однак мобілізація тільки особового складу не вирішувала завдання приведення з'єднань у повну боєготовність. Автотранспорт і кінський склад надходили до армії в дуже обмеженій кількості.

Напередодні війни з метою створення запланованих угруповань військ на території УРСР почалася передислокація частини сил внутрішніх військових округів на захід. У вихідні райони виводилися війська другого стратегічного ешелону Червоної армії. 13 травня 1941 р. генеральний штаб надіслав у війська кілька директив на висування військ із внутрішніх військових округів: Уральського (22-га армія), Приволзького (21-ша армія), Орловського (20-та армія), Харківського (25-й стрілецький корпус), Північно- Кавказького (19-та армія) - на рубіж Західної Двіни і Дніпра. Загалом зі внутрішніх округів на південно-західний напрямок почалося висування 25 дивізій, 7 управлінь корпусів і 4 управлінь армій. Ця передислокація стала початком стратегічного зосередження радянських військ. Висування здійснювалося з дотриманням вимог щодо маскування, поступово, без інтенсифікації звичайного графіка роботи залізниць.

Із 15 червня почалося висування військ із внутрішніх районів прикордонних округів ближче до державного кордону, у райони, призначені їм за планом. Частина цих з'єднань перекидалася залізницею, а основна маса - похідним порядком, нічними переходами. Та до початку наступу противника лише 4-5 з усіх 32 дивізій внутрішніх районів прикордонних округів, визначених для висування, устигли зосередитися в нових районах. Крім того, з 15 травня було наказано завантажити боєкомплект у бро- нетехніку, із 27 травня - розпочати будівництво КП фронтів, з 14 червня ОдВО виділяв зі свого складу й переводив до Тирасполя армійське управління, із 19 червня з управління КОВО виділялося управління Південно-Західного фронту в Тернополі Там же. - С.160..

У результаті заходів, проведених у травні - червні 1941 р., угруповання радянських військ у прикордонних округах в УРСР станом на 21 червня було таким. Охорону державного кордону здійснювали 19 прикордонних загонів та 4 полки НКВС. Прикордонні загони мали 1-3 тис. особового складу й охороняли ділянки довжиною 140-160 км. На озброєнні прикордонного загону зазвичай перебувало 60-90 ручних, 32-48 станкових кулеметів, 40-50 одиниць 50-мм мінометів. Ствольної артилерії не було. У Київському особливому та Одеському військових округах розміщувалося, відповідно, 58 і 22 стрілецьких, танкових, механізованих, кавалерійських дивізій, 14 УР, 2 повітрянодесантні корпуси, 24 окремих з'єднань і частин артилерії РГК. Тут було зосереджено і 094 500 військовослужбовців, 19 188 гармат та мінометів, 5528 танків. Дії сухопутних військ із повітря мала забезпечити 21 авіаційна дивізія, в яких було 3472 справних літаки. Крім того, зі складу військ ППО країни для прикриття Києва виділялося 4 винищувальних авіаційних полки та по і - на прикриття Одеси і Кривого Рогу. Артилерійські дивізії ППО прикривали Київ і Львів, бригади - Дрогобич та Одесу; окремий артполк - Дніпропетровськ, окремі дивізіони - інші важливі державні й військові об'єкти.

70 дивізій, які входили до складу Київського та Одеського прикордонних округів і становили перший стратегічний ешелон, не завершили розгортання й були розосереджені на фронті до 1250 км і у глибину до 400 км. Війська першого ешелону армій прикриття (25 дивізій) перебували в пунктах постійної дислокації та в таборах на віддалі 5-50 км від державного кордону. Безпосередньо на ньому розташовувалися прикордонні війська, окремі підрозділи стрілецьких дивізій, висунуті для ведення оборонних робіт і спостереження, а також гарнізони прикордонних укріплених районів. За дивізіями перших ешелонів, на відстані 50-100 км від державного кордону, розміщувалися механізовані і стрілецькі війська других ешелонів армій прикриття (загалом 20 дивізій). Третій оперативний ешелон (35 дивізій) складався з механізованих і стрілецьких корпусів, призначених до резерву округів. Велика частина військ цього ешелону перебувала в русі за 150-400 км від державного кордону. Зосередження найпотужнішого угруповання військ у третьому ешелоні КОВО (28 дивізій, зокрема 12 танкових і механізованих) відповідно до положень радянського воєнного мистецтва призначалося для ведення наступальних дій із метою розгрому ворога на чужій території. Таке угруповання не забезпечувало міцної оборони державного кордону, прикриття мобілізації і розгортання збройних сил. Більше того, це спричинило розрізненість їхніх дій. Противник мав можливість спочатку завдати поразки дивізіям, розташованим поблизу кордону, потім вступити в бій із другими ешелонами армій прикриття, а після цього, прорвавшись у глибину, розгромити резерви округів.

Другий стратегічний ешелон радянських збройних сил на території УРСР становили з'єднання та частини іб-ї, 19-ї, 21-ї армій (загалом 21 дивізія). До початку війни 9 дивізій цього ешелону вже зосередилися у призначених для них районах, ще 12 - здійснювали перегрупування.

Авіація прикордонних округів базувалася на постійних та оперативних аеродромах: армійська - у смузі 100-150 км, фронтова - 300-500 км, авіація головного командування - 600-900 км від державного кордону. Привертає увагу той факт, що передові частини армійської авіації базувалися надто близько до держрубежу. Авіація ОдВО до початку війни майже повністю була перебазована на оперативні аеродроми, тому під час першого авіаудару ворога було пошкоджено лише 12 літаків Захаров М.В. Накануне великих испытаний. - С.159-161..

На Чорноморському флоті (віце-адмірал Ф.Октябрський) оперативну готовність №і було оголошено о 1:15 22 червня 1941 р. У головній базі, Севастополі, стояли і лінкор, 5 крейсерів, 2 лідери, 10 міноносців, 2 сторожових кораблі, і підводний мінний загороджувач, 9 тральщиків, 14 малих мисливців, 40 торпедних катерів, 21 підводний човен. У ремонті тут перебували 14 підводних човнів. В Одесі базувалися і крейсер (застарілий, використовувався як навчальний корабель), 4 канонерські човни, 4 малих мисливці, 2 тральщики; в Очакові - 28 торпедних катерів; у Новоросійську - 4 малих мисливці, 2 підводні човни; у Батумі - 2 есмінці; у Миколаєві стояли на поточному ремонті і лідер, і есмінець, 4 підводні човни. Значна частина берегової артилерії розміщувалася на підступах до Севастополя й до Одеської та Керченської військово-морських баз. Військово-повітряні сили флоту базувалися головним чином на кримських аеродромах, частково в районі Одеси.

Дунайська флотилія була приведена в бойову готовність до 2:22 22 червня 1941 р. Вона майже цілком базувалася в Ізмаїлі, а також у Рені, Кілії та ін. Там розташовувалися 5 моніторів, і мінний загороджувач, 22 бронекатери, 7 катерів-тральщиків, 6 глісерів, і штабний корабель. Пінська флотилія у своїй головній базі - Пінську - до початку війни мала 5 моніторів, 2 канонерські човни, 4 плавучі батареї, 14 бронекатерів, 6 глісерів, а в районі Києва - 2 монітори, 2 канонерські човни, 3 плавучі батареї, 6 бронекатерів.

Таким чином, станом на 21 червня 1941 р. співвідношення сил і засобів сторін, визначених для ведення збройної боротьби на теренах України, було таким:

70 стрілецьким, танковим, механізованим та кавалерійським дивізіям, 19 прикордонним загонам та 4 полкам НКВС, 14 укріпрайонам, 2 повітрянодесантним корпусам, 24 окремим з'єднанням та частинам артилерії РГК із радянської сторони протистояли 57 дивізій і 13 бригад противника (1,7 : і);

у другому стратегічному ешелоні з радянської сторони розгорталася 21 дивізія з кінцевим терміном зосередження до іо липня; до 4 липня було заплановано виділення 4 дивізій вермахту для підсилення групи армій «Південь» (5,2 : і);

у бойових з'єднаннях і частинах Червоної армії першого стратегічного ешелону на території України нараховувалося і 094 500 вояків, їм протистояли 992 тис. військовиків гітлерівської коаліції (і,і : і);

радянські війська мали 19 188 гармат і мінометів проти 15 940 у німців і їхніх союзників (1,2 : і), 5528 танків проти 725 (7,6 : і), 3472 справних літаки у з'єднаннях радянських ВПС та 8оі літак ВМС проти 8оо літаків люфтваффе і 500 з румунських ВПС (3,3 : і); бойових кораблів - 232 Чорноморського флоту та річкових флотилій на території УРСР проти 29 з румунських ВМС (8 : 1) Уперше результати підрахунків оприлюднено у: Грицюк В.М. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. - С.23-24..

У рамках підготовки військ, штабів і ТВД генеральний штаб РСЧА 19 липня р. видав директиву про вивчення вірогідного противника. Було проведено серію навчань військ Київського, Прибалтійського особливих та Ленінградського, Одеського Балтійського військових округів і Чорноморського флоту (1940 р.), навчання командування Балтійського флоту, нараду й оперативно-стратегічну гру з керівним складом збройних сил (січень 1941 р.), фронтову оперативну гру військ Західного ОВО (березень 1941 р.), здійснено достроковий випуск із військових училищ та академій (травень

р.). Продовжувалося зведення її укріпрайонів уздовж нового кордону, розбудовувалася залізнична мережа, збільшувалася її пропускна здатність (цю програму до початку війни вдалося за різними показниками виконати лише на 9-14%).

У Німеччині в липні 1940 р. затверджено програму «Отто», у жовтні - директиву ОКГ на зимовий період, налагоджено масову роботу курсів із підготовки офіцерського складу для штабів груп армій, повітряних армій і танкових груп. Велися роботи зі вдосконалення 6 залізничних магістралей, пропускну здатність яких удалося довести до 600 пар ешелонів на добу. Споруджувалися 350 аеродромів із 210 посадковими смугами.

Обидві сторони вживали заходів з метою дезінформації потенційного супротивника та введення в оману розвідки. Радянське керівництво намагалося приховати великі переміщення військ і техніки під виглядом навчань. Німці вдалися до системних кроків у цьому напрямі: у вересні 1940 р. вийшов наказ ОКВ щодо дезінформації противника, а 15 лютого 1941 р. - директива про дезінформацію на період розгортання. Відбулося перегрупування на Балкани штабу 12-ї армії, а також 37 дивізій на Західний фронт. 24 квітня видано наказ про імітацію висадки у Британії 1941 год - уроки и выводы. - С.179.. Однак ці та інші кроки не могли приховати наміри сторін, які готувалися до масштабного збройного зіткнення.

Переведення економіки держав на воєнні рейки

І в Німеччині, і у СРСР у 1930-х рр. мілітаризація економіки досягла вищого ступеня. Плануючи війну проти Радянського Союзу, керівництво Третього Райху створило при державному вповноваженому з чотирирічного плану військово-економічний штаб «Ост», якому підпорядковувалися спочатку три, а згодом чотири господарські інспекції.

Зміцненню військово-промислової бази Німеччини сприяла експлуатація окупованих країн Західної Європи, де існувала розвинена індустрія, велика кількість кваліфікованої робочої сили, запаси дефіцитної сировини. Упродовж 1940 р. з окупованих територій Берлін отримав 135 тис. т міді, 20 тис. т свинцю, 9,5 тис. т олова, по 9 тис. т нікелю та алюмінію, 363 тис. т бензину, 65 тис. дизельного пального, 220 тис. т авіаційного бензину, 150 тис. т рідкого палива Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии... - С.246-247.. Крім того, радянська сторона ретельно виконувала взяті на себе зобов'язання з експорту до Німеччини широкої номенклатури сировини й матеріалів, а також транзиту товарів із Далекого Сходу. Позитивним чинником була співпраця з державами-союзниками - Італією, Румунією, Фінляндією, Болгарією та ін. Частину дефіцитного верстатного парку Райх одержав через нейтральні Швейцарію, Швецію.

До кінця 1940 р. виробничі програми відзначалися суперечливими тенденціями, спричиненими змінами військово-політичних пріоритетів. Та ще 6 листопада Г.Ґерінґ висунув вимогу спланувати витрати сировинних ресурсів із розрахунку на тривалу війну. 6 грудня з'явилася директива ОКВ, що містила низку принципових указівок щодо організації військового виробництва. Головними серед них були такі: підготовку до вторгнення на Британські острови заступали заходи з їх блокади; у пріоритетні завдання виводилися інтереси протиповітряної оборони; уперше заявлено про можливість війни з Радянським Союзом у 1941 р., хоча не виключалося її відтермінування.

Оскільки під час Західної кампанії 1940 р. індустріальні потужності продемонстрували здатність задовольняти потреби армії в боєприпасах, керівництво Райху не здійснило належних кроків до розширення виробництва, випуску відповідного обладнання, що у затяжній війні на Сході далося взнаки.

Різке зростання особового складу німецьких збройних сил, а також нарощування виробничих програм спричинило нестачу робочих рук. Навіть запровадження навесні 1940 р. трудової повинності для жінок та використання праці військовополонених і примусових працівників не вирішувало проблему Там же. - С.248-256..

У рамках реорганізації збройних сил Третього Райху та їх адаптації до виконання завдань, які ставилися фюрером, у серпні 1940 р. почалася реалізація програми «Б» з виробництва новітніх зразків військової техніки. У 1939 р. німецький ВПК випустив 1,7 тис. танків, 8,2 тис. літаків; 1940 р. - 2 тис. танків і 10,2 тис. літаків; 1941 р. - 2,9 тис. танків, її тис. літаків; загалом - 6,6 тис. танків і 29,4 тис. літаків. У 1939 р. на озброєнні німецької армії налічувалося 26 тис. одиниць артилерії, 3,2 тис. танків, 4,4 тис. літаків; у 1941 р. - 77,8 тис. артсистем, її тис. танків, іо,і тис. літаків 1941 год - уроки и выводы. - С.186..

Незважаючи на високий ступінь технічного оснащення, деякі західні спеціалісти схильні вважати вермахт «передмеханізованою» армією з сильними пробивними можливостями механізованих сил. При цьому вони констатують, що Червона армія мала вищий рівень механізації. У 1940 р. радянська промисловість випустила 145 тис. автомобілів, з яких 136 тис. були вантажними. Крім того вона могла мобілізувати цивільний транспорт і завдяки цьому досягнути стандартної чисельності автопарку. Щоправда, його індустріальна (зокрема ремонтна) база була недостатньо розвиненою, що, зрештою, визначало велике навантаження на залізничну мережу. У зв'язку з цим важливим чинником, котрий забезпечував оперативно-стратегічну мобільність, було використання гужового транспорту. До речі, навіть обмежена тактична мобільність радянських підрозділів і частин у поєднанні з фактором раптовості, на думку Дж.В.Кіппа, програмували серйозні труднощі для німецьких танкових дивізій, загрозу їх оточення і знищення. Німецькому командуванню залишалося сподіватися, що радянські мобільні сили будуть зв'язані на критичних ділянках фронту і не зможуть скористатися такою можливістю Див.: KippJ.W. Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle. - P.188-212..

У другій половині 1930-х рр. Радянський Союз вступив у цикл переозброєння, що орієнтувався на заміну застарілого оснащення, утримання й ремонт якого дедалі ускладнювалися. Агресія Німеччини застала його на екваторі цього циклу. До початку війни СРСР зміг у кілька разів збільшити свої бронетанкові сили, суттєво оновити танковий парк сучасними моделями, що за техніко-тактичними параметрами переважали німецькі. Швидко нарощувалося виробництво артсистем, літаків, боєприпасів. У 1939 р. у країні було виплавлено 17,6 млн т сталі (проти 22,3 млн т у Німеччині), видобуто 30,3 млн т нафти (8,2 млн т), випущено 2,9 тис. танків (1,7 тис.), 10,3 тис. літаків (8,2 тис.); у 1940 р. - 18,3 млн т сталі (34,6 млн т), 31,1 млн т нафти (9,1 млн т), 2,7 тис. танків (2 тис.), іо,6 літаків (10,2 тис.); до і червня 1941 р. - 11,4 млн т сталі (43,6 млн т), 17,3 млн т нафти (іо млн т), 1,5 тис. танків (2,9 тис.), 5 тис. літаків (її тис.) 1941 год - уроки и выводы. - С.186..

Якщо на 1939 р. СРСР мав у розташуванні військ 34,2 тис. одиниць артилерії, іо тис. танків і 5,5 тис. літаків, то в 1941 р. - 91,4 тис. артилерійських стволів, 18,6 тис. танків і 20,6 тис. літаків. Очевидна кількісна перевага радянської сторони в основних видах озброєння до певної міри компенсувалася вищими техніко-тактичними характеристиками німецької військової техніки, хоча у СРСР швидкими темпами розроблялися і впроваджувалися у виробництво сучасні зразки, що навіть переважали зарубіжні аналоги Там же. - С.187..

У червні 1940 р. німецький уряд почав утілювати у життя державну програму з розширення пропускної здатності залізничних і шосейних комунікацій, що охоплювали територію Східної Пруссії, Польщі, Румунії, Словаччини. Натомість у Радянському Союзі зосередилися на зведенні системи оборонних смуг у вигляді укрі- прайонів поблизу західних кордонів, призначених для того, щоб зупинити війська противника та перейти до наступальних дій.

Одночасно відбувалося стрімке нарощування особового складу армій двох держав. Кількість військовослужбовців РСЧА зросла з 3,9 млн осіб у 1939 р. до 5,4 млн у 1941 р., німецької армії, відповідно, із 4,6 млн до 7,3 млн, а кількість дивізій - зі 135 до 303 у СРСР та зі 103 до 2іо у Німеччині Там же..

Пропагандистський супровід підготовки до війни

Усвідомлюючи основні вектори загроз, Й.Сталін робив усе можливе, аби належним чином підготуватися до вирішального зіткнення, але передчасно не виявити свої наміри та не спровокувати найвірогіднішого супротивника. Гостру антифашистську риторику у пресі й на радіо було згорнуто напередодні підписання договору про ненапад і до самого наступу німецьких військ продовжувала експлуатуватися теза про «безвідповідальну» політику Заходу.

Геополітичну стратегію найяскравіше віддзеркалював тост Й.Сталіна під час прийому у Кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 р. (цей випуск відбувся на півтора місяця раніше, ніж зазвичай). Тоді вождь наголосив, що командний склад радянських збройних сил має готувати себе до наступальної війни, аби завершувати розгром потенційного ворога на його території. Коли один із генералів танкових військ у тості на честь радянського лідера забув процитувати цю частину його месе- джів, Й.Сталін доволі жорстко вказав йому на неуважність до своєї головної настанови:

«Дозвольте внести поправку. Мирна політика забезпечувала мир нашій країні. Мирна політика - справа гарна. Ми до часу проводили лінію на оборону - до тих пір, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, - тепер потрібно перейти від оборони до наступу. Здійснюючи оборону нашої країни, ми зобов'язані діяти наступальним чином. Від оборони перейти до воєнної політики наступальних дій. Нам необхідно перебудувати наше виховання, нашу пропаганду, агітацію, нашу пресу в наступальному дусі. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія - армія наступальна» Цит. за: Невежин В. «Если завтра война.». - Москва, 2007. - С.278..

На початку червня 1941 р. начальник Головного політичного управління РСЧА А.Щербаков надіслав у війська директиву такого змісту:

«Зовнішня політика Радянського Союзу нічого спільного не має з пацифізмом, з прагненням досягнути миру що б то не було... Таким чином ленінізм учить, що країна соціалізму, використовуючи сприятливу міжнародну ситуацію, повинна і зобов'язана взяти на себе ініціативу наступальних воєнних дій проти капіталістичного оточення з метою розширення фронту соціалізму. Міжнародна ситуація вкрай загострилася, воєнна небезпека для нашої країни наблизилася, як ніколи. За цих умов ленінське гасло “на чужій території захищати власну землю” може в будь-який момент перетворитися на практичні дії» Цит. за: 1941 год: В 2 кн. - Москва, 1998. - С.301-302..

Отже радянська пропаганда діяла таким чином, що, готуючи країну до наступальної війни, водночас усіляко приховувала справжні наміри й потенційного супротивника, дезорієнтуючи суспільство. 9 травня 1941 р. центральні газети опублікували «Спростування ТАРС», в якому «викривалися» нібито «неправдоподібні» повідомлення японського інформагентства про перекидання великих військових контингентів РСЧА із Далекого Сходу до західних кордонів СРСР, передачу Київському особливому військовому округу 2700 бойових літаків, а також підсилення флоту на Каспії й Чорному морі Правда. - 1941. - 9 мая.. Насправді неприховане переміщення резервних з'єднань в європейську частину країни мало на меті продемонструвати готовність Москви прийняти виклик Берліна і гідним чином на нього відповісти. Та й у військах відчувалося передвістя великого зіткнення. Крім того, уживалися заходи з метою підвищення боєздатності. Так, начальник штабу Одеського військового округу генерал-майор М. Захаров віддав розпорядження перевести озброєння, бойову техніку та майно у стан, «готовий до негайного використання» Захаров М.В. Генеральный штаб в предвоенные годы. - Москва, 1989. - С.171..

Наприкінці травня - на початку червня 1941 р. політичні органи РСЧА підготували кілька керівних документів для пропагандистської роботи у середовищі військовослужбовців, що мали суттєво переорієнтувати її у відповідності з новими військово- політичними реаліями. Основним був проект директиви Головного управління політичної пропаганди Червоної армії (ГУППЧА) «Про завдання політичної пропаганди на найближчий час». Констатуючи зміни в міжнародній ситуації, а також «неухильне зростання політичної, економічної та військової могутності» СРСР, автори документа націлювали відповідні структури на докорінну перебудову політичної роботи у збройних силах та спрямування її на «єдину мету - політичну, моральну і бойову підготовку особового складу до ведення справедливої, наступальної й усе- перемагаючої війни». Указувалося на необхідність поновлення критики «фашистської ідеології» та «німецького імперіалізму», спростування «міфу про непереможну німецьку армію» Невежин В.А. «Если завтра в поход....... - С.298-299.. Ще однією специфічною рисою пропагандистської кампанії цього періоду стала відмова від класово-інтернаціоналістської доктрини на користь державницько- патріотичної, після чого роль Комінтерну звелася до формального мінімуму Див.: Бордюгов Г., Бухараев В. Национальные истории в революциях и конфликтах советской эпохи. - Москва, 1999. - С.29-30. Див. також: Гриневич В. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). - К., 2007.^- С.213-289..

Нацистське керівництво також не педалювало антирадянську тему, аби до часу не видавати власні наміри. Як у Москві, так і в Берліні з однаковим успіхом «читали гру» один одного, але від різких рухів утримувалися. Райхсміністр пропаганди Й.Ґеббельс із приводу згаданого вище «Спростування ТАРС» занотував; «Очевидно, Сталін усе ж остерігається. Яка відмінність між спростуваннями ТАРС кілька місяців тому, в яких нас відверто і приховано ображали? Так, усе змінюється, коли на тебе спрямовані розчохлені дула гармат» Цит. за: Агапов А.Б. Дневники Й.Геббельса... - С.273.. Б.Мюллер-Гіллебранд у своїй книзі ділився власними враженнями, що цілком збігалися зі спостереженнями сучасників, стосовно системного дотримання Радянським Союзом зобов'язань у сфері поставок сировини й матеріалів до Німеччини практично до літа 1941 р. Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии... - С.257. У доповідних записках німецького посла в Москві навіть на початку червня того року констатувалося прагнення Москви запобігти конфлікту. Ф.Ґольчевський указує на те, що більшість німців не очікували цієї війни: «Тоді було запроваджено обмеження права на листування й загалом підготовку до війни тримали в найсуворішій таємниці. Удар по Радянському Союзу мав стати раптовим. З іншого боку, уже за кілька місяців до початку кампанії здійснювалася масштабна підготовка. Війська в Польщі підтягувалися до німецько-радянської демаркаційної лінії». Розмірковуючи над уявленнями німців про СРСР, дослідник назвав їх «розмитими»:

«Можна сказати, що напередодні війни німці почувалися радше невпевнено. До 1939 р. в Німеччині велася шалена антирадянська пропаганда. Та вже під час підготовки “пакту Молотова - Ріббентропа” цю пропаганду згорнули. І в наступні два роки - до червня 1941-го - антирадянської пропаганди не було. Німецькі ЗМІ не вихваляли СРСР, просто повідомлення про нього зникли з новин. Це означає, що населення Німеччини, яке читало газети чи слухало радіо, просто не знало, що відбувається в Радянському Союзі. Пропаганда відновилася з новою силою в день нападу на СРСР і була набагато огиднішою, ніж усе, що мало місце в попередні роки. У німецьких ЗМІ проводився прямий зв'язок між більшовизмом та єврейством, радянських громадян зображували “азійськими недолюдками”. Це було расистським ставленням до СРСР» Див.: Гольчевски Ф. Война с СССР стала для большинства немцев неожиданностью.

На рубежі 1940-1941 рр. ситуація на Європейському континенті складалася на користь Німеччини. Натомість СРСР фактично опинився в ізоляції, не маючи надійних союзників і розраховуючи лише на власні сили. Весна 1941 р. видавалася А.Гітлеру найкращим моментом для початку східної кампанії, у той час, як у Москві дуже поспішали, аби належним чином підготуватися до цього протистояння.

Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні радянсько-німецької війни свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти СРСР лежала ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищення головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро з наступним стрімким просуванням углиб країни для захоплення найважливіших політичних та аграрно-промислових центрів. Поблизу західних кордонів Радянського Союзу було розгорнуто головні сили армії Німеччини, а також великі сили армій її союзників. Усі ці війська зосереджувалися у трьох стратегічних угрупованнях, призначених для завдання масованих ударів на найважливіших стратегічних напрямках. Основні зусилля зосереджувались у смузі групи армій «Центр». Відповідно до задуму військово-політичного керівництва Третього Райху, південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, проте не головним. Розраховуючи на швидкий розгром головних сил Червоної армії, німецьке командування виходило з невірних даних про реальний потенціал радянського угруповання.

