Релігійність та національність: актуальні питання Пінських унійних конференцій 1930-1937 рр.

7 вересня 1933 р. в Пінськ на чергову, вже четверту унійну конференцію зібралися 124 її учасники - 88 священників і 36 семінаристів місцевого духовного закладу [36, s. 5-9]. Найбільше єреїв прибуло із самого Пінська, Пінської дієцезії та інших білоруських земель - 45 [36, s. 5-9]. Цього разу серед них не було постійного учасника конференції, першого протоігумена східної місії оо. єзуїтів в Альбертині о. В. Пйонткевича, який відійшов до вічності 23 березня 1933 р. [43, s. 83-85]. Від імені греко-католиків з'їзд листовно привітали єпископ Хомишин і митрополит Шептицький.

Спершу всі зібрані помолилися на Літургії, яку правив пінський єпископ Букраба, а тоді почалося засідання. Однією з тем, на прохання учасників попередньої конференції, стало дослідження вчення Православної церкви про таїнство сповіді та обов'язки пенітентів. Так, о. д-р І. Свірський на підставі російської богословської літератури стверджував, що між православ'ям і католицизмом у цьому питанні немає принципових відмінностей (в обох конфесіях існує припис приступати до сповіді принаймні раз на рік, а також обов'язково перед Причастям та прийняттям інших святих таїнств). Відхилення ж, які трапляються в практиці православних (як-от колективна сповідь), виникли внаслідок втручання в життя Церкви державних чинників і ніколи не були затверджені нею. Але власне такі відхилення, - доповнював уже сказане наступний доповідач о. редемпторист Василь Величковський, - спричинилися до того, що навернені з православ'я неоуніати зазвичай дуже слабко приготовані до сповіді.

У фокус обговорення знову потрапили обрядова форма та перебіг унійної праці на східних теренах Польщі. Велике зацікавлення в присутніх викликала доповідь о. д-ра Й. Сліпого “Візантинізм як форма культури”. Згідно з його висновками, позаяк саме візантійська культура є основою північних і східних слов'янських культур - української, білоруської, російської, то для належного розвитку неоунії засадниче значення має шанобливе ставлення до візантинізму як культури та плекання її сильних сторін (причому без жодних побоювань з боку Католицької церкви щодо ймовірного негативного впливу, адже її місією і є християнізація культур) [36, s. 57-88].

Промовистим свідченням існування проблем у поширенні унійної акції на українсько-білоруських територіях Польщі стало те, що на десятому році від її запо- чаткування єзуїт о. А. Домбровський метою своєї доповіді визначив обґрунтування тези, що розвиток унії у східному обряді є волею Риму, і то настільки категоричною, що за примус нез'єдинених православних до переходу на латинський обряд місіонерам загрожувала навіть суспенза (тимчасова заборона священнодіяти). Слушність такої позиції Апостольської столиці доводить той факт, що за посередництвом східного обряду унійна справа рухається набагато краще. Тому папа звернувся до західних монаших чинів із закликом створювати в себе окремі східні гілки (раніше це не допускалося), щоб мати змогу готувати місіонерів для унійної праці [36, s. 89-108].

З іншої перспективи необхідність здійснення унії в східному обряді розкрив парох візантійсько-слов'янської парафії в Тороканях Пінської єпархії о. Д. Новицький. Цей священник, нещодавній в'язень Соловків у більшовицькій Росії, переконував, що радянська влада, вороже налаштована до всіх католиків незалежно від обряду, не боїться поширення католицизму в латинській обрядовій традиції, на відміну від східної. Так, непоодинокими були ситуації, коли більшовики обіцяли свободу арештованим греко-католикам за умови переходу їх на римо-католицизм. А отже, можна говорити, що саме у східному обряді унія володіє найбільшим потенціалом.

Дисонансом до всіх цих виступів прозвучав реферат о. В. Почопка. Як і минулого року, цей душ-пастир наполягав, що навернені православні мають переходити на латинський обряд, а унійні єреї повинні бути аритуальними. Оскільки на попередніх зібраннях такі тези було відкинуто, то головуючий не вважав за доцільне проводити дискусію на цю тему.

По завершенню нарад учасники форуму постановили, що священникам-місіоне- рам необхідно: звертати особливу увагу на практику сповіді, що є чинником зміцнення унії та збагачення християнського життя; пізнавати суть і дух візантійської культури, аби використовувати її в унійній праці; намагатися залучати до акції якомога більше нових священників. Для порядку денного наступної конференції обрали такі питання: практичне душ-пастирство (уділення святих таїнств, проповідництво, література, ведення братств, суспільна й виховна акція тощо); значення обрядів у Церкві; цінність та основні риси візантійського обряду. Вирішили також для ознайомлення ширшої громадськості з візантійською церковною культурою опублікувати доповідь Й. Сліпого окремою брошурою (польською мовою). Насамкінець з'їзду його учасники мали Літургію, яку служив владика Чарнецький [36, s. 108-109].

Підбиваючи підсумки IV Пінської унійної конференції, її делегат від галицької Греко-католицької церкви о. д-р Лев Глинка зауважив, що крім очевидних здобутків впадала у вічі й ціла низка тривожних особливостей. Так, цьогоріч конференційну залу прикрасили лише папськими й польськими національними прапорами. На конференції не було одного з її організаторів та головних натхненників білоруса о. Кулака, як і делегатів від унійного білоруського клиру (душпастирі східного обряду Оношко і Почопко не могли його повноцінно представляти, позаяк служили в Пінській єпархії). Врешті насторожувала не підтримана організаторами вимога єзуїта о. Домбровського, щоб мовою з'їзду була тільки польська (начебто для кращого розуміння присутніми змісту доповідей). За словами о. Л. Глинки, все це ставить під сумнів щирість унійної акції, бо ж не можна проводити її для білорусів без білорусів, як також для українців без українців (щоправда, священник визнав, що не знає причини відсутності на зібранні білоруських єреїв - чи їх не запрошували, чи вони самі відмовилися від участі, і якщо так, то з яких міркувань) [4]. Ці коментарі о. Л. Глинки дозволяють відчути, наскільки атмосфера навколо унійної акції була наелектризована недовір'ям, побоюваннями й підозрами.

Тим часом, очевидно й під впливом дискусій та рішень Пінських конференцій, унійні душпастирі почали запроваджувати в релігійне життя Католицької церкви візантійсько-слов'янського обряду окремі латинські засади й практики. Зокрема, у текст молитви “Вірую” додавали “філіокве” - визнання сходження Святого Духа і від Отця, і від Сина, що було однією з головних відмінностей вчення Католицької церкви від Православної. Дедалі більше поширювалося почитання Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, Найсвятішого Серця Ісуса, католицьких святих [30, с. 312].

Наступна унійна конференція, у 1934 р., вперше за історію свого існування не відбулася. Польські часописи виділяли декілька причин цього: 1) незбіжність пропагованих на попередніх з'їздах позицій із курсом церковної політики польського єпископату на східних теренах; 2) неефективність таких зібрань, що концентрувалися на теоретичній тематиці й не впливали на практичне вирішення проблем унійного руху; 3) відмова українського та білоруського духовенства взяти участь у конференції. У відповідь на це греко-католицький часопис “Нива” писав, що за задумом пінський форум і мав стати своєрідною теоретичною надбудовою унійної акції на православних територіях Польщі. І якби впливові церковні кола прислухалися до його постанов, то акція розвивалася б значно успішніше. Також заперечувалося, що український клир вирішив проігнорувати конференцію, адже досі він завжди радо долучався до роботи цих з'їздів і докладав багато зусиль для поширення унійної акції [17, с. 324].

Ситуація довкола унійної акції залишалася надзвичайно напруженою. Польські кола сприймали неоунію як загрозу для інтересів держави, що була зацікавлена в переході православних на латинський обряд та активній полонізації українців і білорусів. Поляки протидіяли унійній акції на різних рівнях: з парламентської трибуни, через публікації в пресі, звернення різних груп та організацій, активність на місцях. Надзвичайно негативно відбивалися на справі церковної злуки випадки знищення чи відбирання православних храмів, руйнування їхніх цвинтарів, неправомірного перетягування православних громад на унію [6, с. 81-87; 15]. Зрозуміло, що потужну протидію неоунії демонструвала і Православна церква в Польщі. Її митрополичий друкований орган “Слово” доносив до своїх читачів думку, що унійна акція є насправді політичною, бо її мета - окатоличення, а відтак ополячення православного населення. Керівництво Православної церкви закликало парафіяльний клир бути особливо відповідальним у виконанні душпастирських обов'язків, відкритим до служіння вірним, дбати про підвищення свого духовного та інтелектуального рівня й твердо триматися своєї віри. Для протидії унійній активності священників рекомендувалося проводити в округах пастирські зібрання, зорганізовувати навколо храму з братчиків та сестриць “бойову дружину парафії” та уважно стежити за всіма заходами унійних діячів - “ні один рух, ні один крок уніатів у парафії не повинен випускатися з поля зору пастиря”. Пасивність у цьому протистоянні загрожувала євреям суворим покаранням. Серед іншого, вони були зобов'язані оперативно й докладно доповідати у своє благочиння про час і місце візитацій єпископа Миколая (Чарнецького) [15, с. 83], якого православні кола вважали небезпечним ворогом, “лжепастирем”, що його послав Ватикан [6, с. 80].

У такій непростій атмосфері V Пінська конференція, що датується початком вересня 1935 р., не могла пройти непоміченою для діячів та прихильників унійного руху. Цей форум об'єднав понад 80 учасників (69 священників, решта - студенти духовних семінарій у Пінську, Львові (римо-католицької) та в Потуліцах [37, s. 5-8]. За етноконфесійним складом це були 15 українців та по 7-8 білорусів і росіян, більшість з яких належали до східного обряду. Однак і на цьому з'їзді майже всі доповіді мали суто теоретичний зміст, за винятком рефератів двох єзуїтів - о. Я. Урбана (“Завдання і характер полеміки з православними”) та професора Папської семінарії в Дубні о. А. Неманцевича (“Духовенство латинського обряду й унійна праця”). Організаційним недоліком V конференції виявився брак часу на дискусію, зумовлений тим, що присутні єпископи і більшість клиру мусили їхати на освячення нової церкви східного обряду в Любешові Камінь-Каширського повіту, зведеної стараннями місцевих оо. капуцинів. “Малося вражіння, - ділився відчуттями о. П. Хомин, - що конференція наче боїться торкатись актуальних питань унійної акції в Польщі” [26, с. 315]. Показово й те, що, як зауважив той самий автор, організатори тогорічного пінського форуму не використали жодної національної символіки в оздобленні зали засідань [14, с. 4; 26].

Як зазначалося в краківському періодичному виданні “Огіе^”, попри збереження засади виголошення рефератів рідною для доповідача мовою, тільки одна доповідь на цьому зібранні прозвучала українською, і жодна - білоруською чи російською. Зате під час дискусії, виступи в якій за обсягом і змістовим наповненням нерідко дорівнювали повноцінним доповідям, українська мова, мабуть, таки переважала. Визнаючи, що різномовність виголошених рефератів часто ускладнює, а то й унеможливлює деяким учасникам конференції розуміння сказаного, кореспондент часопису наполягав, що для пінського форуму такий підхід має залишатися незмінним, бо саме він запобігає підозрам у політичному підґрунті унійної акції. Автор допису вказав на необхідність створення на цьому зібранні спеціального виконавчого комітету, який дбав би про втілення в життя резолюцій Пінських конференцій. Через його відсутність окремі постанови так і не зреалізовано (наприклад, друк підручників з богослов'я для священників-конвертитів). Цей комітет також міг би забезпечити одностайність у проведенні унійної акції та її підтримку на теренах усіх п'яти єпархій, які вона охоплює. Для швидшого розвитку акції дописувач пропонував якнайактивніше залучати до неї сестер-монахинь та ширші кола світських католиків [39; 20].

На V Пінській конференції було ухвалено: 1) закликати о. Я. Урбана видати книжку з вичерпним обговоренням закидів православних полемістів проти католицизму; 2) опублікувати латинською мовою та в польському перекладі Апостольські конституції “Demandata”, “Allatae sunt” i “OrientaHum dignitas” із додатком витягів з інших папських заяв у справі східних обрядів; 3) відновити запроваджену ІІІ Пінською конференцією практику присвячення Церквою окремого дня для повчання католиків обох обрядів про єдність Церкви та унійну акцію, молитов у цьому наміренні, а також, можливо, збірки пожертв на унійну справу. Наступний з'їзд у Пінську запропоновано провести через два роки і заслухати на ньому по три доповіді на день [26; 37].

Незважаючи на заходи Апостольського престолу та самовіддану працю місіонерів, унійна акція через постійні труднощі (насамперед ворожість і протидію з боку різних польських чинників) поступово пригасала. Це спонукало римського понтифіка 27 травня 1937 р. видати чергову інструкцію щодо душпастирства над католиками східного обряду на українсько-білоруських землях Польської держави - “Instructio de cura pastorali christifidelium orientalium in Archidioecesi Vilnensi ac in Dioecesibus Siedlensi, Luceoriensi, Pinscensi, Lublinensi vel aliis in dioecesibus ditionis Polonicae extra Galitiam degentium” [25, c. 350]. Цей документ став “системним зібранням попередніх інструкцій та правових норм, задекларованих Апостольським престолом” [30, c. 314]. Водночас у ньому значною мірою відображалися ті проблеми, які активно обговорювалися учасниками Пінських унійних конференцій. Папа закликав духовенство місійних єпархій використовувати новітні засоби пропаганди для популяризації ідеї навернення православних на католицизм та для спростування хибних уявлень і упереджень щодо неї. Вселенський архієрей нагадував, що східні й латинський обряди однаково трактуються Католицькою церквою і священники не можуть легковажити цим чи намовляти православних приймати тільки латинський обряд, натомість повинні виявляти повагу й любов до східних обрядів. Прищеплення вірним глибокого розуміння ідеї церковної єдності належало здійснювати шляхом добре підготовлених проповідей на богослужіннях та дописів у католицькій періодиці. Рекомендувалося також якнайшвидше заснувати духовні й світські товариства, члени яких посилено студіювали б справу єдності Церков та захищали її. Так само дуже бажаними називалися різні унійні з'їзди, налагодження взаємодопомоги та співучасть у церковних урочистостях католицьких громад обох обрядів.

Новостворені унійні парафії й надалі підпорядковувалися латинській єрархії, щоб у майбутньому Апостольській столиці було легше внормувати всі адміністративні питання. У тих парафіях, що об'єднували до сотні вірян, мала діяти каплиця, до якої регулярно приїжджав би душпастир східного обряду для задоволення релігійних потреб пастви. Якби ж збудувати каплицю не вдалося, то богослужіння у східному обряді слід було здійснювати при спеціально виділеному для цього вівтарі в найближчому костелі. До душпастирства в неоунійних парафіях краще залучати насамперед випускників Східної папської семінарії в Дубні, а також жіночі й чоловічі чернечі ордени обох обрядів (для налагодження співпраці з ними римо-католицькі єпископи отримували повноваження, які спершу належали виключно Апостольському престолові). “Інструкція” радила дуже виважено підходити до прийняття в Католицьку церкву православних священників, чітко притримуючись інструкції від 26 травня 1929 р. Згідно з нею, кожен такий душ- пастир мусив принаймні чотири місяці навчатися на курсах “Cursus pro reformando ac instruendo Clero e schismate converso” в Луцьку, а також засвідчити свою щиру прихильність до Римо-католицької церкви та правдиву побожність, і лише тоді міг бути допущеним до виконання духовних обов'язків. Не тільки не забороненим, а навіть бажаним визнавалося розумне товаришування католицького клиру з православним.

На унійних священників покладався обов'язок прищеплювати вірянам любов до Апостольського престолу як однаково турботливого щодо католиків обох обрядів. Для посилення відчуття єдності з Католицькою церквою єреї мали впроваджувати узгоджені з вимогами східного обряду римо-католицькі релігійні практики - богослужіння на честь Пресвятої Євхаристії та Пресвятого Серця Христового. “Інструкція” закликала також організовувати братства Пресвятої Євхаристії, Християнської науки, Матері Божої Неустанної Помочі та ін.

Спеціально наголосив папа на важливості національного чинника в здійсненні унійної акції на території Польської держави. Так, понтифік зобов'язував священників при викладанні релігії в школах послуговуватися мовою місцевого населення, користуватися відповідними підручниками й іншими дидактичними матеріалами. Те саме стосувалося проповідування у храмі. Одночасно Апостольська столиця чітко приписувала всім діячам унійної акції уникати будь-яких національних чи політичних суперечок [25].

Символічно, що саме на VI Пінській конференції, яка розпочала свою роботу 1 вересня 1937 р., унійні діячі змогли вперше ознайомитися зі змістом цієї папської інструкції, досі ніде не публікованої. Учасники конференції були сильно вражені контрастом між прописаними там засадами і реальною ситуацією. Через політичні впливи справа церковного єднання провадилася не так, як задумувалося, і не приносила очікуваних плодів.

VI Пінська конференція зібрала 85 єреїв і 26 студентів духовних закладів - Пінської (9) та Полоцької (4) семінарій, римо-католицької семінарії у Львові (4), колегіуму єзуїтів у Пінську (8), загалом 111 осіб [38, s. 5-8]. Яскраво пропольське спрямування мали виступи в дискусії краківських ксьондзів - каноніка Станіслава Мистковського і професора Міхала Нєхая. Та чи не найприкріше вразила присутніх аналогічна тональність доповіді о. Доната Новицького - священника візантійсько-слов'янського обряду, який закидав унійним діячам нелояльність до держави. Згладжували неприємні емоції ґрунтовні й виважені реферати оо. ректора Й. Сліпого, проф. А. Іщака, В. Оношка, Яна Герматюка та ін.

Описуючи перебіг цього зібрання, кореспондент газети “Przegl^d Wilenski” повідомляв, що воно отримало незначний суспільний резонанс, “минуло блідо, ухвалило безбарвні резолюції...” [19, с. 400; 47]. Це стало наслідком того, що “між польським католицизмом, справжні тенденції якого в нас дуже виразні, та уніонізмом нема ніяких близьких точок, а є зате багато полярних протилежностей, яких не приховає сьогодні жодне виправдання, жодна дипломатія. Ідеологічні розбіжності між ними не вдасться нічим засипати, вирівняти, затушувати” [19, с. 400; 47]. Автор припустив, що зовсім не випадковим є скасування раніше запланованого приїзду на конференцію апостольського нунція в Польщі монсеньйора Кортесі, який, вочевидь, не хотів уже на початках свого перебування в країні псувати взаємини з владою, котра не приховує неприхильного ставлення до Пінських конференцій, особливо на тлі програми цілковитої полонізації “кресів”. Проте найбільше впадала у вічі відсутність апостольського візитатора Миколая (Чарнецького), який був учасником усіх попередніх з'їздів у Пінську (пояснення, що єпископ мусив виїхати до Бельгії для ординації єреїв, виглядало непереконливо, бо досі він узгоджував свої численні закордонні поїздки з участю в пінських форумах). Попри високий рівень організації конференції та виголошених на ній доповідей, годі було позбутися й враження, “що комусь дуже залежало на тому, щоб вона пройшла під гаслом полонізації унійного руху (наче для пожвавлення полонізації православ'я), а через це знебарвлення уніонізму від найменших домішок українізму і білоруськості. [...] Уніонізм у нас може мати предметом своєї актуальності тільки білорусів і українців, тож немає нічого дивного, що польський націоналізм трактує уніонізм із виразною тенденцією” [19, с. 398-399; 47]. Наступну конференцію постановили провести через чотири роки [38]. Однак реалізації цих планів перешкодила Друга світова війна.

Основними проблемами, які обговорювалися на Пінських унійних конференціях 1930-1937 рр., були історичний досвід унійних акцій та обрядові аспекти єднання Церков. Широко висвітлювані у пресі зібрання знайшли свій відгук у суспільстві і з новою силою привернули його увагу до ідеї неоунії на українсько-білоруських землях у Польщі. Досягненням цього форуму духовенства було призначення папою спеціального апостольського єпископа-візитатора для католиків візантійсько-слов'янського обряду в Польщі. Таку гідність обійняв о. редемпторист Миколай (Чарнецький) - український священник греко-католицького обряду.

Важливою рисою Пінських конференцій став їхній національний характер: забезпечуючи новій унії збереження східного обряду, вони захищали право на вживання рідної мови кожної національності-члена нової церковної організації. Український і білоруський народи, відстоюючи свої мовні права у релігійній сфері, зуміли протистояти русифікаційним та полонізаційним процесам. Це з часом викликало негативне ставлення до неоунійної акції в польському суспільстві, у т. ч. серед представників уряду та духовенства.

Пінські конференції продемонстрували, що неоунія відіграла позитивну роль у розвитку національної ідентичності українського й білоруського народів, поставивши на порядок денний національний чинник.

Література

1. Білі круки. Нива. 1930. Ч. 12. С. 486-487.

2. Всячина. Закінчення візитаційної подорожі Преосв. Чернецького. Нива. 1931. Ч. 7-8. С. 316-317.

3. Всячина. Нова монаша конгрегація. Нива. 1932. Ч. 9. С. 343.

4. Глинка Л., о., др. IV Унійна Конференція в Пінську. Нива. 1933. Ч. 9. С. 332-338.

5. З голосів преси. Виленська преса про унійні справи. Нива. 1931. Ч. 7-8. С. 302-307.

6. Йосиф Т., о. ЧНІ. Николай Чарнецький Ч.Н.І. Єпископ-Ісповідник. Йорктон, Саск. Канада, 1980. 281 с.

7. Колб Н. Конфесійний і національний аспекти самовизначення українських греко- католиків у ХІХ - на початку ХХ століть. Дискусія щодо назви Церкви й обряду / Русь, Малоросія, Україна: галицькі українці у пошуках власного імені (ХІХ - перша половина ХХ століть) / наук. ред. Орлевич І.; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства - філія Львівського музею історії релігії. Львів: Логос, 2021. С. 199-204.

8. Колодний А. М. Дискурс державно-церковної політики в II Речі Посполитій. URL: https://ukrtextbook.com/istoriya-religi%D1%97-v-ukra%D1%97ni-kolodnij-a-m/istoriya-reИgi%D1%97-v-ukra%D1%97m-kolodшj-a-m-diskш*s-derzhavno-cerkovno%D1%97-poHtiki-v-ii-rechi-pospolitij.html.

9. М. Кл. [М. Клосовський]. На манівцях. (З приводу одної статті у справі взаємин незєдиненого православного Сходу з католицькою Церквою). Нива. 1931. Ч. 1. С. 16-23.

10. На шляху до правильної розвязки уніонного питання. Нива. 1931. Ч. 2. С. 41-44.

11. Нехіть поляків до Унії. Нива. 1930. Ч. 9. С. 357.

12. о. М. Т. З голосів преси. “Правдивий білоруський голос”. Нива. 1932. Ч. 5. С. 190-195.

13. Посвячення церкви О.О. Редемптористів в Ковлі. Нива. 1932. Ч. 10. С. 381-382.

14. Пята Унійна Конференція в Пінську. Діло. 1935. 10 верес. Ч. 241. С. 4.

15. Стоколос Н.Г. Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі (1923-1939 рр.). Український історичний журнал. 1999. № 4. С. 74-89.

16. Унійна конференція в Пінську. Діло. 1932. 11 верес. Ч. 202. С. 1-2.

17. Унійна конференція в Пінську. Нива. 1934. Ч. 9. С. 324.

18. Федоров И.О. Униатская политика Ватикана в Западной Беларуси в довоенные годи (1919-1939). Гродно, 1985. 227 с.

19. Х. З голосів преси. Пінська Унійна Конференція на сторінках преси. Нива. 1937. Ч. 11. С. 397-403.

20. Х. З голосів преси. Унійна конференція в Пінську в освітленню преси. Нива. 1935. Ч. 10. С. 351-356.

21. Х. З унійних справ. Пастирський лист еп. Пшездзєцкого про Унію. Нива. 1933. Ч. 1. С. 26-27.

22. Х. З унійних справ. Свіже число Огіеш-у. Нива. 1933. Ч. 4. С. 162.

23. Х. З унійних справ. Унійна централя в Варшаві. Нива. 1933. Ч. 1. С. 25-26.

24. Х. З унійних справ. Унійний тиждень в Польщі. Нива. 1933. Ч. 1. С. 27.

25. Х. Нова інструкція Ап. Престолу в справі церковного Зєдинення. Нива. 1937. Ч. 9-10. С. 350-353.

26. Хомин П., о. На унійній конференції в Пінську. Нива. 1935. Ч. 9. С. 308-318.

27. Хомин П., о. Уніонна конференція в Пінську. Нива. 1930. Ч. 5. С. 183-191.

28. Хомин П., о. ІІ. Унійна Конференція в Пінську. Нива. 1931. Ч. 9. С. 321-336.

29. Хомин П., о. ІІІ. Унійна конференція в Пінську. Нива. 1932. Ч. 9. С. 324-331.

30. Чорнописька В.З. Специфіка канонічно-правового статусу “нової унії” в східних воєводствах Польщі (1923-1937). Вісник національного університету “Львівська політехніка ". Серія: Юридичні науки. 2016. Т. 1. № 11. С. 307-316.

31. List pasterski J.E. ks. Arcybiscupa Wilenskiego. Oriens. Dwumiesiqcznikposwiqcony sprawom religijnym wschodu. Krakow, 1933. Marzec-kwiecien. Zesh. 2. S. 33-35.

32. Mironowicz A. Kosciol prawoslawny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. Elpis. 2004. T. 6. N. 9-10. S. 140-142.

33. Pami^tnik I-ej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej w Pinsku (23-24 IV 1930 roku).

34. Pami^tnik II Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej w Pinsku (1, 2 i 3 IX 1931 roku). Pinsk, Drukarnia Diecezjalna, 1932.

35. Pami^tnik III-ej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej w Pinsku (30, 31 sierpnia i 1 wrzesnia1932 roku). Pinsk: Drukarnia Diecezjalna, 1933.

36. Pami^tnik IV-ej Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej (7, 8, 9 wrzesnia 1933 roku). Pinsk, Drukarnia Diecezjalna, 1934.

37. Pami^tnik V-ej Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej (5, 6 i 7 wrzesnia 1935 roku).

38. Pami^tnik Vl-ej Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unii Koscielnej (1, 2 i 3 wrzesnia 1937 roku). Pinsk, Drukarnia Diecezjalna, 1939.

39. Pi^ta konferencja unijna. Oriens. Dwumiesifcznikposwigcony sprawom religijnym Wschodu. 1935. Wrzesien -pazdziernik. S. 144-146.

40. Rozwoj akcji unijnej na Wolyniu. Oriens. Dwumiesifcznikposwigcony sprawom religijnym wschodu. Krakow, 1933. Maj - czerwiec. Zesh. 3. S. 76-78.

41. Rzemieniuk F. Kosciol katolicki obrz^dku bizantyjsko-slowianskiego. Neounia. Lublin: TNKUL. Wydaw., 1999. S. 59.

42. Scrutator. Kwestja zasad. Unja religijna. Przeglqd Wilenski. 1931. Nr. 22. S. 4-6.

43. S. p. O. Protoigumen Wlodzimierz Pi^tkiewicz. Oriens. Dwumiesifcznikposwigconysprawom religijnym wschodu. Krakow, 1933. Zesh. 3. S. 83-85.

44. Sulawka A.R. Dookola akcji unijnej. Dwumiesi^cznik “Oriens” (1933-1939) jako pismo propaguj^ce neouni§ w II Rzeczypospolitej. URL: https://histmag.org/Dookola-akcji-unijnej.- Dwumiesiecznik-Oriens-1933-1939-jako-pismo-propagujace-neounie-w-n-Rzeczypospolitej-7294.

45. Super-scrutator. W odpowiedzi “Scrutatorowi”. Przeglqd Wilenski. 1932. Nr 1-2. S. 8-10.

46. Swiryd A.N. Национальный аспект деятельности католической церкви византийско-славянского обряда в Западной Беларуси 1923-1939. Wrodawskie Studia Wschodnie. 2013. Vol. 17. С. 115-124.

47. Vigilans. Szosta konferencja unijna. (List z Pinska). Przeglqd Wilenski. 1937. Nr 7. S. 6.

References

1. (1930). Bili kruky [White crows], Nywa, (12), 486-487 (in Ukr.).

2. (1932). Vsiachyna. Nova monasha kongregatsiia [Everything. New monastic congregation], Nyva, (9), 343 (in Ukr.).

3. (1931). Vsiachyna. Zakinchennia vizytaciinoi podorozhi Preosv. Chernetskoho [Everything. The end of the visit of Rev. Chernetsky], Nyva, (7/8), 316-317 (in Ukr.).

4. Hlynka, L., o., dr. (1933). IV Uniina Konferentsiia v Pinsku [IV. Union Conference in Pinsk], Nyva, (9), 332-338 (in Ukr.).

5. (1931). Z holosiv presy. Vylenska presa pro uniini spravy [From the voices of the press. Vilnius press about union affairs], Nyva, (7/8), 302-307 (in Ukr.).

6. Yosyf, T., o. ChNI. (1980). Nykolai Charnetskyi Ch.N.I. Yepyskop-Ispovidnyk [Fr. CSsR. Nykolai Charnetsky CSsR Bishop-Confessor], Yorkton, Sask. Kanada, 281 (in Ukr.).

7. Kolb, N. (2021). Konfesiinyi i natsionalnyi aspekty samovyznachennia ukrainskykh hreko-katolykiv u XIX - na pochatku XX stolit. Dyskusiia shchodo nazvy Tserkvy i obriadu [Confessional and national aspects of self-determination of Ukrainian Greek Catholics in the 19th - early 20th centuries], Rus, Malorosiia,Ukraina: halytski ukraintsi uposhukakh vlasnoho imeni (XIX-pershapolovynaXXstolit), Lviv: Lohos, 199-204 (in Ukr.).

8. Kolodnyi, A. Dyskurs derzhavno-tserkovnoi polityky v II Rechi Pospolytii [Discourse of state and church policy in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth]. Retrieved from https://ukrtextbook.com/istoriya-religi%D1%97-v-ukra%D1%97ni-kolodnrj-a-m/istoriya-rehgi%D1%97-v-ukra%D1%97m-kolodnij-a-m-diskurs-derzhavno-cerkovno%D1%97-politiki-v-ii-rechi-pospolitij.html (in Ukr.).

9. M. Kl. [Klosovskyi, M.] (1931). Na manivtsiakh. (Z pryvodu odnoi statti u spravi vzaiemyn neziedynenoho pravoslavnoho Skhodu z katolytskoiu Tserkvoiu) [On the deception. (On one article on the relationship between the ununited Orthodox East and the Catholic Church)], Nyva, (1), 16-23 (in Ukr.).

10. o. M. T (1932). Z holosiv presy. “Pravdyvyi biloruskyi holos” [From the voices of the press. “True Belarusian voice”], Nyva, (5), 190-195 (in Ukr.).

11. (1932). Posviachennia tserkvy 00. Redemptorystiv v Kovli [Consecration of the Redemptorist Church in Kovel], Nyva, (10), 381-382 (in Ukr.).

12. (1935). Piata Uniina Konferentsiia v Pinsku [The Fifth Union Conference in Pinsk], Dilo, (241), 4 (in Ukr.).

13. Stokolos, N. (1999). Neouniia yak eksperyment skhidnoi polityky Vatykanu v Polshchi (1923-1939 rr.) [Neounia as an experiment in the eastern policy of the Vatican in Poland (19231939)], Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, (4), 74-89 (in Ukr.).

14. (1932). Uniina konferentsiia v Pinsku [Union Conference in Pinsk], D/7о, (202), 1-2 (in Ukr.).

15. (1934). Uniina konferentsiia v Pinsku [Union Conference in Pinsk], Nyva, (9), 324 (in Ukr.).

16. Fiodorov, I. (1985). Uniatskaia politika Vatikana v Zapadnoi Bielarusi v dovoiennyie gody (1919-1939) [Uniate policy of the Vatican in Western Belarus in the prewar years (19191939)], Grodno, 227 (in Rus.).

17. X. (1937). Z holosiv presy. Pinska Uniina Konferetsiia na storinkakh presy [From the voices of the press. Pinsk Union Conference in the press], Nyva, (11), 397-403 (in Ukr.).

18. X. (1935). Z holosiv presy. Uniina konferetsiia v Pinsku v osvitlenniu presy [From the voices of the press. Pinsk Union Conference in press coverage], Nyva, (10), 351-356 (in Ukr.).

19. X. (1933). Z uniinykh sprav. Svizhe chyslo Oriens-u [On Union Affairs. Fresh number of Oriens], Nyva, (4), 162 (in Ukr.).

20. X. (1933). Z uniinykh sprav. Uniina tsentralia v Varshavi [On Union Affairs. Union Headquarters in Warsaw], Nyva, (1), 25-26 (in Ukr.).

21. Х. (1933). Z uniinykh sprav. Uniinyi tyzhden v Polshchi [On Union Affairs. Union Week in Poland], Nyva, (1), 27 (in Ukr.).

22. Х. (1933). Z uniinykh sprav. Pastyrskyi lyst ep. Pshezdzieckoho pro Uniu [On Union Affairs. Pastoral letter of Bishop Przezdziecki about the Union], Nyva, (1), 26-27 (in Ukr.).

23. Х. (1937). Nova instruktsiia Ap. Prestolu v spravi tserkovnoho Ziedynennia [New instruction of the Ap. Throne in the matter of ecclesiastical unification], Nyva, (9-10), 350-353 (in Ukr.).

24. Khomyn, P. (1935). Na uniinii konferentsii v Pinsku [At the union conference in Pinsk], Nyva, (9), 308-318 (in Ukr.).

25. Khomyn, P. (1930). Unionna konferentsiia v Pinsku [Union Conference in Pinsk], Nyva, (5), 183-191 (in Ukr.).

26. Khomyn, P. (1931). ІІ. Uniina Konferentsiia v Pinsku [The Second Union Conference in Pinsk], Nyva, (9), 321-336 (in Ukr.).

27. Khomyn, P. (1932). Ш. Uniina konferentsiia v Pinsku [The Third Union conference in Pinsk], Nyva, (9), 324-331 (in Ukr.).

28. Chornopyska, V. (2016). Spetsyfika kanonichno-pravovoho statusu “novoi unii” v skhid- nykh voievodstvakh Polshchi (1923-1937) [Specifics of the canonical and legal status of the “new union” in the eastern voivodships of Poland (1923-1937)], Visnyk natsionalnoho universytetu “Lvivskapolitekhnika”. Seria: Yurydychni nauky, (1, 11), 307-316 (in Ukr.).

29. (1933). List pasterski J. E. ks. Arcybiscupa Wilenskiego [Pastoral letter by J. E. Fr. Archbiscup of Vilnius], Oriens. Dwumiesifcznik poswifcony sprawom religijnym wschodu, Krakow, (2), 33-35 (in Pol.).

30. Mironowicz, A. (2004). Kosciol prawoslawny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku [The Orthodox Church in Poland in the 19th and 20th centuries], Elpis, (6, 9-10), 140-142 (in Pol.).

31. (1931). Na shliakhu do pravylnoi rozviazky unionnoho pytannia [On the way to the correct solution of the union question], Nyva, (2), 41-44 (in Ukr.).

32. (1930). Nekhit poliakiv do Unii [Reluctance of Poles to the Union], Nyva, (9), 357 (in Ukr.).

33. (1931). Pami^tnik I-ej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej w Pinsku (23-24 IV 1930 roku) [Diary of the 1st Priestly Conference on the Church Union [!] in Pinsk (April 23-24, 1930)], Pinsk: Drukarnia Diecezjalna (in Pol.).

34. (1932). Pami^tnik II-ej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej w Pinsku (1, 2 i 3 IX 1931 roku) [Diary of the 2nd Priestly Conference on the Church Union [!] in Pinsk (1, 2 and 3 September 1931)], Pinsk: Drukarnia Diecezjalna (in Pol.).

35. (1933). Pami^tnik III-ej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej w Pinsku (30, 31 sierpnia i 1 wrzesnia1932 roku) [Diary of the 3rd Priestly Conference on the Church Union [!] in Pinsk (30, 31 August and 1 September 1932)], Pinsk: Drukarnia Diecezjalna (in Pol.).

36. (1934). Pami^tnik IV-ej Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej (7, 8, 9 wrzesnia 1933 roku) [Diary of the 4th Priestly Conference on the Church Union [!] in Pinsk (7, 8, 9 September 1933)], Pinsk: Drukarnia Diecezjalna (in Pol.).

37. (1936). Pami^tnik V-ej Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unji [!] Koscielnej (5, 6 i 7 wrzesnia 1935 roku) [Diary of the 5th Priestly Conference on the Church Union [!] in Pinsk (September 5, 6 and 7, 1935)] (in Pol.).

38. (1939). Pami^tnik VI-ej Pinskiej Konferencji Kaplanskiej w sprawie Unii Koscielnej (1, 2 i 3 wrzesnia 1937 roku) [Diary of the 6th Priestly Conference on the Church Union [!] in Pinsk (1, 2 and 3 September 1937)], Pinsk: Drukarnia Diecezjalna (in Pol.).

39. (1935). Pi^ta konferencja unijna [The Fifth Union Conference in Pinsk], Oriens. Dwumie- siqcznikposwiqcony sprawom religijnym Wschodu, wrzesien -pazdziernik, 144-146 (in Pol.).

40. (1933). Rozwoj akcji unijnej na Wolyniu [Development of the union action in Volhynia], Oriens. Dwumiesifcznik poswigcony sprawom religijnym wschodu, Krakow, maj - czerwiec, (3), 76-78 (in Pol.).

41. Rzemieniuk, F. (1999). Kosciol katolicki obrz^dku bizantyjsko-slowianskiego. Neounia [Catholic Church of the Byzantine-Slavic rite. Neounia], Lublin, TNKUL. Wydaw., s. 59 (in Pol.).

42. Scrutator (1931). Kwestja zasad. Unja religijna [A matter of rules. Religious union], Przeglqd Wilenski, (22), 4-6 (in Pol.).

43. (1933). S. p. O. Protoigumen Wlodzimierz Pi^tkiewicz [St. Mr. Father Protohegumen Wlodzimierz Pi^tkiewicz], Oriens. Dwumiesifcznikposwigcony sprawom religijnym wschodu, Krakow, (3), 83-85 (in Pol.).

44. Sulawka, A.R. Dookola akcji unijnej. Dwumiesi^cznik “Oriens” (1933-1939) jako pismo propaguj^ce neouni§ w II Rzeczypospolitej [Around the union action. The bimonthly “Oriens” (1933-1939) as a magazine promoting the neounia in the Second Polish Republic]. Retrieved from https://histmag.org/Dookola-akcji-umjnej.-Dwumiesiecznik-Oriens-1933-1939-jako-pismo-propagujace-neounie-w-II-Rzeczypospolitej-7294 (in Pol.).

45. Super-scrutator (1932). W odpowiedzi “Scrutatorowi” [In response to the `Scrutator”], Przeglqd Wilenski, (1-2), 8-10 (in Pol.).

46. Swiryd, A.N. (2013). Natsionalnyi aspiekt dieiatielnosti katolichieskoi tserkvi vizantiisko-slavianskoho obriada v Zapadnoi Bielarusi 1923-1939 [The national aspect of the Catholic Church of the Byzantine-Slavic rite in Western Belarus in 1923-1939], Wrodawskie Studia Wschodnie, (17), 115-124 (in Rus.).

47. Vigilans (1937). Szosta konferencja unijna. (List z Pinska) [The Sixth Union Conference (Letter from Pinsk)], Przeglqd Wilenski, (7), 6 (in Pol.).

Размещено на Allbest.ru