Голодомор 1932-1933 років в Україні: основні етапи поширення інформації

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ГО «Науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору»

Голодомор 1932-1933 років в Україні: основні етапи поширення інформації

Л. Онишко, к.і.н.

Анотація

Схарактеризовано етапи поширення інформації про Голодомор 1932-1933 рр. вітчизняною і світовою громадськістю. Проаналізовано історіографію. Виокремлено характерні риси й особливості поширення інформації в радянський та пострадянський періоди.

Проаналізовано головні ознаки радянського періоду: тотальне заперечення очільниками СРСР Голодомору і впровадження на території Союзу інформаційної блокади; кримінальне переслідування за будь-які згадки про Голодомор; дискредитація осіб, які поширювали інформацію; приховування, фальсифікація або й знищення викривальних документів; створення мережі агентури й упровадження фейкових версій для максимальної нейтралізації суспільно-політичних наслідків з оприлюднення правди про Голодомор; відсутність цієї теми в суспільно-політичному та науковому дискурсах.

Серед основних ознак пострадянського періоду виокремлено: долучення теми Голодомору як геноциду українського народу в суспільно-політичний та науковий дискурси; використання теми в політичній чи/або геополітичній боротьбі, організація контраверсій щодо його територіальних і хронологічних меж, тиск на міжнародні організації й уряди з метою заперечення чи/або невизнання Голодомору геноцидом; упровадження контраверсій для максимальної нейтралізації суспільно-політичних наслідків з оприлюднення правди про голод.

Ключові слова: Голодомор, геноцид, інформація, наукові дослідження, радянський період, пострадянський період, УРСР, СРСР.

Annotation

L. Onyshko. The holodomor of 1932-1933 in Ukraine: main stages of spreading information

The study describes stages of spreading information about the Holodomor1932-1933 by national and world public highlights specifics and features of it in the Soviet and postSoviet periods.

Historiography has been analyzed. The main features of the Soviet period are analyzed: total denial of the USSR leaders to the Holodomor and introduction of an information blockade on the territory of the Union; prosecution for any mention of the Holodomor; discrediting persons who spread information; concealment, falsification or destruction of incriminating documents; creation of agents network and introduction of fake versions in order to minimize the socio-political consequences of the truth about the Holodomor; absence of this topic in socio-political and scientific discourses.

Among the main characteristic of the post-Soviet period are the following: joining of the Holodomor topic as a genocide of the Ukrainian people into socio-political and scientific discourses; using it in political or geopolitical struggle, organizing controversies over its territorial and chronological boundaries, pressuring international organizations and governments to deny or not recognize the Holodomor as genocide, and introducing controversies to maximize the neutralization of social and political consequences publicizing the truth about it.

Keywords: Holodomor (the Great Famine), genocide, information, scientific research, Soviet period, post-Soviet period, USSR, USSR.

Історія Голодомору 1932-1933 рр.

Історія Голодомору 1932-1933 рр., зокрема інформація про його геноцидний вимір, залишається інструментом політичної боротьби, а в наукових колах - предметом дискусій. Незважаючи на віддалену часову перспективу, цю тему використовують у сучасних інформаційних війнах, які стали невід'ємною частиною, серед них і мережева російсько-українська. Свого часу відомий американський історик Джеймс Мейс писав: «Історія виконує різноманітні функції в різних суспільствах. В Україні, державі, скаліченій своєю власною історією, історики покликані зробити свою, скажімо так, судмедекспертизу, навіть розкопати могили й ексгумувати мертвих - жертв минулого злочину... Для того, щоб жити далі». Дослідження різних аспектів Голодомору, особливо поширення інформації про нього, можна розглядати як своєрідний акт ексгумації, необхідний, щоб подолати рецидиви тоталітарного минулого.

Один з елементів тотальної Сталінської акції, наслідком якої став Голодомор, - це інформаційна блокадаМейс Д. Історія як ексгумація. День і вічність Джеймса Мейса / за заг. ред. Л. Івшиної. Київ: «Українська прес-група», 2005. С. 77.Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид. Київ, 2005. С. 99.. З ретроспективи сьогодення проступають два основні етапи поширення інформації про цю трагедію: радянський і пострадянський. Аналізу запропонованих етапів, кожен із яких має свої особливості та квадри, і присвячена ця стаття.

Кількість наукових праць про Голодомор в Україні вимірюється тисячами, адже він став об'єктом досліджень науковців із різних галузей суспільних, і не тільки, дисциплін. Аналізуючи наявний масив історичних робіт, варто відзначити, що більшість дослідників вивчали питання поширення інформації про цю подію. Однією з перших комплексних праць можна вважати доповідь Комісії з українського голоду Конгресу США, опубліковану в 1988 р.. У ній систематизовано історію замовчування та ігнорування факту голоду 1932-1933 рр. в Україні і зусиль, спрямованих на поширення інформації про нього.

Розглянуто тему й у чисельних працях Станіслава КульчицькогоКульчицький С.В. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид. С. 16-40., Василя МарочкаМарочко В. Голод 1932-1933 років в Україні. Київ, 2003. С. 139-148.. Неодноразово питання поширення голоду було предметом публікацій Джеймса МейсаДень і вічність Джеймса Мейса / за заг. ред. Л. Івшиної. Київ: «Українська прес-група», 2005. С. 447; Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» / за заг. ред. Л. Івшиної. Видання перше. Київ: ЗАТ «Українська прес-група», 2008. 672 с., який у 1993 р. оселився у столиці України і впродовж багатьох років працював у газеті «День» та Києво-Могилянській академії.

Історію замовчування голоду та появу теми на поверхні суспільно-політичного життя і в науковому просторі розглянув у нарисі Георгій КасьяновКасьянов Г. Dansemacabre: голод 1932-1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті - початок 2000-х). Київ: Наш час, 2010. 271 с., у посібнику - Андрій КозицькийКозицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (причини, особливості, наслідки): навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. Львів: Літопис, 2012. 608 с., публікаціях - Людмила ГриневичГриневич Л. Голод 1932-1933 у публічній культурі пам'яті та суспільній свідомості в Україні. Специфіка радянської політики «примусової амнезії» та її наслідки. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Київ, 2007. Вип. 17. С. 389-401., виданні - Володимир В'ятровичВ'ятрович В. Україна. Історія з грифом «Секретно». Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. С. 512.Папуга Я.Б. Західна Україна і Голодомор 1932-1933 років: Морально-політична і матеріальна допомога постраждалим. Львів: Астролябія, 2008. 248 с.. Окремим аспектам цієї проблематики присвячені дослідження Я. Папуги¹¹,

А. ГраціозіГраціозі А. Радянський голод і український Голодомор. Український історичний журнал. 2005. № ., монографія В. Ведєнєєва і Д. БудаковаВєдєнєєв Д.В., Будаков Д.В. Заручниця глобального протистояння. Трагедія Великого Голоду 1932-1933 рр. в Україні у контексті «холодної війни» (1945-1991 рр.): монографія. Київ: Дорадо-Друк, 2013. 232 с., колективна наукова робота «Голод 1932-1933 років в Україні»Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. Київ: Наукова думка, 2010. 887 с. та ін.Даревич Ю. Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світові цивілізації: II Міжнародна науково-практична конференція (Львів, 18-20 червня 2008 р.). Львів. Приватний архів автора..

Аналізуючи наявний масив матеріалів, усі дослідники - і вітчизняні, і зарубіжні - виділяють два головні етапи: табу на будь-які згадки про Голодомор у СРСР і водночас спроби української діаспори поширити інформацію про українську трагедію та прорив інформаційної блокади в кінці 1980-х років і долучення теми голоду 1932-1933 рр. до політичного й академічного дискурсів в Україні та закордоном.

Від часу створення восени 1986 р. т. зв. «антикомісії» на противагу американській комісії Дж. Мейса, до оприлюднення у вересні 1990 р. книги «Голод 19321933 років на Україні: очима істориків, мовою документів», яка містила низку документів з архівів фонду ЦК ВКП(б)і ЦК КП(б)У, відбулися якісно нові зміни у трактуванні його причин. Якщо В. Щербицький у виступі, приуроченому 70-й річниці Жовтневої революції, згадав про голод, спричинений нібито посухою, то у брошурі С. Кульчицького «1933: трагедія голоду», що вийшла в червні 1989, його потрактовано як результат помилкового економічного курсу: «Гласність у боротьбі з голодом означала б визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент з форсуванням темпів індустріалізації. І Сталін обрав інший шлях - шлях боягузливого і злочинного замовчування становища в сільській місцевості»Кульчицький С. 1933: трагедія голоду. Київ, 1989. С. 59..

У кінці 1980-х років відбулася, за оцінкою С. Кульчицького, якісна еволюція: від тотального заперечення самого факту до оприлюднення викривальних документів про гуманітарний злочин радянської системи, спричинений згубною хлібозаготівельною політикою. Однак обидві оцінки не відповідали дійсності, і цілеспрямованості дій, які призвели до Голодомору, вони тоді не розглядали. Належна оцінка трагедії стала надбанням пострадянського періоду.

Інші акценти розставив у питанні поширення інформації про голод Г. Касьянов. Він теж говорить про два етапи: від 1932 - до середини 1980-х років - період, коли той був «невидимим» у суспільному й науковому дискурсах, та з другої половини 1988 р., коли ця тема стала суспільно значущим явищемКасьянов Г. Dansemacabre: голод 1932-1933 років... С. 29..

Василь Марочко, детально аналізуючи особливості висвітлення голоду в українській і зарубіжній історіографії, відзначив різні періоди зацікавленості темою. Однак визнав, що в кінці 1980-х відбулося згортання «монополії» зарубіжної історіографії у царині науково-документального висвітлення його причин та наслідків - ця тема стала об'єктом зацікавлення вітчизняної української наукиМарочко В. Концептуальні засади західноєвропейських історико-політологічних досліджень голоду. Голод 1932-1933 років в Україні. Київ: Наукова думка, 2003. С. 146..

Американський дослідник Джейм Мейс - безпосередній свідок та учасник глибинних змін у питанні дослідження Голодомору -в наукових і публіцистичних розвідках прагнув враховувати різні аспекти теми. На його думку, активізація питання про голод почалася ще 1983 р., коли у процесі підготовки до 50-х роковин Голодомору у США виникла ідея створення відповідної урядової комісії. Від задекларованих намірів до реалізації пройдений надзвичайно складний і тернистий шлях, що закінчився 12 жовтня 1984 р., коли тодішній президент США Рональд Рейган підписав фінансову резолюцію, в якій передбачено пункт про створення Конгресової голодової комісії. Новий етап у цьому проекті закінчився оприлюдненням результатів дослідження. Рапорт із висновками комісії передано Конгресу США 22 квітня 1988 р. А наприкінці 1990 р. світ побачив тритомник усних свідчень, який став завершальним акордом в оприлюдненні правди про штучний голод 1932-1933 рр. в Україні.

Джеймс Мейс назвав кінець 1980-х років початком оприлюднення правди про Голодомор ще й з огляду на той факт, що висновки комісії та тритомник свідчень не стали предметом подальших дискусій. «І хоч сама ідея створення Комісії, її робота викликала великий спротив у радянських колах та багатьох закордонних організаціях, підштовхуваних чи просто куплених радянським урядом, але опісля опублікування рапорту та тритомника прямо проти її висновків ніхто не виступив»Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...». С. 372..

Необхідно відзначити, що Дж. Мейс в аналізі взяв до уваги факт еволюції в Радянському Союзі питання щодо поширення інформації про Голодомор: від тотального заперечення і вигадок «фашистських колаборантів» до визнання факту голоду 1932-1933 рр. у кінці 1980-х. Інформаційний прорив, на його думку, був спричинений кількома фактами:

1) організацією і діяльністю Конгресової голодової комісії;

2) появою книги Роберта Конквеста «Жнива скорботи»;

3) роботою Міжнародної комісії правників, створеної зусиллями Світового конгресу вільних українців у Торонто, яка хоч і відіграла важливу роль в оприлюднені тематики, але не змогла розставити остаточні акценти, позаяк штучний голод в Україні був віднесений до питання законодавства, а не права;

4) створення в Україні оргкомітету міжнародного симпозіуму про Голодомор, який відбувся на початку вересня 1990 р. у Києві. У ході останнього було проведено різні заходи на знак ушанування пам'яті про невинно убієнних.

Нові підходи в питанні поширення інформації про Голодомор запропонувала Людмила Гриневич. Вона вважає, що протягом радянського періоду події 1932-1933 рр. офіційна влада не просто заперечувала, а й конструювала за допомогою різних методів спотворення реальності, впроваджуючи політику «примусової амнезії». Як наслідок, у повоєнного покоління 1930-ті роки асоціювалися з успіхами й перемогами СРСР і аж ніяк не з масовим голодом, репресіями, депортаціями, жертвами яких стали мільйони людей. У другій половині 1980-х років, вважає дослідниця, ситуація кардинально змінилася, й тодішнє керівництво держави взялося за конструювання нового міфу про масовий голод як спільне горе радянських народівГриневич Л. Голод 1932-1933 у публічній культурі... - С. 389-401..

В. В'ятрович вважає 1987 роком остаточного переламу у протистоянні Комітету державної безпеки (КДБ) і діаспори щодо питання Голодомору, опираючись на той факт, що 25 грудня В. Щербицький у доповіді, приуроченій 70-річчю створення УРСР, згадав про голод, спричинений посухоюВ'ятрович В. Історія з грифом «Секретно». Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. С. 15-32; В'ятрович В. Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору. День. 2011.

23 листопада..

Канадський дослідник Френк Сисин, аналізуючи історію поширення інформації про Голодомор, також виділив два основних періоди: від 1930-х до 1980-х років, коли ця тема стала предметом суперечок двох діаметрально протилежних таборів - радянського уряду й українців, які жили поза межами Радянського Союзу; та період від 1990-х років до сьогодення, коли Голодомор перетворився на предмет широкого дослідження в контексті вивчення української історії та геноциду як такого. Головною рушійною силою у цьому процесі, наголосив Ф. Сисин, стала українська діаспора, яка змогла привернути увагу громадськості до трагедії завдяки чотирьом важливим проектам:

1) появі фільму «Harvestof Despair» (1984);

2) організації наукових конференцій і публікації книги Роберта Конквеста «Harvestof Sorrow» (1986);

3) створенню комісії Конгресу США для дослідження українського голоду 1933 р. (1985-1989);

4) проведенню розслідування голоду 1932-1933 рр. Міжнародною комісією юристів (1988). «Діяльність діаспори упродовж 1980-х років, - писав він, - змінювалася відповідно від визнання трагедії, невідомої загальній громадськості та малодослідженій вченими, до характеристики її як події, відомої значній кількості північних американців та європейців й основного об'єкта радянологів»Сисин Ф. Науково-публіцистична література української діаспори з проблем голодомору. Голод 1932-1933років в Україні: причини та наслідки. Київ: Наукова думка, 2010. С. 159..

Юрій Даревич, співробітник Українсько-канадського дослідницького та документального центру, в доповіді, виголошеній на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції в червні 2008 р. у Львові, також відзначив два основні періоди щодо знання про Голодомор: до та після розпаду СРСР. Причинами ігнорування і загалом відсутності інформації про Голодомор у шкільних та університетських підручниках з історії Європи й СРСР Ю. Даревич назвав небажання правлячих кіл та інтелігенції Заходу бачити чи наголошувати на жорстокості та нелюдськості комуністичного режиму - союзника в роки Другої світової війниДаревич Ю. Діаспора як чинник утвердження держави Україна... Приватний архів автора..

Монографія Д. Вєдєнєєва і Д. Будкова «Заручниця глобального протистояння. Трагедія Великого Голоду 1932-1933 рр. в Україні у контексті “холодної війни” (1945-1991 рр.)» розглядає поширення й оприлюднення досліджень про неприродні причини голоду 1933 р. у світлі т. зв. антирадянської кампанії президента Рональда Рейгана проти «імперії зла» - СРСР популяризуючи ідею використання теми Голодомору-геноциду у глобальному протистоянні західних спецслужб і СРСР. У праці проросійських дослідників описано розроблену КДБ УРСР спецоперацію «Фарисеї», метою якої було проведення заходів, «спрямованих на зрив роз'яснювальної роботи зарубіжними центрами ОУН під керівництвом ЦРУ США антирадянської кампанії з приводу начебто штучного голоду на Україні у 1932-1933 роках»Цит. за: Вєдєнєєв Д.В., Будаков Д.В. Заручниця глобального протистояння... С. 131..

За оцінками цих дослідників, зазначені події відбулися у другій половині 1980-х років. А впродовж 1987-1989 рр. у КДБ УРСР проводили низку заходів із метою «нейтралізації антигромадської діяльності» представників української діаспори, у центрі якої стояла концепція геноцидності Голодомору. Однак дослідники визнають той факт, що до кінця 1980-х років ставлення до проблеми Великого голоду 1932-1933 рр. у СРСР офіційною пропагандою, ідеологією, наукою та освітою повністю замовчувалосяЦит. за: Вєдєнєєв Д.В., Будаков Д.В. Заручниця глобального протистояння... С. 173..

Підсумовуючи огляд основних праць з історіографії про етапи поширення інформації про Голодомор, можна зробити такі висновки. Більшість дослідників відзначають два головні періоди: від початку 1930-х до кінця 1980-х та від кінця 1980-х до початку 1990-х років, коли він став предметом широкого дослідження в суспільному та науковому дискурсах. Дискусійними залишаються питання щодо оцінок основних етапів поширення інформації про Голодомор. Одні вважають закінченням радянського періоду початок активізації широких наукових і публіцистичних дискусій на території України, як-от: організація Міжнародного симпозіуму, оприлюднення документів із компартійних архівів, фактичне «експортування» теми в Україну. Другі роблять акцент на інших аспектах: дослідженні Голодомору в межах загального курсу радянологів, входженні теми в суспільний та науковий дискурси, маркуванні події, відомої загалу як в Україні, так і за її межами.

Характеристика радянського періоду

Головні ознаки радянського періоду в досліджуваній темі такі: тотальне заперечення офіційною Москвою Голодомору; упровадження на території СРСР інформаційної блокади; кримінальне переслідування за будь-які згадки про Голодомор; дискредитація осіб, які займалися поширенням інформації; приховування, фальсифікація або й знищення викривальних документів; дезінформація та маніпулювання протиріччями, що відбувалися в середовищі української діаспори; організація підтримки з боку авторитетних західних діячів - т. зв. «корисних ідіотів»; використання шантажу, неточностей або й помилок дослідників із викривальною метою; створення мережі агентури і впровадження фейкових версій для максимальної нейтралізації суспільно-політичних наслідків з оприлюднення правди про Голодомор; відсутність теми в суспільно-політичному та науковому дискурсах.

Говорячи про загальні характеристики радянського періоду, необхідно наголосити на його неоднорідності. Тут треба виділяти ставлення до проблеми в самому СРСР й УРСР та поза їх межами.

Упродовж понад півстоліття до кінця 1980-х тема голоду у СРСР була предметом негласного табу. Публічні й навіть приватні згадки трактували спершу як контрреволюційну діяльність, згодом як антирадянську агітацію і пропаганду. Радянська влада в боротьбі за уми людей намагалася репресіями знищити пам'ять про нього. Відбувалося приховування фактів, знищення метричних книг, актів громадянського стану, перепланування цвинтарів, форсоване заселення у другій половині 1930-х знелюднених населених пунктів, засекречення результатів Всесоюзного перепису 1937 р., знищення тисяч справ Наркомату охорони здоров'я у 1941 р., де могли міститися згадки про голод.

Спробу визнати факт голоду було зроблено в СРСР у другій половині 1960-х років під тиском представників лівих організацій української діаспори Канади. Перший секретар ЦК КП(б)У (Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України) В. Шелест дав усне розпорядження згадати про голод у статті про економічний розвиток Української РСР в радянській англомовній газеті «News from Ukraine», що не мала широкої читацької аудиторії в підрадянській Україні. Проте стаття «загрузла» у різних інстанціях і зрештою з'явилася без згадки про голод 1932-1933 рр.Касьянов Г. Dansemacabre: голод 1932-1933 років... С. 14..

Відділ агітації й пропаганди ЦК КПУ і 5-те Управління КДБ, що займалися контрпропагандою та протидією ідеологічним диверсіям у протистоянні з «уніатсько-націоналістичними фальсифікаціями історії українського народу», слідуючи прийнятим у 1930-х догмам, які не були спростовані в період хрущовської «відлиги», продовжували дотримуватися табу на будь-які згадки про голод, ігноруючи нові виклики гуманітарної науки першої половини 1980-хВєдєнєєв Д.В., Будаков Д.В. Заручниця глобального протистояння... С. 145-146.. Показовим можна вважати той факт, що 25 грудня 1958 року прийнято закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», а у Кримінальний кодекс УРСР введено ст.62 «антирадянська агітація та пропаганда», що слугувала «правовою» основою переслідування «ідеологічно шкідливих» поглядів на історію радянського періоду.

Про голод упродовж радянського періоду в УРСР говорили лише на сторінках «самвидаві» або «тамвидавів». Г. Касьянов згадує працю авторства, ймовірно, С. Хмари «Етноцид українців в СРСР», надруковану в «Українському віснику» під псевдонімом Максим СагайдакКасьянов Г. Dansemacabre: голод 1932-1933 років.С. 12-13..

Якісно іншою виглядала ситуація поза межами Радянського Союзу. Першими носіями інформації про голод були тисячі українців, які прямували до сусідніх країн - Бессарабії (Румунії) та Західної України (Польщі), втікаючи від переслідувань радянської влади. Деякі західні газети повідомляли про трагедію, проте замовчували або не могли побачити її масштаби. Багатьом важко було повірити у факт навмисного масового вбивства державою власних громадян. А продовольчі труднощі, тим паче, видавалися чимось геть неймовірним, адже СРСР регулярно експортував зерно, навіть за демпінговими цінами й постійно відмовлявся від будь-якої міжнародної допомоги.

Елементами інформаційної війни є поширення дезінформації та дискредитація осіб, які володіють достовірними фактами. Її ознаки чітко простежуються у першій половині 1930-х років на сторінках західної преси. Поряд із викривальними репортажами про реальне становище селян в УСРР, масово поширювалися статті, що спотворювали стан справ.

В англомовній пресі у березні 1933 р. з'явилися повідомлення про голод в Україні та Північному Кавказі Гарета Джонса і Малькольма Маггеріджа - репортерів газети «Манчестер Гардіан», які одночасно побували в УСРР. Англійським журналістам негайно був закритий доступ до СРСР, їх звинуватили у шпигунстві. Трагічно склалася доля Г. Джонса, який за свою громадянську позицію став об'єктом переслідування радянських спецслужб. Під час поїздки Китаєм у серпні 1935 р. його вбили невідомі особи за загадкових обставин. Рідні й до сьогодні вважають смерть Гарета справою рук радянських виконавцівColley M.S., Colley N.L. More Than a Grain of Truth. The Biography of Gareth Richard Vaughan Jones. Newark. Nottinghamshire, 2005. P. 383-387..

З метою мінімалізації наслідків оприлюднення інформації про голод в УСРР два американські кореспонденти - Волтер Дюранті з газети «New York Time» та Луї Фішер із видання «Nation» - стали першими, хто публічно заперечив існування голоду в Україні. В. Дюранті був найвідомішим американським зарубіжним кореспондентом свого часу. Заперечуючи існування трагедії публічно, у приватних розмовах він допускав, що від голоду, можливо, загинуло до 10 млн осіб. «За глибину, об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність» репортажів із СРСР у 1932 р. Дюранті нагородили Пулітцерівською премієюМейс Д. Історія як ексгумація... С. 59..

Значні зусилля доклали українці Польщі, щоби звернути увагу міжнародної спільноти на масовий голод у Радянському Союзі. Влітку 1933 р., коли жертв обраховували мільйонами, був створений Комітет допомоги голодуючим. Тодішні українські газети писали про голод, а українські політики в Польщі організовували демонстрації і протестиПапуга Я.Б. Західна Україна і Голодомор 1932-1933 років... С. 70-82.. Лідер української жіночої організації «Союз українок» Мілена Рудницька виступила з ініціативою організувати міжнародний бойкот радянських товарів, апелюючи до жінок усього світуРудницька М. Боротьба за правду про Великий Голод. Рудницька М. Статті. Листи. Документи / упоряд. М. Дядюк. Львів: Вид-во Отців Василіан «Місіонер», 1998. С. 380-433..

Прем'єр-міністр Норвегії Людвіг Мовінкель ініціював загальноєвропейське обговорення допомоги голодуючим. Його зусилля не мали успіху на терені Ліги Націй. Допомогти потерпілим в УСРР намагався Ватикан, особисто Папа Римський Пій ХІ, який підтримував тісні контакти з Українською Греко-Католицькою Церквою на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Через відсутність дипломатичних відносин із СРСР зробити це було вкрай важко. Уряди західних держав, зокрема Іспанської Республіки, Чехословаччини, Румунії, Болгарії, саме намагалися встановити дипломатичні відносини з доти бойкотованим СРСР і до повідомлення про радянські жахіття особливого інтересу не виявляли. Робилися спроби добитися підтримки Франкліна Рузвельта, президента Сполучених Штатів, у питанні організації міжнародної допомоги голодуючим у СРСР, проте вагомих результатів це не дало.

Точнішу інформацію про події першої половини 1933-го мали спецслужби і представники дипломатичних відомств країн Заходу. Про голод був добре поінформований Беніто Муссоліні через генерального консула Італії в Харкові Серджіо Граденіго. Рапорти становили цілу книгу, яку упорядкував А. Граціозі й видано в ТуриніЛисти з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів 1932-1933 років / упоряд. Андреа Граціозі. Харків: Фоліо, 2007. С. 255..

Контрзаходами радянської влади цього періоду стали ретельно сплановані подорожі до СРСР таких світил західноєвропейської культури, як Бернард Шоу, Ліон Фейхтвангер, Ромен Роллан, Анрі Барбюс і колишній прем'єр-міністр Франції Едуард Еріо. Повернувшись додому, вони захоплено розповідали про радянські досягнення, про задоволених і ситих селян. На шляху т. зв. «корисних ідіотів» споруджували «потьомкінські села», де роль статистів грали переодягнені працівники радянських державних органів безпекиКозицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення. С. 180-182..

Хоч західні уряди знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в документах британського Міністерства закордонних справ. У них наводили неспростовні факти масового голоду, проте відверто говорили про ігнорування одержаних свідчень. «...великий обсяг інформації про голод на Півдні Росії, аналогічної тій, що з'являлася в пресі... Однак обнародувати її ніхто не буде, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди дипломатичним стосункам»Мухіна М. Упокорення голодом. Київ, 1993. С. 81.. До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виказували стійкі прорадянські симпатії та енергійно відкидали будь-яку критику СРСР, особливо в питанні голоду. Як зауважив Р. Конквест: «...ганебним було не те, що вони виправдовували дії Рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитися фактам в обличчя»Конквест Р. Жнива Скорботи. Київ: «Либідь», 1993. С. 8..

Проблематика Голодомору 1932-1933 рр. упродовж наступних майже 50 років була поза межами західної академічної літератури. Певні спроби підняти її на поверхню робили головно самі українці, які або були свідками, або ж володіли інформацією на основі розповідей очевидців. Проте вже у другій половині 1930-х років тема голоду у СРСР втратила актуальність. Канадський історик Френк Сисин вважає, що причинами цього був брак джерельної бази через закритість архівів, відсутній як такий інтерес до історії України, популярність російськознавчих студій, упередженість щодо «українського націоналізму», присутність інших епохальних подій: Друга світова війна, масові репресії, зосередженість західних науковців на інституційному становленні радянської системи, питаннях соціальної історії, репресіях проти еліт і нехтування «масами», зрештою - «ліві» та проросійські симпатії. Усе це витіснило згадки про ГолодоморSysyn F. The Ukrainian Famineof 1932-1933: The roleof the Ukrainian Diasporain Research and Public Discussion. Studies in Comparative Genocide / ed. by Levon Chorbajian, Georg Shirinian. McMillan, 1999. P. 182-215..

З другого боку, не варто недооцінювати роботу радянських спецслужб, спрямовану на вміле маніпулювання протиріччями в середовищі української діаспори. У досліджені «Боротьба за правду про Великий Голод» Олена Ковальчук стверджує, що питання Голодомору в Україні було одним із причин поширення протиріч у середовищі української діаспори США і КанадиКовальчук О. «Боротьба за правду про Великий Голод» (заходи української громади США і Канади з визнання Голодомору 1932-1933 років в УСРР). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: міжвід. зб. наук. праць. Київ, 2008. Вип. 18. Спеціальний: «Голод 1932-1933 років - геноцид українського народу» / відп. ред. С. Кульчицький; упоряд. О. Веселова. С. 130-131.. Поряд з українцями, які визнавали його існування, було чимало тих, які стверджували, що все це вигадки, брудні наклепи на першу у світі соціалістичну державу. Прихильники СРСР відносили себе до т. зв. «прогресистів» і становили основу доволі чисельних прокомуністичних, прорадянських організацій. У Канаді - це товариство «Український робітничо-фермерський дім», Робітниче допомогове товариство, Українська соціал-демократична партія Канади тощо. У Сполучених Штатах Америки до прорадянських належали: Союз українських робітничих організацій, Українська секція Міжнародної робітничої організації та ін.

За діяльністю таких організацій пильно спостерігали радянські розвідувальні підрозділи, вміло маніпулюючи їх настроями та діями. У 1930-х роках доходило до відкритих бійок і протистоянь між різними організаціями українців за океаном. У листопаді 1933 р. зав'язалася бійка у канадському місті Вінніпег під час віча, організованого проти штучного голоду в підрадянській Україні, на учасників якого напали представники прокомуністичного товариства «Український робітничо-фермерський дім». Зав'язався справжній рукопашний бій. У хід ішли стільці, залізні палки, каміння. Подібна ситуація склалася і в іншому канадському місті - СудборіМарунчак М. Нація в боротьбі за своє існування. 1932 і 1933 в Україні і діаспорі. С. 45, 90-91..

Роль і завдання радянських спецслужб серед організацій української діаспори доволі точно визначена в роботі Д. Вєдєнєєва і Д. Будкова. СРСР виділяв кошти на діяльність прокомуністичних організацій української діаспори, туди ж направляв і великий обсяг пропагандивної літератури. Активно застосовували методи контрпропаганди, компрометації т. зв. «функціонерів ОУН», закидаючи їм зв'язки з нацистськими спецслужбамиВєдєнєєв Д.В., Будаков Д.В. Заручниця глобального протистояння... С. 121..

Упродовж трьох післявоєнних десятиліть тема Голодомору з'являлась у публічному просторі української діаспори головно в річниці трагедії - 1953, 1963, 1973 рр. Вона обмежувалася локальними коммеморативними акціями та публікаціями окремих досліджень, які, однак, не мали широкої авдиторії й обговорювало їх переважно вузьке коло представників української діаспори.

У 50-ті роковини Голодомору ситуація почала докорінно змінюватися. Покоління DP (displacedpersons), незважаючи на протиріччя, хотіло вийти за межі свого гетто на ширшу сцену. Цьому сприяла й відповідна геополітична кон'юнктура: радянське вторгнення в Афганістан, прихід до влади Консервативної партії у Канаді й Адміністрації президента Р. Рейгана у США. Активізація українців за кордоном спричинила певні хвилювання в радянській партноменклатурі. Проте ні виступ про голод 1932-1933 рр. прем'єр-міністра Канади Брайана Малруні на засіданні Світового конгресу вільних українців у грудні 1983 р., ні резолюція Конгресу США, що описувала Голодомор як акт штучного геноциду того ж року, ні створення Конгресової голодової комісії у 1984 не виглядали для радянського керівництва такими, що могли б одержати широкий суспільний резонанс.

На думку Джеймса Мейса, така доволі пасивна позиція радянських спецслужб пояснювалася їх упевненістю в обмежених можливостях українців діаспори. А образи емігрантів-українців як спільників нацистів, петлюрівців-антилюдей, над якими радянська пропаганда довго й плідно працювала, додавала впевненості, що їх ніхто не сприйматиме серйозно. Склалася парадоксальна ситуація: знищити чи заблокувати інформацію радянська пропаганда не могла, підняти хвилю звинувачень було не з руки, відкрита дискусія була вкрай невигідна. «Тема стосувалася не однієї людини, яку можна звинуватити, розстріляти, а потім виправдати. Це стосувалося мільйонів жертв і мільйонів свідків такої катастрофи», - констатував Дж. Мейс.

Аналізуючи радянський період, не варто применшувати роль радянських органів державної безпеки в розгортанні кампанії проти поширення інформації про голод. Вони, зокрема, активно використовували неточності або й упущення дослідників із викривальною метою. Ілюстрацією їх роботи може слугувати розповсюдження у пресі викривальних статей про використання неперевірених фотодокументів у фільмі «Жнива відчаю» та неточних даних у книзі Роберта Конквест «Жнива скорботи». Як нещодавно стало відомо, всі ці заходи були проведені в межах спецоперації радянських спецслужб у Північній Америці під кодовою назвою «Фарисеї».

Можливості спецвідділів КДБ використовував для підготовки «антигеноцидних» статей, книг, матеріалів, спрямованих на компрометацію і спростування резонансної книги та кінофільму. У зарубіжні мас-медіа оперативними каналами просували «викривальні» рецензії. Впливова канадська газета «The Globe and Mail» оприлюднила статтю із викриттям начебто маніпулятивних прийомів у фільмі «Жнива відчаю». Обструкції були піддані вмонтовані фото за 1921 р., відзняті Міжнародним комітетом допомоги голодуючим у Поволжі, кадри радянської кінохроніки з блокадного Ленінграда тощоВєдєнєєв Д.В., Будаков Д.В. Заручниця глобального протистояння... С. 133-134..

Юрій Богаєвський - перший секретар посольства СРСР у Канаді у відповідь на книгу Конквеста опублікував спростування в газеті «The Globe and Mail». Він заперечував масовий голод і детально описав, начебто, саботаж куркулів в УСРР. У такому ж ракурсі подана колективна робота канадських комуністів, яку видали в Торонто у 1987 р. під авторством радянського поборника, «закордонного джерела КДБ» Дугласа Тоттла під назвою «Fraud, Famineand Fascism: The Ukrainian Genocide MythfromHitlerto Harvard» [«Облуда, голод і фашизм: міф про український геноцид від Гітлера до Гарварду»]Сисин Ф. Науково-публіцистична література української діаспори... С. 157.. У ній піддано сумніву джерела Дж. Мейса і Р. Конквеста й обстоюється теза, що головні прихильники поширення інформації про Голодомор - «українські фашисти», які начебто намагалися замаскувати власні злочини під час Другої світової війни.

Створення мережі агентур і впровадження фейкових версій для максимальної нейтралізації суспільно-політичних наслідків з оприлюднення правди про Голодомор стали головним завдання радянських спецслужб у кінці 1980-х. Їх згубні наслідки ми відчуваємо й до сьогодні.

Доктор історичних наук Людмила Гриневич, аналізуючи механізми входження теми голоду 1932-1933 рр. в офіційний публічний простір у СРСР і УРСР, наголосила, що масовий натиск української діаспори, проголошена Михайлом Горбачовим перебудова, посилення у національних республіках сепаратистських настроїв робили тему голоду-геноциду політично небезпечною. Ці чинники спонукали радянське керівництво до пошуків нових «історичних схем». Ще однією «лінією оборони» радянського керівництва стало визнання факту голоду, однак категорично заперечувалася його штучність. Відповідно до офіційного тлумачення, він розглядався як спільне горе радянських народів - України, Дону і Кубані, Середнього та Нижнього Поволжя, Південного Уралу й Казахстану. І хоча тема Голодомору й була повернута в публічний дискурс, однак осмислити суть, причини й наслідки гуманітарної катастрофи політично й світоглядно розколотому українському суспільству в кінці 1980-х так і не вдалося. Це стало справою майбутньогоГриневич Л. Від заперечення до вимушеного визнання: про механізм входження теми голоду 1932-1933 рр. в офіційний публічний простір у СРСР та УРСР наприкінці 1980-х. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: міжвід. зб. наук. праць. Київ, 2008. Вип. 18. Спеціальний: «Голод 1932-1933 років - геноцид українського народу» / відп. ред. С. Кульчицький; упоряд. О. Веселова. С. 234-241..

вітчизняний світовий суспільний політичний дискурс голодомор

Характеристика пострадянського періоду

Головні ознаки пострадянського періоду такі: визнання Голодомору геноцидом; використання теми в політичній чи/ або геополітичній боротьбі; організація контраверсій щодо його територіальних і хронологічних меж; тиск на міжнародні організації та уряди з метою заперечення чи/або невизнання Голодомору геноцидом; використання шантажу, неточностей або й помилок дослідників із викривальною метою; упровадження контраверсій для максимальної нейтралізації суспільно-політичних наслідків з оприлюднення правди про Голодомор, долучення теми геноциду українського народу в суспільно- політичний та науковий дискурси.

Пострадянський період хоч і охоплює порівняно невеликий відтинок часу, проте також має свої особливості та фази. Умовно можна виокремити період 1990-х - перша половина 2000-х, коли тема Голодомору увійшла в суспільно-політичний дискурс в Україні і світі, другий - 2005-2010 - роки президентства Віктора Ющенка, протягом яких вона «переросла» на новий політичний та ідеологічний рівні й відбулося перетворення Голодомору, за оцінкою Касьянова, на визначний національний символ УкраїниКасьянов Г. Dansemacabre: голод 1932-1933 років... С. 56.; третій - період президентства Віктора Януковича, під час якого, не без тиску Кремля, були спроби повернути тему Голодомору до «радянської схеми» як спільної трагедії слов'янських народів. Підтвердженням тези може слугувати фрагмент інтерв'ю від 27 квітня 2010 р. В. Януковича під час роботи Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ): «Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу - Радянський Союз»Цит. з інтерв'ю В. Януковича..

З часу опублікування висновків комісії Конгресу США з дослідження голоду в Україні до прийняття Закону України від 28 листопада 2006 р. «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»Закон України Про голодомор 1932-1933 років в Україні. відбулися якісно нові зміни щодо вивчення його причин, механізмів та наслідків як геноциду українського народу. Передовсім це стосується вітчизняної історіографії. Проте за останні 20 років не вщухає інтерес до цієї теми і серед зарубіжних дослідників. У наукових колах спостерігається великий інтерес до дослідження політичних голодувань XX ст. Найбільший голод був у Китаї в 1960 р., де механізм трагедії дуже нагадував радянський стиль. Сьогодні влаштовують різні конференції і дебати, порівнюючи Голодомор в Україні із тими, що були в Казахстані, Китаї й ІрландіїКудрик Н. Голодомор - символ одіозної системи - історик Ґраціозі..

Однак вирішальним у прориві тотальної стіни мовчання стали незворотні процеси в українському суспільстві, пов'язані з активізацією громадськості, яка й спричинилася до краху Радянського Союзу й відновлення української незалежності.

Одним із перших успішних громадських «проектів» можна вважати збір і публікацію книги-меморіалу, ініційовану історико-просвітницькою організацією «Меморіал». Іще влітку 1988 р. Спілка письменників України ініціювала опитування свідків Голодомору. Протягом наступного року проходив збір свідчень. У підсумку вийшла книга «1933-й: Голод. Народна книга-меморіал»3 3-й: Голод. Народна книга-меморіал. Київ, 1991.. Із майже 6 000 листів, що надійшли до газети «Сільські вісті», до книги увійшло близько 1 000. Видання підготували до друку письменник В. Маняк із дружиною Л. Коваленко-Маняк, літературною редакцією займалася Н. Дзюбенко-Мейс.

На основі зібраних свідчень автори дійшли висновку, що українське село в 1933-му було піддане геноциду. «Дехто посилається: нема документального підтвердження, щоб Сталін санкціонував кампанію Голоду на Україні. Немає актів, зате є акції. То що ж для об'єктивного дослідника має ціну - папір чи реальність?», - писав В. Макян у «Літературній Україні»Маняк В. Народові повертається історія. А історії - правда. Роздуми над рукописом Книги- меморіалу «33-й: голод». Літературна Україна (Київ). 1989. 27 липня..

Публікація збірки свідчень про Голодомор мала далекосяжні наслідки. Поряд із тритомником комісії Дж. Мейса ця збірка спростовувала тезу радянського офіціозу про голод 1933 р. як «вигадку українських буржуазних націоналістів».

У незалежній Україні відбулася архівна й історіографічна революція, що дозволила, за оцінкою А. Граціозі, швидко нагромаджувати нові знаннята піднести дискусії навколо теми про Голодомор на якісно новий рівеньГраціозі А. Голод у СРСР 1931-1933 рр. та український Голодомор: чи можлива нова інтерпретація? Український історичний журнал(Київ). 2005. №3. С. 121..

Якщо наукове співтовариство працювало над накопиченням фактологічного та синтетичного матеріалів про Голодомор, політики та громадські діячі використовували її у політико-ідеологічних дискурсах. За оцінкою Г. Касьянова, завдяки зусиллям громадських діячів і політиків тема голоду 1932-1933 рр. перетворилася в Україні на один з інструментів у боротьбі за владуКасьянов Г. Dansemacabre: голод 1932-1933 років... С. 36..

Питання визнання на загальнодержавному рівні Голодомору геноцидом українського народу має окрему історію. У роки президентства Л. Кравчука та Л. Кучми ситуація виглядала не надто сприятливою. З одного боку, очільники держави публічно заявляли про трагедію й навіть виділяли значні кошти на проведення коммеморативних заходів. Проте, з другого боку, реальна державна політика полягала в ігноруванні, а подекуди й у відвертому саботажі зусиль громадських організацій.

Протягом 1990-х років простежується вплив комуністів у сталому опорі визнанню голоду 1932-1933 рр. геноцидом. 26 листопада 1998 р. указом президента України Л. Кучми встановлено День пам'яті жертв голодоморів. Відповідно до законодавчих актів назву цього дня тричі змінювали: 2000 р. - на День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій, у 2004 р. - День пам'яті жертв голодоморів та

Голодомор 1932-1933 років в Україні: основні етапи поширення інформації 79 політичних репресій, а від 2007 р. - знову День пам'яті жертв голодоморівКозицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення... С. 203., який відзначаємо щорічно в четверту суботу листопада.

Дискусії щодо геноцидності Голодомору стали своєрідним маркером для політичних партій. Ті, що заперечували геноцид, входили до проросійського табору: Партія регіонів, Прогресивно-соціалістична партія, Комуністична партія України. Партії, яких можна віднести до правого крила,- націонал-демократи і націоналісти - підтримували тезу про геноцид.

Припускаю, що таке протистояння політиків курували публіцисти й науковці, які також мали різні погляди на причини і перебіг Голодомору. Їх також можна поділити на два табори: ті, хто підтримав тезу про геноцид і вбачав у Голодоморі державний терор у найжахливішій формі; й ті, хто заперечував таку оцінку. До другого належать російські історики, а також немало західних вчених-русистів. Вони не заперечують масових злочинів Сталіна, проте акцентують увагу на комплексних «всесоюзних причинах» голоду, без виокремлення суто українського явища. На думку С. Кульчицького, дослідники з Російської Федерації, які знають, що жертвами геноциду були й росіяни, не схильні конфліктувати з пострадянською владою, що не настільки відійшла ідеологічно й ментально від радянської, щоби визнавати геноцид власного народуКульчицький С. Голодомор 1932-1933 років у світлі останніх досліджень. Світогляд (Київ). №5(43). 2013. С. 70.. Серед найвідоміших російських дослідників В. Івніцький, В. Кондрашин, представники бірмінгемської школи Р. Девіс, С. Віткрофт, американський історик М. Таугер та ін. Більшість українських дослідників - С. Кульчицький, В. Марочко, О. Веселова, Г. Єфіменко, Л. Гриневич та інші - доводять геноцидну природу Голодомору.

У роки президентства А. Ющенка можна було спостерігати новий етап у звернені до цієї теми. Проведено низку тематичних заходів як на законодавчому національному, так і міжнародному рівнях. Зокрема, 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», у якому ця трагедія українського народу визнана геноцидом. Споруджено Меморіал пам'яті жертв Голодомору в Україні. Виявлено 3 577 місць поховань жертв трагедії у 2 668 населених пунктах. З'явилося понад 500 друкованих видань, опрацьовано чимало унікальних і до останнього часу невідомих документів. Новостворений Український інститут національної пам'яті брав безпосередню участь у підготовці «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні», яка налічувала 19 томів.

Виконуючи розпорядження президента України, Служба безпеки України (СБУ) оприлюднила велику кількість невідомих документів про Голодомор, список 156 осіб, причетних до організації терору голодом в Україні протягом 1932-1933 рр. У травні 2009 р. СБУ порушила кримінальну справу за «фактом учинення геноциду 1932-1933 років». 13 січня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва визнав доведеним факт скоєння злочину геноцидом і через смерть обвинувачених справу закрито за нереабілітуючими підставамиВісник Служби безпеки України: Спец. випуск. Київ, 2010. С. 157-200..

Після обрання президентом В. Януковича проросійські сили спробували одержати реванш. Було ініційовано низку заходів: переформатовано Український інститут національної пам'яті, організовано видання досліджень про заперечення геноциду, робилися спроби внести зміни до Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».

Упущення за період президентства В. Ющенка дали привід опонентам використовувати історичні питання в політичній чи геополітичній боротьбі. У пресі широко обговорювали помилки, допущені окремими дослідниками. Йдеться про «Національну книгу пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» (в томі Сумської області були допущені помилки у списках жертв). У російській пресі розголосу набула помилка співробітника СБУ в Севастополі, який на стенді про Голодомор розмістив фото часів Великої депресії у СШАВ'ятрович В. Россия создала музей Голодомора в Севастополе..

Голодомор як геноцид українського народу визнано на різних рівнях у 24-х країн світу. Відмовилися це зробити парламенти Ізраїлю, Болгарії, Румунії, Словаччини, Франції, Великобританії та Німеччини. Це пояснюється, зокрема, й активною «антигеноцидною» позицією Москви. Росія вела дискусії, блокувала ухвалення рішень на рівні міжнародних організацій, використовуючи заперечення факту Голодомору в інформаційній війні проти України. За інформацією «Wikileaks» Росія шантажувала керманичів деяких країни, зокрема президента Азербайджану Ільхама Алієва в питанні Нагірного Карабаху, щоби змусити його не визнавати Голодомор 1932-1933 рр. актом геноцидуWikileaks..

Політичний комітет ПАРЄ 26 червня 2008 р. затвердив доповідача, який мав опрацювати питання засудження Голодомору як злочину тоталітарного режиму СРСР в Україні та на інших територіях колишнього СРСР. Ним став віце-президент ПАРЄ албанець Александр Біберай. Комітет ПАРЄ з правових питань та прав людини 28 січня 2010 р. розглянув і схвалив доповідь Політичного комітету ПАРЄ з питання вшанування пам'яті жертв Голодомору, яку підготував британець Пол Роуен. У виступі дипломат наголосив, що наявний масив матеріалів дозволяє кваліфікувати Голодомор в України 1932-1933 рр. як цілеспрямований геноцид українського народу.

Остаточне оприлюднення результатів доповіді відбулося у квітні 2010 р. Підо впливом заяви Януковича, а також через тиск російської делегації, ПАРЄ прийняла резолюцію, яка не містила визнання Голодомору актом геноциду.

Невизнання геноцидності Голодомору 1932-1933 р. Російською Федерацією має геополітичний підтекст. Росія - правонаступник СРСР, керівництво якого безпосередньо причетне до впровадження неприродного голоду. Існує вірогідність моральної та матеріальної компенсації Російської Федерації жертвам Голодомору в Україні. Такі заклики, зокрема, звучали в засобах масової інформації. З другого боку, Росія через свою позицію намагається утримати Україну у сфері впливу своїх інтересів, продукуючи тезу про голод 1932-1933 р. як спільну трагедію усіх радянських громадян.