Дослідження історії міжконфесійних відносин на українських теренах у Київській духовній академії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Розкриваючи співвіднесення феноменів народності й релігійності у плині історичного буття, київські академісти у своїх студіях розвивали науково-світоглядні настанови російської історіографії ХІХ ст., ідеологічно зумовлені державницькою візією російської історії як історії саме єдиного російського народу. Тож історії українських земель були написані київськими авторами як «російське» минуле західних губерній Російської імперії (Плохій, 2020, с. 86). Відповідно до такої візії українські території, надбані Росією внаслідок поділів Речі Посполитої, розглядалися як повернення того, що належало Росії та було відібрано силою зусиллями антагоністичної, чужинної за сутністю до російської, польської народності й релігійності. Вперше озвучений імператрицею Катериною ІІ маніфест «повернення чи возз'єднання своїх, російських територій» набув актуального звучання в середині ХІХ ст., внаслідок назрілого «польського питання», яке загострило проблему світоглядної та релігійно-національної уніфікації російського народу на завойованих порубіжних територіях імперії. Здійснювана у XVIII-XIX ст. політика русифікації на територіях колишньої Польщі передбачала певну просвітницьку та пропагандистську діяльність, спрямовану на експансію російської культури в західні пограничні регіони. Згідно з такою політикою російська церковна та політична верхівка започаткувала низку науково-публіцистичних проєктів, насамперед із популяризаторськими та популістськими цілями, і до виконання цих замовних проєктів було залучено також київську духовно-академічну професуру.

Одним із таких просвітницьких проєктів навколо «західного краю» Росії стало організоване відомим російським освітнім та церковним діячем П. Батюшковим наприкінці XIX ст. видання науково-популярної серії «Пам'ятки російської старовини в західних губерніях». У рамках цього проєкту проф. КДА М. Петров підготував низку нарисів із історії українських земель, які перебували під владою Речі Посполитої і в XVIII ст. були анексовані Росією - території Холмщини У підготовці історії Xолмського краю взяв участь також проф. I. Малишевський., Волині та Подолії (Петров, 1887; Петров, 1888; Петров, 1891). Просвітницько - популяризаторська місія історичних нарисів полягала у доведенні до населення зазначених територій ідеї превалювання від початку їхньої історії начал російської народності та православної релігійності. Перед дослідниками стояло завдання показати, що ці начала в результаті історичного становлення зазнали важкого випробування у протистоянні із чужинними для російської духовності началами полонізму і католицизму. Розтлумачена у такий спосіб історія межових окраїн імперії ставала, так би мовити, дослідницькою апологією захоплення українських територій Росією, що набувала вигляду «воскресіння» російської духовності та національності. Важливим компонентом створених М. Петровим історій є міжконфесійна історія, як важливий лейтмотив описаного історичного поступу російського та польського народів. Вважаючи релігійну віру детермінуючим і спонукальним фактором національної самосвідомості, київський історик називав православну традицію суттєвою ознакою російської народності (Петров, 1887, с. 35), а католицьку - польської народності, таким чином ототожнював релігійну та національну ідентифікації, в історичному зрізі загострюючи їх протистояння. Міжконфесійна боротьба розглядалась рушійною силою історії українських земель, що детермінувала основні віхи становлення руського народу. Відповідно до такої релігійно-національної дихотомії, конфесійна історія на українських теренах була розбудована М. Петровим за ідентичною схемою періодизації (Петров, 1888, с. 2; Петров, 1891, с. 2), за аналогом до гегелівської схеми історичного розвитку. Перший період (княжа доба) - етап самостійного існування руського народу, формування основних начал руської релігійності та народності. Другий період (входження українських земель до Литовського князівства) - час зустрічі православної руської спільноти із поширюваними на цих землях католицизмом і полонізмом. Водночас М. Петров констатує незначні успіхи католицизму у заміщенні православної віри серед українського населення до кінця XVI ст., чому сприяло проникнення протестантизму на ці землі, народна самосвідомість української шляхти і руського народу. Третій період (перебування українських земель в межах Речі Посполитої) - протистояння руської і польської народності та релігійності, час жорсткої міжконфесійної боротьби, загострення якої відбулося після Брестської церковної унії. М. Петров, як і інші київські духовно-академічні історики, детально зупиняється на осмисленні феномену церковної унії, відтворюючи дві позиції протилежних сторін православно-католицького конфлікту. З позиції руської (православної) сторони схиляння до конфесійної угоди було зумовлене прагненням поліпшити жалюгідний стан української Православної церкви, і передбачало бачення унії як рівноправного існування обох конфесій. З боку польської (католицької) сторони прийняття унії передбачало цілковиту підвладність Римському Папі і беззастережне прийняття католицьких догматів (Петров, 1887, с. 58). Описуючи історію українських земель як історію поступової перемоги другого (польсько-католицького) варіанта церковної унії, М. Петров виокремлює зовнішні та внутрішні передумови реалізації унії. Зовнішніми причинами унії, на думку вітчизняного історика, була цілеспрямована політика польської влади і католицизму, зорієнтована на знищення начал релігійності й народності серед руського населення, та широка жорстка експансія католицизму і полонізму на українських землях. З іншого боку, М. Петров пов'язує перемогу польсько-католицького варіанта унії із певним внутрішнім світоглядним надломом, що відбувся у середовищі української спільноти починаючи з середини XVI ст. під впливом європейського віросповідного та інтелектуального бродіння, і характеризувався докорінною трансформацією традиційних форм ідентичності (народності та релігійності). Київський історик детально зупиняється на процесі реалізації унійної конфесійної угоди, бачачи у ньому церковно-політичну стратегію, розроблену Римо-католицькою церквою, що полягала у баченні феномену унії як тимчасового явища, перехідного етапу єдиного процесу навернення руського народу до католицизму, знищення російської народності та перетворення її на польську. М. Петров детально описує поступове переродження посталого внаслідок унії українського греко-католицизму на римо-католицизм у XVIII ст. Успішній реалізації стратегії окатоличення та ополячення українського населення сприяла низка факторів, серед яких Петров виокремлює широку просвітницьку діяльність єзуїтів, доленосні рішення Замойського уніатського собору 1720 р., що позначили трансформацію православного віровчення та релігійної практики в напрямі засвоєння католицьких засад віровчення та богослужіння, а також панування в церковному житті уніатів василіанського чернечого ордену, розбудованого за західними зразками. Четвертий період конфесійної історії в рецепції М. Петрова розпочався після приєднання українських земель до Росії в результаті поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII ст., і був позначений відновленням начал російської народності та релігійності, виправленням уніатської богослужбової практики від привнесень католицизму, поступовим приєднанням української Греко-католицької церкви до Православної.

Попри наявну ідеологічну заангажованість, полемічну і популяризаторську налаштованість історичних екскурсів М. Петрова, зібрані у виданні факти з українського церковного життя мають безперечну наукову значущість. Зокрема, у нарисах досить повно відтворено багатосторонню діяльність греко-католицизму на українських теренах, змальовано характерні портрети її видатних постатей, зображено виняткову роль василіанського чернечого чину в релігійному житті.

Потрібно згадати інші проєкти, ініційовані російською вищою церковною та державною владою, в яких брала участь київська духовно - академічна професура, тим самим реалізуючи свій статус державного службовця. Зокрема, з популяризаторською та просвітницькою метою поширення начал російської народності та релігійності серед населення написані історичні нариси І. Малишевського «Западная Русь в борьбе за веру и народность» (Малышевский, 1897) Нарис вийшов на замовлення Св. Синоду в Синодальній друкарні в серії «Приходская библиотека». Це видання розпов-сюджували по всіх російських бібліотеках. та «Правда об унии к православным христианам» (Малышевский, 1864). У цих працях відтворено основні етапи боротьби руського народу на захист своєї батьківської православної віри і народності від їхнього знищення об'єднаними зусиллями польської влади і Римо-католицької церкви в Литовсько-Польській державі. Зосереджуючи особливу увагу на події Берестейської церковної унії, І. Малишевський надає негативну характеристику цьому явищу, з метою дискредитації та применшення його значущості в церковному житті України. Київський історик намагається прищепити читачам ту думку, що церковна унія не була виявом волі усього православного руського народу, а лише деякої частини православного духівництва, що не вирізнялась твердими релігійно-моральнісними переконаннями (Малышевский, 1898, с. 281). Разом з тим православний автор намагається довести практичну безрезультатність унійного церковного проєкту, оскільки, на його думку, інтереси православної сторони після підписання унійної угоди не були вповні задоволені. Обіцянку польсько-католицької сторони прирівняти греко-ка - толицьке духівництво у політичних правах із католицьким духівництвом на сеймових зібраннях не було виконано (Малышевский, 1897, с. 283). І. Малишевський, як і М. Петров, доводить ту думку, що греко-католицизм ніколи не розглядався Римо-католицькою церквою як самобутнє явище, а лише як перехідного етапу при наверненні православного населення у католицизм. Найкращі сили руського народу, вихідці зі знатних родин у разі конфесійного навернення переходили із православ'я одразу в католицизм, а основною паствою Греко-католицької церкви залишався простий неосвічений народ.

Схожим за ідейним підґрунтям до творів І. Малишевського є нарис із історії «західно - руської» Православної церкви у XVII-XVIII ст. проф. Ф. Титова (Титов, 1905a-b; Титов, 1916). Написання цієї праці початково було ініційоване оберпрокурором св. Синоду К.П. Победоносце - вим, який висунув київському професору пропозицію продовжити розпочату I. Малишевським справу (Титов, 1905 а, с. X). Згодом виконання дослідницького замовлення, що передбачало насамперед популяризаторські цілі, переросло в ґрунтовне наукове дослідження, за яке у 1905 р. Ф. Титов отримав ступінь доктора церковної історії. Переконливим свідченням спадкоємності дослідницьких та світоглядних настанов І. Ма - лишевського і Ф. Титова є ідентичні назви праць обох дослідників - «Западная Русь в борьбе за веру и народность» «Западная Русь в борьбе за веру и народность в XVII-XVIII вв. (1654-1795 гг.)» - заголовок 1 тому праці Ф. Титова «Русская Православна Церковь в Польско-Литовском государ-стве в XVII-XVIII вв.».. Водночас, на відміну від публіцистичного популяризаторського стилю праці І. Малишевського, дослідження Ф. Титова здійснено із дотриманням вимог наукового стилю. Відтворюючи основні етапи церковної історії руського народу крізь призму реалізації нерозривних ідеалів російської народності та православної віри, Ф. Титов, як і І. Малишев - ський, представляє усталену проросійську версію розвитку церковного життя на українських теренах, накладаючи ідеалізований образ «ідеальної російської батьківщини» на історичне минуле українського народу. Історію Православної церкви на українських теренах автор відтворює шляхом протиставлення ставлення до православних із боку політичної влади Речі Посполитої і Російської імперії. Повну безправність православних у Литовсько-Польській державі, показує Ф. Титов, було зумовлено відсутністю внутрішнього порядку в державі і духом релігійної нетерпимості, що панував у країні і сформувався на хвилі патріотичних настроїв польського народу під ідейним впливом ордену єзуїтів і католицького духівництва (Титов, 1905а, с. 11). На противагу негативному і репресивному ставленню державної влади Речі Посполитої до православних, ставлення російської царської влади до потреб православних на українських землях, як зазначає Ф. Титов, вирізнялось протекційним і співчутливим характером, прагненням прийти на допомогу та захистити знівельовані релігійні і громадянські права православних.

Публікації архівних документів: на обороні російської, відкриття української ідентичності

Вивчення проблематики міжконфесійних взаємин на українських землях у XV-XVII ст. - один із пріоритетних напрямів наукових студій професури КДА під час її роботи у складі Тимчасової комісії для розгляду давніх актів при Київському, Волинському, Подільському генерал-губернаторстві (Київській археографічній комісії, 1845-1921)). Київська духовно-академічна професура була залучена до широкої археологічної роботи, пошуку та підготовки до видання писемних історичних джерел, рукописних матеріалів, збережених у церковних і державних архівах та приватних зібраннях місцевих поміщиків Правобережжя До складу комісії входили такі викладачі та вихованці КДА: дійсні члени - професори В. З. Завитневич (із 1908 р.), С. Т. Голубєв (із 1854 р.), В. П. Чехович (із 1845 р., редактор видань), С. С. Гогоцький (із 1854 р., з 1844 - член-співробітник), С. О. Терновський (із 1893 р.), I. Г. Малишевський (із 1893 р.), М. I. Петров (із 1905 р.), бібліотекар А. С. Криловський (із 1918 р., з 1908 - член-співробітник), член-співробітник Ф. Г. Ле- бединцев (із 1860 р., у 1860-1865 рр. - діловод). (Журба, 1993, с. 43, 46). Викладачі КДА брали безпосередню участь у підготовці двох багатотомних видань - «Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов» Проф. В. П. Чехович брав участь у редагуванні 2^ томів видання. (1845-1898) та «Архив юго-западной России». В розрізі висвітлення питання поширення західних християнських конфесій на українських теренах особливої уваги заслуговує низка томів видання «Архива юго-западной России» Далі - скорочено АЮЗР., підбором матеріалів до яких, їхнім упорядкуванням та редагуванням займались вихованці та викладачі КДА. Опубліковані у цих виданнях історичні джерела висвітлюють церковне життя Те, що підготовкою матеріалів з церковної проблематики займались саме викладачі та вихованці КДА, зумовлено стату-сом інституції, яку вони представляли. на українських землях у XV-XVIII ст. крізь призму міжконфесійного протистояння. Першодруки супроводжувались передмовами - ґрунтовними історичними дослідженнями, які слугували певним екскурсом у царину історичних подій, відображених у публікованих архівних джерелах Однією із характерних ознак Архіву було поєднання його археографічної частини із монографічними історичними дослі-дженнями на основі друкованих документів. Див.: (Журба, 1993, с. 108).. Специфікою цих наукових студій стало загострення дослідницької уваги на питанні міжконфесійної боротьби на українських теренах у зазначений період. Водночас видані джерела підібрано переважно так, щоб повністю підтвердити авторську позицію про суто антагоністичний характер міжконфесійної взаємодії. Цей специфічний ракурс відбору та інтерпретації архівного матеріалу пояснюється іншими чинниками цього видавничого проєкту, окрім науково-дослідницького. Насамперед, варто вести мову про політичний підтекст наукового видання, зумовлений необхідністю ідеологічного вирішення ситуації, що назріла у середині ХІХ ст. у зв'язку із актуалізацією польського питання в умовах посилення національного-визвольного руху в середовищі польського населення, спрямованого на відновлення Речі Посполитої. Київська археографічна комісія, що мала статус державної наукової установи, мала слугувати захисту державницьких інтересів Російської імперії (Журба, 1993, с. 35), проводячи на науковому фронті державну політику деполонізації. Відкриті широкому загалу архівні джерела мали першочерговим завданням переконливо засвідчити насильницькі та репресивні дії польського народу щодо українського народу, і корінням ворожого протистояння двох народів вважали віросповідний принцип. Однак, попри політично заданий ракурс розроблення міжконфесійної проблематики, здійснені в рамках видавничого проєкту київської Комісії для розбору давніх актів дослідження мають величезне значення не лише для розвитку археографічної справи на Україні, а й для вивчення історії релігійного життя в Україні у період XVXVIII ст., реконструкції особливостей міжконфесійної взаємодії. Зважаючи на це, відтворимо основні наукові здобутки професури і вихованців КДА в рамках видання АЮЗР (відповідно до послідовності томів видання).

У II і III томах I частини АЮЗР випускник (1847-1851) і викладач КДА Феофан Лебединцев здійснив першодрук історичних документів, що висвітлюють віхи церковної діяльності одного із очільників антиуніатського і антипольського руху на південноукраїнських землях ігумена Мотринського монастиря Мельхіседека Знач - ко-Яворського (1716-1809) (Лебединцев, 1864) Ця проблематика стала об'єктом дослідження Ф. Лебе- динцева від студентських років. Тема його випускного твору - «Взгляд на унию, бывшую в Юго-Западной России» (Кузьміна, 2016, с. 52-53).. Упорядковані Ф. Лебединцевим історичні джерела із попереднім біографічним нарисом архімандрита Мельхіседека являють собою авторські спроби укладання регіональної історії, адже відтворені автором історичні події відбуваються в сільській провінціальній місцевості Південної України, які після розподілу земель Речі Посполитої 1772 року опинились під владою Польщі. Дослідницьку увагу у поданих текстах зосереджено не навколо величних історичних постатей церковного життя, зокрема церковних ієрархів, а навколо малопомітних церковних постатей Ф. Лебединцев так визначає характерні риси поданої ним України історії: «Правда, здесь нет шума и блеска, каких многие привыкли искать в истории, нет великих, мировых событий, нет обыкновенных, так сказать, привилегированных исторических деятелей, повелевающих на огромных пространствах, распола-гающих громад средствами. Действие происходит в небольшом - сільського православного та гре - ко-католицького духівництва та їхніх вірян, місцевого польського панства і шляхти. На прикладі провінційного ігумена, який перед польським королем домігся визнання юридичних прав Православної церкви та у жорсткому протистоянні із уніатами здобув перемогу над ними, Ф. Лебе - динцев переконливо засвідчив той факт, що справжню історію творять малопомітні особистості.

Ф. Лебединцев, подібно до інших російських істориків XIX ст., розглядає боротьбу православ'я із уніатством як складову протистояння православ'я із католицизмом, ототожнюючи руську Греко-католицьку церкву із Римо-като - лицькою. Він віднаходить історичне підґрунтя для такого висновку: внаслідок Замойського Собору 1720 р. Греко-католицька церква обрала курс на тісне зближення із Римо-католицькою церквою, що мало вияв у прийнятті уніатством особливостей віровчення, богослужбової практики та обрядової частини католицизму. Цей напрям розвитку уніатства був інтерпретований православними істориками як шлях до злиття обох церков, що поклав неминущу релігійну прірву між унією та православ'ям.

У V томі І частини ЮАЗР, упорядкованому випускником КДА (1867-1871) Сергієм Тернов - ським, зібрано історичні джерела, які висвітлюють історію підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії у XVII ст. (Тер - новский, 1872a). У передмові до видання (Терновский, 1872b) в ракурсі цієї проблематики упорядник розглядає явище української церковної унії, яке пояснює крізь призму церковної діяльності українських православних ієрархів, що входили до складу Київської митрополії. У розвідці С. Терновський виокремлює два різні варіанти, український та російський, церковних ієрархів і, відповідно, церковного правління. Українському типу єпископів властиві «шляхетські ознаки»: прагнення до незалежності від світської та церковної влади, почуття рівноправності та соборності. Ці характеристики увиразнюються, починаючи з часів правління польського короля Стефана Баторія (пол. Stefan Batory, 1533-1586), коли єпископські посади надавались світською владою у власність шляхти, що повністю відтворювало західноєвропейську церковну практику Середньовіччя. Внаслідок розвитку «шляхетських здібностей» півден - норуських (українських) єпископів, на думку С. Терновського, порівняння українського і московського духівництва є неприпустимим і незрозумілим (Терновский, 1872а). Найяскравішим представником типу південноруських православних єпископів історик називає митрополита Петра Могилу, який сприяв розвитку в середовищі українського духівництва шляхетських устремлінь і головним своїм завданням вбачав розвиток просвіти за західними зразками (Тер - новский, 1872а, с. 32).

Притаманний українським єпископам дух свободолюбства, прагнення до незалежності не лише від Московського, а й від Константинопольського патріарха і спричинив, на думку С. Терновського, явище церковної унії. Українські єпископи підтримали ідею унії як альтернативу практиці втручання східних патріархів у внутрішні справи Православної церкви на українських теренах. Важливою передумовою погодження українських єпископів на прийняття унії стала обіцянка польської влади сприяти незалежності Православної церкви на українських теренах від Константинопольського патріарха, а також забезпечення рівності прав уніатського духівництва нарівні із католицьким на сеймових зборах. Церковна унія, як показує С. Тернов - ський, була стратегічним проєктом польського уряду: на тлі централізації церковної влади у Москві не дати можливість новоутвореній Московській патріархії збільшитись за рахунок Київської митрополії. Водночас польський уряд, Ри - мо-католицька церква через орден єзуїтів, уніатське духівництво, зазначає автор, робило усе можливе для мінімізації впливу східних патріархів на українське церковне життя.

Отже, в рецепції С. Терновського Православна церква на українських теренах мала характерні особливості ієрархічної організації, що розвивались під впливом західної культури церковно-політичних та церковно-правових відносин, однак ці особливості було повністю знівельовано після підкорення Київської митрополії Московському патріархату. Маємо зазначити, що проаналізований погляд С. Терновського на українську церковну ієрархію суперечить прийнятим київськими істориками настановам російської історіографії ХІХ ст. стосовно тотожності російської народності та православної віри на українських теренах.

У Х, ХІ і ХІІ томах І ч. АЮЗР випускник і бібліотекар КДА Амвросій Криловський опублікував архівні документи, що висвітлюють сторінки історії Галицько-Руської Православної церкви (1423-1714), серед яких однією із найяскравіших є релігійна діяльність Львівського Ставропігіального братства (Крыловский, 1904а) Подане як передмова історичне дослідження А. Крилов- ського, присвячене церковному життю Галицької Русі та діяль-ності Львівського братства, також опубліковане окремим видан-ням (Крыловский, 1904b). 15 вересня 1905 р. цю працю було захищено як магістерську дисертацію, згодом відзначено двома преміями - премією ім. Г. Ф. Карпова (1905) та 1-ю ювілейною Макарієвською премією (1906).. Церковне життя Галичини змальовано у світлі проблематики протистояння православ'я та католицизму (греко-католицизму), водночас окреслено тему церковно-політичних та церковно-юридичних взаємовідносин Православної церкви на Галичині із світською владою Польської держави. Як показує А. Криловський, питання міжконфесійних взаємовідносин у Галичині набуло актуальності після приєднання у 1372 р. галицьких земель до Польської держави. Відтоді, внаслідок стрімкого поширення на цих землях ідей католицизму завдяки діяльності чернечих орденів францисканців та домініканців, ставлення Римо-католицької церкви, як державної релігії у Польській державі, до іновірних православних набуває загострених репресивних форм (Крыловский, 1904а, с. 14). З огляду на тематику міжконфесійного протистояння А. Кри - ловський описує віхи церковного життя у Галичині, серед яких найважливішими постають події відновлення Галицької митрополії (1371 р.), перетворення Галицької єпархії на намісництво (1414 р.), що спричинило подальшу боротьбу православних за право призначати намісника не місцевою католицькою церковною владою, а Київським митрополитом Православної церкви.

Одним із стрижневих факторів розвитку церковного життя Галицької Русі, зазначає історик, стала широка релігійна, просвітницька та політи - ко-правова діяльність найстарішого з православних братств України - Львівського Ставропі - гіального братства, спрямована на захист прав, вольностей і привілеїв православних. Із цією метою братчики звертались із петиціями до вельможних осіб, що підтримували православну віру на Галичині, різними шляхами та способами виборювали у світської влади права православних на безперешкодне проведення релігійних обрядів, богослужінь, ремісничої та торгової діяльності містян-православних тощо (Крыловский, 1904b, с. 83-90). Паралельно члени братства обстоювали юридичні, релігійні права та інтереси Православної церкви, активно долучаючись до роботи законодавчих органів влади Речі Посполитої (сеймів), разом із дисидентами висловлюючи протести проти того внутрішньополітичного курсу Речі Посполитої, що мав своїм завданням цілковито підірвати унормовану систему відносин держави щодо іновірних сповідань.

Відкриваючи, завдяки публікації архівних документів, маловідомі сторінки з конфесійної історії на українських теренах, київські духовно-академічні історики досягали прямо протилежного до запланованого російською заідеологізованою історіографією результату. Замість археографічного доведення наявності російської ідентичності на українських землях, опубліковані документи відкривали відмінну від російської, українську ідентичність (Плохій, 2020, с. 90).

Здійснений уперше систематичний цілісний аналіз наукових студій викладачів і вихованців Київської духовної академії ХІХ - початку ХХ ст., присвячених історії міжконфесійних відносин на українських теренах, дає змогу зробити висновок про вагомий та, на жаль, ще недостатньо оцінений сучасними дослідниками науковий доробок київських духовно-академічних істориків і богословів у цій сфері. З одного боку, наукові розвідки викладачів і вихованців КДА цілком вписувались в усталений канон російської історіографії ХІХ - початку ХХ ст., і здебільшого були створені в рамках ідеологічної і політичної доктрини Російської імперії. У такий спосіб висвітлення діяльності західних конфесій на українських теренах було редуковано до проблематики антагонічних конфесійних відносини між католицизмом і православ'ям, до того ж під грифом опису жорсткого релігійно-політичного протистояння російського і польського народів. З іншого боку, відтворені київськими дослідниками історії релігійного життя в Україні вирізняються багатовекторністю та неоднозначністю в інтерпретаціях і оцінках, у яких поруч із офіційно засвідченим антагоністичним пафосом у викладі наявні судження щодо спрямованості українських церковних сил до міжконфесійного діалогу. Водночас висвітлення протиборчих взаємовідносин католицизму і православ'я дещо пом'якшене призмою розгляду їх у сукупності із третьою силою, не менш значущою в релігійно-політичному житті України, а саме протестантизмом. Характерною рисою нарисів є всебічне осмислення в історичному ракурсі феномену церковної унії як осердя міжконфесійних відносин на українських територіях у ХУІ - XVIII ст. Не менш важливою тематикою в церковних історіях київських академістів стала історія формування політико-правового статусу християнських конфесій у складі різних державних утворень, переважно Речі Посполитої. Також історики у своїх студіях неодноразово пишуть про вагомий просвітницький та світоглядний вплив західних християнських конфесій на формування освітніх, культурних, богословських, літературних традицій в Україні. Разом з тим, історичні нариси київських академістів тяжіють до історіософської компоненти у своєму поясненні складної багатошарової міжконфесійної проблематики. Досить плідним у теорети - ко-методологічному аспекті є висвітлення київськими академістами української конфесійної історії крізь призму видатних церковних особистостей. У кінцевому підсумку, віднайдення та оприлюднення київськими істориками численних документів, відомостей із конфесійної історії на українських теренах не стільки доводило російську ідентичність населення цих територій, скільки відкривало їх українську ідентичність.

Література

духовний академія історія міжконфесійний

1. Б-в, А. (1896). Адрес Римскому папе, поднесенный галичанами-униатами по поводу 300-летия унии (1595-1895). Труды Киевской духовной академии, 1, 284-289.

2. Беднов, В.А. (1908). Православная Церковь в Польше и Литве (по Volumina Legum). Екатеринослав: Тип. С.И. Барановского.

3. Вивчар, В.М. (2012). Феномен Брестской греко-католической унии в освещении отечественной историографии второй половины ХІХ - начала ХХ вв. Ph Thesis. Кемерово.

4. Вортман, Р. (1999). «Официальная народность» и национальный миф российской монархии XIX века. В РОССИЯ / RUSSIA. Вып. 3 (11): Культурные практики в идеологической перспективе: Россия, XVIII - начало XX века (с. 233244). Москва: ОГИ.

5. Голубев, С.Т. (1878). Попытки к соединению церквей православной и униатской в первой половине XVII столетия. Руководство для сельских пастырей, 1 (2), 56-65; 1 (6), 471-483.

6. Голубев, С.Т. (1883). Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Опыт церковно-исторического исследования (В 2 т., Т. 1). Киев: Тип. Г.Т. Горчак-Новицкого.

7. Голубев, С.Т. (Ред.). (1887). Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1. Т. VII: Памятники литературной полемики православных южнорусцев с латино-униатами XVI-XVII вв.). Киев: Тип. Г.Т. Кор - чак-Новицкого.

8. Голубев, С.Т. (1898). Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Опыт церковно-исторического исследования (В 2 т., Т. 2). Киев: Тип. Г.Т. Горчак-Новицкого.

9. Голубев, С.Т. (1899). Попытки к примирению православных с униатами в правление короля Владислава IV. В Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. Кн. 13, Отд. 1. (с. 107-108). Киев: Унив. Тип.

10. Голубев, С.Т. (1906). Объяснительные параграфы по истории западно-русской церкви. Труды Киевской духовной академии, 12, 495-544.

11. Журба, О. І. (1993). Київська археографічна комісія 1843-1921: нарис історії і діяльності. Київ: Наукова думка.

12. Извлечение из всеподаннейшего отчета обер-прокурора Святейшего Синода за 1867 год. (1969). Киевские епархиальные ведомости, 5, Отд. 1, 199-210.

13. К., Е. (1863). Заметки. Труды Киевской духовной академии, 6, 227-288.

14. Крыловский, А. (1904a). Львовское Ставропигиальное братство: (Опыт церковно-исторического исследования). Киев: Тип. Имп. Ун-та Св. Владимира.

15. Крыловский, А. (Ред.). (1904b). Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1, Т. Х: Акты, относящиеся к истории Галицко-Русской Православной Церкви (1423-1714)). Киев: Тип. Имп. Ун-та Св. Владимира.

16. Крыловский, А. (Ред.). (1904c). Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1, Т. ХІ: Акты, относящиеся к истории Львовского Ставропигиального братства). Киев: Тип. Имп. Ун-та Св. Владимира.

17. Крыловский, А. (Ред.). (1904d). Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1, Т. ХІІ: Акты, относящиеся к истории Львовского Ставропигиального братства (продолжение)). Киев: Тип. Имп. Ун-та Св. Владимира.

18. Кузьміна, С.Л. (2016). Лебединцев Теофан Гаврилович. В М.Л. Ткачук, & В.С. Брюховецький (Ред.), Київська духовна академія в іменах: 1819-1924: енциклопедія: в 2 т. (Т. 2: Л-Я, с. 50-53). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія».

19. Лебединцев, Ф. (Ред.) (1864). Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1, Т. ІІ-ІІІ: Материалы для истории православия в Западной Украине в XVIII веке. Архимандрит Мельхиседек Значко-Яворский. 1759-1771 гг.). Киев: Тип. Федорова.

20. Макарий, митр. (1879). История Русской Церкви: в 12 т. (Т. ІХ: Период разделения Русской Церкви на две митрополии). Санкт-Петербург: Тип. Р. Голике.

21. Макарий, митр. (1881). История Русской Церкви: в 12 т. (Т. Х: Период самостоятельности Русской Церкви). Санкт-Петербург: Тип. Р. Голике.

22. Малышевский, И.Г. (1863). Отношение Руси к церкви римской при св. князе Владимире. Труды Киевской духовной академии, 2, 89-164.

23. Малышевский, И.И. (1864). Правда об унии к православным христианам. Киев: тип. И. и А. Давиденко.

24. Малышевский, И.Г. (1895). Заметка по поводу празднования в Галицкой Руси 300-летней годовщины Брестской унии. Труды Киевской духовной академии, 8, 623-672.

