З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVIII століття)

З Ніжина февр. 4 року 1709.

В. мс. зычливый приятель Иван Скоропадский, гетман Войска его царского пресвітлого влчства Запорожского».

(ІР. - НБУВ. - Ф. І. - № 50941. - Оригінал, завірений підписом і печаткою. Адреса: «Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского полковни- кови браславскому пану Григорию Ивановичу, моему ласкавому приятелеви»)

№ 24

1709 р. - Ніжин. - Універсал-привілей гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского гетман Иван Ско- ропадский.

Пану полковникові Войска его ж царского пресвітлого величества Запорожского ніжинскому з старшиною полковою, п. сотникові бахмацкому и всім, як войсковим, так и посполитим тоей сотні обивателем, и кому би колвек о том відати надлежало, ознаймуем, иж прекладала нам жалобливе через супліку свою п. Феодосия Моисіев- на, овдовілая жена небожчика п. Андрія Небаби, зейшлого сотника шаповаловского, что за антецесора нашого бывшого гетмана остров еи з сіножатми, под Бахмачем еи лежачий, и млин там же в острові, о едном колі будучий, отнято и до двора тамошнего бахмацкого обернено, и просила нас, абисмо попрежнему в владіние оной тие еи, яко отчистии добра, остров и млин, знову привернули и універсалом нашим потвердили. Ми теди, гетман, оказуючи оной наше помежоване(?) (примітка копіїста: «в деле черниг[овского] двор[янского] арх[ива] - «помілованье») виглядом вдовъства еи, а респектуючи и на войсковии зейшлого малженка еи значнии праци и услуги, при- ворочаем оной и сіножати оние и млин попрежному в зуполное владіние, позволяючи ей, як синожатми тими користовати, так и з млина оного всякии розмірові приходи на себе отбірати, якую нашу волю сим нашим універсалом стверждаючи, пилно міти хочем и рейментарско приказуем, аби жаден як з п. п. старшини вишписаной, так и нихто инший з войскових и посполитих, меновите бахмацких, обивателей не важилис оной в отбираню належитих з оного млина приходячих розмеров зуполном, также и в владіню оних сіножатей жадной наименшой чинити трудности и перешкоди. Дан в Ніжині, року 1709.

На подліном подпис таков:

Вишменований гетман рукою власною.

С подленім свидетелствовал корнет Афанасий Баскаков.

Место печати».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18141. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Румянц[евская] опись, повет Нежинский, т. 52, сотня Шаповаловская»)

№ 25

вересня 30 (20). - Глухів. - Універсал-привілей гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетман Иван Скоропадский.

Всей старшині и черні Войска его ж црского пресвітлого величества Запорожского и кождому кому колвек о том відати надлежит, сим універсалним писанем ншим озна- ймуем, иж показовала нам пні Феодосия Небабина, бившая сотничка шаповаловская, універсал антецессора нашего бившого гетъмана на отбиране части войсковой роз- мірових приходов в млині Якова Плющенка, козака и жителя борзненского, на реці Борзні, на греблі в селці Кунашовці стоячом, и просила в нас такового потвердження, жеби могла по прежнему, яко овдовілая, тую часть войсковую отбирати. Ми теди, гетман, респектуючи на заслуги небожчика мужа еи пна Андрія Небабу, в Войску Запорожскому от молодих літ ронение, яко тую часть войсковую в млині Плющен- ковом ей ствержаем, позволяючи оную на обходи еи домовие отбирати, так аби нихто з войскових и посполитих всякого чину людей в том отбираню части войсковой пнеи Феодосии Небабиной не важился чинити шкоди, перешкоди и трудности, пилно повагою сего універсалу нашого варуем и приказуем.

Дан в Глухові, сентября 20 д. року 1709*.

На копии подпис:

Звиш іменованний гетман рукою власною.

С подлінньїм свидетелствовал корнет Афанасий Баскаков.

Место генеральной печати».

*) «Из дел архива черниг[овского] двор[янского] депутатского] собр[ания] универсал датирован 23.ІХ.1709».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18141. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Румянц[евская] опись Малор[оссии], повет Нежинский, т. 52, сотня Шаповаловская»)

№ 26

травня 21 (10). - Новгород-Сіверський. - Перелік податків від продажу риби та солі.

«Порядок указу соляницкого для прибели в рок их же скринки, по чему мают люб од приежжих торгашів, люб от здешних взяти так от бочки солі, яко куля и от риби, також просоловой и вялой, за уряду городового новгородского, зде нижей менованного, в року 1710, мая 10 дня учиненний, напрод:

От бочки солі по чеху от куля, тож по чеху з приежжих торгашов.

А здешние соляники грошми давать не повинни, тилко по кварті солі хоч от бочки, хоч от куля, и уже повинни они з того так на росходи церковние, яко теж міские и на виправу сотника до войска отбути повинность.

Од рибь

Од бочки осятрины - пять чехов

Од бочки белуги - пять чехов

Од бочки щуки - шаг

Од бочки плотки - чех

Од риби вялой, хоч великой, хоч малой, од голови по шагу. За цехмистерства Ивана Зимачка, року, мсца и дня як вишше.

В подлінном тако:

Семен Березовский, сотник новгородский.

Иван Андріевич, атаман городовий новгородский.

Иван Захариевич, войт новгородский.

М. П. М. П. М. П.».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18074. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Рум[янцевская] оп[ись], т. 138»)

№ 27

червня 3 (травня 23). - Новгород-Сіверський. - Універсал стародубського полковника Лук'яна Жоравки.

«Въсш обще и кожному з особна, кому въласне того відати будет належало, не тилко тепер, но и в потомние часи, творится явне и ясне изъвштно, что без відома о вшем и волі так самого его милости пна Лукяна Ивановича Жоравка, полъковника Войска его црского пресвітлого величества Запорожского стародубовского, и як их милостей п. пнов граждан и міщан зъначних и мілших новгородских призволення, ставши очевисто Гаврило Богдаш, цехмистр шевский, зо всею старшою и меншою того цеху братиею призънали доброволне, же без вшелякого примушения, але з власной въах общой братства своего волі и хотіння, пляц братерский дворовой в самом місті Новгородку на самом рогу зумежю двора з едной сторони Микити Шевця шепта- ковского, з другой зас сторони от двора Ивана Гавриленка, через улицу Пробитую, в новий паркан идучую, тилом от Якова Кгалая, а самим причолком противко двора Никифора Ситника, через улицу Пробитую, мимо церков Воскресения Господня, до полевой брами идучую, долгостию и широкостию як ся в себі мает, продали и у вичную пустили посессию за певную готових грошей доброй монети сумму, то есть за талярей сто сполна его милости пну Симеону Березовскому, на тот час сотникови новгородскому, подавши ему зуполную моц и волю оним пляцом, як своим власним, вічними часи владіти и заживати спокойно веспол з милою жоною и Богом данним потомством и люб на оном ку спокойному, а викуистому своему мешканню подлуг мисли своей и уподобання селитися, так теж продати, заменяти или лекговати и як хотя на свой лучший оборочати пожиток. А болш ніхто з старшой и меншой того цеху шевского братии тож вічними часи не повинни будут под совітостию прежде речонной сумми упоминатися. На що лучшого ради достовірия и тъвердости сие писмо при зъвиклих печатех и подписании рук власних уряду городового новгородского и пнов міщан новгородських, также цехмистра и братии старшой и меншой в потомность часов потребуючой стороні ест выдано.

Року Бжого 1710, мсца мая 23 дня. Писан в ратуши міском новгородском.

Подлінная подпис тако:

Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского полковник старо- дубовский Лукян Иванович Жоравко.

М.П. М.П. М.П.

Иван Анухриевич, атаман городовий новгородский.

Иван Захариевич, войт нового[родский].

Матфей Любартовский, писар новгод[ский], рукою.

Василей Янович, хоружий новгородский, рукою.

Иосиф Данилович, мещанин новгородский.

Семен Юркевич, при том будучий, рукою власною.

Мануйло Йосифович Зіневич, на тот час будучий в ратуші.

Леонтій Тимофиев, ктитор воскресенский, рукою.

Гаврило Богдаш, цехмистр шевский, зо всею старшою меншою братиею.

Иван Баславский, того ж цеху братщик.

Омелян Лотиш, того ж цеху братщик.

Тихоний Андріевич, того ж цеху братщик.

Иван Евфимович, Халимон Евфимович, Иван Остренский, Логвин Ковбасенко и Игнат Ковбасенко и протчая того ж цеху братия.

Стефан Яксур, того ж цеху брат».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18075. Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Рум[янцевская] оп[ись], т. 139»)

№ 28

серпня 4 (липня 24). - Шептаки. - Угода щодо купчої.

«Всім тепер и в потомние часи хотящим відати атестаціею моею извістно чиню, иж ставши отц Иоан сухосіевскьш презвитер, в заводі с Павлом Дзекуном, подданим рейментарскым, жителем кистерским, за gрунт, будучий в заставі от Луцка Хведонова, жителя сухосіевского, ему, Павлу Дзекуну, за осмачок двадцят позиченых, а тепер помянутому отцу Иоану, яко купившему ввесь gрунт его у Павла Дзекуна хотящему откупити, вчинили себі такое помірковане: чесний отц Иоан ему, Павлу, повинен осмачок пятнадцять, позичених Луцком за тие полоси, сего ж року о свтой Покрові отдати, а Павел Дзекун, зобравши сеголітьное з той заставной нивы посіянное жито, во вічност его честности оную ниву привернути, так теж и хто колвек засівал сего року яриною ему, Павлу, заставние от Луцка полоси з тих теди полос отец Иоан сеголітную частку скопщини, що належит, от засівающих принявши, и тими полосами вічне за вишпомянутую отдачу Павлу Дзекуну осмачок пятнадцяти владіти, що власним их прошеним ствердивши, писанием моим под притисненим печати и власного имени моего подписания потребуючой стороні видаю.

В дому рейментарском шептаковском року 1711 июля 24 день.

Ерый Новицкий, стар[оста] ш[ептаковский].

Притомние справи сей:

Нестор Василіевич, сотникович шептаковский.

Яков, войт волоскый шепт[аковский].

Левон, атаман, Иван Роговий, войт, кистерские з обывателми тамошними.

Михайло и Овтух, войты, з мужами, Андрійковские.

М.П.

На другому боці: Новицкого на Луцково поле.

Іншою рукою: Атестация Павла Дзекуна с уступкою сщеннику Иоану нивы.

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18144. - Копія початку ХХ ст. Запис внизу документа: «Київський центр. архив, документи монастирів, № 3331, оригінал)

№ 29

березня 11 (лютого 28). - Шептаки. - Універсал шептаківського старости Юрія Новицького.

«Всім, кому о том в каждаго суду и права потребно відати, сим моим писанием ознаймуем, иж честний отц Климентий Боярский, сщенник Стотроецкий кистерский, поклепан был заочне Феодором Білским и злодіем, яко бил честность его купил кра- денний у его ж в[иш]писанного злодія казан Кості Миленкого, жителя азаровского. Его злодійской сказці я повіривши, посилал от себе пна Ленкевича (?) [...] шкодуючого для одискання и для обизнанния оного казана, котрий п[ри]бувши в Кистер в дом отца Климентия и з между козанов его чест[ного] опознавали и не знайшли. Теди его честност, узнавши на себе заочне зло(...)* отцем нанесенную калюмію, зараз для наочного оправдания в Шептаки в двор рейментарский до мене прибыл. Но оний потварца в тую ноч з туремнаго вязення на допросі не будучи, наочне увойшол. Что я видячи о нанесенной калюміи быти на себе от его честности порозуменне а болш (?) не хотячи в турбацию себе заводить, перепросил его честност за очное [без]честие и Кості Миленкому шкодуючому за казан своими денгами (...) десять заплатил при бытности пна Григория, старости кистерскаго, Якову Матіевичу, войту волоскому, и Григорию Шафару и уже болш Костя не повинен за оний казан турбовати никого, а міл бы кто гделиколвек заочне или у очи сим потварством честному отцу(?)

Климентию домовляти, чого на его честност не довелося на(...)*, вини полагаем на дом архиерейский талярей сто (...)* на что для сторони в далній час честному отцу Климентию до рук сие писание писанием руки моея и з притисненем звиклой печати шептаковской видаем.

Діялося в дворі рейментарском шептаковском.

Року 1712 мсца февралия 28.

Jerzy Nowicki, starosta szeptakowski».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18163. Тогочасна копія, пошкоджена. Внизу напис «Сводил с подлинным Мартин Михайлов»)

№ 30

1712, серпня 8 (липня 29). - Глухів. - Універсал-привілей гетьмана Івана Скоропадського.

«Его црского прес[ві]тлого величества Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетман Иван Скоропадский.

Ознаймуем сим нашим універсалом кому би колвек о том відати належало, а особливе урядовим шаповаловским, иж пні Феодосия Небабина, сотникова бившая шаповаловская, міючи в своем владінии здавна куплении двори два в Шаповаловці и третий в Стрілниках будучие, просила нашого на оние гетманского потверждения. Ми теди, гетман, слушному тому еи, пні Феодосиевой, не отмовивши прошению и респектуючи на значние покойного мужа еи войсковие заслуги и на еи самой удівство, яко взялисмо оную зо всім удовиним домом в нашу гетманскую оборону и протекцию, так и всі кгрунта, якими она здавна владіет, а особливе помянутие двори, в Шаповаловці и в Стрілниках будучие, сим нашим універсалом ствержаем в зуполную еи поссесию, позволяючи ей оними по своей волі и хотінию диспоновати, и волно ей в тих же дворах или в теперешний безарендовий час всякие напитки держати, в чем аби ей, пні Феодосии, ніхто з старшини и черні войскових и посполитих людей жадной перешкоди и перепони чинити и ніяких обид и долегливостей наносити не важился, міти хочем, упоминаем и рейментарско приказуем. Тут же докладаєм, жеби люде на грунті купленном пнеи Небабиной поселившиеся, до тяглостей общих громадских не били зачіпани, але би попрежнему до еи, як здавна, належали.

