З нових документів до історії Сіверщини (ХVII-ХVIII СТ.) (частина 16)

Размещено на http://www.allbest.ru

З нових документів до історії Сіверщини (ХVII - ХVIII СТ.)

(частина 16)

Юрій Мицик

Інна Тарасенко

У публікації представлені документи гетьманів Івана Скоропадського, Данила Апостола, ряду полковників та інших старшин, різноманітна ділова документація (купчі, векселі, скарги тощо).

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, Церква, купчі.

Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті). Всього в цій частині статті наводяться тексти 84 документів, у т. ч. 16 - XVII ст., а 68 - ХУІІІ ст., два у вигляді реґесту (№ 15, 21). Більшість наведених джерел зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського) (далі - ІР НБУВ). Решта була виявлена нами в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі - ЦДІАК України) (№№ 22, 39, 40, 44, 49, 5о, 57, 68, 69, 76, 79-83). Один документ передрукований з журналу «Киевская старина» (№ 23).

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій XVI - XVIII ст.», тобто універсали й листи гетьманів, полковників, узагалі старшини. В першу чергу тут представлені документи гетьманів !вана Скоропадського (5 документів і універсал), Данила Апостола (1), генеральних суддів Сави Прокоповича (1), Олексія Туранського (1), полковників: ніжинського Пилипа Уманця (2), прилуцького Гната Ґалаґана (2), наказного прилуцького Петра Галагана (1), стародубських Григорія Карповича-Коровки, Михайла Миклашлевського (по одному документу); ніжинського полкового писаря (1), сотників - 6. Не менш імпозантно виглядає список адресатів листів: до Скоропадського було направлено 6 листів, до Полуботка 3, до Апостола 9.

Почнемо з документів XVII ст., яких збереглося менше, і вже тому вони більш цінні. Першими за хронологією є два універсали ніжинського полковника Пилипа Уманця (№№1-2). Перший з них 1669 р. дуже подібний до вже опублікованого універсалу ніжинського полковника Марка Борсука від 17(7).01. 1675. Універсали українських гетьманів від !вана Виговського до !вана Самойловича (1657-1687). К.-Львів, 2004. С. 907. Але універсал Уманця був виданий раніше і проливає світло на обставини його появи. Тут міститься посилання на універсал гетьмана !вана Брюховецького щодо млина у Кролевці і дозвіл підтвердити цей універсал гетьманом Дем'яном Многогрішним. У другому універсалі Уманця 1672 р. йшлося про дозвіл Мирону Рудю заснувати слободу Рудівку. Тут маємо певну колізію. Якщо мова йде про Рудівку суч. Прилуцького р-ну, згідно з «Дсторією міст та сіл Української РСР», перша писемна згадка про неї датована 1629 р., однак без посилання на джерело і це вже викликає сумніви.

У куди авторитетнішого О.М. Лазаревського є свідчення про початки села старожилів ХУІІІ ст.: «когда орды по Украину выходили, того часу Рудовка тіми ордами опустошена, а потом, когда поселилось там малое число людей, то Д. Горленко отдал людей (рудовских) Демьяну Якубовичу...» Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 3 (полк Прилуцкий). К., 1902. С.193.. На жаль, тут нема точної дати, але все ж можна зробити деякі зауваження. Д. Горленко - це Дмитро Горленко, прилуцький полковник у 1692 - 1708 рр. Цілком могло бути, що село після запустіння, викликаного ординськими наскоками, відродилося у 1672 р. або трохи раніше, а назву дістало від свого осадчого - Мирона Рудя. До цих документів прилягає універсал 1680 р. стародубського полковника Григорія Карповича Коровки-Вольського, виданий мглинському сотнику Івану Єсимонтовському (сотник у 1673, 1680 - 1681рр., у 1687 р. як наказний) на володіння млином в с. Чешуйки (не сказано в яких: Старих чи Нових Чешуйках, котрі знаходяться близько одне до другого). У листі 1691 р. (№ 8) генерального судді Сави Прокоповича до кролевецького сотника Івана Маковського міститься відповідь і рішення щодо його звернення про конфлікт поселенців біля с. Гути з якоюсь Захарчихою. В листі 1694 р.понорницького сотника Ничипора Савченка до охочекомонного полковника Іллі Новицького міститься прохання поклопотатися про рідного брата сотника Олексія. Ймовірно до кінця XVII ст. відноситься лист невідомого охочекомонного полковника до свого зверхника (гетьмана?) (№ 16). У ньому йшлося про надіслання до його полку габяков. Габяк (габа) - біле сукно, яке привозилося з Туреччини. З нього для гетьманських сердюків робили короткі плащі (дулумани) з довгими комірами. У листі згадується хорунжий Чечель. Вірогідно, це Дмитро Чечель, який був охочекомонним полковником у 1697 -1708 р., славний оборонець Батурина у 1708 р. сіверщина гетьман скоропадський

Далі йдуть купчі, які традиційно непогано представлені. Тут друкуються чотири купчі XVII ст. В першій з них 1680 р. (№ 3) йдеться про продаж хутора під Седневом колишнім седнівцем Василем Григоровичем. Вона цікава тим, що в ній згадується Адам Павлович, невідомий досі городовий отаман, та ще й перший відомий з них, бо досі встановлені отамани з 1689 р. Згадується й Пилип Глібенко, седнівський війт. Так само ім'я незнаного раніше понорнцького городового отамана названо в заповіті 1681 р. (№ 5) Тетяни Свириденко - дочки понорницького сотника у 1674 - 1678 рр. Василя Свириденка. До заповіту прилягає дарча 1681 р. (№ 6) козака По- норницької сотні Кузьми Ілляшенка, чоловіка згаданої Тетяни. Вражений смертю дружини, з якою прожив зовсім небагато, Кузьма просив дозволу постригтися у ченці в архімандрита Новгород-Сіверського Спаського монастиря Михайла Лежайського (відомого українського церковного та культурного діяча), а все майно подарував тому ж монастиреві. Купча 1686 (№ 7) була створена в Стародубському полку (Мглин) і стосувалася продажу млина згадуваному Івану Єсимонтовському. У Мглині ж була створена й купча № 14. Не зовсім ясно, в якому році її було створено, хоча це без сумніву 90-і рр. XVH ст. Справа у тому, що у літерному написанні дати остання літера більше нагадує хрестик. Найбільше він схожий на дев'ятку. У документі згадується городовий отаман Григорій Семенович (Парфененко), котрий отаманував у 1679, 1696 - 1698, 1706, 1709, 1726 рр. і був мглинським сотником у 1687 - 1689 рр. та наказним сотником у 1709, 1711, 1716 рр. Ця купча свідчить про досі незвичну деталь: Парфененко певний час був і наказним сотником, і городовим отаманом. А угода 1691 р. (№ 9) дозволяє уточнити каденцію його отаманування. Мглина стосується і вексель 1696 р. (№ 11), у котрому названі той же Семенович-Парфененко, наказний мглинський сотник Макар Гнатович, війт Кіндрат Савелійович, а також згадуваний вище Іван Єсимонтовський.

Купча 1698 р. (№ 13) знову ж таки стосується Стародубщини (вона створена у Почепі). Документ цікавий тим, що дозволяє уточнити каденції трьох представників сотенної верхівки. Так, Лук'ян Рославець був сотником не тільки у 1696 - 1697, 1700 - 1701, 1709 рр., але і в 1698 р.Так само уточнюється каденція городового писаря Йова Іллінича (досі вважалося, що він був на цій посаді в 1696 р.). Згадується й колишній почепський сотник Гнат Коровченко-Вольський, але вже як померлий. Нарешті, коротка купча 1697 р. (№ 12) стосується села Івашківки (суч. Городнян- ського р-ну), і в ній згадується ім'я місцевого священика Свято-Микільського храму (о. Захарій). Відзначимо, що в не раз згадуваній «Історії міст і сіл Української РСР» про дореволюційне минуле села згадується лише у двох рядках (про першу згадку про село в документах 1639 р.) История городов и сел Украинской ССР. Черниговская область. К., 1983. С. 281. Останній документ XVII ст. - дозвіл 1699 р. громаді сіл Кротенської волості Любецького повіту на побудову млина Федору Красков- ському (№ 15). Тут варто згадати про останній документ у нинішній статті: № 84 Це реєстр 1747 р. копій універсалів Марії Носенко, знятих у Генеральній військовій канцелярії (далі -ГВК). Хоч він стосується іншого періоду, але у ньому є свідчення про існування цілого ряду гетьманських і полковничих універсалів, наданих Івану Носу. Це універсал прилуцького полковника Дмитра Горленка від 21 (11). 07. 1692 р. на с. Щурівку та універсал гетьмана Івана Мазепи на Щурівку від 14 (3). 12. 1695 р., Останній документ уже друкувався Універсали Івана Мазепи 1687-1709. Ч. І. К.-Львів, 2002. № 241. С. 288.. А от наступні 6 універсалів, у т. ч. гетьманів Дем'яна Многогрішного, Івана Мазепи та Івана Скоропадського залишаються поки що не виявленими.

Документів XVm ст. знайдено набагато більше, і в даній статті ми обмежилися публікацією тих, що були створені у першій третині XVm ст. Самого початку XVm ст. стосуються документи №№ 17 - 21. Першим з них є універсал-наказ стародубського полковника Михайла Миклашевського 1700 р. (№ 17). Він зберігся у дуже попсованому вигляді, тому передаємо його у вигляді регесту. Важливим є «розиск» 1701 р. (№ 18), здійснений з наказу гетьмана Мазепи щодо конфлікту за землю між ченцями Спаського монастиря у Новгороді-Сіверському та громадою села Спаського. Тут названа верхівка Сосницької сотні й міста Сосниці, у т. ч. й незнаний досі городовий отаман Антон Герасименко. Цитується й документ 1670 р., в котрому згадується спаський архімандрит Михайло Лежайський. Під 1704 р. подається заповіт (№ 19) Семена Грабянки, жителя с. Бурівки (суч. Городнянського р-ну). Про інший заповіт (козака Терешка Ходоса) йдеться в рішенні седнівського уряду 1712 р. (№ 24). Цей заповіт був читаний на уряді при свідках і його було підтверджено.

Листом 1710 р. чернігівського і новгород-сіверського архієпископа святого Івана Максимовича (№ 20) відкривається церковний блок даної статті. Він був адресований священику, свіжському городничому, і стосувався скарги Стефана Холодовича, який потім був наказним воронізьким сотником, на підданих архієрейської катедри. Цим листом не вичерпуються документи церковних ієрархів даної статті. Вже 1714 р. чернігівський архієпископ св. Антоній Стаховський звернувся до Івана Івановича Забіли (до 1670 - після 1738), козака, потім бунчукового товариша. Тут церковник дякував за щедрий дар (млин) Івана та його матері Рихлівському Свято-Микільсько- му монастиреві. Щоправда, того ж року Іван позичив у цього монастиря 4000 золотих, які віддав аж у 1728 р. Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К., 2010. С. 356; Мицик Ю., Тарасенко І. З нових документів до історії Сіверщини (XVП-XVШ ст.) (частина 12) // Сіверянський літопис. 2018. № 5. С. 111. Того ж року архієпископ написав листа (№ 31) до Олексія Єсимонтовського. Очевидно це був Олексій Іванович, значний товариш Стародубського полку, пізніше (1723 - 1732) - мглинський сотник. А. Стаховський запевняв Єсимонтовського у виконанні його прохання щодо о. Гавриїла. Представлений лист 1726 р. (№ 68) чернігівського і новгород-сіверського архієпископа Іродіона Жура- ковського до правителів Генеральної військової канецелярії (далі - ГВК). Мова йде про невдалий шлюб шляхтича Речицького повіту (нині - Білорусь) Михайла Пру- шанського з Оленою Борозною, дочкою Івана Борозни, вірогідно того самого, який пізніше був наказним стародубським полковником (1722 -1725). Хоча Прушанський прожив у цьому шлюбі три роки і мав двох дітей, однак у 1718 р. Олена поїхала до батька, а у 1719 р. постриглася у черниці. У зв'язку з цим архієпископ просив прислати йому відповідну справу з ГВК, щоб офіційно розлучити Прушанського з дружиною.

Звичайно, були виявлені документи священнослужителів і нижчого рангу. Першим з них є лист 1710 р. (№ 21) батуринського протопопа Стефана Джунков- ського, адресований до генерального судді Олексія Турянського (Туранського). Він стосувався судового конфлікту між двома козаками, вірогідно жителями с. Атюші (як свідок згадується «дяк отюский»). Цікавим є лист протопопа Никифора (?) до київського митрополита Йоасафа Кроковського, написаний між 1709 - 1716 рр. (№ 33). У ньому мова йде про конфлікт глухівського протопопа з двома священиками, котрі служили в передмістях Глухова (Олексієм Кишкою та Стефаном Усовським). Останні самовільно збирали гроші у сільських священиків під приводом, що нібито ігумен глухівського Петропавлівського монастиря хоче забрати собі Глухівську про- топопію і чинити кривди священикам. При цьому вони нібито оббріхували й самого протопопа. 1721 роком датовані листи ігумена Герасима Каменського та архімандрита Єлецького монастиря в Чернігові Євстратія до гетьмана Івана Скоропадського (№ 48, 49). У них йшла мова про риківського й бугринівського священиків, котрі арештовувалися і викликалися на судовий процес у Новгороді-Сіверському. Щодо Рикова (Новгород-Сіверщина) тут усе ясно. А от щодо Бугринова, то у Чернігівській області є лише Бугринівка у 20 км від Новгороду-Сіверського. Можливо, мова йде саме про Бугринівку. 1733 роком датований лист архімандрита Спаського монастиря в Новгороді-Сіверському Нила до гетьмана Данила Апостола (№ 80). У ньому він скаржився на воронізького сотника Івана Холодовича через його утиски мешканцям с. Сопич на Глухівщині та ін. Але ще раніше у 1724 р. прилуцький полковник Гнат Ґалаґан писав ігумену Спаського монастиря (№ 65). Він сповіщав про скаргу старшини Воронізької сотні у ГВК на монастирського намісника, який з російською солдатнею чинив побої і насильства селянам цього села, і просив припинити такі дії. Цієї ж сотні стосується зобов'язання 1721 р. (№ 53) Йосипа Романовича, кандидата на священика, який був сином ніжинського полкового судді (ним був тоді Мойсей Левицький). Дуже мало збереглося документів такого роду, принаймні нам удалося знайти тільки три з них (два з них, що стосуються сіл Сварків та Криски 60-х рр. ХУІІІ ст. вже надруковані). о. Юрій Мицик. Цікаві документи до біографії мемуариста ХУІІІ ст. Якова Марковича // газ. «Соборний майдан». Березень-квітень 2019 р., № 2 (92). С. 2-3. 1727 р. датований лист (№ 70) о. Андрія Заруцького, настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Новгороді-Сіверському до гетьмана Данила Апостола щодо податків на цей храм, котрий підтримував ще Богдан Хмельницький. Гетьману Апостолу була направлена і чергова скарга на воронізького сотника Івана Холодовича парафіян Свято-Успенської церкви Новгорода-Сіверська (№ 81), який обманом добився гетьманського універсалу, і храм утратив свій перевіз через Десну та ряд податків. Підписана скарга вищезгаданим о. Андрієм, війтом Федором Биковським, двома десятками міщан, у т. ч. цехмістрами. Сам гетьман Апостол звертався у 1731 р. до членів консисторії Чернігівської архієпископії (№ 82) з підтримкою прохання парафіян Свято-Микільської церкви у Глухові висвятити у священики «бурмистра Никифора Василиевича». 1721 роком датовані результати слідства представників гетьмана Полуботка в с. Талалаївка про козаків та монастирських підданих, які перейшли у підданство світських осіб (№ 52). Вказано понад 25 осіб, причому названі їхні імена й прізвища.

П'ять документів стосуються о. Івана Фомовича Чудова, священика с. Случевськ - села на півдні Погарської сотні Стародубського полку (нині - в складі Брянської обл. РФ, у 1 км від кордону з Україною). Цей священик як мінімум двічі звертався зі скаргами у 1720 р. до гетьмана Скоропадського (№№ 47, 48), також до князя Меншикова, звинувачуючи генерального хорунжого Івана Сулиму у тому, що він заволодів млином батька священика (і батько, і дід о. Івана були козаками Старо- дубського полку). Гетьман написав відповідного листа до Сулими (№ 46). Збереглося й свідчення случевських селян (№ 51), й лист 1722 року погарського священика о. Мартина Твардовського до дружини генерального хорунжого Івана Сулими (сам хорунжий на той час уже помер) (№ 54). Тематично до цих документів прилягає скарга 1712 р. новомлинського сотника на священика, новомлинського намісника із

5 пунктів звинувачень. Вони були несумісні зі священницьким саном, і священик їх категорично відкидав, хоч в одному випадку він таки частково погодився з одним із звинувачень (№ 23).

Три документи походять зі збірника старшин Шираїв. Лист 1713 р. і два листи 1714 р. (№№ 28, 30, 32) були створені ченцями Каташинського монастиря на Ста- родубщині й адресовані Стефану Шираю. Останній був тоді значним військовим товаришем. Перший з них написав ієромонах Каліст Рощина, ігумен Свято-Микіль- ського монастиря в Каташині (суч. Новозибківського р-ну Брянської обл. РФ) у 1701 - 1720 рр. Крім привітання з Великим Постом, у ньому містилося попередження про можливий конфлікт за сіно і пропозиція купити його на торгах. У листі, написаному очевидно у 1713 р., чернець, монастирський писар Олександр Шкляревич сповіщає того ж Стефана Ширая, що його з волі архієпископа (Антонія Стаховського?) переводять з Каташинського монастиря у Чернігів на архієрейську катедру, повідомляє про необхідність завершити справу про купівлю землі і просить собі тонкого сукна. У другому листі Шкляревича про купівлю з благословення ігумена Каліста млина, сіножаті й двору в с. Салаві (?) описувалося господарство цього двору. Четвертий лист не був створений духовною особою, але адресований 1716 р. тому ж Стефану Шираю (№ 33). Він був писаний Яковом Шираєм, який не обіймав якихось значних посад. Тут мова йшла про якусь кривду, що заподіяла автору мати Стефана Ширая і яку можна буде залагодити по приїзді з Петербургу навесні. Ще один лист 1731 р. (№ 76) має безпосереднє відношення до Каташинського монастиря. Невідомий автор писав до намісника Петропавлівського монастиря у Глухові, сповіщаючи про арешт ченців цієї обителі ієромонаха Зосими Феодоровича та згадуваного Олександра Шкляревича і втечу їх «з-под караулу з Седнева» (їх мали привезти для слідства в Чернігів до архієпископа Родіона Журахівського). Невідомий автор просив, щоб втікачам дали змогу прожити певний час у глухівському Петропавлівському монастирі. Чернець Моровського Свято-Онуфрієвського скиту Іларіон Пироцький у 1729 р. дав свідчення відносно волів, котрих наймав протягом 30 років для роботи у степу «за Мартиновкою лежачом». Мартинівка - село суч. Ічнянського р-ну, як і згадувані там же с. Парафіївка і сама Ічня (№ 74).

Тепер переходимо до документів гетьмана Івана Скоропадського. Про деякі з них уже було сказано вище. Перший з них (1716 р.) було вміщено під № 34. Цей лист був адресований дружині старшини Носа. Очевидно це був Іван Ніс, який «відзначився» у придушенні повстання гетьмана Івана Мазепи. Він обіймав посаду прилуцького полковника у 1708 - 1714 рр., потім (1714 - 1715) - генерального судді. Його дружину звали Анастасією, і вона походила з роду Раковичів. Скоропадський писав про скаргу Андрія Горленка, сина прилуцького полковника Дмитра, вихованця Києво-Могилянської академії, на той час - бунчукового товариша. Той скаржився на побиття його Носом і пробиття голови. Ще під час життя Носа Горленко добився у суді справедливості і покарання винного штрафом. Але Ніс до лютого 1716 р. помер, не сплативши всього штрафу-компенсації, а його дружина зволікала зі сплатою. Гетьман нагадував їй про необхідність сплати компенсації, а у разі відмови погрожував конфіскацією частини землі. У травні того ж року (№ 36) гетьман писав до Михайла Носа, якогось родича покійного, з тим, щоб його удова не перечила проти тимчасової конфіскації у неї частини млина (як сплату компенсації). Ще один документ 1726 р. (№ 66) пов'язаний з родиною Носів. Це «доношение» Марїї Ніс в ГВК, яке містить фінансові претензії до зятя, Мартина Жураковського, чоловіка її покійної дочки.

1716 р. Скоропадський написав листа (№ 38) до генерального хорунжого Івана Сулими. У ньому гетьман повідомив про безчестя, завдане полковим писаром Павлом Чернявським (Черняхівським) Кирилу Шумлянському, єпископу переяславському і бориспільському в 1715 - 1726 рр. Згідно з пропозицією єпископа, він вимагав чисто церковного покарання: протягом трьох літургій той мав лежати перед амвоном на знак покаяння. У 1720 р. гетьман знову писав Сулимі, але з іншого приводу (№ 45). У ньому зокрема йшлося про переміщення 18 гармат у Прилуцький полк. Є й листи, адресовані Скоропадському. У першому з них конотопський сотник Андрій Лизогуб і міська старшина у 1719 р. (№ 42) писали про скаргу Андрія Кандиби на власного сина Федора. У 1718 р. той продав у Гданську 300 волів, але гроші не віддав батькові, а накупив різних дорогих речей, переважно для жінки, через гроші сварився з батьком і навіть підняв на нього руку. За це Андрій Кандиба позбавляв його права на спадок. З цим явно пов'язані злочинні дії Фросини - дружини Федора Кандиби, яка пробувала отруїти всю сім'ю свекра за винятком свого чоловіка. Викрита Федором, вона благала не віддавати її під суд (який виносив у таких випадках дуже суворі кари), а обмежитися єпитимією. У цьому вона була підтримана конотопськими священиками. У другому документі 1719 р. (№ 43) конотопці скаржилися на здирства колишнього сотника Андрія Лизогуба (обіймав цю посаду в 1716 - 1719 рр.) і на безлад, викликаний фактичним безвладдям, особливо на утиски від «переждаючих великороссийских людей».

Приводом для написання листа 1713 р. Скоропадського до архієпископа Антонія Стаховського (№ 27) була скарга канцеляриста Івана Холодовича (майбутнього воронізького сотника у 1716 - 1740 рр., з перервами) на свавілля свірського городничого. Але Скоропадського обурювало й те, що на його попередні звернення монастир відповідає мовчанкою («як горох о стіну»). В разі подальшої мовчанки гетьман погрожував звернутися до царя.

Генеральному судді (Олексію Туранському) був адресований лист-скарга 1713 року (№ 22) наказного воронізького сотника Василя Степаненка. Кролевецький сотник Костянтин Генваровський скаржився 1718 р. (№ 40) гетьману Івану Скоропадському на безкарні злочини російської солдатні у Кролевці («их гспда офіцерове карат не карают, а людем за злодійство нагороди не велят чинити, а вже мині з ними за бідних людей спорячися не стало и сили») і просив допомоги. Взагалі таких скарг на насильства українському населенню від російської солдатні досить багато. А оскільки їх майже не друкували з відомих політичних причин, ми заповнимо хоч трохи цю прогалину і наводимо тут також розгорнутий реєстр кривд жителям сіл Новгород- Сіверської сотні, заподіяних у 20 - 30 рр. ХУІІІ ст. російськими військами (№ 83).

Приблизно 1720 р. ніжинський полковий писар Іван Ананієвич Кужчич писав до ніжинського полковника Петра Толстого (№ 44), просячи про місце івангородського сотника. У списках івангородських сотників Кужчича не знаходимо (хоча у 20-х рр. ХУІІІ ст.) є прогалини. Але і цього документа достатньо, щоб переконатися у кризі тогочасної козацької демократії. 1722 -1725 рр. датований лист Федора Чуйкевича до невідомого. Спочатку трохи зупинимося на особі автора листа. Це син бунчукового товариша і сам бунчуковий товариш, вихованець Києво-Могилянської академії, служив з 1717 р. писарем генерального суду. Він мав маєтності у Кролевецькій сотні, а дружиною його була дочка кролевецького протопопа Дем'яна Маковського. Оскільки Чуйкевич не обіймав значних посад, то відомостей про нього мало і їх можна знайти хіба що в фундаментальній енциклопедії В. Кривошеї. Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. К., 2010. С. 750. В цьому листі міститься відповідь на скаргу пані Голуб, яка звинувачувала його в заволодінні її землями. Чуйкевич заперечував це, мотивуючи тим, що спірними землями оволодів ще «старий Маковский по універсалу Мазепинском и по грамоті монаршой». Можливо, тут мається на увазі універсал Мазепи від 30 (20). 12. 1707 р., яким маєтності колишнього кролевецького сотника Івана Маковського у зв'язку з його постриженням у ченці закріплювалися за його трьома синами, в т. ч. й Дем'яном (тестем Чуйкевича). Універсали..№ 490. С. 525. Не виключаємо, що існував ще якийсь універсал Мазепи на землі Івану Маковському. У 1729 р. прилуцький полковник Гнат Ґалаґан писав до гетьмана Данила Апостола щодо іваницького сотника Павла Миницького (каденція: 1700 - 1709, 1727 -1737) і його конфлікти з сотнянами. При цьому полковник згадував незнаного досі городового отамана Дем'яна Компанця (№ 73). Того ж року і наказний прилуцький полковник Петро Носенко звернувся з листом до Апостола (№ 71). У ньому йшла мова про відмову жителів с. «Грицювки» віддавати «послушенство» панам Себастияновичам (Андрій Себастьянович - прилуцький полковий суддя у 1714 - 1719 рр.). Зазначимо, що «Грицювка» - це Грицівка суч. Талалаївського р-ну або Гриціївка суч. Срібнян- ського р-ну. Представлено й суто приватне листування: Опанас Покорський писав до дружини Скорупи (вірогідно стародубського полкового писаря) близько 1712 р. (№ 25), повідомляючи про новини з театру воєнних дій, а якийсь Кирило Луценко писав у 1722 р. до Овсія Степановича з клопотанням про свого сина Трохима, которого безневинно побили і ув'язнили в Ямполі люди адресата (№ 64).

Далі йде сотницька документація 1732 р. - листи до гетьмана Данила Апостола. В першому з них (№ 77) бахмацький сотник Василь Покотило і городовий отаман Лаврін Ляшко скаржилися на новомлинського сотника Івана Шишкевича і на священика Савицького, котрі чинили кривди бахмацьким сотнянам, що приїжджали на торг. В іншому листі (№ 78) кролевецького сотника Костянтина Генваровського містилася скарга на злочини козака Кролевецької сотні Карпа Огієнка, які покривали дехто з старшин Ніжинського полку. Третій лист - «донесення» глухівського сотника Стефана Уманця і глухівського отамана Дем'яна Турянського стосувався козаків сіл Щерби і Бачевська Глухівської сотні, яких змушували перейти у підданство. 1722 р. датована ділова документація кролевецького сотника Костянтина Генваровського: «облік» (боргове зобов'язання) (№№ 55, 56). До цієї ж категорії документів належить і «облік» глухівця Якова Михайловича, котрий у 1717 р. позичив гроші на подорож до Петербурга (№ 37).

У цій подачі матеріалів, як і в інших, досить широко представлені чолобитні, скарги і купчі. У першій з них 1710 р. (№ 22) Іван Кривоножко та Грицько Мен- ченко скаржилися гетьману Івану Скоропадському на двох жителів Коропа, котрі вбили Ярему Менка, і цей злочин приховав сотник, бо вбивці були його родичами. У чолобитній-скарзі (повторній) новгород-сіверських міщан, адресованій чернігівському полковнику Павлу Полуботку, вони нарікали на утиски, які чинив їм війт, і наводили 8 пунктів цього (№ 57). Козак Киселівської сотні Чернігівського полку Іван Скоробогатий звертався у 1727 р. з чолобитною до самої цариці Катерини І (зазвичай такі чолобитні розглядалися в ГВК). Він скаржився на Василя Полоницького (любецького сотника у 1701 - 1708 рр., з перервами). Сотник не заплатив йому як учителю свого сина, забороняв сплачувати йому за дяківські послуги і переслідував його (№ 69). Про скарги інших осіб на Полоницького (Полонецького) йшлося у попередній подачі статті. Цікавим є лист 1722 р. (№ 59) Михайла Кондратьєва з Дунайця під Глуховом до наказного гетьмана Павла Полуботка і генерального судді Івана Чарниша. Він цікавий тим, що демонструє реакцію на попередню скаргу на нього «козаков дунаевских» і відповідний лист гетьмана. Автор доводив свою правоту, що говорить про тривалу судову тяганину. Важливо, що він пише про свого покійного тестя князя Юрія Четвертинського, племінника київського митрополита Гедеона Четвертинського і зятя гетьмана Івана Самойловича. Якийсь Іван Савич звертався з «суплікою» (№ 60) до чернігівського полковника і просив про повернення йому землі та двору в Любечі. Через те, що документ не має дати створення (її можна визначити приблизно: перша чверть ХУІІІ ст.), складно визначити особу адресата, зокрема ним міг бути і Павло Полуботок. Тієї ж категорії була й «супліка» 1722 - 1723 рр. (№ 61) Якова Малішевського до гетьмана Павла Полуботка. Він добивався заходів, щоб примусити до покори селян с. Синина, що в Стародубській сотні, які були в «послушенстві» 40 років. Малишевський пізніше помер після Гілянського походу, тому його вдова просила Полуботка закріпити за нею с. Синин і половину млина на р. Виблі (№ 62). У 1730 р. вона ж просила гетьмана Данила Апостола ствердити їй та її синам село, котре було надане її батькові ще Мазепою у 1688 р., потім стверджене у 1714 р. Скоропадським (№ 75). Очевидно, мається на увазі універсал Мазепи Спиридону Шираю. Універсали... № 490. С. 525. До речі, про похід на р. Терек свідчить і реєстр козаків Седнівської сотні у цій виправі. Тут названо зокрема ім'я незвісного наказного сотника (Василь Коршак) і засвідчено поділ сотні на курені з назвою кожного з них (№ 63).

Перша купча XVIII ст. 1716 р. (№ 37) вміщена у міські книги Конотопа. У ній ідеться про продаж млина козаками, братами Кирієнко генеральному судді Івану Чорнишу, і вона цікава хоча б тим, що у ній уточнюється каденція городового отамана Данила Опанасовича, адже досі було відомо про його перебування у 1702 - 1704 та 1721 рр. Друга купча 1722 р. (№ 26) фіксує продаж чернігівськими жителями Лавріном Мамленком з сестрою Тетяною двох плеців і городу у Любечі Трохиму Бубеннику, любецькому міщанину.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Датування, переважно подане кириличними літерами, переводимо арабськими цифрами.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

№ 1

1669, квітня 14(4). - Батурин. - Універсал ніжинського полковника Пилипа Уманця.

«Филип Иванович Уманец, полковник Войска его црского пресвітлого величества Запор[озкого]ніжинский.

Ознаймуем сим нашым писанем кому бы о том відати належало, а меновите сотникові кролевецкому, атаману городовому, вуйтови тамошнему зо всім поспол- ством и кому показано будет сие писмо до відомости доносим, иж мы, видячи и поглядаючы на выразный універсал антецесссора Бруховецкого небіжчика, славной памяти гетмана пришлого, выданый на млин греблі міской, стоячий в Кролевці, в котором писмі обо всем обширне выражает, абы в том же млині всі три мірочки яко фундаторови брати позволил, так теж и тепер яко протектор наш Войска его црского пресвітлого величества Запорозкого велможний его мил[ост] пн Демян Игнатович гетман мні тот же універсал небожчиковский позволил потвердити и з ухвали его мил[ости] пна гетмана овшем я з волі его, а с повинности моей выслати росказал на тот же млин, стоячий на греблі міской кролевецкой, абы пн. Яско Миколаевич Маковский, товариш и обывател кролевецкий, всі три мірочки к пожиткови своему одбирал. А то на заслугу небожчика славной памяти Миколая углядаючи, которий на услузі его црского прес[вітлого] величества Войска Запорозкого смертию поко- нан на том же місці и сину его, реченному Яску Миколаевичу Маковскому, тие всі части три приходячих пожитков зо млина до рук своїх цале одбірал, варуючи сим універсалом нашим, абы так старшина городовая кролевецкая, яко теж посполитого народу найменшой кривди ему чинити не важилися и трудности задавати не сміли. А если бы мимо сей выразний універсал хто сміл и важился через волю и росказане наше оному чинити усчербок [в] доходах приходячих зо млина, таковий кождый яко спротивний заводник (?) [,..]ие от пана Миколаевича до нас, не увойдет срокгого караня войскового, иначей не будет, сурово приказуем и навпоминаем.

Писан в Батурине 4 априля 1669 року.

Звыш менованый полковник ніжинский».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50664. - Оригінал завірений печаткою. Записи на звороті: «Універсал пну Яску Миколаевичу выданый на млин в Кролевце стоячий», «Млин под містом стоячий 1669»)

№ 2

1672, вересня 23 (13). - Батурин. - Універсал ніжинського полковника Пилипа Уманця.

«Филип Иванович Уманец, полковник Войска его црского прес[вітлого] вел[ичества] Запорозкого ніжинский.

Пану Мирону Руду, осадчому слободы Рудовки, и всім жителем рудовским узи- чивши доброго здоровя от Гсда Бга, всему посполству до відомости всем (?) подаем, абысте во всем безпечне будовалис в той слободі ни в чом не вонтпячи, а о розличеню (?) границі и еще вам потвержене слободи на килка літ позволю. Тое милостям вашим до ознайменя подавши, Бгу вас вручаю.

З Батурина 13 септевърия 1672 року.

А от Кулинина городища вишей озерца и к ріці Тружеворі (Трубіж ? - Ю.М., І.Т.).

Звыш менованый полковник ніжинский».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50665. - Оригінал, завірений печаткою)

№ 3

1680, січня 17 (7). - Седнів. - Купча.

«Року 1680 мсця генваря дня 7.

Я, Васил Григориевич, жител бывший седневский, а на тот час щербыновский, відомо чиню сым моим доброволним писанем кому того належатимет тепер и на по- томние часи, иж явне, доброволне продалем футор свой власний отческий, никому ни в чом не заведенний, под містом Седневом стоячий, двор з хатою с пляцем тилом од Гаврила Татарина, гарбара, стоячий, и огород подле двора, над огородом криницу и ліс узгору и на горі четвертую част от братов моих Федора и Павла Грищенков покол я сам завілем, все зполна продалем пну Давидови Хоменкови, мещенинови товаришеви и мелникові седневскому, за готовую сумму и руками моими отобранную, за сорок золотих полских, и ліс межею от Ивана Вашеці, мещанина седневского, буною (?) ж 80 Давиду яко своим власним вечыстим добром владіти, жоні и потомкам его, люб дати, продати и люб даруючи ку своему міти пожиткові у вічние часи. А я себе, жону, дітей и приятелей кревних, блыжних и далних, отдаляю от тоей моей продажи приятелей, абы жаден в то не втручался. На тое даю пну Давидови Хоменку писане с подписом рук людей зацних, при которих тую продажу мою чинилем и нижей на подписі рук менованих.

У Седневі року и дня звишнамененнаго.

Яко неуміючий Васил Григориевич за устним упрошенем я руку албо (?) и я его подписалем Евфим Стефанович, писар седневский.

Намененниі в сем записі люде просили и мене, абим своею подписал руку Вой- цехович, того часу сотник седневский.

За устним упрошенем вишмененних особ и мы руки своі веліли подписати:

Роман Знойко, товариш сотні Седневское.

Стефан Ярошевич, Пархом Хардилович, Гришко Пекух, товариство и мещане седневские при том будучие их продажи.

За упрошенем устним и мы при той их продажи и куплі будучие Васил Басанец, Васил и Евхим Ракувские, Войтіх Сливченко, гарбар, мещане седневские, подписалися.

За устним упрошенем мененное особы Василя Григоревича и я подписался при печати руку Адам Павлович, атаман на тот час городовий.

За устним упрошенем велілем и я подписати руку при печати Филип Глібенко, войт седневский, на тот час будучий».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50787. - Оригінал, завірений трьома печатками)

№ 4

1680, квітня 4 (березня 24). - Стародуб. - Універсал стародубського полковника Григорія Карповича Коровки-Вольського.

«Копия с копії.

Григорий Карпович полковник Войска его царского пресвітлого величества Запорожского стародубовский.

Пну атаманови мглинскому и всему тоей сотні товариству, так же войтови тамошнему и кому о том відати будет надлежати, сим моїм ознаймую писанием, иж яко здавна селце Чешуйки и третяя част в млині в том же селі Чешуйках на реці

Судинці стоячом розмірових и валюшових пожитков на сотницкий уряд хожували. Так и тепер оное ж селце Чешуйки и третюю част розмірових и валюшових пожитков при пну Ивану Есимонтовскому, сотнику мглинскому, заховую и ему в уживане подаю, за чим абы нихто ему, пну сотнику в держанню оного села и в отбиранню з оного млина пожитков третичних и найменшою не важился быти перешкодою приказую. Еднак то докладаю, абы уже пн сотник ани оброков ани грошевих датков под час ст(?) и под час походу войскового змире не брал, але жебы тим селцем и третею частю млина контентовался.

Писан в Стародубі 24-го марта 1680-го году.

В подленном подписано тако:

Звиш менованный полковник рукою власною».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 52438. - Тогочасна копія)

№ 5

1681, лютого 20 (10). - Понурниця. - Заповіт Тетяни Свириденко.

«Во имя Отца и Сна и Стаго Дха и Стия Живоначалния и Неразділимия Тройца сталася тая реч ку вічной памяти. Аминь.

Я, Татяна Василовна Спириденковичовна, бывшого сотника понурницкого дочка, при остатной волі моей и кончини жития моего,будучи хоробою навіжоная от Гсда Бга моего, Которому вручаю дшу в руці пресвятиї Его а тіло повинное землі отдано ведлуг Спасителних слов: «Яко земля еси и в землю паки пойдеш». Тепер же при доброй волі моей и при цалом розумі и памяти сталой роспорожаю убозтво мое от мала и до велика, що кому міет зоставати, абы и по смерти моей тіла моего от гробу не порешалис [...] собою жадною мірою турбациі не мали. Що кому міет бути, нехай тим ся контентует. Напрод отказую мужеві своему Павлові Климашенкові в Орловці млини обыдва и двор, к тим же млином належачий, двор в Понурници стоячий, з сіножатми и полями и, що к тому двору належит, то мужеві моему Павлові з дядком Гаврилом Спиридоновичом все по половині, двор, в Сосниці стоячий, и то мужеві з дядком по половиці; казан горілчаний старий с трубами и с притрубками дядкові Гаврилові отказую. Двор в ринку стоячий против цркви отказую чстному гспдну отцу Петрові за сорокоуст. К тому повинни будут купити по смерти моей вина кварту, фунт ладану, фунт воску, полосмачки пшениці, кромі дяка и паламара. Филону Семеновичу, дядкові моему, отказую шкапу гнідую, волов пару молодих, овец двое и барана, а остаток убозтва моего як то коні военние и риштунок увесь, сукмани, быдло великое и малое все при мужеві моему Павлові повинно зоставати, а муж мой, кому що винни, довги с того убузтва поплатит и сорокоуст в яком колвек монастиру повинен поед[...] Теды убозтво мое все слушне роспорадивши, абы мужа моего по смерти моей з родичов моих, близких и далеких, ніхто не важился турбовати. Таковий будет под клятвою стих отец вселенских араманафа (?) трижди хто быс могл сей мой тестамент нарушити.

Писано в Понурници місті нашем при людех зацних и віри годних на тот час будучих при чстномугспдну отцу Петрові Дорофіевичу, сщенникові архистратига Хрсва Михаила понурницкому, при чстному гсдну отцу Климентию Афанасиевичу, вікарию понурницкому, при Давиду Ивановичу, атаману городовому понурницкому, при пану Григорию Совицкому (?), на той час зостаючи старостою понурницким, при Ивану Дроботу, войтові, при Гаврилові Спиридоновичу, рожоному брату небожчика, ктиторові понурницкому, и при иних людях н тот час бувших немало.

Писан року 1681 мсця февруария 10 дня.

Иерей Петр Дорофіевич, презвитер архистратига Хстова Михаила, рукою власною.

Иерей Климентий Ратнийский рукою власною.

Прошоний устне о подпис Иван Касяненко, писар понурницкий, рукою».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 50789. - Оригінал, завірений печаткою. Запис на звороті: «Дховница дочки Свириденка, понурницкого сотника, на грунта и протчое [...] писанное токмо (?) гетман владіт не позвол [...]

1681, квітня 2 (березня 22). - с. Горки. - Дарча Кузьми Ілляшенка.

«Я, Козма Иляшенко, обывател понурницкий, полъку его црского пресвітлаго величества Войска Запорозкого Черніговского товариш, при покорном служебни- чом доземном поклоні моем сим писанем кому быколвек о том відати з дховнаго и мирскаго стану на преложенствах и посполитих кгрекоросскаго рода всей Малой Россией зостаючим людем належало чиню знаменито, иж Тот, Который животом и смертию владычествует, дал был мні в стан малженский цорку Василия Спиридоновича, сотника понурницкого, на имя Татияну поняти, з которою Его ж добротливым блгословением полтретя року жилем. А в тым вырок на остатний крес сего временна живота еі кгды наступовал, которым ест до вічнаго некончаемаго и поволана, лекгова- ла мні остатней волі своей при зуполном розумі и памяти доброй нажитые отчистые добра, которые нижей реестровне сочислятся тестаментом по смрти теды еі, в Бгу зешлоі милоі малжонки моеі, чинилем з собою, звлаща у молодом віку своем, тым сиротстви вдовства посіщоний порахунок, абы що отческая рука яко годная у Бга зобрала сновская, си ест моя, того нікчемне не роспорошила, а ку тому прочуваючи и о нем добр тых снискателі, же жив ест в неволі бісурманской проклятых турков, удалемъся до честнаго гспдна отца Симеона Пекалицкого, сщенка горковского, отдавна мні в приязни добре знаемого, на пораду. Который мні изрекши, абым Гсда моего, давшаго ми дшу и тіло и себе нас діла даже до смрти смирившаго, просил да скажет пут, в он же пойду, и от стих апстол и бгоносных отц яко добро ест тім путем ити, много прекладал. В той я приятелской, а реку и стобливой пораді его сладці умилившися, за марност тьіі добра в мизерном сем світі роспоряжати иначей судил. Но приведши и евглскую науку купити себі от мамони неправды црствие нбсное во ум тым дшам отцеві и жоні моей, тут же и себі паче црствия Бжия снискатиблговолит всі лекгованые мні добра обителі Всемлстваго Спса Новгородка Сіверского по добрі правящаго отца и предводителя, ясне в Бгу превелебнійшаго его млсти кир отца Михаила Лежайского, архимандрити тоеи ж стоі обителі, моц сполне з собою прагнучи всеконечні иноческаго живота, умыслилем, обваровавши притулене аще свободу улучит отцеві и заплачене от нас затягненных на сто золотых долъгов поліцити, яко цале того ради прирадцы и в сем, еще мирском, животі моем по Бзі наставниці выш спецификованном чест. гспдн отцу Симеону Пекалицкому поліцаю, вручаю и вічне отдаю. Напрод млинов два в слободці Орловці на реці Убеди в вершині на двох греблях чотири колі, два камені, а ступних дві в том селі Орловці двор з будинком великий из садом и огородом, там же у нижчого млина, дворец и сіножатей на сто возов и дом в Понурниці, пахарских кгрунтов во всіх трох руках половина, отчинав кгрунті Вербенском половина, коня гнідого полъковничого, коня білого, коня чалого орловского, волов чотири, коров з телятами три, овец двадцятеро, свиней старых двадцятеро, а мале сорок, гусей осм, уток шест, казан млыновый, казан курінний, коряк мідний, міден, панва, палуб, вози, сокіра, желіз плуговых пар дві, овса осмачок пятнадцет, пшеницы полубочок. Що все сим моим доброхотным от неуклонна сердца и совісти не яко трости от вітра всуе колібляти, но истинні и право(?) создавшему сталой писанем сочисливши, для віри и поваги всегда и да будем в книги вічнаго живота написана власною моею подписую рукою.

В селі Горках у дому чест. гспдна Симеона марта 22 1681 року.

Козма Илященъко, рукою».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50788. - Оригінал)

№ 7

1686, липня 10 (червня 30). - Мглин. - Купча.

«1686 року, мсца июня 30 числа.

Пред урядом Иваном Паламаренком, атаманом городовим, наказным сотником мглинским, ОсипомВакуленком, войтом, при людех на тот час при том будучих Андрію Глупце, городничом, Федору Помазу, Авдію, шафару міском, и при Тарасу Заяцу я, Васко Кондратович, мелник, ставши очевисто освідчаю и доброволне признаю, жем

част свою третую мелницкую не пенную и нікому не заведеную у млині под городом на Судивце річце стоячом, у вічност пану Ивану Феодоровичу Есимонтовскому сполна за сорок коп и шест коп продав и держане спокойное подаючи, оной третой части мелницкой у том пруді вічними часи зрікаюс, упевняючи то я, Васко Кондратович, же як я сам, так жона моя, діти мої, приятелі близкие и далньїї у тую час мелницкую в том пруді жадного уступу не маем и міти юж не будем, тилко пан Иван Феодоро- вич Есимонтовский, жона и діти его у том пруді тоею частю мелницкою волно мает владіти, пожитковати, кому хотя продати и даровати, ствержаючи то писмо, которое для певности в потомние чась з подписом моей руки и вь шменовань х особ при печати урядовой ему, пну Ивану Феодоровичу Есимонтовскому, во Мглині на уряді я, Васко Кондратович, подав року и дня вышменованого.

Иван Кондратович Паламаренко, атаман городовый наказный мглинский, для відома [...на] сем писмі подписуюс.

Васко Кондратович упросивши, подписую мою руку

Осип Вакуленко, войт, подписуюс.

Андрій Глупка, городничый, подписую.

Под тим же прудом пожню обопол річки до тоей же части мелницкой належную ему, пну Ивану Феодоровичу Есимонтовскому, у вічност продавши признаю».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 52446. - Тогочасна копія)

№ 8

1691, червня 7 (травня 28). - Батурин. - Лист генерального судді Сави Прокоповича до кролевецького сотника Івана Маковського.

«Мой велце ласкавий приятелю, пне сотнику кролевецкий.

Пишеш в.м.м. до мене взглядом тых стараням і коштом в.мстим осаженных близко Гути людей, которих Захарчиха пофукавши еще їм (?) якобы посіянной зобрати пашні заборонити, хвалится і в подданство собі їх привернути. Я теди на жадане і прозбу в. мсти привнесеню, якої ж колвек моей за в. мстю причины, доносилем всю тую доле- гливост і перешкоду в Гуті от Захарчихи в. мсти учиненную самому ясневелможному добродіеві его млсти пну гетманові, где і тое прекладалем, если можна безпечне в. мсти там свої господарские строїти заводи. Зачим я на тое ласкавую пнскую одержавши деклярацію, упевняю в. мсти ласкою его пнской велможности такою, жебыс в. мс. безпечне там свой заводив порядок і людей тых за своїх мів подданных. Стороное зас посіянной пашні, як будет час жатві, тогди может в.мст, если Захарчиха своїм похвалкам міла бы досит чинити, написати до ясневелможного добродія, люб сам до Батурина зехати, а однак і тепер тых людей упевни в.мст., же оны, даст ли Бг урожай, безпечне свої будут збирати засівки, а не хто инший, о чом вмсти упевнивши, его ж мя доброму поліцаю афектові.

Дан з Батурина мая 28 року 1691.

В.мсти всего добра зичливий пртл Сава Прокопович, судія Войска царского пресвітлого влчства Запор[ожского] енералний

Місто печати судов[овой] енер[алной]».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 54142. - Арк. 106. - Тогочасна копія. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «місто печати судовое»)

№9

1691, грудня 1 (листопада 21). - Мглин. - Угода.

«1691, листопада 21 дня.

На вряди мглинском мною, Иваном Романувским, сотником, Онуфрием Пар- фененком, атаманом городовым, Кондратом Савелевічом, войтом, очевісто ставши Григорий Ивановіч, мелник шевердинский, из Ониском и Радком Луцъченки, жители симонтовскиї, доброволне на тим признали, иж в любовъною згоду межи собою зиш- лися. Которий Григорий понял жону нбчка Гришка Попелишка, брата их, Онискова и Радкова, из сиротою, сном Яковом, взял вси належния кгрунти небожчиковские до взросту оного сироти Якова при них, дядках Ониску и Радку, зостоват. А долги, котория небожчик віноватий был, повіни дядки з того кгрунту уищатии, не турбуючи Григория Ивановіча; ещо и то докладаем, вховай Бже, яко не безсмертелний челові[к], на оного сироту Якова смерти вічними часи оный кгрунт сиро[т]ний при Ониску мает зостоват, не повінен Григорий мелник, ани жона его и потомки его, ти Ониска и Радка турбоват. На тим доброволне межи себе вічне угоду взявши и записи межи собою выдали особливе я, Григорий Ивановіч, на уряд[...]м Ониску и Радку выдат запис с подписом рук урядовых и при печати.

Писано у Мглині року мсца и дня описанного.

Иван Романовский, сотник мглинский.

Онуфрій Парфененко,атаман городовый мглинский.

Кондрат Савелевіч, войт мглинский».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 52445. - Оригінал, завірений підписами і двома печатками)

№ 10

1694, грудня 21 (11). - Понорниця. - Лист понорницького сотника Нечипора Савченка до полковника Іллі Новицького.

«Мсци пне полковнику комонный велце мні мости пне и ласкавий добродію.

При поволности услуг моих поклон мой звиклий в ласку в. мос. мос. пну залецив- ши, доброго здоровя от Гсда Бга веспол з еї милостию пнею и со чади зичу в долгости дни заживаты при щасливом повоженю. При сем покорную мою прозбу до милостивой ласкавости вшой мс. пана вношу за рожоным братом Алексіем Гаврилченъком, Олешка небожчика того Гаврилченъка и дядком их рожоным Олихвіром Обуховским, жителям понорницким, которие зачувши о небожчику Олешку, же юж преставился з маловременъного сего жития на вічную памят з Бжия росказаня, оплакавши его, небожчика, и помянувши як церков православная в себі содержит з повинности своей пртелской, пришедши до мене з жалем немалим да и со слезами просячи, абым им дал писмо для увірения до в. м. мос. пана, же он в покревности таковой знайдуться. Що я добре відаючи, же так ест, а не иначей, в тот способ за ними и причиняс, рач в. м. мосци пн. оных як близких вирі (?) не отпустити тще з позосталих вещей небож- чикових з побожности своей, на чом будет милосердие вше пнъское, що за дшу его, що и ім, сиротам бідним, на памят кревного и рожоного их, а оны повинни за его дшу Гда Бга благати и діти их, поки живота их на сем віку будет. А за в. мст. мост. пна и доброе отримавши милостивую ласку должествуют Гда Бга в Тройци Стой Единаго маестат благати за доброе вше здорове и многолітное при щасливости пановане. Що и повторе в. м. мости пна и добродія моего, низко поклонившис, покорне прошу не остав прозби моея для тых сирот. Гспд Бг будет в них нагородою стократне за таковое помирковане и поділ побожний им, сиротам, бо тилко в них було отца и добродія. А я за дознанную в прошениї моем ласку ласку, готовим зостаю навсегда и отслуговати и естем

в. мости, моему мстивому пну и ласкавому добродіеви, цале всего добра зичливий и поволний слуга Никифор Савченко, сотник понорницкий.

З Понорници декавря 11 д. 1694 р.».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 14487. - Оригінал)

№ 11

лютого 22 (12). - Мглин. - Вексель.

«Року 1696 мсця февруария 12 дня.

За відомом уряду мглинского Макар Игнатевича, сотника на тот час наказного, Григория Семеновича, атамана городового, Кондрата Савелевича, войта мглинскога, лист и доброволный запис от нас Тимоха Подлузъкаго, жителя высочанскаго, от Иванюги Парфененка, от Максіма Ушачонка, от Уласа Данилевіча, жителяй миских мглинских, чиним собі видомо, иж ест зостаем виновати талярей сот дванадцат бити- ми ровъно пну Ивану Феодоровичу Есимонтовскому, козаку и товаришу значному сотни Мглинской, повиннысмо оную суму его рукоданную извистит вси едностайне без всякой отмовы и отмоги на ден и термин заложоный в року идучом 169 осмом о воскресении тридневном об Велицден[ю]. А не могли бы мы на термин назначоный сами оной суми з постачити, то мусят наши жони и дити тую суму особисто отдавати вышмененную и на тым мы, Тимох, Иван, Максім и Улас и писмо выдаем на вряді з своїх рук власных пну Ивану Есимонтовскому и при печетех урядових для липъшой вири и певности.

Писан у Мглині року и дня вышписанном.

Макар Игнатевич, сотник на тот час наказный.

Григорий Семенович, атаман городовый.

Кондрат Савелевич, войт

Очевисто упрошоный от нас Тимоха, от Ивана и Максима и от Уласа до сего запису Ониф Окуленко руку подписал.

Очевисто упрошоный до сего запису Костя Романович руку подписал».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 52447. - Оригінал, завірений двома печатками)

№ 12

листопада 29 (18). - Івашківка. - Купча.