До епістолярію Костя Мацієвича та Андрія Ніковського у 1920-1921 рр.

3) Один з головних завдань ділового характеру в своїй поїздці до Софії я поставив собі порядкування справ Посольства. Треба сказать, що приїзд п. ХрапкаХрапко Іван - дипломат, юрист-консульт Посольства УНР в Австрії, дипломатичний кур'єр. Влітку 1920 р. був відряджений МЗС УНР до Софії для ліквідації справ та погашення боргу Посольства УНР в Софії. і його розмови не досить обережні з деякими представниками Болгарського громадянства, а особливо зовсім необережні балачки п.п. НалісникаНалисник Юліан - військовий, дипломат, адвокат. 1919-1921рр. - аташе Посольства УНР в Болгарії. Автор спогадів про Українське посольство в Болгарії. і ЛаврикаЛаврик Микола - дипломат, аташе Посольства УНР в Болгарії. про остаточне розв'язання і ліквідацію Болгарського Посольства, свідомі інтриги деяких наших українців проти п. ДрагомирецькогоДрагомирецький Василь - керуючий Посольством УНР в Болгарії, 1920-1921 рр. - дипломатичний агент УНР в Болгарії., утворили для нашої Легації дуже неприємне, хитке положення. Їм дуже вміло зкористувалися Росіяни, які всю справу освітлили в тому напрямкові, що взагалі Уряд УН.Р. ліквідується. Трохи допомогли тут МоркотуновціМоркотунівці - члени та прихильники русофільського Українського національного комітету в Болгарії О. Вишневський, О. Сахно-Устимович, О. Сливинський і Ф. Шульга. Очолював Комітет відомий масон Сергій Моркотун (1893-1971). У 1918 рр. - секретар гетьмана П. Скоропадського, 1919 р. - учасник переговорів з П. Врангелем, 1920 інтригував проти дипломатичного агента УНР в Болгарії В. Драгомирецького, 1922 р. вів переговори з головою Раднаркому УСРР Х. Раковським.. Діло дійшло до того, Антантська репараційна Комісія хотіла реквізувати помешкання нашої Легації, одержавши відомости, що її вже не існує. Своїми заходами перед Болгарським Урядом і Міністерством Закордонних Справ особливо я розвіяв всі ці чутки, але був повинен надіслати офіційне повідомлення, що Легація не припиняла своєї праці, що помешкання її знаходиться там, де і було раніш і, що моїм Представником зостається п. Драгомирецький. Познайомившись з діловодством і Консульським Відділом я констатував, що в середньому на місяць канцелярії Посольства доводиться випускати 100-120 входячих паперів і 10-15 паспортів. Взагалі праця офіційно-ділового характеру не переважає сили одного чоловіка. Діловодство ведеться в порядку і тому я, як весь архів, так і всі діла залишив в Софії, лічучи тимчасово зайвим переводити їх до Букарешту. Поки що я не бачив в цьому ніякої негайної потреби, а вражіння це зробило на Софійську опінію для нас не вигідне. В другий свій приїзд до Софії, коли я матиму можливість там пробути час довший, як цей раз, то я займусь цими справами більш уважно.

Одночасно з цим довелося залагодити, а також розпочати деякі справи по отриманню до нашої розпорядимости ріжного державного майна. З долучаємих до цього додатків (див. дод. IV), що річ тут іде про великий державний інтерес, а іменно:

1) забрання до наших рук земельного участку на Дунаю в м. СвіщовіСвіщов (Свіштов) - місто і порт на Дунаї (навпроти рум. міста Зімніча) в Болгарії, нині на території Великотирновської області. з 3 цістернами для нафти, будинками і иншим майном. Справа ця, дякуючи енергії п. Драгомирецького, як це видно з долучаємих контрактів майже цілком залагоджена і п. Драгомирецький вже виїхав для передачі участку і майна по описі новому, нашому вже орендатору.

2) Одержання від Болгарського Уряду грошей за перевозку Болгарських грузів Дунайським пароходством. В цій справі п. Драгомирецький подав протест, щоби нікому цих грошей, окрім України, не платили, а я заявив претензію на ці гроші від імені УН.Р. Сподіваємося їх одержати.

