Жіноче "обличчя" голокосту: гендерний аспект геноциду євреїв в Україні (1941-1944)

Опис мешканки Дніпропетровська Б. Тартаковської моменту розстрілу («Я впала на коліна й обійняла своїх дітей, мені здавалося, що я втрачаю розум від жаху» Гроссман і Эренбург, ред., Черная книга, 84-85.) відображає емоційний і психологічний стан усіх матерів. Нерідко в час екзекуцій вони брали своїх малолітніх дітей на руки. Перебуваючи в шоковому стані, вони не усвідомлювали наслідків, коли захищали малечу від куль власним тілом. Адже вбиті матері часто-густо падали в братські могили разом із живими дітлахами. Наведені фрагменти спогадів, припускаємо, є типовими для багатьох місць, де вбивали євреїв:

[...] Десь під трупами плакали діти, більшість з них, особливо малюки, яких матері несли на руках (а стріляли нам у спину), падали, прикриті тілами матерів, неушкодженими і були засипані й поховані під трупами заживо Гроссман і Эренбург, ред., Черная книга, 91..

Яків Стеюк, якого як бранця Сирецького табору нацисти наприкінці 1943 р. залучили до викопування трупів у Бабиному Яру та їх спалення, свідчив:

Я чітко запам'ятав випадок, коли [із землі] витягли труп жінки, яка міцно обіймала труп немовляти. Хтось навіть спробував відділити труп дитини від трупа матері, але зробити цього не вдалося [...] Евстафьева і Нахманович, упоряд., Бабий Яр: человек, власть, история, 321..

Прагнення полегшити страждання дітей -- один із визначальних мотивів поведінки жінок у критичні моменти. Трагічно-ліричну картину, що засвідчує таку поведінку мам і бабусь у час розстрілів, зафіксував німецький інженер Герман Грабе, який став свідком убивств у Дубно:

Я спостерігав за сім'єю, що складалася з вісьмох осіб: чоловіки і жінки, віком близько 50 років, з дітьми близько 8 і 10 років та двома дорослими доньками, близько 20 і 24 років. Стара жінка зі сніжно- білим волоссям тримала на руках річну дитину, співала їй і грала з нею. Дитина воркотіла від задоволення [...] ⁹⁹.

Не менш промовистими для характеристики поведінки жінок є свідчення про загибель євреїв у Немирові:

Есесівці уважно оглядали ряди, забирали всіх дітей. Шестеро матерів пішли на смерть зі своїми дітьми, вони хотіли полегшити дітям останні хвилини. Сура Кац з Чернівців [...] пішла на смерть з шістьма хлопчиками. Вайнер пішла з хворою дівчинкою, Лєгєр, молода жінка з Липкан, молила катів, щоб вони дозволили їй померти з її дванадцятирічною донькою, красунею Тамарою ¹⁰⁰.

Ця історія відкриває ще один ракурс долі жінок у час докорінного геноциду: часто-густо їм доводилося бачити загибель родичів, зокрема й власних дітей. Такою була мета психологічного садизму вбивць -- завдати матерям максимального болю. «Матерів відштовхують і вбивають не одразу, даючи спочатку їх бідним серцям стекти кров'ю від побачених смертей малюків», -- оповідали про злодіяння душогубів очевидці ¹⁰¹.

Такого звиродніння під час Голокосту було чимало. Скажімо, у Сімферополі «[...] маленьких дітей екзекуційна команда не розстрілювала, -- йшлося на суді в Мюнхені (1970 р.) у справі Цаппа та інших злочинців. -- Члени СД забирали їх у матерів, вбивали їх пострілами в потилицю у них на очах і кидали у рів» ¹⁰².

Про чимало таких трагічних сцен розповіли свідки вбивств у Бабиному Яру. Пелагея Клепко згадувала про розстріли в цій місцині 29 вересня 1941 р.: «Я бачила, як гітлерівець вирвав у молодої жінки немовля і витрухнув його з одіяла в яр» ¹⁰³. Схожими є свідчення Діни Пронічевої: «Я особисто бачила, як німці відбирали у матерів дітей і живими кидали їх у байрак» Евстафьева і Нахманович, упоряд., Бабий Яр: человек, власть, история, 289..

Про неймовірні страждання жінок-євреїв у Бабиному Яру зазначали й ті, хто брав безпосередню участь у злочинах.

«Коли підійшла черга розстрілювати жінок, -- розповідав на допиті в “СМЕРШі” в березні 1945 р. колаборант Василь Покотило, -- то в них почали відбирати дітей, але вони не віддавали. Тоді німець силою вирвав дитину, розстріляв її, а потім вистрелив у матір» Евстафьева і Нахманович, упоряд., Бабий Яр: человек, власть, история, 261..

В акті обвинувачення в справі Розенбауера, Бессера та Крой- ця (прокуратура Регенсбург, 2 лютого 1970 р.) стверджувалося, що в Києві «матері клали своїх дітей до ніг стрільців і просили їх добре стріляти» Круглов, упоряд., Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев, 296..

Прикладів убивств дітей на очах батьків, щоб завдати їм максимального болю, -- безліч. Обер-лейтенант Вермахту Е. Бінгель свідчив про події в Умані Олександр Круглов припускає, що описувані події відбувалися не в Умані, а в Бердичеві. на суді:

Матері бачили, як вбивали їхніх дітей, розтрощивши їм голову рукояткою пістолета чи палкою, а потім хапали за ніжки і кидали в могилу, де вперемішку лежали вбиті і ще живі люди. Лише після того, як матерям завдавали найстрашнішого болю, в них посилали кулю, звільняючи від нестерпних мук Круглов, упоряд., Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев, 259..

У такий спосіб убивці нищили культ материнства та жінку як матір. Ці злочини відбувалися на місцях масових розстрілів євреїв на теренах всієї України. Як доказ цього -- висновки «Надзвичайної державної комісії зі встановлення й розслідування злочинів німецько- фашистських загарбників» у Березнівському районі Рівненської області:

В одній з розкопаних ям-могил 5х5 та 2 метри глибиною [в яких поховані євреї м. Березно, що вбиті в серпні 1942 р.] виявлено трупи винятково дітей, які лежать абияк. [Це] в переважній більшості зовсім маленькі діти [...]. Комісія вважає, що дітей також розстрілювали в присутності матерів [...] ДАРО, ф. Р-534, оп. 1, спр. 3 (Матеріали про злодіяння німецько-фашистських загарбників на ^{Рівненщині), арк. 75 зв.}.

Не в силі дивитися на жахіття, що відбувалися на їхніх очах, у момент максимального емоційного напруження жінки втрачали свідомість. Нерідкими були й випадки, коли вони «замертво падали від розриву серця» ¹¹⁰.

Не менш трагічним виявилося життя тих євреїв, які не загинули в перших акціях розстрілів й опинилися в гетто. Ймовірно, поруч із перманентним психологічним стресом, повсякчасним передчуттям нових бід і поневірянь, найбільшим ворогом бранців цих місць примусової ізоляції був голод. Він зумовлював не тільки фізичні, а й психологічні страждання. Словами Мані Ліхтенштейн з Володимира- Волинського, суп з води та картоплі для неї -- найсмачніша їжа, а єдиним шансом порятунку від постійного недоїдання була смерть ¹¹¹. Страждання від постійної нестачі їжі виснажувало так, що чимало жінок, попри усвідомлення перспективи покарання, наважувалися порушувати численні заборони: за словами Клари Скалецької з Корця, відчуття голоду сильніше за страх бути покараною ¹¹².

Завдання вберегти рідних зумовлювало зростання маскулінності жінок. Особливо ж тих, котрі овдовіли. Так, після загибелі мешканця Жовкви Герша Лейби його дружина Учка шукала вихід зі скрутної ситуації самотужки: «Без чоловіка та з двома малими дітьми вона мусила заробляти на всю родину [...] Учка зібралася продавати єврейський одяг неєвреям» ¹¹³. Або ж інший приклад виконання чоловічої (за тодішніми уявленнями) ролі зі Львова:

То тут, то там, як примара, налякана денним світлом, могла промайнути вулицею [гетто] єврейська жінка, мати родини, що біжить у напрямку єдиного єврейського ринку на вул. Замарстинівській у надії всупереч усьому купити трохи овочів для своїх дітей ¹¹⁴.

Нерідко милосердя і поклик природи спонукали жінок боротися за життя не лише своїх, а й чужих дітей. Ось один із таких прикладів: мешканка містечка Баранівка Житомирської області Лея Хмара намагалася врятувати трьох осиротілих хлопчиків Шварцманів. Наймолодший із них -- немовля. Про це згодом свідчила донька Л. Хмари: [...] Найменший, Ромчик, плакав день і ніч. Нічого було йому дати [їсти]. Ні молока, нічого. Ми всі дуже страждали, особливо мама. Вона давала йому свої пусті груди, щоб хоч трохи заспокоїти, він розідрав їх яснами до крові. Інколи вона, ризикуючи життям, вибиралася з гетто й ходила до знайомих та незнайомих українців, випрошуючи для нього трохи молока. Та довго це не могло тривати, і Ромчик помер [...] Забарко, Живыми остались только мы, 98..

В умовах тривалого голоду будь-яка їжа давала шанс на виживання. Особливо це стосується тих випадків, коли євреї переховувалися: адже немовлята, що плакали від недоїдання, могли видати окупантам і колаборантам місце їхнього укриття. У таких умовах будь-який харч був на вагу золота. Наприклад, Єва Гладка свідчила про події в містечку Баранівка Житомирської області: коли відбувалася чергова акція екстермінації тамтешніх євреїв, її тітка Шейндл вгамовувала плач дворічної дитини тим, що «затуляла їй рот цибулиною, яка була в тьоті в кишені. Вона її посмокче й заспокоїться» Забарко, Живыми остались только мы, 99..

Інший ракурс материнства в період Голокосту -- вбивство своїх нащадків задля порятунку інших. У Хмельнику в березні 1942 р. в одному зі сховків перебувало 27 євреїв, серед них -- матері з немовлятами. У момент, коли нацисти й поліцаї обстежували будинки, «одна мати сама задушила свою дитину, що заплакала, щоб врятувати інших» Забарко, Живыми остались только мы, 519.. Схожа трагедія відбулася в гетто Володимира-Волинського. Його бранець Еліезер Рейсфельд свідчив, що під час облав матері, щоб не видати себе й інших, закривали дітям ротики й накривали подушками, що інколи призводило до їх удушення Музиченко, Володимир єврейський, 121..

У час здійснення докорінного геноциду вагітним єврейкам або не вдавалося виносити дітей, або доводилося народжувати в неприродних умовах. За свідченнями очевидця подій у м. Чуднові:

Була у нас сусідка Лея. Молода була, 20 років. Вона тільки вийшла заміж, а чоловіка відразу забрали на фронт. Вона була вагітна і ось- ось мала народити. Так її поліцай вдарив ногою в живіт. І вона відразу ж впала, відразу ж починає народжувати. А поліцай один другому говорить: «Дивино, іди подивись, як жидівка жидиня родить». Вона тут таки ж народила, під'їхала підвода, і він її, як собаку, кинув на цей віз з дитинчам. Вона ще плакала, кричала «Мамо!», а він її повіз ще живу і скинув у цю яму Забарко, Живыми остались только мы, 302..

Про пологи одеситки-єврейки в товарному вагоні Віра Інбер свідчила:

Зненацька лунає стогін, мольба про допомогу. Це у важких родових муках корчиться жінка, але допомогти їй ніхто не може Гроссман і Эренбург, ред., Черная книга, 98..

Були й випадки, коли єврейки народжували на місцях масових страт: «Одного разу тут на гної, поруч із трупами, -- розповіла Єлизавета Пікармер про вбивства в Доманівці євреїв Одеси, -- народжувала двадцятилітня Маня Ткач. Надвечір ця жінка померла» Гроссман і Эренбург, ред., Черная книга, 93..

Можемо припустити, що прикладів пологів в аномальних умовах чимало. Проте важливішою є констатація того, що навіть за умови виношування вагітності доля новонароджених малюків була визначеною -- загибель. Заперечуючи право євреїв на існування, окупанти знищували немовлят (наприклад, під час розстрілів 15 жовтня 1942 р. бранців Ялтушківського гетто, що в Барському районі на Вінниччині, вбито 78 немовлят віком від 1 місяця до 1 року На місці розстрілу у 1942 р. в'язнів Ялтушківського гетто відкрито меморіал жертвам Голо-косту. Детальніше див.: http://www.barrda.gov.ua/index.php?page=6&news=8891, дата звернення 10 жовтня, 2019.).

У роки Другої світової війни єврейки опинилися в реальності подвійної дискримінації: як жінки та членкині соціальної групи, яку послідовно знищували впродовж кількох років. Більшість форм наруги, яких вони зазнали, були такими ж, від яких потерпали чоловіки. Жінки-єврейки стали об'єктом різних форм насильства, які означуємо як «м'яке» (наприклад, виконання «хатніх робіт») та системне насильство. Останнє у свою чергу включало декілька компонентів: обрізання волосся, яке, окрім наруги над особистістю, поєднувалося з наругою над дівчиною/жінкою та її фемінністю. До того ж, така форма насильства супроводжувалася й психологічним приниженням (до прикладу, виконання робіт під примусом, прибирання туалетів).

Водночас жіноче «обличчя» Голокосту визначається кількома ракурсами. Зокрема, подальше виконання жінками низки тих соціальних ролей (дружини, доньки, матері), яких вони «набули» за мирного життя; пошук стратегій виживання; сприйняття реальності в умовах цілковитого безправ'я й систематичної дискримінації; зростання жіночої маскулінності в умовах екстреми. Важливим елементом жіночого «обличчя» Голокосту став сексизм убивць, їх садизм щодо єврейок та сексуальне насильство над ними, яке було частиною системного насильства в різних формах його прояву: від фотографування оголених жінок-єврейок до зґвалтування. Таким чином, жінки-єврейки стали цільовою групою приниження та наруги як на ідивідуальному рівні, так і на колективному.

З моменту, коли тендерно-селективні розстріли чоловіків доповнилися вбивством жінок і дітей, Голокост став докорінним геноцидом. Вбивство чоловіків у перші місяці війни створило платформу для прояву маскулінності жінок-єврейок у час Голокосту. Наруга над дітьми, що в більшості випадків відбувалася на очах батьків, -- свідчення знищеного материнства, котре стало символом цілеспрямованого й системного вбивства євреїв. Знищення материнської складової жінок-єврейок та знищення можливості реалізації цієї ролі -- компонента психологічного приниження вбивцями жінки-матері.

Відповідальність за порятунок та виживання дітей, батьків, рідних в умовах екстреми активізували й зміну соціальних ролей жінок- єврейок. Війна/геноцид спонукала жінок-єврейок приймати складні та почасти травматичні рішення (позбавлення життя власних дітей/ немовлят, позбавлення себе і дітей шансу на порятунок).

Bibliography

1. Aleksiun, Natalia. «Gender and the Daily Lives of Jews in Hiding in Eastern Galicia». Nashim: A Journal of Jewish Women's Studies & Gender. Gender and The Holocaust -- New Research 27 (Fall 2014): 38--61.

2. Al'tman, Il'ja, and Tat'jana Vershickaja. «Zhenshhiny». In Holokost na territorii SSSR: Jenciklopedija, edited by Il'ja Al'tman, 308--311. Moskva: Rossijskaja politicheskaja jenciklopedija; Nauchno-prosvetitel'nyj centr «Holokost», 2009.

3. Barac, Varvara. Begstvo ot sud'by: Vospominanija o genocide evreev na Ukraine vo vremja vtoroj mirovoj vojny. Moskva: Art-biznes-centr, 1993.

4. Bergen, Doris L. «Sexual Violence in the Holocaust: Unique and Typical?». In Lessons and Legacies VII: The Holocaust in International Perspective, edited by Dagmar Herzog, 179--201. Evanston, Illinois: Northwestern University Press, 2006.

5. Berkhof, Karel. Zhyttia i smert v Ukraini pid natsystskoiu vladoiu. Translated by Taras Tsymbal. Kyiv: Krytyka, 2011.

6. Brandon, Rei, and Vendi Lauer, eds. Shoa v Ukraini: istoriia, svidchennia, uvichnennia. Kyiv: Dukh i Litera, 2015.

7. Dzhons, Adam. Henotsyd: Vstup do hlobalnoi istorii, transl. Kateryna Dysa. Kyiv: DUKh I LITERA, 2019.

8. Ephgrave, Nicole. «On Women's Bodies: Experiences ofDehumanization during the Holocaust». Journal of Women's History 28, 2 (2016): 12--32.

9. Evstafeva, Tat'jana, and Vitalij Nahmanovich, comp. Babij Jar: chelovek, vlast', istorija: Dokumenty i materialy: In 5 book. Book 1: Istoricheskaja topografija. Hronologija sobytij. Kiev: Vneshtorgizdat, 2004.

10. Foierman, Yuliush. Shchodennyk zi Stanislava (1941--1943 rr.), transl. Borys Arsen. Ivano-Frankivsk: Lileia-NV, 2009.

11. Grossman, Vasilij, and Il'ja Jerenburg, eds. Chernaja kniga. Kiev: MIP «Oberig», 1991.

12. Hagemann, Karen, Stefan Dudink, and Sonya O. Rose, eds. Gender, war and the western world since 1600. Oxford University Press, 2020.

13. Havryshko, Marta. «Zgvaltuvannia u skhovkakh: seksualne nasylstvo pid chas Holokostu v Ukraini». Holokost i suchasnist: studii v Ukraini i sviti 1, 17 (2019): 10-30.

14. Hon, Maksym. Holokost na Rivnenshchyni (Dokumenty ta materialy). Dnipropetrovsk: Tsentr «Tkuma», Zaporizhzhia: Premier, 2004.

15. Hon, Maksym, and Nataliia Ivchyk. «Zhinky v chas Holokostu: doli, povedinka ta henderni (ne)rivnosti». Holokost i suchasnist: studii v Ukraini i sviti 1, 14 (2016): 9-50.

16. Hrinchenko, Helinada, Kateryna Kobchenko and Oksana Kis, eds. Zhinky Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy u Druhii svitovii viini: henderna spetsyfika dosvidu v chasy ekstremalnoho nasylstva: zb. nauk. pr. Kyiv: TOV «ART KNYHA», 2015.

17. Kaplan, Marion A., and Deborah Dash Moore, eds. Gender and Jewish History. Indian University Press; Bloomington and indianapols, 2011.

18. Kovba, Zhanna, comp. Shchodennyk Lvivskoho hetto. Spohady rabyna Davyda Kakhane. Kyiv: Dukh i Litera, 2003.

19. Kramer, Klara. Viina Klary: pravdyva istoriia divchyny pro dyvovyzhnyi poriatunok vid natsystiv, co-auth. Stiven Hlants. Kyiv: Ukrainskyi tsentr vyvchennia istorii Holokostu, 2020.

20. Kruglov, Anatolij, comp. Sbornik dokumentov i materialov ob unichtozhenii nacistami evreev Ukrainy v 1941--1944godah. Kiev: In-t iudaiki, 2002.

21. Mieszkowska, Anna. Dzieci Ireny Sendlerowej. Warszawa: Wydawnictwo Literackie MUZA SA, 2012.

22. Mihman, Dan. Istoriografija Katastrofy. Evrejskij vzgljad: konceptualizacija, terminologija, podhody i fundamental'nye voprosy. Dnepropetrovsk: Central'nyj Ukrainskij Fond istorii Holokosta «Tkuma»; OOO Nezavisimaja izdatel'skaja organizacija «Diva», 2005.

23. Muzychenko, Volodymyr. Volodymyr yevreiskyi. Istoriia i trahediia yevreiskoi hromady m. Volodymyra-Volynskoho. Lutsk: PrAT «Volynska oblasna drukarnia», 2011.

24. Mykhalchuk, Roman. «Pravovyi status i sotsialno-ekonomichne stanovyshche yevreiv Rivnenshchyny u period natsystskoi okupatsii». Istory^ko-kulturna spadshchyna Dnistrovskoho Livoberezhzhia, Kurskoho Poseimia ta Slobozhanshchyny: mynule i suchasnist (2013): 88-91.

25. Mykhalchuk, Roman. «Reiestratsiia ta identyfikatsiia yevreiv Rivnenshchyny yak pidhotovchyi etap u vyrishenni “ievreiskoho pytannia”». Aktualniproblemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii (2011): 237-241.

26. Ofer, Dalia. «Narrating Daily Family life in Ghettos under Nazi Occupation. Concepts and Dilemmas». In Jewish and Romani Families in the Holocaust and its Aftermath, eds. Eliyana R. Adler, and Katerina Capcova, 62-84. Rutgers University Press, New Brunswick, Camden, and Newark, 2020.

27. Ofer, Dalia, and Lenore J. Weitzman, eds. Women in the Holocaust. New Haven: Yale University Press, 1998.

28. Pine, Lisa. «Gender and the Holocaust: Male and Female Experiences of Aushwitz». In Genocide and Gender in the Twentieth Century: A Comparative Survey, edited by Amy E. Randall, 37-59. Bloomsbury, 2015.

29. Radchenko, Yurii. «Nacistskaja okkupacija i Holokost v Har'kove. Vospominanija Kiry Soloninkinoj». Holokost i suchasnist. Studii v Ukraini ta sviti 1, 7 (2010): 154-164.

30. Read-Hamilton, Sophie. «Gender-based violence: a confused and contested term». Commissioned and published by the Humanitarian Practice Network at ODI. Special feature Gender-based violence in emergencies 60, 2 (2014).

31. Shik, Na'ama. «Sexual Abuse of Jewish Women in Aushwitz-Birkenau». In Brutality and Desire: War and Sexuality in Europe's Twentieth Century, edited by Dagmar Herzog, 221-246. Basingstoke England; New York: Palgrave Macmillan, 2009.

32. Smirnov, Lev, ed. Ni davnosti, nizabvenija. Po materialam Njurnbergskogo processa. Moskva: Juridicheskaja literatura, 1983.

33. Snaider, Timoti. «Kryvavi zemli: Tsentralno-Skhidna Yevropa mizh Hitlerom i Stalinym». In Suchasni dyskusiipro Druhu svitovu viinu: Zbirnyk naukovykh statei ta vystupiv ukrainskykh i zarubizhnykh istorykiv. Lviv: ZUKTs, 2012.

34. Tec, Nechama. Resilience and Courage. Women, Men, and the Holocaust. New Haven; London: Yale University Press, 2003.

35. Ubertowska, Aleksandra. «“Masculine”/“Feminine” in Autobiographical Accounts of the Warsaw Ghetto: Comparative Analysis of the Memoirs of Cywia Lubetkin and Icchak Cukierman». In Women and the Holocaust: New Perspectives and Challenges, eds. Andrea Peto, Louise Hecht, and Karolina Krasuska, 161-182. Warsaw: Instytut Badan Literackich PAN, 2015.

36. Zabarko, Boris. Zhivymi ostalis' tol'ko my: Svidetel'stva i dokumenty. Kiev, Zadruga, 2000.

37. Archives

38. Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti (DARO). F. R-33, op. 8, spr. 42; f. R-534, op. 1, spr. 3.

39. Derzhavnyi arkhiv Volynskoi oblasti (DAVO). F. R-164, op. 3, spr. 8.

40. United States Holocaust Memorial Museum (USHMM). USC Shoah Foundation Visual History Archive (USC SFI VHA). Testimony No. 14142 (Rachel Rubin), 1996; Testimony No. 13911 (Mania Lichtenstein), 1996; Testimony No. 597 (Clara Skaletzky), 1995.

Размещено на Allbest.ru