З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVIII століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З нових документів до історії сіверщини (ХУІІ-ХУПІ ст.)

Юрій Мицик, Інна Тарасенко



Анотація

У публікації представлені документи гетьманів І. Самойловича, І. Скоропадського та інших старшин.

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, манастир.



Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті).

Усього у цій частині статті наводяться тексти 50 документів, у т. ч. один у вигляді реґесту (№ 46). Тут явно переважають документи, що стосуються Стародубщини. Це етнічна українська земля, яка зокрема входила до складу Стародубського полку Гетьманщини і до Української Народної Республіки. Після поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Стародубщина була приєднана безпосередньо до Росії (у складі Брянської області), а її населення зазнало на собі всіх «прелєстєй» обмос- ковщення. Кремль проводить політику нищення історичної пам'яті українців. Через це історією Стародубщини українським історикам в СРСР не можна було займатися, а російські якщо й писали, то замовчували належність цього регіону до України. Лише в самостійній Українській державі потроху починають його досліджувати. Чи варто говорити про велике значення публікацій документів історії Стародубщини?

Усі без винятку наведені джерела зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі - ІР НБУВ).

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.», тобто документи гетьманів, полковників, взагалі старшини. Тут представлені документи гетьманів Івана Самойловича (3 універсали і листи, в т. ч. один виданий Самойловичем ще як генеральним суддею) і насамперед Івана Скоропадського (14), Генеральної військової канцелярії (далі - ГВК) (2), генерального судді Михайла Вуяхевича (2), генерального хорунжого Івана Ломиковського (1), полковників: стародубських полковників Андрія Семеновича (наказний), Михайла Мархоленка (Морхоленка) (2), Григорія Самойловича (гетьманича), Тимофія (1) та Лук'яна Жоравок (2).

Відкриває дану публікацію універсал 1655 р., виданий наказним стародуб- ським Андрієм Семеновичем, яким затверджувалася купча. Важливо те, що ім'я цього Семеновича вперше згадується тут як наказного полковника, і те, що в якості повноправного стародубського полковника названо Тимофія Оникієнка. Досі вважалося, останній був повноправним полковником у червні 1654 р., уже в травні 1655 р. - наказним [1]. Уперше тут згадано й ім'я осавула Ярмоли Кизиченка. Наступним документом такого роду є лист-наказ 1669 р. стародубського полковника Михайла Мархаленка (Мархоленка) до шептаківського сотника Юрія Бунака (№ 3). Імені сотника тут немає. Однак копія 19 ст. листа додана до справи про дворянство Юрія Бунака, котрий був шептаківським сотником у 1672 р. Цей лист дозволяє продовжити його каденцію як мінімум на три роки. Сам же Мархаленко вперше тут з'являється в якості наказного стародубського полковника. Купча 1676 р. (№ 5) дозволяє продовжити на рік його каденцію вже як повноправного полковника. Купча стосується продажу Фирсом Петровичем, жителем села Курковичі (це село знаходиться на південь від Стародуба майже на сучасному кордоні з Україною) землі Григорию Ло- маченку. Ще одна купча 1681 р. (№ 9) дозволяє продовжити на рік третю каденцію Мархаленка на сотницькому уряді.

У листі Самойловича до охочекомонного полковника Іллі Новицького від 31 (21).07. 1676 р. (№ 6) висловлюється занепокоєння діями стародубського полковника Рославця. Тут же подана коротка інструкція щодо дій полку Новицького, який знаходився на квартирах на Стародубщині: козаки мали збиратися нижче Новгоро- да-Сіверського, а потім іти через Сосницю до переправи через Десну в Макошині і там з'єднатися з тими частинами, котрі стоять на квартирах у Чернігівському полку. У наступному листі до Іллі Новицького від 24 (14).11. 1676 р. (№ 7) гетьман знову писав про Нехаївку (маєтність Новицького) і про скарги тамтешніх козаків і селян на несправедливе вимагання стації челяддю Новицького і вимагав припинити ці дії. Привілеєм гетьманича Семена Самойловича у 1683 р. надавалося село Артюшково стародубському сотнику Михайлу Мархаленку (№ 11). Це село нині знаходиться в межах Стародубського р-ну Брянської області у 22 км від Стародуба і 20 км від Погара (не плутати з Артюшковим, що в Курській обл.-Авт.). Два листи 1689 р. генерального судді Михайла Вуяхевича стосуються с. Березної (№№ 14-15). У них ішла мова про вбивство Палажкою Грицихою Плющенко служниці Катерини Батюти, жительки с. Миколаївки (суч. Борзнянського р-ну). До цих листів прилягає документ № 16 - судова справа про це вбивство. Лист 1689 р. генерального хорунжого Івана Ломиковського до охочокомонного полковника Іллі Новицького (№ 17) містить звістку про московських купців у Батурині, які підтвердили виїзд з Москви гетьмана Івана Мазепи.

Велика група універсалів і листів гетьмана Івана Скоропадського (№№ 22-25, 30-32,37-38, 41-45) стосується Стародубського полку, Новгород-Сіверської і Шепта- ківської сотень Стародубського полку та Шаповалівської сотні Ніжинського полку. Відзначимо, що в одному з універсалів-привілеїв, даних удові шаповалівського сотника Андрія Небаби (вірогідно родича знаменитого полковника Мартина Небаби) Феодосії (№ 25, 30, 43, 44) говориться, що та «показувала... універсал антецессора нашего бившого гетмана на отбиране части войсковой розмірових приходов в млині .на реці Борзні, на греблі в селці Кунашовці» (№ 25). Такого універсалу гетьмана Мазепи поки що не виявлено, але в його існуванні не доводиться сумніватися. В універсалі Скоропадського 1720 р. згадується веркіївський сотник Павло Афтанасійович (№ 44). Це оригінальна звістка. Досі було відомо тільки про Самійла Афанасієва, який сотникував у 1692-1709 рр., а в 1725 р. значиться як наказний сотник. Між 1709 і 1721 рр. невідомо хто займав дану посаду. Цей універсал дозволяє хоча б частково заповнити прогалину в джерелах. В універсалі Скоропадського 1716 р. хорунжому Стефану Якимовичу (№ 38) говориться про універсал Мазепи. Дійсно, такий універсал існував і був уже опублікований [2]. Слід відзначити, що тут знаходимо яскравий приклад зміни патронімічних прізвищ українцями ХУІІ-ХУШ ст.: батьком Стефана Якимо- вича був Яким Семенович! Тут же знаходимо додаткові свідчення про спорідненість Якимовичів-Семеновичів з Кожуховськими. Якщо у згаданому універсалі Мазепи Григорій Кожуховський (топальський сотник) названий шваґром Семеновича, то тут Григорій Кожуховський названий дядьком Якимовича. Додамо, що цей Григорій Кожуховський мав й інше прізвище - прозвисько Ференсбах, що начебто свідчить про його належність до відомого польського шляхетського роду (№ 13). Примітка до листа зроблена копіїстом ХІХ ст. свідчить, що він загинув під Казикерменом у 1695 р. Є ще коротенький документ 1693 р. (№ 18) - порука Г. Кожуховського за якогось Грязного, що заборгував комусь гроші. гетьман старшина полковник

Ще одна цікава деталь. Універсал Скоропадського 1716 р. (№ 41) свідчить, що священик Свято-Микільського храму в Володьковій Дівиці о. Василь Кожуховський був родичем митрополита Стефана Яворського, і саме тому гетьман видав оборонний універсал на його млин. Документ № 50 - лист 1729 р. о. Василя до гетьмана Данила Апостола уточнює ступінь споріднення з митрополитом цього священика: «когда я понял за себе племінницу преосвященного покойного архиерея». Трохи дещо скори- гуємо тут О. М. Лазаревського, котрий вважав, що о. Василь був одружений з дочкою митрополита [3]. У цьому листі о. Василь скаржився на ніжинських полковників: покійного Лук'яна Журахівського і особливо нинішнього (очевидно Івана Хрущова), які вимагали від підсусідків священика робити панщину, чинили «долегливості» в млині тощо. Шкода, що поки що не виявлено відповіді Апостола.

Відрізняється тематично лист Скоропадського до брацлавського полковника Григорія Івановича (№ 23). У ньому він добивався повернення Немирівської сотні і «козаков подністранских» під свою владу, які підтримали гетьмана Мазепу, а також давав вказівки щодо протидії дивізії Огинського (прихильника короля Станіслава Лещинського). У листі Скоропадського 1721 р. (№ 45) до генерального бунчужного Якова Лизогуба йдеться про скаргу Стефана Косовича, товариша Стародубського полку, на Ломак. Гетьман наказував розібратися у цій справі і покарати винних. Видно до цього часу відносяться й свідчення Лук'яна Яворського про напад батька й сина Ломак на дім Стефана Косовича (№ 39).

Такого ж роду є універсали стародубського полковника Лук'яна Жоравки полковому осавулу Семену Березовському (№№ 27, 33) або щодо нього (№ 49) та стосовно скарги Петра Насікевича на шептаківського старосту Новицького (№ 50). До цих документів прилягає грамота (по суті універсал) 1715 р. чернігівського архієпископа святого Антонія Стаховського, яким стверджувався привілей Скоропадського на млин та інше майно (ця грамота була написана не раніше 2.02. (23.01) 1715 р., тобто того часу, коли було написано прохального листа до архієпископа Семеном Березовським, який наводився тут же в тогочасному переказі). Додамо, що в бутність Березовського новгород-сіверським сотником у 1710 р. ним був затверджений прейскурант податків від продажу риби та солі (№ 24).

Унікальним є універсал 1712 р. (№ 30), виданий шептаківським старостою Юрієм Новицьким. Адже документи такого роду звичайно видавали гетьмани, полковники, генеральна старшина, рідко - сотники. А тут уперше бачимо універсал, який видав староста сотенного центру (Шептаки). У ньому йшлося про несправедливе оскарження о. Климентія Боярського, настоятеля Свято-Троїцької церкви в Кистері (Кистер знаходиться у 40 км від Стародуба на ріках Варі й Кистрі). о. Климентій був сином о. Олексія Боярського, котрий будував храм у 1665 р. і загинув у 1708 р. від рук шведів. Його звинуватив у крадіжці казана Костя Миленького злодій, якийсь Федір Більський. У результаті проведеного Новицьким слідства о. Климентія було виправдано. Наводиться й реґест рішення шептаківського старости щодо цієї справи (№ 45) від 1723 р. Але чомусь ця справа тяглася понад 10 років!

У виписі 1669 р. з кролевецьких міських книг (№ 2), який містить розгляд конфліктної справи про млин, згадується незвісне досі ім'я сотника наказного кролевецького Романа Дубовика. Подібної справи, тільки цього разу за землю, стосувалося рішення 1669 р. генерального судді Івана Самойловича (№ 4). У ній ішлося про Новгород-Сі- верський, котрий у той час, як і Шептаки, про які буде ще сказано, входив до складу Стародубського полку. Такого ж різновиду і документ № 10. Тут стародубський полковий суддя Самійло Іванович Колничий та стародубський сотник Михайло Мархаленко розв'язували конфлікт за спірні землі в околицях сіл Решотки, Ме- ленськ й Галенськ (на схід від Стародуба). Тут, зокрема, уточнюється другий термін перебування Колничого на цій посаді й третій термін Мархаленка (досі вважалося, що Колничий став суддею у жовтні 1679 р., а тут бачимо його як суддю ще у вересні того ж року; Мархаленко розпочав третій термін сотництва не у 1682 р., а у 1679 р.). Ще один подібний документ - № 18. Це рішення 1689 р. гетьманської комісії щодо конфлікту через землю в с. Гирин селян Глухівського й Новгород-Сіверського ключів. Згадуване в документі село Княжичі знаходиться на північ від Глухова. Цікаві дані про історію села Гирин, які повідомили «комісарам» старожили, що виводили його від поселенців шляхтича Пісочинського (перша половина ХVП ст.). Конфліктної ситуації стосується й скарга 1728 р. новгород-сіверського міщанина Семена Скоробогатого (№ 47). Тут названо багато неіснуючих нині топонімів, але вони знаходилися поблизу с. Кренидівки, що на півночі сучасної Сумської обл.

Досить повно представлені в даній публікації купчі. Вже в першій з них (№ 8 від червня 1679 р.) говориться про бакланського сотника Павла Гудовича. Досі було відомо про його перебування на цій посаді у1697-1700 рр., а його попередник Терентій Ширай нібито обіймав сотницький уряд у 1676-1696 рр. Тепер можна внести певні корективи. У наступній купчій 1686 р. (№ 12) Стефан Заруцький продає свій двір у Стародубі Павлу Гудовичу, тоді ще значному товаришу Стародубського полку, «жителю и державци села Ивантионок». У купчій 1699 р. (№ 21) Гудович виступає, як один з членів міського уряду Бакланської сотні. Цікаво, що поруч з ним виступає староду- бець Олександр Сідерський, «маляр», тобто художник. У купчій ішлося про продаж землі Олександром Тарайковським. Випис зі стародубських міських книг містить ще одну купчу останнього, цього разу батьківської сіножаті (№ 22). Виявляється, що він був значним військовим товаришем, а його мати Анастасія була в першому шлюбі за Тарайковським, а у другому - за Павлом Гудовичем. Цей документ дозволяє дещо уточнити термін припинення каденції останнього і її причину - смерть, яка сталася до вересня 1700 р. Документ 1711 р. (№ 26) являє собою угоду щодо купчої: оскільки після її підписання виникла конфліктна ситуація, то цим документом укладалося «помірковане» (компроміс). Купча 1715 р. (№ 33) теж укладалася в Шептаках, і знову тут одним з основних діючих осіб був священик, цього разу о. Іван. Наступні купчі 1716 р. (№№ 34, 38) укладалися в Кролевці та Шептаках, і в шептаківській зокрема покупцем виступає новгород-сіверський священик о. Стефан (Свято-Покровський храм), а свідком роговський священик о. Ярмола (Рогов - містечко Стародубського полку).

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати, - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова.

Сподіваємося, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

Кривошея В.В. Українська козацька старшина. - К., 1997. - С.84.

Універсали Івана Мазепи 1687-1709). - К.-Львів, 2002. - Ч. І. - № 314.

Лазаревський А. М. Описание старой Малороссии. - К., 1898. - Т 1 (Старо- дубский полк). - С. 400.

* * *

№ 1

1655, березня 15 (5). - Стародуб. - Універсал Андрія Семеновича, стародубського полковника.

«Андрей Семенович, полковник наказный от пна Тымоша Оникеенка, полковника стародубовского его царского величества.

З волі и розказання его млсти пна полковника продалисмо двор Газучин Меленев- ского слугиной Федоровой из сном еи Петром за коп шесть грошей личбы литовской, которий двор продан за дозволеннем нашим и за позволеннем асаулы Кизиченка Еръмолы и за дозволеннем атамана стародубовского Стеся Яновича; которий волно ей самой, або и сну еи Петру, або теж, если Гспдь Бг даст, и жоне его и потомству его продать и даровать и марчить (?) тот будинок. На что для лепшей вири и ведомости далисмо лист сей наш с подписом рук нших, жебы при ных вичними часы зоставал.

Писан в Стародубі року 1655, місця марта 5 дня.

В подлинном подпись:

Звиш менованный полковник наказный от пна Тимоша Оникеенка, полковника стародубовского его царского величества Войска Запорожского.

Ермол Кизиченок, асаул, рукою власною.

Стесь Янович, атаман стародубовский, рукою».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18191. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано: «М[есто] П[ечати]», а нижче зроблено запис: «Рум[янцевская] Оп[ись], п[олк] Старод[убский], т. 72, л. 182; документ представлен коморником Стародубского повета Василием Случа- новским»)

№ 2

1669, квітня 23 (13). - Кролевець. - Випис з кролевецьких міських книг.

«Выпис с книг міских кролевецких.

Року тысеча шестсот шестдесят девятого, мсца априля третогонадцат дня.

Перед нами Романом Дубовиком, сотником наказным кролевецким, Кононом Ивановычем, атаманом наказным кролевецким, а при нас будучих товариства и месчан Уласом Дулею, Григорием Павловичем, Захаркою Кучеровцем, Марком Василевичем, Иваном Никифоровичем, Михайлом Ивановичем и при немалу товариства и месчан на тот час будучих. Приточилас справа межи пном Василем Яценком, сотъником кролевецким, Якимом и Грицком Михайловичами у тих способ, иж небожчик Михайло Дуля, мелник, міючи займисче для фундованя млина на реці Свидни принял был товаришем в недостатку своем для фундованя гребли и постановленя млина, пна Василия Яценка, сотъника кролевецкого, которую то част свою записал был небожчик Миско Дуля (в том млині) Иванови Стефановичови в долгу своем винном, то ест шестидесят а сту золотих, до выдкупъна обликом термин положоний от стого пророка Илии в року прошлом тисеча шестсот шестдесят осмом, за чим ставши обличне (?) особ очевисто, поводовые так пан Василий Яценко, сотник, яко и Яким и Грицко Михайловичи, яко сукцесорове по отцу своему позосталые, реестра з обох рук покладали выдатку на фундуш гребли и строения млина. Прето мы, особы вышменованые, зревидовавши реестра оных винайшлисмо перве в реестру небіжчика Миска Дули выкладу на фундуш гребли и строения млина золотых сто, а в реестру пна Василия, сотника, вынайшлисмо золотих триста и двадцат, а же в той справі межи с оными ведлуг запису своего поданого Иван Стефанович от Миска Дули упоминался долгу своего. Прето с порахунку реестр во всем толко кошту винайденого небожчика Миска Дули в фундушу и строения млина золотих сто. Теды пан Василий з доброволного своего поступъку пну Ивану Стефановичу долгу небожчикового ведлуг облику записаного субмитовался золотих сто и двадцат от дат термину назначоного с прозбы сынов небожчиковскых, а остаток золотых сорок міют отдат Грицко и Яким, сны небожчиковские, пну Ивану в чом теж Грицко и Яким яко сукъцесорове міют об[и] чне (?) и неотзовне пустит половинную част в гребли и млину постановленном не- божчика отца своего Миска Дули, пну Василию Яценку, сотъникови кролевецкому, взглядом выплаченя долгу отца их. Которая справа, яко се точила, до книг міских кролевецких ест записана, с которих и сес екстракт ест выдан под печатми и с под- писами рук людей зацных.

Діялося в Кролевці року и дня звыш описаного

Роман Дубовик, сотъник наказный, подписуюся рукою.

Конон Иванович, отаман наказный кролевецкий, подписат руку свою казалем».

(ІР. - НБУВ. - Ф. І. - № 50919. - Оригінал, завірений печаткою. Записи на звороті: «Кріпост на греблю и млин на заимищи на реки Свидні устроенной», «Корыгован с книгами»)

№ 3

1669, вересня 4 (серпня 25). - Стародуб. - Лист стародубського полковника Михайла Мархаленка.

«Мой зычливий приятелю пане сотнику шептаковский.

Был у нас Тишко Курилович, товариш войсковый, ускаржался на вас, же не позволяете жита власного, ему належного, одобрати; відомо в нас, же сей козак не до иншого полку и власти войсковой одышол, толко до того ж под которым и в нас зо- стаеш и едному пану послушенство и там, где живет, отдаеш; не боронить теды ему належитого жита одобрати и так з сим товаришом поступіть, бы нас болш его скарга не доходила, пилно жадаем и приказуем.

З Стародубова 25-го августа 1669 -го року.

В подлинном подпись таков:

Михайло Мархаленко, полковник стародубовский наказний».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18106. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа запис: «Арх[ив] черн[иговского] д. д[ворянского] собр[ания], д. №5007, шкон(?) 8, л. 17, о двор[янст]ве Бунаков; письмо к Юрию Бунаку»)

№ 4

1669, вересня 18 (8). - Батурин. - Рішення генерального судді Івана Самой- ловича щодо спірної справи за землю.

«Року 1669, септеврия 8 дня.

Передо мною Иоанном Самойловичом, судею енералним Войска его царского величества Запорозкого, была справа, иж Микита Кусов, обывател Новгородка Сі- верского, позивал до нас перед суд нш енералний войсковой Никифора Пожарского, вуйта новгородского, з мещанамы, за отчину свою, которую, як зърозумилисмо слушне ведлуг записов, даных от Кусова пном міщаном новгородским, же ест куплена за подписами рук и доброволного его в том проданя и за узнанем многих особ, а на сей час оний поменений Кусов за побудкою людей оную то проданую отчину хотіл отстояты от міщан новгородских, от которое и мы з суду ншого войскового, стосуючи ся с тими урядовими записами, отдаляем Кусова от той отчини, гдыж и сам до того знался, же узял у мещан новгородских за тую отчину золотих двісті пятъдесят, на що и писмо сие при печаты ншой судейской видати казалисмо, жебы Кусов у кождого суду и права поменених пнов, мещан новгородских не турбовал.

Діялося в Батурині, року и дня виш писаного.

Подпис таков: Иван Самойлович, судя енералний Войска его царского величества Запорозкого, рукою.

М.П.».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18890-18893. - Копія кінця ХІХ ст.)

№ 5

1676, квітня 13 (3). - Стародуб. - Купча.

«Року тисяча шестсот семдесят шестого мсця апреля третого дня.

Перед мною Михайлом Мархаленком, сотником стародубовским Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, ставши очевисто Фирса Петрович, житель з села Куркович, дознавал таким способом, иж продал свою власную отчину, третею частку з деревом бортним и зо всим обрубом на врочищи, прозиваемом за річкою («Зарічною?» - прим. копіїста. - Ю.М.) Устежю, Григорию Василевичу Ломаченку, тож мешканцу и обивателю курковскому, за коп десять доброй монети личбы литовской; волно ему, Григорию Ломаченку, владети и пожитковати яко власним своим добром, жоне и дітям его, вечними часи, в помененной в той отчини и на потомние часи и ку уживаню своему, теди Фирса Петрович в том его варую и застерігаю, не повинен турбовати и напрасно запозивати, жадной перешкоди не чинечи, як от мене самого и от жони моей и от детей, албо с покревних моих, з близких и з далеких, любо продать, даровать, менять, албо на пожиток свой оборочать Григорию Ломаченку и на том видалимо з уряду сей лист для ліпшой моци и певности при печати сотницкой урядовой, с подписом руки Григорию Ломаченку видать.

Писан в Стародубі року, мсца и дня виш писаного.

На подлинной тако:

Михайло Мархаленко, сотник стародубовский, рукою».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18108. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано: «М[есто] П[ечати]», а нижче зроблено запис: «Рум[янцевская] Оп[ись], п[олк] Старод[убский], т. 82»)

№ 6

1676, липня 31 (21). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до охочо- комонного полковника Іллі Новицького.

«Мой ласкавый приятелю пне полковнику комонный.

Любо міем юж у себе відомост о предсявзятости Рославцевой, который сам не знает, що головою своею выхрит, еднак же и в. мс. нам о том и о стародубцах, иж до нас змірают ознаймуеш, мило нам ест тое и вдячно и дякуем в. мс. за тое. Стороны товариства полку вашого в Стародубовском полку на станциї зостаючого, таковую ншу засилаем науку, жебы ведлуг указу ншого першого борошно выбравши, на селах архимандричых ныжей Новгородка стягалися. А кгды ся зтягнут, теды маеш в. мс. рушывшы, простовати селами понад Десною и зближитися аж ку Сосниці, и там лучытися з товариством тым, которое в полку Черніговском становиско міет, бо в Макошьіні селі Десну переправовати в. мс. будет потреба. А ведлуг указу ншого справывшыся, мітимеш повторный од нас указ, где маеш з полком своїм на певную услугу обернутися. Таковую заславши науку, Гду Бгу в. мст. поручаем.

А любосмо намінили выжей зближитися в. мс. ку Сосниці, однак ліпше будет, кгды в Макошыш селі переправывшися, там в. мс. будет лучитися и купити товариство, бо там оболоне хорошое и паша и дрова доволные.

З Батурина июля 21 1676.

В. мсти всего добра жычливый пртел Иван Самойлович, гетман Войска его црского величества Запор[озкого] рукою».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 14065. - Оригінал, завірений особистим підписом і печаткою)

№ 7

1676, листопада 24 (14). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до охочекомонного полковника Іллі Новицького.

«Мой ласкавый приятелю пане полковнику комонный.

Супліковали до нас нехаевские козаки, ускаржаючися на власного в. мсти, же якобы в. мс., не уважаючы на их давниї у Войску Запорозком заслуги, зославши там свою челяд, приказалес оной, абы в ных так, як и в посполитих тяглих людей належную роковую стацію вимали. Чому мы непомалу удивляемся, уважаючи, же в. мс. любо до козаков не належиш, еднак не відати для чого до повинности тяглой потягати их розказуєш. Прето жадаем в. мсти пилно, абы скоро по отобраню сего нашого писаня зараз до нас тую свою челяд, которую там, до Нехаевки, посилав, для росправы з тыми козаками присилав, котрая по усправедливеню ся незабавом до в. мсти повернет. Тое в. мсти наменивши, Гду Бгу поручаем.

З Батурина 14 ноеврия 1676 року.

Супліку тую до в. мсти посилаем. [Т]ую почитавши, присылай тую челяд, жебы слушную в тых (...)*ках нам дали справу и пов[іст?] жадаем.

В. мсти во всем зычливый приятел Иван Самойлович, гетман Войска его црского величества Запор[озкого] рукою».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 14072. - Оригінал, завірений підписом і печаткою)

№ 8

1679, червня 8 (травня 29). - Купча.

«Року 1679 мая 29 дня.

Предо мною Павлом Гудовичом, сотником бакланским, ставши очевисто, явне и доброволне [с] своей воли Феско Романович Зубец, житель татищевский, това- риш, чинил нам известно, иж продал пашню свою власно полполося и в городах половина и в пожнях так же ни в чем никому не пенную и никому не заведенную Ивану Скабари, товаришу и жителеві котляковскому, за коп семнадцат, которую то пашнею и всім принадлежачим до неи Ивану Скабари волно як хотя владети и по- житковати и жені и дітем его волно продати, даровати и заміняти и на свой пожиток оборочати, а я, виш менованний Феско, и жона и діти мои и з покревних, близких и далеких, нихто не повинен втручатися до оной, толко юж в вечност Ивану Скабари и жони и дітем его подаю и в вечную его державу обладаня, на що для липшой вери и певнійшой в далший час крепости даю ему и писмо сие доброволное купчое и з подписом руки и при печати.

Року и дня виш писаного.

В подлинной крепости тако:

Павел Гудович, сотник бакланский. М. П.».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18088. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано: «М[есто] П[ечати]», а нижче зроблено запис: «Рум[янцевская] Оп[ись], п[олк] Старод[убский], с[отня] Бакл[анская], т. 97»)

№ 9

1681, червня 12 (2). - Стародуб. - Купча.

«Року тисяча шестисот осемъдесят первого мсця июния 2 дня.

Передо мною, Михайлом Мархаленком, сотником войска его царского пресвітлого величества Запорозкого стародубовским, ставши очевисто Корний Григоревич, прозиваемий Болотниченко, житель стародубовский, тими словы признал, иж продал пожню свою власную, никому ни в чом не заведенную, пану Леону Онікеевичу Середі, мещанину стародубовскому, лежачую в полі теж стародубовском, под селом, прозиваемом Каменем, з одное сторони Лушка, зятя Наумова, з другоі сторони Ивана Шутая, жителя того ж села Каменя, за паную готовую и рукоданную суму, то ест коп за десят и золотий грошей готовой монети звыклой литовской, которую то вишпомененую пожню продал и на вічность пустил пану Леону Онікеевичу Середі. Волно, яко своим власним владеть и як хотя на свой пожиток обернуть, от которой то продажи моей я, Корней, сам себе отдаляю, близких и далеких приятелей моих, не мают жадной перешкоди чинить вічними часи. Що мы, уряд, ствержаем и в посесию подаем оную купленную сіножать пану Леону Онікеевичу Середі с подписом руки и пртиснением печати врядовое сотницкоі.

Писан в Стародубі рок и день выш писанний

В подлінном подпис таков:

Звыш менованний сотник полку Стародубовского».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18169. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа написано: «Місто печати м. м.» і зроблено запис: «Рум[янцевская] Оп[ись], т. 72, л. 887»)

№ 10

1679, вересня 29 (19). - Стародуб. - Рішення стародубського полкового судді Самійла Івановича (Колничого) та стародубського сотника Михайла Мархаленка щодо конфлікту за землю між деякими селами.

«Року 1679 мсця сентябра 19 дня.

Заносили нам скаргу решетинские жителі на козаков галинских, невзороских и меленских, будто оние козаки позаймали займища у грунті решетинском. Теди мы посилали для осмотру и ограничения Михаила Мархаленка, сотника староду- бовского, и он, зихавши в слободу Решотки, призвал до себе атамана гриденского Хому Бородуленка с товариством, так же Андрея Ясінского, козака невзоровского, з мужами стариними и Максима Захаренка, атамана мелинского, з товариством, рос- питал у их, як и де граница решетинская грунту з другими селами, котория поблизу живут. И сказал Хома Бородуленок, атаман гриденский, отвел границу, взявши от

Кикикина (!) дуба, галенскою дорожкою, в Мостища, а из Мостища в стою (?) лозу, з лози в Воржавец, а болш на тую сторону не знает, а все грунт решетинский вправо к Решоткам. Андрей Ясінский, козак невзоровский, з мужами и Максим Захаренок, атаман мелинский, з товариством признали всі одностайне: мы еще малие були, то отци наши говорили,так граница решетинская починается: от Иржавца да в ричку Лиску, а з річки Лиски в Галую лужу да Вербов ложок в Топкое болото, с Топкого болота в Драчливец, з Драчливца в Кикикин дуб, а в правой руки к селу Решоткам, а у решетинский грунт. Теди я, судя полку Стародубовского, унявши слушне доводно постороними людми, отказали в держаню займищ в грунті решетинском галинцом, меленцом, так же и невзоровцам от грунту решетинского, а поводовой стороні, именно Ивану Рудици з мужами и жителми решетинскими, вичними часи пожитковать. А если би хто з противной сторони пос[л]я ншего суду станет удиратся, то таковий, яко нарушитель права, шестьсот золотих пинязей положит в шкатулу войсковую.

В подлиной подпис тако:

Самойло Иванович, судия полку Стародубовского.

Михайло Мархаленко, сотник стародубовский».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18187. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано: «Место печати», а нижче зроблено запис: «Рум[янцевская] Оп[ись], т. 84»)

№ 11

1683, липня 12 (2). - Батурин. - Універсал-привілей гетьманича, стародубського полковника Семена Самойловича.

«Симеон Иванович, гетманич, полковник Войска их царского пресвітлого величества Запорозкого стародубовский.

Всім, кому о том відати належатимет, а меновите паном обозному, судді, асаулови полку нашого, атаманові городовому и войтови зо всім майстратом стародубовским, сим ознаймуем нашим універсалом, иж ховаючи ми яко и инших войскових годних и заслужених людей при особливом нашом респекті и ласце, так и пана Михаила Мархаленка, сотника полкового стародубовского, тим же респектом нашим окривати, яко заслуженого и годного, село Артюшково ку вспартю его домовому з тяглостю звичайной повинности надаем и конферуем, позволяючи ему оним селом так, як и перед сим, цале владіти и спокойне до далшой ласки нашой и войсковой пожитковати. Зачим знаючи о таковой волі нашой кождий аби ему, пану Михайлови, в том селі жадной кривди и перешкоди ніхто чинити не важился повагою сего універсалу нашого варуем и приказуем; войт зась з тяглими людми артюшковский аби ему ж, пану Михайлу, всякое послушенство отдавали и слухали во всем зособна тут же приказуем.

Дан в Стародубі 29 септеврия 1683* року.

В копии пишет:

Звиш менованний полковник стародубовский рукою власною».

*) «1685 - стоит в копии» - примітка копіїста».

(ІР. - НБУВ. - Ф. І. - № 18170. - Копія початку ХХ ст. Запис копіїста: «Генер[альное] сл[едствие], л. 18»)

№ 12

1686, січня 12 (2). -Стародуб. - Купча.

«Я, Стефан Алексіевич Заруцкий, на сей час зостаючий житель в великоцрствую- щем граді Москві чиню відомо сим доброволним и явне очевистим писанием, ижем я з доброй волі моей, на пилние свои потреби, продалем двор мой певний, никому ни в чом не заведенний, в Стародубі, на Кривой улици стоячий, его милости пну Павлу Гудовичу, значному товаришу полку Стародубовского, жителю и державци села Ивантионок, за певную готовую и моими руками отобранную сумму, то есть золотих чотириста, од которого двора самого себе, жону и дітей и кревних отдаляю- чи, в вічную поссесию ему, пну Павлу Гудовичу, жоні и дітем его, не обзиваючися в вічност свою, менений двор продалем, которому волно так же продать, даровать и куди хотя на свой пожиток обернуть, и нихто его не повинен за оказанием сего мого доброволного писма турбовать и жадной до него справи міти. Що для ліпшой віри и твердости даю на себе мой лист вічистий ему, пану Гудовичу, с подписом руки моей власной и притиснением печати.

В подлинном подпись тако:

К сему моему даному облику я, Стефан Заруцкий, руку приложил.

Запис на звороті: Очевисто прошений от особи, в сим записе менованой, о подпис руки от Стефана Алексіевича Заруцкого, Василий Валкевич подписался рукою.

Писан в Стародубі року 1686 мца януария 2 дня»

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18087. - Копія початку ХХ ст. Наприкінці документа написано: ««Румянц[евская] Опись Малороссии, п[олк] Старод[убский], т. 71, л. 116»)

№ 13

1688, листопада 6 (жовтня 27). - Стародуб. - Універсал стародубського полковника Тимофія Жоравки.

«Якимович гербовое.

Т[имофій] А[лексіевич], п[олковник] В[ойс]к ц[арского] пресв[ітлого] вел[ичес тва] Запор[озкого] мною, стародубовский.

Всему старшому и меншому полку нашого товариству и кому тилко о том ведати належатимет, сим моим озтаймую писанем, иж склонившися я на прозбу пана Григория Ференсбаха, товариша значного войскового, а до того особливе респектуючи на его войсковие услуги, позволил ему в селі Кириковці на речці Цитве в вершині на старом корені власним своим коштом и працею греблю заняти и на ней ко вспартю домовому млин построити. Ведаючи теды о таковой волі моей, абы ему, п. Ференсбаху, яко в займованю на помененном містцу гребли яко и построеню млина нихто жадною не был перешкодою властию уряду моего полковницкого варую и сим фундушовим писмом приказую.

Писан в Стародубі 27 октябра 1688.

На подлінном подпис:

Звыш менованный полковник стар[одубовский] рукою.

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18195. - Копія другої половини ХІХ ст. Наприкінці документа написано: «м[істо] п[ечати]» і зроблено запис: «Имянуя в том фун- душі его Григория фамильным Кожуховских придомком Френзбахом. Григорий + берд. (?); убит под Кизикерменом 1695 г.», далі подається генеалогічний розпис роду Гудовичів)

№ 14

1689, червня 7 (травня 28). - Батурин. - Лист генерального судді Михайла Вуяхевича до березівської верхівки.

«Мой ласкавий пртелю пане атамане березовский и пане войте тамошъний з бурмистры.

Поневаж Грициха того свого злого учинку жалуючи, досит тому укривъжоному отцеви зешълое забытое небожъчищ с того світа учинила, сорокоуста за дшу еє уеднала, теди суд наш респекътом и малих дітей, прихилилившися на прозбу отца Грицишина и дядка от вязеня уволняет, с которого абысте в. мсти юж жадного датку не витягаючи, выпустили и в дом до дітей пойти и волно мешъкат (памят на гріх тот, жебы до покутися доброволне узяли) позволили. При тым по в. мс. того пилно хотечи міти и зостаю назавше

В. мтем всего добра зычливим приятелем их црского пресвітлого величества Войска Запорозкого енералний судя и наказний гетман Михаил Вуяхевич рукою.

З Батурина мая 28 1689 року.

(ІР. - НБУВ. - Ф. І. - № 50910. - Тогочасна копія)

№ 15

1689 р. - Лист генерального судді Михайла Вуяхевича до березівської верхівки.

«Забойство сталое од Грицихи Плющенковой.

Од поважного суду енералного лист.

Мої ласкавие пртлі пне атаман и войте бор.

Пише до нас, даючи знати о том заїсте неслиханом забойстве сталом служачой девици от Грицихи, Плющенковой жони, в небытности самого господара, подпилое, же небожку застрілила чи з умислу, чили з трафунку, о том Бг Всемогущий знает, и ведает комуждо по ділом, яко ширей в писмі в. мс. виражаете. Милост всим освідчоную небощици (?) забитое отдат, же не позъволил Грицихи до гроду при тіл явъне вести и як за намовами людскими и прозбою склонился до згоди и вже сталася певная и неотмінная навіки віком угода, на волі то стало инъстигаторско того юж и ми судом нашим в той справе поеднаня не розвиваем. Однак гриху и помсти Бжое варуючися, безкарности такого проступъства мимо закон Бжий повинност наша судовая пустит так тую забойцу не повелівает. Бо если право стое отцеві, которий бы сна своего хотячи и не хотячи забыл, указует рок и шест ндл у [в]ізеню седіти, а другий рок в соборі црковном себе чтири крот на празники обычаты, а сей забойци Грицисі, которая подпилою будучи, знати зухвалства своего над служебкою такое окрутъное діло поповнила, овшем треба карност дати. Зачим абысте еї дали до вязеня, то ест до турми, ежели на долгое сідіния способна, а ежели назбит прикра, то в якую комору крайную ее посадіте, жебы слюта не досажъдала, где мает седіти рок и шест недл ведлуг права за свій виступок или вину пенюжную ровную з нагородою укривжо- ному не хотя (?) суду отдат. Ежели захочет фолкги и волности от сідіния, кгдиж и вина Бжая ест, тилко маете в. мс. от нас информациї в тих справах, жебы так, а не иначей яко (?) міти хочем яко будучи вам в. мс. добра притль зичливий их царского престлого величества Войск Запороз[ких] судя на містцу ясновелм[ожного] его мл. пана гет[мана] зост[аючий] Михаил Вуяхович рукою.

(ІР. - НБУВ. - Ф. І. - № 50909. - Тогочасна копія)

№ 16

1689, червня 7 (травня 28). - Борзна (?). - Справа про вбивство Катерини Батюти.

«Справа о забойстви сталое од Грицихи Плющенковой.

Року тисяча шестсот осмдесят девятого місця мая двадцят девятого дня.

На враді нашом борзенъском перед нами Петром Макаровичом, атаманом городовим, Кирилом Марковичом, войтом, и при бытности пна Ивана Сухини, высланого з Батурина, и значъного товариства Семена Закорка, Андрея Петровича Саломахи, Ивана Павъловича Круглика, Мойсія Денисовича, Сави Даниловича, бурмистра, и многих мещан борзенъских, при том будучих, иж постановивъшися Тишъко Батюта, житель миколаевский, с притомъною малжонкою своею утемежливе и жалосне з немалим жалем оповідали, ускаржаючися на Пелагию Грициху Плющенъкову, дочку костирора (?) короповского, жителку нашу борзненъскую, же власную дочъку Тишъкову Батютину, на имя Екатерину, девицу в небытности самого господара, подпилою будучи, служачую наймичъку свою, чи з умислу, чили з трафунку, о том Бг Всемогущий знает, невідомо за якую причину, а з належного своего женского поступъку, чого бы еї не годило чинити порвавъшися до ручънищ любо не зналася, же была заправлена, Екатерину, наймичку свою, а дочъку власную жалосного отца Тишъкову, на смерть з ручънищ застрелила. О том як за обжалованем жалосним инквизицыя свідчачи, продуковала и на враді нашом припозваная Пелагия Грициха Нестеровъна за питанем мусила признавати забойство просбис (?) таковий злий учинок учинила з якого ранкору албо за який виступок сміла на смерть забити дівицу (...)

(ІР. - НБУВ. - Ф. І. - № 50910. - Тогочасна копія)

№ 17

1689, вересня 26 (16). - Батурин. - Лист генерального хорунжого Івана Ломи- ковського до охочокомонного полковника Іллі Новицького.

«Гсдр мой Иля Федорович з товарищи.

Цедулою од думного дворянина и воеводы сівского и намісника серпуховского его млсти господина Семена Протасиевича Неплюева, тыми словы выписаною и словесным повіданем купецких людей з Москвы сюда, в Батурин, прибулых, оную потвержаючим увідомлением зоставши, же ясне велможный его милост добродій пан гетман (Мазепа. - Ю.М.) конечне міл около двадцятого дня септеврия з Москвы выездити, получивши превысокую и премилосердую пресвітлійших и державній- ших великих гсдрей, их црского пресвітлого влчества, монаршую милост. Тое в. м., м. мс. пну, з любві моей братерской ознаймую и вперед якую оной відомости понову о надближеню ся ясне велможного добродія до своїх порогов заозму, не омешкаю и в. м., м. мс. пна, о том увідоміти. А тепер зостаю

в. м., млст. пна, зычливым приятелем и поволним до услуг их црского пресвітлого величества столник Войска Запороз[кого] хоружий генер[алний] И. Ломиковский.

З Батурина септевриа 16 (?) року 1689.

Адреса: «Их црского пресвітлого влчства Войска Запорозкого полковникови охочокомонному его млсти пну Илиї Новицкому, моему велце мсцивому пну при- ятелеви любому (...)*ови и братови».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 13964.- Оригінал, завірений особистим підписом хорунжого і печаткою.)

№ 18

1693, червня 20 (10). - Стародуб. - Порука Г. Кожуховського.

«Порука Григорія Кожуховского за ніякогось Грязного.

Року того ж [1693] мсця июня 10 дня.

На майстраті их црского пресвтлого велич[ества] стародубовском ставши очевис- то пн. Григорий Кожуховский, значный товариш войсковий полку Стародубовского, признал до книг міских стародубовских, же за [...] Грязного, в вязеню будучого, поручился по особі, толко з таковим докладом, иж хто би приискатися міл до будучого на нем длукгу, таковому он, пн. Кожуховский, мает и повинен будет на самое толко право постановити должную особу, што есть записано».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18182. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа запис:«Протокол до записованя справ вечистих и совокупно поточных,рок 1693, л. 55;рукопись черниговской архивной комисии»)

№ 19

1697, вересня 22 (12). - Купча.

«Року Божого тисяча шестсот деветдесят семаго мсця септеврия 12 дня.

Ставши персоналитер пред нами Павлом Гудовичом, сотником бакланским, Тишко Федорович Истоменок на справу з Хомкою Панасовичем, которий Тишко Федорович Истоменок купил двор со всім дворищем и сад у Юрка, пасинка, а Хомко Панасович упирался у двор и сад, якоби он купил з часткою пашні и дворище. А же Юрко пасинок признал устне, иж Тишку Федоровичу Истоменку продал двор со всім дворищем из садом из пашнею, а Хомци Панасовичу тилко едну частку пашні. Теди вислухавши меж оними справи, далем виш помененний Павел Гудович, сотник бакланский, писание сие для ліпшой певности в далший час и в потомнии, жеби ни мав Хомко Панасов до звиш помненних грунтов справи жадной, ани его діти; за виш помененние грунти дано коп десять.

Виш помененний Павел Гудович, сотник бакланский. М.П.».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18089. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа зроблено запис копіїстом: «Рум[янцевская] Оп[ись], п[олк] Старод[убский], с[отня] Бакл[анская], т. 97»)

№ 20

1699, грудня 7 (листопада 27). - Стародуб (?). - Купча.

«Року 1699 ноеврия 27 дня.

Передо мною Павлом Гудовичем, сотником бакланским, Иваном Остаповским, войтом бакланским, и Александром Сідерским, жителем стародубовским, малярем, и иншими людми зацними и віри годними, ставши очевисто и явне и з доброй своей воли шляхетне урожоний пн. Александр Тарайковский чинил доброволне нам из- вістно, иж продал поля своего власного чвертку из покосом принадлежачим, нікому ни в чом не заведенний и никому не пенний, лежачий едною межою подля Василя Савкина в селі Жукови, з другой сторони лежачий межою подля Павла Сенкевича и зо всею приналежитостию до того поля пну Микиті Федоровичу, дяку, за полосмде- сять коп. Которим то полем пну Никиті волно як хотя владіти и пожитковати, волно продати, даровати, заміняти на свой болъший пожиток як хотя оборочати, а я, виш поменений Александр Тара[й]ков[ский] не мію втручатися, ані жона моя, ані діти мои, ані з покревних близких и далеких ніхто, тилко ж в вічност подаю пну Микиті и жоні и дітем его и вічними их чиню поссесором оной. На що для ліпшой вири и крипчайшой в далший час певности даю и писмо сие купчое доброволне из подписом руки и притисненям печати.

Року и дня виш писанного.

На подлинной подпис тако:

Звиш менованний сотник бакланский».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18090. - Копія початку ХХ ст. Наприкінці документа написано: ««Рум[янцевская] Опи[сь], c[отня] Бакл[анская], т. 97»)

№ 21

1703, червня 16 (5). - Випис із стародубських міських книг, який містить у собі купчу.

«Випис з книг міских стародубовских права майдебурского.

Року Бжого тисяча сімсот третяго мсца июня пятого дня.

На майстраті его црского прсвітлого величества стародубовском перед нами Исаком Ярмоловичом Деревянкою и Трофимом Кунковичом, бурмистрами, Демяном Ярмоловичом, райцею, Федором Хламотою и Карпом Египцем, лавниками, и всіми рочне засілими радними, постановившися персоналне пн. Александр Тараиковский, значний товариш войсковий, явне, ясне и доброволне, а не примушене, до книг міских стародубовских в тие слова зознал, иж синожат свою власную, никому ни в чом не пенную и не заведенную, правом прирожоним по небожчику отцу своем Тарайковским на себе спалую, в певном ограниченю лежачую, то ест поуз шлях, идучий з Кгарцева ку Почепову в правую руку дубровами, ведучими до окопу, сягаючого до Дубни реки а Колодезни реки вниз берегом до розробов поля пахатного и меж самих огра- ничаючих тую пожню и поле пней Анастасии, першого малженства Тарайковской, а второго Гудовичовой, бившой сотниковой бакланской, милой родителки зознаючого пна Тарайковского, а от тих меж берега Дубни реки вгору дубровами до того ж шляху Почеповского и до окопу, окрест сягаючими, а через шлях, едучи ку Почепову на Дубну реку от пожні пна Дмитра Зурмана, обозного теперешнего стародубовского, зо всім, як тилко подлуг ограниченя вишей писаного небожчиком, его, зознаючого, родичом пном Тарайковским и отчимом его, небожчиком пном Гудовичом, бывшим сотником бакланским, и ним самим зознаючим была уживана, з дубровами, коло тоей и в той же синожаті и з обрітаючимися придолинками, отвюл, опреділил, ограничил и подал в моц и вечистую поссесию урожоному его млсти пну Стефану Шираеви, значному товаришови войсковому, малжонце и потомъком его млсти, за сумму певную и сполне руками его отобранную, то ест за талярей двісті личбы литовской монети доброй, у вічность. Волно теди его млсти пну Стефану Шираеви, малжонце и потомком его тоею вижей писанною пожнею з дубровами, як юж своею власною, спокойне владіти и пожитковати вічними часи, даровати, продати, з ким подлуг волі и уподобаня своего заміняти и ко найліпшому пожиткові своему оборочати, без жадной найменшой от самого зознаючого, потомков его, матки его, помененной Гудовичовой, и братов его, з небожчиком Гудовичом спложоних второбрачне, перешкоди и жадной чиненя трудности; а помененний пн. Александер Тарайковский, яко юж вічне тоей пожні поссесии зрекся и жадного себі, потомкам, близким и далеким покревним своим, права до ней и моці не зоставил, себе теж и потомков своих виді- дичил и отдалил чрез доброволное сее свое зознане вічними часи, так міет и повинен ест от кождого хотячого в спокойном держаню тоей пожні его млсти пну Стефану и потомком его перешкоду чинити и затруднене, в кождого суду и уряду своим коштом боронити, заступовати и очищати и шкоди голим словом менование, нагорожати, под закладом вини до шкатули войсковой талярей двохсот. Якого его, пна Тарайковского, зознаня уряд вислухавши, росказал до книг міских стародубовских записати и есть записано. А подпись руки зознаючого в тие слова в книгах есть виражені Александер Тарайковский, рукою власною. З которих книг и сей випис под печатю урядовою и подписом рук нас, майстрату, стороні того потребуючой, ест видан.

Писан на майстрат стародубовском.

В подлінном сими подписано слови:

Трофим Кункевич, бурмистр стар[одубовский]. М[істо] П[ечати].

Демян Ермолович, райца, рукою власною.

На сей час місце писарское содержащий з книгами скориговал и подписал Григорий Отфиновский.

Федор Хламота, лавник, рукою власною.

Карп Египец, лавник, рукою власною».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18091. - Копія початку ХХ ст. Наприкінці документа написано копіїстом: «Харьк[овский] Историч[ский] Архив, д[ело] №2043, копия 1730-х годов; пожня принадлежала впоследствии Григорию Скорупе»)

№ 22

вересня 13 (2). - Універсал-привілей стародубського полковника Івана Скоропадського.

«№ 24. 1730 (!) ноеврия 25 д. подани.

Его царского пресвітлого величества Войска Запорозского стародубовский полковник Иоан Скоропадский.

Всім кому колвек о том відати будет належало, особливе старшині городовой новгородской, атаманові городовому зо всім товариством и войтові з посполитими людми сим універсалом моим ознаймую, иж иміючи в владінии своем, по данном собі от ясне велможного его милости пана гетмана універсалу, пан Лукян Жоравко, сотник новгородский, хуторець, прозиваемий Горбовецкого, з людми при нем осаженними, посполитими, з своей доброй волі, респектуючи на пана Семена Березовского, писа- ра сотенного новгородского, для вспартя господарства ему оного уступует. Прето и мы, уважаючи его, пана Березовского, фатикги и праци, которие и тепер з коменде- рованим товариством у Биховской фортеци ложит, и до далших услуг, яко в Войску Запорозском згодного, заохочуючи, до ласки войсковой надаем оному преречоний хуторець Горболевского з людми, там же осаженними, посполитими, в зуполное владіние и державу. Міти теди хочем, абы нихто з старшини городовий, так пн. атаман з товариством, яко и войт зо всім урядом и ніхто инший, не сміл и не важился жадной и найменшой ему, пану Березовскому, в завідованю преречоного хуторця и в отбираню з него всяких пожитков чинити трудности и перешкоди, варуем, упоминаем и приказуем. Люде зас посполитии, и при том хуторци мешкаючии, повинни уже, яко власному своему державци, ему, пну Березовскому, всякое послушенство и належитую повинност отдавати.

Дан в табори з под Глинною 2 септеврия, року 1708.

В копии подпис:

Звишменованний полковник стародубовский рукою».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18072. - Копія кінця ХІХст. Опубліковано за іншим списком: Універсали Павла Полуботка.-(1722-1723). - К., 2008. - С. 588-589)

№ 23

лютого 15 (4). - Глухів. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до брац- лавського полковника Григорія Івановича.

«Мой ласкавий приятель пане полковнику браславский.

Же в. м. персоналною своею бытностию нас не посітилес, не міем за тое урази, відаючи добре, же самому в. м. яко от небезпечного краю будучому на місцу всегда заживати надлежит, а мы из листовного до нас от в. мс. присланного отозву блго- дарни будучи, всякую чулост и бодрост, якую в. мс. иміеш и субмітуешмя иміти впред ненарушимо заховуй, жадаем. На привернене сотні Немировской и козаков подністранских, что в. мс. нашого просиш універсалу и ускаржаешъся на малолюдное товариство полку своего през отдалене сотні Неміровской от полку Браславского измінником Мазепою и отняте козаков подністранских, яких был отдал он же, измінник, под послушенство роттариушу, не рекузуем овшем ведлуг слушного в. мс. прошения, велілисмо выдати наш універсал в сотню Немировскую и до козаков подністранских, приказуем по прежнему до полку Браславского належати и во всем в. мс. быт послушними. Сторони зас жидов немировских, якиї своїм знесенем ся листовним з противною нам лядскою стороною под сее время, жебы чого не учинили шкодливого, позволяем в. мс. в них з Немирова (...)*ти, тилко того перестерігай в. мс., жебы им, жидам, под час того одегнаня не учинилося от кого забойство и розграблене худобам, а що в. мс. о дивізии его милости пана Окгинского людях, якиї неподалеку полку в. мс. по селах ходячи, людям чинят утиски, біди, тяжести и збиточние вымичат датки, чтоб и в полку в. мс. за вторгненем их такова юж людям збиточная не чинилася тяжесть. Листовного нашого просиш наставления давно мы уже увідомлени будучи листовним писанем от сиятелнійшого кнзя его млсти вое- води киевского присланим, пысали до двору монаршого его царского величества, ознаймуючи о такових чинячихъся бідахлюдям от товариства дивізиї Окгинского и який на тое от двору монаршого получим отвіт, не умедлим прислат до в. мс. А тепер зычим в. мс. доброго от Гсда Бга здоровя.

...