Голодомор 1932-1933 років в Україні: основні етапи поширення інформації

Відомий факт, коли Міністерство закордонних справ Росії на власному сайті розмістило низку документів, пов'язаних із голодом 1930-х років у СРСР, зокрема й Голодомором в Україні. Серед близько 200 документів відсутні головні, що пояснюють його неприродність. Таку тенденційність можна пояснити намаганням заперечити його геноцидний вимір. Така ж картина спостерігається і в підбірці архівних документів «Голод в СРСР. Famine in USSR. 1930-1934 гг.»Голод в СССР. 1930-1934 гг. Москва, 2009. С. 518..

Головна увага в оприлюднених документах зосереджена на організації допомоги голодуючому населенню України. Справді, від лютого до липня 1933 р. було прийнято 35 постанов політбюро ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР про видачу продовольчого, фуражного і насіннєвого зерна в першій половині 1933 р. Важливо розуміти, що такі заходи влади були одним з елементів репресивної політики режиму. Ті, кому пощастило вижити, йшли на колгоспні роботи, де і мали можливість харчуватися. Комуністичний режим, конфіскувавши харчі в українських селян, допомогу організовував винятково через колгоспи й радгоспи.

Будь-який державний терор - це нищення частини певної спільноти, спрямований на те, щоб та, яка залишається, поводилася як того вимагає держава. У 1930 р. держава оголосила активних свідомих селян «куркулями» й репресувала, щоби примусити всіх інших об'єднуватися в колгоспи. У 1933-му влада конфіскувала в селян продовольчі запаси, а за деякий час почала годувати тих, хто вижив і був здатний добросовісно працювати в колгоспі під час посівної кампанії 1933 р. Як висловився генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, селян-саботажників «навчили уму-розуму». Загибель багатомільйонної частини населення УСРР стала переконливим аргументом для тих, хто вижив, щоби відмовитися від єдиної доступної зброї у протистоянні з державою - активних та пасивних форм опору. Результатом сталінської винищувальної акції стала масова смертність населення. За оцінками демографів, її пік припав на березень-червень 1933 р., тобто на час, коли Україна одержувала продовольчу допомогуWolowyna O. Holodomor losses: methodological problems and research challenges. Голодомор 1932- 1933років в Україні: причини, демографічні наслідки, правова оцінка: матеріали Міжнародної наукової конференції (Київ, 25-26 вересня 2008 р.) / відп. ред. І.Р. Юхновський. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 285..

Після втечі В. Януковича та перемоги Революції Гідності стали очевидними невирішені питання Голодомору. І хоча відновлено домінування його концепції як геноциду, суперечки з цього приводу не вщухають і до сьогодні. Відкриття архівів та напрацювання сучасних українських і зарубіжних дослідників не зняли з порядку денного питання про причини та кількість жертв. Вирішення цих проблем - справа майбутнього. І в цьому важливими є відкритість до діалогу, залучення комплексу різних наукових методів, впровадження інтердисциплінарності, залучення компаративного, порівняльного підходів, які можуть послужити запорукою подальшого поступу голодоморознавчих студій.

Підсумовуючи, треба засвідчити, що в умовах російсько-української війни гостро постала проблема виживання України як незалежної держави. Російський владний та політичний істеблішмент, провокуючи військові дії на Сході, розглядає Україну як частину «русского мира», що має з нею спільну долю й історію. Очевидно, що підкорення України більшовицькими військами та поразка у визвольних змаганням 1917-1923 рр. стали передумовами Голодомору 1932-1933 рр.

Упродовж радянського періоду СРСР Голодомор ретельно приховували партійні радянські органи, позаяк він свідчив про антинародні, антилюдські методи комуністичного будівництва. Публічна згадка про голод у сталінські часи кваліфікувалася як антирадянська агітація, варта ув'язнення в концтаборі. Та й у післясталінську епоху в радянському суспільстві добре знали, про що можна говорити вголос, а чого не варто згадувати.

Лише в 50-ті роковини трагедії правда про геноцидність комуністичного злочину увійшла в суспільно-науковий та історико-правовий дискурси і відіграла роль політичної бомби, яка разом з іншими здобутками горбачовської політики «гласності» посприяла поваленню тоталітарної радянської системи.

На цьому етапі треба відзначити провідну роль української діаспори Північної Америки, яка зуміла домогтися розгляду питання Великого голоду 1932-1933 рр. урядовою комісією Конгресу США. Цьому передувала кропітка робота науковців, які не полишали надії відновити пам'ять про Голодомор, належно вшанувати невинно убієнних і консолідувати українську спільноту.

Термін «геноцид» з'явився після Другої світової війни як категорія міжнародного права, що означає будь-які свідомі дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Його складовими є також вбивство членів групи, заподіяння тілесних чи психічних ушкоджень, навмисне створення несприятливих умов життя, розраховане на фізичне винищення групи, насильницьке переміщення дітей однієї групи до іншої. Автор терміна Рафаель Лемків був першим, хто кваліфікував події 1932-1933 рр. у тодішній УССР класичним прикладом радянського геноциду та найдовшим і найширшим експериментом русифікації.

Завдяки діяльності комісії Конгресу США під керівництвом Джеймса Мейса дослідження Голодомору піднялося на якісно новий рівень. Її висновки про геноцид українців із боку Й. Сталіна та його поплічників, спричинили своєрідний переворот в історичній науці й активізували дослідження про трагічні події в історії України. Адже Голодомор 1932-1933 рр. розглянули як вияв геноциду зі соціально-економічним й національним підґрунтям.

В Україні серйозні кроки у вивченні та кваліфікуванні подій 1932-1933 р. як геноциду були зроблені лише на пострадянському етапі, тобто після проголошення незалежності. Ними стали: ухвалення Верховною Радою України 28 листопада 2006 р. Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», розслідування Службою безпеки України кримінальної справи №475, порушеної 22 травня 2009 р. за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 рр. за ознакою злочину, передбаченою ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України, й винесення Апеляційним судом м. Києва 13 січня 2010 р. постанови, яка підтвердила доведеність та обґрунтованість висновків розслідування про вчинення Сталіним, Молотовим, Постишевим, Косіором, Чубарем, Хатаєвичем злочину, кваліфікованого як геноцид частини української національної групи шляхом вбивства голодом.

Тим самим Голодомор 1932-1933 рр. в Україні було кваліфіковано злочином геноциду на офіційному рівні й створено юридичне підґрунтя для засудження дій комуністичного тоталітарного режиму як злочинницьких та антилюдяних.

Незважаючи на зусилля української дипломатії, Голодомор визнали геноцидом лише трохи більше 20-ти іноземних держав на різних рівнях. Актуальними залишаються питання ґрунтовного дослідження Голодомору як геноциду та забезпечення широкого визнання його геноцидності міжнародною спільнотою. Саме з цією метою Верховна Рада України 7 грудня 2016 р. ухвалила постанову про звернення до демократичних держав світу щодо визнання Голодомору 1932-1933 рр. злочином геноциду українського народуПостанова Верховної Ради України. 2017. 7 грудня..

Такі кроки необхідні для убезпечення України від зазіхань північного сусіда, протидії стратегічним планам сучасного російського імперіалізму з його ідеєю «русского мира», забезпечення умов для демократичного розвитку незалежної Української держави. Адже трагедія Голодомору - пересторога всім українцям, і його всебічне вивчення й засудження геноцидності слугуватимуть застереженням від подібних трагедій у майбутньому.

References

1. Colley, M.S., & Colley, N.L. (2005). More Than a Grain of Truth. The Biography of Gareth Richard Vaughan Jones. Newark. Nottinghamshire [in English].

2. Darevych, Yu. (2008). Diaspora yak chynnyk utverdzhennia derzhavy Ukraina u mizhnarodnii spilnoti. Proceedings of the International Scientific-Practical Conference: Ukrainska diaspora u svitovi tsyvilizatsii, Lviv, 18-20 chervnia 2008. Lviv [in Ukrainian].

3. Dzheims, M. (2008). Robota amerykanskoi komisii po doslidzhenniu holodu v Ukraini (1986-1990 rr.). In L. Ivshyna (Ed.), Dzheims Meis: «Vashi mertvi vybraly mene...». Kyiv: «Ukrainska pres-hrupa» [in Ukrainian].

4. Herasymenko M. (Ed.). (2010). Visnyk Sluzhby bezpeky Ukrainy: Spets. vypusk. Kyiv [in Ukrainian].

5. Holod v SSSR. 1930-1934 hh. (2009). Moscow [in Russian].

6. Hratsiozi, A. (2005). Holod u SRSR 1931-1933 rr. ta ukrainskyi Holodomor: chy mozhlyva nova interpretatsiia? Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 121 [in Ukrainian].

7. Hratsiozi, A. (2005). Sovetskii holod i ukrainskii Holodomor. Otechestvennye zapiski

8. Hratsiozi, F. (Comp.). (2007). Lysty z Kharkova. Holodv Ukraini ta naPivnichnomu Kavkazi vpovidomlenniakh italiiskykh dyplomativ 1932-1933 rokiv. Kharkiv: Folio [in Ukrainian].

9. Hrynevych, L. (2007). Holod 1932-1933 u publichnii kulturi pamiati ta suspilnii svidomosti v Ukraini. Spetsyfika radianskoi polityky «prymusovoi amnezii» ta yii naslidky. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky, 17, 389-401 [in Ukrainian].

10. Hrynevych, L. (2008). Vid zaperechennia do vymushenoho vyznannia: pro me- khanizm vkhodzhennia temy holodu 1932-1933 rr. v ofitsiinyi publichnyi prostir u SRSR ta URSR naprykintsi 1980-kh. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky: mizhvid. zb. nauk. prats,18: «Holod 1932-1933 rokiv - henotsyd ukrain- skoho narodu», 234-241 [in Ukrainian].

11. Ivshyna, L. (Ed.). (2005). Den i vichnist Dzheimsa Meisa. Kyiv: «Ukrainska pres- hrupa» [in Ukrainian].

12. Kasianov, H. (2010). Dansemacabre: holod 1932-1933 rokiv u politytsi, masovii svidomosti ta istoriohrafii (1980-ti -pochatok 2000-kh). Kyiv: Nash chas

13. Konkvest, R. (1993). Zhnyva Skorboty. Kyiv: «Lybid» [in Ukrainian].

14. Kovalchuk, O. (2008). «Borotba za pravdu pro Velykyi Holod» (zakhody ukrainskoi hromady SShA i Kanady z vyznannia Holodomoru 1932-1933 rokiv v USRR). Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky: mizhvid. zb. nauk. prats,18: «Holod 1932-1933 rokiv - henotsyd ukrainskoho narodu», 130-131 [in Ukrainian].

15. Kovalenko, L., & Maniak, V. (Eds.). (1991). 33-y: Holod. Narodnaknyha-memorial. Kyiv [in Ukrainian].

16. Kozytskyi, A. (2012). Henotsyd ta polityka masovoho vynyshchennia tsyvilnoho naselennia u XX st. (prychyny, osoblyvosti, naslidky): navch. posib. dlia studentiv vyshchykh navchalnykh zakladiv. Lviv: Litopys [in Ukrainian].

17. Kudryk, N. Holodomor - symvol odioznoi systemy - istoryk Gratsiozi.

18. Kulchytskyi, S. (1989). 1933: trahediia holodu. Kyiv [in Ukrainian].

19. Kulchytskyi, S. (2005). V. Holod 1932-1933 rr v Ukraini yak henotsyd. Kyiv [in Ukrainian].

20. Kulchytskyi, S. (2013). Holodomor 1932-1933 rokiv u svitli ostannikh doslidzhen. Svitohliad, 5 (43), 70 [in Ukrainian].

21. Kulchytskyi, S. (Ed.). (2008). Velykyi holod v Ukraini 1932-1933 rokiv. Kyiv [in Ukrainian].

22. Maniak, V. (1989, Lypen 27). Narodovi povertaietsia istoriia. A istorii - pravda. Rozdumy nad rukopysom Knyhy-memorialu «33-y: holod». Literaturna Ukraina [in Ukrainian].

23. Marochko, V. (2003). Holod 1932-1933 rokiv v Ukraini. Kyiv [in Ukrainian].

24. Marunchak, M. (1985). Natsiia v borotbiza svoie isnuvannia. 1932 i 1933 v Ukraini i diaspori. Winnipeg [in Ukrainian].

25. Meis D. (2005). Istoriia yak ekshumatsiia. In L. Ivshyna (Ed.), Den i vichnist Dzheimsa Meisa. Kyiv: «Ukrainska pres-hrupa», 2005 [in Ukrainian].

26. Mukhina, M. (1993). Upokorennia holodom. Kyiv [in Ukrainian].

27. Onyshko, L.V. (2012). Na shliakhu do istorychnoi spravedlyvosti: do 80-kh rokovyn Holodomoru. Natsionalna ta istorychna pamiat: zb. nauk. prats, 2, 255 [in Ukrainian].

28. Papuha, Ya.B. (2008). Zakhidna Ukraina iHolodomor 1932-1933 rokiv: Moralno-politychna i materialna dopomoha postrazhdalym. Lviv: Astroliabiia [in Ukrainian].

29. Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 7 hrudnia 2017.

30. Rudnytska, M. (1998). Borotba za pravdu pro Velykyi Holod. In M. Diadiuk (Comp.), RudnytskaM. Statti. Lysty. Dokumenty (pp. 380-433). Lviv: Vyd-vo Ottsiv Vasylian «Misioner» [in Ukrainian].

31. Smolii, V. (Ed.). (2010). Holod 1932-1933 rokiv v Ukraini: prychyny ta naslidky. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

32. Sysyn, F. (1999). The Ukrainian Famine of 1932-1933: The role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion. In L. Chorbajian, G. Shirinian (Eds.), Studies in Comparative Genocide (pp. 182-215) [in English].

33. Sysyn, F. (2010). Naukovo-publitsystychna literatura ukrainskoi diaspory zproblem holodomoru. Holod 1932-1933 rokiv v Ukraini: prychyny ta naslidky. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

34. Viatrovych, V. (2011, Lystopad 23). Proryv informatsiinoi blokady dovkola Holodomoru. Den.

35. Viatrovych, V. (2014). Istoriia z hryfom «Sekretno». Kharkiv: Knyzhkovyi klub «Klub simeinoho dozvillia» [in Ukrainian].

36. Viatrovych, V. Rossiia sozdala muzei Holodomora v Sevastopole.

37. Viedienieiev, D.V., & Budakov, D.V. (2013). Zaruchnytsia hlobalnoho protystoi- annia. Trahediia Velykoho Holodu 1932-1933 rr. v Ukraini u konteksti «kholodnoi viiny» (1945-1991 rr.): monohrafiia. Kyiv: Dorado-Druk [in Ukrainian].

38. Wikileaks: Rossiia shantazhyrovala Azerbaidzhan «holodomorom». Newsland. (2010, Hruden 6).

39. Wolowyna, O. (2009). Holodomor losses: methodological problems and research challenges. Proccedings of the International Scientific Conference: Holodomor 1932-1933 rokiv v Ukraini: prychyny, demohrafichni naslidky, pravova otsinka, Kyiv, 25-26 veresnia 2008. Kyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia» [in Ukrainian].

40. Zakon Ukrainy Pro holodomor 1932-1933 rokiv v Ukraini.

Размещено на allbest.ru