Вивчаючи політичну карту частин світу, треба ясно уявляти, хто з ким і проти кого. Навчальні програми з географії народних шкіл Харкова часів німецької окупації 1941−1943 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Вивчаючи політичну карту частин світу, треба ясно уявляти, хто з ким і проти кого. Навчальні програми з географії народних шкіл Харкова часів німецької окупації 1941?1943 рр.

Олена Орленко

Наталія Салтан

Орленко Олена Михайлівна - кандидат історичних наук, доцент. Доцент ка- федри гуманітарних наук Харківської державної академії фізичної культури (м. Харків, Україна).

Orlenko Olena M. - Ph.D. in Historical Sciences, Associate Professor.Associate Professor of the Department of Humanities of the Kharkiv State Academy of Physical Culture (Kharkiv, Ukraine).

Салтан Наталія Миколаївна - кандидат історичних наук, доцент. Доцент ка- федри гуманітарних наук Харківської державної академії фізичної культури (м. Харків,).

Saltan Nataliia M. - Ph.D. in Historical Sciences, Associate Professor. Associate Professor of the Department of Humanities of the Kharkiv State Academy of Physical Culture (Kharkiv).

Салтан Олександр Миколайович - кандидат історичних наук, доцент. Ви- кладач історії Харківської державної гімназії-інтернату з посиленою військо- во-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» (м. Харків,).

Saltan Olexandr M. - Ph.D. in Historical Sciences, Associate Professor. Teacher of history of the Kharkiv State Gymnasium-Boarding School with enhanced military and physical training «Cadet Corps» ( Kharkiv).

DSTUDYING THE POLITICAL MAP OF PARTS OF THE WORLD, IT IS NECESSARY TO CLEARLY IMAGINE WHO IS WITH WHOM

AND AGAINST WHOM.Р CURRICULA ON GEOGRAPHY OF PUBLIC SCHOOLS OF KHARKIV DURING THE GERMAN OCCUPATION

1941?1943

The purpose of the study is the process of developing school curricula in geography for public schools in Kharkiv, during the Nazi occupation. Methodologically, the work is based on a retrospective approach and a combination of the principle of historicism, the use of which allowed to make this study as objective as possible. The scientific novelty lies in the fact that for the first time in the domestic historical science the specifics of topics and methodological guidelines on the geography of Kharkiv schools during the German occupation were analyzed.

Conclusions. During the years of Nazi rule in occupied Kharkiv, special attention was paid to geography (along with other social sciences in high school). After all, this discipline not only informed young people about the surrounding nations and countries, but also laid the foundations of national self-consciousness by connecting Ukraine with European civilization. Despite the declarative nature, the ethnopolitical educational paradigm in geography created by Kost Dubnyak was based on the scientific concept of the famous Ukrainian scientist Stepan Rudnytsky.

In structuring school curricula in geography, as well as in other subjects, the compilers started from the general German standards, which Europeanized and Germanized the disciplines of the new Ukrainian school. In the process of studying geography, teachers had to form the spatial imagination of students in the existing geopolitical realities of those times. According to the authors of the article, anti-Soviet

Siverian chronicle. 2020. № 3

and germanophile tendencies, in combination with elements of Ukrainian patriotism, were to constitute an educational and methodological complex for the acquisition of geographical knowledge by the younger generation, who were to live in the Third Reich. Such a scientific and theoretical combination of geographical science was to contribute to the gradual transformation of the worldview of schoolchildren, laying the foundations of a new system of values, against the background of changes in the

political identity of young Ukrainians.

Keywords: geography, geopolitics, ethnic territories, educational material, working program, school lessons.

Мета розвідки - дослідити процес розробки шкільних навчальних програм з географії для народних шкіл Харкова часів нацистської окупації. Методологічно робота побудована на засадах ретроспективного підходу в поєднанні з принци- пом історизму.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці проаналізовано специфіку тем та методичних настанов з географії у харків- ських школах за часів німецької окупації.

Висновки. У роки нацистського панування в окупованому Харкові географії (поряд з іншими суспільствознавчими предметами середньої школи) приділялася особлива увага. Адже саме ця дисципліна не просто інформувала молодь про на- вколишні народи та країни, а й закладала підвалини національної самосвідомості, зв'язуючи Україну з європейською цивілізацією. Попри декларативний характер, створена Костем Дубняком етнополітична навчальна парадигма з географії ба- зувалася на науковій концепції відомого українського вченого Степана Рудниць- кого. Під час структурування шкільних програм з географії, так само як і з інших предметів, упорядники відштовхувалися від загальнонімецьких стандартів, що європеїзувало та германізувало навчальні дисципліни нової української школи. У процесі вивчення географії вчителі мали формувати просторову уяву учнів в умо- вах геополітичних реалій тих часів. На думку авторів статті, антирадянські та германофільські тенденції в поєднанні з елементами українського патріотизму мали становити навчально-методичний комплекс засвоєння географічних знань молодим поколінням, що мало жити на теренах Третього Рейху. Таке науково- теоретичне поєднання географічної науки з політикою мало сприяти поступовій трансформації світогляду школярів, закладати підвалини нової системи ціннос- тей на тлі видозміни політичної самосвідомості юних українців.

Ключові слова: географія, геополітика, етнічні території, навчальний мате- ріал, робоча програма, шкільні уроки.

Перманентне оновлення шкільних планів та навчальних програм у сучасній українській школі є свідченням постійного пошуку універсальної освітньої мо- делі знань, яка прагне відповідати викликам сьогодення. Її створення має базу- ватися на досвіді попередніх часів, коли вчені та науковці намагалися створити декомунізований та дерусифікований навчально-предметний алгоритм, наріжним каменем якого мала бути українська національна ідея.

Одним з яскравих епізодів втілення подібних задумів став процес розробки навчальних програм з географії для народних шкіл Харкова під час нацистської окупації. Адже саме в колишній першій столиці УСРР під час розробки навчаль- них програм з географії було здійснено спробу втілення європеїзованих навчаль- них стандартів у поєднанні їх з концепцією відродження України в межах її ет- нічних земель, запропонованою західноукраїнським вченими на початку XX ст.

