Вільгельм Габсбурґ і В’ячеслав Липинський

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вільгельм Габсбурґ і В'ячеслав Липинський

Татьяна Осташко, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник, Інститут історії України НАН України

У статті розкривається зміст політичної дискусії та перебіг процесу пошуків компромісу між ерцгерцогом Вільгельмом Габсбургом та ідеологом українського консерватизму В'ячеславом Липинським, який розробляв засади державницької концепції української суспільно-політичної думки після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Проаналізовано яку саме українську політичну силу підтримував ерцгерцог.

Ключові слова: Вільгельм Габсбурґ, В'ячеслав Липинський, український консерватизм, Гетьманат.

Wilhelm Habsburg and Vyacheslav Lypynsky

Tetyana Ostashko Ph. D. in History Leading Research Fellow Institute of history of Ukraine NAS of Ukraine

The article reveals the content of the political debate and the course of the search for a compromise between archduke Wilhelm Habsburg and the ideologue of Ukrainian conservatism Vyacheslav Lypynsky, who developed the foundations of the concept of Ukrainian socio-political thought after the defeat of the national liberation struggles of 1917-1921. It was analyzed which Ukrainian political force the archduke supported.

Key words: Wilhelm Habsburg, Vyacheslav Lypynsky, Ukrainian conservatism, Hetmanate.

Серед політичного розмаїття української еміграції не припинялись пошуки лідерів, які могли б суттєво вплинути на покращення політичної ситуації й консолідацію українського громадянства. І, звичайно, погляди багатьох противників полонофільської орієнтації уряду УНР зупинялись на постаті Вільгельма Габсбурґа -- Василя Вишиваного, який приваблював своїм безкорисливим і гарячим українським патріотизмом та рішучими антипольськими настроями. В очах українських монархічних груп особливо цінним видавалась його належність до імператорського габсбурзького дому. Він був правнучатим племінником австрійського імператора Франца-Йосифа І і двоюрідним племінником Карла І -- останнього імператора Австро-Угорщини. Вільгельму Габсбургу, представнику однієї з найбільш славетних європейських монархічних династій, судилося вписати яскраву сторінку у драматичний перебіг національно-визвольної боротьби українського народу під прибраним ім'ям Василя Вишиваного, яке він отримав у середовищі українських військових згідно з давньою козацької традиції Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбур- ґів. К., 2022. С. 11-12..

Постать ерцгерцога В. Габсбурґа дедалі все більше цікавить широкий загал в Україні. Особлива увага пов'язана з активізацією досліджень державницького напряму в українській суспільно-політичній думці початку ХХ ст., вивченням історії шляхетницько-аристократичних верств в Галичині, та зверненням до династичної ідеї як однієї з важливих підстав монархічного руху. В цьому зв'язку діяльність визначного українського історика В'ячеслава Липинського, засновника державницької школи в українській історіографії відіграла неабияку роль. У своїй праці «Szlachta na Ukraine» він, зокрема, вказує на ключову роль у державотворчих процесах на Балканах представників німецьких династій, які утворили монархічні інститути. Очевидно подібна модель могла знайти своє втілення і в українському варіанті, адже під час таємних нарад емігрантів з Великої України і галицьких діячів у Львові 1911 р. було поставлено на порядок денний питання боротьби за політичну самостійність України. Саме на цій нараді В. Липинським були сформульовані виразні монархічні плани щодо майбутньої незалежної України у трьох династичних варіантах. Перший -- передбачав кандидатуру на київський престол сина німецького імператора Вільгельма ІІ -- Іоахима; другий -- кандидатуру одного з синів ерцгерцога Франца-Фердинанда Габсбурґа, які не мали права успадкувати угорський престол; третій -- кандидатуру одного з представників дому Романових на ґрунті визнання ним українських династичних традицій Жук А. До історії української політичної думки перед світовою війною // В'ячеслав Липинський та його доба. Кн. 1. К., 2010. С. 38. Терещенко Ю. В'ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбурґ: на політичних перехрестях // Молода нація. 2002. № 4. С. 91-126.. Цю тему не оминули своєю увагою автори досліджень, в яких висвітлювалася роль В. Липинського у формуванні концепції української класократичної трудової монархії та його спроби залучити ерцгерцога В. Габсбурґа до гетьманського руху. Зокрема, Ю. Терещенко у своїй статті «В'ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбурґ: на політичних перехрестях» проаналізував стосунки обох діячів, їх спільне та відмінне у поглядах на український державотворчий процес .

У нашому дослідженні на підставі нововиявлених документів з особового архіву В'ячеслава Липинського ми намагалися проаналізувати зміст політичної дискусії та пошуки компромісу між ерцгерцогом Вільгельмом Габсбурґом та ідеологом українського консерватизму, який розробляв засади державницької концепції української суспільно-політичної думки після поразки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Ми також намагалися простежити яку саме українську політичну силу підтримував ерцгерцог.

Слід зазначити, що знайомство В. Габсбурґа з творчістю та ідеями В. Липинського відбулося напередодні революційних подій 1917 р. Представник галицького консервативного табору Є. Олесницький порадив близькій до ерцгерцога людині полковнику К. Гужковському подбати про поглиблення його знань про українців, які на той час не виходили за межі суто етнографічних уявлень. Зокрема, він вважав за необхідне ознайомити В. Габсбурґа з останніми київськими виданнями з історії українського мистецтва, і, що дуже важливо, з працями В. Липинського, які вводили ерцгерцога в коло політичних ідей та історичних концепцій українського консерватизму Там само. С. 103-104.. Рівночасно Є. Олесницький вважав за необхідне формувати більш глибоке бачення ерцгерцогом історії польсько-українських взаємин і усвідомлення загальнонаціонального характеру боротьби українського народу проти польського панування. У цій справі праці В. Липинського з його конструктивними поглядами на визначну роль української шляхти у визвольній боротьбі нації були неза- мінимими. «Також дуже варто, -- писав Є. Олесницький К. Гужковському, -- коли б архикнязь прочитав В. Липинського “Z dziejow Ukrainy”, звідки переконався би, що наша вікова боротьба з Польщею не була ніяким гайдамацтвом.., а чисто політичною боротьбою, в якій з нашої сторони брали участь безчисленні наші шляхетські роди...» Цит.: Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбургів. К., 2022. С. 29..

Варто звернути увагу на певну схожість обставин, у яких відбувалося входження В. Габсбурґа й В. Липинського в український рух. Майбутній ідеолог української класократичної монархії прийшов в українське суспільно-культурне середовище з польської родини і став єдиним у ній українцем (два брати й сестра залишалися свідомими поляками). Щось подібне відбулось і з Вільге льмом Габсбурґом, «навернення» якого на українство було шоком для решти членів сім'ї, що відзначалася ревним полонофільством Там само. С. 23..

Вочевидь, на той час швидкий перебіг революційних подій не дав змоги ані ерцгерцогу, ані його соратникам і прихильникам більш досконало вивчити політичну концепцію В. Липинського, розібратися в його ставленні до українсько-польських історичних взаємин, з'ясувати, наскільки ідеолог українського консерватизму серйозно переймається справою національної державності та утвердженням її незалежності. Це зрештою стало однією з причин політичного непорозуміння між ними, до чого В. Габсбурґа підштовхували ті українські діячі, які прагнули скористатися поширенням його популярності у своїх вузькопартійних інтересах.

Спроби залучити В. Габсбурґа до активної політичної діяльності розпочалися наприкінці 1919 р., коли він повернувся в Україну після румунського полону. Як відомо, він був призначений на посаду начальника відділу закордонних зв'язків головного управління Генерального штабу Армії УНР Там само. С. 66.. Однак, за словами Д. Дорошенка, «йому там не дали ходу; казали, що підозрілий і заздрісний С. Петлюра побоювався його популярності у військах, яку Вишиваний придбав іще в 1917-1918 роках, коли командував ними на Херсонщині й Катеринославщині» Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле, 1914-1920 роки. К., 2007. С. 506.. Проте ерцгерцог не втрачав популярності в українському суспільстві, й це відбувалось тоді, як Головний отаман військ Директорії дедалі більше позбавлявся впливу і в армії, і в селянському середовищі.

Великим симпатиком ерцгерцога став Є. Чикаленко. Він занотував у своєму щоденнику, що поряд із П. Скоропадським «на гетьманство є ще й другий кандидат -- Василь Вишиваний, тобто Вільгельм Габсбург, який давно марить про корону на Україні, а принаймні спочатку, хоч про гетьманство» Чикаленко Є. Щоденник (1919-1920). К., 2011. С. 263.. У листі до С. Шелухина діяч навіть висловлював сподівання, що «Петлюрі стане розуму, такту і патріотизму, довівши до Українських] Установчих Зборів, зректися влади і запропонувати запросити на Укр[аїнський] престол якогось Варяга, який би прийшов би з своєю гвардією, міністрами -- військовим, морським та фінансів». Є. Чикаленко робить висновок, що «без монарха, без королевича чужоземного, хоч би “Віда Дурацького” Йдеться про принца Вільгельма-Фрідріха цу Віда (1876-1945) -- першого і єдиного князя Албанії, який правив у Дурресі, італійською Ду- раццо (Durazzo). Української Держави не збудуємо» ЦДАВО України. Ф. 3695. Оп. 1. Спр. 249. Арк. 76-76 зв..

Перебування В. Вишиваного в Армії УНР не було сприйняте однозначно в українських політичних колах. Багатьом діячам республіканського табору воно видавалося протиприродним. З боку соціалістичних чиновників знову почастішали звинувачення В. Габсбурґа у претензіях на владу. Про одну з таких спроб згадує в листі до В. Габсбурґа 23 жовтня 1919 р. очільник представництва УНР у Берліні М. Василько. «Повідомляють мене приватно, -- пише він, -- що в місці перебування мого Уряду, відбулася на щастя невдала спроба перевороту, з метою скинути теперішній режим, а на його місце обрати Вашу Високість» Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбур- ґів. С. 236.. М. Василько вважав своїм обов'язком застерегти В. Габсбурґа від необачних кроків і водночас звертався до нього з проханням застосувати весь вплив, який той мав «заслужено в багатьох українських патріотів, лише і лише для того, щоб все гуртувалось коло останнього якоря і порятунку, якого ще має тепер Українська ідея -- коло Петлюри й щоби передчасно не надуживали Вашої особи» Там само. С. 236-237..

Не бракувало подібних закидів і в галицьких політичних колах. Відповіддю стала замітка з багатозначним заголовком «Грядущий хам», опублікована 10 лютого 1920 р. в «Українському прапорі» -- пресовому органі диктатора Є. Петрушевича. І зміст замітки на захист ерцгерцога, і самі напади критиків переконливо свідчили про неабиякі масштаби популярності В. Габсбурґа в українському суспільстві. «Від якогось часу деякі наші часописи найшли собі новий предмет злишніх і дуже несмачних атак -- особу б[увшого] арх[икнязя] Вільгельма, повсюдно знаного під популярним іменем Василя Вишиваного, -- писала газета. -- Правду кажучи, ці атаки для нас незрозумілі... В діяльності теперішнього полковника української армії, а б[увшого] австрійського архикнязя, кожна неупереджена людина може найти хіба тільки самі симпатичні риси. Панове сатирики повинні знати, що архикн[язь] Вільгельм, зв'язуючись з нашою справою втратив далеко більше, ніж будь хто з них. Ми, що-правда, демократичний нарід, але слід нам тямити, що демократизм не може бути синонімом некультурного хамства, з якого мають втіху лише наші вороги.» .

Відданість Україні й українській справі поєднувалась із різко негативним ставленням ерцгерцога до Польщі й до будь-яких компромісів із нею з боку українських політиків. В. Габсбурґ різко засудив Варшавську угоду УНР з Польщею, ініційовану С. Петлюрою. Це знайшло своє відображення й у його біографічних свідченнях на допиті в слідчих органах держбезпеки у вересні 1947 р. «Коли Петлюра уклав воєнний союз з поляками наступати разом на Київ, -- зазначав Вишиваний, -- я як супротивник поляків і цього союзу, з Петрушевичем виїхав до Відня» Онацький Є. Портрети в профіль. Чикаго, 1965. С. 146. Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот з династії Габсбур- ґів. С. 68-69..

Політична діяльність В. Габсбурґа, його активна участь в українських справах привернули увагу В. Липинського в той час, коли він обіймав посаду посла Української Держави в Австро-Угорщині. У 1918 р. між ними встановлюється безпосередній контакт, розпочинається листування. Перший лист В. Липинський написав одразу після отримання листа від ерцгерцога 12 жовтня 1918 р. Архів Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липин- ського у Філадельфії. Електронна копія архіву В. Липинського в Історичному архіві УГКЦ у Римі (далі -- Архів СЄДІ). Електр. копія архіву В. Липинського). VL-002-0396-0398; Липинський В. Повне зібрання тво-рів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. К.-Філадельфія, 2003. С. 269-270.

Вченому, як і галицьким консерваторам, видавалась надзвичайно привабливою ідея залучити представника імператорського габсбурзького дому до реалізації політичних намірів організованого українського консервативного руху. У цьому контексті В. Габсбурґ міг виконати певну політичну роль у регіональному масштабі. «І тому я щиро радію, -- пише В. Липинський у своєму листі, -- бачачи вашу Цісарську Високість на сторожі наших західних границь. Радію мрією, що може тут на заході родиться така Україна, котра своїм прикладом навчить свою рідну сестру по той бік Збруча. А що ніхто інший, як Ваша Цісарська Високість, не зможе краще повести свій нарід до сього Великого діла, то запорукою цьому служать діла і слова Вашої Цісарської Високости» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 270..

Особисте знайомство обох діячів відбулося через рік. 12 лютого 1920 р. В. Липинський записав у своєму щоденнику, що до нього приїздив Василь Вишиваний із сотником Е. Ляришенком. «Я радив поїхати до Берліну після спочинку і лічення, познайомитись зо Скоропадським, -- занотував вчений. -- Не спішити і не занадто популяризуватися, пам'ятаючи, що українські] демократи се хами, котрі кожного в кінці видадуть і продадуть» Архів СЄДІ. І-2-2.. У своєму листі до ерцгерцога від 14 лютого 1920 р. В. Липинський згадував про цей візит. «При сій нагоді, -- писав він, -- дозволяю собі ще раз подякувати Вам, Вельможний Пане Полковнику, за ту велику честь і радість, яку Ви зробили мені своїм приїздом, та перепросити, коли, може, я не зміг прийняти Вас так, як мені-б того справді хотілося» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 270..

До контактів з В. Вишиваним прагнули також інші відомі учасники гетьманського руху. Зокрема Д. Дорошенко 23 лютого 1920 р. повідомляв В. Липинського: «На тому тижні хочу з'їздити на Mariazell до другого пустинножителя, полковника Вишиваного ...Од В. Вишиваного дістав картку. Просить приїхати на Mariazell. Мабуть поїду після вівторка 2-го березня» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Т. 6. Листи Д. Дорошенка до В. Липинського. Філадельфія, 1973. С. 23.. За кілька днів В. Липинський отримав з Маріацеля (Mariazell) привітання від самого Василя Вишиваного, Д. Дорошенка та його дружини, а також В. Старосольського та ад'ютанта ерцгерцога Е. Ляришенка21 Там само..

У наступному своєму листі до В. Габсбурґа 26 лютого 1920 р. В. Липинський порушував питання про доцільність публікації споминів ерцгерцога, написаних ним на початку жовтня 1919 р., під враженням подій національно-визвольних змагань і його власної участі в їхньому перебігу. На думку В. Липинського, належність Василя Вишиваного до однієї з найбільш визначних династій Європи робить його участь в українських справах подією загальнонаціональної ваги й виходить за межі тих чи інших групових політичних інтересів. Тож він намагався переконати ерцгерцога відмовитись від публікації споминів. «Ви маєте добру славу, здобуту собі ділами Вашими поміж широкими і загальними колами Української Нації, -- зауважував він В. Габсбургу. -- В той спосіб ви стоїте понад політикою і понад пристрастями. Всяке друковане слово має то до себе, що воно може бути використане в иншім небажанім сенсі противниками, і ті, котрі стоять понад партіями, повинні, на мою думку, друкованого слова, зв'язаного тематично з політикою уникати» .

В. Липинський побоювався, що видання споминів може негативно вплинути на імідж представника династії Габсбурґів в українському суспільстві. Причому публікація мемуарів, на його переконання, могла викликати в читачів враження, що їхній автор уже остаточно зіграв свою роль в історичних подіях. Варто також мати на увазі, якої ваги надавав В. Липинський ідеологічному озброєнню гетьманського руху таким поняттям як історичний міф, або історична легенда. Вихід у світ споминів міг знищити «устну легенду, яка єсть з-поміж всіх нематеріальних чинників одиноким дійсно творчим чинником у всіх великих історичних подіях», -- пише він В. Габсбургу. «Легенди-ж творяться тільки ділами, -- зауважував В. Липинський, -- а ви їх за собою маєте» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 271. Там само. Скоропадський П. Спомини: кінець 1917 року -- грудень 1918 року. К., 2019. С. 358..

Помітно, що В. Липинському було нелегко віднайти спільні точки дотику між гетьманом П. Скоропадським та ерцгерцогом. Адже ще в 1918 р. австрійські та німецькі дипломатичні кола ефективно попрацювали, аби переконати чільника Української Держави, що В. Габсбурґ прагне захопити владу та стати наступником гетьмана. Патріотична діяльність Василя Вишиваного, зростання його популярності й політичні кроки українських опозиційних діячів викликали у 1918 р. занепокоєння П. Скоропадського. У своїх спогадах він зазначав, що неодноразово отримував агентурні дані, згідно з якими ерцгерцог В. Габсбурґ за допомогою свого оточення, «особливо якогось полковника (йдеться очевидно про П. Болбочана. -- Т. О.) веде посилену агітацію на свою користь для оголошення його гетьманом» .

Досвід практичного втілення традиційної гетьманської ідеї в Українській Державі 1918 р., попри усі його вади, переконав В. Липинського в тому, що найбільш доцільною формою державного існування України є гетьманство, яке мусить прийняти форми новочасного правового монархічного інституту з гетьманом на чолі. Безумовно, вчений усвідомлював, що роль загальноукраїнського лідера була не для В. Габсбурґа, не зважаючи на постійні спроби деяких політиків нав'язати цю роль ерцгерцогу. Попри те, що монархічна концепція В. Липинського відкидала будь-які перспективи для В. Габсбурґа щодо українського престолу, вона водночас не заперечувала можливості стати на чолі західноукраїнського державного утворення.

На початку своєї діяльності провід Українського союзу хліборобів-державників (УСХД), який було створено Д. Дорошенком, В. Липинським, М. Кочубеєм, А. Монтрезором, Л. Сідлецьким та С. Шеметом, намагався досягти згоди і здійснити спільну політичну акцію колишніх політичних супротивників -- П. Скоропадського й В. Габсбурґа (Василя Вишиваного) як ймовірних претендентів на український монарший стіл. Згідно з домовленостями з ерцгерцогом, гетьман як головнокомандувач збройних сил, який приймав на себе «обов'язок об'єднання всіх українських державно творчих елементів», мав зробити перший «конкретний крок в цім напрямку» й доручити «Полковникові В. Вишиваному під своїм зверхнім проводом окрему військову операцію в Галичині» Липинський В. Угода Гетьмана Павла Скоропадського з Українським союзом хліборобів-державників // В'ячеслав Липинський та його доба. Кн. 4. К., 2015. С. 231.. Відповідно до угоди, підписаної між П. Скоропадським і засновниками УСХД, Василь Вишиваний увійшов до законодорадчого органу союзу -- Генеральної ради. 17 червня 1920 р. Д. Дорошенко повідомив В. Липинського, що він їздив до Маріацеля до ерцгерцога «щоб передати нашу постанову. Про неї я ще перед тим сповістив п. Полковника устно через п. Ляришенка і тепер тільки докладніше з'ясував йому наш погляд. Він те прийняв до уваги» Липинський В. Повне зібрання творів: Архів. Т. 6. Листи Д. Доро-шенка до В. Липинського. С. 24..

Про те, що укладення згаданої угоди було справою непростою і для самих гетьманців, свідчать записки Є. Онацького, який у цей період був у складі представництва УНР в Італії. Він зазначав, що інформація «з приводу таємних нарад Василя Вишиваного із Скоропадським у Лейпцигу» з'явилася в італійських часописах. Наразі дипломат згадував про бесіду з Д. Дорошенком щодо цього. «У розмовах зо мною, -- свідчить Є. Онацький, -- Дорошенко запевняв, що про нову кандидатуру Скоропадського на гетьмана не може бути й мови і що сам Скоропадський це дуже добре розуміє. У такому разі підтверджувалася б вістка італійських часописів, що на нарадах у Лейпцигу висувалася головне кандидатура Вишиваного» Онацький Є. По похилій площі: записки журналіста і дипломата. Т. 2. Мюнхен, 1969. С. 186. В'ячеслав Липинський та його доба. Кн. 3. К., 2013. С. 636..

Популярність В. Габсбурґа в поміркованих колах українського політикуму зростала одночасно з піднесенням політичного впливу гетьмана. Причому популярність обох діячів не обмежувалась емігрантським середовищем. У листі до В. Ли- пинського Є. Чикаленко, посилаючись на інформацію від свого сина Петра, який перебував у той час в окупованій більшовиками Україні, фіксує падіння популярності С. Петлюри і зростання інтересу до П. Скоропадського і Василя Вишиваного .

Персоніфікація Павла Скоропадського мала зрештою перекрити шлях усім іншим претендентам на монархічну владу, оскільки пов'язувалась з особою, легітимність якої визначалась його перебуванням на гетьманстві у 1918 р. Водночас співробітництво з Василем Вишиваним мало нейтралізувати ті деструктивні політичні групи, для яких прапор монархізму був прикриттям здійснення власних амбіційних планів.

Однак входження В. Габсбурґа в нову гетьманську організацію виявилось надто складною справою. 6 червня 1920 р. ерцгерцог писав В. Липинському: «Не на мені лежить вина як з'єдність не буде досягнена, я зробив що тільки міг і показав [приклад] доброї волі як я поїхав в Лейпциг, однак мушу заявляти, що я не можу брати участи в акції військовій на чолі з ген[ералом] Скоропадським, бо я її уважаю з початку невдячною і для того проти мого переконання». Поряд із запевненнями, що вважає «гетьмана кристально чистим та чесним чоловіком», ерцгерцог висловлював великий сумнів, що саме він є тією особою, «яка б могла проводити успішну акцію військову на Україні»³⁹ Архів СЄДІ. Електр. копія архіву В. Липинського. Там само. VL-006-0533..

В. Габсбурґ у цей час покладав великі надії на новостворену позапартійну організацію «Союз Української Державності», до якої входив також і В. Липинський як член Української демократично-хліборобської партії (УДХП). Саме ця організація, на переконання ерцгерцога, могла зацікавити антантські кола, якби військову операцію очолив її член генерал О. Греків. Адже він навесні 1919 р. він від імені Директорії брав участь у переговорному процесі з Антантою. Проте ерцгерцог не відкидав перспектив і для гетьмана: «...І коли наше діло буде брати дійсно якісь певні форми з допомогою Англії і т. д. може і тоді буде час для Павла [Скоропадського] виступити явно і думаю, що може і тоді підуть за ним» .

30 червня 1920 р. В. Липинський пише В. Габсбургу, що отримав «листа від п. Сотника Ляришенка з обвинуваченнями мене і нашої групи хліборобів в ріжних поступках». В. Липинський вважав за необхідне «вияснити ці всі справи» перед ерцгерцогом, з тим, щоб «раз на все покласти кінець всяким інтригам» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 272.. Натомість В. Габсбурґ і надалі запевняв ученого, що продовжує «сильно вірити в успіх діла і акції, яких Ви, Вельмишановний посол, можете називатись ініціатором!» Архів СЄДІ. Електр. копія архіву В. Липинського. VL-006-0562..

Попри всі труднощі на шляху до налагодження співпраці між обома знаковими для української монархічної ідеї постатями, контакти між В. Липинським і В. Габсбурґом тривали. Учений прагнув застерегти ерцгерцога від помилкових тактичних кроків, які, на його думку, могли бути викликані недостатньою обізнаністю з українською справою, яку, за словами В. Липин- ського, «пізнати тільки можна по давніх роках праці» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 273.. У листі від 4 листопада 1920 р. вчений відмовляв ерцгерцога від опозиційних дій щодо уряду УНР. «...Вести активну політику і рівночасно лавірувати між різними течіями» В. Липинський вважав неприпустимим для В. Габсбурґа. На його переконання, це означало б «прийняти тактику Петлюри, який все був там, де в дану хвилину була перевага» Там само.. До того ж політичні супротивники не втомлювалися інтригувати та сіяти непорозуміння між ерцгерцогом та гетьманцями. Зокрема, П. Скоропадському був переданий лист, в якому йшлося, що В. Габсбурґ припиняє з ним подальшу співпрацю. «Я страшенно обурений і при тім мені сумно! Бо такі інтриги тільки шкодять і ведуть до повної анархії українського громадянства і можуть і в наших рядах сіяти зерна роздору і розєднання.., -- писав В. Габсбурґ у листі до В. Липинського. -- І сумно мені, що Ви і П.П. [Скоропадський] могли взагалі думати про мене, що я пишу через агентів і емісарів і не прямо! По моїй думці така річ єсть виключена у офіцера і члена бувшої пануючої династії!» Архів СЄДІ. Електр. копія архіву В. Липинського. VL-008-0597..

З усього видно: В. Липинський дотримувався думки, що ерцгерцог з огляду на належність до імператорського дому не повинен опускатися до дріб'язкових розрахунків у забезпеченні собі адекватного місця в українському суспільстві. «...Оберігаючи Вашу особу, яка мені дорога як українському держав- никові і патріотові, -- писав В. Липинський В. Габсбургу, -- я рішив і досі держусь того переконання, що Ваша будучність мусить бути зв'язана з будучністю тієї течії української, яка в силі організувати Укр[аїнську] Націю і збудувати Укр[аїнську] Державу. Річчю Вашої тактики було б таку течію собі вибрати і з нею зв'язати. Або ж заховати повну нейтральність, се значить і льояльність супроти каждочасного Українського Уряду» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 273..

В. Липинський був переконаний, що певні тертя, які виникли, можна зліквідувати при безпосередньому побаченні з ерцгерцогом, і висловлював сподівання, «що все остається по старому» Там само. С. 274. Терещенко Ю. В'ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбург: на політичних перехрестях. С. 117.. Поступово постать В. Габсбурга стала притягальною для різних груп опозиціонерів як з республікансько-демократичного табору, так і з боку окремих монархічних об'єднань, що були поза впливом УСХД. Постійне перебування ерцгерцога в цьому оточенні не сприяло гармонізації його стосунків з учасниками гетьманського руху .

Зрештою і П. Скоропадський не мав повної довіри до В. Габсбурга. У листі до С. Шемета 26 вересня 1920 р. після лише кількох місяців підписання угоди з ерцгерцогом гетьман просив інформувати його про кроки, які той вживав, розгортаючи самостійну політичну акцію. Через вік молодого В. Габсбуґа П. Скоропадський у своїх листах називав його не інакше як «Малий». «Поки що не звертав уваги на те, що розказують, бо не вірю, щоб він був така безпринципна людина після тої умови, що ми з ним склали», -- зауважував гетьман у своєму листі С. Шемету. Дещо згодом, 20 лютого 1921 р., П. Скоропадський писав В. Липинському: «Тут мені багато кажуть за акцію Вас[иля] Виш[иваного]. Кажуть, що у Відні та Варшаві багато про це балакають. Буцімто у весні починається якась акція Виш[иваного], спільно з німцями та угорцями. Взагалі в чім тут справа я не можу собі уявити. Будьте ласкаві мені оповістити, що правда й що ні» Архів СЄДІ. І--5--12.. На жаль, не зберігся лист-відповідь В. Липинського до гетьмана. Натомість наступний лист П. Скоропадського до вченого від 2 вересня 1921 р. яскраво засвідчує неприхильне ставлення гетьмана до будь-яких альянсів із В. Габсбурґом. «Акція полк[овника] В[ишиваного] є авантюра, котра не має під собою ґрунту і я рахую, що вона скоро заглохне, так і серйозні німці на це дивляться», -- наголошував у листі до В. Липинського П. Скоропадський. Він був розчарований спробою його прибічників вдруге схилити до альянсу з ерцгерцогом, тому просив В. Липинського приїхати до Берліна, аби остаточно розв'язати це питання. «...Коли Ви, мої прихильники, не можете, як Ви мені вказуєте, мене зрозуміти, то одно з двох: чи приїхати, як у нас було взагалі вирішено і зо мною всі питання вияснити, чи від мене одхреститися, щоб не ідти Вам на “катастрофу” із-за мене, чого я допустити не можу». Цікаву інформацію подавав гетьман В. Липинському, що начебто ще в Лозанні одержав листа від В. Габсбурґа, в якому той писав між іншим, що скоро настане час, коли прихильники П. Скоропадського від нього відійдуть Там само.. Очевидно, що на подібний лист ерцгерцога міг намовити його тогочасний союзник І. Полтавець- Остряниця.

Отже, вже наприкінці 1920 р. з'ясовується вся безперспективність альянсу П. Скоропадського та його прихильників із В. Габсбурґом. Причиною цьому була незгода ерцгерцога з пунктами Статуту й Регламенту УСХД. Зокрема, він вбачав у них спробу встановити авторитарний режим в Україні й був неправильно поінформований через друковані джерела уряду УНР про нібито польську заангажованість В. Липинського. 10 березня 1921 р. вчений отримав листа від В. Габсбурґа, у якому ерцгерцог висловлював своє негативне ставлення до статуту УСХД, опублікованого в «Хліборобській Україні», з огляду на його «недемократичний характер». «Не можу абсолютно згодитися на систему Вашої партії і на політичний напрям.., -- писав ерцгерцог В. Липинському. -- Я стою на принципі парляментаризму і демократизму і від нього ніколи не відійду!» На його переконання, регламент УСХД був схожий на масонську ложу або тайну організацію, участь в якій В. Габсбурґ вважав для себе категорично неприйнятною. Він прохав вважати свій лист заявою про вихід з Генеральної ради і прийняти той факт, що його політичний шлях з УСХД розходиться. Одночасно ерцгерцог запевняв В. Липинського, що не буде робити жодних перешкод прихильникам гетьмана, хоч відійде «від тої комбінації з вище зазначених причин», оскільки вона не відповідала його переконанням .

У своїй відповіді 12 березня 1921 р. В. Липинський зазначав, що лист В. Габсбурґа не був для нього несподіванкою. Ще перед публікацією статуту УСХД ерцгерцог, попри застереження В. Липинського, помістив у часописі «Воля» автобіографію, у якій було чимало негативних оцінок П. Скоропадського й Гетьманату. Тому В. Липинський зробив висновок: «...Ми зрозуміли, що ви хочете -- кажучи Вашими словами -- відкинути всі свої зобов'язання, які Вам перешкоджають в Вашій роботі і порвати з нами».

2 квітня 1921 р. В. Липинський повідомив ерцгерцога, що Генеральна рада УСХД прийняла до відома його заяву про політичний розрив із гетьманцями «з причини Вашої незгоди з нашим Статутом і Регламентом». Водночас учений наголосив, що звільнення В. Габсбурґа від обов'язків члена Генеральної ради «може бути зроблено тільки Паном Гетьманом, до якого просимо Вас безпосередньо звернутись в цій справі» Там само. С. 275..

Три місяці потому, 18 червня 1921 р., ерцгерцог у листі до В. Липинського висловлював жаль, що саме його прихильники гетьмана вважають каталізатором розколу українських правих сил і що нібито він виступає проти політичної акції П. Скоропадського. Він спростовував ці закиди. «Бо, коли я б боровся проти особи Скоропадського тільки, це була б тільки боротьба поміж двома претендентами і більше нічого, -- наголошував В. Габсбурґ. -- Але це відпадає, бо я ніколи не рахувався, не рахуюся і не буду рахуватись претендентом, бо по перше не маю право до того, а по друге [це] було б комічне з мого боку!» Архів СЄДІ. Електронні копія архіву В. Липинського. VL-008-0606- 0607. Там само. VL-008-0609-0611.. Ерцгерцог вкотре запевняв, що все найдорожче, що має, «жертвував для мого одинокого ідеала на цим світі -- для улюбленого Українського народа». В. Габсбурґ був свідомий, що може стати жертвою власного глибокого ідеалізму, і щиро жалкував, що залишається загадкою для більшості українських політиків. «Українці ніколи не розуміли і мабуть мене і не зрозуміють, я все буду їм загадкою. Це моя гірка доля, котру знести умію, але котра важко мене гне», -- писав він В. Липинському .

Попри те, що В. Липинський не приховував свого різко негативного ставлення до спроби самостійної політичної діяльності В. Габсбурґа, особисті стосунки між ними зберігали шанобливий навзаєм характер, і лідер українських консерваторів всіляко намагався вберегти ерцгерцога від необачних політичних кроків. У червні 1921 р. В. Липинський подякував Василю Вишиваному за одержану збірку поезій останнього «Минають дні» і «ласкаву пам'ять». «Хочу вірити, -- писав учений В. Габсбургу, -- що вона являється доказом Ваших добрих до мене почувань, які все були мені так дуже дорогі». Водночас він вважав за потрібне висловити свою принципову думку щодо причин розриву, які ерцгерцог навів у листі. В. Липинський відкидав як абсолютно нічим не обґрунтовану тезу ерцгерцога, що УСХД йде «з поляками», і це нібито обумовило його вихід із гетьманської організації. Лідер УСХД не без підстав зауважував, що, імовірно, В. Габсбурґ має на увазі спольщених українських поміщиків у середовищі УСХД. «Коли ж Ви, -- писав він, -- під словом “поляки” розумієте польський уряд, то це, що ми ідем з ними, являється провокаційною брехнею. І коли Ви тому порвали з нами, то Ви свідомо чи несвідомо впали жертвою провокації» .

Ця обставина спонукала В. Липинського також у доволі різкий спосіб зауважити В. Габсбурґу, що спольщені українські поміщики «мають таке саме право почувати себе українцями і брати участь в українській політиці, як Ви, або Ваш Батько і Брати почували себе поляками. І підозрівати їх, що вони “стали українцями” тільки на то, щоб відобрати свої маєтки, це те саме, що підозрівати Вас, що Ви стали українцем, щоб дістати Українську Корону» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 275-276. Там само. С. 276..

В. Липинський у черговий раз продемонстрував незмінність своєї позиції, згідно з якою представники аристократії (чи то денаціоналізованої української, чи тим паче іноземної, що пристала до українства), повинні обов'язково зберігати свою соціальну ідентичність і не загравати з «низами», оскільки це веде до суспільної деструкції Терещенко Ю. В'ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбурґ: на політичних перехрестях. С. 122.. «Мені здається, -- писав він, -- що “любов до бідного українського народа” може бути підставою для того щоби стати українцем, але не може бути підставою для того, щоби між українцями вести деструктивну і руйнуючу роботу. Так само мені здається, що стати українцем ще не значить “упасти і пожертвувати собою”». Навпаки, зауважує В. Липинський, принцип «Nobksse oblige» Становище зобов'язує (лат.) зобов'язує тих, що стали українцями, не робити цього Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 276..

Боротьба проти напряму і програми хліборобів-державників, яку оголосив В. Вишиваний у листах до В. Липинського, за словами останнього, могла дати ерцгерцогу можливість «одержати аплодісменти і почути задоволений регіт нашої демократії, але ані її віри, ані її симпатій, ані її піддержки Ви тим собі не придбаєте» Там само.. Зрештою В. Липинський був змушений зауважити, що це останній політичний лист, адресований ерцгерцогу.

Учений не міг не розуміти, що авторитет В. Габсбурґа, внаслідок його недостатньої обізнаності в хитросплетіннях української політики, міг бути використаний у чужій політичній грі. 11 вересня 1920 р. Б. Матюшенко писав В. Липинському про свою зустріч із В. Габсбурґом. «Вчора завітав до мене Полковник Василь (Вишиваний. -- Т. О.), твій приятель, -- згадував Б. Матюшенко. -- Дуже милий він і, по моєму, зовсім не дурний. Не погоджується він з Вами, каже, -- “це реакціонери, хоч я їх всіх дуже люблю”» Архів СЄДІ. І--5--39.. Б. Матюшенкові здавалося, що той мав доволі щиру позицію. Однак уже невдовзі його ставлення до ерцгерцога змінилося. Це було пов'язане насамперед із його політичною акцією, яка формувалася силами, що не сприймали об'єднавчі кроки поміркованих і правих політиків під проводом гетьмана П. Скоропадського.

Натомість виникла ідея згуртувати весь український національно-визвольний рух під єдиним проводом Василя Вишиваного. Важко визначити, хто був автором цього задуму, але, на наш погляд, він був доволі сумнівним і малореалістичним. Проте розпочинався він із доволі неочікуваного кроку ерцгерцога запросити на майбутнього голову свого уряду Є. Чика- ленка. 9 серпня 1921 р. Марія Матюшенко писала В. Липин- ському, що «акція Вишиваного набрала вже досить серйозних форм». За її інформацією, В. Габсбурґ саме повернувся разом з Е. Ляришенком з Мюнхена, де отримали підтримку німецьких політичних кіл та «необмежений кредит». Начебто з ним німецькі політики уклали політичну й аграрну програму, надали ерцгерцогу запевнення у протекції щодо організації військових формацій з українців у Чехії, Угорщині і т. п. Як писала М. Матюшенко, Василь Вишиваний мав їхати до Будапешта для підписання угоди щодо допомоги з боку угорської влади, а також остаточно домовитися «про централізацію там усього війська, що має йти на Україну». За її словами, серед українських емігрантів поширювалася інформація, що В. Габсбурґ збирався отримати підтримку в Англії та Іспанії. «Вся наша емігр[аційна] кольонія цим усім дуже цікавиться, -- писала вона В. Липинському. -- Усе заворушилося, есфи майже всі працюють з ними в згоді» .

Немає сумнівів, що класова позиція, а також політична упередженість заважали Матюшенкам більш об'єктивно оцінити можливу акцію В. Габсбурґа та його прихильників. Зокрема, М. Матюшенко згадувала далі у своєму листі, що в них ночував Є. Чикаленко, якого вона називала «хитрим старим лисом» за те, що він не розказав, що «згоджується бути прем'єром». Вона також писала, що «Бутенка намічають міністром шляхів, Дорошенка -- закорд[онних] справ», до майбутнього комітету, який співпрацював із В. Габстурґом, мали також увійти представники УПСФ В. Прокопович і О. ЛотоцькийТам само. Там само.. М. Матюшенко зізнавалася, що вони з чоловіком мали розмову з представником від В. Габсбурґа -- Б. Трохимовичем, який цікавився реакцією українських соціалістів на політичну акцію ерцгерцога. «Ми відповіли, що ніколи соціялісти не можуть невтрально ставитися до монархічної акції, та ще тим більше коли від неї несе авантюрою з Бутенками разом», -- написала вона Там само..

У своєму листі до В. Липинського 9 серпня 1921 р. М. Матюшенко описує загальний план акції В. Габсбурґа та його прибічників. За її словами, на кращу підготовку організатори потребують кілька місяців, розраховуючи, що до того часу більшовики в Україні зазнають краху. Як вона зауважувала, прихильники ерцгерцога планували зібрати німецьких та угорських військових у єдиному з'єднанні разом з українськими вояками в Західній Європі та через Галичину або через Румунію здійснити наступ в Україну. Аграрна реформа прихильників Василя Вишиваного передбачала передання всієї землі селянам, залишивши за колишніми власниками від 100 до 250 десятин (залежно від якості землі). Із селян планувалося взяти викуп, але не безпосередньо, а через державний банк і протягом тривалого терміну. Учасники альянсу на чолі з ерцгерцогом готувалися після звільнення українських земель від радянської влади скликати Установчі збори й обрати гетьмана Там само..

У листі до В. Липинського від 9 серпня 1921 р. Б. Матюшенко писав, що у Відні «досі гуде Вишиванщина», хоча в останній час уже не так голосно. Він особисто мав зустріч з ерцгерцогом, який, за його словами, «старається представити справу так, що нічого більшого вони і не думають, ходить тільки про організацію допомоги еміграції і т. п.». Оскільки в середовищі українських переселенців важко було приховати сенсаційні новини, Б. Матюшенко брав на себе сміливість стверджувати, що прихильники В. Габсбурґа склали «кабінет», де головою мав бути Є. Чикаленко. До складу уряду як міністри були погоджені кандидатури: міністра закордонних справ -- І. Токаржевського, внутрішніх справ -- К. Лоського, юстиції -- В. Полетики, віросповідання -- О. Лотоцького, освіти -- В. Прокоповича, шляхів -- Б. Бутенка, військових справ -- В. Сінклера, земельних справ -- В. Андрієвського, праці -- В. Садовського. Б. Матюшенко зауважував, що останнім часом «вся ця акція, ще не розцвівши, починає оцвітати», і єдиною на той час реальною справою став «перевіз в Угорщину 1Л -- 2 тисяч українських солдат із Константинополя»⁵⁵ Там само..

У той самий час Є. Чикаленко, зацікавившись ідеями В. Ли- пинського про українську спадкову монархію, і сам включився в політичну дискусію щодо майбутнього України. Очевидно, стимулу йому додала звістка від ученого, що той працює над книжкою «Гетьманство чи Республіка». 15 лютого 1920 р. Є. Чикаленко записав у своєму щоденнику, що В. Липинський дотримується тієї думки, що «коли нам сусіди дадуть спокій, то ми почнем самі між собою різатись, а через те й висуває думку про диктатуру Гетьмана». Є. Чикаленко в той час уже був налаштований на «чужу, варяжську силу», без якої українці, на його переконання, не дадуть собі ради. «Московський народ, дисциплінований “большаками” в родині та “міром” в громадському житті, лехко підчинився “диктатурі пролетаріату”, а власне купці російсько-жидівської інтелігенції, яка тепер всим править і знов об'єднує дореволюційну Росію, -- писав Є. Чи- каленко у своєму щоденнику. -- А український народ своїй владі, добровільно, ніколи не підчиниться, а через те сусіди й скористаються нашим безладдєм і заволодіють нами»⁵⁶ Чикаленко Є. Щоденник (1919-1920). С. 310..

З щоденника Є. Чикаленка, який близько зійшовся з ерцгерцогом у лютому 1921 р., можна дізнатися чимало цікавого про політичну акцію Василя Вишиваного в цей час. Їхня перша зустріч відбулася в Рабенштайні поблизу Відня, де мешкав В. Габсбурґ разом зі своїм колишнім ад'ютантом Е. Лярошем (Ляришенком) та його дружиною після звільнення з румунського полону. У цій самій околиці жили колишній радник посольства Української Держави у Відні В. Полетика та один із провідників українського самостійницького руху, лідер відновленої Українського народної партії М. Чудінов (Богун). «Вишиваний зробив на мене вражіння паненяти, яке хоче грати якусь ролю», -- писав у своєму щоденнику 23 лютого 1921 р. Є. Чи- каленко⁵⁷ Чикаленко Є. Щоденник (1921). К., 2015. С. 66.. Вже 5 квітня в Бадені поблизу Відня відбулася їхня наступна зустріч. Є. Чикаленко був вражений політичною неперебірливістю знайомств ерцгерцога. Василь Вишиваний, зокрема, не відмовився від пропозиції пані Н. Дорошенко відвідати М. Ковалевського, подружжя Шрагів та Мазуренків. «Мене дуже здивувало, що Вишиваний не будучи знайомий з ними, охоче згодився зробити їм візіти, хоч знав, що перший з них есер правий, Шраг -- ес-ер лівий, а Мазуренко комуніст, а значить всі вони принціпіальні противники монархичної ідеї і на його візіт подивляться, як на бажання підлабузитись до них», -- писав у своєму щоденнику Є. Чикаленко⁵⁸ Там само. С. 108-109.. На нашу думку, така поведінка найімовірніше пояснювалася цікавістю та політичною наївністю В. Габсбурґа, який продовжував вірити, що українська еліта здатна об'єднатися навколо ідеї боротьби на національну незалежність.

Є. Чикаленко у своєму щоденнику розмірковує на тему можливого шлюбу В. Габсбурґа з дочкою гетьмана П. Скоропадського -- Єлизаветою59 Там само. С. 109.. Ймовірно, що до таких намірів схилялися і хлібороби-державники, і близьке оточення ерцгерцога. Як відомо, В. Липинський ще у 1920 р. прагнув таким союзом об'єднати консервативний табір українського суспільно-політичного руху. Подібних поглядів дотримувався і Є. Чикаленко, який був певен, що «це приєднало б до Вишиваного не тільки Скоропадського, а й його оточення, прихилило б до нього і духовенство наше, яке до нього, як до хоч і греко, а все таки католика, ставитиметься вороже; крім того далеко ліпше мати “шепотуху коло уха” свідому українку, якою є, як кажуть, панна Лизавета, ніж якусь инчу жінку» Там само. С. 238..

Одначе, коли Василь Вишиваний відмовився брати участь у спільній політичній акції з гетьманцями, В. Липинський перестав сприяти уможливленню цього шлюбу. Є. Чикаленко, своєю чергою, писав про захоплення В. Габсбурґа дочкою самостійника Олександра Степаненка. Начебто ерцгерцог мав намір з нею одружитися. Записи Є. Чикаленка у щоденнику створюють враження, що В. Габсбурґ мав велику популярність в українських жінок, які своїми інтригами розбили його шлюб із панночкою Степаненковою Там само. С. 109.. Важко уявити, що українські красуні обійшли своєю увагою Вільгельма Габсбурґа, портрет якого, так образно описав Є. Чикаленко: «Високий, стрункий, з природною аристократичною манерою триматись, з благородним обличчям... з першого погляду робив приємне» про себе враження. Цю характеристику доповнювало й найближче оточення ерцгерцога: «розумний, тактовний, з природньою вдачою керувати людьми та вибирати собі співробітників...» Там само. С. 178..

22 серпня 1921 р. Є. Чикаленко повідомив В. Липинського про свій намір відвідати його разом з ерцгерцогом та Е. Ляришенком В'ячеслав Липинський та його доба. Кн. 3. С. 635.. Очевидно, була ще одна спроба схилити лідера УСХД до спільної акції з В. Габсбурґом. В архіві В. Липинського збереглася чернетка його листа Є. Чикаленку. У відповідь на пропозицію членам УСХД пристати до акції Василя Вишиваного 25 серпня 1921 р. В. Липинський наголосив, що він та його однодумці твердо стояли на позиції, що гетьмана П. Скоропадського вони «не покинуть і від нього не одійдуть». Водночас В. Липинський зауважив, що переговори між ним і ерцгерцогом неможливі доти, доки «полковник В. Вишиваний, згідно даному ним в Лейпцігу слову не поведе своєї акції в порозумінню і згоді з Гетьманом П.П. Скоропадським». Крім того, він просив дати гарантії, що за «всю дальшу політичну акцію Полковника Вишиваного несе повну одповідальність Є.Х. Чикаленко» Архів СЄДІ. 1-1-1.. В. Липинський вказав на підстави, які могли призвести до переговорів в разі виконання ерцгерцогом умов, на яких наполягали члени УСХД. Йшлося про приєднання В. Габсбурґа до «виразного хліборобсько-монархічного курсу політики і без- коаліційного хліборобсько-монархічного уряду до часу скликання народного представництва», а також «народного представництва не в формі демократичної Конституанти, а в формі представництва класів і Земель» Там само..

Про спробу Є. Чикаленка схилити УСХД до спільної акції з В. Габсбургом В. Липинський писав у листі до А. Білопольського 2 вересня 1921 р.: «До мене приїздив Євген Харлампович Чикаленко намовляти нас до спільної акції з Василем Вишиваним, який тепер таку широку акцію задумує і в яку Євген Харлампович вірить». Проте в розпал політичної діяльності групи Василя Вишиваного Рада присяжних УСХД підтримала позицію В. Липинського, який заперечував будь-яку можливість спільних політичних дій з ерцгерцогом, доки той «не помириться з [Павлом] Петровичем (П. Скоропадським. -- Т. О.) і не поведе своєї акції в порозумінню і контакті з ним)» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 200..

У листі І. Токаржевському-Карашевичу В. Липинський 8 серпня 1921 р. згадував, що, зі свого боку, зробив усе, аби примирити В. Габсбурґа з гетьманом і «витворити оце одно монархічне milieu (середнє. -- Т. О.), на якому тільки може повстати Українська Монархія -- без огляду на те, хто в кінці кінців буде Монархом». Але найголовнішою перешкодою, за словами В. Липинського, стало те, що ерцгерцог не вірить «панам». Учений був переконаний, що саме з цієї причини В. Габсбурґ був приречений на фіаско. «Він теж має “свій народ”, свого Петлюру і розуміється, загине цим своїм народом, -- писав В. Липинський про ерцгерцога в листі І. Токаржевському-Карашевичу, -- бо реальний народ шанує панів не тоді, коли вони йому найчесніще і найідеальніще служать, а тоді, коли вони між собою об'єднані, зорганізовані, сильні!» Архів СЄДІ. І--4-6..

Активність групи Василя Вишиваного дала підстави тогочасним обсерваторам політичного життя української еміграції констатувати наявність у ньому двох монархічних течій. З вересня 1921 р. О. Назарук у листі до В. Липинського зауважував про появу в пресі інформації щодо взаємин обох груп «наших монархістів». Йшлося при цьому, зокрема, про безпідставне твердження, вміщене у ч. 35 «Українського прапора», «немов би прихильники гетьмана Скоропадського переходили до полковника] Вишиваного» Липинський В. Повне зібрання творів: Архів. Т. 7. Листи О. Назарука до В. Липинського. Філадельфія, 1976. С. 5..

В. Габсбурґ мимоволі концентрував у своїй особі сподівання тих, хто шукав виходу зі становища в реалізації нових політичних моделей поза межами уенерівського та гетьманського шляхів боротьби за українську державність. Очевидно, що в колах української еміграції знайшлися люди, які зуміли переконати ерцгерцога, що вся надія тепер тільки на нього. Вони були пов'язані із самостійницькими прошарками українського політикуму, які не належали ані до гетьманців П. Скоропадського, ані до проводу УНР. Ще в 1920 р. у Берліні утворилась ініціативна група з відновлення Вільного козацтва, а вже у 1921 р. у Відні було закладено Українське Національне вільно-козацьке товариство, яке в основу своєї діяльності поклало постанови з'їзду Вільного козацтва в Чигирині 3 жовтня 1917 р. Соборна Україна. Відень, 1921. 12 жовтня. Тимчасову управу цього товариства очолив Василь Вишиваний. Генеральна управа вільнокозацького товариства започаткувала видання тижневика «Соборна Україна» у Відні, який активно глорифікував особу ерцгерцога. У першому числі часопису автор редакційної статті наголошує, що у Вільгельма Габсбурґа є те, чого, мовляв, бракує С. Петлюрі та П. Скоропадському, -- «кров імператорів, бо Вишиваний є з царської родини Габсбургів». При цьому ставилась під сумнів доцільність Гетьманату як форми існування української держави. «Українські гетьмансько-монархічні кола вірять в цю нову акцію, -- зазначається у статті, -- і говорять так: “Україна край хліборобний. Гетьманат чи монархія є для неї цілком натуральною формою політичного існування. Тільки за монархії можна закріпити в уяві світу ідею України яко держави”». «Де не було монархії, там і не виростає й ідея державності -- стародавня ж форма української монархії -- гетьманат була занадто проста, в ній не було нічого таємничого, надзвичайного, непереможного» .