3) Розплата за конфісковане Болгарами військове майно, яке під час війни направлялося до Сербії і належало Дунайському Пароходству. Готуємо в цій справі спеціальний меморіал, який матиме поспіх, бо Болгарам вигідніше з нами розплатитися, ніж з Росіянами. Справа вимагає великого секрету.

4) Одібране до нашої розпорядимости 2 пароплавів і 5 бірж. В цій справі збіраються матеріали і виясняються шляхи, яким нам варто скористуватися для того, аби одержати до своїх рук це майно.

Коли пощастить ці всі справи довести до бажаного кінця, а це не так буде трудно, бо Болгари цілком на нашій стороні, то до рук нашого Уряду можуть поступити досить значні суми, якими можна скористуватися для дальшої нашої праці. Своєчасно я буду повідомляти про хід всіх наших заходів в цих справах.

5) Згідно доручення Міністерства, я також звернув увагу на справу наших збігців. Дійсно зараз в Болгарії перебуває велика кількість Українців, як військових, так і цивільних, прибувших сюди головним чином після евакуації Криму. Серед них налічується до 500 повстанцівЗ Криму разом з «Русской Армией» П. Врангеля евакуювалося близько 2 тис. українських повстанців на чолі з отаманами Ангелом, Гелєвим, О. Реківим, Уренюком, Чорною Хмарою, Д. Гулаєм, Федорченком та іншими. Частина з них прибула до Болгарії з Константинополя., які евакуювалися разом з Врангелівською армією. Точну регістрацію наших збігців ще не переведено, але по ріжним відомостям, правда не перевіреним, можна лічити загальну їх кількість до 2.000 чоловік. Весь цей натовп людей належить до ріжних клясів і верств нашого населення, бо є серед них чимало наших власників, заможних селян, представників інтелігенції, але переважну більшість уявляють з себе бувші козаки і мобілізовані до Врангелівської армії повстанці і просто селяни. Всі вони після евакуації Криму тікали від большевиків не як українці, не маючи українських паспортів і тільки дехто встиг їх виправитивиправити - отримати. в Царгороді і в Софії. Всі вони довгий час перебували під впливом тих політичних настроїв, які утворилися відносно Української справи в Криму, і тому певної національної і державної свідомости в них годі шукати. Мені на протязі мого перебування в Софії довелося бачити і говорити з десятками цих людей, але за невеликим винятком, я серед них не зустрів таких певних і свідомих борців за нашу справу, як скажемо тих, які знаходяться у нас в таборах в Румунії. Я не хотів би запідозрювати цих людей, але мені здається і я таке одержав вражіння, що Українці вони до того часу, поки сподіваються від цього мати більш користи ніж від російського підданства. А так як наші Посольства в Царгороді і Софії не мають абсолютно ніяких грошей, то допомоги від Українців наші збігці ніякої не мають. Російські установи в допомозі, як я вже казав вище, рішучо відмовляють, навіть в куску хліба тим, хто має український паспорт.

Правне положення наших збігів в Болгарії нічим не відрізняється від Росіян. Вони також мають право вільного перебування в Болгарії, вільного руху, і, коли знаходять де-небудь собі працю, при запомозіпри запомозі - при допомозі, за допомогою. Легації їм видаються даровідарові - безкоштовні. картки на проїзд по залізницям. Роботу в Болгарії, порівнюючи, знайти не трудно. На нових залізницях, на заводах, в хліборобстві і т.и. багато збігців вже таки і пристроїлися. Тому, познайомившись з положенням справи на місці, а також знаючи, як неохоче і Румунія і Польща приймають до себе нові партії збігців, а до дому на Україну їм ходу нема, бо до большивиків вони іти не хотять, встановив таку лінію поведінки і організації цієї справи в Болгарії. Тих людей, які свідомі, патріоти і діячі наших повстань ми постараємось переправити до наших таборів в Румунію. А там далі і до Польщі. Всім же останнім я рішуче наказав залишатися там, куди їх закинула доля, шукати заробітку і чекати, поки ми матимем територію. Людей 1-ї категорії дуже не багато, мабуть не більше 100-150 чоловік, про першу групу з них на чолі з полковником ФілоновичемФилонович Василь (1894-1987) - полковник Армії УНР. Наприкінці 1920 р. евакуювався до Константинополя, звідти на початку 1921 р. переїхав до Болгарії, а наприкінці 1922 р. - до Чехословаччини. У 1921-1922 рр. - організатор і керівник низки українських організацій в Болгарії., ми вже робимо тут заходи. Що ж стосується до всієї останньої маси збігців, то вони, на мій погляд, повинні залишитися в Болгарії і там якось улаштувати своє життя. Взглядновзглядно - з огляду. тих потреб, які пред'являють збігці, їх можна поділити на дві групи: ті, що тільки прибувають до краю і вимагають притулку, харчів і якоїсь першої допомоги, і ті, що вже обжились на нових місцях і повинні вже самі про себе подбати. Відповідно цих двох категорій і державна допомога збігцям повинна йти по двом напрямкам: забезпечити ново прибуваючих, або хорих ф тим часом згубивши працю помешканням і харчами на Ілька день і організація всіх останніх збігців на грунті трудової самодопомоги. Перше завдання моє виключило благодійний характер і накращою інституцією для його виконання повинно лічити місцевий Відділ Червоного Хреста. Тому я по згоді з Болгарським Урядом відчинив цей відділ, призначивши тимчасовий Комітет у складі п.п. ЛеонтовичаЛеонтович Володимир (1866-1933) - український громадсько-політичний діяч, письменник, юрист, міністр земельних прав Української Держави, за часів Директорії УНР - уповноважений Українського товариства Червоного Хреста в Одесі. У 1919 р. емігрував до Болгарії, згодом - до Німеччини та Чехословаччини., проф. Лучева і Драгомирецького. Цьому комітету я асигнував на початок його діяльності 3000 леїв левів п. Драгомирецькому пощастило виклопотати для притулку бараки на 100-120 чоловік, також матеріал для ремонту їх, які вже робиться самими збігцями; від Болгарського і Американського червоних Хрестів є надія одержати постійну допомогу і тому я сподіваюся, що ця справа може лічитися більш-менш залагодженою. Тепер все залежить від енергії і праці Комітету, який повинен придбати собі симпатії серед Болгарського громадянства і Представників міжнародних благодійних товариств. Далеко трудніша справа з організацією другого завдання, але як видно з долучаємої тут докладної записки п. ШульгиШульга Федір - український громадсько-політичний діяч, лікар, дипломат. У 1918-1919 рр. - секретар, радник, керуючий Посольством УНР в Болгарії, 1921-1924 рр. - член «Общества единения русских в Болгарин». (див. дод. 5) і тут нам пощастило натрапити на на правдивий на мою думку шлях. Ніяких грошей і ніяких урядових сил не вистачить, коли цю працю провадити, як це мені запропонувало Міністерство урядовим шляхом. тут є єдиний правдивий шлях - в самодіяльності самих збігців, і коли вони це сам зрозуміли, зорганізувавшись в товариство допомоги збігцям. Це товариство має перевести в життя такі завдання:

1) регістрацію збігців і організацію на місцях біженецьких комітетів,

2) допомогу по відшуканню праці,

3) організацію трудових майстерень і артілів

4) видачу грошових позичок на ґрунті кредитового кооперативу. На 2-х бесідах, які я мав з виборними Представниками свого Товариства я умовився з ними, що вся організація буде збудована по принципу і уставу кредитового кооперативу, що всі збігці, які мають користуватися запомогою товариства платитимуть в його касу членські внески і що постараюся виклопотати їм позичку від Уряду в 60.000 румунських леїв - вони просять 200.000 левів. Якщо Міністерство асигнує мені цю суму, то я сподіваюсь, що справа допомоги збігцям в Болгарії буде більш-менш задовольняюче улаштована.

В заключення дозволяю собі спинитися на справі упорядкування могили Драгоманова, я персонально одвідав її і пересвідчився в тому, що так залишати її надалі неможливо. Треба зробити грати і поставити пам'ятник. Я звернусь до громадянства через часописі з закликом о допомоги Місії в цій справі, але гадаю, що й Міністерство теж могло-б допомогти в тій чи інший спосіб мене підперти, доручивши всім Місіям відчинити збір на цю справу, а також асигнувати яку-будь суму для цього.

На підставі всього вище наведеного я гадаю, щ наша праця в Болгарії може мати і поспіх і добрі наслідки для нашої справи взагалі. Певне не можна чекати від Болгарії особливо в сучасному її стані, якої будь-то великої користи, але не треба забувати того, що цей нарід майже самий міцний на Балканах, що він має велику будучину і тому зовсім нехтувати працею там не є для нас корисно.

Представляючи цей доклад, прошу Вас, Пане Міністре, о відповідні директиви щодо дальшої праці.

Уповноважений Міністр УН.Р. в Болгарському Королівстві проф.

К. Мацієвич

З оригіналом згідно:

В.о. Начальника Дипломатичного Відділу

ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 308, арк. 51-57. Маиптописна копія. Опубліковано: Власенко В.М. До історії українсько-болгарських дипломатичних відносин (березень 1921 р.) // Сумська старовина. 2018. № LIII. С. 5-21.

Лист А. Ніковського К. Мацієвичу

14 квітня 1921 р.

Дорогий і щиро шановний Константине Адріяновту!

Пересилаю Вам офіціяльне доручення перевезти гроші уряду, дуже прошу Вас зважити наші мотиви:

Ні в якім разі не слід доручати перевозу грошей людині, котру можуть потрусити на кордоні і гроші забрати. Це буде чистий заріз нам усім, бо ждуть цих грошей всі і нікому не подарують пригоди з ними. Вас не будуть турбувати на кордоні і Ваш виїзд не може бути нічим загальмований, а тут дорогий кожний день, тому від імені [Вяч.] К-чаЙмовірно, В'ячеслав Костянтинович Прокопович (1881-1942) - державний діяч, публіцист, історик. 1920 - голова Рали Міністрів УНР. і м-ра фінансів прошу Вас негайно гроші урядові привезти або зробити таку заміну Вашої иншою, щоб була абсолютно гарантія безпечної і скорої доставки грошей.

Сьогодні їду до Варшави без особливих надій на успіх.

Всього доброго

Ваш А[ндрій] Н[іковський]

З оригіналом згідно: Д. ВахнянинВахнянин Д. - співробітник МЗС уНр..

ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 33, арк. 46. Рукописна копія. Бланк.

Лист К. Мацєвича А. Ніковському

28 квітня 1921 р., м. Бухарест.

До пана міністра закордонних справ

При мойому останньому листі до Вас я залучив копію повідомлення Секретаря нашого Посольства в Царьгороді, п. ПриходькоПриходько Василь - дипломат. 1919-1921 рр. - секретар Посольства УНР в Туреччині., з якого видно, в якому надзвичайно важкому становищу опинилось наше дипльоматичне представництво в Царьгороді за браком грошових засобів.

Кілька днів тому я одержав знову від п. Приходько листа, копію якого залучаю. Рахую за свій обов'язок звернути Вашу увагу на те безрадне становище Посольства в Царьгороді, про яке свідчать приведені в листі п. Приходько факти, що загрожують повній втраті нашого авторитету в Туреччині.

Голова Місії К. Мацієвич.

ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 97, арк. 56. Машинописний оригінал. Бланк.

Лист К. Мацієвича А. Ніковському

27 жовтня 1921 р., м. Бухарест

Цілком таємно!

Високоповажний П[ане] Міністре!

В свойому останньому докладі відносно фінансового становища Дипломатичної Місії в Румунії від 4 липня ч. 2658 я доводив до Вашого відома, а також і Прем'єр-Міністра, що воно уявляється надзвичайно важким і що без допомоги зовні Місія далі не може існувати.

Таким чином, Місія залишилась при тих коштах, які у неї зостались і які вона могла одержати позичково від адм[ірала] Остроградського. Дякуючи їм, вона мала можливість проіснувати ще 4 місяці сама і виплатити поверх 200 т[исяч] леїв організації ген[ерала] Гулого¹²² Гулий-Гуленко Андрій (1886-1929) - військовий діяч, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР. У жовтні-листопаді 1921 р. - командир Бессарабської повстанської групи у Другому Зимовому поході Армії УНР..

Але тепер виявилось, що далі таке існування стає все більш і більш неможливим.

Місія не виплатила утримання Голові МісіїЙдеться про Костя Мацієвича. і Шефу військової СекціїЙдеться про Сергія Дельвіга. за 6 місяців, а останні - своїм співробітникам за 3, і не має ніяких надій добути потрібні кошти як для виплати ціх боргів, так і для виплачування видатків по Місії в майбутньому. Положення обгострюється ще й тим, що Місія має вже і приватні борги негайного строку. Т і гроші, які знаходяться в розпорядженню адм[ірала] Остроградського, потрібні йому для його організації, а окрім того, відносинно них завжди може поступити протест з боку «Русько-Дунайського пароходства» про повернення їх йомуОстаннє речення в цьому абзаці підкреслено з позначкою N[ota] B[ene] збоку..

Єдиний і можливий ресурс - депо процентових паперів, як це вже давно відомо Місії, не може бути повернутим на забезпечення її видатків, бо повинен піти на задоволення більш негайних і важливих вимог Уряду. Тому я зовсім не передбачаю, знаючи фактично фінансове становище Уряду взагалі, ніякої можливості дальнійшого існування Місії. Вести справу в борг з тим, аби і тут утворити ситуацію аналогічну тій, що мається в Царгороді, на мою думку, буде ще більш шкодливим, як повільне і постійне зліквідування Місії в тому виді, як вона існувала досі.

По офіруваннюОфірування - жертвування. справи з сучасним складом співробітників Місії, а також і з представниками місцевого Українського громадянства, я уявляю це зліквідування Місії в такий спосіб. В першу чергу залишають працю в Місії з виплатою їм боргів ген[ерал] Дельвіг і д-р МіхальськийЙдеться про Дениса Маєр-Михальського., завідуючий бюро преси, які мають на увазі, залишившись в Румунії, шукати собі праці в приватних підприємствах.

Тим часом в інтересах нашої справи і надіях на можливе поліпшення її, краще було б їх не звільняти, так само як і всіх иньших співробітників, а дати їм довгосрочну відпустку з тим, аби обов'язки ген[ерала] Дельвіга було покладено на адм[ірала] Осроградського.

В другу чергу, через місяць або через 1,5 на таких умовах вибули б з Місії її голова проф. Мацієвич і секретарі Місії п[ани] Трепке і Геркен з тим, аби обов'язки Голови Місії були покладені теж на адм[ірала] Остроградського. Секретарство в тіх зменшених розмірах, які були б потрібні, могло б виконуватися кім-небудь з громадян, а почасти допомагав би завідуючий консульським відділом, який міг би залишитися при Остроградському. Я маю на увазі нашого постійного співробітника п. КоломакаКоломак Петро - співробітник НДМ УНР в Румунії..

Таким чином, без усякого галасу, спокійно і тихо діяльність Місії була б зведена до виконання консульських обов'язків, деякого представництва з одночасною можливістю розгорнення її в попередньому масштабі, аби для цього склалися сприяючі умови. Так як організація адм[ірала] Остроградського має деякі кошти, а консульська служба сама може себе оплачувати, то існування Місії було б забезпечено і не вимагало від Уряду ніяких видатків.

Але цей плян є можливий тільки при умові, коли значну частину сучасних обов'язків Місії - захист нашого громадянства і збігців, можливу їм допомогу, пропаганду національної справи, працю в пресі і т.и. перебере на себе якась громадська інституція.

Такою інституцією, на мою думку, повинен бути Український громадський комітет, до закладання якого Місія зараз і приступає, призначаючи в самому ближчому часі його установчі збори. До участи в цьому комітетові закликаються всі українські громадяни без ріжниці політичних переконань і поглядів, національності і т.и. Приймуть в ньому участь також і представники наших інтернованих і збігців. Статут цього комітету ми офіційно затвердимо і він матиме всі права громадської і благодійної інституції.

Сподіваюсь, що напрямок праці комітету ми зможемо дати такий, котрий відповідатиме політиці нашого Державного Центру і інтересам УН.Р

Завданнями цього комітету мусить бути піклування долею наших збігців і інтернованих, захист їх матеріальних і моральних інтересів, організація культурно-просвітної і кооперативної діяльності, підтримування зв'язків з Румунським громадянством і пропаганда серед нього ідей Української державності і т. и. Як незалежна громадська і в більшій своїй частині і благодійна інституція, комітет може сподіватися на грошову допомогу окремих осіб, споріднених організацій, використовуючи для добування коштів вистави, концерти, зібрання пожертв і взагалі такі заходи, які зовсім не відповідають можливостям Місії.

Але найбільше значення може мати цей Комітет в політичному відношенню.

В загальному свойому докладі я цілком одверто і рішуче вияснив положення нашої Місії при сучасних умовах з боку офіційного його становища і офіційних зносин. Без впливової підтримки якоїсь держави, на що ми зараз, на великий жаль, сподіватися не можемо, справа У.Н.Р. в зв'язку з дальнійшими переговорами Румунії з большевиками мусить тут занепадати. Але це зовсім не означає того, що справа Української державності і незалежності тут не має ґрунту. Навпаки, ця ідея користується дуже великою повагою серед ріжних Румунських кол і праця в цьому напрямкові має і надалі всі шанси на поспіх і гарні здобутки.

Таким чином, коли офіційна праця нашого представництва буде обмежена лише формальною і невидною діяльністю, Громадський комітетЙдеться про майбутній Громадсько-допомоговий комітет української еміграції в

Румунії, що почав функціонувати з вересня 1923 р.^, користуючись правами легальної установи, може розвинути широку акцію підтримки ідеї нашої державності в напрямкові УН.Р. А так як він, по нашій думці, сконсолідує в собі на ґрунті просвітньої, культурної і економічної роботи всі живі сили, то тим самим може припинитися руйнацька діяльність таких наших груп, як хліборобсько-гетьманськаЙдеться про Союз українських хліборобів в Бухаресті. Його лідери - Петро Новицький та Андрій Білопільський., моркотунівська і т. и.

На нашу думку, аби аналогічні Комітети зорганізувалися скрізь і потім при допомозі Уряду з'єдналися в загальний центр, який би ввійшов в зв'язки і зносини з НансеномНансен Фрітьоф (1861-1930) - норвезький мандрівник, громадський діяч. Верховний комісар Ліги Націй у справах біженців. Лауреат Нобелівської премії миру 1922 р., то цім би в значній мірі оздоровили б наше емігрантське життя і змогли б використати в найкращій спосіб перебування наших громадян за кордоном.

Дуже можливо, що при тій політичній ситуації, яка зараз утворилася для нашої справи, коли майже вся Європа почала переговори з большевиками і підготовляється ґрунт для загального їх, як це показала Брюссельська конференціяБрюссельська конференція, що відбулася 6-8 жовтня 1921 р. за участю 15 країн Європи, Китаю та Японії, а також Міжнародного товариства Червоного Хреста й Американської організації допомоги (АРА). Мотив скликання - допомога голодуючим в Росії., визнання, значній частині нашої еміграції довгий час доведеться перебувати за кордоном. А це перебування з кожним місяцем ставатиме важчим, бо коштів, як у Державного Центру, так і у самих громадян не прибуватиме, а буде зменшуватися. Тому тільки ставши на ґрунт самодопомоги і економічної організації можна сподіватися якось поліпшити становище нашої еміграції, яка все ще покладає надії на матеріальну і грошову допомогу Уряду, який сам не має і не може мати при сучасних умовах певних ресурсів.

Переходячи тепер до фінансового боку справи ліквідації Місії, я повинен зауважити, що вона не може бути переведеною без допомоги Уряду. Як я вже зазначав, Місія наша в останні місяці, не маючи своїх коштів і не одержуючи допомоги Уряду, повинна була в значній частині жити в борг. Ці борги при ліквідації треба заплатити, аби уникнути тих неприємностів, що мають місце в Царгороді і тим самим зберегти престиж нашої справи тут. З другого боку, згідно законам УН.Р. повинно бути виплачено заштатню допомогу звільняємим урядовцям в розмірі місячного утримання.

1) Борги приватнім особам і Рум. Установам 74.750 л.

2) Борги членам Місії за минулі місяці67.753

3) Заштатне утримання членам Місії31.106

Разом треба виплатити173.609

Пропонуючи вище наведений плян ліквідації нашої місії в Румунії і заміни її наміченими організаціями, прошу Вас, п[ане] Міністре, провести в законом встановленому порядкові такі постанови:

В загальній своїй сумі Місія повинна для закономірної ліквідації виплатити такі кошти:

1) Доручити Голові Місії або кому иньшому по уповноваженню Уряду перевести реформу нашої Місії в Румунії, передавши всі її справи Остроградському і зорганізувавши громадський Комітет для захисту наших збігців і інтернованих.

2) Асігнувати для цього 173.609 румунських леїв.

Докладаючи про це, я ще раз підкреслюю негайність справи, бо переговори з большевиками йдуть швидким темпом і ми можемо зовсім несподівано постати перед фактом Румунсько-большевицького договору і всіх його наслідків.

Голова Місії УН.Р. в Румунії Професор К. Мацієвич.

Резолюція: По розпоряд[женню] п. М[іністр]а на негайне виконання (до 1-ої год. дня 8.ХІ.) /Підпис/.

Резолюція: Через тяжкий і безвиглядний стан держ[явної] скарбниці доводиться перевести реформу Рум[унської] Місрї] п[ан] голова Місії має оповістити співробітникам:

Телеграма К. Мацієвича А. Ніковському

[? жовтня] 1921 р.

Міністру .закордонних справ УНР А.В. Ніковському.

Прошу дати розпоряджень негайно Лебідь-ЮрчикуЛебідь-Юрчик Харитон (1877-1945) - економіст. 1917-1921 рр. - директор департаменту державної скарбниці, заступник міністра фінансів УНР, доцент Українського державного університету у Кам'янці-Подільському, згодом - на еміграції у Польщі. нам виплатити 250 [тисяч] леїв для покриття видатків, які не терплять строку, а саме: помешкання, борги, платня урядовцям, без чого змушений ліквідувати Місію. Прошу негайно відповідних інструкцій.

Мацієвич.

ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 53, арк. 9. Машинописна копія.

Лист А. Ніковського К. Мацієвичу

6 листопада 1921 р., м. Тарнів.

Букарешт Українська Місія Мацієвичу

Посольство в Софії ліквідується із-за тяжкого фінансового державного становища. Прошу повідомити, чи Ви згідні, чи зручно з політичних мотивів взяти Вам догляд справ представництва в Софії?

Ч. 3065 16/ХІ

Ніковський.

ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 25, арк. 254. Рукопис. Оригінал.

Література

1. Горбатюк М. Листи Андрія Ніковського до Симона Петлюри (1920-1921 рр.) // Пам'ятки: археографічний щорічник. Київ, 2010. Т. 11. С. 68-101.

2. Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908-1921 роки / Упоряд.: Н. Миронець, Ю. Середенко, І. Старовойтенко; вст. Ст. Ю. Середенко, І. Старовйтенко. Київ, 2010. 448 с.

3. Власенко В.М. До історії українсько-болгарських дипломатичних відносин (березень 1921 р.) // Сумська старовина. 2018. №LIII. С. 5-21.

4. Власенко В. Невідомі листи Костя Мацієвича до Симона Петлюри 1920 р. // Пам'ятки: археографічний щорічник. Київ, 2008. Т. 9. С. 83-110.

5. Власенко В. Листи Костя Мацієвича до Симона Петлюри 1921 р. // Український історик. Нью-Йорк; Київ; Львів; Острог; Торонто; Париж, 2009. Т. XLVL №1-4 (181-184). С. 303-333.

6. Листи Костя Мацієвича до Симона Петлюри (1920-1923 рр.) / Упоряд., вступ. стаття та коментарі В. Власенка. Суми: ФОП Наталуха А., 2009. 128 с.

7. Ніковський Андрій Васильович // Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях. Київ, 2001. С. 98-103.

8. Ніковський Андрій Васильович // Табачник Д. В. Українська дипломатія: нариси історії. 191-1990 рр. Київ: Либідь, 2006. С. 352-384.

9. Горбатюк М.В. Діяльність А. Ніковського на посаді міністра закордонних справ УНР в уряді В. Прокоповича (26 травня - 14 жовтня 1920 р.) // Наукові записки [Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського]. Серія: Історія. 200. Вип. 12. С. 37-43.

10. Матвієнко В.М., Головченко В.І. Ніковський Андрій Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енцикл. словник-довідник. Вип. 6. Біографічна частина: Н-Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. Київ, 2016. С. 24-2.

11. Мацієвич Кость Андріянович // Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях. Київ, 2001. С. 8-82.

12. Власенко В. Агроном і дипломат. Штрихи до біографії Костя Мацієвича // Політика і час. К., 2002. №10. С. 78-86.

13. Єпик Л.І. Костянтин Андріанович Мацієвич - науковець, дипломат, громадсько- політичний діяч // Український історичний журнал. 2007. №1. С. 125-135.

14. Власенко В. Корифей громадської агрономії і дипломат // Дипломатична та консульська служба у вимірі особистості. Київ, 2016. С. 192-208.

15. Власенко В.М. Кость Мацієвич - вчений-агроном і дипломат // Зовнішні справи. 2017. №6. C. 32-35.

References

1. Horbatiuk M. Lysty Andriia Nikovskoho do Symona Petliury (1920-1921 rr.) // Pamiatky: arkheohrafichnyi shchorichnyk. Kyiv, 2010. T. 11. S. 68-101.

2. Yevhen Chykalenko, Andrii Nikovskyi. Lystuvannia. 1908-1921 roky / Uporiad.: N. Myronets, Yu. Seredenko, I. Starovoitenko; vst. St. Yu. Seredenko, I. Starovitenko. Kyiv, 2010. 448 s.

3. Vlasenko V.M. Do istorii ukrainsko-bolharskykh dyplomatychnykh vidnosyn (berezen 1921 r.) // Sumska starovyna. 2018. №LIII. S. 5-21.

4. Vlasenko V Nevidomi lysty Kostia Matsiievycha do Symona Petliury 1920 r. // Pamiatky: arkheohrafichnyi shchorichnyk. Kyiv, 2008. T. 9. S. 83-110.

5. Vlasenko V. Lysty Kostia Matsiievycha do Symona Petliury 1921 r. // Ukrainskyi istoryk. Niu-York; Kyiv; Lviv; Ostroh; Toronto; Paryzh, 2009. T. XLVI. №1-4 (181-184). S. 303-333.

6. Lysty Kostia Matsiievycha do Symona Petliury (1920-1923 rr.) / Uporiad., vstup. stattia takomentari V Vlasenka. Sumy: FOP Natalukha A. S., 2009. 128 s.

7. Nikovskyi Andrii Vasylovych // Matviienko V., Holovchenko V. Istoriia ukrainskoi dyplomatii KhKh stolittia u postatiakh. Kyiv, 2001. S. 98-103.

8. Nikovskyi Andrii Vasylovych // Tabachnyk D.V. Ukrainska dyplomatiia: narysy istorii. 1917-1990 rr. Kyiv: Lybid, 2006. S. 352-384.

9. Horbatiuk M.V. Diialnist A. Nikovskoho na posadi ministra zakordonnykh sprav UNR v uriadi V. Prokopovycha (26 travnia - 14 zhovtnia 1920 r.) // Naukovi zapysky [Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho]. Seriia: Istoriia. 2007. Vp. 12. S. 37-43.

10. Matviienko V.M., Holovchenko V.I. Nikovskyi Andrii Vasylovych // Ukraina v mizhnarodnykh vidnosynakh. Entsykl. slovnyk-dovidnyk. Vp. 6. Biohrafichna chastyna: N-Ia Vidp. red. M.M. Varvartsev. Kyiv, 2016. S. 24-27.

11. Matsiievych Kost Andriianovych // Matviienko V., Holovchenko V. Istoriia ukrainskoi dyplomatii ХХ stolittia u postatiakh. Kyiv, 2001. S. 78-82.

12. Vlasenko V. Ahronom i dyplomat. Shtrykhy do biohrafii Kostia Matsiievycha // Polityka i chas. K., 2002. № 10. S. 78-86.

13. Yepyk L.I. Kostiantyn Andrianovych Matsiievych - naukovets, dyplomat, hromadsko-politychnyi diiach // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 2007. №1. S. 125-135.

14. Vlasenko V. Koryfei hromadskoi ahronomii i dyplomat // Dyplomatychna ta konsulska sluzhba u vymiri osobystosti. Kyiv, 2016. S. 192-208.

15. Vlasenko V.M. Kost Matsiievych - vchenyi-ahronom i dyplomat // Zovnishni spravy. 201. №6. C. 32-35.

Размещено на allbest.ru