Князі Глинські: походження роду, Глинське князівство, володіння в Сіверській землі

Реальне місцезнаходження Хоробора лише у 1920-х рр. встановив Ю. Вино- градський. Зі згаданої «Пам'яті» випливає, «що місце давнього Хоробору - між с. Ушнею та м. Сосницею. З сіл та місцевостів, що тепер звертають на себе увагу на протязі р. Десни між цими пунктами, бачимо давнє с. Макошин. Отут і довелося мені зустрінути врочище, що разом з иншими даними допомагає вирішити питання про місце г. Хоробору 1234 р. Назва цього врочища - «Хоробор». Ця назва в с. Ма- кошині добре відома. Як їхати з Сосниці в Макошин, то при самому в'їзді в це село з лугу доводиться переїздити через рівчак. Цей рівчак і є врочище Хоробор». Також Ю. Виноградський чув давній переказ, «що в с. Макошині був колись город і що він лежав при в'їзді в с. Макошин з Сосницької дороги, з правого її боку, цеб-то саме там, де рівчаки Хоробор та Бобрик охоплюють високе місце, яке, на мою думку, й займав давній г. Хоробор (,..)» Виноградський Ю. Сосниця та її околиці // Чернигів і північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. Київ, 1928. С. 149-150.. У смт Макошине Менського р-ну донині існують урочище й озеро під назвою Хоробор Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. Чернігів, 2013. С. 108, № 672..

Що стосується «волостей», які князь Іван Глинський отримав від Вітовта разом з «городом» Хоробором («да къ волостемъ: къ Макошину, да къ Сахочеву, да къ Верху, да къ Коболонью»), то локалізація більшості з них питань не викликає. Макошин - це, звичайно, не сучасне Макошине на Десні, яке виникло не раніше XVI ст. на місці Хоробора. Мова йде про село на р. Снові, також згадане у «Пам'яті» 1527 р.: «Сєло Мокишин городовоє на Сновє, домов 20 и 6 было» Русина О. Сіверська земля. С. 208, 210.. Нині це с. Макишин Городнянського р-ну. «Сахочев» - явно с. Сохачі Коропського р-ну, на лівому березі Десни десь за 35 км вверх від Хоробора. Нарешті, назва «Коболонь» відповідає с. Оболоння на правому березі Десни, приблизно за 10 км вверх від Сохачів. Таким чином, Хороборське «князівство» (якщо воно, звичайно, представляло собою суцільний територіальний комплекс) первісно займало значну смугу Подесення довжиною (по прямій) близько 100 км - від нижньої течії р. Снові (волость Макошин/Макишин) до с. Оболоння.

Сам Хоробор, як це випливає зі свідчення «Пам'яті» («дєржал Глинскии»), перебував у власності Глинських близько століття - до 1500 р., коли Сіверщина відійшла до складу Московської держави. Офіційно це було зафіксовано в актах литовсько- московського перемир'я 1503 р. й остаточного миру 1508 р.: за їхніми умовами володарі ВКЛ відмовилися, між іншим, і від «волостеи Сновъска, Хоробора (...)» Lietuvos Metrika. Vilnius, 2012. Knyga Nr. 5 (1427 - 1506). P. 324, nr 518; Vilnius, 1995. Knyga Nr. 8 (1499 - 1514). P. 126, nr 80.. Але щодо ряду сіл, розташованих по Десні та Снові нижче Хоробора, варто зазначити, що «Пам'ять» про їхню приналежність Глинським нічого не говорить, хоча це джерело завжди вказує прізвища приватних землевласників. А Макишин у «Пам'яті» чітко фігурує як село «городовоє на Сновє», тобто приналежне безпосередньо до Чернігова. Таким чином, здається, слід визнати, що протягом XV ст. вказана територія Глин- ськими була втрачена. Що ж до Сохачів та Оболоння, то про їхню приналежність на 1500 р. ми нічого сказати не можемо: ці села знаходилися поза межами Чернігівського повіту, а тому в «Пам'яті» не згадуються (крайнім чернігівським поселенням на Десні був сам Хоробор, а кордон з Новгород-Сіверським повітом проходив по р. Убідь) Русина О. Сіверська земля. С. 207, 210, 216 (карта)..

На початку XV ст. територія, прилегла до Хоробора з боку р. Мена (права притока Десни), належала до такого ж мініатюрного «князівства» Менського; можливо, останнє й виокремилося з Хороборського чи навіть становило з ним одне ціле. 26 липня 1408 р. на службу до Москви приїхав Швитриґайло Ольгердович, князь Брянський (двоюрідний брат Вітовта), якого супроводжували єпископ Брянський (він же Чернігівський), кілька дрібних князів Чернігівської землі (у найширшому значенні цього поняття), низка бояр із Чернігова та деяких інших міст. Останнім серед згаданих князів у літописах названий «князь Урустай Менскій» Полное собрание русских летописей. Санкт-Петербург., 1859. Т. VIII. С. 82; Москва, 2004. Т. XXV. С. 237 («Урустаи Меньскыи»), і т. д.. Ще Р. В. Зотов припустив, що володінням Урустая могла бути Мена, сучасний райцентр Чернігівської області Зотов Р. В. О Черниговских князьях. С. 128.. Про глибоку давнину Мени, причому в якості укріпленого центру, свідчить тутешнє городище давньоруського періоду. З інших поселень у межах давньої Чернігівської землі (єпархії) на роль уділу князя Урустая міг би «претендувати» хіба що верхньо- оцький Мценськ; але центром окремого князівства вказане місто ніколи не було. Про білоруський же Мінськ (Мєнськ) тут не може бути й гадки: він не мав жодного відношення до «сфери впливу» Швитриґайла, звідки походили всі емігранти 1408 р., і до того ж на межі XIV - XV ст. ніякого князівства Мінського, розташованого в самому центрі ВКЛ, існувати не могло.

25 червня 1408 р. із Вільни на чолі литовсько-польсько-німецької армії виступив у похід сам великий князь Вітовт; його головною метою було упокорення Швитриґайла і взагалі Сіверщини (хоча потім литовський володар дійшов аж до р. Угри у Підмосков'ї). 25 липня Маркварт фон Зальцбах, який у цьому поході командував рицарями-хрестоносцями, повідомив верховному маршалу Тевтонського ордена, що чутки про зраду Швитриґайла підтвердилися й він забрав із собою багато людей. Згаданий лист був написаний у пункті «Meynisken»; на думку Р. Беспалова, це й могла бути вотчина князя Урустая Менського (хоча про Мену дослідник не згадує) Беспалов Р. А. Литовско-московские отношения 1392-1408 годов в связи со смолен-ской, черниговской и рязанской политикой Витовта и Василия I // Средневековая Русь. Москва, 2016. Вып. 12. С. 169, 171.. Зважаючи на те, що чернігівські бояри разом зі Швитриґайлом подалися до Москви, як і князь Менський, маршрут армії Вітовта через Чернігів та Мену (на Стародуб і Брянськ) видається цілком вірогідним.

Версію про чернігівську Мену, як володіння князя Урустая, додатково аргументував Ю. Виноградський: «Думка Зотова - правдоподібна, особливо коли згадати, що в той час кн. Іван Глинський володів Хоробором, який недалеко стояв від Мени, а кн. Глинські були з Татар, так що «Урустай» могло бути татарським прізвищем одного з кн. Глинських» Виноградський Ю. Сосниця та її околиці. С. 151.. Цю ж версію згодом підтримав С.-М. Кучиньський: «(...) судимо, що Урустай був Глинським, або подібним до Глинських поселенцем татарським у південних просторах сіверських, котрому Вітовт надав свого часу (1393 - 99) Мену» Kuczynski S. M. Ziemie czernihowsko-siewierskie pod rz^dami Litwy. S. 91, 195.. Дійсно, навряд чи може бути випадковістю, що два князі татарського походження, Урустай (судячи з імені) та Іван Глинський, практично одночасно отримали у ВКЛ сусідні володіння - Мену й Хоробор. Не можна виключати навіть такий варіант, що Урустай було татарським іменем Івана Глинського, звичайно, за умови, що після 1408 р. він повернувся з Москви до ВКЛ - як сам Швитриґайло та деякі інші емігранти. (Татарські князі у ВКЛ і після хрещення зберігали свої тюркські імена - див. на початку статті про Долголдата Долголдатовича та Єголдая Сарайовича). Або ж, принаймні, князі Менський та Глинський-Хороборський цілком могли бути близькими родичами, скажімо, братами.

глинський рід давньоруський

References

Arkhiv Yugo-Zapadnoi Rossii. (1859). Pt. 1. Vol. 1. Kyiv, Russian Empire: V universitetskoi tipografii.

Arkhiv Yugo-Zapadnoi Rossii. (1886). Pt. 7. Vol. 1. Kyiv, Russian Empire: Tipografiia G. T Korchak-Novitskago.

Biespalov, R. A. (2012). Khan Ulu-Mukhammed i gosudarstva Vostochnoi Yevropy: ot Bielieva do Kazani (1437 - 1445 gg.). Zolotoordynskaia tsivilizatsiia. Vol. 5. Kazan, Russia: OOO «Foliant», p. 53-70.

Biespalov, R. A. (2016). Litovsko-moskovskiie otnosheniia 1392 - 1408 godov v sviazi so smolienskoi, chernigovskoi i riazanskoi politikoi Vitovta i Vasiliia I. Sriednieviekovaia Rus. Vol. 12. Moscow, Russia: Indrik, pp. 129-182.

Boniecki, A. (1905). Herbarz Polski. Vol. 8. Warszawa, Russian Empire: Druk Towarzystwa Akcyjnego S. Orgelbranda S- w w Warszawie.

Bychkova, M. E. (2012). Rodosloviie Glinskikh iz Rumiantsevskogo sobraniia. Bychkova M. E. Russko-litovskaia znat XV - XVII vv. Istochnikoviedieniie. Genealogiia. Geraldika. Moscow, Russia: Kvadriga, pp. 271-298.

Dvortsovyie razriady. (1851). Vol. 2. Saint-Petersburg, Russian Empire: V Tipografii II Otdielieniia Sobstviennoi Yego Impieratorskogo Vielichestva Kantseliarii.

Golubovskii, P. V. (1903). Gdie nakhodilis sushchiestvovavshyie v domongolskii period goroda: Vorgol, Glebl, Zartyi, Orgoshch, Snovsk, Unieniezh, Khorobor. Zhuznal Ministierstva narodnogo prosvieshchieniia. Vol. 347. Saint-Petersburg, Russian Empire: Senatskaia tipografiia, pp. 111-135.

Hrushevskyi, M. (1993, 1907). Istoriia Ukrainy-Rusy. Vol. 4: XIV-XVI viky - vidnosyny politychni. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

Hrushevskyi, M. (Ed.). (1896). Kilka kuivskykh dokumentiv XV - XVI vv. Zapysky Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka. Vol. 11. Lviv, Austro-Hungarian Empire: Z drukarni Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka, pp. 1-18.

Kazarov, A. A., Studitskii, Ya. V., & Reva, R. Yu. (2013). Moniety khana Murtazy, syna Akhmada (80 - 90-e gody XV v.). Ot Onona k Temzie. Chingisidy i ich zapadnyie sosiedi. K 70-lietiiu Marka Grigorievicha Kramarovskogo. Moscow, Russia: Izdatielskii dom Mardzhani, pp. 340-377.

Kryczynski, S. (1934). Poczqtki rodu ksiqzqt Glinskich. Prace historyczne w 30-le- cie dzialalnosci profesorskiej St. Zakrzewskiego. Lviv, Poland, pp. 399-410.

Kuchkin, V. A. (2015). Datirovka spiska «A sie imiena gradom vsiem ruskym dalnim i blizhuim». Drievniaia Rus. Voprosy miediievistiki, 3, pp. 70-72.

Kuczynski, S. M. (1965). Jaholdaj i Jaholdajewicze, lenni ksiqz^ta tatarscy Litwy. Kuczynski S. M. Studia z dziej w Europy Wschodniej X - XVII w. Warszawa, Poland,

pp. 221-226.

Kuczynski, S. M. (1934). Jaholdaj i Jaholdajewicze siewierscy. Miesi^cznik Her- aldyczny, 3, Warszawa, Poland, pp. 33-35.

Kuczynski, S. M. (1936). Ziemie czernihowsko-siewierskie pod rzqdami Litwy. Warszawa, Poland: Drukiem Zakladow Graficznych «Bibljoteka Polska» w Bydgoszczy.

Kuza, A. V. (1996). Drievnierusskiie gorodishcha X - XIII vv. Svod archeologiches- kich pamiatnikov. Moscow, Russia: Christianskoie izdatelstvo.

Lietuvos Metrika. (2004). Knyga Nr. 4 (1479-1491). Uzrasymp knyga 4. L. Anuzyte (Ed.). Vilnius, Lithuania: Zara.

Lietuvos Metrika. (2012). Knyga Nr. 5 (1427-1506). Uzrasymp knyga 5. A. Bali- ulis, A. Dubonis, & D. Antanavicius (Ed.). Vilnius, Lithuania: Lietuvos istorijos instituto leidykla.

Lietuvos Metrika. (1995). Knyga Nr. 8 (1499-1514). Uzrasymp knyga 8. A. Bali- ulis, R. Firkovicius, & D. Antanavicius (Ed.). Vilnius, Lithuania: Mokslo ir enciklopedijp leidykla.

Mirgaliiev, I. M. (2010). «Chernyi cheloviek» Mamai. Mamai. Opyt istoriogra- ficheskoi antologii. Kazan, Russia: Izdatelstvo «Fen» AN RT, pp. 183-197.

Nasonov, A. N. (1940). Mongoly i Rus (istoriia tatarskoi politiki na Rusi). Moscow, Leningrad, USSR: Izdatielstvo Akademii Nauk USSR.

Niesiecki, K. (1839). Herbarz Polski. Vol. 4. Lipsk (Leipzig), Kingdom of Saxony: Nakladen i drukiem Breitkopfa i Haertela.

Novgorodskaia piervaia lietopis starshego i mladshego izvodov. (1950). Na- sonov A. N. (Ed.). Moscow, Leningrad, USSR: Izdatielstvo Akademii Nauk USSR.

Odnorozhenko, O. (2012). Heraldyka chleniv hospodarskoi rady velykoho kniazia Svydryhaila Olherdivycha. Studii i materialy z istorii Volyni. 2012. Kremenets, Ukraine: Kremenetsko-Pochaivskyi derzhavnyi istoryko-architekturnyi zapovidnyk, pp. 153-194.

Pavlenko, S. O. (2013). Mikrotoponimy Chernihovo-Sivershchyny. Chernihiv, Ukraine: PAT «PVK «Desna».

Petrun, F. (1928). Khanski yarlyky na ukrainski zemli (Do pytannia pro tatar- sku Ukrainu). Skhidnii svit, 2, Kharkiv, USSR: Kharkivska shkola drukarskoho dila im. A. Bahynskoho, pp. 170-187.

Piekosinski, F. (1899). Heraldyka polska wiekow srednich. Krakow, Austro- Hungarian Empire: Z drukarni Uniwersytetu Jagiellonskiego.

Pochiekaiev, R. Yu. (2010). Mamai. Istoriia «antigeroia» v istorii. Saint-Petersburg, Russia: Yevraziia.

Poliekhov, S. V. (2015). Nasliedniki Vitovta. Moscow, Russia: Indrik.

Poliekhov, S. V. (2014) «Spisok gorodov Svidrigaila». Datirovka i publikatsiia. Drievniaia Rus. Voprosy miediievistiki, 4, pp. 111-125.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei. (1859). Vol. 8. VII. Prodolzheniie lietopisi po Voskriesienskomu spisku. Saint-Petersburg, Russian Empire: V tipografii Eduarda Pratsa.

Polnoie sobraniie russkikh lietopisiei (2004, 1949). Vol. 25: Moskovskii lietopisnyi svod kontsa XV vieka. Tikhomirov M. N. (Ed.). Moscow, Russia: Yazyki slavianskoi kultury.

Pomennyk Vvedenskoi tserkvy v Blyzhnikh pecherakh Kyievo-Pecherskoi lavry. (2007). Kuzmuk O. (Ed.). Lavrskyi almanakh. Spetsvypusk 7. Kyiv, Ukraine.

Rodoslovnaia kniga po triem spiskam, s priedisloviiem i azbuchnym ukazatieliem. (1851). Vriemiennik Impieratorskogo Moskovskogo Obshchiestva istorii i drievnostiei rossiiskikh. Vol. 10. Moscow, Russian Empire, pp. I-VIII, 1-286.

Rusyna, O. (2005). Do istorii Kyivskoi zemli u XIV - XV st.: Yaholdai, Yahold- aiovychi, Yaholdaiova «tma”. Rusyna O. Studii z istorii Kyieva ta Kyivskoi zemli. Kyiv, Ukraine, pp. 100-113.

Rusyna, O. (2004). Hlynski. Entsyklopediia istorii Ukrainy. Vol. 2. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka, pp. 116-117.

Rusyna. O. (1998). Siverska zemlia u skladi Velykoho kniazivstva Lytovskoho. Kyiv, Ukraine.

Sbornik Impieratorskogo Russkogo Istoricheskogo obshchiestva. (1884). Vol. 41. Karpov G. F. (Ed.). Saint-Petersburg, Russian Empire: Tipografiia F. Yelieonskago i K.

Shennilov, A. A. (1981). Kniazhestvo potomkov Mamaia. Leningrad, USSR: De- ponirovano v INION, 7380.

Sinodik Liubietskogo Antoniievskogo monastyria. (1902). Chernigov, Russian Empire.

Triepavlov, V. V. (2010). Priedki «Mamaia tsaria». Kiiatskiie beki v «Podlinnom rodoslobie Glinskikh kniazieii». Mamai. Opyt istoriograficheskoi antologii. Kazan, Russia: Izdatelstvo «Fen» AN RT, pp. 136-170.

Ukrainski hramoty. (1928). Vol. 1: XIV v. i persha polovyna XV v. Rozov V. (Ed.). Kyiv, USSR: Z drukarni Ukrainskoi Akademii Nauk.

Vynohradskyi, Yu. (1928). Sosnytsia ta yii okolytsi. Chernyhiv i pivnichne Livo- berezhzhia. Ohliady, rozvidky, materiialy. Kyiv, USSR: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy, pp. 147-168.

Wijuk Kojalowicz, W. (1897). Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany Compendium. Krakow, Austro-Hungarian Empire: W drukarni «Czasu» Fr. Kluczyckiego i Spolki.

Wolff, J. (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od konca czternastego wieku. Warszawa, Russian Empire: Drukiem J. Filipowicza.

Zotov, R. V. (1892). O Chernigovskikh kniaziakh po Liubietskomu sinodiku i o Chernigovskom kniazhestvie v tatarskoie vremia. Saint-Petersburg, Russian Empire: Tipografiia bratiev Pantielieievykh.

Размещено на Allbest.ru