Усвідомлюючи неминучість зіткнення з грізним супротивником, керівництво СРСР докладало зусиль щодо підготовки країни та збройних сил до війни. Після початку Другої світової було розгорнуто 125 нових стрілецьких дивізій, сформовано 29 механізованих корпусів, 27 артилерійських полків і іо протитанкових бригад РГК, 25 авіаційних дивізій, повністю реорганізовано систему ППО, здійснювалася активна підготовка майбутніх театрів воєнних дій. Основні сили Червоної армії зосереджувалися на заході країни й не викликає сумнівів те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. Стратегічні погляди на майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу противника ворог мав бути розгромлений під час стратегічного наступу Червоної армії на чужій території «малою кров'ю». На відміну від потенційного супротивника радянське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і зосереджувало тут основні ударні угруповання. Заходи щодо мобілізаційного розгортання військ розпочалися у СРСР у травні 1941 р. під виглядом призову приписного складу на навчальні збори. За планом стратегічного розгортання з середини травня здійснювалася передислокація армій другого, а з середини червня - дивізій першого стратегічного ешелонів у райони бойового призначення. Однак створення угруповання військ до початку війни не було завершено. Понад 35% з'єднань першого стратегічного ешелону не прибули в райони, призначені їм за планом прикриття, і перебували в русі. З'єднання й частини прикордонних округів до початку війни не були цілком відмобілізовані та не мали штатної кількості особового складу, озброєння, бойової техніки, транспорту.

У підготовці до війни радянських збройних сил існувала низка суттєвих прора- хунків, унаслідок яких Червона армія зазнала катастрофічних невдач під час проведення операцій початкового періоду. Основні зусилля генерального штабу спрямовувалися на розробку тільки одного варіанту дій військ, а саме наступального, хоча й цей план до кінця відпрацьовано не було. Що стосується іншого, оборонного варіанту, то про його розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План оборони державного кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а планом прикриття відмобілізування й розгортання радянських сил. Відповідно до поглядів, покладених в основу цього документа, уважалося, що війська армій прикриття під час прикордонних боїв зуміють зупинити противника, забезпечать відмобілізування та зосередження головних сил прикордонних військових округів, у результаті чого буде створено умови для переходу в наступ і перенесення бойових дій на територію ворога. Однак конкретні заходи щодо відбиття перших ударів противника розроблялися недостатньо, а зміст оборонних дій не відпрацьовувався на жодному з навчань, проведених перед війною, - програвалися лише контрудари по противнику, що прорвався, і перехід у наступ із перенесенням бойових дій на його територію.

Аналіз «Плану оборони державного кордону 1941 р.» показує, що угруповання військ західних прикордонних округів не повною мірою відповідало виконанню оборонних завдань. Найсильніші Західний і Київський особливі військові округи планували розгорнути основну масу військ у білостоцькому та львівському виступах, що глибоко охоплювали угруповання німецьких військ на східнопрусському й люблінсько-варшавському напрямках. Але водночас напрямки, де очікувалися найбільш імовірні головні удари противника, із радянської сторони прикривалися недостатньо. Найсерйознішим і важким уроком перших днів війни стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Сили армій прикриття, особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації і розгорнуті на передбачених рубежах оборони. Висування їх в умовах бойових дій супроводжувалося великими втратами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття концентрованих ударів противника виявилася найважливішою причиною, що визначила вкрай несприятливий для радянської сторони розвиток подій на початку війни.

Історіософський погляд на проблему дає підстави для констатації того, що навіть геніальні державні лідери та полководці неспроможні врахувати всі обставини, які виникають на шляху до війни та під час збройного протистояння. Здається, найвлучніше окреслив цю колізію ВЧерчилль:

«Ніколи не думайте, що війна буде спокійною й легкою, і що ті, хто вирушає у цю химерну подорож, можуть виміряти припливи та урагани, з якими зіткнуться. Державний муж, котрий упадає у воєнну лихоманку, повинен усвідомлювати: щойно пролунав сигнал до початку, він більше вже не господар політичних, а раб непередбачуваних подій, некомпетентних або самовпевнених генералів, ненадійних союзників, ворожих нейтралів, злостивої фортуни, мерзенних сюрпризів, жахливих прорахунків... За всієї своєї впевненості в легкій перемозі пам'ятайте, що у світі не було би жодної війни, якби інша сторона не думала, що в неї також є шанс» Цит. за: Гуржій О., Залєток Н. Парадокси ВЧерчилля. - К., 2019. - С.273..

References

1. Afanaseva, Yu.N. (Ed.). (1996). Drugaya vojna: 1939-1945. Moskva. [in Russian].

2. Agapov, A.B. (2002). Dnevniki J.Gebbelsa: Prelyudiya «Barbarossy». Moskva. [in Russian].

3. Anfilov, V.A. (1998). Doroga k tragediisorokpervogogoda. Moskva. [in Russian].

4. Bagramyan, I. (1971). Tak nachinalas vojna. Moskva. [in Russian].

5. Biryuzov, S.S. (1962). Kogdagremelipushki. Moskva. [in Russian].

6. Bobylev, P.N. (2000). Tochku v diskussii stavit rano: K voprosu o planirovanii v Generalnom shtabe RKKA vozmozhnoj vojny s Germaniej v 1940-1941 gg. Otechestvennaya istoriya, 1, 41-64. [in Russian].

7. Bok, F. (2006). Ya stoyal u vorotMoskvy: Voennye dnevniki 1941-1945. Moskva. [in Russian].

8. Bonwetsch, B. (1992). Nochmals zu Stalins Rede am 5. Mai 1941. Quellenkritisch-historiographische Bemerkungen. Osteuropa: Zeitschrift fuer Gegenwartsfragen des Ostens, 6, 536-542. [in French].

9. Bordyugov, G., & Bukharaev, V. (1999). Natsionalnye istorii v revolyutsiyakh i konfliktakhsovetskojepokhi. Moskva. [in Russian].

10. Bordyugova, G.A. (Ed.). (1995). Gotovil li Stalin nastupatelnuyu vojnu protiv Gitlera?Nezaplanirovannaya diskussiya. Moskva. [in Russian].

11. Bryan, F. (1984). OperationBarbarossa. San-Frantsisko. [in French].

12. Chubaryan, A.O., & Gorodeckij, G. (Ed.). (2001). Vojna i politika, 1939-1941. Moskva. [in Russian].

13. D^bski S. Syndrom wojny zaczepnej w sowieckiej propagandzie 1939-1941. Arcana, 23(5), 98-123. [in Polish].

14. Eremenko, A.I. (1965). Vnachale vojny. Moskva. [in Russian].

15. Galder, F. (1969). Voennyj dnevnik: Ezhednevnye zapiski nachalnika Generalnogo shtaba sukhoputnykh vojsk, 1939-1942 gg. V.I.Dashicheva (Ed.). Vol.2: Ot zaplanirovannogo vtorzheniya v Angliyu do nachala Vostochnoj kampanii (1.71940 - 21.61941), 58-62. Moskva. [in Russian].

16. Galder, F. (1971). Voennyj dnevnik. Moskva. [in Russian].

17. Giants, D. (2008). Kolosspoverzhennyj:Krasnaya armiya v 1941 g. Moskva. [in Russian].

18. Giants, D. (2015). Krakhplana “Barbarossa”: Sorvannyy blitskrig. Moskva. [in Russian].

19. Gofman, I. (2006). Stalinskaya vojna na unichtozhenie (1941-1945 gg.): Planirovanie, osushchestvlenie, dokumenty. Moskva. [in Russian].

20. Golchevski, F. Vojna s SSSR stala dlya bolshinstva nemtsev neozhidannostyu.

21. Gorodetskij, G. (1999). Rokovojsamoobman: Stalin i napadenie Germanii na SovetskijSoyuz. Moskva. [in Russian].

22. Got, G. (1998). Vospominaniyasoldata. Rostov-na-Donu. [in Russian].

23. Got, G. (1999). Tankovyeoperatsii. Smolensk. [in Russian].

24. Gretsov, M.D. (1965). Na Yugo-Zapadnom napravlenii (iyun - noyabr 1941 g.). Moskva. [in Russian].

25. Guderian, G. (1957). Tanki- vpered. Moskva. [in Russian].

26. Hoffmann, J. (2001). Stalin's War of Extermination 1941-1945. Planning. Realization and Documentation. Capshaw, Ala.

27. Horodetskyi, H. (1995). Mif “Kryholama”: Naperedodni viiny. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 128-141. [in Ukrainian].

28. Hrynevych, V. (2007). Suspilno-politychninastroinasdennia Ukrainy vrokyDruhoisvitovoiviiny (1939-1945rr.). Kyiv. [in Ukrainian].

29. Hrytsiuk, V. (2010). Stratehichni ta frontovioperatsii Velykoi Vitchyznianoi viiny na terytorii Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

30. Hrytsiuk, V. (2010). Stratehichni ta frontovi operatsii Velykoi Vitchyznianoi viiny na terenakh Ukrainy. V.Smolii (Ed.). Ukraina v Druhiisvitovii viini:pohliad zXXIst.:Istorychni narysy, 1, 208-302. Kyiv. [in Ukrainian].

31. Hrytsiuk, V., & Lysenko, O. (2016). Do i pislia chervnia 1941-ho... Viche, 11, 52-56. [in Ukrainian].

32. Hurzhii, O., & Zalietok, N. (2019). Paradoksy VCherchyllia. Kyiv. [in Ukrainian].

33. Isaev, A., Solonin, M., Suvorov, V., Mukhin, Yu., Baryatinskij, M., Meltyukhov, M., Morozov, M., Lopukhovskij, L., Pykhalov, I., Kavalerchik, B., Beshanov, V., Goncharov, V., Osokin, A., Khmelnitskij, D., Burovskij, A., Shubin, A., & Morozov, A. (2009). 1941: Velikaya Otechestvennaya Katastrofa. Moskva. [in Russian].

34. Katukov, M.E. (1974). Na ostrieglavnogo udara. Moskva. [in Russian].

35. Kejtel, V. (2004). Memuary feldmarshala: Pobedy i porazheniya vermakhta: 1938-1945. Moskva. [in Russian].

36. Kesselring, A. (2003). Lyuftvaffe: triumf i porazhenie: Vospominaniya feldmarshala Tretego rejkha: 1933-1947. Moskva. [in Russian].

37. Khrushchev, N.S. (1999). Vremya. Lyudi. Vlast. Moskva. [in Russian].

38. Kilichenkov, A. (2008). Kratkij kurs Velikoj Otechestvennoj vojny. Moskva. [in Russian].

39. Kipp, J.W. (1988). Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle. The Journal of Soviet Military Studies, 1, 188-212.

40. Konev, I.S. (2000). Zapiskikomanduyushchegofrontom. Moskva. [in Russian].

41. Korolenkov, A.V. (2004). Nakanune: prodolzhenie diskussii o sobytiyakh predvoennoj pory. Otechestvennaya istoriya, 3, 169-176. [in Russian].

42. Lelyushenko, D.D. (1985). Moskva - Stalingrad - Berlin - Praga. Moskva. [in Russian].

43. Manshtejn, E. (2002). Uteryannyepobedy. Moskva; Sankt-Peterburg. [in Russian].

44. Mellentin, F.V. (1998). Tankovye srazheniya (1939-1945): Boevoe primenenie tankov vo Vtoroj mirovoj vojne. Sankt-Peterburg; Moskva. [in Russian].

45. Meltyukhov, M.I. (1999). Kanun Velikoj Otechestvennoj vojny: diskussiyaprodolzhaetsya. Moskva. [in Russian].

46. Meltyukhov, M.I. (2000). UpushhennyyshansStalina. Moskva. [in Russian].

47. Meretskov, K.A. (1988). Na sluzhbe narodu. Moskva. [in Russian].

48. Middeldorf, E. (1958). Taktika v russkoj kampanii:per. s nem. Moskva. [in Russian].

49. Moskalenko, K.S. (1975). Na Yugo-Zapadnom napravlenii. Moskva. [in Russian].

50. Myuller-Gillebrand, B. (2002). Sukhoputnaya armiya Germanii 1933-1945gg.: Spravochnik. Moskva. [in Russian].

51. Naumova, V.P. (Ed.). (1998). 1941god. Moskva. [in Russian].

52. Nevezhin, V. (2007). “Esli zavtra v pokhod...”: Podgotovka k vojne i ideologicheskaya propaganda v 30-x - 40-x gg. Moskva. [in Russian].

53. Nevezhin, V. (2007). “Eslizavtra vojna.”. Moskva. [in Russian].

54. Nevezhin, V.A. (1997). Sindrom nastupatelnoj vojny: Sovetskayapropaganda vpreddverii “svyashchennykh boev”, 1939-1941 gg. Moskva. [in Russian].

55. Nevezhin, V.A. (1999). Strategicheskie zamysly Stalina nakanune 22 iyunya 1941 g. (po itogam “nezaplanirovannoj diskussii” rossi- jskikh istorikov). Otechestvennaya istoriya, 5, 108-120. [in Russian].

56. Nevezhin, V.A. (2003). SSSR nakanune vojny s Germaniej (maj - iyun 1941 g.): novejshie diskussii po probleme v rossijskoj istori- ografii. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 7, 99-05. [in Russian].

57. Novikov, S. (2018). Boevye dejstviya Krasnoj armii letom 1941 g. v otrazhenii natsionalnykh istoriografij i v kontekste istochniko- vedeniya. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 20, 120-152. [in Russian].

58. Piker, G. (1993). Zastolnye razgovory Gitlera. Smolensk. [in Russian].

59. Popel, N.K. (1959). Vtyazhkuyuporu. Moskva. [in Russian].

60. Raak, R.Ch. (1996). Istochnik iz vysshikh krugov Kominterna o planakh Stalina, svyazannykh so Vtoroj mirovoj vojnoj. Otechestvennaya istoriya, 3, 34-56. [in Russian].

61. Rendulich, L. (1974). Upravlenie vojskami. Moskva. [in Russian].

62. Ribbentrop, I. (1996). Mezhdu Londonom i Moskvoj: Vospominaniya i poslednie zapisi: Iz ego naslediya, izdannogo Anneliz fon Ribbentrop. Moskva. [in Russian].

63. Rokossovskij, K.K. (1997). Soldatskij dolg. Moskva. [in Russian].

64. Rotmistrov, P.A. (1984). Stalnayagvardiya. Moskva. [in Russian].

65. Savin, V. (2010). Razgadka 1941:prichiny katastrofy. Moskva. [in Russian].

66. Sevostyanov, G.N. (Ed.). (2009). Moskva - Vashington:politika i diplomatiyaKremlya, 1921-1941. Moskva. [in Russian].

67. Shubin, A.V. (2004). Mir na krayu bezdny: Otglobalnogo krizisa k mirovoj vojne: 1929-1941gg. Moskva. [in Russian].

68. Sokolov, B.V. (2001). Tajny Vtoroj mirovoj. Moskva. [in Russian].

69. Solonin, M. (2009). 22 iyunya: Anatomiya katastrofy. Moskva. [in Russian].

70. Tippelskirkh, K. (1956). Istoriya Vtoroj mirovoj vojny. Moskva. [in Russian].

71. Vasilevskij, A.M. (1990). Delo vsejzhizni. Moskva. [in Russian].

72. Vishlev, O.V. (2001). Nakanune 22 iyunya 1941 g.: Dokumentalnyeocherki. Moskva. [in Russian].

73. Zakharov, M.V. (1968). Nakanune velikikh ispytanij. Moskva. [in Russian].

74. Zakharov, M.V. (1989). Generalnyjshtab vpredvoennyegody. Moskva [in Russian].

75. Zhukov, G.K. (2002). Vospominaniya i razmyshleniya. Moskva. [in Russian].

76. Ziemke, E.F. (1983). Stalin as a Strategist, 1940-1941. Military Affairs, XLVII, 173-180.

Размещено на Allbest.ru