Нумізматичні досліди Івана Заяця (замітки на маргінесі української нумізматики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нумізматичні досліди Івана Заяця (замітки на маргінесі української нумізматики)

Олександр Целуйко

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра давньої історії України та архівознавства

Розвиток спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін у Львові у повоєнний час визначався низкою рис, зокрема суттєвими змінами у персональному складі їх дослідників. Місто покинула частина польських та українських вчених, що досліджували ці дисципліни. Натомість до Львова репатріювалися українці, що проживали на територіях, котрі після 1945 р. відійшли до Польщі. У їх числі був Іван Заяць (1887-1968). Свого часу він навчався на філософському факультеті Львівського університету (1909-1913). У міжвоєнний період був вчителем у гімназіях м. Перемишля, брав участь у культурному та освітньому житті української громади , був співорганізатором регіонального музею “Стривігор”.

У серпні 1946 р. І. Заяць працевлаштувався до Львівського історичного музею, у якому пропрацював як науковий співробітник та головний охоронець фондів півтора десятка років. Згаданий музей, створений у травні 1940 р. шляхом об'єднання декількох львівських музеїв, володів найбільшою у місті колекцією монет та медалей. Працю по їх упорядкуванню на початках провадив відомий польський музейник Рудольф Менкіцький, а у 1944-1946 рр. - колишній співробітник Львівського університету Мар'ян Гайсіг. У 1946-1961 рр. із колекцією монет та медалей цього музею працював І. Заяць. Паралельно із цим він розпочав наукову працю на ниві нумізматики. У 1950-х рр. об'єктом його наукових зацікавлень стали львівські карбування XIVXV ст. Результатом цих студій була підготована у 1957 р. стаття, котру повинні були опублікувати в одному із видань музею. Через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів це видання так і не вийшло друком.

Нам вдалося віднайти машинопис та гранки цієї праці (текст статті І. Заяця наведено у другій частині нашої публікації). Її вивчення дозволяє погодитися із схвальною оцінкою статті, яку дав їй керівник Музею сфрагістики і нумізматики Львівського університету Іван-Юліан Шпитковський. Цікавою видається спроба І. Заяця розглянути питання випуску та обігу монет львівського карбування XIV-XV ст. у контексті тих змін, котрі торкнулися галицько-волинських земель у зазначений період, спробі крізь призму нумізматики поглянути на статус та відношення Галицької держави до Польського та Угорського королівств. І. Заяць, зокрема, погоджувався із думкою тих дослідників, котрі говорили про особисту унію, а не інкорпорацію Галичини до Польщі за часів короля Казимира Ш, політично неозначений статус краю по відношенню до Польщі та Угорщини за князя Володислава Опольського та перетворення галицьких земель на звичайну угорську провінцію у період подальшого правління короля Людовика Угорського. Свідченням більш тісного об'єднання Галичини і Польщі за часів короля Владислава ІІ Ягайла була, на думку І. Заяця, поява на монетах, що карбувалися у Львові, польського орла, а припинення випуску окремої руської монети у місті дослідник вважав передвісником включення Галичини до складу Польщі. Подальші дослідження Миколи Котляра, Станіслави Куб'як, Андрія

Крижанівського монет, що випускалися у Львові у XIV-XV ст., зменшили наукову вартість праці І. Заяця. Однак вона і надалі залишається цікавою пам'яткою української історіографії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін 1940-1950-х рр.

Ключові слова: спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни, нумізматика, Львівський історичний музей, Іван Заяць.

IVAN ZAYATS' NUMISMATIC INVESTIGATIONS (A FEW NOTES TO THE HISTORY OF UKRAINIAN NUMISMATICS)

Oleksandr TSELUIKO

Ivan Franko National University of Lviv

The Chair of the Ancient Ukrainian History and Archival Studies

After World War II the development of special (auxiliary) historical disciplines in Lviv was determined by a number of features, including significant changes in the personal composion of their researchers. Some Polish and Ukrainian scientists, who have studied these disciplines, left the city. Instead, some Ukrainians, who had been living in the Ukrainian ethnic territories that have been transmitted to Poland after 1945, were repatriated to Lviv. Among these Ukrainians was a former teacher Ivan Zayats (18871968). He has graduated the Faculty of Philosophy of Lviv University (1913), where he had studied history and geography. During the interwar period (1920 s - 1930 s) he was a teacher in secondary schools in Peremyshl, participated in the cultural and educational life of the local Ukrainian community, was a co-organizer of The Ukrainian regional museum “Stryvigor”.

Iv. Zayats has got a job at the Lviv State Republican Historical Museum in August 1946. At this museum he has worked as a researcher and chief custodian of its funds fifteen years. The museum was established by merging several Lviv museums and big local collections in May 1940. After that, this museum has become the owner of the largest collection of coins and medals in the city. Famous Polish museologist Rudolf Menkitskyj was the first who has carried out the work on their arrangement. The next who worked with coins and medals at the museum in 1944-1946 was Marjan Haisig, a former researcher at Lviv University. Iv. Zayats worked with numismatic collection of this museum at 19461961. He carried out an inventory, conservation and restoration of old and newly acquired materials, prepared indexes, selected some coins and medals for the museum exhibitions. He also started his scientific work in the field of numismatics at that time. In the 1950s the object of his scientific interests was the Lviv mint of the XIV-XV centuries. As the result of these studies he prepared an article in 1957. The article would have been to be published in the museum`s edition, which called “Reports and notices of the [Lviv State Historical] Museum”. This edition was never published due to a number of objective and subjective factors. Iv. Zayats' article was not published either, although its content was known to some Lviv historians. We have find the typescript and pre-editions of this work (the text of Iv. Zayats' article is given in the second part of our publication).

