"Премудрий і боговгодний муж, милостивий пастор, невсипущий будівничий для реставрації зруйнованих церков та монастирів за свій кошт": до офіційного відзначення 400-річного ювілею архієпископа Чернігівського й Новгород-Сіверського Лазаря Барановича)

12 січня 1684 р. гетьман І. Самойлович у листі до намісника Мгарського монастиря Макарія Русиновича повідомляв: «заліцил нам пан полковник Черніговский иншого майстра німецкое породы, на имя Ивана Баптисту, которого для поправы церкви пастырское до Чернігова з Литвы затягнено. Тот, яко чинится быти в ділі майстерства своего досконалым, и волен будучи от работ инших, подыймуется нам подлуг мьіслі нашой своею росторопною наукою діло церковнее виставити» Там само.. У літературі утвердилася думка, що німецький будівничий Іван Баптист - це Йоганн-Баптист Зауер, який працював у Вільно в другій половині XVII ст. В Україні він побудував також Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря (1684-1692 рр.).

Однокупольний давньоруський Борисо- глібський собор був перебудований на традиційний для України багатобанний храм: окрім центрального купола, імовірно, звели купол над вівтарною частиною, із заходу прибудували восьмигранний притвор, теж увінчаний куполом. На гравюрі з книги «Алфавіт собранний рифмами сложенний» (1705 р., Чернігів) (рис. 4) Борисоглібський собор зображений із куполами над північною та південною частинами, які свідчили, що храм міг бути п'ятибанним із натяком на двовежовість західного фасаду - характерною ознакою європейських базилік. Куполи були двоярусні, грушеподібної форми, собор прикрашали барокові фронтони, розкреповані карнизи, притвор - півциркульні ніші. Борисоглібський собор набув вигляду українського барокового храму. У відбудові собору Л. Баранович міг, певніше за все, орієтуватися на реставрований ним Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський собор, зокрема, і в прибудові восьмигранного притвору. Як уже зазначалося, Спасо-Прео- браженский собор оточували з трьох сторін притвори, до західного фасаду був прибудований чималий прямокутній притвор із двосхилим великим дахом. Відмінно від новгород-сіверського собору, у Борисоглібському побудували із заходу великий восьмигранний двоярусний притвор (до нашого часу не зберігся), який увінчали куполом. Припускаємо, що спорудження такого притвору було обумовлено планами розмістити в ній дзвіницю. Хоч як для дзвіниці притвор- ротонда виглядала приземистою, недостатньо високою (рис. 5). Реставратор Борисоглібського собору архітектор М. Холостенко високо оцінив архітектуру притвору. Дослідник писав, що притвор сам по собі є цікавим пам'ятником архітектури України XVII ст., який був збудований кваліфікованими майстрами того часу. Особливо ця рука майстра відчувається у деталях та профілях Архів М. В. Холостенка. Борисоглібський собор в м. Чернігові. Текст історичної довідки про Борисоглібський собор в м. Чернігові. 1947 р. Національний заповідник «Софія Київська». Документальний фонд, інв. № КП-5261/36. С. 68-69. Юрченко С. Б. Перебудова Борисоглібського собору в Чернігові Лазарем Барановичем та її вплив на архітектуру храмів Гетьманщини. С. 106.. С. Юрченко зазначав, що ордерна система, яка була застосована під час оформлення притвора-ротонди, свідчить про добру обізнаність зодчого з бароковою європейською архітектурою.

План і фасад Борисоглебского храма до його реконструкции 1859 р.

І. Галятовський у книзі «Stary Kosciol zachodni Nowemy Ksciolowi Rzymskiemy», яку присвятив Л. Барановичу (1678 р., Новгород-Сіверський), писав про нього: «Іще від Бога Тобі дари дані віддаєш Богу, роздаючи на реставрування й будову Домів Божих, монастирів і церков зруйнованих, які своїм коштом реставруєш і фундуєш, чи то в Нов- гордку Сіверськім церкву Преображення Господнього, у Чернігові церкву святих мучеників князів руських Бориса і Гліба з руїни воздвиг і тепер року 1678 на Горах Болдинських близько міста Чернігова розпочав будувати монастир і церкву святої Трійці ново немалим коштом» Galatowski Ioaniciusz. Stary Kosciol zachodni Nowemu Ksciolowi Rzymskiemu. Nowogrodek Siewierski, 1678. S. 5-6.. Як бачимо, архієпископ, за словами І. Галятовського, своїм коштом відреставрував- ши Борисоглібський собор, у 1678 р. розпочав споруджувати заміський монастир із Троїцькою церквою на Болдиних горах, так, мабуть, і не закінчивши розбудову кафедрального монастиря. Архієпископ Лазар, з огляду на можливість перенесення митрополії до Чернігова, вирішив спорудити великий заміський монастир на кшталт Києво-Печерської Лаври, розширивши печерний Іллінський з Антонієвими печерами та облаштувати тут якщо не митрополичу, то принаймні резиденцію місцеблюстителя Київської митрополії, архієпископа Чернігівського, Новгород-Сіверського й усього Сівера. Борисоглібський монастир був на той час затісний і, як уже зазначалося, обмежений фортечною забудовою. Л. Баранович, який із ностальгією згадував просторий Спасо-Преображенський монастир біля Новгород-Сіверського, із його садом і пасікою, прагнув збудувати монастир теж за межами міста, де було більше вільного місця і можливостей для реалізації амбітних планів. Тому, як тільки він став місцеблюстителем митрополичого престолу, вирішив заснувати власну друкарню для видання книжок своїх та інших представників освіченого кола духовенства, яких він підтримував і заохочував до творчості. Друкарню він заснував 1671 р. Огієнко І. Історія українського друкарства. С. 340. у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі, а 1679 р. перевів до Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. І. Огієнко вважав, що друкарня до Чернігова була переведена після пожежі, яка трапилася у Новгороді-Сіверському 7 липня 1679 р. Там само. С. 340. 7 вересня 1679 р. Л. Баранович уклав «Пукти» з друкарем Семеном Ялинським про умови управління та роботу друкарні й видав йому універсал на керівництво друкарнею, хоча був і незадоволений його роботою. І. Огієнко, імовірно, зрозумівши буквально фразу Л. Барановича з універсалу 1679 р.: «умислилис ми, аби на належитом местцу, в Чернигови оная типографія при нас, пастиру, зоста- вала», вважав, що спочатку друкарня діяла в кафедральному Борисоглібському монастирі, а потім була облаштована в Троїцько-Іллінському Там само. С. 344-345.. Проте, певніше за все, друкарню відразу розмістили в Троїцько-Іллінському монастирі, оскільки останнє відоме на сьогодні видання новгород-сіверської друкарні - книга І. Га- лятовського «tab^dz z piorami» - вийшла у 1679 р., а вже 30 березня 1680 р. «Псалтир» був надрукований у Троїцько-Іллінському монастирі, про що свідчить напис на його титулі. З огляду на те, як швидко був налагоджений друк у Чернігові, припускаємо, що друкарню зазделегідь планувалося розмістити на території заміського монастиря. Її приміщення було облаштоване, імовірніше, на південно-західному схилі навпроти Іллінської церкви, про що свідчать архівні джерела Травкіна О. І. До історії чернігівських Єлецького, Троїцько-Іллінського та Любецького Антоні- ївського монастирів у кінці XVII - середині XVIII ст. Сіверянський літопис. 2017. № 4. С. 66. та археологічні розкопки 1992 і 2001 рр. Руденок В. Я. Археологічні дослідження друкарні Чернігівського Іллінського монастиря. Чернігівські старожитності: зб. наук. пр. Нац. архітектур.-іст. заповідник «Чернігів стародавній». Вип. 4 (7). Чернігів, 2016. С. 104. У 1681 р. Л. Баранович виклопотав царську грамоту на друкарню у Троїцькому монастирі, яка була підтверджена 1688 р. Харлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. С. 446.

