Литовсько-католицькі князі в Сіверській землі: 1401-1452 рр.

Таким чином, володіння, отримані Жиґимонтом на Сіверщині у 1409/10 р., були досить значними. Судячи з усього, взамін за них брату Вітовта довелося відмовитися від основної частини володінь, забезпечених йому в унійному акті 1401 р. У першу чергу, мова йде про половину Новгородка-Литовського: 1 квітня 1428 р. Вітовт записав усе це місто з його повітом своїй дружині Юліані . Що ж стосується сіверського Гомія (і сусідньої Річиці?), то вони, складаючи один територіальний комплекс із Стародубом і Брянськом, скоріше за все, були залишені у володінні Жиґимонта. Вище вже йшлося про територіальну сполученість вказаних трьох міст у складі одного князівства, надійно зафіксовану за часів Казимира Яґеллона; очевидно, склалася ця сполученість саме в період удільного правління Жиґимонта Кейстутовича (1409/1410-1432).

За життя Вітовта його молодший брат, як свідчить Длугош, перебував практично у безвісності (obscure se in vita Withaudi gerens) . Крім «Великої війни», він брав якусь участь і в наступній війні з Тевтонським орденом 1422 р.: «Sigismu(n)dus dux Starodubensis» засвідчив підсумковий акт Мельненського миру від 27 вересня - другим з литовсько-руських князів після Болеслава-Швитриґайла Чернігівського . Під час подорожі Вітовта до «далеких руських земель» ВКЛ, у липні 1427 р., коли великий князь прибув до володінь князя Жиґимонта, той спочатку подарував йому 10 коней, «а коли прийняв його в замку, доставив 200 коней, а крім того підніс у дар дорогі хутра, соболі і багато татарських монет (tatersche dangen)» . У серпні 1428 р. князь «Sigismundus Starodubensis» брав участь у вдалому поході Вітовта на Великий Новгород . У серпні 1430 р. Жиґимонт разом із Швитриґайлом та іншими князями мав урочисто зустрічати великого магістра, коли той їхав на заплановану коронацію Вітовта до Вільни.

Після смерті Вітовта його рідний брат, наскільки нам відомо, жодних претензій на віленський престол не заявив, визнавши владу нового великого князя Швитри- ґайла Ольґердовича. 19 червня 1431 р. Жиґимонт Кейстутович був одним з князів, які разом із Швитриґайлом уклали Христмемельський договір ВКЛ з Тевтонським орденом . Серед цих князів Кейстутович названий на другому місці, поступаючись лише Семену Ольґердовичу - старшому брату Швитриґайла (котрий не мав права на великокняжий престол через своє православне віросповідання). Трохи згодом Жиґимонт узяв участь у т. зв. Луцькій війні Швитриґайла з Польщею. Вона завершилася перемир'ям, укладеним у Чорторийську 1 вересня 1431 р.; першим серед князів, які засвідчили цей акт зі сторони Швитриґайла, був Жиґимонт Кейстутович . Однак уже в наступному році серед знаті ВКЛ виникла змова проти Ольґердовича, що мала на меті посадити на престол князя Жиґимонта Стародубського, рідного брата покійного Вітовта. Її таємно підтримав і король Владислав-Яґайло, посол якого в липні 1432 р. закликав литовських змовників до конкретних дій . У ніч з 31 серпня на 1 вересня заколотники на чолі з самим Жиґимонтом біля с. Ошмяна напали на Швитриґайла, якому ледве вдалося врятуватися втечею .

Таким чином Жиґимонт Кейстутович став великим князем Литовським. Але більшість руських земель ВКЛ зберегли вірність Швитриґайлу, в т. ч. і вся Сіверщина, включаючи колишній уділ Жиґимонта - Стародуб, Брянськ і Гомій. Розпочалася шестирічна громадянська війна, у ході якої Жиґимонту на межі 1435/1436 рр. вдалося захопити Стародуб, але дуже ненадовго. Остаточно ж він переміг Швитриґайла лише у 1438 р., коли і поширив свою владу на Сіверщину (див. попередній підрозділ). Однак «повноцінним» великим князем Жиґимонт Кейстутович пробув усього півтора року: 20 березня 1440 р. він був убитий власними підданими .

Історія сіверського уділу Жиґимонта Кейстутовича мала своєрідний епілог, пов'язаний з діяльністю його єдиного сина - Михайла-Болеслава, Михайлушка. Т зв. Хроніка Биховця (Третій літописний звід ВКЛ, укладений у 1520-х рр.) містить наступне оповідання, що за смислом має відноситися до 1443 р. Великий князь Казимир Яґеллон «вызвал к собі з Мазовш Міхайлушка Жьігімонтовича, жалуючы єго яко брата своєго стрьєчного, и дал єму отчызну єго, вдєл отца Жьгімонта, што отєц єго міл, дєл от братиі своєє, напєрвєй Бєлско, Бранск, Сураж, Клєчєск, Койданов, Бранск, Стародуб; чєстовавшь єго, одпустил на тьє городы. И будучы єму в Клєцку и жалость собє розмышлит (.)». Далі описується спроба вбивства Казимира, яке Михайлушко доручив здійснити князям Воложинським. Ті хотіли вбити великого князя в Меречі під час полювання, але молодого Казимира врятував його маршалок дворний, Андрушко Ґаштолтович. Батько Андрушка, воєвода Троцький Ян Ґаштолт, відправив за злочинцями погоню, яка і схопила князів Воложинських, усіх п'ятьох братів; згодом їх було страчено в Троках. У цей час відбулися зміни на головних урядах ВКЛ: Ґаштолт був призначений воєводою Віленським, а Троцьким - Іван Монвід. Михайлушко Жиґимонтович, довідавшись про арешт і страту Воложинських, перелякався і «встрєміся на бєг в далній свой город, ко Бранску. И будучи єму в Бранску, и собрал войско нємало, и с помочию московскою, и єхавшьі засядет город Кієв. И князь велікі Казімір, собравшы сіль свои літовскии, и посьілаєть вборздє дядю своєго Івана Гаштолта; он жє там єхавшьі и город Кієв и Бранеск от(и)мєть к Вєлікому княству» .

Реальна біографія Михайлушка Жиґимонтовича досить добре задокументована сучасними джерелами . З них цілком ясно, що після виїзду Михайлушка за кордон у 1440 р. він ніколи не мирився з Казимиром Яґеллоном і ніякого уділу в межах ВКЛ отримати не міг. Уже через це розповідь про замах на життя Казимира слід визнати вигадкою. Така резонансна подія, якби вона мала місце в дійсності, не могла залишитися поза увагою сучасників (особливо інформаторів Тевтонського ордену). До того ж ніяких князів Воложинських, та ще й відразу п'ятьох братів, реально ніколи не існувало.

Хроніка Биховця представляє собою твір 1-ї половини 1520-х рр., замовником і «суспільно-політичним ідеологом» якого був Альбрехт Ґаштовт (Ґаштольт) - най- могутніший литовський пан, воєвода Віленський і канцлер ВКЛ . Протягом усієї Хроніки Биховця підкреслюються особливі заслуги родини Ґаштовтів перед ВКЛ, особливо Яна Ґаштовта (діда Альбрехта) - перед Казимиром Яґеллоном. Звідси є очевидним і мотив вигадки оповідання про заколот Михайлушка: читач хроніки мав зрозуміти, що династія Яґеллонів самим своїм існуванням завдячує не кому іншому, як Ґаштовтам. (До речі, Альбрехт Ґаштовт у «Меморіалі» 1525 р. без зайвої скромності писав, що саме він у 1508 р. не дав захопити ВКЛ князю Михайлу Глинському: «цей меморіал - панегірик самому Альбрехту Ґаштовту, і з точки зору історії Ґаштовтів, справжнє продовження Хроніки Биховця. Як у Хроніці Биховця Ян Ґаштовт показаний рятівником Казимира Яґеллончика, так у меморіалі Альбрехт Ґаштовт возвеличується як рятівник Литовської держави, якою керує син Казимира Жиґимонт II») . Стає зрозумілим і те, звідки у Хроніці Биховця з'явилися загадкові князі Воложинські. У 1484 р. маєток Воложин (Ошмянського повіту) був серед володінь, які король Казимир надав князю Василю Михайловичу Верейському. Дочка останнього Софія вийшла заміж не за кого іншого, як Альбрехта Ґаштовта, який у 1505 р. отримав королівський лист на спадщину князя Верейського, включаючи і Воложин.

Тим не менше, штучно «створюючи» уділ Михайлушка Жиґимонтовича, нібито отриманий ним від Казимира Яґеллона, автор Хроніки Биховця явно опирався на реальні факти. Замок Бранськ на Підляшші, як і, вірогідно, вся Бєльська земля (включаючи Сураж), дійсно входили до складу уділу Михайлушка - але ще за життя його батька Жиґимонта, у 2-й половині 1430-х рр. . Замок Клецьк (у пінському Поліссі) був визнаний володінням Жиґимонта Кейстутовича ще в акті Вітовта 1401 р.. Сіверські ж Стародуб і, очевидно, Брянськ належали Жиґимонту протягом 1400/1409-1432 рр.

Частина зазначених земель у 1440-х рр., хоча й дуже ненадовго, дійсно перейшла під владу Михайлушка Жиґимонтовича; але сталося це за зовсім інших обставин, ніж вказано у Хроніці Биховця. У 1448 р. Михайлушко, який після вбивства батька багато років поневірявся по іноземних дворах, знайшов реальну допомогу проти Казимира Яґеллона у хана Сеїд-Ахмата. Весною 1449 р. литовський емігрант досяг свого найбільшого успіху: 19 червня урядовець Тевтонського ордену повідомляв великому магістру, що «герцог Міхел» за допомогою татар зайняв три міста «зі всіма володіннями», що належали до його «отчини» - Київ, Стародуб і Клецьк («Kyoff, Staradop unde Kletczk»). Більше того, у Стародубі князь нібито знайшов скарб свого батька, за допомогою якого сподівався закінчити війну з королем Казимиром . У такій ситуації польсько-литовський монарх особисто виступив у похід на Сіверщину (до Брянська), який тривав приблизно два місяці - з середини травня до середини липня 1449 р. .

Очевидно, ще до початку цього походу Михайлушко втратив землі на захід від Дніпра: тоді Київ уже знаходився під владою татар, союзних Казимиру - звідти вони закликали на ханство свого претендента, який гостював у короля . Длугош повідомляє, що Михайлушко зайняв Стародуб, Новгородок-Сіверський та деякі інші замки, з допомогою татар чинив напади на землі ВКЛ і навіть змусив до втечі вислане проти нього литовське військо (очевидно, те саме, про відправку якого згадано в листі великого магістра до магістра Лівонського від травня 1449 р. ). Тоді в похід виступив особисто Казимир, очоливши велику армію з литовців, русинів та незначного відділу поляків. Михайлушко супротивитися такій силі не наважився і втік, а його люди здали захоплені замки Казимиру . Це підтверджує і лист самого польсько-литовського володаря, написаний до великого магістра 25 липня у Новгородку-Литовському - вже після повернення з походу. Тут говориться, що Михайлушко з татарами Сеїд-Ахмата зайняли замки «Стародуб, Радогощ, Новгородок-Сіверський і Брянськ (Stharodwb, Radohosch, Nowohrodek Syewyersky et Bransko)». Довідавшись же про наближення військ Казимира, намісники, призначені Михайлушком і татарами, самі піддалися владі короля. Як ми бачили, про ці події згадує і Хроніка Биховця; але тут захоплення Києва помилково приписано не татарській, а московській допомозі (явно за аналогією з повстанням князя Глинського 1508 р.), а на чолі литовських військ, замість короля Казимира, не дуже скромно «поставлено» Яна Ґаштовта.

References

Akta unji Polski z Litwq. 1385-1791. (1932). S. Kutrzeba, W. Semkowicz (Ed.). Cracow, Poland: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellonskiego.

Archiwum ksiqzqt Sanguszkow w Slawucie. (1890). Vol. 3. 1432-1534. B. Gorczak (Ed.). Lviv, Austro-Hungarian Empire: Z drukarni Zakladu Narodowego im. Ossolinskich.

Barbashev, A. (1891). Vitovt. Pocliedniie dvadtsat liet kniazheniia. 1410 - 1430. Saint- Petersburg, Russian Empire: Tipografiia I. N. Ckorokhodova.

Bespalov, R. A. (2008). Istochniki o poiezdkie Vitovta v oblast Novosilskogo i Riazanskogo kniazhestv v 1427 godu. Vierkhnieie Podonie: Arkheologiia. Istoriia. Vol. 3. Tula, Russia: Gosudarstviennyi muziei-zapoviednik «Kulikovo polie», pp. 256-259.

Bespalov, R. A. (2013). K voprosu o vriemieni zapustieniia yuzhnoi chasti Novosilsko- Odoievskogo kniazhestva. Gorod Sriednieviekovia i ranniego Novogo vriemieni: arkheologiia, istoriia. Matierialy IV Vsierossiiskogo sieminara. Noiabr 2011 g. Tula, Russia, pp. 87-92.

Bespalov, R. A. (2016). Litovsko-moskovskiie otnosheniia 1392 - 1408 godov v sviazi so smolienskoi, chernigovskoi i riazanskoi politikoi Vitovta i Vasiliia I. Sriednieviekovaia Rus. Vol. 12. Moscow, Russia: Indrik, pp. 129-182.

Boniecki, A. (1887). Poczet rodow w Wielkiem Ksi^stwie Litewskiem w XV i XVI wieku. Warszawa, Russian Empire: Druk J. Bergera.

Buchynskyi, B. (1907). Kilka prychynkiv do chasiv vel. kniazia Svytrugaila (14301432). Zapysky Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka. Vol. 76. Lviv, Austro-Hungarian Empire: Z drukarni Naukovoho Tovarystva imeny Shevchenka, pp. 117-142.

Codex diplomaticus Lithuaniae. (1845). E. Raczynski (Ed.). Wroclaw, Kingdom of Prussia: Sumtibus Sigismundis Schletter.

Codex diplomaticus Poloniae. (1847). Vol. 1. L. Rzyszczewski, A. Muczkowski (Ed.). Warszawa, Russian Empire.

Codex epistolaris Vitoldi magni ducis Lithuaniae. 1376-1430. Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. (1882). Vol. 6. A. Prochaska (Ed.). Cracow, Austro-Hungarian Empire: Typis Vlad. L. Anczyc et Comp.

Dlugossii, J. (1997). Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. Liber X-XI. 1406- 1412.Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugossii, J. (2000). Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. Liber XI. 1413-1430. Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugossii, J. (2001). Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. Liber XI-XII. 1431-1444.Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugossii, J. (2003). Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. Liber XII. 1445-1461. Cracow, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugosz, J. (2009). Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 10-11. 1406-1412. Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugosz, J. (2009). Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 11. 1413-1430. Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugosz, J. (2009). Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 11-12. 1431-1444. Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dlugosz, J. (2009). Roczniki czyli Kroniki slawnego Krolestwa Polskiego. Ks. 12. 1445-1461. Warszawa, Poland: Wydawnictwo naukowe PWN.

Dokumenty strony polsko-litewskiej pokoju Melnenskiego z 1422 roku. (2004). P. Nowak, P. Pokora (Ed.). Poznan, Poland: Wydawnictwo Poznanskie.

Halecki, O. (1915). Ostatnie lata Swidrygielly i sprawa wolynska za Kazimierza Jagiellonczyka. Cracow, Austro-Hungarian Empire: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellonskiego.

Hrushevskyi, M. (1993, 1907). Istoriia Ukrainy-Rusy. Vol. 4: XIV-XVI viky - vidnosyny politychni. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

Gqsiorowski, A. (1972). Itinerarium krola Wladyslawa Jagielly 1386-1434. Warszawa, Poland: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe.

Karamzin, N. M. (1842). Istoriia gosudarstva Rossiiskogo. Vol. 2 (tom 5). Saint- Petersburg, Russian Empire: V tipografii Eduarda Pratsa.

Katalog r^kopisow Biblioteki Zakladu Nar. Im. Ossolinskich. (1886). Vol. 2. W. K^trzynski (Ed.). Lviv, Austro-Hungarian Empire: Z drukarni Zakladu Nar. Im. Ossolinskich.

Kelembet, S. (2016). Dmytro-Korybut Olgerdovych - pershyi lytovskyi kniaz pivdennoi Sivershchyny. Siverianskyi litopys, 5, pp. 13-34.

Kelembet, S. (2018). Fedir-Fedot (Fediushko) Liubartovych, kniaz Lutskyi i Volodymyrskyi, derzhavtsia Siverskyi. Siverianskyi litopys, 6, pp. 13-36.

Kelembet, S. (2019). Kniazi Hlynski: pokhodzhennia rodu, Hlynske kniazivstvo, volodinnia v Siverskii zemli. Siverianskyi litopys, 2, pp. 3-18.

Kelembet, S. (2015). Kniazi Starodubski ta Rylski: seredyna XIV - pochatok XV stolit. Siverianskyi litopys, 2, pp. 12-26.

Kelembet, S. (2016). Velykyi kniaz Roman Mykhailovych II - ostannii samostiinyi volodar Chernihova. Siverianskyi litopys, 2, pp. 3-16.

Kodeks dyplomatyczny Malopolski. (1905). Vol. 4. 1386-1450. F. Piekosinski (Ed.). Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. Vol. 17. Cracow, Austro- Hungarian Empire: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellonskiego.

Kodeks dyplomatyczny Wielkopolski. (1989). Vol. 8. A. Gqsiorowski, T Jasinski (Ed.). Warszawa-Poznan, Poland: Panstwowe wydawnictwo naukowe.

Koniavskaia, E. L. (2007). «Poviest o Plavie» i lietopisnyie stati Tvierskogo sbornika za piervoie diesiatilietiie XV v. Drievniaia Rus. Voprosy miediievistiki, 2, pp. 81-95. Kuczynski, S. M. (1934). Rodowod Michala Chaleckiego. Miesi^cznik Heraldyczny,

1, pp. 6-10.

Kuczynski, S. M. (1936). Ziemie czernihowsko-siewierskie pod rzqdami Litwy. Warszawa, Poland: Drukiem Zakladow Graficznych «Bibljoteka Polska» w Bydgoszczy.

Kuzmin, A. V. (2011). Titulovannaia znat Vielikogo kniazhestva Litovskogo v «Vielikoi voinie» 1409-1411 gg. protiv Tievtonskogo ordiena. Vialikaie kniastva Litowskaie i iago susiedzi u XIV-XV stst. Sapernitstva, supratsownitstva, uroki. Minsk, Belarus: Bielaruskaia navuka, pp. 26-75.

Lewicki, A. (1892). Powstanie Swidrygielly. Cracow, Austro-Hungarian Empire: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellonskiego.

Lietuvos Metrika. (1998). Knyga Nr. 3 (1440-1498). Uzrasymp knyga 3. L. Anuzyte, A. Baliulis (Ed.). Vilnius, Lithuania: Zara.

Lietuvos Metrika. (2004). Knyga Nr. 4 (1479-1491). Uzrasymp knyga 4. L. Anuzyte (Ed.). Vilnius, Lithuania: Zara.

Litskievich, O. (2014). Poruchitielstvo litovsko-russkoi znati za nobilia Bratoshu Koilutovicha (1387 - 1394 gg.). Bielaruskaia dawnina. Vol. 1. Minsk, Belarus, pp. 29-58.

Liv-, Esth- und Curlandisches Urkundenbuch nebst Regesten. (1867). Vol. 5. F. G. von Bunge (Ed.). Riga, Russian Empire: im Verlage von Nikolai Kymmel.

Liv-, Est- und Curlandisches Urkundenbuch nebst Regesten. (1884). Vol. 8. H. Hildebrand (Ed.). Riga-Moscow, Russian Empire: Verlage von J. Deubner.

Matricularum Regni Poloniae summaria. (1915). T Wierzbowski (Ed.). Pars IV. Vol. 3. Warszawa, Russian Empire: Typis officinae C. Kowalewski.

Matuzova, V. I. (2010). Vriemia v «Khronikie ziemli Prusskoi» Pietra iz Dusburga. Drievnieishiie gosudarstva Vostochnoi Yevropy. 2006 god: Prostranstvo i vriemia v sriednieviekovykh tiekstach. Moscow, Russia: Russkii Fond Sodieistviia Obrazovaniiu i Naukie, pp. 321-330.

Miatsielski, A. A. (2014). Mstsislawskaie kniastva i vaiavodstva w XII - XVIII stst. Minsk, Belarus: Bielaruskaia navuka.

Polechow, S. (2018). Ksiqz? Michal Zygmuntowicz - walka o spadek po ojcu. Ojcowie i synowie. O tron, wladz^, dziedzictwo. W 700. rocznic? narodzin Karola IV Luksemburskiego krola czeskiego i cesarza. 1316-1378. Gdansk, Poland: Wydawnictwo Uniwersytetu Gdanskiego, pp. 199-243.

Polechow, S. W., Butyrski, M. N. (2018). Piecz? kniazia Iwana Olgimuntowicza

Holszanskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi T^gowskiemu w siedemdziesiqtq rocznic? urodzin. Bialystok, Poland: Instytut Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, pp. 441-461.

Poliekhov, S. V. (2014). Lietopisnaia «Poviest o Podolie». Drievniaia Rus. Voprosy miediievistiki, 1, pp. 33-42.

Poliekhov, S. V. (2015). Nasliedniki Vitovta. Moscow, Russia: Indrik.

Poliekhov, S. V. (2014). «Spisok gorodov Svidrigaila». Datirovka i publikatsiia. Drievniaia Rus. Voprosy miediievistiki, 4, pp. 111-125.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (2000). Vol. 6, pt. 1: Sofiiskaia piervaia lietopis starshego izvoda. Moscow, Russia: Yazyki russkoi kultury.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (1859). Vol. 8. VII: Prodolzheniie lietopisi po Voskriesienskomu spisku. Saint-Petersburg, Russian Empire: V tipografii Eduarda Pratsa.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (2000, 1922). Vol. 15, pt. 1: Rogozhskii lietopisiets. Moscow, Russia: Yazyki russkoi kultury.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (2000, 1863). Vol. 15: Lietopisnyi sbornik, imienuiemyi Tvierskoiu lietopisiu. Moscow, Russia: Yazyki russkoi kultury.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (2007, 1913). Vol. 18: Simieonovskaia lietopis. Moscow, Russia: Znak.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (2000, 1921). Vol. 24: Tipografskaia lietopis. Moscow, Russia: Yazyki russkoi kultury.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (2004, 1949). Vol. 25: Moskovskii lietopisnyi svod kontsa XV vieka. M. N. Tikhomirov (Ed.). Moscow, Russia: Yazyki slavianskoi kultury.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (1975). Vol. 32: Khroniki: Litovskaia i Zhmoitskaia, i Bykhovtsa. Lietopisi: Barkulabovskaia, Averki i Pantsyrnogo. Moscow, USSR: Nauka.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (1980). Vol. 35: Lietopisi bielorussko-litovskiie. N. N. Ulashchik (Ed.). Moscow, USSR: Nauka.

Pomennyk Vvedenskoi tserkvy v Blyzhnikh pecherakh Kyievo-Pecherskoi lavry. (2007). O. Kuzmuk (Ed.). Lavrskyi almanakh. Spetsvypusk 7. Kyiv, Ukraine.

Radziminski, Z. L. (1906). Monografia XX. Sanguszkow oraz innych potomkow Lubarta-Fedora Olgerdowicza X. Ratnenskiego. Vol. 1. Lviv, Austro-Hungarian Empire: Z drukarni Zakladu Narodowego im. Ossolinskich.

Regesta historico-diplomatica Ordinis S. Mariae Theutonicorum 1198-1525. (1948). Pars 1: Index Tabularii Ordinis S. Mariae Theutonicorum, Regesten zum Ordensbriefarchiv. Vol. 1. 1198-1454. E. Joachim, W. Hubatsch (Ed.). Gottingen, Germany: Vandenhoeck & Ruprecht.

Rusyna. O. (1998). Siverska zemlia u skladi Velykoho kniazivstva Lytovskoho. Kyiv, Ukraine.

Rutkowska, G. (2014). Itinerarium krola Kazimierza Jagiellonczyka 1440-1492. Warszawa, Poland: Wydawnictwo Neriton.

Scriptores rerum Prussicarum. (1866). Vol. 3. T. Hirsch, M. Toppen, E. Strehlke (Ed.). Leipzig, Kingdom of Saxony: Verlag von S. Hirzel.

Stryjkowski M. (1846). Kronika Polska, Litewska, Zmodzka i wszystkiej Rusi. Vol. 2. Warszawa, Russian Empire.

T^gowski, J. (1999). Pierwsze pokolenia Giedyminowiczow. Poznan-Wroclaw, Poland: Wydawnictwo Historyczne.

Tiemushev, V. N. (2009). Gomielskaia ziemlia v kontse XV - piervoi polovinie XVI v. Tieritorialnyie transformatsii v pogranichnom regionie. Moscow, Russia: Kvadriga.

Ukrainski hramoty. (1928). Vol. 1: XIV v. i persha polovyna XV v. V. Rozov (Ed.). Kyiv, USSR: Z drukarni Ukrainskoi Akademii Nauk.

Vitoldiana. Codex privilegiorum Vitoldi magni ducis Lithuaniae 1386-1430. (1986).

J. Ochmanski (Ed.). Warszawa-Poznan, Poland: Pan stwowe Wydawnictwo Naukowe.

Wolff, J. (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa, Russian Empire: Drukiem J. Filipowicza.

Wolff, J. (1885). Senatorowie i dignitarze Wielkiego Ksi^stwa Litewskiego. 1386-1795.

Cracow, Austro-Hungarian Empire: W drukarni Wl. L. Anczyca i Spolki.

Yasas, R. (2017). Khronika Bykhawtsa i iaie pakhodzhannie. Bielaruski gistarychny agliad. Vol. 24, pt. 1-2 (46-47), pp. 183-220.

Zaitsev, V. V., Piskunov, V. O. (2015). Nakhodki monet XIV - XV vv. s gorodishcha Osovik (Brianskaia oblast). Nunizmaticheskiie chtieniia Gosudarstviennogo istoricheskogo muzieia 2015 goda. Moscow, Russia, pp. 152-154.

Zhlutka, A. A. (2011). Latsinska-belaruski slownik aktavai movy Vialikago Kniastva Litowskago XIII - XVIII stst. Minsk, Belarus: BelNDIDAS.

Размещено на Allbest.ru