Європейська торгівля з арабським сходом у УШ-Х ст.: роль слов’ян і Русі

Отже, за свідченнями джерел, головну роль у ранньосередньовічній торгівлі з арабським Сходом відігравали слов'яни і руси. Вони прокладали водні і суходільні маршрути трансконтинентальної магістралі між Європою і Азією. Водний шлях на схід до Чорного моря співпадав з Шляхом з варяг у греки, а далі пролягав через Чорне і Азовське моря, Дон і Волгу. Він почав формуватися у VIII ст., що засвідчують скарби арабських дирхемів у Східній Європі, а найінтенсивніше функціонував у !Х-Х ст. На початку XI ст. внаслідок німецької експансії в землі поморських слов'ян і ослаблення халіфату східний шлях втрачає своє значення. Проте торгівля з Руссю продовжувала відігравати вагому роль в економіці південнобалтійських міст і в ХІ, і навіть у ХІІ ст., коли балтійські магістралі опанувала німецька Ганза. Так, після того як у 1157 р. дани пограбували руський флот у Шлезвігу і руська торгівля з містом припинилася, воно занепадає80.

Сучасні прихильники норманської теорії визнають, що у УІІІ-ІХ ст., коли активно розвивалася європейсько-арабська торгівля, скандинави не мали чим торгувати зі Сходом81. Як свідчать арабські джерела, всі необхідні товари у східні країни постачали слов'яни і руси, через землі яких, а також через Волзьку Болгарію і Хозарію пролягали головні торговельні шляхи, що сполучали азійські і європейські ринки. Так, Ібн Хаукаль пише: “все, що вивозиться з їх країни (Хозарії), привозиться з країни Русів і Булгар. Так само і хутра видри, які вивозять в різні країни”82. У УІІІ-ІХ ст. через торговельні центри південнобалтійських слов'ян до Русі, а з неї - до Булгара і далі до країн арабського Сходу, потрапляла продукція морського і мисливського промислів, бурштин і такий відносно рідкісний товар, як каролінгські мечі83. Роль центрів слов'янського Помор'я як посередників у міжнародній торгівлі франків ще більше зросла від середини ІХ ст., коли почалися піратські походи данів, які унеможливили торгівлю через Північне море84.

Важливою перевальною базою європейського експорту на арабський Схід було місто Булгар на Середній Волзі. За інформацією Ібн-Хаукаля, до 969 р., коли руси зруйнували місто (мається на увазі похід князя Святослава), воно відігравало важливу торговельну роль і було гаванню Русі85. За даними аль- Мукаддасі (Х ст.) “(хутра) соболя, білки, горностая, куниці, лисиці, бобрів, зайців... віск, стріли, велику рибу, високі шапки, риб'ячий клей, риб'ячі зуби [ікла моржа - О. Щ. ], бурштин, мед, горіхи, соколів мечі, кольчуги, березу, рабів, овець, велику рогату худобу - усе це (везуть) із Булгара”86.

Повідомлення арабських авторів дають також уявлення про масштаби і географію континентальної торгівлі слов'ян і русів. За інформацією Ібн Хаукаля (Х ст.), який побував в Іспанії і Італії, руси доставляли хутра в Андалузію. “Більша частина хутра і найкраща, - вказує Ібн Хаукаль, - здобута в країні Русь”87. Дослідниця Надєжда Нєфьодова, ототожнивши близькі за написанням топоніми, що позначали малоазійську Анатолію (Андалус) і піренейську Андалузію, Иван Лебедев, Последняя борьба балтийских славян против онемечения, ч. 2. (Москва: Университетская тип. (Катков и К), 1876), 175. Сойер, Эпоха викингов, 4. Гаркави, Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 219. Див.: Щодра, “Між норманізмом і антинорманізмом: дискусії про походження Русі у світлі археологічних джерел”, 724-726. Сойер, Эпоха викингов, 16. Там само, 218. Ал-Мукаддаси, “Лучшее разделение для познания климатов”, Древняя Русь в свете зарубежных источников, 95-96. Гаркави, Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 219. висловила припущення, що слов'яни доставляли хутра в малоазійську провінцію Візантії Надежда Нефедова, Куда ездили древние русы - в Андалузию или Анатолию? Советское Востоковедение 4 (1958), 113-115.. Ця версія набула поширення в історіографії Рыбаков, Киевская Русь и русские княжества ХІІ-ХІІ вв., 240-242; Олена Сидоренко, Українські землі у міжнародній торгівлі (ІХ -- сер. XVII ст.). (К.: Наукова думка, 1992), 8., попри зауваження сходознавця Вольфа Бейліса, що Ібн Хаукаль мав на увазі саме іспанську Андалузію, до якої, за повідомленням арабського автора, руси потрапляли через чорноморську протоку, Егейське і Середземне моря Вольф Бейлис, “Народы Восточной Европы в кратком описании Мутаххара ал-Макдиси (Х в.)”, Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы 2. (Москва: Наука, 1969), 308.. Про походи русів у торговельних справах “в країну Андалусію, Рим, Візантію і Хазарію” повідомляє також аль-Масуді Гаркави, Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 131.. Навряд чи, згадавши у переліку країн Візантію, він би виокремлював ще й малоазійську провінцію імперії. Торговельні зв'язки з Андалусією підтверджують арабські монети західного андалуського карбування, виявлені у скарбах, слов'янського Помор'я Херрман, “Ободриты, лютичи, руяне”, 352-353., куди вони могли потрапити з Русі.

Домінування слов'ян і русів у середньовічній торгівлі хутром, підтверджується лінгвістичними джерелами, зокрема запозиченнями в європейських мовах зі слов'янської слів, що означають цінне хутро. Наприклад, у старофризькій мові слово “сопа” (монета) походить від слов'янського “куна”, що означало хутряну грошову одиницю; німецьке “zobeГ походить від слов'янського “соболь” Херрман, “Славяне и норманы в ранней истории Балтийского региона”, 103; Макс Фасмер, Этимологический словарь русского языка, т. 2. (Москва: Прогресс, 1986), 417.