25. Малышевский, И.Г. (1896a). Галицко-Волынская депутация в Рим. По поводу празднования 300-летней годовщины Брестской унии. Труды Киевской духовной академии, 1, 30-54.

26. Малышевский, И.Г. (1896b). Кардинальство галицкого, униатского митрополита Сильвестра Сембратовича. Труды Киевской духовной академии, 1, 145-159.

27. Малышевский, И.И. (1897). Западная Русь в борьбе за веру и народность. Санкт-Петербург: Синодальная типография.

28. Миллер, А.И. (2013). Украинский вопрос в Российской империи. Киев: Laurus.

29. Отчет о состоянии Киевской Духовной Академии за 18741875 учебный год. (1875). Труды Киевской духовной академии, 11, 23-88.

30. Пастушенко, Л.А. (2020а). Міжконфесійна полеміка XVIXVII ст. на українських теренах: погляд київських духовно - академічних мислителів ХІХ - поч. ХХ ст. Гілея, 159, 52-58.

31. Пастушенко, Л.А. (2020b). Становлення вищої освіти на Україні: рецепція київських академічних істориків ХІХ - поч. ХХ ст. KELM (Knowledge, Education, Law, Management), 3 (31), 62-67.

32. Петров, Н.И. (1887). Холмская Русь. Исторические судьбы Русского Забужья. Санкт-Петербург: Изд. П.Н. Батюшковым.

33. Петров, Н.И. (1888). Волынь. Исторические судьбы ЮгоЗападного края. Санкт-Петербург: Тип. Т-ва «Обществ. польза».

34. Петров, Н.И. (1891). Подолия. Историческое описание. Санкт - Петербург: Тип. Т-ва «Обществ. польза».

35. Плохій, С. (2020). Загублене царство. Історія «русского мира» з 1470 року до сьогодні. Харків: Фоліо.

36. Розов, А.В. (1867). Исторический обзор сеймовых конституций и королевских декретов (бывшей) польской Речи Посполитой касательно диссидентов. Труды Киевской духовной академии, 5, 170-216; 12, 389 462.

37. Розов, А.В. (1868). Проекты уничтожения русской веры (православия) в Польше. Черниговские епархиальные известия, Ч. неофиц., 23, 1014 1032; 24, 1053-1078.

38. Розов, А.В. (1869). Проекты уничтожения русской веры (православия) в Польше. Черниговские епархиальные известия, Ч. неофиц., 6, 217-239.

39. Розов, А.В. (1871). Три проекта окатоличения западнорусского народа в бывшей польской Речи Посполитой. Киевские епархиальные ведомости, 11, 257-264; 14, 326-333.

40. Терновский, С.А. (1872a). Исследование о подчинении Киевской митрополии Московскому патриархату. В С. Тернов - ский (Ред.), Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1, Т. V: Акты, относящиеся к делу о подчинении Киевской митрополии Московскому Патриархату (1620-1694), с. 1-172). Киев: Тип. Федорова.

41. Терновский, С.А. (Ред.). (1872b). Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учежденною при Киевском военном, Подольском и волынском генерал-губернаторе (Ч. 1, Т. V: Акты, относящиеся к делу о подчинении Киевской митрополии Московскому Патриархату (1620-1694)). Киев: Тип. Федорова.

42. Титов, Ф.И. (1905a). Русская Православна Церковь в Польско - Литовском государстве вXVII-XVIII вв. (В 3 т., Т. 1). Киев: Тип. С.В. Кульженко.

43. Титов, Ф.И. (1905b). Русская Православна Церковь в Польско - Литовском государстве в XVII-XVIII вв. (В 3 т., Т. 2). Киев: Ун-т Св. Владимира.

44. Титов, Ф.И. (1916). Русская Православна Церковь в Польско - Литовском государстве в XVII-XVIII вв. (В 3 т., Т. 3). Киев: Типо-лит. «И.И. Чоколов».

45. Ульяновський, В.І. (2007). Двічі професор: Степан Голубев в університетському та академічному контекстах. Київ: НКПІКЗ, «Фенікс».

46. Яковенко, Н. (2002). Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. Київ: Критика.

References

1. Bednov, V.A. (1908). Pravoslavnaja Cerkov' v Pol'she i Litve (po Volumina Legum) [Orthodox Church in Poland and Lithuania (After Volumina Legum)]. Ekaterinoslav: Tip. S.I. Baranovsk - ogo [in Russian].

2. B-v, A. (1896). Adres Rimskomu pape, podnesennyj galichanami - uniatami po povodu 300-letija unii (1595-1895) [Address to the Roman Pope, Raised by Galichany Uniats about the 300^th - Anniversary of the Union]. TrudyKievskoi dukhovnoi akademii, 1, 284-289 [in Russian].

3. Golubev, S.T. (1878). Popytki k soedineniju cerkvej pravoslavnoj i uniatskoj v pervoj polovine XVII stoletija [Attempts to Unite the Orthodox and Uniate Churches in the First Half of the 17^th Century]. Rukovodstvo dlja sel'skihpastyrej, 1 (2), 56-65; 1 (6), 471-483 [in Russian].

4. Golubev, S.T. (1883). Kievskij mitropolit Petr Mogila i ego spod - vizhniki. Opyt cerkovno-istoricheskogo issledovanija [Kiev Metropolitan Peter Mohyla and his Associates. Experience of Church-historical Research] (In 2 vols., Vol. 1). Kyiv: Tip. G.T. Gorchak-Novickogo [in Russian].

5. Golubev, S. (Ed.). (1887). Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, izdavaemyj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vysochajshe uchezhdennoju pri Kievskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, Published by the Temporary Commission for the Analysis ofAncient Acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn Governor-General] (Part 1. Vol. 7: Pamjatniki literaturnoj polemiki pravoslavnyh juzhnoruscev s latino-uniatami XVIXVII vv.). Kyiv: Tip. G.T. Korchak-Novickogo [in Russian].

6. Golubev, S.T. (1898). Kievskij mitropolit Petr Mogila i ego spod - vizhniki. Opyt cerkovno-istoricheskogo issledovanija [Kiev Metropolitan Peter Mohyla and his Associates. Experience of Church-historical Research] (In 2 vols., Vol. 2). Kyiv: Tip. G.T. Gorchak-Novickogo [in Russian].

7. Golubev, S.T. (1899). Popytki k primireniju pravoslavnyh s uniata - mi v pravlenie korolja Vladislava IV. In Chtenija v Istoriches - kom obshhestve Nestora-Letopisca [Reading in the Historical Society of Nestor-Chronicle] (Book 13, Part 1, pp. 107-108). Kyiv: Univ. Tip [in Russian].

8. Golubev, S. T (1906). Objasnitel'nye paragrafy po istorii zapadno - russkoj cerkvi [Explanatory Paragraphs on the History of the West Russian Church]. TrudyKievskoi dukhovnoi akademii, 12, 495-544 [in Russian].

9. Izvlechenie iz vsepodannejshego otcheta ober-prokurora Svjate - jshego Sinoda za 1867 god [Extract from the All-True Report of the Chief Prosecutor of the Holy Synod for 1867]. (1969). Ki - evskie eparhial'nye vedomosti, 5, Otd. 1, 199-210 [in Russian].

10. K., E. (1863). Zametki [Notes]. TrudyKievskoi dukhovnoi akademii, 6, 227-288 [in Russian].

11. Krylovskij, A.S. (1904a). L'vovskoe Stavropigial'noe bratstvo: (Opyt cerkovno-istoricheskogo issledovanija) [Lviv Stavropi - gial Brotherhood: (Experience of Church-historical Research)]. Kyiv: Tip. Imp. Un-ta Sv. Vladimira [in Russian].

12. Krylovskij, A.S. (Ed.). (1904b). Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, izda - vaemyj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vyso - chajshe uchezhdennoju pri Kievskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, Published by the Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn Governor-General] (Part 1, Vol. 10: Akty, otnosjashhiesja k istorii Galicko-Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi (1423-1714)). Kyiv: Tip. Imp. Un-ta Sv. Vladimira [in Russian].

13. Krylovskij, A.S. (Ed.). (1904c). Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, iz - davaemyj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vysochajshe uchezhdennoju pri Kievskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, Published by the Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn GovernorGeneral] (Part 1, Vol. 11: Akty, otnosjashhiesja k istorii L'vovskogo Stavropigial'nogo bratstva). Kyiv: Tip. Imp. Un-ta Sv. Vladimira [in Russian].

14. Krylovskij, A.S. (Ed.). (1904d). Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, izda - vaemyj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vyso - chajshe uchezhdennoju pri Kievskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, Published by the Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn Governor-General] (Part 1, Vol. 12: Akty, otnosjashhiesja k istorii L'vovskogo Stavropigial'nogo bratstva (prodolzhenie)). Kyiv: Tip. Imp. Un-ta Sv. Vladimira [in Russian].

15. Kuzmina, S.L. (2016). Lebedyntsev Teofan Havrylovych. In M.L. Tkachuk, & V.S. Briukhovetskyi (Eds.), Kyivska dukhovna ak - ademiia v imenakh: 1819-1924 [Kiev Theological Academy in Names: 1819-1924]: encyclopedy in 2 v. (Vol. 2: L-Ya, pp. 5053). Kyiv: Publishing house «Kyievo-Mohylianska akademiia» [«Kyiv-Mohyla Academy»] [in Ukrainian].

16. Lebedincev, F. (Ed.). (1864). Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, izdavae - myj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vysocha - jshe uchezhdennoju pri Kievskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, published by the Temporary Commission for the analysis of ancient acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn Governor-General]. (Part 1, Vol. ІІ-ІІІ: Materialy dlja istorii pravoslavija v Zapadnoj Ukraine v XVIII veke. Arhimandrit Mel'hisedek Znachko-Javorskij. 1759-1771 gg.). Kyiv: Tip. Fedorova [in Russian].

17. Makarij, mitr. (1879). Istorija Russkoj Cerkvi [History of the Russian Church] (In 12 vols., Vol. ІХ: Period razdelenija Russkoj Cerkvi na dve mitropolii). Sankt-Peterburg: Tip. R. Golike [in Russian].

18. Makarij, mitr. (1881). Istorija Russkoj Cerkvi [History of the Russian Church] (In 12 vols., Vol. X: Period samostojatel'nosti Russkoj Cerkvi). Sankt-Peterburg: Tip. R. Golike [in Russian].

19. Malyshevskij, I.G. (1863). Otnoshenie Rusi k cerkvi rimskoj pri sv. knjaze Vladimire [Rus's Attitude to Roman Church Under St. Prince Vladimir]. Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 2, 89164 [in Russian].

20. Malyshevskij, I.G. (1864). Pravda ob unii k pravoslavnym hristia - nam [The Truth About Union Towards Orthodox Christians]. Kyiv: Tip. I. i A. Davidenko [in Russian].

21. Malyshevskij, I.G. (1895). Zametka po povodu prazdnovanija v Galickoj Rusi 300-letnej godovshhiny Brestskoj unii [Note on the Celebration in the Galician Rus 300-year Anniversary of the Brest Union]. Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 8, 623-672 [in Russian].

22. Malyshevskij, I.G. (1896a). Galicko-Volynskaja deputacija v Rim. Po povodu prazdnovanija 300-letnej godovshhiny Brestskoj unii [Galician-Volyn Deputation in Rome. Regarding the Celebration of the 300^th Anniversary of the Brest Union]. Trudy Ki - evskoi dukhovnoi akademii, 1, 30-54 [in Russian].

23. Malyshevskij, I.G. (1896b). Kardinal'stvo galickogo, uniatskogo mitropolita Sil'vestra Sembratovicha [Cardinalism of Galitsky, Uniate Metropolitan Sylvester Sembratovich]. Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 1, 145-159 [in Russian].

24. Malyshevskij, I.G. (1897). Zapadnaja Rus' v bor'be za veru i narodnost' [Western Rus in the Struggle for Faith and Nationality]. Sankt-Peterburg: Sinodal'naja tipografija [in Russian].

25. Miller, A.I. (2013). Ukrainskij vopros v Rossijskoj imperii [The Ukrainian Question is in the Russian Empire]. Kyiv: Laurus [in Russian].

26. Otchet o sostojanii Kievskoj Duhovnoj Akademii za 1874-1875 uchebnyj god [A Report on the State of Kyiv Theological Academy for the Academic Year 1874-1875]. (1875). Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 8, 623-672 [in Russian].

27. Pastushenko, L.A. (2020a). Mizhkonfesiina polemika XVI-XVII st. na ukrainskykh terenakh: pohliad kyivskykh dukhovno-aka - demichnykh myslyteliv ХІХ - poch. ХХ st. [Interconfessional Polemic in 16 ^th and 17^th Centuries on Ukraine in Reception of Kyiv Theological Academy Thinkers in 19^th - Beginning of 20^th Century]. Hileia, 159, 52-58 [in Ukrainian].

28. Pastushenko, L.A. (2020b). Stanovlennia vyshchoi osvity na Ukraini: retseptsiia kyivskykh akademichnykh istorykiv ХІХ - poch. ХХ st. [Formation of Higher Education in Ukraine: Reception of Kyiv Academic Historians of 19^th - early 20^th Century]. KELM (Knowledge, Education, Law, Management), 3 (31), 62-67 [in Ukrainian].

29. Petrov, N.I. (1887). HolmskajaRus'. Istoricheskie sud'by Russkogo Zabuzh'ja [Kholm's Rus. Historical Destinies of the Russian Zabuzhie]. Sankt-Peterburg: Izd. P.N. Batjushkovym [in Russian].

30. Petrov, N.I. (1888). Volyn'. Istoricheskie sud'by Jugo-Zapadnogo kraja [Volyn. Historical Destinies of the Southwest Territory]. Sankt-Peterburg: Tip. T-va «Obshhestv. Pol'za» [in Russian].

31. Petrov, N.I. (1891). Podolija. Istoricheskoe opisanie [Podolia. Historical Description]. Sankt-Peterburg: Tip. T-va «Obshhestv. pol'za» [in Russian].

32. Plokhii, S. (2020). Zahublene tsarstvo. Istoriia «russkoho myra» z 1470 roku do sohodni [The Lost Kingdom. History of the «Russian World» from 1470 to the Present Day]. Kharkiv: Folio [in Ukrainian].

33. Rozov, A.V. (1867). Iso ytoricheskij obzor sejmovyh konstitucij i korolevskih dekretov (byvshej) pol'skoj Rechi Pospolitoj kasatel'no dissidentov [Historical Overview of the Seymos Constitutions and the Royal Decreets of the (Former) Polish Commonwealth Regarding Dissidents]. Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 5, 170-216; 12, 389 462 [in Russian].

34. Rozov, A.I. (1868). Proekty Unichtozhenija Russkoj Very (Pravo - slavija) v Pol'she [Projects For The Destruction of the Russian Faith (Orthodoxy) in Poland]. Chernigovskie eparhial'nye iz - vestija, Ch. neofic., 23, 1014-1032; 24, 1053-1078 [in Russian].

35. Rozov, A.I. (1869). Proekty unichtozhenija russkoj very (pravo - slavija) v Pol'she [Projects For The Destruction of the Russian Faith (Orthodoxy) in Poland]. Chernigovskie eparhial'nye iz - vestija, Ch. neofic., 6, 217-239 [in Russian].

36. Rozov, A.V. (1871). Tri proekta okatolichenija zapadnorusskogo naroda v byvshej pol'skoj Rechi Pospolitoj [Three Projects for the Catholicization of the West Russian People in the Former Polish Commomwealth]. Kievskie eparhial'nye vedomosti, 11, 257-264; 14, 326-333 [in Russian].

37. Ternovskij, S.A. (1872a). Issledovanie o podchinenii Kievskoj mitropolii Moskovskomu patriarhatu. In S. Ternovskij (Ed.), Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, izdavaemyj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vysochajshe uchezhdennoju pri Ki - evskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, Published by the Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn Governor-General]. (Part 1, Vol. V: Akty, otnosjashhiesja k delu o podchinenii Kievskoj mitropolii Moskovskomu Patriarhatu (1620-1694), pp. 1-172). Kyiv: Tip. Fedorova [in Russian].

38. Ternovskij, S.A. (Ed.). (1872b). Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii, izda - vaemyj Vremennoj komissiej dlja razbora drevnih aktov, vyso - chajshe uchezhdennoju pri Kievskom voennom, Podol'skom i volynskom general-gubernatore [Archive of South-Western Russia, Published by the Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts, Highest Expenditure at the Kiev Military, Podolsky and Volyn Governor-General] (Part 1, Vol. V: Akty, otnosjashhiesja k delu o podchinenii Kievskoj mitropolii Mos - kovskomu Patriarhatu (1620-1694)). Kyiv: Tip. Fedorova [in Russian].

39. Titov, F.I. (1905a). Russkaja Pravoslavna Cerkov' v Pol'sko-Litovs - kom gosudarstve vXVII-XVIII vv. [Russian Orthodox Church in the Polish-Lithuanian State in the 17^h-18 ^th Centuries] (In 3 vols., Vol. 1). Kyiv: Tip. S.V. Kul'zhenko [in Russian].

40. Titov, F.I. (1905b). Russkaja Pravoslavna Cerkov' v Pol'sko-Litovs - kom gosudarstve v XVII-XVIII vv. [Russian Orthodox Church in the Polish-Lithuanian State in the 17^h-18 ^th Centuries] (In 3 vols., Vol. 2). Kyiv: Un-t Sv. Vladimira [in Russian].

41. Titov, F.I. (1916). Russkaja Pravoslavna Cerkov' v Pol'sko-Litovs - kom gosudarstve v XVII-XVIII vv. [Russian Orthodox Church in the Polish-Lithuanian State in the 17^h-18 ^th Centuries] (In 3 vols., Vol. 3). Kyiv: Tipo-lit. «I.I. Chokolov» [in Russian].

42. Ulianovskyi, V.I. (2007). Dvichi profesor: Stepan Holubiev v uni - versytetskomu ta akademichnomu kontekstakh [Twice Professor: Stepan Golubev in University and Academic Contexts]. Kyiv: NKPIKZ, «Feniks» [in Ukrainian].

43. Vivchar, V.M. (2012). Fenomen Brestskoj greko-katolicheskoj unii v osveshhenii otechsetvennoj istoriografii vtoroj poloviny XIX - nachala XX vv [The Phenomenon of the Brest Greek Catholic Union in the Coverage of the National Historiography of the Second Half of the 19^th - Early 20^th Centuries]. Ph Thesis. Kemerovo [in Russian].