"Я був гірше ніж собака і весь час питав чому так": становище євреїв у Мізочі під час Голокосту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

«Я був гірше ніж собака і весь час питав чому так»: становище євреїв у Мізочі під час Голокосту

Роман Михальчук

Анотація

поневіряння мізоцький єврей голокост

Метою статті є аналіз становища євреїв під час Голокосту на прикладі волинського містечка Мізоч. На основі історіографічного та джерелознавчого доробку відтворити поневіряння та умови життя мізоцьких євреїв у 1941-1942 рр. «Вирішення єврейського питання» передбачало не лише вбивство жертв, а й їхнє особливе правове становище. Заходи примусової реєстрації, ідентифікації, носіння спеціальних позначок, сегрегації в гетто, обмеження в продуктах харчування, пересуваннях тощо перетворювали їх в об'єкт принижень та створювали ґрунт для подальших переслідувань.

Традиційні ролі євреїв під час Голокосту змінювалися. У гетто часто діти ставали постачальниками продуктів у сім'ю, маючи можливість контактувати з неєврейськими жителями на «арійській» стороні, працюючи в них. Праця в містечку та поза ним була не лише виснажливою, а й становила небезпеку для життя. На примусових роботах у Здолбунові мізоцькі євреї потерпали від нестерпних умов, голоду, побиття. Інколи свавілля наглядачів призводило до смерті робітників. Грабунок євреїв став одним із засобів позбавлення умов для існування, адже це унеможливлювало підтримувати своє життя. Під час погрому в Мізочі було не лише пограбовано євреїв, а й зафіксовано випадки вбивства та зґвалтувань. Найбільш тісно з євреями контактували місцеві поліцейські, які використали свої посади для власного матеріального збагачення.

Заходи упослідження жертв Голокосту окупантами впливали на ставлення до них з боку неєврейських жителів. У розпалюванні ворожнечі відіграла свою роль преса, яка звинувачувала мізочан за «безмірну любов до жидівства». Євреїв перетворено на соціальних ізгоїв, тому вони перебували поза межами суспільної ієрархії. У системі нацистського геноциду протистояти такій політиці не було можливості.

Ключові слова: Мізоч, становище євреїв під час Голокосту, гетто, погром, «остаточе вирішення єврейського питання», антисемітизм.

Roman Mykhalchuk

«I was worse than a dog and all the time i asked why»: the situation of jews in Mizoch during the holocaust

Abstract

The purpose of the article is to analyze the situation of Jews during the Holocaust using the example of the Volyn town of Mizoch. On the basis of historiographical and source studies, using sources that are being introduced into scientific circulation for the first time, it reconstructs the wanderings and living conditions of Mizoch Jews in 1941--1942. The «solution of the Jewish question» involved not only the killing of the victims, but also their special legal status. Measures of forced registration, identification, wearing special marks, segregation in ghettos, restrictions on food, movement, turned them into objects of humiliation and created the ground for further persecution.

The traditional roles of Jews changed during the Holocaust. In the ghetto, children often became food providers for the family, having the opportunity to come into contact with non-Jewish residents on the «Aryan» side by working for them. The work in and outside the town was not only exhausting but also life-threatening. At forced labor in Zdolbunov, the Jews of Mizoch suffered from unbearable conditions, hunger, and beatings. Sometimes the arbitrariness of the supervisors led to the death of workers. The looting of Jews became one of the means of deprivation of the conditions for existence, because it made it impossible to maintain one's life. During the pogrom in Mizoch, Jews were not only robbed, but also cases of murder and rape were recorded. Local police officers who used their positions for their own material enrichment had the closest contact with the Jews.

The measures taken by the occupiers to follow up the victims of the Holocaust affected the attitude towards them by the non-Jewish residents. The press played an important role in fueling the enmity, which blamed inhabitants of Mizoch for «immeasurable love to Jewery.» Jews were turned into social outcasts, so they were outside the social hierarchy. In the system of Nazi genocide, there was no way to resist such a policy.

Keywords: Mizoch, situation of Jews during the Holocaust, ghetto, pogrom, «Final solution of the Jewish question,» anti-Semitism.

Здійснення Німеччиною геноциду євреїв під час Другої світової війни включало не лише вбивство жертв, а й систему антиєврейських заходів (анти)правового характеру. Статус євреїв визначено як «не- арійці», тобто їм було відмовлено або суттєво обмежено в правах, якими володіло інше місцеве неєврейське населення. Венді Лауер у цьому контексті зазначала, що «євреям було навіть відмовлено у найнижчому статусі колоніальних підданих» *. Згідно з поділом на раси, слов'яни -- представники раси «носіїв культури» -- мали право на життя, на відміну від євреїв, яким ідеологія націонал-соціалізму відводила роль «руйнівників культури». Віталій Нахманович з цього приводу зазначав, що ідеологія Райху нівелювала всі права євреїв, а загальною метою стало їх подолання в духовному, біологічному, економічному та фізичному проявах Венді Лауер, Творення нацистської імперії та Голокост в Україні (Київ: Зовнішторгвидав України; УЦВІГ, 2010), 95. Віталій Нахманович, «Голокост як наукова і світоглядна проблема. Погляд з України», в Україна у другій світовій війні: погляд з XX століття. Історичні нариси у 2 кн., ред. В.А. Смолій (голова), Кн. 2 (Київ: «Наукова думка» НАН України, 2011), 820..

Кінцева мета нацистського геноциду -- вбивство євреїв Варто звернутися до дискусії між функціоналістами та інтенціоналістами щодо «вирішення єв-рейського питання». Перші вважали, що не існувало конкретного рішення Адольфа Гітлера чи його оточення. Процес убивства євреїв відбувався складніше, коли значна роль відводилася представники низових органів влади, які брали ініціативу в свої руки. Другі стверджували, що конкретний наказ про знищення євреїв мав би існувати. На сьогодні існує думка, що концепція поділу дослідників на функціоналістів та інтенціоналістів є застарілою, адже події Голокосту вказують на поєднання цих двох концепцій.. Однак перед фізичним знищенням жертв спочатку передувала фаза «вікти- мізації». Як зазначає Андрій Козицький, цей процес водночас служить вилученню об'єкта знущання із суспільства, а також створенню психологічних бар'єрів між призначеною на «усунення» групою та оточенням Андрій Козицький, Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у XXст. (причини, особливості, наслідки): навч. посіб. (Львів: Літопис, 2012), 14.. Таким чином зміна ставлення до євреїв відбувалася як офіційними (владними) методами в державі, так і з боку цивільних неєврейських мешканців своїм ставленням до жертв. На окупованих нацистами територіях у документах посадовців різних рівнів єврейське населення було визначене як другосортне. Наприклад, із вказівок Рівненського гебітскомісаріату до районних управ від 1 грудня 1941 р. -- «спочатку в урядових установах залагоджуються справи арійського населення, а потім жидів» Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО), ф. Р. 52, оп. 1, спр. 1, арк. 19, 49.. Зазначений статус підкреслювався в офіційних документах державних установ. Наприклад, у статистичних даних, де подавались кількісні показники, «жидівському» населенню та юдейській релігії відводилася остання позиція не лише після інших національностей, а й навіть після графи «інші» 6, що свідчить про найнижчу ланку в ієрархії національностей.

У цій статті зроблено спробу провести аналіз становища євреїв під час Голокосту, висвітлити їхні поневіряння та обмеження прав на прикладі волинського містечка Мізоч. Погоджуємося з думкою дослідників, щоб осмислити катастрофу євреїв на теренах Західної України, потрібно досліджувати долю жертв Голокосту в невеликих містах, де розгорталася головна драма більшості українських євреїв 7. Тож результати розвідки будуть важливими для розуміння подій Голокосту на Волині та в окупованих теренах України.

Історіографія та джерела

З огляду на те, що тема дослідження стосується окремо взятого населеного пункту, історіографія проблеми представлена напрацю- ванням небагатьох авторів. Голокост у Мізочі зокрема досліджувався автором. У монографії про Мізоч під час німецької окупації та перше повоєнне десятиріччя радянської дійсності висвітлено життя мізочан, трагедію єврейської спільноти, звернено увагу на заходи окупантів стосовно жертв геноциду та політику щодо неєврейського населення 8. В іншій монографії про Голокост, що відбувався на теренах сучасної Рівненщини, досліджуються антисемітські заходи, пропаганду щодо мізоцьких євреїв, їхнє вбивство та факти порятунку, реакцію місцевих жителів на Голокост мізоцьких євреїв тощо 9.

У статтях про Голокост у містечку 10 висвітлено життя євреїв під час Голокосту, їхнє поневіряння до масового розстрілу в жовтні 1942 р., поведінку місцевих жителів щодо жертв геноциду тощо. Інші використані праці стосувалися питання власності євреїв та їхньої трудової експлуатації на Рівненщині Роман Михальчук, «Власність євреїв Рівненщини під час нацистської окупації (1941-1944 рр.)», Наукові праці історичного ф-ту Запорізького нац. ун-ту 36 (2013): 169-173; Роман Михальчук і Вікторія Зиль, «Економічний аспект Голокосту (на прикладі Рівненщині», Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців (2018): 258-260; Роман Михальчук, «Трудова експлуатація жертв Голокосту (на прикладі Рівненщини», Іван Огієнко і сучасна наука та освіта 11 (2015): 102-109., становища євреїв у мізоцькому Роман Михальчук, «Становище євреїв в Мізоцькому гетто», Zaporizhzhia Historical Review 6 (58) (2022): 209-229. та рівненському гетто Роман Михальчук, «Створення та функціонування Рівненського гетто», ntermarum: історія, політика, культура 10 (2022): 73-91.. На теренах генеральної округи «Волинь-Поділля» проаналізовано контрибуції як форму позбавлення власності євреїв Роман Михальчук, «Контрибуції як форма позбавлення власності євреїв в генеральній окрузі “Волинь-Поділля”», Голокост в Україні: академічний, комеморативний та освітній аспекти: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 75-м роковинам трагедії Бабиного Яру (2016): 71-75. та роль єврейської власності в динаміці Голокосту в цій окрузі у фокусі місцевого неєврейського населення. Зокрема, з'ясовано, що привласнення єврейського майна неєвреями набуло помітних масштабів, а в конкретних випадках (особливо ліквідація гетто) цей процес став масовим Роман Михальчук, «Роль єврейської власності в динаміці Голокосту в генеральній окрузі “Волинь-Поділля”: фокус місцевого неєврейського населення», Проблеми історії Голокосту: український вимір 13 (2021): 38-85..

Андрій Усач, розглядаючи роль місцевих винуватців Голокосту в неєврейських усноісторичних свідченнях на прикладі Мізоча, наводить факти, як єврейська власність могла впливати на життя євреїв. Його висновки вказують на масовість грабунку євреїв під час Голокосту, а бажання нажитися на єврейському майні, -- чи не найпоширенішим мотивом співучасті місцевого населення в здійсненні Голокосту Андрій Усач, «“То не німці...”: місцеві винуватці Голокосту у неєврейських усноісторичних свідченнях», у Слухати, чути, розуміти: усна історія України ХХ-ХХІ століть: зб. наук. пр., ред. Гелінада Грінченко (Київ: АРТ КНИГА, 2021), 155..

Висвітлює трагедію мізоцьких євреїв каталог до виставки музею «Топографія терору» та фонду «Меморіал убитим євреям Європи» в Берліні в 2016 р.: «Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941--1944». Видання має англо-німецьку (2016 р.) та україно-білоруську доповнену версії (2021 р. Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941-1944. Каталог виставки музею «Топографія терору» (Київ: Фамільна друкарня «Huss», 2021), 340.). Окремий розділ (С. 40--83) присвячено Голокосту в Мізочі, як містечку, на прикладі якого було показано специфіку «Голокосту від куль» у Східній Європі. Текст та ілюстрації книги висвітлюють передвоєнне становище мізоцьких євреїв, під час Голокосту та пам'ять про катастрофу в післявоєнний час 18.

Авторство актуальних досліджень, в яких аналізувалися різні аспекти становища євреїв під час Голокосту, належать переважно західним історикам. Зокрема, механізм грабежу євреїв нацистами та їх спільниками аналізував Мартін Дін. Дослідник відзначав, що найцінніші речі зі Сходу відправлялися в Берлін, а менш вартісні залишалися на місцях для підтримки місцевої адміністрації 19. Аналізуючи роль місцевих жителів у співробітництві з окупантами, він зазначав, що без німецької окупації не було б Голокосту, але й без допомоги місцевої влади вбивство євреїв не набуло б таких масштабів. Таким чином, вияви місцевої ініціативи частини цивільного населення вказували, що не можна всю провину за Голокост покладати на німців 20. Іцхак Арад, розглядаючи грабунки німецьких офіційних структур, зауважив, що певну роль у цьому процесі відігравали місцеві поліцейські та неєврейські жителі. У деяких випадках власність євреїв могла стати для них винагородою за співпрацю 21.

Інші важливі праці, які тією чи іншою мірою розглядають становище єврейського та неєврейського населення під час Голокосту, належать Маркусу Айкелю 22, Тімоті Снайдеру 23, Венді Лауер 24, Шмуелю Спектору з класичним дослідженням про Голокост волинських євреїв 25 та ін. Також стали цінними енциклопедичні видання, де наявна інформація про окупаційний режим у Мізочі, і зокрема Голокост 26.

Використані в дослідженні джерела дають можливість різносторонньо реконструювати події, аналізуючи заявлену проблему з погляду жертв, катів та свідків. Зокрема, свідчення жертв Голокосту (євреїв) та свідків подій (неєвреїв) представлені відеоколекцією Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії в США Відеоколекція містить понад 52 тис. свідчень тих, хто пережив Голокост, та тих, хто рятував жертв нацизму, а також ромів, гомосексуалів, свідків Єгови, опитаних у 56 країнах світу. Створена завдяки проекту американського кінорежисера Стівена Спілберга в 1994 р. та відеоколекцією Яхад-Ін Унум у Франції (Париж) Станом на 1 травня 2022 р. відеоколекція включала 7468 відеосвідчень очевидців масових вбивств під час Другої світової війни єврейського та ромського населення у 8 країнах (Україна, Білорусь, Росія, Польща, Румунія, Молдова, Литва, колишня Югославська Республіка Македонія), які постійно поповнюються. «Яхад-І н Унум» (означає «разом»), створена в 2004 р. у Франції католицьким священником о. Патріком Дебуа, ідентифікувала близько 2,5 тис. місць масових розстрілів. Найбільш активну науково-пошукову роботу організація здійснює на території України, де ідентифіковано 1298 місць масових страт та відзнято 3065 відеосвідчень. Після початку російсько- української війни 2022 р. експедиція під керівництвом о. Патріка Дебуа здійснює в Україні усно- історичний проект документування злочинів російських окупантів.. Колекція фонду «Шоа» містить шістнадцять відеосвідчень євреїв та неєвреїв -- тих, хто їх рятував у Мізочі. Серед них слід виділити свідчення євреїв Ісаака Розенблата Архів візуальної історії Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії (далі - USC SFI VHA), свідчення № 38507, Ісаак Розенблат (Isaac Rozenblat)., Клер Борен USC SFI VHA, свідчення № 18572, Клер Борен (Claire Boren)., Еміля Голдбартена USC SFI VHA, свідчення № 07722, Еміль Голдбартен (Emil Goldbarten)., Джорджа Ганзберга USC SFI VHA, свідчення № 46431, Джордж Ганзберг (George Ganzberg)., Меїра Вельтфрайна USC SFI VHA, свідчення № 38537, Меїр Вельтфрайн (Me'ir Veltfroynd). та українців Марії Мосійчук USC SFI VHA, свідчення № 38193, Марія Мосійчук (Mariia Moseichuk). і Миколи Слободюка USC SFI VHA, свідчення № 38669, Микола Слободюк (Nikolai Slobodiuk)., в яких на достатньому рівні є можливість аналізувати проблему.

Серед свідчень євреїв з Меморіальної книги пам'яті Мізоча Меморіальна книга Мізоча (Mizocz; sefer zikaron) була опублікована в Тель-Авіві в 1961 р. і складається зі свідчень євреїв, які вижили під час Голокосту та емігрували. Координаторами оригінального видання були Ашер Бен-Оні та його земляки, колишні мешканці Мізоча в Ізраїлі. На сьогодні завдяки ініціативі Лоуренса Брауна (США) та Романа Михальчука (Україна) здійснено переклад книги з івриту англійською та українською мовами. Див.: «Меморіальна книга Мізоча», дата звер-нення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/Mizochu.html#TOC. слід виокремити спогади Янкева Мендюка Yankev Mendiuk, «Memories of a Partisan», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/miz054.htmlfPage60., Довіда Фліттера «Dovid Flitter Tells His Story», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz090.htmlfPage111.,

Ашера Гілберга Asher Gilberg, «Mizoch - і ts Life and its Annihilation», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz003.html#Page5., Макса Вельтфрайнта Max Weltfreint, «How I Was Saved from Death in Mizoch», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html., Єгуди Бронштейна «The Judenrat in Mizoch Had a High Moral Standard, But... (From Yehuda Broinshtein's Letter to Reuven Melamed)», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz090.html., Нахума Копита Nahum Kopit, «In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html#Page33., Йони Олікера Yona Oliker, «The Struggle for Life», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/Mizu098.html#Page104., Міріам Кашук-Шпринц Miriam Kashuk-Szprync, «Bits of Memories from the Holocaust Period», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz090.html#Page95., Іди Айзенгарт-Плітер Ida Eisengart-Pliter, «The Horrible Days», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz090.html#Page98.. З меморіальної книги пам'яті Кременця цінними є свідчення Вольфа Окса Volf Oks, «The Destruction of the Jewish Village of Mizoch», Memorial Book of Kremenets, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/kremenets3/kre339.html., а з меморіальної книги пам'яті Рівного -- Блюми Дойтч Bluma Doitch (Guz) Oliker, «Notes of the Bloody Affair», Memorial Book of Rivne, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/rovno/rov514.html..

Також проаналізовано єврейські свідчення, які зберігаються в архіві Яд Вашем -- Йони Олікера Архіви Яд Вашем (далі - YVA), свідчення № 0.3/2223, Йона Олікер (Yona Oliker). та Гали Копит YVA, свідчення № 03/2232, Гала Копит (Gala Kopyt).. З архівосховища Яхад-Ін Унум використано свідчення українця Володимира Бідюка Архіви Яхад-Ін Унум (далі - YIU), свідчення № 574U., а також його свідчення, взяте особисто автором, що зберігається в приватному архіві Архів Романа Михальчука, інтерв'ю з Володимиром Бідюком 1924 р.н., 8 серпня 2006.. Цінними є свідчення старожилів Мізоча, опитаних автором у 2016 р. (понад 20 аудіосвідчень). Результати усно-історичного проєкту викладено в окремій публікації Роман Михальчук, «Нові свідчення про Голокост в Мізочі (за результатами усноісторичного проекту у липні-серпні 2016 р.)», Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки РДГУ 29 (2017): 265-274.. Актуальність використання усних свідчень зумовлена тим, що офіційні німецькі та радянські документи не можуть повною мірою висвітлити всі аспекти нацистського ладу та Голокосту. Натомість розповіді жертв та свідків дають можливість розкрити таку картину повніше.

Злочини щодо євреїв під час Голокосту в Мізочі дають можливість аналізувати архівно-кримінальні справи з Управління СБУ в Рівненській області на поліцейських Георгія Коломійця, Петра Андрущука, Никанора Пеленкевича тощо 55, а також заступника керівника мізоцької районої управи Трофима Гуца 56. Однак слід пам'ятати, в яких умовах відбувалося формування такого виду джерел (під час допитів засуджених, часто із застосуванням фізичного та психологічного тиску слідчих), тому, як і усні свідчення, ці джерела потрібно верифікувати та перевіряти.

У Державному архіві Рівненської області (ДАРО) зберігається «щоденник невідомого члена ОУН» 57, де автор рефлексував щодо вбивства євреїв у Мізочі та процесу пограбування місцевого гетто 58. Також в архівосховищі ДАРО зберігаються документи окупаційної адміністрації про Голокост у Мізочі -- «Наказ районного коменданта народної міліції міста Мізоча», що висвітлює становище мізочан, зокрема євреїв у перші місяці нацистської окупації 59. У збірниках джерел наявні документи, що загалом висвітлюють тематику окупаційного режиму 60.

Документи в інших архівосховищах України висвітлюють різні аспекти функціонування окупаційної адміністрації (ЦДАГОУ 6 1,

Містечко Мізоч в адміністративно-територіальній системі нацистської окупації

Окупація теренів СРСР Німеччиною в червні 1941 р. спричинила створення нової структури адміністративного поділу. Захоплені території поділено на зони цивільного та військового правління. 17 липня 1941 р. Адольф Гітлер підписав указ про введення цивільного управління на окупованих «східних територіях» Костриб, Пількевич і Савченко, ред., Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні, 14-16.. Адміністративним центром райхскомісаріату «Україна» Територія райхскомісаріату (339,2 тис. км²) була поділена на шість генеральних округів - генералбецирків (generalbezirk): «Волинь-Поділля», «Житомир», «Київ», «Миколаїв», «Дніпропетровськ», «Крим». До «Волині-Поділля» входило 25 крайзгебітів. До Рівненського крайзгебіту входили райони Здолбунова, Мізоча, Острога, Гощі, Рівного (ЦДАВОВУ, ф. 3206, оп. 1, спр. 7. арк. 5). стало м. Рівне Рівне, як центр райхскомісаріату, мало особливий статус. У місті базувалися основні владні інституції РКУ: штаб Е. Коха, німецький суд, Центральний емісійний банк України, штаб головного інтендантства й господарче управління групи армій «Південь», штаб начальника тилових частин Вермахту в Україні.. Декрет про утворення райхскомісаріату Гітлер підписав 20 серпня 1941 р., а райхскомісаром призначив гауляйтера Східної Прусії Еріха Коха Лазуренко, ред., Советская Украина в годы Великой Отечестрвенной войны, 331..

За радянської влади згідно з указом Президії Верховної Ради Української РСР від 1 січня 1940 р. Мізоч у статусі селища міського типу був центром Мізоцького району (серед інших 30 районів) Рівненської області. Після німецької окупації 27 червня 1941 р. Костриб, Пількевич і Савченко, ред., Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні, 419. містечко увійшло до складу генеральної округи «Волинь-Поділля» Генеральна округа «Волинь-Поділля» - адміністративно-територіальна одиниця райхскомісаріату «Україна», утворена з територій колишніх Рівненської, Волинської, Кам'янець-Подільської, частково Тернопільської та Вінницької областей Української РСР та південної частини колишніх Берестейської та Пінської областей Білоруської РСР. Спочатку поділялася на 27, пізніше на 25 округ (гебітів). За площею в 1943 р. (80 507,99 км2) посідала перше місце в райхскомісаріаті «Україна», за чисельністю населення - друге. За національним складом домінували українці (3 млн 500 тис. - 75%), поляків було 460 тис. (10,9%), євреїв - 330 тис. (7,8%), білорусів - 280 тис. (6,6%), росіян - 330 тис. (7,8%), німців - 3 тис. (0,07%). На заході округа межувала з дистриктом «Галичина» та дистриктом«Люблін», на північному заході - з округою «Білосток», на півночі - з генеральною округою «Білорусь» райхскомісаріату «Остланд», на сході - з генеральною округою «Житомир». РКУ (із центром спочатку в Бресті, а потім у Луцьку), яка була утворена 1 вересня 1941 р., а її окружним комісаром (гебітскомісаром) з 15 вересня 1941 р. був д-р Вернер Беєр.

Генеральні округи складалися із 114 крайзгебітів, які охоплювали 434 гебіти (райони). Рівненський крайзгебіт (Рівненська округа) був найбільшим за кількістю районів та чисельністю населення генеральної округи «Волинь-Поділля». Одночасно було утворено Здолбунівську округу (куди входили Здолбунівський, Мізоцький та Острозький райони), керівником якої був Георг Маршал. 15 січня 1943 р. Здолбунівська округа була об'єднана з Рівненською в одну нову Рівненську округу. Як зазначав дослідник Іцхак Арад, цивільна адміністрація районів у містечках та селах повинна була складатися з пронімецьки налаштованих місцевих працівників.

За радянськими даними, за пів року до нападу на СРСР на 1 січня 1941 р. в Рівненській області проживало 1139808 осіб. Серед них українців -- 859415 (75,4%), євреїв -- 101446 (8,9%), росіян -- 71708 (6,3%), поляків -- 70668 (6,2%). Найбільше євреїв проживало в містах. Наприклад, у Рівному разом із польськими біженцями на початок війни їх нараховувалося близько 30 тис. осіб. У Мізочі напередодні вторгнення Німеччини в СРСР у середині 1941 р., за даними Олександра Круглова, проживало (разом із біженцями) близько 1,7 тис. євреїв. Дані ізраїльського історика Шмуеля Спектора трохи відрізняються. Дослідник наводить такі цифри кількості населення євреїв у Мізочі в різні роки: 1931 р. -- 961 особа, 1941 р. -- 1 048 осіб, 1942 р. - 2000 осіб.

Військово-політичні зміни після захоплення містечка потребували налагодження життя в окупаційній дійсності. За ініціативою жителів містечка після відходу Червоної армії в Мізочі почало діяти самоуправління, головою якого обрали Трофима Гуца ДАРО, ф. Р. 2771, оп. 2, спр. 4031, арк. 55.. Спочатку практична діяльність управи зводилася до економічного господарювання в районі -- ремонту доріг, мостів, організації допомоги населенню, що потерпіло від війни. Згодом у протоколі допиту 1944 р. Гуц зазначав, що німецьке командування нав'язало робітникам управи роботу із забезпечення Німеччини продовольством і фуражем. А після приїзду гебітскомісара в Здолбунів місцева (міська) управа проводила свою роботу під його контролем ДАРО, ф. Р. 2771, оп. 2, спр. 4031, арк. 55 зв..

Під час виборів до Мізоцької районної управи 11 липня 1941 р. головою обрали землеміра із сусіднього с. Дермань Івана Мартинюка, який у 1939--1941 рр. працював у Мізоцькому районному земельному відділі, а Трохима Гуца В обов'язки Трохима Гуца, як заступника районної управи, входило слідкувати за виконанням господарських планів - заготівель хліба, м'яса, молока, яєць, овочів, сіна, соломи, конюшини. Він ходив по хатах та перевіряв, чи виконуються плани. Як зазначав сам Гуц, плани здачі продуктів були непосильними, тому виконувалися приблизно на 80% (АУ СБУ РО, спр. 2921, арк. 10-10 зв.). Загалом за 6 місяців на посаді заступника районної управи він зібрав з населення і здав оку-пантам 100 голів худоби і 1000 пудів хліба (АУ СБУ РО, спр. 2921, арк. 53). Крім збору продуктів з місцевого населення, господарська робота полягала в налагодженні виконання різних видів робіт - формування робочого контингенту з місцевих жителів, виділення підвід для різних робіт тощо. Також він організував збір теплих речей для німецької армії. Шуби, валянки, шапки, тілогрійки були відправлені в Здолбунів, де їх передали в гебітскомісаріат (АУ СБУ РО, спр. 2921, арк. 24). з Мізоча -- його заступником. Трохим Гуц 1901 р.н. мав 7 класів школи і на цій посаді працював до 1 січня 1942 р. АУ СБУ РО, спр. 2921, арк. 9 зв.. З 1 січня 1942 р. наказом голови райуправи Івана Мартинюка Гуц призначений головою місцевої Мізоцької управи, де попрацював до 1 березня 1943 р. Відтоді звільнився і перебував у своєму господарстві в Мізочі АУ СБУ РО, спр. 2921, арк. 9 зв.-10.. Серед працівників районної управи відомі й інші працівники: Колодейчук (Колодійчук) Іван -- керівник земельного відділу, Євкевич (Євкович) Сергій -- керівник фінансового відділу, Марценковський Дмитро -- керівник господарського відділу, Бухало Євген -- секретар і одночасно керівник статистичного відділу. Збереглася інформація про засідання районної управи в щоденнику «невідомого члена ОУН». У записі від 8 вересня 1942 р. автор обурювався, що кожні три дні відправлялися вагони зі збіжжям в Німеччину, і зокрема на цьому засіданні стояло питання знову організувати два вагони із зерном. Співчуваючи селянам, які залишаються в «одній сорочці», він порівнював такі порядки з голодним 1933 р. ДАРО, ф. Р. 30, оп. 2, спр. 83, арк. 3 зв.-4.

Аналіз документів дає підставу стверджувати, що на початковому етапі окупації цивільна особа керівника районної управи мала вплив і на формування складу поліцейських органів. Петро Андрущук 82, який у 1941 р. працював керівником української поліції Мізоцького району, свідчив:

4 липня 1941 р. мене визвав начальник районної управи м. Мізоча Мартинюк Іван Михайлович і прийняв працювати начальником української поліції в м. Мізоч, що по охороні майна і установ райцентру.

Я дав згоду і в мене в розпорядженні було 25 чоловік 83.

Працівники та очільники місцевих відомств постійно змінювалися. Наприклад, Улас Самчук згадував, що коли йому доводилось бути у справах у Мізочі, то він зайшов привітатися з начальником району -- Олександром Даниленком. Згодом, як зазначає Улас Самчук, Олександра Даниленка, якого називав другом, було заарештовано німцями під час хвилі арештів інших районних керівників 84.

У Здолбунові містилася окружна жандармерія, яку очолював Йозеф Паур. Крім того, районні пости німецької жандармерії дислокувались у Мізочі та Острозі. Їх штат був усього 2--3 особи. Начальником посту в Мізочі був гауптвахмайстер поліції Оскар Древс. Німецькі жандарми зайняли будівлю на вул. Липки, де в 1939--1941 рр. розміщувався районний відділ НКВС (сучасна вул. Т. Якимчука). Окрім них, тут працювали також перекладач Володимир Дудко, візник та кухарка з числа місцевого населення. Посаду крайсландвірта (районного керівника сільського господарства) в Мізочі зайняв зон- дерфюрер Август Борн 85.

За свідченнями Петра Андрущука, жандармерія, прибувши в Мізоч, відразу намагалася поширити свій вплив на інші окупаційні органи. Андрущук свідчив, що за відмову працювати в поліції, керівник жандармерії Древс відправив його в м. Рівне в пожежну станцію. Однак лікарняна комісія звільнила його і він вернувся в Мізоч, де як начальник районної управи працював завідувачем кінотеатру до серпня 1942 р., після чого звільнився і виїхав у Дермань І 86.

Окрім Древса, у жандармерії в Мізочі несли службу два німецьких поліцейських резерву, один з них Густав Гілле, який фотографував злочини окупантів під час акції в жовтні 1942 р. Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 65. Комендатура, за словами єврея Ісаака Розенблата, містилася в одній кімнаті. Він зазначав, що там працювали люди з освітою: «Можна було помітити, що це були люди більш освічені, було видно, що це були не прості селяни, а люди начитані, з освітою» USC SFI VHA, свідчення № 38507..

Зі створенням цивільної адміністрації зі складу мобільних айнзац-груп було сформовано стаціонарні штаби командирів поліції безпеки та СД (Зіпо-СД). Командувач сил СС і поліції Прюцманн доручив їм убивство значної частини єврейського населення Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 64.. Командиром Зіпо-СД «Волинь-Поділля» з центром у Рівному було призначено юриста доктора Карла Пютца. Саме його підлеглі розстрілювали в жовтні 1942 р. євреїв Мізоча Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 64..

Зважаючи на свої функції, найбільш тісно з євреями контактували місцеві поліцейські. Через ряди мізоцької поліції пройшло багато осіб. На думку М. Сергієнка, вже в середині липня 1941 р. їх могло налічуватися 30 осіб М. Сергієнко, «Мізоцька трагедія», Шлях Ілліча, 13 лютого, 1986.. Однак за весь період окупації їх було більше, адже це не була стала робота і склад постійно змінювався. Передусім це були вихідці з «Мізоцького куща» -- представники з ближніх до Мізоча сіл. Велике представництво було з с. Дермань. Як приклад -- свідчення поліцейського Георгія Коломійця про коменданта Мізоць- кої районної поліції, яким був Андрущук із с. Дермань, 30 років, його замісник -- вчитель із с. Дермань, 55 років АУ СБУ РО, спр. 3444, арк. 32., секретар -- Антон Кучерук із с. Дермань, 28 років, Дзюбенко Василь із с. Дермань, 25 років. Також доволі відомим став комендант поліції в Мізочі Володимир Виногродський із с. Мізочик, 35 років АУ СБУ РО, спр. 3444, арк. 33.. Як зазначав Тімоті Снайдер, [...] досить часто, як це було в місті Мізоч, деякі з тих, хто кола- борував з радянською владою, були українськими націоналістами, які до літа 1941 року співпрацювали з євреями в радянському апараті Снайдер, Чорна земля, 143..

Доля поліціянтів була різною, але після війни часто закінчувалася арештом НКВС після того, як вони покидали лави поліції і йшли в УПА 95. Коли в 1943 р. українці залишили ряди поліції, їхні місця зайняли поляки, які здійснювали злочини проти місцевого населення 96.

Нацистська пропаганда

Аби прихилити місцеве населення до німецької влади, окупанти намагалися створювати видимість лояльності до місцевого населення, вміло граючи та використовуючи національно налаштованих осіб. Коли у Львові 30 червня 1941 р. проголосили відновлення Української держави, у Мізочі було проведено мітинг, вивішено синьо-жовті прапори 97. Чимало українців повірили німцям і пішли служити в німецькі органи (поліцію). Поліцейський Георгій Коломієць згадував, що працювавши в поліції, часто був на мітингах, де щотижнево проводилася антирадянська націоналістична пропаганда. Виступали зазвичай ті, хто потерпів за радянської влади. «Також тут прививали ненависть до євреїв та поляків» 98. Коли Коломієць водив поліцейських у їдальню, вони співали націоналістичних пісень ОУН 99. Отже, окупанти використовували патріотичні настрої українців, щоб викликати прихильність до нового режиму.

На противагу російській, як мові колишнього окупанта, більш поширеною стала українська мова. Мізоцький єврей Борух Флітер зазначав, що коли він прийшов до поліцейського Георгія Коломійця і сказав «Здраствуйте», той подивився і сказав, що «тут не більшовики, потрібно казати “Добрий день”» 100. Улас Самчук згадував, що коли був у Мізочі в районній поліції, то «на ній уже красувалася урядова вивіска з відповідним написом і гербом» 101.

Для поширення пронімецької пропаганди в місцевих газетах публікувалися й антисемітські статті. Рівненська газета «Волинь», яка розповсюджувалася і в Мізочі102, містила набір пропагандистських наративів у контексті «жидобільшовизму». Зокрема, у газеті автор нарахував 318 антисемітських публікацій, що виходили за час існування часопису (1941-1944 рр.)103. Не оминулися в газеті і події в Мізочі з антисемітським підтекстом. У публікації «Молодь села Мізоч» автор статті звинувачував «мізоцьких хохлів» за «безмірну любов до жидівства», яке «цілковито залило» містечко за польських та більшовицьких часів: Містечко - переповнене жидами робило ще за Польщі з тих з села і міста, що не могли стати «ужендніками», горячих ви знавців пролетарської звізди. І характерне для мізоцьких «хохлів» було те, що вони в своєму інтернаціоналізмі нападали в якусь безмежну любов до жидівства. Часи Польщі дали тут ряд обожателів жидівської пролетарської нації. І тому, коли прийшла Червона Армія, знайшлося тут багато типів (з певним минулим), які відразу тілом і душею пірнули в болото большевизму. Всі «вищі» і «помітніші» постаті - знайшлися там. Дехто з них в «процесі» большевизму «попарив руки», дехто тримався його до останніх днів104.

У статті йшлося про те, що «Мізоч, затоплений жидівством за Польщі і Совєтів, був німий на кожний український рух» і лунало побажання мізоцькій молоді, яка «відчула і зрозуміла себе» і «з запалом кинулась в вир нового життя»,

[...] щоб ці її перші кроки були запорукою того, що вона дійсно зрозуміла важливість даної хвилини і щоб вона виростила в собі такі прикмети, з якими серед всяких обставин могла б зберегти гордість і чесноту українського імені 105.

Таким чином, йшлося про те, що мізоцька громада повинна була змінити своє ставлення до євреїв, апелюючи до національних аргументів.

В окупаційних газетах нав'язувалася концепція «жидо-большевизму», що вказувала на зв'язок євреїв з каральними органами радянської держави. Така позиція дозволяла звинуватити євреїв у злочинах попереднього режиму та виправдати їх знищення. Видання Рівненщини переконували читача в деструктивній ролі євреїв у світовій історії та історії України в основних блоках антисемітських публікацій: політичному, расовому, релігійному, культурному та соціально-економічному.

Погром

Першими актами насилля, з якими зіткнулися євреї внаслідок зміни влад, стали погроми. В історіографії причини погромів описуються різними підходами, ідеологічними та економічними причинами, серед яких мали місце антисемітизм та антиєврейські стереотипи, «жидобільшовизм» як підтримка попередньої злочинної влади, банальний грабіж, матеріальна нажива та можливість поквитатися з дійсними та уявними ворогами тощо.

Роберт Геллетлі зазначає, що місцеві жителі окупованої Східної Європи використали концепцію «єврейсько-більшовицької» співпраці, щоб чинити єврейські погроми 1 06. Такі дії закінчувалися не лише фізичною наругою (побиттям, ґвалтуванням, пограбуванням), але й смертю. Шмуель Спектор підрахував, що близько у 27 містечках і селах Волині вчинено погроми Роберт Геллетлі, Лєнін, Сталін і Гітлер: Доба соціальних катастроф (Київ: Темпора, 2011), 385. Spector, The Holocaust of Volhynian Jews, 64-71.. У дослідженні Джареда МакБрайда така кількість сягає 42 населених пунктів Jared Graham McBride, «“A Sea of Blood and Tears”: Ethnic Diversity and Mass Violence in Nazi-Occupied Volhynia, Ukraine, 1941-1944» (Дис. докт. філос., Каліфорнійський університет, Лос-Анжелес, 2014), 128.. У цифрах Девіда Сезарані -- це 500 життів єврейських чоловіків і жінок на Волині David Cesarani, Final Solution: The Fate of the Jews 1933-1949 (New York: St. Martin's Press, 2016), 374..

У Мізочі погром стався через два дні після окупації містечка 29 червня 1941 р. Dean, ред., Encyclopedia of Camps and Ghettos. Т. 2, 1376., хоча ізраїльський дослідник Шмуель Спектор зазначає, що він відбувся 29 липня 1941 р. Spector, The Holocaust of Volhynian Jews, 66.. Посилаючись на Спектора, цю дату фіксує у своїх публікаціях і український дослідник Олександр Круглов Круглов, Энциклопедия Холокоста, 146; Dean, ред., Encyclopedia of Camps and Ghettos. Т. 2, 1427..

Свідчення мізоцьких євреїв підтверджують червневу версію подій. Фотограф Давид Флітер розповідав про учасників погрому, який, за його словами, відбувся відразу, як німці ввійшли в Мізоч 27 червня 1941 р. Зокрема, Флітер зазначав, як поліцейський мізоцької районної поліції Георгій Коломієць під час погрому грабував велосипеди, а Хана Трехлер та її чоловік Борух Трехлер були вбиті за те, що не хотіли віддавати свого майна погромникам (крім них були й інші вбиті та поранені жертви) АУ СБУ РО, спр. 3444, арк. 59 зв.-60, 85.. За даними Флітера, під час погрому було розгромлено 30 господарств та вбито і поранено близько 20 осіб АУ СБУ РО, спр. 3444, арк. 112-112 зв.. А ще через кілька днів Коломієць зі зброєю ходив по квартирах євреїв та грабував їх (забрав костюм гранатового кольору в громадянина Теленройда, на другий день його надягнув і ходив у ньому фотографуватися) АУ СБУ РО, спр. 3444, арк. 60, 96. Nahum Kopit, «In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html#Page33..

Вбивство під час погрому дружини Боруха Траклера (Трехлера) Хани підтверджує Нахум Копит. У спогадах з меморіальної книги Мізоча він не використовує термін «погром», однак описує його. Він зазначав, що Хану «вбили п'яні українські заворушники після того, як німці роздали всім безкоштовно пиво, яке вони конфіскували на броварні Мацака» 1 16. Копит згадував, що після вживання алкоголю вони вривалися в магазини, розбивали вікна, грабували і оскверняли велику синагогу, викидаючи сувої Тори. Ризикуючи життям, деякі євреї, у тому числі батько Нахума, ховали сувої Тори в потаємні місця. Копит згадував, що «на милість анархії та розлюченого натовпу» їх лишили у спокої на кілька тижнів Kopit, «In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest». Архів Романа Михальчука, інтерв'ю з Асією Раберман 1928 р.н., 14 грудня 2021. Про погром у Мізочі Ашер Гілберг згадував: «Нацистська окупація почалася з єврейського погрому. Дивом погром закінчився двома-трьома вбитими, кількома пораненими та пограбуванням магазинів. Слід зазначити, що ініціаторами погрому були не німці. Українці почали його з власної ініціативи, якби не швидке втручання німецької армії, усе закінчилося б набагато трагічніше» (Див.: Asher Gilberg, «Mizoch - its Life and its Annihilation», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz003.html#Page5)..

Підтвердження погрому відразу після окупації містечка міститься і в спогадах інших євреїв -- Асії Раберман 1 18, Ашера Гілберга 1 19, Янкева Мендюка Янкев Мендюк про погром зазначав: «Німці були у нас в п'ятницю вранці. Того ж дня росіяни сильно бомбардували містечко, були пошкоджені будинки, а також православна церква. Деякі євреї також стали жертвами бомбардувань. Наступної неділі українці розпочали погром євреїв: з усіх навколишніх сіл зійшлися маси селян, озброєних сокирами, залізними палицями, косами тощо. Усі вони напилися на броварні й почали буянити за своїм звичаєм. Будинки були пограбовані, кілька євреїв вбито, ще багато поранено. З того дня ми стали вигнанцями. Не тільки німці, а й українці робили з нами, що хотіли» (Див.: Yankev Mendiuk, «Memories of a Partisan», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60)., Йони Олікера Йона Олікер згадував, що «українські хлопці почали бити шиби, а потім рушили сокирами і но жами на євреїв. Грабували лише єврейські помешкання і магазини» (YVA, свідчення № 0.3/2223, Йона Олікер (Yona Oliker), арк. 3).. Свідчення останнього цінні тим, що він згадує конкретні імена як злочинців, так і жертв. На чолі грабіжників стояв землероб Іван Пікарець, який перед війною був комуністом, а як прийшли німці -- повністю змінився. Разом з ним участь у грабунках брав українець Ярмелюк. Щодо жертв, то за словами Олікера, тоді були вбиті Хая Біцка, Хане Трухлера, важко побили Еліаша Шейндлеса. Свідок зазначає, що єврейських жертв було б ще більше, якби злочинці не були так зайняті грабунками. Після трьох годин мордувань і грабунків німецькі жандарми їх розігнали, а Ярмелюка і Пікарця заарештували.

Згідно із спогадами Єгуди Бройнштейна, згаданий Ярмелюк із с. Дермань був відомий як комуніст, а за радянських часів був близьким до керівництва, тож очевидно хотів «відмити цей гріх єврейською кров'ю». Він власноруч поранив сокирою свого знайомого Елі Шиндельгойза, який дивом вижив, а Хану Трохлер та деяких інших євреїв було вбито. У цих погромах був важко поранений Гершон Моссман, чоловік Рахіль Меламед. Інші євреї врятувалися від розправи завдяки німцям, які відкрили вогонь по бунтівниках і розігнали їх. За словами Бронштейна, на Ярмелюка чекало покарання від колишніх товаришів -- українських націоналістів, які згадали співпрацю з радянською владою і вбили його.

Отже, у системі вакууму влади та несформованості органів влади місцеві жителі використали ситуацію та взяли ініціативу поводження з євреями у свої руки. Цей контекст вписується в наратив Мартіна Діна, який вказує, що стихійні дії місцевого населення після прибуття німців, мотиви осіб і значення єврейської власності для отримання підтримки антиєврейських заходів посилюють наше розуміння динаміки геноциду. Важливо пам'ятати, що для Голокосту важливі не тільки центральні плани, але й реальні люди на місцевому рівні 124.

Фіксація та ідентифікація жертв

Першими кроками окупаційної військової адміністрації в захоплених нацистами східних теренах стала ідентифікація та фіксація (перепис) євреїв. Ідентифікація стосувалася лише євреїв, адже навіть цигани такій процедурі не підлягали.

Реєстрація населення була потрібним елементом владним структурам для виявлення та підрахунку жителів. Реєстрація «арійського населення» мала інший зміст і відрізнялася від єврейської, яка мала дискримінаційно-каральний характер. Тільки у євреїв національність Існував бланк, де літерами «юде» на німецькій мові або «жид» на українській фіксувалася національність. Особи, що не зареєструвалися і не мали документів, перебували на нелегальному становищі і вважалися злочинцями.

При реєстрації євреїв фіксувалися не лише їх особисті дані, а й фах, місце проживання та роботи. Іменні списки завірялися в управі відповідною печаткою 125. Обов'язкового виконання таких умов вимагав голова Рівненської обласної управи І. Корноухов від голів районних управ розпорядженням від 18 вересня 1941 р. 126 Таким чином, як зазначає дослідник Маркус Айкель, реєстраційні списки дозволяли встановити точну кількість євреїв, їхнього майна, що полегшувало окупаційній владі впровадження подальших антиєврейських заходів 127.

Принизливим для євреїв засобом ідентифікації було позначення спеціальними позначками. У Мізочі це регулював «наказ районного коменданта народної міліції міста Мізоча» від 22 липня 1941 р. Згідно з документом (пункт 7) наказувалося «жидівському населенню» з 14 років від 22 липня 1941 р. носити на правій руці спеціальні позначки -- білі пов'язки з синіми шестикутними зірками 128. Нахум Копит зазначав, що євреям наказали на лівій руці носити білі стрічки завширшки 10 см, на кожній з яких була вишита блакитна єврейська зірка 129.

Однак умови та спосіб носіння розпізнавальних знаків упродовж часу могли змінюватися та відрізнятися. Вольф Окс згадував, що євреї в Мізочі «повинні були носити нашивки із зіркою Давида, а пізніше новий наказ проголошував, що слід носити дві жовті нашивки із зіркою Давида, йдучи на ринок» 130. Українець Володимир Бідюк (свідок вбивства євреїв) пояснював, чому, на його думку, євреї мали носити розпізнавальні знаки в ділянці серця та на спині -- якщо «мічені» тікатимуть, німецька куля мала наздогнати втікачів прямо в серце 131.

Психологічно було важко носити такі позначки, які свідчили про їхніх власників як людей нижчого сорту. Янкев Мендюк болісно реагував на це:

За кілька тижнів розпочались укази. Спочатку німці наказали носити білі нашивки на правій руці, потім змінили постанову і сказали носити жовті нашивки. Одну попереду з правого боку, а іншу на спині, між плечима. Дітям теж довелося носити нашивки. Я пам'ятаю, ніби сьогодні, як мені було соромно виходити на вулицю з латою, бо мої друзі-поляки сміялися з мене і дражнили Yankev Mendiuk, «Memories of a Partisan», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60..

Про принизливий статус згадує й інший єврей -- Еміль Голдбартен: Коли мені треба було надягати цю жовту нашивку... я благав Бога, щоб земля розверзлася і поглинула мене USC SFI VHA, свідчення № 07722..

Відзнаки ставали небезпечним чинником для євреїв у навколишньому середовищі. Вони не лише перетворювали їхніх власників на об'єкти нападів та принижень, а й створювали загрозу життю як від окупантів, так і від цивільних неєврейських жителів. Така ситуація, як відмічає Венді Лауер, відбивала у євреїв бажання виходити зі своїх домівок Лауер, Творення нацистської імперії та Голокост в Україні, 115..

У середньому вік, з якого євреїв змушували носити нашивки на теренах СРСР, становив 10--12 років Ганна Абакунова, «Антисемітська політика нацистської влади в Райскомісаріаті “Україна”», Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки Рівненського держ. гуманітарного ун-ту 19 (2010): 75.. На Рівненщині більшість розпоряджень фіксують 14 років Мартинова, ред., Ровенщина в роки Великої Вітчизняної війни, 18.. У Мізочі, згідно з наказом районного коменданта міліції з 22 липня 1941 р. такий вік становив 14 років Мартинова, ред., Ровенщина в роки Великої Вітчизняної війни, 18.. Покарання за відмову носити позначки відрізнялися на окупованих теренах нацистами. У Мізочі це був розстріл ДАРО, ф. Р. 22, оп. 1, спр. 15, арк. 2.. Однак міра покарання часто вирішувалася місцевою поліцією на власний розсуд.

Існували й інші принизливі заходи, застосовані до євреїв. До таких слід віднести заборону ходити тротуарами, а при зустрічі з німцями -- знімати капелюха. Євреї повинні були зійти з тротуарів, зустрічаючи німців, знімаючи при цьому головні убори Dean, ред., Encyclopedia of Camps and Ghettos. Т. 2, 1427; Михальчук, Смерть і виживання під час Голокосту, 53.. Про таку принизливу процедуру в Мізочі згадував Еміль Голдбартен. Заборону ходити по тротуарах він порівняв із ставленням до тварин, адже євреї відтепер ходили «лише там, де коні та худоба». Роздуми Голдбартена стали наслідком висновку: