Франкова характеристика Дениса Зубрицького як галицького фольклориста, історика та москвофіла

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Франкова характеристика Дениса Зубрицького як галицького фольклориста, історика та москвофіла

Євген Нахлік, доктор філологічних наук,

професор член-кореспондент НАН України

директор Інституту Івана Франка НАН України

Досі найповніше, із застосуванням фактологічного та системного підходів висвітлено характеристичні оцінки, що їх дав Іван Франко Денисові Зубрицькому (*1778-^1862) - українському вченому, громадсько-культурному і політичному діячеві у Галичині. Численні висловлювання І. Франка детально розглянуто за певними проблемами: належність Д. Зубрицького, який писав польською, німецькою та російською мовами, до українського письменства та науки; фольклористична публікація та історичні дослідження Зубрицького; його москвофільство; вплив на нього М. Погодіна. Верифіковано і прокоментовано фактографічну вірогідність та інтерпретаційну переконливість Франкових суджень. Франко був обізнаний з основними історичними працями та частково з листуванням Зубрицького, до видавання якого долучився сам, опублікувавши вісім його листів 1844-1846 рр. до Вацлава Ганки, розглядав його наукову спадщину в контексті української історіографії та фольклористики в Галичині, позитивно оцінив його ранню фольклористичну статтю та історичні праці, на які не раз покликався, але різко засуджував монархічні, поміщицько- шляхетські й радикально-москвофільські переконання Зубрицького. Новаторськими у Франкових висловлюваннях про Зубрицького є припущення про Юрія Рогатинця як автора «Перестороги», заувага про те, що вплив М. Погодіна на Зубрицького та інших галичан перебільшено і що взагалі немає доказів, буцім Погодін у стосунках з ними вдавався до політичної агітації у москвофільському дусі, а врешті гіпотеза (не досить переконлива) про те, що головним чинником москвофільського руху на теренах Австрійської імперії у 1850-х роках була не «Погодінська колонія» під проводом Зубрицького, а окрема «москвофільська конспірація», осердя якої становив значно молодший Я. Головацький, котрого підтримував брат І. Головацький. Стаття дає змогу глибше пізнати політичну і культурну історію Галичини ХІХ - початку ХХ ст., а також матиме значення для коментування відповідних місць у майбутньому повному зібранні текстів І. Франка.

Ключові слова: І. Франко, Д. Зубрицький, Я. Головацький, М. Погодін, історія Галичини, галицьке москвофільство.

Yevhen Nakhlik

Doctor of Sciences in Filology, Professor Corresponding Member of the National Academy of Sciences of Ukraine Director of the Ivan Franko Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine

IVAN FRANKO'S CHARACTERIZATION OF DENYS ZUBRYTSKYI AS A HALYCHYNA FOLKLORIST, HISTORIAN AND THE MUSCOPHILE

The article, applying factual and systematic approaches, completely highlights Ivan Franko's evaluative judgments about Denys Zubrytskyi (1778-1862), a Ukrainian scientist, socio-cultural and political figure in Halychyna. I. Franko's numerous statements are considered in detail according to certain issues: the belonging of D. Zubrytskyi, who wrote in Polish, German and Russian, to the Ukrainian literature and science; D. Zubrytskyi's folkloristic publication and historical research; his Muscophile views; Mikhail Pogodin's influence on him. The actual probability and interpretive cogency of I. Franko's judgments are verified and commented in the paper.

I. Franko was acquainted with the main historical works and partly with the correspondence of D. Zubrytskyi, having published his 8 letters of 1844-1846 to Vaclav Hanka. I. Franko also considered the scientific heritage of D. Zubrytskyi in the context of Ukrainian historiography and folklore in Halychyna. He positively assessed his early folkloristic article and historical works, to which repeatedly referred, but sharply condemned the monarchical, landed gentry, and radical-Muscophile convictions of D. Zubrytskyi. The assumptions about Yurii Rohatynets' authorship of «Perestoroha» («A Warning») can be considered innovative in I. Franko's statements about D. Zubrytskyi and his remark that the influence of M. Pogodin on D. Zubrytskyi and other Halychanians is exaggerated and that there is no evidence at all, that M. Pogodin in relations with them resorted to political agitation in the Muscophile tendency. Finally, worth paying attention to I. Franko's hypothesis (not convincing enough) that the main factor of the Muscophile movement on the territory of the Austrian Empire in the 1850^s was not the «Pogodin colony» led by D. Zubrytskyi, but a separate «Muscophile conspiracy», the core of which was the much younger Ya. Holovatskyi, supported by his brother I. Holovatskyi.

The article provides a deeper understanding of the political and cultural history of Ha- lychyna in the 19^th - early 20^th centuries and will be important for commenting on relevant places in the future Complete Collection of Texts by Ivan Franko.

Keywords: I. Franko, D. Zubrytskyi, Ya. Holovatskyi, M. Pogodin, history of Halychyna, Muscophiles of Halychyna.

За останні чверть століття з'явилася низка статей, у яких висвітлюються різні аспекти наукової та громадсько-політичної діяльності Дениса Зубрицького - українських дослідників Вадима Ададурова і Миколи Рожика, Ірини Орлевич, Івана Куцого, Ігоря Райківського, Ігоря Мицька, Ірини Довгалюк, Ярослава Оленича, російської дослідниці Ніни Пашаєвої Ададуров В., Рожик М. «Хроніка Французької революції» Дениса Зубрицького як істо-ричне джерело наполеонівської епохи. Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1996. Т 231; Орлевич І. «Руська Трійця» і Денис Зубрицький. Шашкевичіана: зб. наук. праць. Львів; Вінніпег, 2000. Вип. 3/4; Орлевич I. В. Ставропігійський інститут у Львові (кінець XVIII - 60-і рр. XIX ст.). Львів: Логос, 2000; Орлевич І. Денис Зубрицький: штри-хи до портрета історика і громадського діяча. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2001. Вип. 9: Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія; Куций І. Проблема «руської» етнонаціональної ідентичності в науково-історичній спад-щині Дениса Зубрицького. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Тернопіль, 2005. Вип. 2; Паша- ева Н. М. Очерки истории русского движения в Галичине XIX-XX вв. Москва, 2007; Рай- ківський І. Взаємини галицьких і наддніпрянських діячів у 1830-1840-х рр. Український історичний журнал. 2009. № 1; Мицько І. Денис Іванович із Зубриці Зубрицький. Зубриць-кий Д. Хроніка Ставропігійського братства / пер. з пол. І. Сварник. Львів: Апріорі, 2011; Довгалюк І. Перша публікація народних мелодій у Галичині. Етномузика. Львів, 2013. № 9: Збірка статей та матеріалів пам'яті Миколи Лисенка; Оленич Я. Українсько-польські стосунки ХІ-XVm ст. у слов'янознавчій спадщині Дениса Зубрицького. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. 2014. Вип. 1. Ч. 2.. Оприлюднено й окрему статтю, покликану висвітлити Франкове бачення постаті Зубрицького Циганик М. Постать Дениса Зубрицького в наукових візіях Івана Франка. Вісник Львів-ського університету. Серія: Філологічна. 2015. Вип. 62: Франкознавство. С. 229-236.. Завдання цієї статті - не лише вибірково простежити Франкові висловлювання про Зубрицького, як це зроблено у статті Мирослави Циганик, а й репрезентувати їх повніше, а головне - систематизувати і прокоментувати, з'ясувати їхню фактографічну вірогідність та інтерпретаційну переконливість. Звертаю увагу насамперед на проблемні місця, які потребують осмислення і пояснення. Для цього Франкові висловлювання групую за певними проблемами. Так закроєна стаття матиме значення для коментування відповідних місць у майбутньому Повному зібранні текстів І. Франка.

