"Possessiones seu villae kenezios habentes...": еволюція інституту кенезства на території комітату береґ у другій половині XVI -першій третині XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Possessiones seu villae kenezios habentes...": еволюція інституту кенезства на території комітату береґ у другій половині XVI -першій третині XVIII століть

Михайло Перун

аспірант кафедри археології, етнології та культурології,

ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Ужгород

У даній статті зроблена спроба розкрити основні ознаки та функції кенезів комітату Береґ другої половини XVI - першої третини XVIU століття. Також, однією із головних цілей публікації є розгляд еволюції кенезського статусу в зазначений вище історичний період. Загалом, ранньомодерна епоха відзначилась для прикордонних північно-східних територій Королівства Угорського та північно-західних рубежів Трансильван- ського князівства значним рухом й притоком населення. Подібна міграційна активність призводила до взаємодії різних правових систем, результатом чого ставала поява нових або зміна значення старих юридичних конструкцій. На даний момент, «кенезство» розглядається в науковій літературі як феномен високогірних карпатських поселень, існуючий винятково в межах побутування «волоського права». Відповідно, одним із основних завдань цього дослідження є перевірка згаданої концепції на прикладі Березького комітату, до складу якого входили рівнинні, передгірські та гірські території. Додатково, в публікації проводиться комплексний аналіз поняття «кенез» та розглядаються різні варіанти його значень. Для досягнення поставленої мети, автор опрацьовує письмові джерела, пов'язані з адміністративно-територіальним та економічним устроєм комітату Береґ. Разом з тим, у публікації розглядаються окремі елементи тогочасної соціальної структури поселень Угорського Королівства. В статті обґрунтовується теза про поступову трансформацію статусу «ке- незства» та його витіснення елементами угорського права, котру автор намагається продемонструвати за допомогою аналізу даних актів, привілеїв, урбаріїв та інвентарних описів комітатів Північно-Східної Угорщини XVI - XVII століть. Особливу увагу приділено опрацюванню таких документів як грамоти про надання привілеїв кенезам поселень комітату Береґ, судова справа кенезських сімей села Гукливе 1645 року і урбарії ран- ньомодерного періоду з Чинадіївської (Сентміклоської) та Мукачівської доміній. Додатково, в публікації проводиться огляд поняття «біров», котре існувало разом з «кенезством» в межах комітату Береґ. Автор доходить до висновку, що кенезі не були однорідними в плані функцій і, відповідно, мали свій внутрішній поділ. В той же час, виділення основних ознак інституту кенезства на території Березького комітату дозволяє стверджувати про його поступову трансформацію та перехід в рамки угорського права. Задля певних уточнень та більш розгорнутого аналізу досліджуваного явища, автором допускається вихід за часові та географічні рамки дослідження.

Ключові слова: біров, волоське право, кенез, урбарії.

Mykhailo Perun

PhD-student of the Department of Archeology, Ethnology and Cultural Studies,

SHEE «Uzhhorod National University», Uzhhorod

«POSSESSIONES SEU VILLAE KENEZIOS HABENTES...»: THE EVOLUTION OF KENEZSHIP ON THE TERRITORY OF BEREG COUNTY IN THE SECOND HALF OF THE 16TH - THE FIRST THIRD OF THE 18TH CENTURIES

This article attempts to reveal the main characteristics and functions of the kenezs of the Bereg county in the second half of the 16th - the first third of the 18th century. Also, one of the main goals of the publication is to consider the evolution of kenez status in the specified historical period. In general, the early modern era was marked by a significant population movement and influx for the northeastern border territories of the Kingdom of Hungary and the northwestern borders of the Principality of Transylvania. The such migratory activity led to the interaction of different legal systems, resulting in the emergence of new or a change in the meaning of old legal structures. Currently, the term «kenez» is considered in the scientific literature as a phenomenon of high-altitude Carpathian settlements existing exclusively within the boundaries of «Wallachian law». Accordingly, one of the main tasks of this study is to verify the mentioned concept in the example of Bereg county, which includes plains, foothills, and mountain areas. In addition, the publication provides a comprehensive analysis of the idea of «kenezship» and considers various variants of its meanings. To achieve the goal, the author studies written sources related to the administrative-territorial and economic structure of Bereg county. At the same time, the publication examines some aspects of the contemporary social structure of the settlements of the Kingdom of Hungary. The article substantiates the thesis about the gradual transformation of the status of «kenezship» and its displacement by elements of Hungarian law, which the author tries to demonstrate with the help of the analysis of these acts, privileges, urbariums, and inventory descriptions of the committees of northeastern Hungary of the 16th - 17th centuries. The author paid particular attention to the processing of such documents as the charter granting privileges to the kenez of the settlements of the Bereg county, the court case of the kenez families of the village of Guklyve in 1645, and the urbaria of the early modern period from the Chynadiieve and Mukachevo domains. In addition, the publication reviews the concept of the term «birov», which existed together with the term «kenez» on the territory of Bereg county. The author concludes that the kenesis were not homogeneous in terms offunctions and had their internal division. At the same time, highlighting the main features of the kenezship on the territory of the Bereg county allows us to assert its gradual transformation and transition into the framework of Hungarian law. For the sake of certain clarifications and a more detailed analysis of the phenomenon under study, the author is allowed to go beyond the time and geographical framework of the study.

Keywords: birov, kenez, urbariums, Wallachian law.

Постановка проблеми

Рух населення на території сучасного Закарпаття в період з XVI до XVIII століть був доволі складним й тривалим процесом, різним аспектам якого зараз важко надати однозначно чітку оцінку. Етнічні, часові, соціально-економічні, конфесійні та деякі інші особливості залюднення північно-східних комітатів Угорського Королівства відрізнялись власною специфікою навіть на доволі близьких сусідніх територіях, що додатково вносило проблематичності в сам процес дослідження. Попри такий широкий діапазон наукових проблем, підвищена увага вчених завжди була прикута до питань шляхів міграції населення й наявності або відсутності правового упорядкування на заселених територіях, при розгляді яких дослідники формували в минулому і продовжують висловлювати зараз різні, або навіть й прямо протилежні, гіпотези та концепції. волоське право кенез урбарія

Дослідник О. Мицюк сприймав колонізаційні процеси в північно-східній частині Угорського Королівства як дуалізм стихійного та регульованого заселення, обидва види якого проходили одночасно. Вчений зауважував, що кероване залюднення карпатських земель відбувалось під управлінням спеціальних «старост» [Мицюк, 1938, с. 38-40]. В той же час, історик О. Петров стверджував, що значна, якщо не більша, частина русинських «Русини» - колишня самоназва українців, яка до середини ХХ століття зберігалась на території сучасного Закарпаття. Надалі, слово «русинський» буде використовуватись саме в значенні «український». поселень XIV - XVII століть з'явилась на південних схилах Карпат саме завдяки домовленостям між землевласниками, котрі надавали власні поля й ліси для користування, та підприємливими людьми (часто - з їхніх же селян), які зобов'язувались приводити туди поселенців з інших територій в обмін на певні привілеї (право на будівництво корчми, право на власну ділянку землі, право на володіння млином і т. д.) [Петров, 1929, с. 3]. Одним із найпопулярніших термінів, які використовувались в письмових джерелах на позначення таких активних підприємців-колоністів, було слово «кенез» Похідне від південнослов'янського слова «кнез», яке має те саме значення і походження, що й східнослов'янське поняття «князь»..

Термін «кенез» вперше з'являється в угорських письмових джерелах у 1219 році («Villani kenesii et omnes alii de provincial Doboka...») [Gszesik, 2021, с. 107]. На території ж комітатів Адміністративно-територіальна одиниця Угорського Королівства, тотожна за своїм значенням поняттю «графство» та «жупа»., розташованих в межах сучасного Закарпаття (зокрема, Мараморош) найстаріша згадка про дане поняття фіксується у 1326 році в грамоті короля Карла Роберта (Анжу) про надання кенезу Станіславу та його сину Стену земель у Сурдоку Сучасне село Стримура (округ Марамуреш, Румунія). («...fidelitates et servicia meritoria Stanislai Kenezy fily Sten...») [Mihalyi, 1900, с. 6]. Початкові записи про кенезів були пов'язані з процесом так званої «волоської Волохи - узагальнена назва поліетнічних східнороманських племен, з яких пізніше виділились румунський та молдовський народи. Також, даним терміном могли позначати певні соціальні стани (до прикладу, людей, зайнятих гірським вівчарством). колонізації», під якою мається на увазі потужний міграційний рух східнороманських племен XIII - XIV століть. Згадані переселенці йшли з Балканського півострова до Трансильванії та передгір'їв Марамороша, звідки поступово розселялись як по інших комітатах Угорського Королівства (в тому числі й Березькому), так і на гірські території Королівства Польского.

Доволі розповсюдженою є думка про те, що сама вищезгадана хвиля заселення проходила у рамках звичаєвого «волоського права», поширеного серед тих самих східнороманських племен Балкан [Тиводар, 2010, с. 10-11], [Шандра, 2014, с. 158]. Тим не менш, питання про існування даної окремої та унікальної юридичної системи й етнічний склад її носіїв залишається дискусійним. Так, історик Ю. Гошко досить скептично ставився до проблеми «волоського права» та вважав, що значна частина його елементів бере початок з «Руської правди» й звичаєвих прав різних місцевостей [Гошко, 1976, с. 58-59]. Подібну позицію займає дослідник Р. Шандра, який допускає, що волоське право містило в собі ознаки різних правових систем (в тому числі й німецької та української (руської)), запозичені завдяки «гнучкості» східноромансь- ких звичаєвих норм [Шандра, 2014, с. 158]. В той же час, вчені Г. Горинь та В. Конопка взагалі спростовують сам факт побутування волоської правової системи в Українських Карпатах та існування «волоської колонізації» [Горинь, Конопка, 2020, с. 93-94].

Попри те, що поняття «кенез» виникло на основі середньовічного волоського права, у межах якого й набуло свого поширення, метою даної публікації є дослідження основних ознак та функцій саме кенезст- ва ранньомодерного періоду, котре побутувало у тогочасних поселеннях комітату Береґ. В рамках окресленої мети автор вирішує такі завдання: з'ясовує статус та привілеї березьких кенезів, опрацьовує інформацію про розміри їх данини, описує колонізаційні функції кенезства.

Актуальність та стан дослідження проблеми. Питання еволюції інституту кенезства є надзвичайно важливим для дослідження ранньомодерної історії Закарпаття, адже воно дозволяє розкрити дві великі наукові проблеми. Перша з них - це з'ясування причин заселення регіону та розкриття особливостей колонізаційних процесів. Друга - це реконструкція соціальної структури поселень Карпатського регіону ранньомодерного періоду. Враховуючи те, що система «кенезства» була поширена не лише на території Закарпаття, а й на землях багатьох інших сусідніх регіонів та країн, нові дані про кенезів можуть допомогти тим історикам, які досліджують минуле України, Румунії, Словаччини, Польщі та Угорщини. Додатково, популяризація теми еволюції кенезства та опублікування документів з іменами й прізвищами кенезів можуть стати корисним надбанням для дослідників генеалогії, мовознавців і ономастів.

В науковій літературі питання інституту кенезства розглядалось, здебільшого, у статтях та монографіях, присвячених темам волоського права та «волоської колонізації». В подібного роду публікаціях увага дослідників не була сконцентрована лише на описі статусу кенезів комітату Береґ, а охоплювала дещо ширші питання, які стосувались системи кенезства на всій території Карпат. Так, М. Тиводар припускав, що першими кенезами були старости військових поселенців, яких угорські королі в часи Середньовіччя розміщували на державних землях для охорони прикордонних територій [Тиводар, 2010, с. 10-11]. Р. Шандра разом з М. Бедрій описують кенеза, як сільського голову, одним із основних обов'язків якого була участь в судових засіданнях [Шандра, Бедрій, 2013, с. 119-120].

Варто зазначити, що сучасний український дослідник М. Дністрянський вважає використання терміну «кенез» необґрунтованим, пропонуючи вживати замість нього слово «князь» [Дністрянський, 2019, с. 12]. На нашу думку, такий понятійний підхід може призвести до плутанини при дослідженнях, адже лексема «князь» в українській мові асоціюється з високим феодальним титулом, а не із місцевим самоврядуванням карпатських поселень. Тим не менш, дане питання потребує подальшого розгляду для прийняття певного консенсусного рішення, адже місцеві східнослов'янські назви, використовувані для для найменування кенезів, дещо відрізнялись від зафіксованих в документах понять.

Якщо говорити про початковий статус кенезів, то румунський історик І.-А. Поп вважав їх очільниками та власниками волоських сіл, з яких вони збирали певну данину. Серед них, вчений виділяв дві категорії кенезів - більш багатих «долинних» та дещо дрібніших сільських. Коріння частини угорської шляхти І.-А. Поп виводив саме від заможних волоських кене- зів, які, з часом, змінили православне віросповідання на більш вигідне римо-католицьке та асимілювались, ставши частиною місцевих еліт [Поп, 2010, с. 23-24]. В той же час, питання подальшої долі сільських кене- зів вчений не розглядав. Попри те, що І. -А. Поп описував ситуацію, яка склалась на території середньовічного Марамороського комітату, вона цілком характерна й для тогочасного Береґа, який, з огляду на своє розташування, теж перебував під впливом «волоської колонізації».

Ще один румунський історик, А. Філіпашку, висував таку саму версію щодо переходу середньовічних кенезів у ранг шляхти. Щоправда, він поширював подібний сценарій еволюції волоських еліт лише на найзначніші роди, в той же час стверджуючи, що після угорських законів 1514 року більшість кенезів почали перетворюватись на звичайних сільських старост із суддівськими функціями. [Filipascu, 1997, c. 58 - 59] Архіваріус Я. Мігаї, який зібрав та опублікував документи XIV - XV століть, пов'язані з історією Мараморощини, зробив у своїй книзі примітку під текстом вже згаданої нами грамоти 1326 року. В ній дослідник так само зазначав, що волоські кенези були повністю рівними з угорською шляхтою і являли собою привілейовану верхівку східнороманського суспільства [Mihalyi, 1900, с. 7-8]. Натомість, чеський дослідник К. Кадлец вважав, що кенези навіть в часи свого розквіту були нижчими за статусом від угорської шляхти. Свою теорію історик підтверджував на основі середньовічних письмових джерел XV століття, в яких судові свідчення волоських кенезів вважались менш достовірними та значущими, ніж показання представників «natione Hungarica» [Kadlec, 1916, с. 206].

В будь-якому випадку, до XVI століття, внаслідок вже згаданої поступової асиміляції волоських еліт та їх входження до шляхетського стану, термін «кенез» відокремився від вищих прошарків суспільства та став більш «простонародним» на території Угорського Королівства. До слова, подібні процеси з цим самим поняттям відбувались і на території сусіднього Королівства Польського (з 1569 р. - Корони Польської Речі Посполитої), звідки на території комітату Береґ приходила велика кількість нових поселенців у XVI - XVIII століттях. Притоку населення із земель Руського воєводства В середньовічний та ранньомодерний періоди - адміністративно- територіальна одиниця Польського Королівства (з 1569 р. - Корони Польської Речі Посполитої), розташована біля кордону з Угорщи-ною. Охоплювала землі в межах сучасних Львівської, Івано- Франківської й Тернопільської областей України та Підкарпатсько-го й частини Люблінського воєводств Республіки Польща. сприяв той факт, що дана адміністративна одиниця межувала з тодішніми угорськими територіями.

Виклад основного матеріалу

Якщо говорити про адміністративний устрій Березького комітату в другій половині XVI - першій третині XVIII століття, то більшу його частину займали дві великі домінії Велике феодальне землеволодіння. - Мукачівська та Чинадіївська (Сентміклоська). Обидві назви домінії пов'язані з різномовними варіантами най-менування її центрального населеного пункту - українським «Чи- надієво» та угорським «Szent-Miklos». Дане співіснування двох топонімів на позначення одного містечка відоме в угорських доку-ментах з 1570 року. Перша з них складалась із семи округів (Верховинський, Крайнянський, Великолучківський, Барбівський, Кай- данівський, Бобовищанський і Визницький) - котрі, в різний час, нараховували від 124 до 150 сіл - та 4 містечок На позначення аграрних містечок в ранньомодерних документах ^{Угорщини використовувались два терміни - латинський «oppidum» та угорський «mezovaros».} (Мукачево, Берегово, Вари та Великі Береги). Друга була дещо менша за розмірами, і в часи свого максимального розквіту займала 35 поселень (включно із своїм центром - містечком Чинадієво), які розташовувались в долині р. Латориця та її приток і простягались аж до Вододільного хребта Карпат [Зубанич, 2013, с. 7-8]. Поселення обидвох доміній знаходились в різних кліматично-рельєфних умовах - від гірських поселень з важкими для землеробства й садівництва умовами (Гукливе, Нижні Ворота, Воло- вець, Верб'яж, Скотарське, Абранка і т.д.) до перед- гірських та рівнинних сіл й містечок із більш сприятливими агрикультурними ландшафтами (Загаття, Доробратово, Кольчино, Ракошино, Великі Лучки і т.д.). Якщо розташовані ближче до рівнини та перед- гірїв поселення були відносно стабільно заселеними, то землі в горах залишались, значною мірою, або малообжитими, або взагалі незалюдненими. До прикладу, в 1570 році у доповіді імператору Священної Римської імперії та королю Угорщини Максиміліану ІІ (Габсбургу) комісія Сепешської королівської палати охарактеризувала гірських поселенців Береґа як кочівників, котрі постійно переселяються з одного місця на інше [Петров, 1930, с. 85-86]. За таких умов пріоритетною метою для власників доміній залишалось закріплення нових поселенців на гірських територіях для збільшення кількості платників данини. Окрім традиційного методу приманювання людей, яким користувалась угорська шляхта - а саме, звільнення новоприбулих поселенців від податків та панщини на певну кількість років - ще одним із випробуваних способів для заохочення переселень була співпраця з кенезами. На початку статті ми вже згадували версію О. Петрова про договір між землевласниками та особами, котрі за певні блага погоджувались приводити нових кріпаків. Значною мірою, вона підтверджується грамотами XVI - XVII століть з комітату Береґ про надання привілеїв кенезам або про підтвердження попередніх кенезських прав. Окрім Державного архіву Закарпатської області (далі ДАЗО), де нині зберігається певна їх частина, велику кількість подібного роду документів в журналі «Magyar Tortenelmi Tar» опублікував закарпатський археолог, краєзнавець та дослідник історії комітату Береґ Т. Легоцький. Якщо говорити про час створення цих письмових джерел, то всі вони походять з другої половини XVI - другої половини XVII століття. Основними надавачами згаданих грамот виступають трансильванські князі Жиг- монд Ракоці та його син Дєрдь Ракоці І, феішпани комітату Береґ: Гашпар Маґочі, Ференц Маґочі і Мік- лош Естергазі, капітан Мукачівського замку Янош Балінґ та вдова Дєрдя Ракоці І - Жужанна Лорантфі. Віповідно, дані письмові джерела стосуються Мукачівської домінії, оскільки феішпани Березького комі- тату та трансільванські князі, здебільшого, й були власниками даних володінь.

Грамоти про підтвердження привілеїв кенезам написані угорською та латинською мовами, причому інтитуляція завжди виконувалась латиною. Варто додати, що всі вони створювались за певним структурним та змістовим шаблоном. Так, представник Березького комітату або Мукачівського замку надавав конкретним особам статус кенезства з усіма прилеглими до нього привілеями (здебільшого, мова йшла про право на будівництво млина, право на володіння наділом землі та право на передачу свого статусу нащадкам). Серед основних умов продовження привілеїв були сумлінна сплата данини та роботи по заселенню й розширенню тих сіл, які кенези очолювали. Особлива увага наголошувалась на тому, що нових

поселенців потрібно приводити не з сіл, належних Мукачівському замку, а з інших «чужих» територій. В документі 1613 року від Міклоша Естергазі, який є підтвердженням попередньої кенезської грамоти 1592 року, наданої князем Жигмондом Ракоці двом жителям Тибави - Бобалю Івану та Цибарю Михайлу, навіть прямо вказується, що нові селяни мають прибувати з «великої Польщі» («...a minemh szabadsagokkal az egesz krajnai kenezek a regi boldog emlekezetu fejedelmek engedelmebol elnek es falukat ephettek,a kulsotartomanyokbol,a nagy

Lengyelorszagbol» [Lehoczky, 1894, с. 56].

Також, в документах акцентувалась увага на тому, що новоприбулі жителі Мукачівської домінії обов'язково звільняються на три роки від панщини та на шість років від сплати данин, а після проходження заявлених термінів мають ставати звичайними кріпаками (угор. «jobbagy»). В тексті грамот інколи ще вказувались кордони новозаснованого села, у межах якого кенез мав розселяти новоприбулих людей. Таким чином описане село Грозович-Визниця¹⁵ в підтвердженій у 1613 році Міклошем Естергазі кенез- ській грамоті 1579 року від Гашпара Маґочі. Зокрема, там зазначається, що «.нове село Грозович-Визниця лежить під горою Березна, яка розташована в межах села Порошково, належного великому роду Гомон- наї...» («...novam villam nomine Grozovics Visnyiczki sub monte Berezna intra metas possessionis Porosko magnificorum Homonnay...») [Lehoczky, 1894, с. 52].

За грамотами, які підтверджували статус кенезст- ва, звертались, в основному, нащадки самих кенезів (здебільшого, сини), котрі таким чином хотіли розв'язати певні проблеми або дістати правовий імунітет у вигляді паперу з печаткою. Зокрема, в документі 1659 року, наданому вдовою трансільванського князя Дєрдя Ракоці І - Жужанною Лорантфі - права на кенезство в селі Канора просили верифікувати Пирогович Іван (син кенеза Симка), Пирогович Андрій (син кенеза Івана) та Пирогович Микула, Іван й Василь (сини кенеза Микули). Так, вони зазначали, що їхні батьки були кенезами, які мирно жили й ні з ким не ворогували, і загалом акцентували увагу на захисній функції свого прохання («Pirohovicz Szimko fia Ivan, Pirohovicz Ivan fia Andri, Pirohovicz Mikula fiai Mikula, Ivan, Vaszily talatanuk meg bennunket, hogy noha nekik ay attyoky ezen falunak kenezseget eleitul fogva bekessegesen birta-is viszelte, is oketis eddig senki meg nem haboritotta...») [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 27, арк. 1]. І хоча в даному випадку Жужанна Лорантфі особисто підтвердила братам з роду Пироговичів їх права на кенезство в Канорі, інколи такого роду процедури проходили складніше. До прикладу, в 1645 році суддя Мукачівської домінії Янош Олчварі, згідно з текстом актового документа, проводив ціле засідання в селі Гукливе, під час якого були опитані тринадцять місцевих свідків. Справа стосувалась верифікації статусу кенезства для родів Бабка та Пе- шкович. Зокрема, під час допиту свідки надавали відомості про перших кенезів, які заснували село Гукливе - Пешковича Петра та Бабку Івана [ДАЗО, ф. 151, оп. 25, спр. 75, арк. 1]. Оскільки згадане поселення з'явилось у 1588 році, то, ймовірно, серед відзначених в документі опитаних мали бути й люди, яких привели ті самі перші кенезі [Lehoczky, 1881, с. 301]. Як мінімум, двох з тринадцяти свідків ми можемо знайти в урбарії Переписи повинностей, данин та відробітків, котрі залежне насе-лення мало сплачувати землевласнику-шляхтичу. Мукачівської домінії 1613 року - це Лендєл Юрдан (другий свідок) та Пал- кович Федір (четвертий свідок) [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 025., с. 6]. Загалом, в тексті справи говорилось про те, кого привели в Гукливе Пешко- вич Петро та Бабка Іван, і на які землі кожен з них заселяв новоприбулих поселенців.

Під час розгляду подібного роду документів потрібно пам'ятати про один термінологічний нюанс. Зокрема, поняття «кенез» інколи замінялось в ран- ньомодерних документах терміном «шолтис» (лат. «scultetus»). Останній походив з німецького права й вживався у значенні «сільський староста». Відповідно, шляхта й королі Центральної Європи часто використовували саме його, не бачачи ніякої принципової різниці між кенезами й шолтисами. До прикладу, у польській грамоті 1519 р. про надання королем Зигмунтом карпатського села Вовче, написано: «Ми, Зигмунт, Божею милістю король Польщі (і т. д..), » щоби той Ілля вищезгадане село Вовче, розташоване в безлюдних горах зробив заможним, і просили нас, щоб ми зволили дати йому і признати новий привілей на вищезгадане солтиство, по-простонародному зване князтвом» («Ut sibi novum privilegium nostrum in et super dictam scultetiam vulgariter kniastwo nuncupatam dare et concedere dignaremur...» [Гошко, 1976, с. 30]. Подібним чином ці два терміни співставляли й в угорських документах, приклади чого можна знайти у багатьох джерелах. Так, в грамоті 1613 року від Мік- лоша Естергазі про надання привілеїв кенезам села Канора записано, що «..Лаврентію Пироговичу та Івану Плетяку... даємо і залишаємо шолтиство, або, по-іншому кенезство.» («...Laurentis Perohovich et Ioanni Pletiak.sculteciam sive kenesiatum dedimus et concessimus...») [ДАЗО, ф. 151, оп. 25, спр. 41, арк. 2]. Допускаємо, що угорська шляхта комітату Береґ просто вважала слово «scultetus» латинським відповідником терміну «кенез». Так, у вже згаданій грамоті Жу- жанни Лорантфі 1659 року, в угорськомовному тексті документу використовується термін «kenezseg». В той же час, у написаній латиною інформації про відправника зазначено: «Лорантфі Жужанна, вдова князя Трансильванії Дєрдя Ракоці, передає сім'ї Пирогови- чів привілей на шолтиство» («Lorantfi Susanna, Georgii Rakoczy Principis Transylvaniae Vidua, Familiae Pirohovicz Scultetorum Imunitates contulit») [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 27, арк. 1].

Незважаючи на таке часте уподібнення понять «шолтис» і «кенез» в документації Березького комі- тату зокрема та Центральної Європи загалом, окремі з письмових джерел чітко розмежовують ці два терміни. Так, в урбарії 1554 р. разом з Чинадієвською (Сентміклоською) домінією були описані й поселення Земплинського комітату (Стропков, Турани- над-Ондавою, Маковиця, Мразівці і т. д.). Якщо серед списків жителів останніх очільниками громад записувались саме «шолтиси» («scultetus»), то в списках мешканців сіл, належних до Чинадієва, використовувався термін «кенез» («kenesius») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 045. - No. 036., с. 4-112]. Попри те, що як села Чинадіївської домінії, так і більша частина сіл Земплинського комітату були русинськими (що, до речі, зафіксовано і в самому урбарії), поняття в них використовувались різні. Це можна пояснити більшим впливом німецького права у комітатах Угорського Королівства, розташованих на території сучасної Словаччини. Загалом, незважаючи на таке чергування елементів волоського та німецького права в документах, термін «кенез» на території Березького комітату використовувався частіше. Тим не менш, в окремих латиномовних урбаріях та грамотах його замінником виступало слово «шолтис».

Попри те, що відомі нам на сьогодні грамоти про надання привілеїв кенезам стосуються, здебільшого, саме гірських поселень Березького комітату, численні урбарії ранньомодерного періоду з цієї території дають інформацію про більш обширну географію сіл, в яких існував інститут кенезства. До прикладу, розглянемо декілька документів цієї категорії з другої половини XVI - першої третини XVTIII століття.

В урбарії 1567 року зібрана інформація про 19 поселень Чинадіївської домінії. У першу чергу, там зафіксовані дані про імена й прізвища жителів, їхній соціальний статус, наявність або відсутність наділів В документах на позначення наділів використовувались латинсь-кі терміни «sessio», «porta» і «fundus» та угорські терміни «telek» і «helye». в цих людей та розмір данини, яку їм потрібно сплачувати. В якості містечка зазначене лише Чинадієво («oppidum Zenthmiklos») - всі інші поселення ідуть під назвою «possessione», якими, в основному, позначали села. Варто додати, що останні нараховували, в середньому, від п'яти до десяти сімей, тобто були доволі компактними. Основними категоріями населення у списках виступали «coloni integrae sessionis» («кріпаки з повним наділом»), «coloni mediae sessionis» («кріпаки з половиною наділу»), «inquilini domos habentes» («безземельні кріпаки з будинками») та «inquilini domos non habentes» («безземельні кріпаки без будинків»). Подібна структура загалом характерна для урбаріїв тогочасних угорських комітатів. Окремо, в списках або після них, давались відомості про місцевих священників, дяків, вільних людей, пусті наділи або будинки та кенезів. Останні згадуються серед списків жителів майже всіх населених пунктів домінії, окрім Чинадієва, Кольчина, Підгорян Зараз - район міста Мукачево. та Сваляви, де замість кенезів наявна інша офіційна посада - «judex». Даний латинський термін є дослівним відповідником угорського правового поняття «Ыго» («біров»), і перекладається на українську мову як «суддя», однак фактично має значення «очі- льник міської або сільської громади».

Отож, в описі села Бистриця зафіксовано, що «Gregorius Okos kenezius habet molendium cum fratre suo Ztanko...» («Кенез Григорій (Юрій) Окош тримає млин разом із своїм братом Станком.»). Тут же зазначено, що «.Duo kenezy praedicti de eorum officio keneziatus singuli singulos sex Agnellos in Ztronga¹⁹ ad festum Pentecostes Do: terrestri solvent» («Два вищезгадані кенезі із свого кенезського наділу платять кожен по шість ягнят в Струнку до Дня Святої Трійці») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 012., c. 13]. Списки інших сіл домінії (Голубина, Стройне, Дуси- но, Неліпино і т. д.) містять подібні дані про місцевих кенезів, які самі, з братами або з іншими кенезами володіли водяними млинами, сиділи на цілому кенез- ському наділі або його половині та сплачували податок домінії у вигляді шести ягнят з кожного.

Тим не менш, в документі траплялись й винятки. Зокрема, два брати-кенезі з села Поляна, які не мали млина, звільнялись від сплати данини ягнятами. В оригіналі, текстове пояснення виглядало як «Simon kenez cum fratre suo carnali Fezko. non habet molendium. Ex eoq non tenentur dare Agnellos instar aliorum kenezior. molendma habentium» («Кенез Симон із своїм кровним братом Фецком. не має млина. В силу цього він не зобов'язаний давати ягнят подібно до інших кенезів, котрі володіють млинами») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 012., с. 23]. Виглядає так, ніби данина кенеза була прямо пов'язана з володінням млином, а сам кенез тут виступав як господар, котрий повинен постачати домінії ягнят. Тим не менш, дана версія не підтверджується наступними документами.

Подібні, і навіть більш детальні відомості дає нам урбарій Чинадіївської (Сентміклоської) домінії 1570 року. Зокрема, в документі зберігається той самий поділ по населених пунктах на біровів та кенезів, що й в попередньому описі 1567 року. Тим не менш, опису самих кенезів в урбарії 1570 року відводиться більше тексту. Починається він із заголовку «Sequuntur Kenezy in pertinentys S-Nicolaj existen. quorum proventus iste est.» («Наступні кенезі, які належать Сентміклошу, мають такий дохід.») і продовжується перерахунком пунктів «Molendina habentes Kenezy, inde nihil soluunt. Fenetum de bonis Sua Mattis potius pro se occupant defalcant, et congregant. Singulus colonus tenetur suo Kenezio per annum uno die metere. Uno die falcare. Ad festa nativitatis, similiter ad festa paschae singulus colonus Kenezio suo per Unum panem dant.» («Кенезі, які мають млини, нічого не платять. .. Кожен кріпак повинен один день в році жати і один день в році косити для свого кенеза. На Різдво, як і на Пасху, кожен кріпак повинен давати своєму кенезу по одній хлібині.») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 014., с. 11]. Перший пункт вступає в конфлікт з даними урбарія 1567 року, де за володіння млинами кенезам, якраз, й доводилось виплачувати податок. Його доповнює подальший текст документа, де говориться про те, що «Primum Kenezy integrum Keneziatum possidentes, singulis annis /solvere/ (перекреслено) dare tenentur per oves duodecim» («Передусім, ті кенезі, які мають повний кенезський наділ, повинні кожен рік /сплачувати/ (перекреслено) давати дванадцять овець») HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 014., с. 11). Тобто, кенез мав оплачувати не млин, а ту ділянку землі, якою він володів. Однак, протиріччя в наданій інформації залишаються, оскільки урба- рій 1567 року давав чітку вказівку про сплату податку 12 ягнятами («agnellos»), а не вівцями. Важко сказати, чи було це звичайне нехтування автором пізнішого опису словами, чи, що менш ймовірно, за 3 роки податок змінився. На нашу думку, логічнішим виглядає варіант із сплатою данини ягнятами. Доказом цьому слугує сам факт відправлення даної десятини перед Днем Святої Трійці, коли вівці вирушали на пасовища, а ягнята потрохи підростали.

Окрім списку доходів кенезів, в документі 1570 року ми зустрічаємо й фрагмент під назвою «Possessiones seu villae Kenezios habentes, singulis annis Domino terrestri solvere ordinarie tenentur ut sequitur» («Володіння або поселення, які мають кене- зів, повинні щорічно сплачувати земельному пану в поданому нижче порядку») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 014., с. 12]. Відповідно до цього списку, виплати кенезів - власників повних наділів - обмежувались вже згаданими дванадцятьма ягнятами. Натомість, виплати кріпаків домінії - як від однієї сім'ї, так і загальносільські - були набагато більш обширними і включали в себе десятину овочами, свинями, вівцями, коровами, козулями, овечим сиром, хутром білок або лисиць; сплату військового податку («воєнщину») та ін. Тобто, як бачимо, кенезі знаходились в явно більш привілейованому становищі. Інші ж пункти дають нову інформацію про відробітки селян кенезам, на які випадало два дні в році та подарунки до свят у вигляді хлібин.

В наступному за часом короткому описі Чинадіїв- ської (Сентміклоської) домінії 1604 року під заголовком «Summarius Extractus» (що можна приблизно перекласти, як «загальний витяг» або «загальна довідка»), виконаному Сепешською королівською палатою, основна увага авторів документу звернута на інформацію числового характеру про землі належних до маєтку поселенців. Відповідно, даний опис менш детальний в плані конкретних імен та текстової інформації, ніж урбарії 1567 та 1570 років. На першій сторінці документу зазначені імена двох основних землевласників домінії - угорських шляхтичів («Domini») Пала Нярі та Ференца Телеґді. Далі, по всіх поселеннях домінії зафіксовані дані про кількість повних кенезських наділів («kenesialis sessio integra»), половину кенезського наділу («kenesialis sessio media»), кріпаків з повним наділом («coloni integra sessionis»), кріпаків з половиною наділу («coloni media sessionis»), безземельних кріпаків («inquilinis») та пусті наділи кріпаків / пусті будинки безземельних кріпаків («deserta coloni sessionis / deserta domus inquilinis»). В кінці, вся інформація про земельні наділи підсумовувалась, відповідно до чого вираховувався очікуваний дохід власників домінії. Згідно з нею, всього в домінії було 6 кенезів з повним наділом та 16 кенезів з половиною наділу, які мали щорічно виплачувати шляхтичам Палу Нярі та Ференцу Телеґді 168 ягнят («A kenesys tam inclyti quam mediu sessionibus, dantur per Annum in toto Agni № 168...») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 048. - No. 058., с. 6-7]. Таким чином, даний фрагмент підтверджує дані урбарію 1567 року про сплату кенезами данини ягнятами та не зовсім коректного використання слова «oves» в описі 1570 року. В той же час він спростовує інформацію документу 1567 року про кенезські виплати, пов'язані з володінням млином.

На останній сторінці «Summarius Extractus» надана примітка про «...обширні гірські території домінії біля кордону з Польщею.», від яких, за словами авторів, нема ніякого доходу через постійний рух русинів, котрі там живуть [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 048. - No. 058., с. 8]. Можливо, мова йшла в цілому про гірські поселення, бо незважаючи на те, що в документі записані данини кенезів та кріпаків сіл Воловець, Нижні Ворота, Верхні Ворота й Верб'яж, вони носить радше затверджувальний, а не реальний характер. До того, ж, вже згадані висновки комісії Сепешської королівської палати 1570 року дають нам уявлення про напівкочовий стиль життя тодішніх горян, котрі після закінчення вільних від сплати данин років, переселялись на інші місця. Відкритим залишається питання про те, чи ніс якусь відповідальність за подібні втечі селян кенез.

Згідно з даними вже згаданих урбаріїв та грамот про привілеї, в одному поселенні часто знаходилось по декілька кенезів, більшість з яких становили родичі по чоловічій лінії. Їх кількість поступово збільшувалась, на що впливала можливість передачі статусу кенезства по спадковій лінії. Так, в урбарії Чинадіїв- ської (Сентміклоської) домінії 1673 в селі Поляна було 16 кенезів - представників однієї сімейної гілки, яка носила прізвище «Куцкір» [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 019., с. 115-116]. Серед вказаних кенезів було двоє людей з іменами «Федір» та «Петро», що вже свідчить або про наявність на кенезських наділах, як мінімум, двох поколінь кенезів, або про присутність серед них братів другого чи третього роду. Хоча, й така кількість не була максимально можливою. Варто додати, що в Поляні рід Куцкірів залишався кенезським ще й в 1704 році [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 019. - No. 015., с. 23].

Тим не менш, існування в селі абсолютно чужих один одному кенезів, на зразок Бабки і Пешковича з Гукливого, теж не було рідкістю. Відповідно, питання з'ясування їх функцій в одному поселенні стає доволі складною справою, особливо враховуючи хрестоматійне визначення кенеза як «очільника громади». До прикладу, в урбарії Чинадіївської домінії 1673 року у списках жителів села Голубине ми зустрічаємо аж 38 кенезів, серед яких є представники шести різних родів [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 019., с. 120121].

Частково, відповідь на питання про декількох кенезів дають урбарії та короткі описи доміній XVII століття. Зокрема, саме в них ми зустрічаємо нове уточнення щодо терміну «кенез», відсутнє у вже згаданих документах більш ранніх періодів. Передусім, це термін «feo kenez», яким розпочинаються всі списки сільських жителів, і котрий можна приблизно перекласти як «старший кенез» [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 025., с. 3]. Даний факт дозволяє говорити нам про те, що в поселеннях могло існувати по декілька кенезів, однак лише один із них, по суті, виконував функції очільника громади. Додатковим підтвердженням цьому виступає «Summarius Extractus» Мукачівської домінії 1688 року, у якому в колонці таблиці під заголовком «Specificatio Nominum» (приблизний переклад - "найменування спеціальностей") подається пункт з назвою «Kenizek» («кенези»), під яким виділено три підпункти - «Fo Keniz» («старший кенез»), «Marhaval szolgalot Keniz» («кенез, який служить худобою») та «Gyalogh szolgalo Keniz» («кенез, який служить ногами (пішки)») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 019. - No. 006., с. 14]. З цієї ж таблиці ми дізнаємось, що в 1688 р. у Мукачівській домінії був 141 старший кенез, 88 «кенезів з худобою» та 46 «піших кенезів». Відповідно, можемо констатувати той факт, що збільшення кількості кенезів призвело до їх спеціалізації всередині кенезського колективу. Ймовірно, що зазначені старші кенези очолювали поселення, кенези з худобою сплачували данину продуктами тваринництва, а «піші кенезі» виконували певні доручення, пов'язані з подоланням далеких відстаней. Що характерно, загальною тенденцією на території доміній, виступає скорочення кількості поголів'я худоби у кенезів. Особливо, це стосується передгірських сіл, де в кенезських господарствах майже не було овець, а основний пріоритет нада- вася свиням та коровам [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 019., с. 10-168].

Певне співставлення щодо розподілу функцій в одному колективі можна провести із поселеннями Березького комітату, у яких не було кенезів. Зокрема, в 1613 році у Барбовському, Лучківському та, частково, Кайданівському округах Мукачівської домінії дана інституція була відсутня. Натомість, там існувала посада вищого бірова («feo biro») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 025., с. 75]. Стаття Акоша Сендреї «A kozigazgatas nepi szervei», в якій розглядались середньовічні та раньомодерні посади угорського місцевого самоврядування, дозволяє провести нам своєрідну аналогію між «старшими кенезами» та «старшими біровами» в плані наявності допоміжних ланок для даних правових інститутів. Зокрема, за даними дослідника, окрім старших біровів в Угорщині існували ще й «kisbirok» (чи «futos birok») - «менші бірови», або, як їх називали на теренах сучасного Закарпаття, «бубнаші». Основною функцією цих людей було сповіщення громади про збори або донесення до жителів населеного пункту певної інформації [Szendrey, 1929, c. 92-93]. Власне, представника даної посади ми зустрічаємо на сторінках урбарія Мукачівської домінії 1673 року серед жителів Чинадієва [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 019., с. 9] Окрім «менших біровів», Сендреї ще виділив у своїй публікації такі посади як «koromWro», «pornyeWro», «pipabira», «szitokbira», «szemetbira», «revbira», «koldusbfro». Корінь «Ыга» в усіх цих термінах скоріше мав значення «відповідальний за», ніж «суддя», адже кожен із вищезгаданих людей виконував різні функції: слідкував за пожежною безпекою, чистотою, вуличними жебраками і т.п. Як бачимо, подібна ситуація могла бути й серед кенезів, кожен з яких, окрім старшого, міг вирішувати різні проблеми, не пов'язані напряму з управлінням громадою.

Складним питанням виступає наявність певних критеріїв, за допомогою яких можна було б визначати, чому в одних селах комітату села очолювали біро- ви, а у інших - кенези. Якщо взяти за основу географічне пояснення, то ми б могли припустити, що біро- ви концентрувались в рівнинних селах, у той час як кенезі головували в передгірських та гірських поселеннях. Тим не менш, дана гіпотеза не пояснює, чому нерівнинні населені пункти, на зразок Чинадієва, Кольчина або Підгорян мали біровства [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 012., с. 2-10]. Окрім того, витіснення поняття «кенез» із низовини та його консервування в гірських селах більш характерне для Марамороського комітату XVI - XVII століть. Документи ж того самого періоду із території комітата Береґ дають нам дещо більш складну та розмиту картину. Розміри поселень теж не можуть виступати серйозним критерієм, оскільки навіть попри відсутність кенезів у містечках, бірови головували і в невеликих поселеннях, на зразок Берегуйфалу [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 018., с. 131].

Іншою відповіддю на питання міг би слугувати етнічний поділ громад, який міг бути причиною укорінення тих або інших правових систем. Тим не менш, провести чітку етнічну межу між селами доволі складно, оскільки в урбаріях імена угорців та русинів часто записувались на угорський лад, а значна частина місцевих русинських прізвищ мала угорське походження. Такого роду проблема особливо характерна для сіл низовини, де представники обидвох народів часто були сусідами. Відносно достовірним маркером розмежування між громадами виступає поділ конфесійний, який корелювався з етнічною складовою. Відповідно, без врахування певних винятків, угорці належали до римо-католицького або протестантського віросповідання, в той час як русини відносились до східного християнського обряду (православ'я та, пізніше, греко-католицизм). Ідентифікувати ту або іншу громаду в урбаріях можна за допомогою виявлення в списках жителів сіл духовних осіб. Оскільки, православні та греко-католицькі священики XVI - XVII століть були, на відміну від римо-католицьких пасторів, залежними людьми, то вони мусили сплачувати певну данину шляхтичам, яка, разом з їх іменами, фіксувалась в описах. Тим не менш, власники сіл звертали увагу на духовний статус священників, а тому виділяли їх в списках окремо, записуючи як «battyko» (інші варіанти - «battiko», «bagyko» Записане на угорський лад слово «батько».) або «presbiter rutenus» [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 014., с. 4] [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 012., с. 8]. Коли ми говоримо про села, в яких проживало більше десяти сімей, то тут наявність «батька» майже завжди свідчила про те, що село населене русинами. Відповідно, якщо ми візьмемо за основу урбарії Мукачівської та Чинадіївської (Сент- міклоської) доміній, то згідно з їх даними, ніякої різниці між етнічним складом села та наявністю або відсутністю кенезів в громаді не було. До прикладу, в русинських селах, на зразок Великих Лучок, Горонди або Підгорян, очільником громади виступав біров (лат. «judex»), хоча там і проживав священник східного обряду [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 028., с. 182].

Треба додати, що інколи посади «батька» та «кене- за» перетинались. Так, в селі Завидово місцевий православний священник був не лише духовним лицем, а ще й головним кенезем («Feo kenez Pap Laszlo s ugian Battyko is...») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 028., с. 77]. Тим не менш, виплати для нього залишались тільки кенезськими. Серед них, одне хутро куниці, 3 форінти військового податку, 3 форінти «стрункових грошей» та 6 головок овечого сиру. Схожий випадок стався у Дюровцях (в урбарії - «Papp Georgy falwa»), де місцевий священник був ще й старшим кенезом, в названому на його честь селі [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 028., с. 95].

Ще одним критерієм, за яким можна було б розподілити села Березького комітату за кенезствами та біровствами - це час появи поселення. До прикладу, серед описаних населених пунктів Мукачівської до- мінії 1613 року в цьому плані можна виокремити два села - Nagy Ivany (Великі Іванівці) та Kis Ivany (Малі Іванівці) [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 028., с. 77]. З часом, ці два поселення об'єднались в одне село - Іванівці. Тим не менш, обидва населені пункти досить сильно відрізнялись за віком. Якщо перша письмова згадка про Ivanyi (тобто, Nagy Ivany), згідно з даними Жольта Шебештьийна [Sebestyen, 2020, с. 176 ] відноситься до 1333 року, то записи про Kis Ivany були вперше зафіксовані лише в 1599 році. Така різниця могла бути важливою через те, що у Великих Іванівцях очільником громади в 1613 році записали старшого бірова («feo biro»), то в Малих Іванівцях - старшого кенеза («feo kenez») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 025., с. 84-85]. Щоправда, в подальших описах у обидвох селах фіксуються лише кенезі. Варто додати, що дана гіпотеза також не зовсім підтверджується, оскільки в селі Нижні Ворота, перша згадка про яке датується 1263 роком, очільниками громади виступали кенезі [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 012., с. 25].

Компромісним варіантом виступає визнання впливу кожного з вищевказаних факторів. Очевидним фактом є те, що поняття «біров» могло з'явитись на території комітату лише під впливом угорських правових традицій, у той час як термін «кенез» зміг проникнути в регіон тільки разом з носіями волоського права. Відповідно, більш ранні рівнинні поселення, які розташовувались недалеко від міст на зразок Му- качева, Берегова, Варів та угорських сіл, навіть будучи етнічно русинськими, набували елементів правової системи Угорського Королівства. В той же час, більш пізні (за окремими винятками) гірські та передгірські поселення зазнали значного впливу елементів волоського права як завдяки самій «волоській колонізації», так і за посередництвом переселенців з Руського воєводства, котрі теж потрапили в орбіту східноромансь- ких звичаєвих впливів. Враховуючи невеликі розміри тодішніх поселень та мобільність місцевого населення, постійні оновлення складу жителів сіл були звичною ситуацією.

Повертаючись до теми данин кенезів: можна сказати, що десятини XVII століття дещо відрізнялись від вже згаданих виплат XVI століття Так, в урбарії 1625 року при описі належного Мукачівському замку Крайнянського округу подається довідка про податки старших кенезів. Згідно з нею, кожен старший кенез мав відправляти власникам Мукачівської домінії протягом року одне хутро куниці або лисиці, одного або декількох яструбів, одного або декількох рябчиків, кілька головок сиру, ягнят та сплачувати форинтами військовий податок В угорськомовних документах даний податок фігурував під назвою «hadkozas»; у латиномовних джерелах записувався як варіант «militaria pecunia», так і пряма транскрипція українського слова «воєнщина» («woensczyna»). й т.зв. нову данину під назвою «Ztronga penz» Дослівно з угорської - «стрункові гроші». [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 018. - No. 028., с. 70]. Остання, ймовірно, була своєрідним етапом переходу від натуральних кенезських виплат до грошових. Цю гіпотезу підтверджують дані опису сіл Руське, Малі Іванівці та Бобовище 1663 року, де серед обов'язків кенезів був зазначений пункт про виплату куницями, з припискою, що замість одного хутра можна дати 4 форинти («Adajok az kenez fizet 1 nyest vagj fl. 4...») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 031. - No. 002., с. 3].

В той же час, у короткому описі повинностей жителів Чинадієвської домінії зафіксовано, що «Karacson napiara minden kenezsegtffl tartoznak egy egy nestell, avagy Roka boned» («На Різдво кожний кенезський наділ повинен дати по одній куниці або по одній лисиці») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 017., с. 2]. Однак, тенденція переходу на грошові виплати стає помітна й тут, що добре видно за урбарієм домі- нії 1673 року. Так, кожен із власників половини ке- незського наділу із села Бистриця мав заплатити по 10 форинтів. В тому ж документі зазначено, що би- стрицькі кенези не повинні давати домінії ніяких лисиць та рябчиків («Fel kenezseget birja pedig mindjak fizetnek attol f. 10. Roka borek es csaszar madaret nem fizetnek...» [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 019., с. 12]. А кенезі села Латірка з повним наділом повинні були виплатити за рік 20 форинтів та 50 де- нарів і дати одну лисицю й чотирьох рябчиків. Щоправда, біля пункту про натуральну данину одразу ж було дано її ціну в форинтах (лисиця - 4 форинти, чотири рябчики - 2 форинти), що явно свідчить про можливість оплати дичини грошима («Kenezek adoja egy egesz hellytol adnak Annuatim husz forintot eotven penzt id eszt - f. 20,,50. Roka boret negy forintot id eszt - f. 4. Negy csaszar madarek kett forintot id eszt - f. 2») [HU MNL OL E 156 - a. - Fasc. 053. - No. 019., с. 157]. Варто зазначити, що окрім вже згаданої різниці між власниками цілого кенезського наділу та його половини (в другій половині XVII століття зявляються ще й кенези з четвертою частиною ділянки), існувала різниця й між сплатою податків кенезів різних сіл, що видно по наданих нами фрагментах.