Трансформація тюремного досвіду в Російській імперії в першій третині ХІХ ст. на прикладі Херсонської губернії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Бердянський державний педагогічний університет

Трансформація тюремного досвіду в Російській імперії в першій третині ХІХ ст. на прикладі Херсонської губернії

О.В. Короткий

Анотація

Проаналізовано трансформацію тюремного досвіду в першій третині ХІХ ст. в Херсонській губернії, в зв'язку тюремною реформою та рядом нововведень в пенітенціарну справу, які відбулись після 1819 р. Простежено розвиток законодавства, щодо ув'язнення. Встановлено, що в Російській імперії поряд з новими філантропічними ідеями ув'язнення сформувалася й утилітарна парадигма використання в'язнів, втілена в арештантських ротах. На основі проаналізованих звітів, щодо стану в'язниць в Херсонської губернії зроблено висновок, що попри розбудову нових в'язниць тюремний досвід, за винятком губернських міст, в 1820-х рр. змінювався доволі повільно.

Ключові слова: ув'язнення, в'язниця ув'язнення, в'язниця, тюремний досвід, тюремна реформа, філантропія.

Annotation

Transformation of the prison experience in the Russian empire in the first third of the 19th century on the example of Kherson governance

O. Korotkii, Berdyansk State Pedagogical University

This study analyzes changes in prison legislation and practice in the Russian Empire in the 1820s. Changes that have taken place at the legislative level have reflected the acceptance of the view of deprivation of liberty as a measure of correction. The correct organization of prison life, proposed by the Committee on Prisons, established by the emperor in 1819, was supposed to lead prisoners to repentance and correction.

During this period, the state assumed all the costs of maintaining prisoners, began the active construction of new prisons, and contributed to charitable societies that cared about the situation of prisoners. However, along with this philanthropic vision of the development of the penitentiary system in the period under study, a utilitarian one also appears. The second direction was embodied in the creation of prisoner companies, including in the cities of southern Ukraine.

To better understand the pace of change and the impact of the new laws, we analyzed a series of reports that governors and mayors sent in 1830 to the Odessa Board of Trustees, established in 1828 by Governor-General Mikhail Vorontsov. We have seen that, despite the construction of new prisons in the region, the internal life and routine in them have not changed much. The greatest success was achieved in the division of prisoners by type of crime, as well as the separation of women from men. In those cases when members of the Odessa Committee advised to take care of better material conditions of detention, this often met with misunderstanding and unwillingness on the part of the local administration. Another problem without which it was impossible to succeed in transforming the prison experience of criminals is the lack of money for the improvement of prisons. Thus, the high cost of the philanthropic project of reforming the prison business led to the emergence and spread, first in the South of Ukraine, and then throughout the state, of civilian prison companies.

Key words: imprisonment, prison, prison experience, prison reform, philanthropy.

Постановка проблеми

Кінець XVIII - початок ХІХ ст. став періодом трансформації карної політики в Європі. Зміни в карній політиці полягали в «пом'якшенні» покарань і поширенні використання ув'язнення. Не залишилась осторонь цих процесів і Російська імперія. Рецепція в імперії ідей англійських просвітителів та теоретиків пенітенціарії спричинила значні зміни в регулюванні практики ув'язнення: відбулась поява розгалуженої мережі тюремних закладів, регламентовано умови утримання в'язнів. Однак, в той час як законодавство все більше зазнавало впливу ідей філантропії, реальний тюремний досвід змінювався доволі повільно та далеко не завжди в відповідності до ідей гуманізації покарання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На даний момент в історіографії відсутні комплексні дослідження історії розвитку тюремної справи в першій половині ХІХ ст. в Південній Україні. В більшості досліджень історії ув'язнення регіон вивчається опосередковано. Серед досліджень подібного роду слід згадати дисертаційні дослідження О. Григор'єва Григор'єв О. Пенітенціарна теорія та практика в російській імперії в кінці XVШ - на початку ХХ століття: історико-правове дослідження (на прикладі українських губерній): дис. ... к.ю.н.: 12.00.01, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007. 207 с. та В. Россіхіна Россіхін В. Пенітенціарна система Російської імперії В ХІХ - на початку ХХ ст. (на матеріалах українських губерній): дис. ...к. юр. наук: 12.00.01, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, 2005. 219 с.. Інша група досліджень - це праці, в яких досліджуються окремі аспекти історії ув'язнення в регіоні. Тюрми Південної України, як частину державного господарства досліджував П. Кравчук Кравчук, П.П. (2014). Місця ув'язнення у Південній Україні як складова державного господарства: остання чверть XVIII - перша половина ХІХ століття. Музейний вісник. №14. С. 142-161., історії Олександровського тюремного замку присвятила свої дослідження В. Пальченкова Пальченкова В. Олександрійський тюремний замок: дата заснування. Вісник пенітенціарної асоціації України. №4(6). 2018. С.55-62, історію діяльності Одеського піклувального про тюрми товариства досліджує в своїх роботах Є. Юраш Напрямки діяльності Одеського Піклувального комітету про в'язниці щодо покращення умов утримання ув'язнених у ХІХ ст. KELM (Knowledge, Education, Law, Management)». №7(35). 2020. С. 94-97., історію створення цивільних арештантських рот в Південній Україні досліджували Т. Гончарук Гончарук Т. Про використання праці арештантів на будівництві Бульварних (Потьомкінських) сходів 1837 - 1842 рр. Чорноморська минувшина. Записки відділу історії козацтва на Півдні України НДІ козацтва Інституту історії України НАНУ. Вип. 5. 2010. С. 138-143. та О. Короткий Короткий О. Арештантські роти на півдні України та імперська колонізація другої чверті XIX ст. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Серія: Історичні науки. Випуск 52. 2021. С. 72-84..

Таким чином, дослідники або ж вивчали пенітенціарну справу в регіоні в контексті біль ширших об'єктів досліджень, або ж фіксували свою увагу на її певних аспектах. В зв'язку з цим, проблема формування нового тюремного досвіду, втілення приписів тюремного законодавства в Північному Причорномор'ї ще не отримала достатнього наукового висвітлення.

Виклад основного матеріалу дослідження

Одними з ключових процесів, які сформували основу модерної карної політики Російської імперії в XVIII - на межі XVIII-XIX ст., були три взаємопов'язані процеси: гуманізація покарань або їх «пом'якшення», розширення використання праці засуджених, розширення меж протизаконного, яке вимагало втручання держави.

Період другої половини XVIII ст. був часом зменшення випадків призначення судами тілесних покарань чи страт, зменшення застосування тортур. Місце цих практик впродовж XVIII ст. зайняли інші види покарання, передусім - заслання до фортець чи на поселення, рідше - ув'язнення. Проте, відмова від цих «жорстоких» покарань та практик відбувалась не тільки шляхом заміщення приписів в кодифікаціях та заборонами, а й іншими шляхами: звуження кола тих осіб, до яких могли бути застосовані такі суворі покарання ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. Т.15: 1758-1762. СПб: Тіпографія 2 Отделенія Собственной Его Императорского Величества Канцелярії. 1830. (№11467) та заміна судами чи імператорськими указами покарання стратою в окремих випадках ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№11348). Ненсі Коллман стверджує, що зменшення смертних вироків в період Петра І та після нього було наслідком активної заміни царем страт на заслання. В результаті такої політики кількість смертних вироків судами швидко впала, хоча де-юре смертна кара не була скасована чи законодавчо обмежена Коллманн Н. Преступление и наказание в России Раннего нового времени. Москва: Новое литературное обозрение. 2016. С. 530-531.. Таким чином, можна казати не стільки про гуманізацію законодавства, скільки про окремі випадки щодо гуманізації судової та виконавчої практики. Це дозволяло владі зберегти жорстокі покарання часів Соборного укладення 1649 р. та застосовувати їх в окремих випадках (наприклад, повстання Пугачева та Декабристів), повсякчас контролювати рівень легалізованого насилля в державі, підвищувати чи зменшувати його в залежності від потреб.

Отже, зменшення тілесних покарань та смертної кари на противагу збільшенню заслання та інших видів примусових робіт було тісно пов'язано. Це дозволяє казати про те, що зменшення використання смертної кари та інших покарань було не в останню чергу викликано зацікавленістю імперії в створенні «дармової робочої сили». Яскраву картину цієї «трансформації» нам дає випадок 1699 р., коли приречених до страти Петро І звелів покласти на плаху «і від плахи підняти та бити замість страти безжально батогом і відправити на заслання в Азов... і бути їм на каторгах в роботі» ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т.3: 1689-1699. СПб: Тіпографія 2 Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии 1830. С. 671..

В період правління Єлизавети Петрівни практика смертної кари зазнала нових обмежень. В 1740-х рр. вона була замінена на монастирське заслання для малолітніх злочинців ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№8601, №8996), всі вироки, що передбачали страту відправлялися на розсуд Сенату ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№8944), а в 1750-х було скасовано страту для жінок ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№9911), відсікання руки при засланні на роботи ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№10086) і, врешті, 1753 р. страту було замінено на політичну смерть та заслання ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№10087, №10118, №10306).

Таким чином, «пом'якшення» покарань мало своїм результатом поширення використання праці засуджених та в'язнів.

В першій чверті XVIII ст. праця засуджених до заслання використовувалася, здебільшого, в європейській частині імперії при будуванні міст, портів, державних мануфактур Степанова О. Зарождение новой формы ссылки в России в XVIII веке. Известия ПГПУ. Сектор молодых ученых. №6(10). 2008. С. 80.. Починаючи з другої половини століття до цих місць додаються фортеці та фабрики ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№11485). Ідеологічно арештантська праця обґрунтовувалася трьома міркуваннями: праця дозволяє ув'язненим забезпечити собі утримання ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№4094, №4111, №7566, №7609, №9571, №13040), праця дозволяє, за принципом таліону, відшкодувати завдану шкоду ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№11921), праця оберігає в'язнів від згубного впливу ледарства («праздності») ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№8401, №16910), яке, починаючи з кінця XVII ст. розглядається як злочин та причина для ізоляції. В тексті указу Федора ІІІ Олексійовича 1682 р. чітко говориться про західноєвропейське коріння такої парадигми піклування («прізрєнія»): «А для заспокоєння всіляких крадіїв (які ліняться працювати і шукають, де і кого б обікрасти.) зроблені за морем в багатьох містах двори, де таких людей по спеціальним коморам скувавши, саджають на декілька тижнів» Антонович А. Курс государственного благоустройства (полицейского права). Части 1 и 2 (оттиск из «Университетских известий», 1889г.). Киев, 1890.. Таке ставлення до ледарства буде укріплюватися впродовж XVIII ст. шляхом залучення до роботи ув'язнених та боротьбою з бродяжництвом ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№3946, №4426, №4522, №5441, №5594, №5644, №5832, №6406, №8032, №10824, №11242, №11389, №11485).

В другій половині XVIII ст. в Російській імперії в правовому регулюванні карної політики з'являється бачення праці як засобу моральної поправи індивіда. Ці ідеї були прямим запозиченням англійської теорії Бабкова, Г. Уголовно-процессуальные законопроекты Екатерины II и российское Законодательство второй половины XVIII в. (к истории указа «О трех родах воровства» 1781 г. и «Устава благочиния» 1782 г.). Актуальные проблемы российского права. №2(51) 2015. С. 9-20. Таке розуміння праці ув'язнених зустрічається, зокрема, в ідеї створення гамівних будинків, де мали утримуватися та працювати люди «нестриманої поведінки» Благочестивейшия самодержавнейшия великия государыни имп. Екатерины Вторыя. Учреждения для управления губерний Всероссийския империи. Москва: Сенатская типографія. 1775. С. 167..

Таким чином, ідея праці як засобу моральної поправи в імперії вперше втілюється щодо осіб девіантної поведінки, щодо тих, чия поведінка суперечила принципам «добронравія»: непослух батькам, марнотратство, аморальна поведінка, лінь, пияцтво, байдикування, порушення норм сексуальної поведінки тощо ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. Т.20: 1775-1780...С. 234-235.. Завдяки цьому владою було значно розширено межі «протизаконного» - обсяг тих дій та поведінкових стереотипів, які мали піддаватися санкціям. Мета розширення цих меж полягала в збереженні «благочинія». Особи, які потрапили до гамівних будинків мали утримуватися без надмірностей, але мати усе необхідне. Вони могли бути звільнені за запитом сім'ї, родичів чи поміщиків, які їх туди і влаштували. Праця розглядалася як засіб моральної поправи розпусників, ледарів, марнотратців тощо. Однак, вже в 1820-х рр. такому баченню арештантської праці буде протиставлене утилітарне.

Початок ХІХ ст. був позначений подальшим поширенням філантропії. В імперії виникали напівдержавні благодійні організації, однією з яких стало Товариство піклувальне про тюрми. Це була калька з існуючого на той момент лондонського товариства. В 1817 р. за запрошенням російської влади до столиці імперії прибув квакер та член лондонського піклувального товариства Вальтер Венінг. В 1819 р. ним було представлено записку з пропозиціями щодо реформування тюремної справи в Російській імперії ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№27895). В ній філантроп наполягав на виховному значенні праці в тюрмах: «...виправляти злочинців, засобами, які передбачає людинолюбство, тобто. привчати до праці, навчати різного рукоділля.». Разом з цим, англієць наголошував на тому, що «Введення роботи в тюрмах не повинно мати метою прибуток. але тільки викорінення ледарства» ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. Т.36: 1819.С. 310.. В відповідності до рекомендацій В. Венінга та за посередництва міністра духовних справ та просвітництва Російської імперії в 1819 р. князя А.Н. Голіцина було створено Товариство піклувальне про тюрми. Метою товариства було проголошено моральну поправу злочинців, які перебували в тюрмах та покращення умов їх утримання ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. Т.36: 1819.С. 311..

Таким чином, на законодавчому рівні стверджувалася англійська модель розвитку ув'язнення з розумінням праці як засобу моральної поправи та необхідності в покращенні умов утримання в'язнів.

Однак, особливості суспільно-економічного життя в імперії не дозволили реалізувати ідеї англійських пенітенціарних реформаторів в повній мірі. Криза заслання, дорожнечі будівництва тюремних замків за планами Товариства, зміна імператорів та зменшення впливу ідей пієтизму в вищих верствах населення призвели до поширення утилітарної парадигми розвитку ув'язнення, яка втілилася при розбудові арештантських рот цивільного відомства в 1827 та 1830 рр. Короткий О. Арештантські роти на півдні України та імперська колонізація другої чверті XIX ст. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Серія: Історичні науки. Випуск 52. 2021. С. 80.

В 1827 р. комітет міністрів доповідав імператору, що головною ціллю створення арештантських рот є швидка та дешева розбудова губернських міст та зменшення витрат на утримання інфраструктури заслання ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. Т.2: 1827. СПб: Типографія 2 Отделения Собственной Его Императорского Величества Канце лярии. 1830. (№884). Якщо спершу арештантські роти планувалося наповнювати звинуваченими в бродяжництві, то згодом, зокрема на Півдні України, їх формували також і з біглих селян, засуджених до каторги та Сибіру та засуджених до робочих будинків ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№704). В період 1827-1845 рр. до арештантських рот, де панувала сувора військова дисципліна і не переймалися проблемами моральної поправи, отримали право відправляти за «дурну поведінку» такі інстанції соціального контролю як театральна дирекція, спільноти удільних служителів, селян та майстрів, міщанські спільноти, спільноти вільних матросів та поміщики ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№6791, №11519, №16096, №18866, №6745, №26146).

Таким чином, утилітарна ідея в пенітенціарії Російської імперії конкурувала з філантропічною, що на довгий час визначило особливості розвитку в'язниць в імперії. Точно визначити час, коли в Російській імперії розпочались перші кроки до реформування ув'язнення доволі складно. Багато указів, що мали вносити зміни в тюремне життя залишалися тільки на папері, а ті що виконувалися, реалізовувалися далеко не всюди і не в повній мірі. Прикладом тут може слугувати історія з забороною випускати ув'язнених в місто за милостинею. Перші укази, що обмежували таку практику зустрічаються ще в 1720-х рр. ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№3560, №4064, №4092, №4093, №4530, №5059), однак подолати цю традицію владі вдалося лише в ХІХ ст., коли утримання всіх без виключення арештантів було покладено на державу ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№28040), однак навіть попри це традиція зникла не відразу ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№3955).

На нашу думку, індикатором, що засвідчив нову проблему у практиці ув'язнення в Російській імперії є припинення видачі указів про якнайшвидше вирішення справ колодників та не накопичення великої кількості в'язнів в відповідних закладах. Подібні укази регулярно з'являлись впродовж XVIII ст. ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№3560, №4064, №4092, №4093, №4530, №5059, №5709, №5966, №6410, №6799, №7013, №7025, №7114, №7127, №8947, №11110, №11319, №11782, №11787, №12173, №12578, №12709, №12894, №12919, №13154, №13216, №14092, №14155, №16008), проте, після 1784 р. вони практично зникають і з'являються знову лише в перші два роки правління Олександра І ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№20023, №20029, №20038, №20521а). Це свідчить, про спробу нового імператора вирішити проблему переповнення в'язниць старими методами. Однак, судячи з наступних указів, проблему було переосмислено.

В період 1800-1814 рр. з'являються закони, які встановлювали джерела покриття витрат на утримання колодників ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№17803, №21436, №22730, №23455). Разом з цим, з'явилась ідея побудови в імперії нових острогів, які б забезпечили диференціацію в'язнів в залежності від роду правопорушення, та окремого утримання жінок і чоловіків ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№20465, №20728, №22963). На нашу думку, це свідчить про те, що в цей період відбулось зміщення акценту з чисельності арештантів, на умови їх утримання. В період 1814-1819 рр. з'являються також укази про збільшення кормових для арештантів в різних регіонах ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№25511, №25568, №26910, №27181, №27720). Останнє могло бути пов'язано з впливом філантропів, зокрема голови Російського біблійського товариства та довіреною особою Олександра І князя А. Голіцина; квакерів (лідер лондонської общини Уільям Аллен зустрічався з імператором в 1814 р. та 1819 р.); діяльністю філантропа та члена лондонського тюремного товариства Вальтера Венінга, який був гарним знайомим В. Попова - секретаря того самого Біблійського товариства Васильева С. Император Александр І и квакерские проекты институциализации тюремного попечения по британским образцам. The Newman in Foreign policy. 45(89). 2018. С. 8. Тут варто згадати також і про встановлення пам'ятника філантропу Джону Говарду в Херсоні в 1818 р. та указ 1816 р. іменувати всіх колодників арештантами - дві символічні події, які мали засвідчити про початок нового етапу тюремної справи в Російській імперії ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№27429, №26371).

Таким чином, на нашу думку, можна казати про те, що трансформація проблеми ув'язнення відбувалась в декілька етапів. На початку ХІХ ст. видаються укази, які б мали врегулювати питання надходження коштів на утримання колодників, їх лікування та утримання їх дітей, а починаючи з 1814 р., вірогідно, під впливом філантропії та дотичних до англійських квакерів кіл в вищих колах імперії - постає питання збільшення цих коштів. Цей рух від проблеми чисельності в'язнів до проблеми їх утримання врешті й призвів до утворення Товариства піклувального про тюрми та подальших реформ 1820-х рр.

Серед головних нововведень, які стосувались тюремної справи в імперії звичайно слід назвати перехід всіх арештованих на утримання за державні кошти в 1819 р. ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№28040) після утворення Товариства піклувального про тюрми ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№27895). Фактично, до цього часу існувало декілька джерел, з яких в'язні отримували кошти на харчування. Згідно ще законодавства Петра І 1720-х рр. існувала практика, за якою в'язні по справах позивачів, мали бути утримані позивачами ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№3685, №3940, №4091, №4094). Дана практика, на нашу думку, свідчить про певне збереження розуміння злочину як суто приватного делікту. Ті ж, хто утримувався в в'язниці по «государемвим» справам, тобто кримінальним, мали заробляти гроші роботою, за яку держава давала їм кормові ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№4111). Якщо державних робіт в місті не було, або в'язень був не здатний до роботи, що за умов інквізиційного слідчого процесу траплялося доволі часто, йому дозволялося виходити в місто для отримання милостині.

Впродовж XVIII ст. ця практика майже не змінилася, незважаючи на боротьбу, що держава вела проти бродяжництва. Було обмежено кількість в'язнів, які одночасно могли виходити в місто за подаянням, заборонено відпускати оголених в'язнів, або колодників в «кровавих рубахах» ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№7499, №7132, №7566), однак, повністю відмовитись від цієї практики держава не могла. Це викликало ряд труднощів та питань, коли в неврожайні роки колодники не отримували необхідної милостині ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№9647), коли в місті не проводилось жодних державних робіт, на які можна було б відправити колодників, або коли в острогах знаходились в'язні не з кримінальних справ, проте і не зі справ позивачів (бродяги, біглі селяни тощо ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№13040)), а тому не мали права на кормові від держави.

Рішення перевести всіх арештантів на державне утримання було цілком логічним, хоча й коштувало державі доволі дорого. Кормові розраховували, залежно від цін на муку та крупу в провінціях. При розрахунку за взірець був взятий табель для рекрутів, проте без риби та м'яса ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№824). Дорожнеча обслуговування тюремної інфраструктури призвела до зменшення кормових вже в 1827 р.

Таким чином, в'язні отримали гарантовану державою їжу. Водночас, інститут покарання став менш публічним. Колодники або арештанти загально-кримінальних тюрем, які ходили по містах «катовані в роздертих платтях, так що видно тіло», «прикриваючи спини кровавими рубахами» та «пиячили і сварилися» ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№7132, №11282, №10660), стали першими з переліку учасників театру правосуддя, які зникли з очей широкого загалу (публічні тілесні покарання зникли в 1845 р., а публічні страти - в 1881 р.).

Організація простору острогів була однією з тих складових, що визначали тюремний досвід колодників. В історіографії доволі усталеною є думка про постійне переповнення острогів в Російській імперії та тісноту в них Гернет М. История царской тюрьмы (2-е изд.): в 3т. Т. 1). Москва: Государственное издательство юридической литературы. 1951. С. 262-263, 272, 273, 278; Упоров И. Пенитенциарная политика России в XVIII-XX в.: Историко-правовой анализ тенденций развития.: Юридический центр Пресс. 2004. С. 213; Краинский Д. Матеріалы к исследованию русских тюрем в Санкт-Петербург связи с историей учреждения Общества Попечительнаго о тюрьмах. Чернигов: Типографія губернскаго земства. 1912. С. 35;. Тісноту в в'язницях імперії підтверджували експедитори, зокрема князь Іван Вяземський в 1767 р. ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№13040), та укази, в яких сенат та імператор нарікали на губернські правління та суди в повільному розгляді справ, через що в тюрмах накопичувалось забагато в'язнів, від чого «від тісноти в тюрмах буває велика нужда» ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№6410).

В своїй більшості остроги в імперії будувалися в вигляді квадрату, сторони якого являли собою дерев'яний тин. Тин складався з колод висотою в три сажені, загострених вгорі. Іноді, такі колоди вкопувалися в землю в два ряди. Приміщення для арештантів мали вигляд окремих будівель-«связей» всередині огорожі. Караульні приміщення розташовувалися біля входу в острог Краинский Д. Матеріальї к исследованию русских тюрем в Санкт-Петербург связи с исторіей учрежденія Общества Попечительнаго о тюрьмах. Чернигов: Типографія губернскаго земства. 1912. С. 14;. Така організація простору, як і назва «острог» були запозичені в військового острогу Краинский Д. Материалы... С. 27. За свідченням Гадяцького городничого 1797 р. в місцевій в'язниці через необхідність утримувати пересильних колодників влітку «повітря настільки ядовите і шкідливе, що люди немалим числом хворіють» Краинский Д. Материалы... С. 35.

Іншою проблемою тюремної архітектури до реформ ХІХ ст. було недиференційоване утримання в'язнів. Підозрюваних в різних правопорушеннях найчастіше утримували разом, в більшості острогів не існувало й окремих приміщень для чоловіків і жінок. Диференціація в'язнів стала головною ідеєю генерал-губернатора Малоросії О. Куракіна, який в 1802 р. дописував Олександру І, що в острогах регіону «жертви найбільш непередбачуваних випадків бувають іноді разом з тими, чиї злодіяння законом засуджуються до ув'язнення в темниці» Краинский Д. Материалы... С. 44.

Д. Країнський зазначав, що початок періоду тюремного будівництва в імперії поклав указ 1800 р. про ремонт та будівлю за старими планами в Малоросійській губернії 12 острогів. Однак, неможливість виділення необхідних коштів, призвела до затримки в реалізації указу. Завдяки цьому й з'явився новий проект генерал-губернатора О. Куркіна, який прибув в Україну в 1802 р. Імператор надав дозвіл на розробку нових в'язниць в губернії ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№20465). Проект невдовзі було розроблено і указом від 20 квітня 1803 р. Олксандр І підтримав його реалізацію ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№20728). Згідно до проекту в'язнів було розділено на три розряди. До першого відносились вбивці, святотатці, зрадники, розбійники, ґвалтівники та фальшивомонетники. До другого - звинувачені за крадіжку, хибні вчинки, азартні ігри і розпусту. До третього - шахраї, боржники, чиновники, підозрювані тощо. Для кожного розряду мала бути збудована власна будівля, в кожній з яких передбачалося створення невеликого відділення для жінок ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№20455). Окремі приміщення передбачалися для чиновників та дворян, що можна трактувати як соціальну гігієну. Створення подібних острогів по всій імперії передбачалося указом від 14 квітня 1808 р. ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№22963), однак, через нестачу коштів (за змінами в плані 1806 р. остроги мали бути оточені цегляними стінами, побудова яких обходилась в 16,5 тис. рублів Краинский Д. Материалы... С. 50, та зміни в розумінні того, що має являти собою в'язниця, ці плани залишились нереалізованими.

В 1811 р. з'явилися нові типові плани для повітових «тюремних замків» (обнесені кам'яною стіною будівлі більше походили на середньовічні замки ніж на остроги, за що й отримали нову назву). Це був проект відомого архітектора Адріана Захарова Карпенко В.А., Кравчук П.П. З історії місць ув'язнення Запорізького регіону. Запоріжжя: Сектор СВПР УДДУ ПВП у Запорізькій області, 2010. С. 4, передбачений на утримання всього двох розрядів в'язнів. Типовий план губернського тюремного замку було створено в 1821 р., на основі побудованих тюремних замків в Харкові та Нижньому Новгороді, які були збудовані за проектом триповерхових тюремних замків архітектора Йосипа Івановича Шарлеманя-Боде ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№28617). Такі тюремні замки були розраховані на 400 арештантів. І хоча площа збільшувалась, однак тіснота в них ще доволі довго була типовим явищем в більшості частин імперії Гернет М. История царской тюрьмь (2-е изд.). (Т. 2). Москва: Государственное издательство юридической литературъ, 1951. С. 69, 74, 506-507.

Головним досягненням в справі диференційованого утримання в'язнів стало створення окремих приміщень для жінок. В усіх планах, як повітових так і губернських в'язниць в адміністративних будівлях ми фіксуємо окремі приміщення для жінок, які, зазвичай, були меншими за чоловічі відділення, що було пов'язано з їх меншою кількістю ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№28617, №29342). З цією трансформацією тюремного простору історії про ув'язнення чоловіка і жінки в одних колодках ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№8877) та такі непередбачувані прояви демографічної поведінки як зачаття та поява в арештантів дітей Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХVШ ст. Полтава: ТОВ "АСМІ”, 2011. 49 с. ставали все рідшими.

Жахливі умови утримання в'язнів були причиною частих хвороб. Відтак, питання лікування в'язнів було одним з тих, що вимагало регулювання. Вперше про необхідність лікування арештантів згадується в 391 статті Укладення для управління губерніями 1775 р., в якій наголошується на необхідності лікування в'язнів гамівних будинків Благочестивейшия самодержавнейшия великия государыни имп. Екатерины Вторыя. Учреждения для управления губерний Всероссийския империи. Москва: Сенатская типо- графія. 1775. С. 167.. В проекті тюремного уставу 1787 р. зазначається необхідність влаштування при тюрмах лікарень з двома відділеннями для жінок і чоловіків Тюрьмы в России. Собственноручный проект императрицы Екатерины II. Русская старина. 1873. №7. С. 60-86. Однак, цей проект, натхненний багато в чому ідеями Д. Говарда Васильева С. Проект «Устава о тюрьмах» Екатерины Второй в контексте европейской пенитенциарной мысли. Quaestio Rossica. Т. 10, №1. 2022. С. 175., залишився не реалізованим. Фактично, до періоду пенітенціарних реформ ХІХ ст. лікуванням арештантів займались міські лікарі, яких в місто призначала медицинська канцелярія ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№17471). Лікування ж та медикаменти в разі звільнення ув'язненого мали буті сплачені «поселеннями і поміщиками, яким вони належать» ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№21436).

Ідея побудови тюремних лікарень в межах тюремного замку знову виникає тільки в 1811 р. в плані повітового тюремного замку Карпенко В.А., Кравчук П.П. З історії місць ув'язнення Запорізького регіону. Запоріжжя: Сектор СВПР УДДУ ПВП у Запорізькій області, 2010. С. 4. На плані видно, що лікарня, мала бути розміщена всередині арештантського корпусу. Щодо губернських тюрем, то спосіб побудови лікарні залишався на розгляд архітектора. В великих в'язницях на 400 чоловік лікарні мали бути збудовані в флігелях ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№1787), а в маленьких до 150 осіб - в окремих будівлях ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№3823). Разом з тим, очевидно через затримку в розбудові нових тюрем, в 1829 р. було видано указ, згідно до якого хворі в'язні могли перебувати на лікуванні в лікарнях Приказу громадського піклування ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№3319). Таким чином, нові плани тюремних замків та практики лікування арештантів мали припинити в імперії такі випадки, коли здорові арештанти утримувались в одних приміщеннях з тяжко хворими Гернет М. История царской тюрьмы (2-е изд.). (Т. 2). Москва: Государственное издательство юридической литературы, 1951..

Зміни, які в тюремну справу принесли нововведення 1820-х рр. заклали основи того, що прийнято називати тюремним режимом. В попередню добу внутрішнє життя в в'язницях було майже не регламентоване. Окремі інструкції для тюремних наглядачів різного роду, щодо влаштування життя в острогах, які з'являлися в Російській імперії стосувалися лише окремих закладів в Петербурзі, Москві та Вільно Воронин О.В. Становление пенитенциарного надзора в России: исторические аспекты: монография. Томск: НТЛ, 2010. С. 21. В історіографії ця ситуація є місцем для критики. Однак, на нашу думку, відсутність загальної інструкції тюремним наглядачам і відсутність тюремної дисципліни була цілком логічним наслідком тієї парадигми ув'язнення, що існувала в Російській імперії до появи Товариства піклувального про тюрми та ствердження ідеї «виправлення» ув'язнених, яка була сформульована в статуті Товариства 1819 р. ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№27895). пенітенціарний ув'язнення херсонський російський імперія

В основі практики ув'язнення в Російській імперії була ізоляція. Ізоляція як техніка організовувала весь тюремний досвід. Архітектура в'язниць не передбачала жодного простору корисного використання, притаманного для виправних і дисциплінарних інститутів. Караульні приміщення розташовувалися біля входу в острог. Це означало, що над поведінкою в'язнів не здійснювалося жодного дисциплінарного контролю. Найчастіше це була одна будівля, проте, ймовірно, великі остроги мали їх дві. Так в Чернігівському острозі було дві караульні, одна з яких передбачалася для «караульного офіцера». Обидві вини розміщувалися за тином Краинский Д. Материалы к исследованию русских тюрем в Санкт-Петербург связи с историей учреждения Общества Попечительная) о тюрьмах. Чернигов: Типографія губернскаго земства. 1912. С. 14;. Як вказувалось в інструкції Київського магістрату городничому 1757 р. - головним завданням в справі утримання колодників для тюремного персоналу був «міцний і повсякчасний нагляд» Інструкція київського магістрата магістратському городничому 1757 року. Записки УНТ. Київ, 1928. Т. 28. С. с. 97. Незважаючи на те, що в'язні були ізольовані від повсякденного життя, режим не мав на меті трансформувати соціальну поведінку ув'язнених.

Тюремний режим починає формуватися тільки після того, як ідея моральної поправи злочинців отримала в імперії офіційний статус. Саме тому, ми бачимо, що після 1819 р. разом з питанням контролю над в'язнями постає і питання щодо тих, хто має здійснювати цей нагляд. На планах тюремних замків з'являються кімнати для тюремних наглядачів ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№1787), а законодавство в загальних рисах окреслює соціальний статус людей, що можуть займати ці посади та коло їх обов'язків ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№28375, №28807; №30420); ПСЗ

РИ. Собр.2.: в 55 т. (№1079). Врешті, на основі цих указів з'явилась перша загальна інструкція 1831 р., складена Міністерством внутрішніх справ та Петербурзьким піклувальним про тюрми комітетом Инструкція смотрителю тюремного замка. Пермь: Типографія Губернскаго Правленія, 1882. 26 с.. Інструкція містила ряд положень, які складно було реалізувати, однак, засвідчила розуміння необхідності регламентації життя в в'язницях.

Отже, вищевказані та ряд інших указів (забезпечення арештантів одягом ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№3040), використання подаянь та зароблених арештантами грошей на роботах ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№28366, №28551), облегшення ланцюгів та колодок ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№28984), видача кормових дітям, що перебували в в'язницях разом з матерями ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№29046), бриття арештантам волосся ПСЗ РИ. Собр.1.: в 45 т. (№30211); ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№209), заборона утримувати малолітніх злочинців разом з дорослими ПСЗ РИ. Собр.2.: в 55 т. (№1691)) мали б доволі суттєво трансформувати тюремний досвід арештантів та практику ув'язнення. В наступній частині дослідження ми розглянемо, яким чином та в якій мірі відбувалась реалізація нового законодавства в Південній Україні на момент 1830 р.

Задля контролю над впровадженням в життя нового тюремного законодавства існували губернські та повітові Комітети піклувальні про тюрми. Одним з них був Одеський Комітет піклувального товариства. Він був утворений 1828 р., коли генерал-губернатор Воронцов впевнившись в необхідності «особливих заходів для кращого облаштування Одеського острогу», наказав створити в Одесі комітет, подібний до того, що вже існував в Санкт-Петербурзі ДАОО. Ф - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 3. За існуючою практикою сам генерал-губернатор і очолив новостворений Комітет.

Комітет швидко взявся за покращення утримання в'язнів в місті ДАОО. Ф - 1. Оп. 200-1829. Спр. 65. Арк. 2-3, що підштовхнуло генерал-губернатора до думки про необхідність влаштування комітету піклувального товариства і в губернському місті Херсоні. Разом з цим, в отриманому листі від очільника Петербурзького Комітету князя В. Трубецького зазначалося, що Одеський Комітет має право піклування за всіма тюрмами «Новоросійського краю та Бесарабської області» ДАОО. Ф - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 4. Саме останнє і спонукало Комітет зібрати відомості про стан пенітенціарної справи в регіоні ДАОО. Ф - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 5-6. Комітет сформував ряд питань, які б дозволили йому оцінити стан тюрем. Лист з запитаннями був надісланий Херсонському, Катеринославському, Таврійському, та Бесарабському губернаторам та градоначальнику Таганрогу.

Серед питань, що цікавили Одеський Піклувальний комітет були наступні:

1) кількість тюрем;

2) на скільки в'язнів вони розраховані;

3) скільки в'язнів вже в них перебуває;

4) розмір кормових та спосіб, в який в'язні отримують їжу;

5) ціни на продукти необхідні для тюрми;

6) чи мають арештанти одяг від держави;

7) чи дотримується диференційоване утримання;

8) чи мають арештанти право прогулюватись по тюремному подвір'ю;

9) чи проводяться богослужіння;

10) яким чином облаштовані арештантські палати, чи є лікарні;

11) хто доглядачі в тюрмах та якими інструкціями керуються;

12) чи є наглядачі з інвалідів та чи є в арештантів старости ДАОО. Ф - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 5-6.

Дивним видається те, що в переліку не було питання про організацію дозвілля в'язнів, адже влаштування для арештантів «заняття пристойними справами» вважалося одним з п'яти головних завдань Піклувального комітету, згідно прийнятим в 1819 р. Правилам Об учреждении в Санкт-Петербурге общества попечительная) о тюрьмах. СПб: Типографія Н. Греча, 1819. С. 41. Вірогідно, члени Одеського Комітету цілком усвідомлювали, що подібна організація роботи в тюрмі, про яку писав Вальтер Венінг в записці до імператора 1819 р. Об учреждении в Санкт-Петербурге... С. 38 могла бути налагоджена тільки в губернській тюрмі, на планах якої були присутні «робочі покої» Чертежи и рисунки: Примерній образцовый план тюрьмы для 400 арестантов. ПСЗ РИ. Собр. 2. В 55 т. Т.3: 1828. СПб: Типографія ІІ отделения Его Императорскаго Величества Канцеляриі, 1830. С. 5. Така в'язниця на всю територію Південної України в той момент була всього одна - в Одесі. На цей час в Одесі функціонував збудований в 1826 р. триповерховий тюремний замок. Хоча спочатку його планували будувати на кшталт тюремного замку в Таганрозі (1806 р.) ДАОО. Ф - 2. Оп. 1. Спр. 35. Арк. 22, однак будівництво затягнулося на десятиліття, за яке держава встигнула прийняти нові плани губернським тюремним замкам і Одеський став адаптацією плану, за яким були збудовані тюрми в Харкові та Нижньому Новгороді. Архітектором виступив Франческо Боффо (див. Мал. 1).

Мал. 1 Одеський тюремний замок. План, скопійований 1861 р. Губарь О. История градостроительства Одессы и функции Одесского строительного комитета. Одесса: ТЭС, 2015. С. 95

Відповіді на вищенаведені запитання надійшли до Комітету вже в наступному 1830 р. Проаналізувавши їх, ми можемо з'ясувати якими темпами на Півдні відбувалась трансформація тюремного досвіду, передбачена нововведеннями 1820-х рр.

На момент 1830 р. в Херсонській губернії налічувалося п'ять тюремних замків по одному в Херсоні, Тирасполі, Ольвіополі, Єлизаветграді і, власне, Одесі. В повітових містах та Херсоні це були кам'яні споруди, побудовані за одним планом ДАОО. Ф. - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 41.. Слід зазначити, що ці будівлі не відповідали утвердженим 1811 р. планам для повітових тюремних замків, заснованих на роботах Адріана Захарова 1803 р. Рудченко М.В., Щёболева Е.Г. Архитектура провинции. История русского искусства: в 22 т. Т. 14. Искусство первой трети XIX века. Москва: Северный паломник, 2012. С.178; Карпенко В.А., Кравчук П.П. З історії місць ув'язнення Запорізького регіону. Запоріжжя: Сектор СВПР УДДУ ПВП у Запорізькій області, 2010. С. 4. Головна відмінність між планами полягала в тому, що в тюрмах Херсонської губернії не було передбачено кухні та лікарні всередині арештантського корпусу, на відміну від плану 1811 р. (див. Мал.2). Проте, ця будівля мала більше приміщень для арештантів (6 проти 4), що могло бути пов'язано з достатньо великою максимальною чисельністю в'язнів в 200 чоловік ДАОО. Ф. - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 41.

Мал. 2. План тюремних замків в Херсоні, Тирасполі, Ольвіополі та Єлизаветграді ДАОО. Ф. - 361. Оп. 1. Спр. 1а. Арк. 44