Дан в Глухові июля 29 д. року 1712 году (sic!).

На подлінном подпис таков:

Выш именований гетман рукою власною.

С подлінного свідетелствовал бунчуковий товариш Михайло Омелянович.

Место печати».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18141. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Румянц. опись Малор[оссии], повет Нежинский, т. 52, сотня Шаповаловская»)

№ 31

березня 27 (16). - Київ. -Універсал-привілей гетьмана Івана Скоропадського.

«Мой ласкавий приятель пне полковнику стародубовский.

Любо причину в. мстину за п. Стефаном Якимовичем, полчанином и хоружим своим полковим, о потверженю універсалом нашим селца Чертович, от в. мти ему наданного, в листі до нас внесенную, принялисмо, однак оного для многих ннішних в канцелярии войсковой забав и трудностей ему тепер не видаем, але для пре[...]див- шихся и в полку в. мтином діл не удержуючи его тут, отсилаем назад до вас мости, позволяючи и за в. мстиним листом тим селцем оному владіти. А когда будет повол- нішное время, хоч и в войсковом поході, то в тот час помянутое селце Чертовичи ему, Якимовичу, и нашим універсалом ствердити не отмовим. Тое в. мти предложивши, ему ж зичим доброго от Гпда Бга здоровя.

З Глухова марта 16 д. року 1713.

В копии пишется по сему:

В. мти зичливий приятель Иван Скоропадский, гетман Войска его царского величества Запорожского».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18195. - Копія початку ХХ ст. Запис копіїста: «Генер[альное] сл[едствие] по Старод[убскому] п[олку], л. 211 об.»)

№ 32

вересня 26 (15). - Глухів. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до ста- родубського полковника Лук'яна Жоравки.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожскаго обоих сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский.

Всім, кому би колвек и кожному зособна відати будет надлежало, а особливе пну полковникови Войска его ж царского пресвітлого величества Запорожского стародубовскому з старшиною полковою, сим нашим універсалом ознаймуем, иж пн Стефан Якимович, хоружий полковий стародубовский, міючи село Чортовичи, за свои услуги на уряд хоружества наданное, в яком прикупил себі и млинок, на реці Ручайні стоячий, на що презентовал нам и купчую, просил нас на оние універсального потвержения. Мы теды, гетман, прошению его давши у себе містце, респектом прислуг, до яких и впредь заохочуючи, сим нашим універсалом помянутое село Чортовичи в зуполное ему, пну Якимовичу, ствержаем владіние, до ласки нашой войсковой, так теж и млинок, в том же селі купленний, позволяючи оному всякие розміровие користи отбірати. Зачим абы пн. полковник стародубовский з старшиною полковою и нихто инший не важился во владінию того села и в отбираню з млина купленного, стоячого на реці Ручаині, приходячих розмірових пожитков, найменшой чинити ему ж, пну Якимовичу, хоружому полковому стародубовскому, трудности и перепони, міти хочем и рейментарско варуем.

Дан в Киеві септеврия 15 д. року 1713.

В копии пишется тако:

Звиш менованний гетман рукою власною».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18195. - Копія початку ХХ ст. Запис копіїста: «Генеральное] сл[едствие] по Старод[убскому] п[олку], л. 213»)

№ 33

липня 15 (4). - Стародуб. - Універсал-привілей стародубського полковника Лук'яна Жоравки.

«№ 25. 1730 году ноеврия 25 д. подани Семена Березовского.

Его царского пресвітлого величества Войска Запорозского стародубовский полковник Лукиян Жоравко.

Пану обозному, судии, писареві, сотникови полковим стародубовским и всякому старшому и меншому полку моего товариству, да тут же пану войтові зо всім маистратом стародубовским и посполитими людми и кожному, кому колвек о том відати належит, при узиченю доброго от Гда Бга здоровя, ознаймуем сим нашим універсалом, иж взглядом давней и теперешней неосталой служби войсковой пана Семена Березовского, асаули полкового стародубовского, до ласки ясне велможного добродія его млсти пана гетмана, надаем оному в подданство малолюдное селце в сотні Помпуцкой (?) (можливо, слід читати: «Понурницкой». - Ю.М.), именуемое Ведмеді, которого в заживаню абы ніхто з помянутой старшини полковой не чинил жадной перешкоди; жители зас ведмедовские всякую належитост пану асаулові и послушенство повинни отдавати, властию уряду нашого приказуем.

Дан в Стародубові юля 4 д. 1714 року.

В копии подпис

Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского полковник старо- дубовский Лукян Жоравко».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18076. - Копія кінця ХІХ ст. Опубліковано за іншим списком: Універсали Павла Полуботка. - (1722-1723). - К., 2008. - С. 598)

№ 34

Не раніше січня 1715 р. - Універсал архієпископа Антонія Стаховського і лист до нього Семена Березовського, осавула Стародубського полку.

«В копии термини Семена Березовского рукою якоби писанной:

Божию милостию православний архиепископ черніговский и всего Сівера Антоний Стаховский.

Презентовал нам пан Семен Березовский, асаул полковий стародубовский, універсал ясневелможного добродія его милости пана Ивана Скоропадского, гетмана обоих сторон Дніпра, данний нам млинок, прозиваемий Шаховский, на реці Торик (?) стоячий, и на дуброву, уверху от тоеи ж річки, за Суходолом ровцем, узбоч бору Біринского, по границу новгородскую, певними знаками росписанную и ку вспартю дому его, пана Березовского, за его давние у войску заслуги върученную; которой мы висоце поважний універсал рейментарский вичитавши, узналисмо тое, же то ест опрочей млинка, дуброва до двору нашего архиерейского ведлуг давняго розгра- ничення належная и до кгрунтов села нашего Прокоповки прилежащая, однак аже и мы, даючи в себе місце, волі и висоцеповажному універсалові рейментарскому, а до того міючи особливую нашу к нему, пну Березовскому, архиерейскую любов, позволяем на той вишменованной дуброви с потребу поля разробити и спокойне ему и потомкам его заживати под тоею кондициею, жеби и нашим жителям прокопов- ским невозбранно было, от дороги прокоповской, до города лежачой и от кгрунтов своих розробленних, так же на той доброви сколко хто зможет поля розробляти, одни другим в спокойном пожитии пакости не чинячи, а болш абы ніхто так з жителей быринских, яко и околичних сел, в тую дуброву не важился чинити, варуем и архиерейсково збраняем, тут же докладаем, иж жителі биринские трохи прежде сего през упарчивост свою (любо оним послушними (дописано зверху літеру «к», що дає можливість прочитати і як «послушники». - Ю.М.) наши свіржские возбраняли) чотири нивки невеликих неналежне разробили, и тие приказалисмо отобрати и пану Березовскому ку его пожиткові вручити. А то для того жебы от (тут пропуск у копії - Ю.М.) як помишанина будет не уросли свари и ненависти, чрез которие абы не нанесено ясневелможному рейментарові и нам, архиерееві, трудности и турбации. Прето и повторе абы не важилися в ту дуброву интересоватися под виною на власть належную тысяча золотих, варуем и властию нашею архиерейскою возбраняем. Под оною терминою універсала его ж якобы Березовского рукою написано: так еслим в чем покорно прошу далшой архиерейской о исправление подпис нижайший подно- жок Семен Березовский.

На оной термин якобы собственноручная преосвященного архиепископа Антония Стаховского поміта такова: рукописание пна Березовского просителніе о землю прокоповскую для выгоди своїй слободки, ново селящейся при Шоховом млині, на полях грунтов архиерейских року 1714 октоврия числ послідних поданное от сина его п. Прокопа на вопрос архиерейский противко прошения его в писмі Семена Березовского, асаула полкового стародубовского, к оному преосвященному Антонию Стаховскому 1715 году генваря 23 дня з Стародуба писанному:

Ясне в Бгу преосвященний мсці отче велце ласкавий отче всегдашний добродію. Як при щасливой битности ясне в Богу преосвященства вашого туто в Новгородку просилем святин вашой о лист оборонний от насилствующих людей на кгрунт, мні з ласки вашой добродійской наданний за ровцем Суходолом, так и тепер през сина моего, лобизаючи стопи ног ваших святителских, покорне прошу: рачте з ласки своїй отеческой ведлуг прошения моего на термин святіни вашой при отаезді з Новгородка поданного мні, подножкові вашому, оний лист виданий, а чей бым могл безпечній под вашою святителскою и добродійскою обороною потішити (?), о якую вашу до- бродійскую милость услуг моих всегдашних вашому святителству препосилаю. В цедулі якобы его, Березовского, к нему преосвященному Стаховскому при том пис- мі сообщенной: скорб мні превеликую нанежитний (?) господин отец городничий свіржский своим межи мною и прокоповцами розграниченнем, нежеби могл мні еще по ласці вашой отческой причинити дуброви, а то и остатнюю по сосну суховерхую десятині вашой мні опреділенную клином до бору отнял, также и на ступіні нігде болш розробляти поля над тое, которое сами есте очима своїма виділи отни гоні(?) поколь прокоповцы булы цілими поорали навет и тие, что нивки біринских, кото- рими рачили есте мене були уділити, отнял от мене. Зачим же (...)* вашой отческой милости, велите приказати при мні от Суховеркой сосни через дуброву до границі Новгородской отділити, а то как клином, як тепер, отнято. Я сподевалемся на святині вашой любов мні коли немного, то по дегтярню рачите уділити и для того сміле будо- валемся, ажно и остатное отняли, теды умилосердися владико святий, не проливай слез моих, прикажи слушное помиркованне учинити. Когда ж що чинилем, то все за порадою вашого отческого чинилем, а тепер тяжко ошуканий естем, и естем не будет вашого добродійского респекту, то мушу кидати тамошнее мое житие, бо нічого держатся, толко на сто коп мні всего кгрунту досталося. О том и повторе желаю вашего добродійского разсмотрения».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18077. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Рум[янцевская] опись, т. 138»)

№ 35

грудня 17 (6). - Шептаки. - Купча.

«Року 1715 мисяца декаврия шестого дня.

За благословением и позволеним ясновелможного его милости пана гетмана, а нам всім премилостивійшого пана и добродія я, Апанас Михайлович, атаман с товариством шептаковские, позосталий двор из gрунтом, купленний для себе небож- чиком его милостию Иваном Быстрицким, бывшим економом шептаковским, коп за двадцять у товаришей сотні Шептаковской, прежде бувших поповичов тутешних Ларка, Илии, Василия и Андрія и небожчика их же брата иеромонаха законника отца Ипатия, которие то вишей вираженние именами продавци и до теперешнего часу зо- стают на дідизни у Деревску, - продалисмо и завели честному господину отцу Иоанну Ивановичу, тепер новопоставленному у нас презвитерови святорождественскому шептаковскому, во вічное владіние, жоні и дітям его, за готовие гроши, а меновито за суму доброй монети талярей двадцат. Которие то гроши позволил его ж велможност панская нам в місто небожчика Ивана Быстрицкого тепер в нас на новостроючуюся изгорілую церков Божую шептаковскую на вспомаганя на розние потребы церквы Божой повернути. И я, атаман с товариством, завел его честности двор и огородом в Шептаках за церквою Божою, другий огород внизу, помеж панським огородом и Бубликовим, и поля того жgрунту по части: першая часть - лежачая на врочищи, про- зиваемое Оріховое, едучи до Лариновки по лівой стороні шляху, помежник из едной сторони - Грицко Шафар, а з другой сторони Скрипченков Павличенков и Мини, а на другую сторону дороги Хворостовицкой поміжник Максим Лисий и займище пустое на озерищи за Бунаками, а едучи от мосту Смяцкого нива, на которой стоит дуб Хирин, поміжник з едной сторони Олексій Гонина, третая часть за ліском Гасенковим Довгая поляна из сіножатью, до ней прилеглою, поміжники: Вернигоренко и Хлобоста и Корноушенки, четвертая нивка за гумном Римоновим, поміжники: Рева и Лобани; сіножати на реці Смячи дві из сего боку з приезду: една - против Безъводного логу, а другая там же Журавлювская, поміжник Грицко Лосин да Павел Ишков, да третяя за мостком, поміжник Андрій Микитенко и где бы могли винайматися, що пред тим прежние продавци кошували, теди не збороняемо ему, отцу Иоану, заживати тие по- жні, а що я, атаман, з товариством, гроши талярей двадцят всі суповне до своих рук от обравши, даему ему, отцу Иоанови, сию нашу купчую на вічное ему и дітем его вишевираженним владіние на уряді шептаковском для лучшого достовірия и певности и утверждения, которим то gрунтом волно отцу Иоану, жоні и дітем его як хотіти своим добрим владіти, дати, даровати или ко лутшому своему пожиткові держати.

В подлінной подписано так:

Я, атаман шептаковский Апанас Михайлович, с товариством.

Яков Матвіевич, войт волостний, з мужами. +

Михайло Лизогуб, войт слободи Жадовской, +

Яков Михайлович, войт машевский, +

Василь Щербак, войт мамікинский, +

Иван Павлович, войт бучковский. +

Апанас Гудок, войт каменский. +

На сей купчой в продажі означенного честному отцу Ивану по прошению атамана Опанаса Михайовича с товариством я, Василий Тимофіевич, на тот час будучий сотником шептаковским, подписую руку и притискаю печать.

М.П.

Buduczy ia na toy czas starostoju szeptakowskim ruku swoju podpisuju Yerzy Nowycki.

М.П.

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18145. - Копія кінця ХІХст. Запис внизу документа: «Румянц[евская] опись, п[олк] Старод[убский], т. 125, л. 199-200»)

№ 36

січня 15 (4). - Кролевець. - Випис з кролевецьких міських книг, що містять купчу.

«Выпис з книг міских наших кролевецких.

Року Бжого 1716, мсця януария четвертого числа,

Перед нами, урядом городовим кролевецким Феодором Макаренком, атаманом городовим и сотницкое засідаючим місце, Гаврилом Степаненком, войтом, Омеляном Семеновичом, Михайлом Яковлевичем, бурмистрами, якож и при бытности зацних и віри годних мещан нших кролевецких, Никифора Загрібайла, козака сотні ншой Кролевецкой, Филипа Михайловича, Андрія Прокоповича, Ивана Холодонка(?), Карпа Омеляновича и при многих гражданах наших ставши персоналне Яцко Тищенко, прозиваемий Кулик, мелник, жител и козак нш кролевецкий, посполу з Евфросимиею и Марею, братанками своїми, а дочками покойного Дацка, старшого брата своего родного, презентовали таковую свою устную доброволную оповед, иж міючи оний мененний Яцко отцевскую займу не пенную и нікому ні в чом не заведенню, на реці Реті нижей греблі на той же реці стоячой, з двома млинами Семеновским и Овер- ковским, а нижей тоей займи млинами Дунинскими, якая то займа речоному Яцкові з покойним Дацком, братом его, была по половині. Прето тепер оний з помянутими братанками своїми не з якого насилия и примушення, але з власной своей доброй волі продали его млсти пну Костантию Генваровскому, сотникові ншому кролевец- кому, за готовую сумму золотих за пятсот. О которой то займи як он, Яцко Кулик, повідал, так теж и Яцко Марії, жител наш же кролевецкий, старинний мерочник, не учинится горішним млинам, Семеновскому и Оверковскому, в занятю греблі пном сотником подтоп,, кроме чужим околичним сеножатям. Теди его млст пн сотник тим упевнением его, Яцка Кулика и братанних его, ежели б міл (...)* їм сіножатем од него учинитися потоп, прето пн сотник як (...)* самого Яцка, так теж и братанних его, до того не притягаючи и ні в чом не турбуючи, але сам своїми грошми тие сіножати людям тим оплачоватимет, за которую то проданную займу, оний Яцко Кулик з ре- чоними братаннами своїми всю выш реченню сумму золотих пятсот, при нас вышей мененним урядом и вираженних зацних особах от рук его млсти до себе одобравши чуждимы себе, самих дітей своїх и жадних своїх кревних, близких и далеких, от тоей проданной ными займи чинят. А его млсти пну сотникові тоею купленною в оних займою, як самому себі, так пней его и потомком их вічними часи волно вла- діти, продати, заминяти и як хотячи оною диспоновати. Для якого достовірнійшаго потвержения жадали нас, вижей меженного уряду, обі стороні о сей нш урядовий у книги міские запис, а оттол винявши, самим же екстрактом кому належит, видати. На которое жадане велілисмо сей купчий запис в книги записати, а з книг также слово в слово виписати и печатю ншою міскою ствердивши, потребуючой стороні видати.

В Кролевці року и дня звеш писанного.

Феодор Макаренъеко, атаман городовий кролевецъкий.

Гаврило Степаненко, войт кролевецкий из бурмистрами.

Я, Яцко Тищенко Кулик, жител кролевецкий, неуміетний писания рукою своею на сей купчой крест положил +».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50948. - Оригінал, завірений печаткою)

№ 37

1716, січня 29 (18). - Глухів. - Універсал-привілей гетьмана Івана Скоропадського.

«№ 19. 1730 ноеврия 23 д. подани Стефана Гудовича.

Великого гсдря нашего его црского священнійшого величества Войск Запорожских обоих сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский.

Его ж црского пресвітлого величества Войска Запорожского пану полковникови стародубовскому, старшині его полковой, а особливе пану войтові тамошнему з май- стратовими, и всем войсковим и посполитим полку того обивателем, и кождому, кому би колвек о сем відати надлежало, сим універсалом нашим ознаймуем. Поневаж пан Стефан Гудович от рожоного своего Андрея Гудовича (бакланського сотника. - Ю.М.) в розділеню села Иванютенок, покойному родичеви их з ласки войсковой наданно- го, зостал обіженним, и просил нас, гетмана, о надане себі села Басихина, в сотні полковой Стародубовской будучого. Теди мы, респектуючи на заслуги покойного родича его, а видячи в нем самом до услуг войскових згодность, з тих мір повели- лисмо з канцелярии войсковой видати сей наш універсал, которим яко помянутое село Басихин с приналежачими до его кгрунтами и угодями до волі нашой и ласки войсковой надаем, позволяючи ему належитие от людей повинности отбирати, так повагою сего ж універсалу пилно міти хочем и рейментарско приказуем, абы ему ж, пану Стефану Гудовичу, в спокойном уживаню того села нихто з старшини черни войскових и посполитих людей жадной перепони и перешкоди чинити и трудности задавати не сміл и не важился. Войт зась басихинский з посполитими тамошними людми, опроч козаков, якие ненарушно при своих волностях мают быти заховани, повинен ему, пану Стефану Гудовичу, всякое отдавати послушенство и повиновение.

Дан в Глухові року 1716 мця януария 18 д.

В копии подпис:

Звишменованний гетман рукою власною».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18094. - Копія початку ХХ ст. Запис копіїста: «Генер[альное] сл[едствие] по Старод[убскому] п[олку], л. 52. Рум[янцевская] оп[ись], т. 81»)

№ 38

1716, січня 27 (16). - Глухів. - Стверджувальний універсал-привілей гетьмана Івана Скоропадського.

«Пресвітлійшого и державнійшого великого государя нашего его царского священнійшого величества Войск Запорожских обоих сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский.

Всім, кому о том відати надлежатимет, особливе пну полковникови староду- бовскому з старшиною его полковою, тут же пну сотникові тополскому з урядом тамошним, сим нашим ознаймуем універсалом, иж пн Стефан Якимович, хорунжий полковий стародубовский, презентовал нам антецесора нашего універсал, отцеві его Якиму Семеновичу данний, на селце Кириковку, в сотні Топалское будучое, на дворе з млинком и иншими gрунтами, там же в селі найдуючимися, по небожчику дядку его ж Григорию Кожуховскому в поссесию позосталии и просил нашого подтверженя, як на помянутое селце Кириковку з дворцем и млинком, там стоячими, яко и на футорец з млинком вешняком, за фундушем пна полковника стародубовского себі данним, а нам тут обявленним, на реці, зовемой Евгоща, построенним, межи кгрун- тами Чертовицкими и Душкинскими покупленними вотчицкими полосами, до того займища прилеглими, вновь заведенний. Теди мы, гетман, слушному его, пна Стефана Якимовича, прошению не отмовивши, а респектуючи на значние ево в Войску Запорожском охочо ронячиеся услуги, яко помененное селце Кириковку з дворцем и млином, там будучим, так и тот футорец Евгощинский з млинком, позволяючи ему при оном для мірочника хату едну и другую приселиты, в спокойное владіние сим нашим ствержаем універсалом, которого повагою варуем и приказуем, абы нихто з старшины и черни полку тамошнего во владінию того селца Кириковки и поменен- них двора и футора и млинков, також и в отбираню з посполитих людей тамошних послушенства, а з млинов и иних gрунтов приходов и користей, не важился ему, пну хоружому, жадной чинити трудности и препятия.

Дан в Глухові генваря 16 дня 1716 року.

В копии пишет тако:

Звиш менованний гетман рукою власною».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18185. - Копія початку ХХ ст. Запис копіїста: «Генер[альное] сл[едствие] по Старод[убскому] п[олку], л. 212»)

№ 39

1715 р. (?). - Свідчення Лук'яна Яворського про напад батька й сина Ломак на дім Стефана Косовича.

«Сказка от мене, нижей подписанного, совістная и праведная о наезді Стефана Ломаки з сном его ж Никифором и о разорении ими дому Стефана Косовича и о ламаню даху и хати его ж, Косовича, и о безчестии жони его.

Когда прибул слуга Косовичов до мене, просячи жебым поехал на ратунок разорения дому Косовичового, кгды ж оны многолюдствием на дом Косовичов наехали, що теж коня віелілем осідлати и ихалем на оное разорение. И когда прибулем в дом Косовичов и зосталем дах и крокви поламание и землю уже с хати почали скидати и Никифора Ломаку з березовым кием болшим стоячого посеред двора Косовичова зосталем. Сн Косовичов, обачивши мене, з світлиці на кганок вискочил и котрий ся з них разорителей кинет землі плиж (?) немалий згори на сна Косовичова, мало его до смерти не припровадил: тая земля пред ним упала и очи ему засипала, и тот сн Косовичов знову в світлицу ускочил. Я, видячи такое их неслушное разорение, стал им ганити: «Что ви, Никифор, ділаете? Без гспдра на двор наехавши, кгвалт чините?». А оные стали мене ганити и безчестити, и в тое время жона Косовичова в окно з світлиці виглянула и мовила: «Проше вас, п. Лукяна, до самого мого лист написати». Я мовилем: «Добре, могу написати!» А он, Никифор Ломака, стал найгорше на мене и жону Косовичову матерно вексовати, ганити и бранити и кием на нас вимахиват. Я, видячи их таковую злую завзятост, мусілем от них з безчестием уехати. А старого Ломаки не виділем, тилко сказовано, же и он там бул. На завтрашній днь ездил довідуючись до двора Косовичова: виділем будинок розламаний и жону Косовичову барзо хору и сна од перелякання Ломачиного, що теж на сей сказці истинствуя, рукою моє власною подписуюс.

Лукиан Яворский».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18126. - Копія кінця ХІХст. Запис копіїста: «Х.И.А. № 1591; подлинник».)

№ 40

1716, травня 15 (4). - Шептаки. - Купча.

«Року тисяча сімсот шостогонадесят, місця мая 4 д.

Предо мною, нижей менованным войтом, и мужами села Роговки, ставши пер- соналне Филимон Титович, бывший жител домоткановский, а тепер ново жител наш роговский, сознал явне, ясне и доброволне, иж міючи свою сіножат власную и никому не заведенную, лежачую на оболонні на усті Бычка над Десною, сумеж с пожнею Тимоха Ярощенка, жителя быринского, а з другого боку концем с пожнею Остриковою, тож жителя быринского, которую то сіножат, там же и лозу, до тоей же сіножати належачую, продал на вічниьіе часы двом особам: честному господину отцу Стефану, сщеннику стопокровскому новгородскому, и пану Никифору Стефановому, тож жителю новгородскому, за готовую и певную сумму грошей золотих сімдесят. До которой то вышеписанной проданной сіножати, так и до лози, к той же сіножа- ти належачой, не повинен он сам, продавца Филимон, ни жена его, ни діти и ни з кревных его, упоминатися до помянутой сіножати, волно честному господину отцу Стефану поспол з паном Никифором Стерновым за Божиею помощиею вшными часи купленною сіножатю яко своею власною обладат со женами своими и дітми, волно хоч и продат и дарова и замінят или на инший лучший свой пожиток обернут. На що для ліпшого увірения для потомных часов и записали при людех зацных, що у вічност продал Филимон мененную пожню.

На подлінной тако:

При том будущие люде: Иосиф Кондратович, войт роговский.

Козма Павлович будник.

Трофим Опенка.

На той час и аз случився, Ермолай Леонтиевич, сщенник роговский. При том был Демид Глушаков, жител новгородский. Василий Овхименок, житель домоткановский.

Сие купшое писмо в дворі рейментарском шептаковском презентовано и узнано, же нікому шкоди не мае, в твердост ненарушную ствержаю. Староста добр реймен- тарских волости Шептаковской Yerzy Nowіckу».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18146. - Копія кінця ХІХ ст.)

№ 41

грудня 24 (13). - Гадяч. - Оборонний універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожскаго гетман Иоан Ско- ропадский.

Пану полковникови ніжинскому, п.п. старшині его полковой, тут же п. сотникові полковому тамошному, особливе старості дівицкому и всім, кому колвек о том відати надлежит, сим ншим ознаймуем універсалом, иж при поважной инстанции ясне в Бгу преосвященнійшаго его млсти отца Стефана Яворского, митрополита рязанского муромского, свойственний его архиерейский оц. Василий Евстафиевич Кожуховский, священик Стониколский тамошний дівицкий, подавал нам супліку з тим предложенем, что до его млина власного отческого, там же на греблі стоячого, з двора полковничого дівицкого уставичне насилают панщиною молоти збоже, не даючи належитой за тое мірочки, войсковую часть в оном отбирают и сусіда его, в власной же отческой хаті мешкаючого, до посполитой повиности употребляют, чого ради помянутий оц. Василий, міючи себі немалую кривду и долегливость, яко просил у нас обороного на тот свій отческий млин, жеби ніхто до оного и до пре- речоних его сусід жадной не міл претенсии, універсалу. Так ми, гетман, прошению его не отрекши, а барзій почитаючи високую его преосвященства отца митрополита рязанского интерцесию, велілисмо сей нш з канцелярии войсковой видати універсал, уволняючи помененного его сусід (!) от общенародной повинности и позволяючи ему, священикові, з виш реченного его млина всякие розміровие и войсковой части отбирати користи и приходи. Зачим абис ніхто з старшини, особливе пн. полковник и староста его дівицкий, відаючи о таковой волі ншой, насилать в помянутий его, отца Кожуховского, млин панщиною збожя молоти без отданя належной мірочки, з оного и брати войсковой части розмірових приходов и вишей писаного его сусіда до посполитой тяж ести чепати не важился, міти хочем и рейментарско приказуем.

Дан в замъку нашом Гадяцком декаврия 13 року 1716.

Звиш менованний гетман, рукою власною.

Місто печати рейментарской».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18187. - Копія початку ХХ ст. Запис копіїста: «Х[арьковский] и[сторический] а[рхив], № 30028, копия»)

№ 42

жовтня 20 (9). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Великого гсдря нашого его царского пресвітлого влчства Войск Запорожских гетман обоих сторон Днепра Иоан Скоропадский.

Ознаймуем сим універсалом нашим пану полковникови тепер наказному, впредь совершенному стародубовскому, з п.п. старшиною полковою тамошнею, п. п. сотникови и дозорци нашому шептаковскому з товариством и посполитством (sic!) також всім, кому о том відати надлежатимет, иж чесний отц Иван Иванович, священник шептаковский, презентовал нам купчую запись з подписом рук Василя

Тимофіевича (Шейменко. - Ю.М.), сотника, и Юрия Новицкого, дозорци нашого, шептаковских, також за подписом атамана и войта тамошних з протчиими тоей же волости войтами, виданную себі еще в прошлом тисяча сімсот пятомнадцать году, декаврия дня шостого, на кгрунта пахатние и сінокосние з дворищем, в Шептаках купленние, а именно: на місце дворовое близ церкви (где тепер он, отц Иван, двор себі власним устроил коштом) и на огород еден - там же будучий, другий - поміж з Бубликовским, третий - з винницею и гумном, на нивья: едну - подля шляху, урочищем Оріховое, другую - од Смяцкого мосту подля шляху, третую - Довгую поляну за ліском Гасенковим з сіножатью, до еи прилеглую, четвертую - за гумном Римоновим, поміж Рева и Лобана, на сіножати: едну - против Безъводного логу от межи Овдіенка, другую - по другой стороні Смячи, поміж з Михайлом Опанасен- ком и Гапоном Глобою, третую - от межи Михайла Ширенка, на якие всі кгрунта подлуг тоей купчой он же, отц Иван, просил и нашой універсалной конфирмации. Прето мы, гетман, прошению его, священника шептаковского, давши у себе місце, веліли сей наш з канцелярии войсковой видати універсал, которим яко всі вижей вираженние двор з огородами и нивья з сіножатьми в спокойное владіние ему ж отцу Иоану, священникові шептаковскому, ствержаем, так абы оному в безъперепонном тими кгрунтами користованью и в отбиранью належитой з них прибили и пожитку жадной найменшой пан сотник албо дозорца наш шептаковский и нихто з тамошних войскових и посполитих мешканцев не важился чинити перешкоди, трудности и турбации, пилно варуем, міти хочем и рейментарско приказуем.

Дано в Глухові октоврия 9 дня року 1717.

На подлинном подписано так:

Вишменованний гетман рукою власною.

М[есто] п[ечати]».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18147. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Рум[янцевская] опись, полк Старод[убский], т. 125, л. 234»)

№ 43

1713 або 1720, жовтня 4 (вересня 23). - Табір під Києвом. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетман Иван Скоропадский.

Ознаймуем сим нашим універсалом всей старшині и черні, в полку Ніжинском найдуючойся, и кому колвек тепер и впред відати надлежатимет, иж яко пред сим при началі уряду нашого гетманъского, надалисмо были войсковую часть розмірових приходов в млині Миколаевском будучой, удовствуючой панеи Феодосии Небабиной, сотниковой бившой шаповаловской, взглядом того, же оную покойние свекор и муж еи Небаби по грамоті царского пресвітлого величества здавна держали, а потом в невідомості пану Тимофиеві Забілі за показанием універсалу бившого гетмана тую ж мірочку респектом зобравши, в якой он млин тот міл, данного в Лукомлю, потвердили, а она, пані сотниковая, в заміну от чистого одобранного острова з млинков (описка, має бути: «млинком» -Ю.М.), под Бахмачем будучого, за універсаламьі того ж бившего гетмана и нашим на греблі Кунашевской в Плющевом млині войсковой части заживала, так тепер, поневаж тая войсковая в млині Плющевом часть от неи пану Василию Кочубею одошла, а пан Забіла жадной уже до помянутого на греблі Миколаевской млина не мает претенсии, знову по первой волі нашой тую войсковую мірочку, з оного належную, пани сотниковой ку вспартю еи удовиному дому приворочаем сим нашим універсалом, которого повагою міти хочем и рейментарско приказуем, аби в том жадной еи, пани сотниковой, ніхто не чынил перешкоди и препятия.

Дан в обозі од Киева сентября 23 року 1720*.

На подлінном подпис таков:

Виш именованний гетман рукою власною.

Место печати.

С подлинним свидетелствовал корнет Афанасий Баскаков».

*) В деле арх[ива] черн[иговского] двор[янского] депутат[ского] собр[ания] № 5355 универсал в году (?) датирован 23.ІХ. 1713 г.».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18141. - Копія кінця ХІХст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Румянц[евская] опись Малороссии], повет Нежинский, сотня Шаповаловская, т. 52»)

№ 44

травня 4(квітня 23). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Его царского пресвітлого величества Войск Запорожских обоих сторон Днепра гетман Иван Скоропадский.

Вам, пану Павлу Афтанасевичу, сотникові веркиевскому, чрез сей откритий лист обявляем, иж пані Феодосия Андріева Небабиная, сотниковая шаповаловская, ускар- жалась нам чрез супліку, что в млині Ярмолчином, в селі Николаевці на річці Борзні найдуючомся, вам по смерти небіжчика Ярмолци, тестя вашого, доставшомся, где часть войсковую розмірових приходов ми універсалом нашим на себе ей, пані сотниковой, отбирати позволили, мірочний, од вас постановлений, по вашому ж повелению, не допускает борошна и солоду, когда случится, без мірочки молоти и людей оной безчестит и похвалки на их чинит. Зачим яко вам того не похваляем, о всем непомалу ганим же ви, відаючи о помянутом універсалі нашом, еи, пані Небабиной, на часть войсковую в млині, вами тепер владіемом, данном, таковую оной трудность в молотю борошна кажете чинити, так пилно сим нашим повеліваем указом, ижбисте впред, когда колвек она, пані сотниковая шаповаловская, з дому своего борошна чи солоду в якое нібудь время до предречоного млина пришлет молоти, всегда без мірочки и безочередно молоть не боронили и мірников своему на еи же людей похвалок про- износити и безчестити заказали, але так би з ею, панею Небабиною, в одбираню роз- мірових приходов, якож и в молотю на дворовую оной потребу без мірочки борошна и солодов обиходилися, не чинячи оной же и людям еи в том найменшой трудности, як и небожчик Ярмолка, тест ваш, поступовал, рейментарско упоминаем и приказуем.

Дан в Глухові априля 23 д. року 1720-го.

На подліном підпис таков:

Виш именованний гетман рукою власною.

С подлінного читал бунчуковий товариш Михайло Омелянович.

Место печати».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18141. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа копіїстом написано: «Румянц. опись, повет Нежинский, т. 52, сотня Шапова- ловская»)

№ 45

травня 4 (квітня 23). - Глухів. - Лист гетьмана Івана Скоропадського до генерального бунчужного Якова Лизогуба.

«Мой велце ласкавый пртелю пне бунчужний войсковий енералный.

Стефан Косович, товариш полку Стародубовского, жаловалъся нам чрез супплі- ку свою на Ломак, котории неоднокротно состоявшомуся в справі их заводной суду полковому стародубовскому, а надто и войсковому енералному, противных себе быти являя, якобы его, супплікуючого п. Косовича, везді споткавши и заочне лают и всяко безчестними поносят словами, чинячи похвалки оного зовсім огнем зруйновати и в кгрунтах ему немалую затівают обиду. Мы прето помянутых противников волі ншой и суду так полкового, як барзій енералного, легко зносити и оним тую противность без сатисфакции опускат не хотячи, повеливаем в. мсти, абыс роспросивши, если так діется, як супплікант пн. Косович доносит, передреченых Ломак от такового безправия и зухвалости слушним наказанием постягнул и запритил, абы на судовом узнанню перестаючи, ни словом, ни ділом оному кривду чинить не дерзали; когда ослушними будут, понуди в. м. азалибы так распри и напрасные в людях полку того Стародубовского на особливую трудность заводи не множилися, жадаем и зичим при том в. мсти доброго здоровя.

З Глухова септеврия 26 року 1721.

В. мсти зичливый приятель

На подлінном подпис руки таковий:

Иван Скоропадский, гетман Войска его црского прсвітлого влчства Запорожского».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18122. - Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа копіїстом написано: «(Х[арьковский] И[сторический] А[рхив], д. № 1591). Копия»)

№ 46

1723, жовтня 13 (2). - Шептаки. - Реґест рішення шептаківського старости щодо кримінальної справи.

Мова йде про о. Климентия, священика Свято-Троїцького храму в с. Кистері, якого несправедливо звинуватив Федір Більський у купівлі краденого казану. Справу розглянув шептаківський староста Юрій Новицький, котрий спочатку повірив брехні Більського і послав Локевича для обшуку дім священика, але потім переконався у його невинності. Більський перепросив о. Климентія і сплатив штраф у присутності Григорія, старости кистерського, Якова Матвійовича, волосного війта, і Григорія Шафара.

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18163. Тогочасна копія)

№ 47

1723, жовтня 13 (2).- Глухів. - Універсал Генеральної військової канцелярії.

«Пану полковникові наказному стародубовскому з старшиною полковою тамошнею и всім, кому о том відати надлежатимет, ознаймуем, иж поворочаючись з нинышнего од Коломаку походу п. Семен Березовский, асаул полковий, и в оном поході коммендір, з протчиею старшиною и значковим товариством подали нам до- ношение, просячи указу, дабы Ивана Данченка о четветних грошах, якие ему з Глухова видани, а Федора Политику, городничого, о зборі з торгов понеділкових збираючихся в его завідованю чрез килка лыт будучом, пораховати. Теды ми поліцаем п. Данилу Кутневскому, товаришові бунчуковому, о нікотрих интересах в полк Стародубовский одправленному, а там же и п. Стефану Максимовичу, знатному канцеляристі войсковому, з Ивана Данченка о помянутих четвертних грошах, а з городничого Политики о зборном з торгов збожу, взять калкуляцию и ежели що явится за слушною роздачею у них в остатку, тое на них доправить всеконечне з розпискою в общий войсковой скарбец до далшого указу предлагаем, а що по сему учиненно будет, о том повинни в енералную войсковую енералной канцелярию репортовать обстоятелно.

Дан в Глухові октоврия 2 дня року 1723».

(ІР. - НБУВ. - Ф. ІІ. - № 18081. - Копія кінця ХІХ ст.)

№ 48

1723, жовтня 16 (5). - Глухів. - Універсал Генеральної військової канцелярії.

«Пану полковнику наказному стародубовскому зо всею того полку старшиною и всім, кому о том відати надлежатимет, ознаймуем сим нашим універсалом, иж п. Петро Насікевич, товариш значковий полку Стародубовского, чрез супліку свою в войсковую енералную канцелярию поданную, жаловался в том, что [...]Новицкий, бивший староста шептаковский, его кгрунт, отцеві еще его наданний, що и універсалами гетманскими утверджено, занял и на оном слободку осадил, и хочай о том ещо до покойного ясневелможного пана гетмана Скоропадского заносил свое жалуючийся чолобите, по которому и указ видан был, чтоб п. Корецкий и п. Валкевич обо всем том ділі подлинно розискали, однако ж за трудностю межи почеповской в тое время оного розиску там не чинено. З тих мір яко тепер просим нашого в том разсмотріния и указу, так ми тую справу п. Насікевича о кгрунті з самим Новіцким, а нині з поза- столою женою его заводное, поліцаем пану Ивану Лаврентиевичу Борозні, товаришеві бунчуковому, и пану Семену Столповскому, знатному канцеляристі войсковому, до розиску, которие зъехавши туда в слободку, міют по свідителствах людских самую сущую правду обстоятелно изслідовати и розискати, хто тим кгрунтом прежде бития там слободки Новіцкого владіл, барзій должни п.п. висланние універсалов гетманских старому еще Насікевичу на тот виданних кгрунт осмотріти и тие універсали яко перво виданние ввести до розиску и розиск спорядивши, руками своїми закріпити и стороні потребуючой вручити. По розиску зас, если явится, что п. Насікевичу видан на тот кгрунт універсал прежде вступу туда Новіцкого, то слушне би без далшой правной трудности жалобливому того кгрунту Новицкого (зверху копіїстом дописано «Но- віцкая?» - Ю.М., І.Т.) вступила, понеже первие кріпости до владіния подлуг права суть певнішие, предлагаем.

...