"Нам тут жити": соціально-господарські ініціативи дворян у земствах українських губерній (1964-1914 рр.)

Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Professor, Senior Research Fellow, Department of the History of Ukraine ХІХ -- early ХХ century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

(Kyiv, Ukraine)

“WE LIVE HERE”: SOCIO-ECONOMIC INITIATIVES OF NOBLES IN THE LANDS OF UKRAINIAN PROVINCES (1964-1914)

The article deals with the role of nobles in the activities of zemstvo authorities. Attention was paid to their initiatives in the socio-economic sphere, in the formation and development of which they were particularly interested. The purpose of the article is to clarify specific proposals, measures and their implementation, which allows us to understand how the nobles used the self-governing potential of the zemstvo authorities to build local infrastructure, to provide living conditions for local communities seeking to improve their own economy, to identify motives in zemstvos and the extent to which they resonated with the needs of noble estates. The research methodology is based on the principles of scientific and historical objectivity, with their typical and casual features, as well as on the socio-historical approach. Recourse to institutional and prosopographical methods revealed the ability of self-governing authorities to develop the production and social spheres of their localities, if their activities were interested in business nobility. Based on the revealed facts, it was established that the nobles first undertook the formation of banking at the local level, without credit and financial operations of which could not develop their domestic economy. The need for their modernization forced the nobles to start building roads, raising the level of general and professional education and establishing socially oriented medicine. The impoverished nobility actively joined the zemstvo activities. Having received a professional education, they sought to overcome economic neglect and raise the standard of living of broad social strata. They went to the zemstvo service proving that their efforts are much more effective than bureaucratic ones. Together with the active nobles glasnys the zemstvo servicemen showed themselves as a businesslike and intellectual elite, building a practice for the benefit of the little fatherland. Through the provision of self-regulatory mechanisms of the state, the nobility was mobilized for the development of infrastructure of the state -- roads, banks, health protection system.

Keywords: zemstvos, nobles, socio-economic initiatives, infrastructure, selfgovernment, Ukrainian provinces.

Російська держава, приступаючи до ліберальних реформ 1860-х років, значну увагу приділила місцевому врядуванню. Вона мусила визнати, що централізоване керівництво вже не приносить бажаного розвитку, а тому вдалася до запровадження самоврядування. Його мали здійснити нові органи влади -- земства і міські думи. При заснуванні земств верховна влада розраховувала на підтримку дворянства, яке, на її розуміння, було найперше зацікавлене й у створенні, й у поліпшенні локальної господарської інфраструктури. Воно мало для цього куди більше можливостей, ніж уряд, бо краще знало ендимічні природні ресурси, людські можливості і могло мобілізувати інтелектуальні сили на збагачення краю. З іншого боку, дворяни також були мотивовані, адже гостріше за інших переживали модернізацію з її труднощами, протиріччями та ризиками. Кожна з ліберальних реформ тією чи іншою мірою зачіпала їхню привілейовану становість, змінювала ще вчора впевнене матеріальне становище та кількість землеволодінь, ставила під сумнів виняткове право на обіймання державних посад. Ішлося про майнові статки, необхідність вищої професійної освіти, зміни в соціальній, індивідуальній і корпоративній психології. Відтепер куди більшого значення для переоблаш- тування маєтків з орієнтацією на прибутковість набували особисті ділові і професійні якості їхніх власників.

Спроба з'ясувати роль дворянства у діяльності земських органів влади викликана науково-академічною зацікавленістю щодо виявлення конкретних починань земців-дворян. Тих із них, які спрямовувалися на розвиток нових і підтримання старих сегментів господарювання. Це дозволить визначити як їхні заходи сприяли становленню та розвиткові місцевої економіки. Також, це дасть відповідь на питання, чи вдалося державі мобілізувати дворянство у час переходу від станового суспільства до громадянського, з притаманною часові модернізацією. Ось набір питань, які поставлені для з'ясування у цій розвідці.

Історіографія земств сьогодні досить значна і має солідні напрацю- вання з оцінками їх ролі та з постійним зверненням до кола їхніх повноважень. Тематика сучасних досліджень обмежується адміністративно-територіальними рамками, напрямами господарської діяльності, зокрема щодо піднесення сільського господарства, окремих його галузей. Досліджено місце земств у створенні широкої освітньої мережі, земської медицини, продовольчого забезпечення, статистики, протипожежної діяльності, організації промислів, становлення краєзнавства. Підготовлено кілька кандидатських дисертацій зі спробою проаналізувати історіографічні здобутки у їх вивченні (О. Бакуменко(Харків, 1999), І. Миколаєнко (Київ, 2003), Т. Шаравара (Київ, 2005).

Більшість праць представлена статтями та кандидатськими дисертаціями, а от монографій з історії земської діяльності на українських теренах, напрочуд, мало. Виняток становлять праці Алли Лохматової, Анатолія Козаченка, Ігоря Кочергіна, проте й вони локалізовані адміністративно-територіальними рамками Лохматова А. Катеринославське земство. Запоріжжя, 1999; Козаченко А. І. Земське самоврядування в Полтавській губернії (1864-1920): Історико-правове дослідження. Монографія. Полтава, 2009; Кочергін І. Земське самоврядування Катеринославщини (персонологічний вимір). Дніпропетровськ, 2011; Його ж. Соціальна трансформація катеринославського дворянства (друга половина ХІХ ст. -- початок ХХ ст.). Дніпропетровськ: Герда, 2015. Спеціально не зупиняюсь на російській історіографії, дослідження якої на сьогодні досить чисельні..

Все ще відкритим залишається питання ролі дворян, котрі були зацікавлені обійняти основні земські посади аби й надалі зберігати провідні позиції на місцях. Ця розвідка продовжує розпочате дослідження про участь дворян у земському самоврядуванні Шандра В. С. Дворянство “українських губерній” Російської імперії у земському самоврядуванні (1860-ті рр. -- початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. 2020. № 4. С. 46-60.. Переконана, що їхню діяльність варто простежувати у двох аспектах. На перше місце напрошується їхня виборна служба як земських гласних. На друге -- наймана земська служба як професіоналів. Останніх А. Козаченко назвав “новим дворянством, яке сповідувало буржуазно-демократичні ідеї” Козаченко А. І. Зазнач. твір. С. 49. Діяльність земських установ на Херсонщині. 1865-1920: Зб. док. Уклад: В. Лебідь (кер. проекту), О. Макієнко, І. Сінкевич, О. Шинкаренко. Херсон: Айлайт, 2015. Петрункевич І. На Чернігівщині (Уривки із спогадів громадського діяча кінця ХІХ -- початку ХХ ст.). Упорядники: В. М. Шевченко, Т. П. Демченко, О. В. Герасименко, Л. В. Студьонова. Чернігів: РВК “Деснянська правда”, 2009; Хижняков В. М.Воспоминания земского деятеля / Пред. В. Я. Богучарского. Петроград, 1916 та ін..

Джерелами для підготовки статті стали друковані видання земств, такі як звіти, журнали, протоколи, обов'язкові постанови для населення, відомості, огляди, до яких вони вдавалися аби забезпечити гласність та комунікацію між земськими гласними різних каденцій та з населенням, як виборцями і платниками податків. Вартими уваги стали й сучасні публікації документів та матеріалів . А також спогади земських діячів .

За законодавчим положенням 1864 р. земства мали стати всеста- новими органами з елементами самоврядування і таке їх призначення варто оцінювати за важливий механізм поліпшення державного управління. Насправді вони такими стали далеко не відразу. Якщо брати за основу частку дворян у повітовому земстві, то вона складала в середньому -- 41,7%, у губернському -- 74,2% Петров Ф. А. Органы самоуправления в системе самодержавной России: земство в 1864-1879 гг. // Великие реформы в России 1856-1874 / Под ред. Л. Г. Захаровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. Москва: Из-во Московс. у-та, 1992. С. 204.. Були випадки, що на зібрання з'являлися одні дворяни. Ось як на четвертому зібранні Катеринославського губернського земства 1869 р. було присутніх 30 осіб, з яких лише один був купцем решта -- дворянами Журналы Екатеринославского губернского земского собрания 1869 г. Екатери- нослав, 1969. С. 5-7..

Важливо те, що дворяни-землевласники від самого початку опинилися у керівництві земськими органами, тому вони програмували діяльність земств, враховуючи місцеві потреби, не забуваючи і про власні інтереси. Верховна влада і центральне управління, котре тривалий час, перебравши на себе з'ясування усіх питань, навіть дріб'язкових, тепер прицільно прагнули аби земства якнайшвидше зайнялися місцевим господарюванням і вимагали від дворянства ініціативних пропозицій і практичних дій. Немало починань належало головам повітових і губернських зібрань, які часто в одній особі об'єднували посади предводителя дворянства, голови земської управи, а той засідателя дворянської опіки. Переконливою ілюстрацією дворянської присутності є і та обставина, що більшість перших скликань земських зібрань проходили у дворянських будинках. Предводителі у своїх урочистих промовах запевняли, що дворянство виконає свій обов'язок перед імператором і батьківщиною, забуваючи про представників інших станів, не кажучи вже про селянство Петрункевич І. Зазнач. твір. С. 60..

Складається враження, що спершу дворяни не зрозуміли принципу всестановості, згідно з яким земства ставали місцевою владою, яка у своєму складі мала виборних гласних і від інших прошарків спільноти та мусить розвивали локальну економіку в інтересах всього населення, шукати вихід із несприятливих умов та критичного становища, у котре потрапляла людність через стихії, погодні умови тощо. Лише частина дворянства перейнялася вимогами держави працювати в інтересах усіх жителів, поділяла їх і прагнула втілити в життя. Конфлікти між ними і патріархально налаштованими гласними-дворянами постійно відбувалися майже у кожному земстві, хоча вони проявлялися, ймовірніше, як свого роду конкуренція за право на владу. Такі конфліктні ситуації неоднакового розуміння призначення земства варто продемонструвати словами голови Лохвицького повітового зібрання О. Русинова, виголошеними 1895 р.: “З причин, які вам надто добре відомі, багато інтелігентних сил, що беруть участь у цьому засіданні, були позбавлені можливості впродовж кількох каденцій, подавати свій голос у місцевому самоврядуванні. Ми приймаємо до рук нинішню організацію, яка зовсім не задовольняла громадську думку. Всім ходом земського господарства, принципами, в нього вкладеними і наслідками для платників була незадоволена значна більшість всього мислячого місцевого населення. Я впевнений, що з сьогоднішнього дня принцип догоджувати окремим особам на шкоду загальному достатку відійде в історію”.

Через три роки він, підсумовуючи чергову каденцію, намічав перспективи для земської діяльності в різних галузях. Між іншим, особливо зупинився на співпраці з “третім елементом”: “Ті й інші, служачи спільній земській справі повіту, складають, так би мовити, одну спільну земську сім'ю, і тільки за умови свідомості спільності інтересів і повного єднання між членами цієї сім'ї земська справа буде зростати і розвиватися” .

Дворяни-гласні повинні були усвідомлено ліквідовувати наслідки неврожайних років, від чого потерпали найбідніші верстви. Василь Хижняков -- гласний чернігівських повітового і губернського зібрань, яскраво описав як дворяни-гласні, котрі “переслідували винятково свої особисті інтереси”, намагалися не зважати на неврожай у деяких повітах, не допомагали ліквідації його наслідків. Більше того, намагалися уникнути відповідальності. Наприклад, місцевий землевласник Конон Байда- ковський, який тільки-но здобув університетську освіту, повернувшись у власний маєток, зумів пояснити землякам призначення земств і можливості через вибори змінити правлячу там верхівку. Однак його починання не були підтримані адміністрацією. Тоді на сцені земського життя з'явилися молоді статисти -- Олександр Русов і Василь Варзар, які прагнули захистили селян, котрі і після ліквідації кріпацтва, все ще продовжували сплачувати незаконні побори Веселовский Б. Б.История земства за сорок лет. Санкт-Петербург: Изд-во О. Н. Поповой, 1911. Т. 4. С. 294. Хижняков В. М. Указ. соч. С. 147-151..

