Історична легітимація як напрям діяльності національно-культурних товариств (на матеріалах великих міст Південно-Східної України)

Продовжує використовуватися й популярний у радянський час концепт «братської дружби народів». Спираючись на нього, деякі організації прямо виголошують таке завдання, як «пропаганда ідеалів братерства та толерантності серед представників різних націй та релігійних конфесій. Утім, можна помітити й дещо інші акценти. Наприклад, на сайті Об'єднаної діаспори азербайджанців України зазначається, що метою організації є не лише «захист законних, соціальних, національних, культурних ... та інших спільних інтересів своїх членів», а й «сприяння налагодженню співробітництва української та азербайджанської громади» (Ob'edinennaa diaspora azerbajdzancev Ukrainy). Тобто маємо певний зсув від «вічної дружби» до «налагодження взаємовигідного співробітництва».

На сайтах НКТ помітне місце відведено інформації про історичні події, меморіальні заходи, видатних історичних діячів своєї етнічної групи. Як зазначає С. Коч, «особливу форму самопрезентації становлять дії групи, які спрямовані на популяризацію своєї історії» (Koc 2014: 54). Передусім ідеться про «свій» внесок у розвиток міста, регіону. Це можна легко віднайти, якщо проаналізувати інформацію про організацію виставок, публікацію відповідних видань і здійснення меморіальних акцій. Наведемо уривки з розмови, яка супроводжує короткометражний відеофільм «Греція та Одеса. Подорож у часі» (Grecia ta Odesa 2020), який став результатом творчої співпраці між Грецьким Фондом Культури і Департаментом міжнародного співробітництва та маркетингу Одеської міської ради: «До еллінів ніхто таких міст не будував тут. .Ці краї в ті часи годували хлібом усю Грецію. ... Коли заснували Одесу - вільне місто., греки повернулися сюди. Першим бургомістром був грек. Греком був і найвідоміший міський голова Григорій Маразлі. ... Однією з перших церков була грецька. . Славні мореплавці та віртуози торгівлі допомогли цьому гарному місту стати одним з найбільших портів в Європі. ... Комерсанти, кондитери, художники. для багатьох греків Одеса стала другою батьківщиною. . Таємне товариство., що організувало грецьку революцію... Саме тут кувалася незалежність нашої країни. . Земля твоїх предків». Вочевидь, подібні сюжети стають основою публічних лекцій на подібні теми. Наприклад, 25 лютого 2021 року голова громадської організації «Греки Одеси» Є. Кузьмінська-Поліхроніді прочитала лекцію «греки-першопоселенці і перше 30-річчя Одеси». Ці заходи стали результатом реалізації такого завдання як «популяризація грецької присутності в регіоні» (Greceskij fond kuL'tury - Odessa).

Про свою роль у заснуванні Одеси пишуть і вірмени. На сайті Одеської вірменської громади йдеться про те, що вірмени живуть на території Одеської області вже багато століть, а тридцять вірменських родин переселилися до Одеси практично одразу після заснування міста. Тут же зазначено, що ця коротка історична довідка базується на історичному начерку вірменської громади, який написав Л. Калустьян і який вийшов друком ще 1999 року (Odesskaa armanskaa obsina).

Звісно, написання історичного твору вимагає більших інтелектуальних зусиль, ніж встановлення меморіальної дошки, втім, складно сказати, що має більше значення для гуртування певної спільноти в конкретний проміжок часу. Тож часто такі події, як відкриття пам'ятника чи встановлення меморіальної дошки не лише зазначені на сайтах НКТ, а й супроводжуються певними коментарями, які претендують на інтерпретацію історії з відповідної етнічної позиції.



Як зазначила С. Коч,

Традиційні етнічні групи регіону усвідомлюють себе як «первобудівники», їхня господарська стратегія проявляється у ототожненні історії своєї групи та історії краю. Демонстрація успішності та впливовості етнічної групи в історичній ретроспективі є аргументом на користь її соціальної дієздатності сьогодні. ...проєкція сьогодення в минуле, що дозволяє сучасності знаходити основу легітимності в «пережитому». (Koc 2014: 54)

До речі, на сайтах іноді фіксується традиційна присутність у місті саме організованої громади. Зокрема на сайті Одеської вірменської громади зазначено, що першу громаду було створено ще 1915 року, а 1988 року її було відроджено. Також зазначається, що з 2001 р. до сьогодні чисельність вірмен в Одеській області збільшилася від 7,5 тисяч до 40 тисяч (Odesskaa armanskaa obsina). Вочевидь, ці дати й цифри мають засвідчити значення громади для регіону, її силу та укоріненість. Схожу інформацію бачимо і в спеціальних виданнях. Певною мірою показовим є такий загальний погляд на історію єврейської громади Харкова:

Ось вже більше двох століть нараховує історія харківського єврейства. Злети й падіння громади, життя «за смугою осілості» й неймовірний злет в дореволюційні роки, зміна єврейських еліт й демографічний бум в міжвоєнні радянські десятиліття. Холокост, «п'ята графа» й «залізна завіса», алія й еміграція. А разом з нею й відродження єврейства в 1990-ті роки - лише швидкий контур цих двох століть. За ним стоїть життя всього народу й окремі людські долі. Вони також невіддільні від загальної історії міста. На відміну від багатьох інших міст, харківські євреї ніколи не були замкнені в межах своєї громади й широко інтегрувалися в різноманітне життя міста, даючи Харкову й світу великі імена своїх одноплемінників. (Kotlar 2011: 6)

Якщо проаналізувати в цілому згадані на сайтах НКТ та у відповідних виданнях історичні події та деякі меморіальні заходи, то в цілому можна погодитися з схемою, яку запропонував С. Румянцев. Він визначив декілька метафор, які дозволяють виявити точки смислового та емоційного напруження, коли йдеться про національну історію («пристрасті» щодо етногенезу, імперії, ідентичності) (Rumancev 2015: 120). Щодо першого варіанта «пристрастей», то маються на увазі міркування про давність певного етносу й перипетії відповідного «етногенезу». Глибокі історичні корені стають аргументом на користь того, що народ має величну історію й гідний поваги вже за віком. Як зазначив П. Нора, «Що більш величним було походження, то більше воно звеличувало нас. Бо ми вихваляємо себе, вихваляючи минуле» (Nora 1999: 35). Тож на цій давнині наголошують і «старі», і «нові» етнічні спільноти. Наприклад, на сайті

Одеської вірменської громади знаходимо згадку про святкування 11 серпня Дня національної ідентичності Вірменії (Навасард) (Den' nacional'noj identicnosti 2020). Це свято було встановлене парламентом Вірменії як державне в 2009 році. В його основі - історія легендарного засновника першої вірменської династії (йдеться про 2492 рік до н.е., коли вірменське військо перемогло вавилонян). Своєю чергою на сайті Дніпровського корейського товариства «Асадаль» читаємо таке:

Ми звикли вивчати історію проєвропейської орієнтації, де Еллада - колиска європейської культури, Європа з її Просвітництвом - основа нинішньої світової цивілізації.Але якщо ми подивимося, що місто Пхеньян було засноване, за деякими хроніками, 2 334 року до нашої ери, то історія цивілізації виглядає дещо по-іншому. (Globa 2015)

Так само про глибокі корені йдеться тоді, коли торкаються сюжету про появу відповідного етносу на території України. До речі, в цьому випадку почасти згадують і про «спільну долю» з українцями (тобто відбувається не протиставлення, а поєднання з титульною нацією). Зокрема, на сайті Федерації грецьких товариств України зазначається, що «елліни принесли на праукраїнську землю елементи класичної цивілізації, свою культуру, мову, християнство... Століттями вихідці із Греції пліч-о- пліч з іншими народами обороняли православ'я, розвивали культуру та науку, економіку і торгівлю, боролися із спільним ворогом» (Federacia grec'kih tovaristv UkraYni). Так само давній зв'язок з українськими землями прагнуть репрезентувати на сайті Ради німців України. Зокрема, зазначається, що «.понад 2 200 років долі німців пов'язані з українською землею. Цей довгий і драматичний шлях розпочався в III- I століттях до нашої ери, коли германське племінне об'єднання бастарнів розселилося на території від пониззя Дунаю та поміж Дніпром і Дністром. На рубежі II-III століть нашої ери на українських землях з'явилося германське плем'я готів. Вони створили тут одне із перших германських державних об'єднань під назвою “Готське королівство”.» (Istoricna spravka (2022).Схожий приклад знаходимо на сторінці єврейської громади Дніпропетровська (на сайті Федерації єврейських громад України), де міститься така інформація: «Історія єврейської громади Дніпропетровська-Катеринослава щільно пов'язана з історією розселення євреїв в нашій країні. Перша згадка про євреїв, які мешкають на території сучасної української держави, стосується І ст. до н.е. Виникнення великих єврейських громад пов'язано з перемогами князя Святослава над хозарами в 965 році. Коли частину полонених євреїв поселили в Києві» (Istoria evrejskoj obsiny g. Dnepr).

Схожі сюжети можна побачити і в спеціальних виданнях, авторами яких є активісти НКТ чи ті, які працюють на їхнє замовлення:

Масове переселення вірмен розпочалося з Х століття після прийняття християнства Київською Руссю. ... Під час правління Володимира Мономаха в Києві з'явився цілий вірменський квартал. ... Вірмени брали дієву участь в економічному та політичному житті давньоруської столиці. (Kocaran 2013: 8)

Звісно, обов'язковим складником сайтів деяких громад і НКТ є окремі розділи, які присвячені національним трагедіям та міжетнічним конфліктам. Частина таких згадок може бути класифікована як «пристрасті щодо імперії». Йдеться як про Російську імперію, так і про радянський період. На сході Європи сьогодні відбувається те, що П. Нора влучно назвав «деколонізацією» пам'яті (Nora 2002). Тож не дивно, що згадуються конфлікти, асиміляція, пригнічення тощо. Не напряму, але йдеться й про «історичних», «споконвічних» ворогів. Культивування історичних образ як таке не відбувається, але нагадування про трагедії є доволі регулярним. Звісно, для різних народів це різні події та обставини. При цьому знов-таки впадає в око намагання солідаризуватися, а не конфронтувати з титульною нацією (відповідно небажані епізоди перебувають у «зоні замовчування»).

Своєю чергою, на інтернет-ресурсах єврейської громади міститься передусім інформація про антисемітизм та Голокост (часто в широкому історичному контексті). При цьому, як зазначається на сайті Харківського музею Голокосту:

Голокост - це не єврейська проблема, так само, як депортації - це не проблема депортованих народів, голодомор - не проблема українців - це жахливі приклади геноциду, приклад того, до чого може призвести нетерпимість. (Har'kovskij muzej Holokosta)

Показовими є факти об'єднання етнічних груп навколо спільних трагедій, що, вочевидь, надає більшої сили їхній боротьбі за відновлення історичної справедливості. Наприклад, безпосередньо дослідженням історії Другої світової війни, Голокосту та геноциду ромів в Україні займається значна кількість організацій, серед яких доволі впливовими є Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» (UkraYns'kij institut vivcenna GoLokostu «Tkuma») та Український центр вивчення історії Голокосту (UkraYns'kij centr vivcenna istoriY GoLokostu). Цікавими є факти об'єднання етнічних груп під час організації певних акцій. Наприклад, грецька громада Одеси часто виступає в союзі з гагаузькою та болгарською (діє чинник спільної балканської історії), так само об'єднуються грецька та вірменська діаспори, коли йдеться про вимоги визнати геноцидом масові вбивства християн в Османській імперії в 1915 -- 1923 роках (Koc 2014: 62).

Часто на сайтах різноманітних НКТ можна побачити інформацію про репресії за імперської та радянської доби. Наприклад, на сайті Ради німців України є окремий розділ, де представлені документальні проєкти, підготовлені до 80-річчя депортації німців з України, як зазначається на сайті «заради збереження пам'яті» (Deportacia 2021). Загалом відзначається, що під час Першої та Другої світових воєн політика царського та радянського урядів відповідно призвела до масових репресій проти німецького населення:

У роки Другої світової війни понад 450 тисяч німців України були депортовані у східні райони СРСР. Кожен третій із них помер від голоду, хвороб і непосильної каторжної роботи під час депортації, в робочих колонах НКВС і на спецпоселеннях. (Istorycna spravka)

На сайтах польських НКТ досить часто можна побачити інформацію про репресії проти поляків у період 1930-х років та про знищення польських військовополонених протягом 1939-1940 років. Здебільшого це новини про меморіальні акції, виставки, презентації нових видань. Наприклад, 24 жовтня 2020 року у приміщенні Кам'янсько-Дніпровського міського історико-археологічного музею відбулася презентація видання «Польська сторінка Великого терору: репресії на території Кам'янсько-Дніпровського району» (Prezentacia 2022), про так звану «Польську операцію» НКВС 1937-1938 років у Запорізькій області. 22 січня 2022 р. в приміщенні Запорізького обласного краєзнавчого музею відбулася презентація іншого видання - «Запорізький табір НКВС для польських військовополонених: функціонування та повсякденність (1939-1940)». Ця книга є першим випуском започаткованої серії видань Спілки поляків Запоріжжя «Полонія» - «Stepowa PoLonia», покликаної висвітлювати сторінки історії та етнографії поляків степового регіону України (Prezentacia 2020). До речі, автори видання - вчитель історії Л. Олененко та випускниця гімназії Д. Черненко. В основу цієї книги була покладена науково-дослідницька праця, яка була представлена ученицею на конкурс Малої академії наук України.

З попередніми сюжетами пов'язані й «пристрасті щодо ідентичності». Йдеться про стурбованість активістів НКТ щодо «розмивання» ідентичності своєї етнічної групи. Як результат постає намагання відродити «споконвічні традиції», повернутися «до коренів» і на цій основі утвердити «справжню / істинну», тобто гомогенну ідентичність.

Сучасні автори пишуть про те, що сьогодні є підстави говорити про неможливість гомогенної національної ідентичності (Artemenko 2014: 70). Цю тезу Е. Гобсбаум метафорично схарактеризував так:

Уявлення про одну єдину, виняткову і незмінну етнічну, культурну чи іншу ідентичності пов'язані з небезпечною оманою. Ментальні ідентичності людини - це не черевики, які ми можемо носити в один момент лише одну пару.Ми багатовимірні особи. (Hobsbawm 2005)

Утім, теза про національне відродження, що передбачає передусім плекання національної ідентичності, вельми поширена на сайтах НКТ. Наприклад, на сайті «Союзу поляків Запоріжжя» зазначено, що основна мета організації - «пробудження польськості» (Souz poLakov Zaporoz'a).

До речі, попри складні суспільно-політичні та соціокультурні потрясіння, 1990-ті роки часто представлені на сайтах НКТ як час організаційного зростання та свободи. Особливо це типово для етнічних громад, чисельність яких в Україні збільшувалася наприкінці ХХ-на початку ХХІ століть, насамперед азербайджанців, вірмен, грузинів та кримських татар1. Наголошується, що саме на сучасному етапі нарешті сталися «бажані зміни» та відповідно етнічні громади отримали можливість відроджувати й вільно розвивати свої національні традиції. Наприклад, на сторінці Єврейської громади м. Запоріжжя (сайт Карта «Євреї України») зазначається, що саме «зараз кожен єврей може вільно дотримуватися законів та звичаїв свого народу» (Evrejskaa obsina g. Zaporoz'e). У цьому випадку маємо певну ідеалізацію стародавніх звичаїв і традицій, які бачаться як основа ціннісних орієнтирів та засіб збереження нації. Велике значення при цьому має релігія. Отже, на сайтах НКТ інформація про релігійні свята та зустрічі зі священнослужителями є доволі частою.

Також на сайтах НКТ зазначається, що їхня діяльність сприяє налагодженню прямих контактів і взаємних обмінів між організаціями в Україні та на їхній історичній батьківщині (Greceskij fond kuL'tury - Odessa). Етнічні громади через свої НКТ часто наголошують на важливості підтримки міцних зв'язків з історичною батьківщиною (Liga azerbajdzancev Dnepropetrovsk). Тож загальний перелік «важливих дат» та «найвидатніших героїв» зазвичай єдиний для «діаспори» та «метрополії», що підживлюється отриманням підручників та різноманітної літератури з відповідних країн. Утім, можуть виникати й розбіжності. Навіть більше, намагання підкреслити значення «своєї» діаспорної групи потребує дещо іншого формату загальної національної історії, принаймні підвищеної уваги до історії конкретних територій, «історичних зв'язків» між територією розселення діаспорних груп та «метрополією» тощо. На цьому шляху можна легко дійти до конфліктогенних тверджень, коли, особливо в умовах Пограниччя, відбувається привласнення однією стороною спільного для таких територій культурного спадку. Йдеться про такі факти, коли легко, скажімо, визначається етнічна належність знаменитої людини лише за одним з батьків. Отже, не дивно, що відомий громадський діяч В. Н. Каразін називається греком або болгарином (залежно від того, представник якої сучасної спільноти про нього пише), попри те, що його мати була українкою. Втім, на офіційних сайтах НКТ ми не знайдемо таких суперечок, їх можна зафіксувати, лише зіставляючи інформацію.

Розмірковуючи щодо «героїв національної історії», слід зазначити, що в загальноукраїнському наративі, який передусім віддзеркалено в шкільних підручниках, насправді згадано дуже мало тих імен, якими пишаються національні меншини України. Про підручники з історії України для школи крізь призму імагології див.: Posokhov 2020. Виникає ситуація, коли «шкільна історія» і та історія, яку презентують у національних школах чи під час меморіальних заходів НКТ, мають небагато спільного. Основна причина цього - акцент у підручниках на політичній історії титульної нації та ідеологічний підхід до інтерпретацій, який не передбачає відмінностей в оцінках складних історичних феноменів, наявність «різних правд» (бо вважається, що це зашкодить формуванню національної ідентичності).

На сьогодні вже висловлені застереження щодо повсюдного використання терміна «ідентичність». Як зазначають Р. Брубейкер та Ф. Купер, «соціальні та гуманітарні науки здалися на милість слова «ідентичність», що має інтелектуальні та політичні наслідки і через що необхідно знайти більш вдалу дослідницьку альтернативу» (Brubejker, Kuper 2002). Вони стверджують, що «ідентичність» може означати або занадто багато (якщо термін вживати в його «сильному» значенні), або дуже мало (у «слабкому» значенні), або зовсім нічого (через невизначеність поняття). Вочевидь, на сайтах НКТ «ідентичність» намагаються використати в першому варіанті, наголошуючи на особливій ролі національної ідентичності як чогось вельми конкретного, що істотно відрізняє її носіїв від інших. Отже, по суті, відкидаються твердження про існування множинних ідентичностей («multiple identities»), нашарованих (багаторівневих) ідентичностей, різних форм гібридної ідентичності. Про гібридні, складні ідентичності населення України вже неодноразово писали й зарубіжні дослідники: Kuzio 2000; Wilson 2002. Або ж, імовірно, такі форми розглядають як щось спотворене, що треба виправити. І постає перспектива «конфлікту ідентичностей», щоби забезпечити цю «чистоту». На думку Е. Гобсбаума, таке прагнення до «етнічного очищення» небезпечне й зовсім нереалістичне. Він зазначив, що «людей, які завжди постають перед вибором «або/або», політика веде чи може вести до геноциду» (Hobsbawm 2005: 50-51). На нашу думку, це шлях до дезінтеграції поліетнічного суспільства. Чи можливо запобігти цьому і як? Вочевидь, слід більше уваги звертати на ефективну взаємодію, творчі й особисті зв'язки представників різних етнічних спільнот. Що ж стосується академічних завдань, то вважаємо перспективними в такому контексті міркування про «позитивні» та «негативні» (BoL'sakov 2016); «включні» (домодерні й постмодерні) та «виключні» (національні) (Kohut 1999; Kravcenko 2004: 333-334) ідентичності. Як зазначають дослідники, носії першого типу здатні до інтеграції з домінуючою спільнотою, другого - ні. Вочевидь, це ставить питання про роль етнонаціональних стереотипів у певній культурі, причини їх виникнення та можливості подолання (але спочатку їх треба виявити).



Висновки

Проаналізований матеріал дозволяє стверджувати, що НКТ на сьогодні стали невід'ємним елементом громадянського суспільства в Україні. Водночас не треба ані перебільшувати, ані применшувати значення НКТ в суспільстві. Що стосується першого, то слід зважити на те, що в містах етнічні відмінності перестають бути такими чіткими, як раніше, чи такими як у місцях компактного проживання етнонаціональних спільнот. Відносна відкритість НКТ сприяє тому, що в організованих ними заходах беруть участь не лише члени цих організацій. Зв'язки між людьми в місті часто формальні, знеособлені, тобто не є усталеними, а байдужість визначає поведінку більшості. У деяких НКТ обмежена кількість активістів, а їхня діяльність подекуди має відверто імітаційний характер. З другого боку, треба мати на увазі, що малочисельність групи може компенсуватися її активністю, що зазвичай за НКТ стоять певні еліти, які мають ресурси й можливості для «етнічної мобілізації». Отже, протестний потенціал таких організацій неможна применшувати. Також слід враховувати, що офіційні НКТ, які зазвичай демонструють політичну й культурну лояльність, можуть «врівноважуватися» тими організаціями, які перебувають у тіні (не мають статусу юридичних осіб) й можуть об'єднувати радикально налаштованих осіб. В умовах пограниччя їх можуть використовувати й «зовнішні» гравці. Вочевидь, інституалізовані спільноти можуть послідовно висувати аргументованіші вимоги, але й водночасє більш публічними та прогнозованими щодо напрямів діяльності, вони піклуються про свій соціальний капітал, який передбачає як довіру своїх членів, так і держави. Водночас «офіційні» структури досить стримані в позиціонуванні поглядів на «чужих» і на певному етапі можуть поступитися більш радикальним активістам, які перебували на марґінесі. У цьому випадку слід зважити на думку Ю. Біденко про те, що роль громадянських інституцій для суспільств, які трансформуються, особливо на пограниччі, полягає в тому, щоб створювати специфічні форми комунікації, горизонтальні мережі співпраці, патерни щоденної або ургентно-протестної громадянської поведінки, які дозволять гарантувати безпеку суспільства, ненасильницький, діалогічний та соціально-орієнтований характер взаємодій між громадянами (Bidenko 2013: 204).

Діяльність етнонаціональних спільнот відбувається за загальновідомою схемою: збирання культурної спадщини - організаційна стадія - політична стадія (Див. про це: Hroch 1985; Magocsi 1991). Оскільки належність до зазначених спільнот не є автоматичною та назавжди визначеною, то можна говорити про те, що рівень претензій тієї чи тієї спільноти не лише «наслідується», а й формується. Збирання культурної спадщини стає першим необхідним кроком на шляху конструювання та укріплення національної ідентичності. На цьому етапі відбувається визначення того, що є «нашою» релігією, «нашими» традиціями, «нашими» героями, «нашими» моральними якостями. Тобто маємо протиставлення «ми» - «вони». На другому етапі виникають різноманітні інституції (товариства, музеї, просвітницькі центри тощо), які сприяють гуртуванню етнічних груп. На третьому етапі маємо вже сформовану систему мобілізаційних міфів для спільноти та організаційні структури, які претендують на її загальне представництво в межах держави, зокрема в органах влади. Це не означає абсолютну послідовність таких дій та форм, часто ми маємо їх переплетіння. Також можна говорити про періоди актуалізації тих чи тих завдань та ролі в цьому певних акторів. Здається, що частина «старих» етнонаціональних спільнот України вже пройшла першу та другу стадії (тобто йдеться про перехід від «історичної» до «політичної легітимації» Щодо зазначеного переходу, то в цьому плані показовою є така цитата з інтерв'ю: «На місцевих виборах в Україні беруть участь угорські партії. Це дві організації, які діють як громадські організації, а на період виборів стають партіями: Товариство угорської культури Закарпаття («КМКС») та Демократична спілка угорців України («ТУМС»)» (Yehoshyna 2021) .). На сьогодні в умовах інформаційного (мережевого) суспільства компактне проживання меншин перестає бути необхідною умовою їхніх спільних дій, все більшого значення набувають локальні інтернет-спільноти, а мережеві інтернет-комунікації можуть ставати дієвим механізмом етнічної мобілізації. Отже, розмірковуючи про такі проблеми, варто вдивлятися не лише в минуле та сучасне, а й у майбутнє.

Звернення до минулого зазвичай використовується НКТ не лише як засіб консолідації спільноти навколо певних трагічних або героїчних подій, але й для того, щоби «легітимізувати сьогодення» (маються на увазі отримання певних «компенсацій», преференцій від держави чи пояснення своїх переваг спільнотам-конкурентам). Для цього використовують різноманітні форми: від матеріалізованих (відкриття відповідних музеїв, встановлення пам'ятників та меморіальних дощок «своїм» історичним діячам) до інтелектуальних (видання книг, виробництво відеофільмів та проведення конференцій). Часто для цього залучають непрофесійних істориків - краєзнавців, журналістів, активістів організації, що позначається на характері історичних інтерпретацій, які часто-густо вирізняються спрощеністю та категоричністю. Це може призвести до виникнення «поля образ», якщо оцінки будуть торкатися інших спільнот, що мешкають поряд. Поки що, здається, у цьому плані в досліджуваних містах панує «історіографічний мир», бо особливих дискусій не спостерігається, втім, такий стан може вмить змінитися, бо ескалація взаємних образ, яка передує перетворенню «чужих» на «ворожих», іноді відбувається досить стрімко. Звісно, заборонити таку «історіографічну діяльність» не можна, бо вона цілком законна. Крім того, сьогодні часто використовують інтернет-ресурси та соціальні мережі, які стали заміною всім класичним інструментам одержання інформації, зв'язку та комунікації і які досить складно контролювати. Отже, якщо нам потрібна суспільна стабільність, необхідністю є діалогічна та плюралістична моделі взаємодії спільнот у розгляді минулого і створення для цього відповідних умов.

Особливістю сучасності стала посилена увага до етнічного. Почасти в українському суспільстві (навіть серед науковців) спостерігається наголошування на необхідності посилити рух у напрямку культурної автентичності, сприяти процесу гомогенізації українського суспільства, при цьому ігноруються природність існування різноманітних комбінацій етнічних й надетнічних ідентичностей. Тож не дивно, що етнізація визначає характер багатьох нових історичних наративів, які постають як відповідь на «обрії очікування» відповідних етнонаціональних спільнот. Своєю чергою, як відомо, етнізація пов'язана з ізоляціонізмом та культурною відокремленістю, замкненістю. Консолідація поліетнічного суспільства на цій основі неможлива (Kresina 2002: 84). Навіть більше, ускладненість міжкультурного діалогу може створювати зони міжнаціональної напруженості, сприяти поширенню нетерпимості й ксенофобії, формувати потенційних конфліктантів. Отже, як зазначає В. Кимлічка, високий рівень соціальної згуртованості та довіри демонструють країни з таким самим рівнем громадянської інтеграції та мультикультуралізму (KymLichka 2013: 80). Підтримання толерантного мультиетнічного середовища передбачає плекання зон взаємної акультурації. Важливою умовою успішного міжкультурного діалогу є пошук принципів єдності, зокрема це стосується й минулого. Ідеться про засвоєння принципів толерантного ставлення до історичної пам'яті (Assman 2014); вибір інклюзивного (а не ексклюзивного) в практиках історіописання (варіант інклюзивного підходу до української історії див.: Adadurov 2013), відмову від моноперспективних інтерпретацій, які є неприйнятними для постмодерних, мультикультурних міст. Звісно, така інклюзивна стратегія вимагає відповідального ставлення та чималих творчих зусиль.

Така політика, яку можна схарактеризувати як політика «м'якого мультикультуралізму», передбачає, що і титульна нація, і меншини мають вийти на інший рівень відносин й прийняти нові правила дискурсу. Складно визначити конкретні кроки на цьому шляху. Можливо, слід знову акцентувати увагу на децентралізації, яка би стосувалася й гуманітарної сфери. Процитуємо Г. Побережного: «Децентралізація може бути найкращою відповіддю на вимоги політичних регіоналістів (сепаратистів); вона здатна переадресувати їхнє невдоволення урядуванням центру на регіональний та місцевий рівень, передавши саме туди більшість адміністративних повноважень, а отже, і більшу частину відповідальності; тобто визнавши їхню окрему регіональну ідентичність в обмін на загальнодержавну політичну лояльність» (Pobereznij 2006: 26). Зрозуміло, що такі «регіональні ідентичності» являють собою симбіоз різноманітних уявлень, зокрема й етнонаціональних, представлених у певному співвідношенні, яке склалося історично і яке є динамічним. Так чи так, але для того, щоби більш-менш впевнено рухатися в напрямку сталого суспільства, треба спочатку відносно чітко формулювати мету й досягти бодай якогось суспільного консенсусу.



Bibliography

1. Adadurov, Vadim. (2013). Teoreticni zasadi ta metodoLogia vpisuvanna ukrai'ns'ko'i istoni v evropejs'kij kontekst (pogLad istorika-vsesvitnika) [from Ukr.: Theoretical principles and methodology of positioning Ukrainian history in European context (the view of a world historian)]. Ukrai'ns'kij istoricnij zurnal 2: 4-23.

2. Artemenko, Andrej. (2014). RegionaL'naa identicnost' kak forma poLiticeskogo protesta [from Rus.: Regional identity as a form of political protest]. Perek^stki. Zurnal issledovanij vostocnoevropejskogo pogranic'a 1-2: 66-72.

3. Asociacia. (2002). Asociacia nacional'no-kul'turnih ob'ednan' Ukrai'ni [from Ukr.: Association of National and Cultural Organizations of Ukraine]. Kharkiv.

4. Asociacia. (2016). Asociacia nacionaL'nih mensin Zaporiz'ko'i obLasti [from Ukr.: Association of the National Minorities of Zaporizhzhia Region], Facebook

5. Assman, ALejda. (2014). Dlinnaa ten'proslogo. Memorial'naa kul'tura i istoriceskaa politika [from Rus.: The Long shadow of the past. MemoriaL cuLture and the poLitics of history]. Moskva: Novoe Literaturnoe obozrenie.

6. Baranovs'ka, NataLia. (2012). NacionaL'no-kuL'turni tovaristva Ukrai'ni u zittevomu prostori derzavi [from Ukr.: NationaL and cuLturaL associations in the Life space of the state]. V Zittevij prostir Ukrai'ni: politicnij ta gumanitarnij vimiri (1991-2010 roki). Kii'v: [ln-t istori'i Ukrai'ni NAN Ukrai'ni]: 56-81.

7. BBC News. (2010). MerkeL' zaaviLa o provaLe muL'tikuL'turaLizma [from Rus.: MerkeL decLares the faiLure of muLticuLturaLism]. BBC News Russkaa sluzba, 16 October

8. BeLicer, NataLia. (2002). NacionaL'ni mensini: pravovi normi, dokumenti, suspiL'ni uavLenna ta ocikuvanna [from Ukr.: NationaL minorities: LegaL norms, documents, pubLic perception, and expectations]. V Sprianna posirennu tolerantnosti u polietnicnomu suspil'stvi. Kii'v: Fond <^vropa XXI»: 151-181.

9. Bidenko, LJLia. (2013). (De)strukturizacia grazdanskogo obsestva i protestnye riski v poLiticeskih processah Pogranic'a (poLitiko-rezimnyj fon, normativnye ramki, strukturnye osobennosti i tocki rosta grazdanskogo obsestva v BeLarusi i Ukraine) [from Rus.: The (de)structuring of civiL society and protest risks in the poLitics of the BorderLands (the poLiticaL and regime background, reguLatory framework, structuraL features, and points of growth of civiL society in BeLarus and Ukraine)]. Perek^stki. Zurnal issledovanij vostocnoevropejskogo Pogranic'a 1-2: 140-208.

10. BLoh, Anne-Kristin. (2006). Mensini j korinni narodi [from Ukr.: Minorities and indigenous peopLes]. V Ekonomicni, social'ni j kul'turni prava. Odesa, 339-352.

11. BoL'sakov, GLeb. (2016). Krizis modeLi gosudarstva vseobsego bLagodenstvia na primere Norvegii, Danii, Svecii [from Rus.: Crisis of the weLfare state modeL: the cases of Norway, Denmark, and Sweden]. Vestnik SPbGU. Seria 6. Politologia. Mezdunarodnye otnosenia 4: 36-43.

12. Brubejker, Rodzers, Kuper, Frederik. (2002). Za predeLami "identicnosti" [from Rus.: Beyond "identity"]. Ab Imperio 3: 61-115.

13. Chin, Rita. (2017). The Crisis of MuLticuLturaLism in Europe: A History. Princeton University Press.

14. Cigrin, VasiLij. (2022). V'etnamcy Har'kova cenat svobodu [from Rus.: Kharkiv's Vietnamese value freedom]. Tribuna. Informacionnaa gazeta Har'kovskoj oblasti, 5 January, https://tribune.best/archives/20967 (accessed 29 April 2022).

15. Den' nacional'noj identicnosti. (2020). 11 avgusta - Den' nacionaL'noj identicnosti v Armenii [from Rus.: August 11 - National Identity Day in Armenia]. Odesskaa armanskaa obsina, 11 August

16. Deportacia. (2021). Rada nimciv Ukrami [from Ukr.: The Council of Germans of Ukraine]

17. Dnipro. (2019). NacionaL'ni gromadi m. Dnipra [from Ukr.: NationaL communities of the city of Dnipro]. Dniprovs'ka mis'ka rada, 18 November

18. Dnipropetrovs'ka Oblasna Pol's'ka Gromada [from Ukr.: The Dnipropetrovsk RegionaL PoLish Community]

19. Dnistryans'kyy, MyrosLav. (2006). Etnopolitychna heohrafiya Ukrayiny: problemy teoriyi, metodolohiyi, praktyky [from Ukr.: EthnopoLiticaL geography of Ukraine: probLems of theory, methodoLogy, and practice]. L'viv: Litopys.

20. DostLug. Kharkivs'ke oblasne tovaristvo azerbajdzans'ko-ukrams'ko'f druzbi "Dostlug" [from Ukr.: The Kharkiv RegionaL Association of Azerbaijani-Ukrainian Friendship "DostLug"], http://dostLug.org.ua/ (accessed 29 ApriL 2022).

21. Drozzina, SvitLana. (2008). MuL'tikuL'turaLizm: teoreticni ta prakticni aspekti [from Ukr.: MuLticuLturaLism: theoreticaL and practicaL aspects]. Politicnij menedzment. 3(30): 96-106;

22. Evrejskaa Konfederacia Ukrainy [from Rus.: The Jewish Confederation of Ukraine]

23. Evrejskaa obsina g. Zaporoz'e. Karta "Evrei Ukrainy" [from Rus.: The Jewish community of the city of Zaporizhzhia. Map "Jews of Ukraine"]

24. Federacia grec'kih tovaristv Ukrami [from Ukr.: Federation of the Greek associations of Ukraine], https://uagreeks.com/about (accessed 2 May 2022).

25. GLoba, Grigorij. (2015). V Dnepropetrovske otkryLis' kursy koreevedenia [from Rus.: Korean studies cLasses open in Dnipropetrovsk]. Korejskoe obsestvo Asadal \ 31 JuLy

26. Grec'kij fond kuL'turi. (2021). Grec'kij fond kuL'turi. Odes'ka fiLia. DiaL'nist' 2020-2021 rr. [from Ukr.: The Greek CuLturaL Foundation. Odesa branch. Activity in 2020-2021]. Grec'kij fond kul 'turi. Odesa

27. Greceskijfond kul'tury - Odessa [from Rus.: The Greek CuLturaL Foundation - Odessa]

28. Grecia ta Odesa. Podoroz u casi. (2020) [from Ukr.: Greece and Odesa. A journey through time]. Youtube, 16 May

29. Gromads'ka rada. (2019). Pro stvorenna Gromads'ko'i radi z pitan' miznacionaL'nih vidnosin pri mis'komu goLovi [from Ukr.: On the estabLishment of the PubLic CounciL for InternationaL ReLations under the

30. Mayor], ReestraktivKharkivs'kofmis'ko'f radi, 9 October

31. Har'kovskij muzej Holokosta [from Rus.: The Kharkiv Holocaust Museum]

32. Kharkiv. (2020). Pro zatverdzenna Programi vzaemodl'i mls'ko'i radi z gromads'kimi ob'ednannami m. Harkova na 2021-2025 roki [from Ukr.: On the approval of the Program of cooperation between the city council and public associations of the city of Kharkiv for 2021-2025]. Edinij mis'kij reestr aktiv Kharkivs'kof mis'ko'f radi, mis'kogo golovi ta vikonavcih organiv vladi, 24 June

33. Hobsbaum, Erik. (2005). Vse li azyki ravny? Azyk, kul'tura i nacional'naa identicnost' [from Rus.: Are all languages equal? Language, culture, and national identity]. Logos 4 (49): 49-59.

34. Horowitz, Donald. (1985). Ethnic groups in conflict. San Franciso: University of California Press.

35. Hroch, Miroslav. (1985). Social Preconditions of National Revival in Europe. A Comparative Analysis of the Social Composition of Patriotic Groups among the Smaller European Nations. Cambridge: Cambridge University Press.

36. Istoria evrejskoj obsiny g. Dnepr [from Rus.: History of the Jewish community of the city of Dnipro], Federacia evrejskih obsin Ukrainy.

37. Istorycna spravka [from Ukr.: Historical reference]. Rada nimciv Ukrafni

38. Istorycni tradicif. (2011). Istoricni tradicif dobrosusldstva Odesini [from Ukr.: Historical traditions of good neighborliness in Odesa Region]. Odesa.

39. Kalakura, Oleg. (2010). Mul'tikul'turallzm: sutnlst' l perspektivi dla Ukrai'ni [from Ukr.: Multiculturalism: essence and prospects for Ukraine]. Cornomors'kij litopis: Naukovij zurnal 2: 19-25.

40. Kappeler, Andreas. (2011). Hromadyans'ka chy etnichna natsiya. Zauvahy z teoriyi ta istoriohrafiyi Ukrayina [from Ukr.: Civic or ethnic nation. Remarks on the theory and historiography of Ukraine]. V Protsesy natsiotvorennya. Kyyiv: K.I.S.

41. Kis', Oksana. (2012). Hlosariy [from Ukr.: Glossary]. V Razom na odniy zemli. Istoriya Ukrayiny bahatokul'turna: L'viv: ZUKTs.

42. Koc, Svetlana. (2014). Etniceskoe lobbirovanie kak social'naa praktika v pogranic'e [from Rus.: Ethnic lobbying as a social practice in borderlands]. Perek^stki. Zurnal issledovanij vostocnoevropejskogo Pogranic'a 1-2: 46-65.

43. Kocaran, Suren. (2013). Armanskaa obsina Har'kova (1863-2010) [from Rus.: The Armenian community of Kharkiv (1863-2010)]. Harkiv: Izdatel'stvo HNU im. V. N. Karazina.

44. Kohut, Zenon. (1999). The Development of a Ukrainian National Historiography in Imperial Russia. In Historiography of Imperial Russia: The Profession and Writing of History in a Multinational State. Armonk: Routledge.

45. Komunlkacljna platforma. (2020). Zdljsneno zapusk komunlkacljno'i platformi "Bagatonaclonal'na slm'a Zaporlz'kogo krau" ta StrateglT zahistu naclonal'nih mensin u Zaporlz'klj oblastl [from Ukr.: The communication platform "Multinational Family of Zaporizhzhia Region" and the Strategy for the protection of national minorities in Zaporizhia Region have been launched]. Ofis Radi Evropi v Ukrafni, 20 September

46. Komunlkacljna pLatforma. (2022). Komunlkacljna pLatforma naclonaL'nih splL'not Odes'ko'i obLastl [from Ukr.: The communication pLatform for the nationaL communities of Odesa Region]. Bagatonacional'na Odesina

47. Koordinacljna rada. (2008). Pro stvorenna Koordinacljno'i radi naclonaL'no-kuL'turnih tovaristv pri Zaporlz'klj mls'klj radl [from Ukr.: On the creation of a coordination board of nationaL-cuLturaL associations in the Zaporizhzhia City CounciL]. Oficijnij sajt Zaporiz'ko'i mis'ko'i radi, 24 September

48. Korejskoe obsestvo Asadal' [from Rus.: The Korean Association "AsadaL"]

49. KotLar, Evgenij. (2011). Evrejskij Har'kov. Putevoditel' po istorii, kul'ture i mestam pamati [from Rus.: Jewish Kharkiv. A guide to history, cuLture, and sites of memory]. Harkiv.

50. Kovac, Lesa. (2008). NaclonaL'no-kuL'turnl tovaristva Ukrarni: sucasnij stan ta probLemi rozvitku [from Ukr.: NationaL and cuLturaL societies in Ukraine: current state and probLems of deveLopment]. Naukovi zapiski Institutu politicnih i etnonacional'nih doslidzen' im. l.F. Kurasa NAN Ukrarni 40: 97-107.

51. Kravcenko, VLadimir. (2004). Boj s ten'u: sovetskoe prosLoe v istoriceskoj pamati sovremennogo ukrainskogo obsestva [from Rus.: Shadowboxing: The Soviet past in the historicaL memory of modern Ukrainian society]. Ab Imperio,2: 329-368.

52. Kreslna, Iryna. (2002). Etnosi, etnlcnl grupi, nacll Sucasna etnopoLltika [from Ukr.: Ethnicities, ethnic groups, nations. Modern ethnopoLitics]. V Sprianna posirennu tolerantnosti u polietnicnomu suspil'stvi. Kii'v: Fond "Evropa XXI": 72-93.

53. Krysachenko, VaLentyn. (2005). Etnichna paLitra suchasnoho ukrayins'koho sotsiumu [from Ukr.: The ethnic paLette of Ukrainian society today]. V Ukrayins'kyysotsium. Kyyiv: NISD, 188-217.

54. Kukatas, Candran. (2014). Teoreticeskie osnovy muL'tikuL'turaLizma [from Rus.: TheoreticaL foundations of muLticuLturaLism]. In Liberty, 27 December

55. Kuzio, Taras. (2000). NationaLism in Ukraine: Towards a New Framework. Politics. Surveys and Debates for Students of Politics 20(2): 77-86.

56. KymLichka, WiLL. (2013). Vzlёt i padenie muL'tikuL'turaLizma? [from Rus: The rise and faLL of muLticuLturaLism?]. Diskurs-Pi 1-2(11-12): 71-82.

57. KymLicka, WiLL. (1995). Multicultural Citizenship: A Liberal Theory of Minority Rights. New York: Oxford University Press.

58. KymLicka, WiLL. (2001). Liberalizm iprava menshyn [from Rus.: LiberaLism and minority rights]. Kharkiv: Tsentr osvitnikh initsiatyv.

59. Liga azerbajdzancev Dnepropetrovsiny [from Rus.: The League of Azerbaijanis of Dnipropetrovsk Region]. Ob"edinёnnaa diaspora azerbajdzancev Ukrainy

60. Magocsi, PoL. (1991). Ukrains'ke naclonaL'ne vldrodzenna. Nova anaLlticna struktura [from Ukr.: Ukrainian nationaL revivaL. A new anaLyticaL structure]. Ukrams'kij istoricnij zurnal 3: 97-107.

61. Materialy. (2015). Informacljno-anaLlticnl materlaLi do parLaments'kih sLuhan' na temu: "RoL', znacenna ta vpLiv gromadans'kogo susplL'stva na formuvanna etnonaclonaL'no'i poLltiki ednostl v Ukrarnl" [from Ukr.: InformationaL and anaLyticaL materiaLs for the parLiamentary hearings on the subject of "The roLe, significance, and infLuence of civiL society in the formation of the poLicy of ethno-nationaL unity in Ukraine"]. Komitetzpitan'prav ludini, deokupaci'i ta reintegracii'timcasovo okupovanih teritorij u Donec'kij, Lugans'kij oblastah ta Avtonomno'i'Respubliki Krim, mista Sevastopola, nacional'nih mensin l m'lznac'ional'nih vldnosin.

62. Mayboroda, OLeksandr. (2002). EtnopoLitychna sytuatsiya v Ukrayini: rehionaL'nyy vymir [from Ukr.: Ethnopolitical situation in Ukraine: the regional dimension]. V Spryyannyaposhyrennyu tolerantnosti u polietnichnomu suspil'stvi. Kyyiv: Fond "Yevropa XXI": 9-40.

63. Minorities. (2020). Minorities and indigenous peoples in Ukraine, Minority Rights Group International, October, https://minorityrights.org/country/ukraine/ (accessed 25 April 2022).

64. Nora, Pierre. (1999). Mezdu pamat'u i istoriej. ProbLematika mest pamati [from Rus.: Between memory and history. Sites of memory and related problems]. V Francia-pamat'. SPb.: IzdateL'stvo Sankt- Peterburgskogo universiteta, 17-50.

65. Nora, Pierre. (2002). The Reasons for the Current Upsurge in Memory. Eurozine, 19 April,

66. Ob'edinennaa diaspora azerbajdzancev Ukrainy [from Rus.: The United Diaspora of the Azerbaijanis of Ukraine], https://aze.in.ua/uabd (accessed 29 April 2022).

67. Ob'idnana Evrejs'ka obsina Ukrami [from Ukr.: The United Jewish Community of Ukraine]

68. Odesina. (2021). PereLik gromads'kih organizacij nacionaL'no-kuL'turnogo spramuvanna, so diut' na teritorlT Odes'ko'i obLasti [from Ukr.: The register of public nationaL and cuLturaL organizations operating in Odesa Region]. Gromads'kl organlzacl'i naclonal'nih spll'not Odesini - Bagatonaclonal'na Odesina

69. Odesskaa armanskaa obsina [from Rus.: The Odessa Armenian community]

70. Okamura, Jonathan. (2014). From Race to Ethnicity: Interpreting Japanese American Experiences in Flawai'i. University of Hawaii Press.

71. Ovcarenko, VoLodimir, Ovcarenko Petro. (2013). Tovaristva nacionaL'no-kuL'turni v Ukra'ini [from Ukr.: NationaL and cuLturaL associations in Ukraine]. V Enciklopedla istorn Ukrami. VoL. 10. Ki'i'v: Naukova dumka, 105-106.

72. Pobereznij, Gennadij. (2006). DecentraLizacia ak zasib vid separatizmu [from Ukr.: DecentraLization as a remedy against separatism]. Buleten'. Naukove Tovaristvo im. Sevcenka v Americl 22(38): 25-27.

73. Portal nlmclv Ukrami. Internet-resurs etnlcnih nlmclv Ukrami [from Ukr.: Web portaL of Ukrainian Germans. The internet resource of Ukraine's ethnic Germans]

74. Posokhov, Sergiy. (2020). ProbLemi teori'i ta praktiki istoricno'i imagoLogi'i: ukraTns'kij vimir [from Ukr.: Issues of theory and practice of historicaL imagoLogy: the Ukrainian dimension]. Ideology and politics journal 2(16): 7-29.

75. Prezentacla. (2020). Prezentacia naukovogo vidanna [from Ukr.: Presentation of the academic pubLication], Souz polakov Zaporoz'a, 24 October

76. Prezentacia. (2022). Prezentacia izdania. PoL'skaa stranica boL'sogo terrora [from Rus.: Book presentation. The PoLish page of the Great Terror], Souz polakov Zaporoz'a, 22 January

77. Promova (2021). Promova Prezydenta VoLodymyra ZeLens'koho z nahody 30-yi richnytsi nezaLezhnosti Ukrayiny [from Ukr.: Speech of President VoLodymyr ZeLenskyi on the occasion of the 30th anniversary of Ukraine's independence], Prezydent Ukrayiny. Ofitsiyne internet-predstavnytstvo, 24 serpna

78. Rada nimciv Ukrai'ni [from Ukr.: The Council of Germans of Ukraine]

79. Radio Svoboda. (2021). "DNK Ukrainy": trogateL'nyj performans ko Dnu Nezavisimosti[from Rus.: "Ukraine's DNA": a touching performance dedicated to Independence Day], Radio Svoboda, 24 serpna

80. Rumancev, Sergej. (2015). Kak rasskazyvaut nacionaL'nuu istoriu detain v Azerbajdzane [from Rus.: How national history is toLd to children in Azerbaijan]. V Konfliktogennyj potencial nacional'nyh istorij. Kazan': Oniversum, 113-134.

81. Sarrazin, ThiLo. (2010). Deutschland schafft sich ab. Wie wir unser Land aufs Spiel setzen. MGnchen: Deutsche VerLags-AnstaLt.

82. SkLyar, VoLodymyr. (2011). Etnichna struktura naseLennya Ukrayiny naprykintsi XX - na pochatku XXI st. [from Ukr.: The ethnic structure of the popuLation of Ukraine in the Late 20th and earLy 21st centuries]. Hileya: naukovyy visnyk 53 (10): 157-163.

83. Souz polakov Zaporoz'a [from Rus.: The Zaporizhzhia Union of PoLes]

84. Statisticnij buleten'. (2010-2014). Statisticnij buLeten' "DiaL'nist' gromads'kih obednan' v Ukra'inl" [from Ukr.: StatisticaL buLLetin "Activities of public associations in Ukraine"]. Derzavna sluzba statistiki Ukraini.

85. Stavengagen R. (2006). KuL'turni prava z tocki zoru socioLogicno'i nauki [from Ukr.: CuLturaL rights from the point of view of socioLogicaL science]. V Ekonomicni, social'ni j kul'turni prava. Odesa: 91-112.

86. Tovt, MihajLo. (2002). Zahist prav nacionaL'nih mensin u zakonodavstvi Ukrai'ni (praktika zastosuvanna ta pitanna rozvitku) [from Ukr.: Protection of the rights of nationaL minorities in Ukrainian Law (practice and issues of further development)]. V Sprianna posirennu tolerantnosti u polietnicnomu suspil'stvi. Ki'i'v: Fond 'tvropa XXI", 94-150.

87. Ukrai'ns'kij centr vivcenna istorn Golokostu [from Ukr.: Ukrainian Center for the Study of the History of the HoLocaust]

88. Ukrai'ns'kij institut vivcenna Golokostu "Tkuma" [from Ukr.: Ukrainian Institute of HoLocaust Studies "Tkuma"]

89. Ukrainska Pravda. (2021). Ne natsmenshyny, a spiL'noty: ZaLens'kyy anonsuvav novyy zakon [from Ukr.: Communities, not nationaL minorities: ZeLenskyi has announced a new Law]. Ukrainska Pravda, 13 July

90. Ukrainska Pravda. (2021). StavLenna ukra'inciv i rosian odin do odnogo pogirsiLosa [from Ukr.: The attitude of Ukrainians and Russians towards each other has deteriorated]. Ukrainska Pravda, 17 December

91. Ukralner. (2021). NacionaL'ni spiL'noti ta korinni narodi [from Ukr.: NationaL communities and indigenous peopLes]. Ukralner

92. Ukrinform. (2021). ZiteLam okupovanih teritorij vazLivo samoviznacitisa: voni z Rosieu ci z Ukra'inou - ZeLens'kij [from Ukr.: It is important for the residents of the occupied territories to decide for themseLves: are they with Russia or with Ukraine? - ZeLenskyi]. Ukrinform, 5 August

93. Veretevskaa, Anna. (2018). Mul'tikul'turalizm, kotorogo ne byte. Analiz evropejskih praktikpoliticeskoj integracii etnokul'turnyh men'sinstv from Rus.: The muLticuLturaLism that never was. Analysis of European practices of the political integration of ethnic and cultural minorities]. Moskva: MGIMO-Universitet.

94. Vsesvltna onlajn-akcla. (2020). Vsesvltna onlajn-akcla "Nlc muze'i'v 2020" "Spll'na (roz)mova" [from Ukr.: Worldwide online event "Night of museums 2020" "A shared conversation"]. Kharkivs'kij LitMuzej, 18 May

95. Vseukrams'ka azerbajdzans'ka molodizni organizacia [from Ukr.: The All-Ukrainian Azerbaijani Youth Organization], http://vamo.org.ua/?page_id=787 (accessed 29 April 2022).

96. Wilson, Andrew. (2002). Elements of a Theory of Ukrainian Ethno-National Identities. Nations and Nationalism 8(1): 31-54.

97. Yehoshyna, Valeriya. (2021). "Orban. Hroshi. Zakarpattya". Yak uhors'kyy uryad vkladaye mil'yardy v rehion i naroshchuye vplyv v Ukrayini (rozsliduvannya) [from Ukr.: "Orban. Money. Transcarpathia". How the Hungarian government is investing billions in the region and enhancing its influence in Ukraine (an investigation)]. Radio Svoboda. 8 lypnya

98. Zakon. (2014). Pro vnesenna zmln do Zakonu Ukrarni "Pro naclonal'nl mensini v Ukra'inl" (nova redakcla) [from Ukr.: On amendments to the Law of Ukraine "On national minorities in Ukraine" (new edition)], Liga:Zakon, 28 November,

99. Zakon. (2016). Visnovok na proekt Zakonu Ukrarni «Pro vnesenna zmln do Zakonu Ukrarni "Pro naclonal'nl mensini v Ukra'inl"» (reestr. N 1111 vld 28.11.2014 r.) [from Ukr.: Determination on the draft Law of Ukraine "On amendments to the Law of Ukraine "On national minorities in Ukraine" (registration no. 1111, November 28, 2014)], IPS LlGA:ZAKON - sistema posuku, analizu ta monitoringu normativno-pravovo'i bazi, 18 February

100. Zangoza, Rustem. (2016). Mul'tikul'turalizm: pro et contra [from Rus.: Multiculturalism: pro et contra]. L'vov; Kiev: І nstitut vsesvitn'ol istoril NAN Ukralni.

101. Zaporiz'ke Oblasne Tovaristvo Pol's'ko'i Kul'turi im. A. Mickevica [from Ukr.: The A. Mickiewicz Zaporizhzhia Regional Association of Polish Culture]

102. Zaporizza. (2019). Naclonal'no-kul'turnl tovaristva Zaporlz'ko'i oblastl [from Ukr.: National and cultural associations of Zaporizhzhia Region]. Oblasnij metodicnij centr kul'turi i mistectva Zaporiz'ko'i oblasti, 4 January

103. Zaporizza. (2021). Zaporlzza bagatonaclonal'ne [from Ukr.: Multinational Zaporizhzhia]. Zaporiz'ka oblasna universal'na naukova biblioteka, 26 August

Размещено на Allbest.ru

...