Дослідження того, як функціонувала освітня галузь у роки нацистської окупа- ції, яким було навчально-методичне забезпечення тогочасної школи, перебувало й перебуває в полі зору багатьох вітчизняних істориків. Серед згаданих дослід- ників варто виділити праці: М. Бистрої1, В. Гінди2, Р. Рибальченка3, Н. Салтан та О. Салтан4. Науковці М. Бистра та В. Гінда ґрунтовно дослідили специфіку функ- ціонування середньої, професійно-технічної та вищої школи в більшості регіонів України. Статті Д. Титаренка розкривають складні та суперечливі процеси орга- нізації навчання, яке було безпосереднім чином пов'язане з необхідністю забез- печення навчальних закладів навчальною та методичною літературою. Процеси створення навчальних програм з рідної історії в окупованому Харкові детально проаналізовані в наукових працях Н. Салтан та О. Салтана.

Джерельну базу цього дослідження становлять матеріали Державного архіву Харківської області, зокрема окремі справи фонду Р-2982, у якому зосереджені документи часів німецької окупації міста Харкова та Харківської області.

Спогади очевидців тих подій, життя яких було дотичним до функціонування освітньої царини, представлені мемуарами знаменитого літератора А. Любченка5. Допоміжним джерелом часів окупації є матеріали окупаційної преси, де час від часу з'являлися статті, присвячені викладанню географії та інших предметів, які вивчались у середніх школах України в 1941-1944 рр.6

Отже, використання та поєднання низки першоджерел і сучасних наукових досліджень дозволило авторам статті повною мірою висвітлити процес розробки навчальних програм з географії, яка була однією з ключових гуманітарних дис- циплін середньої школи.

Як відомо, на окупованих українських територіях освітня галузь, попри пев- ний ступінь стандартизації та регламентації з боку німецьких чиновників, все ж перебувала під опікою місцевих колаборантів/лоялістів. Фактично до кінця 1941 й упродовж першого півріччя 1942 рр. тривав пошук антирадянської освітньої па- радигми, яка мала лягти в основу навчального процесу нової української школи.

Тому, з опорою на низку базових стандартів та з принципами німецької освіти в якості взірця, в Україні було розпочато процес модернізації системи знань. На- гадаємо, що семирічні народні школи у піднімецькій Україні були двоступене- ві. З першого по четвертий клас діти опановували предмети початкової школи, з п'ятого по сьомий - середньої і (в сучасному розумінні. - Авт.) старшої шко- ли. Навчальний план гімназії був більш насиченим і передбачав восьмирічне на- вчання. Саме такі освітні ступені були визначені чиновниками Третього Рейху. З-поміж тринадцяти предметів звичайної школи, так само, як серед шістнадцяти дисциплін гімназії, дев'яту сходинку посідала географія. Цей предмет учні народ- них шкіл мали засвоювати з третього класу, а гімназисти - з першого по сьомий клас. У третьому класі, паралельно з географією, викладався курс природознав- ства, який, імовірно, у старших класах нагадував більше біологію, аніж науку про землю. В середньому на вивчення географії виділялося по два уроки на тиждень, і лише у п'ятому класі народної школи (як і у третьому класі гімназії. - Авт.) їх мало бути три7.

Курс загальної географії у третьому класі формував базові знання про на- вколишній світ. У четвертому класі школярі опановували пропедевтичний курс географії України, який через три навчальні роки повторювався в поглибленому фізично-економічному огляді власної батьківщини.

NOTA BENE

Досить довгий час географічна наука в СРСР «розчинялась» в лоні природо- знавства та суспільствознавства. Цікаво, що з 1930 до 1941 р. в школах УСРР/ УРСР як окремий предмет географія України не вивчалась взагалі. В рамках

«Економічної географії СРСР» у 8 кл. Радянській Україні було присвячено кілька тем, що розглядалися наприкінці навчального року. Тому, як це не парадоксально, але після 11-річної перерви, з географією рідної землі українські школярі знайо- милися під час німецької окупації.

П'ятий клас був присвячений фізико-географічному огляду дев'яти так званих «плодових» країн Європи; шостий - Австралії, країнам Азії та Америки.

Під час структурування шкільних програм з географії, так само як і з інших предметів, упорядники відштовхувалися від загальнонімецьких стандартів, що європеїзувало та германізувало навчальні дисципліни нової української школи. Перші проєкти програм з географії на теренах України стали анонсуватись уже з кінця літа - початку осені 1941 р. Радянсько-німецька війна зірвала 1941/1942 навчальний рік, який у східних регіонах не було сенсу починати. До того ж до початку 1942 р. окупаційна влада не давала дозволу на створення шкіл. А тому поява проєктів навчальних програм носила швидше рекомендаційний характер.

Варто зауважити, що географії, поряд з іншими суспільствознавчими дисцип- лінами, приділялася особлива увага. Адже саме ця дисципліна не просто інфор- мувала молодь про навколишні народи та країни, а й закладала підвалини націо- нальної самосвідомості, зв'язуючи Україну з європейською цивілізацією. І якщо концепція вивчення політичної географії в Німеччині мала на меті обґрунтувати

«…право німецького народу на сировину, природні світові багатства і повернення колоній», то ідеологічна складова українських програм декларувала необхідність

«…підкреслювати основні неполітичні риси України»8. Тобто, фактично українці повинні були усвідомити себе територіальним придатком Третього Рейху в умо- вах його інтенсивного просування на Схід.

Харків і Харківщина, окуповані наприкінці осені 1941 р., також долучались до існуючих стандартів. Народна школа у першій столиці Радянської України створювалась згідно з настановами відділу освіти міської управи, методичних розробок шкільної референтури та відповідних директив німецької окупаційної адміністрації за участі націонал-патріотичних організацій. Саме ці керівні та контролюючі інстанції розробляли, рецензували та затверджували положення і єдиний план народних шкіл Харкова, які й стали нормативною основою їх функ- ціонування. Водночас перші проєкти програм з географії для народних шкіл Хар- кова датовані 20 червня 1942 року. Хоча ще наприкінці грудня 1941 р. окремі еле- менти географічної науки методисти пропонували імплантувати до навчальних курсів країнознавства, яке відігравало роль аналога географії та вітчизнознав- ства, що по суті було уособленням українознавства. Тут простежується позиція німецького вченого Альфреда Геттнера (1859-1941) стосовно того, що географія є хорологічною наукою про земну поверхню, а звідси «справжня царина праці географа є краєзнавство». А також росіянина Льва Берга (1876-1950) з приводу того, що краєзнавство дійсно є наукою про простір, а тому його справді слід на- зивати географією9. Водночас аспекти фізичної географії залишалися за межами такої географії або ж розглядалися винятково в контексті взаємодії суспільства та природи.

З такою позицією були незгодні представники старої російської школи гео- графії. Тому не дивно, що 27 грудня 1941 р. професор Харківського університету В.П. Анісімов у пояснювальній записці до проєкту курсу країнознавства наголо- шував, що: «До курсу країнознавства в VI-VII класах треба включити в VII клясі, як невід'ємну складову його частину, фізичну географію України з елементами господарської географії»10. До речі, саме В. Анісімов в окупованому Харкові роз- робив перший проєкт навчальної програми з географії для V класу.

У свою чергу, вітчизнознавство мало викладатися у 3-4 класі та за тематич- ним змістом включати теми з історії, землезнавства і природознавства. Але ці дисципліни у школі не прижилися: країнознавство стало географією, а вітчиз- нознавство - рідною історією або історією України.

Цікаво, що генеруюча роль у декомунізації радянських підручників, розроб- ці шкільних програм, настанов та посібників з географії належала заснованому

«Просвітою» Харківському українському науковому товариству (ХУНТ), голо- вою секції географії якого був полтавчанин Кость Дубняк (1890-1948).

ДОСЬЄ

ДУБНЯК КОСТЯНТИН ВОЛОДИМИРОВИЧ - український вчений-гео- граф, бібліограф, громадсько-політичний діяч. У 1914 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. З 1915 по 1922 рр. студіював географію у школах, технікумах та ВИШах Полтавщини, одночасно займаючись науковою та громадсько-політичною діяльністю. У 1922- 1924 рр. мешкав у Києві, де займався етнографічно-бібліографічною діяльністю на посадах спеціаліста-бібліографа Бібліографічно-бібліотечного бюро сільсько- господарського наукового комітету, виконуючого обов'язки секретаря географіч- ної секції комісії краєзнавства при Українській Академії наук та секретаря географічної секції при Інституті української мови. Робота у цих сферах закріпила за ним славу теоретика краєзнавчої та районної школи в українській економічній географії. Кость Дубняк обґрунтував у своїх методологічних студіях власний, відмінний від інших, підхід стосовно предметної сутності економічної геогра- фії у межах краєзнавства. Об'єктом (предметом) науки він називав «край», який розумів як певне територіальне утворення (район), на основі дослідження якого вчений, власне, і пропонував виявляти загальні закономірності у розвитку як сус- пільства, так і природи, яка впливає на господарське життя людини.

У січні 1924 р. Дубняк переїжджає до Харкова, де працює у науковому сільськогосподарському комітеті при Наркомземі УСРР, Харківському сільгоспінституті (1924-1925) на посаді завідувача бібліотеки та Харків- ському Інституті Народної освіти (1924-1926) в якості професора економічної географії. У 1925-1927 роках ви- кладав економічну географію в Комуністичному універ- ситеті імені Артема, а в 1927-1929 рр. - ту ж дисципліну у вечірньому університеті імені Артема.

Після утворення у 1927 р. Українського науково-до- слідного інституту географії та картографії (УНДІГК) під головуванням С. Рудницького Дубняк стає науковим співробітником й завідувачем відділу описової географії, а весною 1928 р. заступником директора інституту. На

цей час припала діяльність вченого у розробці теоретичних і прикладних проб- лем української економічної географії та географічної освіти. Через внутрішні чвари та відсутність наукового ступеня у 1929 р. Дубняк звільнився з УНДІГК. Це вберегло його від політичних репресій, які торкнулися співробітників цієї уста- нови з 1933 рр. До початку Другої світової війни викладав географію у вишах та педагогічних курсах Харкова, Сталінграда та Махачкали.

У 1939 р. повернувся до Харкова, де викладав географію на вчительських кур- сах. Не маючи можливості виїхати, восени 1941 р. Дубняк залишився в Харко- ві. Костянтин Володимирович вважається одним із співзасновників харківської

«Просвіти» часів німецької окупації та автором статуту цієї організації. У під- німецькому Харкові він був головою природничо-географічно-медичного відділу Харківського українського наукового товариства (ХУНТ), головою методичної комісії з переробки підручників та розробки програм з географії для народних шкіл Харкова. Під час окупації Харкова К. Дубняк написав 20 статей антирадян- ського та антисемітського змісту, які побачили світ у газеті «Нова Україна». Він не полишив Харків разом з німцями, а тому з кінця серпня 1943 р. по 12 листо- пада 1944 р. працював на посаді заступника начальника з навчальної роботи у Харківському відділі гідрометеорологічного інституту.

За активну роботу в українських організаціях під час німецької окупації Хар- кова та ведення антирадянської агітації й пропаганди (Ст. 54-1 «а» КК УРСР) 1 лютого 1945 р. його було заарештовано. На підставі вироку військового три- буналу від 11 червня 1945 року К. Дубняка було засуджено до двадцяти років каторжних робіт з обмеженням прав на п'ять років та конфіскацією майна. Кос- тянтин Володимирович помер 3 серпня 1948 року під час відбування покарання на 59 році життя в Томській області в стаціонарі табірної лікарні ? від гіперто- нічної хвороби, ускладненої пієлонефритом. До цього часу особу К. Дубняка не реабілітовано11.

Як свідчать архівні документи, саме К. Дубняк виявився найенергійнішим розробником і автором проектів навчальних програм з географії України для на- родних шкіл Харкова, а також програм (настанов) для вчителів-географів. На думку упорядника, курс географії України мав базуватися на двох стовпах: гео- політика та демополітика. Водночас геополітична складова позиціонувалася як

«Географічний організм, як істотна сторона державного життя. Зв'язок держави з географічним оточенням. Географічний індивідуум - простір з природними ме- жами. Ландшафт. Господарсько-гармонічні і комерційно-стратегічні ландшафти, або райони»12.

Відповідно, складовими чинниками демополітики, на думку К. Дубняка, мали бути: «Нарід як носій держави. Визначена нація як державна народність, ядро народа (так у документі. - Авт.). Етнічний індивідуум. Утворення держав в процесі поєднання географічного і етнічного індивідуумів. Густість населення як важливий чинник цього поєднання. Геополітична і демополітична боротьба. Геополітичний і національний принцип в географії»13.

У контексті реалізації принципів геополітики і теорії демополітики Кость Дубняк запропонував на уроках географії в школах розглядати українські ет- нічні території в рамках розділення їх на черенні і межові. До черенних (в сенсі «корінних». - Авт.) українських земель слід було віднести: «1) Подніпря (мова йде про Подніпров'я. Так у документі. - Авт.), 2) Волинь; 3) Поділля; 4) По- куття - Бесарабія; 5) Лівобічну низовину; 6) Донецький кряж; 7) Донецький низ;

8) Чорноморську низину; 9) Запорізький низ та Кубанський низ. В свою чергу межові землі включали: «1) Східні Карпати; 2) Галицько-Буковинське Підгір'я;

3) Молдава (так у документі. - Авт.); 4) Розтіччя; 5) Підляшшя; 6) Полісся;

7) Долішньо-Донський низ; 8) Кавказьке Підгір'я; 9) Крим»14.

Розроблена навчальна програма мала передбачати вивчення тем з історії гео- графії. За пропозицією К. Дубняка, школярі мали ознайомитися з поглядами Александра Гумбольдта (1769-1859), Карла Ріттера (1779-1859), Софії Ру- сової (1856-1940), Павла Тутковського (1858-1930) і Степана Рудницького (1877-1937), розглянути внесок Емануїла Канта (1724-1804), Артура Шопен- гауера (1788-1860), Альфреда Геттнера (1859-1941) та Миколи Гоголя (1809- 1852) у розвиток географії.

Серед предметних завдань, декларованих К. Дубняком у рекомендаціях до вчителів, варто виділити такі як: «а) оцінка конкретних умов розвитку нації в певному просторі; б) оборона своєї країни, побудова нової дійсности (так у до- кументі. - Авт.), зміна території в зв'язку з політичними, культурними і гос- подарськими потребами нації. Висвітлення в географії взаємин між природою і людиною. Пропедевтика географії: допоміжні науки і загальне землезнавство з антопогеографією»15.

Для втілення цих ідей було створено комісію, до складу якої увійшли співро- бітники освітнього відділу ХМУ та члени Харківського українського наукового товариства (ХУНТ). Після завершення роботи комісії 17 липня 1942 р. до міськ- управи Харкова разом із проєктами методичних розробок було подано звіт щодо роботи осіб, які брали участь у її діяльності. Зі звіту стало відомо, що програму з географії для III класу склала комісія при ХМУ, переробив пан Сабадаш, а роз- глянула географічна секція ХУНТ. Навчальні програми для V, VI класів також склала комісія при ХМУ, розглянула секція ХУНТ, але без кореляції Сабадаша. Що стосується проєкту програм з географії України (IV VII кл.), її автором був Кость Дубняк.

Географія у середній школі за задумом представників комісії мала вивчатись упродовж 4-х років. Четвертий клас був присвячений «Загальній географії». Її альтернативою, як зазначалося вище, могло бути вітчизнознавство. У п'ятому класі школярі опановували «Фізичну географію», у шостому - «Географію час- тин світу», у сьомому - «Географію України». На вивчення курсу географії мало виділятись 70 годин щорічно16.

Зазначимо, що концептуально-педагогічні засади викладання географії були розписані в пояснювальній записці, яка разом з програмою для вчителів-геогра- фів становила єдину предметну концепцію. З перших рядків упорядники вдалися до жорсткої ревізії марксистських постулатів, альтернативою яким став антро- по-територіальний принцип взаємозв'язку народу і рідної землі. На їхню думку,

«кожен нарід має зв'язок з своїм географічним середовищем всупереч больше- вицьким, зокрема сталінським твердженням про те, що лише закони соціального порядку регулюють історичне і політичне життя народів, а природа є лише базою, на якій розвивається це життя. Це твердження абсолютно невірне, воно потрібне було для обґрунтування всіх жидо-большевицьких махінацій з окремими нація- ми, в тому числі й з українською»17.

Де-факто курс географії базувався на геополітичних засадах, які пронизували українські націонал-патріотичні ідеологеми. Географія мала у просторовому фор- маті відображати історичні реалії, які склались в Україні та світі напередодні та в ході Другої світової війни. Адже «сучасна боротьба двох світів - світу відбудови і світу занепаду - має в собі глибокі геополітичні підстави. Сучасні світові події якнайліпше підкреслюють, що природні умови мають велике значення в розвит- ку політичних та історичних подій, що геополітичною боротьбою пояснюються всі державно-політичні контрасти і територіальні суперечності», - зазначалось у пояснювальній записці18.

Цікаво, що упорядники нових програм доволі легко замінили так звані по- стулати класової боротьби на геополітичне протистояння двох народів. Наголо- шуючи, що «курс треба будувати на геополітичних засадах», автори давали цьому явищу дуже просте пояснення: «На кожній території живе якийсь нарід, зростаю- чись з своєю природою, своєю землею.

Важливим чинником цього зростання є густина населення певної території. Кожна нація має свої життьові (так у документі. - Авт.) простори, своє при- роднє тіло - територію, і коли густина населення в певній країні досягає певного ступеня, нація має право на ширші життьові й цільові простори. Так постає гео- політична боротьба народів»19.

Цей новий світогляд прищеплювався з п'ятого класу. Попри доволі юний вік, діти мали чітко засвоїти, що «вивчаючи політичну карту частин світу, треба ясно уявляти, хто з ким і проти кого»20.

Судячи по пунктах плану уроку, учням пропонувалося засвоїти політичну роз- становку сил на міжнародній арені, яка склалася наприкінці літа - на початку осе- ні 1942 р. У процесі викладання цієї теми вчитель мав поділити країни-учасники Другої світової війни на 4 категорії:

1/ держави, які перебувають у союзі з Німеччиною; 2/ які не уклали з нею угоди, але борються на її боці; 3/ нейтральні держави і, нарешті,

4/ ворожі країни, які борються проти Німеччини21.

До союзників Німеччини належали країни, які долучилися до так званого пакту Трьох: «Італія, Японія, Мадярщина (Угорщина. - Авт.), Румунія, Болгарія, Словаччина, Хорватія та Магджоу-Го (Маньчжоу-го. - Авт.), причому Болгарія активної участи у війні не бере»22.

Вочевидь мова йде про так званий Троїстий пакт, укладений 27 вересня 1940 р. між Німеччиною, Італією та Японією. Його підписання сприяло утворенню гіт- лерівської коаліції, яку інколи називають «Вісь Рим - Берлін - Токіо». Всі країни, які долучились до цієї угоди, називались «країни осі».

Другу категорію держав утворювали воєнні сателіти Німеччини: «Фінляндія, Сіям (Сіам/В'єтнам. - Авт.), легіони добровольців з Данії, Норвегії, Голяндії (Голландії. - Авт.), Бельгії, Еспанії (Іспанії. - Авт.) й Франції, Нанкінський Ки- тай».

Група нейтральних держав утворювала третю категорію країн світу. До них відносились: «Аргентина, Афганістан, Чілі, Португалія, Ірляндія, Саудівська Арабія (Ірландія; Аравія. - Авт.), Швеція, Швейцарія, Еспанія й Туреччина»23.

Нарешті остання - четверта - група країн складалася з учасників антигітле- рівської коаліції та тих, що дотримувалися нейтралітету. Усі ці країни вважалися «ворожими». Таким чином, реєстр ворогів Німеччини складали: «Англія, Сполу- чені Штати Амеріки (так у документі. - Авт.), Совєтський Союз, Бразилія, Кос- тарика (Коста-Ріка. - Авт.), Куба, Домініканська Республіка, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський союз, Гватемала, Гаїті, Гондурас, Мехіко, Нікарагук (Нікарагуа. - Авт.), Панама, Ель Сальвадор, Чунцинський Китай»24.

Окрему категорію складали країни, які під тиском ворожих держав припинили дипломатичні зносини з Німеччиною: «Єгіпет (Єгипет. - Авт.), Болівія, Колюм- бія (Колумбія. - Авт.), Еквадор, Ірак, Іран, Парагвай, Перу, Уругвай, Венесуеля (Венесуела. - Авт.)»25.

Цікаво, але автори програми чітко окреслили геополітичні мотиви головних країн, які брали участь у Другій світовій війні. «У Південно-Китайському морі Англія і Сполучені Штати - ці два світові хижаки - стали один проти одного, уне- можливлювали на їхніх життьових просторах розвиток народів Європи, Африки, Азії й Австралії, особливо Західньої Європи й Східної Азії»26. Тому першопри- чину порушення балансу автори програми вбачали в несправедливому розподілу сфер впливу на планеті, адже «сучасна боротьба двох світів - світу відбудови і світу занепаду - має в собі глибокі геополітичні підстави. Сучасні світові події якнайліпше підкреслюють, що природні умови мають велике значіння в розвит- ку політичних історичних подій, що геополітичною боротьбою пояснюються всі державно-політичні контрасти і територіальні суперечності»27.

Геополітична складова була присутня й у структуризації тем з географії час- тин світу в VI-му класі, на опанування якої програмою виділялося 70 годин на рік. Так серед переліку держав Європи першу сходинку посідала «Великонімеччина». У союзі з нею перебували: «Італія, Румунія, Словаччина, Хорватія і Фінляндія»28. Відповідно, Греція, Франція, Норвегія, Данія, Бельгія, Сербія, Голландія та Україна належали до «територій, що їх занято Великонімеччиною та її союзниками»29. Швеція, Швейцарія, терція (вочевидь автор хотів надрукувати «Турція» -

тобто Туреччина. Так у документі. - Авт.), Іспанія, Португалія, Ірландія, Болгарія вважались «нейтральними державами». Великобританія та СРСР потрапили до числа «ворожих держав»30.

Цей оновлений реєстр країн звертає на себе увагу не стільки відсутністю США серед переліку ворожих держав і навіть не нейтральним статусом Болгарії, яка за- лишилась союзницею Німеччини до вересня 1944 р., скільки підміною понять

«зайняті» і «завойовані», а також маніпулюванням політичним статусом захопле- них територій Європи. Як відомо, до моменту окупації Греція, Франція, Норвегія, Данія, Бельгія і Голландія у 1940 р. мали статус суверенних держав, у той час як Сербія була складовою частиною Королівства Югославія, а УРСР - автономною республікою у складі Радянського Союзу. Автори програми не могли про це не знати. Адже окупаційна преса доволі детально висвітлювала усі значні події, що відбувались на територіях, загарбаних Німеччиною. Така інтерпретація є формою виправдання агресивних кроків Третього Рейху в ході Другої світової війни.

Між тим, Німеччині шкільні географи у 6-му класі мали приділяти найбільше уваги. На вивчення цієї країни виділялось 6 годин. Великобританії та США - 3 год., Італії, Японії, Франції - по 2 год., усім іншим провідним країнам світу, окрім СРСР, - по 1 год31.

Серед стандартного переліку географічних складових (корисні копалини, рельєф, клімат, ріки, ґрунти і рослинність, населення), вивчаючи Німеччину, школярі повинні були знати політичний устрій та масштаби країни-визволите- ля. Примітно, що до переліку елементів політичного ладу Німеччини входили і «…державна партія - націонал-соціалістична. Вождь партії і німецького народу

- А. Гітлер»32.

Територію Німеччини утворювали і землі, «приєднані» нею в 1938 - 1941 рр.:

«Австрія, західна частина колишньої Чехо-Словаччини, Мемель, Данціг, західна частина колишньої Польської держави»33.

NOTA BENE

Реальне політичне домінування та територіальне панування на теренах Єв- ропи знайшло епізодичне відображення в радянському географічному атласі за 1941 рік. Як відомо, до моменту нападу на СРСР, Німеччина вважалася союзниць- кою державою. Тому, окреслюючи території Третього Рейху, більшовицькі карто- графи вказали, що територія Західної Польщі - це область державних інтересів Німеччини. Окупована нею Чехія - територія, над якою встановлено німецький протекторат. Бельгія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Франція, Словаччина та бал- канські країни позначені як незалежні держави, а Карпатська Україна, що припи- нила своє існування у травні 1939 р., - як складова частина Угорщини 34.

При цьому сама Німеччина або, як казали у той час, - Третій Рейх, складалася з таких частин: «Північна Німеччина, Лейпциг, Кенігсберг, Берлін, Гамбург, Дан- циг, Мемель, Центральна Німеччина, Рурський басейн, Ессен, Дуіесбург (Дас- бург. - Авт.), Вуппермаль (Вупперталь. - Авт.), Кельн, Дрезден, Сілезія, Пів- денна Німеччина, Мюнхен, Франкфурт-на-Майні, Мангейм (Мангайм. - Авт.), Прага, Австрія, Відень, західна частина колишньої Польщі, Варшава, Краков (Краків. - Авт.), Лодзь»35.

Цікаво, що, окрім Лівії, Сомалі, Еритреї, анексовані Італією у 1935-1939 рр. території Абіссінії та Албанії вважалися колоніальними володіннями, а Франція (попри втрату незалежності у 1940 р. - Авт.) позиціонувалась як колоніальна держава36.

У навчальній програмі велика увага була приділена далекосхідному союзнику Німеччини - Японії. Корея, Формоза (о. Тайвань. - Авт.) та Південний Сахалін вважались її колоніальними володіннями. Цікаво, що саму ж «країну Вранішньо- го Сонця» (виходячи з ідеології та політичної системи. - Авт.) було названо

«…провідником нового ладу Азії». Не менш цікавою є теза про колоніальну дер- жаву - США, яка визнавалась «найрозвинутішою країною світу»37.

Особливе місце посідав курс географії України, яку школярі студіювали у ви- пускному - сьомому класі. Автори навчальної програми й тут не змогли уникнути традиційних для тих часів ідеологічних аксіом. Під час окреслення географічних координат України та нагадування про рівнинний ландшафт цих земель упоряд- ники наголошували, що «безперестанні війни загартували войовничий дух укра- їнського народу, виховали славетне українське козацтво, що боронило не тільки саму Україну від монгольської навали, а й усю Західню (так в документі. - Авт.) Європу»38. У пояснювальній записці також указувалась, що: «Усі географічні риси України підкреслюють приналежність її до Західньої Європи»39.

У цьому контексті варто звернути увагу на історичну місію українського коза- цтва, яке виконувало функцію щита Західної Європи від зазіхань азійських циві- лізацій. Це єдине раціональне пояснення історично неправильної та трохи дивної тези, породженої радянською історичною догмою, про рятівну місію українсько- го народу. Як відомо, українське козацтво виникло наприкінці XV ст. та гучно заявило про себе у другій половині XVI ст. У ті часи монголи вже не могли загро- жувати Європі, адже Золота Орда була слабкою та з часом розпалася на кілька не- залежних улусів. Якщо вважати Кримське ханство одним з уламків Монгольської імперії, тоді стає більш-менш зрозумілою гіперболізована місія козацтва. Адже фактично роль східноєвропейського геополітичного буфера виконувало Велике князівство Литовське, з 1569 р. - Річ Посполита, але аж ніяк не малочисельні, по- гано організовані ватаги українських козаків-уходників.

Більш знаковою є теза авторів програми щодо приналежності України до за- хідноєвропейської цивілізації. Ця позиція, вочевидь, базується на концепції від- новлення історичної справедливості, яку реалізувала німецька армія, інтегрував- ши Україну до Західної Європи. Тобто під час існування у складі СРСР Україна перебувала в полоні комуністичних цінностей, які слід було вважати проявом азійства, політичною моделлю якого й була радянська імперія. У цьому контексті збройний конфлікт між Німеччиною та Радянським Союзом у той період ідеоло- ги та журналісти пояснювали як «визвольну війну Німецької армії проти жидо- большевизму»40. Тому не дивно, що шкільні вчителі мали навіювати учням тезу про те, що «Героїчна Армія Німецького Народу успішно виконує історичну місію ліквідації більшовизму та закладає підвалини для побудови Нової Європи»41.

Навчальний курс географії України в 7-му класі становив 70 годин, які перед- бачали вивчення 14 тем (66 год.), і ще чотири уроки відводилось для повторення [Див. додаток 1]. Перелік тем був канонічним, адже географія у різних країнах за структурою та тематикою майже не відрізнялась. Однак проєкт харківської про- грами на 1943/44 навчальний рік укладав, найімовірніше, свідомий український націоналіст, який, з огляду на сьогодення, окреслював футуристичні картини майбутнього, яким так і не судилося здійснитися. Політичний ідеалізм, властивий автору, проявив себе з першої ж теми. Так, перераховуючи «основні українські землі», він включив Кубань, Ставропільщину, Вороніжчину, Курщину, Терщину, Таврію, на які, як відомо, ніколи не поширювалася українська влада42.

Довідка

Свого часу до складу східних губерній Південно-Західної частини Російської імперії - Чернігівської, Харківської та Катеринославської входили невеликі час- тини Курщини, Вороніжчини та Кубані. Зміну масштабів та назв адміністратив- них одиниць на початку 1930-х років остаточно закріпив делімітований республі- канський кордон між УСРР та РФСРР.

Історичні події 1939-1940 років дозволили поширити вплив української ра- дянської влади на Закарпаття, Галичину, Волинь, невелику частину Холмщини, Південну Бессарабію з Північною Буковиною. Це номінально дозволяло вважа- ти ці землі українськими. Однак приналежність Таврії, Кубані, Ставропільщини, Терщини, Чорноморщини видається сумнівним. Адже проживання у цих регіо- нах великої кількості українців було слабким аргументом їхньої приналежності до України, яка розкинулася «від Сяну до Дону».

Таврія - Таврійська губернія або Кримський півострів був предметом супе- речок часів Української національної революції 1917-1921 рр. Але ні Центральна Рада, ні гетьман П. Скоропадський, ані Директорія не наважилися приєднати ці землі до своєї держави.

Кубань - значна частина східного і північного Передкавказзя. Нині в межах Кубані розташовані: Краснодарський край, Ростовська область, Республіка Ади- гея, Карачаєво-Черкесія - суб'єкти Російської Федерації.

Ставропілля - сучасний Ставропольський край Росії.

Терщина - землі Терського козачого війська. Нині - це території, розташовані на східному Передкавказзі, між Кубанню на заході і Дагестаном на сході, Кавказь- кими горами на півдні і Ставропільщиною та Астраханщиною на півночі.

Чорноморщина - Чорноморська губернія Російської імперії, що існувала у 1896 - 1918 рр. з центром у м. Новоросійськ.

Приєднання лише цих регіонів збільшували б територію колишньої Радян- ської України більше ніж наполовину.

Ще цікавішим пунктом першої теми навчальної програми з географії України у 7 класі є так звані «Українські колонії в Московщині, Азії та Америці»43.

Твердження про «українські колонії» на перший погляд здається дивним, адже Україна ніколи не була імперією, а тому не могла мати колоній. Вочевидь автори мали на увазі міграцію українців, яку все частіше називали колонізацією. Що стосується українських анклавів у Московщині, то, мабуть, мова йде про так звані «Клини» - території компактного поселення українців у межах Російської імперії. Вчені та етнографи нараховують чотири такі утворення, що мали різний масштаб і топонімічне «забарвлення»: Жовтий, Малиновий, Сірий і Зелений.

Таблиця 1

Області компактного проживання українців в межах Російської імперії

Размещено на http://www.allbest.ru

44 Укладено авторами на основі: Попок А. А. Далекосхідні поселення українців. Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ, 2004. Т. 2: Г-Д.; Україна крізь віки: у 15 т. / НАН України. Інститут історії України. Київ: Альтернативи, 1999 р. Т. 15: Трощинський В. П., Шевчен- ко А. А. Українці в світі / за заг. ред. В. Смолія.

У часи громадянської війни, яка охопила Росію в 1918-1921 рр., більшість з них намагалася створити автономні/незалежні проукраїнські республіки. Однак, усі спроби реалізації права народів на самоврядування були жорстоко придушені більшовиками. Загалом, напередодні Першої світової війни на теренах Російської імперії поза українськими етнічними межами проживали близько 3,4 млн україн- ців (з них в Азії - майже 2 млн )45.

Що стосується українських колоній в Азії, то, ймовірно, мова йде про китай- ські території, зокрема Маньчжурію, де у 1920-1930-ті рр. мешкали від 30 до 45 тис. українців. Поза Маньчжурією українські громади в Китаї в 1920-40-х рр. існували в Шанхаї, Тяньцзіні, Циндао та Ганьгоу. В Шанхаї, зокрема, проживало близько 4 тис. українців46.

Політична активність маньчжурських українців найбільш яскраво проявилась у створенні в червні 1935 р. Української національної колонії (УНК). Впродовж двох років вона являла собою єдиний для всіх українців центр, що тривалий час залишався легальною організацією. У 1937 р. діяльність УНК була заборонена японською військовою владою. Осередки організованого громадського життя українців на території Маньчжурії існували напівлегально до моменту окупації цього регіону радянською армією у 1945 р. Залишки українців, що жили у Ки- таї, були депортовані до СРСР або емігрували до Австралії, Південної Америки, США та Канади.

Ще більш парадоксальним явищем були «українські колонії в Америці». На- віть формально переселенці з України ніколи не називали таким терміном свої осередки. Між тим, з кінця 1890-х рр. чисельні українські громади виникли у сте- пових провінціях Канади, зокрема у містах: Едмонтон, Сасктаун, Прінс-Альберт, Йорктон, Вінніпег, Тандер-Бей, Садбері, Торонто, Оттава, Монреаль; США: Мін- неаполіс, Сент-Луїс, Чикаго, Пітсбург, Нью-Йорк, Філадельфія; Бразилії: Прісен- дополіс, Куритаба (штат Парана) та Аргентині: Буенос-Айрес, Посадас (провін- ція Місьйонес).

Згідно з офіційними даними, у міжвоєнний період у США українців осіло від 20 до 40 тис., Канаді - 68 тис., Аргентині - 50 тис., Бразилії - 9 тис.47 Повертаючись до змісту проєкту шкільних програм з географії, слід зазначи-

ти, що гіпертрофоване розширення території України призвело до включення до переліку об'єктів України нових елементів природного ландшафту. Це стосувало- ся річок Волги й Тереку, що «належали до сточища Каспійського моря», Майкоп- ського та Грозненського нафтових родовищ48.

Примітно, що в основу навчальної програми з географії України Кость Дубняк поклав концепцію української національної держави, розроблену основополож- ником української географічної науки - Степаном Рудницьким (1877-1937), з яким він працював у ХНДІГК49.

ДОСЬЄ

РУДНИЦЬКИЙ СТЕПАН ЛЬВОВИЧ - український географ, картограф, історик, засновник наукової географії та антропогеографії України. Фундатор вітчизняної теорії етнополітики та геополітики. Є автором понад 150 праць, перекладених у т. ч. польською, німецькою, чеською, англійською, французькою, італійською, угорською, шведською та російською мовами. Впродовж так зва- ного «галицького» періоду свого життя Степан Льво- вич займався науковою та викладацькою діяльністю. Рудницький вважається учнем М. Грушевського, за- вдяки протекції якого у березні 1901 р. став дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Як географ-практик С. Рудницький упродовж 1902- 1908 рр. здійснює географічні дослідження басейну Дністра, розробляє наукові основи української геогра- фії, закладає фундамент її поняттєво-термінологічно- го апарату, розпочинає роботу над географією Укра- їни в її етнічних межах. З 1908 по 1918 рр. викладав у Львівському університеті, протягом 1914-1917 рр.працював географом у Віденському антропологічному інституті та картографіч- ному відомстві Ґенштабу австрійської армії. В цей час С. Рудницький розробив наукові основи політичної географії та геополітики України, тісно співпрацював із Союзом визволення України (СВУ), Українською Пресовою Службою, товари- ством «Osteuropa» («Східна Європа»). З 1919 по 1921 рр. С. Рудницький викладав економічну географію в Академії експорту і світової торгівлі, працював в Інсти- туті Сходу та Орієнту, виступав референтом у студентському товаристві «Січ», постійно контактуючи з представниками українських еміграційних кіл: М. Гру- шевським, С. Дністрянським, К. Левицьким тощо.

З 1920 р. Степан Львович стає експертом еміграційного уряду ЗУНР, а 1921 р. - радником президента ЗУНР Є. Петрушевича з економіко- й політико- географічних питань. Наукова діяльність С. Рудницького також тісно пов'язана з Українським вільним університетом (УВУ), в якому деякий час учений працю- вав ординарним професором географії. До 1926 р. С. Рудницький викладав різ- ні географічні дисципліни у Карловому, Празькому, Німецькому університетах, Українській Господарській академії, а з 1923 р. - в Українському Високому пе- дагогічному інституті ім. М. Драгоманова. Був дійсним членом кількох наукових товариств: Forschungsinstitut fur Osten und Orient (Дослідницький інститут Сходу та Близького Сходу), Географічного товариства у Відні, почесним членом-корес- пондентом Чеського географічного товариства в Празі тощо.

З 1926 р., отримавши дозвіл від Народного Комісаріату освіти УСРР, почав працювати в Харківському Геодезичному інституті. Він очолив секцію географії кафедри антропогеографії й географії, викладав загальну географію та геогра- фію України. У 1927 р. С. Рудницький став членом Президії Природничої секції Харківського Наукового Товариства (ХНТ), а в 1928 р. його було обрано Головою Президії новоствореної Географічної підсекції ХНТ, на базі якої науковець роз- почав роботу над створенням Географічного товариства України. В 1929 р. Все- українська Академія наук УСРР присвоїла С. Рудницькому звання академіка. В якості члена редколегії Степан Львович долучився до створення першої редакції

«Української радянської енциклопедії», працюючи одночасно над укладанням українського географічного словника.

Найяскравішим і у той же час трагічним періодом життя С. Рудницького з 1927 по 1933 рр. стала робота в очолюваному ним Українському Науково-дослідному інституті географії та картографії (УНДІГК). Керівне й наукове ядро цієї устано- ви, окрім самого Рудницького, складали вчені: Кость Дубняк (1890-1948), Ми- кола Дмитрієв (1886-1957), Григорій Величко (1863-1932 (?)), Василь Буцура (1900-1934 (?)), Ісак Ландо (1904-2005), Володимир Геринович (1883-1949),

Василь Баб'як (1895-1937), Михайло Іваничук (1894-1937), більшість з яких були вихідцями із західної України. На базі УНДІГК Рудницький створив власну школу академічного типу, а на основі сформованих відділів інституту визначив основні напрямки наукової роботи, яка сприяла становленню географічної науки в УСРР. Однак на початку 1930-х рр. через недофінансування, внутрішні чвари та тиск з боку Упрнауки НКО УСРР діяльність УНДІГК уступила до фази стагнації, яка призвела до його ліквідації в 1934 р. Більшість членів УНДІГК були репресо- вані. За рік до закриття УНДІГК 23 березня 1933 р. С. Рудницький був заарештова- ний у Харкові органами ОДПУ. За звинуваченням у приналежності до контррево- люційної Української військової організації, шкідництві та шпигунстві на користь Німеччини та Польщі вченого було засуджено до п'яти років позбавлення волі. Упродовж 1933 - 1936 рр. відбував покарання в концтаборах «Свірлагу» і «Біл- балтлагу». В 1936 р. в'язня було переведено у Соловецький табір особливого при- значення (СЛОН). Попри фактичне відбуття строку покарання, за вироком особли- вої трійки УНКВС 3 листопада 1937 р. академіка Рудницького було розстріляно в урочищі Сандармох. Місце поховання вченого невідоме й досі50.

Вочевидь, звідси витікають і програмні тези про «Антропологічні й етно- графічні особливості українського народу та український народ як основний етнічний індивідуум України»51. Хоча гасло «Україна для українців» є одним з наріжних каменів доктрини українського націоналізму, на позиціях якого стояли не тільки «бандерівці» і «мельниківці», але й радикально налаштовані місцеві націонал-патріоти. До речі, політико-ідеологічні вподобання українських правих сил у цей період характеризує «Доповідь про положення № 9» командира міської поліції і СД при СС і поліцайфюрері м. Харкова від 12 листопада 1942 р. У ній, зокрема, зазначалось таке: «…інтриги українських націоналістів посилились: го- ловна ідея - свобода без німців і совєтів. 1) Або переможе Росія і Україна знову стане радянською. 2) Або переможе Англія і Америка знищить націонал-соці- алізм і більшовизм. Після повалення цих двох систем Україна може отримати свою свободу. 3) Якщо переможе Німеччина, то вона буде занадто слабка. Тоді здійснивши повстання можна добитись визволення від німецького іга»52.

Відомо, що восени 1942 р. німецькі спецслужби завдали відчутного удару по проводу ОУН у Харкові. Окупанти безпідставно звинувачували бандерівців у спробі організації повстання, яке, на їхню думку, планувалося і координувалося емісарами зі Львова. На той момент навіть лояльні до німецької влади «мельників- ці» потрапили в немилість. Це дало німцям підстави вважати, що «…велика кіль- кість відповідальних службовців міського управління політично чи за характером не зовсім надійні. Незважаючи на загальні небажані національні тенденції, які є у складі адміністрацій, існує підозра, що деякі керівники мають зв'язок з ворожими Німеччині кадрами (наприклад, з «Просвітою» і з ОУН)», - наголошував у своїй доповіді особливий уповноважений міської комендатури Харкова д-р Ромпель53.

Українські колаборанти/лоялісти мали рахуватися з позицією окупаційної адміністрації. Ба більше: усі свої дії вони мали узгоджувати з різноманітними відомствами Третього Рейху, які були наділені владними повноваженнями в меж- ах Харківської області. Це стосувалося й освітньої царини. Так, згідно з поло- женням «Про народну освіту», програми з предметів на навчальний рік школи отримали від відділу Освіти Харківської Міської Управи. Однак під час їхньої розробки освітяни мали керуватися вказівками та узгоджувати їх з німецьким від- ділом Пропаганда-Штаффель У-354. Саме ця інституція грала роль цензора та ре- гламентатора, попри формальну опіку над освітньо-гуманітарною сферою з боку Харківської міської управи.