Південно-західний теменос в Ольвії Понтійській

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

Південно-західний теменос в Ольвії Понтійській

Анна Русяєва,

доктор історичних наук, професор, незалежний дослідник

Марина Русяєва,

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри теорії та історії мистецтва

м. Київ

Анотація

У статті вперше на підґрунті перегляду звітів Б. Фармаковського про розкопки на південно-західному узвишші Верхнього міста Ольвії в 1902, 1904-1906, 1924 рр. й аналізу відповідних джерел здійснено спробу встановити достовірність відкриттів елліністичного храму і пізньоримського храму Аполлона Простата. В історіографічній частині статті основну увагу приділено тим об'єктам і знахідкам, завдяки яким вчений наприкінці своїх досліджень на цій території припускав існування двох храмів. У подальшому не опубліковані Б. Фармаковським знахідки VI-V ст. до н. е. зумовили В. Скуднову впевнено вважати, що тут було розташовано не тільки храм Аполлона Простата, але й архаїчне святилище Аполлона. Слідом за нею Т. Блаватська зазначила, що Б. Фармаковський розкопав перший теменос в Ольвії. Дійсно, як показує аналіз культових матеріалів, цей археолог відкрив сакральну ділянку значно раніше за усі інші теменоси. Відповідно до її розташування, а так само у порівнянні з іншими першими теменосами, вона заслуговує носити назву Південно-Західний теменос.

Відзначимо, що у деяких працях сучасних дослідників висловлено різноманітні інтерпретації відкритих Б. Фармаковським споруд, у тому числі спростовування його визначень. Так, велика культова споруда в периболі храму Аполлона Простата стала казармою римського гарнізону. Все разом спричинило неправомірне «перенесення» архітектурних деталей й важливих знахідок з цієї сакральної ділянки до інших теменосів, а також своєрідне замовчування храму Аполлона Простата.

Попри лише вибірково опубліковані матеріали культового призначення й сучасні інтерпретації, вдалось, з урахуванням насамперед епіграфічних пам'яток, архітектурних деталей, скульптури й лутеріїв/періррантеріїв з присвятами, вперше з'ясувати, що тут у різні часи існувало чотири святилища. В статті на підґрунті зібраних джерел окремо охарактеризовано, атрибутовано і відносно продатовано святилища з невеликими храмами та вівтарями: Аполлона VI-V ст. до н. е., Самофракійських богів і Діоніса IV - першої половини I ст. до н. е., Аполлона Простата другої половини I - першої третини III ст. Загалом вони входили до складу Південно-Західного теменоса, який містився на південно-західному узвишші верхнього плато впродовж всього існування давньогрецької Ольвії Понтійської. Найбагатшим храмом за весь час існування поліса завдяки численним дорогоцінним дарам колегії стратегів був храм Аполлона Феба Простата - всесильного захисника держави в перші століття нашої ери.

Ключові слова: Ольвія, Б. Фармаковський, раннє святилище Аполлона, лутерії з присвятами, храм Самофракійських богів, храм Діоніса, присвяти стратегів, храм Аполлона Простата.

Abstract

Anna Rusiaieva,

DSc in History, Professor, Independent Researcher

(Kyiv, Ukraine)

Maryna Rusiaieva,

PhD in Art History, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Theory and History of Art National Academy of Fine Arts and Architecture (Kyiv, Ukraine)

South-western temenos in Olbia Pontica

The paper makes the first attempt to establish the authenticity of the discoveries of the Hellenistic temple and the Late Roman temple of Apollo Prostates based on a review of B. Farmakovsky's reports on the excavations on the southwestern elevation of the Upper City of Olbia in 1902, 1904 to 1906, and 1924 and the analysis of relevant sources. In the historiographic part of the paper, the main attention is paid to those objects and finds, thanks to which the scientist, at the end of his research in this area, assumed the existence of two temples. Later, B. Farmakovsky's unpublished finds of the 6th-5th centuries B.C. convinced V. Skudnova to confidently believe that not only the temple of Apollo Prostates was located here, but also the archaic sanctuary of Apollo. Following her, T. Blavatska noted that B. Farmakovsky excavated the first temenos in Olbia. Indeed, as the analysis of religious materials shows, this archaeologist discovered a sacral area, much earlier than all other temene. According to the location of this area, as well as in comparison with other first temene, it deserves to be called the South-Western temenos.

Note that in some works of contemporary researchers, various interpretations of the structures discovered by B. Farmakovsky are expressed, including refutation of his definitions. Thus, a large religious building in the Peribolus of the temple of Apollo Prostates became barracks of the Roman garrison. All together caused the wrongful «transfer» of architectural details and importantfinds from this sacral area to other temene, as well as a kind of ignoring of the temple of Apollo Prostates.

Despite only selectively published materials of religious significance and contemporary interpretations, it was possible, taking into account, first of all, epigraphic monuments, architectural details, sculptures and louteria-perirrhanteria with dedications, to find out for the first time that there were four sanctuaries in that place at different times. In the paper, on the basis of collected sources, sanctuaries with small temples and altars are separately characterized, attributed and relatively dated: of Apollo of the 6th - 5th centuries B.C., of the Samothracian gods and Dionysus of the 4th - the first half of the 1st century B.C., of Apollo Prostates of the second half of the 1st century - the first third of the 3rd century. In general, they were part of the South-Western Temenos, which was located on the southwestern elevation of the upper plateau throughout the existence of the ancient Greek Olbia Pontica. The richest temple during the entire existence of the polis, thanks to the numerous precious gifts of the collegium of Strategoi, was the temple of Apollo Phoebus Prostates - the all-powerful defender of the state in the first centuries of our era.

Key words: Olbia, B. Farmakovsky, early sanctuary of Apollo, louteria with Dedications, temple of Samothracian Gods, temple of Dionysus, strategoi dedications, temple of Apollo Prostates.