Частина дворянства віднеслася до реформування місцевого вряду- вання верховною владою з недовірою саме через всестанове представництво. Чернігівський губернський предводитель дворянства І. Дурново не схвалював бесід на земських зібраннях дворян з гласними- козаками Петрункевич І. Зазнач. твір. С. 60, 63.. Деякі з дворян дозволяли собі невідповідні емансипаційним настроям суспільства ганебні заяви, як-от обраний голова управи Ново- московського повіту Катеринославської губернії, що якщо її членом буде обраний селянин, то він відмовиться від головування Веселовский Б. Б. История земства за сорок лет. Т. 4. С. 277.. Гласні-дворяни Харківського губернського земського зібрання також спершу негативно оцінювали роль селянських гласних. О. Бантиш, С. Гесс де Кальве і Д. Кованько висловилися про селянських гласних як людей неосвічених, які не зможуть повноцінно виконувати свої обов'язки Проць Н. В. Дворянство Харківської губернії другої половини XIX -- початку XX ст.: дис. ... канд. іст. наук. Харків, 2015. С. 162.. Тож дворянство, займаючи домінуюче становище серед земських гласних наполягало на своєму праві вирішувати, які саме реформаторські заходи потрібно з'ясовувати першочергово. Яні Коцоніс підмітив, що вони продовжували розглядати селян не як міцних сільських господарів, а, ймовірно, вважали їх недиференційованою масою, відокремленою від дворянства Коцонис Я.Как крестьян делали отсталыми. Сельскохозяйственные кооперативы и аграрный вопрос в России 1861-1914. Серия: HistoriaRossica. Москва: Новое литературное обозрение, 2006. С. 98..

Незадоволення у частини дворянства викликало також запровадження земського оподаткування, а тому дворяни-землевласники і власники промислових підприємств применшували вартість своїх статків. Недаремно ж всепідданійший адрес з подякою Олександру ІІ за надання земського самоврядування надіслали лише чернігівські і нижньогородські дво- ряни Веселовский Б. Б. История земства за сорок лет. Санкт-Петербург: Изд-во О. Н. Поповой, 1911. Т. 3. С. 58..

Виходячи з потреб поміщиків земства вдавалися до організаційно- господарської діяльності, створюючи у своєму підпорядкуванні нові структурно-інституційні підрозділи. Катеринославські дворяни ініціювали улаштування при управі довідкового бюро, яке було посередником між землевласниками і селянами з інших регіонів імперії. Воно інформувало про те, у які маєтки потрібні робочі руки і в якій чисельності. Єлисаветградське повітове земство створило приблизно з тією ж самою метою сільськогосподарську комісію, до якої залучили “відомого господаря” А. Уміссу Систематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания за 1865-1895 годы / Сост. Е. И. Борисов. Елисаветград: Тип. Гольденберга, 1895. С. 83.. Його знали за популярною книжкою “Современное положение земледелия на юге России” (Херсон, 1874).

Для попередження неврожаїв земства повернулися до організації продовольчих складів, наглядачами яких призначали відповідальних дворян, як-от: новоукраїнським складом завідував А. Страмбурзький, єлисаветградським -- А. Дическул. Вони укладали списки господарств, які реально потребували матеріальної допомоги. Причому ті перевірялися по кілька разів, зокрема і на сільських сходах Там же. С. 444.. Це була опосередкована участь дворянства в дорадчих органах. Безпосередня діяльність пов'язана, звичайно ж, із гласними-землевласниками, які вдавалися до різноманітних заходів для покращення культури господарювання. Вони ініціювали закладення дослідних полів, пропонували вдаватися до іригаційних заходів, обговорювали вирощування нових культур, як-от кукурудзи в Єли- саветградському повіті. За їхнім рішенням було запроваджено, наприклад, огляд парових котлів у власних господарствах аби уникнути каліцтва робітників. Цим мав займатися губернський інженер-механік Там же. С. 337.. Як бачимо, частина з них, спрямована на удосконалення власного господарювання, приносила користь всьому загалу.

Прагнення використати земства для розвитку лише власних господарств зустрічало протидію представників інших станів, земської інтелігенції. Вона вважала, що земства мусять сприяти поліпшенню благоустрою всього населення краю і діяльність земств має приносити загальнонародну користь. Софія Русова, якій довелося не раз співпрацювати з земцями, виділила серед них голову Чернігівського повітового земства Тризну. Він, виходець із давнього українського роду, вважав, що найперше потрібно поліпшити економічне становище повіту Русова С. Мої спомини. Львів, 1937. С. 145.. На позицію загального піднесення стала і держава, яка з кінця 1890-х років розпочала активну співпрацю із земствами, зокрема у сільському господарстві.

За спостереженнями дослідників, витіснення дворян із земських органів найбільш помітним було у південних, південно-східних і центральних губерніях, де їхні місця посідали представники промислової і сільськогосподарської галузей, вихідці із купецтва, міщанства і селянства. Пояснення цього явища випливає з того, що питома вага дворянського землеволодіння тут була найменшою порівняно з правобережними і лівобережними губерніями Романюк Н. Й. Сільські підприємці і підприємництво: 1861-1914 рр. (за матеріалами Київської, Подільської і Волинської губерній). Житомир: Полісся, 2012. С. 260.. Натомість, у лівобережній Полтавській губернії чисельність дворян у земських органах влади зростала Петров Ф. А. Указ. соч. С. 204.. Борис Весе- ловський, знаний дослідник земства, автор чотиритомної його історії, не раз зауважував, що повітові земства, у яких через панування дворянської “партії” мало коштів виділяли на загальні потреби, як-от школу і медицину Веселовский Б. Б.История земства за сорок лет. Т. 4. С. 310.. Зміцненню становища дворянства та вдосконаленню земської діяльності сприяло нове законодавство, зокрема положення від 12 червня 1890 р. Відповідно до нього представництво дворян у земствах зросло за рахунок інших станів, вони чисельно переважали інших гласних.

Із часом з'явилася ще одна мотивація до земської діяльності. Немало гласних були переконані, що земство, отримавши значний об'єм самоврядування та застосувавши його на практиці, має переходити до запровадження представницького способу управління в Російській державі. Це був той напрям, який дістав назву в історіографії “розсадник російського лібералізму”. Ось як про це висловився власник с. ПліскиБорзнянського повіту Іван Петрункевич: “Основна програма наша полягала в тому, щоб земські установи перетворити на школу самоврядування і в такий спосіб підготувати країну до конституційного державного устрою. Ми вважали, що цей шлях є неминучим і необхідним і що в основі такого самоврядування має стати демократія, без жодного поділу на стани, класи та будь-які релігійні чи національні підрозділи. Звичайно, можна сказати, що це були мрії ні на чому небазовані і безпідставні, але не треба забувати, що це був час великих реформ, коли не тільки молодь, а також люди поважного віку помолодшали і будували плани на майбутнє Росії” Петрункевич І. Зазнач. твір. С. 103..

Спершу губернські предводителі дворянства намагалися організовувати роботу земств за прикладом дворянських зібрань. Проте скликання ними сільськогосподарських з'їздів не набрало популярності. Лише наприкінці1880-х років, коли Верхнєдніпровське земство напрацювало проєкт проведення під головуванням предводителів дворянства щорічних повітових і губернських з'їздів для обговорення місцевих господарських “потреб і інтересів”, вони стали популярними Краткий очерк экономических мероприятий земств 23 губерний России: (18651892 гг.). Издание Полтавской губернской земской управы. Полтава: Тип. Л. Фришберга, 1894. С. 131, 132.. Не всі починання дворян були втілені в земські практики. Досить часто їх не сприймали ліберально налаштовані земські гласні, які були переконані, що земства повинні діяти в інтересах всього населення. З'явилося навіть таке поняття як “земський дух”, що його запровадив “Вестник Европы”. Під ним розумілася боротьба з засиллям бюрократичного формалізму, “чинопочи- танням”, нетерпимістю до іншої думки Из общественной хроники // Вестник Европы. 1901. Кн. 9. С. 426.. І все ж випадків непідтримання пропозицій, у яких ішлося лише про дворянські потреби, було спершу небагато. Потім гласні все сміливіше відкидали їх. Як-от у 1893 р. Бердянське повітове зібрання відмовилося виділяти кошти на відкриття у Криму кадетського корпусу Постановления Бердянского уездного земского собрания с 22-24 сентября 1893 года. Бердянск: Типография Э. Килиус и К., 1894. С. XXV.. Найімовірніше, земці вважали, що у них будуть здобувати освіту юнаки з дворянських родин, тоді як земства повинні розвивати і підтримувати освіту для усіх станів.

Якщо спробувати назвати найдієвіші ініційовані дворянством справи, то варто розпочати із заснування земських банків, бо саме вони мали пожвавити господарську підприємливість. Адже державна банківська справа переживала напередодні реформи глибоку кризу Хок С. Банковский кризис, крестьянская реформа и выкупная операция в России. 1857-1861 // Великие реформы в России. 1856-1874: Сборник / Под ред. Л. Г. Захаровой, Б. Эклофа, Дж. Бушнелла. Москва: Изд. Московс. ун-та, 1992. С. 103.. Ідея їх створення зародилась у середовищі дворянських землевласників, які потребували кредитів для підтримки власних господарств. Практично всі губернські земські зібрання обговорювали можливості і умови їх заснування. Банки потрібні були аби закладати маєтки, щоб отримати вільні кошти Веселовский Б. Б. История земства за сорок лет. Санкт-Петербург: Из-во О. Н. Поповой, 1909. Т. 2. С. 31.. У Катеринославському земстві його проєкт напрацював 1866 р. голова губернської управи П. Миклашевський Там же. С. 32.. 1869 р. до потреби заснувати банк наблизилися й харківські та чернігівські земці. У Чернігівському земстві його ініціював предводитель дворянства Г. Глібов, який вважав, що банк сприятиме рівномірному розподілу земельної власності. Операції, котрі він мав здійснювати зводилися до видачі коштів на купівлю землі, на меліорацію, на заставний та натуральний (відпуск знарядь праці і заліза) кредити, а також на артільний довготерміновий кредит для орендування землі товариствами Там же. С. 269.. Однак відразу втілити ідею банку вдалося лише земству Херсонської губернії, оскільки його ініціював дійсний статський радник, губернський предводитель дворянства Єгор

Касінов Там же. Т. 3. С. 162.. Банк був відкритий в Одесі і за спогадами сучасників прислужився землевласникам усього краю, адже надавав послуги населенню чотирьох губерній: Херсонської, Катеринославської, Таврійської і Бессарабської Діяльність земських установ на Херсонщині. 1865-1920. С. 474; Веселовский Б. Б. История земства за сорок лет. Т. 2. С. 33-34.. Гласні Єлисаветградського повітового земства зуміли через численні клопотання перед урядом відкрити 1893 р. у своєму місті відділення державного банку Систематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания. С. 313.. Сумське повітове земство завдячує відкриттям банку для піднесення сільського господарства і придбання землі селянами своєму членові І. Харитоненку, який підтримав ідею його заснування і виділив 50 тис. руб. Веселовский Б. Б. История земства за сорок лет. Т. 4. С. 327. Земські банки, як і відкриття дворянського у 1885 р., суттєво впливали на темпи зростання дворянського землеволодіння, заснування виробництв, формування ринкової економіки.

