Українська-радянська германістика в особах: спогади проф. о. Юрія Мицика про Анатолія Зав’ялова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська-радянська германістика в особах: спогади проф. о. Юрія Мицика про Анатолія Зав'ялова

Венгер А.Г.

У публікації представлено спогади професора о. Юрія Мицика про українського радянського германіста Анатолія Зав'ялова. Свого часу Юрій Мицик працював на одній кафедрі разом із Анатолієм Зав 'яловим у період 1974-1989рр., а з 1975 р. виконував обов 'язки його заступника.

Академічне життя й викладацька кар'єра історика (1960-2000-ні рр.) були пов'язані з Дніпропетровським університетом. У цей час Зав 'ялов активно вивчав сучасну йому історію Німецької Демократичної Республіки, став автором багатьох статей (зокрема і в провідних академічних журналах), навчальних посібників і видав дві монографії. Він був одним із небагатьох радянських германістів, який мав відрядження не лише до Німецької Демократичної Республіки, але й за «залізну завісу». Окрім того, історик здобув досвід викладання в зарубіжних університетах. На посаді завідувача кафедри всесвітньої історії докладав зусиль, щоб сформувати в університеті дослідницький напрям з історичної германістики. Під його керівництвом захищали дисертації переважно з німецької історії ХХ ст. Частина колишніх аспірантів-германістів залишилася працювати на кафедрі, що дозволило створити потужний осередок германських студій і перетворити кафедру всесвітньої історії на центр історичної германістики. Для забезпечення можливості публікувати дослідження з німецької історії у 1973 р. на кафедрі всесвітньої історії Дніпропетровського університету було засновано збірник «Вопросы германской истории», який згодом отримав статус між вишівського. У збірнику результати досліджень публікували історики-германісти з Радянського Союзу та Німецької Демократичної Республіки.

Ключові слова: історик, германістика, Дніпропетровський університет, кафедра.

Soviet Ukrainian Germanistics in Personal Dimension: Memoirs of Professor Yuri Mytsyk about Anatolii Zavialov.

Zavialov's academic life and his teaching career in 1960s-2000s was connected to Dnipropetrovsk university. At that time Zavialov actively studied the contemporary history of the German Democratic Republic, he was the author of many articles, including texts in prominent scientific journals, tutorials and published two monographs. He was one of the few Soviet germanists, who had business trips not only to the German Democratic Republic, but also behind the “Iron Curtain". Zavialov also had the experience of teaching in the universities abroad. As the head of the department of world history, Zavialov made efforts to form a research direction in historical German studies at the university. The majority of dissertations, defended under his scientific supervision, were devoted to German history of the XXth century. Some of his graduate students-germanists continued their career at the department, and it became possible to create a strong center of German studies and turn the department of world history into a center of historical germanistics. To provide the opportunities to publish research in German history, in 1973 the scientific edition “The Questions of German History" was founded at the department of world history of Dnipropetrovsk national university, later it received the status of interuniversity scientific edition. Articles here were published by historians-germanists from Soviet Union and the German Democratic Republic. After the fall of the Berlin Wall and the reunification of Germany, the study of the history of the German Democratic Republic went bankrupt and Zavialov turned to the history of German diaspora in Ukraine. He focused on political history of the German colonies at the beginning of the XXth century and the questions of the history of colonization in civilizational dimension. The last years of the historian's life were over shadowed by a sharp deterioration of health and decline in scientific activity.

Keywords: historian, German studies, Dnipropetrovsk university, department of world history.

Нарис біографії Анатолія Зав'ялова (1927-2003)

Рис. 1 Анатолій Зав'ялов на міжнародній конференції, США 1989р.

Розвиток академічних осередків з дослідження проблем загальної історії в СРСР відбувався на базі інститутів АН та на відповідних кафедрах університетів. Основні центри були розташовані в РРСФР у Москві та Ленінграді. В УРСР ситуація виглядала значно гіршою. Це пов'язано із відсутністю у складі вітчизняної АН інституту, який би вивчав проблеми загальної історії. Осередками дослідження загальної історії стали спеціалізовані кафедри університетів: Дніпропетровського, Київського, Львівського, Харківського та інших. В УРСР університети стали основними центрами підготовки та захистів кандидатських і докторських дисертацій з всесвітньої історії.

У цій публікації пропонуємо виконати два завдання: перше - намітити траєкторію вивчення дніпропетровської радянської школи германістики крізь призму біографії її засновника Анатолія Зав'ялова, друге - розпочати формування джерельної бази для таких досліджень.

Біографія Анатолія Зав'ялова, зокрема й академічна, уже опинялася в полі зору істориків [1; 2] проте говорити про повне її вивчення не доводиться.

Історик народився 11 лютого 1927 р. у м. Харкові. Про дитинство та юність майже нічого не відомо. Основними джерелами для вивчення цього періоду життя Зав'ялова є лише окремі рядки офіційних автобіографій, збережених в особових справах в архіві ДНУ ім. Олеся Гончара [3; 4]. Спираючись на наявні автобіографії, не можна відтворити ранні роки життя, проте можливо дізнатися, як історик на рівні офіційної презентації (ре)конструював його.

В одній з перших автобіографій, написаних у Дніпропетровському університеті, історик-аспірант зазначає, що його батько Сергій Олексійович Зав'ялов -- пенсіонер, до виходу на пенсію працював юристом, а мати Зав'ялова Марія Львівна -- домогосподарка [3, акр. 19-20]. У наступних автобіографіях інформація про соціальну належність батьків і самого Зав'ялова відсутня.

Історику було 14 років, коли Німеччина напала на СРСР. Разом з батьками він евакуюєтьсяв м. Сталінград, а потім переїздить у м. Ата Челябінської області. Зав'ялов не наводить причин евакуації родини. Як відомо, їх було не так багато: евакуювалися разом із підприємствами, навчальними закладами, евакуювали родини членів помітних партійних діячів, євреїв. До якої з категорій належала родина Зав'ялових -- не зрозуміло. Очевидно, історик свідомо не уточнює цей факт своєї біографії, залишивши поле для припущень. Юрій Мицик зазначає: «Про своє минуле Анатолій Сергійович майже ніколи не розповідав. Відомо, що він народився в Харкові, а його батьки були службовцями. Якось прохопився: «мої батьки були довгожителі і я хочу прожити не менше» [5]. Чергові запитання стосовно «непрозорого» минулого історика виникають і після ознайомлення з його особовою справою аспіранта за 1963-1966 рр., яка розшита і з якої видалено сторінки № 15, 16 [3]. Не відомо, хто її розшивав і яка інформація містилася на видалених сторінках.

Причин, чому Зав'ялов так ставився до власного минулого, може бути дві. Перша -- особливість характеру, а друга -- «незручне» за радянськими мірками минуле, яке могло негативно вплинути на кар'єру.

Хай там як, та закритість історика породжувала довкола його минулого та минулого родини різні чутки. Одні стверджували, ніби батько Зав'ялова був меншовиком і через це він волів мовчати. Інші, що його ім'я було змінене, а насправді при народженні він отримав зовсім інше - єврейське ім'я. Як свідчать архівні документи, останні чутки були не безпідставні: Зав'ялов і справді змінив своє ім'я, але він його скоротив, бо мав подвійне Артур-Анатолій, про що свідчить диплом про вищу освіту [3, арк. 14]

Після повернення з евакуації юнак екстерном закінчив 10-й клас і 1945 р. вступив до Гірничого інституту, а через рік перевівся на історичне відділення Харківського державного університету. В автобіографії зазначає, що через матеріальну скруту мусив перервати навчання і рік працював токарем. Щоправда, за цей рік двічі змінив місце роботи [3, акр. 21].

Після завершення навчання в університеті був направлений на роботу до ще не радянізованого повною мірою західноукраїнського містечка Острога, там викладав історію у школі № 1 із 1951 по 1955 рр. В Острозі молодий чоловік опинився в дещо іншому середовищі, ніж у Харкові. Один з перших викликів - адаптуватися до українськомовного оточення. Він вивчив українську мову, якою необхідно було послуговуватися і у викладанні, і в повсякденному спілкуванні. Острозький етап життя дуже короткий, лише чотири роки, але важливий: це період становлення у професії учителя. У цей час в Острозі викладав Микола Ковальський, ще один молодий історик, випускник Львівського університету. У майбутньому їхні шляхи перетнуться в Дніпропетровському університеті. А поки молоді учителі разом з двома іншими колегами займалися краєзнавством, проводили археологічні розкопки, досліджували Острозький замок. Їхню четвірку називали мушкетерами, до того ж Ковальський був д'Артаньяном, а Зав'ялов - Арамісом [5].

В Острозі відбулася ще одна важлива подія: Анатолія Зав'ялова прийняли до лав КПРС -- для успішного розвитку подальшої кар'єри це матиме одне з вирішальних значень. Уже протягом 1954-1955 рр. він був партійним секретарем школи. У 1955 р. через родинні обставини (хворобу дружини) переїхав до Дніпропетровська [3, акр. 18-19].

Після переїзду Зав'ялов так само влаштувався вчителем історії і продовжив традицію проведення краєзнавчих досліджень спільно з учнями. Результати цієї роботи оформив у нарисах й опублікував у республіканському журналі «З досвіду екскурсійно-туристської та краєзнавчої роботи в школі» [3].

Досить швидко молодого й ініціативного учителя помітили і призначили завучем, згодом інспектором районного відділу освіти, а з 1961 по 1968 рр. історик перебував на партійній роботі в студентському районі Дніпропетровська як інструктор і завідувач організаційного відділу Жовтневого райкому КПУ [5, арк. 5-5зв.]. У цей час він замислюється над подальшою кар'єрою і для посилення своїх позицій планує вступити до аспірантури. На користь цієї тези свідчить той факт, що ще до вступу він склав кандидатські мінімуми в Харківському університеті [3; арк. 4]. У 1963 р. історик пішов на заочну форму навчання. Вибір кафедри історії КПРС, вочевидь, говорить про те, яку траєкторію кар'єрного зростання він собі намічав. В аспірантурі почав розробляти тему історичної германістики: «Диктатура пролетаріату та багатопартійна система (на прикладі НДР)» [3, арк. 4]. Науковим керівником аспіранта став професор, завідувач кафедри історії КПРС Дніпропетровського державного університету ім. 300-річчя Возз'єднання України з Росією Федот Семенович Павлов. Павлов був помітним дослідником історії партії, ба більше, він мав досвід урядового відрядження в Китай, де із 1953 по 1956 рр. працював старшим радником кафедри марксизму-ленінізму Китайського народного університету [6, арк. 3]. Там китайською мовою вийшла його двотомна робота «Історія КПРС», за якою викладали та навчалися в Китаї.

В атестаційному листі за 1966 р. науковий керівник Зав'ялова вказав, що той завершує навчання в аспірантурі без тексту кандидатської дисертації, а в наявності є лише окремі розділи [3, арк. 9]. Проте через два роки дисертація була захищена. Того ж року на посаді старшого викладача історик розпочав роботу на кафедрі всесвітньої історії Дніпропетровського державного університету. Про його манеру читати лекцію дізнаємося зі спогадів студента кінця 1960-х рр. К. Маркова: «Новейшую Историю нам читал Завьялов Анатолий Сергеевич.. .он был такой сдержанный, сухой: аргументы, факты, и пошёл» [7, с. 229].

За короткий час роботи на кафедрі керівництво університету оцінило організаційні здібності нового викладача, і з 1972 р. його призначили проректором з навчальної роботи. Того ж року він узяв участь у низці помітних наукових подій загальносоюзного значення: 22 травня на конференції в Інституті економіки АН СРСР прочитав доповідь «Экономическая политика СЕПГ в свете ленинского учения о НЭПе»,а 25 травня виступив із доповіддю «Опыт подготовки специалистов по вечерней форме обучения в Днепропетровском университете». Також цього року історика включили до секції історії зарубіжних країн Координаційної ради Інституту історії АН УРСР [4, арк. 26-29].

У кінці 1972 р. завідувач кафедри всесвітньої історії проф. В.Я. Борщевський був обраний завідувачем новоствореної кафедри історіографії та джерелознавства. Зав'ялов висунув свою кандидатуру на вакантну посаду [4, арк. 52]. Частина колективу кафедри, яку неформально очолювала доцент Ф.Р. Гольденберг, бажала бачити завідувачем молодого доцента, теж історика-германіста М.Д. Мартинова. На початку 1973 р. А.С. Зав'ялов став завідувачем кафедри. Проте разом із новою посадою він отримав потужну опозицію: частина співробітників кафедри відкрито виступила проти його призначення. Поступово криза в стосунках з опозиційними викладачами загострювалася. Особливо це проявлялося в моменти ухвалення колегіальних рішень, адже під час голосувань на засіданні кафедри представники опозиції виступали проти пропозицій завідувача. Зав'ялов же, користуючись своєю посадою, блокував важливі питання для представників опозиції. Ю. Мицик зазначає, що про кафедральну війну, яка то згасала, то знову розпалювалася, можна написати якщо не роман, то принаймні повість [5]. Даючи оцінку роботи А. Зав'ялова як завідувача колега по кафедрі М. Мартинов зауважував: «(кафедру - А.В.) постійно розривали конфлікти й суперечки, що виникали через його жорстокий характер, командно-адміністративні методи управління» [8, с. 76].

Під час цього протистояння відбулася одна трагічна історія. У 1975 р. Ф.Р. Гольденберг за власним бажанням пішла з посади доцента, попри те, що п'ятирічний контракт ще тривав. На це її спонукали шляхетні мотиви, адже її учениця Н.В. Бочарова завершувала навчання в аспірантурі, а вільних місць на кафедрі не було. Проте декан факультету пообіцяла, що з нового навчального року Фаїну Рувімівну оформлять на посаду доцента-консультанта. Відповідно вона готувалася до виходу на роботу у новому навчальному році. За кілька днів перед початком навчального року Гольденберг зателефонувала лаборант кафедри і повідомила, що вона може на роботу не виходити, оскільки університету її послуги більше не потрібні. Для Фаїни Рувімівни це був тяжкий удар, після якого вона довго не могла оговтатися. Вона відмовлялася від спілкування з учнями та колегами, проте через деякий час вирішила піти на прийом до керівництва університету, щоб дізнатися, що стало причиною відмови від її послуг, і, очікуючи у приймальні на зустріч, раптово померла.

У бік Зав'ялова, з уст опозиції, почали лунати звинувачення, що він доклав зусиль, щоб Ф.Р. Гольденберг як лідер опозиції не була прийнята на роботу. А після того, як вона раптово померла, представники опозиції стали покладати на нього і відповідальність за смерть колишньої колеги [9]. Нині неможливо сказати, чи причетний А.С. Зав'ялов до того, що Ф.Р. Гольденберг не була прийнята на роботу, але згадані вище події не сприяли поліпшенню морально-психологічного клімату на кафедрі та факультеті в цілому.

У 1975 р. в житті історика відбувається важлива подія: його як члена творчої групи Українського товариства культурних зв'язків відправили до Швейцарії читати лекції. Це був один з перших візитів дніпропетровських істориків за «залізну завісу» [8, с. 76]. У музеї історії ДНУ збережено звіт цього відрядження, з нього стає відомо, що з 3 по 14 травня 1975 р. А. Зав'ялов у складі Українського товариства дружби і культурних зв'язків з зарубіжними країнами взяв участь в урочистостях, присвячених 30-річчю Перемоги. У містах Базелі та Цюриху він німецькою мовою прочитав доповідь на тему: «Всесвітньо-історичний подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Окрім цього, учасники делегації провели зустріч із членами товариства «Швейцарія - СРСР» та взяли участь у конгресі, приуроченому до 30-річчя цієї організації. Підбиваючи підсумки свого візиту, історик зазначає, що в Швейцарії відчувається брак популярної історичної літератури, яка б з позицій СРСР розкривала міжнародну обстановку початку війни. Він запропонував видавати невеликі науково-популярні брошури німецькою та французькою мовами і постачати їх у Швейцарію [10]. У цьому звіті є одна показова обставина, яка демонструє цілеспрямованість характеру історика. В особистому листку аспіранта, заповненому 1963 р., напроти графи «володіння іноземними мовами» його рукою записано - «німецька зі словником». Тобто, навчаючись в аспірантурі, і, можливо, надалі дослідник приділяв час для студіювання німецької мови, що, судячи з усього, дало свій позитивний результат.

На початку 1970-х рр. історичний факультет розростався, збільшувалася кількість студентів, а отже, і викладацьких ставок. Поступово на кафедру прийшли працювати молоді викладачі, частина з них - учні А.С. Зав'ялова, які були лояльні до нього. Сергій Плохій високо оцінює кадрову політику А. Зав'ялова, стверджуючи, що брати на роботу можна було будь-кого, але він брав молодь: «Майже без винятку це були продукти та носії міської культури та люди ширших зацікавлень, адже знали іноземні мови та вивчали не радянську історію, а невідомий, а через це покритий нальотом романтики та нонконформізму Захід» [11, с. 194-195].

У кінці 1960-х рр. кафедра загальної історії розпочала підготовку аспірантів. Як керівник кафедри Зав'ялов мав право керівництва й активно розпочав цю роботу. Особливістю молодого завідувача було те, що він почав готувати здобувачів переважно з історичної германістики. На той час на кафедрі вже працювали три фахівці з німецької історії нового та новітнього часу: Ф. Гольденберг, М. Мартинов та сам А. Зав'ялов. В аспірантурі у Ф.Р. Гольденберг навчалася С. Бобилєва, яка досліджувала проблеми німецької історії початку ХХ ст. Характеризуючи погляди А. Зав'ялова на формування наукового профілю кафедри, Ю. Мицик зазначає: «... Анатолій Сергійович був невблаганний, тільки германістика. Довелося змиритися з цим. У 1974 та 1975 рр. ми встигли видати два збірники «Вопросы рабочего и национально-освободительного движения», а потім на кафедрі видавався виключно германістичний збірник, якому в типографії з відомих причин давали «зелене світло» [5]. У спільній для більшості членів кафедри дослідницькій темі були свої очевидні плюси, згаданий вище збірник наукових праць в основному поповнювався текстами співробітників та аспірантів кафедри. Проте порівняно з германістикою полоністика, англознавство та інші напрями кафедри не розвивалися так жваво. Доки Зав'ялов був завідувачем, він гальмував набір аспірантів, які планували досліджувати історію не Німеччини. Тим паче, що більшість із них були учнями опозиційних до нього викладачів. Наприклад, Г. Кривчик згадує: «навчаючись на історичному факультеті, спеціалізувався по іншій кафедрі - всесвітньої історії. Природно, що й свою дипломну роботу - «Політика англійських лібералів в останній третині ХІХ ст.» - писав на цій кафедрі під керівництвом молодої й талановитої викладачки - Наталії Василівни Бочарової. Отримав диплом «з відзнакою». Здавалося б, мав усі підстави розраховувати на аспірантуру при цій кафедрі. Проте коли ми з моїм науковим керівником звернулися з відповідною пропозицією до завідувача цієї кафедри, він категорично відмовив, мотивуючи це надуманими приводами. Мовляв, Ви знаєте англійську мову, вивчали історію Англії, а в нас переважно спеціалізуються з Німеччини; для того, щоб навчатися в аспірантурі, потрібно негайно перевезти й дружину до Дніпропетровська тощо» [12].

За роки завідування Зав'ялов зміг сформувати школу історичної германістики, відому далеко за межами міста та УРСР. Його аспіранти успішно захищали дисертації з проблем німецької і не тільки історії: В. Калашников, Л. Тутик, К. Гарсіа, К. Марков, Г. Горбань, Н. Семенова, Ю. Ратомський, С. Волкобой, О. Давлетов та інші.

Вибір майбутніх аспірантів А. Зав'ялов робив цілеспрямовано, очевидно, що він від початку планував сформувати власну наукову школу. Коли ж виникали проблеми з місцями до аспірантури, то він не відступав, а звертався до міністерства з аргументами про необхідність виділення додаткового місця.

К. Марков згадує: «Защитил потом, пошел работать в школу. Вызвал меня Завьялов к себе, -- я же был одним из лучших студентов, я окончил университет с грамотой почетной, единственный из 130. Он вызвал меня к себе: «В аспирантуру желаете поступить?» Говорю: «Конечно, хочу». «А что?» Я говорю: «Хочу в Германию». Он говорит: «ГДР или ФРГ?» Говорю: «ФРГ хочу». Он говорит: «Хорошо. Давай, пиши заявление, будешь сдавать экзамены». И я ж, такой окрыленный... 4 места выделили,4 желающих, я как раз четвертый. Вдруг он вызывает к себе и говорит: «Ты знаешь, облом». Говорю: «Как облом?» «Сверху спустили девочку одну, испанку, 100 процентную, она будет идти на это четвертое место. У тебя нет места, но ты не беспокойся, я позвоню в Министерство». А наш университет был в подчинении московском, -- прямо в Москву мы подчинялись. «Я позвоню и вопрос этот решу». Позвонил, и они выделили 5-е место под меня» [7, с. 230].

Майбутніх аспірантів досить часто відбирали і в студентській аудиторії. Пошук талановитої молоді проводив не лише сам А. Зав'ялов, долучалося до цього і молодше покоління кафедралів. Зокрема доц. Ю. Мицик теж вербував майбутніх германістів поміж студентської молоді. Студент історичного факультету середини 1980-х рр. О. Давлетов пригадує: «По завершенню чергової сесії, під час 6 семестру, до мене звернувся доц. (тоді, у 1985 р. - О.Д.) Ю.А. Мицик і поцікавився моїми планами на майбутнє. Особливих планів тоді не було. Згодом, саме він познайомив мене з проф. А.С. Зав'яловим, і після півгодинної співбесіди, навесні 1985 р., я отримав від останнього пропозицію про подальше навчання під його керівництвом та місце в аспірантурі. Тобто на 3 курсі стаціонару. З 1985 р. проф. Зав'ялов «підсадив» мене на історію Німеччини. Лише мене він націлив на історію Веймарської Німеччини (1919-- 1933 рр.), бо всі ж мої «попередники» (10 осіб), захищались під його керівництвом саме з історії НДР. Спочатку я займався історією політичного католицизму доби веймарської демократії (партія католицького Центру), але згодом змінив тему -- на історію нацизму до приходу А. Гітлера до влади у 1933 р.» [13].

Даючи оцінку стосунків між Зав'яловим та його учнями, співробітниця кафедри тих років С. Бобилєва зазначає, що вони вирізнялися покровительством, керівник намагався всіляко оберігати своїх підопічних, іноді на шкоду іншим. Згадуючи про свій досвід навчання в аспірантурі у А. Зав'ялова, О. Давлетов зазначає: «.проф. А.С. Зав'ялов вже пішов, на жаль, з життя. Для мене це назавжди Велика Людина й Науковець з великої літери, але й дитя свого часу.. .Певний термін він працював у партійних органах й це наклало певний відбиток на його стиль керівництва. Професор часто-густо консультував мене лише на сходах нашого корпусу...Декілька разів я був у нього дома, зазвичай, саме тоді він доручав мені які-небудь приватні доручення (наприклад, взяти участь у похованні його тещі) або майже рік я «безвозмездно, т. е. безоплатно», проводив за нього семінари з новітньої історії на 4 курсі стаціонару, а години йшли професору в навантаження; доручав підготувати відгуки на автореферати дисертацій чи цілі дисертації тощо (навіть на докторські).. .Але це була добра практика.. .Врешті-решт, саме проф. А.С. Зав'ялов, допоміг мені сформувати тему дисертаційного дослідження, вивів на потенційних опонентів з Москви та Білорусі, редагував мої перші наукові публікації ...» [13].

Важливим майданчиком для публікацій досягнень дніпропетровських германістів став започаткований у 1973 р. Зав'яловим збірник наукових статей «Вопросы германской истории». У 1977 р. збірник набув статусу міжвишівського. Це сприяло підвищенню наукового рівня досліджень, актуалізації проблем, розширенню кола авторів, діапазону тем. Тут публікували матеріали з соціально-економічної і політичної історії Німеччини, Німецької Демократичної Республіки (далі - НДР) та Федеративної Республіки Німеччини (далі - ФРН). У різні роки під час формування «портфеля замовлень» редколегія видання дотримувалася певної тематики, що мало відображення в підзаголовках збірника. Зокрема, у 1974 і 1976 рр. Збірник називався «Вопросы германской истории и историографии», у 1983 р. - «Вопросы германской истории. Немецкий фашизм: история и современность». У виданні публікували праці фахівців-германістів, які представляли різні наукові центри Києва, Москви, Ташкента, Волгограда, Кемерова, Пензи, Липецька тощо, а також статті дослідників з колишньої НДР [14, с. 47-48].

Паралельно з організаторською роботою історик займався підготовкою докторської дисертації. Яку успішно захистив у Київському університеті 1983 р. Дисертація була присвячена політичній історії НДР: «Сотрудничество демократических партий ГДР в социалистическом строительстве».

Ведучи мову про академічну мережу А. Зав'ялова, В. Іваненко зазначає, що перший встановив контакти з низкою наукових осередків історичної германістики: Інститут всесвітньої історії АН СРСР, Київського, Одеського, Берлінського, Лейпцизького та інших університетів. Історик був членом Наукової ради Союзної академії наук з комплексної проблеми «Історія міжнародного робітничого і національно-визвольного руху». Згодом дослідник виступив організатором та співорганізатором наукових конференцій, зокрема 1989 р. в стінах Дніпропетровського університету було проведено Всесоюзний симпозіум «Неизученные проблемы немецкой истории и задачи советской германистики» [2, с. 54-55].

У 1988 р. за ініціативи історика при кафедрі всесвітньої історії було відкрито науково-дослідну лабораторію «Революційні та демократичні рухи в німецькій історії», яку він і очолив.

У 1989 р. А. Зав'ялов через вік залишив керівну посаду, його наступником став С. Плохій, який згадує: «Навесні 1989 року кафедра проголосувала за призначення мене завідуючим. А.С. Зав'ялов за віком переходив на професорську посаду. За статусом та «вислугою» на кафедру мав набагато більше прав і шансів Віктор Михайлович Калашников, який щойно захистив докторську. Але більшість кафедралів з різних причин проголосувала за мене. Так як і колись п'ятірка за першу курсову, яку мені поставив Юрій Андрійович Мицик, це був аванс. Докторську я захистив тільки наступного року, був наймолодшим за віком та стажем викладання працівником кафедри, та і умовний «костюм» завідуючого, який перед тим так упевнено та елегантно носив Анатолій Зав'ялов, бу вмені явно на виріст» [11, с. 200].

З відсутністю адміністративних обов'язків відбулися важливі зміни в академічному житті Зав'ялова. Вони були спричинені падінням Берлінського муру, а згодом і занепадом НДР, дослідженню якої було присвячене майже все життя вченого. Початок 1990-х рр. виявився часом банкрутства частини дослідницьких напрямів в українській історіографії, внаслідок чого велика кількість досліджень була заморожена, переформатована, а той взагалі припинена. Дніпропетровські германісти не були винятком, але ситуація була врятована пропозицією молодого завідувача С. Плохія змістити фокус дослідження на історію німецьких та менонітських спільнот Півдня Російської імперії та України, тим паче, що поступово почали відкриватися раніше закриті для дослідників фонди з цієї проблематики. Частина молодого та середнього покоління кафедри позитивно сприйняла пропозицію завідувача. Тут варто зазначити, що професор Зав'ялов як представник старшого покоління виявив гнучкість, не пішов у опозицію до нових віянь часу і поступово змінив фокус дослідницьких інтересів. Подібні зміни історіографічної траєкторії спостерігаємо ще в одного відомого радянського германіста І. Кулинича (19242002) [15].

Академічно стриманий образ історика підважують окремі сюжети з його біографії. Вони показують притаманний Зав'ялову дух пригод та авантюризму. Свого часу у світі широко відомим був норвезький мандрівник Тур Хеєрдал, який на копіях прадавніх човнів здійснив декілька світових мандрівок. Саме його приклад надихнув одного зі студентів-першокурсників історичного факультету Олександра Зарицького, і 1976 р. в університеті розпочалися підготовки до виготовлення з очерету човна, який повинен був іти Дніпром у Чорне море. Мета експедиції: довести можливість плавання давніх мешканців Північного Кавказу на цьому виді транспорту до Геркуланових стовпів. Для реалізації плану в університеті було створено штаб, який очолив проректор Зав'ялов. Організатори змогли долучити до проекту міськком та обком комсомолу і знайти фінансування у розмірі 15 000 карбованців. Надихнувшись ідеєю мандрівки, сотні студентів взялись за серпи й почали жати очерет, у них вийшло заготувати до 20 тонн очерету. Для його зберігання в університетському містечку збудували ангар, який і зараз стоїть біля одного з навчальних корпусів університету. Кораблю дали ім'я «Амон» [16]. Цей проект набув і широкого суспільного розголосу. До Дніпропетровська спеціально приїздив відомий мандрівник та журналіст Ю. Сенкевич. Його 1969 р. як медика відібрав Тур Хеєрдал до складу своєї експедиції, а згодом Сенкевич став ведучим телепередачі «Вокруг света».

Проти цього проекту відкрито виступила частина викладачів історичного факультету, стверджуючи,що він антинауковий. А після публікації в центральній газеті «Правда» гострокритичної статті В. Черкасова «Ковчег в цветном тумане» підготовку до експедиції було згорнуто. Уся критика була спрямована не на керівництво університету, а на студента-першокурсника, який виступив ініціатором підготовки цієї експедиції. Його та ще кількох студентів- організаторів представлено авантюристами, які знехтували навчанням, а один з організаторів, випускник історичного факультету, був названий взагалі дармоїдом, який проігнорував після завершення університету направлення на роботу до однієї з сільських шкіл області.

Попри згортання проекту, сама ідея морської мандрівки продовжувала жити в її авторів і була реалізована через багато років. Юрій Мицик пригадує: «Влітку 1989 р. він (А.С. Зав'ялов - А.В.) з новою дружиною вирішили поплисти яхтою Чорним морем. Команду з кількох людей очолював його колишній аспірант, викладач кафедри О. Зарицький (нині покійний). На біду яхта сіла на мілину у турецьких водах, внаслідок чого виникла скандальна ситуація (зняття яхти з мілини, вимога турків до Мінвузу СРСР сплатити послуги тощо). Все ж якось вдалося цю справу залагодити. У листі Миколи Павловича до мене від 4.08.1989 р. «шеф» прокоментував цю історію, зокрема, такими словами: Анатолій Сергійович «всегда сух из воды выходит».

Фінальний етап життя історика був сумний. З другої половини 1990-х рр. він різко почав втрачати здоров'я, що позначалося і на його зовнішньому вигляді та якості викладацької роботи. Студенти все більше сприймали його як дивакуватого старого. Поступово А. Зав'ялов перетворився на людину, яка потребувала опіки. Спостерігаючи за таким станом професора, викладачі кафедри намагалися його підтримати. Зокрема, за ініціативи С. Бобилєвої на історичному факультеті було урочисто відзначено 70-річчя історика, на яке були запрошені його учні, під час святкування сказані такі важливі для літньої людини слова підтримки й подяки.

Ведучи мову про останні роки життя історика, Ю. Мицик зазначає: «Анатолій Сергійович, який уже постарішав і став неговірким. Якось мій колишній однокурсник доц. В.Д. Мирончук сказав, що одного разу побачив як Анатолій Сергійович по закінченню банкету з нагоди успішного захисту набиває портфель провізією. Тоді Анатолій Сергійович сказав йому, виправдовуючись: «Мене дома не годують». Я був вражений. Чи це ознака старечого маразму, чи це справді так? Видно було останнє, бо Анатолій Сергійович закінчив життя в будинку для престарілих 19. 07.2003 р. Шокований цією звісткою, Микола Павлович написав мені 5.09.2003 р., що те, що Анатолій Сергійович «закінчив життя у «богодільні» -- це ганьба для...особи, яка раніше.. .зруйнувала його сім'ю» [5]

Рис. 2 Викладачі кафедри всесвітньої історії Дніпропетровського державного університету С.Й. Бобилєва, А.С. Зав'ялов, О.Г. Хмельников, м. Дніпропетровськ, 1997 р.

Отже, академічна біографія Анатолія Зав'ялова тісно пов'язана із розвитком вищої освіти в УРСР. Дніпропетровський університет став тим місцем, де дослідник за кілька десятиліть сформував та розвивав історичну германістику. Роботи історика й дослідження його учнів були присвячені переважно НДР, що в радянські часи давало певні бонуси у вигляді політичної доцільності подібних досліджень, можливість академічних контактів з істориками НДР та закордонні відрядження. Важливим моментом визрівання дніпропетровської германістики стала поява наукового збірника «Вопросы германской истории», який на кілька десятиліть перетворився на майданчик апробації наукових досліджень не лише дніпропетровських істориків. Крах соціалістичного табору та СРСР призвів до банкрутства окремих історичних напрямів та зміни дослідницьких пріоритетів. Теми, пов'язані з вивченням НДР, опинилися у списку неперспективних. Більшість дніпропетровських германістів і сам А. Зав'ялов перенесли фокус уваг на вивчення німецької діаспори в Російській імперії та Україні.

Основні роботи А.С. Зав'ялова Взято з: Бібліографія праць викладачів кафедри всесвітньої історії. Під ред. С.Й. Бобилєвої. Д., 2007. С. 42-46.

1. О руководстве СЕПГ политическими органами трудящихся в процессе совершенствования социалистических общественных отношений // Строительство коммунизма и некоторые вопросы формирования общественных отношений: Сб. науч. ст. - Д., 1970. - С. 86.

2. К вопросу о влиянии социально-экономических преобразований в ГДР на общественно-политическую терминологию // Вопросы прикладной лингвистики.- Д., 1970. - Вып. 2. - С. 45-48.

3. Национальный фронт демократической Германии и строительство социализма в ГДР: Учеб. пособ. - Д., 1971. - 37 с.

4. Материалы съездов демократических партий ГДР как источник по изучению проблематики руководящей роли рабочего класса в социалистическом строительстве (1950-1960) // Вопросы историографии и методологии всеобщей истории: Сб. науч. ст. - Д., 1971. - 0,75 п.л.

5. Вовлечение масс в строительство социалистического общества в ГДР // Возрастание роли масс в коммунистическом строительстве: Сб. науч. ст. - Д., 1971. - С. 88-93.

6. Проблематика Национального фронта демократической Германии в курсе новейшей истории // Некоторые вопросы всеобщей истории и методики ее преподавания: Сб. науч.тр. / Ред. колл.: В. Я. Борщевский (отв. ред.) и др. - Д., 1972. - С. 3-16.

7. В борьбе идей побеждает ленинизм (Марксизм-ленинизм и ідеологія союзников рабочего класса ГДР) // Атакующий класс. Проблемы теории, истории и современного развития международного рабочего движения. Материалы Всесоюз. науч. сессии, посвященной 70-летию 2-го съезда РСДРП. - Д., 1973. - С. 131-139.

8. Классовая борьба и терминология (постановка вопроса) // Вопросы германской истории и историографии: Сб. науч. ст. / Ред. кол.: Н.Д. Мартынов (отв. ред.) и др. - Д., 1973. - С. 108-113.

9. К вопросу о идеологических позициях демократических партий ГДР в первые годы развернутого строительства социализма // Некоторые вопросы новой и новейшей истории: Сб. науч. ст. / Ред. кол.: В.Я. Борщевский (отв. ред.) и др. - Д., 1973. - С. 21-36.

10. Некоторые вопросы культурной революции в ГДР // Вопросы германской истории и историографии: Сб. науч. ст. / Ред. кол.: Н.Д. Мартынов (отв. ред.) и др. - Д., 1974. - С. 56-75.

11. К истории формирования руководящей роли КПГ/СЕПГ в антифашистком блоке // Там же. - С. 79-93.

12. Углубление сотрудничества прогрессивных сил ГДР в борьбе за социалистическое переустройство села (1956-1960 гг.) // Український історичний журнал. - 1975. - № 11. - С. 104-110.

13. К истории идейно-политического развития буржуазно-демократических партий ГДР (1945-1949 гг.) // Ежегодник германской истории 1974. - М., 1975. - С. 28-52.

14. Использование ленинского учения о союзниках пролетариата Социалистической единой партии Германии // Вопросы германской истории и историографии: Сб. науч. ст. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1975. - С. 11-17.

15. Некоторые вопросы укрепления руководящей роли СЕПГ в Национальном фронте ГДР в середине 50-х годов // Вопросы рабочего и национально-освободительного движения: Сб. науч.ст. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1975. - С. 12-21.

16. Пути улучшения подготовки специалистов без отрыва от производства в Днепропетровском госуниверситете // Вопросы совершенствования вечернего и заочного обучения в вузе: Сб. ст. и сообщений. - Д., 1975. - С. 3-11. (В соавторстве).

17. Характер и уроки Второй мировой войны в оценке прогрессивных демократов ГДР // Вопросы германской истории и историографии: Сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1976. - С. 47-56.

18. Критика работ западногерманских буржуазных историков о СЕПГ и ее политике союзов // Вестник Московского университета. - М., 1977. - С. 3-16. (Сер. «История», № 4).

19. Вильгельм Пик и Великая Октябрьская социалистическая революция // Вопросы германской истории. Великий Октябрь и революционное движение в Германии: Межвуз. темат. сб. науч. тр. / Ред. кол.: В.Т. Сиротенко (отв. ред.) и др. - Д., 1977. - С. 64-72. (В соавторстве).

20. Состояние підготовки специалистов без отрыва от производства в Днепропетровском университете и задачи ее совершенствования в свете решений XXV съезда КПСС // Вопросы совершенствования вечернего и заочного обучения (на материалах Днепропетровского университета): Сб. науч. тр. - Д., 1977. - С. 3-15. (В соавторстве).

21. Великий Октябрь и борьба за социализм на немецкой земле // Історичні дослідження. Історія зарубіжних країн. Республікан. міжвідом. зб. Ін-та Історії АН УРСР. - К., 1978. - С. 18-29.

22. К вопросу о формах и темпах преобразования средних городских слоев населения ГДР // Исследования по истории русско-германских отношений: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: В.Т. Сиротенко (отв. ред.) и др. - Д., 1978. - С. 23-34.

23. Участие зарубежных интернационалистов в борьбе за власть Советов на Украине (1918-1920 гг.) // Историческое значение воссоединенияУкраины с Россией (Материалы юбилейной научной сессии). - Д., 1979. - С. 160-163.

24. Единым фронтом. Демократические партии ГДР в борьбе за социализм (1949-1961). - К., 1980. - 231 с.

25. Опыт СЕПГ - творческий вклад в ленинское учение о классовых союзниках пролетариата // Вопросы германской истории. Историографические проблемы германской истории в новое и новейшее время: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1980. - С. 3-12.

26. К вопросу о формах и темпах преобразования средних городских слоев населения ГДР // Вопросы германской истории. Классовая борьба и социальные движения нового и новейшего времени: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.М. Черненко (отв. ред.) и др. - Д., 1981. - С. 23-35.

27. Использование фонограмм при изложении темы «Решающая роль СССР в разгроме фашистской коалиции во Второй мировой войне: Метод. указания. - Д.,1982. - 8 с.

28. В.И. Ленин о стратегии и тактике рабочего класса в отношении не пролетарских партий в 1918-1920 гг. // 60-летие окончания гражданской войны в СССР. - Д., 1983. - С. 30-34.

29. Участие зарубежных интернационалистов в борьбе против интервентов и внутренней контрреволюции на Екатеринославщине // Там же. - С. 94-102. (В соавторстве).

30. Актуальные вопросы критики и разоблачения неофашизма в курсе новейшей истории // Вопросы германской истории. Германский фашизм: история и современность: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1983. - С. 3-14.

31. Общие закономерности и национально-исторические особенности социалистического строительства в ГДР: Метод. разработка проблемной лекции. - Д., 1983. - 24 с.

32. Публикации журнала «Большевик» как источник по истории борьбы против фашизма и империалистической агрессии накануне Второй мировой войны (1938-1939 гг.) // Вопросы германской истории. Анализ источников и их использование: Сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1984. - С. 68-75. (В соавторстве).

33. Сотрудничество социалистических стран - новый етап международных отношений // Вопросы германской истории. Русско-германские связи и отношения нового и новейшего времени: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1985. - С.31-39. (В соавторстве).

34. Демократические партии ГДР в период строительства социализма. - К., 1986. - 189 с.

35. Интернациональное сотрудничество КПСС и СЕПГ - движущая сила братской дружбы народов СССР и ГДР // Ежегодник германской истории. 1985. - М., 1986. - С. 208-226.

36. Эрнст Тельман - борец за демократическую альтернативу в Германии // Вопросы германской истории. Революционные и демократические движения нового и новейшего времени: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1986. - С. 87-94.

37. Борьба КПГ/СЕПГ за демократическую альтернативу после 8 мая 1945 года // Вопросы германской истории. Германская демократическая республика: традиции и современность: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. колл. А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д.,1989. - С. 18-29.

38. Серьезные проблемы в изучении и обобщении истории ГДР и других стран ЦЮВЕ // Вопросы германской истории. Политическое развитие: не изученные проблемы: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1990. - С. 92-99.

39. Социально-политическая ситуация в немецких поселениях Приднепровья в середине 20-х гг. и деятельность местных партийных и советских органов // Вопросы германской истории. Социально-экономическое развитие: не изученные проблемы: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: А.С. Завьялов (отв. ред.) и др. - Д., 1991. - С. 107-119. (В соавторстве).

40. Подвиг солдата и ученого. Иван Маркович Кулинич - один из основателей современной украинской германистики // Вопросы германской истории. Историки и их труды: Межвуз. сб. науч. тр. / Ред. кол.: Н.Д. Мартынов (отв. ред.) и др. - Д., 1996. - С. 137-143.

о. Юрій Мицик Спогади про Анатолія Сергійовича Зав'ялова

Анатолій Сергійович Зав'ялов (1927-2003) був завідувачем кафедри загальної історії з 1973 по 1989 р., а я працював на цій кафедрі у 1974-1989 рр., з 1975 р. був його заступником і, отже, мав би знати його добре. Але не все так просто. Спочатку трохи про зовнішність. Анатолій Сергійович був середнього зросту, худорлявий, зморщок на обличчі майже не було, на щоках був легенький рум'янець і взагалі він виглядав молодше свого віку. Сивувате волосся зачесане набік, і хоча він вже починав лисіти, це якось не впадало у вічі. Сірі очі, проникливий погляд. Вдягався Анатолій Сергійович по-діловому і дуже акуратно: костюм, краватка (в теплу пору року костюм був світлий, в холоднішу - костюм доповнювався жилетом чи пуловером, інколи светром). Любив носити капелюх з вузькими полями. Не палив і не зносив диму з цигарок, через це вів війну із ст. лаборантом Л.І. Машир Машир Л.І. (?-?) - у період 1960-1970 рр. лаборант кафедри загальної історії., яка все ж тихцем палила. Пив алкогольні напої дуже помірковано. Взагалі його характерно рисою була сухість, стриманість і в своє внутрішнє життя він майже нікого не допускав. Закритість Анатолія Сергійовича буде серйозно перешкоджати тим, хто спробує писати про нього спогади. Навіть мені, його найближчому співпрацівнику на кафедрі, це нелегко.

Про своє минуле майже ніколи не розповідав. Відомо, що він народився в Харкові, а його батьки були службовцями. Якось прохопився: «мої батьки були довгожителі, і я хочу прожити не менше». Прожив Анатолій Сергійович 74 роки, нехай ті, хто це читає, оцінять: довгий це вік чи не дуже? Більше про батьків розмови не було. Однак до мене дійшла чутка з досить достовірного джерела, що він є росіянином лише наполовину, а наполовину євреєм. Так чи не так, судити не беруся. Його ставлення до євреїв, як і до інших народів, було нейтральним, хоча йому інколи безпідставно закидали антисемітизм. Про початки його шляху як історика я дізнався від Миколи Павловича Ковальського Ковальський М.П. (1929-2006) історик, у 1967-1994 рр. працював у Дніпропетровському державному університеті.. Якось вдома у нього ми гортали альбом з фотографіями, було й фото учнів випускного класу й вчителів однієї із шкіл Острога - рідного міста Миколи Павловича. Серед фотографій вчителів першої половини 50-х рр. я зауважив знайоме обличчя. «Так, це Анатолій Сергійович, а це його дружина Євгенія Василівна Шаманова Шаманова Є.В. (?-?) - перша дружина А.С. Зав'ялова., вона трохи старша від нього». У Миколи Павловича були з ним дружні стосунки, вони разом працювали викладачами в Острозі (1951-1958). Якось він сказав, що потрапив у Острог за розподіленням, і опинився у суцільному україномовному середовищі. «Тоді я не схотів бути «білою вороною», а вивчив українську мову!». Це, звичайно, робить йому честь, але його ставлення до українців було нейтральним, а в Дніпропетровську я практично не чув від нього української мови. Трохи кидають світло на життя Анатолія Сергійовича в Острозі його спогади про Миколу Павловича. З них можна довідатися, що Зав'ялов закінчив істфак Харківського університету в 1949 р. і за власною ініціативою та з благословення батьків пішов працювати викладачем в Острог, де й познайомився з Миколою Павловичем (останнього вже тоді йменували професором!), також здружився ще з двома викладачами, і їхню четвірку називали мушкетерами, причому Ковальський був д'Артаньяном, а Зав'ялов - Арамісом. Вони з ентузіазмом займалися педагогічною діяльністю, проводили археологічні розкопки, цікавилися краєзнавством, влаштовували краєзнавчі екскурсії для школярів, досліджували замок князів Острозьких. За цю діяльність вони здобули заслужений авторитет не тільки у школярів, але й всіх мешканців містечка Завьялов А. Николай Павлович Ковальский: педагог, исследователь, патриот. Осягнення історії. Острог - Нью-Йорк, 1999. С. 29-33..

Потім Анатолій Сергійович працював викладачем і завучем СШ № 9 Дніпропетровська, інспектором шкіл міськвно, а у 1961-1968 рр. - інструктором Жовтневого райкому КПРС. Він тепло відгукувався про тодішнього секретаря райкому Конєва Коняєв (?-?) - у 1960-х рр. секретар Жовтневого райкому КПРС м. Дніпропетровська., зав'язав потрібні зв'язки. На мою думку, ця робота все ж принесла більше негативу. Взагалі ті, хто працював в райкомах та обкомах хоча б рік, ставали більш «ідєологичєскі видєржаннимі», зазомбованішими, сухішими тощо. Хай там як, а праця в райкомі сприяла вирішенню важливих житейських проблем: насамперед Анатолій Сергійович отримав квартиру (2 чи 3 кімнати) у п'ятиповерховому будинку на Набережній якраз на розі з вул. Московською. З її вікна відкривався чудовий вид на Дніпро. Там він мешкав з дружиною і сином Володимиром Зав'ялов В.А. (1961-?) - син А. С. Зав'ялова., який народився приблизно у 1957 р. У цій квартирі я був лиш раз у 1977 р. і то після прохань В. Калашникова Калашников В.М. (1945 р. н.) - історик, з 1975 р. й нині працює в Дніпровському національному університеті ім. Олеся Гончара. скласти йому компанію. Тоді Віктор закінчив аспірантуру (науковий керівник Анатолій Сергійович), успішно захистився і був затверджений ВАКом. Звістку про останню подію він вирішив особисто донести керівнику. Ми прийшли до квартири, подзвонили, почувся гавкіт собачки (пудель?). Нас зустрів господар і запросив до кімнати. Віктор витягнув пляшку дагестанського коньяку (до речі, хоч я не люблю міцних напоїв, але цей коньяк був найкращим з усіх!) і повідомив свою новину. Анатолій Сергійович зрадів добрій звістці і попросив Євгенію Василівну принести лимони. Так ми добре посиділи, ведучи неквапливу розмову...Євгенія Василівна нам не перешкоджала. Та й сина не було видно. До речі, згодом він став студентом ДДУ (фізтеху?).

Після праці в райкомі Анатолій Сергійович перейшов у ДДУ, у 19681981 рр. працював ст. викладачем, доцентом, заступником декана історико- філологічного факультету ДДУ. Саме тоді відбулося моє перше знайомство з ним, і враження від цього були негативними. Навесні 1969 р. ми (студенти 3 курсу істфілфаку, саме хлопці) були не очікувано відряджені працювати в нічну зміну на завод залізобетонних конструкцій. Те, що ми працювали на різних підприємствах (я - на молкомбінаті) у вересні 1968 р., до уваги не бралося. Тоді будувався новий корпус (№ 1) ДДУ на проспекті Гагаріна, 72, і щоб прискорити цей процес, начальство кинуло нас на завод, який виготовляв панелі. Коли місяць тяжкої і невдячної роботи завершився, ми з полегшенням зітхнули, бо не за горами була екзаменаційна сесія. Я ж планував у червні ще й одружитися. Але через якийсь час - як грім серед неба: хлопців нашого курсу знов забирають на остогидлий ЖБК (завод железобетонных конструкций).

Я пішов з свою суплікою до Анатолія Сергійовича, думаючи, що три її пункти він візьме до уваги: 1. Я вже працював на ЖБК місяць; 2. У мене ось-ось сесія; 3. Я одружуюсь. Не знаю, чи уважно він мене слухав, але він піднявся і суворо прирік: «Будете работать!». У відчаї я побіг до іншого заступника декана істфілфаку Василя Ілліча Хоменка Хоменко В.І. (1922-?) - філолог, у 1961-1972 рр. працював у Дніпропетровському державному університеті.. Вислухавши мене, він вигукнув: «Як же так? У вас сесія починається, а вам робити по ночах?!» - і наклав позитивну резолюцію на мою супліку. Думається, що таким же шляхом пішли й інші хлопці, бо начебто ніхто з наших не потрапив вдруге на ЖБК.