* Сучасні дослідники вважають, що насправді йдеться про хутро бобра (Татьяна Калинина, “Заметки о торговле в Восточной Европе по данням арабских учених ІХ-Х вв.”, Древнейшие государства Восточной Европы. 1998 (Москва: Восточная литература. 2000), 115 (прим. 37).. Дослідники вважають, що слов'янська торгівля хутрами була відома ще від античних часів; про неї, зокрема, згадують Маркіян Гераклейський (IV ст.) і Йордан (VI ст.) Забелин, История русской жизни с древнейших времен, 155-157..

Інформація писемних і археологічних джерел свідчить, що ранньосередньовічна міжнародна торгівля, яка пов'язувала Балтику і європейський Захід з арабським Сходом і Візантією виникла як слов'янське явище. Розвинута мережа комунікацій сприяла розвитку торговельних зв'язків поморських слов'ян з Руссю. Торговельні маршрути на Правобережжі проходили через землі хорватських і волинських племен, і включали річкові та суходільні шляхи. Водний шлях з Вісли до Чорного моря, окрім маршруту Західний Буг - Прип'ять - Дніпро, міг також пролягати через Прут і Дністер. Постійні контакти Побужжя з Балтикою тривали до 1018 р., коли цей шлях заблокував польський король Болеслав І Юрій Диба, “Словенська” та “Лехітська” групи слов'ян у переліках народів Повісті временних літ й проблема початків Русі”, Хроніки Лодомерії 1. (2016), 78..

Якщо зі слов'янських земель і Русі до країн арабського Сходу експортували в основному продукцію промислів і ремесел, то головним східним імпортом для слов'ян і Русі у той час була арабська срібна монета. Вона забезпечувала потреби внутрішньої і зовнішньої торгівлі та ремесла Всеволод Потин, “Русско-скандинавские связи по нумизматическим данным (Х-ХП вв.)”, 66; Валентин Янин, Денежно-весовые системы русского средневековья. Домонгольский период. (Москва: Изд-во Московского у-та, 1956), 87-90.. Про розвиток виробничої економіки Русі в першій половині ІХ ст. свідчить початок карбування власної монети. Виявлена у скарбах срібла в Подонні, вона була наслідуванням арабських дирхем. Монета руського карбування складає четверту частину (86 монет) Девицького скарбу (знайдений в Воронезькій області), який містить 299 монет. Найпізніша з них датується 837-838 рр. Галкина, Тайны Русского каганата, 223-224.. Руські “дирхеми” виготовлялися з якіснішого срібла і мали більшу вагу, ніж арабські аналоги. На монетах був особливий рунічний напис і, як вказує дослідниця Олена Галкіна, це були не скандинавські руни, і знак, що нагадував тризуб Рюриковичів. Отже, ця символіка з'явилася в Русі за кілька десятиліть до так званого прикликання варягів і не пов'язана зі скандинавами. Срібна монета руського карбування свідчить про існування у русів уже на початку ІХ ст. власного монетного двору. Численні скарби Подоння дали дослідникам підстави для висновку, що “на півдні СхідноЄвропейської рівнини в ІХ ст. провідна роль в поширенні східних монет і, очевидно, в торговельних операціях з країнами Сходу, належала Руському каганату” Валентин Седов, Древнерусская народность: историко-археологические исследования. (Москва, 1999), 75., який у той час був “самостійною торговельною державою, через яку проходила самостійна магістраль” Галкина, Тайны Русского каганата, 221..

Землями Лівобережжя пролягав також суходільний торговельний шлях до волзького Булгара. Його маршрут позначений кам'яними городищами у верхів'ях Сіверського Дінця, Оскола і на Середньому Доні. В історіографії усталилася думка, що їх збудували хозари для захисту від русів. Однак правдоподібнішою є версія, що фортеці були збудовані русами. Якби фортеці будували хозари, то вони б спорудили їх не на правому, а на лівому березі Дону, щоб ріка становила додатковий захисний рубіж. Окрім того, будівельна техніка фортець істотно відрізняється від техніки спорудження хозарського Саркела Цветков, Поход русов на Константинополь в 860 году и начало Руси, 83-84.. Численні кам'яні фортеці (лише на Сіверському Дінці збереглися руїни одинадцяти) вказують, що в першій третині ІХ ст. лісостепова і степова зони Лівобережжя аж до Дону входили до складу Русі.

Версію про руське походження кам'яних замків підтверджує інформація арабського географа Ідрісі. Використавши твори мусульманських письменників, які не дійшли до нас, він описує лівобережні володіння Русі, зокрема торговельні шляхи, що функціонували тут до початку ХІ ст., до занепаду торгівлі з арабським Сходом. За даними Ідрісі, кордон Русі починався на півшляху між Булгаром і Києвом. Шлях з Києва до Булгара він вимірює не в милях і днях, як, наприклад, віддаль від Булгара до Ітиля, а в поштових станціях (манзилях). Це свідчить про існування на Лівобережжі системи комунікацій, до якої, очевидно, і входили кам'яні фортеці. Вони одночасно були мережею торговельних станів. Ідрісі повідомляє, що від Булгара до кордонів Русі - 10 станцій, а до Києва - 20 станцій Див.: Рыбаков, Киевская Русь и русские княжества ХІІ-ХІІвв., 229.. За підрахунками Б. Рибакова, шлях з Булгара до Києва, що становив близько 1 500 км, купецькі каравани могли пройти за 1-1,5 місяці. Він вказує на добру облаштованість західної руської частини магістралі, на численні городки на її маршруті, розташовані на схід від Києва Там само, 229-233.. Їх розвинута мережа свідчить про активну участь Руської держави у формуванні магістралі і в розвитку східної торгівлі.

На думку І. Коновалової, описаний Ідрісі суходільний торговельний шлях між Києвом і Булгаром почав функціонувати в першій половині Х ст Там само, 131-132.. Проте археологічні і нумізматичні джерела, зокрема срібні скарби Подоння і залишки фортець, дають підстави для висновку, що він діяв уже в першій третині ІХ ст.

З Русі арабське срібло у великій кількості поступало до південнобалтійських слов'ян. У слов'янське Помор'я потрапляли також рідкісні предмети китайського, індійського та іранського виробництва. Номенклатура 25 ранніх скарбів на території Русі, датованих кінцем УІІІ - першою третиною ІХ ст., і номенклатура синхронних скарбів Помор'я є подібною, тоді як номенклатура ранніх скандинавських, зокрема, готландських скарбів відрізняється від скарбів слов'янського Помор'я і Русі великим відсотком англійських денаріїв Див.: Потин, Древняя Русь и европейские государства в Х-ХІІІ вв. Историко-нумизматический очерк, 61-64; 66, 71 (прим. 42).. Це є ще одним аргументом для висновку, що партнерами русів в балтійській торгівлі були поморські слов'яни. Як свого часу вказував Валентин Янін, торговельні зв'язки між південнобалтійськими і східними слов'янами здійснювалися безпосередньо і були “по суті внутрішньослов'янськими зв'язками, які розвивалися без помітної участі скандинавів” Янин, Денежно-весовые системы русского средневековья, 89..

Якщо через Русь в слов'янське Помор'я поступало арабське срібло, то через міста слов'янського Помор'я в Русь ішов основний потік германських денаріїв. Доказом цього є найбільші скарби західноєвропейської монети Х-ХІ ст., виявлені лише на південнобалтійському узбережжі і на території Русі Потин, Древняя Русь и европейские государства в Х-ХІІІ вв., 68-69, 155.. Нумізматичні джерела свідчать про торговельні зв'язки поморських слов'ян з німецькими землями та їх важливу посередницьку роль у торговельному транзиті між Західною Європою і Руссю.

Окрім археологічних та нумізматичних джерел, існують і писемні докази контактів слов'янського Помор'я з Середнім Подніпров'ям, зокрема, “Сага про Тіндрека Бернського” (ХІІІ ст.) Александр Веселовский, “Русские и вильтины в саге о Тиндреке Бернском”, Кузьмин А. Г. Откуда есть пошла Русская земля, кн. 1. (Москва: Молодая гвардия, 1986): 573-632.. Описуючи події, що відбувалися у ІХ ст., вона вказує на тісні зв'язки між південнобалтійським союзом вільців (лютичів) і Руссю Кузьмин, Начало Руси, 356.. Про торговельні зв'язки Помор'я зі Східною і Південною Європою в середині Х ст. повідомляє також єврейський купець із Кордови Ібрагім ібн Якуб. За його інформацією товари поморських слов'ян “доходять морем і сушею до русів і до Константинополя” Ибрагим ибн Йа'куб, “Книга путей и стран”, Древняя Русь в свете зарубежных источников, т. 3, 80.. Водночас з Русі на Балтику експортували ремісничі вироби і зерно. Так, на думку дослідників жито, знайдене у данській фортеці Фюркате, було східноєвропейським імпортом Херрман, “Славяне и норманы в ранней истории Балтийского региона”, 105.. Руським експортом були також ювелірні вироби в техніці зернь і філігрань, переплетені гривни (шийні прикраси) Валентин Седов, “Племена Восточных славян, балты и эсты”, Славяне и скандинавы, 181.. За даними Раффельштеттенського статуту руські купці торгували також медом, кіньми і рабами Древняя Русь в свете зарубежных источников, т. IV, 34.. Це ж джерело свідчить, що на початку Х ст., після появи у Подунав'ї угрів, вони прибували в Баварію разом із моравськими торговцями з півночі - з Праги, тобто, у той час почав формуватися торговельний шлях Київ - Краків - Прага - Регенсбурґ.

Важливу роль у міжнародній торгівлі УІІІ-ІХ ст. відігравала Великоморавська держава. За свідченням Перського Аноніма, одним із торговельних центрів, розташованих на порубіжжі руських і моравських володінь, було хорватське місто Хордаб [його назву перекладають також “Хортаб”, “Хурдаб”, “Джарваб”, “Джарват”, “Уртаб” - О. Щ. ] “Пределы мира от востока к западу”, Древняя Русь в свете зарубежных источников, т. 3. (Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009), 54.. На думку В. Крюкова, правильна арабська форма назви міста “Хурват”. Про нього згадують Ібн Русте (Х ст.), аль-Масуді, Гардізі (ХІ ст.). За їх інформацією, місто було столицею і резиденцією правителя. Гардізі повідомляє, що у Хурваті щомісяця впродовж трьох днів відбувалися торги Крюков, Писемні джерела арабського халіфату ІХ-Х ст., 20; Гардизи, “Краса повествований”, Древняя Русь в свете зарубежных источников, т. 3, 58.. Тобто, Хурват був важливим адміністративним і торговельним центром Русі.

В історіографії поширена думка, що у повідомленні Ібн Русте про правителя Хурвата вислів “Світмалік” треба розуміти як особисте ім'я (Святополк). Її прихильники вважають, що Хурват був столицею великоморавського князя Святополка (870-894 рр.), до володінь якого входила частина хорватських земель Крюков, Писемні джерела арабського халіфату ІХ-Х ст., 20; Леонтій Войтович, “Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного”, Нартекс. Byzantina Ukrainensis, т. 2. (Харьков: Майдан, 2013), 78.. Однак переконливішою видається версія Леонтія Войтовича, на думку якого навряд чи резиденція Святополка Великоморавського могла бути у розташованому на східній окраїні Великої Моравії Хурваті. Місто було насамперед торговельним центром і, ймовірно, столицею одного з хорватських князів Леонтій Войтович, “Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного”, 78.. Слушним є також припущення Б. Рибакова про те, що “Світмалік” - це не ім'я правителя, а титул “світлий князь”. Аналогічний титул (“світлі князі”) є в русько-візантійському договорі 911 р. Борис Рыбаков, Киевская Русь и русские княжества ХІІ-ХІІІ вв., 93..

Дискусійною є проблема локалізації Хурвата. В історіографії існує декілька її версій. Й. Маркварт свого часу вважав, що місто розташовувалося на території Кракова Jozef Marguart, Osteuropдische und ostasiatische Streifzьge. (Leipzig, 1903), 471., український археолог Орест Корчинський локалізує його в Стільську Орест Корчинский, “Городище-гигант в предгорьях Украинских Карпат”, Труды V Международного конгресса славянской археологии, т. 3. (Москва: Наука, 1987), 11-15.. На думку Л. Войтовича, густа мережа хорватських городищ ІХ- Х ст. на Буковині свідчить, що тут проходили важливі торговельні шляхи і є підставою для локалізації Хурвата у верхів'ях Прута, так само як і вказівка аль-Масуді, що місто було розташоване на ріці Рута, яка тече з гори Леонтій Войтович, “Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного”, 78.. Дослідник вважає, що під рікою Рутою треба розуміти Прут, витоки якої починаються на схилі Говерли. Назва ріки і вказівка про витоки Рути є аргументами на користь її локалізації в Карпатському регіоні.

Уточнення перського Аноніма, що з міста Артаб, у якому вбивають іноземців, вивозять багато цінних клинків для мечів і мечів “Пределы мира от востока к западу”, 55-56. теж може бути аргументом для локалізації Артанії в землях хорватів, через які проходили міжнародні шляхи, зокрема, шлях з Праги до Києва. Хорватську локалізацію Артанії підкріплюють також повідомлення Ібн Хаукаля і Ідрісі про те, що мешканці Артанії для торгівлі спускаються по воді Гаркави, Сказания мусульманських писателей о славянах и русских, 193, 220., й інформація Ідрісі, що в Артанії була укріплена гора Анатолий Новосельцев, “Восточные источники о восточных славянах и Руси Vt-ІХ вв.”, Анатлий Новосельцев, Владимир Пашуто, Лев Черепнин и др. Древнерусское государство и его международное знечение. (Москва: Наука, 1965), 413. [фортеця і митниця Тустань? - О. Щ. ]. За припущенням Л. Войтовича, Артанією або загадковим третім руським племенем могли бути маловідомі для арабських купців мешканці західних околиць Русі - хорвати Леонтій Войтович, “Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного”, 78.. Очевидно, що хорватська версія Артанії має вагоміші аргументи, аніж інші сучасні гіпотези, зокрема ті, які локалізують Артанію на півночі Східної Європи, зокрема, на острові Сааремаа Кузьмин, Начало Руси, 290; Елена Галкина, Аполлон Кузьмин, “Русский каганат и остров руссов”, Славяне и Русь: Проблемы и идеи. (Москва: Флинта, Наука, 1998), 466. або на Рюгені Николай Трухачев, “Попытка локализации Прибалтийской Руси на основании сообщений современников в западноевропейских и арабских источниках Х-ХШ вв.”, Древнейшие государства на територии СССР. 1980. (Москва: Восточная литература, 1982): 168-175.. Оскільки Ідрісі вказує, що Артанія розташовувалася між Куявією і Славією Новосельцев, “Восточные источники о восточных славянах и Руси УІ-ІХ вв.”, 413., то локалізація другої групи Русі (Славії), на наш погляд, можлива у Побужжі, у землях дулібів-волинян, через які, як і через землі хорватів, проходили важливі міжнародні шляхи, що призвели до формування ранніх міст. На ймовірність такого розташування Славії вказують дослідження Ю. Диби Юрій Диба, ““Словенська земля”. Літописне повідомлення про заснування Володимира: до волинського походження новгородської етногенетичної легенди”, Старий ЛуцькІХ. (Луцьк: Волинські старожитності, 2013), 93-113; Юрій Диба, Батьківщина святого Володимира. Волинська земля у подіях Х століття. (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). (Львів: “Колір-ПРО”, 2014)..

З поміж інших привертає увагу версія про розташування Артанії в Подонні. Її прихильники вважають, що у УІІІ-ІХ ст. тут існував Донецько-Донський металургійний центр, де руські майстри виробляли знамениті булатні мечі Цветков, Поход русов на Константинополь в 860 году и начало Руси, 78-79.. Необхідне для їх виробництва високофтористе залізо в руські майстерні могли поставляти слов'яни з верхів'їв Дону і з району Воронежа Цветков, Поход русов на Константинополь в 860 году и начало Руси, 88; Галкина, Тайны Русского каганата, 220- 222.. Однак ця версія погано корелюється з географічними координатами, які наводяться в арабських джерелах.

На думку дослідників у УПІ-ІХ ст. араби навряд чи проникали на захід далі Булгара і Ітиля. Допускаючи можливість їх перебування в Києві, вони сумніваються, що арабські торговці бували в землях хорватів Леонтій Войтович, “Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного”, 78.. Однак існують певні докази перебування арабів у Середньому Подніпров'ї і на Правобережжі. За свідченнями аль-Масуді, мусульманські торговці прагнули потрапити до Києва і в першій половині Х ст. [а, ймовірно, що й раніше - О. Щ. ] освоїли шлях до Середнього Подніпров'я через Азовське і Чорне моря Крюков, Писемні джерела арабського халіфату ІХ-Хст., 13, 22.. Сучасні дослідження дають підстави для висновку про їх перебування також у районі Західного Побужжя, де вони залишили по собі сліди у вигляді низки топонімів в околиці села Йосипівка (тепер - Золочівський р-н Львівської обл.) Бербери в Наддніпрянщині: професор Тищенко відкриває нові сторінки історії України, доступно 12 жовтня 2021, https://www.unian.ua/society/343292-berberi-v-naddnipryanschini- profesor-tischenko-vidkrivae-novi-storinki-istoriji-ukrajmi.html. Правда, цими торговцями могли бути й західні араби - з Кордовського халіфату. Знайдений у Йосипівці скарб УІІІ-ІХ ст. (найраніша монета - 708 р., а найпізніша - 811- 812 рр.), що налічував близько п'яти тисяч арабських дирхемів, і археологічний матеріал з околиць села свідчать, що через Побужжя проходив суходільний торговельний шлях, який був частиною міжнародної транзитної магістралі між Західною Європою і Сходом. Ймовірно, що у верхів'ях і середній течії Західного Бугу він перетинався з річковим Юрій Гудима, “З історії археологічних досліджень північних схилів Вороняків у районі Олеська”, Наукові зошити історичного факультету Львівського університету 3. (2000), 278-282; Юрій Гудима, “Галицько-волинське пограниччя у матеріалах і публікаціях про село Йосипівну Буського району Львівської області”, Вісник Львівського університету Серія історична. Спеціальний випуск. Читати, писати, говорити. Зб. наук. праць на пошану проф. Романа Шуста: 198-210..

Доказом того, що землями хорватів проходили водні і суходільні шляхи, які були відгалуженнями міжнародних торговельних магістралей, є десятки ранньосередньовічних городищ на хорватському Прикарпатті і Закарпатті. Серед них справжні городища-гіганти - Стільсько і Пліснесько, яким не має аналогів у Східній та Центрально-Східній Європі. Засноване у VII ст., Пліснеське городище було розташоване на вододілі між басейнами Дністра, Західного Буга і Прип'яті. У ІХ ст. його площа досягала 160 га, а разом з поховальним комплексом укріплена частина городища займала 450 га Леонтій Войтович, “Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного”, 111. (для порівняння: найбільший торговельний центр скандинавів данське Хедебю мало площу 24 га, а шведська Бірка - 12,5 га). До Х ст. через городище проходив шлях з Києва до Моравії і Баварії. Археологічний матеріал Пліснеська, яке ще потребує ґрунтовного дослідження, уже зараз містить велику кількість унікальних пам'яток, зокрема золотих і срібних речей, що дозволяють зробити попередні висновки про розвиток ремесла і вагому роль Пліснеська у транзитній торгівлі між арабським Сходом, Руссю, Великою Моравією і слов'янським Помор'ям Там само, 113.. Осередками торговельного транзиту між арабським Сходом і Великоморавською державою були також Перемишль, Тустань і Хуст, на території яких знайдені арабські дирхеми. Через ці хорватські міста проходив найкоротший шлях з Києва на Мораву Там само..

Отже, відомі на сьогодні факти економічного розвитку слов'янських регіонів і Русі у VIII-Х ст. дають вагомі підстави для висновку, що європейська міжнародна і трансконтинентальна торгівля з країнами арабського халіфату, що розвинулися у VIII ст., були значною мірою торгівлею слов'ян і Русі. Цьому сприяло формування нових європейських і трансконтинентальних магістралей, маршрути яких проходили через землі, заселені слов'янськими народами.

References

Avdusin, Daniil. ArheologijaSSSR. Moskva: Nauka, 1977. [in Russian].

Avdusin, Daniil i Pushkina, Tatyana. “Gnezdovo v issledovaniyakh smolenskoi ekspedicii”. VestnikMGU. Seriya 8. Istoriya 1 (1982), 68-80. [in Russian].

Adam Bremenskij, Gelmold iz Bosau, Arnold Ljubekskij. Slavianskie khroniki. Perevod s latin. V Trilmiha. Moskva: SPSL “Russkaja panorama”, 2011. 1-54. [in Russian].

Al-Idrisi, “Otrada strastno zhelajushchego peresech zemlju”. Drevnjaja Rus' v svete zarubezhnykh istochnikov, t. 3. Moskva: Russkij Fond Sodejstvija Obrazovaniju i Nauke, 2009. 30-35. [in Russian].

Al-Masudi, “Zolotye kopi i rossypi samocvetov”. Drevnjaja Rus' v svete zarubezhnykh istochnikov, t. 3. Moskva: Russkij Fond Sodejstvija Obrazovaniju i Nauke, 2009. 110-119. [in Russian].

Al-Mukaddasi, “Luchshee razdelenie dlja poznanija klimatov”. Drevnjaja Rus' v svete zarubezhnyh istochnikov, t. 3. Moskva: Russkij Fond Sodejstvija Obrazovaniju i Nauke, 2009. 95-96. [in Russian].

Arcihovskij, Artemij. “Arheologicheskie dannye po varjazhskomu voprosu”. Kultura Drevnej Rusi. Sbornik statej. Moskva: Nauka, 1966. 36-41. [in Russian].

Bajer, Gotlib-Zigfrid. “Sochinenie o varjagah”, per. s nem. K. Kondratovicha, Zapiski Imperatorskoj Akademii nauk, t. 4. SPb: Imperatorskaja Akademija nauk, 1767. [in Russian].

Bejlis, Volf. “Narody Vostochnoj Evropy v kratkom opisanii Mutahhara al-Makdisi (X v.)”. Vostochnye istochniki po istorii narodov Jugo-Vostochnoj i Centralnoj Evropy, vyp. 2. Moskva: Nauka, 1969. 304-311. [in Russian].

Berbery v Naddnipryanshchyni: profesor Tyshchenko vidkryvaye novi storinky istorii Ukrayiny. Elektronnyy resurs, accessed https://www.unian.ua/society/343292-berberi-v- naddnipryanschini-profesor-tischenko-vidkrivae-novi-storinki-istoriji-ukrajini.html [in Ukrainian].

Berezhkov, Mihail. O torgovleRusi s Ganzoj do koncaXVveka. SPb: Tipografja V. Bezobrazova i komp., 1879. [in Russian].

Bershtejn-Kogan, Sergej. “Put' iz varjag v greki”. Voprosygeografii 20. 1950. 239-270. [in Russian].

Bondar, Aleksandr. “Ukreplennye punkty na territorii mezhdurechja Dnepra i nizhnego techenija Desny v konce IX-X v.”. Drevnejshie gosudarstva Vostochnoj Evropy. 2010 god. Moskva: Russkij Fond Sodejstvija Obrazovaniju i Nauke, 2012. 300-328. [in Russian].

Brajchevskij, Mihail. “Russkie nazvanija porogov u Konstantina Bagrjanorodnogo”. Zemli JuzhnojRusi vIX-XIVvv Kiev: Naukova dumka, 1985. 19-30. [in Russian].

Cvetkov, Sergej. Pohodrusov na Konstantinopol 'v 860 godu i nachalo Rusi. Sankt-Peterburg: Russko-Baltijskij informacionnyj centr “BLIC”, 2010. [in Russian].

Dzhakson, Tatjana. “Rus' glazami srednevekovyh skandinavov”. Mir istorii 4/5 (2002). 5155. [in Russian].

Dyba, Yurij. “Slovenska” ta “Lekhitska” hrupy slovian u perelikakh narodiv Povisti vremennykh lit i problema pochatkiv Rusi”. KhronikyLodomerii I. (2016). 68-83. [in Ukrainian].

Dyba, Yurij. Batkivshchyna sviatoho Volodymyra. Volynska zemlia u podiiakh Xstolittia. Mizhdystsyplinarni narysy rannoi istorii Rusy-Ukrainy. Lviv: “Kolir-PRO”, 2014. [in Ukrainian].

Dyba, Yurij. “ `Slovenska zemlia'. Litopysne povidomlennia pro zasnuvannia Volodymyra: do volynskoho pokhodzhennia novhorodskoi etnohenetychnoi lehendy”, Staryi Lutsk IX. Lutsk: Volynski starozhytnosti, 2013. 93-113. [in Ukrainian].

Domanovskyj, Andrij. “Vizantiisko-ruska torhivlia u tvorakh arabskykh pysmennykiv: elementy novoi interpretatsii starykh danykh”. Islam i suchasnyi svit: roboty uchasnykiv druhoi i tretoi Vseukrainskoi konferentsii islamoznavchykh doslidzhen molodykh vchenykh im. A. Krymskoho. Kyiv: Ansar Faundeishn, 2009. 142-166. [in Ukrainian].

Jevers, Gustav. Predvaritelnye kriticheskie issledovanija dlja rossijskoj istorii, kn. 1. Moskva: Universitetskij izdatelskij dom, 1825. [in Russian].

Fasmer,Maks. Jetimologicheskij slovar russkogo jazyka, t. 2. Moskva: Progress, 1986. [in Russian].

Fylypchuk, Mykhailo. Slovianski poselennia VIII-Xst. v ukrainskomu Prykarpatti. Lviv: Astroliabiia, 2012. [in Ukrainian].

Fomin, Aleksandr. “Nachalo rasprostarnenija kuficheskih monet v rajone Baltiki”. Kratkie soobshhenija instituta arheologii 171. Moskva: Nauka, 1982. 16-20. [in Russian].

Fomin, Vjacheslav. Varjagi i varjazhskaja Rus '. K itogam diskussii po varjazhskomu voprosu. Moskva: Russkaja panorama, 2005. [in Russian].

Galkina, Elena. TajnyRusskogo kaganata. Moskva: Veche, 2002. [in Russian].

Garkavi, Avraam. Skazanija musulmanskih pisatelej o slavjanah i russkih (spoloviny V22 veka do konca X veka po R. H.). SPb: Tipografja Imperatorskoj Akademii Nauk, 1871. [in Russian].

Gedeonov, Stepan. Varjagi i Rus '. Istoricheskie issledovanija, ch. 22. SPb.: Tip. Imperatorskoj Akademii Nauk, 1876. [in Russian].

Herrman, Joachim. Zwischen Hradschin und Vineta. Leipzig, Jena, Berlin: Urania Verkag, 1971.

Herrman, Joachim. Die Slawen in Deutschland. Kultur der slawishchen Stamme westlich vor Oder undNeise vom 6. Bis 12. Jahrhundert. Berlin: Akademieverlag, 1985.

Herrman, Joachim. “Polabskie i ilmenskie slavjane v rannesrednevekovoj baltijskoj torgovle”. DrevnjajaRus' islavjane. Moskva: Nauka, 1978. 191-195. [in Russian].

Herrman, Joachim. “Obodrity, ljutichi, rujane”. Slavjane i skandinavy. Moskva: Progress, 1986. 338-359. [in Russian].

Herrman, Joachim. “Ruzzi, Forsderen liudi. Fresiti. K voprosu ob istoricheskih i jetnograficheskih osnovah “Bavarskogo geografa” (pervaja polovina 2X v.)”. Drevnosti slavjan i Rusi. Moskva: Nauka, 1988. 163-168. [in Russian].

Herrman, Joachim. “Slavjane i normany v rannej istorii Baltijskogo regiona”. Slavjane i skandinavy. Moskva: Progress, 1986. 8-129. [in Russian].

Hudyma, Yurij. “Z istorii arkheolohichnykh doslidzhen pivnichnykh skhyliv Voroniakiv u raioni Oleska”. Naukovi zoshyty istorychnoho fakultetu Lvivskoho universytetu 3. (2000). 278-282. [in Ukrainian].

Hudyma, Yurij. “Halytsko-volynske pohranychchia u materialakh i publikatsijakh pro selo Iosypivku Buskoho raionu Lvivskoi oblasti”. Visnyk Lvivskoho universytetu Seriia istorychna. Spetsialnyi vypusk. Chytaty, pysaty, hovoryty. Zb. nauk. prats na poshanu prof. Romana Shusta. (2019). 198-210. [in Ukrainian].

Ibn-Hordadbeh. Kniga putej i gosudarstv. Per. s arabskogo, kommentarij, issledovanie N. Velihanovoj. Baku: Jelm, 1986. [in Russian].

novajskij, Dmitrij. Razyskanija o nachaleRusi: vmesto vvedenija v russkuju istoriju. 2-e izd., ispr. i dop. Moskva: Tipografija byvsh. Millera, 1876. [in Russian].

