Франкова характеристика Дениса Зубрицького як галицького фольклориста, історика та москвофіла

Судячи з опублікованих листів Зубрицького до Погодіна, він добре володів російською мовою і вправно писав нею, намагаючись «по возможности избегать и хохлацизмов, и полонизмов» (лист до Погодіна від 1/13 червня 1851 р. Письма к М. П. Погодину из славянских земель. Вып. 3. С. 586.). Певно, у 1809-1861 рр. ніхто з галицьких українців не опанував російської мови на такому високому рівні, як Зубрицький. Українську мову він зневажливо трактував як «польско-хохлацкое платье» Там само., «мужицко-польско-русское наречие» (лист від 5/17 травня 1852 р.) Там само. С. 587-588., «польско-хохлацкое наречие», «хохлацкое наречие»; церковнослов'янську мову вважав застарілою і не приймав штучного язичія (лист від 9/21 квітня 1858 р.) Там само. С. 608.. У листі від 7/19 грудня 1858 р. Зубрицький схвально відгукнувся про фольклорно- збирацьку діяльність П. Куліша, проте з великодержавного російського погляду осудив його книжечку «Граматка» (СПб., 1857), яку хибно сприйняв не як буквар, а як граматику української мови: «В одной Руси две русские граматики, следовательно - два языка, две литературы, два народа и, конечно, две державы... Пусть болтает простолюдин, как его мать учила, а язык словесности должен быть один в целом народе. Полезнее бы было обучать своих земляков, сколько возможно, великорусскому языку» Там само. С. 612-614..

За спостереженням української греко-католицької діячки, учительки й істори- кині в Галичині Евстахії Тишинської (1872-1944), польські й українські історики приписують «велике значення» впливові Погодіна на «відродженє Галицької Руси», але одні - в додатному сенсі, інші - у від'ємному. На думку одних - О. Огоновського, О. Барвінського, О. Терлецького, К. Суданського, польських істориків Г Богдан- ського та Ю. Краєвського Тишинська Е. Поґодін і Зубрицький. С. 108-110., - «Поґодін прибув до Галичини, післаний росийським правительством, щоби переконати галицьких русинів про єдність народу і мови росийської та української, а через се позискати їх для Росії Орудєм тої роботи Поґодіна був історик Галичини Зубрицький...» Там само. С. 107.. На думку інших - Я. Словацького, М. Драгоманова, Ф. Свистуна, І. Свєнціцького Там само. С. 110-112., - «діяльність Поґодіна в Галичині не лише що не була шкідливою, але - противно - корисною, як для розбудженя народної свідомости, так і умового руху Галицької Руси. Поґодін тим, що дав імпульс галицьким русинам до дослідів на поли рідної історії, мови, до збираня старинних пам'яток, достарчаючи їм нових видань історичних і ознайомлюючи їх з умовим рухом в Росії взагалі і з літературою українською зосібна, причинився не лиш до розбудженя умового руху, але і народної свідомости Галицької Руси» Там само. С. 107.. Проміжне становище в оцінці діяльності Зубрицького займав В. Коцовський Там само. С. 110..

Евстахія Тишинська твердила, що перший погляд поділяв Франко, але при цьому цитувала (у власному українському перекладі) висловлювання про вплив на Зубрицького «панславістів з Москви», передусім Погодіна, які схиляли його та І. Словацького «до своїх ідей про єдність народа і мови великоросійської і галицької і дораджували змагати до присвоєння собі літературної мови росийської» Там само. С. 108., з анонімної статті польською мовою «Zarysy ruchu literackiego Rusinow» Варшавський журнал: Ateneum. 1885. T. 3. № 8. S. 339., яка належить О. Кониському.

Натомість зрілий Франко не вважав вплив Погодіна на Зубрицького буквальним і вирішальним, та й взагалі піддав сумніву поширену думку про зумисний русифікаторський вплив цього російського історика й письменника на галичан. У статті «Літературне відродження полудневої Русі і Ян Коллар» (Jan Kollar. 1793-1852: sbornik stati o zivote, pusobeni a literarrn cinnosti pevce «slavy dcery» na oslavu jeho stoletych narozenin. Ve Vidni, 1893) зазначив, що Зубрицький, «познайомившися 1838 р. [насправді 1842 р. - Є. Н.] з М. Погодіним, по-своєму, а властиво зовсім по-шляхетськи, зрозумів його ідеї о слов'янській взаємності як конечність зректися своєї народності, мови і традицій і зіллятися водно з якою-небудь пануючою: у Зубрицького такою пануючою народністю була зразу польська, а потім російська» Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Т 29. С. 45..

У праці «Стара Русь» Франко з'ясовував справжню роль Зубрицького та Погодіна в пропаганді москвофільства у Галичині, переглядаючи усталені погляди на цю проблему (зокрема свої, висловлені у статті «Южнорусская литература», 1904 р.): «Спеціально ж щодо історії 50-их років залюбки звалювано головну вину на Дениса Зубрицького і на згруповану довкола нього “Погодинську колонію”, хоча сформування і розцвіт тої “колонії” припадає ще на 40-ві роки, а в політиці 50-их років Зубриць- кий, старий і немічний чоловік, зайнятий надто кабінетовою науковою працею, не грав майже ніякої ролі»Покажчик купюр: (до Зібрання творів Івана Франка у п'ятдесяти томах). Київ: Наукова думка, 2009. С. 193. На жаль, через недогляд у «Покажчику купюр» не відновлено розділи V і VI «Старої Русі», опубліковані в книжках 11-й і 12-й ЛНВ (т. 36) за 1906 р.. Таких несподіваних висновків Франко дійшов на основі вивчення листів Зубрицького до Погодіна, вміщених у третьому випуску книжки «Письма к М. П. Погодину из славянских земель (1835-1861)» (1880), на яку покликався (вказав рік видання першого випуску: 1879 р.): «Наївністю було би бачити корінь лиха в Погодіні та нібито залежній від нього та готовій працювати по його вказівках галицькій “погодинській колонії”... найпильніший його кореспондент Денис Зубрицький мовчить від мая 1847 до червня 1851, озивається знов одним листом у маї 1852, дальшим у лютім 1854, а потім живіше листується аж у 1856 р. І власне листи з 1851, 1852 і 1854 р. не мають у собі, крім принагідних політичних рефлексій балакуна Зубрицького, ніякого натяку на жодну практичну політику; Зубрицький усе хорий, клопочеться книжками та своїми науковими працями... з біографії Погодіна знаємо, що він політичним агентом російського правительства не був ніколи. в політичну агітацію Погодіна в Галичині в москвофільськім дусі в 50-их роках годі нам повірити; в доступнім нам матеріялі нема ані сліду якогось факту, де би Погодін наклонював когось із галичан до якоїсь політичної агітації, вказував які політичні цілі і розвивав якісь плани» Там само. С. 197.. Справді, з листів видно, що Зубрицький не так підпадав під вплив Погодіна, як убачав у ньому однодумця і звірявся йому у своїх москвофільських поглядах. Листів же Погодіна до Зубрицького в його архіві не виявлено. К. Студинський припускав, що обачний Зубрицький їх знищив, бо вони «могли його компромітувати» Студинський К. З кореспонденциї Дениса Зубрицького. (Рр. 1840-1853) / (Відбитка з XLIII т. Записок Наукового Товариства ім. Шевченка.). Львів, 1901. С. 2. - треба думати, перед австрійською владою.

Натомість на підставі видання К. Студинського «Кореспонденция Якова Голо- вацького в літах 1850-62» (Львів, 1905) Франко вбачав «сліди... обдуманих політичних заходів» Покажчик купюр. С. 197. у листуванні братів Головацьких - Якова та Івана - і «центром того кружка, чи тої конспірації» вважав Я. Головацького Там само. С. 198.. Спостерігши з листа редактора урядового часопису «Земскїй правительственный ВЪстникъ для Королевства Угорщины» (виходив у Будині в 1850-1859 рр.) москвофіла о. Івана Раковського до Зубрицького з травня 1852 р. Студинський К. З кореспонденциї Дениса Зубрицького. С. 56., що «сам Зубрицький не мав відваги чи охоти жадати» від І. Головацького «змін язикових» у віденському «Вістнику для Русинов Австрійскої Держави» («соприближения к чистому русскому языку»), Франко дійшов висновку: «Видно, що він [Зубрицький - Є. Н.] не належав до конспірації, хоча конспіратори вважали його за свого і користувалися його авторитетом» Покажчик купюр. С. 210.. Так, провідну роль у москвофільській агітації 1850-х років Франко відводив не «Погодінській колонії» на чолі з «атаманом» Зубрицьким, а «москвофільській конспірації» Там само., у якій тон задавали Я. та І. Головацькі й до якої належали, судячи з їхнього листування, ще «кілька людей» Там само. С. 198. (конкретних осіб Франкові встановити не вдалося, і це підважує його гіпотезу про існування окремого конспіративного гуртка). Своєю суттю така переакцентація була коригуванням висновку, якого раніше дійшов К. Студинський, з тією відмінністю, що Франко вважав Я. Головацького за провідника не «Погодінської колонії», а окремої «москвофільської конспірації»: «З численних зсилок на листи, писані до Якова Головацького, виходить, що Зубрицький, тоді вже старець, давав лише фірму кружкові “Погодинской колонии”, що однак дійсним провідником його був Яков Головацький. Останній нав'язав був широкі зносини не лише в Галичині і Відни, але також між угорськими русинами. Він був немовби центром, серед якого розвивалося житє “Погодинской колонии” і її сторонників» Студинський К. Передмова. С. CII..

Відтак, прийнявши та скоригувавши висновок Студинського, Франко, всупереч власному попередньому твердженню в огляді «Южнорусская литература» - про провідну громадську роль Зубрицького, - в Нарисі ІУРЛ зауважив: «В публічнім житті 50-тих років Зубрицький, зайнятий своєю науковою працею, не брав ніякого уділу» Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Т. 41. С. 297.. Точніше сказати, Зубрицький як речник москвофільства уникав публічності, волів діяти негласно. Варто додати, що в 1840-1850-х роках Я. Головацький був головним помічником Зубрицького у збиранні старих друків і рукописів, а Зубрицький навзаєм допомагав йому заводити нові знайомства, діставати книжки з Російської імперії, урешті, саме Зубрицький постарався, щоб Михайло Малиновський, гімназійний греко-католицький катехит, публіцист, історик, один із засновників Головної Руської Ради, її секретар у 1848-1851 рр., вніс подання на те, щоб Яків Головацький обійняв новостворену кафедру української мови і словесності Львівського університету Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. Записки Наукового то-вариства імені Шевченка. Львів, 1910. Т. 95. Кн. 3. С. 101-102.. Ба більше, вплив Зубрицького мав фатальні наслідки: «приятелювання із Зубрицьким переломило житє Головацького» - він став затятим москвофілом, утратив кафедру й емігрував до Російської імперії. М. Возняк переповів таку звістку: «Один чоловік (нині живий) чув сам під час свойого побуту в Росії, як Головацький гірко нарікав, що саме Зубрицький втрутив його в пропасть, з якої годі було й видістатися Головацькому» Там само. С. 102..

Не взявши до уваги Франкової розвідки «Стара Русь» (на неї немає покликів у її статті), Е. Тишинська розвивала свою думку щодо проблематичності впливу Погодіна на Зубрицького і загалом на галичан у тому самому напрямі: «Зубрицький і без впливу Поґодіна в тій порі був би таким, яким був для своєї суспільности, бо ж його суспільні і політичні погляди, хоч дуже споріднені з поґодинськими, розвинулися і виробилися зовсім незалежно від впливу Поґодіна, з котрим Зубрицький нав'язав переписку в 61, а особисто пізнався в 64 р. життя, коли його політичні і суспільні погляди були вже вироблені і скристалізовані, а погляд на світ був зовсім готовий» Тишинська Е. Поґодін і Зубрицький. С. 119.. Згідно зі слушним висновком дослідниці, «Зубрицький не завдячує виробленя своїх поглядів на світ

Поґодінови. Рівно ж не Поґодін, а обставини зробили його до 1848 р. провідником москвофільської кольонії» Там само. С. 121.. Спираючись на конкретні приклади, авторка спростовувала поширені уявлення про буцімто цілеспрямований русифікаторський вплив Погодіна на галицьких українців (а на хибність таких уявлень уже раніше звернув увагу Франко) і допускала позитивне значення їхніх культурних зв'язків із російським діячем: «Нові історичні виданя, подавані Поґодіном, дали галицьким русинам змогу познайомитись з давною руською історією взагалі, а з українською спеціально»; «книжки і статі, що відносяться до української літератури, присилані Поґодіном», допомагали галицьким українцям «пізнати українську історію і літературу», тож «Поґодін міг за посередництвом тих книжок причинитися радше до пробудженя, як до затемненя в них національної свідомости» Там само. С. 117.. Розвідку дослідниця завершила аргументованою незгодою «з тим поглядом, немовби Зубрицький лиш завдяки Поґодінови був отаманом москвофільської “кольонії” і нібито виключно або головно його [Погодіна - Є. Н.] вплив викликав занепад народного напряму до 1848 р., виробленє літературного москвофільства і макаронізму в галицько-руськім письменстві» Там само. С. 122..

Отже, Франко раніше, а Е. Тишинська пізніше спростовували поширені погляди, наче вплив Погодіна на Зубрицького мав вирішальне значення для москвофільської орієнтації останнього і наче Погодін узагалі здійснював цілеспрямований русифікаторський вплив на Зубрицького та інших галичан. Чому Тишинська не покликалася на Франкову статтю «Стара Русь», яка передувала, зокрема, її осмисленню тої самої проблеми впливу Погодіна на Зубрицького, невідомо. Ймовірно, не знала про неї, а коли статтю Тишинської, надіслану на розгляд Історично-філософічної секції НТШ, рекомендували до друку в «Записках НТШ» на засіданні секції 13 липня 1911 р. (реферував статтю історик Іван Кревецький) Хроніка Наукового товариства імени Шевченка у Львові: Справозданє за місяцї: май - сер-пень. 1911. Вип. ІІІ. Ч. 47. С. 12., то, мабуть, ніхто не згадав про існування Франкової розвідки майже шестирічної давності.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Франко був обізнаний з основними історичними працями та частково з листуванням Зубрицького, до видавання якого долучився сам, розглядав його наукову спадщину в контексті української історіографії та фольклористики в Галичині, позитивно оцінив його ранню фольклористичну статтю та історичні праці, на які не раз покликався, але різко осуджував монархічні, поміщицько-шляхетські та радикально-москвофільські переконання Зубрицького. Новаторськими у Франкових висловлюваннях про Зубрицького є припущення про Юрія Рогатинця як автора «Перестороги», заувага про те, що вплив М. Погодіна на Зубрицького й інших галичан перебільшено і що взагалі немає доказів, буцімто Погодін у стосунках з ними вдавався до політичної агітації у москвофільському дусі, а врешті гіпотеза (не досить переконлива, треба визнати) про те, що головним чинником москвофільського руху на теренах Австрійської імперії 1850-х років була не «Погодінська колонія» під проводом Зубрицького, а окрема «москвофільська конспірація», осердя якої становив значно молодший Я. Головацький, якого підтримував брат І. Головацький.

зубрицький історіографія фольклористика

References

Adadurov, V., & Rozhyk, M. (1996). «Khronika Frantsuzkoi revoliutsii» Denysa Zubrytskoho yak istorychne dzherelo napoleonivskoi epokhy. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 231 [in Ukrainian].

Akty, otnosiashchyesia k istorii Zapadnoi Rossii, sobrannyie i izdannyie Arkheohra- ficheskoiu komissiieiu. (1851). (Vol. 4, pp. 203-236). Saint Petersburg [in Russian].

Ateneum. (1885), 3, 8, 339 [in Polish].

Burlaka, H. (Ed.). (2010). Biblioteka Ivana Franka: nauk. opys: v 4 t. (Vol. 1). Kyiv [in Ukrainian].

Burlaka, H. (Ed.). (2015). Biblioteka Ivana Franka: nauk. opys: v 4 t. (Vol. 2). Kyiv [in Ukrainian].

Dovhaliuk, I. (2013). Persha publikatsiia narodnykh melodii u Halychyni. Etnomuzyka: zb. statei ta materialivpamiatiMykoly Lysenka, 9, 93-101 [in Ukrainian].

Franko, I. (1895). Iz perepysky nashykh literaturnykh i politychnykh diiachiv. XI. Lysty D. Zubrytskoho do V. Hanky. Zhytie i Slovo, 4, 82-89 [in Ukrainian].

Franko, I. (1976-1986). Zibrannia tvoriv: v 501. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

Franko, I. (2008, 2011). Dodatkovi tomy do Zibrannia tvoriv u piatdesiaty tomakh (Vols. 51-54). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

Hiuttner, K. Y., fon. (2013). Narodni pisni (A. Vovchak, Trans.). Etnomuzyka: zbirka statei ta materialiv pamiati Mykoly Lysenka, 9, 102-121 [in Ukrainian].

[Holovatskii, Ya.]. (1862). Denys Zubrytskii (Nekroloh). Slovo, 10, 38 [in Ukrainian].

Isaievych, Ya. D. (1963). D. I. Zubrytskyi i yoho diialnist v haluzi spetsialnykh istorychnykh dystsyplin, Naukovo-informatsiinyi biuleten Arkhivnoho upravlinnia URSR, 1, 49-53 [in Ukrainian].

Khronika Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka u Lvovi: Spravozdanie za misiat- si: mai - serpen. (1911), 3 (47), 12 [in Ukrainian].

Kotsovskyi, V. (1894). PamiatyMarkiiana Shashkevycha. Lviv [in Ukrainian].

Kutsyi, I. (2005). Problema «ruskoii» etnonatsionalnoi identychnosti v naukovo- istorychnii spadshchyni Denysa Zubrytskoho. Naukovi zapysky Ternopilskoho nationalnoho pedahohichnoho universytetu imeni VolodymyraHnatiuka. Seriia: Istoriia, 2 [in Ukrainian].

Literaturno-Naukovyi Vistnyk. (1903), 23 (8), 82-93 [in Ukrainian].

Mytsko, I. (2011). Denys Ivanovych iz Zubrytsi Zubrytskyi. In Zubrytskyi D., Khronika Stavropihiiskoho bratstva (I. Svarnyk, Trans.). Lviv: Apriori [in Ukrainian].

O Karpatskoi Rusi (Kratkyi etiud Andreia P. Deshka). (1887). Kievskaia Starina, 19 (11), 537 [in Russian].

Olenych, Ya. (2014). Ukrainsko-polski stosunky XI-XVIII st. u slovianoznavchii spadshchyni Denysa Zubrytskoho. Naukovi zapysky Ternopilskoho nationalnoho pedahohichnoho universytetu imeni VolodymyraHnatiyka. Seriia: Istoriia, 1 (2) [in Ukrainian].

Orlevych, I. (2000). «Ruska Triitsia» i Denys Zubrytskyi. Shashkevychiana: zb. nauk. pr., 3/4 [in Ukrainian].

Orlevych, I. (2000). Stavropihiiskyi instytut u Lvovi (kinetsXVIII- pochatok XIX st.). Lviv: Lohos [in Ukrainian].

Orlevych, I. (2001). Denys Zubrytskyi: shtrykhy do portreta istoryka i hromadskoho diiacha. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist: Yuvileinyi vypusk naposhanu F. Stebliia, 9 [in Ukrainian].

[Partytskyi, O.]. (1880). Pysma ruskykh halychan do Mykhaila Petrovycha Pohodyna v litakh 1836-1861. Denys Ivanovych Zubrytskii. Zoria, 18, 245 [in Ukrainian].

[Partytskyi, O.]. (1880). Pysma ruskykh halychan do Mykhaila Petrovycha Pohodyna v litakh 1836-1861. Denys Ivanovych Zubrytskii. Zoria, 22, 291 [in Ukrainian].

Pashaieva, N. M. (2007). Ocherki istorii russkogo dvizheniia v GalichinieXIX-XXvv. Moscow [in Russian].

Poplavska, N. (2014). Polemichna proza. In Istoriia ukrainskoii literatury: u 12-ty t. (Vol. 2, p. 126). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

Popov, N. (Ed.). (1880). Pisma kM. P Pogodinu iz slavianskikh zemel (1835-1861): v 3 t. (Vol. 3). Moscow [in Russian].

Raikivskyi, I. (2009). Vzaiemyny halytskykh i naddniprianskykh diiachiv u 1830- 1840-kh rokakh. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1 [in Ukrainian].

Shchurat, V. (1912). U Zakhara Avdykovskoho, Nedilia, 17, 2-3 [in Ukrainian].

Studynskyi, K. (1895). Prychynky do istorii unii. Krytychni zamitky na rozvidku d-ra Ivana Franka p. z. «Z dziejow synodu Brzeskiego 1596 r ». Peredruk z Pravdy [in Ukrainian].

Studynskyi, K. (1901). Z korespondentsyii Denysa Zubrytskoho (Rr. 1840-1853) / (VidbytkazXLIIIt. ZapysokNaukovoho Tovarystva im. Shevchenka.). Lviv [in Ukrainian].

Studynskyi, K. (1905). Peredmova. In Korespondentsyia YakovaHolovatskoho v litakh 1850-62 (pp. XLIX-L, LII-LX, LXV, LXXV). Lviv [in Ukrainian].

Studynskyi, K. (1918). Kopitar i Zubrytskyi. [Dodatok]: Lysty Denysa Zubrytskoho do Vartolomeia Kopitara. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 125, 123 [in Ukrainian].

Terletskyi, O. (1903). Halytsko-ruskepysmenstvo 1848-1865 rr. na tli tohochasnykh suspilno-politychnykh zmahan halytsko-ruskoi intelihentsii. Nedokinchenapratsia. Lviv: Vydanie redaktsii Literaturno-Naukovoho Vistnyka [in Ukrainian].

Tsyhanyk, M. (2015). Postat Denysa Zubrytskoho v naukovykh viziiakh Ivana Franka. VisnykLvivskoho universytetu. Seriia: Filolohichna, 62, 229-236 [in Ukrainian].

Tyshynska, E. (1912). Pogodin i Zubrytskyi. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 110 (4), 104-106 [in Ukrainian].

Vozniak, M. (1910). Studii nad halytsko-ukrainskymy hramatykamy XIX v. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 95 (3), 101-102 [in Ukrainian].

Zubrytskii, D. (1852). Istoriia drevniaho Halychsko-russkaho kniazhestva (Pt. 1). Lviv [in Russian].

Zubrytskyi, D. (2014). Pro spiv prostoho ludu (I. Dovhaliuk, Trans.). Etnomuzyka: zb. statei ta materialiv, prysviachenapamiati Yuriia Slyvynskoho, 10, 117-127 [in Ukrainian].

Zubrzycki, D. (1823). Ьber galizische Volkslieder (Von dem Herrn Dionysius Zu- brzycki). Der Pilger von Lemberg, ein neuer, nach dem Horizonte von Lemberg eingerichteter Almanach, auf das Jahr nach Christi Geburt 1823, 44-45 [in German].

Zubrzycki, D. (1823). О spiewach ludu pospolitego (Przez Dyonyzego Zubrzyckiego). In Pielgrzym Lwowski, czyli wedlug nadpoziomu Lwowskiego ulozony Kalendarz na rok po narodzeniu Chrystusa 1823 (p. 49-50). Lviv [in Polish].

Размещено на Allbest.ru