Остракізм Олександра Карпенка у період роботи в інституті суспільних наук академії наук Української радянської соціалістичної республіки у Львові

Ця ж позиція виявилась і під час розгляду іншого важливого питання - формулювання думки зборів щодо «рецензії». Роль М. Кравця і тут була вирішальною. Констатацією того, що «т. Карпенко визнав свої помилки», йому вдалося перевести увагу зборів на саму рецензію. Тільки-но він це зробив, як відразу пролунало: «Якщо говорити про рецензію, то на неї можна навести ще більше критики» Із стенограми партійних зборів Інституту суспільних наук АН УРСР. С. 749.. Так виявилось, що лінія обласного партійного керівництва насправді наштовхується на приховане несприйняття. Негласна підтримка О. Карпенка і солідарність з ним, виступ М. Кравця та висловлена претензія щодо якості «рецензії», підтримана зборами, додали Олександру Юхимовичу впевненості, допомогли вистояти перед брутальним наступом на основи його наукового бачення характеру революційного руху в Східній Галичині. Проте і після зборів критика концепцій О. Карпенка не припинилась. І. Компанієць у статті «Правдиво висвітлювати історію революційного руху на західноукраїнських землях», опублікованій в органі ЦК КП України (!) газеті «Радянська Україна» за 10 вересня 1958 р., виділив цілу низку «недоліків», нібито допущених О. Карпенком у статті. Зокрема те, що він подає путч буржуазії за «революцію» Компанієць І. Правдиво висвітлювати історію революційного руху на західноукраїнських землях. Радянська Україна. 1958. 10 вересня. (Детальніше див.: Пендзей І. В. Олександр Карпенко - дослідник ЗУНР. Галичина. 2014. Ч. 25-26: До 95-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки. С. 349). Усіх «критиків» перевершив В. Маланчук у брошурі «Історія однієї зради» (Маланчук В. Історія однієї зради. Львів, 1958)..

Олександр Юхимович, якого позбавили можливості відповісти у пресі на звинувачення опонентів, став на свій захист у спеціально підготовленому документі - листі-відгуку (на 27 сторінках машинопису), надісланому секретарю ЦК КП України С. В. Червоненку. Відстоюючи право на існування свого, відмінного від загальноприйнятого бачення революційного руху у Східній Г аличині, він покликався на приклад неоднозначної оцінки в радянській історіографії характеру Листопадової революції в Німеччині 1918 р. «Але я ніде не читав, - писав він, - щоб когось з них звинувачували у збоченнях, у відході від марксизму-ленінізму і т. п. гріхах. Навпаки, всі вони одержали всесоюзну трибуну для висловлення своїх поглядів» Із листа О. Ю. Карпенка секретарю ЦК КП України С. В. Червоненку з приводу статті І. Компанійця в газеті «Радянська Україна» 23 вересня 1958 р. Галичина. 2001. Ч. 5-6. С. 60.. О. Карпенко нагадав партійному керівникові його виступ в актовому залі Львівського університету. «Ви, Степане Васильовичу ... закликали сміливо, по-новому ставити наукові проблеми в галузі суспільних наук, розвиваючи історичну науку. Якраз цим і керувався я, коли брався за дослідження впливу Жовтневої революції на революційний рух у Східній Галичині, за дослідження листопадових подій» Там само. С. 59.. О. Карпенко просив секретаря ЦК КПУ «вникнути в суть справи і допомогти відстояти історичну правду». «Степане Васильовичу! Я Вас прошу дозволити мені виступити зі статтею на сторінках республіканської преси. Я Вас прошу припинити травлю і переслідування, так грубо і інтенсивно розпочаті не без відома деяких партійних керівників» Там само. С. 60.. «Досліджуючи вищезгадану проблему я вважав, що роблю відповідальну і почесну справу, бо основна мета дослідження - відвоювання з арсеналу українських буржуазних націоналістів революційних традицій народу, відтворення історичної правди. І хоч сьогодні проти мене, - констатував О. Карпенко, - ведеться широка методично добре організована кампанія, хоч до цієї кампанії докладають свої руки не тільки “учені”, але і деякі партійні керівники, я глибоко переконаний, що основна ідея, яку я відстоюю, що український народ брав активну участь в революції в Австро-Угорщині, є правильна, і пройде певний відрізок часу, і всі змушені будуть це визнати. Я гордий тим, що виявився продовжувачем боротьби Компартії проти різного роду націоналістів і шовіністів в питанні оцінки листопадових подій» Там само.. Невпевнений, що підняті ним проблеми будуть позитивно вирішувати або його інформуватимуть про це (підставою такої недовіри було те, що на свій лист від 22 червня 1958 р. він не отримає відповіді), О. Карпенко просив: «Степане Васильовичу! Якщо питання, поставлені в даному листі, в силу ряду обставин, не можуть бути Вами позитивно вирішені, прошу Вас передати його на розгляд Президії ЦК КП України і дану заяву вважати заявою до Президії ЦК КП України» Із листа О. Ю. Карпенка... С. 60..

Проте переслідування О. Карпенка не тільки не припинились, а навпаки посилились і набули все більш загрозливого для нього характеру. Як наслідок, його монографії: «Жовтнева революція і революційний процес в західноукраїнських землях (1917-1920 рр.)», 26 др. арк., (працю ще в 1957 р. прийняв до друку Держполітви- дав УРСР) і «Міжнародний імперіалізм - організатор окупації західноукраїнських земель (1917-1920 рр.)», 20 др. арк., так і не були опубліковані. Його прізвище як упорядника та відповідального редактора вилучили з підготовленого за його участю і рекомендованого до друку вченою радою Львівського облархіву управління другого тому збірника документів «Під прапором Жовтня (1921-1928 рр.)». Йому не тільки не давали можливості виступити у пресі з відповіддю на «критику», але й відмовили у проханні поїхати в Москву для виголошення в АН СРСР доповіді з дискусійного питання і одержання кваліфікованої консультації спеціалістів; під різними приводами затримували його наукове відрядження в польські архіви, де зберігалися цінні матеріали з досліджуваної ним проблеми тощо Там само..

Явне роздратування партійних чиновників викликало підтвердження О. Карпенком своїх поглядів на характер революційного руху у Східній Галичині в листопаді 1918 р. під час зустрічі з польським істориком Валентиною Найдус на нараді істориків у Львівському університеті в січні 1959 р. Партбюро інституту, яке негайно зібралось, оцінило цей виступ як «неправильну поведінку» і констатувало: Карпенко стоїть на «помилкових» «старих позиціях» Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 55. Арк. 9-10.. Закриті партзбори 29 січня 1959 р., які формально зібралися заслухати звіт О. Карпенка «про виконання тематичної роботи», звинуватили його, що «не виконав» планової роботи, водночас працював над позаплановою, не повідомивши про це відділ, «не відмовився від старих помилок», допускає нові похибки, поводиться «амбітно», «хитрує», не реагує на критику та ін. Там само. Спр. 56. Арк. 7, 9-12.; «що тов. Карпенко в своїй статті в газеті «Львовская правда» виступив дуже поверхово, «себе не обідив» і що це, фактично, не був «самокритичний виступ», а також, що «Відділ науки ЦК вважає, що тов. Карпенко зробив ще дуже мало, щоб виправити свої помилки» Там само. Спр. 52. Арк. 7.. Хоч у його творчому доробку, як зазначалось, були дві монографії, участь у підготовці двох збірників документів, науковця пропонували за несумлінне ставлення до своїх прямих обов'язків «серйозно попередити» Там само. Арк. 6-7, 9-12.. Ухвалили «попередити», все «доробити», «виправити», «не допускати помилок» Там само. Спр. 56. Арк. 18-20..