Kalinina, Tatjana. “Torgovye puti Vostochnoj Evropy 2X veka. (Po dannym Ibn-Hordadbeha i Ibn-Fatiha)”. IstorijaSSSR 4 (1986). 68-82. [in Russian].

Kirpichnikov, Anatolij. “Ladoga Vni-XIII vv.”. Slavjano-russkie drevnosti 1. Istoriko- arheologicheskoe izuchenie Drevnej Rusi: Itogi i osnovnye problemy. Leningrad: Izdatelstvo LGU, 1988. 38-79. [in Russian].

Kirpichnikov, Anatolij. “O nachalnom etape mezhdunarodnoj torgovli v Vostochnoj Evrope v period rannego srednevekovja (po monetnym nahodkam v Staroj Ladoge)”. Mezhdunarodnye svjazi, torgovye puti i goroda Srednego Povolzhja IX--XII vekov. Kazan: Master Lajn, 1999. 107-115. [in Russian].

Kirpichnikov, Anatolij. “Velikij Volzhskij put', ego istoricheskoe i mezhdunarodnoe znachenie”. Velikij Volzhskij put '. Materialy kruglogo stola i mezhdunarodnogo nauchnogo seminara “Istoriko-kulturnoye nasliedie Velikogo Volzhskogo puti”. Kazan. 28-29 avgusta 2000 g. Kazan: Master-Lajn, 2001. 23. [in Russian].

Kirpichnikov, Anatolij. “Velikij Volzhskij put'”. Rodina 11-12. (2002). 59-64. [in Russian].

Kokovcev, Pavel. Evrejsko-hazarskajaperepiska vX veke. Leningrad:Tipografja AN SSSR, 1932. [in Russian].

Konovalova, Irina. “Puti soobshhenija v Vostochnoj Evrope po dannym srednevekovyh arabo- persidskih avtorov”. Drevnejshie gosudarstva Vostochnoj Evropy. 1998. Moskva: Izd-vo Vostochnoj litieratury, 2000. 126-133. [in Russian].

Kropotkin, Vladislav. “O topografii kladov kuficheskih monet IX v. v Vostochnoj Evrope”. DrevnjajaRus' islavjane. Moskva: Nauka, 1978. 111-117. [in Russian].

Kriukov, Viktor. Pysemni dzherela arabskoho khalifatu 1X-X st. pro etnoistorychniprotsesy na terytorii Ukrainy. Avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stup. dokt. ist. nauk. Kyiv, 2010. [in Ukrainian].

Lebedev, Ivan. Poslednjaja borba baltijskih slavjan protiv onemechenija, ch. 2. Moskva: Universitetskaja tip. (Katkov i K), 1876. [in Russian].

Lebedev, Gleb. Jepoha vikingov v Severnoj Evrope i na Rusi. Leningrad: Izdatelstvo Leningradskogo un-ta, 1985. [in Russian].

Melnikova, Elena. Skandinavskie runicheskie nadpisi: Novye nahodki i interpretacii. Teksty, perevod, kommentarij. Moskva: Vostochnaja literatura, 2001. [in Russian].

Melnikova, Elena i Glazyrina, Galina i Dzhakson, Tatjana. “Drevneskandinavskie pismennye istochniki po istorii evropejskogo regiona SSSR”. Voprosy istorii 10 (1985). 37-53. [in Russian].

Mykhailyna, Liubomyr. Naselennia Verkhnoho Popruttia V111-Xst. Chernivtsi: Ruta, 1997. [in Ukrainian].

Mykhailyna, Liubomyr. Sloviany V111-X st. mizh Dniprom i Karpatamy. Kyiv: Instytut arkheolohii NAN, 2007. [in Ukrainian].

Marguart, Jozef. Osteuropдische und ostasiatische Streifzьge. Leipzig, 1903.

Nazarenko, Aleksandr. Nemeckie latinojazychnye istochniki 2X-X2 vv. Teksty, per., komment. Moskva: Nauka, 1993. [in Russian].

Nefedova, Nadezhda. Kuda ezdili drevnie rusy - v Andaluziju ili Anatoliju? Sovetskoe Vostokovedenie 4 (1958). 113-115. [in Russian].

Novoe v arheologii Kieva. Pod red. Petra Tolochko, Sergeja Vysockogo, Jakova Borovskogo. Kiev: Naukova dumka, 1981. [in Russian].

Novoselcev, Anatoly. “Hudud al-alam” kak istochnik o stranah i gorodah Vostochnoj Evropy”. Voprosy istorii 5. (1986). 90-103. [in Russian].

Paul, Andrej. Baltijskie slavjane. Ot Rerika do Starigarda. Moskva: Knizhnyj mir, 2016, accessed October 15, 2021, https://bveread.ec/read_book.php?id=54222&p=1. [in Russian].

Peniak, Serhii. Rannoslovianske i davnoruske naselennia Zakarpattia VI-XIII st. Kyiv: Naukova dumka, 1980. [in Ukrainian].

Potin, Vsevolod. “Russko-skandinavskie svjazi po numizmaticheskim dannym (X-XII vv.)”. Istoricheskie svjazi Skandinavii i Rossii. Leningrad: Nauka, 1970. 64-80. [in Russian].

Potin, Vjacheslav. Dreevnjaja Rus ' i evropejskie gosudarstva v X-XIII vv. Istoriko- numizmaticheskij ocherk. Leningrad: Sovetskij hudozhnik, 1968. [in Russian].

Prykhodniuk, Oleh. Arkheolohichni pamiatky Serednoho Podniprovia VI-IX st. Kyiv: Naukova dumka, 1980. [in Ukrainian].

Raffelshtettenskij tamozhennyj ustav (904/6 g.) Perevod i kommentarij Aleksandra Nazarenko. Drevnjaja Rus 'v svete zarubezhnyh istochnikov, t. 2V. Moskva: Russkij Fond Sodejstvija Obrazovaniju i Nauke, 2010. 31-36. [in Russian].

Rybakov, Boris. “Novaja koncepcija prediistorii Kievskoj Rusi. Tezisy”. Istorija SSSR 6. (1981). 55-75. [in Russian].

Rybakov, Boris. KievskajaRus 'i russkie knjazhestvaX22-X222 vv. Moskva: Nauka, 1982. [in Russian].

Sedov, Valentin. “Plemena Vostochnyh slavjan, balty i jesty”. Slavjane i skandinavy. Moskva: Progress, 1986. 175-189. [in Russian].

Sedov, Valentin. Drevnerusskaja narodnost': istoriko-arheologicheskie issledovanija. Moskva, 1999. [in Russian].

Sedov, Valentin. “O rusah i russkom kaganate 2X v. (V svjazi so statej K. Cukermana “Dva jetapa formirovanija Drevnerusskogo gosudarstva”)”. Slavjanovedenie 2 (2003). 3-15. [in Russian].

Shchodra, Olha. “Etnohenez ta velyke rozselennia slovian u svitli dzherel ta istorychnykh interpretatsii”. Problemyslovianoznavstva 65 (2016). 9-27. [in Ukrainian].

Shchodra, Olha. “Mizh normanizmom i antynormanizmom: dyskusiia pro pokhodzhennia Rusi u svitli pysemnykh dzherel”. Naukovi zoshyty istorychnoho fakultetu Lvivskoho universytetu 19-20 .(2018-2019). 115-139. [in Ukrainian].

Shchodra, Olha. “Mizh normanizmom i antynormanizmom: dyskusiia pro pokhodzhennia Rusi u svitli arkheolohichnykh dzherel”. Visnyk Lvivskoho universytetu Seriia istorychna. Spetsialnyi vypusk. Chytaty, pysaty, hovoryty. Zb. nauk. prats na poshanu prof. Romana Shusta. (2019). 709-727. [in Ukrainian].

Smirnov, Viktor. Jekonomicheskie svjazi Drevnej Rusi s Vizantiej i Severnym Prichernomorem v VIII-XVvv. Avtoref. diss. kand. ist. nauk. Leningrad, 1980. [in Russian].

Sydorenko, Olena. Ukrainski zemli u mizhnarodnii torhivli (IX- ser. XVII st.). Kyiv: Naukova dumka, 1992. [in Ukrainian].

Sojer, Piter. Jepoha vikingov. Perevod s anglijskogo A. Sanina. Spb: Evrazija, 2006. [in Russian].

Sorochan, Sergej. Vizantijskij Hersones (vtoraja polovina VI - pervaja polovina X veka). Ocherki istorii i kultury, ch. 2. Harkov: Majdan, 2005. [in Russian].

Timofeev, Vjacheslav. “Vse-taki `Ljudota koval'”. (Nazvanija dneprovskih porogov - vozvrashchenie k staroj probleme)”. Sbornik Russkogo istoricheskogo obshhestva, t. 1 (1998). 120-146. [in Russian].

Tymoshchuk, Borys. Sloviany Pivnichnoi Bukovyny V-IX st. Kyiv: Naukova dumka, 1976. [in Ukrainian].

Tolochko, Petr. “ProishozMenie drevnejshih vostochnoslavjanskih gorodov”. Zemli Juzhnoj Rusi vIX-XIVvv. Istorija i arheologija. Kiev: Naukova dumka, 1985. 5-15. [in Russian].

Tolochko, Petr. “Rus' iznachalnaja”. Arheologija 1. (2003). 102-103. [in Russian].

Tomsen, Vilgelm. Nachalo Russkogo gosudarstva. Moskva: Universitetskaja tipografja, 1891. [in Russian].

Truhachev, Nikolaj. “Popytka lokalizacii Pribaltijskoj Rusi na osnovanii soobshhenij sovremennikov v zapadnoevropejskih i arabskih istochnikah X-XIII vv.”. Drevnejshie gosudarstva na teritorii SSSR. 1980. Moskva: Vostochnaja literatura, 1982. 168-175. [in Russian].

Thunmann, Johan. Untersuchungen ьber die Geschichte der цstlichen europдischen Vцlker, theil 1. Leipzig: Erschainungsjahr, 1774.

Vasilevskij, Vasilij. Trudy, t. 1. SPb.: Izd. Imp. Akad. Nauk, 1908. [in Russian].

Veselovskij, Aleksandr. “Russkie i viltiny v sage o Tindreke Bernskom”, v Kuzmin A. G Otkuda est poshla Russkaja zemlja, kn. 1. Moskva: Molodaja gvardija, 1986. S. 573-632. [in Russian].

Vestberg, Fridrih. “K analizu vostochnyh istochnikov o Vostochnoj Evrope”. Zhurnal ministerstva Narodnogo prosveshhenija 13 (1). (1908). 364-412. [in Russian].

Voitovych, Leontii. “Halytska zemlia i Vizantiia u XI-XIV st.”. Drohobytskyi kraieznavchyi zbirnyk XIV-XV. (2011). 37-60. [in Ukrainian].

Voitovych, Leontii. “Povertaiuchys do khorvativ Kostiantyna Bahrianorodnoho”. Narteks. Byzantina Ukrainensis, t. 2. Kharkov: Maidan, 2013. 71-101. [in Ukrainian].

Jurgevich, Vladislav. “O mnimyh normannskih imenah v russkoj istorii”. Zapiski Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej, t. 6. Odessa: Gor. tipogr. Sod. H. Ajeksomati, 1867. 45-118. [in Russian].

Janin, Valentin. Denezhno-vesovye sistemy russkogo srednevekovja. Domongolskij period. Moskva: Izd-vo Moskovskogo un-ta, 1956. [in Russian].

Zabelin, Ivan. Istorija russkojzhizni s drevnejshih vremen, ch. 1. Izd. 2-e ispr. i dop. Moskva: Sinodalnaja tipografija, 1908. [in Russian].

Zvjagin, Jurij. Velikijput'izvarjagvgreki. Moskva: Veche, 2009. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru