"Я був гірше ніж собака і весь час питав чому так": становище євреїв у Мізочі під час Голокосту

[...] вони мене змусили виглядати гіршим за собаку. Я був гірше ніж собака і весь час питав, чому так USC SFI VHA, свідчення № 07722..

Макс Вельтфрайнт згадував, що через порушення цього правила ледь не втратив життя. Перебуваючи з іншими євреями на роботі в Здолбунові, він не встиг зняти капелюха перед жандармом. Той підняв пістолет, щоб його вбити. Вельтфрайнту пощастило, що за нього вступилася пані Зінгер, в якої він жив Max Weltfreint, «How I Was Saved from Death in Mizoch», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html..

Сегрегація в гетто, обмеження простором та часом

Заради концентрації євреїв на окремо взятій території застосовувалася їхня сегрегація в гетто. Ідея впровадження гетто на території окупованої Україні сформована Альфредом Розенбергом після їх створення в Польщі. Організація гетто стала одним з етапів вирішення «єврейського питання». Євреїв сконцентровано на локальному просторі та ізольовано від зовнішнього світу. Такі заходи дозволяли контролювати єврейське населення, а заборона контактів з місцевими жителями різко знижувала шанси на порятунок.

Документально підтверджено існування 442 гетто на території України Альтман, ред., Холокост на территории СССР, 210.. Указ про створення гетто Еріх Кох видав 5 вересня 1941 р. Карел Беркгоф, Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою, пер. Тарас Цимбал (Київ: Критика, 2011), 78. Вже через місяць перші гетто виникли на Рівненщині (у Деражно, Костополі, Березно) Dean, ред., Encyclopedia of Camps and Ghettos. Т. 2, 82, 263, 468. Лауер, Творення нацистської імперії та Голокост в Україні, 114.. Кох зазначав, що в селах з єврейським населенням менше 200 осіб гетто створювати не потрібно 1 45. Тому звичною стала практика переселяти євреїв у міста із сусідніх сіл.

Гетто в Мізочі існувало з березня до жовтня 1942 р. в центрі містечка, де традиційно проживала більшість євреїв Михальчук, «Особливості політики Голокосту в південній Рівненщині», 308.. Керував єврейською громадою в гетто юденрат. У Мізочі, за спогадами єврея Ашера Гілберга, його головою був Аба Штівл. До його складу входили Шмуель Буніс, Мелех Гусак, Моше Берез, Йона Неміровер, Авраам Вайнштейн, а також Гірш Голдбренер, який представляв біженців. Моше Рудман був секретарем. Єврейську поліцію очолював Голдбренер. Окупанти використовували юденрат з метою збору матеріальних цінностей, контрибуцій з євреїв. Влітку і восени 1941 р. єврейська поліція допомагала зібрати гроші, цінності та інші речі, які вимагали німці як «внесок» 147. Хоча Ашер Гілберг зазначав, що «жодного разу поліція не діяла насильницьким чином чи образливо» 148.

Єгуда Бройнштейн зазначав, що німці обіцяли особисту безпеку та спокій членам юденрату в обмін на виконання їхніх наказів: збір контрибуцій, одягу, меблів, прикрас, срібла та золота, а також організацію робочих команд євреїв 149. Однак, за свідченнями Йона Оліке- ра, окупанти не дотримали слова і всі члени юденрату та комендант поліції загинули під час акції в жовтні 1942 р. 150

Ставлення до керівництва юденрату серед самих євреїв було амбівалентним. З одного боку, Єгуда Бройнштейн зазначав, що «члени юденрату не втрачали людяності та навіть зберігали свою моральність і праведність» і робив висновок, що «юденрат був відносно хорошим». Водночас, з іншого боку, він звинувачував юденрат у злочинно- наївній довірі до німців, які запевняли, ніби Мізоч не зачіпатимуть, якщо німецькі накази будуть виконуватися, хоча окупанти в той час вбивали громаду за громадою 151. Більш різкими були оцінки Ісаака Розенблата, який згадував, що коли керівником юденрату був Кроненблум, то через його пожадливість та прислужливість німецькій владі ставлення євреїв до нього було негативним 152.

Загальною характеристикою всіх гетто була тіснота, голод і холод. Євреї змушені покинути власні будинки, щоб переселитися в інші. В одному приміщенні проживало багато людей, що впливало на фізичний, санітарний, психоемоційний стан. Старожили згадують про огорожу в гетто з під'єднаною до електричного струму проволокою 153, водночас інші джерела вказують, що огорожі не було 154.

У мізоцькому гетто перебували євреї з інших населених пунктів. Воно було ліквідоване одне з останніх у регіоні. Тому там намагалися знайти притулок інші врятовані євреї. Таким чином у Мізочі опинилися євреї з Дубна, Варкович, Озерян, Рівного, Дерманя, Гульчі, Півче 155 та ін.

Мізоцька сім'я Розенблатів виявилася поза межами гетто, тому всі члени повинні були переселитися в новий будинок, переповнений людьми. Усі жили в одній кімнаті: «Це була одна кімната, де ми були на голові один у одного». Санітарні умови були в некращому стані. Був резервуар з водою, але не було гарячої води. З цього резервуару слід було носити воду. Туалети були спільними, багато сімей користувалися тим самим туалетом 156.

Нахум Копит згадував, що його будинок та дім сестри опинився на території гетто. До них прибули інші євреї:

[...] всі намагалися потіснитися, і так чи інакше, усі євреї знайшли місце поруч зі своїми братами. У нас зупинились Яків Розенштейн і його мати Цівія, а до моєї сестри переїхала велика родина Перлмуттерів із села Півче 157.

У гетто євреям ввели чимало обмежень. Євреї змушені віддати свої коштовності та дорогоцінності владі, а самі жили за рахунок мізерних пайків, які виділялись у гетто. Заборонено їсти м'ясо, розводити домашніх тварин і птицю. Як зазначав Копит:

[...] запаси євреїв незабаром закінчилися, а голод і загальна нестача змусили порушувати всі правила, ризикуючи власним життям Nahum Kopit, «In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest»..

Одна з найбільших проблем у гетто -- постачання продуктів харчування, адже окупанти заборонили контакти з місцевим населенням. Неєврей, автор щоденника від 8 вересня 1942 р. нотував, що вхід до «жидівської дільниці» був суворо заборонений. Про це попереджали «зубаті таблиці з написами на німецькій мові» ДАРО, ф. Р. 30, оп. 2, спр. 83, арк. 3.. Для 5-річної єврейки Клер Борен найяскравішим спогадом у гетто була страта євреїв, яких спіймали на контрабанді їжі до гетто USC SFI VHA, свідчення № 18572; Михальчук, «Становище євреїв в Мізоцькому гетто», 213-214; Михальчук, «Нові свідчення про Голокост в Мізочі», 269..

В умовах продовольчої кризи, коли в замкненому просторі неможливо було знайти продукти, бранці гетто намагалися перебратися на «арійську» сторону. Найкраще це вдавалося дітям та підліткам через отвори в огорожі, хоча територію гетто охороняла українська поліція. У місцевих жителів вони просили або вимінювали на речі їжу, пропонували свої послуги як робітників в обмін на харчування. Таким чином змінювали традиційні сімейні ролі в єврейській сім'ї -- її харчування забезпечували часто діти, а не батьки. Серед прикладів -- історії малолітніх євреїв Мендюка Yankev Mendiuk, «Memories of a Partisan», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60. та Велінгера Семен Велингер, «Лишь плач детей оглашает мертвую тишину», у Жизнь и смерть в епоху Холокоста. Свидетельства и документы. Кн. 1 (Киев, 2006), 227., які пробиралися через огорожу гетто на роботу до місцевих селян і приносили в свої сім'ї зароблені харчі Yankev Mendiuk, «Memories of a Partisan», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60..

Зокрема, заробітки єврейських дітей ілюструють спогади Ісаака Розенблата, який у 12 років випасав худобу у вдови в одному з ближчих до Мізоча сіл:

Отже, я мав вранці йти, я міг виходити з гетто, і вести корів на пасовище за селом, де, я, скажімо, їх там пас. Саме на той час, я пам'ятаю, що збирали усю пшеницю, і я повинен був водити корів, скажімо, на те місце, яке залишилося після збору пшениці, куди вони заходили і для них там було багато їжі USC SFI VHA, свідчення № 38507..

Таким чином Ісаак зароблену в неї їжу приносив додому. А два його менші брати Янкель та Лейбел (10 та 11 років) пішли працювати до єврея, який випікав хліб. Потім цей хліб видавали за картками. Старший брат Ісаака працював на цукровому заводі. Зранку ходив на роботу, а увечері повертався ночувати в гетто. Спочатку така ситуація давала можливість прохарчуватися, хоча були черги за хлібом, який розподіляли за картками. Ісаак Розенблат зазначав:

Я не голодував, тому що завжди приносив щось з села. Коли я уходив, ця жінка завжди мені давала що-небудь з собою додому. [Інші брати теж працювали, тож той,] що працював у пекарні, приносив трохи хліба, а я приносив дещо із села, і отже, кожний з нас приносив що-небудь додому, таким чином ми змогли вижити, тобто ми не помирали з голоду. І це продовжувалося до того часу, коли одного дня не закрили гетто 165.

Загалом перебування в гетто було не лише фізичним, а й психологічним випробуванням. Євреїв ізолювали від зовнішнього світу, а заборона контактів з місцевим населенням знижувала шанси на порятунок. Бранці гетто змушені були різними засобами підтримувати своє існування до 14 жовтня 1942 р., коли воно було розгромлено.

Встановлення комендантських годин для цивільного населення було порушенням прав на вільне пересування. Їхня тривалість була різною і залежала від різних факторів (пори року, настроїв влади тощо).

У Мізочі з 22 липня 1941 р. з 20-ї вечора до 7-ї ранку не можна було виходити на вулицю. За невиконання наказу винні повинні були бути розстріляні 166. У своїх спогадах євреї зазначають подібні години. Йона Олікер згадував, що коли було встановлено німецький режим, євреям заборонялося виходити з дому від заходу сонця до світанку, або з 7-ї вечора до 7-ї ранку 167. Нахум Копит теж зазначав, що після 7-ї години вечора євреям було заборонено залишати свої домівки, хоча тоді до них часто заходила українська поліція 168.

Крім того, євреям відмовлено у пересуванні між населеними пунктами. У Рівному така заборона видана від 15 жовтня 1941 р. Порушення наказу каралося штрафом від 50 до 1 000 крб. або арештом 169. Згідно з наказом рівненського гебітскомісара від 2 квітня 1942 р. без посвідчення транспортової комендатури проїзд потягом євреям також був заборонений ДАРО, ф. Р. 22, оп. 1, спр. 139, арк. 11.. Натомість особам арійського походження дозвіл на подорожній рух «від світанку до смерку» не був потрібен ДАРО, ф. Р. 22, оп. 1, спр. 3, арк. 2..

Для полегшення розшуку «злочинців» місцеве населення змушували вивішувати евіденційні (домашні) листи зі списком осіб, що перебували в домі. Окремо слід було вписувати осіб, які перебували тимчасово понад 8 годин ДАРО, ф. Р. 26, оп. 1, спр. 16, арк. 22.. Отже, у випадку пересування євреїв в інший населений пункт їх місце перебування було легко виявити.

Продовольче питання

Іншим аспектом антиєврейських заходів стало продовольче питання. Скорочення продуктів місцевому населенню було однією з ознак окупаційного режиму. Норми розподілу продовольства між неєврей- ським населенням та євреями були дискримінаційні. Відповідно до наказів Е. Коха, євреї отримували їжу лише за її наявності, і причому половину продуктів від I групи, тобто прирівнювалися до малолітніх дітей (до 14 років) непрацюючого населення Яков Хонигсман, Катастрофа еврейства Западной Украины: евреи Восточной Галиции, Западной Волыни, Буковины и Закарпатья в 1933-1945 гг. (Львов, 1998), 156.. Хлібні картки отримували лише ті євреї, які працювали. У березні 1942 р. (на прикладі Здолбунівської управи) ця група мала отримувати: м'яса -- 50 г, борошна -- 250 г, споживчих продуктів -- не отримувала, картоплі -- 1 000 г, городини -- залежно від запасів ДАРО, ф. Р. 33, оп. 5, спр. 1, арк. 36.. У квітні 1942 р. кількість картоплі та борошна збереглася на тому ж рівні, ще належало 250 г круп, 750 г хліба, жиру -- 35 г, цукру 25 г ДАРО, ф. Р. 37, оп. 2, спр. 2, арк. 45.. Натомість в умовах окупації не завжди вдавалося виконувати навіть такі норми. Якщо малолітнім дітям-неєвреям видавали хоч мізерну кількість м'яса, то всі євреї не отримували і цього. Єврейським дітям, які мали право на 100--150 г хліба, після потрапляння в гетто давали вдвічі менше Spector, The Holocaust of Volhynian Jews, 130-131.. Як виняток, отримувати харчі I групи могли євреї, які працювали для єврейської ради, II групи - сама єврейська рада, а III групи - євреї, котрі працювали на німецькі установи ДАРО, ф. Р. 37, оп. 1, спр. 31, арк. 75; Михальчук, «Створення та функціонування Рівненського гетто», 83.. Однак таких були одиниці.

Через недоїдання потерпали євреї-робітники. Якщо хлібна норма працюючого єврея на Волині коливалася від 250 до 300 г на день, то після сегрегації в гетто -- 100--150 г. Тобто калорійність харчування становила 520--780 кал., а в період перебування в гетто -- 260--390 кал., коли для фізичної праці по 10 год. на добу необхідно 4500 кал. 178 Насправді реальна калорійність виявиться меншою, адже хліб тоді випікали низької якості. Відомо, що за наказом Рівненського гебітскомісара змінювався склад компонентів хліба, коли замість пшениці використовували гречку, ячмінь, просо 179.

Працевикористання та економічний фактор

На окупованих нацистами теренах місцеве населення повинно було працювати для забезпечення матеріальних благ Райху, а у випадку з євреями -- економічні інтереси були пов'язані ще й з ідеологічним фактором. Розпорядженням від 5 серпня 1941 р. Альфред Розенберг зобов'язав до праці місцеве населення від 18 до 45 років 1 80. Водночас окремою постановою (від 16 серпня 1941 р.) для євреїв такий вік встановлювався від 14 до 60 років 181. Зазначимо, що на практиці й такі дискримінаційні норми нехтувалися: за потреби нижня межа працівників опускалася, а верхня піднімалася.

Місцеві органи влади прагнули використовувати саме єврейську робочу силу, яку можна було експлуатувати безкоштовно, або ж оплачувати таким робітникам менше, ніж представникам інших національностей.

Із самого початку окупації мізоцьким євреям примусово доводилося виконувати різноманітні види робіт: прання білизни солдатів, прибирання снігу, сільськогосподарські та будівельні роботи 182. Єврейка Асія Браз зазначала, що коли при німцях почали відновлювати господарські підприємства, то її батька відправили в сусіднє с. Будераж, «щоб розпочати там молочне виробництво» 183. Крім того, часто виконання робіт було методом знущання над євреями. Нахум Копит зазначав, що євреї були змушені виконувати різну абсолютно безглузду роботу, єдиною метою якої було довести їх до відчаю Nahum Kopit, «In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html#Page33..

Євреї працювали як у гетто, так і поза ним. За свідченнями Василя Прищепи, євреїв виводили з гетто на скотокладовище під спасівським лісом. Рови поблизу цукрового заводу викопували теж євреї Архів Романа Михальчука, інтерв'ю з Василем Прищепою 1931 р.н., 6 серпня 2016 р..

Загалом, застосування євреїв на роботах мало на меті отримати найбільший прибуток та зиск. Тому в період гетто практично всі бранці були задіяні до самої ліквідації. У Мізочі цукровий завод, на якому працювали євреї, за день до акції давав цукор, тому жертви не думали, що їх будуть знищувати YVA, свідчення № 0.3/2223, арк. 5; Михальчук, Смерть і виживання під час Голокосту, 64..

Великим підприємством у Мізочі був цукровий завод, де використовували безкоштовну працю євреїв. Один з них -- Еміль Голдбартен -- у грудні 1941 р. розвантажував цукрові буряки, де їх мили та різали. Працював по змінах вночі: з 12-ї ночі до 8-ї ранку безкоштовно, як він зазначав: «Я був змушений працювати за так» USC SFI VHA, свідчення № 07722.. Інший єврей Меїр Вельтфрайн згадував, що на цукровому заводі були охоронці зі зброєю, які стежили, щоб робітники не втекли і добре працювали USC SFI VHA, свідчення № 38537.. Умови виконання робіт були важкими, практично працювали за продукти харчування. Янкев Мендюк згадував:

У жовтні 1941 року я почав працювати на цукровому заводі з кількома іншими євреями. Нам було доручено виконати найважчу роботу, і за це нам дали 120 грамів хліба, кілька основних продуктів і трохи грошей. Поділившись серед членів родини, ми отримували б по 30 грамів хліба за штуку Yankev Mendiuk, «Memories of a Partisan», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60..

Крім роботи в Мізочі, єврейську робочу силу активно експлуатували поза межами містечка. Групу мізоцьких євреїв звозили працювати в міста Здолбунів та Рівне. Так, Еміль Голдбартен був змушений працювати в Здолбунові Мізоцький єврей Джордж Ганзберг про роботу в Здолбунові згадував, що туди вивозили євреїв із мізоцького гетто. За його даними, близько 100-150 молодих людей взяли для роботи на залізниці, що було приблизно за 18 км від Мізоча. Свідчення Ганзберга вказують, що мізоцьких (у період до створення мізоцького гетто). Нерідкими були випадки знущань. Зокрема, Голдбартен згадував:

Не знаю точно як довго я там працював. Мене кілька разів били, тому що я багато курив, у нас не було що курити. Якось я підібрав чийсь недопалок, він викинув його, і я хотів підібрати... і мене побили німці 191.

У Здолбунові в березні 1942 р. на примусових роботах також перебував Янкєв Мендюк. Періодично його разом з іншими 80 робітниками змушували працювати і в Рівному, де вони трудилися під тим самим командуванням «в тих же собачих умовах», що і в Здолбунові 192. Про умови праці в Здолбунові він згадував із жахом:

Для роботи нас організовували на середній вулиці, як коней. Нам було заборонено виходити на тротуари. Нам довелося знімати шапки для кожного німця та українця. З кожною помилкою нам загрожувала смерть. У Здолбуновському гетто були лише жінки та діти. Чоловіків у них забрали нібито на роботу, і вони не повернулись. Ми з Мізоча перебували у спустошеній та занедбаній муніципальній синагозі, розташованій у межах гетто. Вночі ми проводили час на мокрій кам'яній підлозі у величезних стражданнях і ледве доживали до дня.

О 6-й ранку після сніданку, який складався з 40 грамів хліба та пів літра чорної кави, ми виїжджали на роботу під командуванням німця Йозефа Юнга. Умови праці були жахливі.

Із 7-ї ранку до обіду нам доводилось працювати, не зупиняючись, щоб перевести дух. З полудня до 13:00 була обідня година. Обід складався з водянистого супу з трохи гнилої невареної картоплі та 40 грамів хліба. Із 13:00 до 18:00 увечері ми продовжували працювати, не відпочиваючи, ніби ми гірші із засуджених. Увечері ми знову мали хліб, 40 грамів хліба і чашку чорної кави. Коли ми зупинялись, щоб перевести дух від роботи, нам завдавали смертельних ударів. За таких умов моя сестра Рохл страшенно захворіла. У будинку було холодно. Там не було жодного єврейського лікаря. Трохи жиру чи цукру було неможливо отримати. Про ліки не могло бути й мови 193.

Наслідки непосильної праці невдовзі позначилися на здоров'ї Янкєва Мендюка, про що він свідчив:

Сили почали мене покидати. Важка праця, жахлива дієта та страшні події, які я пережив, зробили з мене скелет 194.

що їх відправлять до трудового табору, але цього не зробили і очевидно вбили), а лише жінки і діти. Євреї з Мізоча працювали в Здолбунові разом євреями з інших міст. Працювали вони на фірмі Josef Jung, якою керував інженер Гребе. Згодом Гребе перевів їх працювати в Рівне (USC SFI VHA, свідчення № 46431).

Інший єврей з Мізоча Макс Вельтфрайнт про умови в Здолбунові згадував:

Умови роботи були жахливі. Я відчув безнадію, коли вперше побачив людей з Мізоча, яких раніше за мене відправили на примусові роботи. Особливо я пам'ятаю жахливий вигляд Моттеля Сізака, батька двох дітей, який важко дихав, коли штовхав тачку із землею. Робота з тачкою не дозволяла зупинятись, навіть зробити ковток свіжого повітря, адже коли зупинялася одна людина, усе коло одразу зупинялося. А якщо хтось вимушено затримувався, бо полишили сили, наглядачі вели його до сараю і жорстоко били Max Weltfreint, «How I Was Saved from Death in Mizoch», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html..

Часто важкі роботи поєднувалися з моральним приниженням та фізичним насиллям, що нерідко ставало причиною каліцтва та смерті. Наприклад, з Мізоча у Здолбунів примусово забрали Йону Олікера (разом із ним ще близько сотні євреїв), незважаючи на те, що він мав перепустку робітника в мізоцькому цукровому заводі YVA, свідчення № 0.3/2223, арк. 6.. На залізничній станції він тачками перевозив з іншими євреями землю. Тачки із землею спадали зі стежки, адже вантаж був важкий. Німці за це дуже били, особливо жорстоко поводився Макс Схмале, який бив всім, що було під рукою, зокрема гумою та цеглою. Після його побоїв лікар не раз видавав довідки працівникам на постільний режим на кілька днів. Самого Олікера Схмале побив за те, що він покинув своє робоче місце і пішов з іншою групою євреїв розбивати лід на залізничних колесах. Також він побив Ліпу Схоенфельда з Мізоча, який потім помер YVA, свідчення № 0.3/2223, арк. 7..

Макс Вельтфрайнт про скалічення та смерть єврейських робітників згадував, що такі випадки не були рідкістю. Зокрема, виснаженого працею та голодом єврея-біженця застрелив «як собаку» солдат СС. Юденрату він повідомив, що застрелив юнака, бо «такі не повинні марнувати хліб» Max Weltfreint, «How I Was Saved from Death in Mizoch», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html..

Експлуатували єврейських робітників, як і військовополонених, які не мали трудових книжок, соціального страхування чи права на відпустку. Разом із циганами, військовополоненими та закордонними робітникими, що працювали тимчасово, вони не мали права на медичне обслуговування -- «охорону хворих» ДАРО, ф. Р. 33, оп. 7, спр. 291, арк. 28..

Дискримінація євреїв в економічному контексті проявлялася в забороні купувати товари у відповідний час і в потрібному для них обсязі. Для євреїв спеціально було обрано незручний та мінімальний час купівлі/продажу. У Мізочі дозволено було вийти на базар після 2-ї години дня і заборонено продавати такі продукти, як яйця, молоко, м'ясо Volf Oks, «The Destruction of the Jewish Village of Mizoch (My Wanderings and Miraculous Survival)», Memorial Book of Kremenets, дата звернення 22 серпня, 2022, http://www.jewishgen.org/ yizkor/kremenets3/kre339.html#Page380.. Йона Олікер згадував, що ходити на базар за покупками в Мізочі було дозволено лише після 10-ї ранку, після того, як закінчать базарувати християни АУ СБУ РО, ф. 4, спр. 3444, арк. 85.. А Вольф Окс згадував, що євреям дозволялося приходити на ринок лише після 2-ї години дня і заборонялося продавати такі продукти, як молоко, яйця та м'ясо. Крім того, євреї могли бути тільки найманими працівниками і їм «заборонялося займатися бізнесом для себе» Volf Oks, «The Destruction of the Jewish Village of Mizoch (My Wanderings and Miraculous Survival)», Memorial Book of Kremenets, дата звернення 22 серпня, 2022, http://www.jewishgen.org/yizkor/kremenets3/kre339.html#Page380.. Усі єврейські підприємства повинні були бути позначені як «жидівське підприємство».

Оскільки основна роль у торгівлі на Рівненщині, і зокрема в Мізочі, відводилася євреям, така політика спричинила руйнацію усталених економічних зв'язків, особливо в умовах урбанізації міст, де частка євреїв становила 60--80%. У передовиці «Наше село» від 30 листопада 1941 р. Улас Самчук «вимагав» від села дати місту ремісників Улас Самчук, «Наше село», Волинь, 30 листопада, 1941, № 20, 1.. У «Волині» з'являється оголошення про потребу заповнити традиційно-єврейські ніші господарства, зокрема виробництво одеколонів, порошків, печива, штучного чаю, лимонаду «Оголошення», Волинь, 16 листопада, 1941, № 16, 4..

Іншим важливим питанням економічної складової Голокосту було позбавлення права на власність. Єврейське майно становило особливий інтерес як для окупантів, так і для цивільного населення. Як зазначав Мартін Дін, найцінніші речі з окупованого Сходу відправлялися в Берлін, а менш вартісні залишалися на місцях для підтримки місцевої адміністрації Dean, Robbing the Jews, 437..

З початку окупації на євреїв були накладені контрибуції -- примусові стягнення, що виконували дві функції: позбавити економічної основи для виживання євреїв та поповнити місцевий і загальний бюджети. Найпоширенішим видом контрибуції стали гроші та дорогоцінні метали, рідше зустрічалися речі в натуральному вигляді (одяг, хутро, тканини) 206. Найчастіше це не був одноразовий акт. У деяких випадках побори з єврейського населення пояснювалися поверненням награбованого майна. У наказі німецької комендатури м. Мізоча в липні 1941 р. євреїв звинувачували в тому, що вони приховували «здобуті спекуляцією» речі ще за польської влади (цукор, збіжжя, муку, шкіру тощо). Ці речі за 24 години необхідно було повернути волосній команді народної міліції 207.

Підлягали нищенню релігійні пам'ятки та споруди. Матеріальних збитків зазнали синагоги. В акті НДК по Мізоцькому району сума втрат -- 1 590 647 руб., що включало православні храми, католицькі костели та синагоги 208. Мізоцька синагога згоріла в середині 1942 р. Вона була спалена під час пожежі в гетто, яку вчинили євреї. Якби нацисти не влаштували ліквідацію гетто, то пожежа не відбулася б.

Отже, євреї втрачали свою власність під час погромів, переселення в гетто, акцій вбивств, грабунків у гетто, під час переховування тощо. Націоналізація, аріїзація рухомого і нерухомого майна були не лише засобом грабунку, а методом знищення євреїв, адже позбавляли їх економічної основи для існування. Єврейська власність була надійним джерелом прибутку як для місцевих та центральних органів управління, так і для цивільних жителів. Перспектива заволодіти єврейським майном ставала поєднувальним чинником у співпраці цивільних жителів з місцевою адміністрацією. Грабунок майна євреїв був масовим явищем, а бажання нажитися було чи не найпоширенішим мотивом співучасті місцевого населення у здійсненні Голокосту.

Релігійна наруга

Релігійна наруга була поширеним явищем, адже юдаїзм був такою ж вигаданою небезпекою для арійського світу, як і пропагований «жидо-більшовизм». У найважчому становищі опинилися рабини. Вони ставали першочерговими об'єктами нападів та знущань, адже були представниками релігії, яка, з погляду окупантів, становила загрозу «новому порядку» 209. Поширеним стало обрізання бороди, змушування до танців, важкої роботи лідерів релігійних єврейських громад. Наприклад, коли в Мізочі в районній управі допитували євреїв, то поліцейський Георгій Коломієць змушував їх танцювати. Після танців одному з євреїв похилого віку відрізали бороду і посадили в підвал, звинувачуючи в тому, що він організував незаконне зібрання 210.

Один з фактів знущань на релігійній основі розповідав Йона Олікер. Після встановлення німецького режиму в Мізочі передбачалося провести день пам'яті батька Шіндельгауза. У синагозі, як у минулі роки, це було зробити неможливо, тож брати Шіндельгауз вирішили промовити Кадіш за свого померлого батька вдома. Коли розпочали «міньян» із сусідами, у приміщення увірвалися поліцейські, вигнали та побили євреїв. Усіх присутніх повели до поліції, де допитувати, знущались, принижували та, «б'ючи по-звірячому», лише опівночі відпустили 211. Одним із покарань за участь євреїв у «міньяні» було виконання хатньої роботи для жандармів.

Сексуальне насилля

Сексуальна наруга, очевидно, була досить поширеним явищем, зважаючи на безправність жертв. Хоча такі факти мало висвітлені потерпілими, які більше воліли мовчати.

Зазначимо, що навіть примус для жінок роздягнутися перед розстрілом можна розглядати, як один з проявів сексуального приниження, адже це порушувало їхню гідність. Проте, безумовно, саме зґвалтування стало найбільшою наругою для єврейок. Важливу роль тут відіграв і політико-ідеологічний фактор. Як зазначає дослідниця Марта Гавришко:

Сексуальне приниження єврейського тіла було неодмінним наслідком расових теорій нацистів, що ґрунтувалися на дегуманізації євреїв. Ідея, що секс із єврейкою (навіть примусовий) становив би «расове осквернення», не стала ефективним механізмом запобігання зґвалтуванням з боку німців, бо деякі з них не вважали таке зґвалтування злочином. Міф про жидо-більшовизм для багатьох насильників став виправданням насильства над євреями, яких звинувачували у підтримці радянського режиму... Тож жінок ґвалтували не лише тому, що вони були жінками, а тому, що вони були саме єврейськими жінками Marta Havryshko, «Sexual Violence in the Holocaust: Perspectives from Ghettos and Camps in Ukraine», Heinrich Boll Stiftung, May 18, 2020, дата звернення 22 серпня, 2022, https://ua.boell.org/ en/2020/05/18/sexual-violence-holocaust-perspectives-ghettos-and-camps-ukraine..

Існують численні задокументовані факти зґвалтувань єврейок у Західній Волині впродовж всього періоду окупації. Часто такі випадки відбувалися під час грабунку євреїв(йок), що було одним з методів залякування та терору. Як згадувала Блума Дойч із Рівного, «навряд чи був якийсь єврейський будинок, який солдати не відвідували, щоб грабувати і ґвалтувати». Грабіж і зґвалтування стали повсякденними явищами Bluma Doitch (Guz) Oliker, «Notes of the Bloody Affair», Memorial Book of Rivne, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/yizkor/rovno/rov514.html; Михальчук, «Створення та функціонування Рівненського гетто», 81..

У перші дні нацистської окупації євреї'(йки) стали беззахисними жертвами як німецької влади, так і цивільних жителів. Міріам Кашук-Шпрінц з Мізоча згадувала про синів єврейських матерів, які в перші дні нацистської окупації відійшли разом з радянською армією. Тож вже на четвертий день після окупації містечка, за розпорядженням української поліції, близько двох десятків дівчат, зі слів Кашук-Шпрінц -- найкрасивіших і найосвіченіших (включаючи сестер Беллу і Цвію Трохлієр, Єву Фінкель, Мнуху Міллер, Адлу Фідельман), а також двох дівчат-біженок, повинні були з'явитись у державні установи. Їх вишикували в шеренги і змусили пройти вулицями міста. По дорозі поліція вдавалася до образ, знущань і домагань. Дівчат привели до шпиталю, влаштованого на той час в палаці графа Карвіцького і заповненого пораненими німцями з фронту. Вони повинні були прати нижню білизну та одяг, забруднений кров'ю. Поліцейський Антон Достеменно встановити особу вказаного поліцейського не вдалося. Серед тих, кого вдалося ідентифікувати, у поліції в Мізочі служив Антон Перета. забрав із собою одну з дівчат-біженок:

Ми нічого не бачили -- ми тільки чули її жахливі крики із сусідньої кімнати. Через пів години вона повернулася, а він йшов за нею. Вона була бліда мов крейда і не дивилася на нас. У пральні запанувала гнітюча тиша. Антон вийшов, а вона запитала: «Чому ви нічого не питаєте?». Ми продовжували мовчати. Не треба було питати, все було зрозуміло. Раптом вона почала голосити нелюдським голосом. Вона впала обличчям на підлогу і вдарилася головою об цеглу. Ми всі гірко розплакалися, засмучені своєю гіркою долею Miriam Kashuk-Szprync, «Bits of Memories from the Holocaust Period», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz090.html#Page95. АУ СБУ РО, ф. 4, спр. 3444, арк. 62..

Інший випадок сексуального насилля висвітлений у справі засудженого поліцейського мізоцької районної поліції Георгія Коломійця. Зокрема, разом зі Стратоном Шахом вони в Мізочі зґвалтували громадянку Тильчен Соню 2 16. Перукар Вольф Окс підтвердив зґвалтування єврейки, однак зазначив інше ім'я зґвалтованої дівчини -- Вехна. За його словами, Коломієць разом з Шахом проникли в дім єврея Лейби і зґвалтували його доньку Вехну, вигнавши її батьків з кімнати АУ СБУ РО, ф. 4, спр. 3444, арк. 77.. Наступного дня батько Вехни -- Лейбер звернувся із цього приводу до єврейської ради. Після звернення юденрату до німців їм повідомили, що більше такого не буде АУ СБУ РО, ф. 4, спр. 3444, арк. 84 зв.. Отже, йдеться про документування групового зґвалтування поліцейськими двох окремо взятих випадків -- Соні Тольчер та Вехни Лейбер. Про таке формулювання йдеться у звинуваченні в справі Георгія Коломійця АУ СБУ РО, ф. 4, спр. 3444, арк. 101..

Слід зазначити, що більшої системності згадане явище набирало в період гетто. За кілька днів до ліквідації Мізоцького гетто німці заходили в будівлі і ґвалтували жінок. Знаючи, що скоро «єврейське питання» в Мізочі має завершитися, окупанти та їхні прислужники використовували останні дні життєдіяльності євреїв в особистих цілях. За спогадами єврейки Гали Копит, за три дні до ліквідації гетто німці ходили і ґвалтували єврейських жінок:

До нас також вночі увійшли декілька німців. Тоді вже я була вагітною. Коли підійшли до мене, мій чоловік став перед моїм ліжком і закрив мене своїми плечима. Сказав німцям, що він є лікарем. Не вірили, казали показати лікарські інструменти. Потім взяли наші найліпші речі і пішли. Пам'ятаю, що в кімнаті мого чоловіка стояла банка, в якій був заспиртований людський ембріон. Німець скинув банку на землю і сказав з бридотою: «Schesse» YVA, свідчення № 03/2232, Гала Копит (Gala Kopyt), арк. 5..

Але жертвами сексуального насилля єврейки могли бути не лише від явних ворогів, а й від друзів чи тих, хто їх переховував. Такі завуальовані свідчення належать Іді Айзенгарт-Плітер. Коли вона переховувалася в одному селі поблизу Мізоча з українським ім'я Ліда, то жінка, яка її прихистила, сказала, що їй буде краще, якщо вона втече від них якомога швидше, бо «тебе, здається, хочуть схопити живою, щоб трохи помучити. Вони навіть пропонували винагороду кожному, хто приведе тебе живою». Сама єврейка пізніше дізналася, що один з поліцейських, які оголосили нагороду за її голову, довгий час був її «знайомим». Він хотів бути з нею. Одного разу, коли він зайшов занадто далеко, Іда йому рішуче відмовила. І тоді він сказав:

Лідо, ти не українка. Ти груба єврейка! Українка ніколи б не вчинила так, як ти. Мені вдалося зняти маску з твого обличчя 221.

Часто зґвалтування відбувалися на очах родичів чи сусідів, які не могли допомогти жертвам. Таким чином, травма сексуального насилля стосувалася не лише жертви, для яких присутність рідних була ще більшим приниженням, а й родичів, які не могли припинити насилля. Таким чином, зґвалтування було приниженням не лише жінок, а й чоловіків, які не змогли їх захистити.



Висновки

Отже, втілюючи плани з морального та фізичного винищення євреїв, окупанти включали не лише безпосередню ліквідацію жертв Голокосту, а й їхнє особливе правове становище. Заходи примусової реєстрації, ідентифікації, носіння спеціальних позначок, сегрегації в гетто, обмеження в продуктах харчування, цивільних правовідносин, пересування тощо перетворювали їх в об'єкт принижень та експлуатації, створювали ґрунт для знущання та переслідування.

Примус носити спеціальні позначки стосувався всіх євреїв окупованих теренів, проте існували специфічні заходи, що впроваджувалися лише в конкретних населених пунктах, де мешкали євреї. До таких у Мізочі можна віднести заборону ходити тротуарами, а при зустрічі з німцями -- знімати капелюха і вітатися.

При застосуванні єврейської праці на найважчих роботах експлуатацією та виснажливими умовами на роботах відбувалося знищення єврейських робітників та максимально використовувався економічний ефект від їхньої праці. Євреїв Мізоча змусили працювати не лише в містечку, а й поза його межами. На примусових роботах у Здолбунові вони потерпали від побиття, голоду, свавілля керівників. У жахливих умовах, що інколи закінчувалися смертю єврейських робітників, вони перебували до самої ліквідації Здолбунівського гетто.

Грабунок євреїв, націоналізація їхнього майна стали одними із засобів позбавлення умов для існування, адже через це вони втрачали можливість фізично підтримувати своє життя. Майно євреїв приносило прибутки не лише для бюджетів місцевих та центральних органів управління, а й нелегально для низових функціонерів та цивільних жителів. Під час погрому на початку окупації в Мізочі не лише було пограбовано євреїв, а й зафіксовано випадки вбивства та зґвалтувань. У системі вакууму влади та несформованості органів влади місцеві жителі використали ситуацію, взяли ініціативу в свої руки та вчиняли насилля над євреями. Це загальне тло, на якому відбувалися перші випадки антиєврейського насилля (передусім у Західній Україні), однак до цього часу погром у Мізочі не був висвітлений в академічній літературі.

Зважаючи на свої функції, найбільш тісно з євреями контактували місцеві поліцейські -- вихідці з Мізоча та сусідніх сіл. Донедавна сусіди -- вони сповна використали свої можливості адміністративних посад для пограбування та знущань з жертв Голокосту. Під час ліквідації гетто вони конвоювали євреїв до місця страти, а при спробі їхньої втечі -- стріляли.

Перебування в гетто було не лише фізичним, а й моральним випробуванням. Традиційні ролі забезпечення продуктами харчування в сім'ях змінилися. Діти перебиралися через огорожу гетто в пошуках їжі (працювали в місцевих жителів, вимінювали на речі тощо). За намагання отримати яловичину (корову) в гетто від українців страчено на шибениці двох євреїв у мізоцькому гетто.

Юденрат став посередником між єврейською громадою та окупантами. Не всі євреї оцінюють роль єврейської ради позитивно, зазначаючи, що вони виконували всі накази окупантів. Зрештою, всі члени юденрату та єврейської поліції загинули з усіма євреями під час акції 1942 р.

Завдяки націонал-соціалістичній пропаганді нав'язувалася концепція «жидо-більшовизму», яка звинувачувала євреїв у зв'язках з попередньою владою та перекладала на них тягар злочинів радянської влади. Найпоширенішим методом впливу на суспільну свідомість була преса. Аналіз окупаційних видань свідчить про їх чітку антирадянську та антиєврейську спрямованість. Зокрема, у статті часопису «Волинь» автор звинувачував мізочан за «безмірну любов до жидівства».

Перелічені заходи нацистів позбавляли євреїв практично всіх прав, якими в обмеженому вигляді користувалось місцеве неєврейське населення. Євреїв перетворено на соціальних ізгоїв, тому вони перебували поза межами соціальної ієрархії. У системі нацистського геноциду протистояти такій політиці не було можливості.

Заходи упослідження жертв Голокосту, впроваджені окупантами, впливали на ставлення до євреїв неєврейського населення. Влада давала сигнал жителям, що з беззахисними жертвами можна чинити що завгодно. За це не лише нічого не буде, а такі дії віталися та заохочувалися з боку окупантів. Тих, хто змінив ставлення до євреїв, було немало. Щодо цього влучними є рефлексії мізоцького єврея Єгуди Бройнштейна:

Християнин, який лише вчора і позавчора кланявся тобі й був твоїм другом, більше не впізнавав тебе, наче бачив уперше в житті.

А ті, хто в глибині душі таємно виступав проти переслідування євреїв і бажав їм добра, мали поводитись як усі й демонструвати свою ненависть до євреїв. Євреї поволі-поволі втрачали безпеку, а разом з тим і гідність «The Judenrat in Mizoch Had a High Moral Standard, But... (From Yehuda Broinshtein's Letter to Reuven Melamed)», Memorial Book of Mizocz, дата звернення 22 серпня, 2022, https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz090.html..

Катастрофа євреїв у Мізочі, генеральній окрузі «Волинь-Поділля» та більшості території окупованої України відбувалася в контексті «Голокосту від куль». Перед вбивством жертв введена система антисемітських заходів, що максимально обмежувала або позбавляла прав євреїв. Жертв Голокосту дегуманізовано та перетворено в об'єкт принижень. Висновки дослідження ґрунтуються на прикладі волинського містечка Мізоч, однак вони мають набагато ширше значення для загального розуміння проблематики Голокосту на окупованих нацистами теренах України.



Bibliography

1. Abakunova, Hanna. «Antysemitska polityka natsystskoi vlady v Raiskomisariati “Ukraina”». Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii: nauk. zapysky Rivnenskoho derzh. humanitarnoho un-tu 19 (2010): 73-78.

2. Ajkel', Markus. «Sposobstvuja provedeniju Holokosta: organy mestnogo upravlenija v okkupirovannoj nemcami Central'noj i Vostochnoj Ukraine». Holokost i suchasnist. Studii v Ukraini i sviti 1 (5) (2009): 9-26.

3. Al'tman, Il'ja, ed. Holokost na territorii SSSR: jenciklopedija. Moskva: ROSSPJEN, 2011.

4. Arad, Yitzhak. Katastrofa evreev na okkupirovannyh territorijah Sovetskogo Sojuza (1941--1945). Dnepropetrovsk: Centr «Tkuma LTD»; Moskva: Centr «Holokost», 2007.

5. Arad, Yitzhak. «Plunder of Jewish Property in the Nazi-Occupied Areas of the Soviet Unio». Yad Vashem Studies 29 (2001): 109-148.

6. Babii, Stepan. «Zi spohadiv kolyshnoho zviazkovoho UPA, zhytelia sel. Mizoch Ivana Bykhaltsia», Nove zhyttia, October 13, 1993.

7. Berkhof, Karel. Zhnyva rozpachu: zhyttia i smert v Ukrainipidnatsystskoiu vladoiu. Translated by Taras Tsymbal. Kyiv: Krytyka, 2011.

8. Braun, Lourens. Vidlunnia z Mizocha: znyklyi shtetl. Rivne: PP «Format-A», 2020.

9. Cesarani, David. Final Solution: The Fate of the Jews 1933--1949. New York: St. Martins Press, 2016.

10. Dean, Martin. «Local Collaboration in the Holocaust in Eastern Europe». In The Historiography of the Holocaust, edited by Dan Stone, 120-- 140. Houndsmills: Palgrave Macmillan, 2004.

11. Dean, Martin. Robbing the Jews: The Confiscation of Jewish Property in the Holocaust, 1933--1945. Cambridge, UK: Cambridge University Press; United States Holocaust Memorial Museum, 2008.

12. Dean, Martin, ed. Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933--1945: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe. Vol. 2. Washington: Indiana University Press, 2012.

13. Dolhanov, Petro. «Benefitsiary Holokostu: rol “susidiv” u pohrabuvanni yevreiv Volyni v period natsystskoi okupatsii». Misto: istoriia, kultura, suspilstvo 9 (2) (2020): 46-87.

14. Gutman, Israel, editor-in-Chief. Encyclopedia of the Holocaust. Vol. 3. Jerusalem: Yad Vashem, 1990.

15. Havryshko, Marta. «Sexual Violence in the Holocaust: Perspectives from Ghettos and Camps in Ukraine». Heinrich Boll Stiftung. May 18, 2020. Accessed August 22, 2022. https://ua.boell.org/en/2020/05/18/sexual-violence-holocaust-perspectives-ghettos-and-camps-ukraine.

16. Helletli, Robert. Lienin, Stalin i Hitler: Doba sotsialnykh katastrof. Kyiv: Tempora, 2011.

17. Honigsman, Jakov. Katastrofa evrejstva Zapadnoj Ukrainy: evrei Vostochnoj Galicii, Zapadnoj Volyni, Bukoviny i Zakarpat'ja v 1933--1945gg. L'vov, 1998.

18. Kostryb, P., S. Pilkevych, and F. Savchenko, eds. Nimetsko-fashystskyi okupatsiinyi rezhym na Ukraini: zb. dok. i mater. Kyiv: Derzhpolitvydav URSR, 1963.

19. Kosyk, Volodymyr. Ukraina pid chas Druhoi svitovoi viiny, 1938--1945. Kyiv; Paryzh; Niu-York; Toronto, 1992.

20. Kovba, Zhanna. «Relihiine zhyttia yevreiv Skhidnoi Halychyny v period Druhoi svitovoi viiny». Druha svitova viina i dolia narodiv Ukrainy: materialy Vseukr. nauk. konf. (2007): 142.

21. Kozytskyi, Andrii. Henotsyd ta polityka masovoho vynyshchennia tsyvilnoho naselennia u XXst. (prychyny, osoblyvosti, naslidky): navch. posib. Lviv: Litopys, 2012.

22. Kruglov, Aleksandr. Jenciklopedija Holokosta: Evrejskaja jenciklopedija Ukrainy. Kiev: VIPOL, 2000.

23. Lazurenko, L., ed. Sovetskaja Ukraina vgody Velikoj Otechestvennoj vojny 1941--1945. Dokumenty i materialy v treh tomah. Vol. 1. Ukrainskaja SSR v pervyj period Velikoj Otechestvennoj vojny (22 ijunja 1941 g. - 18 nojabrja 1942 g.). Kiev: Naukova dumka, 1980.

24. Lower, Wendy. Tvorennia natsystskoi imperii ta Holokost v Ukraini. Kyiv: Zovnishtorhvydav Ukrainy; UTsVIH, 2010.

25. Martynova, O., ed. Rovenshchyna v roky Velykoi Vitchyznianoi viiny Radianskoho Soiuzu. 1941--1945: Dokumenty i materialy. Lviv: Kameniar, 1989.

26. Masovi rozstrily. Holokost vid Baltiiskoho do Chornoho moria, 1941--1944. Kataloh vystavky muzeiu «Topohrafiia teroru». Kyiv: Familna drukarnia «Huss», 2021.

27. McBride, Jared Graham. «“A Sea of Blood and Tears”: Ethnic Diversity and Mass Violence in Nazi-Occupied Volhynia, Ukraine, 1941-1944». PhD diss., University of California, Los Angeles, 2014.

28. Memorial Book of Kremenets. Accessed August 22, 2022. https://www.jewishgen.org/yizkor/kremenets3/kre339.html.

29. Memorial Book of Mizocz. Accessed August 22, 2022. https://www.jewishgen.org/yizkor/Mizoch/Mizoch.html.

30. Memorial Book of Rivne. Accessed August 22, 2022. https://www.jewishgen.org/yizkor/rovno/rov514.html.

31. Memorialna knyha Mizocha. Accessed August 22, 2022. https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/Mizochu.html#TOC.

32. «Molod sela Mizoch», Volyn, November 6, 1941, No. 13.

33. Mykhalchuk, Roman. «Kontrybutsii yak forma pozbavlennia vlasnosti yevreiv v heneralnii okruzi “Volyn-Podillia”». Holokost v Ukraini: akademichnyi, komemoratyvnyi ta osvitnii aspekty: materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii, prysviachenoi 75-m rokovynam trahedii Babynoho Yaru (2016): 71-75.

34. Mykhalchuk, Roman. Mizoch: trahichni storinky istorii, 1939--1955. 2nd ed., suppl. Kyiv: «Kondor», 2022.

35. Mykhalchuk, Roman. «Natsystska propahanda v m. Rivne pid chas nimetskoi okupatsii (1941-1944 rr.)». Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii: Zb. nauk. pr. Rivnen. derzh. humanit. un-tu 31. Book 2 (2019): 69-79.

36. Mykhalchuk, Roman. «Novi svidchennia pro Holokost v Mizochi (za rezultatamy usnoistorychnoho proiektu u lypni-serpni 2016 r.)». Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii: nauk. zapysky RDHU 29 (2017): 265-274.

37. Mykhalchuk, Roman. «Osoblyvosti polityky Holokostu v pivdennii Rivnenshchyni (na prykladi Zdolbunivskoho raionu)». Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii: nauk. zapysky Rivnenskoho derzh. humanitarnoho un-tu 21 (2011): 304-315.

38. Mykhalchuk, Roman. «Rol yevreiskoi vlasnosti v dynamitsi Holokostu v heneralnii okruzi “Volyn-Podillia”: fokus mistsevoho neievreiskoho naselennia». Problemy istorii Holokostu: ukrainskyi vymir 13 (2021): 38-85.

39. Mykhalchuk, Roman. Smert i vyzhyvannia pid chas Holokostu: tereny suchasnoi Rivnenshchyny. Rivne: Volynski oberehy, 2022.

40. Mykhalchuk, Roman. «Stanovyshche yevreiv v Mizotskomu hetto». Zaporizhzhia Historical Review 6 (58) (2022): 209-229.

41. Mykhalchuk, Roman. «Stvorennia ta funktsionuvannia Rivnenskoho hetto». Intermarum: istoriia, polityka, kultura 10 (2022): 73-91.

42. Mykhalchuk, Roman. «Trahediia mizotskykh yevreiv v konteksti Holokostu na Rivnenshchyni». Slovianskyi visnyk 11 (2011): 96-100.

43. Mykhalchuk, Roman. «Trudova ekspluatatsiia zhertv Holokostu (na prykladi Rivnenshchyny». Ivan Ohiienko i suchasna nauka ta osvita 11 (2015): 102-109.

44. Mykhalchuk, Roman. «Vlasnist yevreiv Rivnenshchyny pid chas natsystskoi okupatsii (1941-1944 rr.)». Naukovi pratsi istorychnoho f-tu Zaporizkoho nats. un-tu 36 (2013): 169-173.

45. Mykhalchuk, Roman, and Viktoriia Zyl. «Ekonomichnyi aspekt Holokostu (na prykladi Rivnenshchyny)». Nauka, osvita, suspilstvo ochyma molodykh: materialy XI Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii studentiv ta molodykh naukovtsiv (2018): 258-260.

46. Nakhmanovych, Vitalii. «Holokost yak naukova i svitohliadna problema. Pohliad z Ukrainy». In Ukraina u druhii svitovii viini: pohliad z XXstolittia. Istorychni narysy u dvokh knyhakh, edited by Valerii Smolii (Chief), 802-863. Kyiv: «Naukova dumka» NAN Ukrainy, 2011.

47. «Oholoshennia», Volyn, November 16, 1941, No. 16.

48. Oliinyk, Yurii, and Oleksandr Zavalniuk. Natsystskyi okupatsiinyi rezhym v heneralnii okruzi «Volyn-Podillia» (1941--1944 rr.). Khmelnytskyi: Polihrafist-2, 2012.

49. Rusyn, Petro. «Lyshe dohoriaiut ostanky», Chervonyi prapor, June 14, 1991, No. 113.

50. Samchuk, Ulas. Na bilomu koni. Na koni voronomu: Spomyny i vrazhennia: U dvokh chastynakh. Ostroh--Lutsk: Vyd-vo Na UOA, PVD «Tverdynia», 2007.

51. Serhiienko, M. «Mizotska trahediia», Shliakh Illicha, February 13, 1986.

52. Snaider, Timoti. Chorna zemlia. Holokost yak istoriia i zasterezhennia. Kyiv: Meduza, 2017.

53. Spector, Shmuel. The Holocaust of Volhynian Jews, 1941--1944. Jerusalem: Yad Vashem, 1990.

54. Usach, Andrii. «“To ne nimtsi...”: mistsevi vynuvattsi Holokostu u neievreiskykh usnoistorychnykh svidchenniakh». In Slukhaty, chuty, rozumity: usna istoriia UkrainyХХ--ХХІstolit, edited by Helinada Hrinchenko, 143--161. Kyiv: TOV «Art-knyha», 2021.

55. Velinger, Semen. «Lish plach detej oglashaet mertvuju tishinu». In Zhizn' ismert v epohu Holokosta. Svidetel'stva i dokumenty. Book 1, 224--232. Kiev, 2006.



Archives

1. Arkhiv Upravlinnia Sluzhby Bezpeky Ukrainy (HAD SBU). F. 13, spr. 372, t. 8.

2. Arkhiv Upravlinnia Sluzhby Bezpeky Ukrainy v Rivnenskii oblasti (AU SBU RO). F. 4, spr. 2134, 2921, 3444, 17001.

3. Derzhavnyi arkhiv Rivnenskoi oblasti (DARO). F. R. 22, op. 1, spr. 3, 4, 15, 139; f. R. 26, op. 1, spr. 16; f. R. 27, op. 3, spr. 15, 16; f. R. 30, op. 2, spr. 83; f. R. 33, op. 5, spr. 1, op. 7, spr. 291; f. R. 37, op. 1, spr. 31, op. 2, spr. 2; f. R. 52, op. 1, spr. 1; op. 4, spr. 15; f. R. 280, op. 1, spr. 1; f. R. 289, op. 1, spr. 3; f. R. 2771, op. 2, spr. 4031.

4. Osobystyi arkhiv Mykhalchuka Romana. Interviu z Volodymyrom Bidiukom (1924 r.n.), 8 serpnia 2006 r.; Interviu z Vasylem Pryshchepoiu (1931 r.n.), 6 serpnia 2016 r.; Interviu z Asiia Raberman (1928 r.n.), 14 hrudnia 2021.

5. Tsentralnyi derdavnyi arkhiv hromadskykh orhanizatsii Ukrainy (TDAHOU). F. 1, op. 22, spr. 503.

6. Tsentralnyi derdavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy (TDAVOVU). F. 2077, op. 1, spr. 13; f. 3206, op. 1, spr. 7.

7. USC Shoah Foundation Visual History Archive (USC SFI VHA). Testimony No. 07722, 18572, 38193, 38507, 38537, 38669, 46431.

8. Yad Vashem Archives (YVA). Testimony No. 0.3/2223, 03/2232.

9. Yahad-In Unum Archives (YIU). Testimony No. 574U.

Размещено на Allbest.ru

...