Із нових документів про гетьмана Павла Полуботка і його сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Із нових документів про гетьмана Павла Полуботка і його сім'ї

О. Юрій Мицик, Інна Тарасенко

У публікації представлені документи стосовно роду Полуботків, насамперед наказного гетьмана Павла і його синів Андрія та Якова.

Про наказного гетьмана й чернігівського полковника Павла Полуботка доволі добре знає широкий загал завдяки напівлегендарній історії з його скарбом, а також його мужній промові перед Петром І і трагічній загибелі в Петропавлівській фортеці Петербурга. Однак всебічного дослідження біографії гетьмана дотепер немає, хоча перші спроби були зроблені видатним українським знавцем генеалогії В. Модзалевським Модзалевський В.Л. Малороссийский родословник. Киев, 1914. Т. 4. С. 179-189., а в наш час О. Коваленком Коваленко О. Павло Полуботок. Володарі гетьманської булави. Киев, 1994. С. 499-523. та В. Ринсевичем, який видав фундаментальне зібрання універсалів Полуботка Універсали Павла Полуботка (1722-1723). Київ, 2008.. При підготовці до друку чотиритомника «Сіверщина гетьманських часів» нам вдалось знайти в архівосховищах кілька документів стосовно родини гетьмана Сіверщина гетьманських часів. Т. 3: 1726-1740 рр. Київ, 2020.. У ході подальших пошуків вдалося виявити в зібраннях Інституту Рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі - ІР НБУВ) ще двадцять чотири документи дотичних до цієї тематики. гетьмана полуботок чотиритомник вернадський

Найперше - це лист самого Павла Полуботка (тоді ще чернігівського полковника) до гетьмана Івана Скоропадського від 20(10).08.1710 р. Оскільки фельдмаршал Б.П. Шереме- тєв звернувся до П. Полуботка з вимогою випустити з полону в Чернігові литовських татар, братів Юхновичів, то полковник запитував у цьому листі (№ 1): як йому бути («от- пустити з вязення чили до далшого часу тут удержати»). До цього листа додавався протокол допиту Олександра й Самуеля Юхновичів, в якому докладно описувалися обставини взяття їх у полон, втеча з ув'язнення в Путивлі, повторний арешт у Седневі (№ 2). Під № 3 вміщено матеріали розслідування конфлікту за землю 1719 р. у с. Полуботки (нині - с. Полуботки Чернігівського р-ну). Цікаво, що спершу в цьому селі - маєтності Полуботків - полковник мав тільки «еден свой двор дідовский», тобто Артема Полуботка, і поле. Потім (у 1715-1716 рр.) Павло Полуботок почав скуповувати землі цього й сусіднього села Халявин (нині є в Чернігівському ра-ні), не гребуючи інколи незаконними методами. Так, слуга полковника Сава Рогозинський відібрав у козака Гаврила Качанка його город, який прилягав «к сажолці» Полуботка (сажалка - це невелике штучне водоймище, у якому розводять і утримують рибу). У матеріалах слідства цитується й духівниця 1699 р. Стриєвського, де згадувався й хутір Полуботківський. Під № 4 - подано ще один лист (1720 р.) Павла Полуботка до гетьмана Скоропадського. У ньому йшлося про конфліктну справу полковника за млин і землю з мельником Якимом Бідним. Останній дістався аж до Петербурга, щоб поскаржитися на Полуботка віце-канцлеру Шафірову, котрий і звернувся до Скоропадського з проханням розібратися. Очевидно, отримавши відповідь, гетьман написав Шафірову листа (№ 5), в якому повідомляв про мирну угоду між Полуботком і мельником. Цікаво, що у своєму листі Полуботок детально пояснює історію млина й греблі в с. Самотуги (це село, як і Савинки - маєтність Полуботка, нині перебувають у складі Корюківського ра-ну). Раніше (очевидно, за гетьманства Многогрішного) тут було два мельники. Потім гетьман Самойлович своїм універсалом (цей документ ще не виявлено) передав частину млина Леонтію Полуботку, іншу частину - купив у мельника Василя Коляди. Третину ж млина Якима Бідного Павло Полуботок купив у нього.

Цінним є «доношение» Ганни Полуботок (дружини полковника) від червня 1723 р. генеральним осавулу Василю Жураковському та бунчужному Якову Лизогубу (№ 6). Вона скаржилася тут на Бубелника («подданый наш любецкий»), котрий, «повернувшися з Глухова в Любеч», прилюдно сварив Полуботка, вірогідно, почувши в Глухові, що незабаром наказного гетьмана заарештують. Ганна просила вжити належних заходів проти «бунтов- ника». На жаль, невідомо, чим закінчилася справа, але в зв'язку з падінням Полуботка вона вочевидь лишилася без наслідків. В іншій скарзі 1739 р. (№ 22) Ганна своїм «доноше- нием» в Генеральну військову канцелярію (далі - ГВК) скаржилася на своїх підданих в с. Савинках, котрі через занадто великі податки й повинності з боку старшини Понор- ницької сотні тікають із села. Ганна Полуботок просила повернути її підданих. Ще один документ був написаний іншою представницею роду Полуботків - Ганною Войцехович (дочкою Павла Полуботка). Це скарга 1728 р. гетьману Данилу Апостолу (№ 12). Зазначимо, що Ганна Павлівна - молодша, була дружиною седнівського сотника у 1731 р. Петра Богдановича Войцеховича Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 4. С. 187.. Суть скарги полягала в тому, що її сина «к співанию неспособного» без її бутності насильно вивезли для включення в число півчих (їх імовірно мали відправити до Петербургу, що чинилося за указом графа «Дукляса» (Дугласа?). Вона просила повернути сина в батьківський дім. Навряд чи був її син «неспособний» до співу, тут відчувається бажання матері оборонити його від варварського рекрутування. Дружин Павла Полуботка стосується «доношение» 1739 р. ГВК до канцелярії міністерського правління (№ 23). У цьому документі надана довідка про двох дружин Полуботка: Юхимію Самойлович, доньку Василя - брата гетьмана Івана Самойловича, і Ганну Лазаревич, дочку Романа, ніжинського полкового судді у 1710-1726 рр. У документі є й цікаві уточнення: перша дружина Полуботка була похована у Спаському соборі Чернігова, друга дружина проживала у 1739 р. у Сосниці.

Подальші документи стосуються вже синів Полуботка - Андрія, бунчукового товариша у 1728-1744 рр., та Якова, бунчукового товариша у 1726-1734 рр. (загинув у польському поході 1734 р.). Їх відкривають чолобитні-скарги 1725 р. єврея Мовші Маюровича цариці Катерині І (№ 7). Виявляється, ще у 1720 р. він взяв в оренду у Полуботка «рудню Росудовскую (названу так по імені колишнього власника - шляхтича Розсудовського, якою володів від 1668 р. Леонтій Полуботок - Ю.М., І.Т.) со всіми до ей належатими селами». Він жив на цій рудні 5 років, але сини наказного гетьмана відставили його від неї й чинили інші кривди. Під № 9 вміщені свідчення в цій справі. Під № 10 вміщено «доношение» 1727 р. Андрія Полуботка до ГВК, у котрому він відкидає звинувачення орендаря й пояснює, що його заміна на іншого була спричинена невмілим керівництвом руднею. Звинувачення орендаря у невмілому керівництві руднею знаходимо і в «доношении» 1727 р. любецького старости Григорія Рожовця (№ 11).

Далі йдуть п'ять скарг 1731-1732 рр. Якова Полуботка гетьману Данилу Апостолу. У першій з них (№ 13) ішлося про ухиляння від сплати боргу йому (400 рублів) всупереч гетьманському указу Андрієм Миклашевським, дружиною останнього і її сином від першого шлюбу Василем Жураківським. У наступній скарзі (№ 14) Якова Полуботка повторювалося це прохання і пояснювалося, що боржники не хотіли віддавати боргу, посилаю- чися на відсутність розділу майна покійного першого чоловіка Миклашевської, на яке претендували як Василь Жураківський, так і його дядько Яків (він доводився швагром Я. Полуботку!). Відтак розділ спадку був завершений, але гроші й досі не повернуто. Про це само йшлося й у третій скарзі (№ 15). Четверта й п'ята скарги стосувалися вже конфлікту Якова Полуботка з Семеном Лизогубом, котрий скуповував землі козаків і підданих селян у володіннях Полуботка, через що «немалие мні и подданим моим чинятся оби- ди и разорения» (№ 16). Йдеться, очевидно, про Семена Лизогуба (1689-1734). П'ята скарга (№ 17) є варіантом четвертої. Із цими документами пов'язана скарга 1732 р. Василя Жураківського гетьману Д. Апостолу (№ 18). У ній мова йшла про вищезгадане рухоме й нерухоме майно діда й баби скаржника (ніжинського полковника Лук'яна Жураківського й Ганни Апостол), частину з яких не хоче віддати його дядько Яків Жураківський. Через це Василь не може віддати Полуботку злощасного боргу в розмірі 400 рублів і тому просить гетьмана видати указ про розділ майна. У скарзі 1733 р. (№ 19) чернігівського жителя Антона Ладонки гетьману Д. Апостолу йшлося про його двір в с. Савенках і сіножать, які незаконно присвоїли сини гетьмана Полуботка і не повертають навіть всупереч царського указу. Ладонка просив вжити необхідних заходів і повернути його власність. У цій скарзі згадується як чернігівський наказний сотник Василь Медушевський (Медушин- ський). Дотепер було відомо про його повноправне сотництво в Чернігові протягом 1725 р., відтак дещо уточнено його біографію. У «доношении» в ГВК Андрія Полуботка того ж року (№ 20) повідомляється про спробу крадіжки його майна прикажчиком, поляком Казимиром Ґловинським. Цікаво, що останній так само служив раніше (у 17311733 рр.) бунчуковим товаришем Семена Лизогуба. Знаючи про його неприязні стосунки з Полуботками, можна припустити, що він був якось причетним до цієї кримінальної справи.

1734 р. датовано лист правителів ГВК до старшини Чернігівського та Лубенського полків (№ 21). У ньому йшлося про долю маєтностей Полуботків, які після падіння гетьмана Павла були конфісковані, а гетьман Апостол розпоряджався ними на шкоду Полуботкам. При цьому згадано невідомого раніше роменського сотника Семена Остаповича (можливо, це Семен Лашкевич, котрий сотникував у 1728 р.?), села Коровинці і Наумівка, які нині є відповідно у Роменському р-ні Сумської обл. та Корюківському р-ні Чернігівської обл. Урешті, останній документ (№ 24) цієї публікації - випис 1786 р. із ревізійних книг чернігівського повітового суду щодо власників селян у околицях Любеча. Цей випис було складено на прохання генерал-майора Милорадовича, який чомусь зацікавився кріпаками Полуботків із Любеча та довколишніх сіл. Згідно з ревізією 1744 р., ці кріпаки належали Андрію Павловичу та Семену Яковичу Полуботкам.

Додамо, що тексти друкуються за правилами Я.І. Дзири. Відсутні фрагменти через дефекти рукопису беруться в квадратні дужки [...], а нерозбірливі слова позначені у такий спосіб: (...)*. Власноручні підписи на листах підкреслені нами.

Отже, наведені нижче документи дозволяють краще зрозуміти історію роду наказного гетьмана, його дружин і дітей. Це дозволить повніше відтворити біографію Павла Полуботка - видатної особистості в історії Гетьманщини.

1710, серпня 21(10). - Чернігів. - Лист чернігівського полковника Павла Полуботка до гетьмана Івана Скоропадського.

«Ясневелможный мсці пане гетмане, мні велце млстивый добродію.

Дня вчорайшого подан мні лист сиятелнійшого его милост фелтъмаршала Бориса Петровича Шереметева з листом его млсти пна Халецкого, обозного Великого кнзства Литовского, через татарина Адама Юхновича, товариша корогви ксионженця его милости Радзівила татарской. В котором его сиятелство до мене пишет, абым Юхновичов двох его братов, тут в Чернігові в неволі зостаю- чих, за своим пашпортом отпустил свободно в их домы. Якиї то Юхновичи где служили и на яком місцу взяти зостали людми великороссийскими и где перед тым сиділи у вязенню и яким способом досталися в Чернігов до вязення ж, на особливой карті роспрос их посилаючи до велможности ва- шой, прошу покорне пнского наставления: если о них потом сиятелнійшого его милости фелтъмаршала листу отпустити з вязення чили до далшого часу тут удержати. На що ожидаючи панской вел- можности вашой указу, его ж мя рейментарской назавше полецаю млстивой ласце.

Велможности вашой млстивого добродія моего всего добра зычливий слуга его царского прсвіт- лого влчства Войска Запороского полковник черніговский Павел Полуботок.

З Чернігова августа 10 року 1710».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 52829. Оригінал).

№ 2

1710, серпня 21(10). - Чернігів. - «Роспрос» полонених татар Юхновичів.

«Роспрос Юхновичов, в Чернігові у вязеню зостаючих.

Александер и Самуел Юхновичи, родниї браты, родом з села Плиешивич за милю от Несвіжа. Служили за товаришов при корогві татарской ксионженця Радзівила, канцлера Великого кнзства Литовского. Которий міл татарских три корогві и всі три отдал был королю его милости Августу. А кгды кроль его мил[ост] Август пошол до Саксониї, оны всі зосталися под Торунем в местечку Ґо- любю на станциї и там на их генерал Рен з войском своим найшовши, всіх взял и одослал в Киев до князя его милост Димитрия Михайловича Голицина. Одкол послано их в городы великороссийские за караулы и сиї два Юхновичи были в Путивлю за караулом и як утеклы одтол и шли, пробираючи- ся, за границю на Седнев, где их постерігши, же непевние сут люде, задержали и прислали старшина седневская до Чернігова. И так тут два роки уже в вязенню найдуются, а як их в Полщи взято, три роки уже минуло.

З Чернігова августа 10 року 1710».

Адреса: «Пресвітлійшого и державнійшого великого гцдря цря и великого кнзя Петра Алексіе- вича, всея Великия и Малия и Білия Россиї самодержца, его царского пртлого влчства Войск Запорожских обоих сторон Дніпра гетману, ясневелможному его млсти пану Ивану Скоропадскому, мні велце млстивому добродіеви, подати».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 52830. Оригінал, завірений печаткою).

№ 3

1719, вересня 7 (серпня 27). - с. Полуботки. - Слідство щодо конфлікту за землю.

«Розыск Полуботковский писаный 1719.

Розыск як много и якого року пн полковник черніговский плецов и кгрунтов козацких и мужицких поскуплял в селі Полуботках, а много своїх власных так перед часи міл. По указу ясневелмож- ного добродія его милости пана Иоанна Иліча Скоропадского, Войск царского пресвітлого влчства Запорозьких гетмана, року 1719 августа 27 числа нами, нижей спеціфікованньїмьі, тамже в селі Полуботках виведенных.

Пред тим як еще пн полковник ні у кого нічого в селі Полуботках не куповал, міл там еден свой двор дідовский, в котором скопичі (!) его ж пна полковникови живали. А тому двору било надлежа- чого поля дідовского ж на два четверики и полкопа, осмачками в всіх трох руках засіваемого. А прошлого 1715 году купил за чтириста золотих у Андрія Селивенка, в селі Холявині живучого, двор, в Полуботках будучий, з всім кгрунтом Кривопалчевским и полем на два четверики, в кождой зміні по десят осмачок черніговской міри пашні на себі сійбою воміщаючим. Який Кривопальчев- ский двор и поле здавна было козацкое, тепер зас к дідизному пна полковника двору Полуботков- скому прилученное. Сознавали тое Грицко Евлащенко, Тимох Вакулченко, Левон Красік, Иов Лати- ненко, козаки и жителі полуботковские.

Тие ж Грицко Евлащенко, Тимох Вакуленко, Левон Красік и Иов Латиненко прекладали, что он же, пн полковник, прошлого 1716 року купил еще у Стриевскої плец и кгрунт Варвинчевский мужицкий з двома братами родними Яцком и Никоном Варвинцями, подданимы прежде бившими ка- ленниковскимы, покойному старому Стриевскому проданный, а Стриевской по мужу еї молодом Стриевском чрез поділ доставшийся. До которого, купленного у Стриевской кгрунту, много еще по- міжних плецов и кгрунтов скупленно, тут нижей пунктамы вираженно.

1- mo. Терешко Тимошенко, козак и жител полуботковскый, сознал: двадцят рок (мовит) тому ді- ется, як мой батко пойшол з Полуботок на слободу Карлувку, маетност чернцов печерских, и одтол з Карловки прошлого 1716 году по указу Нна полковника черніговского зискан для заведения плецу и поля у Стриевской з мужем (?), Ином полковником купленного з тым всім кгрунтовим набытком, що муж еї покойный Иван Стриевский в Полуботках міл. Якому Стриевскому полуботковскому кгрунту батко мой для того свідом добре, же бывал у покойних старого и молодого Стриевского килконадцят літ скопичем. В тот теди час помянутий батко мой, заводячи преречоный кгрунт Стри- евской пну полковникові, завюл ему ж в продажу и свое пустое, на котором прежде живал, зостаю- чи в Полуботках, поміжное Стриевской плецу дворище з садком вишняком и з нивкою через дорогу, од дворища лежачою, поміжною тому Стриевской плецу; яким дворищем и нивкою по одході батковском на слободу я владілем. А же он, батко мой, без відома моего тое учинил и пошол, не кажучи мині, до Чернігова до двора полковницкого по гроши за заведенное собою дворище и нивку ценою за десят коп. Я того дознавшися, побіглем, доганяючи его и не догнавши, засталем в дворі полковницком за Стрижнем уже одобравшого гроши за свою продажу, перед самим Нном полковником стоячого. Где началем Нну полкововникові говорити: «млстивий добродію нам неволно спродо- ватися без відома панского». Так пн полковник сказал: «я твого батка не силовал, да и чого он кого за свой мозул міет боятися. И з тим мене и батка од себе одправил. Якому спроданю ся довідавшис пн Ліневич, сажал мене в тин ногою и бити хотіл киямы, але я одпросився, виміраючися тим, что батко мой без мене тое дворище и нивку продал. Да и що не з того я служу дворища, але з тестев- ского кгрунту и плецу, на котором приставши в приймы, сежу и міючи в трох руках з себе поля, в кождой зміні на полчварти осмачки козацкую до двору панского повинност одбуваю.

2- іо. Того ж 1716 року Мария Осипиха Ширчиха, козачка и жителка полуботковская, поміжную купленному у Стриевской кгрунту Нна полковниковому нивку на чвертку продала за пят коп ему, Нну полковникові. На которой тепер в новом дворі его, полковницком, полуботковском будинок стоїт. А сама она, Ширчиха, на позосталом всем своем крунті, міючи в трох руках поля по чтири ос- мачки пашні воміщаючого, седит и козацкую з дймы до двору панского повинност належите одбу- вает. Сознавал тое з протчимы людмы Панкрат Осипенко, войт полуботковский, в небитности самої Ширчихи перед намы.

3- tio. Тимох Вакуленко, козак и жител полуботковский, сознал, что того ж 1716 року купленную себі у Ивана Варвинченка нивку на чвертку, поміжную Ширчишиной, нивці проданной ею, Ширчи- хою, пну полковникові, одпустил пну полковникові для того, же к огороду оного тая нивка была прилеглая. За якую взял на заміну поля в двое на Качанувці од пна полковника иміючи в трох руках у себе поля, в кождой зміні по осм осмачок засіваемого, сидит при цілом кгрунті и козацкую повинност до двору панского бобровицкого належите одбувает.

4- tus. Иван Сердюк, козак и жител полуботковский, сознал, же того ж 1716 року продал пну полковникові нивку на чвертку, поміжную его ж пна полковниковому у Стриевской купленному кгрунту. Которого когда питалисмо: для чого не продавал той же нивки пну Ліневичу? Теди одказал, что обявлял, мовит, я о той нивці Грицку Россовскому в дворі панском бобровицком мешкавшому, же- бы оную мні заплачено. Але Россовский мні як сказал, же ест, каже, и без твоеї нивки где гроши дівати, поневаж на моровщиков и на инших роботников росход в грошах немалий. Так я уже болш не ходячи до пна Ліневича оповіщатися, помянутую нивку рад-нерад для крайней своей нужди, же ні за що было хліба купит, продалем. Тепер однак мію у себе в трох руках поля з потребу в двох руках по три осмачки, а в третей по полтори пашні воміщаючого и з того козацкую службу до двору панского одбуваю.

5- tus. Радко Бовтрик, мужик и жител полуботковский, сознал, что послі того (мовит), як купил у Стриевской полуботковский кгрунт, третий тому рок діется. Пн полковник куповал и у мене на чвертку ниву, в середыш купленного своего кгрунту лежачую, але я ему оной в тот час не продал и любо двокротне староста полуботковский веліл мою тую нивку, прилучаючи до панского кгрунту, ровом закоповати, однак я того не допускал и копачов з рову зганял. Також хочай два рази сам пн полковник мене зискавши перед себе, принуждал, жебым ему уступил нивки, але я на тое не склонился. А сего літа як прислал до мене он же, пн полковник, жебым ему тую нивку ціле спустил, те- ди я не могучи чого чинити, пошовши до Чернігова, взял за помянутую свою нивку в дворі полковницком пят коп и далем од себе купчую. А еще мію у себе в трох руках поля доволно, в кождой руці по полпята осмачки пашні засіваючи, и з того тяглую повинност до двору панского бобровицкого одбуваю належите.

6- to. Свирид Миколаенко, мужик и жител полуботковский, сознал, же того ж 1716 року продал Нну полковникові на полчвертки нивку поміжную его ж полковницкому кгрунту для того, что тугая, мовит, година, а нігде было згола хоруючому ему через цілий год куса хліба для препитаня ся взяти. За якую нивку глядячи на его убожество, вдвое против цены велено заплатиты. Он же, Свирид, сказал, же толко у его всего поля и было.

7- mo. Петро Децик, мужик и жител полуботковский, сознал, что пришедши (мовит) я до такой мізериї, же нічим было попухлих з голоду дітей моїх погодовати и себе самого з жоною прокормит, любо ходилем по всем селу, заставляючи за хліб нивку на чвертку, але ніхто тоей нивки не принял в заставу и продавати нікому Самойло, бывший господар бобровицкий, оної мні хочай не позволял, однак, я не помираючи голодною смертю, помянутую нивку продалем Нну полковникові за одинад- цят золотих и далем од себе купчую. А у мене зосталос поля в трох руках, в двох змінах по дві чвертки, а в третюй по едной чвертці пашні сядовится. З якого поля з протчиїмьі подданимы панс- кимы и я також панскую повинност неопустную одбуваю.

8- to. Свщенник полуботковский Иоанн Андріевич сознал, же принял (мовит) и мою на церков здавна належачую к своему кгрунту поміжную нивку пн полковник, а мні дал одміну за Стрижнем в Кривопалчевском кгрунті такую ж, а к тому веліл еще наддати мні полусмак жита. Якой нивки не для чого иншого, толко для того мусілем уступити, что трудно было мні уже болш на оной пашні засівати, поневаж скопичі, в дворі пна полковника мешкаючие, там моего копу жита сво'1'мы свиня- мы стровили, да и впред бы мні од их діялася шкода.

9- em. Для тоеї ж причини и Гаврило Качанко, мужик и жител полуботковский, мусіл пну полковникові своеї на полчвертки уступити нивки, там же з свщенническою поміж знайдовавъшойся. За якую нивку взял заміною поля од пна полковника ж за городом вдвое. А тепер (як сам же Качанко сознавал) міючи в трох руках поля з себе, в кождой руці по пивтреті осмачки пашні воміщаючо- го, одбувает з оного з протчимы тяглимы людмы полуботковскимы подданическую до двору панского повинност.

Тот же Гаврило Качанко заносил нам жалобу на господара пна полковникового полуботковско- го Саву Ракгозинского, же он его власний купленный огород, к сажолці пна своего з едного берега прилеглий, одоймает и пригорожует. Який огород, же Качанков ест купленний, презентовал нам он же, Качанко, купчую од Иванихи Варвинченковой себі 1714 року данную. За пят коп ему, Качанку, помянутий огород проданный быти доброволне, виражаючую. Тая ж купчая Качанкови, что ест правдивая, а не змишленная, сознавали совістно од его ж, преречоного Качанка, представленниї в свідителство. Именно: Грицко Евлашенко, престарілий члвік, козак и жител полуботковский, сознал о дворищах и огородах Варвинцюв двох братов Яцка и Никона, прекладаючи річ свою так: что Яцко и Никон Варвинці мешкали там, где тепер пна полковника занят двор над ставком. А міли себі на другом боку ставка огороди, Яцко в вершині од поля, який тепер од Стриевской пну полковнику до- сталъся, а Никон там же нижей над ставком к гребелці того ж ставка міл огород, которий тепер Качанко держит, купивши у Ганни Иванихи Варвинченковой. А тот ставок по половині Яцко и Никон міли, який тепер на сажолку пн полковник обернул.

Левон Красік сознал, что Иван Варвинченко дал огород Никона, отца своего, Остапу, отчиму своему, за вислугу, а тот Остап по смерти жоны своеї, Никонихи, матки Ивановой, подаровал знову помянутий никоновский огород по смерти Ивана, пасинка своего, жоні его Ганні Иванисі, которий огород Иваниха з сном своїм Корніем продала за пят коп Качанкам.

Послі сего людского сознатя вишереченный Качанко річ свою конфірмуючи, прекладал нам, что вербы, якие тепер над сажолкою стоят, принятие старостою полуботковским к той же сажолці, его были власние з огородом у Иванихи Варвинченковой купленние. З которих верб у едной он, Качанко, виробыл был себі на пчоли борть и через десят літ тою бортною вербою користовал, ні од кого ніякой не узнаючи трудности и перепоны.

Твердили сее Качанково предложене Иов Латиненко, атаман, и Панкрат Осипенко, войт з поспо- литимы, перед намы будучимы людмы, полуботковские.

На жалобу Гаврила Качанка, призванный господар пна полковника полуботковский Сава Ракго- зинский, в допросі своем, для чого огород Качанков одоймал и к сажолці панской пригорожовал, сказал нам: даремне, мовит, своею на мене жалобою Качанко турбует млстей ваших. Я ему нічого не винен, але повелінное чиню, нехай он скаржится на Стриевскую, которая продаючи свой плец и кгрунт пнові моему, завела и за сей огород, да и тепер она ж, Стриевская тое, що пнові моему в продажу в огородах завела, показати может. Тую прето мы господара полуботковского пна полковни- кового отвітную принявши мову, послали по Стриевскую указом рейментарским повеліваючи оной для сознатя, покол в продаж той огород пну полковнику завела?, пред нас в Полуботки стати. А так она, Стриевская, прибывши до нас, в тие слова о помянутом огороді сознавала:

Любо я за своїм бідствием непомислное провадячи з покойним мужем моїм ради болезны его безъпрестанной житие, не з всім естем извістна о протчиїх его, мужа моего, кгрунтах, поневаж мні в той час не до кгрунту было. Однак о сем полуботковском кгрунті добре відаю, что небожчик, муж мой, говорит мні бывало, же полуботковский плец и кгрунт купил отц его у Варвинцюв, двох бра- тов, з всім тим, на чом оны живали. Же теди и огород той, о яком Качанко турбуется, был варвин- чевский при инном кгрунті, мужеві моему од старого Стриевского духовницею лекгованный. Того ради и той огород, когда для нужди своей крайней спродаламъся пну полковникові з кгрунтом по- луботковским купно в продаж завелам, вручивши его милост Нну полковникові и купчиї, якиие данны од Варвинцюв старому Стриевскому, а од старого Стриевского покойному мужеві моему при лекгациї досталися. При том презентовала нам духовницю старого Стриевского, року 1699 мсця марта 4 дня писанную, в которой о хуторі Полуботковском виражено так:

Хутор Полуботковский з полямы, з ставом и з садом лекгую снові моему Ивану. А же огородов не споминано в дховниці, питалисмо Стриевской, для чого и огородов не приложено? Отвітствова- ла: что еще того часу як старий Стриевский жив был, не было там, где тепер сут огород, але сад, о котором в дховниці виражено, який сад, когда были москалі в Полуботках, да и мы самы для отоп- лення хат, же не користен был, вирубали и на огород обернули містце, пенки повибывавъши. А Качанко неслушне втручается в тое містце и не на то он міет у себе купчую од Иванихи якобы данную, але на клапот огорода никоновского Варвинцевого, якого також не надлежит мні ему попустити з тих мір, же Иван Вавриченко, сн Никонов, як відает, что отц его старому Стриевскому з всім своїм плецем и кгрунтом спродалъся нічого нікому не одказуючи и не оставляючи, так того не может нікому ні давати ні продавати. Да хочай бы то помянутий Иван Остапу, отчиму своему, а Остап знову его Ивановой жоні част того огородця по казках людских и даровал, Иваниха також хочай бы Качанку на тое и давала з сном своїм Корніем купчую, однак покойный муж мой, Стриевский, по- слідователно и я до того огородця ближайшого естем з тоей причины, что (як первіе намінилам) уже Иван Никоненко не силен нікому проданного отцем своїм старому Стриевскому кгрунту давати, прето хочай Остапу за вислугу, (як Красік сознавал) той огородец и дал Иван. Однак на тое ніт пис- ма. Знову люб Остап Иванисі оный даровал, але на тое писменного ніт свідителства, також Ивани- ха, хочай продала преречоный огород Качанку, теди в Качанковой купчой жадного розмежованя по- кол именно той огород, а покол инший знайдуется, не виражено и поки ему Иваниха в продажу будто завела не написано. На остаток хто тую его купчую писал и при ком именно не поставит в свіди- телство ні едного члвіка, бо не могучи чим тоей своей змишленной купчой оправдити, говорит, что всі тие люде, якие при куплі его были и дяк, писавший купчую, померли. А я покол пну полковникові не спродавалася, то Качанко по той своей купчой жадного вступу через дорогу якую тепер здавна через мосток лежавшую, загородил и себі принял в той огородец, не міл и не чинил мні пре- пятия в заживаню оного и жил себі, як старинние люде говорят, на Калениковском плецу, до двору панского бобровицкого належитое одбуваючи послушенство. Якого Калениковского плецу ніхто у его не брал и не зачепает, з которого он тепер переселивъся на инное містце и живет, невинную панам задаючи трудност, а мні турбацію.

По сей Стриевской мові оглядалисмо помянутого огорода Никоновского, якого всего по сажалку Качанко боронит и тоей части, якой Стриевская з преречоным огородом Никоновским, не попус- каючи Качанкові по его купчой в владіние, себі оную належачою, а од себе слушне быти проданную пну полковникові именует. А так при осмотрі нашом, же Стриевская, що на словах нам первіе предложила о спорном з Качанком огороді, тое ж при будучом з нами (?) купно пну Ліневичу, дозорці буровском, и многих обывателях полуботковских, на той згодившихъся, річ свою конфірмуючи, презентовала. А Качанкоюй (!) при доводах своїх по купчой и свідетелствах вишевираженных людских непомалу в том обстоял и претил. Прето той их обох сторон спорных об огороді завод, тут об- стоятелно виписанный, до уваги звірхнійшой власти подается.

Что теж и против кождого з вишенаписанных пунктов обывателей полуботковских предложенного доношения староста Нна полковника тамошный в оправдание нам од себе принесл, тут же до відения прилагаетъся.

1- tio. На первий пункт, отвіт старости полуботковского такий. В тот час (мовит) як купил пн мой у Стриевской кгрунт полуботковский и требовал, жебы Стриевская веліла кому за тот кгрунт мене завест, призванная перед Нна предложила тое: ест, мовит, члвік прежде бывший у нас скопичем, ко- торий могл бы совершенно за кгрунт завести да живет в Карловці. Зачим, если будет ласка ваша панская, так прикажіте мні дати козака, а я по его пошлю. Якому еї прошению Нн не отмовивъши, веліл козака дати. И она, пославши того козака до Карловки, помянутого члвіка зискала его и придала мні для заведеня кгрунту. Тот т[...] члвік, прозиваемый Сірий, заводячи Стриевский кгрунт, одозвалъся к мні з тим словом: «Если, мовит, схоче Нн, то нехай и мое дворище мні к своему двору заплатит». Що я, когда донесл п[ну], теди Нн одказал: «Если он тое продават, то нехай за відомом своїх кревних и селян полуботковских продает». Прето як обявилем тое панское слово преречоному скопичу, так он поехавши з сном своїм до Чернігова, взял в дворі панском за то дворище коп десят и дал на оное од себе доброволную, в ратушу писанную купчую, якая у пна моего и тепер найдуетъ- ся.

2- do. На другий пункт. Презентовал купчую селі Полуботках при уряді тамошнем 1716 року октов[рия] 1 писанную доброволне нивку на [...]тку Ширчихою Ннові своему проданную быти за пят коп виражаючу[ю].

3- tio. На третий пункт отвітствовал. Вакуленко (мовит) доброволне сам попустил Ннові нивку и взял на заміну поля вдвое на Карлувці.

4- to. На четвертий пункт презентовал купчую од Ивана Сердюка пр[и] уряді сілском полубот- ковском на нивку данную, в року 1716 писанную.

5- to. На пятий пункт отвітствовал. Правда (мовит), же Радко не хотіл свое нивки прошлих роков продавати, хочай два рази его пн, зискуючи перед себе, наклонял, что, же будто я принуждаючи его до продажи тоей нивки, самовластне веліл оную ровом обносит. Теди опа[...] Радко доносит: «Бо я тое чинил за позволенем Нна Ліневича, которий блгословил мні на время помянутую нивку закопати по таком моем себі предложеню, что за едноею незакопанную Радковою нивкою всему огороду панскому чинилася шкода. Аже и сего літа не на[си]лием и ніяким принуждением утісненньїй Радко пнові моему свою нивку в продажу попустил, нехай сам скажет чи не доброволне он [...] пнюй, бу- дучой в місті, за пят коп продал, зверх тих пяти коп пшона, сала, соли и хлібов нісколко себі у Шеи випросивши. Да и купчую, якая ест у пна моего, чи з примусу он на нивку давал от себе, нехай скажет.

6- to. На шестий пункт обявлял. Купчую при вряді сілском полуботковском писанную в року 1716, нивку на полчвертки од Свирида Николаенка проданную быти доброволне пнові его виражаючую.

7- mo. На семый пункт. Такую купчую при вряді сілском писанную, презентовал и прекладал, что Петру Децику ради крайней его нищети вдвое над цену заплачено за нивку. И притом оправ- далъся, что у вышереченных Ивана Сердюка, Свирида Николаенка и у помянутого Петра Децика в тот час уже нивки покупил, як оны обявляли свою нивку, же голодною помирают смертю. Господа- рам бобровицким, в дому панском тамошнем мешкавшим, ніякому Самуйлу и Россовскому да оны, господарі, не заплативши їм, на двор панский нивок ні з чим отправили и позволили будто кому хотя помянутие нивки люд заставляти, люб продати. Которих же в Полуботках не принял нихто в заставу, ни куповал, а тие нивки помеж лежат з кгрунтом пна его, у Стриевской купленним. Того ради якобы им нивки посплачовано.

8- vo. На осмый пункт прекладал, что свщенник неправду сказует, же будто для тоей причины власне, что скопичі панскиї сво'1'мы свинями его жито потравили, мусіл нивки к двору панскому уступити, бо он мні о той спаші нічого не споминал и не требовал з скопичов управи, а з нивкою сам одозвалъся и доброволне замінял при людях. За якую учинност, дано ему полусмак жита, чому и сам не затаїться.

9- tio. На остатный пункт отвітствовал, что також и Качанко ложне доносит, же будто и он для предложенной свщенником причины его свщеннической нивці поміжной, а до панского кгрунту прилеглой, своей нивки уступил. Поневаж и Качанко жадной скарги не заносячи на скопичов и не споминаючи о спаші, а почувши, что свщеннику добрую заміну за нивку дано и наддано полусмак жита, одозвалъся з своею нивкою и замінял, взявши поля за огородом вдвое против своеї нивки.

Зачим як Качанко з свщенником неслушне свое о замшянных нивках чинят предложене, поневаж сами об заміну через мене пна усиловне просили, також по своему желанию оную и одержали, так и протчие, о которих доносилем, даремне сво'1'мы сказками турбуют млстей ваших для того, что они по своей волі при неурожаї хлібном, пришовши до крайней біди, а не з якого примушеня и насилия по клаптю поля, иншие за гроши продали. Которих, голодом помираючих в дворі панском бобровицком, и тут в Полуботках не заратовано. Иншие теж поля в заміну вдвое против своего побрали. Що чинили не для якого пнові моему Полуботку, але для своей болшой користи и прибели, ибо хто перед тим чвертку свого міл поля и з того служив чи козацко, чи мужицко, той з той заміною на дві чвертки взявши оного, також одбувает повинност. А мой пн як жадної з ных тепер себі не міет услуги, так впр[ед] хотіл бы от невинной и непотребной турбації таковой свободен быти.

Писан року и дня вишереченного.

Александер Чуйкевич, высланный реїментарский, м[апи] р[горгіа].

Андрій Борзаковский, канцеляриста войсковий, м[апи] р[горгіа1».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 52826. Оригінал).

№ 4

1720, червня. - Глухів. - Лист чернігівського полковника Павла Полуботка до гетьмана Івана Скоропадського.

«Ясневелможный мсці пне гетмане, мні велце милостивый добродію.

Хотя по многокротном моем словесном доношеню не безизвістен велможност вша о моей не- вынной турбациї от Якима Бедного, бившого мелныка моего, мні діючойся. Который сні з доброй своей волі млын свой з ґрунтиком и осідлостю, при млыш будучою, продал. Однак жебы пространіе велможности вшой відомо було, на яком містцу и в чиїх кгрунтах тая Самотужская гребля знайдует- ся, где и его млын был, и хто перед владінием отца моего в войскових приходах помол от оного от- бірал, и як отцеві моему досталося з селом Савынками и Самотужками и яким я способом оный у его, Якима Бедного, купил, тут же во всем том писменно обявляю.

Самотужская гребля на реці Убеді близ села моего Савынок стоячая, а в ґрунтах моїх савынских зостаючая, міла все без давних літ двох мелныков, одного Василя Коляду, другого Василя Бедного, отца Якимового, з якой греблі от обоїх мелников по Многогрішного гетманстві покойный Иван Са- муйловыч, гетман, дві части войскового приходу на себе брал, а оны, мелныки, на третей своей части зоставали. И як тими войсковими частями з селом Савынками и Самотужками тот же гетман вла- діл, так тое же все и небожчикові, отцеві моему, надал и універсалом своїм утвердыл. По котором універсалу дана отцеві моему того ж часу и монаршая блаженния и вічнодостойния памяти цря Феодора Алексіевича на все тое грамота, якую я в себе и тепер мію. А по той монаршой грамоті и повторную нш щасливе нами владіющого монархи его царского свщеннійшого влчства грамоту я получил же на тое все. А як стала зперва во владінї отца моего тая гребля Самотужская, скупил он, отц мой, половыну тоей греблі Василя Коляды, козака сотні Волинской, и так мелницкая и войсковая част стала за моїм отцем и тепер за мною ест. А Васил Бедный отцу сего турбатора моего, Якима Бедного, мелницкой части третей до своей смерти держался и помолу дві части отцеві мому и мні давал. Якая част третая мелницкая когда Якиму з братами его по смерти о тческой досталася во владіние, он тие братние частиї в млині и в кгрунтах скупивши, тоею третою частю сам владіл таким же образом, як и отц его, отдаючи помолу дві частки мні войсковых, а потом за недоглядом своїм опустивши и спустошивши тот млын, приехал сам доброволне до мене в Чернігов в року1714 и обявил, же тот млын свой з ґрунтом и осідлостю міет на продажи. Которого я если бым у него не купил, то так мні говорил, намірен был продати чернцам рихловским, где и фундушовиї писма уже был запровадил. А так я, опасен будучи сусідства з чернцами рихловскими у сполной моей греблі и у моїх ґрунтах, почалем з ним на тое все торг чинити и сторговался он зо мною на полшоста золотых копійчаной монети. Который по том торгу з моїм посланным пошол на ратуш черніговскую и перед всім урядом доброволне признал, як ест обичай, тую свою продажу, що все и записано до книг міских черніговских и взял тамже на ратушу от моего посланного талярей сто грошей. А на сто коп осталных грошей просил у мене листу, щобым до маетности моей Савынок к дозорци моему тамошнему дал и жебы ему, Якиму, там тие сто коп отдани были и фундушовие листи также міл, з мо- настира вышукавши, принести. А же не всі сполне на ратушу черніговском гроши одобрал, то с такой сталося причины, что обявлялся он, Бедный, жебы на дорозі хто в него оных не вытрусил и що- бы всі в том разі гроши не пропали, бо в тот час переходил полк Рожнев через Черніговский полк и многие людям на шляхах чинылися грабителства. Такий лист по его прошению любо я ему дал, однак он, повернувшися у свой дом, ні листа того моего дозорці моему савынскому не отдал, ані фун- душовых листов не принесл и дался чути в килкох тижнях перед многими людми, же он не за млын в мене сто талярей взял на ратушу черніговском, леч якобы за ніякиї свої от дозорци моего савин- ского ему починенние шкоды. Прето посылалем до его того ж дозорцу моего савынского, ижебы он остаток грошей от его принял и фундушовие листы подлуг своего слова отдал. Але он не дался оба- чити (?) моему посланному дозорці. А так, видячи я его непостоянство и превротност, повторе не скоро потом послалем по него другого своего слугу з таковым предложенем, жебы он, оставывши свою хитляност, всеконечне зехал на малое время до мене в Чернігов, а если бы сам доброволне не поехал, то велілем хочай и насилно для того его туда прислати, чтоб мні обявыл: чого ради остатка грошей не приймует и если міет якиї от дозорци моего савинского обиды, жебы з ним тамже перед урядом черніговским росправылся, а мене бы болш не зводыл. Но он от того козака, який з ним был послан в Чернігов, з дороги утюк и не виділся зо мною. А потом, поехавши в Санкт Пітербурх на діло мелницкое, занесл на мене чолобитную сиятелнійшому барону его милост гсдну Петру Павловы- чу Шафірову, якую вручено его милости гспдну Федору Ивановичу Протасиеву под час бытности велможности вшой в Санкт Пітербурху. По якой чоломбытной в прошлом году 1719 чинен был перед его милостю розыск тут же в Глухові и що от дозорци моего савинского Якиму Бедному по доводах слушных належало, то я як тое велілем возвратит, так и еще зверх тых осталных ста коп, ему от мене належных, обіщал десят рублей дати и коня возовика. Тим всім он, Яким Бедный, удовост- вован будучи, помирился был зо мною прилюдне в Глухові на моей кватирі, а на другий день, отки- нувшися того примиря, рано уишол из Глухова. И когда в ншшном 1720-м году по Рожестві Хрстовом сиятелнійшого барона ишли вози з Понорниці в Санкт Пітербурх, при тых и он, Яким, туда ж пошол. И оттол тепер повернувшися, за принесенем от его сиятелства гспдна барона листа до велможности вшой неслушную и неправдивую свою до мене стелет претенсию будто я его мелни- цю з кгрунтиком и селитбою насилно взял и во всем ограбил, в чом явная его есть неправда, ибо я от его мелницу з ґрунтом таким торгом набыл и купил як выжей выразилося, и на тую мою куплю з ратуша черніговского, як ест обичай, по его волной продажи млына з ґрунтом купчую урядовую мію, якую уже обявлялем велможности вшой. На которого и моем невынном таком затурбованю жалобу мою до велможности вшой заносячи, прошу правосудия я пнского, ижебы он, яко безсовест- ный турбатор, за такиї свої превротности был скаран и болше бы мні не наносил жадных трудностей, поневаж дня вчорайшого и сам признался перед всім урядом тутейшим глуховским, же мні тое все продал.

Велможности вшой велце милостивого добродія все добра зычливый слуга его црского пресвітлого влчства Войска Запорозкого полковник черніговский Павел Полуботок.

З Глухова юняроку 1720».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 52823. Оригінал. Запис на окремій сторінці: «Справа пна полковника черніговского з Бедним, тут же и лист баронский инстанциалний за Бедним»).

№ 5

1720, червня. - Глухів. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до віце-канцлера Російської імперії Петра Шафірова.

«Черн[ігів] 1720.

Сиятелнійший и превосходителнійшьій барон, гсдрственный віце канцлер, гспдне гсдне, мой велце млстивый блгодітелю.

Писание вашой сиятелнійшой велможности чрез Якима Бедного, мелника, з Санкт Пітербурга прошлого марта 4 до мене одправленное, получил я. В котором яко изволил ваше сиятелство по его ж, Бедного, жалобі на полковника черніговского пна Полуботка себі занесенной, предлагати, что он, полковник, его, Якима, обыдил, мелници, кгрунта и сіножати его насилно пооднимал и без всякой заплати оным понні владіет, дабы мні тот интерес право разсудит и принудит черніговского полковника, чтоб он отнятое возвратил и за разорение ему, Бедному, награждение учинил. Так по тому ва- шой сиятелнійшой велможности предложеню, призивал я перед себе помянутого пна Полуботка, полковника черніговского, который наочне з ним, Якимом Бедним, тут в Глухові правовалъся. А же по той контроверсиї з ясных документов, од полковника черніговского презентованных, явилося тое, что преречоный Яким Бедный доброволне свой млин з кгрунтом ему, пну полковнику, за сто десят рублей продал и тогда ж на ратушу черніговском прилюдне шестдесят рублей од его, полковника, принял, а на пятдесят рублей, же взял у него до старости савинского, где в маетности его ж полковничой и помянутый его, Бедного, млин з кгрунтами найдуется, писмо такое, чтобы он, староста, вишенаміненное пятдесят рублей [и]ное число грошей ему, Бедному, отдал. Тилко он, Бедный, вмінивши себі взятые денги з нагороду, нікоторого своего старостою савинскым починенного разорения, не тилко писма полковничого оному не отдал и остатка гроший у его не взял, но и сам ні разу перед пном полковником, жебы з ним о том росправитис, не явившися потом на діло мелниц- кое, в Санкт Пітербурх одехал. З тых мір любо видимо позналося, же тот Бедный напрасно вашого сиятелства особу турбовати сміл и жалобою своею его, пна полковника, обнесл. Однак я, почитаю- чи вашой сиятелнійшой велможности инстанцию за ним, Бедним, писменно учиненную, велілем пну полковникові черніговскому еще визшою зверх помянутого контракту суммою его турбатора своего уконтентовати. На що и он, полковник, ради поважного лица вашой сиятелнійшой велмож- ности охочо приставши, жебы вперед еще он, Бедный, мелник тым интерессом не труднил вашого сиятелства, опроч отданных уже шестдесяти рублей, староста, рублей, не токмо осталние пятдесят рублей в дополнение суммы тотчас умовленной отдачи, леч еще зверх оной (хочай у нас не водитъ- ся) Бедному наддати ему ж и тым уже его уконтентовати как он Бедный, з братами на том перестал и з полковником погодившися, вічне его квітовал, же не міет вперед жадной с тем вщинати турба- цию якую згоду и писмом утвердил и купчую на кгрунта дал за своею рукою. Обявляю вашому сия- телству его же при сем блгосклонному аффектові и всегдашной поліцаюся млсти, будучи вашой сиятелнійшой велможности зычливый

З Глухова юняроку 1720».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 52824. Чернетка).

№ 6

1723, липня 10 (червня 29). - Чернігів. - «Доношение» Ганни Полуботок генеральним осавулу Василю Жураківському і бунчужному Якову Лизогубу.

«Мсці панове старшина войсковая енералная, мні велце млсцівьіе панове и блгодітелі.

Відаючи в. м. м. панства всегда не без затрудения войсковими забавами время, хотя сим моїм писанием весма лишила бым оных затруднити, но обходячие затійки к тому мене понуждают. А то такиї же подданый наш любецкий називаючийся Бубелник, которий на старосту любецкого в колле- гиї малороссийской чинил доношение, повернувшися з Глухова в Любеч, не толко сам ругателними словами пана моего поносит бублічне (описка, має бути «публічне» - Ю.М., І.Т.), но еще до того са- моволства и других тамошних подбивает міщан, з тим своей річи обяснением, что тотчас и старостиха любецкая будет в колодки забита и попроважена в Глухов. Которому Бубелнику яким бы образом лживые заградити уста, совітного в. м. м. панства себі велце прошу наставления. А если возможно в коллегиї малороссийской кому надлежит предложит, дабы помененного бунтовника Бубел- ника зысилно зараз в Глухов и поты там задержано, ним з старостою любецким окончится діло, аза- либы через тое от его болш нас досады и укоризны не заходячи оминули, що тяжко и незносно от своего подданого терпіти. Також поп любецкий Гаврило знать по инстинкту его ж, Бубелниковом, ніякуюс свою на пна моего составил жалобу в малороссийскую коллегию. З якою помененного попа гсдн коммендант тутейший якобы на то з коллегиї малороссийской иміючи указ, а согласяс з пре- осожним (?) пастирем его милостю черніговским уже и вып[ра?]вили в Глухов если бы теды по той поповской жалобі его превосходителство гсдин брегадир и малороссийской коллегиї президент тепер міл, що начинати. Покорне в. м. мс. пнство прошу его превосходителству, жебы без начатку жадного отставлено было тое до повороту пана моего в чом всем вышевыраженом неотмовной в. м. мс. панства ласкавости учинности блгонадежне будучи, их же мя доброго вовірию приязній есм.

В. м. мс. пнства всего добра желаючая и до услуг поволная Анна Романовна Павлова Полубот- ковая полковниковая черніговская.

З Чернігова июня 29 д. року 1723».

Адреса: «Великого гсдря нашего его императорского прстлого влчства Войска Запорожского их милостем пану Василию Жураковскому, асаулови енералному, и пану Якову Лизогубу, бунчучному енералному, на сей час Малороссиею правящим, мні велце мсцівим паном и блгодітелем».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 528321. Оригінал. Запис зверху документа: «Получено юля 3 д. року 1723»).

№ 7

1725, листопада 9 (жовтня 29). - Чолобитна Мовші Маюровича.

«Всепресвітлійшая державнійшая императрица и самодержица всероссийская Екатерина Алексі- евна, гсдрня всемилостивійшая.

Бет челом Мовша, жид, на Андрея и Якова, Полоботкових детей, а в чем мое чолобитте, тому слідуют пункта.

1.

В прошлом 1711-м году одержал оренду за границею в Полщи в пна Антония Триполского, Чи- калевичской волости, шесть сел, на которие міл контракт такий, поким я сам схочу. А ежели б не похотіл на той оренді бить, то повинен такого ж поставити як сам члвіка.

2.

В 1720-м году когда я закупил в покойного пна Полуботка рудню Росудовскую со всіми до ей належатими селами, як в контракті виражено, и такий отримал от пана Полуботка контракт под такою кріпостю, же не можна мене от тоей рудні нікому отдалити, поким я сам и (!) схочу арендовати. И я, фундуючись на такий силний контракт, и не могл издержати двох оренд, мусіл винайти на там- тобочную аренду жида и так покинул для оплаченя рати на людях долгу мого на восшъдесят рублей.

3.

А когда я хотіл їхати на тую рудню, то в тую пору дал мині пн Полуботок, пятнадцят подвод для перевезення моей худоби в тую рудню. И я там як стал жити, то едино на его панское слово, а другое на так крипкий контракт дуфаючи, стал там будоватись. Которое строение будинку коштует мене пятьдсят рублей, як в реестри покажетъся.

4.

Я, живучи там на рудні чрез пят літ и повсякгодно оплачовав рату настоящую, настоящую, на которие и квити маю и видения мні в том не било, що я маю оттол отдален бити и яко господар там живучи, построїв вънов рудню в прошлом 724 году, которая коштует мене роботзною и ратою семъ- десят рублей. Да в том же году и жита засіяв осмачок чотири. С которого б могло бити коп на шистъдесят или на болш. Также и сего 725 году посіяв ярого, котрого могло бить коп на двадцят. Которое то посіво зімное и літное пропало за приказом панов Полуботков нежатое.

5.

А когда по отписі оние Полуботки взяли во владіние свої маетности, зараз приїхавши в Чернігов без всякой испитики, отобравши от мене рату и вслід прислали вказ, жеби я отдален бил от рудні и от худоби и зверх того по вказу их держано мене за караулом в чом я не знаю за що и я поїхав сюда, до Глухова, а Шкура, рудник, попередивши мене и тут, взявши писмо такое до старости, жеби мене покріпчайше держали за караулом.

6.

А в другий раз приїехав (!) я до Глухова с чолобиттем на старосту и рудника до их, панов Полу- ботков, и не заставши их тут, мусіл дат доношение в войсковую енералную канцелярию на их, панов Полуботков. По котором доношениї изискан бил пн як (!) Яков Полуботок и отвітствовал за старосту и насилием мене послал до Михайловки до Нна Андрея, брата своего, о справедливост просити на старосту, а сам не хотіл судити. На которой дорозі стала мні на худобі от разбойников на сто двадцят рублей, да так же мало и здоровя не вкончив.

7.

А когда я повернулся от Михайловки из листом таким (при малом здоровю от разбойников), чтоб мні пн Яков в Чернігові за будовлю, да так же за всі припаси рудницкие пополнил и я стал до- правлятъся в Нна Якова своїх грошей. Но он не тилко не дал, але еще мало ослоном не вдарил мене в дому своем прилюдне. И я, боячис того, мусіл и с тим рудником пред людми погодитис, и вступил своїх денег, належащих за причину и припаси, за работизну челядницкую грабелной и кузенно пятъдесят рублей, которого я подлог контракту мні данного неповинен своїми денгами платиты. В чом мні так долго неоплаченном от рудника и от их Ннов Полуботков великая обіда, разорение крайнее чинитъся.