The exploring of this article allows us to agree with the positive assessment of this scientific work, which was made by the former head of the Museum of Sphragistics and Numismatics of Lviv University Ivan-Julian Shpytkovskyj. It seems interesting Iv. Zayats' attempt to consider the issue of issuance and circulation of coins of Lviv minting of the 14^th - 15^th centuries in the broader context of the changes that affected the Halycian-Volyn lands at this period. Also interesting his attempt to look at the status and relation of the Halychyna state to the Polish and Hungarian kingdoms through the prism of numismatics. Iv. Zayats, in particular, agreed with the opinion of some researchers who have spoken of a personal union between Halychyna and Poland during the reign of King Nasimir (Kazimierz) III and denied the fact of incorporation of Halychyna into Poland. He also wrote about the politically undefined status of Halychyna in relation to Poland and Hungary during the reign of Prince Wladyslaw of Opole and the next transformation this state into an ordinary Hungarian province during the subsequent reign of King Louis (Ludovic) of Hungary. According to Iv. Zayats' article, the appearance of a Polish eagle on the coins minted in Lviv and the cessation of the issuance of a separate Rus coin in Lviv, was a sign of closer unification of Halychyna and Poland during the reign of King Wladyslaw II Jagiello. At the article listed the types of coins minted at this time in Lviv, presented their images and legends, draws a conclusion about the possible time of cessation of work the mint in the city. At the present time the scientific value of Iv. Zayats' work reduced after research by Mykola Kotlyar, Stanislava Kubyak and Andriy Kryzhanivskyj. However, now it remains as an interesting monument of Ukrainian historiography of special (auxiliary) historical disciplines of the 1940s and 1950s.

Keywords: special (auxiliary) historical disciplines, numismatics, Lviv State Museum, Ivan Zayats.

В останні десятиліття в українській історіографії доволі популярним стають студії, автори яких повертають із забуття, зі своєрідного “історичного полону”, імена десятків вітчизняних дослідників, котрі присвятили життя вивченню минулого Вітчизни, однак чия наукова спадщина, з тих чи інших причин, залишалася / залишається або ж повністю, або ж частково невідомою нашим сучасникам. Початок появи такого роду студій відносимо до кінця 1980-х рр., до часів горбачовської “Перебудови”, коли поступова лібералізація суспільно- політичного життя зняла, серед іншого, і ті обмеження, що були накладені на українське наукове співтовариство. Різного кшталту біографічні студії, публікація або ж републікація раніше заборонених праць вітчизняних істориків змусили професійне середовище переглянути візію українського історіописання, усталені раніше концепції розвитку та періодизації української історичної науки тощо. Вочевидь, це стосується усіх сфер вітчизняного історіознання, зокрема і тих галузей української історичної науки, котру репрезентують джерелознавство та спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни. Їх бурхливий розвиток за часів незалежності України - а свідченням цього є, безумовно, і поява десятків монографій (серед них - Олега Купчинського, Валентини Бездрабко, Андрія Гречила, Леонтія Войтовича, Валерія Томазова, Олега Однороженка та ін.) та сотень журнальних публікацій, інституалізація відповідних відділів у провідних науково-дослідних інститутах НАН України, творення нових (наприклад, Інституту спеціальних історичних дисциплін Музею Шереметьєвих) та відродження “старих” (відповідні комісії Наукового товариства імені Шевченка) наукових осередків - поставило на порядок дня і питання ретельного пошуку, вивчення та нового прочитання нашими сучасниками наукового доробку своїх попередників. Із нашого, “львівського” досвіду можемо стверджувати, що так, до прикладу, сталося у випадку з напрацюваннями Івана-Юліана Шпитковського (1880-1969), котрий упродовж 1930-1950-х рр. був одним із знаних фахівців з геральдики, сфрагістики та нумізматики у Львові, підготував та забезпечив викладання низки відповідних спеціальних курсів для студентів історичного факультету франкового Університету, керував роботою Музею / кабінету допоміжних історичних дисциплін цього навчального закладу, був одним із вчителів відомого українського сфрагіста Віталія Гавриленка Див. про нього: Олександр Целуйко, “До історії створення і діяльности Музею / кабінету допоміжних історичних дисциплін у Львівському університеті”, Наукові зошити історичного факультету Львівського університету 17 (2016): 213-250; Олександр Целуйко, “Іван-Юліан Шпитковський та його курс лекцій з нумізматики”, Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність 28 (Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві) (2016): 618-636; Олександр Целуйко, “Українська генеалогія і геральдика у працях Івана-Юліана Шпитковського”, Генеалогічні записки 14(8) (2016): 53-71; Олександр Целуйко, “Іван-Юліан Шпитковський та його курс лекцій зі сфрагістики”, Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики 29-30(2019): 101-128.. Попри це ще десятиріччя тому у професійному середовищі дослідників спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін про нього майже не знали Прізвище І.-Ю. Шпитковського у вітчизняній історіографії переважно згадувалося у контексті вивчення гайдамацького руху або ж розвитку музейної справи на західноукраїнських землях. Див., для прикладу, назву статті-некролога кінця 1960-х рр.: І. В. Прокопів, “Історик гайдамацьких рухів Іван Шпитковський”, Український історичний журнал 10 (1969): 100-101.. Зрештою, подібні приклади не поодинокі, а відомості про окремих відомих вітчизняних дослідників зазначеного комплексу історичних дисциплін і надалі відсутні на сторінках відповідних фахових видань, їхні праці або ж цілком незнані, або ж ще неналежно оцінені у науковому середовищі. Причини цього явища різні, зокрема дається взнаки і та обставина, що деякі з цих робіт так і не побачили світ Див., для прикладу, нашу публікацію про доробок на ниві палеографії відомого галицького історика Дениса Зубрицького, котрий ще в середині ХІХ ст. підготував рукопис першого вітчизняного посібника по оволодінню навичками читання давніх кириличних та латинських текстів: Олександр Целуйко, “Денис Зубрицький та його праця на ниві палеографії”, Записки НТШ. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін CCLXVIII (2015): 67-87..

Саме до таких малознаних дослідників спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін в Україні віднесемо і героя нашої публікації - українського педагога, музейника, історика Івана Михайловича Заяця (1887-1968). Чи не вперше про нього нам довелося дізнатися під час збору та опрацювання матеріалів до історії розвитку зазначених дисциплін у Львові у повоєнні роки. Працюючи із матеріалами особового фонду І.-Ю. Шпитковського, що відклався у Відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України, ми віднайшли рецензію цього вченого на машинопис статті І. Заяця про монети львівського карбування XIV-XV ст. із фондів Львівського історичного музею Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника (далі - ВР ЛННБ), ф. 266 (Шпитковський Іван), спр. 38 (Рецензія на статтю І. Заяця “Монети Львівського карбування XIV-XV ст. в збірці Львівського державного історичного музею”, 50-ті рр. ХХ ст.), арк. 11-12 зв.. Однак подальші пошуки згаданої публікації І. Заяця або ж, принаймні, якихось звісток про неї на сторінках спеціалізованих бібліографічних Див.: Спеціальні історичні дисципліни. Число 2. Зведений бібліографічний довідник- покажчик:Нумізматика. Сфрагістика, відповідальна за випуск Марія Дмитрієнко. (Київ, 1997); Роман Шуст,Нумізматика українських земель. Анотований бібліографічний показник. (Львів, 1998). чи нумізматичних праць Для прикладу, в студіях по історії карбування згаданих монет Миколи Котляра та Андрія Крижанівського:Микола Котляр, Галицька Русь у другій половині XIV -- першій чверті XVст.: Історико-умізматичне дослідження. (Київ: Наукова думка, 1968); Андрій Крижанівський, Львівський монетний двір у XIV--XV століттях. (Львів: Галицька видавнича спілка, 2007), 207210 (бібліографія питання). виявилися невдалими. Марною була спроба дізнатися щось докладніше про неї і у низки опитаних нами українських нумізматів. Щоправда, самого Івана Заяця дехто ще пам'ятав як співробітника Львівського історичного музею (чи, уточнимо, Львівського державного республіканського історичного музею - саме так ця інституція офіційно називалася від 1940 р. до 1965 р.), де він деякий час був головним охоронцем та завідував підвідділом / сектором нумізматикиМи -- з Львівського історичного... (1893--2004). До 110-річчя створення ЛІМ. Спецвипуск, науковий редактор Олена Роман. (Львів: Новий час, 2004), 115.. Це дозволяло припустити, що І. Заяць, принаймні з огляду на сферу його діяльності у повоєнну добу, справді міг підготувати подібну розвідку, а отже варто продовжувати її розшук якщо не як публікації, то хоча б рукопису. Зрештою, це принесло свої результати. Спочатку докладне опрацювання матеріалів архівного фонду Львівського історичного музею, що зараз зберігається у Державному архіві Львівської області, дозволило виявити машинопис цієї праці Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО), ф. Р-2591 (Львівський державний історичний музей), оп. 1, спр. 253 (Наукові роботи працівників музею за 1958-1959 рр.), арк. 16-45. та ознайомитися з ним. Ще через деякий час у фондах Кабінету спеціальних історичних дисциплін Львівського національного університету ім. Івана Франка віднайшлися чорнові гранки (перший варіант верстки) статті, що були набрані у друкарні м. Нестерів (тепер - м. Жовква) Друкарня оо. Василіян з'явилася у Жовкві ще у 1895 р. і видавала, окрім церковної, наукову, науково-опулярну та художню літературу Після приходу радянської влади була націоналізована та стала державною.. Залишалися, щоправда, інші питання, які потрібно було з'ясувати - від визначення наукової вартості та оригінальності підготованої І. Заяцем праці до окреслення обставин та мотивів, що подвигли автора до її написання. Не менш важливим є, на наше переконання, й та обставина, що спроба реконструювання біографії та життєвого шляху цього дослідника можуть допомогти краще зрозуміти, яким було середовище дослідників спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, що склалося у Львові у другій половині 1940-х - 1950-х рр., тобто у часі суттєвої трансформації усього наукового історичного цеху у місті, трансформації, пов'язаної із реформуванням вищої школи, наукових інститутів та інституцій, товариств у період їх радянізації. Дати відповідь на поставлені завдання і покликана наша стаття. Джерельною базою при її підготовці стали матеріали низки львівських архівів, насамперед матеріали згаданого фонду Львівського історичного музею у Державному архіві Львівської області, декількох особових фондів (І. -Ю. Шпитковського та Івана Крип'якевича) із Львівської національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України та службова документація, що відклалася у самому Музеї.

Почнемо зі скупих фактів біографії героя нашої публікації. Народився Іван Михайлович Заяць 29 серпня 1887 р. у с. Годині коло м. Мостиськ (тепер - Яворівський р-н Львівської обл.) у селянській сім'ї Біографічні дані про нього див.: Петро Гуцал, “Заяць Іван Михайлович”, Енциклопедія сучасної України, доступно 7 жовтня 2021, https://esu.com.ua/search_articles.php?id=16456; ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 20 (Плани організації відділів та підвідділів музею на 1946 р. та відчит про кадри за 1946 р., 1946-1947); Львівський історичний музей (далі - ЛІМ), ф. Р-2591, оп. 10 / а, спр. б. н. (Особові справи звільнених працівників. 1960-1980-ті. Ж-К), арк. [1-2зв.] (особовий листок з обліку кадрів І. Заяця з 1946 р.), арк. [3] (автобіографія І. Заяця від березня 1949 р.).. Батьки, як відзначав І. Заяць у своєму життєписі, були середньозаможні, однак змогли дозволити собі, хоча і не одразу, навчання сина в українській чоловічій гімназії у Перемишлі (1901-1909 рр. Такі роки навчання у згаданій гімназії вказував І. Заяць у радянських документах. Враховуючи, що народився він у 1887 р., то до гімназії потрапив у повних чотирнадцять років та, оскільки навчання у середніх навчальних закладах Австро-Угорщини у той час тривало вісім років, завершив її у доволі дорослому віці - у двадцять два роки. Чим пояснювалося таке пізнє навчання - відсутністю коштів, станом здоров'я, - не відомо. Втім, таке пізнє перебування на гімназійних студіях не було зовсім поодиноким явищем. Згаданий І.-Ю. Шпитковський навчався у гімназіях м. Бучача та м. Бережани у 1893-1903 рр., тобто у віці тринадцяти-двадцяти трьох років (народився він у травні 1880 р.). Див.: ВР ЛННБ, ф. 266 (Іван-Юліан Шпитковський), спр. 2 (Свідоцтво про іспити здані Іваном Шпитковським в гімназії та університеті у 18931910 рр.), арк. 1.) та оплатити його студії на філософському факультеті Львівського університету (1909-1913 р.), де він вивчав історію та географію. Склавши належні іспити, був допущений до викладання згаданих двох предметів у середніх школах. Час праці у першій з них - гімназії з українською мовою навчання в м. Яворові в одному із радянських документів І. Заяць означив 19161919 рр. Щоправда, за іншими відомостями, працював він там у 1913-1914 рр., а з початком Першої світової війни, як і багато інших чоловіків його віку, був мобілізований до австро-угорської армії, а після, за часів існування ЗУНР служив офіцером Української Галицької Армії Петро Гуцал, “Заяць Іван Михайлович”. Службу І. Заяця в УГА підтверджує і та обставина, що його ім'я віднаходимо у переліку випускників згаданої гімназії у м. Перемишлі, які брали участь у визвольних змаганнях українців другого десятиліття ХХ ст. Див.: “Редакційна комісія. Доповнення до статті д-ра Івана Карпинця”, Де срібнолентий Сян пливе: Пропам 'ятна книга ювілею 50-ліття української державної гімназії в Перемишлі. 1888--1938. (Перемишль, 1938), 81.. Останній факт у роки праці в Історичному музеї І. Заяць старанно приховував, вказуючи у документах, що у квітні-червні 1919 р. вчителював у Тернополі. По завершенні воєнних дій осів у м. Перемишлі, що було у міжвоєнний період доволі активним центром українського життя у краю, де діяли відділення низки українських культурних та просвітніх установ (для прикладу, філія товариства “Учительська громада”, секретарем якої І. Заяць був з 1935 р. Валентина Савчук, “Із сторінок історії культури Перемишля”, Український інститут для дівчат у Перемишлі 1895--1995. Ювілейна Книга Пам 'яті до 100-річчя заснування, упорядник Ігор Гнаткевич. (Дрогобич: Відродження, 1995), 42.), де створювалися національні музейні інституції тощо. У місті Іван Михайлович викладав (був, за тодішньою термінологією, професором) в українській чоловічій (1920-1926 рр.) та польській ім. Ю. Словацького (1926-1939 рр.) гімназіях, приватній жіночій гімназії місцевого Українського інституту для дівчат (1920-1927). Відомості про цей період діяльності І. Заяця вкрай скупі та зводяться, переважно, до кількох рядків формулярів радянських документів або ж окремих побіжних згадок на сторінках чужих листів та спогадів. З останніх нам відомо, що не цурався Іван Михайлович участі у культурному та освітньому житті української громади, виконував окремі доручення львівських дослідників та музейників тощо. Так, для прикладу, на зламі 1920-1930-х рр. він, на прохання І. Крип'якевича, провадив у Перемишлі роботу по виявленню та збору екслібрисів ВР ЛННБ, Архів І. Крип'якевича, спр. 314 / 3-6 (Листування (ІІ)), арк. 57-58.. Як один з активних учасників українського національного життя став співорганізатором українського регіонального музею “Стривігор”, котрий з'явився у Перемишлі у 1932 р. Створено його було за ініціативою низки українських діячів, насамперед місцевих освітян, серед яких у той час були і Богдан Загайкевич (1887-1967) - брат знаного українського громадсько-політичного діяча міжвоєнного періоду, віце-маршалка польського сейму Володимира Загайкевича, і відома українська мисткиня Олена Кульчицька (1877-1967), і згаданий вище один з учнів Михайла Грушевського І.-Ю. Шпитковський Докладніше про згаданий музей: Святослава Скородинська-Шпитковська, “Український етнографічний регіональний музей “Стривігор” в Перемишлі та його засновники”, Перемиські дзвони 3 (1994): 9-12; Святослава Скородинська-Шпитковська, “Український етнографічний регіональний музей “Стривігор” в Перемишлі та його засновники”, Перемишль і перемиська земля протягом віків. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної наукової конференції, організованої Науковим товариством імені Т. Шевченка в Польщі 24--25 червня 1994 року в Перемишлі, редактор Степан Заброварний. (Перемишль-Львів: Наукове товариство ім. Шевченка в Польщі, 1996), 298-305.. Припускаємо, що не покидав роботи на музейній ниві І. Заяць і в наступні роки, зокрема разом з іншими членами правління “Стривігору” брав участь в організації з'їзду українських музеологів та істориків, що відбувся у місті у 1936 р.

Там, у Перемишлі, застав І. Заяця початок Другої світової війни. З приходом Червоної армії та встановленням радянського режиму у місті відбулася реорганізація усіх сфер суспільного життя, зокрема й освіти. Гімназії, і польські, і українські, було перетворено на середні школи, однак більша частина викладачів і надалі продовжувала працювати на своїх робочих місцях. Був серед них й Іван Михайлович, котрий у цей час вчителював у СШ №2 ім. А. Міцкевича (19391941). За часів німецької окупації, коли згадана гімназія / школа не діяла, залишився у Перемишлі, викладаючи у місцевій торговельній школі За німецької окупації у Перемишлі було відкрито сім фахових шкіл: хімічно-технічна фахова, реміснича (слюсарська), жіноча кравецька, господарська, купецько-промислова і сільськогосподарська, торгівельна та торгівельно-фахова (Богдан Загайкевич, “Освіта і школи в Перемишлі”, Перемишль -- західний бастіон України: Збірник матеріялів до історії Перемишля і Перемиської землі, редактор Богдан Загайкевич. (Нью-Йорк; Філадельфія: Видавництво “Америка”, 1961), 281). У котрій з двох останніх працював І. Заяць - не відомо. Коротко, у жовтні 1 943 р. - березні 1944 р. він викладав географію на так званих шестимісячних коедукаційних курсах. Їх відкрили у місті для української молоді, яка у радянський час не змогла скласти так званий іспит зрілості (його свого часу традиційно витримували випускники гімназій Австро-Угорщини та Польщі) та прагнули зробити це зараз. Згадані курси провадилися за скороченою програмою навчання останнього року гімназій. Історію, до слова, на цих курсах викладав І.-Ю. Шпитковський. Там само. географію, економіку та німецьку мови, а по відході нацистів перейшов на педагогічну працю до української державної гімназії (1944-1945). Пережив лихоліття воєнного часу і музей “Стривігор”, який відновив свою роботу у 1944 р., а І. Заяць перебував у той час серед членів його управи Богдан Гук, “Ліквідація українських установ у Перемишлі в 1945 р.”, Домів /Domiv портал насильно переселених мешканців Бескидів, доступно 21 липня 2021 р., https://bojky.wordpress.com/ 2010/09/12/.... На жаль, подальші політичні обставини, пов'язані із включенням Перемишля та низки інших українських етнічних міст та земель до складу Польської Республіки, наступ влади на українські інституції на цих територіях призвели як до закриття українських навчальних закладів, так і до поступової ліквідації українського життя у місті. У короткому часі припинив роботу і “Стривігор”. Як згадувала донька І.-Ю. Шпитковського Святослава, одного дня її батько прийшов до музею та застав лише порожнє приміщення Скородинська-Шпитковська, “Український етнографічний регіональний музей “Стривігор”, 301. Місцева поліція пояснювала їх зникнення звичайною крадіжкою, і лише потім з'ясувалося, що предмети були реквізовані та передані на збереження регіональним польським музеям. Див. також: Дам'ян Горняткевич, “Перемишль у мистецькому житті України”, Перемишль - західний бастіон України, 309., натомість експонати зникли. Усі ці та інші дії добре вписувалися у політику реалізації домовленостей між радянською та польською владою по так званому “добровільному” переселенню українців із Перемишля та решти українських етнічних земель, що опинилися у складі відновленої польської держави, на територію СРСР. Для цього поступово створювались нестерпні для них умови життя, ліквідовувалися усі можливі форми національної самоорганізації, що повинно було невпинно підштовхувати місцевих українців до думки про конечність (потребу) покинути батьківські землі Очевидно, подібним чином по відношенню до поляків, що мешкали у той час у західних областях СРСР, діяв і радянський режим: у методах своєї роботи тоталітарні держави були схожими.. Перші оголошення про виїзд, як згадували сучасники, з'явилися у місті ще наприкінці 1944 р.; на весні наступного року у місто прибула радянська репатріаційна комісія; офіційне ж переселення було розпочато у серпні 1945 р. Загайкевич, “Освіта і школи в Перемишлі”, 282. Був серед тих, хто покинув Перемишль, й І. Заяць. Так, у травні 1946 р. він, вже немолода поважна людина, опиняється разом зі своєю дружиною у місті своїх студентських часів, у Львові, де, як і багато інших вимушених переселенців, шукає житло та роботу Про склад сім'ї І. Заяця нам відомо небагато. У листку обліку кадрів, котрий він заповнив у вересні 1946 р., серед найближчих родичів названо лише дружину Марію. Вона померла ще до часу його еміграції. З цього ж документу знаємо й адресу будинку, де у той час мешкав І. Заяць у Львові: пл. св. Юра, 8, ч. д. 2.Відомо, що у подружжя була принаймні одна донька, котра опинилася [у повоєнний час? - О. Ц.] у США, і до якої врешті-решт Іван Михайлович переїхав у 1960-х рр. Можливо, цією донькою була Іванна Заяць, котра у 1938 р. закінчила навчання (матуру) у ліцеї (гімназії гуманістичного типу) при Українському інституті для дівчат у Перемишлі. Див.: Маркіян Терлецький, “Український інститут для дівчат у Перемишлі”, Перемишль - західний бастіон України, 292; Український інститут для дівчат у Перемишлі 1895-1995, 66, 102.. Обставини, які склалися у повоєнні роки у місті, посприяли тому, що вже невдовзі (з 1 серпня 1946 р.) його призначено на посаду старшого наукового співробітника Львівського державного республіканського історичного музею ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 20 (Плани організації відділів та підвідділів...), арк. 5; ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 5 (Книга наказів по Львівському державному історичному музею за 19441951 рр., 27 липня 1944 - 11 квітня 1951), арк. 34. Прикметно, що наказ на призначення І. Заяця датовано 12 липнем, тобто більше ніж за два тижні до моменту початку праці у музеї. Це виглядає нетиповим для тогочасних службових стосунків, коли працівників Музею призначали на посади, переважно, чи у день виходу до праці, а чи й взагалі заднім числом, тобто через день чи два після цього. Можливо, така більша пауза пов'язана із потребою залагодити І. Заяцем усі формальності із його переселенням до Львова, облаштуванням на місці, а чи отриманням нових радянських документів., у стінах якого Іван Михайлович проведе наступних півтора десятка років.

Як відомо, згаданий Музей було створено у травні 1940 р. шляхом об'єднання декількох львівських музеїв, насамперед Історичного музею м. Львова та Національного музею імені короля Яна ІІІ Собєського Про реорганізацію львівських музеїв у 1939-1941 рр. див., для прикладу: Святослав Терський, “Реформування музеїв Галичини на початку Другої світової війни”, Військово-науковий вісник 19 (2013): 144-155.. Тогочасна реорганізація системи львівських музеїв супроводжувалася і перерозподілом їхніх колекцій та збірок, що руйнувало працю декількох попередніх поколінь місцевих музейників та завдавало шкоди фондовим надбанням Терський, “Реформування музеїв Галичини на початку Другої світової війни”, 153; Ірина Горбань, “Музей”, Енциклопедія Львова, т. 4, за редакцією Андрія Козицького. (Львів: Літопис, 2012), 764; Роман Шуст, “Львів нумізматичний: історичні нариси”, Львівські нумізматичні записки 2 (2004): 32., змінами у персональному складі співробітників, зменшенням їхнього професійного рівня, поступовим встановленням за їх роботою політичного та ідеологічного контролю тощо. Не менш складними виявилися для львівських музеїв і роки німецької окупації, коли їх було зачинено, а фонди час від часу піддавалися грабунку. Хоча і з певними втратами ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 9 (Акти про ущерб причинений німецько-фашистськими загарбниками під час війни, жовтень 1944), арк. 1, 11., Історичний музей пережив воєнні лихоліття та продовжив свою роботу після відновлення радянської влади у місті, щоправда, порівняно із 19401941 рр. суттєво змінився його колектив - частина польських працівників померла (наприклад, Рудольф Менкіцький у 1942 р.) або ж покинула місто у рамках кампанії по переселенню до Польщі (Владислав Подляха, Казимир Журовський, Мар'ян Гайсіґ), натомість до праці залучили низку українських фахівців, серед яких опинився й І. Заяць. За спогадами сучасників та відомостями, що можна почерпнути зі сторінок офіційних документів, працювати йому та його колегам доводилося у вкрай важких умовах. Неопалювані приміщення, відсутність належного устаткування, брак грошових фондів та матеріалів і, при цьому, тотальний контроль за діяльністю музейників з боку радянських органів влади У серпні 1946 р. працівниками музею було укладено плани перебудови експозицій відділів “Київська Русь” і “Історія України” у зв'язку із необхідністю “боротьби із школою Михайла Грушевського”. У жовтні того ж року на нараді працівників музею було, як відзначалося у документі, заслухано три [! - О. Ц.] доповіді на тему контрреволюційної антинаукової концепції М. Грушевського та його послідовників, у результаті чого ухвалено рішення, яке зобов'язувало кожного у відповідності до напрямку його роботи подати критику цієї концепції. ДАЛО, ф. Р2591, оп. 1, спр. 17 (Накази по музею і протокол засідання науково-методичної Ради музею за 1946 р., 12 серпня 1946), арк. 1-11; спр. 20 (Плани організації відділів та підвідділів...), арк. 2., необхідність слідувати (чи, принаймні, вдавати що слідують) офіційній партійній лінії та потреба декларувати свою лояльність до нових порядків - усе це аж ніяк не сприяло ефективній праці. Сам Іван Михайлович опиняється у відділі докласового суспільства, де йому доручили заопікуватися багатою нумізматичною колекцією. Формуватися вона почала із часу створення тих музеїв, що злилися в Історичний музей у 1940 р., тобто ще з кінця ХІХ - початку ХХ ст., та була на момент початку праці з нею І. Заяця найбагатшою у місті: складала на 1945 р. більше 43 тис. од. Чи, точніше, 43 361 од. Щоправда до цього числа тоді було зараховано й ордени та медалі, що належали музею. Див.: ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр., 1945-1953), арк. 6. Додамо, що на 1 січня 1961 р. - останній рік праці І. Заяця у музеї, це число зросло до 66 тисяч (66001) монети. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 286 (Звіт про роботу музею за 1960 р., б. д.), арк. 6. Сталося так тому, що власне Історичний музей було визначено за часів першої радянізації краю інституцією, куди на зберігання повинні були передаватися нумізматичні матеріали із інших установ міста. Саме у 1940-1941 рр. його фонди поповнили відповідні збірки розформованих Музеїв Наукового товариства ім. Шевченка та Ставропігійського інституту, частина нумізматичної колекції Музею князів Любомирських, місцевої Державної картинної галереї, низки приватних зібрань тощо Докладніше про переміщення нумізматичних колекцій у той час див.: Олександр Целуйко, “До історії львівської нумізматики середини ХХ ст. (замітки на маргінесах листа акад. Івана Крип'якевича до Івана Спаського)” [в друці].. Роботу по прийняттю цих колекцій та їх подальше опрацювання провадив на початках відомий львівський нумізмат та колишній кустош Музею імені короля Яна ІІІ Р. Менкіцький, котрий у 1940-1941 рр. був заступником директора Історичного музею по науковій частині та керував роботою його нумізматичного відділу (кабінету) ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 2 (Накази по музею за 1940-1941 рр., 1940-1941), арк. 12зв., 16. Деякий час Р. Менкіцький був у музеї ще й завідувачем відділу пізнього феодалізму XVXVIII ст. Там само, арк. 15зв.. Як згадувалося вище, у 1942 р. він помер, і поновно до праці із монетами у Музеї приступили лише у серпні 1944 р., коли науковим працівником відділу нумізматики призначили уже відомого на той час фахівця із спеціальних (допоміжних) дисциплін, колишнього старшого асистента Закладу (Інституту) допоміжних історичних наук Львівського університету Мар'яна Гайсіга (19081996). Свого часу він захистив у 1931 р. магістерську роботу про львівський монетний двір середини XVII ст. (“Mennica lwowska do roku 1658”); у 19401941 рр., коли обіймав посади старшого лаборанта та, у подальшому, бібліотекара кафедри історії середньовіччя і, коротко, завідував кабінетом допоміжних історичних наук у вже радянському Львівському університеті, М. Гайсіг декларував прагнення продовжити свої студії над історією львівських монетарень у більш широкому проміжку - у XIV-XVII ст. Про радянський університетський період у житті М. Гайсіга див.: Олександр Целуйко, “Чи була кафедра допоміжних історичних дисциплін (наук) у Львівському університеті у 19391941 роках?” Записки Наукового товариства імені Шевченка CCLXXI (Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін) (2018): 799-805. Нумізматика все ж не була основним об'єктом його наукових зацікавлень - у тогочасному професійному середовищі М. Гайсіг був краще відомий як сфрагіст, однак досвід по упорядкуванню відповідних збірок у нього був У 1932-1935 рр. М. Гайсіг провів інвентаризацію сфрагістичної колекції Львівського університету та підготував її рукописний каталог.. До праці у Львівському історичному музеї він взявся із характерним для нього завзяттям, яке, припускаємо, особливо загострилося після довгої розлуки із науковою роботою. Після звільнення весною 1941 р. із Львівського університету та у подальшому, за часів німецької окупації заробляти на хліб йому доводилося важкою фізичною працею, зокрема замощуванням львівських вулиць бруківкою. Колега по праці у музеї Ігор Свєшніков згадував про М. Гайсіга, що це була хороша і чесна, трохи безпорадна у житті людина, чиї усі думки були скеровані на наукові питання Ігор Свєшніков, “Спогади музейного працівника”, Пам 'ятки України. Історія та культура. Науковий часопис 2 (2008): ХШ.. Задоволено його роботою у музеї було й керівництво, яким було відмічено високий професійний рівень та старанність М. Гайсіга. Тому, до слова, до липня 1945 р. вдалося підготувати та відкрити експозицію відділу, у якій глядачам були представлені античні, візантійські, східні та російські монети, львівські карбування XIV-XV ст., окремі медалі Відзначалося, що експозиція відділу (її підготували до 20 липня) викликала величезний інтерес у відвідувачів, через що М. Гайсіг розробляв додаткову тематику задля її розширення. Див.: ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 17. Відкриття для відвідувачів експозиції, як і всього музею відбулося 23 липня 1945 р.. Попри складні умови праці - через недостатність матеріального забезпечення у перші повоєнні роки М. Гайсіг був змушений підробляти, зокрема розвантажуючи вугілля для опалення музею Свєшніков, “Спогади музейного працівника”, XIV., - не припиняв вчений і свої наукові студії, щоправда, знову непов'язані із нумізматикою: йшлося про дослідження сфрагістики та геральдики європейських міст ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 8 (Плани роботи музею на 1944 р., 1944-1945), арк. 5.. У червні 1945 р. М. Гайсіга включили до вченої ради при музеї ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 5 (Книга наказів по Львівському державному історичному музею...), арк. 17зв. - це було виявом довіри до нього керівництва, однак уже через рік, у червні 1946 р. він був звільнений із музею через репатріацію до Польщі До праці в Історичному музею М. Гайсіг приступив ще за часів, коли роботою цієї інституції керували польські фахівці Анджей Брухнальський та В. Подляха. У вересні 1944 р. новим директором призначили Олександра Куца, котрий своїм наказом затвердив на посадах і тих співробітників, які були затруднені у ньому у липні-серпні 1944 р. (Див. ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 5 (Книга наказів по Львівському державному історичному музею...), арк. 1, 2зв.). Звільнено М. Гайсіга з 12 червня 1946 р. (Там само, арк. 32зв.).. Відділ нумізматики деякий час залишився без керівника. Чи саме з прицілом на те, щоби І. Заяць очолив згаданий відділ, а чи з інших мотивів цього вже немолодого (фактично, передпенсійного віку - 59 років) чоловіка було взято на роботу до Історичного музею - не знаємо. Втім, разом з ним тоді ж було прийнято доволі значну групу українців-переселенців з-за Сяну І. Свєшніков наводить, окрім І. Заяця, імена ще п'яти осіб-переселенців, що прийшли тоді до музею, зокрема ще одного колишнього мешканця м. Перемишля, власника магазину [! - О. Ц.] Петра Марка, вчителів Євгена Яцкевича та Миколу Ваврисевича. Щоправда, останній зустрів Другу світову війну на Волині, а роки німецької окупації пережив у Володимирі-Волинському, а тому відносити його до репатріантів не доцільно., що радше виглядало цілеспрямованою політикою по їх працевлаштуванню. Уже наприкінці 1946 р. І. Заяця включили до складу музейної комісії, котра мала провадити оцінку нумізматичних фондів ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 5 (Книга наказів по Львівському державному історичному музею.), арк. 40зв.. Можливо, й це теж визначило головний напрямок його подальшої роботи. А обсяг її був величезним, оскільки потрібно було не лише провести поновну перевірку нумізматичної збірки, але й продовжити її впорядкування. Для прикладу, одне із головних завдань, яке поставило перед ним керівництво музею у 1948 р., передбачало проведення повної інвентаризації нумізматичних фондів за радянським взірцем Тоді ж (1948 р.) провадилася генеральна інвентаризація музейних фондів за новою інструктивною документацією, що була розіслана попереднього року Комітетом в справах культурно-освітніх установ УРСР., виготовлення відповідних інвентарних карток (від трьох до шести тисяч одиниць на рік). Окрім цього необхідно було виявляти та провадити консервацію і реставрацію старих та новопридбаних нумізматичних матеріалів (до 800 одиниць на рік), визначати чи атрибувати раніше не описані монети тощо. Однак і цим праця Івана Михайловича у відділі не обмежувалася. Окрім фондової роботи, потрібно було підготувати матеріали для експонування за темами “Архітектурні пам'ятки на медалях”, “Краєвиди на медалях”, “Масові сцени на медалях”, “Видатніші представники науки і мистецтва Європи та Америки на медалях”, “Талери від XVI по XVIII ст.”, “Монети держав, що вели 30-річну війну”, укласти методичку по підвідділу “Монети і медалі” та підготувати доповіді на тему “Хрестівки-монети” та “Брактеати” для виступу на музейному семінарі відділу, написати і опублікувати статті у місцевій пресі на теми, пов'язані із експозицією відділу ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 26 (Плани роботи відділів музею на 1947-1954 рр., 19471954), арк. 4-7; спр. 29 (Плани роботи музею на 1948-1952 рр., 1948-1952), арк. 1-2.. Чи реалістичними виглядали ці плани? Очевидно, ні. Ту ж інвентаризацію фондів було продовжено І. Заяцем у 1949 р., на цей же рік було перенесено і підготовку ним доповідей для згаданого семінару ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 35; спр. 26 (Плани роботи відділів музею на 1947-1954 рр.), арк. 11.. Однак важило інше. Науковий співробітник історичного музею І. Заяць розпочав наприкінці 1940-х рр. планомірну роботу по вивченню і опрацюванню монет і медалей (а, деякий час, і печаток ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 131.У другій половині 1950-х рр. І. Заяць зголошував укладення каталогу львівських печаток з колекції музею, однак про завершення праці над таким каталогом відомостей не збереглося. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 217 (Плани роботи відділів за 1957 р., 1957), арк. 2, 51. Лише у 1959 р. сфрагістична колекція була передана під опіку іншого музейного співробітника І. Дуркота (ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 10 / а, спр. б. н. (Особові справи звільнених працівників. 1960-1980-ті. Ж- К), арк. [36] (Виписка з наказу директора Музею № 57 від 15 грудня 1958 р.).), що зберігалися у ввірених йому фондах, при цьому поступово, день за днем здобуваючи як відповідні навички, так і необхідні теоретичні знання Про вивчення фахової нумізматичної літератури І. Заяць декілька разів згадував у звітах початку 1950-х рр. Див.: ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 51, 110..

Попри брак попереднього досвіду - звісток про те, що до того часу, наприклад, за часів праці у музеї “Стривигор”, Іван Заяць фахово займався нумізматичним колекціонуванням, у нас немає У Музеї “Стривігор” нумізматична колекція була, однак опрацював її І.-Ю. Шпитковський. Скородинська-Шпитковська, “Український етнографічний регіональний музей “Стривігор”... ”, 11. - він добросовісно виконував поставлені перед ним завдання На акуратності у виконанні обов'язків та взірцевій дисциплінованості наголошувалося у характеристиці І. Заяця, підписаній директором музею Богданом Дудикевичем. ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 10 / а, спр. б. н. (Особові справи звільнених працівників. 1960-1980-ті. Ж-К), арк. [4]., і сектор монет та медалей поступово запрацював на повну. Свідчення цього - збережені плани та звіти роботи цієї структурної одиниці музею за підписом його керівника І. Заяця та відгуки дирекції та колег по роботі ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 82 (Протоколи засідань науково-методичної ради Львівського історичного музею за 1952 р., 24 січня 1952 - 22 грудня 1952), арк. 71.. У пригоді Івану Михайловичу стало добре володіння іноземними мовами (у жовтні 1955 р. його призначили керівником музейного гуртка, учасники якого повинні були вивчати німецьку мову ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 10 / а, спр. б. н. (Особові справи звільнених працівників. 1960-1980-ті. Ж-К), арк. [22] (виписка з наказу директора Музею № 213 від 17 жовтня 1955 р.).), а отже, він міг читати необхідну довідкову літературу та розшифровувати легенди монет і медалей. До того ж він був ознайомлений з основами музейної справи та мав фахову історичну освіту. Допомогти йому, принаймні як консультант, міг давній перемишльський приятель І.-Ю. Шпитковський, що вже мав досвід подібної роботи у Музеї нумізматики і сфрагістики Львівського університету. Дійсно, контакти між ними фіксуються впродовж усіх 1950-х рр. ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 106 (Фото аркушів книги відвідувачів музею нумізматики із згадками та подяками І. Шпитковському, 1958-1960), стор. 17. Так, навесні 1951 р. І. Заяця було включено до складу експертно-оціночної комісії, що провадила перевірку та облік університетської нумізматичної колекції, котра зберігалася до того часу у приміщенні Наукової бібліотеки цієї освітньої інституції та мала бути передана під опіку І.-Ю. Шпитковському ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 110. Див. про це докладніше: Целуйко, “До історії створення і діяльности...”, 230-231.. Декілька разів, якщо вірити відповідним документам, колишні колеги по роботі у музеї “Стривігор” надавали один одному консультативну допомогу в опрацюванні ввірених їм нумізматичних і сфрагістичних матеріалів ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 27 (Звіти про діяльність кабінету нумізматики, 1952-1953), арк. 3, 4, 7.. Відвідування та огляд колекцій Львівського історичного музею було передбачено викладами з курсів з нумізматики та сфрагістики, які читав для студентів історичного факультету І. -Ю. Шпитковський ВР ЛННБ. ф. 266, спр. 44 (Матеріали до лекцій з нумізматики (50-і рр. ХХ ст.)), арк. 240..

Посада наукового співробітника музею передбачала, окрім усього, і провадження наукових студій Чи провадив І. Заяць наукові студії у дорадянський період докладно не відомо. Втім, він був автором двох нарисів, вміщених у ювілейній книзі до 50-річчя української гімназії у Перемишлі. Див.: Іван Заяць, “Літопис Української державної гімназії в Перемишлі”, Де срібнолентий Сян пливе, 16--27; Іван Заяць, “Пам'яті Романа Сембратовича”, Де срібнолентий Сян пливе, 127--129.. Їх тематика, як правило, було пов'язана із тими фондами, що перебували у розпорядженні співробітника, або ж прив'язувалася до загальної наукової тематики, котра розроблялася відділом чи музеєм. З огляду на це зрозуміло, що наукові зацікавлення І. Заяця мали б лежати у площині роботи підвідділу монет і медалей. Дійсно, перша зафіксована тема його наукової роботи, яку він підготовлював у 1950-1951 рр., мала практичний характер та була означена як “Нумізматика в музейній експозиції” ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 51, 110, 154; спр. 29 (Плани роботи музею на 1948-1952 рр.), арк. 29; спр. 52 (Плани роботи Львівського державного історичного музею на 1950 р., 1950), арк. 10.. Однак поступово, із накопиченням досвіду та у процесі опрацювання фахової літератури І. Заяць окреслив для себе новий напрямок наукових студій, пов'язаний із вивченням монетного карбування на українських землях у XIV-XV ст., що було добре представлене у колекції музею. Спочатку напрямок було окреслено у формулюваннях “Монета на землях європейської частини СРСР до 1547 р. ” та “Типи львівських руських монет у збірці Львівського Державного Історичного Музею” ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 26 (Плани роботи відділів музею на 1947-1954 рр.), арк. 45; спр. 29 (Плани роботи музею на 1948-1952 рр.), арк. 186; спр. 61 (Плани роботи музею на 1951 р., 1951), арк. 9., однак з часом дослідник вийшов на більш точні назви свого дослідження - “Монета на Західній Україні у XIV та на початку XV ст. у збірці Львівського державного історичного музею” ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 253; спр. 29 (Плани роботи музею на 1948-1952 рр.), арк. 103., та, пізніше, “Львівська монета XTV-XV ст. у збірці Львівського державного історичного музею” ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 217 (Плани роботи відділів за 1957 р.), арк. 2.. Перший, напевно, ще “сирий” варіант цієї праці було укладено у 1952 р. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 253. Протягом декількох наступних років розвідка доопрацьовувалася, і її нову версію під назвою “Львівський монетний двір XIV-XV ст. ” вдалося завершити наприкінці 1956 - на початку 1957 рр. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 199, арк. 6; спр. 200 (Звіти про роботу відділів музею за

1956 р., січень 1956 - грудень 1956), арк. 31; спр. 217 (Плани роботи відділів за 1957 р.), арк. 51. Зрештою, вже 21 січня 1957 р. доповідь І. Заяця на цю тему планували заслухати на черговому засіданні науково-методичної ради Музею ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 217 (Плани роботи відділів за 1957 р.), арк. 26-28.. Збережена документація не дозволяє встановити, чи відбулося дане засідання та чи була зачитана на ньому означена вище доповідь, а отже, чи було вчасно закінчено І. Заяцем текст самої публікації. Наступна згадка про неї датується кінцем листопада цього року, коли дирекцією Львівського державного історичного музею було скеровано лист до І. -Ю. Шпитковського з проханням прорецензувати нумізматичні розвідки працівників Ігоря Свєшнікова та Івана Заяця ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 77 (Львівський державний історичний музей. Лист І. Шпитковському з проханням прорецензувати статті. Львів, 29 листопада 1952), арк. 1.. Припускаємо, що десь тоді було усталено остаточну назву статті Івана Заяця “Монети львівського карбування XIV-XV ст.ст. у збірці музею”. Чи сам Іван Михайлович вирішив змінити її, а чи це відбулося за ініціативою інших осіб (дирекції Музею, керівництва науково-методичної ради Для прикладу, рішенням науково-методичної ради музею від 17 січня 1957 р. було запропоновано змінити назву статті І. Свєшнікову (ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 220 (Протоколи засідань науково-методичної ради музею, 11 січня 1957 - 16 вересня 1957), арк. 117)., редакційної групи) не відомо, однак впадає у вічі її перегукування із назвою публікації, котру готував І. Свєшніков - “Монети львівського карбування XVII ст. в збірці музею”. Зрештою, обидві розвідки хотіли опублікувати у першому випуску “Доповідей та повідомлень [Львівського державного історичного] музею”, котрий підготували у тому ж 1957 р. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 221 (Звіт Львівського державного історичного музею за