Опікуючись відбудовою чернігівських стародавніх заміських монастирів: печерного Іллінського та Єлецького, Л. Баранович не лише зафіксував явлення чудотворних ікон у цих монастирях, але з метою популяризації та сакралізації двох визначних чернігівських святинь видав у своїй новгород-сіверській друкарні книги про чудеса ікон «Єлецька Богородиця» та «Іллінська Богородиця». Книга І. Галятовсько- го «Скарбниця потребная» про історію Єлецького монастиря та чудеса ікони «Єлецька Богородиця» була надрукована 1676 р. в архієрейській друкарні. Архієпископ Лазар доручив ієромонаху Димитрію Тупталу, який у 1675-1677 рр. був кафедральним проповідником, «абы з пильным стараньем чуда пресвятой Богородици Ильинской были опытанны и, писмом з компутовавши типографией Новгородка Северского свету поданны» Чуда пресвятой и преблагословенной Девы Марии. Новгород-Сіверський, 1677. Арк. 3.. Книга «Чуда пресвятой и преблагословенной Девы Марии» була надрукована в 1677 р., згодом у переробленому вигляді опис чудес ікони «Іллінська Богородиця» виходить під назвою «Руно орошенное» ще сім разів, зокрема, за життя Л. Барановича була видана тричі (1683 р., 1689 р., 1691 р.). Таким чином, книга, мовлячи сучасною мовою, стала бестселером свого часу. Думається, що явлення та звеличення образу «Іллінська Богородиця» було не випадковим. Святиня повинна була піднести значення печерного монастиря та сприяти його відродженню і прославленню.

Як бачимо, задумуючи спорудити великий заміський монастир як можливу митрополичу резиденцію, Л. Баранович вирішив це зробити, розбудувавши стародавній печерний Іллінський монастир, розташований на Болдиних горах на відстані двох кілометрів на захід від Чернігівської фортеці. Насамперед, певно, він прагнув реконструювати та переобладнати його печерну частину, а також розширити територію, розгорнути тут велике наземне будівництво: спорудити найбільший з усіх храмів на той час у Чернігові, Троїцький собор, трапезну, келії, облаштувати друкарню. Печерний Іллінський монастир, заснований батьком руського чернецтва прп. Антонієм, був сакральним, «святим місцем», який «Антоний освятил своим мєшканємю> Чуда пресвятой и преблагословенной Девы Марии. Арк. 3., - зазначав Д. Туптало. Він повідомив, що Іллінську церкву й монастир уже в 1649 р. реставрував ієромонах та згодом ігумен Зосима Тишевич старанням і коштом колишнього чернігівського полковника С. Пободайла

Там само.. Отже, саме Іллінський монастир завдяки своїй святості привернув увагу одного з перших чернігівських полковників і був відновлений. Са- кральність монастиря, освячена перебуванням тут прп. Антонія, його «старожитність», місце розташування за містом, де можна було облаштувати великий монастир, стали вочевидь вирішальними факторами для Л. Барановича під час вибору місця для заснування нової архієрейської резиденції. Архієпископ, користуючись можливостями своєї друкарні, почав активно возвеличувати та прославляти цю обитель, зокрема, за допомогою книги «Руно орошенное» про чудеса чудотворної ікони «Іллінська Богородиця».

Для здійснення таких неординарних планів чернігівський полковник В. Дунін-Борковський запросив, про що вказувалося вище (певніше за все, на прохання Л. Барановича), знаного архітектора з Литви Й-Б. Зауера. Відомо, що чернігівський архієпископ мав тісні зв'язки з Вільно - столицею Великого князівства Литовського. Вільно відіграв велику роль у розвитку «руської» (україно-білоруської) культури наприкінці XVI - у 20-30-х рр. XVII ст. Свого часу Л. Баранович навчався у Вільно, певніше всього, у відомій Віленській єзуїтській академії Galatowski Ioaniciusz. Stary Kosciol zachodni Nowemu Ksciolowi Rzymskiemu. S. 4.. Після реставрації кафедрального Борисоглібського собору Й-Б. Зауер міг брати участь у розбудові Троїцько-Іллінської обителі, зокрема, у реконструкції стародавнього печерного комплексу Іллінського монастиря (притвор-ротонда Борисоглібського собору, побудована за часів Л. Барановича, подібна до притвору підземної церкви Похвали Богородиці) Травкіна О. Про час будівництва підземних церков Іллінського монастиря в Чернігові. Чернігівські старожитності: зб. наук. праць. Нац. архіт.-іст. заповідник «Чернігів стародавній». Вип. 6 (9). Чернігів, 2020. С. 235-248. та спорудженні Троїцького собору. Наприкінці 70-х рр. XVII ст. частину земляних печер, розташованих біля Іллінської церкви, кардинально перебудували: на їх місці спорудили в бароковому стилі три кам'яні барокові підземні церкви, одна з яких - церква Похвали Пресвятої Богородиці Наприкінці XVIII ст. її переосвятили на честь прп. Феодосія Тотемського. - найбільша з печерних церков Лівобережної України. Аналіз письмових джерел та розвиненої архітектури підземних церков Іллінського монастиря: церкви прп. Антоія Печерського, церкви Похвали Пресвятої Богородиці та св. Миколи Святоші засвідчив, що вони були побудовані наприкінці XVII ст. у стилі зрілого бароко, з характерними для цієї архітектури елементами, притаманними як притвору-ротонді Борисоглібського собору, так і Троїцькому собору (рис. 6). Спорудження мурованих, чималих за розмірами, підземних церков, яке на той час не мало аналогів в Україні, було неординарним, досить сміливим та амбітним проєктом, із яким міг упоратися лише досвідчений архітектор. Їх будівництво вимагало ретельного, архітектурно виваженого, професійного підходу та планування. Підземні церкви були з'єднані з Іллінської церквою, яку перебудували в трьохкупольну барокову церкву з гранчастим притвором. Роботи щодо зведення підземних церков для богослужіння та відвідування численних паломників закінчили до 1680 р. Цього року церква Похвали Пресвятої Богородиці була вже освячена: архієпископ Лазар надав антимінс 1680 р. з написом: «в храм в монастыри Ильинскоим похвалы Богоматери, в печере Пр. Антонія Печер., в горе Болдине» Гумилевский Филарет, архиепископ. Общий обзор епархии Черниговской. C. 42..

Крім цього, під час сучасних археологічних досліджень був виявлений ще один чималий печерний комплекс XVII-XVIII ст. на західному схилі Іллінського яру загальною довжиною 40 м. із галереями та бічними нішами, вхід до якого оформлювала кам'яна каплиця Руденок В. Я., Новик Т. Г. Антонієви печери Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря: 950 років. Чернігів, 2019. С. 83-85.. Припускаємо, що ці «Новоантонієві печери» були споруджені також за ініціативи Л. Барановича, який прагнув розбудувати печерний Іллінський монастир на кшталт Києво-Печерської лаври з метою створення підземного меморіалу для поховання ченців.

У той же час, а точніше, 1678 р., як зазначав І. Галятовський Galatowski Ioaniciusz. Staiy Kosciol zachodni Nowemu Kscioiowi Rzymskiemu. S. 5-6., Л. Баранович розпочав будівництво наземної частини монастиря, яка розташовувалася на захід від Антонієвих печер через глибокий яр, на рівному, найвищому плато Болдиних гір. У літературі утвердилася думка, що спочатку, а саме в 16771679 рр., тут була побудована мурована трапезна з Введенською церквою. Про це писав архієпископ Філарет Гумилевський в «Общем обзоре епархии Черниговской»: «З 1677 р. о. Зосима почав турбуватися про будівництво троїцького храму, а між тим будував храм з просторою трапезною» Гумилевский Филарет, архиепископ. Общий обзор епархии Черниговской. С. 84.. Як бачимо, 1677 р. зазначено стосовно будівництва не трапезної, а початку «турботи» щодо будівництва Троїцького собору ігуменом Зосимою Тишевичем. У той же час, як вважав Ф. Гумилевський, З. Тишевич споруджував простору трапезну. Із цього приводу автор зазначав: «При колишніх засобах, спочатку розпочато було спорудження настоятельських та братських келій з трапезною церквою на вершині гори Болдинської ... Потім у 1679 р. архієпископ Лазар Баранович поклав будувати кам'яний храм в ім'я Св. Трійці» Там же. С. 8.. При цьому дослідник не посилався на якесь конкретне джерело. Отже, це могло бути лише припущення самого Ф. Гумілевського, що спочатку була побудована трапезна, а потім уже приступили до спорудження Троїцького собору. Мурована трапезна, яка складалася із великої трапезної зали, кухні, а також прибудованої до неї зі сходу двокупольної Введенської церкви, мала чималі розміри: довжина - 48 м, ширина - 20 м, висота - близько 19 м. Будівництво великої споруди вимагало значних коштів, як і врешті Троїцького собору, закладеного 30 квітня 1679 р. Л. Баранович прагнув побудувати величний собор, який був би центральною спорудою майбутньої резиденції чернігівських архієпископів, тогочасного місцеблюстителя Київської митрополії. Троїцький собор за розмірами перевершував існуючі храми Чернігова (довжина - 43,6 м, ширина - 26,8 м, висота без хреста центрального купола - 50 м) (рис. 7). Будівництво такого великого храму як Троїцький собор вимагало державної підтримки гетьмана, потребувало великих коштів та професійних архітекторів. Серед дослідників утвердилася думка, що Троїцький собор споруджував Й-Б. Зауер, який після реставрації кафедрального Борисоглібського собору міг брати участь у спорудженні мурованих підземних церков Іллінського монастиря та Троїцького собору. Весною 1680 р. Л. Баранович писав архімандриту Києво-Печерської лаври Інокентію Гізелю: «Трійця Пресвята, їй же слава буде, вже вийшла із своїх основ... Будьте ласкаві, пречестність ваша, спонукати зусилля пана гетьмана, який сам хотів допомагати у цій справі» Письма Преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. С. 217.. Як бачимо, гетьман І. Самойлович обіцяв владиці допомогу у будівництві великого храму. Відомо, що гетьман активно фінансував спорудження Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря, уклавши 1684 р. договір із І. Баптистом. Отже, Троїцький собор, імовірно, був до цього часу, в основному, уже побудований. Про це свідчать гравюри з зображенням його західного фасаду в книгах чернігівської друкарні: «Октоїх» (1682 р.), «Тріодь квітна» (1685 р.).

У написі центральної бані Троїцького собору, яка була побудована, певніше за все, після освячення собору, зазначалося на східній стороні: «В рок над тысяча шестьсот семдесят девятый, априля в последный день храм сей свят зачатый. Семнадесят лет здася, чем не успеваше, дело доброе скорбей многих требовавше».

На західній стороні: «Совершися в року 1695 при державе великодержавных православных монархов государей царей и великих князей Іоанна Алексеевича и Петра Алексеевича всея великія и малыя и белыя Россіи самодержцов в патріаршество же великаго господина святейшаго Адріана патріарха московскаго всея Россіи, содержащу престол архиепископіи черниговской ясне в Богу преосвященному Феодосію Углицкому, коштом ясне вельможнаго его милости пана Іоанна Мазепы гетмана войск их царскаго пресветлаго величества Запорожскаго, усердным же тщаніем и трудолюбіем всечестнаго отца игумена Лаврентія Крещоновича» Гумилевский Филарет, архиепископ. Общий обзор епархии Черниговской. С. 10.. Нижче цих написів - наступна: «Начат здатися коштом, ясне в Богу Преосвященнаго Лазаря Барановича ар.чер. нов., соверши же ся коштом вышереченным» Там же. С. 10.. Таким чином, можна припустити, що Л. Баранович самостійно, на архієрейські кошти, розпочав будівництво Троїцького собору, оскільки в написі не згадуються інші меценати, окрім гетьмана І. Мазепи, який фінансував його завершення. Що стосується гетьмана І. Самойловича, він на момент написання вищезгаданих написів був опальний і помер, тому згадувати його ім'я, певно, було під забороною. У книзі «W wieniec bozey matki SS. Oycow Kwiatki» (1680 р.) у присвяті гетьману І. Самойловичу Л. Баранович писав про будівництво «дому Трійці Святої», тобто Троїцького собору, і що гетьман приклав старання до цього, за що йому «через благословіння Отця того уготоване Королівство Небесне» Baranowicz Lazarz. «W wieniec bozey matki SS. Oycow Kwiatki». Czernihow, 1680. S. 2-3. *Вислов- люємо подяку Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника за надані цифрові копії присвяти гетьманові Івану Самойловичу з книги «W wieniec bozey matki SS. Oycow Kwiatki».. У книзі «Тріодь квітна» 1685 р. ігумен Троїцького монастиря Лав- рентій Крщонович, який присвятив книгу Л. Барановичу, писав: «Ви видаєте книги, даєте милостиню щедру, розбудовуєте храм Єдиному в Трійці, прикрашаєте чудотворну ікону преблагословенної, яка в нашому бідному монастирі, проявляєте турботу та благодійність до нас, вбогих слуг і богомольців, усій Церкві східній приносите велику користь» Гумилевский Филарет, архиепископ. Общий обзор епархии Черниговской. С. 44.. Чернігівський архієпископ Антоній Ста- ховський зазначав, що Лазар Баранович «на многократное прилежное прошение бывшего тогды игумена Троицко Лаврентия Крщоновича позволил был владети оным Козлом (суч. смт. Михайло-Коцюбинське - О. Т.) для вспоможения строящейся тогда Троицкой церкви коштом Барановичовским для привозу кирпича и для воски дров на обжог к печам кирпичным» Мицик Ю. З нових джерел до історії церковного землеволодіння на Чернігівщині ХVІІ-ХVІІІ ст. Сіверянський літопис. 1997. № 1-2. С. 113.. Чернігівський єпископ Іродіон Жураковський у донесенні в Синод 1730 р. також указував, що «Преосвященній Баранович при Иліинском Черниговском монастыре превеликим коштом домовим же архієрейским для своєго прожитія состроил Троєцкій монастырь ка- менній» Огієнко І. Історія українського друкарства. С. 345.. У грудні 1683 р. архієрей дякував царівні Софії за присилку дзвону в 200 пудів та заліза листового 24 бочки «во обитель Святыя и Живоначальныя Тройцы, новосозидающуюся мною в Чернигове на Болдынских горах» Sakal Ievgeniia. The Embassy of Lazar Baranovych to Moscow in 1684: Gifts, Requests, and Other Expenses. S. 162. URL: https://www.academia.edu/36659632/Ievgeniia.. Архієрей надіслав до Москви свою «книжицу малую» «Благодать і істина», яка вийшла 1683 р. у друкарні Троїцько-Іллінського монастиря. У книзі містилося прохання стосовно оздоблення Троїцької церкви. Декілька примірників цієї книги, а також книгу «О чюдесах Пресвятыя Богородицы Ільинской Черниговской» та «доску мідную, къ той же книжице зділанную», книгу польськомовних віршів Л. Барановича «Carica nieba i zemie preczistaja Diewa Marija» (1683 р.) з присвятою царівні Софії було передано царівні, царям Іоанну та Петру, іншим членам царської родини (усього сорок книг) Ibid. С. 169-170.. Що стусується книги про чудеса Іллін- ської Богородиці, то, вірогідно, це було видання «Руно орошенное» Д. Туптала 1683 р. - переклад з тогочасної української на церковнослов'янську мову з переробками книги «Чуда пресвятой и преблагословенной Девы Марии» (1677 р.) для розповсюдження її, у тому числі, й у Московії. Стосовно мідної дошки, то це був мідьйорит для друку гравюр, певно, із зображенням чудотворного образу «Іллінська Богородиця», ймовірно, авторства відомого гравера І. Щирського, який у цей час активно оформлював гравюрами книги друкарні Троїцько-Іллін- ського монастиря.

Як бачимо, Л. Баранович не проминув привітати нових московських правителів, як зазвичай він це робив і раніше, надіславши їм свої друковані книги. Це були останні видання творів владики. У цей час у друкарні виходять два панегірики Л. Барановичу: «Redivivus Phoenix Lasarus Baranowicz» (1683 р.) ігумена Троїцько-Іллінського монастиря Лаврентія Крщновича та «Panegiryk Towarzyst- va kunsztu typographskiego dla uezezenia Lazarza Baranowicza» Івана Величковського від товариства друкарів. В останні роки життя Л. Барановича, упродовж 1684-1693 рр., у друкарні Троїцько-Іллінського монастиря продовжують виходити книги інших авторів: І. Галятовського, Д. Туптала, а також С. Яворського, І. Богдановського, Я. Орновського. Цікаво, що в панегірику Варлааму Ясинсько- му від Стефана Яворського з нагоди обрання Варлаама архімандритом Києво- Печерської лаври (1684 р.), зазначено, що той був вікарієм Київської митрополії, тобто, вочевидь, допомагав Л. Барановичу в управлінні митрополією. Відомо, що В. Ясинського на архімандрита висвятив саме чернігівський архієпископ. Отже, в останнє десятиліття свого життя владика мав помічника, який врешті-решт у 1690 р. став київським митрополитом.

Чому ж Л. Баранович не друкував більше своїх книжок? Як показав аналіз творчості та видань книг архієрея, більшість їх випусків він приурочував різним подіям та особам, насамперед - царям, гетьману І. Самойловичу. Але в цей час церковно-політичне становище Л. Барановича як місцеблюстителя Київської митрополії похитнулося. Авторитарний та амбітний гетьман І. Самойлович виношував плани стати єдиним гетьманом об'єднаної Лівобережної та Правобережної України, прагнув встановити контроль над запорізькими козаками й у тому числі над їхньою перепискою. Після опали гетьмана І. Самойловича 1688 р. Л. Баранович скаржився царям, що той його також утискав і забороняв їм писати: «Я, смиренний богомолець, за старістю своєю і зовсім ослаблений, знесилений, зненаведжений колишнім гетьманом, утиснений був багатьма від нього образами, багатьма скорботами та несповідимими печалями та утиснений був не просто, але як мертвий забутий, за життя землею покритий; що могло бути важче, коли гетьман забороняв мені посилати перед ваш царський престол письмові чолобитні, щоб я міг прийняти милість і знайти благодать?» Письма Преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. С. 228.

У 1684 р. до гетьмана І. Самойловича в Батурин приїхав луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський, який зазнавав переслідуваннь у Речі Посполитій. Гетьман підтримав його кандидатуру на виборах у якості київського митрополита. Кандидатура луцького єпископа знатного походження, князя із Правобережної України на київського митрополита, вочевидь, була вибрана не випадково. І. Самойлович, певно, розраховував на те, що Г. Четвертинський як митрополит київський зможе опікуватися православними й у Правобережній Україні, яка перебувала під польським володарюванням, і через нього посилити свій вплив на Правобережжя. Тим більше, що Г. Четвертинський, після обрання його очільником Київської митрополії, погоджувався перейти в підпорядкування Московської патріархії. І. Самойлович навіть прагнув породичатися зі знатним ієрархом, плануючи віддати свою дочку заміж за племінника Г. Четвертинсько- го. Побоючись, що православні Правобережжя та Литви «дабы сновства Церкви матери восточной не отпали», гетьман клопотався перед царями про залишення за київським митрополитом титулу екзарха Константинопольського патріархату, «якому чину имеют повиноватися все оные православія ревнители» Архив Юго-Рападной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе Ч. 1. Т. 5. Акты, относящиеся к делу о подчинении Киевской Митрополии Московскому Патриархату (1620-1694). Киев, 1872. XI. С. 68.. Москва в цьому титулі Г. Четвертинському відмовила. У той же час київський митрополит, згідно з грамотами московських царів та константинопольського патріарха Діонісія і московського Іоакіма, ставав «церковною головою», у тому числі, і православних Польші та Литви Харлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. С. 222225.. Якраз у 1686 р. договір про Вічний мир Москви з Польщею визначив права київського митрополита по відношенню до Луцької, Перемишльської, Львівської та Білоруської єпархій Там же. С. 233.. Відомо, що боротьба з Туреччиною посилила зусилля щодо створення союзу між Річчю Посполитою та Московським царством, яке закінчилося укладенням Вічного миру між державами (1686 р.), зокрема, визнання поляками за Московським царством Києва. Тут Л. Баранович розходився із гетьманом І. Самойловичем, який виступав проти Вічного миру, убачаючи в ньому перешкоду для об'єднання Правобережної і Лівобережної України. Владика закликав до спільної боротьби з турецькою агресією поляків, русаків, козаків. Як вважає дослідник С. Павленко, посилаючись на лист московського патріарха Іоакима до гетьмана І. Самойловича 1683 р., патріарх не хотів бачити на посаді київського митрополита чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. Іоаким писав, що Л. Баранович «леты многии жития сего течет и к старости уже подобно и немощию объяся ... и ради тоя его немощи ... сын не возмогает [яко нам возвестиша] по святым правилом и по чину Восточныя Церкве архиерейских належащих требований исполняти». Закидав він архієпископу й те, що через «немощ» той порушує церковні канони, зокрема «творит на единой литургии многия диаконы, многия иереи, человек по десяти и по пятнадесяти, и сицевое деяние отнюдь от отец святых отвергнуто» Павленко С. Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 р. та пе- репідпорядкуванні Київської митрополії. Сіверянський літопис. 2019. № 6. С. 132.. Дійсно, неміччю та хворобою Л. Баранович виправдовувався ще в 1664 р. у листі до Газького митрополита Паїсія Лигарида стосовно рукоположення у «священний сан» на літургії одночасно декількох осіб: «Коли я був здоровий - я дотримувся східного обряду, висвячував на літургії тільки одного диякона і одного пресвітера; але коли загострилася хвороба, мимоволі перемінив спосіб поводження, і щоб не бути виснаженим частими службами», та ще: «Висвячення багатьох бачив я як приклад інших єпископів» Письма Преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. С. 15.. Вочевидь, Л. Баранович посилається на цю практику рукоположень в Україні, відмінну від Московії.

Архієпископ не лише не з'явився сам, але й не послав представників із Чернігівської єпархії на собор 1685 р., на якому відбулися вибори київського митрополита та розглядалося питання про перехід під юрисдикцію Московської патріархії. І. Самойлович пояснював царям відсутність Л. Барановича тим, що той «отговорився слабостію своего здоров'я» а також, що взагалі всьому духовному притчу «яки новая вещь в разсужденіе стала - оставити Константинопольскаго престола бывшее послушаніе чрез что аки в растерзаніи ума обратилися многія, не смеющие в то дело вступати, не имуще к тому особной повелительной и обнадежива- тельной вашего царскаго пресветлаго величества грамоты» Архив Юго-Рападной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов. Ч. 1.. Певніше за все, Л. Баранович не підтримував ідею переходу Київської митрополії під зверхність московського патріарха. Тут він розділяв позицію українського духовенства на чолі зі своїм учнем, архімандритом Києво-Печерської лаври В. Ясинським, який висловив протест проти висвячення Гедеона в МосквіХарлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. С. 222-225.. У 1688 р., щоб не підпорядковуватися київському митрополиту Г. Четвертинському, бо той не визнавав його сану архієпископа та прагнув забрати три протопопії, Л. Баранович перейшов під зверхність безпосередньо московського патріархаТам же. С. 234.. У 1690 р. після смерті Г. Чет- вертинського гетьман І. Мазепа надіслав до Москви запит: якщо духовні та миряни будуть вибирати Л. Барановича заради першості та «знатной» старості, чи В. Ясинського, печерського архімандрита, заради його доброго життя й знання Святого Письма, на тому закінчувати елекцію чи кого іншого наказано буде виби- рати?Там же. С. 232. Митрополит Євгеній Болховитінов зазначав, що на виборах київського митрополита 1-2 червня 1690 р. у Софійському соборі за присутності Л. Барановича був обраний В. ЯсинськийБолховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. Київ, 1995. С. 186.. Неприємною подією для владики стало й рішення про передачу, на прохання В. Ясинського, під владу київського митрополита трьох протопопій Чернігівської єпархії: глухівської, борзенської та конотопської. Архієпископ Лазар у листі до В. Ясинського з гіркотою дорікав йому за це, оскільки той був його вихованцем; владика називав його «плодоносною гілкою мого винаграду»Письма Преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. С. 37., коли вітав з обранням ректором Києво-могилянського колегіуму, а опісля висвятив його на архімандрита Києво-Печерської лаври. Л. Баранович скаржився цареві, але протопопій він уже не повернув. Перехід Київської митрополії під зверхність московського патрірха призвів до посилення наступу на українське духовенство, звинувачення їх у «латинській єресі», католицьких симпатіях. На старість літ Л. Баранович не мав спокою і змушений був виправдовуватися перед московським патріархом щодо Флорентійського собору, часу перетворення (пре- существлення) святих дарів тощо, оскільки той звинувачував українських ієреїв, що вони в цих питаннях стоять на позиціях католицької Церкви. Зазначимо, що виправдовуватися повинен був і київський митрополит Гедеон, і тодішній архімандрит Києво-Печерської лаври В. Ясинський. Патріарх Йоаким погрожував архієпископу Лазару навіть церковним судом. Московські патріархи забороняли українські книги, у тому числі й самого чернігівського архієпископа, знаходячи в них «латинську єресь». На московському соборі 1690 р. були заборонені книги: «Ключ розуміння» та «Месія праведний» І. Галятовського, «Меч духовний» та «Труби словес проповідних» Л. Барановича, «Огородок Марії Богородиці» А. Ра- дивиловського, «Євангеліє учительне», «Перло многоцінне» К. Транквіліона та книги П. Могили, І. Гізеля, С. Косова, С. Полоцького, Ф. Софоновича.

Л. Барановичу так і не вдалося завершити облаштування своєї резиденції - Троїцько-Іллінського монастиря, Троїцький собор освятили вже після його смерті в 1695 р., як свідчив напис у барабані центрального куполу. Величний семику- польний трьохнавний собор із двома вежами на західному фасаді, прикрашений пишними бароковими фронтонами та великими фігурними вікнами у вигляді хреста, кінцівки якого мають трипелюсткоподібні завершення, що нагадували гербовий хрест Л. Барановича, мав надзвичайно врочистий вигляд, особливо виразний інтер'єр завдяки трьохярусним аркадам, і, певно, справляв чимале враження на сучасників, відповідав статусу головного храму митрополичого осередку. Як уже зазначалося, Троїцький собор побудували досить швидко архієрейським коштом владики, що на той час було дуже нелегкою справою, проте оздоблювальні роботи затягнулися. У 1689 р. Л. Баранович писав гетьману І. Мазепі: «А тисячі давати, яких я і сам небагато маю й інші тепер на образи до церкви святої Трійці оферовати положити», тобто у цей час собор уже оздоблювався іконами Там же. С. 246..

Чому ж Троїцький собор освятили тільки через шість років? Відомо, що подібний, але трохи менший Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря був побудований за значно коротший термін: його заклали в квітні 1684 р. у надзвичайно урочистій обстановці, були присутні два сини гетьмана І. Самойлови- ча, козацька старшина, закладені мощі святих у підніжжя фундаменту. У 16871688 рр. собор уже покрили залізом, бані увінчали хрестами. Одночасно в 1685 р. І. Самойлович заключив договір на виготовлення іконостаса, а в 1689 р. гетьман І. Мазепа уклав угоду щодо продовження цих робіт. Повністю собор був завершений у 1692 р., оскільки в цьому році його освятили Величко С. В. Літопис. Т. 2. С. 388.. Відомо, що на будівництво Спасо-Преображенського собору гетьмани І. Самойлович та І. Мазепа виділили більшу частину з необхідних коштів, чималі суми надав сам Мгарський монастир, а також інші численні ктитори: полковники, сотники, отамани, бурмістр та багато інших, про що промовисто свідчить Мгарський літопис Лазаревский А. Отрывки из летописи Мгарского монастыря (1682-1775). Киевская старина. 1889. № 4. С. 37-52.. Думається, що й закладання Троїцького собору відбувалося не менш урочисто, адже будувався головний храм митрополичої резиденції, проте, на жаль, на сьогодні не виявлено документальних свідчень про цю подію. У відомих джерелах зазначається, що Троїцький собор почав будуватися коштом Л. Барановича, а завершився коштом гетьмана І. Мазепи: було пожертвовано 10000 золотих, які викоритані, певніше, на його оздоблення Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк-Київ-Львів-Париж-Торонто, 2001. С. 170.. Припускаємо, як свідчить приклад будівництва Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря, що Л. Барано- вичу могли допомагати такі меценати, як чернігівський полковник В. Дунін- Борковський, інші представники козацької старшини та заможні міщани.

Щодо гетьмана І. Самойловича, то з вибором на київську митрополичу кафедру Г. Четвертинського відносини чернігівського архієпископа з гетьманом зіпсувалися: він його утискав, не дозволяв писати царям, про що зазначалося вище. Натяк про важкі обставини спорудження храму знаходимо в написі його центральної бані: «Семнадесятъ летъ здася, чем не успеваше, дело доброе скорбей многих требовавше». Автором цього напису, певніше за все, був ігумен монастиря Л. Крщнович, адже в ньому зазначалося, що роботи здійснювалися «усердием же тщанием и трудолюбием всечестного отца игумена Лаврентия Крщоновича нача и совершися в четвертое на десять лето игуменства его» Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 1. Спр. 777. Арк. 112., тобто ігумен займався практично будівельно-опоряджувальними роботами й був безпосереднім свідком усіх труднощів та проблем, які виникали в процесі будівництва. Треба мати на увазі також і те, що на відміну від Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря, інтер'єр Троїцького собору був прикрашений настінним живописом. Ці роботи вимагали великих затрат та часу, адже площа його становила більше півтори тисячі квадратних метрів. Точно невідомо, коли собор був розписаний, але під час ремонтно-реставраційних робіт у 7080-х рр. минулого століття були виявлені фрагменти первісного настінного живопису кінця XVII ст., зокрема, у цетральному куполі та його підбаннику біля стародавніх написів, який могли виконати до освячення собору в 1695 р. Адруг А. К. Живопис Чернігова другої половини XVII - початку XVIII ст. [друге вид., перер. і доп.]. Чернігів, 2013. С. 12.

Отже, останні роки Л. Барановича були затьмарені різними негараздами: він утратив статус місцеблюстителя Київської митрополії, тобто очільника православної Церкви в Гетьманщині, не міг більше впливати на політичні та церковні процеси, припинив літературну діяльність. Архієрей зазнав нападів та звинувачень у єресі й латинстві з боку церковників Москви, як й інше українське духовенство, оскільки московські ортодокси після перепорядкування української православної Церкви Московському патрірхату активно продовжили процес викорінення її окремішності та самостійності. Усе це могло також уплинути й на закінчення будівельно-опоряджувальних робіт Троїцького собору. Не маючи підтримки гетьманів, позбувшись статусу місцеблюстителя Київської митрополії, Л. Баранович, можливо, не зміг завершити оздоблення собору й освятити його. Усі ці неблагополуччя підірвали здоров'я владики, і він увзяв собі в спів- служники архімандрита Єлецького монастиря Феодосія Углицького. Певно, турбуючись про статус чернігівської архієпископії, щоб вона знову не потрапила в залежність від київського митрополита, Л. Баранович погодився, аби Ф. Углицького ще за життя владики, а саме 11 вересня 1692 р., було висвячено в Москві на Чернігівського та Новгород-Сіверського архієпископа. Проте ставлена грамота Ф. Углицькому була надана лише після смерті Л. Барановича. Помер владика 3 вересня 1693 р. і був похований у Борисоглібському соборі.

Після київського митрополита Петра Могили Лазар Баранович був найбільш дієвим архієреєм, який активно продовжив справу відродження та становлення національної Церкви України в складний і трагічний період її історії. Наслідуючи П. Могилу, чернігівський архієпископ енергійно відбудовував занепалі давньоруські храми та монастирі, споруджував нові, зокрема, у Чернігові й Новгород-Сіверському, оздоблював їх іконами, запрошуючи зодчих та іконописців із Великого князівства Литовського, Правобережної України.

Завдяки Л. Барановичу в Лівобережній Україні сформувався потужний релігійно-духовний центр православної Церкви. Владика прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний осередок Гетьманщини, піднести його до рівня Києва, а то й перевищити. Для зміцнення і вивищення своєї єпархії Л. Баранович, який добився титулу архієпископа, запровадив у ній дві архімандрії - у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському та Чернігівському Єлецькому монастирях. Він благословляв та підтримував відкриття нових монастирів і церков як у Чернігівській єпархії, так і загалом у Лівобережній Україні, яка підпорядковувалася місцеблюстителю Київської митрополії. У Чернігівській єпархії були відкриті монастирі: Троїцький біля Почепа, Андроніковський у Сосницькій сотні, Пустинно-Рихлівський у с. Рихли Понорницької сотні Чернігівського полку, Катошинський Миколаївський на Новозибківщині, Каменський Успенський на р. Снові Гумилевский Ф. Общий обзор епархии Черниговской. С. 40-41.. Що стосується останнього, то Л. Баранович у 1681 р. надав у благословення будівничому монастиря ієромонаху Іоні свою келейну ікону «Ново- дворська Богородиця», яка наприкінці XVI ст. була перенесена з Волині (пустинь в урочищі Новий Дворець на р. Раті) у чернігівський Єлецький монастир, списки цієї ікони зберігалися також у Суразькому Благовіщенському та Новго- род-Сіверському Спасо-Преображенському монастирях. Владика благословив та надав 15 січня 1693 р. грамоту ієродиякону Іоні та монаху Інокентію Щирському на відродження Любецького Антоніївського монастиря. За часів Л. Барановича в архітектурі Гетьманщини сформувався новий тип барокового храму, який увібрав традиції давньоруського зодчества, елементи національної дерев'яної та форми й прийоми західноєвропейської архітектури. Цей тип тринавного багатокупольного храму був утілений у багатьох соборах Києва, Батурина, Глухова, Полтавщини та ін. Мезенцев В. І. Адаптація литовського бароко в архітектурі й декорі соборів Троїцького Чернігівського та Мгарського монастирів. Сіверщина в історії України: зб. наук. пр. Держ. іст.- культ. заповідник у м. Глухові. Суми, 2008. С. 72. С. Величко писав: «Преосвященний отець Лазар Баранович, премудрий і боговгодний муж, переселивсь у глибокій старості на вічний спокій від цього життя після численних чернечих трудів, багато попрацювавши над викладом різних добропотрібних і душекорисних руських та польських книг... До того був він милостивий пастор і щедротливий для бідних, щедрий податель, дбалий майстер та невсипущий будівничий для реставрації зруйнованих церков та монастирів за свій кошт» Величко С. В. Літопис. Т. 2. С. 424,426..

Архієпископ Лазар Баранович був надзвичайно плідним письменником, проповідником, особливо він захоплювався поезією. Його літературна творчість, зокрема польськомовна поезія, ще мало досліджена. Нині філологи починають активніше звертатися до аналізу цих творів. Церковно-політична й літературна діяльність Л. Барановича були тісно переплетені. Назріла потреба в сучасній синтетичній монографії, у якій би були проаналізовані й узагальнені нові відкриття та здобутки у вивченні діяльності цього видатного церковно-політичного діяча, письменника другої половини XVII ст.

References

чернігівський архієпископ лазарь баранович

Adruh, A. K. (2013). Zhyvopys Chemihova druhoi polovyny XVII - pochatku XVIII st. [Pictorial art of Chernihiv in the second half of the XVII - early XVIII centuries]. Chernihiv, Ukraine.

Karmanov, Yu. O. (2014). Do istorii arkhiiereiskoi kafedry u Novhorodi- Siverskomu monastyri v XVII st. [To the history of the bishop's cathedra in the Novgorod-Siversky monastery in the XVII century]. Sivershchyna v istorii Ukrainy - Severshchyna in the history of Ukraine. Hlukhiv, Ukraine.

Mezentsev, V. I. (2008). Adaptatsiia lytovskoho baroko v arkhitekturi y dekori soboriv Troitskoho Chernihivskoho ta Mharskoho monastyriv [Adaptation of the Lithuanian Baroque in the architecture and decor of the cathedrals of the Trinity Chernihiv and Mgar monasteries]. Sivershchyna v istorii Ukrainy - Severshchyna in the history of Ukraine. Hlukhiv, Ukraine.

Mytsyk, Yu. (1997). Z novykh dzherel do istorii tserkovnoho zemlevolodinnia na Chernihivshchyni XVII-XVIII st. [From new sources to the history of church land ownership in Chernihiv region of the XVII-XVIII centuries.]. Siverianskyi litopys - Severyan chronicle. Chernihiv, Ukraine.

Pavlenko, S. (2019). Uchast heneralnoho osavula Ivana Mazepy u vyborakh mytropolyta 1685 r. ta perepidporiadkuvanni Kyivskoi mytropolii [Participation of General Osavul Ivan Mazepa in the election of the Metropolitan in 1685 and the reassignment of the Kyiv Metropolitanate]. Siverianskyi litopys - Severyan chronicle. Chernihiv, Ukraine.

Rudenok, V. Ia. (2016). Arkheolohichni doslidzhennia drukami Chemihivskoho Illinskoho monastyria [Archaeological research of the printing house of the Chernihiv Ilyinsky Monastery]. Chernihivski starozhytnosti - Chernihiv antiquities. Chernihiv, Ukraine.

Rudenok, V. Ia. & Novyk, T. H. (2019). Antoniievy pechery Chemihivskoho Troitsko-Illinskoho monastyria: 950 rokiv [Anthony's Caves of the Chernihiv Trinity- Illyinsky Monastery: 950 years]. Chernihiv, Ukraine.

Stepovyk, D. (1986). Leontii Tarasevych i ukrainske mystetstvo barokko [Leontiy Tarasevich and Ukrainian baroque art]. Kyiv, Ukraine.

Travkina, O. I. (2002). Do pytannia pro datu narodzhennia Lazaria Baranovycha [On the question of Lazar Baranovich's date of birth]. Chernihiv, Ukraine.

Travkina, O. I. (2016) «Yedyne moie bazhannia, shchob zalyshyty po sobi pratsi moi... i zasluzhyty vid liudei dobru pamiat» (do pytannia pro vidznachennia 400-richnoho yuvileiu arkhiiepyskopa Chemihivskoho i Novhoroda-Siverskoho Lazaria Baranovycha) ["My only wish is to leave my works ... and to leave a good memory from the people" [On the question of celebrating the 400th anniversary of the Archbishop of Chernihiv and Novgorod-Siversky Lazar Baranovich)]. Sivershchyna v istorii Ukrainy - Severshchyna in the history of Ukraine. Hlukhiv, Ukraine.

Travkina, O. I. (2017). Do istorii chernihivskykh Yeletskoho, Troitsko-Illinskoho ta Liubetskoho Antoniivskoho monastyriv u kin. XVII - ser. XVIII st. [To the history of Chernihiv Eletsky, Trinity-Ilyinsky and Lyubetsky Anthony monasteries in the late XVII - midlle XVIII centuries]. Siverianskyi litopys - Severyan chronicle. Chernihiv, Ukraine.

Travkina, O. I. (2020). Pro chas budivnytstva pidzemnykh tserkov Illinskoho monastyria v Chernihovi. [About the time of construction of the underground churches of the Elijah's Monastery in Chernihiv]. Chernihivski starozhytnosti - Chernihiv antiquities. Chernihiv, Ukraine.

Chernenko, O. (2019). Rannomodernovi perebudovy Spaso-Preobrazhenskoho soboru XII-XIII st. u Novhorodi-Siverskomu [Early modern reconstructions of the Spaso-Preobrazhensky Cathedral of the XII-XIII centuries in Novgorod-Siversky]. Kyiv, Ukraine.

Yurchenko, S. B. (2015). Perebudova Borysohlibskoho soboru v Chernihovi Lazarem Baranovychem ta yii vplyv na arkhitekturu khramiv Hetmanshchyny [Reconstruction of Cathedral of Saints Boris and Hleb in Chernihiv by Lazar Baranovich and its impact on the architecture of the chuches of the Hetmanate]. Chernihivski starozhytnosti - Chernihiv antiquities. Chernihiv, Ukraine.

Травкіна Ольга Іванівна - завідувач відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», кандидат історичних наук (м. Чернігів, Україна).

Travkina Olha I. - the manager of the department of museum, scientific and fund activity of Ancient Chernihiv National Historical and Architectural Reserve, the candidate of historical sciences (Chernihiv

Размещено на Allbest.ru