Незалежність у протистоянні з "русским миром": філософсько-педагогічний вимір

Україна змогла вистояти перші найскладніші з точки зору стабільності системи роки і простояти 30 років. Це - на 10 років більше, ніж міжвоєнний період, коли існували Польща чи країни Балтії. При цьому, Україна впродовж 23 років свого існування була єдиною з колишніх республік СРСР (без країн Балтії), яка зберегла мир, уникнула громадянських воєн, кровопролить і втрат території, при цьому не ставши диктатурою. Стійкість української системи виявилась достатньою для того, що для її руйнування Росії довелося починати з прямого збройного вторгнення (окупація Криму і Іловайськ) і постійного відвертого збройного втручання.

Проте війна України за незалежність не завершена. Її відлік можна коректно починати з Перших визвольних змагань 1917 - 1921 рр., зображуючи історію ХХ ст.. як чергування різних етапів цієї боротьби. Перемога 1991 р. справила фатально хибний заспокійливий вплив, що спричинив нерозуміння більшістю українського суспільства цього виміру політичного буття. Це стало однією з причин, що уможливила російську агресію 2014 р. Історію з 1991 р. можна зображувати як триваючу незавершену Українську революцію, що має національно-визвольний та ліберально-демократичний виміри, і мала три етапи («три Майдани» - 1991, 2004, 2013-2014 рр.). Сучасна стадія «гарячої» війни - лише черговий етап столітньої історії. Ця історія не буде завершена до розв'язки сюжету цієї драми - протистояння імперії і повсталої колонії, що бореться за незалежність. Доки імперія не відмовиться від свого імперіалізму, доки остання імперія Європи не перетвориться на демократичну націю (можливо, це відбудеться лише внаслідок розпаду Російської колоніальної імперії так, як це сталося навіть з Британською імперією) - доти не завершиться наша війна, і доти триватимуть відлуння Великої війни, що почалася 1914 р.

Саме тому провалились всі пошуки «об'єднавчої ідеї», що мала би об'єднати міфічний «схід і захід». Неможливо об'єднати вовка і зайця, лоялістів авторитарної імперії та громадян повсталої незалежної нації. У них два протилежних сакральні космоси, це - різні галактики. Для нас вища політична цінність є Україна, для них горизонтом їхнього політичного світогляду є «Отечество от Москвы и до окраин». Завдання-питан- ня про «об'єднання» поставлене спочатку хибно - хіба що якщо на меті об'єднати один народ від Чопа до Уелена. Натомість, об'єднання українців (у сенсі політичної нації), здається, є давно фактом. Тоді питання має формулюватися інакше: як охопити лоялістичне проімперське та байдуже невизначене (орієнтоване на цінності виживання) населення, як успішно протистояти імперському наративу, який іде у контрнаступ, де, як і за допомогою чого імперський наратив тримається в Україні? Таке питання - не суто українське, воно тотожне таким же питанням у Білорусі, країнах Балтії тощо.

Школі і системі освіти належить центральне значення у цій справі. Саме освіта є головним джерелом поширення і підтримки (останнім часом, також ЗМІ, але школа зберігає первинне значення). Саме тому слід дуже уважно підходити до того, які ідеї, поняття та уявлення ми транслюємо. Саме тому дуже небезпечним є примітивне повторення радянсько-російського міфу про «дідів, що воювали» і взагалі наративу ІІ світової війни. Україноцентричний підхід несумісний із радянсько-російським наративом, хоч він і інкорпорований в світову ідеологічну матрицю, глобальний сакральний космос. Див. мою статтю про це «Танці на кістках чи бенкет під час чуми: Україна - сліпа пляма на мапі світової пам'яті» за посиланням: https://wwolkowski.blogspot. com/2020/05/blog-post.html Україноцентрична оптика, яка свідчить про столітню війну за незалежність України, може розглядати ІІ світову лише у двох перспективах:

1) протистояння двох ворожих щодо України, кривавих тоталітарних режимів, що однаково застосовували засоби геноциду, концтабори, масові репресії, однаково заперечували реальність і право на існування українців як окремої політичної нації;

2) величезну катастрофу Людяності, коли планета поринула у морок взаємного знищення, і землі Центрально-Східної Європи стали основними теренами цієї масакри. Всі трагедії цього періоду треба розглядати у контексті великої катастрофи Людяності і розлюднення. При цьому слід пам'ятати, що події ІІ світової не ізольовані від попереднього і наступного контекстів - вони постали із катастрофи І світової, кривавих репресій СРСР, Голодомору, і вони продовжуються досі. Бабин Яр є живим свідченням цього - як СРСР всіляко фальсифікував його пам'ять і досі намагається його хибно проінтерпретувати, як за Бабиним Яром забувається Биківня.

Але ІІ світова війна не є єдиним пунктом - важливо пам'ятати тяглість, сором і велич української боротьби, і бути пильним щодо типових міфологем російсько-радянської історії. Доктрина «Русского мира» спирається на забуття реальної історії, коли міф про «возз'єднання» і «братні народи / один народ» витісняє пам'ять про реальні історичні відмінності та інакшості. Мова не лише про зраду Березневих статей, вікові репресії проти української мови та ідентичності, гібридні «республіки» 1917 р., трагедію Батурина чи Запорожжя. Мова про реальну історію, яка завжди містить більше розривів і нюансів, а всілякі великі традиції - це уявні ретроспективні генеалогії. Етнографічні відмінності Х - ХІІІ ст.., що не збігається з сучасними кордонами, руський (український і білоруський) внесок у Річ Посполиту і Велике князівство Литовське, і т.д. - засвідчать цей момент.

Одна з головних проблем громадянської освіти - це ставлення до України у контексті розуміння сучасного стану. І з огляду на вищевикладене, хочеться виокремити два основні пункти:

1) Національна реальність спирається на афективно-ірраціональне начало, а не на раціональні аргументи. Раціональне лише постає як аргументація вже зробленого вибору на основі ірраціональної відданості, любові. Як у антиноміях Канта, ми можемо 100% довести тезу А (напр., «Україна має існувати») і одразу ж її спростувати та довести тезу не-А. Але фінальне рішення приймає любов, яка стверджує буття і проголошує, від «Любіть Україну» В. Сосюри до слів Гузара: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу».

2) Успіх певної нації і перемога у національному протистоянні - справа, на яку впливає багато чинників, але завжди важливі воля і розум, «завзяття і щира праця». Спроба віктимблеймінгу Коли на жертву (жертв) злочину, нещасного випадку або будь-якого виду насильства покладається повна або часткова відповідальність за вчинене щодо них порушення або нещастя, що з ними відбулося. - глибоко хибна і аморальна. У цій боротьбі - як і у будь-якій боротьбі, з часів Сунь Цзи і Фукідіда - переможе той, хто має вперту і несхитну волю до боротьби, віру у власний принцип («На цьому я стою і інакше не можу!»).

Посилання

1. Андерсон, Б. (2001). Уявлені спільноти: міркування щодо походження й поширення націоналізму / пер. з англ. В. Морозова. Київ: Критика.

2. Бутич, М. І., Глизь, І. І., Франко, О. О. (упор.). (1990). Кирило-Мефодіївське товариство: у 3-х т. Акад. наук УРСР. Археогр. комісія та ін. Київ: Наук. думка.

3. Волковський, В.П. (2017). Ідея суспільності: політична філософія в Україні ХІХ століття. К.:, ВД «Академперіодика».

4. Гараджа, В. И. (2007). Социология религии. Учебное пособие. 3-е издание. М.: ИНФРА-М. Гобсбаум, Е. (2010). Нації і націоналізм, починаючи з 1780 року: програма, міфи, реальність / пер. і прим. Т. Корпала. Київ: УЦДК.

5. Грінченко, Б..Д., Драгоманов, М. П. (1994). Діалоги про українську національну справу/ Київ: Нац. акад. наук України. Ін-т укр. археографії

6. Робінсон, Дж., & Аджемоглу, Д. (2016). Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності / пер. з англ. О. Дем'янчука. Київ: Наш Формат.

7. Руссо, Ж.-Ж. (2001). Про суспільну угоду, або принципи політичного права / пер. з фр. та ком. О. Хома. К: Port-Royal.

8. Казанова, Х. (2017). По той бік секуляризації. Релігійна та секулярна динаміка нашої глобальної доби / пер. з англ. О. Панича. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА.

9. Манан, П. (2009). Доступний виклад політичної філософії / Пер. з фр., післямова та прим. С. Йосипенка. -К.: Укр. Центр духов. культури.

10. Миллер, А. (2013). Украинский вопрос в Российской империи. К.: Laurus.

11. 1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди Історична правда. (2012). https://www.istpravda.com.ua/videos/2012/01/22/69657/

12. Bellah, Robert N. (1967). “Civil Religion in America”. Dxdalus, 96(1), 1-21.

References

1. Anderson, B. (2001). Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism / transl. from English by V.Morozov. Eyiv: Critique. [In Ukrainian].

2. Bellah, R. N. (1967). Civil Religion in America. Dxdalus, 96(1), 1-21.

3. Butych, M. Hlys, I., Franko O. (arrang.). (1990). The Brothehood of St. Cyril and Methodius.

4. In 3 volumes. Kyiv: Naukova Dumka. [In Ukrainian].

5. Casanova, J. (2017). On the Other Side of Secularisation, Religious and Secular Dynamics of Our Global Age / Transl. by O. Panych. Kyiv: DUKH I LITERA. [In Ukrainian].

6. Haradzha, V. I. (2007). Sociology of Religion. Manual..., 3^rd edition. M.: INFRA-M. [In Russian].

7. Hobsbawm, E. (2010). Nations and Nationalism Since 1780: Programme, Myth, Reality [transl. from Eng. By T. Korpal]. Kyiv: UCDK. [In Ukrainian].

8. Hrinchenko, B., & Drahomanov, M. (1994). Dialogues on Ukrainian National Affairs. Kyiv: NAS of Ukraine etc. [In Ukrainian].

9. Manent, P. (2009). Cours familier de philosophie politique / transl. and commented from

10. French by S. Yosypenko]. Kyiv: uCdK. [In Ukrainian].

11. Miller, A. (2013). Ukrainian Question in Russian Empire. K: Laurus. [In Russian].

12. Robinson, J., & Acemoglu, D. (2016). Why Nations Fail. The Origins of Power, Prosperity, and Poverty / transl. from English by O. Demyanchuk. Kyiv: Nash Format. [In Ukrainian].

13. Volkovskyi, V. P. (2017). Idea of Sociality: Political Philosophy in 19th century Ukraine. Kyiv: Publishing House «Academperiodika». [In Ukrainian].

14. 1992: Thelastpresidentofthe UkrainianPeople's Republicpasses KravchukjewelsHistorical Truth. (2012). https://www.istpravda.com.ua/videos/2012/01/22/69657/. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru