До епістолярію Костя Мацієвича та Андрія Ніковського у 1920-1921 рр.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Сумський державний університет (Україна)

Власенко В.М. к.і.н., доцент

Анотація

В опублікованих документах (18 листів і 3 телеграми), які зберігаються у фонді 3696 «Міністерство закордонних справ УНР, 1918-1924 рр.» Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, йдеться про розповідь про діяльність українських дипломатів Костя Мацієвича та Андрія Ніковського. Перший на той час очолював Міністерство закордонних справ УНР, другий був головою надзвичайної дипломатичної місії УНР у Румунії. Документи охоплюють період з 7 квітня 1920 р. по 21 листопада 1921 р. Відправником 13 листів і 2 телеграм є Кость Мацієвич, автором 5 листів і 1 телеграми є Андрій Ніковський. Документи стосуються широкого кола питань зовнішньої політики напередодні та в перший рік еміграції уряду УНР.

- повернення військовополонених, інвалідів Першої світової війни та біженців; переговори про спільні дії армії УНР і «російської армії» Врангеля проти більшовиків;

- покладання посольством УНР у Болгарії обов'язків губернатора на Костя Мацієвича;

- розвиток відносин з Болгарією, Польщею та Румунією, огляд політичної та соціально-економічної ситуації в цих країнах;

- питання про вступ УНР до Ліги Націй, обговорення українського питання в Лізі Націй;

- постачання зброї та боєприпасів в Україну;

- здійснення культурної дипломатії;

- забезпечення гастролей Українського республіканського хору під керівництвом О. Кошиця; організаційне та фінансове забезпечення Бессарабської групи під час Другої зимової воєнної кампанії армії УНР;

- припинення діяльності дипломатичної місії УНР в Румунії та передача її функцій Цивільній допомозі Українського міграційного комітету.

Annotation

To epistolary by Kost Matsiyevych and Andriy Nikovsky in 1920-1921

Vlasenko V.M., PhD (History), Ass. Professor (Ukraine), Sumy State University

In the published documents (18 letters and 3 telegrams), which are kept in the fund 3696 «The Ministry ofForeign Affairs of the Ukrainian People's Republic, 1918-1924» in the Central state archive of highest authorities and management of Ukraine, the information is provided about the activities of Ukrainian diplomats Kost' Matsiyevych and Andriy Nikovsky. At that time the first one headed the Ministry of Foreign Affairs of the Ukrainian People's Republic, the latter was the head of the UPR extraordinary diplomatic mission in Romania.

The documents cover the period from April 7, 1920 to November 21, 1921. The sender of 13 letters and 2 telegrams is Kost' Matsiyevych while the author of 5 letters and 1 telegram is Andriy Nikovsky. The documents concern a wide range of foreign policy issues on the during the first year of the UPR government's immigration. The most important problems mentioned there include the following items: financing the activities of the UPR government, the Ukrainian delegation at the Prague Peace Conference, the Ukrainian embassy in Turkey, the UPR extraordinary diplomatic mission in Romania, the UPR military mission in Romania; the return of prisoners of war, World War I disabled persons and refugees; negotiations about the joint actions of the UPR army and Wrangel's “Russian army” against the Bolsheviks; the imposition of the UPR embassy in Bulgaria governor's duties on Kost' Matsiyevych; the development of relations with Bulgaria, Poland and Romania, the review of the political and social-economic situation in those countries; the issue of the UPR s joining the League of Nations, discussing the Ukrainian issue in the League of Nations; the supply of arms and ammunition to Ukraine; the implementation of the cultural diplomacy; ensuring the tour of the Ukrainian republican choir s headed by O. Koshits; providing the organizational and financial support for the Bessarabian group during the second winter military campaign of the UPR army; termination of the UPR diplomatic mission in Romania activities and its functions transfer to the Civilian assistance of Ukrainian immigration committee.

Key words: Bulgaria, Kost' Matsiyevych, the UPR extraordinary diplomatic mission in Romania, Andriy Nikovsky, Romania, Ukrainian People's Republic.

Лист К. Мацієвича А. Ніковському

Голова Місії К. Мацієвич Секретар Л. Геркен. ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 74, арк. 8. Машинописний оригінал. Бланк.

28 березня 1921 р., м. Бухарест Вельми шановний пане Міністре!

В свойому попередньому докладі ч. 2146 від 21 січня я спинився головним чином на внутрішній і міжнародній ситуації Румунії в зв язку з тими відомостями, які надіслало мені Міністерством про можливість війни проміж большевиками та Румунією, а також чутками, які ретельно розповсюджувались закупленою большевиками західною пресою про неминучий вибух Румунської революції.

Всі мої спостереження і висновки, які я тоді подав Вам в свойому комунікатіКомунікат - ділове повідомлення. більш менш підтвердились фактами послідуючого життя і мені тепер зостається продовжити зараз свій виклад подій, знову таки по заведенному мною звичаю, освітлюючи їх інтересами нашої справи.

Спинюся попереду на внутрішній ситуації Румунії. Як я передбачав це раніш, воно все більш і більш унормовується і зміцняється.

Транспорт, який раніш уявляв з себе найбільш болюче місце румунського життя, за останні два місяці значно поліпшився. З явилась можливість добавити потягів, Букарешт зв'язавсь новим потягом і на протязі 6-10 місяців, по словам одного мойого знайомого залізничника п. Кодряну, який тепер керує шляхами в Бессарабщині, можна сподіватися того, що транспорт наблизиться до часів довійськових навіть по зовнішньому вигляду рухомого складу. Поруч з поліпшенням транспорту йде також відновлення торговельних зносин. Я сам своїми очима бачив, як працюють зараз всі пристані Дунаю, яка величезна кількість товарів туди прибуває, розгружується і потім на каміонахКаміон - вантажний автомобіль. розвозиться по країні, і в той же час, коли раніш склади товарів в ГалаціГалац - місто в Румунії., БраїліБраїла (Бреїла) - місто в Румунії. і КонстанціКонстанца - румунський порт на Чорному морі. лежали мертвим капіталом для економічного обороту краю і мали на меті лише спекуляцію на підвищенню цін, в сучасний мент вони в великій кількости почали поступати на споживчий ринок і тим викликають пониження цін. Першорядне значіння тут має початок торговельних зносин з Германією, Чехословакією, Австрією і Польщею, яких імпорт по рівню їх валют являється для Румунії найбільш корисним і вигідним і фінансово, і економічно. Одним з найкращих покажчиків зниження цін являються ціни на цукор, які є в Румунії предметом широкого споживання мас. А вони за два місяці знизили на 25-30% відсотків,

і це тоді, коли Румунія не має довозу цукру з України. Знизились також ціни на мануфактуру і залізні вироби, а також на машини як авта, тому таки дякуючи імпорту з показаних вище країн.

Передбачаючи ці можливості, Німецькі фабриканти асигнували великі кошти на розповсюдження своїх виробів і на організацію великих оптових склепівСклеп (польськ.) - магазин, торговельна установа. в Бессарабщині, маючи також на увазі і майбутню торгівлю з Україною. Керує і репрезентує цю німецьку фабрикантську спілку в Румунії наш Одеський промисловець Сорін, який стоїть в постійному зв'язку з Місією і який готовий йти на зустріч нашому урядові тоді, коли йому пощастило б повернути[ся] на Україну.

Поруч з цім відновленням економічного життя країниПримітка автора: Процес цей остільки інтересний і важливий, в ньому відбуваються такі загальні світові чинники, що я сподіваюсь надіслати до Міністерства спеціальний доклад по цьому питанню., на мій погляд, йде констатування політичного життя і унормування державної праці.

Парламент, який ще недавно перебував в дуже не певному становищу і паралізований був в своїй праці внутрішньою боротьбою партій, яка доходила до обструкції, тепер все більш і більш направляється до органічної і позитивної праці. В ньому вже закінчується розгляд аграрного закону, запропонованого ген[ералом] АверескуАверескуАлександру (1859-1938) - румунський державний і політичний діяч, генерал. 1919 р. - міністр внутрішніх справ, 1920-1921 рр. - прем'єр-міністр Румунії., який стоїть на твердих демократичних підвалинах передачі землі поверх встановленої норми селянам. В самі останні дні Міністр Фінансів ТітулескуТітулеску Ніколае (1882-1941) - румунський економіст, дипломат. 1921 р. - міністр фінансів Румунії. виступив з проектом фінансової реформи (див. дод. 1), якої провідною думкою є вирівняння державних видатків і прибутків за рахунок, з одного боку, зменшення перших і підвищення других, унормування емісії і відтягнення лишку паперових грошей внутрішніми позичками. Можна сподіватися, що в зв'язку з земельною реформою і роспреділенням землі серед селян, які в Румунії так як і скрізь являються в найбільшій степені власниками паперових грошей, а також на ґрунті оживлення торговельних оборотів і підвищення селянських закупок, фінансові пляни нового міністра мають шанси на здійснення.

Само по собі зрозуміло, що далеко не так вже без перешкод і перепон одбувається ця консолідація державної праці. І тепер парламент з'являється ареною великих заворушень, як це мало місце на цих днях в справі Міністра АржетоянуАржетояну Константин (1871-1955) - румунський державний діяч, юрист, лікар. 1918-1920 рр. - міністр юстиції в уряді А. Авереску., якого обвинувачують в Германофільстві, але більшість твердо стоїть на обороні уряду Авереску, і его позиція за останні два місяці скоріш зміцнилась. Не мале значіння тут мало також занепад впливу комуністичної пропаганди, яка потерпіла також фіаско в факті рішучого розпаду так недавно ще об'єднаної соціалістичної партії. Вона тепер (див. дод. ІІ) офіційно росклалася на три групи, з яких, певне, ні одна не користується ні загальним територіальним, ні морально-політичним впливом. Одностайности соціалістичної праці і боротьби тепер в Румунії нема і це конче в великій мірі зміцняє становище всякого буржуазного Уряду і особливо дає йому велику підмогу в його позиції і відношенню до большевиків.

Але тут ми вже переходимо до сучасних міжнародних відношень Румунії, і тут нам треба раніш спинитися на деяких фактах і подіях загального світового характеру. Серед них найбільш важливими уявляються ті перетрактаціїПеретрактації - переговори., які велись в Льондоні з приводу виплати Германієй військової контрибуції і які офіційно не дали ніякого видимого результата і закінчились заняттям Антантськими військами Рейнської провінції. Такий офіційний результат Льондонської конференціїЛондонська конференція - конференція представників країн Антанти, Німеччини та Туреччини, що відбулася 21 лютого - 14 березня 1921 р. в Лондоні. Розглядалося два питання: репараційне та близькосхідне. тим часом суперечить фактичному стану речей, мірилом яких являється біржа, бо в той час, коли б окупація Рейнської провінції дійсно показувала б на розрив переговорів, то 1 ерманська марка не зоставалась би на попередньому рівні, а навпаки зараз би пішла до низу, меж тим вона не тільки не впала, а навіть трохи піднялась. Це після моєї думки є найкращим доказом того, що за кулісами вселюдних переговорів шукаються і знаходяться засоби закінчити в мирний спосіб всі суперечки цього порядку і здається вони знаходять собі примирення в компенсаціях Германії за рахунок Росії.

Тому то, не дивлячись ні на які Кронштадтські повстанняКронштадтське повстання - збройний виступ гарнізону м. Кронштадт та екіпажів деяких кораблів Балтійського флоту проти більшовиків у березні 1921 р., які роздувала російська і французька преса, Англійський уряд не припинив переговорів з КрасінимКрасін Леонід (1870-1926) - радянський діяч, дипломат. 1921-1923 - дипломатичний і торговельний представник РСФРР та СРСР у Великій Британії., а навпаки, згідно заяві Ллойд-ДжорджаЛлойд-Джордж Девід (1863-1945) - державний і політичний діяч Великої Британії. Лідер ліберальної партії. 1916-1922 рр. - прем'єр-міністр Великої Британії., підписав Англійсько-Совітську згоду, майже одночасово з тим, як таку ж згоду підписав і ЃA ерманський уряд. Зміст цих актів не можна инакше зрозуміти, як бажання Англії в згоді з Германією використати безнадійне становище большевиків в сучасний мент, підтримати їх політично і тим самим, зліквідувавши всяке значіння Російської еміграції, зміцнити свої економічні привілегії і захоплення в Росії. Не даром то БартуБарту Жан-Луї (1862-1934) - французький державний діяч, історик. 1921-1922 рр. - військовий міністр Франції. Керівник французької делегації на Генуезькій конференції. вже давно перестерігав французьку опініюОпінія - громадська думка. про необхідність змінити своє відношення до Російського питання і звернути увагу на те, щоб не прийти запізно … до того «розділу» Російської спадщини, яка підготовляється політикою Англії вкупі з Германією.