Праці попередників, на які спирався Франко в характеристиці й оцінці Зубрицького. Розглядаючи постать Зубрицького в контексті його громадсько-політичної діяльності, Франко використовував джерелознавчі та інтерпретаційні публікації попередніх дослідників: Я. Головацького, Н. Попова, О. Партацького, О. Терлецького, К. Студинського та ін. У «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (Львів, 1910; далі - Нарис ІУРЛ) він згадав, що в журналі «Зоря» 1880 р. «у відділі матеріалів для історії нашого письменства» із «виданої тоді А. Н. Поповим [такі самі ініціали й у першодруку. Правильно має бути: Н. А. - Нил Александрович Попов - Є. Н.] у Москві “Переписки Погодіна зі слов'янськими ученими” Омелян Партацький подав “важніше” про Дениса Зубрицького» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Київ: Наукова думка, 1984. Т. 41. С. 433.. Франко мав на увазі книжку «Письма к М. П. Погодину из славянских земель (1835-1861)» (з біографічними та історичними коментарями Ніла Попова. Москва, 1880. Вип. 3), у якій є розділ «Письма Д. Зубрицко- го», на основі якого Партицький підготував публікацію «Письма галичан до Михайла Петровича Погодина в літах 1836-1861. Денис Іванович Зубрицкій» (Зоря. 1880. N° 18, 22, 24). Витяги з листів Зубрицького (у власному переказі та цитуванні в оригіналі російською мовою) Партицький спорядив ґрунтовним життєписом «Денис Іванович Зубрицкій», у якому висвітлив його життєвий шлях і вказав на «заслуги Зубрицкого около розбудженя народного духа в Галичині» [Партицький О.] Письма рускихъ галичанъ до Михайла Петровича Погодина в літахь 1836-1861. Денись Ивановичь Зубрицкій. Зоря. 1880. № 22. С. 291.: «Вплив Зубрицкого на розбудженє народности рускої був, безперечно, дуже великий. Він пробудив в земляках своїх охоту до науки і письма..,» Там само. № 18. С. 245.. Водночас не оминув «негативних результатів єго діяльности»: «1)... знищив библіотеку Інститута Ставроп[ігіяньского] і библіотеку монастиря Василіяньского, висилаючи з них всякі старі книги, рукописи і грамоти в Россію;

2)... вже від 1843-ого року словом і ділом супротивлявся розвоєві малорускої ли- тератури в Галичині і тим способом розбудженого духа народного наново приспав;

3)... в своїх письмах [листах до М. Погодіна, як ось від 26 жовтня/7 листопада 1856 р. Письма к М. П. Погодину из славянских земель (1835-1861): в 3-х вып. / с предисл. и прим. Н. Попова. Москва, 1880. Вып. 3. С. 603-604. - Є. Н.] загал нашого священьства представляв із сторони некористної, хотяй до року 1860 справи рускі виключно лиш на священиках стояли» [Партицький О.] Письма рускихъ галичанъ. Зоря. 1880. № 22. С. 291.. Цю об'єктивну характеристику Зубрицького з україноцентричної перспективи Франко поклав в основу оцінки його ролі в історії українського культурного відродження в Галичині.

В огляді річника «Зоря» за 1888 р. серед «цінних матеріалів», що їх подав історик, етнограф і фольклорист Михайло Зубрицький (далекий родич), Франко відзначив допис «Михайло Максимович і Денис Зубрицкий» (№ 6) Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т. 41. С. 441..

Питання про належність Д. Зубрицького до українського письменства (у широкому значенні: всі писані тексти, а не лише літературні) Франко розв'язував не завжди однаково. У рецензії (Зоря. 1885. № 19. 1/13.Х) на нарис Олександра Кониського «Zarysy ruchu literackiego Rusinow», опублікований анонімно (Ateneum. 1885. T. 3. № 6-8), закинув авторові, що той Зубрицького «несправедливо називає руським писателем, хоч Зубрицький писав зразу по-польськи і по-німецьки, а опісля по-російськи, але по-руськи ніколи» Там само. 1980. Т 26. С. 354.. Згодом, розуміючи під українським письменством також тексти, писані іншими мовами, Франко залічував Зубрицького до діячів української науки в Галичині, попри те, що той не писав своїх праць українською мовою і до того ж мав москвофільські погляди. У «Плані викладів історії літератури руської», складеному орієнтовно в листопаді 1894 - на початку березня 1895 р. (першодрук 1958 р.), Франко окремим пунктом поставив огляд доробку галицьких істориків, зосібна Зубрицького Там само. Т. 41. С. 30., а в спеціальному курсі «Южноруська етнографія» серед перших збірок етнографічних матеріалів у Галичині мав намір розглянути також першопублікацію Зубрицького Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. ... С. 33.: «По рукописним збіркам я покажу, як інтерес до народних пісень у нас змагався ще від кінця XVIII віку, поки перші зразки їх не напечатав Зубрицький в Мауеровім “Pielgrzymie Lwowskim” 1822 р.» Там само. С. 63.. Календар «Pielgrzym Lwowski» («Львівський пілігрим») на 1823 р. (річник 2) вийшов (певно, 1822 р., хоча на останній сторінці його датовано: «We Lwowie, 1823») за редакції Йозефа Маусса (Mauss), доктора філософії та професора загальної історії філософського факультету Львівського університету. В опублікованій раніше Франковій праці «Szkice z dziejow literatury rusinskiej w Galicji» («Нариси історії української літератури в Галичині») (варшавський журнал: Glos. 1888. № 2, 4, 5, 12) він фігурує як Маврс Там само. 1908. Т. 27. С. 145. (в оригіналі першодруку: Maurs).

Франко про Зубрицького як фольклориста. На початку наукового шляху увагу Зубрицького привернула усна народна творчість: у львівському календарі-альманаху на 1823 р. «Pielgrzym Lwowski, czyli wedlug nadpoziomu Lwowskiego ulozony Kalendarz na rok po narodzeniu Chrystusa 1823» (Львів, 1823) він опублікував невеличку статтю польською мовою «О spiewach ludu pospolitego (Przez Dyonyzego Zubrzyckiego)» («Про спів простого люду») О spiewach ludu pospolitego (Przez Dyonyzego Zubrzyckiego). Pielgrzym Lwowski, czyli we-dlug nadpoziomu Lwowskiego ulozony Kalendarz na rok po narodzeniu Chrystusa 1823. Lwow, 1823. S. 49-50., у тексті якої подав українською мовою латинськими буквами (за польським алфавітом) зразки двох українських народних любовних пісень - сумної («Шумит, шумит дубровонька») та веселої («Юж три дні і три неділи») Ibid. S. 49.. Популярна стаття Зубрицького була однією з перших фольклористичних публікацій у Галичині про народну словесність і давала поштовх до її дальшого освоєння. Оскільки кален- дар-альманах виходив паралельно двома окремими (за змістом майже однаковими) випусками - німецькою (друкувався готичним шрифтом) і польською мовами, то в німецькому відповіднику «Der Pilger von Lemberg, ein neuer, nach dem Horizonte von Lemberg eingerichteter Almanach, auf das Jahr nach Christi Geburt 1823» (Lemberg, 1823) було вміщено переклад статті Зубрицького під назвою «Ьber galizische Volkslieder (Von dem Herrn Dionysius Zubrzycki)» («Про галицькі народні пісні») Ьber galizische Volkslieder (Von dem Herrn Dionysius Zubrzycki). Der Pilger von Lemberg, ein neuer, nach dem Horizonte von Lemberg eingerichteter Almanach, auf das Jahr nach Christi Geburt 1823. Lemberg, 1823. S. 44-45.. Тексти пісень наведено лише в польському випуску Див.: Зубрицький Д. Про спів простого люду / пер. і передм. І. Довгалюк. Етномузика. Львів, 2014. № 10: Збірка статей та матеріалів, присвячена пам'яті Юрія Сливинського. С. 117-127..

Франко побіжно згадав статтю Зубрицького у праці «Szkice z dziejow literatury rusinskiej w Galicji», де зазначив, що під впливом польського романтизму, зокрема З. ДоленГи-Ходаковського, «в Галичині теж кинулися збирати народні пісні, перекази, прислів'я, пам'ятки старовини. Порушив цю справу Гюттнер, професор Львівського університету, в календарі на 1823 р. під назвою “Der Pilger von Lemberg”, в наступному році в календарі “Pielgrzym Lwowski” вміщено кілька українських [в оригіналі першодруку: rusinskich - Є. Н.] пісень з німецьким перекладом Поля фон Поленбурга [в оригіналі першодруку: Pohla von Pohlenburga - Є. Н.], батька Вікентія Поля, а також статтю Дениса Зубрицького про значення народних пісень» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т. 27. С. 145.. З цього повідомлення видно, що Франко не мав чіткого уявлення про паралельні польські та німецькі випуски двомовного календаря-альманаху «Der Pilger von Lemberg» = «Pielgrzym Lwowski» (вийшло всього два річники - на 1822 і на 1823 рр.). Щоправда, у Франковій бібліотеці в Інституті літератури ім. Т Г Шевченка НАН України (далі - ІЛ) зберігається примірник німецького випуску «Der Pilger von Lemberg» на 1823 р. Бібліотека Івана Франка: наук. опис: у 4-х т. / наук. кер. проекту Г. Бурлака. Київ, 2015. Т. 2. С. 555. № 2498., але невідомо, коли письменник набув його.

Публікація засновника і видавця календаря-альманаху Карла Йозефа фон Гют- тнера (Hьttner, 1793-16.03.1822) під назвою «Volkslieder» («Народні пісні») (пол. «Spiewy Ludu» - «Народні співи») з'явилася насправді в першому річнику - на 1822 р. Вона складалася зі вступної статті, чотирьох народних пісень із мелодіями та коментарів до них. Із пісень - дві польські (краков'як і мазурка) і дві «русняцькі», тобто українські (думка й шумка): «Пісня про Гриця» («Не ходи, Грицю, на вечерниці...») і «Козак і дзюба» («Козак коня напував, дзюба воду брала.»). Саме їх перекладено німецькою мовою із зазначенням: Переклад Фр. К. Саломона; у коментарі Гюттнера розкрито ініціали: Франц Карл Саломон Див.: Довгалюк І. Перша публікація народних мелодій у Галичині. С. 93-101; Гют- тнер К. Й., фон. Народні пісні / пер. з нім. та комент. А. Вовчака. Етномузика. Львів, 2013. № 9. С. 102-121.. Натомість Франко приписував переклади українських народних пісень Францішеку (Францові) Ксаверію Полю (1750-25.03.1823), який 1815 р. отримав шляхетство з прізвиськом фон Полленбург й останні роки життя працював суддею у шляхетському суді Львова (Franciszek Ksawery Poll von Pollenburg, первісне прусське Pohl). Його син - польський поет Вінцентій Поль (Поль, 1807-1872). Насправді Франц Ксаверій Поль переклав німецькою мовою лише статтю Зубрицького «Ьber galizische Volkslieder», але без самих пісень; переклад підписано на сторінці 45: P. v. P. (тобто Poll von Pollenburg).

На редактора «Львівського Пілігрима» Гюттнера, «який у своєму виданні не лише подав змістовну розвідку з кількома пісеньками та відповідними мелодіями, а й, понад те, старався їх перекласти німецькою мовою», покликався Зубрицький у статті «О spiewach ludu pospolitego» О spiewach ludu pospolitego (Przez Dyonyzego Zubrzyckiego). S. 49..

У рецензії (Кіевская Старина (далі - КС). 1888. Т 21. N° 5; підп. Мирон) на перші три випуски покажчика Івана (сина Еміліяна) Левицького «Г алицко-русская библиография ХІХ столетия с увзгляднением изданий, появившихся в Угорщине и Буковине (1801-1886 рр.)» (Львовъ, 1887. Вып. 1, 2; 1888. Вып. 3) Франко подав ширшу (хоча й не цілковито прояснену та не зовсім точну) інформацію про публікації Гюттнера і Зубрицького: «В том же году [1822 - Є. Н.] во Львове профессор университета немец Гюттнер указывает на значение народных песен, а в следующем году в календаре-альманахе “Der Pilger von Lemberg” печатает более обстоятельную заметку о малорусских песнях народных будущий историк Г алицко-русского княжества Денис Зубрицкий, присоединяя к этому текст двух песен, которые тут же переводятся и на язык немецкий» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 27. С. 204-205.. У німецькій версії календаря-альманаху пісень не подано.

Пізніше в «Огляді праць над етнографією Галичини ХІХ ст.» (написана 1900 р., першодрук 1928 р.) Франко також навів неточну інформацію: «В р. 1822 в календарі “Der Pilger von Lemberg” русин Зубрицький звертає увагу на красу і важність руських народних пісень і подає текст одної - інтересно, що не щиронародної, а власне дво- рацької, яку Pohl, батько польського поета W. Pola, перекладає на німецьку мову» Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Київ: Наукова думка, 2011. Т 54. С. 261.. Очевидно, Франко мав на увазі жартівливу, навіть дещо фривольну пісню «Юж три дні і три неділи», уміщену насправді в польській версії календаря на 1823 р.

Франко опублікував 8 листів Зубрицького до Вацлава Ганки 1844-1846 рр. (перший - німецькою мовою, решта - російською) Франко Ів. Із переписки наших літературних і політичних діячів. ХІ. Листи Д. Зубрицького до В. Ганки. Житє і Слово (далі - ЖіС). 1895. Т. 4. С. 82-89.. Така загальна назва усієї публікації листів до В. Ганки. У післямові (без окремої назви; до «Зібрання творів» і «Додаткових томів» не ввійшла) Франко зазначив, що одержав ці листи від доктора Й. (Їржі) Полівки, доцента чеського університету в Празі. На запитання Полівки, чи збереглася кореспонденція Зубрицького в його львівському архіві, відповів, що йому про це невідомо Там само. С. 89-90. Архів Зубрицького, зокрема листування, зберігається у Львівській на-ціональній науковій бібліотеці імені В. Стефаника (Ф. 2. Оп. 1. № 425; Оп. 2. № 501-506; Ф. 4. Оп. 1. № 213, 214, 1136, 1137, 1285, 1363-1365, 1630, 1631; Ф. 9. № 231, 232, 234; Ф. 11. № 4266; див.: Зубрицький, Денис Іванович. Особисті архівні фонди відділу рукопи-сів: анотов. покажч. 2-ге випр. і допов. вид. Львів, 1995. С. 83-84; огляд: Ісаєвич Я. Д. І. Зу-брицький і його діяльність в галузі спеціальних історичних дисциплін. Науково-інформа-ційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1963. № 1. С. 49-53)..

Франко про Зубрицького як історика. У працях «Иосиф Шумлянский, последний православный епископ львовский и его «Метрика» (КС. 1891. Т 33. № 6; Т 34. № 7; підп. Мирон) Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1986. Т. 46. Кн. 2. С. 62., «Charakterystyka literatury ruskiej XVI-XVIII wieku» («Характеристика української літератури XVI-XVIII століть») (Kwartalnik Historyczny [далі - KwH]. 1892. Т. 6. № 4) Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах. 2008. Т. 53. С. 339. і «Життя й літературна діяльність Іпатія Потія», яку дослідники датують 1914 р. за змістом (першодрук 1983 р. в «Зібранні творів») Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1983. Т. 39. С. 518., Франко покликався на книжку Зубрицького «Historyczne badania o drukarniach rusko- slowianskich w Galicyi» («Історичні дослідження про русько-слов'янські друкарні в Галичині») (Львів, 1836).

У статті польською мовою «Krajoznawstwo galicyjskie» («Галицьке краєзнавство») (Kurjer Lwowski. 1892. 31.VII-14.VIII) Франко зазначив, що, на відміну від «першого і незграбного дослідження» Східної Галичини «німця» (австрійського історика) Йоганна Християна Енґеля «Geschichte von ^lrisch und Wladimir bis 1772» («Історія Галича і Володимира до 1772») (Відень, 1792-1793. Т. 1-2), «ту саму тему з більшою ерудицією, але водночас і з більшою антипатією до поляків висвітлив Денис Зубрицький (“Історія Г алицько-Володимирського князівства”)» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1983. Т 46. Кн. 2. С. 131.. Йдеться про книжку «История древнего Г аличско-русского княжества» (Львовъ: Типом и иждивением Института Ставропигианьского, 1852. Ч. 1,2; 1855. Ч. 3) - першу працю Зубрицького, яку він написав російською мовою (узятися самому за писання російською Зубрицького спонукало те, що його перекладач і публікатор О. Бодянський у 1848-1857 рр. був усунений від редагування «Чтений в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских»). Видаючи цю книжку у Львові російською мовою, Зубрицький мав намір ознайомити галицьких українців не лише з місцевою історією князівської доби, а й, «сколько возможно, и с русским языком» (лист до М. Погодіна від 5/17 травня 1852 р. Письма к М. П. Погодину из славянских земель. Вып. 3. С. 587.), тобто ставив собі за мету мовну русифікацію Галичини.

У статті «М. Шашкевич і галицько-руська література» (ЖіС. 1894. Т. 2. Кн. 4) - рецензії на відбитку статті Володимира Коцовського «Пам'яти Маркіяна Шашкевича» (Львів, 1894; така назва в першодруку: Записки НТШ. 1894. Т. 3, а також на с. 1 відбитки; на обкладинці відбитки назва: «Література галицко-руска і М. Шашкевич», цю назву алюзійно обіграно в заголовку статті-рецензії) Франко зауважив, що з «не дуже щасливо дібраних» прикладів «історичних праць Зубрицького» «Шашкевич міг знати тільки одну, видану по-польськи» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1981. Т 29. С. 253.. Насправді за життя М. Шашкевича польською мовою вийшли у Львові дві історичні праці Зубрицького: «Historyczne badania o drukarniach Rusko-slowianskich w Galicyi» (1836) і «Rys do historyi Narodu Ruskiego w Galicyi i hierarchii cerkiewnej w temze Krolestwie» (1837). У статті Коцовського є лише одна фраза про Зубрицького, без переліку його публікацій: «Г арасевич [Михайло Гарасевич (1763-1836), український історик і церковний діяч - Є. Н.] і Зубрицький дуже добре лучать давну нашу руску богословську й історичну літературу з часами новими» Коцовський В. Памяти Маркіяна Шашкевича. Львів, 1894. С. 8.. Згодом В. Щурат припустив, що завдяки зв'язкам свого дядька Захара Авдиковського, члена Ставропігійського інституту, М. Шашкевич мав змогу познайомитись із Зубрицьким, для якого 1834 р. скопіював його працю «Хроніка Ставропігійського братства у Львові», написану польською мовою Щурат В. У Захара Авдиковського. Неділя. 1912. № 17. С. 2-3. Список «Хроніки», підпи-саний копістом М. Шашкевичем, зберігається у Центральному державному історичному архіві України, м. Львів..

У праці польською мовою «Z dziejow synodu brzeskiego 1596» («З історії Берестейського собору 1596 р.») (KwH. 1895. T 9. № 1) Франко докладно зупинився на анонімному полемічному (антиуніатському) творі «Пересторога зЪло потребная на потомньїє часы православным христіаном...», «один-єдиний список» якого «був власністю львівської Ставропігії». З нього близько 1850 р. Зубрицький «виготовив копію, яку вислав зі своїми зауваженнями» до петербурзької Археографічної Комісії, яка й опублікувала його 1851 р. у четвертому томі видання «Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею» «під назвою, складеною самим Зубрицьким». Ця назва «виражала його погляд на дату і автора цього твору». Франко навів її в польському перекладі Franko I. Z dziejow synodu brzeskiego 1596. Kwartalnik Historyczny. 1895. T. 9. № 1. S. 4. Український переклад: Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 46. Кн. 2. С. 197.. Назва у першо- публікації копії: «Около 1600-1605. Историко-полемическое исследование о начале и распространении Унии в Литве и Западной Руси и о действиях ее поборников, сочиненное некоторым Львовским священником, бывшим на Брестском соборе, в предостережение православным» Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографиче-скою комиссиею. СПб., 1851. Т 4. С. 203 (текст твору - с. 203-236).. Далі повідомив, що Антоній Петрушевич, який бачив цей рукопис 1865 р. і переписав із нього «Пересторогу», «свою копію, досконалішу за копію Зубрицького», опублікував у «Временнику» Ставропігійського інституту 1867 р. Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 46. Кн. 2. С. 197. На це К. Студинський у рецензії «Причинки до історії унії. Критичні замітки на розвідку д-ра Івана Франка п[ід] заголовком] “Z dziejow Synodu Brzeskiego 1596 r.”...» (Правда. 1895. Т. 26. Вип. 87) зауважив: «Можу впевнити д-ра Франка, що о. Петрушевич не видав “Перестороги” в “Временнику” за рік 1867, а відпечатав лише одну маленьку частину сего утвору в “Временнику” за рік 1865» Студинський К. Причинки до істориї унії. Критичні замітки на розвідку д-ра Івана Франка п. з. «Z dziejow synodu Brzeskiego 1596 r.», поміщ[ену] в «Kwartalnik-у Histo^z^^», річ-нику ІХ р. 1895, зошит І, стр. 1-22. Передрук з «Правди». С. 4..

Стосовно «чутки, що Зубрицький викрав» цей рукопис і «вислав Погодіну до Москви», Франко зазначив: «... о. Петрушевич запевняв мене, що це неправда і що рукопис не вийшов поза Збруч. Але де він тепер - невідомо» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1986. Т 46. Кн. 2. С. 197.. Про цей Франковий переказ К. Студинський критично відгукнувся у згаданій рецензії: «... чи подібне підношеннє наших брудів в польских часописах приносить нам честь? Чи написав би так поляк до руської часописи?» Студинський нагадав, що «про крадіжи книжок, сповнені Зубрицьким», писали «Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей российских при Московском университете» (1879), І. Е. Левицький в «Зорі» (1880) (насправді О. Партицький - див. вище), тож «звідси могли цікаві поінформуватися докладно». Тому Студинський зауважив: «Підношеня подібно драстичних річий в польських наших працях ми, русини, повинні рішучо вистерігатись». Далі рецензент звернув увагу на те, що Зубрицький помер 4 січня 1862 р., «а ще в 1863 р. [у тексті Франка: 1865 Там само.; звірено з польським першодруком - Є. Н.] рукопись “Перестороги” була, як впевняв д-ра Франка о. Петрушевич, в музею Ставропигиї. Сам Зубрицький не міг тому єї забрати з музея і переслати Погодинови. Цілий книгозбір Погодина закупила петербурзька цісарська бібліотека. По совіснім і точнім перегляді рукописної колєкциї Погодина на місци можу впевнити, що рукописи “Перестороги” там нема» Студинський К. Причинки до істориї унїї. С. 20.. Виявивши під час упорядкування братського архіву рукописний збірник, до якого входив так званий Львівський літопис і список «Перестороги», Зубрицький зберігав його в своїй бібліотеці, яку перед смертю його донька Станіслава Кароліна передала Антонію Петрушевичу, а той 1901 р. подарував

Університету св. Володимира в Києві Мицько І. Денис Іванович із Зубриці Зубрицький. С. 32, 56.. Згодом науково-критичне видання «Перестороги», написаної українською книжною мовою, здійснив М. Возняк у тексті своєї книжки «Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові» (Львів, 1954). Тепер рукописний збірник з «Пересторогою» зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Далі в тій самій праці Франко висловив міркування щодо дати написання твору та його автора. «Здогад Зубрицького, який відносить» твір «до 1600-1605 рр.», визнав «вдалим, особливо якщо йдеться про термін a quo» (не раніше якого [відбулася подія], лат.), бо найпізніші згадки у творі стосуються 1599 р., зате автор «нічого не знає про смерть князя Острозького, який помер 1606 р.» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т. 46. Кн. 2. С. 215. (насправді Костянтин Василь Острозький помер у лютому 1608 р.). Про автора «Перестороги» Франко зазначив: «Зубрицький, також, не подаючи мотивів, твердить, що ним був якийсь львівський священник; це твердження приймають без критики пізніші російські історики» Там само.. А Франко доводив, що автором «Перестороги» була «світська людина», і приписував авторство львівському вченому Юрієві Рогатинцю Там само. С. 216-219..

Побіч Франкової, висували інші гіпотези щодо авторства твору «Пересторога зіло потребная на потомньїє часы православным христіаном...» (його датують 1606 р.), але жодної з них не підтверджено Поплавська Н. Полемічна проза. Історія української літератури: у 12-ти т. Київ: Наукова думка, 2014. Т 2. С. 126.. У Нарисі ІУРЛ в розділі «Ставропігійське братство» Франко повторив гіпотезу про те, що автором твору «Пересторога всім православним зіло потребная», опублікованій «уперве по копії, зробленій Денисом Зубрицьким невідомо з якого, а все-таки недокладного оригіналу», є Юрій Рогати- нець, але помилково зазначив, що публікацію здійснив М. Костомаров «у другім томі петербурзького видання «Акты Южной и Западной России» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 41. С. 231.. Костомаров був редактором 1-9-го, 12-го і 13-го томів 15-томного видання «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою ко- миссиею» (СПб., 1863-1892), а перші 4 томи 5-томного видання «Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею» (СПб., 1846-1853) вийшли за загальної редакції Івана Григоровича.

У «ювілейній сильветці» «О[тець] Антін Петрушевич» (Літературно-Науковий вістник [далі - ЛНВ]. 1901. Т. 13. Кн. 3) Франко висловив припущення про наукову залежність цього діяча від Зубрицького: «Великий вплив мав на нього перший історик Галицької Руси Денис Зубрицький. А. Петрушевич познайомився з ним ще бувши на університеті. Певно, під його впливом і за його порадою він задумав присвятити свої сили історії і філології і почав збирати матеріали для великої праці, що повинна була вияснити історію Галицької Руси» Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т. 54. С. 283.; «Від р. 1848 Петрушевич виступає у нас як історик і лагодиться повести дальше діло, розпочате Д. Зубрицьким. Певне під проводом Зубрицького повстає у нього план написати історію Г алицької Руси в зв'язку з історією суміжних країв» Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т 54. С. 290..

У рецензії (ЛНВ. 1906. Т. 34. Кн. 6) на книжку «Твори» Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Николая Устіяновича й Антона Могильницького (Львів, 1906) Франко зауважив, що «зверхнє сполонізування не перепиняло» Зубрицькому написати «у крайньо руськім сепарастичнім дусі» «Rys dziejow Narodu Ruskiego» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1982. Т 37. С. 115. - ідеться про «Rys do historyi Narodu Ruskiego w Galicyi i hierarchii cerkiewnej w temze Krole- stwie. Zesz. 1: Od zaprowadzenia Chrzescianstwa az do opanowania Rusi Czerwonej przez Kazimierza Wielkiego od r. 988 do r. 1340» («Нарис історії руського народу в Галичині і церковної єрархії в цьому королівстві. Книжка перша. Від запровадження християнства на Русі аж до запанування на Русі Казимира Великого від року 988 до року 1340») (Львів, 1837). Ця книжка Зубрицького зберігається у Франковій бібліотеці в ІЛ Бібліотека Івана Франка. 2010. Т 1. С. 148-149. № 420/3; також № 4078..

У Нарисі ІУРЛ в розділі «50-ті роки в Г аличині» поруч поставлені «два галицько- руські письменники, що, хоч не фахові, здобули собі славу істориків», - Д. Зубрицький і А. Петрушевич. «Зубрицький, зразу дрібний поміщик Сяницького пов. з польським шляхетським вихованням, зацікавився в 20-тих роках руськими народними піснями, а в 30-тих роках перейшов до історичних студій. Писав зразу по-польськи» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 41. С. 296. - і Франко назвав дві праці: «Rys historyi Narodu Ruskiego», 1836 р. (точніша назва: «Rys do historyi Narodu Ruskiego...», видано насправді 1837 р.) і «Historya miasta Lwowa», 1841 р. (точніша назва: «Kronika miasta Lwowa» - «Хроніка міста Львова», видано у Львові насправді 1844 р.). На думку Франка, ця хроніка - «перший у руській історіографії твір, опертий в значній частині на архівних студіях» Там само. С. 297.. За біографічними відомостями, що їх подав Я. Головацький, Д. Зубрицький написав її завдяки тому, що Львівський магістрат залучив його в 1843-1844 рр. до розгляду й упорядкування міського архіву [Головацкій Я.] Денисъ Зубрицкій: (Некрологъ). Слово. 1862. № 10. С. 38; [Партицький О.] Письма рускихъ галичанъ... № 18. С. 244., хоча Д. Зубрицький у листі до М. Погодіна вже від 26 лютого/10 березня 1841 р. повідомляв, що завершив цю «хроніку» «сей недели», а працював над нею чотири роки - три збирав матеріали, а ще цілий рік обробляв їх, притому до «обработки этого творения» його заохочував шеф львівської поліції Леопольд Захер (батько письменника Леопольда фон Захер-Мазоха; книжка вийшла з присвятою Л. Захеру) Письма к М. П. Погодину из славянских земель. Вып. 3. С. 551-552.. Насправді Зубрицький упорядковував міський архів на прохання Львівського магістрату в 1838-1839 рр. Ісаєвич Я. Д. І. Зубрицький і його діяльність. С. 50.. У листі до М. Драгоманова від початку січня 1881 р. Франко обіцяв вислати йому книжку «Kronika miasta Lwowa» Зубрицького «з нашої бібліотеки, так як в книгарнях сеї книжки нема» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1986. Т 48. С. 264., а в листі від 29 січня 1881 р. упевнювався, чи він її отримав Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1986. Т. 48. С. 268.. На цю книжку, яка охоплює період від 1340 до 1782 р., Франко кілька разів покликався і цитував її у праці «Хмельниччина 1648-1649 років у сучасних віршах» Там само. 1981. Т 31. С. 226, 240-241, 244..

Далі в Нарисі ІУРЛ згадано, що «в 50-тих роках Зубрицький написав і опублікував тритомову “Исторію Галицко-русского княжества” язиком, зближеним до російського, і “Историю Ставропигийского братства”, оперту на архівних документах того братства» Там само. Т. 41. С. 297.. Йшлося про «Историю древнего Галичско-русского княжества». Під працею «История Ставропигийского братства» Франко мав на увазі, певно, книжку «Летопись Львовского Ставропигиального братства, по древним документам составленная» (СПб., 1850; першодрук: Журнал Министерства народного просвещения. 1849. Часть 62). На «Летопись Львовского братства» Зубрицького Франко покликався у праці «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895) Там само. 1981. Т 30. С. 132..

У Нарисі ІУРЛ Франко також згадав, що в «першім річнику» свого журналу «Семейная Библиотека» (1855) Северин Шехович опублікував статтю Андрія Дешка «О Карпатской Руси» «з увагами Дениса Зубрицького, яку ще півстоліття пізніше уважала відповідним передрукувати “Киевская старина”» Там само. Т. 41. С. 323.. У стислому передньому слові (без назви) Зубрицький зазначив, що стаття передруковується з літературного альманаху «Киевлянин» (Москва, 1850. Кн. 3) з примітками М. Максимовича, до яких він додав свої примітки (Семейная Библиотека. 1855. Ч. 1. Кн. 2. С. 210-211) Зубрицкій Денисъ. [Предисловіе]. Семейная Библиотека. 1855. Ч. 1. Кн. 2. С. 210-211.. У редакторській примітці до публікації цієї статті в КС: «О Карпатской Руси (Краткий этюд Андрея П. Дешка)» - сказано, що стаття не передруковується, а подається за автографом О Карпатской Руси (Краткий этюд Андрея П. Дешка). Кіевская Старина. 1887. Т. 19. Кн. 11. C. 537..

У Нарисі ІУРЛ Франко констатував, що у львівській москвофільській газеті «Слово» 1886 р. Я. Головацький оприлюднив «статтю в обороні пам'яті Зубрицького» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 41. С. 413.. Йшлося про статтю «Несколько слов в защиту дорогой памяти Дениса Ивановича Зубрицкого» з передмовою Я. Головацького та публікацією листів Зубрицького до нього російською і польською мовами 1847-1848 рр. (Слово. 1886. N° 111/112. 25.Х/6. ХІ; № 113. 29.Х/10.ХІ; № 114. 1/11.ХІ; підп. Я. Г.).

З'ясовуючи етнічні межі розселення українського народу, Франко у праці «Причинки до історії України-Русі» (Львів, 1912) спирався на книжку Зубрицького «Критико-историческая повесть временных лет Червонной, или Г алицкой Руси» (Москва, 1845), у якій ідеться про поширення в ХІ-XIV ст. церковнослов'янського богослужіння до передмістя Кракова (церква Святого Хреста в Казимирі) й «руські землі, положені між ріками Дунайцем, Віслою, Сяном, Вислоком та угорською границею, заселені русинами грецького обряду» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1986. Т 47. С. 440.. «Критико-историческая повесть...» була російським перекладом книжки «Rys do historyi Narodu Ruskiego w Galicyi...», що його зробив і видав із власною передмовою О. Бодянський. У Франковій бібліотеці в ІЛ зберігається книжечка Зубрицького польською мовою «Granice miqdzy ruskim i polskim narodem w Galicyi» («Межі між руським і польським народом у Г аличині») (Lwow: W drukarni Instytutu Stauropigijanskiego, 1849) з підкресленням на С. 30 Бібліотека Івана Франка. 2015. Т 2. С. 368-369. № 1964/5.. Цю працю Зубрицький написав у відповідь на порушене в Г аличині 1849 р. питання про її поділ на українську та польську частини.

Франко про москвофільство Зубрицького. У рецензії (ЖіС. 1895. Т 4. Кн. 6) на книжку Юліяна Бачинського «Україна irredenta (по поводу еміграції): Суспільно- політичний скіц» (Львів, 1895) Франко протиставив своє демократичне покоління пізніх «сімдесятників» шляхетській свідомості Зубрицького: «... коли ще по 1848 році Зубрицький з погордою писав про язик пастухов, до котрого він не хоче знижувати своїх благородних уст, то молоді українці 70-тих років признали власне тих пастухов, т. є. мужиків, головною основою нації, прокламували голосно думку, що і язик, література і цивілізація не на що, а на те, щоб служити тим пастухам, допомогти їм здобути собі свобідне людське життя на рівні з другими людьми.» Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах. Т 53. С. 544.. До того ж Франко зауважив, що «ані у Зубрицького, ані у Головацького [Я. Головацького - Є. Н.], ані загалом ні у кого з русинів до 1848 р. ми не находимо нічого, що би можна назвати виразною суспільно-політичною програмою.» Там само.. Ужитий у Франка вислів «язик пастухов», здогадно, був алюзією на заувагу Зубрицького в книжці «История древнего Г аличско-русского княжества» про те, що «образец древлерусского письменного языка десятого столетия» у тексті договору князя Ігоря з греками (від 20 квітня 945 р.) - «это не есть болтовня какого-либо простолюдина пасечника Грицка, ниже пастуха Панька» Зубрицкій Д. Исторія древняго Галичско-русскаго княжества. Львовъ, 1852. Ч. 1. С. 141. (образливі натяки на оповідачів - Квітчиного Грицька Основ'яненка і Гоголевого пасічника Рудого Панька).

У нарисі «Іван Гушалевич» (ЛНВ. 1903. Т 23. Кн. 8, 9; Т 24. Кн. 11), зазначивши, що на зламі 1850-1860-х років «москвофільство було. пануючим напрямом чи, радше, пануючим настроєм галицьких русинів», Франко вирізнив його «відтінки: від чорно-жовтих рутенців, клерикально-урядових святоюрців, аж до радикально-москвофільської групи Зубрицького» і слушно наголосив, що в них «усіх серця хилилися до Росії» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1982. Т 35. С. 56.. Цей Франків акцент щодо дійсної орієнтації галицьких москвофілів - на реальну Росію, а не на міфічний «руський» світ - влучно розкриває їхню реакційну ідеологічну та політичну суть і нині зберігає актуальність для адекватного розуміння антиукраїнської налаштованості москвофільства. Галицькі москвофіли вже у 18501860-х роках не лише робили ставку на великодержавну Росію (власне Великоросію), на обидві російські столиці (Санкт-Петербург і Москву) і, звичайно ж, на Російську імперію, а й воліли бачити весь інший східнослов'янський («руський») світ (властиво, український та білоруський) цілковито зросійщеним (тобто з пануванням російської літературної мови, культури й імперської влади).

У розвідці «Д-р Остап Терлецький. Спомини і матеріали» (Записки НТШ. 1902. Т. 50. Кн. 6) Франко, розглядаючи українську культурологію крізь призму західної, зазначив, що «характеристика Зубрицького в не друкованій досі часті праці» О. Терлецького «хоч здалека» нагадувала «Тенові характеристики» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. 1982. Т. 33. С. 366., тобто французького естетика-позитивіста Іполита Тена. Цю частину дослідження Терлецького Франко невдовзі опублікував під назвою «Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. Уваги і спомини» (ЛНВ. 1903. Кн. 6--12) Про Зубрицького див.: Літературно-Науковий Вістник. 1903. Т. 23. Кн. 8. С. 82-93.. Також вийшло окреме видання: Терлецький О. Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції Терлецький О. Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. на тлї тогочасних суспільно- політичних змагань галицько-руської інтелїгенції. Недокінчена праця / Львів: Виданє ре-дакції Літературно-Наукового Вістника, 1903. 146 с.. Згодом у праці «Стара Русь» (ЛНВ. 1906. Т. 34-36) Франко продовжив це спостереження над Терлецьким, зазначивши, що, бажаючи вникнути в душу, зрозуміти почуття й інтенції старої генерації «ктиторів і благодітелів» Галицької Русі 1850-х років, «ледве одного Дениса Зубрицького здужав він загалом розкусити, та й то не у всій величі його морального каліцтва» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т. 37. С. 79..

У нарисі «Южнорусская литература» (Энциклопедический словарь. 1904. Т. 41) Франко позитивно оцінив діяльність Зубрицького як історика й негативно - як носія консервативних (феодально-монархічних) і москвофільських поглядів: «Бродившая уже кое-где и ранее идея о том, не лучше ли вместо разработки местного элемента в письменности и науке пользоваться готовыми письменностью, просвещением, наукой - великорусскими, в 50-х годах захватывает значительную часть галицкорусской интеллигенции и делается надолго тормозом её развития... Среди галицкорусских писателей выдвигается на первый план Дионисий Зубрицкий, по своим воззрениям и традициям шляхтич-крепостник, приверженец абсолютизма и бюрократического шаблона, впрочем человек начитанный, заслуженный историк, писавший сначала по- польски (Rys do historyi Narodu Ruskiego, Kronika miasta Lwowa, Historyczne badania о drukarniach rusko-slowianskich w Galicyi), но потом, со времени своего знакомства с Погодиным, сделавшийся проповедником общерусского единства» Там само. Т. 41. С. 130-131.. Провідну роль Зубрицького в об'єднанні молодої галицько-української інтелігенції Франко попервах значно перебільшував: «Вокруг Зубрицкого группируются в 50-х годах все молодые силы галицких русинов; его влияние сказывается в постепенном отдалении этих сил от местных интересов, от местного наречия, которое Зубрицкий презрительно называл говором пастухов» Там само. С. 131.. У листі до Погодіна від 9/21 квітня 1858 р. сам Зубрицький нарікав: «Мы с Гловацким [Я. Головацьким - Є. Н.] были слабые двигатели, и кроме нас три-четыре молодых человек, которые, увидев много препятствий, а мало хлеба, оставили бесполезное опасное ремесло» Письма к М. П. Погодину из славянских земель. Вып. 3. С. 608..

Думку про гуртування галицької молоді навколо Зубрицького Франко взяв од Терлецького, але той мовив, по-перше, про неочікувано значну кількість колишніх учасників Шашкевичевого гуртка («Сумний се факт, що велика частина колишнього Шашкевичевого кружка в 50-тих роках почала приставати до Зубрицького і його ненародних стремлінь»), та й то з них називав лише Я. Головацького Терлецький О. Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. ... С. 60., а загалом писав не про численні молоді сили, а про невелику групу молодих невдах: «... з початком 50-тих років» Зубрицький «став поволи осередком, коло якого збиралась і кристалізувалася нова громадка людий з подібними, як він, поглядами на нарід і мужика» Там само. С. 59.; «... доволі зізольований донедавна... Зубрицький побачив коло себе невелику громадку людий, зломаних вправді, прибитих і нездібних уже до ніякого енер- ґічного діла, але зате тим покірніщих і услужніщих» Там само. С. 61.. Такого висновку Терлецький дійшов на основі характеристики, що її в листі до Погодіна від 7/19 червня 1856 р. Зубрицький дав С. Шеховичу («ненадежный молодой человек»), хоча й перекладав на нього, з остороги за свою репутацію в австрійської влади, редагування журналу «Семейная Библиотека»: «... небрежно было бы человеку, имеющему состояние или чин, выставляться на неудовольствие, а может быть, и гонение, такому же, как Шихович, вертопраху, все равно - а нам хочется иметь журналец» Письма к М. П. Погодину из славянских земель. Вып. 3. С. 596.. Згодом К. Сту- динський окреслив коло тих галичан, які, за його здогадом, у 1850-х роках зазнали москвофільського впливу Зубрицького: І. Гушалевич, І. Головацький, Б. Дідицький, Я. Головацький, М. Малиновський, І. Здерковський, С. Шехович Студинський К. Передмова. Кореспонденция Якова Головацького в літах 1850-62. Львів, 1905. С. XLIX-L, LII-LX, LXV, LXXV..

У Нарисі ІУРЛ Зубрицького в підсумку схарактеризовано так: «Прихильник аристократичних поглядів, він був батьком доктрини про єдність усього руського народу, і на галицько-руське наріччя дивився з погордою, як на “язык пастухов”, нездібний до вищого духового розвою» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 41. С. 297..

У пізній статті «Азбучна війна в Галичині 1859 р.» (Записки НТШ. 1913. Т. 114116) Франко став на захист Зубрицького, якого Евсебій Черкавський, громадсько-політичний та освітній діяч, у «губерніальному звіті» («Bericht des galiz. Statthalterei - Prдsidiums vom 27 April 1859 an die oberste Polizeibehцrde in Wien») («Звіт президії Галицького крайового намісництва від 27 квітня 1859 р. Головній поліційній управі у Відні») викривав у русофільстві. Франко назвав «глупим» його «закид проти історії галицького-руського княжества, написаної Денисом Зубрицьким, у якій буцімто “mit Wehmut und Sehnsucht gedacht wird” [обмірковується з сумом і журбою (нім.) - Є. Н.] про зміну відносин у Галичині, а росіянам віддається великі похвали за їх побожність» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 47. С. 606.. За Франковими словами, автор цієї політичної інсинуації «виявляє елементарне нерозуміння історичного представлення та історичної критики і притім бажає відгадати думки там, де нема виразних слів. Тут же він закидає Ставропігійському інститутові, що прийняв на себе розпродаж тої книжки, і зазначує з задоволенням, що губернія відмовила їй на те дозволу» Там само. С. 606-607..

Проблема впливу Погодіна на Зубрицького. Михайло Погодін уперше відвідав Львів 1835 р., але тоді ще не познайомився із Зубрицьким, а зустрівся з ним під час другого приїзду - влітку 1842 р. Тишинська Е. Поґодін і Зубрицький. Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1912. Т. 110. Кн. 4. С. 104-106.. Від 8/20 серпня 1839 р. до кінця життя Зубрицький листувався з Погодіним, був його однодумцем, вважаючи «карпаторосів» і росіян різними гілками єдиного давньоруського народу. Лист до Погодіна від 7/19 червня 1856 р. Зубрицький підписав: «Д. И. Зубрицкий. Атаман Погодинской колонии в Галиции» Письма к М. П. Погодину из славянских земель. Вып. 3. С. 598.. Натомість у листуванні зі словенським мовознавцем і славістом Єрне- єм Бартолом Копітаром Зубрицький, видаючи себе за «дійсного католика», в низці наукових і церковних питань був нещирим, як показав на конкретних прикладах К. Студинський, зауваживши: «В Зубрицького, очевидно, було дві душі: католицька для католика Копітара, а православна для православного Поґодіна» Студинський К. Копітар і Зубрицький. [Додаток]: Листи Дениса Зубрицького до Вартоло- мея Копітара. Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1918. Т. 125. С. 123..