Львівський обком партії та ЦК КП України, які фактично вимагали від О. Кар- пенка відмовитися від власної концепції, публічно осудити свої «політично невірні підходи», невдоволені його непоступливістю, посилили нападки. У довідці про роботу Інституту суспільних наук АН УРСР, підготовленій у лютому 1959 р. для бюро обкому партії завідувачем відділу науки і культури В. Маланчуком, прізвище О. Карпенка в негативному ракурсі згадувалось шість разів Там само. Арк. 2-6; Довідка відділу науки і культури Львівського обкому КП України про роботу Інституту суспільних наук АН УРСР 27 лютого 1959 р. Культурне життя в Україні: західні землі. Львів, 1996. Т 2: (1953-1966). С. 364-370.. У ній зазначалося: «Старший науковий співробітник відділу історії О. Ю. Карпенко у своїй статті “До питання про характер революційного руху в Східній Галичині у 1918 р.” трактував листопадовий переворот 1918 р. у Львові, як “загальнонаціональне повстання”, намагався характеризувати його як “буржуазно-демократичну революцію”, факт створення контрреволюційної ЗУНР як “прогресивне” явище, ідеалізував західноукраїнську дрібну буржуазію, розглядав революційний рух західноукраїнських трудящих ізольовано від революційного руху трудящих України. Більше того, навіть після рішення партійних зборів інституту і виступів партійної преси Карпенко продовжує відстоювати більшість своїх шкідливих позицій» Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 4; Довідка відділу науки і культури Львівського обкому КП України.. С. 367; Із довідки відділу науки і культури Львівського обкому КП України про роботу Інституту суспільних наук АН УРСР 21 лютого 1959 р. Галичина. 2001. Ч. 5-6. С. 61..

Юрій Кондуфор, завідувач відділу науки і культури ЦК КП України, у доповідній записці про діяльність інтелігенції Львівської області від 23 квітня 1959 р. зазначав, що О. Карпенко у статті «До питання про характер революційного руху у Східній Галичині в 1918 р.» «допустив серйозні методологічні і фактичні помилки. Процес в Галичині розглядає поза революційних подій в Росії», а «спроба переконати читача, що створення так званої Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) - закономірне явище, оббілює деяких націоналістів-діячів» Доповідна записка завідувача відділу науки і культури ЦК КП України про діяльність інтелігенції Львівської області 23 квітня 1959 р. Культурне життя в Україні: західні землі. Т. 2: (1953-1966). С. 385..

Партійні органи непокоїло не тільки рішуче відстоювання О. Карпенком власної концепції революційного руху у Східній Галичині, небажання публічно засудити свої «політично невірні підходи», але й те, що його ідеї, наукові твердження і висновки щодо подій у Західній Україні в листопаді 1918 р., виникнення ЗУНР викликали підвищений інтерес і за стінами установи, у якій він працював. До прикладу, збірник наукових праць львівських вчених за 1957 р. накладом 1 500 примірників, у якому була надрукована проблемна стаття О. Карпенка, швидко розкупили. Особливий інтерес серед інтелігенції викликала опублікована О. Карпенком «Декларація Національної ради». Партійну ортодоксію особливо турбувало, що характер обговорення концепції О. Карпенка на інститутських партійних зборах 5-6 травня 1958 р., як і рукопису його монографій «Жовтнева революція і революційний рух на західноукраїнських землях у 1917-1920 рр.» та «Міжнародний імперіалізм - організатор окупації західноукраїнських земель (1918-1920 рр.)» у відділі історії України, засвідчив: «ідейно-хибні погляди Карпенка у цих питаннях не є одинокими». Зерна «буржуазного об'єктивізму», посіяні О. Карпенком на ниві досліджуваної проблеми, проросли повноцінним колосом у творчості його побратимів. «Є. Яцкевич та Ю. Сливка у своїх рецензіях (1957 р.) [на його роботи - І. П.], - зазначив В. Маланчук у довідці обкому партії, - розвиваючи “теорії” Карпенка, пішли ще далі по шляху апологетизації української буржуазії. Ю. Сливка, наприклад, пише: “Оскільки ми признаємо, що українська буржуазія очолювала революційно-визвольну боротьбу трудящих, то ми повинні інакше підійти до оцінки внутрішньої і зовнішньої політики ЗУНР, яка мобілізувала внутрішні і зовнішні сили на боротьбу з іноземним агресором. Отже, ми повинні говорити не про зрадницьку політику уряду ЗУНР, а тільки про окремі помилки в політиці української буржуазії, оскільки в цілому вона очолила революційно-визвольну боротьбу”» Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 4; Із довідки відділу науки і культури. С. 61; Культурне життя в Україні. Західні землі. Т. 2: (1953-1966). С. 367-368.. У постанові Бюро Львівського обкому КП України про роботу Інституту суспільних наук АН УРСР від 27 лютого 1959 р., складеній на основі «довідки», опальних співробітників звинуватили в ідейних помилках, ревізії марксистської оцінки суспільно-політичних явищ в Західній Україні, трактуванні їх «з буржуазно-націоналістичних позицій» (роботи О. Карпенка, М. Мороза, рецензії Ю. Сливки, Є. Яцкевича тощо) Культурне життя в Україні. Т. 2. С. 370-371..

Крім критики О. Карпенка і його сподвижників, Львівський обком КП України вдався до фронтального наступу на колектив Інституту суспільних наук. Так, В. Маланчук у «довідці» зазначав, «що керівництво інституту і парторганізації, знаючи про хибні позиції авторів рецензії, до останнього часу замовчують їх і не надають належної політичної оцінки.. ,» Із довідки відділу науки і культури. С. 61.. Недостатній контроль керівництва та парторганізації інституту за науковою роботою своїх працівників підкреслювався й у постанові Бюро Львівського обкому КП України від 27 лютого 1959 р. Постанова Бюро Львівського обкому КП України про роботу Інституту суспільних наук АН УРСР 27 лютого 1959 р. Культурне життя в Україні: західні землі. Т. 2: (1953-1966). С. 371.. У цьому вбачали причину, що «окремі працівники інституту ... страждають буржуазно-об'єктивістичним підходом до оцінки тих чи інших явищ і подій». Відтак Бюро Львівського обкому КП України закликало давати політичну оцінку подібним випадкам та переглянути кадровий склад інституту Там само..

Секретар Львівського обкому партії Ф. Коваль на закритих партійних зборах в Інституті суспільних наук 10 березня 1959 р. так само вимагав давати політичну оцінку подібним випадкам та придивитись до кадрового складу інституту, рекомендував «переглянути тематику досліджень» відповідно до вимог XXI з'їзду КПРС, видавати «високоідейні роботи», «позбутися людей, які неспроможні це робити» Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 48-49, 50-51.. Заввідділу В. Маланчук «радив» координувати розробку теми боротьби з українським буржуазним націоналізмом з іншими відділами, опановувати ідейний рівень, складні теоретичні питання, дотримуватись «партійної дисципліни», порядності, а Ю. Сливці - не замовчувати «своїх помилок» Там само. Арк. 52-53.. В ухвалі зборів, де стисло викладено основні положення обкомівської постанови, вказано на «помилки в доборі кадрів» Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 54-56., ухвалено належно на них відреагувати й надалі таких помилок не допускати Там само. Арк. 18-20..

Юрій Кондуфор, завідувач відділу науки і культури ЦК компартії України у доповідній записці про діяльність інтелігенції Львівської області від 23 квітня 1959 р. відзначав, що: «Не задовільною є справа з підбором, роботою з кадрами. Директор Інституту суспільних наук АН УРСР Крип'якевич взяв на роботу Нудьгу, Дашкевича і М. Мороза, які повернулися після покарання, і які не становлять наукової цінності. Але під різним приводом не приймають людей, рекомендованих партійними органами» Доповідна записка завідувача відділу науки і культури ЦК КП України... С. 388..

Дирекція Інституту суспільних наук, взявши до уваги критику своєї діяльності, для виконання рішення партійних зборів інституту від 5-6 травня 1958 р. доручила групі науковців (М. Герасименко, М. Кравець, Г Ковальчак) виступити з науковою статтею, присвяченою аналізу концепції О. Карпенка. Опублікована у березневому номері Українського історичного журналу, вона нібито «спростовували» «хибну концепцію О. Карпенка» Герасименко М., Кравець М., Ковальчак І. До питання про характер подій у Східній Галичині на початку листопада 1918 р. Український історичний журнал. 1959. № 3. С. 85-94. Детальний аналіз цієї статті див.: Пендзей І. В. О. Ю. Карпенко і радянська історіографія ЗУНР. Український історичний журнал. 2015. № 3. С. 137-158..

Ідейно-теоретична критика «товаришів» по партії і роботі в інституті, чергові звинувачення в методологічних помилках, висловлені у цій статті, поєднувалися з жорстким партійним переслідуванням О. Карпенка. На партзборах 14 вересня 1959 р., як і на всіх інших зібраннях, науковця знову згадано в негативному сенсі: «чимало недоопрацював», «слабо озброєний марксистською методологією, некритично використав джерела», тому «громадськість засудила» його антинаукові концепції у висвітленні подій 1918 р. Хиби методологічного характеру допустив у статті «До питання про виникнення і організаційне оформлення КПЗУ» Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 115-119.. Фактично від О. Кар- пенка вимагали відмовитись від власної концепції, публічно засудити свої «політично невірні підходи». Однак відвернутися від вистражданого у творчих муках і обґрунтованого солідною джерельною базою бачення подій 1918 р. О. Карпенко не зміг, не зумів «повністю покаятися» або «відмовитися від помилок» Бадяк В. Олександр Карпенко очима студента. С. 48..

Зазнавши повної невдачі у спробах приборкати самобутнього вченого шляхом морально-політичного тиску і переслідувань, партійна ортодоксія використала свою останню перевагу: визначати долі людські не за професійними якостями їхніх носіїв, а за виконанням партійних інструкцій і настанов, адміністративних рішень. Дирекція та партбюро Інституту суспільних наук, покликаючись на невиконання О. Карпенком тематичного плану і непартійну поведінку, змушені були дати негативну характеристику, а конкурсна комісія інституту, яка обговорювала питання про заміщення штатних посад старших наукових співробітників відділу історії України, не рекомендувала його на заміщення штатної посади старшого наукового співробітника цього відділу. Вчена рада 30 вересня 1959 р. підтримала конкурсну комісію і на підставі її висновку не переобрала О. Карпенка на посаду старшого наукового співробітника відділу Держархів Львівської обл. Ф. П-575. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 161-162.. О. Карпенко «допустив серйозні помилки методологічного характеру, які гостро критикувалися в пресі і науковою громадськістю», «незважаючи на визнання своїх помилок раніше, він знову висвітлює події в Східні Галичині початку листопада 1918 р. з антинаукових позицій», а «помилки методологічного характеру допущені і в статті “До питання про виникнення і організаційне оформлення КПСГ (1919-1923 рр.)”» Там само.. Тобто аналізували не об'єктивну оцінку суспільно-політичних явищ у Східній Галичині, подану О. Карпенком, а ідейно-політичні та ідеологічні «помилки». Крім того, опального вченого позбавили можливості виїзду за кордон, права участі в наукових конференціях у Польщі (Жешуві) та НДР (Берліні), на які його запросили, і можливості безпосереднього спілкування з зарубіжними вченими. Він надовго став «невиїзним». На думку О. Карпенка, прискорило рішення про його звільнення «те, що у Відні на фестивалі група українських емігрантів (Стахів та ін.) у розмові зі Львівською делегацією цікавилась ним і позитивно оцінила його статті, незважаючи на окремі його “більшовицькі помилки”» Там само. Арк. 137.. Звітно-виборні партзбори 8 жовтня 1959 р. всю провину за прийняте вченою радою рішення поклали на О. Карпенка. У доповіді секретаря парторганізації М. Івасюти зазначалось: «Партбюро, дирекція, відділ історії робили чимало, щоб Карпенко став на правильний шлях у своїй роботі як науковець і, перш за все, як комуніст. Але нема позитивних результатів. Обіцяв на партзборах подати новий варіант тематичної роботи з розгорнутою критикою своїх помилок, але не зробив ... Карпенко по суті продовжує відстоювати свої помилкові позиції ... протиставив себе відділу» Там само. Арк. 161-162.. В інших виступах було вловлено натяки «жалю», що «так трапилося», але в «прикрій ситуації» винний насамперед Карпенко, бо «не прислухався до порад», «критики» Там само. Арк. 138, 140-141; Бадяк В. Олександр Карпенко очима студента. С. 49.. Директор інституту І. Крип'якевич не поспішав із звільненням з роботи О. Карпенка. За його порадою Олександр Юхимович звернувся до ЦК КПРС та в президію АН УРСР. Остання своєю постановою, покликаючись на порушення положення про конкурси, відмінила рішення про звільнення. Однак на вимогу В. Маланчука він все-таки був звільнений з роботи в Інституті суспільних наук АН УРСР. Така була жорстока реальність і розплата за ідейно-політичні, ідеологічні та методологічні «помилки» в науковій роботі вченого.

References

1. Badiak, V (2001). Oleksandr Karpenko ochyma studenta i naukovtsia. Halychyna: naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Naposhanuprofesora Oleksandra Karpenka, 5-6, 46 [in Ukrainian].

2. Dopovidi ta povidomlennia Lvivskoho derzhavnoho universytetu. (1957), 7 (2), 20 [in Ukrainian].

3. Dopovidna zapyska zaviduvacha viddilu nauky i kultury TsK KP Ukrainy pro diialnist intelihentsii Lvivskoi oblasti 23 kvitnia 1959 r. (1996). In Kulturne zhyttia v Ukraini: zakhidni zemli. Dokumenty i materialy (Vol. 2, p. 385). Lviv [in Ukrainian].

4. Dovidka viddilu nauky i kultury Lvivskoho obkomu KP Ukrainy pro robotu Instytutu suspilnykh nauk AN URSR 27 liutoho 1959 r. (1996). In Kulturne zhyttia v Ukraini: zakhidni zemli. Dokumenty i materialy (Vol. 2, pp. 364-370). Lviv [in Ukrainian].

5. Dudykevych, B., & Malanchuk, V. (1958, Berezen 9). Za obiektyvne vysvitlennia istorychnoho protsesu v Zakhidnii Ukraini. Vilna Ukraina [in Ukrainian].

6. Hamretskyi, Yu. M. (1958). Obhovorennia v Instytuti istorii AN URSR prats, yaki vyishly do 40-richchia Velykoho Zhovtnia. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 229 [in Ukrainian].

7. Herasymenko, M., Kravets, M., & Kovalchak, I. (1959). Do pytannia pro kharakter podii u Skhidnii Halychyni na pochatku lystopada 1918 r. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 85-94 [in Ukrainian].

8. Iz dovidky partiinoi komisii pry Lvivskomu obkomi KP Ukrainy, pidhotovlenoi do rozghliadu personalnoi spravy O. Yu. Karpenka na zasidanni biuro obkomu partii 17 travnia 1972 r. (2001). Halychyna: naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Na poshanuprofesora Oleksandra Karpenka, 5-6, 66 [in Ukrainian].

9. Iz dovidky viddilu nauky i kultury Lvivskoho obkomu KP Ukrainy pro robotu Instytutu suspilnykh nauk AN URSR 21 liutoho 1959 r. (2001). Halychyna: naukovyi i kulturno- prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Na poshanu profesora Oleksandra Karpenka, 5-6, 61 [in Ukrainian].

10. Iz lysta O. Yu. Karpenka sekretariu CK KP Ukrainy S. V. Chervonenku z pryvodu statti I. Kompaniitsia v hazeti «Radianska Ukraina» 23 veresnia 1958 r. (2001). Halychyna: naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Na poshanu profesora Oleksandra Karpenka, 5-6, 61 [in Ukrainian].

11. Iz stenohramy partiinykh zboriv Instytutu suspilnykh nauk AN URSR pro ideinyi i naukovyi riven publikatsii instytutu 6 travnia 1958 r. (2006). In Kulturne zhyttia v Ukraini. Zakhidni zemli (Vol. 3, p. 741). Lviv [in Ukrainian].

12. Karpenko, O. (1958). Borotba robitnychoho klasu Skhidnoi Halychyny proty vlady ukrainskoi burzhuazii pid chas isnuvannia ZUNR. Z istorii zakhidnoukrainskykh zemel, 69-86 [in Ukrainian].

13. Karpenko, O. Yu. (1956). Vplyv Velykoi Zhovtnevoi sotsialistychnoi revoliutsii na pidnesennia revoliutsiinoho rukhu v Zakhidnii Ukraini v 1918-1923 rr. Abstracts of the Scientific Conference of Historians. (pp. 3-4). Lviv [in Ukrainian].

14. Karpenko, O. Yu. (1957). Do pytannia pro kharakter revoliutsiinoho rukhu v Skhidnii Halychyni v 1918 r. Z istorii zakhidnoukrainskykh zemel, 1, 84 [in Ukrainian].

15. Karpenko, O. Yu. (1993). Lystopadova 1918 r. natsionalno-demokratychna revoliutsiia na zakhidnoukrainskykh zemliakh. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, 27 [in Ukrainian].

16. Karpenko, O. Yu. (1993). Utvorennia Zakhidno-Ukrainskoi Narodnoi Respubliky - vikopomnyi chyn ukrainskoho narodu. Proceedings of the International Scientific Conference dedicated to 75 Anniversary of West Ukrainian People S Republic. (p. 8), Ivano- Frankivsk, 1-3 lystopada 1993. Ivano-Frankivsk [in Ukrainian].

17. Kobuta, S., & Mytsan, K. (2001). Zhyttia, prysviachene sluzhinniu nautsi: do 80-littia profesora O. Yu. Karpenka. Halychyna: naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Naposhanuprofesora Oleksandra Karpenka, 5-6, 26 [in Ukrainian].

18. Kompaniiets, I. (1957). Revoliutsiinyi rukh v Halychyni, Bukovyni ta na Zakarpatti pidvplyvom idei Velykoho Zhovtnia (1917-1920 rr.). Kyiv [in Ukrainian].

19. Kompaniiets, I. (1958, Veresen 10). Pravdyvo vysvitliuvaty istoriiu revoliutsiinoho rukhu na zakhidnoukrainskykh zemliakh. Radianska Ukraina [in Ukrainian].

20. Malanchuk, V (1958). Istoriia odniiei zrady. Lviv [in Ukrainian].

21. Pendzei, I. V (2014). Oleksandr Karpenko - doslidnyk ZUNR. Halychyna: naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Do 95-richchia utvorennia Zakhidno-Ukrainskoi Narodnoi Respubliky, 25-26, 349 [in Ukrainian].

22. Pendzei, I. V. (2015). O. Yu. Karpenko i radianska istoriohrafiia ZUNR. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 137-158 [in Ukrainian].

23. Postanova Biuro Lvivskoho obkomu KP Ukrainy pro robotu Instytutu suspilnykh nauk AN URSR 27 liutoho 1959 r. (1996). Kulturne zhyttia v Ukraini: zakhidni zemli (Vol. 2, p. 371). Lviv [in Ukrainian].

24. Postanova zboriv partiinoi orhanizatsii Instytutu suspilnykh nauk Akademii nauk URSR vid 6 travnia 1958 r. (2006). Kulturne zhyttia v Ukraini. Zakhidni zemli (Vol. 3, pp. 750-751). Lviv [in Ukrainian].

25. Slyvka, Yu. (2001). Lvivskyi period naukovo-pedahohichnoi diialnosti Oleksandra Karpenka (1949-1978 rr.). Halychyna: naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys: Na poshanu profesora Oleksandra Karpenka, 5-6, 12 [in Ukrainian].

26. «Z istorii zakhidnoukrainskykh zemel». (1957), 1 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru