Стародубський полковник Тимофій Олексійович

Размещено на http://allbest.ru

Стародубський полковник Тимофій Олексійович

о. Юрій Мицик о. Мицик Юрій Андрійович - доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського Національної Академії наук України (м. Київ).

pr. Mytsyk Yurii A. - Doctor of Historical Sciences, Professor, Chief Scientist at the M.S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv).



Анотація

Метою статті є реконструкція біографії помітної постаті в історії Сіверщини другої половини XVII ст. - стародубського полковника й городового отамана Тимофія Олексійовича. Для цього були залучені не тільки відомі джерела й нечисленні дослідження, але й архівні документи, котрі зберігаються насамперед в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Наукова новизна полягає в тому, що отримано максимально повну біографію цього полковника, встановлено нові, переглянуто або уточнено низку фактів його життєвого шляху. Зокрема, якщо попередні дослідники вважали, що він помер на початку 90-хрр. XVII ст., то нами доведено, що це сталося не раніше 1700р. Встановлено також склад сім'ї Олексійовича тощо, переглянуто питання щодо його компетентності як полковника, його ролі в падінні полковника Рославця тощо.

Висновки: Т. Олексійович був помітною постаттю на політичній сцені Сіверщини другої половини XVII ст. і відзначився насамперед як добрий адміністатор.

Ключові слова: козацтво,отаман, Гетьманщина,Сіверщина, Руїна.



Про цього полковника, як і про переважну більшість полковників Гетьманщини, ми знаємо дуже й дуже мало. До того ж він був полковником стародубським, а територія колишнього Стародубського полку - етнічні українські землі - була включена з волі Москви безпосередньо до складу Росії і там затирають сліди належності Стародубщини до України. Українським історикам не вільно було вивчати цей регіон.

Свого часу стислі відомості про Олексійовича (Олексієвича) вмістив відомий український історик О.М. Лазаревський у першому томі своєї фундаментальної праці¹. Стислу довідку про полковника подав також В. Кривошея Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы по истории заселения, землевладения и управления. Киев: Тип-фия К.Н. Милевского, 1888. Т. 1. Полк Стародубский. С. 18-19, 27, 118. Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. Київ: Стилос, 2010. С. 552.. Спираючись на вказані праці, а також на нововідкриті джерела, зокрема на публікацію 18 універсалів Т. Олексійовича, здійснену (хоча й із помилками) чернігівцем В. Мазепою Мазепа В. Документи до історії Стародубського полку (друга половина XVII - початок XVIII ст.). Сіверянський .літопис. 2008. № 1. С. 3-14., постараємось дати вичерпний нарис біографії цього полковника.

Отже, народився Т. Олексійович ймовірно в 20-30-х рр. XVII ст. можливо в Стародубі в міщанській сім'ї. Про його батьків й іншу рідню нічого не відомо, хіба те, що батька звали Олексієм (цей патронім став його прізвищем), братів - Йовом (лавник стародубського уряду) та Михайлом, а сестру - Настею (Тосею). Інколи дослідники, починаючи з архієпископа Філарета (Гумілевського), вважають, що насправді його прізвищем було Журавко. Однак цю версію відкидали й О.М. Лазаревський, і видатний знавець української генеалогії В.Л. Модзалевський Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Киев: Тип-фия тов-ва Г.Л. Фронцкевича и К⁰, 1910. Т. 2. С. 41., оскільки новгород-сіверські Журавки аж ніяк не були Олексійовичу ріднею. Нічого не відомо і про дитинство й молоді роки Т. Олексійовича, але враховуючи те, що Тиміш був письменним, можна припустити, що він ріс у досить заможній сім'ї. О.М. Лазаревський вважав, що Т. Олексійович був неписьменним, однак його універсали, хоч і збереглися в копіях, заперечують це, бо містять чітку вказівку на власноручний підпис («рукою власною»).

Можливо, його освіченість посприяла тому, що Тиміш у 1661 р. (а вірогідно й трохи раніше) посів уряд стародубського городового отамана. Цьому призначенню, безперечно, посприяло й те, що він був родичем (сватом) стародубського війта-багатія Спиридона Ширая. Досить швидко його змінив на цій посаді Прокіп Стороженко (1662 р.), але в 1664 р. Т. Олексійович знову став отаманом. Наступного року він уже виконував обов'язки наказного стародубського полковника, залишаючись на цій посаді протягом 16651666 рр. (з перервами), хоча у 1674 і 1676 рр. йому довелось, вочевидь, поєднувати її з отамануванням (1664-1676 рр.). У 1676 р. Т. Олексійович став повноправним полковником і був ним по липень 1678 р. Збереглися й деякі його універсали цього періоду. Вірогідно, у нього встановилися дружні стосунки з Гаврилом Дащенком, стародубським наказним полковником у 1672 р., полковим обозним у 1665-1676 рр. Не випадково останній призначив його в заповіті 1677 р. опікуном неповнолітніх дітей - Андрія та Ганни (див. додаток № 1). Пізніше (у 1688 р. (?)) Т. Олексійович видав універсал-привілей, котрим дозволяв удові Дащенка - Уляні та його сину Семену побудувати млин на р. Вепринка в їх маєтності Білий Колодязь, тобто в селі, яке було засноване обозним у 1673 р. У наш час - це велике село у Новозибківському районі Брянської області (див. додаток № 8). отаман стародубський полковник олексійович

О.М. Лазаревський вважав, що на полковницькому уряді «неспроможність Олексійовича виявилася під час чигиринського походу, коли його замінили на Федора Мовчана» Лазаревский А. Описание Старой Малороссии... С. 18-19.. Однак Ф. Мовчан (до речі, зять покійного Б. Хмельницького) був полковником дуже нетривалий час (травень-червень 1678 р., можливо трохи довше) і в той час, коли Другий Чигиринський похід 1678 р. ще не почався Там же. С. 19.. Навіть якщо ця «негодность» і справді мала місце у Першому Чигиринському поході 1677 р., то ця каденція Т. Олексійовича як полковника припинилася лише в липні 1678 р. Вірогідно, його замінив Григорій Карпович Коровка-Вольський (жовтень 1678 - серпень 1681 рр., хоча не виключено, що ця каденція тривала на кілька місяців довше). Водночас ми виявили універсал Т. Олексійовича (див. додатки № 3) від 19 (9) 1681 р., в якому він підписаний як повноправний полковник. Якщо тут немає помилки (можливо, в копії пропущено слово «наказний»), то треба дещо скоригувати термін його й Г. Коровки-Вольського каденції урядування. До речі, цей універсал також дає можливість дещо уточнити термін каденції топальського сотника Михайла Рубця (досі вважалося, що він обіймав посаду протягом 1669 - травня 1670, 16721673, 1686 рр.), а виявляється, він був сотником ще в червні 1670 р.

Т. Олексійович повернувся до отаманування як мінімум у квітні 1681 р. і пробув на цій посаді аж до липня 1687 р. У липні 1682 р. в цій якості він був відправлений стародубським полковником, гетьманичем Семеном Самойловичем, для розгляду спірної справи за землю між братами Рубцями та жителями села Чуйковичі. У березні 1683 р. був присутнім на засіданні стародубського міського суду, на якому розглядалось питання про розділ майна між удовою шептаківського сотника Ісаєнка Ганною та її сином Сіверщина гетьманських часів. Київ, 2019. Т. 2. XVffl ст. С. 436, 437, 439.. Нам вдалося виявити лист Т. Олексійовича як наказного полковника до компанійського полковника Іллі Новицького. Цей лист датований 26 (16).05.1685 р., отже він засвідчує невідому раніше каденцію Т. Олексійовича Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф. ІІ. Спр. 14456.. Можливо, вона тривала й довше. У будь-якому випадку, про Т. Олексійовича як про наказного полковника відомо, починаючи з 1686 р. У липні 1687 - серпні 1689 рр. він був уже повноправним полковником. На цей період припадає більшість його універсалів. Він також був свідком при укладенні купчих, йому надавалися квитанції щодо отримання грошей Там само. Арк. 442-445, 448-449, 451-453, 456-457, 459-460, 481; Спр. 18407; Спр. 18432; Ф. І. Спр. 18389.. О. Лазаревський досить скептично ставився до Т. Олексійовича, але не навів жодних фактів, що свідчили б на користь такої оцінки. Можна погодитися, що Т. Олексійович не хапав зірок із неба, але він сумлінно виконував обов'язки полковника. О. Лазаревський припускав, що, вірогідно, Т. Олексійович перший доніс гетьману І. Самойловичу про інтриги стародубського полковника Петра Рославця (обіймав цю посаду протягом 1659-1663, 1668-1672, 1673-1676 рр.), який прагнув до максимального зближення з Москвою. Можливо, так і було, але фактів про донос Т. Олексійовича в джерелах немає. І. Самойлович надав йому невелике село Меринівку (Миронів- ку), і той значно її збільшив, закликаючи людей не в підсусідки, а «на слободу». Тоді ж виникла суперечка за землю, котру розв'язала комісія, вислана для розгляду цієї справи (військовий товариш Степан Бережецький та полковий писар Опанас Семенович) полковником Коровкою-Вольським Див. додаток № 16.. До речі, згадку про цього писаря взагалі вперше знаходимо в джерелах. 1705 р. як наказного стародубського полковника вперше згадано також і Дмитра Журмана (Зурмана).

Падіння І. Самойловича й обрання на Коломацькій раді 1687 р. гетьманом І. Мазепи приводить до нового злету в кар'єрі Олексійовича, який знову став стародубським полковником (від липня 1687 по серпень 1689 рр.). Збереглися універсали І. Мазепи, котрими Т. Олексійовичу надавалися села, або ж він мав виконати волю гетьмана щодо аналогічних надань комусь іншому¹¹. Т. Олексійович і сам надавав землі в Стародубському полку, як от 25 (15).02.1677 р Універсали гетьмана Івана Мазепи. Київ-Львів, 2006. Ч. 2. № 17, 49; Сіверщина гетьманських часів. Київ, 2019. Т. 1: XVH ст. № 304. С. 222. Очевидно, на уряд Олексієвич отримав від Мазепи у 1687 р. с. Гринів. (Лаза-ревський А.М. Описание... Т. 1. С. 162). Там само. С. 102, 103, 104.. 1688 р. він збудував своїм коштом дерев'яну Покровську церкву в Стародубі. Згідно з О.М. Лазаревським, полковництво Т. Олексійовича «тривало близько трьох років і закінчилось здається разом з його життям», відтак його замінив Михайло Миклашевський Там само. С. 27.. Тут шановний історик, безсумнівно, помилився. Про те, що Т. Олексійович був живий ще в 1695 р., свідчать виявлені нами дві купчі 1693 р., а також його заповіт від 2.03. (20.02.) 1695 р. ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18448. У той час Т. Олексійович був, вірогідно, удівцем, оскільки свою жінку в заповіті не згадує. Основну частину земель села (Миронівка, Тарасівка) та іншої нерухомості (двори, млини тощо) він заповідав своєму сину Івану, який патронім зробив своїм прізвищем (Тимошенко). Іншу частину свого добра він заповідав дочці Марині, заміжній за Йосипом Фаренсбахом (Кожуховським), та її дочці (внучці Олексійовича). Брат, сестра й онуки, у т. ч. Данило, який вже був священиком Покровської церкви в Стародубі, дістали коня, кунтуш тощо. Також у виданому групою дослідників на чолі з Т. Таїровою-Яковлевою описі справ ф. 124 («Малоросссийские дела») РДАДА, міститься згадка про Т. Олексійовича під 1700 р. близько 25 (15) вересня. Назва справи звучить так: «Прошение на имя гетмана Мазепы от бывшего полковника стародубского Тимофея Алексеева, обозного полкового Дмитрия Зурмана и войта стародубского Ширая о защите их в несправедливом иске Никиты Михайлова» Малороссийские дела. Описи фонда № 124 Российского государственного архива древних актов. Москва, 2016. С. 497; Опис 3. Спр. 1262.. Очевидно, Т. Олексієвич помер того ж року й був похований у Стародубі. В Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ) нам вдалося знайти дві копії цього документа початку ХХ ст. ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18451. У тому ж фонді і справі зберігається копія «расспросных речей» Микити. (див. додаток № 15). Суть цієї справи полягає ось у чому. Микита «Михайлов» Капитон приїздив у Стародуб на ярмарок і позичив гроші своєму зятеві Павлу, який прибув у Стародуб із території Речі Посполитої разом з іншими. Поручителями Микити були кілька підданих мозирського старости Халецького. Однак боржник не поспішав віддавати позичене й переховувався від свого кредитора. Микита зумів добути царську грамоту, на підставі чого почав вимагати від Т. Олексійовича, який був тоді полковником, арешту поручителів. Після необхідних формальностей (Т. Олексійович змусив Микиту поїхати в Батурин до гетьмана І. Мазепи й отримати ще його дозвіл на арешт) полковник заарештував чотирьох поручителів. Т. Олексійович створив комісію для проведення слідства, куди входили полковий обозний Дмитро Журман (Зурман), суддя Самійло Колничий, стародубський сотник Микола Чорнолуцький. Комісія допитала поручителів і передала Микиті. Той пограбував їх і кинув до в'язниці, де вони сиділи 15 тижнів. Але потім з-за кордону прибув батько одного з них і зумів передати ув'язненим свердло. Вони просвердлили стелю й повтікали з іншими в'язнями. Тоді Микита знову добився царської грамоти й звинуватив уже Т. Олексійовича в тому, що разом із Д. Журманом та стародубським війтом Спиридоном Шираєм за хабар визволили ув'язнених. Змушений діяти згідно з царською грамотою, І. Мазепа послав для слідства в Стародуб Захара Шийкевича, який у 1665-1669 рр. був генеральним писарем. Останній встановив неправдивість звинувачень Микити та виправдав стародубського полковника й інших. Це довели й пізніші події. Однак Микита, мабуть, не заспокоївся, і тому Т. Олексійович, Д. Журман і С. Ширай звернулися зі скаргою до І. Мазепи, щоб гетьман оборонив їх (див. додаток № 15). Вочевидь, І. Мазепа заступився за них, але дотепер не виявлено документів про подальший хід цієї справи. Однак, Т. Олексієвич, мабуть, невдовзі помер...

Його син Іван не сягав значних посад і служив у чині військового товариша. У 1706 р. у бою під Несвіжем він потрапив у шведський полон, подальша його доля невідома. На ньому уривається рід Олексієвича по чоловічій лінії, оскільки після Івана лишилися тільки дочки. Одна з них була заміжня за бунчуковим товаришем Петром Горленком, інша - за стародубським осавулом Семеном Березовським. Удова Івана - Єфимія Спири- донівна невдовзі вирішила постригтися в черниці і навіть хотіла створити в Миронівці жіночий монастир, але гетьман І. Скоропадський не дозволив цього. Тому вона під іменем

Катерини стала черницею Печеницького монастиря під Стародубом. Є. Олексієвич володіла до смерті селом Миронівкою. Після її смерті село перейшло у власність її зятя - Петра Горленка, сини якого заклали це село Михайлу Шираю, але не викупили. Схожа історія сталася і з Тарасівкою, яку вдова хотіла передати монастиреві, але й тут І. Скоропадський заборонив це вчинити. Потім Тарасівкою володіли вже внуки та правнуки Івана Тимошен- ка.

Закінчуємо статтю публікацією в додатках документів Т. Олексійовича й тих, що стосуються його. Зазначимо, що вони також стосуються минулого Стародубського полку й деяких його жителів (козаків, міщан і селян). Серед них бачимо, наприклад, тагальського сотника у 1669-1670, 1672-1673, 1686 рр.) Михайла Рубця. У документі № 3 (виписі зі стародубських міських книг 1681 р.) знаходимо вказівку та те, що каденція на цій посаді тривала ще в серпні 1671 р.

Сподіваємось, що ця стаття й наведені документи стануть у пригоді дослідникам Сіверщини.



Додаток 1

№ 1

1677, лютого 21 (11). - Стародуб. - Заповіт стародубського обозного Гаврила Дащенка.

«Во имя Отца и Сына и Святаго Духа и Святыя Живоначалныя и Неразділимьія Тройци, стан- ся ко вічной памяти. Аминь.

Я, раб Божий Гаврило Федорович Дащенко, обозний полку Стародубовского, відомо чиню тестаментом моим остатней воли моей теперь и на потомные часы, иж я, будучи от Господа Бога хоробою навіжений, еднако ж кождый человік, зостаючи себя близше сподіваючися смерты, а не живота, еднак же я из доброй воли моей и целости разума моего убозсто мое, которое зобрал на том подолю зекисом (?) (можливо, «зейшлом» - Ю.М.) жиючи, напрод душу мою в руци милосердия Божия полецаю, тіло - гробу предавши, убозство мое, жену и дітей моих полецаю во опеку пану Тимофію Алексіевичу, полковнику стародубовскому, меновите тих дітей моих Андрея и Анну, дочку мою, которое убозство мое есть меновите коштом моим будоване млинов четире: первой - в Даріевичах на реці Берестянці, другий - в Кротевні на реці Бабенце, третий млин на том же Бабенце в Мытничах с Фескою войтовичем, четвертий млин на реці Цитві; ложок сребних двадцать и одна, кубков сребних сім, чарок великих сребних три, малих чарок три, поясов два позлоцистих, еден сребный рондик из уздечкою доброю гончою, пистолетов дві пари добрих, кулбак добрих дві шабля оправная под сребром, казанов пять гориочных, шестий пивный из броваром; цын: полумисков восемнадцать, талиорок цинованих двадцать дві, четири полусмеки (?) медяних, триногов три, куманы два масендзовых, пляшок цинованих великих три, великих куманов два, цынованый и медяный, горелки кухов шесть, коней добрих добрих сім ездних, кунтуш, рисями подшитый, кармазиновый, кунтуш кармазиновый, сибирками подшитий, зелених два, лисями подшитих, гусарка блакитная от- ласовая, кафтан блакитный отласовый, жупан кармазиновый з кузиками, жупан власовой (?) масти с кузиками, жупан блакитный с кузиками сребними; отчина в Смалевичах; комора в ринку; двор в Стародубові, двор в Даріевичах зо всім засівом и быдлом и конми, иле що есть належитое до того двора, то все подаю убозство мое, жену и діти моих, Андрея, сына моего, и дочку мою Анну пану Тимофею Алексіевичу. А при той худобі еще готовых грошей золотих триста, которого убозства моего жена моя будет пожитковать из дітми моими Андреем и Анною, за відомом опекуна их, поки замуж не пойдит (!), если б міла замуж пойти, теди аби жадною мірою и в найменшое убозства моего не важился (!) утрочатися. Ежели б дочка моя, літ доросши, схотіла в стан малженский вступить, теди мает с тоей же худобы мое вывинена была (!). На церков Божию Рождества Христова от- казую золотих триста, Хвесі, дочці моей, катанку кармазиновую, лисями подшиту, и ліжник кармазиновый, ложок дві, кубок сребный, Агію, зятю моему, коня шкаповатого, Маруси, дочці моей, пашни осмачок тридцать и коров три и кунтуш вишниовый без кузиков, шлямами подшитий, ложок дві и кубок сребный. Которое то добро мое аби не важился кождый с покревних моих, так и дітей моих, которие суть отдшены, кревних моих, близких и далеких, (пропуск в тексті - Ю.М.), а естли бы міл хто втручатися в тое убозство мое с покревних моих, близких и далеких, теди и с ними пред нелицемерним Судиею росправитись мушу.

Писан в домі моем в Стародубові при отцах духовних, меновите отцу Иоанну, священнику рождественскому, отцу Николаю, Петровскому, при его милости пану полковнику Тимофею Алексіевичу, стародубовских, при пану Михайлу Мархаленку, сотнику полковому стародубовскому, и при пану Кузмі Дашкевичу и при пану Ивану Михайловичу, войти стародубовскому, и при пану Борису Карповичу, бурмистру стародубовском. А для ліпшой віри и меновите, жебы сей мой теста- мент подлуг диспозиции моей у каждого суда и права ненарушне зоставал, всіх выш менованних особ войсковых и міских просилем, жебы руки свои до сего тестаменту мого поприкладали, як из подписался (?). Року 1687* февраля 11 дня.

В подлинном подписано тако:

Иван Стефанов, священник Рождества Христова и отец духовный сына моего духовного руку приложил.

Кузма Дашкевич руку приложил.

Тимофій Алексіевич, полковник Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого ста- родубовский, руку приложил.

Михайло Мархаленко, сотник полковый стародубовский, руку приложил».

(ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 18381. Копія початку ХХ ст. Наприкінці документа написано: «Читал в должности протоколиста дворянской стародубовской опеки Корній Гром. Арх[ив] черн[іговского] двор[янского] депутатского] собp[ания]), д. № 5294, шк[аф] 8, п. 21). Копия 1792 г.» та примітка копіїста: «*Год невірен. Должно быть 1677, так как Гаврило Дащенко + до 13 окт[ября] 1678 г.»).

№ 2

1677, березня 8 (лютого 26). - Стародуб. - Купча.

«Року тысяча шестьсот сімдесят седьмаго, місяца февруария двадцать шестаго дня.

Передо мною Тимофіем Алексіевичем, полковником Войска его царского пресвітлого величества Запорожского стародубовским, ставши персонално Яков Иванович, обыватель шкловский, с сестренцом своим Петром Николаевичем, Василием Николаевичем, братья рожоныя, доброволне признали в тот способ, иж продали двор с плецом власным своим, никому ни в чем не пенным и не заведенным, с полем ораным и неораным и в заимках и в синожатіх, состоящих в селі в Гарцові, з едной стороны хата Ивана, а с другой мене, Михайла Мархаленка, сотника стародубовского, за певную и готовую сумму пенязей сто шестнадцать коп личбы литовской пану Михайлі Мархаленку, сотнику стародубовскому. Которые то двор и пляц, поле и сіножать оные помененные братья два рожоные Петр Николаевич, Василий Николаевич захотят себе свою отчизну откупить, - волно будет сию отложить сумму, в сем листі написанную, коп. [сто] шестьнадцать и пять коп привлащати и гроши отложити пану Михайлі Мархаленку, сотнику стародубовскому, и тім двором и пляцом, полем мает владіти и пожитковати. На что для ліпшей певности и сей лист пану Михайлі Мархаленку выдан с подписом руки полковничей и при печати.

Дан в Стародубі року, місяца и дня звишписанных.

В подлинном тако:

Тимофій Алексіевич, полковник звиш менованный стародубовский, рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18378. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «М[істо] п[ечати]», а також «Арх[ив] черниг[овского] двор[янского] депутатского] собрания, дело о дворянстве рода Мархоленков, шк[аф] 9, п[олка] 7, № 5134, л. 3»).

№ 3

1681, вересня 10 (серпня 31). - Лобанівка. - Випис з стародубських міських книг, який містить собі акт розмежування між селами.

«Выпис з кныг меских стародубовских права майдебурского.

Року Бжого тысяча семъсот третего, мсця септеврия четвертого дня.

На майстраті его црского пресвітлого величества стародубовском, перед нами: Спиридоном Яковлевичом Шираем, войтом, Исаком Ярмоловичом Деревянкою и Трофимом Кунковичом, бурмистрами, Демяном Ярмоловичом, райцею, и Федором Хламотою, Карпом Египцем, лавниками, и всіми рочне засілими радними, постановившися персоналне атаман Великой Топалі Никифор Клименок, имям всего товариства своего и Семен Клименок, войт тамошний, з посполитими людми, за відомом пана своего, урожоного его мил. пана Иоанна Ломіковского, асаула Войска его црского пресвітлого величества Запорозкого енералного, подали до акту кныг меских стародубовских ку за- писаню розграничене кгрунтов, лежачих межи Великою Топалю, Лобановкою и селами панов Рубцов, чиненое некгдис через особ, в нем виражених нижей, которое, за вичитанем вголос на уряді, так в собі ся міет:

Року Бжого тысяча шестъсот осмдесят первого мсця августа тридцет первого дня.

Будучи нам з виразной волі и росказаня от боку самого ясневелможного его мил. пана Иоанна Самойловича, гетмана Войск его црского пресвітлого величества Запорозких, пана и добродія ншего, Леонтию Полуботку, асаулі войсковому енералному, и Андрею Василевичу, судей войсковых енералных писару, до Стародубова и в повет Стародубовскый высланим, так для суженя рож- ных припалих справ, яко и розграниченя певних кгрунтов, то ест пущ, пахотних поль, рік, річок, сіножатей и вшелякых угодей. О которие околичних сел пан Михайло и Илия Рубцеве, товариство значное полку Стародубовского, з синами своими, алтеркуючи через немалий час и в великые заводы заходячы, немній людей околичных утемежали, до своих маетностей овие кгрунта привлащаю- чи, а менуючи, якобы Лобановка слободка прилегла к волости Ропской и одишла в самого его мл. пана гетмана державу, на их власных кгрунтах ест осажена и через их самих. Мы теды, подлуг виразного універсалу и в нем виразной волі его млсти пана гетмана поступуючи, а доводную и досконалую ревизию тых справ и заводов чинячи, з притомностю урожоного его мил. пна Григория Карповича, полковника на тот час стародубовского, панов Григория Тимофіевича, обозного, Самойла Ивановича, судии, полкових стародубовских, и Тимофія Алексіевича, атамана городового стародубовского, и при бытности на указ его ж мл. пана гетмана засяглой стороны, славетних панов: Наума Ноздри, сотника, и Курила Ивановича, атамана, почеповскых, Ивана Ясимонтовского, сотника мглинского,и Опанаса, атамана, новгородскых, Тараса Гавриловича, сотника погарского, з товариством, Константия Мартиновича, сотника,и Опанаса, атамана, новгородскых, Тараса Гавриловича, сотника погарского, з товариством, Лавріна, бурмистра майстрату стародубовского, з лавником и при инших многих особах, зездилисмо в село Раженичы, лежачое в кгрунті топалском, и там знашлисмо старинных людей, добре свідомих всіх кгрунтов, як которие в собі ся мают и кому власне перед часи належали и тепер належат, приготованих з умислу на обведене границ, а меновите: Мойсія Михайлова, Ивана Селичонка, Лавріна Стефанова сина, Ивана Зевеку и Конона, жителей з Малой и Великой Тополі, з стороною околичных сюл: Герасима Стукала з Тимонович и Гаврила

Семендзянка з Старого Ропска, которие от Роженич на гоней килка обвювши нас, показали сосны, над Снивю речкою стоячые, и под боязню Бжиею и обовязком сумленя своего тими слови признавали: иж ніякьіс СтравінскІй пан сим кгрунтом был и Топалі, Ропской и Тимоновичи в своей поссе- сии міючи через килконадцет літ, потим пну Воловичови запродал. Которий на речце Сниві, углядівши місце, греблю засипал и построил был рудню и при ней слободку Ражаничы осадил, на которой греблі тепер Рубці своих млинов мают два, якые добра он же, пан Волович, в своей поссесии тримал аж до самой войны Хмелницкого и мы як отведемо вашим млстем, так власне, а не иначей, пан Волович тых кгрунтов боронил и уживал и в тот способ дуктовых границ и кгрунтов поменение старинці чинили и обводили: взявши от тих сосон и от лисичиных язвин од речкы Сниви против речкы, на том боку упадаючой, Жорноткы, сим боком ведучи до копцов двох старинних, которие сими часи Рубці бывшим своим подданим, меновите Ряжаничом, веліли роскопати. От тых копцов до колка осинного и дуба значеного, а от дуба на дорогу Курзновскую до копцов граничних старинных, от копцов у дубовий колочок, а от дубового колочка у Вертебу, от Вертебы у Чорную лозу, близко дорогы Плавинской лежачую, от лози логом у Плавну речку, Плавною речкою до мостища старинного шляху и копця, от шляху того логом до Татарского шляху, шляхом тим до Гнилых вод, од тых вод до дуба бортного Бобковского, стоячого близко курганов, вечистого Ивана Зевекы, ста- ринця з Малой Топалкы, которого дуба Андрос, подданий Или Рубца, з невідомости виділал был, менуючи быти в своих, а не Топалскых его кгрунтах, за которого виділане его, Зевакын, отц шест шагов давши Андросови, одобрал в свою власть и тепер тим дубом помененный Зевека завідует. От дуба того у копець старинный, от копця у Кузю гриву в курганы частые, где и дуб з старини знаками и теперь поновленими стоит, по которого, же границя топалская заходит и кончится и сам Иля Рубец посвідчил и признал, дал свій лист, позволяючи Иванови Лобанови осажовати слободу Лоба- новку на реце Чадинце, у вершинах кгрунту топалского, якый лист так ся в собі мает:

Михайло Рубец, сотник Войска его црского пресвітлого величества топалский.

Ивану Лобачу позволяю слободу осажовати и осадчим быти и з Бжиею помощию селитися и людей добрих до себе приваблят на реце Чадійце, у вершинах, в кгрунті Топалском, и слободку им далем на пятнадцеть літ и на що то сей мой лист для имовірности и безпеченства людем приходя- чим далем з подъписом рукы моей и притисненем печати.

В Стародубові мсця июня пятого дня року 1670.

Третяя зась причина, що найголовнійшая, же сут понижоние в праві своем поконанем за виритя и формоване змилне печатий монаръших великих гсдрей црей московских и их млстей панов королей полских, такъже коммисарскых и зешлых панов гетманов Войска Запорозких и инших, у себе найдених, през що и сим правом их певная вонтпливост оказуется. Зачим они, старинние особы, лічбою члвка сім, не за нашим узнанем и якою побудкою, леч добролне, первей сами на себе шибеницею грозили, если несправедливе обыход тим границам міл би через них чинитися и если би не власне их міли быти кгрунта тие, цале и охочо до присяги забиралися. И ми им того допустили, зложивши термін на день завтришный, а кгды тот термін септеврия второго дня припал, оние старинці, ставши, готовост свою нам ку виконаню присегы оповіли и потом пред образом, на столку угото- ванним, приклакнувши и палці вгору поднесшы, любосмо напоминали боязню Бжою отводом, леч оние, не отступуючи своего предъсявзятия, в тую роту всі присягу свою выконали:

Мы, Моско Михалев, Иван Семиченок, Лаврін Степанов сн, Иван Зевека и Конон, жителі з Великой и Малой Топалі, и мы, сторона околичных сюл: Герасим Стукало з Тимонович и Гаврило Се- минізянок з Старого Ропска, присягаем Гду Бгу в Тройци Стой Единому, иж пан Михайло и Иля Рубцеву з своими синами завод учинили з лобановцами, якоби міли осадити слободу Лобановку на власном своем кгрунті, так попирали листом своим ограничоним, виражаючи знакі от Пилипова дуба и сухого и білого лісков и цирклюючи другими многими знаками нашого власного Топалского, аж по самую речку Пруску, откол границя их почалас. А ми, як до сего часу тих знаков не чували и не знали и з овими знаками панове Рубцеве не отзивалися до землі, кроме суплітного дерева, которое одишло пану Половичови, там же за розезъдом и до сего часу того одехалого през Половича супплітного панове Рубцеве не владіли дерева и як не ест так, як они в ограничном своем листі по- казуют и твердят, а меновите од Пилипова дуба и сухого и білого ліска до самой ршкы Прускы наша вечисте идет з роплянами границя, и так праве власне и истотне есть, як мы от сосны, над Сновю стоячой, и од лисичиной язвины вишменованими знаками, рубежами, копцами старинними их млстей панов ревізоров вели и копец у Андросова дуба и в Козей гриві своим топалскым кгрунтам указали, так нам Бже Всемогущий и невинная смрть Хста Избавителя нашего, помози. А если несправедливе против ограничоного листа панов Рубцов свідчачи, свои топалскіи границі отводили и не ест Лобановка так утемежене и значне прикрие наступства и кривды чинили, и видячы, же то лист их ограничоный и в том описание по сем боку Сниві границі присягою семи особ старих особ скасовани и внівеч виражене тих границь в том листі обернени, по которих ми всі сами своими особами обезд міли и знакы старие поновляли, прето [...] нашим и моцю, нам от ясневелможного его млсти пана гетмана, всіх обще добродія нашего, злеценою, панов Рубцов на вічистий упад од тих границь, вижей описаных, и от кгрунтов отдаляем, приказавши им под утраченем их власных добр, в своих положенях и границях лежачих, если би міли на потом за тие поприсяжние границі в кгрун- та топалскые и лобановскые вступати албо якую шкоду и утиск чинити и в дерево бортное, собі не- належное, входити. А штож ся дотичет границі Плавни, якая приналежит сторона до топалскых кгрунтов, так людей осажених до волости Топалской и слободку Раженичи одобравши от Рубцов, прилучилисмо ведлуг старых и давних прав зас топалцом и лобановцом тие их кгрунта, як в своем ограниченю описалося, всі тоею ж моцю нашею у вічность и спокойное держане подаем и жеби ед- ни до других за границі вступувати хотя и кгвалтом мимо сей наш розезд и поновлене им права не важилися, але сосідско спокойне тых добр спокойне уживали, под закладом выни тисячей талярей до шкатулы войсковое, листом сим ограничоним и нинешним ншим пилно варуєм декретом, которое при печатех нших и при печатех притомних особ, з подписом власных рук, афектуючой стороні видалисмо.

Писано в Лобановці, року и дня вишей описаного.

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18388. Копія початку ХХ ст. Зверху документа запис копіїста: «Выпис из стародубских актовых книг от 4 сентября 1703 года, содержащая разграничение, произведенное при участии городового атамана Тимофея Алексеевича, земель м. Топали и слободы Лобановки. 31 августа 1681 года. Стр. 125»).

№ 4

1683червня 15 (5). - Стародуб. - Судове рішення.

«Року 1683 мсця июня 5 дня.

Перед нами Самойлом Ивановичем, суддею полковым, Тимофіем Алексіевичом, атаманом городовым, стародубовскими, ставши очевисто пан Иван Романовский, сотник мглинский, ускаржал- ся на Харіев Андрія, обивателя мглинского, которий препомнівши срокгого карання и вину, описанную ув універсалі велможного его милости пана полковника стародубовского, данном на кгрунт Есимонтовку, почал в том же грунті тот же Хара собі розробълять поле през вину. Которий то Хара, ставши з позвом очевисто пред урядом нашым, доброволне, явне, ясне признался, иж поневаж ва- жилемся, мовыт, в грунт, данний пану сотникови, втручати, сам на себе визнаю и чинюсь винным.

За которую выну я, Харя, маю панскую выну заплатити и утрату пану сотникови от мала до велика всю вернути, тилко вы, пане судии, будте милостиви на мене. Что мы, видячи его покору и визнання на себе изреченням того грунту пред нами доброволне, а за виступок прозбу, наказуем теперь и на потомние часи за Харі, абы в тот грунт не постал ногою. А если бы міл где колвек в тот грунт Харя уступ міти, неотпустне міет заплатить таляров двісті вины. На що для що для моцы ліпшой и сие писмо пану сотникови даем с подписом руки и при печати звиклой судейской стародубовской.

Писан в Стародубі року и дня выш писанного.

В подлинной подпись такова:

Самуйло Иванович, судя полку Стародубовского.

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18393. Копія початку ХХ ст. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «Місто печати». Записи копіїста: «Румянц[евская] генеральная] опись Малороссии, т. 101»; «Рішение полкового судьи Самойла Ивановича и городового атамана Тимофея Алексіевича, присудивших мглинскому сотнику Ивану Романовскому грунт Есимонтовку, который оспаривал у него Андрей Харя. 5 июня 1683 года»).

№ 5

1983 березня 16 (6). - Стародуб. - Купча.

«Року тысяча шестьсот осмъдесят четвертого, мсца марта шестого дня.

Передо мною Тимофіем Алексиевичем, атаманом городовим стародубовским, ставши персонално Потій Рощина, житель соловлянский явне, доброволне признал, иж часть четвертую отчины своей власной, никому ни в чем не заведенной и не пенной, в обруб, називаемый Головні, лежачой, з деревом бортным и не бортным и з пчолями (!) на вічность брату своему родному Василию Рощини, тож жителеви соловлянскому, за певную и суму грошей, то сть за сорок коп литовских продал и пустил. От которой отчины он, Потій, себе самого, жону, дітей, близких и далеких кревных своих в вічние и в неотзовние часи видидічует и отдалят.

Волно ему, Василию Рощини, оную четвертую часть отчины дати, продати, даровати, заменити и на який хотяй пожиток свой обернути. Що для ліпшое твердости сее доброволное признате ему, Василию Рощини, даю.

Писан в Стародубі року и дня вышъписанного.

В подлинной подпись тако:

Тимофій Алексіевич, атаман городовой стародубовский».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18395. Копія початку ХХ ст. Зверху документа копіїстом написано: «Купчая, совершенная перед городовым атаманом Тимофеем Алексеевичем, на четвертую часть отчины в с. Соловю, проданную Потеем Рощиной своему родному брату Василию Рощине, за 40 коп. 6 марта 1684 года». Внизу документа написано: «М[істо] п[ечати]», а також «(Румянцевская] генеральная] опись Малороссии, п[олк] Старод[убовский], т. 79, л. 198)».

№ 6

1686, червня 19 (9). - Стародуб. - Купча.

«Року 1687(!), мсца червня 9 дня.

Передо мною Тимофіем Алексіевичем, полковником Войска его царского пресвітлого величества Запорожского стародубовским, ставши очевисто Лукян Студинец, обыватель валуецъкий, явне, доброволне признал, иж двор свой власний з огородом из гумном в селы Дувботові, з одной стороны Кондрата, а з другое сторони Радка, стоячий, и при том же дворі шестину поля свого власного, никому ни в чом не заведенного и не пенъного, за певную суму грошей, то сот за двадцят коп литовских и за осм коп (засевю озимою и весняною) пну Григорию Пражици, товаришу войсковому, обивателеві погарскому, на вічност пустил и продал.

Од которого то двору и шестини поля з засевю менений Лукян себе самого, жону, дітей, близких и далеких кревних своих в вічние и неотзовние часи оддаляет и видідичует.

Волно оний двор и шемстину поля з засевю мененому Пражици кому хотя дати, даровати, заміняти, продати и на який хотя свой пожиток подлуг волі и уподобаня свого обернути. Счо для лшъшое моці и твердости сее доброволное оного Лукяна признате при печати полковой з подписом руки моеі пану Пряжици даетъся.

Писан в Стародубі 9 июня 1686(!) року.

Тимофій Алексіевич, полковник Войска его црского прес[вітлого] велчства стародубовский».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18379. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «М[істо] п[ечати]», а також «Музей укр[аинских] древн[остей] В.В. Тарновского черн[иговского] губ[ернского] земства, рукописи, № 52, подлинник»).

№ 7

1688, жовтня 5 (вересня 25). - Стародуб. - Купча.

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлого величества Запорожского стародубовский.

Паном обозному, суді, асаулові полку нашего Стародубовского, туде ж пану войтові и всему майстратови стародубовскому и всім, кому тилко о том відати належатимет, сим моим ознаймуем писанием, иж виразной волі и указу самого ясневелможного добродія его милости пана гетмана досить чинячи, а до того и я, з містца уряду моего полковницкого відячи и узнаваючи пана Якова Завадовского, товариша знатного войскового, ласки его ж рейментарской бути годного и в полку на- шом до войскових праць здатного, ку вспартю его домовому село Дахновичи зо всіми приналежи- тостями, которими и пред сим владіл, при нюм заховою (!), позволяючи ему оним селом по прежнему до далшой его ж панской ласки и войсковой завідовати и пожитковати.

В чом абы ему, пану Завадовскому, ніхто не был перешкодою и перенагабанънем властю уряду моего полковницкого варую и сим універсалом ствержаю.

Войт зась дахновский за всіми тамошними посполитими людми ему ж, пану Завадовскому, абы всякое звичайное отдавал послушенство и во всем завше повиновался, зособна тут же приказую.

Дан в Стародубові 25 септеврия 1688 року.

В копии подпись:

Звиш менований полковник стародубовский».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18425. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «Генеральное следствие по Стародубовскому полку, л. 87, библиотека коллегии Павла Галагана»).

№ 8

1688, жовтня 8 (вересня 28). - Стародуб. - Універсал стародубського полковника Тимофія Олексійовича.

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлого величества Запорожского стародубовский.

Паном обозному, судьи, асаулові, сотникови полковим стародубовским, всему старшому и меншому полку моего товариству, и кому тилко о том відати надлежатимет, сим моим ознаймую писанием, иж респектуючи я на вдовство учтивое паніи Улияни Дащенковое, обозное бывшое полковое стародубовское, и уважаючи на уставичние сина ее Семена войсковые прислуги, и до далших таковых же его заохочуючи, позволяем оной з ним, помененним сином Семеном, на речце Вепринке на сиром кореню, на містцу никому не пенном, в своей же маетности в селі Білом Колодезі власним своим коштом и працею домовому построити млин.

Відаючи прето о том кождий, абы в занятю гребли и в построенню на оной млина наименшою нікто ей, пані Дащенковой, и синови еи преречо- ному не важился быти перешкодою и жадним пренагабанем, о тое повагою полковничое власти и сим моим фундушовим листом приказую.

Писан в Стародубові 28 сентября 1688 року.

В подлінном подпись такова:

Звыш менованний полковник стародубовский рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18426. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «М[істо] п[ечати]», а також «Румянц[евская опись, п[олк] Старод[убский], сотня Новом[іська] т. 122». Інший список під іншою помилковою датою (1728 р.) знаходиться там же під номером 18424).

№ 9

1688, листопада 7 (жовтня 27). - Стародуб. - Універсал стародубського полковника Тимофія Олексійовича.

«Тимофій Алексіевич, полковник Войска их царского пресвітлого величества Запорожского стародубовский.

Всему старшому и меншому полку нашего товариству, и кому тилко о том відати належати- мет, сим моим ознаймую писанием, иж склонившися я на прозбу пна Григория Ференсбаха, товариша знатного войскового, а до того особливе респектуючи на его войсковые услуги, позволил ему в селі Кириковці, на речці Цитві, в вершині, на сыром корені, власным своим коштом и працею греблю заняти и на ней ко вспартю домовому млын построити.

Відаючи теды о таковой волі моей, абы ему, пану Ференсбаху, яко в займованю гребли, яко и построеню млина, нихто жадною не был перешкодою, - властию уряду моего полковницкого варую и сим фундушовим писмом прыказую.

Писан в Стародубові 27 октября 1688.

В подлінном подпис:

Звыш менованний полковник стародубовский рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18422. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «М[істо] п[ечати]», а також «Из дела Якимовичей, Чернигов[ская] губ[ерния], гербового»).

№ 10

1688, листопада 13 (3). - Стародуб. - Купча.

«Року 1688 мсца ноеврия 3 дня.

Передо мною Тимофієм Алексіевичем, полковником Войск их царского пресвітлого величества Запорожского стародубовским, ставши очевисто пн Михайло Посекушенок, атаман села Дроко- ва, з иншими товариством сотні Мглинской, меновите з Степаном Грибенком, Гришком Петровим, Василем Міщенком, Степаном Новосілцем, тут же Савостом, войтом дроковским же, и братом его Апанасом, Цибелионками и Климом Бурдою сознали, иж власние свои пожні, никому непенние, название Сосенские, так ся в себі маючие, взявши от Сосенок у Воронусу річку, а з Воронуси в річку Ипуть, з Ипуті у луг Хрінковский, з того лугу певними рубежами ограничене межи селами Дроковом и Костинцова (кромі пожні там же Аксиона Ревка, товариша и жителя села Шеверди, своею працою виробленной ним за десят золотих в поссесію вічне проданной от его Аксиона) продали з доброй своей волі за певную сумму, то ест за коп двадцать и копу, пну Ивану Есимонтовскому, товаришеві знатному войсковому, жителю мглинскому, цале отдаляючи и видидичаючи з помененних пожен в неотзовний час себе и приятелей своих, близких и далеких. Волно ему самому пну Есимон- товскому, жоні и дітям его як хотя овими пожнями владіти и пожитковати, любо теж заменять албо кому продать и даровать. Якое теди их доброволное продажи тіх пожен вислухавши сознание, сим писмом и оное потребуючой стороні, то ест пну Есимонтовскому, для тим кріпчайшаго владіния по- мененних пожен з подписом моей руки и приложенем печати далем в Стародубові року, мсца и дня выш писанного.

Подлінний подпис таков:

Тимофій Алексіевич, полковник Войск их царского пресвітлого величества Запорожского ста- родубовский».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18423. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «М[істо] п[ечати]», а також «Румянц[евская] опись Малороссии], п[олк] Старод[убовский], с[отня] Мглинская, т. 105». Інший список знаходиться у цьому ж фонді під номером 18427).

№ 11

1689, січня 8 (1688, грудня 29). - Стародуб. - Купча.

«Року тисяча шестъсот осмдесят осмого, мсца декаврия двадцать девятого дня.

Предо мною Тимофіем Алексіевичем, полковником Войска их царского пресвітлого величества Запорожского стародубовским, ставши очевисте Потап Самсонович, житель колодяжский, явне, ясне и доброволне зезнал, иж продал пну Павлу Гудовичу, товаришови значному войсковому, третину власного своего поля, никому непенного и ні в чем незаведенного, з подворзем (!), з пожнями и всякими до него принадлежностями, лежачого там же в селі Колодязі, за сумму певную, меновите коп за десять личби литовской.

Которих то грунтов на вічние зрекаюся часи, так я сам, яко жона моя, близкие и далекие кревние, а барзі потомкове, пустилем ему, пну Гудовичови, тож во вічность, докладаючи зособна и тое, иж волно ему будет тие грунта кому колвек дати, продати и на який хотіти свой пожиток оборочати.

Такое теди признатье реченного Самсоновича для певнійшей и кріп- чайшей в потомной час твердости, яко належало при стороні, того потребуючой, знайдоватися, так ему, пану Павлу Гудовичови з подписом руки моей и притисненьем печати сие мое видалем пи- санье.

В Стародубови року, мсця и дня виш списанного.

На подлинной тако:

Звиш именованний полковник стародубовский, рукою».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18428. Копія початку ХХ ст. Внизу документа написано: «Місто печати», а також «Румянце[вская] генеральная] опись Малороссии, полк Стародубский, т. 78, л. 700»).

№ 12

1693, лютого 7 (січня 28). - Стародуб. - Купча.

«Признате Андрея Захаревича на пляц дворовый голый пну Тимофію Алексіевичу.

Року Бжого 1693 мця януария 28 дня.

На майстраті их црского прес[в]ітлого влчества стародубовском, перед нами: Спиридоном Яковлевичом Шираем, войтом, Борисом Карповичом и Стефаном Тимофіевичом, бурмистрами, райцами, лавниками и всіми рочне засілими радними, ставши персоналне Андрей Захаревич, мещанин стародубовский, явне, ясне и доброволне до книг признал, иж плац свой власный волный, дворовый, голый, никому ни в чом не пенный и не заведенный, в самом городі Стародубові, идучи до Пробитой брамы, об межу дворов з одное стороны от двора мнстирского Печерского, а з другое Григория Ференсбаха Кожуховского, значного товариша войскового стародубовского, лежачий, завюл и продал, як сам уживал, его милости пну Тимофію Алексіевичу, бывшому полковнику старо- дубовъскому, ему самому и потомком его на вічность, за сумму певную, то есть за двісти коп лич- бы литовское монеты доброй.

Иж волно его милости пну Тимофію Алексіевичу тим пляцом дворовим волним спокойне владіти, користить и пожитковати, то есть кому колвек дати, продати, з ким заменяти и вшелякие на нем будинки строити и як хотячи оним обладати.

А реченный продавца, яко явним и доброволним сим своим признанем себе самого, малжонку и потомков своих видидічил и цале вічними часы зречене учинил, так тое майстрат росказал про память в книги міские стородубовские записати».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18446. Копія початку ХХ ст. Знизу документа запис копіїста: «Протокул до записованя справ вечистих и совокупно поточных року 1693, л. 8 об.-9; рукопись черниг[овской] архив[ной] коммиссии»).

№ 13

1693, жовтня 14 (4). - Стародуб. - Купча.

«Признате Ивана Мойсіевича на двор, проданый его милости пну Тимофію Алексіевичу.

Року тисяча шестсот девятдесят 3 мсця октовра 4 дня.

На майстраті их црского пресвітлого величества стародубовском, перед нами: Борисом Карповичом и Стефаном Тимофіевичом, бурмистрами, райцами, лавниками и всіми радними, ставши очевисто Иван Моисіевич, мещанин стар[одубовский], ясне и доброволне признал до книг стародубов- ских, иж двор свой власный, никому ни в чом не пенный и не заведенный, на предмістю стародубском стоячый, рогом к Черниговской улици, об межу дворов Дмитра Космача, посполитого, завюл и продал зо всіми на том дворі построеними будинками, як сам уживал ведлуг купчого з уряду виданого права, урожоному его милости пну Тимофію Алексіевичу, полковникови бывшому стародубов-скому, на вічность ему самому и потомком его, за суму певную, то есть за золотих осімсот личбы полской монеты доброй. Волно теди его милости пну Тимофію тим двором купленим спокойне владіти и пожитковати, то ест кому колвек продати, даровати, з ким заменяти и на який хотіти свой власний пожыток оборочати. Которим признатем своим помененный продавца яко вічними часы себе, жону и потомков своих видідичил и цале отдалил, так тое зезнане его казалисмо записати в книги місцкие».

(ІР НБУВ. Ф. ІІ. Спр. 18447. Копія початку ХХ ст. Знизу документа запис копіїста: «Протокул до записованя справ вечистих и совокупно поточных рок 1693, лл. 96 об.-97; рукопись черниговской архивной коммиссии»).

№ 14

1695, березня 5 (лютого 23). - Стародуб. - Заповіт колишнього стародубського полковника Тимофія Олексійовича.

«Копия.

Року Божого тисяча шестсот девятдесят пятого мца февраля двадцат третего дня.

За відомом и злеценем их царского пресвітлого величества Войска Запорожского полковника стародубовского его милости пна Михайла Миклашевского на майстраті их царского пресвітлого величества стародубовском перед нами, Никитою Потаповичом, бурмистром рочным и войтовское на тот час місце засідаючим, Малахием Фоминичом, бурмистром вторим, райцами, лавниками и всіми рочне засілими радными, ставши очевисте Иван Тимофіевич, презентовал тестамент родича своего его милости пна Тимофія Алексіевича, полъковника бывшого стародубовского, просячи его, родича своего, именем, жеб ным актикован до книг міских стародубовских за відомом и злеценем выш менованным, которий тестамент за вычитанем так в собі мается:

Во имя Отца и Сна и Свтого Дха, Свтой Живоначалной и Неразділимой Тройци, аминь.

Я, раб Божий Тимофій Алексіевич, товариш полку Стародубовского войсковый, будучи при старости літ живота моего посіщенньїм от милости Бжое хоробою и зостаючи на том болізненном одрі, з которого ближшим сподіваюся смерти, нежели живота, що се приписую милости Бжой и святому Его человіколюбию, зажилем на споряжене тестаменту християнским обычаем во первых ве- лебного в Бгу гспдна отца Иоана Стефановича, презвитера церкви Рождества Хрстова, пна Федора Колчевского, товариша значного войскового, пна Иова Алексіевича, рожоного моего брата, пна Ер- мола Остаповича, райцу того ж своего повинного мні (?), пна Василия Павловича, старосту церковного Рождества Хрстова, Бориса Михайловича, брата тоей же церкви, при которих иміние мое убогое таковым распоряжаю тестаментом. Напрод, кгди скончу житие мое сие временное, дшу гришную поліцаю Гспду Бгу, создавшему члвка в дшу живую, а тіло - землі, от нея же бысть взято. Ивану Тимофіевичу, снові моему, напрод лекгую дом мой, в котором сам живу, стоячий в городі Стародубові об межу дворов братского Рождественского и Заріцкой Левонихи, тилом к двору чернецкому, другий двор предміский, ведле резниц зостаючий, об межу дворов резницкого брацкого, Якова Плешкова и Петра Лукомского, ему ж, снові моему Иванові, лекгую. Третий двор, на Красной улици стоячий, об межу дворов Олійника к улиці с колодезем ему ж, Ивану, снові моему, лекгую; футор Міроновский з млином тамошним и зо всеми заводами, пролями пахотними и кгрунтами, пожнями, гаями, винницями, казанами, конми, рогатим и дробним быдлом и огородами, ему ж, снові моему, лекгую. В Тарасовци селі, мні до милости рейментарской и ласки Войска Запорозского наданном, двор купленный з млином, огородамы, полями пахотними и сінокосними, винницею, казанами шестма и всім тамошним обестем, як лежит в межах и границах, ему ж, снові моему Иванові, лекгую; хуторец Яреминский, купленный за гроши, зо всіми к нему принадлежитостями пахотними и сіножатми лекгую пну Есифові Ферензбахові, зятеві моему, з женою его, а дочкою моею, Мариною, потомками их, толко ж с таковым докладом: же сіножати Яреминский мают быти им напол подшенны, то ест половица снві моему Ивану Тимофіевичові, а половица - Иосифові, зятеві моему. Кгрунт Басихинский, тож за гроши купленный, то есть двор з огородом, полями, сіножатми и всіми к нему принадлежитостями, лекгую снві моему пну Ивану; ему ж Иванові, снві моему, лекгую Бобрицкий млин, зо всім, як належит, купленный и правами оцерклиованый, з двором и всіми к нему приналежитостями, полем и пожнями; ему ж, Иванові, снві моему, лекгую Круковские пожни, помжные с пном Колчевским, меж дорог Логоватовское и футора Хромченкова; ему ж, снві моему Иванові, лекгую пожні, прозиваемии Медведки, як лежат в своих межах и границах; ему ж, снові моем у Ивану Тимофіевичу лекгую дві части, купчим правом набитих, в млині Маслинском, на Ба- бінци стоячом, кромі третины мелъницкой Романовой; ему ж, снві моему Ивану Тимофіевичу, лек- гую млин Горисловский, стоячий на Ваблі, купленный, з пожнями и всіми к нему приналежностями; ему ж, Иванові, снві моему, лекгую млин Невструевский, купленный зо всіми приналежитостя- ми; ему ж, Иванові, снові моему, лекгую млин Коростелювский, на Бабинци зостаючий, з двором, винницею и трома казанами и всіми приналежитостями; ему ж, Йванові, снові моему, лекгую Винницу городскую с козанами и пивним проваром (!), як ся в собі мает. А пну Иосифові Ференсбахові из жоною его, а дочкою моею милою Мариною Тимофіевною и потомками их лекгую млин, стоячий на реці Кичеті, о двох колах и третем камені и четвертих валюшних, як мает ся в себі з полем и пожнею, купленною от небожчика отца Григория, священника коростелевского. Другий млин Миш- ковский, на Неглинці лежачий, зо всіми приналежитостями, двором, фолварком, полем, сіножатми ему, пну Есифу, зятеві моему, лекгую з милою дочкою моею Мариною, а его женою; ему ж, пну Иосифові, зятеві моему, и дочці моей, а жені его, лекгую двор, ньіні стоячий на предмисті, против церкві Рождества Пресвятой Бци, об межу дворов Ніженцова и Бороздниного; золотих тисячу грошей готовых ему ж, Есифові и дочці моей, а жені его лекгую; ей же, дочці моей Марині, лекгую три катанки одну - табиновую зеленую, кунними душками подшитую, другую - лазуровую адамашковую, білками подшитую, третюю - оксамитную неподшитую, ему ж, Иосифові, снві моему второму, то ест зятеві и дочці моей, а жені его, Марині Тимофіевні, лекгую два куфлі срібних, чарку срібную пивную и шесть ложок срібньх же; ему ж, Иосифові, с ціну столового лекгую шесть полумисков и шесть талерок. Внучці моей, а дочці Иосифовой, поясок лекгую срібний, Тосі, сестрі моей, лекгую коп десят грошей и корову, брату Михалкові - коп десят грошей и коня лекгую, отцу Данилові, унукові моему, священникові святопокровскому, лекгую кунтуш парпуровый и катанку кармазиновую, лисями подшитую, ему ж отцу Даниилу, лекгую коп двадцят грошей готових, Есифові Ферензбохо- ві, зятеві моему, лекгую золотих двісті грошей тих, которие зайшли в двор, купленный Климовский, ему ж, Есифові, лекгую коней возовых двое, коров дві. А знову пну Ивану, синові моему, лекгую двор, купленный в Потребки, стоячий на рожку Німецкой улиці. Тут же чиню извістно, же пред сим зятеві моему з дочкою моею далем золотих тисячу, то ест Иосифові Ферензбоху, а що колвек ест рі- чий рухомых, меновите в грошах готовых, в срібрі, в цині, в міді, в фантах и во всяких сосудах, то все зовсім, кроме выш выраженной лекгации, пну Ивану, снві моему милому, лекгую з жоною его, а невісткою моею Евфіміею Спиридоновною и даст Бг дождати, потомками их. А на церков, зачинающуюся муровати в Стародубові, Всемилостивого Спаса лекгую золотих тисяч пятсот. Все теди тое при зуполъном розумі остатней волі тестаментом роспоряжаю, ствержаю и закрипляю вечистим и непремінньм тестаментом и приличным утверждениием клятвенным, в тестаментах писатись звиклим, иж ежели бы хто міл и важилъся сей тестамент нарушить и яким колвек способом касовать, с таковым обецуюсь міти на Страшном Суді перед судом Его нелицемирним Христом Спасителем росправу. Писан в Старод[убі], в дому пна Тимофія Алексіевича.

...