З нових документів до історії Сіверщини (XVII-XVIII ст.) (частина 23)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української археографії та джерелознавства

імені М.С. Грушевського

Національної Академії наук України

З нових документів до історії Сіверщини [XVII-XVIII ст.) [частина 23)

о. Мицик Юрій Андрійович -

доктор історичних наук, професор,

Тарасенко Інна Юріївна -

кандидат історичних наук, науковий співробітник



У публікації представлені документи гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Скоропадського, Данила Апостола, полковників Семена Палія та інших старшин, київського митрополита Петра Могили, чернігівських архієпископів, різноманітна ділова документація (купчі, скарги тощо).

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, полковник, Сіверщина, Церква, купчі.



У черговому випуску ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось y попередніх частинах цієї статті). Відзначимо, що ці публікації склали основу чотирьох томів нашого збірника «Сіверщина гетьманських часів», які вже побачили світ Сіверщина гетьманських часів. Київ, 2019. Т. 1; 2020. Т. 2, Т. 3; 2022. Т. 4 (Упор.: Мицик Ю., Тарасенко І.)., і, можливо, для п'ятого тому потроху назбирається матеріал.

Отже, всього в цій частині статті наводяться тексти 47 документів, у т. ч. 15 XVII ст., 31 XVllI ст., 1 XIX ст., десять (№ 1, 2, 3, 26, 31,32, 32, 34, 36, 42) у вигляді регесту. Майже всі наведені джерела зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського) (далі ІР НБУВ). Виняток складає документ № 13, який був виявлений в ІР Національної бібліотеки у Варшаві.

Серед документів цієї добірки необхідно знову виділити ті, що доповнюють «Український Дипломатарій XVI-XVIII ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, взагалі старшини. У першу чергу тут представлені документи гетьманів: Богдана Хмельницького (1), Івана Самойловича (2), Івана Скоропадського (1), Данила Апостола (1), полковників: чернігівського Григорія Самойловича (2), фастівського Семена Палія (1), сотників тощо. Представлені документи й дотичні «Українського Православного Дипломатарія XV!-XV!n ст.»: універсали, грамоти й листи свт. Петра Могили (1) та свт. Іоанна Максимовича (1), єпископів Ісайї Копинського (1), Іларіона Рогалевського (4), Амвросія Дубневича (1), ігумена Луки Григоровича (1) тощо.

Не менш авторитетно виглядає список адресатів або тих, кому скеровувалися скарги (гетьман Данило Апостол, король Ян ІІІ Собеський, полковники К. Солонина, І. Новицький; генеральний осавул (В. Жураківський) і бунчужний (Я. Лизогуб) та ін.

Першими за хронологією є реґести документів церковних ієрархів, які стосуються Покровського монастиря в с. Ладан (суч. Прилуцького р-ну) (№ 1, 2, 3, 25). Ці реґести, як встановлено нами, уклав у середині ХІХ ст. відомий український історик Микола Маркевич. Він мав три рукописні збірники копій 30-х рр. XVffl ст. і на їх основі уклав свій збірник, куди увійшли документи з історії Глухова, ряду монастирів, документація кількох київських митрополитів і чернігівських архієпископів тощо. До того ж Маркевич вмістив тут і свої думки та коментарі (вони виділені нами курсивом). Це фундуші засновниці монастиря княгині Раїни Вишневецької та єпископа Ісайї Копинського. Особливо важливим є універсал київського митрополита Петра Могили, який досі не публікувався. Оскільки, після каральних акцій Речі Посполитої проти учасників повстання 1637-1638 рр., ченці втекли в Московію, то митрополит змінив цей чоловічий монастир на жіночий і послав до нього черниць на чолі з ігуменею Афанасією Смолковною. Важливо, що цей універсал був затвержений наступником святого, митрополитом Сильвестром Косовим. Із цього само збірника походить і список монастирів Чернігівської єпархії, які у 1730 р. збирали гроші й передавали їх церковній делегації. Остання вирушала до Москви, а гроші в основному призначалися для хабарів тамтешнім чиновникам (№ 25). Як вірно занотував М. Маркевич, важливість документа полягає в тому, що він показує, «какой монастырь богаче, а какой беднее». Додамо, що він сам подав у рукописі власну довідку «Содержание книг о маетностях» (№ 47), в якій є відомості про власників сіл Чернігівського полку. Є тут деякі цікаві факти з генеалогії козацької старшини. Водночас трапляються й помилки, як от іменування полковника Стефана Красна Башта Тихонієм чи дуже сумнівне твердження, що Мазепа (?) «был женат на Грязной». Ця група документів духовенства ХVП ст. завершується листом 1683 р. Луки Григоровича, ігумена Свято-Микільського Рихлівського монастиря, до полковника Іллі Новицького. Зазначимо, що майже всі листи ігумена Луки опубліковані нами История городов и сел Украинской ССР. Черниговская область. Київ, 1983. С. 713.. У цьому посланні він дякував Новицькому за подарунок монастирю: «сира чотири діжечки, масла чотири горшки, пятую фаску».

Документи церковних ієрархів ХVШ ст. відкриває універсал 1704 р. чернігівського архієпископа Іоана Максимовича. У ньому йдеться про заснування с. Льгівки. Зазначимо, що в «Історії міст і сіл» це село, як і сусідній Льгів, лише згадується Сіверщина... Т. 4; Сіверянський літопис. 2004. № 1. С. 12-24., немає навіть коротенької статті, а у Вікіпедії заснування цих сіл датується відповідно 1907 та 1847 рр. Іншим документом (№ 35), створеним духовною особою, є «доношение» ліщицького управителя ієромонаха Ієрофея. У ньому висловлювється застереження щодо заснування якимось Кореневим двох «заводов» на землях колишнього стародубського полкового осавула Стефана Якимовича (каденція останнього припадала на 1737 жовтень 1742 рр.). Згадане село Душкино було за 18 верст на захід від Стародуба. Також згадується млин Туросня. Очевидно, він має таку назву від р. Туросні або від однойменного села на берегах цієї річки (нині це с. Туросна Клинцівського р-ну Брянської обл.). Зовсім коротким є пояснення («сказка») 1729 р. священика с. Грицівки Івана Андрійовича (№ 23). У ній йдеться про самовільне нічне биття в дзвін селянами. Очевидно, ці події відбувалися в с. Грицівці, яке нині входить до складу Прилуцького р-ну (до липня 2020 р. Талалаївського). Про духовних осіб згадується у заповіті 1720 р. (№ 17) сосницького жителя Микити Клекота, який доживав віку у Свято-Успенському шпиталі, а свій клаптик землі заповідав настоятелю однойменного храму о. Федору. Нині у Сосниці немає Свято-Успенської церкви, але можливо, що вона існувала раніше. Малоймовірно, що йдеться про Свято-Успенську церкву с. Конятин Сосницького р-ну.

Історик Маркевич також зробив регести документів чернігівських і новгород-сіверських єпископів (архієпископів) Іларіона Рогалевського та Амвросія Дубневича. Перший обіймав кафедру у 1735-1738 рр., другий у 1742-1750 рр. Три із чотирьох документів реґести (№ 31, 32, 34) гранично лаконічні. По суті вони містять лише заголовки, хоча й тут є важливі деталі. Так, в листі 1735 р. архієпископа до князя О. Шаховського, правителя Малоросійської колегії, йдеться «О железе яриловицкой рудни Троицко-Ольгинского монастыря». Яриловичі це село суч. Ріпкінського р-ну, дані про існування там рудні проливають трохи світла на розвиток ремесел у краї за часів Гетьманщини. Зате четвертий реґест 1735 р. (№ 33) є розгорнутим. У ньому міститься скарга ієромонаха Антонія, будівничого «Суражицкого Заипутского монастыра Благовещенского», на стародубського полковника «Іллю» Пашкова. Тут Маркевич трохи помилився, тому що Пашкова звали Іваном (його каденція припадала на 1724-1727 рр.). Отже, Пашков незаконно збудував греблю на монастирських землях, а при ній млин і «железный завод». Братія скаржилась гетьману Апостолу, відтак було проведено слідство і справу вирішено на користь монастиря. Але жодних змін не відбулося і Антоній просив князя про виконання судового декрету. Реґест листа 1748 р. Амвосія Дубневича, який він адресував генеральному підскарбію Михайлу Скоропадському, стосується конфлікту між єпископською кафедрою, Домницьким монастирем із одного боку і жителями Серединої Буди з іншого. Оскільки суд прийняв рішення на користь кафедри, йшлося про порядок «отдачи катедре хуторов и мельниц, коими неправо владеют середнобудлянцы». Відзначимо, що Середина-Буда нині є райцентром Сумської обл., а Різдво-Богородицький Домницький монастир і зараз є в с. Домниця Менського р-ну.

Якщо говорити про документи світських осіб XVn ст., вкажемо насамперед на універсал гетьмана Богдана Хмельницького (кінець 1650 р.). Цей документ є у складі табірного щоденника польного гетьмана литовського князя Януша Радзівілла, який недавно видали польські археографи Korespondencja wojskowa hetmana Janusza Radziwffla w latach 1646-1655. Cz^sc 1. Diariusz kancelary'ny 1649-1655. Warszawa, 2019. С. 6.. Оскільки польською мовою він був надрукований, подаємо тут лише наш переклад українською. В універсалі містився заклик Хмельницького до козаків Сіверщини (?) йти до Умані, звідки все військо мало вирушити у похід (на Молдову). Зазначимо, що аналогічний ^універсал, звернений до білоцерківського полковника, був датований 12(2).08. 1650 р. Документи Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. Київ, 1961. С. 181-182. Гетьманські документи продовжує лист Івана Самойловича до компанійського полковника Іллі Новицького від 8.11. (28.09.) 1683 (?) р. Тут гетьман висловлював невдоволення тим, що Новицький прийняв у свій полк понад сімдесят душ із полку Кожуховського, а не десять, як було попередньо узгоджено гетьманом в Прилуках (№ 9). Вкажемо також на лист Самойловича до компанійського полковника 1686 р., виявлений нами в останній момент і тому вміщений в додатку. Ідеться про повинності підданих Нехаївки, маєтності Новицького, які гетьман велів зменшити. До цього листа долучаються послання гетьманича, чернігівського полковника у 1685-1687 рр., Григорія Самойловича (№ 6, 8). У першому з них Григорій (ще тільки як гетьманич) домовлявся з Новицьким про коней, за яких обіцяв дати в оренду с. Вербу (нині Коропського р-ну). У другому гетьманич просив прислати йому верблюда, бажано верблюдицю з дитинчам, бо «в наших литовских краях они диво».

Далі маємо універсал 1713 р. гетьмана Івана Скоропадського, адресований чернігівському полковнику Павлу Полуботку (№ 16). У ньому йдеться про розв'язання конфлікту в м. Березна (суч. Менського р-на). Там є досі невідоме ім'я писаря Березинської сотні Івана Рудановського. Завершує ряд гетьманських документів універсал 1732 р. Данила Апостола (№ 29), у якому підтверджувалися права на нерухомість вдови новгород-сіверського протопопа Параски Заруцької та її сина, священника Андрія.

З-поміж інших документів козацької старшини XVH ст. найперше вкажемо на лист 1689 р. Іллі Рубця до брата Михайла, який бував топальським сотником у 1669, 16721673 рр. і стародубським наказним полковником у 1666 р. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Київ, 1914. Т. 4. С. 369-370. Він стосується конфлікту між братами: Михайло забрав нерухомість брата на Стародубщині всупереч раніше данному слову і вже два роки підманював листами брата «як блазна». Ілля погрожував особисто скаржитися гетьману (Івану Мазепі), заручившись підтримкою стародубського наказного полковника (можливо, Михайла Мархаленка). Певною мірою стосується Мазепи і лист 1694 р. (№ 14) його слуги Яцевича до Іллі Новицького. Тут міститься скарга на старосту села Нехаївці (суч. Коропського р-ну). Яцевич гостро характеризував старосту, якому личило б «свини пасти, а не урядовати. Пьяниця, лотер, задира...». Під час ярмарку в Коропі цей староста напав на сторожів, за що Яцевич ув'язнив його. Оскільки за нього просили певні поважні особи, то Яцевич вочевидь погодився випустити його з тюрми, якщо той буде покараний і відправлений у відставку.

Особливо важливим є лист 1693 р. (№ 13) полковника Семена Палія (уродженця Борзни, майбутнього вождя повстання проти Речі Посполитої) до короля Яна ІІІ Собеського. У ньому йдеться про похід Палія з полком на молдавське місто Сороку, до якого підступали турки. Користуючись з оказії, Палій добивався сплати заборгованості своїм козакам. До цього листа тематично прилягає лист 1688 р. (№ 11) київського сотника Івана Бутрима до київського полковника Костянтина Солонини. Одразу відзначимо, що цього Бутрима як сотника згадано в найповнішому довіднику В. Кривошеї під дещо іншим прізвищем (Бутрименко), але термін його каденції неясний (?-1690-1691) Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч. 1. Київ, 2005. С. 170.. Відтепер її початок можна перенести як мінімум на два роки. У документі йдеться про інший похід Палія на Сороку і про боротьбу військ Речі Посполитої проти ординців.

Завершуємо огляд джерел XVH ст. двома невеликими документами. Перший з них (№ 5) це купча 1677 р. Воргольський житель Олізар Лук'янович продавав свій «плец» з будинком військовому товаришу Михайлу Миклашевському, який пізніше став генеральним хорунжим (1688), генеральним осавулом (1689), стародубським полковником (16891704) Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Київ, 2010. С. 511.. Згаданий Воргол нині є селом Конотопського р-ну Сумської обл. Другий документ (№ 10) це запис 1685 р. чернігівського міського писаря Омеляна Яхимовича щодо боргу жителя Любеча Григорія Тупиці. Ім'я Яхимовича згадано вперше в джерелах, а взагалі про чернігівських міських писарів досі було відомо лише від 1725 р. Що стосується городового отамана, то це, насправді, Слободецький, який фігурує тут під патронімом Стефанович (Степанович).

Не раніше 1720 р. був складений опис Ямполя (нині смт. Шосткинського р-ну Сумської обл.) і його околиць (№ 18). Тут вміщено також короткий нарис історії цього містечка та кількох довколишніх сіл від 70-х рр. XVII ст. У 1723 р. батуринський житель Ілля Покотило скаржився генеральним осавулу Василю Журахівському й бунчужному Якову Лизогубу (№ 19) на своїх братів, які незаконно заволоділи його грішми та часткою батьківських земель в Батуринській і Конотопській сотнях. Подальші три документа нам видаються дуже цікавими. У першому з них (№ 20) представлено лист 1725 р. до батьків знаменитого українського мемуариста Якова Марковича, писаному з Сулака. З цією ж оказією був переданий у Стародуб і лист до батьків Семена Тищенка. Другий документ («доношение») 1728 р. був написаний чернігівським полковим писарем Іваном Янушкевичем. Це той самий Янушкевич (Янович, Яновський) творець 2-ї редакції Чернігівського літопису! До того ж в довіднику В. Кривошеї його каденція на цій посаді не окреслена. Тут йдеться про неправомірні дії Полуботка, котрий захопив с. Деревину (нині село Городнянського р-ну). Згадано й чернігівського наказного сотника Василя Медушевського (Медушинського), каденція якого на цій посаді досі обмежувалася лише 1725 р. Йдеться і про с. Перепис (нині село того ж району). Нарешті у третьому документі 1729 р. (№ 22) чернігівський міщанин Антон Ладонка скаржився гетьману Данилу Апостолу з приводу його сіножатей «за перевозом ратуши черніговской на лузі». Ці сіножаті були відібрані у нього ще у 1717 р. чернігівським полковником Павлом Полуботком, але сини останнього не хочуть їх повертати. Коротким є лист 1730 р Ісака Филипова до знатного товариша Івана Тищенка. Тут згадано с. Воронок (нині Стародубський р-н Брянської обл.) і «Елюнка», яке вочевидь стояло на березі р. Єлінки, що тече через Брянську й Чернігівську області. 1731 р. датована мирова угода щоду розділу спадку між Василем і його дядьком Яковом Жураковськими (№ 26). Йшлося про спадок Лук'яна Жураківского, ніжинського полковника у 1701-1713 рр., та його дружини Ганни. Тут згадуються села Безуглівка, Велика Кошелівка та Липів Ріг (суч. Ніжинського р-ну). Наступним документом (№ 27) йде скарга Микити Халімана до гетьмана Данила Апостола. Халіман жив у с. Савинках Волинської сотні Чернігівського полку маєтності Павла Полуботка. Скаржник згодом перейшов жити в с. Чорнотичі (суч. Сосницького р-ну), де мешкав його покійний батько. Удова Полуботка надумала повернути його в Савенки й почала справу з^ арешту його синів. 1734 р. датований лист командуючого Мекленбурзьким корпусом Йоганна Шака до комісара Стародубського полку Івана Лашкевича щодо фуражу (№ 29). Наступний документ «доношение» 1735 р. орловського дозорці Якова Бяловського князю Шаховському (№ 30) щодо пошти містить шерег згадок про села Чернігівщини. Це такі села як Ховми (нині суч. Борзнянського р-ну), Козилівка, Радичев, Криски, Іваньків, Покошич (суч. Коропського р-ну), Жукля, Камки (суч. Корюківського р-ну), Блистова (суч. Менського р-ну), Орлівка, Радомка (суч. Семенівського р-ну), Шаболтасівка, Хлоп'яники (суч. Сосницького р-ну), Лузиков (нині приєднане до Авдіївки село Сосницького р-ну), Рудні (суч. Чернігівського р-ну). Інформацію про села дещо доповнює купча 1758 р. (№ 37), в якій згадуються села Красилівка (суч. Бахмацького р-ну) і Плиски (суч. Борзнянського р-ну).

У документі № 38 1763 р., листі київського обозного Олександра Солонини та ін. до військового товариша Онуфрія Савича, порушено питання про розгляд скарг бідних людей, котрим тяжко виїжджати до генерального суду, а відтак прохання розглядати їхні справи в полкових судах. Тут є і уточнення каденції О. Солонини: досі вважалося, що вона закінчується у 1762 р., але бачимо, що вона продовжувался і в 1763 р.

Група майже ідентичних документів (№ 39, 40, 41) стосувалася одного питання: розшуку підданих полкового осавула Полтавського полку Григорія Старицького цигана Андрія Снагищенка і його дружини. Про це рапортували ніжинській полковій канцелярії ямпільська, третьоніженська, конотопська. 1776 р. датований протокол допиту Сави Сирського (№ 42), якого звинуватили у виготовленні фальшивих грошей. Цікаво, що його дід був персом, а батько переселився в Україну (Седнів) і одружився з українкою Фросиною (від цього шлюбу народився Сава). Сава вчився в чернігівському колегіумі, знав кілька мов, грав на скрипці, оволодів мистецтвом різання печаток, кравецтвом і навіть медициною, бував на Січі, але потім пішов злочинним шляхом. Тут згадані й такі села Чернігівщини і Полтавщини як от: Савинки (суч. Корюківського р-ну), Козилівка (суч. Коропського р-ну), Рудки (суч. Чернігівського р-ну), Салтикова Дівиця (суч. Куликівського р-ну), Парафіївка (суч. Ічнянського р-ну), Остап'є (суч. Великобагачанського р-ну Полтавської обл.), Сухорабівка (суч. Решетилівського р-ну). Два документи 1782 р. (№ 43, 44) стосуються призначення на посаду колезького канцеляриста Семена Торянського, який вочевидь був родичем дворянського засідателя Андрія Торянського. 1784 р. датується випис ніжинського повітового суду (№ 45), де йшлося про заборгованість покійного сотника Ніжинського полку Олексія Виридарського. Тут згадано кілька відомих діячів, зокрема генерал-майор Я.С. Сулима, та деякі села: Пашківку (суч. Ніжинського р-ну), Кустичі Стародубського полку.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати позначені (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування переважно подане кириличними літерами переводимо арабськими цифрами. Публікація текстів здійснюється за правилами Я.І. Дзири (дещо скоригованими).

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки також висвітлюють історію населених пунктів Сіверщини та соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.



№ 1

1619, січня 22 (12). Вишневець. Фундуш княгині Раїни Вишневецької (реґест).

«Этот фундуш пропущен в Густынской летописи. Он писан через два дня после предыдущаго. У меня копия 1638 года, как и предыдущаго и как остальные все универсалы от ІІ-го (...)».

«Ознаймую и чиню видомо, иж я, с повинности моей христианской, маючи прозьбу отца Исаи, игумена и дозорцы моих монастырей за Дніпром ствержаю и змоцняю монастыри мои, которые суть за Дніпром на Украине под Прилукою Густынский, а другий Подгорский» и пр. и пр.

Писан у Вишневцу в літо от создания мира 7128, а от воплощения Гда Бга и Спса н[аше]го И[суса] Х[риста] 1620 януария в 12 день».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 56728. Арк. 542 зв.).

№ 2

1628, липня 21 (11). Ладан. Фундуш єпископа Ісайї Копннського (реґест).

«Исай Копинский, милостию Божиею епископ и экзарха патриарший.

Відомо чиним, иж просили нас подданые церковные ладинские, абы есьмо межи ними порядок учинили, хто з них якую повинность нам на церковь Божию давати и чинити повинен будет. Теды такое постановление мы учинили:. Кождый з них, яко конные, так и пішие, повинны толокою сіна косить день и та тое погребти и до монастыря нашего возить, што потреба. Также жита толокою озимины день и ярины день. До того каждый, хто кони мает, дров по десяти возов вывезти; с тых же конных с десяти чоловик в рок повинны подвод по чотыри с чим ся трафыт, за десять миль (100 верст) возыть; шарварок до гребли кождый з них, и для самих себе дерн, хворост, солому и што потреба до гребли возыть ли направовать, кромі сыпаня грабарского. А хтобы з них, будучи непослушен, на греблю не выехал або не вышол, таковый повинен будет огурного 7 грошей дать, а день праци одробыть.

Дан в Ладьіні року 1628 июля 11 дня».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 56728. Арк. 542 зв. 543).

№ 3

1638, жовтня. Києво-Печерська лавра. Універсал київського митрополита Петра Могили (реґест).

«По упрошению г-жи игумении ладынской, Петр Могила и пр.

Всем вообще и каждому кому зособна и пр. до видомости подаем, иж з ласки его милости, моего милого пана и сестренца (князя Михаила Вишневецкого) одержавши цалый дозор опустилых монастыров Густынского и Ладынского, хотячи абы там по старому хвала Божия росла и множилася и богомольство уставичное не уставало, посылаем до монастыра Ладынского побожную инокиню госпожу Афанасию Смолковну с прочиими законными сестрами на мешканье, которые мают там обще благоугодне, святоблыве жыты. За которыми прошу милостей ваших (обращение ко всем православным христианам), абысте ласковыми добродиями в ласки щедроблывые ялмужной ставытысе рачилы; за що то од ных уставычнее богомольство и од Господа Бога стокротную заплату в кролевстви небесном милость ваша одержите. Что милостем вашим уприймне сприяючи, молытвы наши уставычные архиерейские и повольные пильно залецаем.

З монастыра Печерского киевского октоврия року 1638. Подпись: «Рукою власною».

В приписке: «Тот лист ствержаю, Сильвестр Косов, митрополит Киевский и Галицкий и всея России».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 56728. Арк. 543 зв.).

9 Дзира Я.І. Вступ. Літопис Самовидця. Київ, 1971. С. 39-42.

№ 4

1650, початок серпня. Універсал Богдана Хмельницького.

«Панам полковникам, сотникам, отаманам і всьому товариству. Зичу від Бога доброго здоров'я, а при цьому наказую вам, щоб ви, як тільки отримаєте цей лист, зараз же того ж дня хто тільки був у війську і зичить собі заживати козацьких вольностей, щоб зараз кіннотою на добрих конях, з доброю зброєю, без борошна йшли зі мною, і під Уманню з'єдналися зі мною; наказую під страхом смерті. А хто називається козаком, а не піде в цей час (у військо), тому кожному такому буде відрубана голова. Пишу, що проти наших ворогів, вовків, котрим треба перекривати дорогу, а не чекати їх тут, я й сам виступив у понеділок перед Пречистою*».

*) Тут мається на увазі свято Успіння Богородиці або свято її Різдва, які припадають відповідно на 15 серпня та 8 вересня.

(Korespondencja wojskowa hetmana Janusza RadziwiHa w latach 1646-1655. Cz^scl. Diariusz kancelaryjny 1649-1655. Warszawa, 2019. С. 6).

№ 5

1677, липня 6 (червня 26). Глухів. Купча.

«Року 1677 мсця июня 26 дня.

Я, Олізар Лукъянович, обивател ворголский, чиню відомо сим моим писанем кому о том відати належало, а меновите в каждого суду и права, иж з доброй волі моей, ані з якого приму[су] продалем крунт плец зо всім будинком тестевским бабского (?) урожоному пну Михайлу Миклашевскому, товаришеви войсковому и гражданинови глуховскому за коп три у вічност и спокойное держане. Волно пну Миклашевскому тот, у Ворглі лежачий плец з будинком дати, даровати, зминяти, продати и яко к найліпшому пожиткови своему обернут. На счо упросили пна Сави Яковлевича, атамана городового глуховского, о притисне звиклой печати и о подпис руки писарской.

Писан в Глухові року и дня звишменованих.

Феодор Харліевский писар рукою».

(ІР НБУВ. Ф. 61. Спр. 1141. Оригінал).

№ 6

1682, перша неділя Великого Посту. Гадяч. Лист гетьманича Григорія Самойловича.

«Зичливий мні приятелю, мосці пане Новицъкий.

Вістно вашмости чиню, же по росказаню ясневелможнаго добродія през неделлю сирную и неделю першую святого Поста в Гадячом промешкаю. Зачим жадаю велце вашмости хтій росказать, жеби тие коні сивие с козаками били зараз прислани до мене в Гадяч, котрие, ежели будут нам надобни, заплатим. А особливе жадаю вашмости не пожалуй прислати свого молодого гнідого, котрий ежели би ся нам подобал, нагородили бим его совито вашмости и село Вербу не зъборонили бисмо в аренду даремнюю дати, биле би подобался и що велце жадаючи, звиклую мою приязнь вашмости залецаю естем зичливий Семион Иванович, гетманич.

Скоро б міли (...)*ятрого с Полтави привезти, для котрих послалисмо, не запомніли б и вашмости обослати(?).

З Гадячого»

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 14131. Оригінал. Запис на звороті: «От велможного пна Григорія з Гадяча. Подан 1682»).

№ 7

1683, листопада 9 (жовтня 30). Лист Луки Григоровича, ігумена СвятоМикільського Рихлівського монастиря, до полковника Іллі Новицького.

«Мсці пне полковнику Войска их цар[ского] прес[вітлого] велич[ества] Запорозкого комонный, велце ласкавий мсці пне и великий добродію.

Рачиш в. мсці мсцівий пан, присилаючи брата мнастира нашего отца Иезекииля залицавти (!) его подвиг в одправованню церковном и в поступках, як належит духовной особі. Дай Бже, жеби так било, жеби любовию в. мс. мсцівого пна, и далій его Бг ку доброму провадити рачил. През его ж, отца Езекииля, и през товариша полку своего рачиш в. мс., м. мс. пан, з побожности и горливости християнской и любви своей обеслати реестровне сира чотири діжечки, масла чотири горшки, пятую фаску (діжка для масла Ю.М., І.Т.). Що все вцалі принявши и низко поклонившися з братиею моею, в. мсці, моему мс. пну, чиню подяковане зо всім товариством. Тут же за паном Феодором, посланним з отцем Езекиилем, подлую мою инстанцию вношу. Рач в. мс., мой мсцівий пан, з тои дороги ласкавим своим панским словом его приняти, бо гдиж барзо ся храсовал передо мною якоби в дорозі много часу забавил, самии невчаси и бездорожже визволяют их. За которим повторе попросивши, милости панской и любви неотмінной ку мсці стому убогому назавше попросивши, и себе як найпокорній з братиею и з млтвами законничими вручаю, зостаючи в. мсці, моему мсцівому пну и великому добродію, цале всего добра зичливий нижайший слуга и щоденне уставичний богомолец иеромонах Лука Григориевич, убогий игумен з братиею.

З мнастира стля Хсва Николая Рихловского октоб[рия] 30 1683».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 14025. Автограф. Запис на звороті: «З монастира Рихловского у Короп подан октовр. 8 1683»).

№ 8

1684 р. Лист гетьманича Григорія Самойловича до компанійського полковника Іллі Новицького.

«Мсці пане полковънику комонний, мой ласкавий приятелю и куме.

Якож тепер будучи устне просил в. мости о верблюда (бо в наших литовских краях они диво), так и тепер прошу о прислате мні оного сим моим слугою. Якоgо посилаю по оного и приказалeм оному усне з в. мстю розмовити, як питатимъся, як отказати. Если теди посилатимеш самицю, то присилай и маленъкое з нею. Велце о тое и повъторе пилно прошу, а за узнаную доброчинное те відатимут в. мсти чи (?) те при приязні (...)* и с чих по(...)*дити. А тепер естем в. м. мс. приятелем Семион, гетманич, полковъник Войска Запор[озкого] стародубовский, рукою.

Велце прошу з маленким прислат».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 14143. Оригінал. Запис на звороті: «От велможного его млости пна полковника стародубовского до Снытина, а подан через гспдна (...)* о верблюди 1684»).

№ 9

168[ ], листопада 8 (вересня 28). Батурин. -

Лист гетьмана Івана Самойловича до полковника Іллі Новицького.

«Мой ласкавый приятелю, пане полковнику комонный.

Немалую в том учинил в. мсть нам трудность, же принялес в полк свой з полку п. Кожуховского, яко пишеш, сімдесят з лишком чоловіка, яких не снадно в. мсть помістити можеш на становисках межи давным товариством. Поневаж всім посполитым людям явно ест тое, колко в них в прежных зимах компаніі найдовалося. А такую великую личбу того то товариства принялес в. м. над волю нашу, бо мы, в Прилуці будучи, на жадане в. м. тылко десяток члвка з полку Кожуховского позволилисмо в полк ваш приняти, а не болшей. Хоч бы теды в. мсть могл их в надію позволеня нашого и так много приняти, але отложити было тое на весну, жебы оные на своих звыклых становисках в Прилуцком полку были перезимовали. Леч, если ся вже так стало, вылучати их з полку не маеш и поневаж вже пора осінная наступила, же товариству притрудно в полю стояти, позволяем в. мсти полк по становисках роспорядити. Однак взглядом тых новопринятых товаришов маеш в. м. знестися з панами полковниками лубенским и миргородским як бысте могли яко найліпшей без утяженя и без сквирку людского межи давным товариством вмістити оних и тое утвердити, абы подлуг уставы товариству живност доходила, а над уставу прикрост людям не діялася, о чом мы и до полковников преречоных листы наши посылаем. О тое теж жадаем в. м., абыс товариство полку своего роспускаючи оное на становиска, залецил статечность в вірности и постоянству причом мают быти завше певны монарш[...]іние и нашой рейментарской ласки. Зычым затым в. м. и всему товариству доброго от Гсда Бга здоровя.

З Батурина сеп[птеврия] 28 д. року 168[...].

В. мсти зычливый приятел Иван Самойлович, гетман Войска црского [пресвітлого] влчства Запор[озкого].

Уставу, якую в. м. в листі своем выписал, велілисмо написати до панов полковников. Але же в. м. пшона помножил полчетверика так, як и пшеничное муки на місяць члвку наименовавши, а в канцелярьіі нашой записано, же на двох члвка на місяц полчетверика пшона даватися мает. Теды подлуг того канцелярыйского запису донесене в. мстино поправлено.

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 14130. Оригінал, особисто підписаний гетьманом).

№ 10

1685, січня 19 (9). Чернігів. Запис чернігівського міського писаря Омеляна Яхимовича.

«Року 1685 мсца генваря 9 дня.

За відомостю пана Михайла Стефановича, атамана городового черниговского, на тот тестамент дошло Мануйле Хваенку за долг Грышка Тупици, земянина любецкого, золотих шест през пана Ивана Ивановича Короткого, при котором мает тая част кгрунту Гришка Тупицы вічньїми часы зостават.

Діялос в Чернигове року и мсца и дня выш писаного.

Емелян Иванович Яхимович, писар міский черниговский».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 57497. Тогочасна копія).

№ 11

1688, червня 26(16). Київ. Лист київського сотника Івана Бутрима до київського полковника Костянтина Солонини.

«Мні велце ласкавий пане полковнику Войска их царского прес[вітлого] вел[ичества] запорозкого киевский, мой мосці пане и добродію!

До ознайменя милости твоей, добродія моего, доношу, иж числа 15 июня прибувши до нас в Киев з Фастова Бариш, полку пана Палія асаул, по своем орудованю, которий нам, як ся там поводит, оповіл о промислах татарских, иж Палій послал з бутом своим товариша своего полку, називаемого Ковалским, с татарами двома, рекуперуючи на волю товариства полку своего з неволі бесурманской аж до Сороки, и там Ковалский оставал, а бут з волохами аж в Білогородщину ездил и припровадил двох козаков, а третого человіка бердичевского. А учинивши татарами розміну за двох татар тых козаков двох и человіка визволил в Сороци. И еще бут с тыми ж козаками и волошинув двох, аж ку Фастову приездили сороцких, питаючися иних татар на ослобожене. Которие не тылко був, албо волохи, що говорили, же орди всі, як кримские и білгородские зовсім вийшли, у Волощині стали. Але то повідают по достовірности тые козаки, же так и не иначей, а міет, мовит, такий свой замисл, же солтан еден в край сей полский и под Киев на сих часах вдарити мает, и кажут барзо осторожним бути, а другие орди на Полщу. И о тий орді тот же Бариш повіда, щосмо милости вашой до ознайменя пресилали, которая до Каменца в тысячах десятку за горію (?) под семсот вуз (!) была припровадила до Каменца и на той час, мовит, пан рейментар лядзкий, которий стоял под Теребувлею с пятнадцетма корогвами жолнірув подіздом под Каменец подходил. На которого татаре, и чемериси, и турки, випавши с Каменца, зовсім тую пятнадцет корогвей лядзких и самого того рейментара заехав зовсім занявши, в Каменец упровадили. А о том так повідае Бариш, же на той час будучие козаки, которих з Синицею побрано было, одтоль утекли и ку Фастову утеком прибувши, за певную повідают. А о войсках полских певного скупленя не каже, тылко, мовит, голосят, же на килка части стягаются, и о литовском войску мовит, же міет купиться, а и то еще под копи (!). И тое повідае, що под Теребовлем татары, подпавши под тот обоз лядзкий, и остаток коней, що были, заняли. О королю, где ся оборочае не відае певного, мовит, же якобы у Варшаві. А Палію и давно указ, абы до обозу ишол, и чомусь мовит не иде, а он, Бариш, чемусь собі, як видим, подобно в гневу с Паліем зостае, а и Корона вся на Палія гнів мает, Баришеви слова. А по виписаню сем жителі наши киевские с краев полских ку домам приехавши, которие были в Берестечку, и о лиці (!) повідают, же там барзо великие тривоги од татар. И на всі тые слова Баришевы так повідают, же не иначей, и еще повідают, же с тых рейментаром корогвей лядзких 24 под Каменцем тому недель чотири пропало, а на людей бідних хрестиян панове ляхи наступуючи и наругаючися, здирства великие чинят, а король повідают, же приехал до Яворова и веселе чинит, ніякусь мовит кревную з двору свого видает, не уміли оповісти чи за санатора, чи за ксонженця якогось уділного. И еще то повідают, що пан гетман коронний тыми ж часи провадил сина своего не в меншой купі на староство Бузкое, и як учул сили татарские, мусіл прудко назад ку Лвову уступовить. Третая, будучий теперь у них в Киеви шляхтич, називаемий Михайло Купчинский с Полонного, которий, будучи в Полщи за товариш под корогвою, и там собі завалчившися с товаришом, уступил, а тут хоче в полк пана Пашкувского пристать. Которий нам так повідал, же король факциями все з государями и Войском Запорозким якобы чинит, так нам повідал. Которие слова виписавши, як нам оповіли, милости вашой добродіеви нашому, донесши, з найнизшими услугами моими отдаюсь ласце и зостаю в. м., моему мосці пану и добродіеви, во всем зич[ливий] и найнизший слуга Иван Бутрим, сот[ник] киевский.

С Киева 16 июня року 1688».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 13518-13635. Арк. 305-306. Копія кінця ХІХ ст.).

№ 12

1689, липня 20 (10). Курознов. Лист Іллі Рубця до брата, Михайла Рубця.

«Мні велце ласкавый пане Михайло Рубец, а мні велце мсці пане и брате.

Зычивши в. мс. м. пану от Гспда Бга здоровья доброго, щасливых и радостных потіх зо всею фамилиею презацною дому в. мс. м. пана в позный вік, яко сам собі, а през оказию сего писма моего упоминаюс любо и не раз то ест, еднак и тепер, за приватним поважним листам пана суди енералного, до наказного нашего пана полковника присланого, в нашей межи собою неспокойной справе, же в. мс. своему слову не господар: у Черноокові уступил был три пляца, знову под себе забрал, а Шамовки и Елионки и по тие часы владіеш, о яком заводі на померковане поданный вам был позов од наказного нашого, а в. мс. легце того поважаеш и праву досит не чиниш. Зачим приятелско в. мс. жадаю спокойного розділеня без болшаго вашого ущербку, люб и мні ест з утратою; еднак, ежели в. мс. през сее мое любовное писане так подданих, якож и отчини и сіножатей чорнооковских, як собі, так и мні юж не уступиш, то в. м. на мене не раз подивляти, бо жал моя до того приводит, бо уже и так два роки мене в. мс., як блазна, подмануеш писмами своими. Зараз мушу одіхат до самого ясневел[можного] его млс., пана гетмана, взявши опаляцию од пана наказного на непослушного гетманской воли и росказаня. При тим ласці любови братерской самого себе залецаю.

Дат с Курознова июлия 10 дня 1689 року.

В. мс. м. пану всего добра зич[ливым] пр[иятелем] и братом Илля Иванович Рубец, рукою».

На звороті: «Мні велце ласкавому пану Михайлу Ивановичу Рубцу, пану рожоному братови и добродіеви, сие писане отдат належит в Шамовці. М[істо] П[ечати] (С подлинника)».

(ІР НБУВ. Ф. ХІІ. Спр. 483. Копія кінця ХІХ ст. Запис наприкінці документу: «Библиотека университета св. Владимира, рукописи А.М. Лазаревского»).

№ 13

1693, червня 23(13). З-під Іллінців. Лист полковника Семена Палія до короля Яна ІІІ Собеського.

«Najasniejszy krolu, panie nasz milosciwy.

Gdy mie j.m.pan Wilga, pulkownik i commisarz do Wojsk w. k. m. Zaporoskich, barzo juz pozno uwiadomil o tym, ze z najwyzszej woli waszej krskiej msci, p[an]a mego mlwego, stanql w Niemirowie dla wyprawienia wojsk do Soroki na danie wstr^tu nieprzyjacielowi krzyza s., na te fortece gotujqcemu si^. Nieospala i moja poddanska sluzebnicza do tych ze czynow wojennych usluga. Lub zawczasu nie uwiadomion od j. m. p. commisarza, bym w gotowosci wszelkiej byl, jednak wpr^tce przygotowawszy si^ w nalezytosc wojennq, z pulkiem moim pospieszylem ku Niemirowu do boku j. m. pana commisarza; niezabawnie oraz odjechal z tamtego kraju. Tedy ja, wierny poddany i sluga w. k. m., p. m. mlsciwego, w zacz^tym przedsiewzi^ciu uslugi mej stale trwajqc, a nie b^dqc cale informowany i uwiadomion o orderu powaznym, ani tez ordynansu zleconego komu w Niemirowie o mnie i o pulku mym nie zastawszy, posylam dwuch atamanow z piechoty, ktora przy mnie (ktorej quota niemala zbrojnych i wybornych molojcow) pokornie supplikujqc do najas. majes. w.k.m., p. m. mlwego, jaka najwzsza wola b^dzie monarsza k^dy piechota pulku mego ma byc ordynowana: czyli tamze do Soroki, czyli gdzie indziej poslug^ w. k. m., p. m. ml., na ktory najwyzszy wyrok panski oczekiwam pokornie, lokowawszy piechot^ wszystkie na miejscu slusznym pod Ilincami. Tylo zebrze milosciwej laski ojcowskiej w. k. mci, p. m. ml., przez tychze poslancow, aby taz hojna lask^ platy doszla, ktora doszla innym pulkom, idqcym do Soroki przez j.m.p. commisarza, czymby si^ zach^cic do poslug w. k. m. рiechota i pojsc z nakaznym mym do onej fortece lub gdzie rozkazanie wysokie b^dzie monarsze. Gdyz ta holota zalosna jest z tego i zdesperowala, ze tamtych lat przeszlych ogolocona zostala przez uj^cie laski w. k. m. ukontentowana przez j. m. p. Druszkiewicza, bywszego commisarza, a teraz i przez nowego commisarza oddalona od tej hojnej panskiej laski. Padszy u nog ojcowskich w. k. m., p. m. ml., prosz^ pokornie aby jak innym pulkom, idqcym do Soroki, tak i tej mej piechocie, okazana byla laska hojna ukontentowania idqcej na poslug^ w. k. mlosci, p. m. ml. Najwyzszej woli monarszej i orderu, przy tym i milosciwego ukontentowania sluzebniczo i oczekiwajqc piechocie, ja tez sluga i poddany wierny z komonnikiem osobliwej laski ojcowskiej w. k. m., p. m. mlwego, i ordynansu sobie laskawego prosz^, bym nie byl pociqgan do obozu, lecz tu zostawal na przechodach tatarskich i usluga mojq odprawowal w gromieniu czambulow poganskich, wtargajqcych w kraj panstw w. k. m., p. m. ml. A ja, sluga i poddany wierny, jako za szcz^sciem w. k. m., p. m. mlo, miewalem dobry polow nad tym to nieprzyjacielem kontentowanie krzyza s. tak jako miewac b^dq zwyczajem my poddanskim z prezentem polowu bisurmanskiego obawiac siebie winienem sluzebniczo. Gdyz cale polegam na tej ojcowskiej lasce, jakq mie j. m. p. tasko, pulkownik w. k. m. upewnil i mocnie przy tym stojqc, tak si^ sprawowac staram usilnie (nie tak, jak o mnie inaczej j^zyk ludzki tlumaczy) i przy tej wiernosci mej nie wqtpie w lasce ojcowskiej, do ktorej mie i j. m.p. Wilga, commisarz w. k. m., animuje, obiecujqc si^ byc nie tak skqpym (jako j. m. p. Druszkiewicz na si^ obracal) laski monarszej

dzielnym, ile to w moc j. mci wruczono b^dzie. Ktorego list animujqcy mi^ tu si^ mi nie od rzeczy zdalo zjawic w. k. m., p. m. ml., poddanskq glow^ pod nogi panskie podrzucajqc, posetnie, pokornie czekam onej najwyzszej woli i laski ojcowskiej i moje wierne ofiarujqc poddansko uslugi.

Z-pod Iliniec 13 juni 1693 a[nn]o.

Najasniejszego majestatu waszej krskiej msci, pana mojego, mlsciwego, wierny podddany Semen Palij, pulkownik w. k. m. Wojsk Zaporoskich».

(БН, ВР. Спр. 491. Арк. 94-94 зв. Оригінал).

переклад:

«Найясніший королю, naHe нaш милостивий.

Коли мене й. м. пан Вільга, полковник i емісар (посланий) go Військ в. к. м. 3anopo3bких, надто пізно повідомив (мене) npo те, щоб я, виконуючи найвищу волю вaшої королівської мості, мого милостивого пана, став у Нємирові задля відправлення військ go CopoHH, щоб дати відсіч ворогу святого хреста, який готується вдарити на цю фортецю. Я одразу поспішив прислужитися і долучитися до цих воєнних дій. Хоча своєчасно не був повідомлений й. м. п. комісаром, що маю бути в повній готовності, однак швидко привів військо у бойову готовність, зі своїм полком вирушив до Немирова до й. м. пана комісара; щоб невдовзі без зволікань виступити до того краю. Тож я, вірний піддданий і слуга в. к. м., м. милостивого пана, завжди готовий прислужитися в будь-якій справі, оскільки мене вповні не поінформовали i не повідомили ^o поважний наказ, не заставши когось в Немирові з розпорядженнями щодо мене й мoго полку, посилаю двох отаманів із піхоти (вона є при мені і в ній чимало озброєних добрих хлопців), відтак покірно звертаюся до найяснішого маєстату в. к. м., м. мостивого пана, (з питанням) якою буде найвища монарша воля щодо дій піхоти мого полку: чи так само рушати до Сорок, чи до іншого місця, щоб прислужитися в. к. м., м. м. п. На цей найвищий панський наказ чекаю покірно, гаставивши всю піхоту га вигідну позицію під Іллінцями. Тільки прошу милостивої батьківської ласки в. к. мості, п. м. м., черезь цих само посланців, щоб ця щедра милість у вигляді плану дійшла, як дійшла до інших полків, які йдуть до Сороки, через й. м. п. емісара, щоб заохотити піхоту до послуг в. к. м. i вирушити моїм наказним (полковником) дo цієї фортеці або туди, куди буде високий монарший наказ. Бо ця голота засмучена й скаржиться, що в попередні роки була позбавлена ласки й милості в. к. м. через й. м. п. Друшкевича, колишнього комісарa, a тєпєр і через нового комісара усунута від цієї щедрої ганської милості. Впавши до батьківських ніг в. к. м., м. м. п., покірно прошу, щоб разом з іншими полкам, які йдуть до Сороки, моїй піхоті була виявлена щедра ласка прислужитися в. к. милості, п. м. м. Найвищої монаршої волі і наказу, піхоті прислужитися oчікуючи, я також, слуга і вірний підданий, з кіннотою oсoбливої батьківської ласки в. к. м., п. м. мостивого, і милостивого наказу прошу, щоб мене не тягли до табору, але щоб я залишався тут на татарських переходах (шляхах) і прислужився, громлячи поганських чамбулів, які вдираються в державу в. к. м., п. м. м. A я, слуга і вірний підданий, який, на щастя, для в. к. м., п. м. м., чимало наловив цих ворогів святого хреста, тож за споконвічним звичаєм і за службовим обов'язком маю презентувати бусурманских полонених. Повністю покладаюсь на батьківську милість, у якій мене й. м. п. Ласко, полковник в. к. м., запевнив і, не маючи жодних сумнівів, прагну в усьому догодити (всупереч тому, що злі язики іноді говорять) і при моїй цілковитій вірності нє сумніваюся у батьківській милості, у якій мене й. м. п. Вільга, комісар в. к. м., переконує, oбiцяючи бути не таким скупим (як й. м. п. Друшкевич говорив) і докладатися (до здобуття) монаршої милості, скільки на то стане сил й. мості. Чий лист заохочує мене вже з'явитися до в. к. м., п. м. м., й покласти, як вірний слуга, свою повинну голову під ваші панські ноги, сто разів (?), покірно чекаю цієї найвищої волі й батьківської милості і буду завжди готовим прислужитися вам.

З-під Іллінців 13 червня 1693 року.

Найяснішого маєстату вашої королівської мості, мого мостивого пана, вірний підданий Сємєн Палій, полковник в. к. м. Військ Запорозьких».

№ 14

1694, листопада 10 (жовтня 31). Батурин. Лист гетьманського слуги Яцевича до компанійського полковника Іллі Новицького.

«Мосці пне полковнику комонний и добродію мой великий.

До відомости подаю в. мс., же староста ваш в селі Нехаевці зостае статъку в него жадного не маеш. Еще б ему по его захованю статъку свини пасти, а не урядовати. Пьяниця, лотер, задира под час яръмарку коропъского обо статки (?) по указу ясневелможного добродія пна моего гетмана ярмаръковее вубырав, а сторож по бърамах казав міти, жебы без къвитъков не випущано нікого як ведетця як в універсалі нам подано. А оний ваш староста назбыравши у двур ваш пнский такових пьяниц як и сам, пришедчи до брами до сторожов, що ему не належало, возми их без даня причини быти. А ониї сторожи дали мні знати, що тирански быв боем и голови порозбывав нам староста села пна Новицкого. Я, що чинячи, пошов сам до двору вашого, напомянув его словами, же вун так безпечно поступуе. И вун на тое не узнавъшися на проступок свуй и став далій зо мною завод чинити, що негоден вун ревикач (!) добрим словом спомънити самого ясневелможъного добродія пна гетмана не тилко, що вун нецнотливою губою лъгав на пана гетмана. И я, на тое не терпшъши, казав своим козаком его, нецнотъливого сина, у туръму укинути и у Батурин мів его одослати. Подобъно дочувъшис пн Васил Стрижовский о таковом его проступъку, пришовъши до мене с паном Бережецким, и стали за оного пяницю прохати, жебы не давав его в Батурин. И я собі уваживъши на гонор ваш пнъский и на прозбу пна Бережецкого, Василя Стрижовъского, и до ваш мости казав я пну Василеви Стрижовъскому ознаймити. Аж оний Васил Стрижов[ский] мовит, же пн. на мене и так гнів міе, не пойме мині віри, скаже зараз то знат, що вун того жадае, щоб старостою бути, а не од речи як бы зоставав на ласці вашуй пнъскуй на тум уряді, пн. Васил оберъни, в. м. добродій муй, гнів свуй назад и прийми пна Василя Стрижовъского до ласки своеи, а сего пьяницю ка[ж] в. мст. до себе взяти. И за той проступок и скарайте его и отставъте от уряду за таковий проступок. А що не ширячи болш писма своего, у приязні зостаю в. мсти мці пна и великого добродія моего зичливим слугою и поволним Яцевич, слуга ясневелможного добродія пна гетмана.

З Батурина октовърия 31 1694 року».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 14457. Оригінал).

№ 15

1704, лютого 23 (12). Чернігів. Універсал чернігівського архієпископа св. Іоана Максимовича.

«Иоанн Максимович, милостию Божиею, православный архиепископ Черниговский, Новгородский и всего Сівера.

Всім, кому сие писание явлено будет, Божия от превысочайшаго архиерея Христа Спасителя при всегдашних наших архиерейских молитвах желая благословення, извістно творим. Мимошедших літ, в дни блаженныя памяти преосвященных Лазара [Барановича] и Феодосия [Углицкого], архиереов катедры Черниговской, их благословением на грунтах архиерейских близ двора нашего катедралнаго киянскаго понад Лговкою річкою поселилися нісколко дворов, и ньіні позволяется людем свободным никому не порабощенным тяглом, при тых дворах давно живущих селитися. Иміет та слободка именованна быти от річки Лговки Лговка. Людям, собиратися хотящим, слободы дается на шесть літ, а по шести літах должны будут катедры діла и послуги отбувати два дни в тиждень, без всяких поборов. Тут же повелівается: никто бы из панов войсковых и порабощенных подданством в той слободці новособираючойся не селитися под неблагословением Божиим, отчуждением иміния своего и вины на державцов своих. Для достовірия и кріпости ныт и в потомные времена сие писание наше з подписом руки нашей и печатию власною дадеся з катедры архиепископской Черніговской року Божого 1704 місяца феврария 12 дня.

Рукою власною. М[істо] п[ечати]».

(ІР НБУВ. Ф. І2. Спр. 102. Машинописна копія В. Модзалевського поч. ХХ ст.).



№ 16

1713, жовтня 20 (9). Глухів. Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского гетман Иоан Скоропадский.

Пну полковникови черніговскому з старшиною его полковою и кому колвек о том відати надлежит, сим універсалом ознаймуем, иж супликовали до нас войт березинский з міщанами, абисмо позволили им ку вспартю обнищалого ратуша тамошнего под самим городом на займищи давном нікому непенном, прозиваемом Николаевском, засипати греблю и млин построїти. Теди ми, помянутого войта з мещанами прошение принявши, поневаж оное зтягается ку общой города Березного потребі яко на том Николаевском займищи позволяем греблю засипати, млин по зможности води построїти и всі приходячие розміри на ратушние росходи отбирати з частю войсковой так, аби ніхто в том жадней не чинил им, мещаном, перешкоди пилно приказуем. Толко того варуем усилне, жеби войт з урядниками тих розміров на свої пожитки кромі ратуша отнюд употребляти не важились.

Дан в Глухови октоврия 9 дня 1713.

На подлінном подпись таков:

Звише менованний гетман рукою власною.

З подлинним сводил писар сотенний березинский Иван Рудановский».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 55512. Тогочасна копія. Наприкінці документа намаловане коло, всередині якого написано: «вомісто рейментарской печати»).

№ 17

1720 р. Батурин. Заповіт сосницького жителя Микити Клекота.

«Во имя Отца и Сна и Стаго Дха. Аминь.

Я, раб Бжий Никита, прозванием Клекота, живучи в шпиталі Сто Успенском сосницком чтирилітное время, нні же з Бжия посіщения уже при старости літ моїх недугованием тяжко болізненним одержим сущи хотя ближчий ко смерти, нежели к животу будучи, однак при зуполном розумі во первих дшу мою неоціненною искупленную Хрсвою кровию, Его ж Бжественному вручаю промислу. Тіло ж мое да будет при сей же Стои Успенской церкви погребено християнским надлежащим погребением(при которой я чтири года жилем в шпиталі). За якое погребение и за протчий християнский обыкновений духовному моему отцу, честному отцу Феодору Филиповичу, тоя Сто Успенской сосницкой церкви настоятелю, вручаю пляцик мой з хатою на загребеллю, во которой живет Жолуденко; також пят коробок жита голого и секіру. И оную мою леgацію сим ствержаю тестаментом, абы до вишпомянутой леgациї моей жадного нихто не иміл вічними часи діла. Буди же хто, презрівши сей мой тестамент, станет его, отца Феодора, в чем-либо турбовать, таковый во второе страшное Хрсво пришествие да будет без отвітен. На сем яко неуміетньїй божественного писания руку мою написую стим крестом +.

А протчиїх ниже подписавшихся особ о подпись рук для лучшаго віроятия упросилем:

Я, Герасим Нерушевич, прозвиском Велигоцкий, по прошению Захария, старца, руку

...