Селянський повстанський рух доби Гетьманату Павла Скоропадського: сучасна українська історіографія

В. Савченко в монографії «Павло Скоропадський» описує перебіг селянських повстань доби Гетьманату. Характеризуючи їх, він відзначає, що був зірваний збір продовольства та вивезення його до Німеччини. На відміну від інших авторів, першим великим протистоянням селянства, яке розпочалося в роки гетьманату, В. Савченко називає виступ у районі Єлизаветграда, коли проти грабіжників із каральних загонів виступило до тисячі збройних селян. Можливо, це пов'язано, насамперед, зі словом «великий» і повстання жителів Денисівської волості Лубенського повіту він не розглядає взагалі Савченко В. Павло Скоропадський -- останній гетьман. Харків, 2008. С. 222.. Не оминув своєю увагою автор і Звенигородсько-Таращанське повстання. Головними ж причинами селянської війни називає поновлення поміщицького землеволодіння, терор каральних і реквізиційних загонів, які грабували, піддавали екзекуціям, страчували селян.

Водночас В. Савченко дає короткі відомості про керівників цього повстання та їхній склад. Тільки невеликими ремарками обмежується щодо подальшого розширення територій селянських постань на Чернігівщину, Полтавщину й Північну Херсонщину Там само. С. 223.. Загалом, монографія В. Савченка розкриває більше політичну та військову історію Гетьманату, тільки опосередковано висвітлюючи економічні, соціальні та культурні проблеми. Навіть одне з найважливіших питань революційної доби -- земельна реформа, не отримало належної оцінки в автора. Водночас вона перенасичена цитатами без посилання на джерела. Це ж стосується й статистичних даних.

Зовсім скупі дані про селянські повстання містяться в популярно-публіцистичній книзі Л. Осауленка та В. Засєкіна. Її слід віднести до найбільших глорифікацій особи П. Скоропадського. На жаль, шляхом приниження ролі інших діячів Української революції. Автори вказують на ряд причин виникнення повстань, однак аналізують лише одну: німецькі та австрійські війська почали наводити в Україні порядок та бажанням поміщиків повернути свої володіння за допомогою окупаційних військ Осауленко Л., Засєкін В. Гетьман України Павло Скоропадський. Книга І. Луцьк, 2003. С. 155.. А висвітлення перебігу повстань на Київщині, Ніжинщині та Полтавщині в основному носить побіжний характер.

Монографія Д. Яневського «Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського» містить також невеликі описові відомості з досліджуваної теми. Автор констатує, що селяни негативно поставилися до проголошеної П. Скоропадським «Грамоти». Щоправда, на нашу думку, не всі вони були обізнані з нею і через викривлення на місцевому рівні селяни отримали спотворену інформацію. Однак головну причину вбачає в реквізиціях продовольства та збіжжя, які здійснювала адміністрація Скоропадського за прямої участі німецьких та австрійських військ. Автор наголошує: «Наслідок не забарився: вже влітку на території України діяло більше 1 тис. озброєних селянських бандформувань» Яневський Д. Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Харків, 2010. С. 205.. Водночас є доволі цікаве припущення Д. Яневського з приводу придушення повстанського руху, що протидіяти цьому режим не міг чрез неможливість запровадження надзвичайних заходів терористичного характеру, на які були швидкі більшовики та їх місцеві колаборанти. Автор наголошує, що використання власних збройних сил проти власного ж народу було неможливе ще й тому, що української армії як такої не існувало -- німці не могли дозволити собі такої розкоші. Вона перебувала в стадії організації. Ну а можливості окупаційних сил були, природно, обмежені -- їх вистачало хіба для контролю над великими містами та залізницями, якими продовольство перевозилося до Німеччини та Австро-Угорщини. Звісно, частково з ним можна погодитися, але, на нашу думку, німці мали достатньо сил для придушення селянських повстань на окупованих територіях України, особливо весною-влітку 1918 р. Можливо, вони не завжди могли передбачити розвиток подій і запобігти виникненню селянських рухів.