Помітними були дії земства з організації дрібного кредитування для сприяння купівлі й оренди землі селянами. Проте кредиту потребували і поміщики, маєтки яких розорялися. Вже з 1874 р. до кредитів впритул підійшли Полтавське, Таврійське, Харківське і Чернігівське земства Там же. Т. 2. С. 61. Там же. Т. 4. С. 274.. Так, Полтавське заснувало кредитну земську контору, яка підтримувала поміщиків. А Олександр Поль 1872 р. як гласний Верхньодніпровськогоземства уклав проєкт товариства взаємного кредиту .

Популярними були й форми дешевого кредитування. Ощадні товариства були створені у Таврійській (25), Херсонській (37), Катеринославській (7), Полтавській (2) губерніях Там же. Т. 2. С. 41. Там же. С. 68.. Харківське земство вважало,що кредитуючи селян, дворяни можуть дорого продавати власні землі . У 1876 р. земець А. Телятников, член Куп'янської управи, ініціював організацію земельного кредиту для селян Там же. Т. 4. С. 325.. Проте харківський губернський предводитель дворянства О. Шидловський не поділяв такого рішення. Він і немало інших дворян категорично заперечували будь-які заходи на підтримку приватного селянського землеволодіння і надання селянам дешевих кредитів Проць Н. В. Зазнач. твір. С. 168.. Утім таку позицію поділяли не всі дворяни. Князь Вадбольський сприяв асигнуванню 25 тис. руб у спеціальний фонд для купівлі землі селянам Богодухівського повіту Харківської губернії Там само. С.170; Веселовский Б. Б.История земства за сорок лет. Т. 4. С. 329.. Така ж пропозиція обговорювалася 1876 р. у Таврійському губернському земстві з подачі голови управи Володимира Вінберга Вінберг Володимир Карлович (1836-1922) походив із остзейських німців, лютеранин. Рано втратив батьків, тому був зарахований до Петербурзького кадетського корпусу, потім закінчив класи Лісового та Межового інститутів. Землевласник. Із 1866 р. був гласним Ялтинського повітового, потім Таврійського губернського земства. У 18721881 рр. -- голова Таврійської губернської земської управи. 24 квітня 1881 р. вніс до губернського земського зібрання пропозицію звернутися до Олександра III з клопотанням про скликання органу народних представників, однак її було відхилено, а Вінберг опинився під гласним наглядом поліції у своєму маєтку. Автор популярних видань про вирощування винограду. Див.: Коник О. О. Депутати Державної думи Російської імперії від губерній Наддніпрянської України (1906-1917). Дніпропетровськ, 2013. С.400., який вважав, що так селяни матимуть можливість збільшити власні наділи, а землевласники отримають масового покупця на їхні землі. У 1880 р. зібрання схвалило його проєкт і асигнувало 150 тис. руб в ощадний капітал. Впродовж 14 років з нього було видано 69,4 тис руб. і придбано 9943 дес. землі Веселовский Б. Б.История земства за сорок лет. Т. 2. С. 63.. Цей проєктбуло покладено в основу Селянського банку Березняк Я. В. Земські та урядові установи Таврійської губернії в сфері сільського господарства (1866-1914): дис. ... канд. іст. наук. Миколаїв, 2017. С. 33., відкриття якого відбулося 1883 р., а от доступної і широкої мережі кредитних установ так і не було створено.

Крім губернського земства такі капітали засновувалися й в інших повітах цієї губернії.

Результативними були земські заходи з розвитку сільського господарства, котрі полягали в поширенні знань аби вдосконалити культуру хліборобської праці, передусім у галузях вирощування рослин та утримання худоби. Відомий земський діяч Іван Петрункевич змушений був визнати, що селянин не володів ніякими іншими знаннями, крім первісного способу землеробства. Фахівців, яких готували Горигорецький інститут і Петровська сільськогосподарська академія, явно бракувало Петрункевич І. Зазнач. твір. С. 78..

Приступаючи до вирішення освітнього питання, земства спрямували свої зусилля на надання загальноосвітніх, а вже потім спеціальних сільськогосподарських знань та практичних навичок і умінь. Більшість земств відразу розпочали свою діяльність зі створення шкільної освіти, розбудови її мережі та пошуку вчителів. Не можна не помітити, що одним із перших кроків земств було поліпшення матеріального забезпечення учителів народних шкіл. Результатом стало, як зауважив той же Іван Петрункевич, заповнення земських шкіл добросовісними педагогами, відданими своїй справі. Вони не тільки навчали дітей, а й переконували дорослих, що освіта важлива для поліпшення їхнього становища . На відміну від міністерства народної освіти, земства розглядали школу, як важливий соціальний чинник для подолання багатьох негараздів місцевого життя й уважали, що неосвіченість породжує байдужість та невпевненість населення.

При заснуванні земських шкіл відразу постала проблема мови викладання. Про необхідність навчання дітей у початкових народних школах українською мовою заговорили на повних голос дворяни-гласні (П. Зелений, В. Леонтович), педагогиня С. Русова та інші, які апелювали до рідної мови, як до дієвого засобу просвіти, без якої годі було піднести загальнокультурний і професійний рівень місцевої людності Там само. С. 160. КалиниченкоН. П., Ільченко Ж. Д. Роль земств у впровадженні навчання рідною мовою в народних школах України (кінець ХІХ -- початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. 1994. № 1. С. 42-74.. Було підмічено, що при викладанні українською мовою діти швидше вчилися читати й успішніше навчалися. Однак самі селяни не поспішали оволодівати знаннями українською мовою, адже з їхнього погляду вона була “мужицькою”, а вони прагнули досягти панського становища, де переважали російська або польська мови Портнова Т. Любити і навчати: селянство в уявленнях української інтелігенції другої половини ХІХ століття. Дніпропетровськ: Ліра, 2016. С. 93.. Підтримуючи якісну освіту, й водночас економлячи кошти, земства почали відмовлятися фінансувати церковно-парафіяльні школи. Винятки були лише тоді, коли про це просили самі сільські громади.

На початку ХХ ст. земства взяли напрям на будівництво земських шкіл у стилі українського архітектурного модерну, що його напрацював Олексій Сластіон. Школи, споруджені за його проєктами, мають характерні ознаки -- шестикутні вікна і вежі, а також цегляний декор на фасаді, що повторював український народний візерунок.

Серед загальноосвітніх навчальних закладів не можна не назвати Єлисатетградське реальне училище відкрите земством, а не міністерством народної освіти, як всі інші реальні училища в Російській імперії. Воно було єдиним таким у всій державі, бо розбудувалося за рахунок самооподаткування дворян-поміщиків, а повітове і губернське земство, своєю чергою, не шкодувало коштів на його утримання. Земцям доводилося не раз захищати у Петербурзі самобутність цього навчального закладу. Правління училища очолював місцевий дворянин М. Бракер, а серед членів були повітові земці-дворяни К. Соколов-Бородкін, К. Михальчи та О. Любович. Навчальний заклад мав сім класів, де навчалося до 300 учнів, частина з них була із сільської місцевості й отримувала стипендію від земства. Високий рівень навчання забезпечувала пристойна бібліотека (майже 4 тис. томів книг і періодичних видань), кабінети природничих наук і художній, хімічна лабораторія, метеостанція, рисувальні класи Общий отчёт Елисаветградской уездной земской управы за 1883 г. Елисаветград: Тип. А. М. Гольденберга, 1884. С. 7, 17, 19, 156-176. Журналы Глуховского уездного земского собрания за 1891 год. Глухов, 1892. С. 51-52..

Земства, йдучи назустріч інтенсивному землеробству, приступили до масового поширення спеціальних знань про ефективне ведення сільського господарства. Так, Бердянське земство ініціювало запровадження уроків ручної праці у земських школах, відкриття класів садівництва і городництва, бджільництва. Для підтримки учителів, які бралися навчати цих навиків, воно запровадило надбавку до зарплати за п'ятирічну добросовісну педагогічну працю. Водночас полтавчани влаштовували літні курси садівництва і городництва, на яких отримували знання сільські вчителі. Це починання підтримало чимало земств. Згодом такі курси були схвалені попечителем Київського навчального округу і міністерством державних маєтностей. Глухівський предводитель дворянства Г. Шліппе, залучивши земські 300 руб. та благодійні кошти, ініціював у 1884 р. закладання при школах садів і городів. Цей задум прийшовся до вподоби, і при багатьох школах зайнялися цією справою аби навчати дітей раціональному садівництву і городництву .

Прагненням надати дітям ремісничі спеціальності, земства хотіли зробити селян менш незалежними від несприятливих обставин. Ішлося про те, щоб селяни могли вільно розбиратися в сільськогосподарському реманенті та самостійно ремонтувати його за потреби. Хоча ремісничі школи далеко не завжди приносили очікувані результати. Інколи доводилося їх закривати, як це відбулося у м. Ногайськ, де вивчали ковальсько-слюсарну, токарську і колісну справу Постановления Бердянского уездного земского собрания очередной сессии созыва 7 октября 1890 года. Бердянск: Типография Г. А. Эдигера, 1891. С. 246, 263, 266..

Інакше розв'язувалися питання фахової підготовки кваліфікованих працівників сільського господарства у Таврійській губернії, де більшість навчальних закладів такого спрямування відкривалася у поміщицьких маєтках. Керівництво ними здійснювали комітети, у складі яких були представники від земства. Кілька сільськогосподарських шкіл -- Обіто- чинська, Лук'янівська, Ейгенфельдська, Євпаторійська -- відкрили повітові земства. До ремісничих шкіл варто додати і короткотермінові сільськогосподарські курси, дослідні ферми, які утримувалися із земських асигнувань Березняк Я. В. Зазнач. твір. С. 52, 58, 60.. На Полтавщині популярністю користувалося ремісниче училище у с. Дігтярі, для заснування якого Григорій Галаган віддав 19 дес. землі. Він же подарував училищу паровий двигун. Незабаром його учні почали отримувати замовлення на виготовлення труб Краткий очерк экономических мероприятий земств 23 губерний России: (1865-- 1892 гг.). С. 53.. Технічні училища, що почали відкриватися наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. отримували від земств суттєві субсидії. Так, для утримання Кам'янець- Подільського восьмикласного училища губернське земство виділяло 4,2 тис. руб. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/13 учебный год. Киев: Тип-я И. Н. Кушнерев и К, 1913. С. 205.

Суттєву роль відігравали і сільськогосподарські виставки, для проведення яких часто використовували будинки дворянських зібрань. Так було у Сімферополі, коли виставковий комітет на чолі з губернським предводителем дворянства таємним радником А. Казначеєвим, організував 1875 р. показ експонатів із виноробства, садівництва та городництва Березняк Я. В.Зазнач. твір. С. 113.. Херсонську сільськогосподарську і промислову виставку 1890 р. ініціювало місцеве земство, яке для її проведення створило комітет із 14 осіб, серед яких переважали дворяни-землевласники та вчені-аграрії ЛінднерР.Підприємці і місто в Україні, 1860-1914 рр. (Індустріалізація і соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / За ред. О. М. Доніка. Київ-Донецьк: Ніка, 2008. С. 396..

Питання поширення передового досвіду господарювання набирало особливої ваги. У Херсонському земстві воно проявилося заміною кінних перегонів виставками великої рогатої худоби під час ярмарків. Були укладені правила проведення таких виставок, зокрема щодо того, як потрібно демонструвати рогату худобу. Звіти про виставки публікувалися

у місцевій періодиці Систематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания. С. 367.. Відтак сільськогосподарські виставки почали регулярно влаштовувати під час осінніх ярмарків, аби з досягненнями ознайомилося якнайбільше селян. На базі поміщицьких маєтків земства організовували пункти для злучання тварин, аби досягти поліпшення порід коней і волів, оскільки саме вони були головною робочою силою в домашньому господарстві.

Немало земств розгорнуло видавничу діяльність, щоб інформувати господарів про нові сільськогосподарські культури, агрономічні досягнення, боротьбу за високі врожаї, превентивні заходи із запобігання та поширення хвороб, дотримання правил пожежної безпеки Краткий очерк экономических мероприятий земств 23 губерний России: (18651892 гг.). С. 20, 31; Шандра В.Видавничі практики земств українських губерній Російської імперії // Видавничий рух в Україні: середовища, артефакти: Доповіді та повідомлення ІІ Міжнародної наукової конференції (Львів, 29 жовтня 2021). Львів, 2021. С. 57-60. Романюк Н. Й. Зазнач. твір. С. 273. Проць Н. В. Зазнач. твір. С. 174..

Певно, що за цими прагматично-практичними заходами стояли місцеві землевласники, які потребували освіченого працівника, бо в їхніх маєтках вже з'являлися сільськогосподарські машини, обслуговування яких вимагало відповідних знань та навичок. Збільшення врожайності земельних угідь за рахунок сівозмін, удобрення, знищення шкідників також потребувало знань. Практикували земства й залучення до практичної роботи агрономів аби вони, отримавши нові знання на дослідних полях і селекційних станціях у Браницьких, Бобринських, Тишкевичів,передавали їх ширшому загалові .

Також виникали й інші ідеї, спрямовані на зростання рівня розвитку культури селянського землеробства. Наприклад, гласний харківського губернського земства, спадковий дворянин Микола Ковалевський, рекомендував зібранню створити губернську і повітові сільськогосподарські установи. Вони б розповсюджували землеробські знаряддя і машини, сприяли б продажу якісного насіння, влаштовували парувальні пункти для тварин тощо. Членами цих установ були б земці та ті, хто перебувавна земській службі. Проєкт М. Ковалевського отримав підтримку і схвалення гласних .

Водночас держава, закріплюючи за земством місцеве господарювання, спеціальною статтею положення 1864 р. поклала на нього контроль за місцевими губернським шляхами, вважаючи, що їх благоустрій та утримання в належному стані мають бути першочерговими ПСЗ РИ. 2-е изд. Т. 39, отд. 1:1864. № 40457. С. 9.. Ішлося про ґрунтові дороги місцевого значення. До них додавалися різні мости, переправи та гаті. Незабаром земства включилися у прокладання шосе та боротьбу за залізниці, котрі держава вважала надійним засобом транспортування вантажів для розвитку торгівлі й економіки загалом.

Ставлення землевласників до утримання доріг було неоднозначним. Відстоюючи приватне право на землю, поміщики вимагали від земства відшкодування, якщо шляхи пролягали через їхні угіддя. Так, граф Д. Остен-Сакен поставив земській управі вимогу про заборону поштарям і чумакам довільно користуватися його польовими дорогами. Земство доручило їх охорону сторожу. До того ж це змусило земського землеміра описати степові шляхи в повіті та нанести їх на карту Систематический свод постановлений Елисаветградского уездного земского собрания. С. 232.. Землевласник О. Гаєвський звернувся до земства з проханням надати йому 1500 руб на облаштування греблі через р. Кагамлик. Із подібним проханням зверталися й інші поміщики. Земство відмовило, вважаючи, що поміщики переслідують власні господарські потреби Там же. С. 238.. Експлуатація мосту через Буг у районі Кантакузівки і Вознесенська, спорудженого до запровадження земств, потребувала коштів, але дворяни вважали для себе неприйнятними запропоновані кондиції і відмовилися брати участь у його утриманні Там же. С. 273.. Через такі та подібні відмови земству доводилося самостійно планувати шосейні шляхи. При їх прокладанні враховувалося розміщення сіл. Принаймні, так вчинила Бердянська повітова управа, коли проєкту- валадорогу до порту, якою безпосередньо могли користувалися 25 сіл. Оскільки власних коштів не вистачало, то управа сподівалась на фінансову підтримку від держави, яка також була зацікавлена у розвитку транзитних торгівельних шляхів Постановления Бердянского уездного земского собрания очередной сесии созыва 7 октября 1890 года. С. 186.. Помітними були успіхи земства у спорудженні шосейних шляхів у Криму. 1906 р. закінчено спорудження Євпаторійського шосе (між Євпаторією і Кара-Тобе між Кара-Тобе і Кізільяр), будівництво якого розпочалося в 1901 р. Постановления Евпаторийского чрезвычайного уездного земского собрания 2324 февраля, 29 июня 1906 года и ХLIочередного того же года 27 сентября -- 4 октября 1906 г. Евпатория: Тип. М. Л. Мурованского, 1907. С. 116.

Водночас земства намагалися дбати про стан мостів, особливо у тих місцевостях, де вони відігравали основну роль у перевезенні збіжжя. Наприклад, Бердянське земство тримало під контролем усі мости на р. Юшанли, займаючись як ремонтом існуючих, так і спорудженням нових Постановления Бердянскогоуездного земского собрания очередной сесии созыва 7 октября 1890 года. С. 52.. У 1872 р. воно клопоталося перед урядом про концесію на спорудження залізниці від Бердянська до Оріхова для з'єднання з Лозово- Севастопольською залізницею. Вона б привнесла у місцеве господарювання новий струмінь, пожвавила його розвиток, сприяла б торгівлі збіжжям. За прикладом інших, земство обрало комісію на чолі з предводителем дворянства СпиридономЛампсі. Заручившись підтримкою комерційних домів, котрі торгували з іноземними портами, він розпочав шукати різні можливості для побудови залізничної гілки Постановления Бердянского чрезвычайного уездного земского собрания созыва 16-23 февраля 1872 г. Бердянск: Земская типография, 1873. С. 13-14, 117. Жихарев С. Проблемы железнодорожного строительства в деятельности органов

земского и дворянского самоуправления Полтавской губернии (1860-е -- начало 1880-х гг.) // Російська імперія у ХІХ -- на початку ХХ ст. / Під ред. О. Стрілок, О. Приходьон; автори передмови К. Ячменіхін, Л. Сеніна. Чернігів: видавець Лозовий В. М., 2014. С. 428-446..

