Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту "Чорний Вир" на Афоні
Використання антропологічного та діалектичного підходу до історичних явищ. Встановлення походження Г. Голуба на основі аналізу архівних джерел і документів. Виявлення маловідомих фактів діяльності українського чернечого осередку "Чорний Вир" на Афоні.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.10.2023 |
| Размер файла | 64,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Бунчуковий товариш Ніжинського полку Григорій Голуб та заснування ним скиту «Чорний Вир» на Афоні
Сергій Шумило Шумило Сергій Вікторович - головний редактор наукового альманаху «Афонська спадщина», директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні (м. Київ).
Анотація
Мета статті - дослідження родоводу та біографії бунчукового товариша Ніжинського полку Григорія Голуба та заснування ним в 1740-і роки чернечого скиту « Чорний Вир» («Мавро Вир») на Афоні, розкриття ролі української козацької старшини у ктиторській підтримці афонського скиту «Чорний Вир» на Святій Горі. Методологія роботи ґрунтується на принципах історизму, представлена відповідно до антропологічного та діалектичного підходу до історичних явищ.
Наукова новизна. Вперше детально проаналізовано походження Григорія Голуба з українського козацько-старшинського роду та заснування ним на Афоні чернечого скиту « Чорний Вир», на основі аналізу архівних джерел виявлено маловідомі факти і документи, зокрема щодо діяльності цього українського чернечого осередку на Афоні.
Актуалізовано питання генеалогічних зв'язків між ним та гетьманом Оліфером Голубом. Висновки. Докладно досліджено родовід Григорія Голуба та його зв'язки з Чернігівщиною. Встановлено, що Григорій Голуб та його родина є яскравими представниками української козацької старшини кінця XVII - XVIII ст.
Автор на основі архівних джерел та свідчень установлює приблизну дату і місце народження Григорія Голуба, час залишення ним військової служби і прийняття чернецтва, заснування ним на Афоні скиту «Чорний Вир» та приблизний час його смерті у віці не менше 80 років. Також стаття містить аналіз різних документів, свідчень та гіпотез про заснування та будівництво на Афоні скиту «Чорний Вир», що дає змогу встановити причетність до цього представників українського козацтва та, зокрема, Григорія Голуба. антропологічний український чернечний голуб
Також спростовуються упереджені твердження про те, що розбудова скиту «Чорний Вир» здійснювалась начебто не українськими ченцями, та доводяться тісні зв'язки українського чернецтва та козацтва з цим осередком духовності у світовому центрі православного чернецтва на Афоні.
Ключові слова: Григорій Голуб, Петро Калнишевський, Ніфонт Ніколов, Вилчо Баанов, Єлизавета ІІ, Чорний Вир, Мавро Вир, Зограф, Афон, Свята Гора, Греція, Україна, козацтво, скит, чернецтво.
Існування на Святій Горі Афон (нині територія Греції) у XVIII - першій половині ХІХ ст. українського «козацького» скиту Різдва Богородиці «Чорний Вир» (відомий також з грецьких документів як «Мавро Вир» (Маирос; Вцрос;) та болгарських - «Черни Вир») є важливою сторінкою історії та духовно-культурних зв'язків українського чернецтва та козацтва зі світовим центром православного чернецтва на Афоні. Заснований цей скит був на території болгарського Зографського монастиря на Афоні у 1744-1747 рр. у той період, коли давньоруські афонські обителі «Русик» та «Ксилургу» більше не належали слов'янським ченцям і були зайняті греками.
Судячи з наявних джерел другої половини XVIII ст., заснування «Чорного Виру» відбувалося за сприяння та на пожертви українського козацтва представником знатного шляхетського козацько-старшинського роду Григорієм Остаповичем Голубом (іноді його прізвище згадується ще й як Голубенко), який облишив військову службу у чині бунчукового товариша, прийняв у Києво-Печерській лаврі чернечий постриг і подався на Афон. У наявних документах XVIII ст. цей Григорій Голуб значиться як ієросхимонах, «будівничий» та засновник «Чорного Виру» на Афоні.
Перші вітчизняні дослідження «Чорного Виру» були започатковані автором цієї статті в 2014-2015 рр. під час експедицій до цієї обителі на Афоні. Проведені пошуки в українських та афонських архівах і виявлені там матеріали дозволили, по суті, заново відкрити цей маловідомий афонський скит, завдяки чому було введено у науковий дискурс невідомі факти з історії перебування українських ченців та козаків на Афоні1.
У цій статті використані маловідомі документи з Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАК України), Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУВ), а також з Архіву Сербського Хіландарського монастиря на Афоні (АСХМА) та Архіву Болгарського Зографського монастиря на Афоні (АБЗМА). Крім того, автором використовуються не так давно знайдені в афонських архівах лист ієросхимонаха Антонія (Булатовича) на ім'я імператора Миколи II за 1912 р. Шумило С. В. «Духовное Запорожье» на Афоне. Малоизвестный казачий скит «Черный Выр» на Святой Горе. Киев, 2015. С. 29; Шумило С. В. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссозда-ния нового Русика в XVIII в. на Святой Горе. Афон и славянский мир. Сб. 3. Материалы междунар. науч. конф., посв. 1000-летию присутствия русских монахов на Святой Горе. Киев, 21-23 мая 2015 г. Афон: Пантелеимонов монастырь, 2016. С. 214-246; Шумило С. В. Козацький скит «Чорний Вир» на Афоні у XVIII ст. за маловідомими архівними джерелами. Церква - Наука - Суспільство: питання взаємодії. Матеріали 15-ї міжнародної наукової конференції (29 травня - 3 червня 2017 р.). Київ: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2017. С. 69-77. Архів Сербського Хіландарського монастиря на Афоні (АСХМА). Лист ієросхимонаха Антонія (Бу-латовича) до російського імператора Миколи ІІ, 1912 р. Переписка (ко^алник) Благовештенске Кел]е. Хиландар. 1912. Арк. 10-10 зв. та невідомий рукопис румунською мовою під назвою «Memoriu» Memoriu [аі calugarilor rusi, proprietari de Chilii si Colibe in Sf.Munte al Athonului catre Guvernul Majestatii Sale Domnului si Imparatului tuturor Rusiilor, unicului Protector natural al compatriotilor sai in Turcia]. Арк. 13 зв. (колекція О. Маголи)., в яких подаються свідчення про «Чорний Вир». Також зібрані та використані свідчення, спостереження, спогади та згадки про «Чорний Вир», які містяться у працях мон. Ігнатія (Деншина) Описание путешествия отца Игнатия в Царьград, Афонскую гору, Святую Землю и Египет. 1766-1776 гг. Православный палестинский сборник. Санкт-Петербург, 1891. Т. XII. Вып. 36 (3). С. 12-13., єп. Порфирія (Успенського) Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский. Второе путешествие по Св. горе Афонской в годах 1858, 1859 и 1861 и описание скитов афонских. Москва, 1880. С. 93, 257., ієросхим. Сергія (Весніна) Сергий (Веснин), иеросхим. Письма к друзьям своим о Святой Горе Афонской. Санкт-Петербург, 1850. С. 163-166., в Енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Ефрона, в «Путівнику по Афону» за 1895 р., «Путівнику» А.Павловського за 1913 р., в афонських нотатках російського емігрантського письменника В. Маєвського (1960-ті рр.) тощо. Афон. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона / Под редакцией профессора И. Е. Андреевскаго. СПб., 1891. Томъ ІІА. С. 583; Путеводитель по св. Афонской Горе и указатель ее святынь и прочих достопамятностей, с 29-ю видами монастырей и скитов, и картою Афона. Изд. 7-е Афонского Русского Пантелеимонова монастыря. Москва, 1895. С. 60; Путеводитель по Св. Горе Афонской. В память 300-летия царствования дома Романовых / сост. А. А. Павловский. Издание Брат-ства Русских обителей на Афоне, 1913. С. 99; Маевский В. А. Афон и его судьба. Москва, 2009. С. 96.
Точну дату заснування скиту «Чорний Вир» поки що не вдалося встановити. Єп. Порфирій (Успенський) та інші автори називали датою заснування скиту 1747 р. Порфирий (Успенский), еп. Восток христианский. Второе путешествие по Св. горе Афонской... С. 91-93, 257; Путеводитель по св. Афонской Горе. Москва, 1895. С. 60; Путеводитель по Св. Горе Афонской. Афон, 1913. С. 99. Проте ніяких документальних підтверджень цьому поки що знайти не вдалося. У той же час болгарський історик Кирил Павлікянов звертає увагу на те, що у 1903 р. ігумен сусіднього монастиря Есфігмен і дослідник афонських старожитностей архім. Герасим Смірнакіс (1862-1935) прокоментував відому йому інформацію про податки, які обителі Афона повинні були виплатити турецькій владі в 1744 р. Згідно з його відомостями, у цей рік руський зографський Мавровирський скит був забов'язаний сплатити о сманам в якості податку харадж EpupvaK^ Г. To 'Ayiov ”Ороц. A0^va, 1903. 2. 141.. За словами К. Павлікянова, згадка про 1744 р. «може означати тільки одне - що Чорновирський скит вперше увійшов до списків про виконання обов'язку зі сплати податків і зборів щонайменше на декілька років (від 1747 р., - прим. С. Ш.) раніше» Павлікянов К. Афонский Зографский Скит «Черный Выр» и его казацкое братство - тексты архивных свидетельств (1747-1908 гг.). Доклад на международной научной конференции «Киево-Печерская Лав-ра - Афон - Иерусалим: единство сквозь века». Киев, 20-21 июля 2018 г. Машинопись. Арк. 3. Игнатий, ин. Историческое описание Св. славного Пророка Илии скита, что на Афоне. М., 1860. С. 12; Русский общежительный скит Св. Пророка Илии на Афонской Горе. Одесса, 1883. С. 16, 28.. Це цікаве застереження, але й воно не бездоганне, оскільки поруч з існуючими на той час скитами «Ксилургу» і «Чорний Вир» у цьому ж переліку був згаданий ще й Іллінський скит, який був заснований прп. Паїсієм Величковським у 1757 р., а статус скиту він набув лише в 1766 р.11 На нашу думку, у Герасима Смірнакіса допущена помилка щодо датування обкладанання податками, і замість 1744 р. мова мала б йти про вересень 1787 р., що підтверджує наявний в архіві протату Афона документ за цей рік Apyelo Прштатои. Erniope^ peiapuZaviivwv ЈYYpd9wv. A6tevma Ебррєікта 2 / X. Гаопарцс A0^va, 1991. 2. 68-69..
Так чи інакше, можемо достеменно говорити про заснування «Чорного Виру» в 40-ві роки XVIII ст., між 1744 та 1747 рр. Заснування скиту до 1744 р. однозначно виключене, оскільки київський паломник і монах Василій Григорович-Барський саме навесні цього року вдруге відвідав Афон, детально описавши Зографський монастир. І якби на той час «Чорний Вир» вже існував, то він неодмінно згадав би про нього.
Григорій Голуб та заснування скиту «Чорний Вир» на Афоні
Як вже було сказано, Чорновирська обитель заснована представником знатного шляхетського козацько-старшинського роду з Чернігівщини Григорієм Остаповичем Голубом.
Важливі відомості про рід Голубів зібрані у праці В. Модзалевського «Малоросійський родословник» Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. Киев : Тип. Г. Фронцкевича, 1908; Т. 3. Киев : Тип. С. Кульженко, 1912; Т. 4. Киев : Тип. С. Кульженко, 1914.. У наш час детальну генеалогію українського козацько-старшинського роду Голубів здійснив О.А. Алфьоров у праці «Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України другої половини XVI - кінця XVIII ст.» Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України другої половини XVI - кін. XVIII ст. Дисертація ... канд. іст. наук. / Наук. керівн. проф. В. Й. Борисенко. Київ, 2012. 165 с. Машинопис; Його ж. Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України другої половини XVI - кінця XVIII ст. Автореф. . дис. канд. іст. наук. Київ, 2012. 20 с. Також відомості про цей рід присутні у працях В.В. Кривошеї та І.І. Кривошеї, С.А. Токарєва та інших Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: Стилос, 2010; Кривошея В.В., Кривошея 1.1., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. К.: «Стилос», 2009. С. 385; Криво-шея 1.1. Неурядова старшина Української козацької держави (XVII-XVIII ст.): довідник. Т. 2. К.: Ви-давець Пшонківський, 2016. С. 226; Кривошея І. І. Мілітарна мандрівка: бунчукове товариство в Су- лацькому поході (1725-1727) в дзеркалі щоденника генерального підскарбія Якова Марковича. Mare Integrans. Studia nad dziejami wybrzezy Morza Bakyckiego. Tom VIII. «Migracje. Podroze w dziejach». Monografia oparta o materialy z VII Miqdzynarodowej Sesji Naukowej Dziejow Ludow Morza Baltyckiego. Wolin 26-28 lipca 2014 / pod redakj Macieja Franza, Karolia Koscielniaka, Zbigniewa Pilarczyka. Torun: Wydawnictwо Adamа Marszaiekа, 2015. S. 180-198; Токарєв С. А. Козацька старшина Ніжинського полку у другій половині XVII - XVIII ст. Дисертація ... канд. іст. наук. / Наук. керівн. проф. О.Б. Ко-валенко. Чернігів: ЧНПУ, 2015. 190 с. Машинопис..
Відповідно до генеалогічних досліджень виявляється, що чорновирський «будівничий» о. Григорій (Голуб) був нащадком видатного гетьмана Оліфера Голуба (t1628) - героя Хотинської битви 1621 р., найближчого соратника і наступника за заповітом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Продовжуючи політичний курс Сагайдачного, Оліфер Голуб боронив права Православної Церкви у Речі Посполитій, поставивши про це категоричну вимогу перед сеймом у Варшаві. Він зміцнив козацьке військо та розбудовував фортифікаційні споруди Запорозької Січі, здійснив успішні походи проти турків і навіть три дні з козацьким флотом стояв облогою під Стамбулом, навівши страху на султана та мешканців османської столиці. Також він був ктитором Київського Богоявленського братства, Києво-Братської школи, «козацького» Трахтемирівського монастиря під Каневом та інших православних святинь Алфьоров О. Гетьман Оліфер Голуб - славетний представник Роду. Вісник Київського національного лінгвистичного університету. Серія: «Історія, економіка, філософія». Київ, 2001. Вип. 5. С. 383-385; Його ж. До історії показаченої української аристократії (представника роду Голубів XVI-XVIII ст.). Гетьманський альманах: «До 85-річчя проголошення Української Держави та 130-річчя від дня на-родження Гетьмана Павла Скоропадського». Ч. II. Київ, 2003. С. 147-154..
Усі нащадки гетьмана Оліфера Голуба так чи інакше були пов'язані з козацтвом і належали до козацької старшини. Так, прадід о. Григорія (Голуба) - Іван Григорович Голуб (Багатий, Красненський; tбл. 1669) брав участь у визвольній боротьбі під проводом гетьмана Б. Хмельницького, обіймав посади писаря Насташської сотні (1654 р.) та сотника Красноколядинської (Краснянської) сотні Прилуцького полку (1660-ті рр.), володів млином на р. Реті, мешкав у сотенному м. Красний Колядин Прилуцького полку на Чернігівщині. Тут, у Красному Колядині, починав свою кар'єру і молодий Іван Самойлович, майбутній гетьман, який одружився на доньці Івана Григоровича - Марії Іванівні Голуб Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 4. С. 478; Алфьоров О. А. Роль козацько-стар-шинського роду Голубів... С. 101-102, 156-158.. Таким чином, засновник «Чорного Виру» доводився внучатим племінником гетьману І. Самойловичу.
Один з синів Івана Григоровича та дід о. Григорія - Захар Іванович Голуб Цбл. 1690) був «обивателем коропівським» (мешканцем сотенного міста Короп на Чернігівщині) і в 1667-90 рр. входив до складу військового товариства Ніжинського полку, володів скляним заводом, греблею, млином та хутором на р. Реть, на який мав «оборонний універсал» від гетьмана І. Мазепи Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 296; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226; Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 286.. Ще один родич - рідний брат діда о. Григорія, якому він доводився внучатим племінником, - Костянтин Іванович Голуб (теж «обиватель коропівський») обіймав посади батуринського сотника, чернігівського хорунжого полкового, генерального бунчужного та наказного гетьмана (1687 р.) при гетьманському уряді Самойловича Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 296; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226; Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 286; Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів. С. 156-158;. Батько о. Григорія - Остап (Євстафій) Захарович Голуб (t1707) на початку XVIII ст. мав чин бунчукового товариша Ніжинського полку, був одружений на онуці воронізького сотника Сави Григоровича, володів землями та млином на Кролевеччині. Чин бунчукового товариша мав і його другий син і рідний брат о. Григорія - Павло Остапович Голуб (1727-30-ті рр.) Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів. С. 156-158; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226..
Щодо майбутнього афонського ієросхимонаха Григорія (в миру Григорія Остаповича Голуба), то відомо, що народився він на Чернігівщині (імовірно, у сотенному місті Короп) наприкінці 1680-х років. З 1699 р. він навчався у Києво- Могилянській колегії, а в 1720-ті рр. пішов по батьківських стопах: у 1723 р. отримав чин значкового товариша Значковий товариш - чин значного військового товариства, надавався гетьманом або Генеральною військовою канцелярією козацькій старшині і козакам. Значкові товариші не підлягали владі сотенної адміністрації і підпорядковувалися в адміністративному і судовому порядках полковнику. За ранговою субординацією йшли за військовими товаришами і були першими після сотників, брали участь у воєнних походах, виконували доручення полкових канцелярій, берегли полкові прапори - значки та сотенні ко-рогви, а також за дорученням полковників керували окремими військовими загонами. Чин значкового товариша, як і всі інші старшинські звання, був скасований російським урядом у 1785 р., а згодом - бунчукового товариша Бунчуковий товариш - найвищий ранг значного військового товариства. Чин отримували за вис-лугу перед власником бунчука - гетьманом. Супроводжували гетьманів у походах, перебуваючи «під бунчуком гетьмана» в безпосередньому віданні генеральних бунчужних. Рангом вважалися трохи нижчими за полковників і, при потребі, заміщували полковників у командуванні полком. Як особи, що перебували «в особливій гетьманській протекції», звільнялися від місцевого суду і підпорядковувались безпосередньо суду гетьмана та генерального військового суду. Після скасування гетьманства за на-щадками бунчукових товаришів було визнано право на російське спадкове дворянство. Ніжинського полку на Чернігівщині, у травні 1724 р. був направлений до Полтавського полку за наказом Генеральної військової канцелярії «для примушення полковника до швидкого відправлення козаків у похід» Маркович Я.А. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717-1767 гг.). Часть 1. (1717-1725 гг.). К.: Тип-я Г.Т. Корчак-Новицкого, 1893. С. 98; Модзалевский В.Л. Малороссийский родос- ловник. Т. 1. С. 298; Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів... С. 158; Кривошея І. І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226.. У 1725-1727 рр. Григорій Голуб разом з іншими бунчуковими товаришами різних полків Лівобережної України брав участь у Гілянсько-Сулацькому поході (ще його називали Дербентським) на північ Персії Кривошея 1.1. Мілітарна мандрівка: бунчукове товариство в Сулацькому поході... С. 180-198; Кривошея І.І. Неурядова старшина Української козацької держави. С. 226.. Очолював цей похід лубенський полковник Андрій Маркович - рідний брат дружини гетьмана І. Скоропадського. Окрім Г. Голуба, у цьому поході брали участь представники знатних родів української козацької старшини М. Скоропадський, В.Кочубей,С. Чуйкевич, С.Лизогуб, А.Борковський, А.Горленко, С.Гамалія, І. Топольницький, М. Корсак, В. Завадовський та багато інших. Серед них був і син полковника А. Марковича - у майбутньому відомий діяч Гетьманщини Яків Андрійович Маркович (1696-1770), який був одружений на доньці наказного гетьмана Павла Полуботка і згодом обіймав посаду генерального підскарбія. В часи походу він ще був бунчуковим товаришем Лубенського полку. Яків доводився небожем Анастасії Маркович-Голуб (1667-1729), а його хрещеним батьком був її чоловік Костянтин Іванович Голуб (двоюрідний дід о. Григорія, якому той доводився внучатим племінником) Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 3. С. 392.. У своїх щоденниках Яків залишив розлогі спогади як про Гілянсько-Сулацький похід, так і про інші події в Україні XVIII ст. Маркович Я.А. Згад. праця.
Родина Голубів (Голубенків) неодноразово здійснювала ктиторську опіку над православними монастирями і храмами. Так, мати о. Григорія - Марія Мойсеївна Голуб - у 1713 р. пожертвувала частину родинного млина на р. Есмань на Гамаліївський Харлампіївський жіночий монастир Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Т. 4. С. 464.. Засновницею цієї обителі була інша представниця родини Голубів - вже згадувана Анастасія Маркович- Голуб - колишня дружина покійного Костянтина Івановича Голуба (двоюрідного діда о. Григорія), а на той час вже дружина гетьмана Івана Скоропадського Там само. С. 662.. Двоюрідна бабця о. Григорія (рідна сестра його діда) - Пелагея Захарівна Голуб, яка була дружиною переяславського полковника І. Мировича, на власні кошти в 1704-1709 рр. збудувала церкву в Переяславі Алфьоров О.А. Роль козацько-старшинського роду Голубів. С. 101-102.. Її син і троюрідний брат о. Григорія - Федір - був генеральним бунчужним і одним з близьких соратників гетьмана І. Мазепи, з яким той емігрував до Молдови, а пізніше при гетьмані П. Орлику був генеральним осавулом За підтримку І. Мазепи сином Пелагею Захарівну Голуб з дітьми в 1712 р. було арештовано і вислано до Москви, а в 1716 р. заслано до Тобольського краю. Інший її син, Василь, був засланий до Сибіру за зносини з братом Федором і загинув на засланні у 1732 р. Пелагея Захарівна Голуб пробула у засланні 33 роки, у 1745 р. їй разом з сином Дмитром було дозволено повернутися на батьківщину на поруки до родичів із забороною під страхом смерті спілкуватися з сином Федором, який у цей час перебував на Правобережній Україні [див.: Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 3. С. 547-548].. Інша двоюрідна бабця о. Григорія - Марія Захарівна Голуб - була дружиною прилуцького полковника Дмитра Горленка - наказного гетьмана (1705), який теж був одним із найближчих соратників І. Мазепи і після поразки емігрував до Молдови, а після смерті І. Мазепи поряд з П. Орликом і А. Войнаровським висувався кандидатом на гетьманство Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 304-305.. Проте більша частина роду Голубів через родинні зв'язки з І. Самойловичем мала напружені стосунки з гетьманом І. Мазепою, через що у 1708-1709 рр. не виступили на його боці і брали участь в обранні новим гетьманом І. Скоропадського, завдяки чому зберегли свій вплив і володіння в Гетьманщині.
Ще один представник роду Голубів у 1740-ві роки став ченцем Києво-Печерської лаври з ім'ям Воніфатій і до 1763 р. значився скитоначальником Китаївської пустині Кагамлик С. Києво-Печерська Лавра: світ православної духовності і культури (XVII-XVIII ст.). К.: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2005. С. 324.. Деякі родичі о. Григорія пішли по священницькій лінії в Новгород- Сіверському повіті на Чернігівщині, в результаті чого утворився священницький рід Голубовських Алфьоров О. А. Роль козацько-старшинського роду Голубів... С. 102.. Інші представники роду Голубів продовжували обіймати різні козацько-старшинські уряди до самої ліквідації полкового устрою в Україні наприкінці XVIII ст. Поступово від роду Голубів пішли відгалуження Голубенків, Голубовських, Алфьорових, Мануйловичів, Зіневичів, Войтенків Там само. С. 154-162..
З огляду на перебування впливових родичів в оточенні гетьманів І. Скоропадського та Д. Апостола, перед Григорієм Голубом відкривалась доволі перспективна військо-політична кар'єра. Проте в 1730-ті рр. він полишив військову службу. Відомо, що в 1733 р. він разом із братом Павлом продав свій родинний скляний завод (гуту) біля х. Ретика за 2140 рублів, також продав родинний хутір Голубовичі, а в 1735 р. доручив своїй матері продати за 2000 рублів свої двір і землі в с. Андріївці Кролевецької сотні Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. 1. С. 297-298; Кривошея В. В. Козацька старшина Гетьманщини. С. 728.. Після цього він у Києво-Печерській лаврі прийняв чернечий постриг з іменем Гурій, а згодом ще й схиму з іменем Григорій і вирушив на Афон, де й заснував між 1744-1746 рр. «козацький» скит «Чорний Вир».
Відомостей про старця Григорія (Голуба) лишилося дуже мало, а ті, що є, досить фрагментарні. Де і ким він був рукоположений у священики, наразі невідомо. Не знаємо, як і коли він відійшов від життя. Привертає увагу той факт, що, бувши «начальствуючиючим будівбудівничим» у заснованому ним скиті на Афоні, у листі від 20 серпня 1756 р. він ще підписувався як «ієросхидиякон» ЦДІАК України. Ф. 128. Оп 1.общ. Спр. 156. О присылке в Лавру в уклад иеромонахом Григорием Голубем 49 кипарисных досок с Запорожской Сечи. 1756 г. Арк.1.-1 зв.. Але з матеріалів допитів чорновирського ченця Іова (Бутенка) за вересень 1756 р. дізнаємося, що ще за рік до того, у квітні 1755 р., у «Чорному Вирі» «ієросхимонахом Григорієм, яко він того скиту начальником», козак Бутенко був по стрижений у ченці ЦДІАК України. Ф. 127. Оп. 151. Спр. 68. Арк. 3-3 зв., 5.. Таким чином, як видно, весною 1755 р. о. Григорій вже священнодіяв на Афоні як «ієросхимонах», а не «ієросхидиякон». Причина того, що в листі до намісника Києво-Печерської лаври він приховав цей факт, підписавшись лише як «ієросхидиякон», може полягати у тому, що дияконський сан він приймав, ще коли був насельником Києво-Печерської лаври і саме в такому сані (можливо, навіть без згоди лаврського священноначалля) залишив обитель і подався на Афон шукати «іночеського пустельножительства». А оскільки т. зв. «дикі рукоположення», отримані підданими Російської імперії за межами країни від ієрархів Константинопольського патріархату (на Афоні, у Греції, Молдо-Валахії чи в інших чужоземних державах) без санкції офіційного російського церковного керівництва в той час не визнавались законними, то задля уникнення непорозумінь та зайвих з'ясувань, о. Григорій і приховав від начальства Києво-Печерської лаври отриманий без їхньої згоди сан священика. Проте вже в травні 1768 р. в листі на Запорозьку Січ він підписується як «ієросхимонах», не приховуючи цього факту ЦДІАК України. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 166. Арк. 46..
Що стосується років життя старця Григорія (Голуба), то, згідно з кількома документами від 1775 р., на цей час він був ще живим і продовжував керувати та будувати у своєму «черкеському скиту» на Святій Горі ЦДІАК України. Ф. 990. Оп.1. Спр. 1110. Дело о пересылке в Киевскую дух. Консисторию вещей и денег, оставленных при церкви м. Барышевки монахами прибывшими из Афонской горы. 1775 г. 38 арк.; Описание путешествия отца Игнатия в Царьград, Афонскую гору, Святую Землю и Египет. 1766-1776 гг. Православный палестинский сборник. Санкт-Петербург, 1891. Т. XII. Вып. 36 (3). С. 12-13.. Оскільки відомо, що з 1699 р. Григорій Голуб навчався у Києво-Могилянській колегії, а з 1723 р. мав чини значкового та бунчукового товариша, то можемо зробити висновок, що військову службу він розпочав не пізніше кінця 1710-х рр. у віці близько двадцяти років. Отже, в 1775 р. йому мало сповнитись не менше 80 років.
До наших днів збереглося кілька оригінальних документів, написаних о. Григорієм (Голубом) з Афону. Один з них - лист о. Григорія від 20 серпня 1756 р. на ім'я настоятеля Києво-Печерської лаври архімандрита Луки (Білоусовича; 1752-61), яким він передав до Лаври для написання ікон 49 кипарисових дошок, привезених ним з Афону і тимчасово залишених на Зопорозькій Січі ЦДІАК України. Ф. 128. Оп. 1 общ. 1756. Спр. 156. Арк. 2. Дело о присылке в Лавру в уклад от ієросхимонаха Григорія Голуба кипарисных 49 досок с Запорожской Сечи. 1756 р. серпня 20. Під № 75 на 2 аркушах..
Процитуємо тут повністю цей та інші документи, оскільки вони мають безпосереднє відношення до засновника «Чорного Виру» старця Григорія (Голуба).
У першому відомому нам документі за підписом о. Григорія від 20 серпня 1756 р. сказано:
«Подано августа 20 дня 1756 г. № 43. Ясне в Боге Высокопреподобнейшему Господину Его Милости Луке, Святыя Великия Чудотворныя Лавры Печерския Киевския Архимандриту, Всенежайшое доношение № 1081.
По нагрешейнешому моему желанию имеючиесь у мене нижайшего в Запорожской Сечи пятдесятъ кипарисни доски, котори отудова Алексий Топчий сможет сюда вивезти: в Святую Киевопечерскую Лавру по укладу отдаю: а понеже в той пустинке где я нижайший нахожусь и церковному пению в книгах крайняя нужда имеется. Того ради вашей Архипастерской святыни всенижайше прошу високомилостиво повелети в тот монастир во место милости Евангелие, Трафолой, и две триоди постную и цветную выдать, за что оная пустинка о душевной Вашей архипастирской святыни спасении вечно богомолитовати о долголетии пребудет.
О сем Всенижайше проситъ, ІєросхидиаконГригорий» Там само. Арк.1.-1 зв..
До цього листа була додана резолюція лаврського архімандрита наступного змісту: «Ежели сищутся в церковной казне таковые книги, то за доски кипарисни дать позволяется: а ежели не сыщуться, то о выдачи оные с типографии предаем разсуждению господина отца намесника, и превелебным отцем Соборным Еклесиарху и типографу. По сему исполнено» Там само. Арк. 1.-1 зв. ЦДІАК України. Ф. 128. Оп. 1 общ., 1756. Спр. 156. Арк. 3..
До листа о. Григорія (Голуба) також додано супровідний лист на ім'я настоятеля Києво-Печерської лаври від отамана Дядьківського куреня, який виконував на Запорозькій Січі обов'язки військового писаря, еклесіарха та «будівничого Військової церкви» Онисима Семеновича Кривицького від 13 жовтня 1756 р., яким він повідомляє, що о. Григорій (Голуб) уповноважив його передати до лаври для написання ікон 49 кипарисових дошок і «просил тиє дослати в Киево-Печерскую Лавру, для благ ваших»43. Докладніше цей факт та зв'язки Онисима Кривицького з Афоном буде розглянуто трохи нижче.
Другий документ - це лист о. Григорія (Голуба), написаний ним на Афоні у травні 1768 р. на ім'я кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського, з якого ми дізнаємося, що засновник «Чорного Виру» і кошовий отаман Запорозької Січі були дуже давно й близько знайомі. У цьому листі на ім'я кошового отець Григорій, зокрема, пише:
«Велможному Єго милости пану, Высокородному Господину Атаману Кошовому войска Запорожскаго, Пєтру Івановичу, милостивому моєму благотворителю, здравия и спасєния желаю.
Вашєя велможности показанное мнк> отъ давныхъ лътъ прємілостивоє благодп,янїе, и в бытность мою при святой Кїєво-Пєчєрской лауръ милостивоснабдптелное благотворєнїє навсегда я чувствуя, не могу прєминовать чтобї при сєй оказїи нєвоздати вашєй вєлможности должнаго моєго благодарєнїя, съ молитственнымъ поздравлетемъ і со всенижайшимъ поклонетемъ. И всесмиренно прошу содержать менеубогаго въ прежней вашей благопрїятсвенной мілости. Я же за Божїею помощїю прибылъ во Святую Гору всеблагополучно, и обретаюсь въ построенномъ мною россшскомъ скитку съ братіею, и о здравїи вашемъ всегда молитствуемъ. И в приношенїи безкровныя Жертвы имя ваше благолюбезно поминаемъ. Ныне ж посланъ отъ мене в Шевъ ради нпкоторыхъ нуждъ монахъ 1осифъ, бьівшїй вашего Куреня. И ежели возвратитися неуспъетъ, и будетъ презимовати въ Стчи Запорожской, всеусердно молю велможность вашу неоставить его своимъ милостивымъ благопризрителствомъ. І аще Ваше благое произволенїе будетъ, на убогїй нашъ скитокъ подати милостыню. Оную да благоволите вручить ему монаху Іосифу. За что паки о здравїи и о спасенїи Вашемъ одолжаемся молитвами нашими служити вовп,ки. І тако пребудемъ.
Вашея велможности Милостиваго Благотворителя всеусердный благожелатель. И богомолець всегдашнїй Иеросхимонахъ Григорій
Мая 1768 года,
Святая Гора Афонъ» ЦДІАК України. Ф. 229. Оп. 1. Спр. 166. Арк. 46..
У цьому листі о. Григорій повідомляє, що саме він є засновником означенного скиту на Афоні. Це є важливе свідчення, яке заперечує думку деяких дослідників про те, що скит був заснований саме болгарськими ченцями, і начебто українці не мали до цього жодного відношення.
Крім того, зі згаданих двох документів ми дізнаємося, що афонський старець Григорій (Голуб), залишивши військову кар'єру та світське життя і заснувавши на Афоні власний скит, продовжував підтримувати тісні відносини як із Запорозькою Січчю, так і з Києво-Печерською лаврою, де раніше він приймав постриг і починав свій чернечий шлях.
Збереглися й інші документи, які засвідчують, що засновником і будівничим «Чорного Виру» був саме Григорій (Голуб), і що пожертви на цей афонський скит він і його ченці збирали саме в Україні. Зокрема, про це йдеться у справі Київської духовної консисторії від 1775 р., де подані допити «вышедши из турецкой области Афонския горы Зуграфского скита рождества Пресвятыя Богородицы Мавровирского, монахи, Орест да Иосиф», «для испрошения на обитель милостыни, в Киеве и других городах, с пашпортом от строителя иеромонаха Григория», «як бродяги шатаясь по разным местам и не ведомо куда милостыню похищая, даже до Переяславской епархии дошли»45. Так само у спогадах монаха Ігнатія (Деншина), який проживав у «Чорному Вирі» з 1768 по 1775 рр., повідомляється, що «в оному монастирі начальствуючий будівбудівничий Григорій, постриженик Києво-Печерської лаври»46. Інший документ від 1775 р. у справі «Чорного Виру» теж згадує «строітеля ієромонаха Григорія»47.
Ще один цікавий документ, де збереглися згадки про заснування «Чорного Виру», знайдений нещодавно молдавським істориком Олександром Маголою в одній із закинутих румунських келій на Афоні - рукопис румунською мовою під назвою «Memoriu». Документ цей ніде ще не публікувався. Датується він кінцем ХІХ ст. і є перекладом зі слов'янського оригіналу звернення руських келіотів та калівітів на Афоні до російського імператора (ім'я відсутнє), в якому повідомляється про стан руського чернецтва на Афоні. Перераховуючи різні втрачені руські обителі Афону, його автори окрему увагу приділяють скиту «Чорний Вир», який румунський перекладач помилково переклав як «Чорний гнів» (Furia-neagra).
У цьому документі, зокрема, повідомляються такі деталі про заснування скиту: «З другої половини XVIII століття на Святій Горі не було жодного руського монастиря, де б могли збиратися наші співвітчизники, тому [руські] ченці почали займати усамітнені незалежні келії. Одна з таких келій, зайнятих руськими козаками в часи Імператриці Єлизавети Петрівни, була перетворена на Скит, відомий під назвою «Furia-neagra» (Eara-neagra) (тобто «Чорний-гнів», - прим. С.Ш.) по назві місцевості Мавро-Вир, залежний від монастиря Зуграфа»48.
Іншим більш пізнім документом, в якому оповідається історія виникнення скиту «Чорний Вир», є письмовий опис болгарською мовою, укладений єпископом Бранницьким Неофітом (Ніколовим, 1844-1908), який нетривалий час жив у 1899 р. у Зографському монастирі на Афоні. На підставі усного переказу та розповідей старих ченців він склав на початку ХХ ст. короткий опис виникнення скиту49. Окремі уривки з цього документа без належного критичного аналізу були опубліковані болгарською дослідницею К. Бояджиєвою50. Більш розширений огляд документа був здійснений в 2015 р. після отримання в архіві Зографського монастиря повного його тексту51.
Описана єп. Неофітом історія заснування «Чорного Виру» наразі є найбільш ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 1110. Дело о пересылке в Киевскую дух. Консисторию вещей и денег, оставленных при церкви м. Барышевки монахами прибывшими из Афонской горы. 1775 г. 38 арк. Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 12-13. ЦДІАК України. Ф. 990. Оп. 1. Спр. 1110. Дело о пересылке в Киевскую дух. Консисторию вещей и денег, оставленных при церкви м. Барышевки монахами прибывшими из Афонской горы. 1775 г. 38 арк. Memoriu [аі calugarilor rusi, proprietari de Chilii si Colibe in Sf.Munte al Athonului catre Guvernul Majestatii Sale Domnului si Imparatului tuturor Rusiilor, unicului Protector natural al compatriotilor sai in Turcia]. Арк. 13 зв. (колекція О. Маголи). Архів Болгарського Зографського монастиря на Афоні (АБЗМА). История за Скито Чернъ Виръ. Препис от писмото на Браницкия епископ Неофит до архимандрита Григория, игумен на Свещената Зографска обител. Рукопис. С. 1-32. Бояджиева Е. Банско и Атон: Мисията на хаджи Вълчо, брата на Паисий Хилендарски, на прага на Българското възраждане. София, 2002. С. 144-152. Шумило С. В. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссоздания нового Русика... С. 214-246. розлогим джерелом з описом тих подій. Проте викладена там інформація є досить тенденційною, до того ж заснованою здебільшого не на основі документів, а переважно на більш пізньому усному переказі. Через це сприймати її необхідно досить критично, оскільки перевірити її на основі документальних джерел поки що не вдалося. Викладена вона в листі на ім'я ігумена Зографського монастиря архімандрита Григорія в період з 1902 по 1908 рр., у відповідь на запит ігумена про ініціативи якихось ченців з меж Російської імперії щодо відновлення «Чорного Виру».
Одразу варто зазначити, що єпископ Неофіт був категоричним противником повернення «руських ченців» (хоч українців, хоч росіян) до «Чорного Виру» та відновлення його як «руського скиту». Наприкінці ХІХ -початку ХХ ст. спостерігалося погіршення відносин між урядами Болгарії і Російської імперії, що наклало свій відбиток і на позицію єп. Неофіта, який поєднував духовний сан з дипломатичною діяльністю. Побоюючись, що через «руський скит» у Зографі поселяться ченці з меж Російської імперії, єп. Неофіт у згаданому описі історії «Чорного Виру» намагався в категоричній формі застерегти ігумена Зографа ні під яким приводом не допустити туди знову «руських ченців», і навіть погрожував тому певними карами. З метою обґрунтування своєї позиції він за будь що намагався заперечувати роль і участь «русів» у заснуванні та розбудові цієї афонської обителі і доводив, що скит побудовано саме болгарами.
Ігумен сусіднього монастиря Есфігмен і дослідник афонських старожитностей архім. Герасим Смірнакіс (1862-1935) згадував, як наприкінці ХІХ ст., коли російський посол в Константинополі граф М. П. Ігнатьєв відвідав Зографський монастир, Неофіт (Ніколов), який проживав у ньому, не приховував свого небажання приймати в обитель «руських ченців», вважаючи, що вони можуть захопити весь монастир і вигнати з нього болгар52.
Напевно, саме з цієї причини Неофіт у відповіді ігумену Зографу, не приховуючи власних симпатій шовіністичного характеру, не просто закликав не допустити передачі «Чорного Виру» назад інокам-русинам, але й доволі тенденційно намагався показати всіх руських святогірців у найнегативніших тонах, обзиваючи їх «п'яницями» та «лжемонахами», і доводячи виняткові права на скит лише болгарських монахів53.
Критично сприймати інформацію у творі Неофіта змушують і певні історичні невідповідності, допущені ним. Зокрема, він помилково вважав, що скит «Чорний Вир» був заснований за правління Катерини II (хоча й зазначає - «не пам'ятаю добре») малорусами «з місцевості біля Дунаю, а не з Росії»54, тобто плутає Запорозьку й Задунайську Січі, котрі існували в зовсім різні історичні періоди.
Намагаючись заперечити заснування і розбудову «Чорного Виру» «малорусами», болгарський єпископ водночас суперечить сам собі. Так, у цьому ж оповіданні він пояснює появу у «Чорному Вирі» «малорусів» тим, що спочатку вони жили разом з болгарами в Зографському монастирі, однак з часом між ними почався розбрат55.
Відстоюючи думку, що «Чорний Вир» був лише «келією», а не самоврядним скитом, єп. Неофіт робить обмовлення, що «чорновирські відлюдники» «за прикладом інших скитів на Святій Горі дали йому («Чорному Виру», - прим. С.Ш.) ім'я Скит, що монастир, в незлобивості своїй і без обжалування визнав».56 Таким чином, навіть Неофіт визнає, що Зограф за «Чорним Виром» визнавав статус самоврядного скита.
Про те, що «Чорний Вир» був саме скитом, а не цілковито залежною від EpupvaKT^ Г. To 'Ayiov ”Оро^. A0r|va, 1903. Е. 560-561. АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ... С. 23-24, 28. АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ. С. 4-5, 14, 19-20. Там само. С. 6. Там само.С. 11. кіріархального монастиря «келією», беззаперечно засвідчує документ з архіву Протату Афона від 12 вересня 1787 р. Цим актом проестоси афонських монастирів повідомляли з Константинополя, що з благословення Константинопольського патріарха та після неодноразових нарад вони постановили із загальної суми податків, які мають сплатити афонські монастирі османській владі, на три руські скити, що діяли на той час на Афоні, а саме - Пантократорський руський Іллінський скит, зографський Мавровирський скит та руський скит «Св. Богородиці» (Ксилургу), покласти обов'язок так само сплатити османам в якості податку харадж у 121 гріш Aрхєш Прштатои. Епіторє^ peTaPoZavuvQv єуурафшу. ABavrna Еи^і^акіа 2 / X. Гаспару. ABpva, 1991. Ј. 68-69..
Підписаний цей документ представниками 17-ти монастирів Афона. Нині він зберігається в архіві Протату Афона і в 1991 р. був описаний та опублікований у каталозі архіву протатських актів Aрхєш Прштатоо... Ј. 68-69. Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 12-13.. Із цього документа випливає, що на 12 вересня 1787 р. «Чорний Вир» вже мав офіційний статус самоврядного скиту, через що повинен був платити податки (хорадж) османській владі на загальних підставах, на рівні з іншими самоврядними скитами та монастирями Афона.
Це є важливе свідчення, зафіксоване в актах афонського Протату. Таким чином, за «Чорним Виром» статус скита було визнано не лише монастирем Зограф, але й вищою духовно-адміністративною владою Афона та Константинопольським патріархатом.
Легенди про грошові вклади імператриці Єлизавети на банківські рахунки «Чорного Виру»
За численними переказами, заснування скиту «Чорний Вр» було здійснено українськими козаками за підтримки російської імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761), яка перебувала в таємному (морганатичному) церковному шлюбі з графом Олексієм Розумовським (Розумом), рідним братом Кирила Розумовського - останнього гетьмана України і Війська Запорозького. Так, у спогадах монаха Ігнатія (Деншина), який проживав у «Чорному Вирі» з 1768 по 1775 рр., повідомляється, що «оний скит збудований від Государині Імператриці Єлизавети Петрівни <...> В архідразі прописане всюди ім'я Всемилостивійшої Государині у вічну її пам'ять»59. При цьому Ігнатій уточнює, що «в оному монастирі начальствуючий будівбудівничий Григорій, постриженик Києво-Печерської лаври» Там само. С. 12-13..
Знайти документальні підтвердження цим переказам наразі не вдалося. Згадані вище Чорновирські записи не збереглися. Швидше за все, мова йшла не про особисте виділення імператрицею коштів на скит, а про надання нею дозволу на таке субсидіювання з коштів, зібраних в Україні.
Очевидно, о. Григорій (Голуб) був знайомий з колишніми козаками Козелецької сотні (нині Козелецького району Чернігівської області) братами Розумами (Розу- мовськими), через яких і міг отримати дозвіл імператриці Єлизавети на створення козаками власного скиту на Святій Горі. Зокрема, таку протекцію йому міг скласти родич і побратим по Гілянсько-Сулацькому походу Яків Андрійович Маркович (1696-1770), який обіймав посаду генерального підскарбія при гетьмані Кирилові Розумовському. Саме Яків Маркович у 1742 р. входив до офіційної української козацько-старшинської делегації на коронації імператриці Єлизавети Петрівни, де йому було доручено виголосити вітальну промову на честь нової цариці.
Про причетність до розбудови «Чорного Виру» імператриці Єлизавети натякає й рукопис румунською мовою під назвою «Memoriu» Memoriu... Арк. 13 зв.
62 Божков А., Василиев А. Художественото наследство на манастира Зограф. София: Наука и изкуство, 1981.
63 Ковачев М. Български ктитори в Света гора. София, 1943. С. 46-50.
64 Описание путешествия отца Игнатия в Царьград... С. 9-11, 21.
65 Бояджиева Е. Банско и Атон: Мисията на хаджи Вълчо, брата на Паисий Хилендарски, на прага на Българското възраждане. София, 2002. Переписка (кощалник) Благовештенске Кел]е. Хиландар. 1912. Арк. 10-10 зв.
66 Опись высочайшим указам и повелениям, хранящимся в Санктпетербургском Сенатском архиве за XVIII в. СПб., 1878. Т. III: 1740-1762 / Сост. П. Баранов. С. 192.
67 Російський державний архів давніх актів (РДАДА). Ф. 1183. Оп. 1. Част. 7. Спр. 548 (грудень 1747 р.)
68 Путеводитель по Св. Горе Афонской / сост. А. А. Павловский. Афон, 1913. С. 99.. Болгарські мистецтвознавці проф. Асен Василів і проф. Атанас Божков, описуючи храм «Чорного Виру», так само відзначали, що, згідно з легендами, побудований він був за протекції імператриці Єлизавети в 1747 р.62 Такої ж думки дотримувався і болгарский історик Михайло Ковачев63.
Водночас, болгарський єпископ Неофіт (Ніколов) вважає спірною думку, що скит і соборний храм обителі були збудовані «русами» за підтримки імператриці Єлизавети, стверджуючи, що останньою було подаровано на скит лише 1000 рублів.64
Про грошовий вклад імператриці Єлизавети на скит «Чорний Вир» повідомляється й у нещодавно знайденому в архіві Хіландарського монастиря листі афонського ієросхимонаха Антонія (Булатовича) на ім'я імператора Миколи II за 1912 р.: «Для підтримання скиту і для утримання братії в ньому імператрицею Єлизаветою був призначений особливий капітал, проценти від якого до цього часу видаються Св. Синоду на цей саме предмет».65
Більш детальної інформації про згаданий грошовий вклад від імені чи за дорученням імператриці Єлизавети відшукати поки що не вдалося. Єдиним натяком на це може слугувати запис в Описі імператорських указів з Санкт-Петербурзького Сенатського архіву за 1740-1762 рр., де під 24 березня 1747 р. згадується «Именной указ об отпуске из штатс-конторы в колегию иностранных дел 1000 руб. на уплату по некоторому векселю»66. Чи має цей чи інший указ імператриці Єлизавети відношення до «Чорного Виру», належить ще з'ясувати. Наразі сума в 1000 рублів, про яку згадує болгарський єпископ Неофіт (Ніколов), збігається з описами указів імператриці. Якщо підтвердиться факт передачі з дозволу імператриці саме на скит в 1747 р. означеної суми, то цілком можливо, що 1747 рік як дата заснування скиту міг бути пов'язаний саме з пам'яттю про цю пожертву, тоді як саме започаткування скиту, імовірно, мало відбутись кількома роками раніше.
Цікавий факт - 9 грудня 1747 р. до Московської синодальної контори Св. Синоду в Москву приїздила з Афона делегація Зографського монастиря у складі ієромонахів Даниїла і Матфея для отримання «жалування», яке вони й отримали відповідно до указу Св. Синоду «о причислении из положенной на штат Святейшего Синода сумне, выданных из оной в Святейшем Синоде во оной Изографский монастир» у розмірі 546 рублів67. Судячи з усього, у казні Св. Синоду, який на той час очолював українець архієпископ Стефан (Калиновський), на Зографський монастир з 1747 р. справді було передбачене штатне жалування, що підтверджує свідчення про виділення з доволу імператриці Єлизавети регулярної субсидії на утримання «Чорного Виру», яка мала видаватися через Зографський монастир.
Про отримання Зографським монастирем згаданої субсидії на «Чорний Вир», окрім о. Антонія Булатовича, згадує у 1913 р. і дослідник Афона А. Павловський, наголошуючи, що «.скит запустілий і хоча отримує з Росії субсидію, але його не відновлюють»68. Так само про субсидію свідчить і вже згадуваний румуномовний документ «Memoriu», який повідомляє, що Зографський монастир «до цього дня отримує регулярно з Росії щорічну суму в розмірі 3000 рублів, яка була призначена
Скиту в якості субсидії на його будівництво»69. А єпископ Неофіт (Ніколов) навіть уточнює, що ці кошти монастир тримає в Херсонському банку, і наполегливо рекомендує зографському ігумену негайно забрати їх звідти і перекласти до французького банку «Креді Ліонне» (фр. Credit Lyonnais) Memoriu... Арк. 13 зв. АБЗМА. История за Скито Чернъ Виръ... С. 30-32..
Болгарська дослідниця К. Бояджиєва, намагаючись заперечити легенду про допомогу скиту з боку російської імператриці, водночас погоджується, що «в той час Зограф був дуже обмежений матеріально, можливо, вони зверталися по допомогу в Росію. Після того, як Зограф віддав їм (малоруським ченцям, - прим. С. Ш.) землю в районі «Черни Вир», логічно, що імператриця Єлизавета надіслала їм одноразову пожертву в 1000 рублів», якої, на думку дослідниці, не вистачило на будівництво обителі Бояджиева Е. Банско и Атон... С. 154-155..
Як бачимо, легенди про грошові вклади з дозволу чи за дорученням імператриці Єлизавети на банківські рахунки афонського «Чорного Виру» мають під собою підстави. Через це вже згаданий Антоній (Булатович) в листі від 1912 р. до імператора Миколи ІІ згадував про значні банківські відсотки, які мали набігти за 165 років від покладеної до банку на скит грошової суми.
...Подобные документы
Хотинська фортеця — величезна фортеця часів середньовіччя (X-XVIIIст.), що зберігає у собі багато історичних фактів і визначних подій для України. Історія заснування та розвитку фортеці, особливості її будови. Хотинська фортеця як арена кривавих боїв.
презентация [1,5 M], добавлен 11.12.2013Зв'язок та взаємодія як центральні поняття діалектичного матеріалізму, їх складові: причинність, випадковість та детермінізм. Причинний метод у поясненні подій і процесів. Значимість випадкових подій. Детермінізм як взаємозв'язок історичних явищ.
реферат [31,2 K], добавлен 24.05.2016Аналіз основних архівних джерел, що містять докази штучного походження голоду в Україні. Основні причини даного явища: колективізація селянських господарств, пограбування чи розкуркулювання українських селян, хлібозаготівлі за принципом продрозкладки.
реферат [33,1 K], добавлен 04.12.2010Проблема розвитку промислового комплексу Донбасу у перші повоєнні роки. На основі опублікованої літератури і архівних джерел проаналізовані процеси, які відбувалися у металургійній галузі.
статья [14,5 K], добавлен 15.07.2007Проблеми походження українського народу. Витоки українського народу сягають первісного суспільства. Трипільська культура. Праслов’яни - кіммерійці. Скіфи - іраномовні кочівники. Зарубинецька культура. Анти і склавини. Лука-Райковецька культура.
реферат [22,3 K], добавлен 29.07.2008У статті, на основі архівних документів, аналізується характер релігійного життя в Україні та основні аспекти державної політики щодо різних конфесій у середині 1980-х років. Розгляд керівної ролі комуністичної партії. Становище протестантських конфесій.
статья [21,8 K], добавлен 14.08.2017Меценати Черкащини українського походження у ХІХ століття: Андрій, Степан, Федір, Платон, Василь, Лев, Володимир Симеренки, їх походження. Напрямки благодійницької діяльності родини Симиренків. Формування промислового садівництва, сучасної помології.
реферат [1,1 M], добавлен 07.11.2011Поняття та класифікація кінофотофонодокументів. Хмельницька обласна фірма "Кіновідеопрокат" – фондоутворювач архівних документів. Особливості приймання кінодокументів до архіву та забезпечення їх збереженості. Старіння та фактори руйнування документів.
дипломная работа [129,5 K], добавлен 14.05.2012Проблема походження германських племен як одна з ключових проблем історичного розвитку давнього населення Європи. Історія давніх германців за відомостями письмових джерел та археологічних матеріалів. Розселення германських племен на території Європи.
реферат [18,5 K], добавлен 18.05.2012Дослідження діяльності краєзнавчих, історичних та історико-філологічних товариств, які виникають на території України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Видавнича та наукова робота наукових історичних товариств, при вищих навчальних закладах.
реферат [23,4 K], добавлен 12.06.2010Точки зору на час, місце зародження й етногенез різних гілок слов'ян й їх належності до праслов'янського світу найдавнішого населення Європи: концепції Київської школи археології, теорія походження українського народу археолога й мовознавця В. Петрова.
реферат [25,2 K], добавлен 25.03.2010Чорноклобуцьке об'єднання у складі київського князівства. Характеристика військових підрозділів чорних клобуків Середньої Наддніпрянщини у ХІІ ст. Історіографія питання половецько-руських відносин. Військово-політична значимість загонів чорних клобуків.
курсовая работа [72,2 K], добавлен 08.06.2012Ознайомлення із історією походження східних слов'ян; опис їх родинного побуту, фольклору та міфології у "Велесовій книзі". Дохристиянські вірування як прояв розуміння довкілля. Дослідження антропологічного складу середньовічної людності Русі-України.
реферат [34,3 K], добавлен 11.03.2012Аналіз історичних умов та ідейних витоків українського націоналізму в Наддніпрянській Україні. Характеристика етапів виникнення націоналістичних ідей: академічного, культурницького, політичного. Формування національної ідеї в середовищі інтелігенції.
статья [21,6 K], добавлен 27.08.2017Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.
реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016Теорії походження козацтва: "етнічних витоків", "уходницька", "захисна" і "соціальна". Періодизація українського козацтва, його ознаки й роль у розвитку соціальної активності селянства. Умови прийняття в козаки. Військова організація Запорозької Січі.
презентация [432,2 K], добавлен 14.02.2016Історія дослідження речових та зображальних джерел зі знаками Рюриковичів. Атрибуція княжих емблем. Підходи істориків щодо вивчення княжих знаків як речових джерел. Термінологічна проблема у тлумаченні "тризуба". Генеалогія знаків Рюриковичів ІХ-ХІ ст.
магистерская работа [2,9 M], добавлен 16.11.2014Походження В.К. Острозького, великого українського князя, магната. Його політична кар'єра. Ставлення до українського козацтва. Позиція в релігійній сфері, роль в піднесенні української культури. Власність та прибуток князя. Останні роки княжіння.
презентация [270,1 K], добавлен 22.09.2016Аналіз теорій існування та діяльності Світового уряду на основі сучасної джерельної бази і закритих документів. Історія виникнення та розвитку масонства в Україні. Характеристика функціонування орденів Святого Станіслава та Нащадків Б. Хмельницького.
реферат [31,1 K], добавлен 30.09.2010Історія життя та творчої діяльності видатного українського композитора та педагога Левка Ревуцького. Формування композиторського стилю на основі глибокого і всебічного пізнання національного народного мелосу. Творча спадщина композитора, її значення.
презентация [5,6 M], добавлен 23.11.2017
