Із нових документів до історії Сіверщини ХVІІ-ХVІІІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Із нових документів до історії сіверщини ХИІІ-ХИІІІ ст.

О. Юрій Мицик, Інна Тарасенко



Анотація

У публікації представлені документи гетьманів Івана Скоропадського, Данила Апостола, чільних представників козацької старшини Івана Чарниша, прилуцького полковника Олександра Якубовича, прилуцького обозного Михайла Огроновича, Василя Кочубея, Василя Чуйкевича, сотників тощо, різноманітна ділова документація (купчі, скарги тощо).

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, полковник, Сіверщина, Церква, купчі.



У черговому випуску ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже йшлося в попередніх частинах цієї статті). Відзначимо, що ці публікації склали основу чотирьох томів нашого збірника «Сіверщина гетьманських часів», які вже побачили світ1 і, хтозна, може й для т. 5 потроху назбирається матеріал. Але складно писати в умовах війни, зокрема тому, що внаслідок московитських ракетних обстрілів часто вимикають електрику, тривалий час був закритий для відвідувачів Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Остання обставина спричинила трохи незвичний склад документів цієї публікації. Доводилося покладатися на свої попередні записи, а в них були переважно документи, які стосувалися Стародубщини. Однак цей регіон споконвіку українська етнічна територія, яка була анексована Росією й де проводилося тотальне обмосковщення. Ученим із України було не дозволено досліджувати історію цих земель (досить згадати, що видатному українському мистецтвознавцю С.А. Таранушенку цензори скоротили стародубську частину його класичної монографії «Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України» Сіверщина гетьманських часів. Київ, 2019. Т. 1; 2020. Т. 2, Т. 3; Чернігів, 2022. Т. 4 (Упор.: Мицик Ю., Тарасенко І.). Таранушенко С.А. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України / Ред. М.П. Бажан, Г.Н. Лог- вин. Київ: Будівельник, 1976. 332, [4] c.: іл.. Натомість російські науковці замовчували українське минуле краю. Сподіваємося, що ця публікація хоч трохи збагатить джерельну базу історичних досліджень Стародубщини.

Отже, всього в цій частині статті наводяться тексти 50 документів, у т. ч. 8 - ХУІІ ст., 30 - перша третина ХУІІІ ст., 5 - друга третина ХУІІІ ст., 7 - третя третина ХУІІІ ст. Чотири документи (№ 2, 12, 13, 16) наводяться як реґест. Майже всі наведені джерела зберігаються в ІР НБУВ. Виняток складають документи, що наводяться як реґест (три з них були виявлені в АГАД (Архіві Головному Актів Давніх) у Варшаві, а один - витяг із джерельної публікації.

Серед документів цієї добірки необхідно знову виділити ті, що доповнюють «Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, взагалі старшини. У першу чергу тут представлені документи гетьманів Івана Скоропадського (1), Івана Чарниша (генеральний суддя й наказний гетьман) (2), Данила Апостола (1), прилуцького полковника Олександра Якубовича (2), прилуцького обозного Михайла Огроновича (1), Василя Кочубея ще як військового канцеляриста (1), Василя Чуйкевича, майбутнього генерального писаря (1), сотників тощо. Не менш авторитетно виглядає список адресатів або тих, кому скеровувалися скарги: гетьмани І. Скоропадський, П. Полуботок, генеральний хорунжий І. Сулима, компанійський полковник І. Новицький, князь Ю. Замойський та ін.

Першим за хронологією є універсал 1501 р. київського воєводи, князя Дмитра Путяти- ча. Щоправда він виходить за межі гетьманської доби (ХУП-ХУПІ ст.). Однак документів ХУГ ст. стосовно Сіверщини не так уже й багато, щоб пропускати таке цікаве джерело, у якому йдеться про надання Дашку Івановичу Басані (нині - с. Нова Басань Бобровицького р-ну) і перераховуються кордони володіння, що важливо для історичної географії. Доби Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. стосуються один документ. Він був надрукований польськими археографами, тому з нього (№ 2) наводимо лише уривок стосовно Черігівщини. Тут вказується, що повстанський гарнізон у Чечерську складався з 200 вихідців із Мени. Документ 1678 р. (№ 3) - це купча Івана Кириловича, козака й мешканця Сосниці. Він продавав свій фільварок із будинком Андрію Дорошенку. Поза сумнівом, це брат гетьмана Петра Дорошенка, який обіймав свого часу уряд паво- лоцького полковника. Після падіння гетьмана Дорошенка його брат став у 1677 р. сос- ницьким сотником, що й пояснює купівлю ним нерухомості в Сосниці (до цього він жив у Вороніжі, а в Сосниці - його брат Григорій) Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Нью-Йорк, 1985. С. 632.. Однак через певний час його замінив Павло Крачевський, згаданий у цій купчій. Тут також йдеться про Микиту Литовченка, котрий був сосницьким сотником у 1684 р. Очевидно, що лист Василя Кочубея треба датувати 1679 р. (тоді ще військового канцеляриста) до компанійського полковника Іллі Новицько- го (№ 4). Тут ідеться про вдалий похід на землі білгородської орди, який здійснили зокрема козаки Прилуцького полку. Згадується і про участь у поході чернігівського полковника (Василя Дуніна-Борковського), ніжинського наказного полковника (Василя Ігуменського?), очевидно зі своїми полками, а також Семена Палія - уродженця Борзни. І далі йдеться про сіверські полки. До Новицького був адресований і лист 1689 р. коропського сотника Тихона Довгаля (№ 6). Він стосується приватної справи сотника і згадується про його перебування в Новицького в маєтності Нехаївці (під Коропом).

Решта документів ХУІІ ст. (№ 5, 7, 8) - це купчі, боргові зобов'язання, закладний запис. Перший із них - купча 1682 р. - стосується Стародубщини, в ній згадуються містечко Попова Гора (нині - Красна Гора), села Кузнецьк і Сільце. У другому (№ 7) подається боргове зобов'язання 1697 р., дане урядом Мглина. Тут згадується мглинський наказний сотник Макар Ігнатович, який обіймав цю посаду у 1696 р., але про його перебування на ній у 1697 р. досі не йшлося. Отаман Григорій Семенович більш відомий під прізвищем Парфененко.

У закладному записі того ж року (№ 8), виданому на тому само уряді, згадується представник Єсимонтовських - відомого козацького роду Стародубського полку, про котрих ідеться і в інших документах цієї публікації. Згадуються тут і мглинський сотник Іван Романович Романовський, і отаман Михайло Симоненко. Про каденцію останнього в 1697 р. досі було невідомо. Він посідав цей уряд у 1695 і 1707 рр. (як наказний). Ще один близький за формою і змістом документ - розписка 1705 р. мглинських жителів 1705 р. (№ 11).

Документи ХУШ ст. відкриває рішення 1700 р. (№ 9) у конфліктній справі за землю між селянами сіл Левенки й Мериновка (Миронівка) Стародубського полку, яке ухвалила комісія під керівництвом представника гетьмана Мазепи Василя Чуйкевича (у 17021706 рр. генеральний писар). Тоді присуд Чуйкевича був на користь мериновцям, можливо тому, що вони були підданими колишнього стародубського полковника Тимоша Олексійовича. Це викликало невдоволення левенців і конфлікт продовжився, як свідчить їхня скарга до гетьмана Івана Скоропадського (№ 19). У ній яскраво описано як проходило розмежування земель, новий розгляд справи комісіями Карпіки, Семена Березовсько- го (стародубський наказний полковник у 1723 р.), генерального бунчужного (у 17101728 рр.) Якова Лизогуба й містилося прохання про справедливе розмежування. Далі йдуть шість купчих, які стосуються того само регіону - Стародубщини, а деякі - старшинського роду Єсимонтовських. У першій з них (№ 10) о. Діонісій Семенович, «намисник мглинский», продавав у 1702 р. свою землю Опанасу (стародубський обозний у 17281738, суддя у 1729, осавул у1728-1736 рр.) та Олександру Єсимонтовським. Дві наступні - 1707 та 1709 рр. - стосувалися сіл Кузнецьке, Селецьке та містечка Попова Гора (№ 15, 16). У четвертій 1714 р. (№ 21) знову йдеться про село Левенки. У п'ятій - 1716 р. (№ 23) - очевидно теж. Зазначимо, що продавцем землі є Лисій Лісченок. Це ім'я є перекрученим з Єлисей. У шостій - 1718 р. (№ 27) - також ішлося про продаж землі в с. Куз- нецьке й ця купча має продовження у 1728 р., яке доповнюється борговим записом того ж року (№ 28). Купча 1742 р. (№ 39) стосується Борзни.

Ще три купчі дійшли в складі виписів із стародубських міських книг. У виписі 1711 р. (№ 18) зокрема згадується як стародубський обозний і наказний полковник Прокіп Силен- ко. Як наказний полковник він виступає з перервами протягом 1707-1712 рр., але про його перебування на цій посаді вперше довідуємося саме з цього документа. Так само вперше вказується на його перебування на уряді обозного в тому році. В іншому виписі 1716 р. (№ 22) Силенко вперше згадується як стародубський полковий суддя. Досі вважалося, що він обіймав цю посаду у 1705, 1709, 1714 і 1722 рр. Кривошея В.Українська козацька старшина. Київ, 1997. Ч. 1. С. 85; Київ, 2005. С. 106. У ній ішлося про конфлікт за землю, продану покійним Матвієм Плевакою. Відповідний документ Матвія 1673 р. був опублікований нами раніше Сіверщина гетьманських часів. Київ, 2022. Т. 4. С. 143.. У виписі 1723 р. (№ 33) йшлося про продаж землі над р. Іпуттю, яка належала Новицьким, стародубському наказному полковникові Петру Ко- рецькому. Важливо, що тут перераховано всіх членів стародубського магістрату, а також подано матеріал для роздумів щодо каденції полкового хорунжого Пилипа Данченка. Досі вважалося, що Пилип Немирович-Данченко (предок знаменитого театрального режисера!) обіймав цю посаду у 1708 р., а в цей період (липень 1721, жовтень 1723-1732) - його родич Федір Немирович-Данченко. Чи копіїст помилився (найвірогідніше), сплутавши Федора з Пилипом, чи Пилип якийсь час вдруге був хорунжим? Якщо це був Федір, то у такому разі час каденції треба розпочати не у жовтні, а в лютому 1723 р. Кривошея В. Українська козацька старшина... 2005. С. 108. Ще один випис 1745 р. походив із книг полкової стародубської канцелярії (№ 41). Тут ішлося про Єси- монтовських і їхньої суперечки за маєтність Дегтярівку. Трохи раніше (у 1743 р.) Олексієм Єсимонтовським, який у 1723-1732 рр. обіймав посаду мглинського сотника, був написаний лист до чернігівського архієпископа Амвросія Дубневича (№ 40). У ньому містилося прохання рукоположити в священики Спаської церкви в с. Дегтярівці поповича Івана Андрійовича й прикладалося зобов'язання поповича брати належні прибутки з маєтності Єсимонтовських, як робив і його батько - о. Петро «Яковлев».

1711 р. датований лист воронізького сотника Потапа Назарієвича Піскуненка осавулу артилерії Івану Мануйловичу (?). У ньому він просить за збіднілого козака своєї сотні Івана Коваля (№ 20). У трьох реґестах 1706 і 1709 рр. (№ 13, 14, 17) наводиться суть листів князя О. Меншикова до князя Юзефа Замойського: в них ідеться про конфлікт між генералом Боуром та комендантом Замостя, а також про дезертирів із царського війська. Документ № 31 викликає певні питання. По-перше, він не має датування. Доводиться віднести його написання до широкого періоду (між 1708-1721 рр.). Це лист князя О.Д. Меншикова до гетьмана Івана Скоропадського (№ 31). Він містить прохання повернути власність Івана Фомина, священика містечка Случовськ (нині - село Брянського району), у якого генеральний хорунжий у 1709-1721 рр. Іван Сулима забрав половину млина на р. Ворь. Тут теж якась неясність. Така річка є притокою Клязьми і протікає Підмосков'ям. Важко припустити, що священик мав там власність, тим більше, щоб хорунжий діяв там та ще й вдавався до зловживань. Імовірно, Меншиков помилився в назві річки або ж на Стародубщи- ні тоді протікала однойменна. 1716 р. датований лист уже самого І. Скоропадського до цього генерального хорунжого, де йдеться про покарання переяславського полкового писаря Павла Черняхівського (№ 24). Той припустився якоїсь провини перед переяславським єпископом Кирилом Шумлянським. Дуже цікавим є лист-заповіт 1717 р., посланий густинському ченцю Дамаскину. Лист належав перу арештованого й вивезеного до Москви (мазепинець!) Якова Кіндратовича Золотаренка, котрий і помер там, імовірно, до лютого 1720 р. Цей Яків, як стверджує видатний знавець української генеалогії В.Л. Модзалев- ський Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Київ, 1910. Т. 2. С. 178. Див. також: Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. Київ, 2004. С. 243., називався також Хмельницьким і доводився знаменитому гетьману родичом. Він переселився з Правобережжя у Прилуцький полк, був прилуцьким сотником у 16901709 рр., володів там селами Колісниками й Ольшаною (Вільшаною) (№ 25). Щоправда безпосередня спорідненість Якова з Хмельницьким видається не зовсім переконливою. Яків - син Ганни Золотаренко, третьої дружини Богдана Хмельницького від її першого шлюбу, - був всиновлений гетьманом Кривошея В. Національна еліта Гетьманщини. Київ, 1998. С. 59., тому й прозвався Хмельницьким. Довідуємося також, що він мав брата, не знаного, на жаль, на ім'я. Документ № 32 проливає ще трохи світла на постать Якова Золотаренка-Хмельницького. У 1721 р. з наказу полкового прилуцького судді Івана Марковича був проведений «розиск» щодо маєтностей Марії - удови Якова Хмельницького. Тоді була підтверджена воля засланого мазепинця й згадано того ж о. Дамаскина. Цей документ дозволяє встановити рік смерті Якова: 1720 або перша половина 1721 р.

Далі йдуть два універсали 1718 р. генерального судді у 1715-1728 рр. Івана Чарниша, який титулується тут і наказним гетьманом (№ 26,29). Про гетьманування Чарниша відомо тільки з цих документів. У них ішлося про конфлікт за землю Петра Корецького, майбутнього наказного стародубського полковника (у 1722-1723 рр.) зі стародубським полковим осавулом у 1713-1728 рр. Семеном Березовським і його тещею Євфимією Іванівною Тимошенко. Остання була онукою Тимофія Олексійовича, стародубського полковника в 1687-1689 рр. Цього ж конфлікту стосується й випис 1719 р. зі стародубських міських книг (№ 30).

Наступні два документи - це по суті скарги. Перша з них (№ 35) - скарга 1723 р. Левка Гавренка, козака Конотопської сотні, до наказного гетьмана Павла Полуботка. Нам доводилося друкувати документи щодо цього конфлікту з козаком Глущенком через спірний гай Сіверщина гетьманських часів. Т. 2. С. 262, 268; Т. 4. С. 193-195., але там подавалася картина переважно зі слів Глущенка. Натомість тут маємо голос іншої сторони. Друга скарга, 1725 р., викладається в «доношениї» прилуцького обозного Михайла Огроновича та інших у Генеральну військову канцелярію (№ 36). У ній передається суть скарги прикажчика Михайла на удову судді полку Прилуцького у 17191724 рр. Івана Марковича. Цікаво, що «доношение» було підписано й прилуцьким сотником Петро Носенком-Білецьким, з козацького роду, який дав відомого українського письменника й лексикографа Павла Білецького-Носенка (1774-1856).

Представлені у цій публікації й листи. Серед них вирізняється послання 1746 р. (№ 42) архімандрита Благовіщенського монастиря в Ніжині Германа до київського митрополита Рафаїла Заборовського. У ньому йшлося про повернення грошей, які заповідав на реставрацію цього монастиря письменник і філософ митрополит Стефан Яворський (16581722), який у 1701-1721 рр. був місцеблюстителем патріаршого престолу, а 1721 став першим президентом Синоду. Ці гроші після смерті Яворського, як і бібліотеку, Синод скерував не в Ніжин, а в Білгородську єпархію. Інший лист (№ 38) написаний раніше (у 1734 р.) й стосується Київщини, але, з огляду на те, що його автором був гетьман Апостол, наводимо його нижче. Він був адресований баришівському сотнику (1729-1737) Семену Сулимі, майбутньому переяславському полковнику (1739-1766). У ньому йшлося про зловживання баришівського писаря Йосипа Антоновича й містилася вимога про його відставку. Цей лист дозволяє точніше визначити закінчення каденції цього писаря, бо в довіднику В. Кривошеї зазначено, що він обіймав її у 1727 - після 1730 рр. Кривошея В. Українська козацька старшина. 2005. С. 147. Дзира Я.І. Вступ. Літопис Самивидця / За ред. Я.І. Дзирі. Київ: Наукова думка, 1971. С. 30-42. Два листи 1770 р. ротмістра Петра Скоропадського (№ 44, 46) були написані в с. Васьківці (суч. Прилуцького р-ну). У них ішлося про іконописця Івана Жоховського, причому у другому - про його роботу з виготовлення плафонів. Петро Скоропадський згадується і в двох документах 1770 і 1771 рр. (№ 47, 48): реєстрі майна Андрія Мазаракі в с. Талалаївці та розписці дворового господаря пана Данила Кандиби Івана Лясковського. Два наступних листа 1775 р. (№ 48, 49) були адресовані прилуцьким полковником Олександром Якубовичем до генерал-губернатора Лівобережної України графа П.В. Рум'янцева. У них містилося прохання перемінити полкового писаря Шнурчевського, який обіймав цю посаду у 1760-1775 рр., і призначити на його місце полкового хорунжого Андрія Галенковського (1776-1781). В останньому за хронологією документі (№ 50) міститься «доношение» (по суті скарга) на ім'я цариці Катерини ІІ удови ніжинського полковника у 1753-1771 Петра Розумовського Палажки (уродженої Сулими). Удова скаржилася, що борг її чоловіку покійного сотника 4-ї Ніжинської сотні Олексія Виридарського не віддають ні удова, ні його сини Петро й Олександр. Ця справа потім розглядалася в нижньому ніжинському суді.

Насамкінець скажемо про два не зовсім типові документи. У першому (№ 34) був наведений реєстр 1723 р. козаків Седнівської сотні, призначених у «Терковский поход», тобто на р. Терек. У другому (№ 37) - наведено напис на дверях Свято-Покровської церкви в с. Волокитин щодо заснування цього храму. козацький старшина полковник князь

Наостанок зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування, переважно подане кириличними літерами, переводимо арабськими цифрами. Публікація текстів здійснюється за правилами Я. І. Дзири (дещо нами скоригованими)11.

Сподіваємось, що ці джерела будуть цікавими й краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну й культурну історію краю.

* * *

№ 1

1503, вересня 9. - Київ. - Універсал князя Дмитра Путятича.

«Князь Дмитрей Путятич, воевода киевский.

Чиним ві[домо сим] листом нашим, иж господарь король его милость Олександр, великий князь литовский, дал его милости дворенину своему Дашку Ивановичу имене Басань у повете Киевском за рекою Днепром и писал его милость [...до] нас, абыхмо ему в тое имене Басань увезане дали. И мы ему в тое именне ввезане дали на розказанье господарское и дворенина нашого Степана Кмити- чича послали. Который Степан поведал передо мною, иж де есмя увезали уво менне Басань пана Дашка Ивановича зо всими людми, з [по]лями, пашнями, бортными, городищами, дубровами, з речками, з [.]полми, з луки, з сеножатми и з дачною медовою и грошевою, в обрубе того имення, от броду Русановского уверх Трубежа, Трубежем ув реку Смердех, речкою Смердехом у Коропов кур - ган, от кургана до Колодезина дубровою, от Колодезина до Старых Станов у Кобыжи (?) по поле великое, дикое, поза Супою, до Красного городища у верхи Грузкое речкою у реку Модрець, от Мод- реца до Верхулея до млыниць (?), дорогою до Русанова, у реку Трубешь до Русановского броду, як перед тым давно бывало. И на то я пану Дашку Ивановичу дал сей лист увяжчи, под печатю нашою.

П[и]сан в Киеве сентября 9 день индикта 7. Писав дьяк воеводский Григорий Семенович. М[істо] п[ечати].

(ІР НБУВ. Ф. І. № 58292. Копія ХІХ ст. Внизу документа написано: «Архив министерства иностранных дел-отдел Литовской метрики - акты относящиеся к Киевскому воеводству»).

№ 2

1649, червня 29. - Чечерськ. - З листу пана Сесицького до полковника війська ВКЛ.

«[.]добре було б кількасот [.] Бронною їх переправивши [.] [у] Чечерськ потрібно кінноти, а як я довідався [...] нема там українських козаків, тільки [...] гультяйство, особливо з Мени 200

[...]».

(Korespondencja wojskowa hetmana Janusza Radziwilla w latach 1646-1655. Cz. 1. Diariusz kancelaryjny 1649-1653. Warszawa, 2019. C. 56).

№ 3

1678, січня 7 (1677, грудня 28). - Сосниця. - Купча.

«Року тысяча шесть сот семдесят седмого, місяця декабря дня двадцать осмого.

Уряду нашему мійскому сосницкому нижеподписанному сей справки ставъши очевисто Иван Кирилович, козак и обыватель сосницкий, чынил свое сознание в добрый способ слова:

Иж я свой фолварок з будинком власный з двома огородами, один огород од фолварка з едной стороны лежачый од Никиты Литивченка (!), з другой стороны тож од фолварка огород од Ярмолы, жителей сосницких. Счо оный фолварок мой власный, же ні в чом нікому не пенный и о жадных долгах не подписанный, все ограничивши писмом урядовным и от мене данным его милости пану Андрею Дорошенку, товаришу войсковому, оный фолварок продано и в посесию продавши за певную сумму грошей коп пятнадцять личбы литовское. До того теж варую и упевъняю пред урядом, абы я сам, жона моя и потомство, а с приятелей моих, ближних и далеких, ніхто в оный фолварок и огороды да не втручался, бо юж то есть вічньїми часы продано. Волно его милости пану Андрею Дорошенку, товаришу войсковому, яко своим власным владіть оным фолварком з огородами, даже продать жоні и потомству его и на себя вічно держать и я, Иван Кирилович, зрекаюся и не хочу юж (.) дить не в жадного суду и права зновъляет того, бо юж то есть певным торгом продано. Мы яко уряд, чуючи Ивана Кириловича слушную продажу, на просьбу его, же сие урядовъное писане с под- писом нам печатей стороні потребуючей выдалисмо.

Писан в Сосниці року и дня вышеописанного.

До которой справи в той способ подписуемся:

Павел Крачевский, сотник сосницкий.

Дмитро Остапович, атаман городовый.

Сила Якимович, войт сосницкий, из бурмистрами».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ № 1495. Копія ХІХ ст.).

№ 4

1679 (?), червня 28 (18). - Батурин. - Лист військового канцеляриста Василя Кочубея до компанійського полковника Іллі Новицького.

«Мосці пане полковнику охочокомонный, велце наш мосці пане милост[и]в[ы]й добродію и от - че!

Ознаймуем в. мсти, нашему мосці пану и добродіеви, же за помощию Всемогущаго Творца в сем поході военном посполу з их мл. панами полковниками, як городовими, так и охочными, к 3 септемврия ночное добы прибувши ко Днестру, именно на шлях лежачий з Білгородщини до Криму, где саме порон ходит, з паном Паліем и з панами полковниками городовими лубенским, при- луцким, переяславским и піхотними чим найпримгій (?) переправилисмося, а сам пан полковник черніговский, з паном наказним ніжинским тут надо Дністром з табором найдовался. И так ми, взяв - ши Хрста Спсителя и Престую Дву Бцу, яко будучи правовфные християне, на помощь на світаню 28 септемврия на Паланку - бисурманский городок, застаючий на шляху Білогородском, вдарилис- мо, и там, нимало не бавячись, зараз простовалисмо ку Білогороду на ханскии кишла, в которых ханское двори обрітались. Аже щастем ясневелможного добродія его мл. пна гетмана и в. млсть мосці пна тие всі села ханские аж дощенту випаливши, ясир едине живцем побравши, а других мечем витявши, ку Паланце знову о времени полуденном того ж дня повернулисмо, и там з піхотою добувши вежу мурованую, в которой бил акга тамошний з иними татари заперся и армати их же, що било там, позабиравши и огнем все попаливши, щасливе назад повернули. И зараз того же вечера на сюю сторону ку табору переправились. Прето, прибувши юж ку Богу и переправившись на сюю сторону его мл. пн. полковник черніговский описался в тим до ясневелможного добродія его мл. пна гетмана и, з нами розлучившись, своим трактом першим взял предсявзятую дорогу. А ми поспо- лу з его мл. пном полковником лубенским переправившись на сую сторону Синюху (!), не препом- нівши в тим в. м., нашего милостивого отца и добродія, же щастем в. м. мосці пана и добродія нашего, а до того милост[...]вуются тут зась ку Путивлю притягнул боярин его мл. кнзь Долгоруков з своим полком, а в Сівску (вже тому колько дней) станул боярин ближный, кнзь его мл. Черкаский, при котором самые найзначнійшие рати и порядки найдуются, и мает вскорі ку Путивлю поспішити, и незабавно тягнути, тим же мимо Самъбор, що иншие тягнули, трактом. Ясневелможный добродій его мл. пн. гетман міл рушитися сегодня в среду июня 18, але иж тот боярин своим тягнінем не поспішил теды отложитися тому терміну постановлено, до тиждня, злученъся его мл. добродія (з говорки нынешнее познается) мает быти з боярами оными, тут межи Коренею и Хвастовцами, албо где близко от того положеня. При боку его мл. добродія будут полки тхотные, а сотні засеймские, а городовые здесь около Девиці Володковое збиратимуся; ба безмо[...] прилуцкому не кажуть сюда ж ку Курені падатыся, а так розумію [.] в. м., м. м. пн., з своим полком тут же будет. Полк чернігов- ский вже под Киевом, и вже переправуется через Дніпр, и Стародубовскому туда ж с поспішением велено. Под Киевом была втарчка татарская перед Сошествия Стого Дха праздником, але громлена через комонную компанію Кгордічину, у которого погрому и языков трох сюдя до добродія припро- важено, отколь на Москву их одослано. Тые повідали, же около Ушестя пришло к Хмелниченку орды сім тысячей Білогородское, з Суин акгою, з которое на той час найдовалося чотыри тысячи под Паволочью. О турках так тые языки казали, же о цару и о вейзиру межы ордою не чути было: если же оные рушили албо ніт. А через Дунай вже переправился Кара Агмет паша и Суин паша з войсками, якие до Бабы стягалися, от Килні зась Чорным морем в Кгмибих (?), тридцать будто и шесть од янчаров пошло ку Очакову, з способностями до будованя городков, якие [з] низу Дніпра выставити собі хочуть. Але козаки, якие повернули з Запорожя 15 июня, о тых янчарах не кажуть відомости. Пошол праві Сірко ку городкам Кази и Асаам для добытя языка водою, а и полем абапол Дніпра войсковые комонные пошли ватаги. Затым ховай мене в. м. м. пн., в своей ласце, которой ся пилно полецаю.

З Батурина июня 18 дня 1700 (?) року.

В. м. м. пна, зычливый слуга В. Кочубей».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ № 1535. Копія початку ХХ ст.).

№ 5

1682, листопада 3 (жовтня 23). - с. Сілце. - Купча.

«Копія.

Року 1682, мсця октоврия 23 дня. Копия

Я, Хведор Панасович Сивай, жител кузнецкий, товариш куреня Попогорского, чиню відомо тепер и в потомние часи сим моїм доброволним записом, иж непримушоне, але з доброй воли своей, продалем своего власного отцевского и дідовского gрунту, часть полоси на урочищи Вишкові, в которой и сіножати до тоей части воз на пять, пану Овсію Якименку, жителю селецкому, за готовие денги коп шість доброй монети вічними часи. И таковой то полоски, мною проданной, вирекаюся и впред идущие времена втручатися я и жена, и діти, и потомки мої не должни и его, Овсія, и дітей его ж турбоват не повинни. Но волно ему, яко в своем власном, вновь дерево розробляючи, владіти и з оного корист иміти и волно продати и як хотіти на свой пожиток обернути. На что для лучшого віроятия и писмо сие ему, Овсію, даю при людех зацних и віри годних з подписом руки моей влас- ной при знамениї крестном.

Вишписанний Хведор Сивай, яко неуміетний писания крест кладу +

Діялося в Селци при Якову Ліщенку, при Пархому Ярмаченку и при Васку Иваченку, жителех кузнецких.

И при Саску Мисковичу и при Гришку Демиденку и Авакуму Сидоровичу, обивателях селец- ких, о подписі руки упрошоний писател сего писания Петро, міщанин стародубовский.

(ІР НБУВ. Ф. І № 53291. Копія ХУПІ ст.).

№ 6

1689, листопада 26 (16). - Короп. - Лист коропського сотника Тихона Довгаля

до Іллі Новицького.

«Мні велце мсци пане полковнику комонний, мой мсци пане и добродію.

Бывши я у вашой панской млсти, добродія моего, в Нехаевці по салютованю щасливого и доброго здоровя и незаміроних літ панованя и при унижоно чоломбитю моем просилем приказу старості поотдавати челядниці моей забраную одежу чого он, староста, екскузуется відати, переказует на Не - сходовского, пред оным бувшого старосту. О том листовне добродія моего як Бг донесет не препом- нити велце прошу и реестрик з писаних тих речей посилаю, зостаючи во вшеляких послушних оказиях завше поволним.

Вашой панской мсти всего добра зычливий и рад служити Тихон Довкгеля, сотник коро- пов[ский].

7З Коропа 1689 року ноеврия 16».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ № 14519. Оригінал).

№ 7

1697, лютого 23 (12). - Мглин. - Боргове зобов'язання.

«Року 1697 місеца февруария 12 дня.

За відомом вряду мглинского Макар Игнатовича, сотника на тот час наказного, Григория Семеновича, атамана городового, Кондрата Савелевича, войта мглинского, лист и доброволный запис от нас Тимоха Подлузъкаго, жителя высочанскаго, от Иванюги Парфененка, от Максима Ушачонка и от Уласа Данилевіча, жителей мглинских, чинил собі вично, иж есть зостаем виноваты талерай сот дванадцат битыми ровъно пну Ивану Федоровичу Есимонтовскому, козаку и товаришу значному сотни Мглинской. Повиннисмо оную суму его рукоданную изъистит вси едностайне без всякой от - мовы и отмоги на ден и термин заложоный в року идучом 169 осмом о Воскресениї тридневном ок (!)велик(.. .)*. А не могли бы мы на термин назначоный сами оной сумы зпостачити, то мусят наш жоны и діти тую суму в совито отдавати выш мененную. И на тым мы Тимох, Иван, Максім и Улас и писмо выдаем на вряді з своих рук власных пну Ивану Есимонтовскому и при печатех врядових для ліпшой вири и пе[чат(?)... року и] дня виш писанном.

Макар Игнатович, сотник на тот час наказъный.

Григорий Семенович, атаман городовый.

Кондрат Савелевич, войт».

(ІР НБУВ. Ф. І № 52447. Оригінал, завірений двома печатками).

№ 8

1697, листопада 7 (жовтня 27). - Мглин. - Закладний запис.

«Року 1697 октоврия 27 дня.

На вряди мглинском [перед] Иваном Романовским, сотником, Михайлом Симоненком, атаманом городовим, Конратом Савелевічом, войтом, очевісто ставши Тарас Воложенко, жител шевер- динский, доброволне признал, иж у зоставі на викупленя пустил у двадцати копах и в полтарели (!) власний свой дом не пенний и нікому не заведенний, лежачий у Шевердині, з пляцами и з пашнею, половіца полоси з синожатми дубровними и луговими и усіми приналежностеми, що до дому при- належат, пну Ивану Есимонтовскому. Которим домом, пляцами, пашнею, сіножатми и всими при- надлежностеми владит, нім мене, Тараса Воложенка, Гд Бг" споможет. А с помощи ся отложу мененную суму пну Есимонтовскому, то при мні, Тарасу, зе знову мает оставит дом, пашны, пляцки, сіно- жати и вси принолежности (!). На тим я, Тарас Воложенко, на вряди пну Ясимонтовскому и писмо видал с подписом рук урядових и при печати писарской (?) (...)* року (?) описанного.

Иван Романович, сотник мглинский.

Михайло Симоненко, атаман городовий мглинский.

Кондрат Савелевіч, войт.

Тут теж докладаем термин заставі роков на пят, а не мог би за пят рок викупит, так пну мает оставит».

(ІР НБУВ. Ф. І № 52449. Оригінал, завірений підписами і двома печатками).

№ 9

1700, вересня 13 (2). - Стародуб. - Василя Чуйкевича.

«Року Бжого тысяча сімсотного мсца септеврия дня второго.

По росказаню ясневелможного его млсти пна Иоанна Стефановича Мазепы, гетмана Войска его црского прсвітлого влчства Запорожского, будучи высланным в заводі жителей левенских так товариства войскового, як и мужей тяглих з мериновцами поддаными пна Тимофія Алексіевича о кгрун- та пахарние (!), мериновцами безправне заобладаные выездилем за відомом его млсти пна Михайла Миклашевского, полковника стародубовского, взявши з собою особ: пна Якова Завадовского, асау- лу и пна Прокопия Силенка, сотника полковых стародубовских, где под истинным признатем ста- ринцов явно оказалося як много, а неслушне и безправне мериновские жители власного левенского кгрунту завладіли. А так міркуючи, жебы левенское товариство и тяглие мужи болш вправные заводы о кгрунт той пахарный з мериновцами не входили розділилисмо так дуброву як и мякгое поле мериновцам от дороги мериновскоі к Дохновичам идучоі копцами коло болота Кобылля до шляху Кичецкого, а Левенцам того ж их поля и дубровы половину к реці Кичеті лежачую тыми ж едными копцами стверженую привернули. Обоім сторонам варуючи пилно, жебы юж вічньїми часы мери- новци ни левенци не важилися чрез учиненную границу в кгрунта розділение входити и турбацию вщинати под виною на самого ясневелможного его млстю пна гетмана и на здішний стародубовски полковый суд тысячи золотих на що для потомной ненарушной твердости жителям села Левени товариству и тяглім людем сее наше з подписом рук власних выдали писане.

Дан в Стародуб(і) Року, мсца и дня вышеписанного

Василий Чуйкевич, на тот час высланый от ясневелможного».

(ІР НБУВ. Ф. І № 53252. Оригінал. Список вміщено там само під № 53254).

№ 10

1702, листопада 5 (жовтня 25). - Мглин. - Купча.

«Року Бжого тисяча симъсот фторого мсця октоврия 25 дня.

Я, Дионисий Семенович, священник Свято-Пречиский, намисник мглинский, сознаю сим моим писмом, иж продалем власную мою отцевскую пожню, лежачую берег рички Біловодки сумеж ро- жоных моїх братов, Андрия и Онуфрия, помеж (?) з другоі стороны теж рожоного моего Григория Семеновича, славетне урожоным пном Есимонтовским Афанасию и Александру за готовую симу в совито за коп двадцат доброі монети, абы нихто не важился с покревных моїх, близких и далеких, яко з братов, так и братаничов, пном Есимонтовским Афанасию и Александру, перешкодою быти в оной пожни. Волно им яко своим добрим владіть и на свой пожиток оборочат самим и их потомком. А я, мененный продавца Дионисий Семенович, вичне зрекаюся з оной пожни, сам, жона, дити и моі братаничи не повинни уступу мити. На тим я, Дионисий Семенович, и писмо власною своею рукою писаное, видаю пном Есимонтовским Афанасию и Александру с подписом руки моей и притеснением печати моеі.

Писано в дому моему, Дионисия Семеновича, року и дня виш писанного.

Дионисий Семенович, намисник мглинский, рукою власною».

(ІР НБУВ. Ф. І № 52458. Автограф, завірений печаткою).

№ 12

травня 6 (квітня 25). - Мглин. - Розписка.

«В року 1705-м мсця априля 25 Тимоф Подлузский и Максим Ушачонок, жители мглинские, остатнюю част долгу своего, припадаючую на чтирох особ по девятдесят талеров, по пяти и по чверт- це битой, ровними часи зїстили и уже невінни зостает в своіх двох частей. А то сталося през gвал- товний суд его млсти пна Миклашевского, полковника нашего стар[одубовского]. Другие их товарищи Иванюженки и Улас Данилин в том же року отдали сорок талярей битих, чотири таляри и дві чвертки, мца мая тринадцятого в дому нашом в Симінтовці пред Ивашком, Агеевим зятем».

(ІР НБУВ. Ф. І № 524487. Оригінал (?)).

№ 13

листопада 13 (2). - Жовква. - Лист князя О. Меншикова до князя Томаша Юзефа Замойського (реґест).

Мова йде про генерал-майора Баура (Baum). Він віддав наказ, бо його дивізія розташована в За- мойській ординації, щоб вона не чинили кривд підданим вашої мості. Але почувши, що генерала не тільки не впустили до міста, але й від тамтешнього коменданта було його сконфужено.

(АГАД. Ф. «Архів Замойських». № 560. Оригінал).

№ 14

1706, грудня 14 (3). - Жовква. - Лист князя О. Меншикова до князя Томаша Юзефа Замойського (регест).

Під час нашої відсутності сталося нещастя між нашим генералом і комендантом Замостя. Треба розслідувати цю справу.

(АГАД. Ф. «Архів Замойських». № 560. Оригінал).

№ 15

квітня 29 (18). - Купча.

Мы, Иван и Елисей Яковлевичи, жители кузнецовские, чиним відомо, явне, значне и доброволне тепер и на потомние часи сим нашим записом, ижем продали поле, знайдуючоеся в грунті кузнецовском, а меновите Заходище Касяну Петровичу Шулженку, жителю селецкому, яко то свое власное, ни в чем никому не винное Але предся значимо не тилко старое поле, а нови не позволяем ни ступня приймати до того поля за кобилу вічними часи. Которое то поле вишменованному Касяну Петровичу, яко свое власное волно собі в пожиток держат, любо продат или кого дароват и ведлуг своего умислу обернуть. Тут же варуем и вічне записуем, аби нихто не важился ниякой шкоди чинит виш- писанному Касяну Петровичу, яко ми сами, так и жони, ани діти наши, ани с кревних інших близких и далних приятелей наших, заводов правних не чинили, на что для ліпшой віри и відомосте дае- мо сие наше писмо Касяну Петровичу, жителю селецкому, с подписом рук наших и при людех зац- них и віри годних.

Року 1707, мсця априля 18 дня.

Никита Парфенович руку подписал.

Халимон Якимович руку подписал.

Тимофей Парфенович руку подписал».

(ІР НБУВ. Ф. І № 53291. Копія ХУШ ст.).

№ 16

1709, квітня 26 (15). - Попова Гора. - Купча.

«Року 1709, мсця априля 15 дня.

Я, Гришко Семенов, житель кузнецкий, даю на себе писмо мое Янку Дударенку, жителю селецкому, что продалем оному полосу ґрунтовую, Жар прозиваемую, части Семеновой об межу рубежами з [Лі]щенками и Пархомовими аж до Потаповой, за суму певную коп одинадцять доброй монети в вічние часи. И волно ему яко то свою власную продат или дароват и як хотя на свой пожиток обращать и ліс в оной же полосі розроблят. И абы оного Янка не важился ніхто (?) турбовати, жена моя и діти, ани приятелі мої, ближние и далние, и [...] полосу втручатися. А міл би его кто турбовати, то на такового вини панской закладаем талярей сто.

Діялося на Поповой Горі при людех зацних и віри годних при Ивану Семеновом, Михалю Пар- хомовом, Филону Сиваеву, жителех кузнецовских, Филону Якименку, Касеяну Шулженку, Савці Марковом, жителех селецких, и при иних людех на тот час будучих.

Яко неуміетний писати звишменованний Гришко Семенов рукою своею знамение крстное кладу +.

Халимон Якимович руку подписал.

Тимофей Парфенович руку подписал».

(ІР НБУВ. Ф. І № 53291. Копія ХУШ ст.).

№ 17

1709, вересня 23 (12). - Полиця. - Лист князя О. Меншикова до князя Томаша Юзефа Замойського (реґест).

«Отримав певну відомість, що маса наших дезертирів в службі й. м., а вчора ще сім гренадерів втекли з царського війська до Замостя. Прошу всіх руських дезертирів не тільки видати, але, зв'язавши, наказати припровадити їх до нашого табору».

(АГАД. Ф. «Архів Замойських». № 560. Оригінал).

№ 18

1711, лютого 23 (12). - Стародуб. - Випис з міських книг щодо купчої.

«Выпис з кныг міскьіх стародубовскых права майдебурского.

Року Бжого тысяча сімсот одинадцятого, мсця февруария, второгонадцят дня.

На майстраті его црского прстлого влчства стародубовского перед нами, Прокопом Силенком, обозным и наказним полковником стародубовскым, Демяном Ермолаевичом, войтом, Ерофіем Середою и Демяном Григориевичом, бурмистрами, райцами, лавниками и всіми рочне засілими радними постановившися очевісто Микита Пархомович, житель села Кузнец, сотні Поіпутской явне, ясне и доброволне, а не примушоне, до книг міских стародубовских зознал, иж кгрунта пахарние и сіно- косние з отчиною, двором, огородом, гумном и зо всіми до них приналежитостями в селі и при селі Кузнецах лежачие, як сам уживал и в держаню своем міл, отвюл, продал и поступил в моц и вечис- тое держане его млсти пну Ивану Борозні, знаменитому товаришові войсковому полку Стародубов- ского, малжонце и потомком его на вічност за сумму певную и сполно до рук продаючого одобран- ную, то ест золотих сто тридцят грошей личбы литовской монети доброй. З которого одобраня сим же вечистим записом квітовал его млсти пана Борозну. Волно теды его млсти пану Борозні тими, вижей мененними, кгрунтами малжонце и потомком его спокойне владіти и пожитковати, кому хотя продати, даровати з ким заменити и ку найліпшому пожиткові своему оборочати вічними часы. А помененный продавца себе самого, жону и потомков своих от вижей спицификованних угодей отдалил и у вічне зреклся, до которих интересоватися, перешкоды и найменшой шкоды чинити не пові- нен и потомкы его не будут могти под зарукою золотих сто двадцяти и нагороженем шкоди голим словом менованой. Якое продаючое доброволное зознане по прошению продавчого казалисмо до книг міских стародубовских записати и есть записано. З которих и сей випис под печатю урядовою и подписом рук нам маистрату стороні того потребуючой ест видан.

Писан на майстраті стародубовском.

Царского сщеннійшого величества маистрату стародубовского войт з бурмистрами и райцами

Демян Ермолаевич.

Прокоп Силенко, обозний и полковник наказний стародубовский.

Григорий Отвінович, писар майстратовий стародубовский, з книгами скориговал шГапиІ

рГгоргіаІ».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 53259. Оригінал, завірений підписами і печаткою).

№ 19

Між 1710-1721 рр. - с. Левенка. - Скарга левенецьких козаків і селян до гетьмана Івана Скоропадського.

«Ясневелможний пне гетмане длго призрителний нш пне патроне и добродію.

Со слезами обявляем велможности вшой когда будучи на розиску п. Чуйкевичовом и будучи на пограничу, куди старинние люде, признавци нши, заводили, велив тие місца для признаки нам топорами рубати, где миліся копати копци. И по заводном признатю стариков, веліл нам, мовячи: «При- ходіте небожата завтра до мене рано. Подаю вам росписки и на тих признаках велю вам покопати копци». А на завтрашний день, когда рано пришлисмо, он, п. Чуйкевич, зганивши нас матерно, мо- вил: «На що вы як Тымох порозроблял, тогда и вы почали упиратись?». Мы мовили: «Он нам не дал розробляти» и отишлисмо. Да написалисмо ему п. Чуйкевичу, самому такую супліку: «Пне Чуйкевич. Ти ж велів за признатем нших стариков и знаки порубати и веліл еси сего дня нам на тих знаках и копци копати и росписки подават нам. А понеже так своего здания не исполняеш, мы не на кого иншого, але на тебе самого будем велможному пну гетману ускаржатися». Тогда п. Чуйкевич велів з Тимохом (Олексійовичем -Ю.М., І.Т.) Завадовскому (стародубським полковим суддею -Ю.М., І.Т.) и Прокопу (Силенку - стародубський обозний, потім полковник - Ю.М., І.Т.) и нам казав бут тамо на пограниченні и вожками, далеко уступивши тих признак, розмирати и розграничити. Мы, видівши их такое діло, нам укривжоное, и з жалю своего аж поросходилися и без нас розграничили и вини заручили тисячу золотих, хоч хто ступнем в чый кгрунт вступит и от своего крунту преч и на том мы, видячи себі немалую кривду и не иміючи себі заступци и помощника, а другое, знаючи, же тяжко з пнами тягатися и тим розграниченним контентовалися крунтом чрез колко літ. Да он же, Тимох, не маючи себі задосить, же и так нас укривжоно, але и заруку переломил да у разграниченое нше тридцять сажен закопав. Тогда знову прекладалисмо со слезами жалобу. Ясневелможний пн гетман з милостивого своего респекту прислал высланного п. Карпіку. Высланный, роспитавши тих же стариков, розїхав по первих признаках, як его заводили тие ж признаки старинние, и заручили уже тисячу талярей до слушного часу, не укончивши суді. Оный же Березовский уже у три літа станет чрез предреченную вину и заруку тисячи талярей розграниченние нши пахати кгрунти; и по трете слезне ускаржалися велможному пану гетману. Знову ж ясневелможний пн гетман по премногому своему млсрдию послал их млсти пна бунчучного (Лизогуба - Ю.М., І.Т) и пна Володковского и оние ж панове выслант з пном полковником и з полковими особами зїхавши на крунта и учинили розиск по дорог[...] уже розграничили. И на тое мы приступили и руки подавали и на згоду пришли и того нам не попускают, не толко що не попускает, але много и турбует нас.

Ясневелможний всемлстивый нш пн на тие кгрунта за Тимоха купчих отнюд не доводилося и не було и нікому Тимох не являв. Так теж и тепер не могут довестися и на том завязуемъся: ежели бы могли довестися копиї о тих крунтах, то не тилко от наших кгрутов чуждими себе чиним, леч и на здоровю каранни будем. Кроме его купчих, которие міет на свої кгрунта, зовемиї Зміньї. По сей плачливой супплице ншой просим бідние свтой справедливости, за якую поки дши в тілі ншем по- винни будем Гспда Бга блгаты.

Ясневелможности вшой блгопризрителного ншого пна патрона и добродія нижайшие подножки атаман села Левенки з козаками и войт тамошний же з мужиками».

(ІР НБУВ. Ф. І № 53253. Тогочасна копія).

№ 20

1711, листопада 2 (жовтня 22). - Вороніж. - Лист воронізького сотника Потапа Назарієвича Піскуненка осавулу артилерії Івану Мануйловичу (?).

«Мсці пне асаул артилериї войсковой, нам велце мсцівий пне и ласкавий добродію.

Товариш сотні моей Иван Коваль плачливе просил нас о инстанционалний лист до в. мсці добродія таковий, чтобы в. мсць добродій, не розораючи под сей час зимний коштом его прифундован- ной лазні з свого містца, дал ему фолкгу принамній до Сошествия СтТо Дха. Видячи (?) якое его жалостное прошение, а к тому выдячи в літех его подійшост, сию ншу инстанцию до в. мс. добродія вносячи, велце про[сим] сей час зимний приказати ему на том містци прибути, респектуючи на его в літех подейшлост и не меншое убожество, же отнюд не может чим поконтентоватись. Зачим теды и повторе в. мс. м. пна покорне просячи о тое, долженствуем таковую учинност поволностю услуг нших в. мсці добродіеви поветовати и отслуговати, зостаючи в. мстці добродія щирозичливий пртелі служит готови Потап Назариевич, сотник вороніжский, во всем щирозичливий пртел служит готов.

З Воронижа октовр[ия] 22 1711 року».

Запис іншою рукою: «Ругановские справи (?) к (.. ,)*листи».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 53253. Оригінал).

№ 21

1714, травня 1 (квітня 20). - Левенка. - Купча.

«Року тисяча сімьсот четвертогонадцат мсца априля 20 д.

Ми, нижей на подписі менованние, Максим и Гришко, брати родние, на вічност чинимо сим нашим писанием, же продаемо в вічност пну Петру Корецкому власного своего поля частку з загонами и двором и сіножатми за коп 20, брали м[и?] жито сие в тое время, як дорого поднялося, чвертку по копі брали жито. А остаток Михал, войт, грошей нам доплачовал якосми поле з своей волі. Бо я, Гришко, вже не хотячи в Левенці жити, але на слободу, продавши (.)*в якую то продажу ми, родние брати, вічне себе и дітками отдаляем. На що для ліпшой певности сим писмом ствержаем з под- писами крестом руками нашими.

Діялося при людях зацних в Левенці при Шуті, козаку, при Купрію (?) и при їних войту Миха - лю. ++».

(ІР НБУВ. Ф. І № 53279. Тогочасна копія).

№ 22

травня 25 (14). - Мглин. - Випис із стародубських судових книг.

«Копия.

Року 1716 мсця мая 14.

На уряді полковом перед нами Прокопом Силенком, судею, Семеном Березовским, асаулом полковим, особами стародубовскими, приточилася справа о отчині Матвія Плеваки, покойного жителя білогощанского, в ґрунті білогощанском именуючомся между Хролом Матвіевичом Плевачонком и Максимом Семеновичем, передними жителями білогощанскими в той мері, иж покойний Матвій Плевака отчину свою за живота своего завиовши и продавши покойному Семену білогощанскому за сумму певную и сполна руками его отобранную, то ест за таляри два. Ствердил его, Семена, руко- данним своїм писанием вічними часы позостали! Теди потомок Плеваков по смерти отца своего доходил пред висше писанним урядом отчини своей отчистой на Максиму Семеновичу, хотячи отку- пити, припозивал Максима сина Семенова пред уряд полковий. Прото подлуг децизиї суду полкового понеже уряд полковий, уважаючи на давное літ часу, чому (?) ведется літ болш сорока и на ствер- жение писма данного Плеваком Семенові наказано Максимові, сукцесорові Семенову, бы уже в по- томние часи міл промежку собою спокойное в той отчині уживанье, дати и виличити коп пять ему, Хролу Плевачонку, и так, совито рахуючи, коп шестнадцять за тую отчину, то есть три полоси ви- роховавши сумми, яко и сам Хрол до того приступивши, вічними часи себе, жону и дітей своїх, ближних и кревних и далних, отдалил и видідичил вечними часи Максиму теж Семеновичу тую отчину як хотя на свой пожиток оборочати вічними часи. Если ж бы хто з них міл о тую отчину право нарушати, на такого варуется до шкатули полковой подватое (?) талярей сто.

Писан в Стародубі року и дня виш писанного.

В подлінной тако:

Прокоп Силенко, судия полковий стародубовский.

Семен Березовский, асаул полковий стародубовский.

Читал коморник повіта Стародубовского Иван Сорока и росписался, а вмісто его неграмотного по его прошению руку приложил козак сотні Мглинской Федор Куриленко».

(ІР НБУВ. Ф. І. № 52437. Тогочасна копія. Внизу документа намальовано коло, всередині якого написано «мисто печа[ти]»).

№ 23

1716, листопада 20 (9). - Купча.

«Року 1716 мсця ноемврия 9 дня.

Я, Лисій Лісченок, чиню відомо сим моїм доброволним записом, иж продажем gрунту своего власного, от брата отділенного, полосу, своей части належачой, прозиваемую Острою Кормою, як ліс нероблений, так и поле. Волно в нем розробляти Ярмолі, Василю и Климу Скобличенкам, обивателем селецким,з віранею (?) в той Кормі отчиною, рубежами свої идучая. Которую з братом пе- рек(!) розсікли и граничит з Яном Бурим а з другого боку з Ярмаченками, за певную суму денег коп дванадцать доброй монети вічними часы. В которой той, мною проданий, gрунт не повинни жена и діти мої втручатися и з приятелей моих, ближних и далных, и оних, вишписанних Скобличенков, турбовати. И они, Скобличенки, иміют яко своим власним владіти, и люб продати или даровати и як схотіти на свой пожиток обернути. И волно в том лісі коло річки яко в своем власном пасудки ставити. И ежели міл которий з обох сторон правний завод чинити, то на упорного вини панской до- кладаем талярей двадцат. Что для лучшого вироятия и певности и писмо сие им, Скобличенкам, даю с подписом руки моей власной при людех зацних и вири годних при Никиті Зінченку, при Ивану Гривенку, при Овфиму Гапоненку Верслиском, при Конъдратенку, Науму Заборскому и при иних людех, на тот час будучих.

Во увірение я, вишписанний Лисій, рукою своею крстное знамение кладу +».

(ІР НБУВ. Ф. І № 53290. Тогочасна копія).

№ 24

1716, грудня 27 (16). - Гадяч. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до генерального хорунжого Івана Сулими.

«Мой велце ласкавый приятелю пне хоружий войсковый енералный.

Відомо нам з цедулного в. мстиного донесеня, что ясне в Бгу преосвященный гспдн его млост отц Шумлянский, епсп переясловский, безчестия от Черняховского, писара тамошного полкового, его преосвященству пририканем нанесенного, туне оставити не хочет. Чого ради засівши в. мст з полковими тамошними особами составили декрет и сюда до нас оний для видения прислали. Аже в той цидулі своей в. мст. доносиш, что его преосщенство декреталной екзекуциї на его, Черняховского, не желает, толко би дховную в церкві через три служби Божиї (лежанем перед амбоном) ви- конал пенітенцію, до чого и сам Черняховский, як в. мст обявляеш, пристает. Того ради, жеби тое не продолжалося, можна в том ему, Черняховскому, волно его преосщенства виполнити и оной задо- сит учинити, ижби и нас впред о том жадная не заходила турбация, прекладаем в. мсти и ему ж зичим доброго от Гсда Бга здоровя.

З замку ншого гадяцкого декаврия 16, року 1716.

В. мсти зичливий пртел Иоан Скоропадский, гетман Войска его пресвітлого влчства Запо- роГзкогоІ».

Адреса: «Его царского пресвітлого влчства Войска Запорожского хоружому енералному пну Ивану Сулимі, моему велце ласкавому приятелеві, подати».

...