Русько-скандинавські історичні зв'язки як чинник розвитку колективних уявлень про Схід у середньовічних ісландських джерелах

Размещено на http://www.allbest.ru/

РУСЬКО-СКАНДИНАВСЬКІ ІСТОРИЧНІ ЗВ'ЯЗКИ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО СХІД У СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ІСЛАНДСЬКИХ ДЖЕРЕЛАХ

Владислав Кіорсак

Анотація

Метою статті є дослідження соціокультурних відносин між Руссю та Скандинавськими королівствами в IX-XIII ст. та їх вплив на формування східноєвропейських сюжетів ісландських саг. У цій статті ми хочемо окреслити в загальних рисах ключові етапи таких взаємин, їхнє значення для історії цих спільнот та вплив на розвиток каналів обміну інформацією. Окрім того, ми хочемо розглянути, як ці канали привели до формування в Скандинавії бази знань про Східноєвропейські землі та розміщення цих знань у системі координат колективних уявлень про минуле. Наукова новизна. Дослідження спирається на значну кількість висновків істориків та археологів, які займаються питаннями русько-скандинавських відносин. Утім, ми пропонуємо підхід, який поєднуватиме ці знання із дослідницькими здобутками в царині ісландських саг. Таке поєднання може дати нам нову перспективу та внести корективи в методологію джерелознавчих студій давньоскандинавської писемності.

Висновки. Різні етапи політичних та культурних відносин між Руссю та Північними королівствами залишили свій слід у сагах. Події історичної комунікації перетворилися на праобрази сюжетів, які століттями циркулювали у пам'яті спільнот. Рефлексія цих подій перетворилася на набір міфів, стереотипів та легенд, які асоціювалися з територіями Східної Європи. Проте, розуміння цих відносин прояснює, чому саме Русь, а не інші території були такими популярними декораціями для авторів саг, а також, чому вона була такою важливою для формування історичного світогляду домодерних скандинавських держав.

Ключові слова: ісландські саги, нордична спільнота, Епоха вікінгів, русько-скандинавські відносини.

Annotation

Kiorsak Vladyslav - Ph.D. Student at the Institute of Ukrainian Studies. I. Krypyakevych. The National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv

THE ROLE OF RUS-SCANDINAVIAN RELATIONS IN SHAPING THE COLLECTIVE MEMORY OF THE EAST IN MEDIEVAL ICELANDIC TEXTS

The purpose of the publication is to study socio-cultural relations between Rus and Scandinavian kingdoms in the 9th-13th c. and the influence of these relations on the formation of Eastern European plots of Icelandic sagas. In this article, we want to outline the key stages of these relationships, their significance for the history of these communities, and their impact on the development of information exchange channels. In addition, we want to consider how these channels led to the formation of a knowledge base about Eastern European lands in Scandinavia and the placement of this knowledge in the coordinate system of collective ideas about the past. Scientific novelty. Our research is based on a significant number of conclusions of historians and archaeologists who deal with issues of Rus-Scandinavian relations. However, we propose an approach that will combine this knowledge with research achievements in the realm of Icelandic sagas. Such a combination can give us a new perspective and make corrections in the methodology of source studies of Old Norse literature. Conclusions. Different stages of political and cultural relations between Rus and Northern kingdoms are reflected in the sagas. Events of historical communication turned into archetypes of stories that circulated in the memory of communities for centuries. The reflection of these events turned into a set of myths, stereotypes and legends associated with the territories of Eastern Europe.

However, an understanding of these relations clarifies why Rus, rather than other territories, were such popular scenery for the authors of the sagas, as well as why it was so important for the formation of the historical worldview of the pre-modern Scandinavian states.

Key words: Icelandic sagas, Nordic community, Viking Age, Rus-Scandinavian relations.

Виклад основного матеріалу

Норвезький історик Ганс Якоб Орнінґ присвятив своє нещодавнє дослідження аналізу рукопису AM 343a 4to. Це був збірник саг, які сучасні дослідники відносять до жанру ісландських міфічно-героїчних. Об'єктом своїх студій вчений обрав східні кордони тогочасної скандинавської ойкумени, яку він назвав «нордичною спільнотою». Цим терміном Г. Орнінґ позначив уявний простір, який скандинавські автори пізнього середньовіччя сприймали як споріднені території на ментальній мапі. Це були віртуальні терени, на яких циркулювали спільні ідеї, світоглядні конструкти, знання та міфи. Цей простір об'єднував інтелектуальні кола різних північних держав та впливав на їхнє сприйняття понять «свій та чужий»¹.

Аналізуючи ці твори, автор доходить висновку про те, що східне пограниччя цієї спільноти проходило по крайній межі Русі. Русь була не просто її частиною, а місцем важливим з огляду на тогочасні уявлення. Висновки автора доповнюють наше розуміння колективних уявлень про Східну Європу як територію, розташовану на фронтирі реального та напівлегендарного світів. Це невідоме часто зображувалося за допомогою магії та міфічних характеристик його мешканців, а також за допомогою запозичених епізодів європейських та античних авторів. При цьому, сама Русь у описах саг мало чим відрізнялася від інших скандинавських королівств. Більше того, саме тут відбувалися події, які форму Orning H.J. Transient Borders The Baltic Viewed from Northern Iceland in the Mid-Fifteenth c. Imagined Communities on the Baltic Rim: from the 11^th to 15^th c. Amsterdam, 2016. P. 353-378. лювали основу ідентичності тогочасних скандинавів, що робило цю землю особливо важливим місцем для сюжетів саг та частиною власної історичної пам'яті.

Наприкінці дослідження автор ставить питання, а чи існувала ця спільнота лише в рамках уявлень, чи мала свої історичні прототипи? Він стверджує, що у часи створення досліджуваного манускрипту скандинавські королівства мали політичні інтереси в Балтійському регіоні та через такі твори прагнули обґрунтувати право на територіальні зазіхання Ibid. P. 374-382.. Не зважаючи на те, що ця збірка датується XV ст., її основу склали твори давнішого походження. Ці твори засновувалися на історичній пам'яті про русько-скандинавські відносини та послуговувалися популярними міфами, які виросли на ґрунті комунікації між цими культурами.

Дослідження Г. Орнінґа було здійснено лише на прикладі однієї збірки доволі пізнього періоду. Проте вона є гарним прикладом того, як саги ставали відображенням колективного світогляду та переосмислювали минуле. Ідея «нордичної спільноти» представлена в більшості саг про ті часи, і значна їхня кількість розглядає Русь як органічну частину цього простору. Окрім того, кожна друга сага з цього циклу містить згадки східноєвропейських топонімів. Такий факт може видатися дивним, враховуючи, що період запису цих творів припав на час, коли державність Русі була знищена навалою монголів. Ще більш цікавим є той факт, що ці відомості були записані на острові, який знаходився за тисячі кілометрів від Східної Європи.

Східна Європа в системі колективних уявлень авторів скандинавських творів є багатогранним і комплексним питанням. Ці твори не є свідками Епохи вікінгів, коли контакти між цими територіями досягли свого піку. Вони базуються на пам'яті про події минулого, яка зберігалася у вигляді усної поезії та переказів. Незважаючи на значний часовий проміжок між подіями та часом їхнього запису, аудиторія не втрачала інтересу до таких історій. Однак, часто автори адаптували ці розповіді до сучасної політичної та культурної ситуації. Популярність сагописання та наявність різних центрів вченості в Ісландії сприяли циркулюванню колективного світогляду та розвитку образів, пов'язаних із об'єктом нашого вивчення.

Здебільшого історична інформація в таких творах ховалася за захопливими історіями пригод та любовними лініями. Незважаючи на те, що ці твори мали на меті розважити аудиторію, їх не слід сприймати як художню літературу. Вони не тільки використовували фрагменти пам'яті та намагалися довести їхню правдивість, але й зверталися до відомих епізодів, формуючи міфи та стереотипи й підтверджуючи їхню важливість у тогочасних інтелектуальних колах. Загалом, ми можемо виділити кілька типових сюжетів, у яких згадується Русь:

• Саги про епічне та германське минуле («Сага про Гервер», «Сага про Вельсунґів», «Сага про Тідріка»).

• Саги про легендарних королів та міфічних вікінгів («Сага про Скельдунґів», «Сага про Раґнара Лодброка», «Татр про синів Раґнара», «Фрагмент саги про декількох давніх конунгів Данії та Швеції»).

• Саги про шукачів пригод у далеких Східних землях («Сага про Босі», «Сага про Інґвара Мандрівника», «Сага про Гальвдана Ейстейссона», «Сага про Пішого Грольва», «Сага про Стюрлауґа Працьовитого», «Сага про Орвара Одда», «Сага про Однорукого Еґіля і Асмунда Вбивцю Берсерків»).

Легендарні саги - це чудовий приклад поєднання античних та куртуазних фрагментів із власними знаннями про минуле. Хоча ці твори рідко вважаються історичним джерелом, вони ілюструють розвиток історичної пам'яті в Скандинавії та місце Східної Європи в ній. Основними факторами, які формували саги, були твори європейських вчених, що визначали тенденції в тогочасному історіописанні. Однак такі твори не часто згадували про Східну Європу, а ті, що згадували, рідко виходили за межі античної перспективи. Справді інформативні сюжети, де згадувалася топоніміка та інша цінна інформація, з'явилися завдяки століттям комунікації між слов'янами та скандинавами, інформація про яку зберігалася в різних формах усної творчості.

У попередніх статтях ми досліджували різноманітні інтелектуальні чинники, які сприяли формуванню образів, міфів та стереотипів, пов'язаних із Руссю. Аналіз компаративних даних та середовища творення є критично важливими аспектами для розуміння політики пам'яті. Проте історичний контекст є невід'ємною складовою такого моделювання, оскільки він дозволяє відкривати нові перспективи в дослідженні цих епізодів та прояснює окремі сюжети Це дослідження є органічною частиною наших попередніх напрацювань. Їхня мета полягала у всебічному дослідженні окремих творів та сюжетів з погляду вивчення культурних патернів, фрагментів колективного світогляду про минуле та політики пам'яті. Більше детально див.: Кіорсак В. Пограничні образи Русі у сагах про давні часи: інтертекстуальні мотиви як ознака історичної пам'яті. Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва. 2021. Т. 1. № 11. С. 29-44; Його ж. Русь у концепції «імперії» Раґнара Лодброка: скандинавські джерела крізь призму політики пам'яті. Сіверянський літопис. 2021. № 6. С. 4-14; Його ж. «Сага про пішого Грольва» та Русь в епоху вікінгів: історична пам'ять та історіографія. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2022. № 54. С. 50-64; Eastern European elements of Egils saga Einhenda ok Asmundar Berserkjabana through the prism of Greco-Roman, and Germanic myths. Scandia: Journal of Medieval Norse studies. 2022. Vol. 5. P. 6-27..

Метою нашої статті є дослідження цього питання через призму історії русько-скандинавських відносин. Саме вивчення крос-культурної комунікації та формування каналів обміну інформацією між цими цивілізаціями може допомогти зрозуміти передумови формування ідеї про Русь як органічну частину «нордичної спільноти». Окрім того, такий підхід спроможний прояснити появу та функціонування окремих образів, міфів та стереотипів про ці території в давньоскандінавській писемності. Розуміння історичних передумов створить додаткову перспективу для вивчення цих текстів, оскільки допоможе визначити ядро сюжетів та контекст їхньої появи.

Окреслене питання є доволі комплексним і найчастіше ставало прологом до джерелознавчих студій. Питання впливу історичних процесів на формування сюжетів саг ставало об'єктом дослідження Елізабет Ешман-Роу Ashman Rowe E. Ragnars saga loSbrokar, Ragnarssona ^attr, and the political world of Haukr Erlendsson. Fornaldarsagaerne: Myter og virkelighed. Studier i de oldislandske fornaldarsogur NorSurlanda. K0benhavn, 2009. P. 347360., Сверіра Якобсона Jakobsson S. On the road to paradise: Austrvegr in the Icelandic imagination. The 13th International Saga conference. 2006. P. 935-943. та Торфі Тулініуса Tulinius T. Saga as a myth: The family sagas and social reality in 13th century Iceland. The 11th International Saga Conference. Old Norse Myths, Literature and Society. 2000. P. 526-539.. Докладно питаннями східноєвропейських фрагментів займаються Леонтій Войтович Войтович Л. Гольмґард: Де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? Український історичний журнал. 2015. Т. 3. С. 37-55., Олена Мельникова Мельникова Е. Историческая память в германской устной традиции. История и память: историческая культура Европы до начала Нового времени. Москва, 2006. С. 180-223., Тетяна ДжаксонДжаксон Т. Пространство и литература. Джаксон Т., Коновалова И., Подосинов А. Imagines mundi. Античность и средневековье. Москва, 2013. С. 376-419. та вже згаданий Ганс Якоб Орнінґ. Також ми хотіли б виокремити напрямок дослідження русько-скандинавських відносин, який повноцінно представлений у працях Федора Андрощука Андрощук Ф. Етюд про русів: Текст матеріальності і модель культури. Mediaevallia Ucrainica: ментальність та історія ідей. 1994. Т. 3. С. 5-16. Noonan T. Fluctuations in Islamic Trade with Eastern Europe during the Viking Age. Harvard Ukrainian Studies. 1978. Vol. 1. P. 237-259. Jansson I. Warfare, Trade or Colonisation? Some General Remarks on the Eastern Expansion of the Scandinavians in the Viking Period. The rural Viking in Russia and Sweden: conference 19-20 October 1996 in the manor of Karlslund, Orebro. 1997. P. 9-64., Томаса Нунена¹¹, Інґмана Янссона, Шарлоти Гендестьєрни-Джонсон Hedenstierna-Jonson C. Foreigner and local: identities and cultural expression among the urban people of Birka. A matter of identity. Shetland and the Viking world: papers from the 17th Viking congress. Lerwick, 2016. P. 189-196. та інших.

Часті згадки про Русь у скандинавських джерелах не є випадковими. Вони були чимось більшим, аніж екзотичними декораціями для легендарних оповідок. Їх рідко можна співвідносити з історичними подіями, втім, вони мали історичне підґрунтя у вигляді століть міжкультурної комунікації норманів із народами Східної Європи. Саме ця комунікація творила основу формування колективних уявлень про минуле. Для ефективнішого дослідження цих сюжетів легендарних саг нам варто зрозуміти, чому їхні автори писали про ці землі, а також, якими шляхами інформація про них проникала на Північ.

Історію русько-скандинавських відносин варто виводити від початку Епохи вікінгів. Саме тоді проникнення норманів на території Східної Європи набули масового характеру. Східний вектор вікінгівських мандрівок став органічною частиною цієї епохи. Археологічні джерела засвідчують, що мандрівки на схід були частішими та приносили більше матеріальних ресурсів, аніж західні подорожі. Вони забезпечували потоки, які підживлювали локальну економіку та політичні інститути Андрощук Ф. Скандинавские древности в социальной топографии древнего Киева. Ruthenica. 2004. Т. 3. С. 7..

Зазначені процеси розпочалися на зламі VII-VIII ст. Американський дослідник Томас Нунен переконаний, що саме в цей час перші скандинави прибули на східний бік Балтійського моря. Уже в середині VIII ст. археологи фіксують перші поселення скандинавів на території Ладозького городища Noonan T. Why the Vikings first came to Russia. Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. 1986. Vol. 34. P. 321-323.. У 80-х рр. VIII ст. поселення набуває форми торгового центру, де мешкали слов'яни, скандинави та угро-фінські племена. Ладога, завдяки своєму вигідному розташуванню, стала першою значною факторією норманів у Східній Європі. Це місце виконувало функцію перевантажного пункту, де відбувалася зміна суден та робилися запаси для майбутніх подорожей вглиб континенту. Окрім того, тут існували обмінні центри, де можна було придбати товари для майбутнього експорту.

Період Епохи вікінгів ознаменував початок тісних відносин між Руссю та Скандинавією. Вченим складно обчислити усіх тих людей, які постійно комунікували з цими територіями, проте дослідники вказують, що їхня кількість перевищувала кількість людей, які подорожували на Захід. Тисячі поховань вікінгів на Сході Європи засвідчують, що ці території були важливим пунктом, який впливав не тільки на політику та економіку, а й на культуру та формування ідентичності Duczko W. Viking Rus: Studies on the Presence of Scandinaviansin Eastern Europe. Leiden: Brill, 2004. P. 129-130; Каинов С. Погребения с предметами вооружения Гнёздовского некрополя. Гнёздовский археологический комплекс. Материалы и исследования. Труды Государственного исторического музея. 2018. Вып. 210. С. 213-214; Hedenstierna-Jonson C. Foreigner and Local... P. 189-196. Детальніше про топонімію Ладоги див: Джаксон Т. Austr i GorSum: древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. Москва: Языки славянской культуры, 2001. С. 105-122.. Логічним видається питання, що саме приваблювало вікінгів у цих землях і змушувало вирушати в далекі та небезпечні мандри.

Уже згадана Ладога є феноменом, який частково може дати відповідь на наше питання. Це місце було одним із перших та одним із найважливіших осередків Скандинавів^ Східній Європі. Воно добре відоме в нордичній літературі під топонімом Aldeigjuborg¹. Це місце стало важливою локацією легендарних саг та часто згадувалося як ласий шматок, що за нього боролися різні скандинавські клани. Сліди боротьби за це поселення прослідковуються й на археологічному матеріалі. Багаторічний дослідник цього поселення Анатолій Кірпічніков зауважив, що в археологічних шарах, які датуються ІХ-Х ст., простежуються сліди пожеж, які знищували городище. Дослідник пов'язував це із військовою активністю скандинавів у регіоні Кирпичников А.Н. Ладога и Ладожская земля VIII-XlII вв. Историко-археологическое изучение Древней Руси: итоги и основные проблемы. 1988. С. 49-50..

Розглянувши географічне становище Ладоги, стає зрозуміло, чому вона була таким важливим пунктом для норманів. Це поселення було на розгалуженні розвиненої системи східноєвропейських річок та озер. Її близькість до Фінської затоки та Балтійського моря сприяла зручній комунікації із Середньою Швецією та островом Готланд. Звідси можна було легко потрапити як у басейн річки Волги, так і до самого Дніпра. Усе це спричинило стрімкий економічний розвиток цього поселення у ІХ ст. Саме в цей період у Скандинавію потрапляють перші монети арабського походження Noonan T. When did Dirhams first reach the Ukraine. Harvard Ukrainian Studies. 1978. Vol. 2. № 1. P. 39-40..

Торгівля із землями Близького Сходу та Центральної Азії була вирішальним чинником державотворчих та суспільних процесів у Східній Європі. Про це свідчить географія розповсюдження та кількість арабських монет, знайдених на цих землях. За підрахунками Томаса Нунена, протягом Х ст. потік срібла з держави Саманідів на північ складав у середньому один мільйон двісті п'ятдесят тисяч дирхамів на рік. Частина цих коштів осідала в торгових факторіях Хазарії та Волзької Булгарії, проте левова частка експортувалася на землі Русі та Скандинавії Томас Нунан із обережністю стверджував, що в середньому 36% дирхамів експортувалися до Північної Європи, див.: Noonan T. Why the Vikings first came to Russia... P. 322..

Підрахунки Т. Нунена, незважаючи на свою відносність, свідчать про немислимі масштаби торгівлі в цьому регіоні. Особливо вражаючим є ці показники з огляду на сезонний характер торгівлі. Основними центрами збуту північних товарів були арабські держави Близького Сходу та Центральної Азії. На перших етапах розвитку торгівлі основним ринком був халіфат Аббасидів із центром у Багдаді. Згодом, у Х ст., його місце посідає імперія Саманідів. До її складу входили землі Хорезму, Трансоксанії та Хорасану. Саме в зазначений період ці території знаходилися на піку своєї могутності та економічного розвитку Noonan T. Fluctuations in Islamic Trade. P. 237-259; Kovalev R.K. Dirham Mint Output of Samanid Samarqand and its Connection to the Beginnings of Trade with Northern Europe (10^th c.). Histoire & mesure. 2002. Vol. XVII. № 3/4. P. 197-216.. Відкриття там великих покладів срібла сформували надлишок грошової маси, що сформувало попит на товари розкоші. Основними предметами експорту дослідники вважають хутра, бурштин, віск, мед, зброю та рабів. Останній пункт, на думку окремих вчених, мав особливе значення з огляду на високу маржу.

Доступ до арабського срібла впливав на розвиток місцевих економік на Русі та в Скандинавських державах. Саме цей ресурс був одним із основних чинників, що підживлював експансію вікінгів як на сході, так і на заході. Мільйони дирхамів, які потрапили на Русь, стали частиною локального грошового обігу. Вони використовувалися для обміну товарів, оплати послуг та сплати податків. Розвиток торгівлі сприяв формуванню супутніх підприємств. Найперше це стосувалося розвитку ринків посередників. Наявність ресурсів та попит на послуги стимулював переселення до Східної Європи представників різних професій та суспільних прошарків норманів Мельникова Е. Скандинавы на Балтийско-Волжском пути. Древняя Русь и Скандинавия: избранные труды. Москва, 2011. С. 433-440; Hedenstierna-Jonson C. With Asia as neighbour: archaeological evidence of contacts between Scandinavia and Central Asia in the Viking Age and the Tang Dynasty. Bulletin of the Museum of Far Eastern Antiquities. 2018. Vol. 81. P. 43-64..

Розподіл археологічних знахідок дирхамів є маркером того, наскільки географічно широким був цей процес та які території були найбільш залученими в торгівлю Інформація про географію поширення арабських монет за межами Русі добре представлена у праці Марека Янков'яка. Див: Jankowiak M. Two systems of trade in the Western Slavic lands in the 10^th c. Economies, monetisation and society in the West Slavic Lands 800-1200 AD. Szczecin, 2013. P. 137-144.. Абсолютного логічним виглядає твердження про те, що левова частка монет була знайдена на території Русі. Це було зумовлено небезпечністю маршрутів у Скандинавію. За такої ситуації найпростішим способом зберегти свій заробіток було закопати його в землю. Саме тому знахідки монет на цій території виміріюються сотнями тисяч. Друге місце посідає територія Швеції. Тут було знайдено близько вісімдесяти п'яти тис. дирхамів. На території Данії археологи ідентифікували п'ять тис. монет та близько семисот у Норвегії. Окремі монети містили вирізані поверх руни, молоточки Тора та інші елементи скандинавської культури Mikkelsen E. The Vikings and Islam. The Viking World / Ed. by S. Brink, N. Price. London and New York, 2008. 1?. 545-546..

Пам'ять про розвиток торговельних шляхів та освоєння східноєвропейських територій могла зберігатися в сагах, присвячених мандрівкам вікінгів на Схід. Такі твори, зазвичай, містять оповіді про військові завоювання та звитяги скандинавських героїв у чужих територіях Сходу. Прикладами таких саг є «Сага про Босі», «Сага про Орвара Одда», «Сага про Стюрлауґа» та «Сага про Пішого Грольва». Часто ці історії завершуються здобуттям немислимих багатств та утвердженням головного героя на престолі правителя Русі.

Цікавою є і «Сага про Гальвдана Ейстейссона». У ній описані пригоди норвезьких вікінгів на «Східному Шляху». Головний герой Гальвдан разом зі своїм батьком захоплює королівство Альдейґюборґ, яке варто ототожнювати із Ладогою. Увесь сюжет саги зав'язаний на боротьбі героя за ці землі. Наприкінці твору він вирішує покинути їх та відправитися на батьківщину Fornaldarsogur Nordrlanda av C. C. Rafn, 3.b. Kaupmannahofn, 1830. S. 518-558.. Згадана сага є єдиним твором, що фокусується на Ладозі як основній локації оповіді. Цей текст є цікавим для нас, оскільки вказує на постійну боротьбу за ключовий центр скандинавської торгівлі. Саме в цій пригодницькій історії могли зберегтися фрагменти пам'яті про протиборство різних династичних кланів за контроль над ключовими факторіями торговельних шляхів.

Альтернативою торгівлі з арабськими державами стала торгівля з Візантійською імперією. Традиційно історики пов'язують зміну цього вектора з комплексом економічних та політичних проблем, які виникли на Близькому Сході в останній чверті ІХ ст. Найперше це стосується занепаду держави Аббасидів та срібною кризою, яка тривала до початку Х ст. Саме в розпал цієї кризи північні торговці почали шукати додаткових ринків збуту.

По-справжньому регулярними ці зв'язки стають із початком Х ст. Саме в цей час починає активно освоюватися головна торгова артерія Русі - Дніпро. У її води можна було потрапити в обхід найпопулярніших факторій Волзького Шляху. Воротами до східноєвропейської системи річкових шляхів стає Ризька затока. Туди впадала Західна Двіна, яка через притоку Касплю та систему волоків з'єднувалася з верхів'ями Дніпра Андрощук Ф. Гнёздово, Днепровский путь и финал Бирки. Труды Государственного исторического музея. 2001. Т. 124. С. 132-133..

На ключових пунктах новоствореного шляху, що згодом отримав назву «Із Варяг у Греки», починають активно розвиватися поселення нового типу. Найперше це стосується Києва та городища в Гніздові. Останнє було одним із поселень, де найбільше репрезентовані археологічні знахідки північного походження Більше про знахідки у Гніздові див: Ениосова Н., Пушкина Т. Находки византийского происхождения из раннегородского центра Гнездово в свете контактов между Русью и Константинопоелм в Х в. Сугдейский сборник. 2012. Т. 5. С. 34-85.. Значна кількість артефактів, пов'язаних із візантійським імпортом, вказують на те, що основним рушієм розвитку цих поселень були економічні відносини з державою Ромеїв. Знахідки візантійських печаток у Києві та Гніздові вказують на те, що це були важливі центри з погляду дипломатичних відносин Більше про візантійські печатки див: Androshchuk F. Byzantine Imperial Seals in Southern Rus. Візантійські та давньоруські печатки: Матеріали Міжнародного колоквіумуз давньоруської та візантійської сфрагістики. Київ, Україна, 13-16 вересня 2013р. Київ, 2015. С. 43-53; Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі... С. 3755..

Торгівля із візантійською імперію дещо нагадувала торгівлю з арабським Сходом. Проте тут не набули такого значення проміжні ринки, як це було у випадку із Волзьким шляхом. Руські купці здебільшого завершували свої мандрівки в Константинополі чи інших містах імперії. Це мало наслідком не тільки вищі прибутки, а й прямий доступ до товарів, які можна було імпортувати на батьківщину. Основними статтями експорту на південь були хутра, мед, віск, а також раби. Із Візантії імпортували шовк та інші предмети розкоші Окрім того, це ще було важливим чинником культурних та політичних впливів ромеїв на Русь та держави Скандинавії. Саме той факт, що руси напряму контактували з візантійцями, на нашу думку, був вирішальним у пізніших русько-візантійських відносинах, які виходили далеко за межі економічного співробітництва. Shepard J. The Viking Rus and Byzantium. The Viking world. London-New York, 2008. P. 498-499.. Супровідний матеріал скандинавських захоронень вказує на те, що торговці мали високий соціальний статус та мали надприбутки зі своєї діяльності. Численність таких могил вказує на значні масштаби торгівлі в Х-ХІ ст. Ениосова Н., Пушкина Т. Находки византийского происхождения... С. 76-77.

Як і у випадку із подорожами на Волзькому шляху, мандрівки купців Дніпром були вкрай небезпечними. У Х ст. українські степи активно заселяють печеніги. Вони стали дестабілізуючим фактором для молодої Руської держави та стимулювали розвиток військової активності. До того ж, заселення Подніпров'я супроводжувалося підкоренням місцевих племен, що також вимагало формування мілітарної спільноти русів. У цьому контексті промовистим є супровідний інвентар купецьких поховань, а також артефакти, які асоціюються із цією спільнотою. Зброя була невід'ємним атрибутом цієї групи Там само. С. 74-75; Vukovich A. Enthronement in Early Rus: between Byzantium and Scandinavia. Viking and Medieval Scandinavia. 2018. Vol. 14. P. 211-239.. Ба більше, договори Русі з Візантією лише доповнюють цю картину, згадуючи клятви на зброї, якими руси-язичники закріплювали мирні угоди Повесть временных лет по Лаврентьевскому списку у 1377 г. / Пер. Д.С. Лихачева. Санкт-Петербург: ВитаНова, 2013. С. 52..

Мілітарні спільноти мандрівників добре представлені у «Сазі про Інґвара Мандрівника». У ній зображено подорож шведського воєводи Інґвара до загадкових земель Сходу. Дослідникам важко встановити пункт призначення цієї експедиції, однак більшість сходиться на думці, що це були території Кавказу. Історичність цього походу не викликає сумнівів, адже він засвідчений епіграфічними матеріалами зі Швеції Shepard J. Yngvarr's expedition to the East and a Russian inscribed stone cross. Saga-Book of the Viking Society. 1985. Vol. 21. P. 232-226..

Основою сюжету цього тексту є пригоди вікінгів на одному із річкових шляхів Русі. Автор тішить читачів розповідями про дивовижні народи та багаті міста, змальовує фантастичних істот та піратів, які зустрічалися на порогах «головної річки усього Сходу» Глазырина Г. Сага об Ингваре Путешественнике: Текст, перевод, комментарий. Москва: Восточная литература, 2002. 462 с.. Автор цього тексту запозичив значну частину художніх деталей із творів європейських авторів, втім, у нас немає сумнівів, що цей похід став одним із маркерів пам'яті, які долучилися до формування образу Русі в ісландських сагах.

Активна торгівельна та військова активність на Сході та у Візантії не робила території Русі просто транзитною зоною. Річ у тім, що така активність вимагала побудови значної за своїми масштабами організації, яка передбачала налагодженої системи внутрішнього обміну, постійного вдосконалення інфраструктури та адміністративно-економічної екосистеми. Окрім того, це сприяло розвитку дипломатії, відтак формувало систему безпеки. У результаті цього поставали міста, які мали задовольняти усі ці вимоги. Першим із них була Ладога, згодом виникали протоміські центри на місці Рюрикового городища, городища в Гніздові, Сарському городищі, городищі у Шестовиці, Києві тощо. Згодом, із еволюцією адміністративного управління, частина цих міст втрачає своє значення. Поряд із Рюриковим городищем виникає Новгород, місце Гніздова посідає Смоленськ, поблизу Шестовиці виникає Чернігів. Ці міста ознаменували перехід до нового етапу розвитку державності Русі⁶ Андрощук Ф. Гнёздово, Днепровский путь. С. 133..

Східна торгівля була наріжним каменем у всій історії ранньосередньовічної Скандинавії. Вона була тим вирішальним фактором, який заманив десятки тисяч шведів, данців та норвежців у небезпечні подорожі східними землями та сформував підґрунтя майбутньої міжкультурної комунікації. Фрагменти пам'яті про ці події заклали основу уявлень скандинавів про Східну Європу. Про це свідчить поява перших східноєвропейських топонімів у ранній поезії, а також у рунічній епіграфіці.

Для пересічного читача це може видатися дивним, адже Ісландію та Русь розділяли тисячі кілометрів. Утім, як ми зазначали раніше, Ісландія була країною мігрантів. У ІХХ ст. основу її суспільства складали вихідці з різних північних територій. До того ж, цей острів не був відірваний від скандинавських королівств. Як довів Г. Орнінґ, він мав перманентну культурну комунікацію навіть із найбільш віддаленим Шведським королівством Див. Orning H.J. Transient Borders... P. 353-378.. З огляду на це, можна припустити, що перші відомості про Східну Європу зберігалися у формі епічної поезії, яка на століття законсервувала уявлення про минуле та поширилася на територію Ісландії, де отримала нове дихання у формі окремих сюжетів легендарних саг.

Торгівля була не єдиним стимулом для міграції скандинавів у Східну Європу. Період регулярних контактів русів із ромеями у Х ст. співпав із часом активних нападів арабів на Візантію. Завдяки своїм унікальним військовим якостям руси зацікавили ромейських імператорів та полководців. Дослідники зазначають, що у 906 р. воїни з півночі вперше з'явилися у візантійському війську. Вони взяли участь у битві з арабами в Егейському морі. Через три роки їхні загони входили до дрому Імерія й воювали в Сирії. Згодом службу русів у армії Східної Римської імперії згадували в договорі з Руссю 911 р., а також у трактаті Костянтина Багрянородного «Про Церемонії візантійського двору». За словами автора, 415 русів воювали на боці візантійської армії в битві із лангобардами 935 р. У 949 р. про них знову згадують у війні проти Омеядів. На цей раз їх було 629 осіб Филипчук О. Руси в експедиціях візантійського флоту в 911-949 рр. (за кн. II. 44, 45 de cerimonius). Питання історії України. 2009. Т. 12. С. 211-221.. Не заперечують і участь русів у кампанії Никифора Фоки 965-968 р. Цій кампанії передували роки теплих дипломатичних відносин між василевсом та княгинею Ольгою Филипчук О. Після русько-візантійської війни 968-971 рр.: Іоанн Цимісхій і найманці Русі. Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. 2014. № 702-703. С. 7-11..

Учені припускають, що русько-скандинавські найманці брали участь і в інших експедиціях ромейських військових. Вони були частиною багатонаціонального найманого легіону, який не відокремлювали в спеціалізовані підрозділи. Згадки кількості кораблів у візантійських джерелах можуть вказувати на те, що руси використовували власні судна. На думку істориків, вони входили до складу гвардійських частин столичних тагм Литаврин Г. Условия пребывания древних русов в Константинополе в X в. и их юридический статус. Византийский Временник. 1993. Т. 54. С. 81-92; Theotokis G. Varangian and Frankish Mercenaries in the Service of the Byzantine Emperors (9^th-11^th с.). Numbers, Organisation and Battle Tactics in the Operational Theatres of Asia Minor and the Balkans. BuZavnva Еиццякт. 2012. Vol. 22. P. 125-136.. На основі однієї із таких тагм був створений руський корпус.

Із заснуванням руського корпусу розпочалася нова сторінка історії служби норманів у війську Східної Римської імперії. Його початки відводять від 989 р., коли київський князь Володимир відправив варязькі загони на допомогу своєму родичу імператору Василію ІІ. Шеститисячна армія професійних бійців одразу згодилася василевсу. Військо, яке щойно прибуло до Константинополя, стало вирішальним чинником, який уможливив розгром повстання Варди Фоки та Варди Скліара. Відтоді варязький корпус перетворився на особисту гвардію імператора та брав участь у битвах на усіх кордонах Візантії. Особливого значення норманський чинник у армії василевса мав у ХІ ст. У цей час північні найманці добре зарекомендували себе в походах на Італію, Вірменію та Іллірію. Вони билися з турками, нормандцями, печенігами, а також ефективно придушували бунти в столиці імперії. Їхнє значення почало згасати лише в ХІІ ст. Priestley B. The Varangian Guard. Byzantine Narrative Papers in honour of Roger Scot. Leiden and Boston, 206. P. 527-533; Davidson E. The Varangian Guard. The Viking Road to Byzantium. London, 1976. P. 177-192.

Служба скандинавів в армії імператора відобразилася в ісландській писемності. Одним із найвідоміших імператорських воїнів був норвезький принц та зять Ярослава Мудрого Гарольд Суворий. Його особі присвячено одну з саг «Кола Земного» авторства Снорі Стурлусона. Сага змальовує значну кількість пригод та звитягу майбутнього короля Норвегії на службі в «грецького конунґа». У своєму творі Снорі намагається зобразити життя та побут норманів у візантійському війську. Автор стверджує, що його оповідь заснована на розповідях ісландців, які повернулися із цих мандрівок Haralds saga SigurOarsonar. Snorri Sturluson Heimskringla / Trans. from Icelandic by A. Finlay, A. Faulkes. London, 2015. Vol. III: Magnus Olafsson to Magnus Erlingsson. P. 41-122..

Пам'ять про ці події трансформувалася в так звану варязьку легенду. Її основні сюжети формувалися під впливом світогляду людей XIII-XIV ст. На думку Сверріра Якобсона, люди того часу сприймали ті події через призму Хрестових походів Jakobsson S. The Varangian legend: testimony from the Old Norse sources. Byzantium and the Viking World. Uppsa4a, 2016. P. 345-362.. Яскравим прикладом такого твору є «Сага про Фіннбоґі Сильного» та «Сага про людей із Лососевої долини» Finnboga saga hins Ramma. Halle: Buchhandlung desWaisenhauses, 1879. 115 p.; The Story of the Laxdalers / Trans. by R. Proctor. London: Charles Whittingham & Co, 1903. 252 p.. У них згадуються мандрівки до Візантії та найм до варязького загону, а у «Сазі про Фіннбоґі» навіть названо імператора Йоуна, якого вчені ідентифікують із Іоанном I Цимісхієм. Утім, ці твори подають мало фактичної інформації й радше концентруються на багатстві та престижі, які забезпечила героям служба. Однак, їхні свідчення є вкрай важливими з погляду функціонування історичної пам'яті. Вони міфологізують ці події та роблять їх важливою частиною власної ідентичності.

Протягом Х-ХІ ст. у війську імператора служили тисячі північних воїнів. При цьому, це були не лише шведи, а й данці, норвежці, та, вірогідно, ісландці. Київ став центральним хабом, через який здійснювалися подорожі до Імперії Ромеїв. Проте, така масова мобільність скандинавських воїнів була б неможливою без їхньої активної участі в мілітарних кампаніях руських князів. Значна частина вікінгів вирушала на південь саме після такої кооперації.

Процес служби норманів у війську руського князя описаний в ісландському «Татрі про Еймунда». У цьому творі змальовано пригоди норвезького вікінга Еймунда, який разом зі своїми товаришами бився на боці того, хто більше платив. Так він потрапив до князя Яріцлейва (Ярослава Мудрого), який у той час боровся зі своїм братом Буріцлейвом (вірогідно, цього персонажа варто асоціювати зі Святополком) за столичний престол Рыдзевская Е. Сага об Эймунде. Древняя Русь и Скандинавия IX-XIVвв. Москва, 1978. С. 89-104.. Достовірність цієї історії викликає багато питань, утім, у нас немає сумнівів, що в її основу лягли події, які мали історичне підґрунтя, адже участь найманців із півночі у війську Ярослава є добре задокументованою. На основі руських та скандинавських джерел Леонтій Войтович стверджує, що у складі армії Ярослава під час наступу на Київ 10І6 р. був окремий підрозділ, який складався з тисячі варягів Войтович Л. Княжа доба: портрет еліти. Біла Церква: Вид. Пшонківський О.В., 2006. С. 258.. Велике значення мали варяги й у війську Ярославового батька Володимира. «Повість минулих літ» згадує, що князь Володимир після втечі «за море» повернувся до Новгорода із варягами. Маючи велике військо, він зумів захопити столицю та стати Великим князем Київським Повесть временных лет... С. 52..

Ще одним джерелом, яке підтверджує активну участь скандинавів у військових кампаніях на Сході Європи, є рунічні камені. Це особливий тип джерел, який здебільшого виконував роль меморіального пам'ятника на честь загиблої людини. Нерідко такі стели зводили в пам'ять про людей, які загинули на чужині. Східну Європу та Візантію згадують у понад ста таких пам'ятках. Більшість із них містить інформацію про воїнів, які полягли в битві у цих краях Мельникова Е. Скандинавские рунические надписи: Новые находки и интерпретации: Тексты. Перевод. Комментарий. Москва: Восточная Литература, 2001. С. 43-45.. Левова частина цих джерел міститься в Швеції Андрощук Ф. К истории контактов между Швецией и Южной Русью в ХІ-ХІІ вв. Дънеслово: збірка праць на пошану дійсного члена Національної академії наук України Петра Петровича Толочка з нагоди його 70-річчя. 2008. С. 100-112..

Сукупність писемних та археологічних матеріалів засвідчує, що скандинавська військова присутність на землях Східної Європи значно виходила за межі спорадичних комунікацій та епізодичних випадків найманства. Не зважаючи на домінування шведського культурного елементу, ми можемо стверджувати, що існували налагоджені шляхи, через які на ці землі масово потрапляли вихідці з Данії та Норвегії. За словами Інґмара Янссона, ці процеси варто сприймати як цілеспрямовану колонізацію норманами цих територій. Вони стали невід'ємною частиною духовної та матеріальної культури цього регіону та мали суттєвий вплив на подальший хід його історії Jansson I. Warfare, Trade or Colonisation?... P. 9-64..

Підсумком цієї міжкультурної комунікації стало те, що Русь та особливо Візантійська імперія сформували в скандинавів образ сакральної території. Сверрір Якобсон блискуче продемонстрував, що в ісландській писемності територія Сходу часто має риси безпечної, цивілізованої та духовної території. Така позиція дещо відрізняється від загальноєвропейської тенденції. Це пов'язано із тим, що в уявленні ісландців ХІ-ХІІІ ст. ці території були колискою християнської цивілізації й комунікація з ними була одним із вирішальних факторів, які вплинули на християнізацію Норвегії та Ісландії в Х-ХІ ст. Ця теза сформувалася завдяки існуванню історичної пам'яті про норманів на службі у великих християнських монархів Константинополя чи Києва Jakobsson S. On the road to paradise. P. 941-942.. Згодом у королівських сагах Русь поставала важливим центром християнства та його східним форпостом, а візантійський імператор - одним із головних християнських правителів. Різниця між православним та католицьким обрядом не видавалася тогочасним авторам суттєвою Більшість саг були записані після ХІ ст., а отже - після Великої схизми 1054 р. Більш детально про сприйняття православ'я у середньовічній Ісландії див.: Якобссон С. Народы Аустрвега и исландская картина мира: Прощание с историческим мифом. Древнейшие государства Восточной Европы. 2006. С. 165-167..

Ще одним фактором, який вплинув на те, що Русь сприймалася скандинавами як знайома цивілізована територія, були тісні політичні стосунки руських князів та правителів скандинавських королівств. У легендарних сагах часто можна зустріти мотив сватання вікінга, здебільшого головного героя, до дочки руського конунґа. Цей сюжет використовували настільки часто, що він перетворився на кліше, яке асоціювалося із цими землями. Дослідники припускають, що такий мотив міг з'явитися як результат функціонування історичної пам'яті реальних одружень скандинавських принців із руськими князівнами Мельникова Е. Трансформация исторической памяти: от устной исторической традиции к письменной. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. 2014. Т. 5. С. 18-24.. Чи не найяскравішим епізодом, який цілком міг стати моделлю для такого стереотипу, було одруження норвезького принца Гаральда Суворого з Єлизаветою, дочкою київського князя Ярослава. Історія їхнього кохання закарбована у «Сазі про Гаральда Суворого» авторства Снорі Стурлусона Snorri Sturluson. Heimskringla III. Magnus Olafsson to Magnus Erlingsson / Trans. from Icelandic by A. Finlay. Viking Society for Northern Research: University College London guide, 2015. P. 41-122.. Ця сага була дуже популярною та мала суттєвий вплив на сприйняття Русі ісландцями. Проте, Єлизавета була не єдиною руською принцесою, пов'язаною родинними зв'язками зі скандинавською правлячою династією.