Нумізматичні досліди Івана Заяця (замітки на маргінесі української нумізматики)

1957 р., 1957), арк. 6., і вихід якого у світ запланували на наступний, 1958 р. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 247 (Звіти про роботу Львівського державного історичного музею за 1958 р., 7 вересня 1958), арк. 4. Однак, ні тоді, ні у подальші роки згаданий збірник так і не з'явився На початку 1959 р. у музеї підготували другий випуск згаданих “Доповідей та матеріалів” обсягом 10-12 друк. аркушів та скерували запит до керівника Львівського обласного управління по охороні військових і державних таємниць у пресі (раніше - у справах літератури і видавництв, так званий облліт - цензорський орган, котрий контролював усю друковану продукцію на території області) Сімутіна з проханням надати дозвіл на його друк у Нестерові тиражом у 5 000 екземплярів. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 274 (Доповіді та повідомлення наукових працівників музею (випуск другий) за 1959 р., б. р.), арк. 1.. На заваді традиційно для того часу став брак належних фондів обласних видавництв ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 29 (Плани роботи музею на 1948-1952 рр.), арк. 28; спр. 52 (Плани роботи Львівського державного історичного музею на 1950 р.), арк. 9. Додамо, що перша нереалізована спроба підготувати та опублікувати збірник наукових розвідок співробітників Львівського історичного музею відноситься ще до 1950 р. Друкувати його повинно було видавництво “Вільна Україна”, а серед вміщених матеріалів були і дві з поля спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін: згадана вище стаття І. Заяця про нумізматику в музейній експозиції та розвідка Зінаїди Володченко про сигнет князя Андрія Боголюбського (остання, до слова, була опублікована в одному із збірників російських академічних інститутів у 1951 р.). ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 29 (Плани роботи музею на 1948-1952 рр.), арк. 28. та, очевидно, брак розуміння з боку місцевих органів управління культурою необхідності появи такого роду праць. Як згадував І. Свєшніков, в останню хвилину вихід збірника заборонив місцевий облліт на підставі діючої у той час постанови Міністерства культури УРСР, яка не дозволяла музеям публікувати будь-які наукові роботи, окрім путівників і каталогів Свєшніков, “Спогади музейного працівника”, XXXV.. Відповідно, і стаття І. Заяця, як і матеріали низки його колег, залишилася у машинописі, а частина з них - у гранках першого набору. Про неї було відомо декільком фахівцям у Львові, згадував її у своєму курсі лекцій з нумізматики І. - Ю. Шпитковський ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 44 (Матеріали до лекцій з нумізматики (50-ті рр. ХХ ст.)), папка 4, арк. 1, 4., однак до ширшого загалу читачів вона так і не дійшла, а з часом пам'ять про цю цікаву розвідку до історії монетного карбування у Львові стерлася.

Додамо, що наукові студії І. Заяця на ниві нумізматики підготовкою цієї публікації не завершилися. Відомо, що наприкінці 1950-х рр. він написав ще одну статтю - “Клад римських імператорських денаріїв з с. Збуж, Рівненської області”. Цю розвідку згадував у своєму звіті заступник директора музею з наукової роботи М. Литвиненко. Окрім того, І. Заяць продовжував працювати над підготовкою публікації про античні монети грецьких колоній в Україні у збірці музею ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 89 (Робота Литвиненка М. І. на тему “Археологічні роботи Львівського історичного музею за 1952-1958 рр.”, б. р.), арк. 8; спр.267 (Плани роботи відділів музею на 1959 р.), арк. 124. Ще наприкінці 1949 р. І. Заяць побудував для експонування в одному із залів відділу підтему “Грецькі монети, що курсували в Причорномор'ї в VII-ІІ ст. до н. е.”, що засвідчило його ознайомлення із відповідним матеріалом. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 13 (Звіти про роботу відділів музею за 1945-1953 рр.), арк. 19-21.. Слідів цих праць нам віднайти не вдалося. У планах на 1960-ті рр. було подальше опрацювання та укладення топографії монетних скарбів, що зберігалися у ввіреній йому колекції ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 267 (Плани роботи відділів музею на 1959 р.), арк. 124., підготовка каталогів медалей із фондів Історичного музею Йшлося, зокрема про наступні каталоги: “Польські медалі у збірці музею”, “Французькі медалі у збірці музею”, “Російські медалі у збірці музею”, “Австрійські медалі у збірці музею”, “Швейцарські, данські і шведські медалі у збірці музею”, “Німецькі медалі у збірці музею”. Там само., однак просунутися у цьому керунку він далеко не зумів. На заваді стояв вік - у 1960 р. йому виповнилося 73 роки, і вихід на пенсію влітку 1961 р. Обставини виходу на пенсію І. Заяця не цілком ясні. Хоча він уже був людиною глибоко пенсійного віку, однак нарікань на його роботу до початку 1 960-х рр. у музейного керівництва не виникало. У 1961 р. Історичний музей перевіряло Контрольно-ревізійне управління, яке, очевидно, виявило певні труднощі в організації обліку, інвентаризації та збереженні предметів., і підготовка та виїзд у подальшому на постійне місце проживання до доньки у США у 1964 р. Згадок про те, що на еміграції І. Заяць продовжив наукові студії (а помер він через чотири роки, 8 грудня 1968 р.) не маємо.

Спробуємо оцінити наукову вартість підготованої І. Заяцем розвідки. Її оцінка сучасниками різнилася. І.-Ю. Шпитковський, котрий, як згадувалося вище, отримав статтю наприкінці листопада 1957 р. і підготував рецензію на неї на початку грудня того ж року (якщо точніше - до шостого грудняВинуватцем у цьому могли оголосити головного охоронця музею І. Заяця. Наказом директора Історичного музею від 15 травня 1961 р. було розпочато передання від нього до Євгенії Козловської фондів нумізматики та дорогоцінних металів, для чого створили відповідну комісію. Передачу повинні були провести до 26 червня, однак процес дещо затягнувся та завершився лише на початку вересня. Ще раніше, у 1959 р., І. Заяць передав фонди сфрагістики у відання І. Дуркота, а на початку 1961 р. ордени та медалі О. Сушку. Виглядає так, що вихід І. Заяця на пенсію готувався протягом певного часу, ймовірно - від призначення наприкінці 1958 р. нового директора музею Ганни Жеваго, та активізувався у 1961 р. І. Заяцю перед виходом на пенсію навіть надали відпустку за власний рахунок з 15 липня по 2 серпня 1961 р., і тому саме останнім числом його звільнили від праці. Головним охоронцем у липні того ж року була призначена Є. Козловська. У процесі передачі було виявлено відсутність низки предметів, кошти за які бухгалтерію закладу зобов'язали стягнути з Івана Михайловича. Втім, як з'ясувалося через декілька місяців, згадані предмети (йшлося про неозначені вироби з металу) чи то частину з них затримав у себе один із музейних працівників І. Величко. ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 303 (Протоколи засідань науково-методичної ради і виробничої наради Львівського історичного музею за 1961 р., 7 січня 1961 - 13 листопада 1961), арк. 22; ЛІМ, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 262 (Книга наказів по музею, 1959-1961), арк. 14, 67, 94, 96, 130, 162.

⁷³ ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 77 (Львівський державний історичний музей...), арк. 1.), назагал давав їй позитивну оцінку та рекомендував до друку^{74 ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 38 (Рецензія на статтю І. Заяця “Монети Львівського карбування XIV-XV ст....), арк. 11-12зв.}. Окремі зауваги, висловлені у рецензії, носили переважно технічний характер, вказували на допущені дрібні описки, необхідність переоформлення посилань та літератури тощо. Набагато критичніше поставився до праці І. Заяця акад. Іван Крип'якевич (1886-1967). У своєму листі до відомого ленінградського нумізмата Івана Спаського (19041990) навесні 1962 р. Іван Петрович припускав, що заледве чи вона (розвідка І. Заяця) стоїть на високому рівні і написана, мабуть, із використанням матеріалів котрогось із польських нумізматів. Звідси і загальна оцінка праці: матеріал для наступних дослідників^{75 ВР ЛННБ, Архів І. Крип'якевича, спр. 256 (“Листи І[вана] Кр[ип'якевича] (копії)”), лист І. Крип'якевича до Івана Спаського від 15 березня 1962 р., арк. 1зв.}. Не зрозуміло, щоправда, на чому базувалося таке переконання поважного вченого. Адже, швидше за все, роботу він не бачив і відгуку на неї не писав. Припускаємо, йдеться про те, що самого І. Заяця акад. І. Крип'якевич не вважав фахівцем на ниві нумізматики, називав його аматором. Дійсно, як відзначалося вище, за часів вчителювання у Перемишлі і до початку праці у Львівському історичному музеї, Іван Михайлович професійно нумізматикою не займався та, на відміну від неодноразово згадуваного колеги по вчительському цеху І.-Ю. Шпитковського, серйозних праць на полі спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін не мав. Щоправда, він підготував декілька розвідок до історії Перемишля та українського шкільництва ВР ЛННБ, ф. 266, спр. 38 (Рецензія на статтю І. Заяця “Монети Львівського карбування XIV-XV ст. ...), арк. 11. Йдеться, ймовірно, про згадані вище публікації Івана Михайловича, однак, цілком можливо, були й інші праці, котрі нам не відомі. та довший період працював із нумізматичною колекцією Львівського історичного музею, однак цього в очах І. Крип'якевича було замало. Та чи дійсно розвідка І. Заяця є невартісною річчю? Думаємо, що ні. І йдеться не лише про те, що при її підготовці автор опрацював усю дотогочасову літературу предмету та переглянув ввірений йому монетний матеріал. Дійсно, саме фонди Львівського історичного музею, порівняно з іншими збірками, місять найчисленнішу колекцію монет львівського карбування XIV-XV ст. Крижанівський, Львівський монетний двір у XIV XV століттях, 169., що створювало відповідну базу для студій І. Заяця. До того ж у процесі роботи із колекціями та опануванням відповідною літературою помітним стає і його професійне зростання. Показовим тут був виступ Івана Михайловича в обговоренні на засіданні науково-методичної ради музею у січні 1957 р. статті І. Свєшнікова про львівські монетні карбування середини XVII ст.: І. Заяць закинув останньому брак відомостей у його публікації власне нумізматичного характеру, таких, як даних про вагу, пробу, розмір монет, способи штемпелювання тощо ДАЛО, ф. Р-2591, оп. 1, спр. 220 (Протоколи засідань науково-методичної ради музею), арк. 117.. Цікавою зрештою видається спроба І. Заяця розглянути питання карбування та обігу монет львівського карбування XIVXV ст. у ширшому контексті тих змін, котрі торкнулися галицько-волинських земель у зазначений період, спробі крізь призму нумізматики поглянути на статус та відношення Галицької держави до Польського та Угорського королівств Для прикладу, його попередник на полі дослідження згаданих монетних карбувань Іван Ступницький намагався робити такі узагальнення якомога обережніше, визнаючи за нумізматикою роль допоміжної до історії науки.. Звідси, наприклад, думка про особисту унію (а не включення!) Галичини до Польщі за часів Казимира ІІІ, політичну неозначеність краю у стосунку до Польщі і Угорщини за Володислава Опольського та перетворення його на звичайну угорську провінцію за подальшого правління Людовика Угорського. Звідси і висновок про те, що свідченням тіснішого об'єднання Галичини і Польщі за часів панування Владислава ІІ Ягайла є поява польського орла на монеті та оцінка припинення карбування окремої руської монети як передвісника включення Галичини до складу Польщі. Подібне використання нумізматичного матеріалу для вивчення процесу інкорпорації галицько-волинських земель до складу Польської та Литовської держави популярне у наші дні, свідченням чого є недавні публікації Л. Войтовича Леонтій Войтович, “Боротьба за спадщину Романовичів (1340-1434 рр.): нумізматичний аспект”, Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск: На пошану професора Романа Шуста (2019): 67-82.. Знахідки останніх років монет, карбованих на українських землях у епоху пізнього середньовіччя, дозволяють переглянути деякі усталені раніше в історіографії погляди на історію грошового господарства того часу. З'являються навіть праці, у котрих наголошується як на доконаному факті про монетне карбування галицько-волинських володарів Ярослав Книш, “Монети Галицько-Волинської держави”, Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність 23 (2013): 101-113.. Очевидно, нічого цього І. Заяць ще не знав. Можемо закинути йому і невдале вживання окремих термінів, як нумізматичних, так й історичних. Для прикладу, сучасні досліднимики вмотивовано вважають необхідним відмовитися від окреслення цих карбувань як червоноруських (краще, на їх думку, галицько-руські, руські або ж монети Галицької Русі) та вживання щодо частини цих монет термінів квартник (краще “грошик”) чи пуло (краще “мідні денарії”) Вмотивоване пояснення цього див.: Крижанівський, Львівський монетний двір у XIVXV століттях, 10-12. Автор, зокрема, вживає наступні назви для львівських карбувань того часу: галицько-руські мідні денарії, галицько-руські грошики та львівські півгроші.. Відсутні у роботі І. Заяця і характерні для багатьох нумізматичних праць докладніші таблиці вимірів вагових даних та розмірів монет. Важко назвати якісними і підготовані для статті ілюстрації. Зрештою багато питань, пов'язаних із львівським карбуванням XIV-XV ст. було вирішено через декілька років у монументальних роботах відомого українського нумізмата Миколи Котляра (1932-2021), працях польської дослідниці Станіслави Куб'як (1926-2005), а те, що не зробили ці поважні вчені, стало об' єктом прискіпливої уваги нашого сучасника А. Крижанівського. Дещо інакше тепер визначаються і хронологічні рамки Так, А. Крижанівський початок карбування королем Казимиром монети у Львові відносить до 1353 р., випуск галицько-руських мідних денаріїв, на його думку, тривав у 1353-1382 рр., галицько-руських грошиків у 1353-1399 рр., львівських півгрошів у 1399-1408 рр., і причини початку згаданих карбувань. Історична наука не стоїть на місці, розробляються нові методики досліджень нумізматичного матеріалу, опрацьовуються нові архівні документи, віднаходяться все нові та нові монети А. Крижанівський на час підготовки цитованої монографії у 2007 р. опрацював понад 1700 монет, у той час як у розпорядженні І. Заяця їх було дещо більше п'ятисот. Не міг мріяти останній у радянський час й про можливість роботи із нумізматичними матеріалами у сусідній Польщі.. Тому з огляду нашого, ХХІ ст., розвідка І. Заяця, мабуть, уже застаріла. Однак, чи не була б вона цікава читачу тоді, наприкінці 1950-х рр? Залишимо це запитання без відповіді.

***

Пропонований читачу текст статті І. Заяця подано за варіантом тих гранок, котрі нині знаходяться у Кабінеті спеціальних історичних дисциплін Львівського університету. Потрапили вони туди із частиною книг та журналів приватної бібліотеки відомого українського нумізмата Володимира Зварича (1919-1998). На згаданих гранках бачимо назву видання - “Доповіді та повідомлення. Львівський державний історичний музей”, рік планованого першого випуску (1959 р.). Сторінки нумеровано від 82 по 95. Ілюстрації, якість частини яких задовільна, а інших бажає кращого, розміщено на с. 85, 87, 88, 89. У цій публікації вони не репродукуються, хоча посилання на них у праці залишено. Порівняно із машинописом, що відклався у відповідному фонді обласного архіву у Львові, текст набраної у типографії статті різниться деякими стилістичними правками та позначеннями окремих літер у легендах монет. Зі зрозумілих причин, передати їх особливості, що у давнину залежали від виготовленого майстром пуансону літери, у музейному збірнику у той час було не можливо. Натомість у машинописі І. Заяць намагався докладніше підкреслити їх вигляд, старанно вимальовуючи, для прикладу, перевернуту літеру “S” чи окремі варіанти літери “А”. Різниться в типографському варіанті порівняно із машинописом (і, зрозуміло, із самими монетами) передача окремих розділових знаків. Зрештою, про це читача ще тоді попередили на останній сторінці гранок. Окремі розбіжності, котрі ми зустріли у легендах монет, верифіковано із машинописним варіантом та працями інших дослідників. Збережено авторський стиль викладу матеріалу та написання власних імен, натомість виправлено низку описок, дещо модернізовано окремі бібліографічні посилання. Останні, до слова, у статті та машинописі були посторінковими; у нас вони суцільні. Зроблені нами необхідні уточнення та вияснення передано курсивом. Вони переважно стосуються написання окремих літер та знаків із легенд монет, упущень у тексті статті тощо. Ми відмовилися від докладного коментування самої праці І. Заяця та обговорення тих чи інших дискусійних питань монетного карбування у Львові зазначеного періоду, вияснення історіографії питання. Зрештою, зацікавленого читача відсилаємо до відповідної монографії А. Крижанівського, якому вдячні за окремі консультації у процесі підготовки статті. Виносимо подяку також завідувачу Кабінету спеціальних історичних дисциплін Львівського університету Михайлові Шиманському за віднайдення гранок статті І. Заяця, науковому співробітнику Львівського історичного музею Світлані Хавалко за допомогу у з'ясуванні окремих фактів біографії нашого героя.

Іван ЗАЯЦЬ

Монети львівського карбування XIV-XV ст.ст. у збірці музею Стилістику і форму покликань збережено - О. Ц.

дослідників, одною з основних причин карбування російської монети⁸⁵. Залежність Червоної Русі від татар могла бути також поштовхом до карбування власної монети. Одначе, ніде досі таких монет не знайдено. Видно, що галицькі князі мали необхідну кількість іноземної монети і тому вважали зайвим карбувати власну, а користувались чужою, приймали і видавали золото та срібло на вагу гривень.

Польські королі, після загарбання Червоної Русі Казиміром ІІІ, почали карбувати монети для Червоної Русі у Львові. Ця монета, після монет київських князів Володимира Святославича, Святополка та Ярослава Володимировича, є найстарішою руською монетою.

Першу згадку про руську монету зустрічаємо у привілеї Казиміра ІІІ в 1356 р. Король надав м. Львову 60 франконських ланів і зобов'язав місто платити до королівського скарбу по 24 руських грошей J. Stupnicki. O monetach halicko-ruskich. Biblioteka Ossolinskich. Pismo historyi, literaturze, umiej^tnosciom i rzeczom narodowym poswi^cone. Poczet nowy. Tom siodmy. Львів, 1865, стор. 105..

Одначе, документальних даних про те, що тут у Львові Казимір ІІІ заложив монетний двір для Червової Русі після її загарбання, не зустрічаємо. Нам невідомі також ні час, ні зміст постанов про відкриття монетного двору спадкоємців Казиміра ІІІ - Людовика Угорського та Ягайла. Воно і не дивно, коли пригадаємо десятки пожеж м. Львова та те, що в 1381 році жертвою пожежі став весь старий Львів з ратушею і своїм архівомBadecki K. Memorial pozaru miasta Lwowa. Львів, 1927, стор. 22.. В останньому десятилітті XIV ст. вже зустрічаємо часті згадки про руську монету в документах архіву та міських рахунках J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 146..

Карбування монет в той час було виключно королівським правом і монетний двір повинен був бути від наглядом старости. Тому, що генеральний староста проживав у Львові, І. Ступницький зробив висновок, що заснований Казиміром ІІІ монетний двір мусив бути також у Львові Там же, стор. 88, 145.. Підтверджує цю думку, за його словами, і те, що Львів за Ягайла карбував монету під власним іменем, про що є дуже скупі згадки у львівській міській книзі приходів і розходів Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. T. II. Ksicga przychodow i rozchodow miasta. 1404-1414. Wydal Dr. Aleksander Czolowski. Львів, 1896, стор. 69, 70, 72, 100-101.. Думка, що у Львові був монетний двір і карбував монету для Червоної Русі, прийнялась серед більшості дослідників і тепер ніхто її не заперечує.

В кінці XV ст. руська монета зникає з обігу, про неї було забуто. Лише в XVII ст. Алембек J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 164. згадує, що у Львові карбовоно монету.

Одначе, з ростом кількості збирачів монет відкриваються деякі нові роди монет, про які раніше не знали, або не звертали на них уваги. Таким відкриттям була згадка Тадеуша Чацького про монету для Русі, карбовану Владиславом ?польським та Ягайлом T. Czacki. O litewskich i polskich prawach o ich duchu, zrodlach, zwi^zku i o rzeczach zawartych w pierwszem Statucie dla Litwy 1529 r. wydanem. T. I. Варшава, 1800. Wyklad Tablic Monet Polskich i Litewskich, стор. 3.. Пізніше знахідки руських монет у Львові та по всій Галичині зустрічаються частіше.

У 1826 р. завалилась ратушна вежа у Львові і в її руїнах знайдено значну кількість руських монет. Досить часті були знахідки руських монет у долині р. Полтви до її замурування та біля Високого Замку після дощів.

В 1844 р. в с. Добросині, Жовківського повіту селянин виорав скарб чеських монет, серед яких було 231 руських півгрошів часу Ягайла. В 1848 р. в Теребовлі викопано у горщику скарб, в якому було 20 руських і львівських монет. В 1850 р. біля Рогатина пастухи знайшли горщик з скарбом руських монет часів Вл. Ягайла. В 1854 р. в Дзіболках, Жовківського повіту біля церкви знайдено півгріш Людовика Угорського. В 1860 р. у Баківцях, Бережанського повіту знайдено скарб руських та львівських монет. У 1861 р. в Комарові біля Галича знайдено скарб з 400 штуками львівських півгрошей. Це найбільша знахідка львівських монет. В 1862 р. в Бобулинцях, Чортківського повіту знайдено скарб із руськими півгрошами J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 81-84.. В 1902 р. в с. Волостків біля Судової Вишні селянин виорав скарб чеських монет. У ньому було 40 монет руських та львівських. В цьому ж році в с. Ляшки Муровані на Львівщині знайдено скарб, де серед інших монет були руські та львівські монети Zapiski numizmatyczne, 1925, № 1 (Zbiory Boleslawa Orzechowicza), стор. 22.. В 1903 р. в околиці Ярмолинець знайдено скарб і в ньому кілька десятків руських монет К. В. Болсуновский. Автономные монеты Галицкой Руси XIV и XV ст. Киев, 1905, стор. 1.. В 1909 р. в с. Борки Великі біля Тернополя знайдено монету Людовика Угорського W miejscowosci Borky Wielkie. Wiadomosci numizmatyczno-archeologiczne. T. 20. Nr 2 (1910), стор. 32.. В с. Модринці на Грубешівщині у знайденому скарбі між польськими монетами були руські та львівські Zapiski numizmatyczne, 1928, № 1, (S. S. Wykopalisko monet w Modryncu), стор. 7-8.. Серед чеських скарбів на Волині і Київщині знаходились і руські монети А. А. Ильин. Вказ. твір, стор. 13.. Все це стало поштовхом до появи робіт про руські монети.

Першу докладнішу інформацію про руську монету на основі найновішого нумізматичного матеріалу написав Стенжиньський-Бандтке Styzynski-Bandtkie K. W. Numismatyka krajowa. Варшава, 1839. T. I, стор. 16-25.. Через 26 років вийшла згадана вище робота Івана Ступницького. Для цього часу це була найважливіша робота про руську монету. Доповненням робіт Ступницького була видана у 1878 р. праця Ф. Пєкосіньського F. Piekosinski. O monecie i stopie menniczej w Polsce w XIV і XV w. Rozprawy i sprawozdania z posiedzen wydzialu historyczno-filizoficznego Akademii Umiej^tnosci. Краків, 1878. T. IX. K. Stronczynski. Dawne monety poskie dynastyl Piastow i Jagellonow, т. Ш, Пйотркув, 1885.. Нічого нового в цій області не принесли пізніше праці Стрончиньського¹⁰¹ та доволі простора стаття Ульяницького В. А. Уляницкий. Монеты, чеканенные польскими королями для Галицкой Руси в XIV и XV вв. Труды Московского нумизматического общества. Москва, 1893.. Всі вони, не виключаючи розділів про руську монету у підручнику польської нумізматики д-ра Гумовського Dr. M. Gumowski. Podr^cznik numizmatyki polskiej. Краків, 1914; його ж. Monety polskie. Варшава, 1924., спиралися на роботи І. Ступницького та Ф. Пєкосіньського. Робота К. Болсуновського порушує ряд питань (питання геральдичного лева на руській монеті, карбування денарів, від імені міста чи уряду карбована львівська монета, час карбування), одначе не розв'язує їх. В інвентарі Львівського монетного двору Висоцький Zbiory B. Orzechowicza. Inwentarz monet mennicy Lwowskiej. Ze zboru niegdys Ferdynanda Wysockiego. Львів, 1926. Рукопис зберігається в музеї. займається описом монет, їхніх типів, залишаючи осторонь питання часу і обставин заснування монетного двору. Згадана праця А. А. Ільїна лише подає висновки робіт В. Ульяницького та М. Гумовського. Отже, деякі обставини карбування львівської монети до цього часу так і залишаються не виясненими.

* * *

Відомо, що монети інколи мають не меншу історичну вартість, ніж деякі письмові документи. Вони разом із геральдичними знаками та легендою часто допомагають вияснити спірні історичні питання. Саме таке значення мають галицько-руські монети, які цікаві тим, що пояснюють юридичне відношення Червоної Русі до Польщі за Казиміра ІІІ і Ягайла та до Угорщини за Владислава Опольського і Людовика Угорського.

Казимір ІІІ, займаючи Червону Русь, зламуючи опір її населення протягом десятка років, хотів найтісніше злити її з Польщею. Одначе, тогочасні політичні відносини не дозволяли йому повністю інкорпорувати Червону Русь. Це, між іншим, проявилось і в тому, що він наказав карбувати для Червоної Русі монету, відмінну від польської. Це він робив тим більше легко, що устаткування для карбування монети в той час було нескладне і не вимагало значних видатків.

За Казиміра ІІІ для Червоної Русі карбовано срібні півгроші-квартники (квартник - 1/4 шкойця) і мідні (пули) денари (див. рис. 1). З історико- нумізматичної точки зору викликають більший інтерес півгроші Львівський державний історичний музей (далі - ЛДІМ), фонди нумізматики, №№39-48, 3750-3759..

На лицевій стороні цієї монети є щит із 4-х подвійно зложених дужок. На ньому по середині під короною літера К, по боках літери і під нею крапки, кругом напис +REGIS POLONIE.-K. Літери К при кінці легенди на деяких монетах немає, інколи вона є лише на одній стороні. Появу літери К у легенді дослідники пояснювали по-різному. Стенжиньський - CORONATI K. St^zynski-BandtHe. Вказ. твір, стор. 16. (коронованого), К. Стрончиньський - CRACOVIA K. Stronczynski. Вказ. твір, стор. 31. (Краків). Правильне пояснення дав І. Ступницький J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 109. - KAZIMIRI (Казиміра).

На зворотній стороні квартника у крапкованім колі із намиста стоїть лев на задніх лапах, звернений на ліво, довкола напис: MONETA DOI RVSCIE Напис на цій монеті є іншим: MONETA:D`OI:RVCZIE:K: Уживання назви RVCZIE пояснюється сучасними дослідниками як певне перенесення на місцевий ґрунт практики, характерної для майстрів окремих німецьких земель: у них поєднання літер “cz” позначало м 'яке “s”. Подібно трактується поява у легенді й апострофа. Докладніше про це: Крижанівський, Львівський монетний двір у XIV XV століттях, 19, 47, 70-71. (монета господаря Русі). Вираз DOI - скорочення вислову DOMINI (пана, господаря), напис RVCSIE замість RVSSIE зустрічається на всіх знайдених монетах.

Дещо інший вигляд мають польські монети Казиміра ІІІ. На верхній стороні цих монет є корона або король на стільці з написом: + MONETA KAZIMIRI. На зворотній стороні зображений орел - символ єдності польської держави і напис: + REGIS POLONIE K. Коли порівняємо червоно-руські півгроші Казиміра ІІІ з його ж польськими, то побачимо, що перші відрізняються від польських малюнком і легендою.

Найважливіша сторона на червоно-руській монеті у нумізматичному відношенні - це образи на них. Герб на червоно-руській монеті - лев. Це якраз і вказує на те, що монета не польська, а край, для якого її карбовано, ще не став складовою частиною Польщі і існує як автономна провінція. Легенда на монеті - титул володаря - пояснюють правове відношення провінції, герб якої носить ця монета. На червоно-руських монетах Казимір титулує себе не королем Червоної Русі, а паном (господарем), а при його імені є пояснення, що цей пан Русі є королем Польщі. З цього виходить, що цей край об'єднує з Польщею лише особа володаря. Червона Русь не була частиною королівства, а скоріше королівщиною, власником якої був король J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 100-104, 172..

На менш характерне явище, яке вказує на державне відокремлення Червоної Русі при Казимірі ІІІ, це карбування для неї мідної монети ЛДІМ, ф. нумізматики, №№32-38.. Мідної монети тоді у Польщі не карбували. Її карбовано тільки на Русі для підтримки торгівлі із Сходом і Півднем, де мідні гроші були в обігу.

Червоноруські мідні гроші (денари) зовні були подібні до півгрошів. На лицевій стороні на щиті із 4-х злучених дужок стоїть літера К під короною. На зворотній стороні - корона, іноді теж К під короною. Рідко зустрічаються денари, де під короною є літера К, а по її боках літери R, Р ЛДІМ, ф. нумізматики, №31. У машинописі праці проставлено інший номер монети - №38.. Денари Денар - дрібна мідна монета. Про її вартість у порівнянні з грошем у сучасних джерелах звісток не зустрічаємо. Польських денарів Ягайла числено на гріш 16 шт. до 1398 р., після -18 шт. ніяких руських ознак гербу не мають.

За володіння Людовика Угорського на Русі карбовано монети під іменем Владислава Опольського і Людовика. Це були срібні півгроші ЛДІМ, ф. нумізматики, №№68-72, 3764-3767. і мідні денари Там же, №№63-65. (див. рис. 2). На півгрошах Опольського з лицевої сторони, - щит, як і на півгрошах Казиміра, на нім літера W без корони, прикрашена зверху та по боках пірамідально зложеними коліщатками. Навколо літери W напис WLADISLAVS DVX (Владислав князь). З іншого боку монети у крапкованім крузі - лев на задніх лапах з легендою + MONETA RVSSIE (Монета Русі). Перше враження після огляду монети є те, що вона карбована незалежним удільним князем, бо на ній немає ознак, які б вказували на політичне відношення Русі до Польщі або Угорщини. Становище Червоної Русі за Опольського неозначене, Опольський не називає себе ні князем, ні паном Русі. Він навіть не привласнює собі карбованої ним монети, бо в цьому випадку напис мусив би бути таким: WLADISLAI DVCIS (Владислава князя). Цей напис вказував би на те, що Опольський є самостійним князем. Легенда WLADISLAVS DVX говорить про самого В. Опольського, який походив з княжого роду.

Головна ознака цієї монети та, що вона є виключно грошем Русі, а не особи, як за Казиміра ІІІ. В. Опольський був звичайним губернатором Червоної Русі з правом карбування монети J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 115-128.. Сам Людовик в документах з 1372, 1378 рр. говорить, що віддав В. Опольському “наше правління на Русі для порядкування і збереження” В. А. Уляницкий. Вказ. твір, стор. 140..

Варіанти монет В. Опольського рідкі. В одному з них на стороні лева напис: WLADISLAVS DVX ЛДІМ, ф. нумізматики, №№68-72, 3764., а на стороні літери W напис: -4* MONETA RVSSIE. В іншому варіанті напис: + MONETA RVSSIE є з обох боків монети Там же, №71.¹²⁰ Там же, №56-62, 3760-3763.. Мідні денари В. Опольського схожі на денари Казиміра ІІІ лицевою стороною, де на щиті з 4-х злучених дужок літера W без корони з прикрасами груп коліщат. На зворотному боці денари мають корону - символ верхньої королівської влади Людовика.

З політичних та господарських міркувань Людовик Угорський теж карбував руську монету¹²¹ А. Крижанівський подає цю легенду як LODVICI:R:UNGARIE (Див.: Крижанівський,. Своїм зовнішнім виглядом півгроші Людовика не відрізняються від монет його попередників. Історичний інтерес має легенда. На лицевій стороні півгрошів на щиті з 4-х дужок літера L під короною, прикрашена коліщатами і напис + LODVIC RVNGARIEЛьвівський монетний двір у XIV--XV століттях, 27). (Людовик король Угорщини). На зворотній стороні - лев на задніх лапах, звернений наліво з написом: + MONETA RVSSIE. Отже, це є монета угорського короля, карбована для Угорської провінції Червоної Русі.

На лицевій стороні мідних денарів Людовика Там же, № 49-55. - літера L під короною. На зворотній стороні - на щиті корона, прикрашена коліщатами або крапками. Монети для Червоної Русі в 1340-1382 рр. відбивають зміну становища краю від особистої унії за Казиміра ІІІ, політичної неозначеності у відношенні до Польщі і Угорщини за В. Опольського, до звичайної угорської провінції за Людовика Угорського, хоч за його володіння на монетах і зберігається лев без французького гербу, якій бачимо на його польських та угорських монетах J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 129-138..

За володіння Ягайла (1387-1434) у Львові теж карбовано півгроші для Червоної Русі (див. рис. 3). У музеї є досить велика збірка цих монет (понад 330 екземплярів) ЛДІМ, ф. нумізматики, №№77-390.. Серед них є багато типів та відмін Висоцький у своєму інвентарі монет Львівського монетного двору розрізняє серед руських монет Ягайла 14 типів 147 відмін, стор. 14-41., тому подаємо лише загальний їх опис.

S& На лицевій стороні монети - орел з розпростертими крилами, його голова звернена направо або наліво без корони. Шия орла покрита перами, або без них; по боках біля шиї крапка, на деяких екземплярах її немає. Дзьоб орла нормальний, довгий і грубий. Крила, зложені з 3-6 пер, піднесені догори або звисаючі. Львівські півгроші Ягайла з орлом зі звисаючими крильми, карбовані до 1396 р., мають 14-ту пробу; півгроші в орлом з піднесеними крильми, карбовані пізніше 1398 р., мають 12-ту пробу Fr. Piekosinski. Вказ. твір, стор. 148.. На зворотній стороні лев звернений наліво, на задніх лапах, голова без корони, хвіст його закручений, пушистий, іноді біля нього знаки V +. Рисунок монети грубий або тонкий, літера S в нормальному положенні в написах WLADISLAVS, RVSSIE ЛДІМ, ф. нумізматики, №№77, 78, 81, 82, 84, 85, 86, 90, 92, 93, 96 і т. д. або в лежачому - WLADILAU, %RVIE ф % Там же, №№74, 75, 76, 79, 83, 88, 89, 94, 98, 99, 102 і т. д..

Виходить, що за Ягайла руська монета стала схожою на польську, на лицевій її стороні з'явився орел - герб Польщі з написом WLADISLAVS (Владислав король), на зворотній стороні довкола лева напис: -A* MONETA RVSSIE. Легенда на руській монеті вказує, що Червона Русь все ще займає осібне становище, доказом чого є лев, який свідчить про приналежність монети до Червоної Русі, а напис на лицевій стороні - про становище представника влади, який карбує монету для неї. Вираз REX (король) тут не має словесного пояснення, лише орел доповнює це виясненням, що він є королем Польщі J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 146-158.. На деяких півгрошах по обох сторонах є напис + MONETA RVSSIE ЛДІМ, ф. нумізматики, №№74, 353, 363, 373-375, 386. або на лицевій стороні + MONETA RVSSIE, на зворотній стороні - + WLADISLAVS REX Там же, №№349, 350, 361. У машинописі статті номер останньої монети проставлено як 364, а не 361..

За Ягайла карбував Львівський монетний двір також денари. На лицевій стороні денарів під великою листковою короною є літера W серед дрібних крапок на щиті з 4-х дужок, а на зворотній стороні на щиті з 4-х дужок - корона Там же, №№73. У машинописі статті хрестик перед ім 'ям володаря опущено..

Другий вид карбованої за Ягайла монети - це львівські півгроші Там же, №№391-462. (див. рис. 4). Цій заміні руської монети львівською імовірно не чужа була політична мета. Зникнення окремої руської монети, знаку відокремленості Червоної Русі, - це передвісник включення її у склад Польщі. Назва “Львівська монета” не означає її приналежності Львову, подібно як назви Празькі або Краківські гроші означали не міську монету Праги або Кракова, а монету, карбовану на основі празької або краківської стопи Fr. Piekosinski. Вказ. твір, стор. 146..

На лицевій стороні львівського півгроша - орел у крапкованім колі з написом + WLADISLAVS REX (Владислав король) або + WLADISLAI REGIS (Владислава короля). У суперечці, чи львівські півгроші карбовані за рахунок міста чи короля, з напису на монеті - Владислава короля - дослідники роблять висновок, що львівські півгроші карбовані за рахунок короля J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 165; K. Stronczynski. Вказ. твір, стор. 66; Fr. Piekosinski. Аказ. твір, стор. 146..

Інколи на лицевій стороні півгроша трапляється напис + MONETA LEMBVRGE, а на зворотній - + WLADISLAVS * REGIS (Владислав короля) ЛДІМ, ф. нумізматики, №438.. На зворотній стороні півгроша серед крапкованого обводу лев на задніх лапах, звернений наліво, з короною на голові, або без неї і напис + MONETA LEMBVRG. Зустрічається деколи напис + WLADISLAVS REX, або + WLADISLAI REGIS. Крім назви міста Львова LEMBVRG Там же, №№405, 408, 415, 416, 426, 433, 457, 460., зустрічаються назви: LEMBVRD Там же, №№399, 403, 411,428, 440, 442, 456, 459, 461. У видрукуваному варіанті перша літера (L) у назві опущена., LEMBVR Там же, №№394, 396, 398, 402, 405, 419, 431,434, 443, 448, 452, 454, 458, 462., LEMBORGE або LEMBVRGE Там же, №№389, 421, 424, 432, 438, 444¹⁴¹ Там же, №№397., LEMBVRGEN^{142 Там же, №№391, 429, 445, 451, 453, 455.}, LEMBRVD¹⁴³ Згадане позначення на монеті літери “А” передано у гранках статті як “Х”.. Це є доказом того, що гравери монет не засвоїли правильної назви міста.

На руських монетах Казиміра ІІІ, Опольського, Людовика та Ягайла - лев без корони, на львівських півгрошах - лев під короною або без неї. Між львівськими півгрошами є численні відміни. Зокрема, зустрічаються два способи написання літери а: на більш ранніх монетах ¹⁴³, а на пізніших - А. За цими відмінами літери А, як і рисунку орла, лева, написами на півгрошах, у розділових знаках та за пробою срібла дослідники ділять львівські монети на окремі групи. І. Ступницький, Ф. Пєкосіньський, а за ними К. Стрончиньський розрізняють серед львівських півгрошей три групи¹⁴⁴.

Перша група: монети з грубим рисунком і грубим написом на лицевій стороні

+ WLADISLAVS + REX. Монети цієї групи карбовані з срібла 9-ої проби¹⁴⁵.

Друга група: монети з грубим рисунком і грубим написом на лицевій стороні + W^DISL I REGIS. Монети цієї групи карбовані з срібла 7-ої проби¹⁴⁶.

Третя група: монети з тонким рисунком і тонким письмом на лицевій стороні + WLADI LAV Z * REX Монети цієї групи карбовані з срібла 6-ої проби¹⁴⁷.

Докладніший поділ львівських півгрошів подав довголітній збирач та дослідник монети львівських монетних дворів Висоцький. В основу поділу він поставив твердження, що літера Хє старша від А, а розділовий знак є старший від розділового знаку * . На цій підставі він поділив львівські півгроші на 4 групи, а серед них розрізнив 13 типів та 148 відмін¹⁴⁸. Подамо лише його поділ на групи.

Першу групу становлять півгроші з написом на лицевій стороні + WLJ^DISLJ^I REGIS; + LADISLAI REGIS. На зворотній стороні монет цієї групи напис + MONETA LEMBRVD або LEMBVRD, LEMBORG, LEMBVRG, LEMBORGE¹⁴⁹.

Другу групу становлять півгроші з написом на лицевій стороні + WLADI LAV + REG, REIGI або REIGIS. На зворотній стороні - напис + MONETA ^LEMBVRG, LEMBVRGEN або WLADI LAV REGIS¹⁵⁰.

На півгрошах третьої групи рисунок орла та лева старанний, на лицевій стороні тонкий напис - WLADI LAV/ + REX¹⁵¹. На зворотній стороні напис + MONETA * LEMBVRD, LEMBVRG, LEMBVRGE або LEMBORGE.

Четверту групу становлять півгроші з тонким рисунком, орел і лев під коронами, крила з 3-х пер. На лицевій стороні напис - + WLADI Е LAV L * REX¹⁵² або з перевернутими літерами W~¹⁵³ADIS ~AV + REX Там же, №№396, 404, 405, 406, 407, 422, 427.. Напис на зворотній стороні - + MONETA -¦ LEMBVR або LEMBVRG. Проба вогнем, зроблена

Висоцьким, показала дещо нижчу пробу, ніж її визначали його попередники. Для другої і третьої груп він встановив 8-му пробу, для першої групи - 7-му пробу, для четвертої групи -5-ту пробу.

Нестача документального матеріалу про Львівський монетний двір та відсутність дат на львівських монетах викликали різницю в поглядах на час їх карбування і на час закриття монетного двору. Дати заснування монетного двору у Львові в нумізматичній літературі коливаються в межах 1340-1350 рр., а дати закриття - 1415-1444 рр.¹⁵⁴ J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 91, 169; K. Stronczynski. Вказ. твір, стор. 63; Fr. Piekosinski. Вказ. твір, стор. 105, 143, 150; К. В. Болсуновский. Вказ. твір, стор. 17; M. Gumowski. Вказ. твір, стор. 37. Переконуючим аргументом про час створення монетного двору у Львові є досліди Ф. Пєкосіньського про монетну стопу польських та руських півгрошів. Він стверджує, що польські півгроші, карбовані перед 1346 р., були 14-ої проби, подібно як руські півгроші. Польські півгроші, карбовані після 1346 р., мають лише 9-ту пробу Fr. Piekosinski. Вказ. твір, стор. 143.. Коли б руську монету карбовано пізніше, вона не могла б бути вищої проби від польської монети, бо це підірвало б курс польської монети.

Коли прийняти цю думку, що руські півгроші карбовані між 1340-1346 роком і пізніше їх не карбовано, то Львівський монетний двір, відкритий для політичної мети, існував недовго і карбування монет Казиміром для Червоної Русі було лише тимчасовою уступкою. Ліквідація карбування окремої монети для Червоної Русі відповідала б політичним намірам Казиміра ІІІ, висловом яких був Висліцький статут. Це не виключає погляду Ф. Пєкосіньського про те, що Казимір ІІІ не карбував монети з нижчою пробою для Червоної Русі, щоб не викликати тут незадоволення, яке легко могли б використати литовські князі Там же, стор. 144..

Розходяться дослідники і в поглядах про чергування карбування монет за спадкоємців Казиміра ІІІ. І. Ступницький J. Stupnicki. Вказ. твір, стор. 113., Ф. Пєкосіньський Fr. Piekosreski. Вказ. твір, стор. 145. і К. Болсуновський К. В. Болсуновский. Вказ. твір, стор. 11. вважають, що В. Опольський відкрив монетний двір після смерті Казиміра ІІІ і карбував монету під власним іменем в 1372-1378 рр. Стенжиньський K. St^zynski-BandtHe. Вказ. твір, стор. 18. та М. Гумовський M. Gumowski. Вказ. твір, стор. 38. дотримуються погляду, що Людовик Угорський карбував монету для Червоної Русі спочатку під власним іменем, а пізніше під іменем Опольського і закрив Львівський монетний двір в результаті того, що В. Опольський залишив межі Червоної Русі.

По різному розв'язують дослідники питання про час закриття Львівського монетного двору. І. Ступницький вважав, ще це сталося після смерті Ягайла в 1434 р. Ф. Пєкосіньський, на основі порівняння монетної проби львівських півгрошів та тогочасних краківських півгрошів, стверджує, що у львівських півгрошах помітна та сама монетна політика, якої дотримувався краківський монетний двір у карбуванні польських півгрошів. Залишаючи однакову вагу монети, він псує її внутрішню вартість, додаючи де неї більшу кількість міді. На основі цього Ф. Пєкосіньський приходить до висновку, що закриття Львівського монетного двору наступило одночасно із закриттям Краківського монетного двору в 1414 або 1415 рр. Fr. Piekosinski. Вказ. твір, стор. 105.

Німецький дослідник Й. Мадер J. Mader. Kritische Beytrage zur Munzkunde des Mittelalters, B. III, Praga, 1810, стор. 122. приписував деякі види львівських монет з літерами А у легенді Ягайлові, а з літерою А - його синові. Вже Стенжиньський звернув увагу на те, що положення Й. Мадера не вповні витримує критику, але все таки і він приписує деякі види львівських півгрошів карбуванню Владислава Варненського K. Stкїyсski-Bandtkіe. Вказ. твір, стор. 25.. Виходячи з інших позицій, К. Болсуновський також приєднується до погляду, що львівські півгроші карбовані Владиславом Варненським в 1434-1444 рр. К. В. Болсуновский. Вказ. твір, стор. 17. Цей висновок трудно прийняти не лише тому, що немає доказів про відновлення карбування львівської монети за Владислава Варненського, але і з інших причин.

В 1434-35 рр. на Червоній Русі скасовано руське право. Важко допустити, щоб з його скасуванням залишено непорушними інші ознаки відокремленості Русі, якою, безперечно, була руська монета. Владислав Варненський карбував для Польщі лише дрібну монету, денари M. Gumowski. Вказ. твір, стор. 41., тому неймовірним У гранках тут помилково подано “ймовірним”. здається твердження про те, що Львів карбував вартіснішу монету, ніж Краків. Руська монета була довго в обігу після закриття Львівського монетного двору, про що є згадки в 1444, 1458, 1476 рр. Fr. Piekosinski. O monecie і stopie... стор. 203, 206, 207. Вона курсувала на Червоній Русі (тут знайдено найбільшу кількість руських монет) та у всіх литовсько-руських землях, як вказують на це розкопки. В той же час руські монети рідко зустрічаються у корінно-польських землях.

Зовнішня форма руських монет за Казиміра ІІІ відрізняється від польських. Вони виконані краще від польських, їх різьбар черпав задуми не з польських, а з інших зразків. Подібний щит, як на руських монетах, зустрічаємо на французьких, сицилійських та неаполітанських монетах. Він з Карлом Анжу перейшов в Угорщину, а звідти - на Червону Русь Тут у машинописі знаходимо речення, яке автор у подальшому прибрав (перекреслив): “Форма літер, розміщення представлених предметів, ретельний та навіть художній рисунок, вказує, що художник мусив бути чужинцем”. У гранках цього речення немає..

За Владислава Опольського на монетах лишається той самий рисунок, різьба на ній менше старанна, форма літер ретельна, назва краю RVSSIE правильна, а внутрішня їх вартість дещо менша. Людовик Угорський залишив давню форму монет, але внутрішня їх вартість ще більше зменшилась. За Ягайла змінилась не лише зовнішня форма монети (на лицевій її стороні з'явився орел - герб Польщі), змінилась і її внутрішня вартість. Львівська монета різниться від попередньої руської монети величиною, різьбою, формою літер та пробою срібла.

Нижче за Гумовським M. Gumowski. Вказ. твір, стор. 286. подаємо таблицю, з якої виразно видно, як поступово зменшується вага срібла у грошах при одночасному рості кількості монети з гривні чистого срібла. В основу її він поклав досліди Ф. Пєкосіньського Fr. Piekosinski. Вказ. твір, стор. 214-215. про те, що краківська гривна становила 197,68 грама. Ця ж сама гривня була введена на Червоній Русі за Казиміра ІІІ, її ж дотримувались його спадкоємці. З таблиці вибрано лише те, що відноситься до руських та львівських півгрошів.

Отже, аналізуючи характер і зміст львівських монет, приходимо до висновку, що Червону Русь з Польщею за володіння Казиміра ІІІ, об'єднувала лише його особа. За Владислава Опольського становище змінилося. Він був угорським губернатором Червоної Русі з широкою владою і карбував монету не особисту, а крайову. За Людовика Угорського Червона Русь перетворилася в звичайну угорську провінцію. За Ягайла наступило тісніше об'єднання Червоної Русі з Польщею (поява на монеті польського орла), заміна руської монети У машинописі замість слів “заміна руської монети” проставлено “підміна її”. Львівською монетою, вкінці повна ліквідація У машинописі тут додано слово“осібної”. монети для Червоної Русі.

References

заєць нумізматика галицько-волинські землі

Horban, Iryna. “Muzei”. Entsyklopediia Lvova, t. 4, za redaktsiieiu Andriia Kozytskoho. Lviv: Litopys, 2012. 756-769. (in Ukrainian).

Horniatkevych, Damian. “Peremyshl u mystetskomu zhytti Ukrainy”. Peremyshl - zakhidnyi bastion Ukrainy: Zbirnyk materiialiv do istorii Peremyshlia i Peremyskoi zemli, redaktor Bohdan Zahaikevych. Niu-York; Filadelfiia: “Vydavnytstvo Ameryka”, 1961. 306-314. (in Ukrainian).

Huk, Bohdan. “Likvidatsiia ukrainskykh ustanov u Peremyshli v 1945 r.”. Domiv /Domiv portal nasylno pereselenykh meshkantsiv Beskydiv. Accessed July 21, 2021, https:// bojky.wordpress.com/2010/09/12/... (in Ukrainian).

Hutsal, Petro. “Zaiats Ivan Mykhailovych”. Entsyklopediia suchasnoi Ukrainy. Accessed October 7, 2021, https://esu.com.ua/search_articles.php7idM6456. (in Ukrainian).

Knysh, Yaroslav. “Monety Halytsko-Volynskoi derzhavy”. Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist 23 (2013): 101-113. (in Ukrainian).

Kotliar, Mykola. Halytska Rus u druhii polovyni XIV- pershii chverti XVst.: Istoryko- numizmatychne doslidzhennia. Kyiv: Naukova dumka, 1968. (in Ukrainian).

Kryzhanivskyi, Andrii. Lvivskyi monetnyi dvir u XIV-XV stolittiakh. Lviv: Halytska vydavnycha spilka, 2007. (in Ukrainian).

My - z Lvivskoho istorychnoho... (1893-2004). Do 110-richchia stvorennia LIM. Spetsvypusk, naukovyi redaktor Olena Roman. Lviv: Novyi chas, 2004. (in Ukrainian).

Prokopiv, I. V. “Istoryk haidamatskykh rukhiv Ivan Shpytkovskyi”. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal 10 (1969): 100-101. (in Ukrainian).

Savchuk, Valentyna. “Iz storinok istorii kultury Peremyshlia”. Ukrainskyi instytutdlia divchat u Peremyshli 1895-1995. Yuvileina Knyha Pamiati do 100-richchia zasnuvannia, uporiadnyk Ihor Hnatkevych. Drohobych: Vidrodzhennia, 1995. 38-45. (in Ukrainian).