Становлення та діяльність військової авіації в українських арміях (1917-1920): історіографічний нарис

Посилаючись на твердження відомого знавця історії польської авіації А. Моргали, А. Козицький зазначає, що в кінці вересня - на початку жовтня українську ескадрилью перебазовано до Копичинців (тепер - Тернопільської обл.), а потім до Волочиська (тепер - Хмельницької обл.). Але А. Козицький, на відміну від В. Мараєвої, нічого не пише про участь українських авіаторів у бойових діях проти більшовиків. Він лише зазначає, що після переходу Армії УНР за Збруч, у Г аличину, 21 листопада 1920 р. авіапідрозділ перелетів до Львова на аеродром Левандівка, а 13 грудня його разом із літаками вислали до Варшави, згодом - до Бидгощі, де на початку 1921 р. розформували. Українська сторона повернула полякам сім літаків й інше авіаційне майно Там само. С. 64..

По-різному склалася доля українських пілотів на чужині. Так, навесні 1921 р. трьох із них колишньої Запорозької ескадрильї (загону) - О. Заховського, С. Островидова й П. Золотова - прийняли на посади інструкторів у польську Нижчу школу пілотів у Бидгощі Там само.. Потім до військової школи авіамеханіків, яка також там працювала, запросили на роботу 20 українських авіамеханіків. Ще 22 українські авіаспеціалісти влаштувались у Бидгощі на роботу до польських приватних підприємців. Пілот М. Богатирьов продовжив службу в Познанській авіаційній школі, а П. Вежбицький - у військовій авіації Там само. С. 64-66.. Проте влітку 1922 р. на вимогу польських політиків із партії національних демократів українці були звільнені зі служби в польській авіаційній галузі Там само..

Особливу увагу для історіографів становлять наукові дослідження А. Харука Харук А. Військово-повітряні сили України в 1917-1920 рр.: автореф. дис.... 17 с., В. Мараєвої Мараєва В. В. Українська військова авіація в умовах боротьби за національну державність (грудень 1917 - листопад 1920 рр.): дис.... канд. іст. наук: 20.02.22 / Національна академія оборони України. Київ, 2008. 227 с. та В. Киреї Кирея В. В. Авіація Української Галицької Армії (1918-1920): автореф. дис.... 20 с., що вивчають історію українських військово-повітряних сил 1917-1920 рр.

А. Харук наголошує, що часи Української держави гетьмана П. Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р.) стали єдиним періодом мирної розбудови в історії української авіації 1917-1920 рр. Здійснювалося планомірне формування бойових та допоміжних авіаційних і повітроплавних підрозділів, вживалися заходи щодо комплектування їх технікою й особовим складом, розгорталося бойове навчання. Було утворено 8 корпусних авіаційних дивізіонів, понад 30 авіаційних та кілька повітроплавних загонів. Улітку 1918 р. у цих підрозділах нараховувалося майже 200 літаків різних типів, зокрема й важких бомбардувальників Харук А. І. Військово-повітряні сили України в 1917-1920 рр.: автореф. дис.... С. 11.. Авіаційні та повітроплавні парки були реорганізовані з метою налагодження надійної системи тилового забезпечення. Для послаблення гостроти кадрової проблеми до авіації Гетьманату залучали колишніх російських офіцерів-авіаторів. Для реанімації авіаційної промисловості України уряд створив спеціальний орган - Комісію з будівництва авіазаводів. На Центральному аеродромі в серпні 1918 р. відновлено дослідну роботу. Купували, щоправда в невеликій кількості, сучасніші літаки в союзних Німеччині й Австро-Угорщині Там само..

Військове керівництво Української держави в цей час розробляє нову, більш прогресивну, структуру військово-повітряних сил у системі національних збройних формувань. В її основу поряд із територіальним був покладений і цільовий принцип організації. Передбачалося замість корпусних авіаційних дивізіонів мішаного складу сформувати однорідні цільового призначення: винищувальні, розвідувальні, гарматні. Ця структура мала би зробити українські військово-повітряні сили пристосованішими до тогочасних умов, динамічними і гнучкішими у використанні, що спростило б систему управління й матеріально-технічного забезпечення військової авіації. Також планувалося створити високоефективну систему підготовки кадрів. Проте після падіння Гетьманату і пізніших бойових дій ці нововведення не були повністю запроваджені.

Дослідник наголошує, що в період правління гетьмана П. Скоропадського «здійснювалась планомірна розбудова національних військово-повітряних сил України. Проте через несприятливу внутрішню і зовнішню обстановку завдання створення боєздатних ВПС так і не було реалізоване в повному обсязі» Там само..

У дослідженнях, присвячених організаційній структурі та бойовій діяльності військово-повітряних формувань Дієвої армії Директорії УНР (кінець 19181920 рр.), А. Харук зазначає, що військове керівництво Директорії, незважаючи на вкрай складну внутрішню і зовнішню ситуацію, змогло створити низку боєздатних авіаційних підрозділів, об'єднаних у самостійний рід військ - ВПС. Був створений необхідний апарат їх управління та сформована нормативна база для діяльності.

Поряд із бойовими операціями (ведення розвідки, нанесення бомбоштурмових ударів із метою підтримки наземних військ) для ВПС Директорії не менш важливим напрямом діяльності були кур'єрські польоти для зв'язку із закордоном. Науковець констатує, що після антигетьманського повстання українські ВПС утратили більшість кваліфікованих кадрів і майже все технічне обладнання. На початку 1919 р. авіація Директорії складалася з двох невеликих авіазагонів та нараховувала сім літаків. Лише наприкінці весни - на початку літа 1919 р. фактично заново була створена система управління ВПС Директорії та сформовані бойові підрозділи - чотири авіаційні загони та повітроплавний дивізіон. Напередодні наступу об'єднаних українських армій на Київ-Одесу в серпні 1919 р. у розпорядженні Директорії було 26 літаків Харук А. І. Військово-повітряні сили України в 1917-1920 рр. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2000. Вип. 7. С. 282.. Надалі сили авіації УНР періодично то зменшувались, то збільшувались, але вже не нараховували більшої кількості придатних до бойових дій одиниць.

Автор зазначає, що після інтернування Армії УНР у польські табори в кінці листопада 1920 р. керівництво ВПС докладало максимум зусиль для збереження авіаційних підрозділів, сподіваючись незабаром продовжити боротьбу за незалежність України Там само. С. 283..

У працях В. Мараєва значну увагу приділяє мемуарам авіаторів - військовослужбовців українських військово-повітряних сил 1917-1920 рр. - як джерелу вивчення військової авіації цього періоду, досліджує військово-технічні якості парку літаків, шляхи й особливості матеріально-технічного забезпечення авіаційних частин. А також аналізує участь останніх у бойових діях та висвітлює застосування авіації для міжнародних сполучень і виконання кур'єрських завдань у межах України.

Дослідниця зазначає, що у процесі створення українських авіаційних частин негативну роль відіграла значна зовнішньоекономічна ізоляція УНР. Після підписання Брестських угод відносини з країнами Антанти вкрай ускладнились, одержати від них військову допомогу стало справою нереальною. У такій ситуації для забезпечення авіаційних частин необхідною технікою важливого значення набував спадок, отриманий від авіаційних частин Російської імперії.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. матеріальна частина повітряного флоту також комплектувалася літаками, що залишилися від російської авіації, але, можливо, якісь машини були отримані і від німецьких союзників. Улітку 1918 р. ВПС гетьмана П. Скоропадського мали на озброєнні 189 легких літаків, разом з авіацією Чорноморського флоту (до 30 справних літальних човнів М-5 і М-9 конструкції Д. Григоровича), що перебували на базі в Севастополі Мараєва В. В. Авіація Української Народної Республіки та Української Держави гетьмана П. Скоропадського. Київ, 2005. С. 12-13.. Найпоширенішими серед них були: винищувачі «Ньюпор-ХІІІ», «Ньюпор-XVII», «Ньюпор-ХХІ»; розвідники «Анатра-Д», «Вуазен», «Моран-Парасоль», «Сопвіч 1», «Фарман ХХХ». Окрім того, на озброєнні перебували чотири важкі бомбардувальники «Ілля Муромець» у поганому технічному стані після буревію кінця 1917 р. Там само. С. 13..

В. Мараєва звертає увагу на те, що гетьманський уряд мав можливість суттєво поповнити парк літаків новими машинами, створеними на заводах фірми Артура Анатри в Одесі. Але замість цього 93 щойно зібрані розвідники «Анатра ДС» опинилися на балансі австрійського військового відомства, яке використовувало їх як навчальні або зв'язкові. До вересня 1918 р. до Австрії вивезли 114 готових машин, а до кінця жовтня - ще 66 Мараєва В. В. Авіація Української Народної Республіки... С. 12-13.. У листопаді 1918 р., коли австро-угорські війська залишали територію України, в Одесі на заводі «Анатра» налічувалося 134 (за іншими даними 123) одиниці. Їх захопили війська Антанти і пізніше передали російській Добровольчій армії генерала Денікіна Там само..

Дослідниця наголошує, що в деяких працях (спогади П. Білона, книга сучасних російських дослідників В. Кондратьєва та М. Хайруліна) стверджувалось, що наприкінці літа 1918 р. українське військове керівництво надсилало на Дон зброю, зокрема літаки, а це не давало можливості ефективно створювати власні повнокровні ВПС. Проте, працюючи в архівах, вона виявила документи, які спростовують відправки залізницею літаків на Дон Там само..

У війську гетьмана П. Скоропадського реформи відбувались не тільки в авіації, а й усіх військових структурах: упроваджували нові знання, символіку, традиції, вивчали та застосовували, хоч і не без труднощів, українську мову. У вересні 1918 р. отримано вказівки щодо нових розпізнавальних знаків. На крилах нових аеропланів, які не мали ознак державної належності, вимагали «накладывать знак изображения тризубца Украинской Державы черным цветом, а на старых апаратах. временно должны оставаться старые круги: (красный, синий, белый)» Там само. С. 18.. Чорний був стандартним кольором для розпізнавальних знаків держав Четверного союзу - союзників Української держави. На німецьких, австро-угорських та болгарських літаках зображували чорні хрести, а на турецьких - чорні квадрати. Тому для українських тризубів також був обраний цей колір.

Влітку 1918 р., констатує В. Мараєва, у 8 авіаційних дивізіонах гетьманської армії нараховувалося понад 150 осіб льотного складу, серед яких 80 % становили пілоти, інші - спостерігачі Мараєва В. В. Українська військова авіація в умовах боротьби за національну незалежність (грудень 1917 - листопад 1920 рр.): автореф. дис.... С. 10.. Під час протигетьманського повстання в листопадігрудні 1918 р. особовий склад деяких авіаційних частин перейшов на бік Директорії, склавши основу військової авіації Армії УНР. Тоді ж багато пілотів, що служили в гетьманському повітряному флоті, виїхали в розташування Добровольчої армії, куди і вступили на службу. Немало в цей час просто дезертирували, намагаючись уникнути участі у громадянській війні Там само.. Пілоти, які перейшли на бік Директорії, вже в кінці листопада - на початку грудня 1918 р. брали участь у повітряній розвідці та нанесенні бомбових ударів по позиціях гетьманських військ Там само. С. 14..

Після перемоги повстання й оволодіння Києвом військами Директорії відновилася робота Управління військово-повітряного флоту УНР, яке очолив полковник Павленко, начальником авіації знову став сотник Наконечний Мараєва В. В. Авіація Української Народної Республіки... С. 20.. Після наступу більшовиків на Київ авіаційні частини УНР у лютому 1919 р. були передислоковані до Вінниці, у березні - до Проскурова, а 10 квітня - до Красного, на територію, контрольовану Галицькою армією. З початком масштабного наступу польських військ проти Г алицької армії авіація УНР була знову передислокована на схід, на територію УНР, відбиту українською армією у більшовиків. 4 авіазагони Армії УНР у складі 16-ти літаків у липні-серпні 1919 р. взяли участь у бойових діях під час наступу об'єднаних українських армій на Київ Мараєва В. В. Українська військова авіація в умовах боротьби за національну незалежність (грудень 1917 - листопад 1920 рр.): автореф. дис.... С. 14.. Після Листопадової катастрофи 1919 р. і від'їзду Головного отамана С. Петлюри на переговори з керівником Польської держави Ю. Пілсудським Армія УНР перейшла на партизанські форми боротьби. У цих умовах авіація УНР фактично перестала існувати. Проте Управління військово-повітряного флоту УНР продовжувало діяти, перебазувавшись до Ченстохови.

Після Варшавського договору, підписаного у квітні 1920 р. між УНР і Польщею, авіаційне управління вжило низку заходів щодо відновлення української авіації. У Варшаві почалося формування 1-го Запорізького авіаційного загону, який у вересні організаційно й матеріально був готовий до відправки на фронт. У дослідженні В. Мараєвої зазначено, що за період від 14 жовтня до 20 листопада українські пілоти здійснили 18 бойових вильотів Там само.. Але, зауважує дослідниця, на фронті діяла 1-ша українська ескадрилья під командуванням сотника Березицького, а Запорізький авіазагін (або ескадрилья, як подають Я. Тинченко й А. Козицький) лише готувався до участі в бойових діях Мараєва В. В. Авіація Української Народної Республіки... С. 30.. Виконувались і кур'єрські рейси. 21 листопада 1920 р. авіачастини разом з Армією УНР під натиском сил Червоної армії перейшли на територію тогочасної Польщі, де були розміщені у військових таборах.

Отже, розглянувши доробок української історіографії, присвячений створенню та діяльності військової авіації українських державних утворень 19171920 рр., можна дійти деяких загальних висновків, до яких дійшли і зазначені дослідники: доведено, що на процес становлення української авіації вплинули як позитивні, так і негативні чинники. До позитивних треба віднести наявність на території України авіаційних частин, запасів майна, що раніше належали арміям Російської та Австро-Угорської імперій, використання їх кадрового потенціалу, позитивне ставлення до розбудови власної авіації українських політичних діячів і військового командування. Органи, які керували або координували цю справу, створювалися досить швидко.

До негативних моментів належить складна воєнно-політична ситуація та зовнішня ізоляція українських держав (зокрема й ЗУНР). Власну авіаційну промисловість використати виявилося майже неможливо, а частина авіаторів із числа офіцерів колишньої царської армії мала антиукраїнські погляди. Але чимало колишніх військових пілотів Росії і Австро-Угорщини, серед них і неукраїнців, чесно й самовіддано служили українському народові, який виборював власну незалежність. Деякі з них загинули смертю хоробрих.

Українські уряди й військові відомства для вирішення кадрової проблеми проводили значну роботу з організації власних авіаційних шкіл, але реалізувати ці наміри повністю не вдалося.

Дослідження парку літаків української військової авіації показало, що сучасних машин на той час було явно недостатньо. Це змушувало використовувати застарілу техніку та застосовувати її не за цільовим призначенням. Та все ж таки українська військова авіація за загальною кількістю одиниць і тих, що були в бойовому застосуванні, відповідала середнім показникам сил противника.

Важливою функцією військової авіації тоді була розвідка. Винищувачі виконували завдання із прикриття своїх сухопутних сил та здійснювали супровід ударних літаків. Дії по наземних цілях часто були другорядними. Хоча проводилися і спеціальні бомбардувальні операції.

Крім бойового застосування, літаки використовували і для міжнародного сполучення, а також для виконання кур'єрських завдань у межах України. Через неспроможність виконати складні завдання внаслідок низьких технічних можливостей українські уряди були змушені орендувати німецькі літаки разом з екіпажами. Серед особового складу, зокрема командного, авіаційних підрозділів було багато яскравих особистостей, які зробили вагомий внесок у створення та розвиток військово-повітряного флоту України.

Важливий історичний урок, який не втратив актуальності й сьогодні, - те, що сучасна незалежна Україна повинна дбати про власні високоефективні збройні сили, невід'ємною частиною яких є добре оснащені й підготовлені військово-повітряні сили.

References

1. Bendyk, V. (1997). Povitriana viina na ukrainsko-polskomu fronti. Viisko Ukrainy, 9/12, 50-51 [in Ukrainian].

2. Bendyk, V. (1996). V nebe Vostochnoi Halychyny. Avyatsyia i Vremia, 6, 36-38 [in Russian].

3. Bilon, P. (1952). Spohady: u 2-kh ch. (Pittsburgh: Do svitla, 1. 164 s.; Ch. 2. 1956. 135 s.: il. [in Ukrainian].

4. Vedienieiev D. Kryla voli. Z istorii viiskovo-povitrianykh syl Ukrainy (1918-1920). Viisko Ukrainy. 1995. № 5. S. 31-33 [in Ukrainian].

5. Zemyk R. Deshcho pro litunstvo UHA. Ukrainskyi skytalets. 1922. Ch. 13. S. 9-11; Ch. 14. S. 3-6; Ch. 15. S. 4-5 [in Ukrainian].

6. Istoriia ukrainskoho viiska: v 2-kh kn. Lviv: Vydavets Ivan Tyktor, 1936. Kn. 1 / pid red. I. Krypiakevycha, B. Hnatevycha ta in. 288 s.: il.; Kn. 2. 572 s.: il. [in Ukrainian].

7. Kapustianskyi M. Pokhid ukrainskykh armii na Kyiv-Odesu v 1919 rotsi (Korotkyi voienno-istorychnyi ohliad). 2-he vyd. Miunkhen: Vyd-vo «Khvylovoho», 1946. Kn. 1, ch. 1, 2. 110 s., 7 l. skhem; Kn. 2, ch. 3. 225 s., 11 l. Skhem [in Ukrainian].

8. Kyreia V. V. Aviatsiia Ukrainskoi Halytskoi Armii (1918-1920): avtoref. dys.... kand. ist. nauk: 20.02.22 / Natsionalna akademiia sukhoputnykh viisk im. hetmana Petra Sahaidachnoho, Lvivskyi natsionalnyi universytet im. Ivana Franka. Lviv, 2017. 20 s. [in Ukrainian].

9. Kozytskyi A. Aviatsiia v boiakh za Lviv u serpni 1920 r. Viiskovo-istorychnyi almanakh. 2008. Ch. 1(16). S. 52-66 [in Ukrainian].

10. Kozytskyi A. Aviatsiia UHA. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist. Lviv, 2000. Vyp. 6: Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika: istoriia i tradytsii. S. 320-327 [in Ukrainian].

11. Kondratev V. Bombardyrovshchyky Pervoi myrovoi voinbi. Moskva, 1998. 48 s. [in Russian].

12. Kondratev V., Khairullyn M. Avyatsyia hrazhdanskoi voinbi. Moskva, 2000. 167 s. [in Russian].

13. Kondratev V., Khairullyn M. Odesskye «frantsuzbi» v russkoi avyatsyy. Avyamaster. 2000. № 5. S. 8-18 [in Russian].

14. Kulykov V. Rossyiskaia armeiskaia avyatsyia v Pervoi myrovoi voine. Avyatsyia y Vremia. 1997. № 4. S. 40-44; 1998. № 1. S. 30-34; № 4. S. 34-38 [in Russian].

15. Lemkivskyi I. Letunstvo UHA. Litopys Chervonoi Kalyny. 1938. Ch. 11. S. 7-10; Ch. 12. S. 15-17 [in Ukrainian].

16. Maraev R. Avyatsyia hetmana P. Skoropadskoho. Aarokhobby. 1993. № 1. S. 14-16 [in Russian].

17. Maraev R. Avyatsyia Ukraynskoi Narodnoi Respublyky. Narodna armiia. 1993. 28 veresnia [in Russian].

18. Maraev R. Ukraynskyi vozdushnbi flot v hrazhdanskoi voine. Aarokhobby. 1992. № 2. S. 11-14 [in Russian].

19. Maraieva V. V. Aviatsiia Ukrainskoi Narodnoi Respubliky ta Ukrainskoi Derzhavy hetmana P. Skoropadskoho. Kyiv, 2005. S. 12-13 [in Ukrainian].

20. Maraieva V. V. Memuary yak dzherelo vyvchennia istorii viiskovoi aviatsii Ukrainy doby natsionalno-vyzvolnykh zmahan (1917-1920 rr.): zb. nauk. prats Naukovodoslidnoho instytutu ukrainoznavstva / za zah. red. P. P. Kononenka. Kyiv, 2006. T. XII. S. 321 [in Ukrainian].

21. Maraieva V. V. Povitriani spoluchennia mizh Ukrainoiu ta Zakhidnoiu Yevropoiu u 1918-1919 rr.: zb. nauk. prats. Kyiv, 2005. T. VI. S. 340-345 [in Ukrainian].

22. Maraieva V. V. Ukrainska viiskova aviatsiia v umovakh borotby za natsionalnu nezalezhnist (hruden 1917 - lystopad 1920 rr.): avtoref. dys.... kand. ist. nauk: 20.02.22 / Natsionalna akademiia oborony Ukrainy. Kyiv, 2007. 20 s. [in Ukrainian].

23. Maraieva V. V. Ukrainska viiskova aviatsiia v umovakh borotby za natsionalnu derzhavnist (hruden 1917 - lystopad 1920 rr.): dys.... kand. ist. nauk: 20.02.22 / Natsionalna akademiia oborony Ukrainy. Kyiv, 2008. 227 s. [in Ukrainian].

24. Mozhaiev A. V. Kratkyi ystorycheskyi obzor avyatsyy 1917 h. y nachala 1918 h. Vestnyk vozdushnoho flota. 1933. № 2. S. 5-24 [in Russian].

25. Pylypets V. Iz zhyttia 1-ho Zaporizkoho okremoho aviatsiinoho viddilu. Dorohovkaz. Toronto, 1965. Ch. 27 [in Ukrainian].

26. Savyn V. Planeta «Konstantyn». Kharkov, 1994. 312 s.

27. Savyn V. Avyatsyia v Ukrayne. Ocherky ystoryy. Kharkov: Osnova, 1995. 264 s. [in Russian].

28. Sliusarenko P. M. Armiia Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v umovakh borotby za ukrainsku derzhavnist (veresen 1919 - lystopad 1920 rr.): dys.. kand. ist. nauk: 20.02.22 / Natsionalna akademiia oborony Ukrainy. Kyiv, 2006. 179 [in Ukrainian].

29. Stefaniv Z. Ukrainski zbroini syly v 1917-1921 rr. Voienno-istorychnyi narys. Kolomyia: Vyd-vo «Nasha slava», 1935. Ch. 1. 19 s.: il. [in Ukrainian].

30. Tynchenko Ya. Ukrainske ofitserstvo: shliakhy skorboty ta zabuttia. Kyiv, 1995. S. 191-193 [in Ukrainian].

31. Tynchenko Ya. Yu. Heroi ukrainskoho neba: Piloty Vyzvolnoi viiny 1917-1920 rr. Kyiv, 2010. 192 [in Ukrainian].

32. Udovychenko O. Ukraina u viini za derzhavnist. Vinnipeh: Vydav. khorunzhyi USS D. Mykytiuk, 1954. 176 [in Ukrainian].

33. Fynne K. Russkye vozdushnbie bohatbiry Y. Y. Sykorskoho. Belhrad, 1930. 200 [in Russian].

34. Fostakovskyi I. Litunstvo. Ukrainska Halytska armiia: u 40-richchia yii uchasti u vyzvolnykh zmahanniakh. (Materialy do istorii). Vinnipeh: Vydav khorunzhyi USS D. Mykytiuk, 1958. S. 217-240 [in Ukrainian].

35. Franko P. Letunskyi viddil UHA. Litopys Chervonoi Kalyny. 1937. Ch. 10. S. 3-5; Ch. 11. S. 9-12 [in Ukrainian].

36. Frontovbie samoletbi Pervoi myrovoi voinbi: v 2-kh ch. Moskva, 1997. Ch. 1. 72 s.; Ch. 2. 48 [in Russian].

37. Khairullyn M. Vozdushnbe korably typa «Ylia Muromets». Moskva, 1998. 56 s. [in Ukrainian].

38. Kharuk A. Viiskovo-povitriani syly Ukrainy v 1917-1920 rr.: avtoref. dys.... kand. ist. nauk: 20.02.22 / Natsionalnyi universytet «Lvivska politekhnika». Lviv, 2000. 17 s. [in Ukrainian].

39. Kharuk A. I. Viiskovo-povitriani syly Ukrainy v 1917-1920 rr. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist. Lviv, 2000. Vyp. 7. S. 280-283 [in Ukrainian].

40. Kharuk A. I. Kryla Ukrainy. Viiskovo-povitriani syly Ukrainy, 1917-1920 rr. Kyiv, 2009. 94 [in Ukrainian].

41. Kharuk A. I. Narys istorii aviatsiinoi promyslovosti Ukrainy (1910-1980-ti rr.): monohrafiia. Lviv, 2010. 301 [in Ukrainian].

42. Shankovskyi L. Ukrainska Armiia v borotbi za derzhavnist. Miunkhen, 1958. 317 [in Ukrainian].

43. Sharyk M. Dity viiny: Spohady: u 3-kh ch. Vinnipeh: Vydavets I. Tyktor, 1955. Ch. 1. 127 s.; Ch. 2. 1956. 127 s.; Ch. 3. 1956. 128 [in Ukrainian].

44. Shymanovskyi F. Y. Krasnbie vozdukhoplavately v Oktiabrskye dny. Vestnyk vozdushnoho flota. 1933. № 2. S. 34-36 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru