Вільгельм Габсбурґ і В’ячеслав Липинський

Навколо «Соборної України» об'єдналась група українських політиків різного політичного спрямування. Серед них В. Анд- рієвський -- один із лідерів українських соціалістів-самостійників; Т. Галіп -- організатор і лідер української радикальної партії в Буковині; письменник О. Турянський; В. Полетика -- посол УНР у Відні; Б. Бутенко -- колишній міністр шляхів Української Держави; І. Полтавець-Остряниця -- генеральний писар за часів гетьманування П. Скоропадського та ін. Серед цих діячів особливо активно підтримував Василя Вишиваного В. Андрієвський -- засновник Української народної партії (15 травня 1919 р., Станіславів), яка активно виступала проти укладання Директорією договору з Польщею Там само. Осташко Т. Український козацький рух в еміграції (1919-1939) // Український консерватизм і гетьманський рух: історія, ідеологія, політика. Вип. 1. К., 2000. С. 285-286..

Поряд з іншими заходами вільнокозацького товариства планувалося створити в Баварії базу для вишколу українських старшин і технічних військових частин, щоб розпочати новий етап боротьби за Україну. Ці кроки були здійснені одночасно зі спробами баварських монархістів консолідувати загальноросійські монархічні сили і скликати з цією метою конгрес у Мюнхені. Як повідомляло консульство УНР у Мюнхені, у розпалі його підготовки деякі берлінські часописи сповіщали, що на з'їзд збираються також і П. Скоропадський і Василь ВишиванийЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 1. Спр. 123. Арк. 154.. Однак ні перший, ні другий не взяли в ньому участі. З діячів, так чи так причетних до українського руху, були присутні Б. Бутенко й І. Полтавець-Остряниця Там само..

Отже, в громадських колах еміграції могло скластися враження про спільність дій П. Скоропадьского і Василя Вишиваного, що було неприпустимим для політичного керівництва Українського союзу хліборобів-державників, яке безповоротно пов'язало свою політичну лінію з особою П. Скоропадського. В органі УСХД «Хліборобська Україна», редагованому В. Липинським, було опубліковано комунікат, у якому зазначалось: «З приводу розповсюдження в деяких колах неправдивих чуток про участь УСХД в теперішній політичній діяльності полковника Василя Вишиваного заявляємо, що УСХД, ставлячись із повагою до ідеї Української Трудової Монархії і працюючи для її здійснення, віддає всі свої сили справі об'єднання і організації Українського хліборобського класу і тому в персональній акції Полк[овника] Василя Вишиваного ніякої участі не бере» Хліборобська Україна. Кн. 2. Зб. ІІ, Ш, IV. Відень, 1921. С. 273. І хоча у відповідь на цей комунікат у «Соборній Україні» з'явилося повідомлення ерцгерцога, що він «ніякої персональної акції не вів і не веде» Соборна Україна. Відень, 1921. 14 грудня., керівництво УСХД вбачало в діяльності «новоявлених монархістів» із «Соборної України» загрозу дискредитації і знищення своєї праці «ідейного та організаційного об'єднання українських консервативно-монархічних хліборобських кіл» .

Властиві В. Липинському принциповість і чесність в оцінці діячів різного політичного спрямування зрештою визначили його ставлення й до В. Габсбурґа. «Віримо його опублікованим в пресі заявам, -- писав він, -- і віримо, що він свою любов до України готов віддати її оздоровленню, а не використовуванню для себе її сучасного каліцтва. Тому не його сподіваємось бачити в ролі всяких руїнницьких претендентів на Великій Україні...» Липинський В. Покликання «варягів», чи організація хліборобів? Хліборобська Україна. Відень, 1922/23. С. 21-22. Там само. С. 32..

Разом з тим В. Липинський не відкидав можливості порозуміння гетьманців із Василем Вишиваним, про що, зокрема, свідчить запис у протоколі допиту В. Габсбурґа в Київській слідчій тюрмі 26 вересня 1947 р. У ньому зазначено, що під час перебування ерцгерцога у Відні у 1923 р. він неодноразово зустрічався з В. Липинським. Метою цих контактів була організація зустрічі В. Габсбурґа з П. Скоропадським для «врегулювання взаємовідносин», як зазначається у протоколі. У листі до В. Габсбурґа від 22 липня 1923 р. В. Липинський повідомляє останнього: «Пан Гетьман дуже дякує вам за Ваше ласкаве бажання допомогти в одержанню візи, але, на жаль, поки не може скористати з Вашої такої великої чемності, бо ріжні обставини не дозволяють Пану Гетьманові приїхати в найблизчім часі до Австрії» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листу-вання. Т. 1. С. 277.. Із згаданого вище протоколу видно, що зустріч між ними невдовзі відбулася в Ляйпцігу. Її метою, як свідчить В. Габсбурґ, було бажання П. Скоропадського «знайти спільну точку зору на об'єднання української еміграції навколо партії хліборобів-державників». Зважаючи на попередню позицію ерцгерцога, не можна брати під сумнів твердження, що він відмовився від пропозиції П. Скоропадського, «оскільки не був згодним спиратися на великих поміщиків-землевласників»79 ТерещенкоЮ., Осташко Т. Вказ. праця. С. 104.. Ще одна зустріч, як зазначено у протоколі допиту ерцгерцога радянськими спецслужбами, відбулась між П. Скоропадським і В. Габсбурґом у 1928 р. у Берліні на обіді в поміщика Фальц- фейна. Проте, за словами ерцгерцога, «переговори на цю тему між нами більше не поновлювались» Там само. Є. Коновалець не знав, очевидно, що В. Липинський був прихильником англійської монархічної системи..

Звичайно, важко покладатись на повну адекватність протокольних записів реально сказаному В. Габсбурґом під час допитів. Це знаходить підтвердження і в листах Є. Коновальця з Відня в Україну в першій половині 1921 р. «Вишиваний також веде акцію. З ним я в дуже гарних відносинах, -- писав він . -- Хлібороби-державники порвали з ним всякі зв'язки, тому що парламентаризм і демократизм надто для нього являється дорогим. Вишиваний являється заступником англійської концепції» Євген Коновалець і його доба. Мюнхен, 1974. С. 263.. 30 серпня 1922 р. у листі до І. Волошина В. Липинський зазначав: «повідомляю Вас, з акцією полк[овника] Вишиваного ми не маємо нічого спільного, та й, зрештою, це тепер не має значіння, бо, поскільки мені відомо, вона припинилась на разі» Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії: Архів. Листування. Т. 1. С. 249..

Виразний антипольський напрям політичної діяльності Василя Вишиваного, його контакти з німецькими офіційними чиновниками, активізація в середовищі військових-українців в еміграції викликали також різку реакцію керівництва Директорії. Усі політичні кроки В. Габсбурґа стали предметом постійної уваги дипломатичного відомства УНР. Український консул у Баварії В. Оренчук повідомляв міністра закордонних справ УНР 5 липня 1921 р. про перебування в Мюнхені «відомого полковника січових стрільців», який, за словами консула, проводив «акцію в напрямкові заінтересовання німців українською справою. Відпоручником його є б[увший] міністр Бутенко, в руках котрого є будто би уповноваження від віденського Союзу Старшин. Акція ведеться виключно серед правих кругів. Її вістря звертається також і проти Скоропадського, котрого шанси в послідньому часі страшенно зміліли. Робляться також заходи, щоб зацікавити справою німецько-українського зближення і притягти до безпосередньої участі ширші кола українського закордонного громадянства» .

На цю інформацію В. Оренчука було накладено особисту резолюцію С. Петлюри, яка зобов'язувала консула «систематично доводити заінтересованим німецьким кругам, що всілякі комбінації із Скоропадським чи Архікнязем Вільгельмом (Вишиваним) є штучними та фантастичними, а також те, що фінансове підпертя таких комбінацій було б даремним витрачанням грошей, а на фінансові круги як реалістичні повинні звернути свою увагу» .

У вересні 1921 р. В. Оренчук отримав ще одну інструкцію С. Петлюри, яка зобов'язувала його активізувати діяльність, спрямовану на відверту дискредитацію Василя Вишиваного. Він мав, зокрема, вказувати на: «а) повну непопулярність ідеї монархізму на Україні; б) особу Вишиваного, фігура якого нікому не відома на Україні, а заходи якого є ірреальними щодо здійснення» .

У розвиток цих настанов С. Петлюри Міністерство закордонних справ УНР надіслало низці своїх дипломатичних представників в Європі обіжник від 16 листопада 1921 р. за підписом керівника українського МЗС А. Ніковського, у якому зверталась ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 466. Арк. 76. Там само. Арк. 80-80 зв. Там само. Арк. 82. увага на те, що «акція» Василя Вишиваного набрала доволі значних масштабів і привертає до себе неабияку увагу української еміграції. Зазначалось, що ерцгерцог намагається спертися у своїй діяльності на «реакційні баварські кола» і праві елементи української еміграції поза «Державним центром», створеним діячами уенерівського напряму в екзилі. Була висловлена стурбованість, що «акція» виявляє тенденцію «до утворення при сприятливих умовах серед еміграції нового державного центру і зв'язана з антиреспубліканськими змаганнями частини правих кіл». Перед дипломатичними представниками, які репрезентували УНР, було поставлено завдання звернути увагу урядових і громадських чиновників відповідних держав, «що сама особа полковника Вишиваного нікому на Україні не відома, хоч “вишиванці” і утворюють за кордоном про нього “легенди”, та що його змагання не мають під собою на Україні ґрунту. Чутки, які розпускає Вишиваний про підтримку його акції англійським урядом, абсолютно не відповідають дійсності і були недавно спростовані одним з авторитетних англійських представників за кордоном» .

Наслідком цих заходів дипломатичної служби УНР була буквально злива неправдивих повідомлень у європейській пресі про «акцію» Василя Вишиваного. Причому більшість газет представляла її як німецьку інтригу. Французька преса, зокрема, намагалася представити ерцгерцога як креатуру Еріха Людендорфа, а всю його діяльність у середовищі української еміграції -- як намір Німеччини опанувати через Україну всю Російську державу.

Особа ерцгерцога Вільгельма Габсбурга виявилася предметом численних дезінформацій, фальсифікацій, безпідставних звинувачень, в якому, на жаль, взяла участь і дипломатія УНР. Віденська «Воля» писала щодо цього: «В останні часи багато шуму і занепокоєння в закордонних, не лише українських і Там само. Ф. 3619. Оп. 3. Спр. 19. Арк. 119-119 зв. німецьких русофільських колах, наробила “акція” п. Полк. Вишиваного. Найбільше занепокоїлась дипломатія уряду УНР. Через відоме добровольське варшавське пресбюро “Русспрес” нашими дипломатами було сфальшовано і розповсюджено за кордоном багато брехливих звісток про цю акцію». Часопис із прикрістю констатував спільність дій «між деякими органами української дипломатії і преси та російською контррозвідкою і російською жовтою і чорносотенною пресою» .

Популярність у середовищі українського громадянства, у якій так наполегливо заперечували Василю Вишиваному уене- рівці, його політична чесність і відкритість, щирий демократизм, глибока любов до України привертали до нього політичних діячів з різних таборів української еміграції. Лише намаганням щиро й безкорисно служити українській справі, а не якимись честолюбними намірами, була продиктована вся його діяльність як під час його побуту в Україні, так і в середовищі української еміграції. Ось чому цілком справедливою була його заява, що він ніякої «персональної акції» не вів і не веде. Не виключено, що він пережив і певні розчарування через галасливу й недоброзичливу кампанію різних українських політичних угруповань навколо своєї особи, однак він назавжди залишився вірним обраному шляху.

На початку 1922 р. внаслідок політичної конфронтації різних груп фактично розпалося Українське Національне вільнокозацьке товариство Воля (Відень). 1921. Ч. 6-8. С. 279. Україна (Відень). 1922. Ч. 3. 24 березня.. 9 березня 1922 р. «Соборна Україна» помістила короткий виклад суті двох документів, надісланих до редакції генеральною управою Українського Національного вільноКозацького Товариства. Вона полягала в тому, що «п.п. Іван Полтавець-Остряниця і Борис Бутенко є виключені з числа членів Генеральної Управи Українського Вільно-Козацького Товариства і вона за їх вчинки не відповідає. Уповноваження видані п.п. Полтавцю-Остряниці і Бутенкові за підписом полковника Василя Вишиваного і Володимира Полетики вважаються не дійсними» Соборна Україна. Відень, 1922. Ч. 9 (21). 21 березня.. У травні того самого року за браком коштів припинив своє існування й часопис «Соборна Україна».

Попри короткотривалий спалах політичної активності група В. Габсбурґа не могла скласти серйозної конкуренції гетьманському руху, який мав значно потужніше соціальне та ідеологічне підґрунтя й виразні політичні перспективи. Зрештою, В. Габсбурґ відійшов від активної участі в українському еміграційному політичному житті, хоча й надалі виявляв постійний інтерес до українських справ.

консерватизм габсбург липинський більшовик

References

1. Chykalenko Ye. (1921). Schodennyk (1919-1920). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

2. Chykalenko Ye. (2015). Schodennyk (1921). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

3. Doroshenko D. (2007). Moi spomyny pro nedavnie-mynule, 1914-1920 roky. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

4. Onats'kyj Ye. (1969). Po pokhylij ploschi: zapysky zhurnalista i dyplomata. (Vol. 2). Miunkhen: Dniprova Khvylia. [in Ukrainian].

5. Onats'kyj Ye. (1965). Portrety v profil'. Chykaho: Ukrains'ko- Amerykans'ka Vydavnycha Spilka. [in Ukrainian].

6. Skoropads'kyj P. (2019). Spomyny: kinets' 1917 roku -- hruden' 1918 roku. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian]. 2019.

7. Tereschenko Yu., Ostashko T. (2022). Ukrains'kyj patriot z dynastii Habsburhiv. -- Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

8. V'iacheslav Lypyns'kyj ta joho doba. (2010). Tereschenko Yu. (Ed.). (Vol. 1). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

9. V'iacheslav Lypyns'kyj ta joho doba. (2013). Tereschenko Yu. (Ed.). (Vol. 3). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

10. V'iacheslav Lypyns'kyj ta joho doba. (2015). Tereschenko Yu. (Ed.). (Vol. 4). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

11. Yevhen Konovalets' i joho doba. (1974). Miunkhen: Fundatsiia im. Yevhena Konoval'tsia. [in Ukrainian].

12. Lypyns'kyj V. (1922/23). Poklykannia «variahiv», chy orhanizatsiia khliborobiv? Khliborobs'ka Ukraina -- Khliborobs'ka Ukraina, 4, 312-340. [in Ukrainian].

13. Ostashko T. Ukrains'kyj kozats'kyj rukh v emihratsii (1919-1939) (2000). Ukrains'kyj konservatyzm i het'mans'kyj rukh: istoriia, ideolohiia, polityka. Visnyk Kyivs'koho derzhavnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia «Istoriia, ekonomika, filosofiia» -- Ukrains'kyj konservatyzm i het'mans'kyj rukh: istoriia, ideolohiia, polityka. Visnyk Kyivs'koho derzhavnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia «Istoriia, ekonomika, filosofiia», 1, 285-294. [in Ukrainian].

14. Tereschenko Yu. V'iacheslav Lypyns'kyj i Vil'hel'm Habsburg: na politychnykh perekhrestiakh (2002). Moloda natsiia -- Moloda natsiia, 4, 91-126.

15. Korovyts'kyj I. (Ed.) (1973). Lypyns'kyj V. Povne zibrannia tvoriv: Arkhiv. --Lysty Dmytra Doroshenka do V'iacheslava Lypyns'koho. (Vol. 6). Kyiv-Filadel'fiia. [in Ukrainian].

16. Lysiak-Rudnyts'kyj I. (Ed.) (1975). Lypyns'kyj V. Povne zibrannia tvoriv: Arkhiv. --Lysty O. Nazaruka do V. Lypyns'koho. (Vol. 7). Kyiv-Filadel'fiia. [in Ukrainian].

17. Zaluts'ky R., Pelens'ka Kh. (Ed.) (2003). V'iacheslav Lypyns'kyj. Lystuvannia. (A-Zh) (Vol. 1). Kyiv-Filadel'fiia. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru