Середнє селянство у політиці й практиці більшовиків (1917-1920 рр.): сучасне бачення проблеми

У законопроекті розробленому у грудні 1920 р. за дорученням голови Раднаркому РСФРР В. І. Леніна «Про заходи зміцнення і розвитку селянського сільського господарства» зазначається, що дбаючи про допомогу і розвиток селянського землеробства, радянська влада, в той же час вимагає від усіх землеробів повного засіву полів за завданням держави і їх правильного обробітку за прикладом кращих, найбільш старанних господарів - середняків та бідняків [Восьмой Всероссийский съезд Советов 22 - 29 декабря 1920 года, 1921, с. 267].

Отже, на середняків, незаможних селян радянська влада покладала завдання щодо вирішення продовольчої проблеми, вимушено, під тиском селян, пішовши на поступки у питання негайної колективізації, відтермінувавши її на майбутнє. Планової колективізації, ї вірніше «комунізації» сільськогосподарського виробництва, не бажало, в першу чергу, середнє селянство, яке після винищення більшовиками поміщиків і заможних селян - «куркулів», залишалося основною виробничою силою на селі.

Разом з тим, частина працьовитих безземельних, незаможних, середняків отримавши землю, тяжкою працею всієї родини поступово досягли певних матеріальних статків. Вони, отримавши кошти від прихованої реалізації продукції, прагнули розширити своє господарство, піднести його продуктивність, виступали проти втручання держави у їхню господарську діяльність. В цьому контексті важливо зауважити, що більшовики були незадоволені тим, що відбувалося певне покращення матеріального становища колишніх бідняків, малоземельних, середняків. Це суперечило більшовицькій ідеологічній установці про те, що селяни мають бути небагатими, щоб не втратити над ними контролю. Переслідувалася мета, щодо поглиблення в селянському середовищі і протистояння між його різними прошарками на користь так званої революційно-політичної доцільності, на шкоду раціональному господарюванню селян, що мали досвід вирощування достойних врожаїв, особливо хлібних культур. Свідченням цього є виступ наркома землеробства Д. Мануїльського на ІІІ сесії ВУЦВК (травень 1920 р.). Він заявив, що зрівняльна аграрна революція призвела до розпорошення селян, відкинула назад сільськогосподарське виробництво. Але, з політичної точки зору, це було необхідно тому, що опорою на селі не могли бути міцні фермери, а повинні бути незаможні селяни. Розподіл землі повинен був сприяти падінню виробництва, однак ці втрати були необхідні революції.

Здійснивши за допомогою сільського пролетаріату-бідняків, безземельних, наймитів, що входили до складу комбідів, а пізніше комітетів незаможних селян розподіл земель поміщиків, заможних селян, реманенту, робочої продуктивної худоби, майна, більшовицькі органи влади спостерігали появу такого соціального явища як «куркулізацію» середняків і навіть колишніх бідняків, членів комнезамів. Це було, як зафіксовано в партійних документах, їх прагнення стати міцними господарями, закріпити за собою отриману землю, реманент, розширити своє господарство, підняти його продуктивність. Завідувач організаційним відділом ЦК КП(б) України С. Косіор на початку 1920 р. зазначав, що частина колишніх бідних, малоземельних, середніх селян зміцнивши своє господарство перетворювалися на заможних господарів, відмовлялися від боротьби з імущими односільчанами. Інша частина - пролетаризованих сільських люмпенів, які не звикли тяжко працювати на землі навіть при підтримці держави, не займалися господарською діяльністю, йшли у найми до заможних селян [Лазуренко, Паскаленко, 2011, с. 67].

Висновки

За ідеологічною логікою більшовиків селяни, які покращили своє матеріальне становище, механічно перетворювалися на заможних, тобто «куркулів», ставали ворогами радянської влади, яка розгортала проти них репресії. Економічна незалежність товаровиробників, не вписувалася в рамки створюваної більшовиками тоталітарної держави, яка фактично з ідеологічних міркувань, класових ідеологем, робила ставку на малопродуктивні сили в сільськогосподарському виробництві. Радянська влада всіляко підтримувала зрівняльні настрої бідних, пролетаризованих елементів, викликаючи класове протистояння в українському селі з метою його штучного розколу, розшарування.

Така політика більшовицької тоталітарної влади породжувала антагонізм у селянському середовищі серед неімущих, малоімущих, заможних і середніх прошарків села. Останні, за твердженням провідників більшовицької партії, мали стати її союзниками у боротьбі з класовими ворогами на селі, в першу чергу заможними селянами - «куркулями». Разом з тим, партійні і радянські органи змушені були визнати, що ці «куркулі», враховуючи загальний рівень збіднення селянських господарств, є по суті середняками. Проте, якщо вони чинили опір насильницький колективізації, то механічно ставали класовими ворогами радянської влади, підлягали тотальному винищенню. Остаточно доля українського селянства середнього достатку була вирішена в кінці 1920-х - початку 1930-х років, в часи масової колективізації сільського господарства. В цьому контексті важливо нагадати, що російські провідні діячі більшовицької партії на чолі з головою Раднаркому В. Леніним, а за ним й українські більшовицькі керівники, вели двоїсту політику щодо середнього селянства. З одного боку, вони прагнули завоювати довіру цього масового селянського прошарку з метою зміцнення радянської влади, бажали мати їх своїм союзником у побудові соціалізму. Разом з тим, середнє селянство, зміцнивши і розбудувавши своє одноосібне господарство і примноживши свої матеріальні статки переходило до стану заможних, або ж, за більшовицьким визначенням «куркулів».

Варто зауважити, що в роки нової економічної політики, в умовах ринкових відносин, кількість середніх господарств дещо збільшилася. Вони, фактично, стали основними виробниками сільськогосподарської продукції, поступово набувши, за радянськими вимірами, ознак заможних селян - «куркулів». Радянська влада намагалася максимально використати економічний потенціал середняцько-заможних господарств з метою підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва. У такий спосіб держава прагнула вирішити проблему забезпечення населення міст, промислових центрів, армії продуктами харчування, в першу чергу хлібом, а промисловість-сільськогосподарською сировиною. Однак, в умовах проведення сталінським тоталітарним режимом колективізації сільського господарства, заклики більшовиків про «ліквідацію куркульства як класу», були поширені не лише на середнє, а й в цілому на все українське селянство. Виключення становила невелика група пролетаризованих наймитів, членів комітетів незаможних селян, які не бажали вести власне господарство. Вони широко користувалися матеріальними статками реквізованими у односільчан згідно законів і постанов радянської влади. Серед різних прошарків селян постійно підтримувалися конфронтаційні настрої партійними, радянськими, каральними органами з метою повного контролю над сільською спільнотою. Селяни піддавалися політикоідеологічній обробці, реквізиціям продуктів харчування, особливо хліба. Переважна більшість продовольства, технічної сировини примусово вилучених в українських селян відправлялася до Росії.

Варто зауважити, що недостатньо вивченим залишається соціально-економічне становище середнього селянства в добу нової економічної політики. Саме воно стало головним об'єктом сталінської колективізації. Це питання чекає на своїх дослідників.

Список використаних джерел та літератури

1. Бордюгов, Г. А., Козлов, В. А., 1991. «Военный коммунизм»: ошибка или проба почвы? История Отечества: люди, идеи, решения, Москва: Политиздат, с. 49-117.

2. Боффа, Дж., 1990. История Советского Союза, в 2-х т., т..1. От революции до второй мировой войны. Ленин и Сталин. 19171941 гг., Москва: Международные отношения.

3. Восьмой Всероссийский съезд Советов 22 - 29 декабря 1920 года. Стенографический отчет, 1921. Москва: Изд-во Наркомзема.

4. Карр, Э., 1990. История Советской России, кн. 1, т. 1-2. Большевистская революция. 1917 - 1923, Москва: Прогресс.

5. Качинский, В., 1921. Очередные задачи сельского хозяйства. Народное хозяйство Украины. Очерки и статьи по хозяйственному строительству, Харьков: Держвидав. України.

6. Комуністична партія України в революціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, у 3-х т., т. 1, 1976. Київ: Політвидав. України.

7. Конквест, Р., 1993. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор, Київ: Либідь. Кульчицький, С. В., 1992. Комуністична доктрина і спроби її реалізації в радянській Україні у 1919 - 1920 рр. (до питання про так званий «воєнний комунізм»), Київ: Ін-т Історії НАН України.

8. Лазуренко, В. М., Паскаленко, В. Є., 2011. Український фермер у добу НЕПу, Черкаси: «Вертикаль». Ленін, В. І., 1973. Повне зібрання творів, т. 38 (березень - червень 1919 р.), Київ: Політвидав. України.

9. Ленін, В. І., 1973а. Повне зібрання творів, т. 39 (червень - грудень 1919 р.), Київ: Політвидав. України.

10. Любовець, О. М., 2009. Альтернативи суспільно-політичного вибору України на завершальному етапі революційної доби та їх реалізація (грудень 1918 - грудень 1920), Суспільно-політичні трансформації в Україні: від задумів до реалій, Київ: Парламенське вид-во., с. 228-296.

11. Отчет Народного Комиссариата Земледелия УССР за 1920 год, 1921. Харьков: Изд-во Наркомзема УССР.

12. Сборник декретов, положений, инструкций, циркуляров по земельному вопросу на Украине с 1 января 1920 г. по 1 августа 1920 г., 1920. Харьков: Изд-во Наркомюстиции.

13. Хоскинг, Дж., 2001. История Советского Союза (19171991), Смоленск: «Русич».

14. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

15. Яковлев, Я., 1919. Наша политика на Украине и украинский середняк, Еженедельник правды, 1919. № 12, с. 14-19.

References

1. Boffa, Dzh., 1990. Istoriya Sovetskogo Soyuza, v 2-h t., t. 1. Ot revolyucii do vtoroj mirovoj vojny. Lenin i Stalin. 1917 - 1941 gg. [History of the Soviet Union, in 2 volumes, v. 1. From Revolution to World War II. Lenin and Stalin. 1917 - 1941], Moskva: Mezhdunarodnye otnosheniya.

2. Bordyugov, G. A., Kozlov, V. A., 1991. «Voennyj kommunizm»: oshibka ili proba pochvy? ["War Communism": error or soil test?] Istoriya Otechestva: lyudi, idei, resheniya, Moskva: Politizdat, s. 49-117.

3. Hosking, Dzh., 2001. Istoriya Sovetskogo Soyuza (1917 - 1991) [History of the Soviet Union (1917 - 1991)], Smolensk: «Rusich».

4. Kachinskij, V., 1921. Ocherednye zadachi sel'skogo hozyajstva. Narodnoe hozyajstvo Ukrainy. Ocherki i stat'i po hozyajstvennomu stroitel'stvu [The next tasks of agriculture. National economy of Ukraine. Essays and articles on economic construction], Har'kov: Derzhvydav. Ukrainy.

5. Karr, E., 1990. Istoriya Sovetskoj Rossii, kn. 1, t. 1-2. Bol'shevistskaya revolyuciya. 1917 - 1923 [History of Soviet Russia, Vol. 1, vol. 1-2. Bolshevik revolution. 1917 - 1923], Moskva: Progress.

6. Komunistychna partiia Ukrainy v revoliutsiiakh i rishenniakh zizdiv, konferentsii i plenumiv TsK, u 3-kh t., t. 1 [The Communist Party of Ukraine in revolutions and decisions of congresses, conferences and plenums of the Central Committee, in 3 volumes, vol. 1], 1976. Kyiv: Politvydav. Ukrainy.

7. Konkvest, R., 1993. Zhnyva skorboty: Radianska kolektyvizatsiia i holodomor [Harvest of sorrow: Soviet collectivization and the Holodomor], Kyiv: Lybid.

8. Kulchytskyi, S. V., 1992. Komunistychna doktryna i sproby yii realizatsii v radianskii Ukraini u 1919 - 1920 rr. (do pytannia pro tak zvanyi «voiennyi komunizm») [Communist doctrine and attempts to implement it in

9. Soviet Ukraine in 1919 - 1920 (on the question of so-called "military communism")], Kyiv: In-t Istorii NAN Ukrainy.

10. Lazurenko, V. M., Paskalenko, V. Ye., 2011. Ukrainskyi fermer u dobu NEPu [Ukrainian farmer in the days of the NEP], Cherkasy: «Vertykal».

11. Lenin, V. I., 1973. Povne zibrannia tvoriv, t. 38 (berezen - cherven 1919 r.) [Complete collection of works, vol. 38 (March - June 1919)], Kyiv: Politvydav. Ukrainy.

12. Lenin, V. I., 1973a. Povne zibrannia tvoriv, t. 39 (cherven - hruden 1919 r.) [Complete collection of works, vol. 39 (June - December 1919)], Kyiv: Politvydav. Ukrainy.

13. Liubovets, O. M., 2009. Alternatyvy suspilno-politychnoho vyboru Ukrainy na zavershalnomu etapi revoliutsiinoi doby ta yikh realizatsiia (hruden 1918 - hruden 1920) [Alternatives to the socio-political choice of Ukraine at the final stage of the revolutionary era and their implementation (December 1918 - December 1920)], Suspilno-politychni transformatsii v Ukraini: vidzadumiv do realii, Kyiv: Parlamenske vyd-vo., s. 228-296.

14. Otchet Narodnogo Komissariata Zemledeliya USSR za 1920 god [Report of the People's Commissariat of Agriculture of the Ukrainian SSR for 1920], 1921. Har'kov: Izd-vo Narkomzema USSR.

15. Sbornik dekretov, polozhenij, instrukcij, cirkulyarov po zemel'nomu voprosu na Ukraine s 1 yanvarya 1920 g. po 1 avgusta 1920 g. [Collection of decrees, regulations, instructions, circulars on the land issue in Ukraine from January 1, 1920 to August 1, 1920], 1920. Har'kov: Izd-vo Narkomyusticii.

16. Tsentralnyj derzhavnyj arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy (TsDAHO Ukrainy) [Central State Archive of Public Associations of Ukraine (CSAPA Ukrainy)].

17. Vos'moj Vserossijskij s"ezd Sovetov 22 - 29 dekabrya 1920 goda. Stenograficheskij otchet [Eighth AllRussian Congress of Soviets on December 22 - 29, 1920. Verbatim record], 1921. Moskva: Izd-vo Narkomzema.

18. Yakovlev, Ya., 1919. Nasha politika na Ukraine i ukrainskij serednyak [Our policy in Ukraine and the Ukrainian middle peasant], Ezhenedel'nik pravdy, 1919. № 12, s. 14-19.

Размещено на Allbest.ru