Русько-скандинавські історичні зв'язки як чинник розвитку колективних уявлень про Схід у середньовічних ісландських джерелах

Дослідникам достеменно відомо про вісім шлюбів, укладених між руськими та скандинавськими королівськими родами. Найперше спадає на думку сам Ярослав Мудрий, який став зятем шведського короля Олафа Шетконунґа, одружившись із його дочкою Інґіґердою Войтович Л. Княжа доба... С. 261-263.; Dzhakson T.N. Marriages and political alliances in medieval Scandinavia in the light of Old Norse-Icelandic sources. In the North, the East and West meet. Festschrift for Jens Petter Nielsen. Os5o, 2019. P. 323-333.. Його онук - Володимир Мономах, взяв за дружину англійську принцесу Гіту, яка на момент одруження мешкала при дворі свого дядька данського короля Свейна Естрідсена Половинська В. Варязькі княгині Інгігерд і Гіта та інші «невидимі» скандинавки на Русі. Сторінки історії. 2014. Т. 37. С. 5-13.. Син Володимира Мстислав І Великий був жонатий на шведській принцесі Крістін. Доньки Мстислава Мальмфрід та Інґібйорґ вийшли заміж за норвезького короля Сіґурда Хрестоносця та данського принца Канута Лаварда відповідно. Згодом, Мальмфрід після смерті Сіґурда вийшла заміж за данського короля Еріка Еймундома Raffensperger C. Dynastic marriage in Action: how two Rusian princesses changed Scandinavia. Именослов. История языка. История культуры. Санкт-Петербург: Алетейя, 2010. P. 193-205.. Ще однією руською княжнею, яку варто згадати у цьому контексті, є Софія, дочка мінського князя Володаря Глібовича. Вона стала дружиною данського короля Вальдемара І Великого⁸ Самонова М. Полоцкое княжество в системе династических связей и политических взаимоотношений Руси со Скандинавией и Польшей в ХІ - начале ХІІІ вв. Исследования по истории Восточной Европы. 2012. Т. 5. С. 6₅²₉^4..

Зрозуміло, що цей список не є вичерпним, адже значна кількість матримоніальних зв'язків не є зафіксованими в джерелах. Проте він є переконливим аргументом на користь того, що Русь мала тісні відносини й була важливим гравцем у скандинавській політичній грі. Підтверджує цю тезу й факт проживання скандинавських принців на теренах Русі. Завдяки сагам нам відомо, що чотири майбутні королі Норвегії мешкали при дворі київських та новгородських князів. Ці події були зумовлені політичною кризою в норвезькому королівстві кінця Х - пер. пол. ХІ ст. Саме в часи найактивніших міжусобиць у Норвезькому королівстві Руська держава досягнула піку своєї могутності та впливу на сусідні терени. Її союзництво часто мало прямий вплив на розвиток політичних та військових суперечок.

Першим норвезьким принцом, який мешкав при дворі руського князя, був Олаф Трюґґвасон. Його вважають одним із найбільш відомих правителів середньовічної Норвегії. Період його правління припав на 995-1000 рр. Проте, не зважаючи на коротке правління, він запам'ятався нащадкам як державець, котрий остаточно християнізував королівство. Пам'ять про цю особу була закарбована в декількох сагах та в синоптичних працях Bagge S. The Making of a Missionary King: The Medieval Accounts of Olaf Tryggvason and the Conversion of Norway. The Journal of English and Germanic Philology. 2006. Vol. 105. № 4. P. 473-513.. Руські сторінки біографії цього персонажа були насичені захопливими історіями та пригодницькими епізодами. Потрапивши на Русь у дев'ятирічному віці як бранець, Олаф швидко завоював повагу князя Володимира. При дворі він прожив близько десяти років. За цей час йому вдалося здобути військову славу та очолити загони Володимирової армії Snorri Sturluson Heimskringla / ^ans. by A. Faulkes, A. Finlay. London: Viking Society for Northern Research, 2011. Vol. 1: The beginnings to Olafr Tryggvason. P. 137-233..

Ще одним норвезьким королем, пов'язаним із Руссю, був Олаф ІІ Гаральдсон (Святий). У 1026 р. він утік на схід після поразки в битві поблизу річки Хельґа. У цій битві даньсько-англійське військо Канута Великого розбило шведсько-норвезьку армію Олафа. Олаф втратив владу в Норвегії і перебрався на Русь, де готувався до відплати. У 1029 р.

Олаф здійснив спробу повернути свою владу, проте загинув наступного року в битві під Стиклестадом.

Попри спорадичні періоди правління, Олаф став справжнім символом тогочасної Норвегії та династії Гарфаґрів. Він був канонізований вже за рік після смерті. Цей король став патроном та одним із найбільш шановних святих у Норвегії. Проте його культ вийшов далеко за межі кордонів власного королівства. Така популярність була зумовленою не в останню чергу завдяки літературній традиції. Особі короля-чудотворця було присвячено декілька саг, татрів, а також розділів у протонаціональних історичних наративах. Ці твори доклалися до формування міфу про Святого Олафа, який був важливим із погляду формування домодерних ідентичностей ХІІ-XIV ст. Його зв'язок із Руссю був важливим складником біографії. Тож художні сюжети про цю землю стали важливим чинником, який вплинув на сприйняття цієї території скандинавами.

Битва при Стиклестаді була поворотним моментом в історії середньовічної Норвегії. Після поразки Олафа ІІ Канут Великий зміцнив свою владу в Норвегії та в частині Швеції. Родичі та сподвижники Олафа були змушені втікати. Русь стала надійним прихистком для сина Олафа Маґнуса І Доброго та його зведеного брата Гаральда Суворого. Обидва норвезьких принци жили при дворі Ярослава Мудрого. Звідси Гаральд відправився на службу до Константинополя та здобув славу воїна Ommundsen A. A Saint and his Sequence: Singing the Legend of St Olaf. Viking and Medieval Scandinavia. 2009. Vol. 5. P. 151-176. Це стосується «Огляду саг про норвезьких королів» (Agrip af Noregskonungasogum), «Історії Норвегії» (Historia Norwegis) та «Історії стародавнього королівства норвезького» (Historia de antiquitate Regum Norwagiensium). Филипчук А. Харальд Сигурдссон... С. 193-205.. Схожа доля спіткала й Гаральдового племінника Маґнуса, який у сагах згадується як названий син Ярослава Snorri Sturluson. Heimskringla III P. 4. Fornaldarsogur Nordrlanda av C.C. Rafn, 1.b. Kaupmannahofn, 1830. S. 370-371.. Не без допомоги останнього, Маґнус зумів повернутися на Батьківщину та відвоювати престол у 1035 р. Згодом, у 1046 р., його співправителем став Гаральд, який з 1047 р. стає одноосібним володарем Норвегії.

Злам Х-ХІ ст. був вкрай важливим із погляду русько-скандинавських взаємин. Однак ми не можемо з упевненістю говорити, що це був унікальний період у руській історії. Річ у тім, що згадані постаті норвезьких королів були вкрай важливими для ісландських авторів ХІІ-ХІІІ ст. Вони намагалися формувати власну версію політики пам'яті та обґрунтувати виключне право династії Гарфаґрів на володіння Норвегією. На щастя для нас, ці правителі були тісно пов'язані з Руссю. Однак джерела побіжно вказують на те, що руські правителі мали перманентний зв'язок і з іншими скандинавськими династіями. Усе це не могло не впливати на культурні та соціально-економічні сфери цих держав. Окрім того, згадки про Русь у біографіях таких популярних постатей як Олаф І, Олаф ІІ чи Гаральд ІІІ робила ці землі ближчими, зрозумілішими та ріднішими. Вони несвідомо формували власний канон, який згодом почав трансформуватися в стереотипи, пов'язані із цією землею та її людьми.

«Саги про давні часи» описують легендарних скандинавських королів, які були пов'язані родинними зв'язками із руськими правителями. Першим іменем, що спадає на думку, є Івар Широкі Обійми - міфічний правитель північних земель. Згідно з «Фрагментом про деяких давніх королів», дочка Івара, Ауд, втекла на Русь та вийшла заміж за місцевого конунґа Радбарда. Пізніше цей правитель та його нащадки згадуються в оповідях про Бравелірську битву між Сіґурдом Кільцем та Гаральдом Синєзубим. Описані в сазі події були дуже важливими з погляду формування політики пам'яті нордичних королівств. Зазначений твір зберігає пам'ять про давніх правителів Русі, які впливали на політику північних держав та закладає основи міфів про «руське сватання» в пізніших сагах.

Кількість скандинавських артефактів, знайдених на території Східної Європи, є настільки значною, що може дорівнятися хіба що до кількості знахідок із власне скандинавських територій Андрощук Ф. Скандинавские древности в социальной топографии. С. 7.. Однією з причин такої масовості, на думку Інґмара Янссона, є колонізація цих країв північанами. Автор зазначає, що особливо у ІХ-Х ст. шведи масово переселялися на південний схід у пошуках нових земель для сільського господарства, ремесла та іншої діяльності. Про це свідчить той факт, що прибулі оселялися тут цілими сім'ями. Аргументом на користь цієї тези є значна кількість речей, що асоціюються з жіночими одягом чи предметами побуту. Автор спростовує тезу про те, що на Схід мандрували лише представники заможних верств, як то військові чи купці. Він зазначає, що це були здебільшого люди середнього прошарку, які відправлялися у далекі подорожі з метою пошуку нових земель Jansson I. Warfare, Trade or Colonisation?... P. 27-30.. Автор зазначає, що на території Русі функціонували важливі виробничі центри, які виробляли речі, притаманні традиційній матеріальній культурі Півночі. Яскравим прикладом є ювелірні вироби. За словами дослідника, лише Норвегія та Швеція дала нам більшу кількість прикрас, аніж Русь Ibid..

Теза І. Янссона про те, що нормани мандрували на Схід із метою переселення, а також докази на користь масовості цього явища, наштовхують нас на наступну важливу думку. Східна Європа, Візантія та Арабський Схід стали місцем, де формувалися діаспорні спільноти скандинавів Hedenstierna-Jonson C. Rus, Varangians and Birka Warriors. The Martial Society: Aspects on Warriors, Fortifications and Social Change from the Bronze Age to the 18^th с. Stockholm, 2009. P. 166; Hedenstierna-Jonson C. Viking Mobility in the Baltic Sea Region. Viking Encounters: Proceedings of the 18th Viking Congress. Aarhus, 2020. P. 57-66; Brink S. People and «land» in early Scandinavia. Franks, Northmen, and Slavs: Identities and state formation in еarly Medieval Europe. Turnhout, 2005. P. 87-112.. Дослідження того, як ці спільноти впливали на формування ідентичності вікінгів, є вкрай цікавим для нас. Це може дати розуміння того, як відбувалися культурні взаємовпливи скандинавів із місцевими народами та як функціонували процеси обміну інформації між Батьківщиною та діаспорними групами.

Важливо зауважити, що нордичні спільноти, не зважаючи на чужорідні впливи, не позбавлялися власної культури. На думку Леслі Абрамс, вікінги формували креативні закордонні спільності, які підтримували зв'язки між собою та були важливим каналом, через який інформація, ідеї та речі потрапляли на батьківщину. Окрім того, зарубіжний досвід впливав на формування власної культури та сприяв її еволюції. Часто проживання у віддалених куточках світу не лише не спонукало відмові від власної ідентичності, а навпаки, сприяло її підкресленню та культивації Abrams L. Diaspora and identity in the Viking Age. Early Medieval Europe. 2012. Vol. 20. № 1. P. 17-38..

Розглянувши усі чинники русько-скандинавської взаємодії у період середньовіччя, нам не видається дивним той факт, що Русь чи землі Східної Європи часто грали роль центральних локацій саг про історичні часи. Так само нам не виглядає дивним і обізнаність у географічних та історичних деталях. Адже відносини цих регіонів були такими тісними, що в певні моменти своєї історії вони витворили єдиний культурний та політичний простір. Починаючи від вікінгів-торговців чи шведських селян, що переселилися на схід, і закінчуючи норвезькими принцами, які шукали політичного притулку при дворі руських князів, скандинави творили новий культурний простір на східному форпості свого світу. Ця культура зазнавала суттєвих локальних впливів, які поширювалися на Батьківщину та додавали нові сенси в світогляді людей півночі.

Історії про Гальвдана, володаря Ладоги, Грольва, який успадкував Руський пристіл, або Раґнара Лодброка, який включив східноєвропейські землі до своєї «імперії», не мали на меті передати історичну дійсність прямою мовою. Проте це не означає, що їхні фабули є абсолютно вигаданими. Дані історії та археології засвідчують, що ці сюжети були відбитком пам'яті скандинавів про події минулого. Саги намагалися зберігати ці події та адаптували їх до культурних трендів, знань та політичної ситуації. Завдяки данським, норвезьким та шведським вікінгам, торговцям і пілігримам, цей простір став важливою частиною їхньої власної історії та культури. Тож завданням автора було зафіксувати ці репери пам'яті та передавати їх наступним поколінням, зберігаючи при цьому їхню адаптовану форму, яка відображала дух того часу та культури, в яких вони зародилися.

Вікінги, які були органічною складовою ранньодержавних поселень у Східній Європі, стали важливим каналом, через який інформація про ці землі потрапляла на Північ. Враховуючи цю особливість, можна краще зрозуміти тезу Ганса Якоба Орнінґа, який вважав Русь частиною нордичної спільноти Orning H.J. Transient Borders... P. 373-375.. Враховуючи кількість людей, які тут мешкали, їхній соціальний статус, а також постійні політичні, культурні та торгові зв'язки між цими територіями, не видається дивним той факт, що Русь для тогочасних норманів була одним із центрів формування скандинавської культури. Так само не видається дивним і той факт, що це була важлива територія з погляду історичної пам'яті скандинавів.

References

1. Androschuk, F. (2001). Gnyozdovo, Dneprovskiy put i final Birki [Gnezdovo, Dnepr water way and Birka's decline]. Moscow, Russia.

2. Androschuk, F. (2004). Skandinavskie drevnosti v sotsialnoy topografii drevnego Kieva [Scandinavians and the social topography of ancient Kiev]. Ruthenica, 3, Р. 7-47.

3. Androschuk, F. (2008). K istorii kontaktov mezhdu Shvetsiey i Yuzhnoy Rusyu v XI-XII vekah [To the history of contacts between Sweden and Southern Rus in 11-12* c.]. Dneslovo: zbirka prats na poshanu diisnoho chlena Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy Petra Petrovycha Tolochka z nahody yoho 70-richchia - Dneslovo: a collection of papers in honor of the full member of the National academy of sciences of Ukraine Petro Tolochko on the occasion of his 70th anniversary, P. 100-111.

4. Androshchuk, F. (1994). Etiud pro rusiv: Tekst materialnosti i model kultury [Essay on Rus people: the text of materiality and the model of culture]. Mediaevallia Ucrainica: mentalnist ta istoriia idei - Mediaevallia Ucrainica: mentality and history of ideas, 3, P. 5-16.

5. Androshchuk, F. (2015). Byzantine Imperial Seals in Southern Rus. Vizantiiski ta davnoruskipechatky: Materialy Mizhnarodnoho kolokviumuz davnoruskoi ta vizantiiskoi sfrahistyky. Kyiv, Ukraina, 13-16 veresnia 2013 r. -Byzantine and Old Russian seals: Proceedings of the International colloquium on Old Russian and Byzantine sfragistics. Kyiv, Ukraine, September 13-16, 2013, P. 43-53.

6. Ashman Rowe, E. (2009). Ragnars saga lo3brokar, Ragnarssona ^attr, and the political world of Haukr Erlendsson. Copenhagen. Denmark.

7. Bagge, S. (2006). The making of a missionary King: The Medieval accounts of Olaf Tryggvason and the conversion of Norway. The journal of english and germanic philology, 105 (4), P. 473-513.

8. Brink, S. (2005). People and «land» in early Scandinavia. Turnhout, Belgium.

9. Downham, C. (2016). Coastal communities and diaspora identities in Viking Age Ireland. Leeds, England.

10. Duczko, W. (2004). Viking Rus: Studies on the presence of Scandinaviansin Eastern Europe. Leiden, Netherlands.

11. Dzhakson, T. (2013). Prostranstvo i literatura [Space and literature]. Moscow, Russia.

12. Dzhakson, T. (2001). Austr i Gor3um: Drevnerusskie toponimyi v drevneskandinavskih istochnikah [Austr i Gor3um: Old Rus toponyms in old scandinavian sources]. Moscow, Russia.

13. Dzhakson, T.N. (2019). Marriages and political alliances in medieval Scandinavia in the light of Old Norse-Icelandic sources. Oslo, Norway.

14. Eniosova, N., Pushkina, T. (2012). Nahodki vizantiyskogo proishozhdeniya iz rannegorodskogo tsentra Gnezdovo v svete kontaktov mezhdu Rusyu i Konstantinopoelm v X v. [Byzantium findings from Gniezdovo's early urban center in the light of Rus-Constantinople relations in 10^th c.]. Sugdeyskiy sbornik - Sugdean collection, 5, P. 34-85.

15. Filipchuk, A. (2014). Harald Sigurdcson i russko-vizantiyskaya voyna 1043 g. [Harald Sigurdsson and Rus-Byzantium war 1043] Slovene = Slovene. International Journal of Slavic Studies, 3, P. 193-205.

16. Glazyirina, G. (2002). Saga ob Ingvare Puteshestvennike: Tekst, perevod, kommentariy [Yngvars saga v^3fбrla: Text, translation, comments]. Moscow, Russia.

17. Fylypchuk, O. (2009). Rusy v ekspedytsiiakh vizantiiskoho flotu v 911-949 rr. (za kn. II. 44, 45 de cerimonius) [Ruses in expedition of byzantine navy in 911-949 (by the book II. 44, 45 de cerimoniis)]. Pytannia istorii Ukrainy - Questions on the history of Ukraine, 12, P. 212-221.

18. Fylypchuk, O. (2014). Pislia rusko-vizantiiskoi viiny 968-971 rr.: Ioann Tsymiskhii i naimantsi Rusi [After the Ruses-Byzantine war 968-971: John Tzimiskes and Rus mercenaries]. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu. Istoriia. Politychni nauky. Mizhnarodni vidnosyny - Scientific bulletin of Chernivtzi university. History. Political sciences. International relations, 702-703, P. 7-11.

19. Hedenstierna-Jonson, C. (2009). Rus, Varangians and Birka warriors. Stockholm, Sweden.

20. Hedenstierna-Jonson, C. (2016). Foreigner and Local: Identities and cultural expression among the urban people of Birka. A matter of identity. Shetland and the Viking world: Papers from the 17th Viking congress, P. 189-196.

21. Hedenstierna-Jonson, C. (2018). With Asia as neighbour: Archaeological evidence of contacts between Scandinavia and Central Asia in the Viking Age and the Tang dynasty. Bulletin of the Museum of Far Eastern antiquities, 81, P. 43-64.

22. Hedenstierna-Jonson, C. (2020). Viking Mobility in the Baltic Sea Region. Viking Encounters: Proceedings of the 18th Viking congress, P. 61-70.

23. Jakobsson, S. (2006). On the road to paradise: Austrvegr in the Icelandic imagination. The 13th International Saga conference, Р. 935-943.

24. Jakobsson, S. (2016). The Varangian legend: testimony from the Old Norse sources. Uppsala, Sweden.

25. Jankowiak, M. (2013). Two systems of trade in the Western Slavic lands in the 10^th c. Szczecin, Poland.

26. Jansson, I. (1997). Warfare, trade or colonisation? Some general remarks on the eastern expansion of the Scandinavians in the Viking Period. The rural Viking in Russia and Sweden: Conference 19-20 October 1996 in the manor of Karlslund, Orebro, P. 9-64.

27. Kainov, S. (2012). Pogrebeniya s predmetami vooruzheniya Gnyozdovskogo nekropolya [Burials with weaponry from the Gnezdovo necropolis]. Trudy Gosudarstvennogo istoricheskogo muzeya. Gnyozdovskiy arheologicheskiy kompleks. Materialyi i issledovaniya - Proceedings of the State Historical Museum. Gnezdovo archaeological complex. Materials and research, 210, P. 212-241.

28. Kiorsak, V. (2021). Pohranychni obrazy Rusi u sahakh pro davni chasy: Intertekstualni motyvy yak oznaka istorychnoi pamiati [Borderline images of Rus in the sagas of ancient times: intertextual motifs as a sign of historical memory]. Tekst i obraz: Aktualni problemy istorii mystetstva - Text and image: Actual problems of art history, 1 (11), P. 29-44.

29. Kiorsak, V. (2021). Rus u kontseptsii «imperii» Ragnara Lodbroka: skandynavski dzherela kriz pryzmu polityky pamiati [Rus in Ragnar Lothbrok's concept of «empire»: scandinavian sources through the prism of memory politics]. Siverianskyi litopys -Siverian chronicle, 6, P. 4-14.

30. Kiorsak, V. (2022). «Saha pro Pishoho Hrolva» ta Rus v epokhu vikinhiv: istorychna pamiat ta istoriohrafiia [Gongu-Hrolfs Saga and Rus' in the Viking Age: collective memory and historiography]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna - Visnyk of the Lviv University. Historical series, 54, P. 50-64.

31. Kiorsak, V. (2022). Eastern European elements of Egils saga Einhenda ok Asmundar Berserkjabana through the prism of Greco-Roman, and Germanic myths. Scandia. Journal of Medieval Norse studies, 5. P. 6-27.

32. Kovalev, R.K. (2002). Dirham Mint output of Samanid Samarqand and its connection to the beginnings of trade with Northern Europe (10^th c.). Histoire & mesure, XVII (3/4), P. 197-216.

33. Litavrin, G. (1993). Usloviya prebyivaniya drevnih rusov v Konstantinopole v X v. i ih yuridicheskiy status [The conditions of the stay of the ancient Ruses in Constantinople in the 10^th c. and their legal status]. Vizantiyskiy vremennik - Byzantine timesheet, 54, P. 81-92.

34. Melnikova, E. (2001). Skandinavskie runicheskie nadpisi: Novyie nahodki i interpretatsii: Tekstyi. Perevod. Kommentariy [Scandinavian runic inscriptions. New discoveries and interpretations. Texts, translations, and comments]. Moscow, Russia.

35. Melnikova, E. (2006). Istoricheskaya pamyat v germanskoy ustnoy traditsii [Historical memory in Germanic oral tradition]. Moscow, Russia.

36. Melnikova, E. (2011). Skandinavyi na Baltiysko-Volzhskom puti [Scandinavians on Baltic-Volga path]. Moscow, Russia.

37. Melnikova, E. (2014). Transformatsiya istoricheskoy pamyati: ot ustnoy istoricheskoy traditsii k pismennoy [Transformation of collective memory: from oral to written historical traditions]. Vestnik Nizhegorodskogo universiteta im. N.I. Lobachevskogo - Bulletin of Lobachevskiy N.I. Nizhegorod university, 5, Р. 18-24.

38. Mikkelsen, E. (2008). The Vikings and Islam. New York, USA.

39. Ommundsen, A. (2009). A saint and his sequence: singing the legend of St. Olaf. Viking and Medieval Scandinavia, 5, P. 151-176.

40. Orning, H.J. (2016). Transient borders The Baltic Viewed from Northern Iceland in the Mid-Fifteenth c. Amsterdam, Netherlands.

41. Polovynska, V. (2014). Variazki kniahyni Inhiherd i Hita ta inshi «nevydymi» skandynavky na Rusi [Varangian princess Ingigerd, Gita and other «unknown» Scandinavians on Rus]. Storinky istorii - History pages, 37, P. 5-13.

42. Priestley, B. (2006). The Varangian Guard. Leiden, Netherlands.

43. Raffensperger, C. (2010). Dynastic marriage in Action: how two Rusian princesses changed Scandinavia. Moscow, Russia.

44. Samonova, M. (2012). Polotskoe knyazhestvo v sisteme dinasticheskih svyazey i politicheskih vzaimootnosheniy Rusi so Skandinaviey i Polshey v XI - nachale XIII vv. [Principality of Polotsk in the system of dynastic connection and political relationships of Rus with Scandinavia and Poland in the 11^th - the beginning of the 13^th c.]. Issledovaniya po istorii Vostochnoy Evropyi - Studia Historica Europae Orientalis, 5, Р. 7-25.

45. Shepard, J. (2008). The Viking Rus and Byzantium. New York, USA.

46. Tulinius, T. (2000). Saga as a myth: The family sagas and social reality in 13^th-century Iceland. The Eleventh International Saga Conference. Old Norse Myths, Literature and Society, P. 526-539.

47. Voitovych, L. (2006). Kniazha doba: portret elity [Principal Age; the elite portraits]. Lviv, Ukraine.

48. Voitovych, L. (2015). Holmgard: de pravyly ruski kniazi Sviatoslav Ihorevych, Volodymyr Sviatoslavych ta Yaroslav Volodymyrovych? [Holmgardr: where Rus princes Sviatoslav, Volodymyr and Yaroslav ruled?]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal - Ukrainian historical journal, 3, P. 37-55.

49. Vukovich, A. (2018). Enthronement in Early Rus: Between Byzantium and Scandinavia. Viking and Medieval Scandinavia, 14, P. 211-239.

50. Yakobsson, S. (2006). Narody Austrvega i islandskaya kartina mira: proschanie s istoricheskim mifom [Austrvegr folks and Icelandic worldview: farewell to historical myth]. Drevneyshie gosudarstva Vostochnoy Evropyi - The oldest states of Eastern Europe, P. 142-171.

Размещено на Allbest.ru