Полтавське губернське земство відразу включилося у боротьбу за залізниці, бо державний план їх спорудження не враховував місцеві інтереси, які полягали у вивезенні збіжжя до Чорноморських портів. Створений залізничний комітет, спираючись на пропозиції поміщиків, повітових земських зібрань, наполягав, аби залізниця проходила через усі торговельні центри і з'єднувала їх із західними губерніями, Москвою і морськими портами. Земські депутати на чолі з головою губернської земської управи Левом Томарою доводили у Петербурзі, що спорудження залізниці Ромни-Кременчук конче необхідно. Однак їхнє клопотання уряд не взяв до уваги через фінансові труднощі. Тоді свої зусилля земці об'єднали з дворянською корпорацією, виробили чіткий план впливу на уряд і подали його на розгляд Олександру ІІ. Отримавши чергову відмову, створили будівельний комітет для спорудження залізниці власними силами. Врешті-решт, держава пішла назустріч земству і 1885 р. взялася за спорудження Ромни-Кременчуцької залізниці, яка ліквідувала відокремленість Полтавської губернії і сприяла модернізації її економічногорозвитку .

Земствам належить ініціатива переходу на всестановий прибутковий податок замість подушного, розміри якого були значно вищими ніж у європейських державах, а також переведення натуральної повинності в грошовий еквівалент. Голова Харківського повітового земства дворянин Є. Гордієнко ще в 1866 р. висловився про заміну натуральних повинностей грошовими Проць Н. В. Зазнач. твір. С. 162.. У Катеринославській губернії за ініціативи дворян- гласних Миколи Корфа і Дмитра Гнєдіна було переглянуто виконання натуральних повинностей, зокрема поштової, із перетворенням їх на грошові Веселовский Б. Б.История земства за сорок лет. Т. 3. С. 79., тоді як інші земства відмовлялися від такого кроку. Зокрема Харківське, після вагань, все ж пішло на поводі богодухівського предводителя дворянства, титулярного радника Михайла Карпова, який вважав, що такі рішення земства є протизаконними Там же. С. 81.. У Єлисаветградському повіті, сільське господарство якого потерпало від гризунів, аби врятувати врожай вдалися до кількох способів їх знищення. Найефективнішим стало запровадження “ховрашкової повинності”. 17 гласних-землевласників Олександрівського повіту Катеринославської губернії, не зобов'язані за законом відбувати натуральну підводну повинність, за власним бажанням взялися її виконувати разом із особами податного стану Сборник постановлений первого очередного Александровского уездного земского собрания 20-23 октября 1866 г. Санкт-Петербург, 1867. С. 94. Це: граф Канкрін, барон Корф, Товбич, І. Миргородський, Нестелій, Синегуб, Буницький, Булатов, Слоновський, Коростовцев, Горлинський, М. Миргородський, Марк, Гнєдин, Фон-Шварц, Самой- ленко, Свіягін, Алієв.. Дворянин О. Оболенський -- гласний полтавського земства, -- переймаючись надходженням коштів пропонував переглянути умови сплати “питейного” збору, аби він надходив до земської скарбниці Краткий очерк экономических мероприятий земств 23 губерний России: (18651892 гг.). С. 50..

Земства першими приступили до масового страхування як однієї з форм охорони майнових і особистих інтересів власників, тих, хто, сплачуючи внески до страхових організацій, могли відшкодувати втрати, що виникали внаслідок стихійних лих та нещасних випадків. Популярності набуло страхування худоби, яку масово вирощували на півдні. Тут його ініціював голова Катеринославської повітової управи, великий місцевий землевласник П. Миклашевський Веселовский Б. Б. История земства за сорок лет. Т. 4. С. 272..

Немало земців-гласних, дворян за походженням, займалися справами медицини. Так, Вадим Сільверсван, тільки-но став гласним Херсонського губернського земства, ініціював будівництво психіатричної лікарні, а згодом став її куратором Діяльність земських установ на Херсонщині. 1865-1920. С. 546.. Багато починань земських службовців спрямовувалося на використання місцевих ресурсів, зокрема чимало уваги приділялося пропаганді артезіанських колодязів Постановления Бердянскогоуездного земского собрания очередной сессии созыва 7 октября 1890 года. С. 192.. На сьогодні, завдяки дослідженням, стало незаперечним фактом, що земські інституції влади створили мережу лікарень, які могли надавати медичну допомогу усьому населенню Див., наприклад: ЦіборовськийО. М., Сорока В. М.Перехід лікарської справи у Київській губернії до земської медицини та його результати // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2016. № 1 (67). С. 50-60..

Дворяни-землевласники не скупилися на встановлення у своїх господарствах новітніх засобів зв'язку. Землевласник Євпаторійського повіту дворянин П. Попов звернувся до управи щодо відкриття у його маєтку “Караджа” поштово-телеграфного відділення та налагодження щотижневого поштового сполучення між Євпаторією і Караджею, необхідного для всього місцевого населення. Причому основні витрати Попов брав на себе Постановления Евпаторийского чрезвычайного уездного земского собрания 22 мая 1899 года и XXXIV очередного того же года. Евпатория: Тип. М. Л. Муро- ванского, 1904. С. 117..