Вінценосне розлучення: кейс Євпраксії (Адельгейди) Всеволодівни

Одним із провідних аспектів реформування Церкви в боротьбі за інвеституру стало врегулювання сексуальної поведінки як представників кліру, так і пастви. Королівська та єпископальна сексуальність швидко перетворилася на флагман цієї кампанії. Король, як правляча особа, мав допомагати втілювати приписи Церкви, у тому числі й власним прикладом. Утім, до 1080 року Генріха звинувачували в насильстві, зґвалтуваннях, інцесті й содомії Ibid. Р. 316.. Те, що Генріх IV мав адюльтер, майже не викликає сумніву з огляду на сексуальні звички представників нобілітету ХІ ст.

У цьому контексті вартий уваги й шлюборозлучний епізод із першою дружиною Генріха Бертою Савойською, а також її звинувачення чоловіка у вчинках, не гідних честі короля. У джерелах згадується, що Генріх підіслав у спальню до Берти свого васала як залицяльника, але в ніч зустрічі сам з'явився до дружини, перевдягненим в іншого чоловіка, щоб звинуватити її в перелюбі. Утім, Берта була надто інтелігентна й розумна, викрила цю змову й наказала слугам відлупцювати незваного гостя, не зважаючи на те, що він уже зізнався, що він її чоловік. Берта виправдалась тим, що її чоловік - король і не міг здійснити такий негідний правителя вчинок: її чоловік би по-королівськи відкрито прийшов до неї у ліжко.

Звинувачення Г енріха в сексуальних збоченнях, злочинах, стосунках із конкубінами при законній дружині зустрічаються в численних полемічних документах останніх десятиліть ХІ ст. І хоча вони здебільшого містяться в джерелах, опозиційно налаштованих до імператора, але спільно створюють атмосферу сумнівності легітимності влади й честі лібідозного короля. Його невдала спроба розлучитись із Бертою у 1069 р. (після трьох років шлюбу король в якості аргумента наводив відсутність консумації Creber A. Breaking Up Is Hard... P. 149-171.) також стала аргументом для його супротивників і підставою для подальших звинувачень у безчесті. Спроба Генріха анулювати шлюб була оцінена сучасниками й васалами як «огидна річ, мерзенна для королівської високості» McLaughlin М. «Disgusting Acts of Shamelessness». Р. 323..

Отже, в ХІ ст. все ще не існувало чіткого розмежування між особистою (приватною) і публічною складовою життя королів та імператорів. Король як приватна особа повинен був мати чесноти, гідні королівської влади й високості. Особисті сексуальні вчинки короля відігравали значну роль у реконфігурації його королівського авторитету. Відтак у ХІ ст. неприйнятна сексуальна поведінка монарха виправдовувала повстання проти нього й відокремлення його особи від сакральності його королівської влади.

Таким чином, відомі на сьогодні джерела викликають більше довіри до свідчень Євпраксії Всеволодівни проти чоловіка. Вартим уваги є і зміст її звинувачень, оскільки вона сама стала найбільшою жертвою своїх власних показань проти чоловіка. Щоб розірвати нестерпний шлюб, Євпраксія могла навести інші аргументи, наприклад, достатньо було звинуватити його в єресі чи содомії. Зізнання ж, що чоловік примушував її до проституції, позбавляли її шансу як на пристойне одруження, так і на духовну кар'єру в монастирі. За твердженням М. Маклафлін, крім повторного шлюбу для представниці знатного роду ще одним прийнятним шляхом могло стати чернецтво, але й у монастирі вітали «або цноту, або порядне вдівство». Жінка ж «багатьох чоловіків» могла тільки нести спокуту як черниця, без жодних сподівань на авторитет і шанобливе ставлення Ibid. Р. 317. Ibid. Р. 318.. І якщо свідчення Адельгейди на імператора Генріха мали лише обмежений вплив, то своє подальше життя вона фактично зруйнувала. Єдиним вірогідним поясненням такого рішення Євпраксії Всеволодівни може бути тільки те, що її звинувачення Генріха IV були правди-

Виступи на церковних соборах і шлях додому

Письмові свідчення про свавілля чоловіка Адельгейда подала спочатку на розгляд церковного собору, що відбувся 1094 року у швабському місті Констанца. Подробиці знущань були зачитані на широкий загал, а діяння імператора засуджені. У березні наступного року відбувся Собор у місті П'яченца в Ломбардії, на якому молода імператриця вже особисто свідчила проти свого чоловіка, про його знущання з неї. Присутні вчергове засудили злочини монарха, вона ж сама отримала прощення за ненавмисні гріхи та дозвіл на розлучення. Кілька обставин могли сприяти тому, що Адельгейда погодилась на цей крок, що призвів до масштабного європейського скандалу. І.С. Робінсон переконаний, що звинувачення, висунуті на Соборі у П'яченці, були сфабриковані радниками Матильди Robinson I.S. Henry IV. Р. 290.. Однак, на нашу думку, самі тільки політичні мотиви не могли стати причиною розірвання шлюбу.

Саме Євпраксія ініціювала шлюборозлучний процес. Дослідники єдині в думці, що цим кроком вона у першу чергу зіпсувала репутацію собі, через що її в піснях охрестили «волочайкою» Пушкарева Н.Л. Женщины Древней Руси. С. 32; Рюсс Х. Евпраксия-Адельгейда: биографический етюд. С. 92.. Основною причиною розриву стосунків історики називають політичну заангажованість імператриці - її прихильність до політики Папи Римського. Проте, на нашу думку, тут слід врахувати й цілу низку інших чинників. По-перше, раптова смерть їх спільного з Адельгейдою сина могла негативно позначитися на психологічному стані жінки, яка і без того опинилася у вкрай складних життєвих обставинах, погодившись на шлюб із німецьким імператором без батьківського благословення. Не зважаючи на дискусійність питання наявності спільної ^дитини, таке припущення неодноразово обговорюється кількома західними істориками Raffensperger С. Evpraksia Vsevolodovna. Р. 30.. По-друге, на початку 1093 р. син Генріха IV Конрад відкрито перейшов на бік Папи Римського. По-третє, 1093 р. з Русі також надійшли сумні звістки: помер її батько Всеволод Ярославич і загинув брат Ростислав Летопись по Ипатьевскому списку. С. 151, 154., що безпосередньо вплинуло на зміну зовнішньополітичного курсу держави. Ще одним чинником для зміцнення ініціативи розлучення, на нашу думку, могло бути православне виховання Євпраксії у високоосвіченій родині, з одного боку, і загроза чергового відлучення чоловіка від Церкви, враховуючи досвід його попереднього відлучення, швидка втрата авторитету й наближення краху його політичної кар'єри, з іншого. У цьому контексті спірним залишається питання легітимності імператорського статусу як Генріха IV, так і Євпраксії. Сам Генріх отримав імператорську корону традиційно в Римі з рук Папи Климента ІІІ у 1084 р. Але ж вартий уваги той складний шлях, яким король Німецький здобував цю корону. Климент ІІІ став Папою за сприяння самого Генріха IV, який у своєму протистоянні з легітимним (за католицькими канонами) Папою Григорієм VII (1073-1085) приводить Климента до папського престолу і вже за кілька місяців отримує з його ж рук омріяну імператорську корону. Коронація в Римі робила акцент на легітимності імператорської влади, на її сакральному характері. Інтронізація ж Климента ІІІ відбувалася хоч і за сприяння частини римського населення, але у той час, як усунений військовим шляхом Папа Григорій VII знаходився всього в кількох кілометрах - в бастіоні святого Янгола. Понтифікат Климента тривав з 1080 по 1100 рр., але в католицькій традиції він сприймається як антипапа Игнатьева Е.Е. Итальянский поход Генриха IV (1081-1084 гг.) в контексте борьбы за инвеституру. Новое прошлое. Ростов-на-Дону, 2018. № 2. С. 102-117., що в складному політичному протистоянні ХІ ст. часто давало привід ворогам імператора ставити під сумнів легітимність його корони. Коронація ж Євпраксії як імператриці відбулась не в Римі, а в Кельні і також не Папою Римським. Відтак, на рішення Євпраксії щодо розлучення міг вплинути й непереконливий в її власних очах статус як імператриці. Про упереджене сприйняття нею Климента ІІІ як Папи Римського свідчить і той факт, що зі скаргами на чоловіка вона звернулася саме до Урбана ІІ (1088-1099), а не до офіційно визнаного німецькою короною Климента.

Уточнення потребують і юридичні деталі офіційного розірвання шлюбу. Більшість дослідників взагалі мовчать про характер припинення стосунків, вживаючи термін «розлучення», яке датують 1095 роком. Х. Рюсс (з ним погоджується і рецензент його праці А. Козлов) вказує, що відлучення Генріха IV від Церкви офіційно поклало край шлюбу Козлов А.С. Судьба княжны Евпраксии Всеволодовны... С. 348.. Однак виникає питання, чому Євпраксія не прийняла чернечий постриг одразу після повернення до Києва, а продовжувала жити в монастирі до самої смерті свого чоловіка в серпні 1106 р. й тільки потім, у грудні того ж року, прийняла постриг, імовірно, в Андріївському (Янчиному) монастирі як родинному (ігуменею монастиря була її сестра Янка, котра там і похована, як і їхня матір - черниця обителі Raffensperger С. Evpraksia Vsevolodovna. Р. 33.). Адже це може свідчити про певний варіант юридичного продовження шлюбу Рюсс Х. Евпраксия-Адельгейда: биографический етюд. С. 104. і дає підстави припустити, що розірвання стосунків набуло характеру «separation», тобто права «не ділити стіл і ліжко», коли подружжя формально залишалось у шлюбі. Після такого «розділення» жінка могла жити в монастирі, але не могла ані вийти заміж вдруге, ані стати «нареченою Христа», допоки живий був її чоловік. На користь цього також свідчить інформація зі списків німецьких королев та імператриць, де Адельгейда фігурує в ролі консорта до 1105 року (тобто до року зречення Генріхом влади).

Євпраксія-Адельгейда прийняла остаточне рішення про повернення на Русь у 1097 році, проте спочатку вона зупинилася в Угорщині в своєї тітки Анастасії Ярославни. Саме звідти вона листувалася із своєю матір'ю - невідомою на ім'я вдовою Всеволода Ярославича, нещодавно ідентифікованою як княгиня Марина, котра відрізнялася активною політичною діяльністю й навіть мала власні печатки Лесак Б., Хомайко Н., Черненко Е. Печати княгини Марины. C. 322, 326.. Відтак на час повернення Євпраксії у неї були не лише кошти, але й збережений статус руської князівни Raffensperger С. Evpraksia Vsevolodovna between. Р. 31-32., про що також може свідчити і її унікальне поховання біля «дверей» Печерського монастиря після смерті 9 липня 1109 р., над яким згодом була зведена капличка Летопись по Ипатьевскому списку. С. 188..

Щодо ролі свідчень Євпраксії в подальшій долі Генріха IV та їх суттєвого впливу на авторитет імператора, які призвели, нібито, до його падіння, - багато німецьких біографій Генріха досить побіжно згадують ситуацію з Адельгейдою в контексті причин втрати ним влади. Тобто це навряд чи мало вирішальний вплив на його політичну кар'єру. Він правив у якості імператора ще 10 років. Водночас, свідчення Євпраксії стали підставою для чергового (щонайменше - третього) відлучення Г енріха від Церкви. Перші дві анафеми були накладені на нього у 1076 та 1080 рр. Розлучення з Адельгейдою певним чином прискорило деконструкцію його влади у зв'язку з протистоянням із Церквою та непристойною поведінкою в особистому житті, про яку та часто йдеться в джерелах. Проте фатальну роль відіграла громадянська війна, його протистояння з синами Конрадом і Генріхом, боротьба з Папами Римськими та Матильдою Тосканською, неодноразове відлучення від Церкви та вся складна ситуація в південній частині Священної Римської імперії та Італії. Це був перший відкритий піковий момент суперництва у тривалому протистоянні між світською та духовною владою, яке менш ніж за півстоліття інституціоналізується в боротьбу партій гвельфів та гібелінів.

* * *

Отже, Євпраксія-Адельгейда стала однією з перших вінценосних жінок Європи і єдиною європейською імператрицею києво-руського походження, яка наважилася боротися за свої права й свободу та зробила це досить успішно. Життєпис Євпраксії - приклад того, як жінка навіть у середні віки далеко від батьківщини, залишившись без підтримки рідних, могла захищати свої інтереси й досягти свободи. Тож, вважаємо, що розгляд тільки політичної складової її розриву з імператором є проявом однобокого «чоловічого» викладу історії, знеціненням її інтересів як особистості, як жінки, котра зазнавала приниження й зневаги з боку чоловіка. Виключно політичні обставини не могли призвести до їхнього розриву, адже в Євпраксії-Адельгейди не було очевидних мотивів, які дали б їй особисту чи політичну вигоду від звинувачень проти свого впливового чоловіка. На користь цього свідчить і подальша траєкторія її життя - подорож на Схід, перебування в тітки Анастасії в Угорщині, життя у монастирі, очікування смерті чоловіка та чернечий постриг за 3 роки до власної смерті. Очевидно, що жодного особистого зиску від гучного загальноєвропейського політичного й сексуального скандалу вона не отримала. Натомість її перемога полягала в особистій волі, свободі від чоловіка-тирана та праві вільно розпоряджатися власним життям.

References

1. Creber, A. (2019). Breaking Up Is Hard To Do: Dissolving Royal and Noble Marriages in EleventhCentury Germany. German History. 2019. Vol. 37. Is. 2. Pp. 149-171. Oxford University Press, United Kingdom.

2. Ignatieva, Е.Е. (2018). Italyanskiy pohod Genriha IV (1081-1084 гг.) v kontekste borbyi za investituru [The Italian Campaign of Henry IV (1081-1084) in the Context of the Investiture Controversy]. Novoe Proshloe - The New Past. 2018. № 2. Rostov-na-Donu, Russia.

3. Kozlov, A.S. (2008). Sudba knyazhnyi Evpraksii Vsevolodovnyi v rabote nemetskogo issledovatelya. Rets. na st.: Ruft H. Eupraxia-Adelheid: Eine biographische Annaherung Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481-518 [The Fate of Princess Eupraxia Vsevolodovna in the Work of a German Researcher. Review of the Article: Ruft H. Eupraxia-Adelheid: Eine biographische Annaherung Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. 2006. Bd. 54, h. 4. S. 481-518]. Izvestiya Uralskogo gosudarstvennogo universiteta. Ser. 2, Gumanitarnyie nauki - Humanitarian sciences. 2008. № 59. Vyp. 16. Ekaterinburg, Russia.

4. Lesak, B, Homaiko, N, Chernenko, O. (2020) Pechati knyagini Marinyi [Princess Marina's stamps]. «Na odno kryilo serebryanaya, na drugoe - zolotaya». Sbornik statey pamyati S. Ryabtsevoy / pod red. R. Rabinovicha i N. Telnova. Kishenev: Biblioteka Stratum Plus, 2020. Kishinev, Moldova.