Зараз поки що не є опублікований Англо-Російський договір, але деякі пакти вже відомі і в них є дуже важлива і погрозлива для нас новина, - це відмовлення Англії від втручання в справи новоутворених Держав на території бувшої Російської імперії. Трудно цьому повірити після того, як Англійські капіталісти придбали стільки важливих концесій в Естонії і Латвії, але деякі ознаки цього замічались вже раніш по поведінці англійських представників і в нашій справі.

Таким чином, ми бачимо, що загальна міжнародна ситуація в найбільш гострих і важливих питаннях склалася така, що той загальний [курс] Румунської політики, про який я писав в свойому попередньому докладі, одержав підтримку від найдужчих зараз світових чинників, тому Румунія ще більш рішуче стала офіційно на шлях мирових переговорів з большевиками, направивши своїх делегатів ФльорескуФлореску Александру (1867-1925) - румунський дипломат, журналіст, драматург. 1919-1924 рр. - посол Румунії в Польщі. і ФілалетисаФілалетис - румунський дипломат. в РевельРевель - історична назва естонського міста Таллінн., а Таке- Іонеску вже зовсім визначно в своїй відповіді на останню інтерпеляціюІнтерпеляція - звернення депутата парламенту до уряду. з приводу переговорів з большевиками заявив (див. дод. ІІІ), що Румунія ніколи не була в стані війни з Совітською Росією і що завдання переговорів є унормування розрахунків по своїм військовим відношенням і обговорення справи можливих торговельних зносин. По першому питанню Румунія, йдучи по слідам більш великих держав, теж заявила свої права на спадщину, вирахувавши свої претензії до Росії в сумі (див. дод. ІУ) 15 мілліардів франків.

Але одночасно з тим Румунія, цілком зрозуміло, не може не ужити засобів вирахування на той випадок, коли б большевики, не дивлячись на свої мирові зобов'язання з Англією, тим не менш зайняли погрозливе становище відносно неї. На цей іменно випадок, а також під впливом Франції, вона підписує мирову згоду з Польщею, останнім акцентом якої і був приїзд кн. Сапіги до Букарешту (див. дод. V), який викликав тут надзвичайний ентузіазм. Підвалинами Румунсько-Польської згоди, як це тепер вже відомо, суть лінії Французької політики, бо обидві держави підписали згоду підтримувати здобутки мирових договорів, себто ВерсальськогоВерсальський договір - підписаний у Версалі 28 червня 1919 р. країнами- переможницями в Першій світовій війні з Німеччиною., Сен-ЖерменськогоСен-Жерменський договір - міжнародний акт, укладений 10 вересня 1919 р. на Паризькій мирній конференції між країнами-переможницями у Першій світовій війні та Австрією, яким оформлено розпад Австро-Угорщини на низку самостійних країн. і ТріанонськогоТріанонський договір - міжнародний акт, укладений 4 червня 1920 р. між країнами Антанти та Угорщиною., а також стояти на стороні миру в Центральній і Східній Європі. З другого боку, вони взаємно зобов'язуються стати в оборону їхніх кордонів на той випадок, коли проти тої чи иньшої країни виступить Совітська Росія, при чім кордони зазначені ті фактичні, на які зараз розповсюджуються влади обох держав.

Таким чином, ясно, що Польща і Румунія по цій згоді, з одного боку, заміняють собою на сході Росію в політиці Франції відносно Німеччини, з другого боку, являються тим захисним кордоном проти більшовицької навали, якщо большевики продовжуватимуть свою агресивну військову політику на Західних своїх кордонах. Треба сказати, що в такій концепції Польсько- Румунська згода, одкинувши офіційні святкування, в політичній опінії Румунії великого задоволення не викликала, як це свідчить скажемо критика такої поважної і полонофільської часописі, як «Llndtipendance Roumanie» (див. дод. VI), де вона висловлюється, що нова згода в концепції Таке-Іонеску перевищує сили Румунії. Але напевне ця увага в найбільшій степені відноситься до тих пактів згоди, які виставляють Румунію проти держав заходу. Що ж стосується Совдепії, то відносно неї тут, оскільки можливо це пересвідчитися, міцніє думка, що Совдепія не має сили воювати і не воюватиме на заході.

Взагалі, після моєї думки, як в Европі, так і в Румунії зміцняється нахил до того, аби признати status quo в Росії, як найбільш для неї вигідне, бо Совітська система, убиваючи продуктивні і державні сили Росії, одночасово з тим дає можливість політично користуватися її важким становищем для всяких конвенцій і згод, які може коли-небудь і мають бути опротестовані, але тепер уявляють з себе реальний факт. Мені здається, що на цей ґрунт стала і Польща, як це видно з моєї розмови тут в Букарешті з кн. Сапігою (див. дод. VII), який одверто висловлював своє задоволення межами, виговореними Польщею в трактаті з большевиками і не менш ясно обстоював те, що дійсна Росія - це є большевики, так само як і Україна фактична є Україна совітська, а еміграція з політичного і дипльоматичного боку не можуть братися під увагу.

В таких умовах Українська справа тверезими і егоїстичними політиками Заходу, до яких тепер, на мою думку, цілком прилучилися і Румунія, і Польща, лічаться як внутрішня справа Росії, яка їм важлива з того боку, як вона ускладнює її внутрішнє становище, знесилює її постійною боротьбою і тим самим ставить всіх в найбільш вигідне становище до цього небезпечного і досі ворога. Сподіватися при таких умовах на якусь поміч з їх боку нашим змаганням нема ані жодних підстав, бо це, з одного боку, обурювало б проти їх Совітську Росію, з другого, не давало б їм ніяких реальних здобутків, бо всі їхні трактати і згоди з нами, за відсутності у нас території і сили цю територію здобути і втримати, були дійсним шматком папера, а не реальними фактами і зобов'язаннями. Тому і Румунія не проти того, аби нишком і дуже потайно підтримати нашу повстанську боротьбу, а Польща, більш заінтересована в нашому майбутньому, радить словами кн. Сапіги і цього не робити, а організуватися і чекати того моменту, коли Росія і далі почне розвалюватися.

Тому то в свойому останньому повідомленні писав Вам, що наше положення тепер в Букарешті і Варшаві, на мою думку, є безнадійне з погляду тієї концепції, яку ми провадили весь час, себто бути третім членом в Румунсько-Польській згоді і мати їхню збройну допомогу в боротьбі з большевиками за нашу незалежність. Само по собі зрозуміло, вся ситуація міняється, коли большевики поведуть і надалі політику військової агресії на заході, але я гадаю, що у них вистарчить стільки свідомості свого інтересу і державно-совдепського розуму, аби відмовитися на якийсь час «нести зброєю визволення західному пролетаріату». Вони тепер стали далеко більш розумніші і більш дбають про Російські і свої інтереси, як про мондіальну⁶² революцію.

З другого боку, і ворожа нам російська акція тепер не має ані жодних шансів на поспіх, і Врангелевська кампанія мені уявляється ще в більш безнадійному стані, як це було раніш. На підставі зовсім секретних відомостей можна сподіватися, що Врангелевську армію мають спровадити на Далекий Схід на опікування Японців, які начебто обіцяють їх організувати і озброїти. Друга версія, що їх перевозять до Угорщини, але можна бути певними, що на півдні Росії більш не появляться.

Таким чином, наша ситуація тут тепер як і скрізь уявляється досить делікатною і непевною. Ми поки що не відчуваємо фактично великої зміни, але повинен признати, що того попережаючого відношення, яке було раніш, тепер видно менш. Тому, скажемо, на свято шлюбу королівської принцеси нас не було запрошено, коли раніш ми одержували запрошення на всі національні свята. Правда, не було там і Росіян, але це нам не велика втіха, тому я обмежився тільки листовним вітанням королівської сім'ї через М.З.С. (див. дод. УШ). Я гадаю, що Румунія триматиме відносно нас резервовану позицію, вичікуючи події в Росії, а також і оглядаючись на поведінку Франції, від якої, як я це писав раніш, найбільш залежить дальніший розвиток нашої справи.

Гадаю, що вона тепер стає все більш прихильна до нас, бо я певен, що прискорення Англо-руського трактату - це є відповідь на зміну політики Франції в Російському і Українському питанню.

Тому, на мій погляд, вся наша головна акція повинна перенестися до Парижу, а тут ми маємо займатися організаційними справами.

Після цього загального характеру міркувань я дозволю собі перейти до огляду деяких конкретних галузів діяльности нашої Місії.

Політична діяльність. За час від представлення мого попереднього докладу я мав побачення з Міністром Закордонних Справ Таке-Іонеску, якому я докладав справу приїзду наших військових представників і обмінявсь загальними думками з приводу наших дій на весняне повстання, яке може зовсім знищити большевицьку владу на Україні. На рауті 26 лютого у Мін[істра] Освіти я мав нагоду переговорити майже зо всіма міністрами і від всіх чув симпатичні заяви нашій справі. На протязі того ж часу завітав я по приватним справам віз до Міністрів Франції, Польщі, Болгарії⁶³, з якими теж довелось говорити і по загальним питанням, і в цих розмовах я скрізь провадив нашу загальну політичну лінію. Весь час і я, і окремі члени нашої Місії підтримували постійні зв'язки з членами парламенту і особливо з Буковинцями і Бесарабцями, ставлячи їх в курс наших подій. 3-го березня я мав велику розмову з кн[язем] Сапігою , про яку я вже згадував (див. дод. V). З 5-го по 11 березня я їздив до Софії для праці в Болгарії, про що подаю окремий доклад Ч. 2324. Там я також вияснив справу можливого порозуміння з Донськими козаками, наслідком чого і виявилась подорож до Тарнова полк[овника] ГнилорибоваГнилорибов Михайло (1887-?) ген. П. Врангеля. і сот[ника] КоренсковаКоренсков (Коренськов) - сотник..

Згідно Вашого побажання, я доручив нашому секретарю військової секції В. Трепке, під час його подорожу по родинним справам до Сербії, зробити відповідну розвідку (див. дод. ІХ) щодо умов нашої праці там і це дало позитивні наслідки в тому напрямкові, що ми можемо туди направити поки що представника нашого Червоного Хреста. Аби п. Доктор Е.К. ЛукасевичЛукасевич Євмен (1871-1929) - лікар, журналіст, дипломат. 1920 р. - на еміграції в Чехословаччині, заступник міністра закордонних справ УНРЈ¬1921 р. - у Варшаві, заступник, в. о. міністра охорони здоров'я й опікування УНР. згодивсь взяти цей обов'язок на себе, то ми без всяких витрат з нашого боку могли б там розпочати нашу працю і тим хоч трохи паралізувати те надзвичайне русофільство, яке там панує, яке підтверджується не тільки докладом п. Трепке, але і з других джерел (див. дод. Х).

Маючи на увазі потреби консолідації українських сил, а також те, що головним завданням у нас зараз являється організація Українського громадянства, я розпочав працю і в цьому напрямкові і тут, і в Болгарії, звернув увагу на ті елементи, які досі залишалися по за межами впливу державности УНР., себто на наших власників і промисловців. Досі вони йшли в сфері політики або ДенікінаДенікін Антон (1872-1947) - російський військовий і державний діяч, генерал- лейтенант. Один з керівників Білого руху в Росії., або Врангеля. Тепер вони ясно побачили, що ця гра в Російщину їм нічого не дасть і готові привернутися до нас. Нам вони потрібні не тільки через те, що без цього елементу ми держави не збудуємо, а головним чином, аби застрахувати себе від нових спроб переворотів в напрямку Скоропадщини. Я запропонував їм зорганізуватися в місцеві союзи Українських власників і промисловців на такій платформі: а) визнання нашого Уряду УН.Р. як єдиного правного Уряду України; б) визнання самостійности України; в) вирішення Української долі на Українських Установчих Зборах. Такі місцеві союзи з такою платформою повинні бути організовані скрізь: в Софії, Букарешті, Відні, Варшаві, Берліні і т. и., потім повинен одбутися загальний з'їзд і вибрані депутати до Уряду для погодження з ними і вступу до Ради Республіки. Гадаю, що на протязі місяця такі союзи будуть засновані і в Софії, і Букарешті.

Прес-бюро. Преса Румунська ставиться до нас як і раніш цілком прихильно. Але на який[сь] час наші інтереси були приглушені подіями на Півночі, хоч треба сказати, що Румунська преса відносилась до них з великою резервою. Згідно вказівкам Міністерства ми в своїх комунікатах до преси давали відомости:

1) про повстання за гасла Петлюри,

2) національний терор большевиків і

3) про нашу державну працю і Раду Республіки.

Як видно з надсилаємих пресових звітів, наші відомости містилися в багатьох органах преси.

Консульський відділ. За останні часи знову підвищилась діяльність відділу, дякуючи побільшенню еміграції з України. Видано пашпортів 209 і продовжено 32, зібрано грошей за це 14.100 леїв. Аби ми мали можливість відчинити нашу агентуру в Бесарабщині, то прибуток від консульської служби ще б піднявся б. В зв'язку з погромами БуденногоБудьонний Семен (1883-1973) - радянський воєначальник. 1919-1923 рр. - командувач Першої кінної армії., а також посиленням большевицьких репресій треба і на далі сподіватися [на] збільшення еміграції, а також і консульської праці.

Опіка військовополонених і збігців. Зараз в Румунії в трьох таборах знаходяться коло 1180 наших інтернованих громадян, з них: в ФогарашіФогараш (Фегераш) - румунське місто, де знаходився табір для інтернованих вояків Армії УНР. - 80, в БрашовіБрашов - румунське місто, де знаходився табір для інтернованих вояків Армії УНР. - 800 і ТекіргйоліТекіргйоль - румунське місто, де знаходився табір для інтернованих російських й українських вояків. - 300. Всі ці табори находяться під нашим доглядом і по відомостям ген[ерала] Дельвіга і сотника Михайлова, які їх одвідали, становище інтернованих щодо помешкання, харчів цілком добре. Бракує одягу і білизни, а також важке моральне становище, бо нема праці і надій на щось певне. Є багато бажаючих виїхати до других країн, або піти на роботи в Румунії і Місія по змозі задовольняє такі бажання, але стримано, бо немає директив, як гадає Уряд поводитися з цими рештками нашої армії, чи тримати їх для боротьби, чи дозволити їм перейти на положення збігців і шукати заробітку на чужині. За останній час відправлено в ріжні країни, в тім числі в Польщу і Чехію, 15 чоловік.

Окрім цих інтернованих військових переважно громадян, в останні часи почали в великій кількости переходить Дністро всякі цивільні збігці. Спеціяльно відносно них Урядом Румунським було видане дуже прихильне розпорядження, яке я вже надіслав Міністерству, але яке місцевою Бессарабською і головно військовою владою часто ігнорується.

Ці збігці попадають до тюрем, до військових судів, звідкіль вони нам не можуть подати навіть голосу. Місія користується для допомоги їм громадськими комітетами, що зорганізовані в БільцяхБільці (Бєльц) - нині місто в Молдові, де у листопаді 1920 р. тимчасово перебували інтерновані вояки Армії УНР. і БендерахБендери - нині місто в Молдові. з нашою підтримкою, але цього мало і тому власне для полагодження цієї справи виїзжає до Кишиневу Адмірал Остроградський, аби відчинити там відділ нашого Червоного Хреста, так як я це зробив в Болгарії, цей відділ може мати благодійні гроші і своїх уповноважених по инших містах.

Культурно-просвітна діяльність. Ця галузь нашої праці затримується виключно браком грошей. Але дещо все ж таки з наміченого плану Місія провадить в життя. Студентські товариства вже зорганізовані в Букарешті і почали свою працю. Видаємо допомоги нашим студентам. Святкування Шевченка відбулися в таборах, в студентських організаціях, а в Румунських часописах були поміщені артиклиАртикл - стаття. з образом кобзаря (див. дод. ХІ).

Фінансові справи і комерційна діяльність. Про дуже важливі справи фінансового характеру мною дані відомости в докладі про Болгарське Посольство. Окрім того, ведемо справу продажу румунському Міністерству війни 3.000.000 набоївНабій - патрон., що знаходяться в Відні по 1,2 леї за набой. Справа майже злагоджена і не вистарчає тільки згоди прем'єра, з яким я маю бачитися в скорому часі, після того, як він видужає. Маючи на увазі можливий наш поворот на Україну і відчинення кордону для товарообміну, ми робимо заходи порозуміння з великими комерційними товариствами для того, аби вони наготовили товарів для України.

Зниження платні членам Місії згідно розпорядження Міністерства мною вже проведено, але зменшення службовців затримано, дякуючи гарному поступленню консульських зборів, що дало можливість без всякого напруження фінансових засобів Місії підтримувати її в попередньому складі. Тим часом зараз же, коли виявиться, що Місія в сучасному складі існувати не може, то я негайно виконаю розпорядження міністерства про відкомандирування до його розпорядимости двох наших урядовців.

Справа постачання зброї. Згідно плянам нашої начальної команди Місією вкупі з командірованими представниками ген[ерала] КапустянськогоКапустянський Микола (1881-1969) - військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. і полк[овника] НізієнкаНізієнко Олександр (1894-1965) - військовий діяч. Начальник відділу штабу 8-го Катеринославського Коша Дієвої армії УЙР, у складі якого у квітні 1919 р. був інтернований у Румунії, 1919 р. - штаб-старшина для доручень командувача Дієвої армії УНР, 1920 р. - начальник штабу 4-ї бригади 2-ї дивізії Армії УНР, підполковник Армії уНр. був представлений спеціальний меморандум (див. дод. ХІІ). Але справа заклякла через зміну політичної ситуації, яка вияснена в загальній частині цього докладу.

Допомога сільському господарству. В Болгарському докладі мною намальовані перспективи можливої допомоги нашим збігцям через заснування хліборобських артілівХліборобська артіль - сільськогосподарський виробничий кооператив.. Тут ми продовжуємо підтримувати закинутий сюди невеликий гурт коноводів з метою зберегти їх коней для України. Мною було запропоновано Українським кооперативним центрам увійти пайщиками до цього гуртка, аби зміцнити його і дати йому більш громадський характер.

Во всьому свойому докладі я навмисне не торкавсь справи положення нашої України. Сподіваюсь в цьому напрямкові представити окремий доклад. Мене дуже непокоїть те, що в наших урядових колах встановлюється дуже оптимістичний погляд на положення нашої справи на Україні під впливом повстанських відомостей. Ще більш небезпечним було б уявляти собі цю справу з емігрантського погляду на речі, переносячи центр ваги на себе, а не на ту реальну жорстоку дійсність, де творяться якісь нові комбінації, наростають нові події. Недавно прибувший до Букарешту полк[овник] ПоплавкоІмовірно, Поплавський Василь - полковник Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу у складі Бессарабської групи (відділ Йосипа Пшоника)., який проїхав майже всю Україну з Полтави до ЯмполяЯмполь - нині місто у Вінницькій області., теж звертає увагу на велику небезпеку нашій справі іменно на Україні, на що треба звернути особливу увагу.

Представляючи цей доклад, прошу відповідних директив і вказівок.

Голова Місії професор К. Мацієвич.

Резолюція: Копії п[ану] Гол[овному] От[аману], Пр[ем'єр]-Мін[Істру], Гол[ові] Закорд[онного] Ком[ітету] 6/IV,

РезолюціяЦей запис зроблено чорним олівцем у лівому верхньому куті листа.: Додаток ІХ, Х в папці «Югославія» 8/5 1921).

ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 308, арк. 43-48зв. Машинописний оригінал. Бланк.

Лист К. Мацієвича А. Ніковському

28 березня 1921 р., м. Бухарест

Таємно

Вельмишановний пане Міністре!

1) Офіціальне представлення своїх вірительних грамот і персональне знайомство з Болгарським Урядом,

2) Орієнтація в політичних настроях Болгарії і російської еміграції,

3) Налагодження ділових справ посольства

4) орієнтація в положенню українських збігців і намічення шляхів і засобів допомоги їм.

1) До Софії я прибув 6-го березня і там довідався, що Прем'єр-міністр СтамбулійськийСтамбулійський (Стамболійський) Александр (1879-1923) - болгарський державний діяч. 1919-1923 рр. - прем'єр-міністр Болгарії. вже повідомив ЛегаціюЛегація - дипломатичне представництво. нашу про те, що він негайно прийме мене, як тільки я приїду до Софії. Але, на превеликий жаль, на тім самім тижню, коли я приїхав до Софії, туди-ж прибула і антантська репараційна Комісія, яка має завданням вияснити, що повинна зробити Болгарія в загальному відшкодуванню руїни, нанесеної війною П[ан] Міністр не дуже то поспішав допомогою цій Комісії розпочати свою працю і кажуть, що навмисне припинив всі офіційні прийоми у себе, виїхавши з Софії до свого маєтку. Так-що тільки 10-го березоля і то за виняток для всіх, хто бажав його на цьому тижні бачити, П[ан] Міністр Стамбулійський прийняв мене офіційно в помешканню Ради Міністрів. З долучаємої до цього докладу стенограми моєї розмови з п. Стамбулійським видно, з якою прихильністю цей найбільш видатний діяч сучасної Болгарії ставиться до Української справи. Він прийняв мої вірительні грамоти і обіцяв нам ту допомогу нашій праці в Болгарії, яку зараз Болгарський Уряд має можливість нам дати.

Того ж дня я представився Керуючому Міністерством З[акордонних] С[прав] РадевуРадев Сімеон (1879-1967) - болгарський державний діяч, дипломат, історик, журналіст. 1920-1921 - посол Болгарії в Нідерландах, 1921-1923 рр. - керуючий Міністерством закордонних справ, оскільки прем'єр-міністр А. Стамболійський був одночасно міністром закордонних справ., з яким, як це видно з долучаємої записі нашої бесіди, я також мав довгу і цікаву розмову.

Крім цих 2-х осіб я склав візити Голові Болгарського Парламенту БотевуБотев Александр - болгарський державний діяч. 1920-1921, 1923 рр. - голова звичайних Народних зборів Болгарії., а також Дипломатичним Представникам в Польщі, Румунії і Чехословакії. Всі перелічені особи персонально відповіли мені на мої візити, завітавши до мене до готелю, де я мешкав, чи після мого від'їзду - до Легації.

Серед тих здобутків, які дав мій подорож до Софії, я повинен зауважити перш всього на те, що прийом, мені оказаний, був дуже ввічливий, а в Стамбулійського, навіть, і щирий. Його Уряд, аби наші умови хоч трохи змінилися на краще, готовий був визнати УНР цілком офіційно і де-юре. Тепер же поки що він послідовно визнаватиме нас де-факто. Треба також звернути увагу на повну неусвідомленість як Болгарського Уряду, так і громадянства про положення Української справи і загальну ситуацію на Україні. Дякуючи цьому, мені кожну розмову доводилось починати з інформаційних відомостів про те, що уявляє з себе У.Н.Р. і її Уряд, яке його правне відношення до України. З другого боку, серед болгарів взагалі під впливом росіян широке розповсюдження має думка, що найкращим засобом побороти всеросійський хаос являється Федеративна організація нової Росії. Розуміючи федерацію в Європейському змісті, вони не можуть собі уявити розумних і ґрунтовних причин, чому українці ведуть ворожу політику відносно федеративних планів росіян. Знову і це питання мені доводилося освітлювати у всіх своїх бесідах і треба сказати, що мої аргументи дуже легко засвоювалися бесідниками і скажемо, Стамбулійський досить рішучо і твердо визнає наше право на державність і незалежність при сучасних відношеннях до нас росіян всіх толків і партій. При першій своїй візиті я не найшов можливим і тактовним настоювати на аудієнції у Царя, але в другий раз, коли я туди поїду на більш довгий протяг часу, я певен, що цю аудієнцію матиму, і тим самим прихильне відношення Болгарії до нас ще більш зміцниться.

Мій приїзд і моя репрезентація Уряду Болгарському, а також дипломатичним Представникам наробили великого шуму серед політичного світу Софії і особливо серед росіян, які до цього часу лічать Болгарію і Сербію своєю відчиноюВідчина - вотчина.. Вони мудрують все над питанням, чого власне я приїздив і вигадують всякі дурниці. Певне, що для них той прихильний і майже офіційний прийом, який зробив мені Болгарський Уряд, велика неприємність. Але в Болгарії їм доведеться примириться з нашою акцією, бо умови і обставини для них складаються тут все більш-більш мало сприяючі.

Сучасна ситуація в Болгарії склалася як результат, з одного боку, нещасливого кінця війни для неї, а також ще більш того важкого мирового договору, який її підписати примушено було в СевріСеврський мирний договір - міжнародний акт, підписаний 10 серпня 1920 р. в Севрі (поблизу Парижа) державами-переможницями в Першій світовій війни із султанським урядом Османської імперії. Але, ймовірно, К. Мацієвич помилився, оскільки Болгарія підписала з країнами-переможницями договір в Нейї (поблизу Парижа) 27 листопада 1919 р.. Це для болгарів явилося великою несподіванкою, бо вони зараз же після встановлення перемир'я рішуче і щиро змінили свою орієнтацію, віддавши себе цілком на волю Антанти. Тим часом по мировому договору від них забрали ФракіюФракія (Тракія) - історична область, що займає частину Балканського півострова, з Одриномвід північного узбережжя Егейського моря і Пропонтиду до Дунаю., не давши Болгарії виходу до Егейського моря, Болгарську частину Македонії⁹⁰ і т.і. Крім того, Болгарії доводиться ж взяти участь у виплаті видатків на відшкодування і репарацію

розруйнованих війною місцевостів, яка далеко перевищує платіжні можливості Країни. В кінці кінців Болгарія принижена, скривджена, залишилась одна без всякої допомоги якої то небудь великої держави. Це все відбилося в політичному життю Болгарії зараз після мирової КонференціїЙдеться про Паризьку мирну конференцію 1919-1920 рр. в двох головних напрямках: з одного боку, всі політичні партії, які до цього часу вели провід політичному і державному життю Болгарії, більш-менш рішуче збанкрутували в громадській і особливо народній опінії, одні через свої зв язки з Іерманією, другі через попередні військові невдачі і треті через невдалу мирову політику. Це все сприяло в великій мірі зросту політичного впливу і значіння тієї нової політичної формації, на чолі якої стояв сучасний прем'єр Болгарії, а тепер майже її диктатор. З другого боку, оставлена всіма Болгарія під впливом тих надій, які по всьому світі покладались на акцію КолчакаКолчак Олександр (1874-1920) - російський військовий і державний діяч, адмірал, полярний дослідник. Керівник Білого руху в Сибіру. і Денікіна, знову підпала під вплив росіян і своїх русофілів. Болгарії здавалося, що тільки єдина і могутня Росія може запобігти її лихові і допомогти її зменшити ті кривди, які причинили її сусіди і Держави Антанти.

Спинимося спочатку на першому наслідкові останнього політичного розвитку Болгарії, а іменно на народженню і зміцненню режиму Стамбулійського. В деяких відношеннях появлення Стамбулійського у влади і його возвишення нагадує в деякій мірі те, що мало місце в Румунії відносно ген[ерала] Авереску. Як я вже казав, всі головні партії згубили свій авторитет. Народні маси зневірилися в своїх постійних проводирях, а зростаюча дорожнеча, економічний занепад і розрухи після війни давали сприяючий ґрунт для всякої політичної демагогії.

В таких точнісіньких умовах в Угорщині вибухнув своєрідний большевизм Бела КунаБела Кун (1886-1938) - угорський політик-комуніст єврейського походження. Лідер Угорської Радянської Республіки (1919), нарком закордонних і військових справ.. Те саме чекало б і Болгарію, аби вона не була такою суто хліборобською країною і аби в неї не склалася [до] війни хліборобська організаціяЙдеться про Болгарський землеробський народний союз. на чолі з Стамбулійським. Він під загрозою смертної кари змагався проти участи Болгарії в війні і весь час її сидів у в'язниці. Цілком зрозуміло, що в таких умовах, в яких опинилась Болгарія після Мирової Конференції, Стамбулійський зі своєю хліборобською партією явивсь єдиним неопороченим кандидатом на владу. Положення його було дуже важким. Молода партія, без інтелігенції, без вихованих і опитних політиків повинна була організувати владу в розруйнованому краю при загальній гострій опозиції всіх політичних груп, при все зростаючому поширенню комуністичної партії, яка знаходиться в зв'язку з Москвою, взяла на себе тягар державного керма і треба тепер признати, що виконала свої державні обов'язки з великим поспіхомПоспіх - успіх.. Перед нею перш всього стояло завдання скріпити порядок і спокій в країні і Стамбулійський залізною рукою добився цього, не відступаючи перед самими суворими мірами розправи зі страйками і всякими иншими заворушеннями. Всякий раз, коли вони повставали, на поміч Стамбулійському приходили його вірні «селяки»«Селяки» - члени Болгарського землеробського народного союзу., які готові були по першому його приказу розправитися з непокірними. Перед політиканствуючою інтелігенцією хліборобами було поставлено ясно і одверто ділему: або йти на службу до нової влади, залишивши всякі свої лозунги, або бути викинутими зовсім з політичного життя. Їм говорилося прямо, що вони довели країну своїм правлінням майже до загибелі і тепер вони повинні безоглядно слухатися тих, хто хоче її урятувати. Рішення це провадилось остільки систематично, що було багато випадків, коли непокірну політичну інтелігенцію відправлялось на громадські примусові роботи. Не даром то старі політичні партії Болгарії охрестили Стамбулійського большевиком.

В

зовнішній політиці було прийнято відразу позицію примирення з тим сучасним становищем, яке утворилось для Болгарії мировою Конференцією. Одне головне завдання було лише поставлене і на ньому сконцентрував всі свої сили новий Уряд - це одержання виходу до Егейського моря. Во всьому останньому Уряд рішив триматися мирної добросусідської політики з тим, аби мати розв'язаними руки для будівничої праці у себе дома. І ніде правди діти, в цьому напрямкові Урядові пощастило осягти дуже багато. Країна має гарний транспорт, промисловість її почала оживати, валюта падає [не] так катастрофічно, як в других країнах, дорожнеча життя не дає так гостро себе почувати, внутрішній порядок і спокій суть забезпечені по всій країні і населення має можливість і охоту до продуктивної мирної праці. Після тих гірких переживань, які дали почергово германофільство, антантофільство, болгари побачили, що їхня єдина надія - це їх власні сили, сили свого народу, тому зараз дуже ослабли їхні звичайні нахили до тої чи иншої орієнтації. Вони наче зачинились в собі, не довіряючи чужоземцям, хто б вони не були.

В загальних рисах таке відношення переважної більшости сучасного активного громадянства розповсюджується і на росіян. За часів Денікіна і Колчака, а також під впливом образи від мирної Конференції, коли Болгарія готова була чіплятися хоч за соломинку, в неї був почав зріст русофільства. Але це як прийшло випадково, то також швидко сплило. Болгари зрозуміли, що Росія дуже довго ніякої допомоги нікому не зможе дати, що навпаки, вона сама її потребує, а російські емігранти, які великим натовпом прибули до Болгарії, своїм високомірством, презрінням до Болгар ще більше зменшали їх симпатії до росіян. Покладали вони були надії також на російську дипломатичну запомогу в справі поліпшення відношень з Сербами. Росіяни, як це водиться, надавали всяких обіцянок, але з цього нічого не вийшло. І тепер Болгари досить іронічно відносяться до російських претензій: «вони хотять і тепер опікувати нас, але ми давно виросли з такого віку», казав мені один з Болгарських діячів. В час мого перебування в Софії Міністерством Війни був виданий наказ про те, аби військові росіяни скинули форму під загрозою арешту. Політичні впливи росіян збереглися серед таких громадських організацій, як всеслов'янське дружествоВсеслов'янське дружество (болг. Славянско дружество) - благодійне товариство, яке опікувалося російськими біженцями на початку 20-х рр. ХХ ст., забезпечувало їх тимчасовими паспортами (посвідченнями особи), надавало житло, допомогу пораненим. Очолював товариство Стефан Бобчев., на чолі якого стоять тепер майже анахроністичні фігури, як наприклад БобчевБобчев Стефан (1853-1940) - болгарський письменник, громадсько-політичний діяч. З 1902 р. - професор Софійського ун-ту, 1911 р. - міністр народної освіти, 1912-1913 рр. - посол Болгарії в Росії. Голова Слов'янського товариства.. Серед урядових організацій впливи збереглися в Міністерстві З[акордонних] С[прав]. Офіційна Російська МісіяЙдеться про дипломатичне представництво Збройних Сил Півдня Росії. під головуванням ПетряєваПетряєв Олександр (1874-1933) - російський дипломат. 1920-1922 рр. - дипломатичний представник Уряду Збройних Сил Півдня Росії. Один з ініціаторів створення Російсько-Болгарського культурно-благодійного комітету. особливим впливом і повагою не користуються, антантські представники її досить одверто ігнорують. Серед російських приватних громадських організацій найбільшу ролю відіграють дві: Російський Червоний ХрестРосійський Червоний Хрест (Російське товариство Червоного Хреста, РТЧХ) - благодійна громадська організація, створена в Росії в 1867 р. під назвою «Общество попечения о раненьїх и больньїх воинах». 1879 р. перейменоване на Російське товариство Червоного Хреста. З 1918 р. поряд з радянським діяло й емігрантське товариство - РТЧХ (стара організація). Уповноваженим РТЧХ в Болгарії був Л. фон Фельдман, його заступником - генерал В. Нікольський., який керує справою допомоги збігцям і веде одверту ворожу протиукраїнську політику, відмовляючи українським збігцям, коли вони мають український паспорт, в куску хліба і примушуючи брати паспорта російські. Другою організацією «Російське об'єднання»7 Російське об'єднання - ймовірно, «Общество единения русских в Болгарии», що було створене восени 1920 р. Керівники - Р. Моллов та А. Янішевський. Мета товариства - об ' єднання російських емігрантів, надання їм моральної та матеріальної допомоги. Видавало в Софії газету «Россия»., яке провадить агітаційну працю і видає газету «Россія»«Россия» - газета, друкований орган «Общества единения русских в Болгарии». Виходила в Софії у 1920-1921 р. (до березня). Видавець - В. Іловайський.. Напрям цієї організації більш-менш поміркований взагалі, але інколи він приймає одверто чорносотенний характер. Окрім цього, Росіяни мають багато всяких культурного й економічного характеру організаційНайбільш відомі - Всероссийский Земский Союз, Всероссийский Союз Городов, Центральний Обьединенньїй Общественньїй Комитет, Союз русских агрономов в Болгарии, Русско-болгарский культурно-благотворительний комитет., розпочали промислову і торговельну працю і т.и. Почувається великий вплив їх в справі театральній. Але того впливу і значіння, на що вказує Міністерство в свойому листі ч. 1299/1356 від 8 [?] росіяни не мають. Відомости Міністерства маю одержані від наших збігців, які відчували на собі політику Рос[ійського] Чер[воного] Хр[еста], і тому малювали становище справ Болгарії з політичного боку не відповідаючими дійсності. Ні, росіяни в Болгарії зараз нашій справі в урядових колах не мають сили пошкодити.

І цей здобуток Болгарії залежить не тільки через те, що Росія згубила там свій вплив, але і тому що Болгари починають знову більш прихильно ставитися до української справи. За часів Гетьманату відношення було офіційним, державним, але мало свідомим. Великою послугою тут було те, що визнання нас Болгарією дало імпульс для політичного трактування нашої справи. Воно не припинялось потім весь час і треба сказати, що в великій пригоді тут нам стали росіяни, які весь час вели проти [нас] ворожу акцію і тим весь час підтримували інтерес до України. Аби наша Місія замість внутрішньої ворожнечі, вміло використала це становище, то відношення болгар до нас зараз було-б краще. Тепер вони, зрозумівши слабість Росії, можливість скорішого відродження України, досить рішуче виявляють свої політичні симпатії до нас. Ще краще це видно в діловій сфері, до якої я зараз і перехожу. дипломатичний мацієвич ніковський політика еміграція