Основна частина

Постановка проблеми. В Ольвії Понтійській - одному з найдавніших і найвідоміших давньогрецьких причорноморських полісів - упродовж майже двох століть відкрито чимало унікальних пам'яток. Серед них особливо виділяються два великих теменоси - Східний і Західний, які є оригінальними і відокремленими архітектурно-культовими ансамблями в центральному районі Верхнього міста. Нещодавно до них було приєднано порівняно менший теменос, так само за місцем розташування названий Південним. У кожному були окремі святилища божеств. У першому теменосі на північ від агори і поблизу східної тераси Нижнього міста шанували верховних покровителів Аполлона Дельфінія і Зевса Сотера (Карасев, 1964: 27-51; Леви, 1985: 65-88; Русяева 2010: 23-41). У другому найранішому - на північний захід від нього - Аполлона Ієтроса, Матір богів, Гермеса й Афродіту, Діоскурів і так званих анонімних божеств (Руся - ева 1991: 123-138; 2006a; 2006b; 2006c; 2006d; 2010: 42-101). Ці сакральні ділянки догетського періоду історії Ольвії було відмежовано одна від одної невисокими кам'яними огорожами і широкою Головною поздовжньою вулицею, яка також слугувала і для проведення релігійних свят. У південно-східній частині міста на терасах до Гіпаніса відкрито Південний теменос, до якого входять пізньоархаїчний і класичний храми Афродіти, вівтар Героя Ангела (Вісника), і можливо, інші святилища (Буйских 2015; Русяева 2015; Bujskikh 2015; Rusyaeva 2015). Останнім часом до них приєднано два приміських святилища хтонічних богів і умовно Деметри, які розташовані в передмісті (за нинішньою назвою у Західному районі) і завдяки яким вирішується питання щодо міського планування з божественним захистом ольвійської громади в архаїчно-класичний період (Fomasier, Bujskikh, Kuzmischev 2022: 69-71, 74-88).

Натомість в Ольвії, згідно з писемними джерелами, зафіксовано чимало й інших культів божеств і обожнених героїв, святилища яких досі не відкриті, наприклад: Артеміди, Афіни, Діоніса, Посейдона, Асклепія, Самофракійських богів тощо. Жодних слідів, зокрема, не вдалося поки-що знайти про згадані Діоном Хрисостомом храми Зевса й Ахілла наприкінці I ст. н. е. (далі без позначень «н. е.») (Dion. Chrysost. XXXVI). Досі не виявлено залишки найпізнішого тут храму, який збудував за власні кошти у першій половині III ст. Аврелій Юліан, син Александра, богам милостивим Серапісу й Ісіді, Асклепію і Гігієї, Посейдону (IOSPE I², 184; Русяева 1992: 115-116, 131, 150).

Аналіз досліджень. Однак, серед відзначених храмів виняткове місце займають ще не атрибутований елліністичний храм і храм Аполлона Простата (далі Простата) перших століть, розкопки яких у 1905-1906, 1924 рр. на південно-західному узвишші Ольвії провів Б. Фармаковський з надією першим відкрити і дослідити тут акрополь (Фармаковский 1915: 11). Після вивчення історичної топографії Ольвії також відзначено, що західна половина узвишшя в середньому на 1-2 м вища східної (Крыжицкий 1985: 48). Поки-що ніхто з сучасних дослідників міста і його архітектури спеціальному вивченню і точнішій локалізації храмів не приділяли належну увагу, в результаті чого храм Простата вважається гіпотетичним, хоча його достовірне існування зафіксовано численними присвятами дорогоцінних дарунків від однієї з головних державних колегій стратегів.

Мета статті. На підґрунті перегляду і всебічного аналізу матеріалів, опублікованих Б. Фармаковським у звітах про розкопки в південно-західній частині Верхнього міста Ольвії за 1902, 1904-1906, 1924 рр., у контексті з окремими інтерпретаціями сучасних археологів, встановити достовірність існування тут не тільки визначених ним храмів, а й інших невідомих до нашого часу святилищ як складових Південно-Західного теменоса - так умовно названого за місцерозташуванням і аналогічно з іншими теменосами. Принагідно зазначимо, що при вивченні цієї сакральної ділянки головну увагу буде зосереджено на знахідках культового призначення.

Виклад основного матеріалу. Головні аспекти археологічного дослідження. Важливим джерелом для атрибуції та введення до наукового обігу, хоча і надто запізнілого, ще одного теменоса, який існував упродовж усієї історії Ольвії, є різного типу культові предмети, з-поміж яких головне місце посідають епіграфічні пам'ятки. Зрозуміло, що ні у минулі роки, ні особливо тепер, немає жодних шансів de visu ознайомитись з археологічними й архівними матеріалами з розкопокБ. Фармаковського Принагідно згадаємо найголовніші дати життя визна-чного дослідника античного мистецтва й Ольвії Бориса Володимировича Фармаковського (нар. 1870). Після призна-чення його батька ректором народних училищ Херсонської губернії у 1885 р. сім'я переїхала до Одеси. Тут він закінчив Рішельєвську гімназію й історико-філологічний факультет Новоросійського ун-ту 1892 р., де був залишений для підго-тування професорського звання. У наступному році отримав відрядження в Грецію, де упродовж майже трьох років при-ймав участь у розкопках багатьох пам'яток під керівництвом видатних археологів Німеччини, Франції, Англіі. 1886 р. - вперше провів розкопки некрополя Ольвії. Потому він отри-мав нове півторарічне відрядження для вивчення матеріалів давньогрецького живопису у Берлінському, Лондонському, Луврському, Римському і Ватіканському музеях. Після повернення працював вченим секретарем в Археологічному інституті в Константинополі. В 1901-1915 рр., як член Архе-ологічної комісії в Санкт-Петербурзі, був керівником Оль- війської археологічної експедиції і розкопав чимало визна-чних пам'яток як у місті, так і на некрополі. 1924-1926 рр. - останні розкопки в Ольвії, помер 1928 р. Виступав на бага-тьох Міжнародних з'їздах з доповідями. Серед численних наукових праць відзначимо монографії про художній ідеал демократичних Афін і останню українською мовою про роз-копування в Ольвії в 1926 р. (Фармаковская 1988: 22-216).. Це зумовлює уважніше переглянути його опубліковані звіти, що безпосередньо стосуються лише цієї сакральної ділянки, які в межах нашої статті будуть стисло висвітлені.

Від самого початку вчений поставив перед собою завдання планомірного дослідження: з'ясувати точні межі міста, загальне значення окремих частин його території та головні магістралі, далі систематизувати розкопки тих частин, дослідження яких було б особливо важливим і цікавим (Фармаковский 1915: 9). У жодному разі не йшлося про теменоси. Розкопки вели переважно траншейним методом, деякі з траншей не докопували до материка, що часто заважало з'ясуванню цілісної картини. Тим не менше, окремі міркування Б. Фармаковського нині мають найважливіше значення. Для того, щоб адекватно висловити свою точку зору, достатньо ознайомитись з публікаціями його звітів про розкопки на узвишші в 1902, 1904-1906 рр. За остаточним висновком через десятиліття, вони «були присвячені з'ясуванню питання про акрополь і про значення південної маленької трикутної частини всередині великого трикутника, який становив загальну площу давньої Ольвії»; хоча цей район виявився не акрополем, але, вірогідно, тим найдавнішим ядром, навколо якого згодом розширилось місто, і в II-III ст. стало укріпленою римською цитаделлю (Фармаковский 1915: 9-11).

Передусім окреслимо підставі і контекст атрибуції храму Простата Б. Фармаковським. Найважливішу роль у вирішенні цього питання відіграє сукупність усіх опублікованих матеріалів, з яких виділено належні до сакральної зони в тому порядку, як їх щорічно зафіксовано цим археологом. Він вперше 1902 р. розпочав дослідження міста у південно-західній частині маленького трикутника біля схилів Заячої балки, від якої з заходу на схід було прокладено невелику розвідувальну траншею, розкопану до материка. В ній знайдено рештки давніх будівель і багато написів на мармурі, невеликий мармуровий торс від статуї чоловіка, уламки теракотових статуеток і кераміки, фігурну посудину у вигляді голови кабана та різні речі (Фармаковский 1904: 25-27).

Опубліковані В. Латишевим фрагменти написів одразу привертають до себе увагу тим, що вперше вказують на присвяти Простату (Латышев 1904: 2-5, 17-18, №№2, 3, 9-12). Серед шести з них найоригінальніша нижня частина сірувато - мармурової плити. На ній з одного боку ретельно вирізьблено почесний декрет, а під ним типову присвяту Ахіллу Понтарху від архонтів початку III ст. Але і цю плиту в давнину розпилили на частини і на її звороті схематично накреслили фронтон, вінок і листок перед текстом присвяти Простату 222-235 рр. - часом правління імператора Александра Севера (Латышев 1904: 2-5, №2, 3; IOSPE I², 53, 103). Під час цих розкопок виявлено вмонтований в стіну вапняковий вівтарик з найпізнішим 248 р., грубо вирізьбленим латинським написом - присвятою римському богу Меркурію від солдат з фракійськими іменами (Латышев 1904: 5-7, №4; IOSPE I², 167). Усі ці написи, імовірно, підтверджують останні роки існування святилища Простата наприкінці першої третини III ст. і перебування тут римського гарнізону близько середини цього століття, коли Ольвія перебувала у важкому економічному становищі.

Подальші розкопки на цій території було продовжено тільки через два роки. Головним досягненням вважається відкриття залишків елліністичної монументальної оборонної стіни над Заячою балкою, яка в подальшому стала зразком для вивчення фортифікації Ольвії, та кам'яних водостоків різного часу, якими відводили воду через спеціальні отвори у цій стіні у Заячу балку (Фармаковский 1907: 2-29). Для дослідження міста (з заходу на схід) від південного кінця цієї стіни було закладено траншею (20 х 5 м), меншу за попередню і не доведену до материка, в якій містились, на думку дослідника, не варті на увагу мізерні залишки будівель римського часу (Фармаковский 1907: 29). Але особливо цікавою виявилась велика кількість уламків посуду, за його визначенням найрізноманітніших стилів, різного начиння і творів художнього ремесла з глини, бронзи, заліза. Серед них названо тільки найголовніші, переважно уламки від елліністичних мармурових статуй: дві невеликі жіночі у хітонах і гіматіях, рельєф з зображенням трапези героїзованого померлого, карнизи, один прикрашений лесбійським кіматієм, плити з написами, а також теракотові жіночі статуетки та численні світильники тощо (Фармаковский 1907: 29-32, рис. 25-44).

Натомість лише написи було швидко опубліковано В. Латишевим (Латышев 1905: 94-100, №№1-4, 6-7). Майже всі вони акуратно вирізьблені на біломармурових плитах, від них уціліли незначні уривки декретів і присвят II ст., крім значного фрагмента з декретом на пошану Калліс - фена, сина Дада, першої половини III ст. (IOSPE Р, 43, 63, 71). Найцікавіші: вірогідна присвята Деме - трі Карзоаза, сина Аттала, близько середини II ст. та фрагмент плити з обірваним загадковим написом латиною з зображенням фракійського вершника, який згодом викликав дискусію (IOSPE I2, 169, 171; Русяева 1992: 153). Однак, Б. Фармаков - ський, як і перед тим, не розглядав ці епіграфічні джерела в контексті з основними матеріалами, хоча все вказувало на їх не типовий характер.

Наступного року розкопки зосередили на двох прокладених з півночі на південь великих траншеях і двох менших розмірів. Головне місце в методиці розкопок посідало загальне, ще не диференційоване визначення хронології культурних шарів та їх характеристика. Найперше тут відкрили залишки північної грандіозної кріпосної стіни, завдяки чому було визначено, що маленький південний трикутник Ольвії є пізньо - римською цитаделлю, оточеною з півночі цією стіною. Дослідження в південному напрямку від стіни було проведено до материка, дуже перекопаного різними ямами.

У центрі цитаделі простежено чотири культурні шари, з яких верхні три продатовано I - початком IV ст., нижній - кінцем VII-I ст. до н. е. У другому шарі (II-III ст.) на південь від стіни було досліджено фундаменти двох підвалів великої споруди. В їх земляних долівках виявлено чимало різних розмірів круглих ям і глибока непошкоджена цистерна. У багатьох місцях просліджено значні сліди пожежі, що зруйнувала наземні приміщення, частини стін яких впали всередину підвалів. У західному підвалі в купі каміння, з якої великі плити були винесені грабіжниками, залишились лише уламки мармурових карниза й іонійського фриза з сухариками і вапнякової капітелі колони, на долівці - уламки теж мармурового карниза і вапнякової капітелі. В східному підвалі звертає увагу фрагмент мармурового акротерія з залишками напису римського часу та кілька оригінальних кам'яних «ступок» (Фармаковский 1908: 9-13, 17).

Та найголовнішу пам'ятку виявлено в західному підвалі: зверху над камінням у м'якій землі лежала навзнак повністю вціліла мармурова статуя оголеного хлопчика з бурдюком у руках заввишки 0,84 м на невисокому постаменті. За описом Б. Фармаковського, вона виконана рядовим майстром-ремісником пізньої римської доби, не оброблена з тильного боку, призначалась, імовірно, для встановлення в ніші і прикрашала фонтан: крізь бурдюк проходила вода, яка виливалась назовні через його отвір тонкою цівкою. Спочатку він ототожнив його з Діонісом у дитячому віці. Одначе, знайдена в ямі поблизу підвалу висока мармурова плита з написом про присвяту Простату статуї хлопчика колегією стратегів змусила вченого змінити цю ідентифікацію. Там лежали ще дві мармурові плити з присвятами богу. Найчудовішу з них архаїчну плиту з рельєфним фризом квітів лотоса і пальмет було використано з тильного боку для присвяти Простату золотої триніжки - одного з його головних атрибутів і сакральних символів. Оскільки в заповненні західного підвалу лежала ще й база іншої мармурової статуї, а підвали були складовою монументальної споруди, то неподалік у кріпосній стіні могли бути обладнані ніші з екседрами і фонтанами у вигляді фігур (Фармаковский 1908: 13-17, рис. 13-16).

Хоча остаточно призначення споруди з підвалами з'ясувати не вдалося, але виходячи з її солідності, статуї і низки присвят вчений припускав, що це частина якоїсь культової будівлі, що входила в перибол поблизу розташованого храму Простата ТТ-ТТТ ст. н. е. (Фармаковский 1908: 18). Крім того, основні знахідки в різних місцях досліджуваної площі, серед яких переважали уламки мармурових плит: чотирнадцять - з написами, архітектурні деталі - п'ять мармурові, одна вапнякова, теракотовий акротерій з рельєфною маскою і дві фрагментовані мармурові статуї чоловіків у гіма - тіях, разом із виявленими ще й у підвалах культовими предметами, безумовно, вказували на її сакральне значення (Фармаковский 1908: 19, 22).

Важливо підкреслити швидку публікацію написів В. Латишевим (1906: 95-111). Епіграфіст констатував, що значна частина пам'яток 1905 р. є присвятами стратегів Аполлону Простату, зробив припущення, що Б. Фармаковський «провів 1905 р. розкопки поблизу від святилища Аполлона, в периболі якого, без сумніву, спочатку виставили ці записи» та сподівався на відкриття розвалин храму (Латышев 1906: 101). На його думку, найцікавішим є напис про стратегів, які поставили в дар Аполлону статую хлопчика. Плита з ретельно вирізьбленими карнизами і написом разом з цією статуєю була однією з складових великої напівкруглої екседри (Латышев 1906: 102-104, №5; Ю$РЕ Т², 84). Вважаємо, що в атрибуції відкритих залишків споруди разом з присвятами і статуєю провідну роль відіграв В. Латишев, без перекладу, тлумачення та датування яких було б неможливо з'ясувати їх призначення у взаємозв'язку з храмом Простата (пор. Фармаковский 1908: 19-22; Латышев 1906: 95-108, №№1-4, 6-12; ЮЄРЕ Т2, 28, 35, 55, 83, 85, 90, 95, 106, 109, 117, 119).

Ще більшу увагу Б. Фармаковський приділив визначенню хронології культурних шарів у 1906 р. До неповністю дослідженого розкопу минулого року було приєднано невелику траншею у південному напрямку. У верхньому шарі знайдено чимало різночасових матеріалів, серед яких у звіті відзначено насамперед уламки мілетських, іонійських, коринфських, аттичних чорно- і червоно - фігурних, чорнолакових, мегарських, червонола - кових, простих глиняних і скляних посудин. Після кераміки перераховано різні мармурові уламки: написів, статуй і рельєфів, підставки лутерія, великих посудин, архітектурних деталей, а також теракотових статуеток, чимало монет і дельфінчи - ків (Фармаковский 1909: 6). Проте, жодну з цих знахідок не описано і не атрибутовано. Але й з такого списку ясно, що у верхньому шарі ТУ ст. перевідкладені і змішані матеріали датовано УТ ст. до н. е. - ТУ ст. Численні уламки написів і різних здебільшого мармурових пам'яток так само вказують на неординарний характер цієї ділянки. Різночасовий матеріал зафіксовано у верхніх шарах, навіть у сучасному гумусі, і на території Західного теменоса (Древнейший 2006: 10-12).

Натомість саме відкритття на цій ділянці великої площі з субструкцій і колосальних вапнякових плит in situ на одній її частині, дали підстави припускати розташування саме тут пізньоримського храму Простата (Фармаковский 1909: 7-12,

14-15). Водночас розкопані на південь від великої споруди з підвалами незначні залишки кладок ТТ-ТТТ ст. вважалися її складовими, всупереч суттєвим відмінностям, оскільки за відсутністю даних неможливо було сказати що-небудь про її верхній поверх (Фармаковский 1909: 28). Складається враження, що після місцезнаходження храму дослідник відмовився від її попередньої атрибуції як культової споруди у периболі храму Простата, незважаючи на численні культові пам'ятки минулого року і маленькі уламки мармурових плит з присвятами цьому богу ^OSPE Т2, 112, 120, 126). На цьому власне й припинились на тривалий час основні дослідження у західній частині південного малого трикутника Ольвії.

Цікаво, що в окремій брошурі, присвяченій підсумкам роботи за п'ятнадцять років, Б. Фармаковський відзначив, що в 1902-1909 рр. попереднє загальне дослідження міста закінчено, а з 1910 р. розпочато систематичне вивчення тієї частини Ольвії, де найповніше і найкраще збереглись залишки різних періодів її життя (Фармаковский 1915: 9). Судячи з цього, розкопки ні римської цитаделі, ні сакральної ділянки з храмом Простата унаслідок їх незначного збереження надалі не планувались.

Але всупереч зі сказаним, хоча і через понад два десятиліття, коли у 1924 р. було отримано офіційний дозвіл, Б. Фармаковський провів упродовж близько двох тижнів (на більше не вистачало коштів) незначні археологічні розкопки і на території римської цитаделі. Для цього було виділено дві невеликі ділянки: на схід (30 кв. м) від кріпосної стіни, відкритої в 1906 р., і на південь (70 кв. м) від розкопів 1905-1906 рр. Підписи на планах сприяють розумінню, що остання вже мала назву «площа Аполлона», на якій виявлено так само зовсім мізерні залишки кам'яних кладок у верхніх шарах і одну, теж незначну, на материку. Одночасно в центрі досліджуваної ділянки відкрито колосальні блоки від монументальної споруди, що, за припущенням вченого, була пізньо - римським храмом Аполлона, а знайдена раніше площа з субструкцій вказувала на розташування храму грецької доби (Фармаковский 1926a: 158-161, 163, рис. 7, 15-17).

На нашу думку, в цьому звіті наведено його останні гіпотези щодо двох храмів. Отже, він рішуче змінив свої погляди і вірно вважав, що відкриті глиняно-зольні субструкції належали елліністичному храму, а в пізньоримський час біля нього містився храм Простата. Натомість він так і не спромігся і на цей раз хоча б приблизно зафіксувати, де ж саме між двома оборонними стінами і на якій відстані з заходу і півночі від них розташовувались основні будівельні залишки і значна площа з субструкцій на відомих планах Ольвії. Не виключено, що відкрита Б. Фармаковським раніше монументальна стіна цитаделі набула особливої ваги у порівнянні з храмом. Певно, розграбування її разом з відкритою ним західною оборонною стіною за десять років відсутності вразило його так сильно (Фармаковский 1926a: 143-147, рис. 1, 2), що на відміну від минулих розкопок на цей раз він тільки узагальнено відзначив головні результати.

Однак, не зафіксована автором розкопок локалізація як елліністичного, так і римського храмів зрештою спричинила ту ситуацію, що, з одного боку, їх безуспішно намагались теоретично локалізувати, а з іншого, спочатку зарахували до вірогідних, а потім взагалі відмовились від такої гіпотези навіть деякі дослідники Ольвії. Можливо, що якби не хвороба і рання смерть, вчений врешті - решт дослідив би ці два храми.

До певної міри досить помітну його незацікавленість було зумовлено, мабуть, і тим, що значні археологічні пам'ятки і всі культурні шари на південно-західній ділянці дуже постраждали від нищення новітніми скарбошукачами і при добуванні тут каміння на початку XIX ст., що загалом спричинило відкриття, за даними автора розкопок, переважно мізерних залишків окремих споруд і розвалів кладок. Його спостереження доповнили сучасні археологи, вказавши, що процес розбору, руйнації і вивозу кам'яних плит і пам'ятників почався ще у XVI ст. (Карасев 1956: 11, 31-32; Леви 1985: 16). У порівнянні з іншою територією міста тут простежено максимальну кількість розібраних у різні періоди кладок і остаточне знищення решток римської цитаделі (Крыжицкий 1985: 48-49; Хме - левський 2018: 95-96). Дещо краща ситуація склалася на найближче розташованому Південному теменосі (Буйских 2015: 8-14). Водночас різночасові перебудови упродовж античної доби, знесення і заміна одних споруд іншими, давні і сучасні варварські розграбування і вивіз каменів, як і на інших теменосах, спричинили перевідкладені культурні шари і розкидані на всій ділянці різночасові фраг - ментовані епіграфічні й археологічні матеріали, що мало сприяло достовірній атрибуції тих чи інших будівельних решток та їх хронології.

Сучасні інтерпретації храму Простата і великої культової споруди. Чимало праць дослідників Ольвії та її архітектури дають яскраве уявлення про ставлення до поглядів Б. Фармаков - ського, якого всі визнають видатним археологом і науковцем, першим найкращим дослідником Ольвії та її некрополя. Проте спостерігаємо цікавий процес його своєрідного впливу на окремих авторів з їх особистісними прагненнями інакше інтерпретувати основні пам'ятки здебільшого з розкопок південно-західного узвишшя.

З-поміж перших, хто об'єктивно визнав відкриття храму Простата, була В. Скуднова, яка навіть розширила хронологію сакральної ділянки до VI ст. до н. е. (Скуднова 1959). Специфічний характер південної частини міста, як укріпленої цитаделі, залишки монументальної споруди - гіпотетичного храму Аполлона, численні цікаві знахідки - все це спонукало Т. Кніпович вважати одним із важливих завдань продовження тут археологічних досліджень. У 1951-1954 рр. вона провела розкопки на ділянці «М» у північній частині цитаделі поблизу першої поперечної балки біля її західного кінця, де 1905 р. Б. Фармаковський заклав невелику пробну траншею. До головних відкриттів належав перистильний двір ордерного житлового будинку перших століть нашої ери і частина північної оборонної стіни цитаделі (Кни - пович 1953; 1956; пор. Крыжицкий 1985: 164-165). Однак, дослідниця не звернула увагу, як і дотепер усі археологи, що того ж року Б. Фармаковський відкрив неподалік фундаменти наземного приміщенняпрямокутної форми з подібною підлогою з кам'яних плит, вірогідно, вівтарем у кутку біля стіни, а також великою кількістю черепиці, призначення якого він не став з'ясовувати (Фарма - ковский 1908: 7-8, рис. 7). Крім того, на ділянці «М» знайдено кілька уламків мармурових плит з почесними декретами і присвятою Простату (НО: 49, 50, 82, 140). Звісно, обидві споруди все ще потребують окремого вивчення і фахової атрибуції. В південно-східному районі римської цитаделі багато археологів також проводили розкопки, але вони не заторкували храм цього бога.

Один із відомих дослідників Східного теме - носа А. Карасьов у ювілейному нарисі про видатні досягнення Б. Фармаковського тільки згадав, що при розширенні розкопу на південь від північної стіни цитаделі виявлено залишки храму Простата і велику мармурову плиту з присвятним написом цьому богу від імені колегії стратегів. Поблизу стіни лежала повністю збережена мармурова статуя хлопчика з бурдюком для вина, яка слугувала прикрасою фонтана (Карасев 1976: 17-18). Отже, автор не знав, що статую знайдено в підвалі, поруч з яким в ямі виявлено не лише одну плиту з присвятою, а й архітектурні деталі та культові пам'ятки.

На думку І. Пічікяна, субструкції і розрізнені архітектурні деталі другого (після Зевса) відомого храму не дають реконструювати його навіть у загальних рисах. База пілястра і антова капітель навіть, якщо вони і належали одній споруді, є несумісними елементами різних ордерів. Для дослідування потрібно було б дістати з стіни «римської цитаделі» доричні архітектурні деталі, які б пролили світло на ордерне оформлення і композицію споруди (Пичикян 1984: 248). Незважаючи на слушну пораду, слід завважити, що її автор проігнорував основні результати розкопок Б. Фармаковського в 1904-1906 рр., спираючись тільки на останні дані 1924 р. і не помітив, що тут йдеться про два храми - елліністичний і пізньо - римський, а архітектурних деталей в цілому знайдено значно більше.

Щодо локалізації римського храму Простата, то С. Крижицький, враховуючи знахідки 1905 і 1906 рр., зокрема присвяти, статую хлопчика та її постамент, спочатку висловив припущення про його розташування поблизу від воріт цитаделі. Будівлю храму Простата він реконструював як доричний периптер і датував на основі написів і матеріалів з ям II-III ст. (Крыжицкий 1985: 24, 27). Однак, при вивченні топографії сучасної поверхні узвишшя храм вже не згадувався (Крыжицкий 1985: 48-50, рис. 7). Втім, це не завадило запропонувати власну версію його розташування. Оскільки плити з присвятами мали значний розкид, центр якого був поза межами розкопок 1924 р., то не виключено, що на цій території у II-III ст. був форум. У такому випадку храм Простата хоча і мав стояти на форумі, що типово для римського містобудівництва, але, вірогідно, був зведений західніше району розкопок (Крыжицкий 1985: 162). Подібним чином висловлювали свої погляди й інші археологи (пор. Крапивина 1999: 244; Буйских 1991: 46).

В аспекті вивчення релігійних уявлень ольві - ополітів на базі епіграфічних джерел було визначено, що у перші століття нашої ери Простат став одним з верховних богів Ольвії під безпосередньою опікою державної колегії стратегів, які вперше в історії міста після закінчення служби, найчастіше у II ст. дарували в його храм різноманітні золоті і срібні вироби (IOSPE I², 80-127, 148, 175; НО: 78-85). Мармурові плити з записами про них виставляли біля храму. Відверта заміна Аполлона Ієтроса й Аполлона Дельфінія - головних покровителів поліса догетського періоду - уні - версальнішим культом Простата продиктована зовнішньо-політичним становищем Ольвії, прагненням розширити сотеричні функції бога перед постійними загрозами ворожих нападів. Зі змісту присвят зрозуміло, що Простат виступав у різних іпостасях: захисника і миротворця, спасителя і лікаря, опікуна і благодійника як поліса, так і оль - віополітів та й самих стратегів. Однак, питання про храм Простата - найбагатшого з-поміж усіх храмів Ольвії - залишається відкритим і потребує подальшого дослідження (Русяева 1992: 50-55; 2005: 246 сл.).

Слід додати, що завдяки численним присвятам, усі названі автори, здається, не висловили сумніву щодо його дійсного існування, а втім і не прагнули поновити археологічні розвідки для пошуків конкретного місця його розташування вже сучасними і удосконаленішими методами розкопок. Усі керівники Ольвійської експедиції за будь-якої згадки про храм Простата, впевнено говорили про їх безнадійність унаслідок повністю перекопаної до материка території і знищення культурних шарів.

Мабуть, з таким розумінням пов'язано і останній варіант розташування храму Простата С. Кри - жицьким. Спершу він відзначив, що на захід від Головної вулиці цитаделі, на відстані приблизно 50 м від воріт, відкрито залишки субструкцій і кілька присвят Простату, на підставі чого Б. Фар - маковський припускав, що у II-III ст. тут був його храм (Фармаковский 1908: 13-18; 1909: 13, 14), хоча аналіз відкритих будівельних залишків дає підстави відмовитись від цієї гіпотези (пор. Крыжицкий 1985: 162; Крыжицкий, Лейпунская 1997: 91, прим. 10, рис. 4; 207). Однак, на відзначених авторами сторінках першого звіту написано про підвали великої споруди з пам'ятками, яку Б. Фармаковський резонно вважав культовою у периболі храму Простата, а не про сам храм.

З цього приводу розглянемо питання, як поступово науковці спростовували її трактування, розпочате А. Карасьовим. У тому ж ювілейному нарисі він зовсім переінакшив побіжно висловлене припущення Б. Фармаковського про «каземат», і запевнив, що на площі, яка безпосередньо прилягала до стін цитаделі, виявлено залишки великої будівлі, яку Борис Володимирович вважав можливим визначити як казарми римського гарнізону (пор. Фармаковский 1908: 10-11; Карасев 1976: 17). З посиланням тільки на цей вислів А. Карасьова, С. Крижицький писав, що приблизно на місці східної башти відкриті залишки споруди, трактовані автором розкопок як казарми римського гарнізону. Розглянувши всі можливі варіанти, у підсумку він зазначив, що її розташування біля Головної вулиці і воріт цитаделі може вказувати лише на те, що, вірогідно, вона належала якомусь не рядовому члену гарнізону і немає ніяких підстав пов'язувати її з культовим призначенням (Крыжицкий 1985, 158-159). Так само В. Крапівіна теж схилялась до думки, що Б. Фармаковський вважав залишки цієї споруди казармою римських легіонерів (Крапивина 1993: 35). До будівельних робіт римлян С. Буйських зарахував велику споруду, яка примикала до північної стіни цитаделі, і була визначена, що цілком можливо, як «казарми» римського гарнізону, але підтримав С. Крижицького щодо належності будинку римському воєначальнику (Буйских 1991: 46).

Про те, що у звіті Б. Фармаковського відсутнє визначення цієї споруди як казарми римського гарнізону свідчить одне його припущення ще за рік до завершення її розкопок. Він лише передбачав, що перед обома підвалами було ще одне підвальне приміщення, яке в плані мало становити витягнутий прямокутник - тобто коридор, з якого можна було потрапити в окремі підвали чи каземати (Фар - маковский 1908: 10-11). Таким чином, висловлене раніше припущення почали трактувати як твердження Б. Фармаковського про цю споруду як казарму. У цьому та інших звітах відсутні будь-які натяки на слово «казарма», що однак ніби по конвеєру розходиться з однієї праці до іншої. Адже по завершенню тут робіт дослідник насправді завважив, що сказати що-небудь вірогідне про верхній поверх цієї споруди неможливо унаслідок відсутності даних (Фармаковский 1909: 28).

У взаємозв'язку з такими розбіжними атрибуціями не слід ігнорувати й аргументованіші докази. Зіставивши різні погляди з історичними фактами й аналогіями, В. Зубар констатував, що у наш час всю південну частину Верхнього міста перших століть неможливо беззастережно ототожнити з римською цитаделлю. Таку величезну площу (близько 3,8 га) не зафіксовано навіть у про - римських містах, що не дає можливості атрибуту - вати її як римську цитадель. Щодо будинку, який отримав умовну назву «казарма», то він також не був місцем проживання винятково римських посадових осіб римського гарнізону. Виходячи з вигідного стратегічного положення цієї частини Ольвії, наявності тут потужних оборонних споруд і окремих пам'яток матеріальної культури, у тому числі і латинських написів, можна лише припустити, що саме десь у цьому районі розміщувались і римські солдати у другій половині II ст. Майбутні розкопки широкими площами можуть дати відповідь на питання про конкретне місце дислокації у цілому малочисельного римського гарнізону Ольвії. Тому доцільно розробляти проблеми цитаделі та її точнішу хронологію на сучасному рівні знань (Зубарь, Сон 2007: 156-168). Однак, цього науковця також не цікавив храм.

Мабуть, такі висловлювання В. Зубаря в окремих статтях про нечисленні надгробки римських солдат в Ольвії порівняно з Херсонесом підштовхнули С. Крижицького до відновлення досліджень комплексу кріпосних воріт римської цитаделі. Головні завдання полягали у точнішому встановленні місцезнаходження відкритих Б. Фармаковським кріпосних воріт, двох куртин і так званої казарми. Про її раніше ототожнення з житловим будинком воєначальника римського гарнізону не згадувалось. Натомість ніяких намірів хоча б візуально обстежити тут місце розташування храму Простата і належні йому великі блоки, які Б. Фармаковський досліджував одночасно з кріпосною стіною, у сучасних авторів не виявлено (Крыжицкий, Хмелевский 2008: 147-153, рис. 1-5; Хмелевський 2018: 98-100, рис. 7-10).

У недавній найґрунтовнішій статті про римську цитадель в Ольвії розглянуто розташування основних споруд, розкопаних за останні сорок років і окремі знахідки. Це уможливило зробити висновок, що південна частина міста у II - першій половині III ст. була цитаделлю. Щодо інтерпретації «казарми» 1905 р. наведено нові тлумачення, у тому числі і як преторія. Натомість, про храм Простата - тільки міркування С. Крижицького, хоча насправді він ще резонно у наведеній праці вважав, що на цій території звичайна житлова забудова була відсутня і, ймовірно, у II-III ст. тут було розташовано форум, а храм Простата зведено, скоріш за все, західніше району розкопок (Крыжицкий 1985: 162). Адже, як зазначено вище, Б. Фармаковський за даними останніх розкопок на південно-західній ділянці вірно припустив, що на субструкціях розташовувався елліністичний храм, а пізньоримський храм Простата був поблизу (Фармаковский 1926a: 161). Тому навряд чи справедливо по відношенню до видатного археолога, який вперше відкрив цитадель, відзначати, що біля входу до неї було виявлено залишки будівлі, яку він інтерпретував як частину храму Аполлона Простата, але продовжена робота 1924 р. не дала очікуваних результатів (Bujskikh, Novichenkova 2021: 11-12).

А втім, на жодному з планів Ольвії храм Простата досі не позначено. Незважаючи на те, що на перших з них - П. Кеппена (1821) і А. Уварова (1851) було чітко відзначено місця скупчення присвят Простату та інших написів, на сучасних планах міста вони відсутні (Карасев 1956: 10-20, рис. 1, 7; Крыжицкий 1985: 35-37, 162, рис. 4, 6, 7; Fomasier, Bujskykh, Kuzmishchev 2022: fig. 2). Більше того,

А. Уваров не просто позначив літерами В таке місце, а й вважав, що тут стояв храм Аполлона, де він бачив прямокутні ями від його розібраних фундаментів і ділянку, з якої грабіжники викопали більшу частину написів (Уваров 1851: 37, 40, 48, план VIII). При цьому звертає увагу, що у зіставленні з іншими районами Ольвії на західному узвишші є ще чимало місця для розкопок. Розкид уламків написів і різних культових речей був характерним для усіх теменосів, тим більше він позначився на цій надто розграбованій ділянці.

Можливо, це спонукало деяких дослідників ольвійської архітектури перенести важливі знахідки з давніх розкопок узвишшя до інших святилищ. Оскільки спершу було точно локалізовано агору і Східний теменос, які після публікації набули своєрідного звеличення і популяризації як єдина унікальна і найважливіша для історії і культури Ольвії архітектурна і релігійна пам'ятка, то, певно, це призвело і до деяких негативних наслідків. Найбільшу увагу у цьому сенсі заслуговує статуя хлопчика з підвалу великої споруди - нині так званої казарми, яка могла стояти десь на схилах до Нижнього міста, бо фонтанів біля цитаделі не могло бути (Карасев 1948: 132-133). Таке встановлення статуї підтримала Є. Леві у зіставленні з елліністичною гідросистемою, яка подавала воду з водойми теменоса й агори на нижчерозташовану терасу, де містився театр: вода гончарними трубами могла надходити до подібної статуї, яка стояла в театрі або найближчому його оточенні (Леви 1985: 144, рис. 147). Однак жоден з авторів не завважив, що цю статую колегія стратегів подарувала у храм Простата у II ст., коли на вказаних місцях вже давно не існували ні теменос з агорою, ні гідросистема, ні досі ще не відкритий театр.

Окрім того, знайдений там само унікальний вівтарний мармуровий карниз з пальметами і квітами лотоса другої половини VI ст. до н. е., використаний стратегами для присвяти Простату у II ст. н. е. (Фармаковский 1908: 14, рис. 13, 14), відповідно намагались залучити для графічної реконструкції монументального вівтаря V ст. до н. е. у Східному теменосі (Пичикян 1984: 182). Проте на заваді стало його раніше датування, той рідкісний факт, що на тильному відполірованому боці виявлено напис із присвятою золотої триніжки в храм Простата у II ст. н. е. і досить віддалене місце знахідки. Натомість теж для графічної реконструкції архаїчного храму Аполлона Дельфінія в цьому ж теменосі було вже прямо «запозичено» архітектурні теракотові поліхромні сими з того ж узвишшя (загалом сім фрагментів), бо подібних у ньому не знайшли (Пичикян 1984: 180-181, рис. 68, 2; пор. Крыжицкий 2012: 17-18).

Ще далі у цьому напрямі пішов С. Крижицький, який обґрунтовував реконструкцію цього храму не лише поліхромними симами з розкопок узвишшя, а й різноманітними архітектурними теракотовими і кам'яними деталями з Західного теменоса. Відомим дослідником впевнено було аргументовано, що всі ці деталі, датування яких не виходить за межі VI ст. до н. е., могли потрапити сюди з центрального теменоса і є достатні підстави припускати, що вони дійсно належали тут одній і тій же споруді кінця VI - початку V ст. до н. е. - тобто храму Аполлона Дельфінія (Крыжицкий 1985: 65-67). Тільки відкриття у Західному теменосі в 1985-1986 рр. храму Аполлона Ієтроса, який повністю зберігся в плані, і був збудований у межах останнього десятиліття VI ст. до н. е., а також інших будівельних залишків культового призначення докорінно змінило уявлення щодо хронології двох сусідніх теменосів, характеру будівництва храмів, вівтарів, різних сакральних споруд і релігійних поглядів населення Ольвії (Русяева 1988; 1991; 2010; Крыжицкий 1993: 48-49; Древнейший 2006).

Щодо цього питання заслуговують на увагу і погляди А. Буйських, яка в преамбулі до статті про Південний теменос насамперед відзначила, що в історіографії Ольвії періодично порушували питання про ще одну культову ділянку в південній частині міста. До того ж ці припущення висловлено задовго до відкриття Західного теменоса (Скуднова 1959: 254-255). Але інтерпретація будівельних залишків, виявлених тут Б. Фармаковським у 1906 і 1924 рр. і атрибутованих ним як належних храму Простата II-III ст. і храму, який був тут у «грецький час», пізніше викликала сумнів (Крыжицкий 1985: 161-162). Об'єкт з такою досить відповідальною атрибуцією розкрито Б. Фармаковським лише частково і зафіксовано не належною мірою, що не дало можливості здійснити навіть приблизну реконструкцію його плану. Однак, з бігом часу внаслідок відсутності нових даних питання про святилища у південній частині Ольвії не порушували (Буйских 2015: 7). Дійсно, у подальших працях вони просто вже не згадуються (Буйских 2021; Fomasier, Bujskikh, Kuzmischev 2022).

До того ж, у недавній статті про ольвійські лутерії і періррантерії, зразком для вивчення яких став великий фрагмент керамічного культового лутерія з Західного теменоса, було розглянуто і майже ідентичний до нього знайдений «на території римської цитаделі, в південній частині Ольвії у 1905-1906 рр. Б. Фармаковським. Тоді ж було знайдено й уламки мармурових «блюд» із залишками написів уздовж краю… Усі такі знахідки автор розкопок, які він продовжив у 1924 р., пов'язав із храмом Простата, який він локалізував тут і атрибутував їх як «уламки храмового начиння» (Фармаковский 1926a: 161). З огляду на те, що локалізація храму саме тут у подальшому не підтвердилась (Крыжицкий 1985: 162), а значну кількість культового начиння знайдено в перевідкладених культурних шарах цитаделі, є підстави вважати, що ці посудини дійсно могли потрапити сюди тільки з культової ділянки. Така ділянка локалізована останнім часом на території пізнішої римської цитаделі. Це Південний теменос, на якому провідним був культ Афродіти» (Буйських, Шевченко 2021: 38-39). Таким чином, мабуть, вже традиційно перенесення знахідок з одного теменоса до іншого все ще продовжується, а разом з цим і відкидається існування будь-яких святилищ і храмів на південно-західному узвишші Ольвії, що, певно потребує аргументованіших доказів їх існування.

Основніпам'ятки VI-V ст. до н.е. На ділянці, що розглядається, унаслідок значного знищення будівельних залишків, особливо раннього періоду, в багатьох ямах і культурних шарах знайдено переважно тільки численні уламки різноманітних категорій посуду, пам'яток епіграфіки, архітектури, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. У рідкісних випадках траплялись цілі або мало пошкоджені екземпляри, які привертали увагу окремих дослідників. Нині, щоб достовірно довести довготривале існування ще одного теменоса в Ольвії, важливо розглянути всі хронологічно відповідні архітектурні деталі, уламки яких було розкидано тут у різних місцях, хоча й мало що з них уціліло повністю до нашого часу. Передусім відзначимо найвідоміші з опублікованих і переопублікованих у наш час.

Насамперед - це раніше згаданий мармуровий карниз, унікальний для архітектури Північного Причорномор'я. Б. Фармаковський охарактеризував його як визначну мармурову плиту, один з боків якої прикрашено кіматієм з розкішним фризом з квітів лотоса і пальметок. Плита, вірогідно, походить від якої-небудь будівлі грецької доби. У римський час її використали для напису на пошану Аполлона (Фармаковский 1908: 14, рис. 13, 14). Трохи докладніше її розглядали дослідники в останній третині XX ст. (див. і пор.: Кобылина 1965: 179; Пичикян 1984: 182; Соколов 1999: 41). Функціональне призначення плити як прикраси мармурового вівтаря другої половини VI ст. до н. е. визнано усіма науковцями, проте все ще вимагає копіткого дослідження. За останніми даними - це карниз хіоського походження останньої чверті VI - початку V ст. до н. е. (Bujskich 2010: 46-47, Taf. 50-51).

Певна річ, такий оригінально декорований дорогий карниз, можливо прикрашав визначний вівтар у святилищі Аполлона в іпостасі Захисника, де він, як вікопомна пам'ятка, що інколи буває, понад сімсот років зберігався в непошкодженому стані. Мабуть, перед загрозою гетського нападу його надійно сховали і використали вже для присвятного напису Простату у II ст., чим також підтверджується унікальність цієї пам'ятки. Не виключено, що і вдруге його перенесли до підвалу, засипали землею, як й інші плити з присвятами стратегів і мармурову статую хлопчика перед нападом варварів, ймовірно, наприкінці першої третини III ст., куди так і не дістались грабіжники.

Окремі архітектурні деталі VI-V ст. до н. е. з цієї ділянки, що зберігаються в Ермітажі, опублікувала В. Скуднова. Від мармурового вівтаря, за її визначенням і зіставленням з аналогічними мілетськими, залишилась частина кутового акротерія середини VI ст. до н. е., який, певно, стояв біля храму Аполлона (Скуднова 1959: 249-250, рис. 1-2). Так само науковиця розглянула фрагменти архітектурної теракоти того ж часу з південно-західної ділянки: симу з поліхромними овами і поліхромні антефікси (Фармаковский 1909: 45-46, рис. 52, 53; 1926a: 158, рис. 18; Скуднова 1959: 250-251, рис. 3). На її думку, форма ов, їх розмір, чергування кольорів, глина настільки подібні до мілетських, що можна вважати ольвійські сими зробленими у Мілеті, у тій же майстерні, де виготовлено прикраси архаїчного храму Аполлона у цьому місті. Ці обставини уможливлюють визначити і вивчені тут уламки ов як частину цілої сими від споруди, до якої також, можливо, належали і поліхромні антефікси. Цим часом вона датувала архітектурні вапнякові прикраси, зокрема, великий уламок розписного акротерія (Скуднова 1959: 251-252).