Проблему селянських повстань розглянула Т. Осташко в підрозділі «Соціально-економічна політика Української Держави» видання «Українська Держава -- жорстокі уроки. Павло Скоропадський. Погляд через 100 років». Щодо причин, то авторка солідарна з іншими згадуваними дослідниками. Аналізуючи розгортання повстання на Київщині, яке всерйоз занепокоїло гетьманське правління, досить слушною є думка авторки, що через відсутність достатніх військових формувань і ризик стати ще більш залежними від союзниківідею запровадження військового стану не підтримали. Щоправда, вважаємо, що повстання на Київщині були придушені тільки за допомогою німецьких окупаційних сил, тому введення військового стану, можливо, не змінило б ситуації Осташко Т. Соціально-економічна політика Української Держави // Українська Держава -- жорстокі уроки. Павло Скоропадський. Погляд через 100 років. Харків, 2018. С. 171-173.. Т. Осташко не вдавалася в деталі перебігу та наслідків цих повстань, адже обсяг і завдання її дослідження не вимагали цього робити. Схожі твердження присутні й на сторінках «Нарисів історії Української революції 1917--1921 рр.» Нариси історії Української революції 1917-1921 років. Кн. 1. К., 2011. С. 294-295., де автором підрозділу про соціально-економічну політику є також Т. Осташко.

Опосередковано селянські виступи розглянула у своєму дослідженні С. Мякота, яка присвятила один із розділів дисертації аграрній політиці П. Скоропадського. Авторка відзначає, що Гетьманат, як нова форма влади, породжена стихійним протестом хліборобів-власників проти соціалістичної політики Центральної Ради. Селянство сприймало П. Скоропадського, як захисника й рятівника від сваволі та насильства, які «проводились в деяких місцях українцями батька Грушевського, які під лозунгом «Земля і воля» довели нещасних хліборобів до повної втрати землі, і, не обмежившись успіхами соціалізації на селі, стали хапати цих, до відчаю доведених хліборобів навіть в Києві лише за те тільки, що вони насмілились шукати собі захист» Мякота С. Економічна політика уряду Української Держави (травень-грудень 1918 р.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. К., 1997. Арк. 135--136.. До цих тверджень слід ставитися критично, оскільки вони повторюють тези протигетьманської статті 1918 р. «Хлібороби у гетьмана». Та й не тільки хлібороби-власники бажали ліквідації Центральної Ради. Нажаль, сам перебіг селянських протистоянь авторка розглядає в контексті проведення аграрної реформи й формування земельного законодавства. Щоправда ці поодинокі свідчення стосуються лише повідомлень про виступи, які надходили до Києва. Зокрема, наведені приклади Херсонщини, де губернський староста просив військової допомоги для придушення виступів селян, які знищували майно великих землевласників. Також Звенигородщини. Поряд із цим авторка підкреслює, що існували й інші повідомлення про перевищення повноважень австрійських військ Там само. Арк. 140--141.. На жаль, на цьому її відомості обмежуються.

І нарешті остання група, узагальнюючі, як правило, колективні праці з історії України ХХ ст., Української революції, аграрної історії. Про «Нариси історії Української революції» ми уже згадували. У іншій колективній праці «Україна. Нариси історії» автори, характеризуючи Гетьманат П. Скоропадського, відзначають, що «найбільш гостро непримиренні антагонізмі проявилися у відносинах гетьманського режиму з українським селянством»Україна й українці в постімперську добу (1917-1939) / Відп. ред. В. Смолій. К., 2021. С. 91.. Вони позитивно оцінюють проголошену земельну реформу, яку називають прогресивною, щоправда відзначають про набуття нею у сфері земельних відносин викривлених форм. Адже відновлення поміщицької власності досягалося силовими методами, частина ухвалених законів у руках губернських і повітових старост перетворилася на інструмент прикриття репресивних акцій. Звісно, що автори цілком справедливо підкреслюють, що суттєву роль в інспірації виступів селян відіграли дії німецьких та австрійських військ із підтримки поміщиків. Природньо, що вони «приводили до ототожнення у свідомості селянства гетьманського режиму з окупантами, породжували злобу і ненависть нової влади». Врешті підводиться підсумок, «влітку 1918 р. повстанський рух з різною мірою інтенсивності охопив майже всі регіони України» Там само. С. 92.. Наводяться приклади повстань Київщини, Чернігівщини, Волині та Поділля. Безумовно, що головною метою видання є ознайомлення читачів із загальною характеристикою гетьманської держави П. Скоропадського, тому деталізація селянського руху не входила в плани авторів.

Окремо слід зупинитися на чисельності повстанських загонів та загальних втратах, як з однієї сторони, так і з іншої. Ці дані детально проаналізував Р. Пиріг Пиріг Р. Фельдмаршал Герман Айхгорн: служба та смерть в Україні (квітень-липень 1918 р.) // Український історичний журнал. К., 2017. № 3. С. 41.. Він відзначає, що гігантську цифру в 3 млн повсталих селян першим ввів П. Захарченко, некритично посилаючись на оцінку Г. Айхгорна про 10% населення: «За всіма даними тероризують країну тільки 10-12% селян. До них за всіма повідомленнями благомислячих кіл населення приєднуються як агітатори євреї, котрі підбурюють селян до знищення озимих посівів» . Він механічно взяв не чоловіче доросле населення, а всіх жінок, дітей та старих. Ці дані повторює й інше видання, хоч і констатує, що в серпні 1918 р. загальна чисельність повстанців та партизанів досягла лише 80 тис. ЦДАВО України. Ф. 1216. Оп. 1. Спр. 114. Арк. 162. Політична історія України: ХХ століття. Т. 2. К., 2002. С. 267, 269. Немає й остаточної цифри втрат німецьких військ і державної варти при придушенні селянських повстань. В. Савченко, не посилаючись на джерела, стверджує, що до осені 1918 р. вони становили, відповідно, 22 і понад 30 тис. осіб. Згодом ці свідчення повторює Т. Осташко. Тому дане питання потребує подальшого глибокого аналізу із залученням документів як українських центральних та регіональних архівів, так і іноземних.

Отже, аналіз сучасної літератури з історії селянських повстань проти Гетьманату П. Скоропадського дозволяє зробити наступні висновки. Не дивлячись на наявність значного масиву тематичних праць монографічного, дисертаційного, статейного формату, ця наукова проблема ще не дістала всебічного історіографічного осмислення.

При вивченні даного питання були залучені всі види тематичних історичних джерел, серед яких переважають автентичні архівні документи. Майже всі автори зверталися до такого інформативного, хоч і не позбавленого суб'єктивізму джерела, як спогади П. Скоропадського. Слід відзначити майже повну відсутність використання іноземних джерельних матеріалів, насамперед архівних.

Історіографічних праць із даної тематики зовсім небагато. Лише один автор (В. Щербатюк) провів більш детальний аналіз напрацювань істориків. Щоправда. у його праці також помітний певний нахил у бік Київської губернії. Незважаючи на це, автор наголошує, що вивчення селянського руху в добу Гетьманату потребує подальшого дослідження: детальніше проаналізувати міжрегіональний зв'язок повстанського руху, визначити вплив політичних партій на селянство України та повстанський рух 1918 р., дослідити біографію отаманів.

Серед широкого спектру наукових праць з історії гетьманської держави П. Скоропадського можна виокремити П. Захарченка, який комплексно підійшов до вивчення проблеми селянських повстань, а його напрацювання й дотепер залишаються ґрунтовними спеціальними дослідженнями. Однак, зважаючи на відкриття значної кількості нових архівних документів, зокрема в електронному варіанті, вони уможливлюють подальший розвиток тематичних досліджень і відповідної їх історіографічної інтерпретації.

Переважна більшість дослідників, які у тій чи іншій мірі займалися дослідженням селянського руху в період Гетьманату одностайні в твердженні, що причиною розгортання селянського руху була політика як центральної, так й місцевої гетьманської адміністрації та спроба поміщиків за допомогою німецьких та австрійських окупаційних військ повернути власні землі та палаци. Жорстоке поводження з селянами, численні реквізиції стали рушійною силою боротьби. На нашу думку, селянський рух еволюціонував від поодиноких грабунків до згуртованих колективних багатотисячних повстань. Значний вплив на селянський спротив справила терористична практики вилучення зброї в населення, як пускового механізму збройних повстань. Адже часто селяни чинили шалений опір, за що «бунтівні» села піддавалися артилерійським обстрілам, а жителів ув'язнювали або відправляли на каторгу.

Провідну роль у дослідженні зазначеної теми відіграють регіональної дослідження. Звісно, що основна частина належить вивченню селянського руху на Київщині. Більшість науковців зосередили увагу на аналізі повстань у цьому регіоні у тій чи іншій мірі, адже вони були найбільшими на теренах Гетьманату П. Скоропадського. Майже всі історики одностайні, що основою руху в Звенигородському й Таращанському повітах стали загони Вільного козацтва, що перейшли в опозицію до свого колишнього отамана П. Скоропадського. Щоправда, за останнє десятиліття вийшло чимало інших праць, які проливають світло на події в окремих регіонах. Це дає змогу з'ясувати певну специфіку, виокремити спільні й відмінні риси. Зробивши порівняльний аналіз, можна стверджувати, що всі вони були направлені проти поміщицького свавілля та дій окупаційної військової адміністрації.

Вважаємо, що більшість із них не мали окресленої політичної мети. Для селянина того часу головним багатством була затишна домівка та земля, а вже після цього вони могли думати про державний інтерес. Регіональна специфіка північних губерній сприяла деякому посиленню впливу більшовиків на розгортання селянських рухів. Так, у прикордонних із РСФСР губерніях (Чернігівській та Харківській) він був більший, однак не визначальний. Та й піддавалися йому в основному збільшови- чені раніше селяни чи козаки.

Слід також відзначити недостатню персоніфікацію постатей керівників та провідних учасників селянських рухів, оскільки навіть не всі дослідники у своїх працях їх згадували. І якщо брати Шевченки ще якось представлені на сторінках наукових видань, то керівники інших регіонів ні. Потребують подальшого дослідження питання масштабу дезорганізації поставки продовольства до Німеччини та Австро-Угорщини повстанським рухом, як і питання чисельності повстанських сил та втрат окупаційних військ у боротьбі з ними.

Загальною вадою майже всіх праць і з даної тематики є відсутність аналізу доробку зарубіжних дослідників проблем німецько-австрійської окупації України 1918 року. То ж, зважаючи на це, селянські рухи в добу П. Скоропадського потребують подальшого глибокого вивчення, комплексного дослідження та порівняльного аналізу. Для цього науковці мають ширше залучити не тільки вітчизняні історичні джерела, але й документи архівосховищ європейських країн, використовувати можливості наукової кооперації із зарубіжними колегами, насамперед із Німеччини та Австрії.

References

1. Antonyshyn A.P. (2007). Seliansko-povstanskyi rukh na Podilli (kviten-lystopad 1918 r.) // Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. Mykhaila Kotsiubynskoho. Vinnytsia, KhII. 165-171. [in Ukrainian].

2. Etkina I. (2005). Zemelne pytannia v Chernihivskii hubernii za chasiv Ukrainskoi Derzhavy hetmana P. Skoropadskoho (kviten-hruden 1918 r.). // Literatura ta kultura Polissia: zb. nauk. pr. Nizhyn, 29, 152-159. [in Ukrainian].

3. Etkina I. (2007). Zemelne pytannia v Chernihivskii hubernii (liutyi 1917 -- berezen 1921 rr.) [Land problem in Chernigiv province (february 1917 -- march 1921 yrs.)]. (Candidate's thesis). Chernihiv. [in Ukrainian].

4. Khomenko V. (2019). Suchasna vitchyzniana istoriohrafiia selianskoho povstanskoho rukhu v Ukraini (1917-1921 rr.) // Evropsicy filozofickiy a historickiy diskurz. 34-39. [in Ukrainian].

5. Kotliar Yu. (2017). Antyhetmanski povstannia na Mykolaivshchyni (1918 r.) // Istorychnyi arkhiv. Naukovi studii. Mykolaiv, 19, 80-84. [in Ukrainian].

6. Kotliar Yu. (2018). Selianski povstannia na Mykolaivshchyni u 1918-1921 rr.: peredumovy, kharakter, spriamuvannia // Kraievznavstvo, 1, 45-66. [in Ukrainian].

7. Kotliar Yu. (2021). Selianske povstanstvo na Mykolaivshchyni (1918-1921 rr.): monohrafiia. Mykolaiv. [in Ukrainian].

8. Kovalova N.A. (2019). Povstannia na Kyivshchyni vlitku 1918 r.: aprobatsiia politychnoi prohramy selianskoi revoliutsii v naddniprianskii Ukraini // Ukrainskyyi selianyn. Cherkasy, 21, 9-13 [in Ukrainian].

9. Kovalova N.A. (2020). Selianska revoliutsiia v Naddniprianskii Ukraini (1902-1922 rr.). [The Peasant Revolution in Trans-Dnieper Ukraine (1902-1922)] (Doctors thesis). Cherkasy. [in Ukrainian].

10. Kuras I. etc. (2003). Politychna istoriia Ukrainy. ХХ stolittia. (Vol. 2). Kyiv. [in Ukrainian].

11. Miakota S. (1997). Ekonomichna polityka uriadu Ukrains'koi Derzhavy (traven'-hrudent 1918 r). [The economic policy of the government of the Ukrainian State (May-December 1918)]. (Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. Pyrih R. (2011).

12. Osaulenko L. & Zasiekin V. (2003). Het'man Pavlo Skoropads'kyj. (Vol. 1). Luts'k. [in Ukrainian].

13. Ostashko T. (2018). Sotsialno-ekonomichna polityka Ukrainskoi Derzhavy // Ukrainska Derzhava -- zhorstki uroky. Pavlo Skoropadskyi / K. Halushko ta in. Kharkiv. 161-187. [in Ukrainian].

14. Pityk H. (2008). Selians'ke pytannia v politytsi Ukrains'koi derzhavy, Dyrektorii UNR, Radnarkomu USRR (kviten' 1918 -- serpen' 1919 rr.). [Peasantry problem in the politics of Ukrainian State, Directoria UNR, Radnarkom USRR (April 1918 -- August 1919)]. (Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

15. Pyrih R. (2011). Ukrains'ka het'mans'ka derzhava 1918 roku. Istorychni narysy. Kyiv. [in Ukrainian].

16. Pyrih R. (2017). Feldmarshal Herman Aikhhorn: sluzhba ta smert v Ukraini (kviten-lypen 1918 r.) // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. Kyiv, 3, 24-45. [in Ukrainian].

17. Reznikov V. & Kharlamov M. (2017). Selianskyi povstanskyi rukh na Slobozhanshchyni (1918-1923 rr.). Ch. I (1918 -- hruden 1919 rr.) monohrafiia. Kherson. [in Ukrainian].

18. Riabov V. (2018). Sproby Vrehuliuvannia selianskoho povstan- skoho rukhu v period Hetmanatu Pavla Skoropadskoho // Naukovyi visnyk publichnoho i pryvatnoho prava. Kyiv, 1, 30-36. [in Ukrainian].

19. Savchenko V. (2014). Pavlo Skoropads'kyj -- ostannij het'man. Kharkiv. [in Ukrainian].

20. Shcherbatiuk V. (2010). Selianskyi povstanskyi rukh na Kyivshchyni 1917-1923 rr. // Ukrainsky istorychnyi zhurnal. Kyiv, № 186-204. [in Ukrainian].

21. Shcherbatiuk V. (2011). Uchast nashchadkiv Tarasa Shevchenka Levka i Ananiia Shevchenkiv u selianskomu povstanskomu rusi 1918 r. // Chasopys ukrainskoi istorii. Vyp. 19. Kyiv, 2011, 18-24. [in Ukrainian].

22. Shcherbatiuk V. (2019). Mify ta realnist Zvenyhorodskoho zbroi- noho povstannia (do 100-richchia podii) // Naukovi zapysky. Seriia: Istorychni nauky. Kropyvnytskyi, 26-40. [in Ukrainian].

23. Shcherbatiuk V.M. (2012.) Selianskyi povstanskyi rukh v Ukraini 1917-1921 rokiv: ukrainska istoriohrafiia. Kyiv. [in Ukrainian].

24. Shcherbatiuk V.M. Suchasna vitchyzniana istoriohrafiia selianskoho povstanskoho rukhu za Tsentralnoi rady ta Hetmanatu: rehionalnyi aspekt Retrieved from https://www.naiau.kiev.ua/files/kafedru/idp/vystup_shcherbatiuk_sumy_18092018.pdf (22.10.2022). [in Ukrainian].

25. Smolii, V.A. (Ed.). (2011). Narysy istorii Ukrains'koi revoliutsii 1917-1921 rokiv (vol. 1). Kyiv. [in Ukrainian].

26. Smolii, V.A. (Ed.). (2021). Ukraina y ukraintsi v postimpersku dobu (1917-1939). Kyiv. [in Ukrainian].

27. Yanevskyi D. (2010). Proekt «Ukraina», abo Sproba Pavla Sko- ropadskoho. Kharkiv. [in Ukrainian].

28. Zakharchenko P. (1997). Selianska viina v Ukraini: rik 1918. Kyiv. [in Ukrainian].

29. Zhytkov O. (2018). Ahrarne pytannia ta zemelni reformy v Ukraini doby vyzvolnykh zmahan (1917-1921 rr.): istoriohrafiia [Agrarian issue and land reforms in Ukraine during the Struggle for Independence (19171921): Historiography] (Doctors thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru