Прізвисько чернігово-сіверського князя Олега Святославича: чому "Гориславич"?

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»

Відділ наукових досліджень печер та пам'яток археології

Прізвисько чернігово-сіверського князя Олега Святославича: чому «Гориславич»?

О. Васюта, завідувач

м. Чернігів, Україна

Анотація

Традиція надавати людям різні прізвиська побутує дуже давно. Вона існувала й за доби Середньовіччя. Прикладом чого є прізвиська тогочасних західноєвропейських правителів.

Метою статті є розгляд цього явища на Русі у домонгольський період та з'ясування тлумачення прізвиська чернігово-сіверського князя Олега Святославича, яке він отримав від автора «Слова о полку Ігоревім».

Методологічно дослідження побудоване на основі історико-антропологічного підходу.

Наукова новизна полягає в тому, що до сьогодні у вітчизняній історичній науці ще не приділялася належна увага питанню прізвиськ князів Київської Русі, а стосовно тлумачення прізвиська Олега Святославича автор статті висловив думку, не схожу з твердженням його попередників у розгляді цієї теми.

Висновки. Князівські прізвиська були присутні в історії Київської Русі, хоча й не дуже широко. Наприклад, той самий князь Ярослав Мудрий, який у науковій літературі фактично «зрісся» з цим прізвиськом, а останнє сьогодні відображене навіть на грошових знаках України, як виявляється, насправді у давні часи так не називався. «Мудрим» він став тільки завдяки дослідникам від кінця ХІХ ст. Хоча серед правителів Київської Русі все ж таки були окремі представники, які й у середньовічну добу отримали прізвиська. До таких належить чернігово-сіверський князь Олег Святославич (середина ХІ-1.8.1115 р.). В історію він увійшов із прізвиськом «Гориславич», яке отримав від автора «Слова о полку Ігоревім» (кін. ХІІ ст.). До сьогодні дослідники висловлювали різні думки стосовно тлумачення цього прізвиська. Переважно вони залежать від тлумачення того, яке забарвлення, позитивне чи негативне, образ Олега Святославича має у «Слові о полку Ігоревім». На переконання автора статті, цьому князю у «Слові...» висловлене як співчуття, так і, до певної міри, засудження. Але тлумачити його прізвисько потрібно виходячи саме з першого та тієї форми, у якій його вжито в «Слові о полку Ігоревім». Там само останнє використано в формі патроніму, а це доволі ясно дозволяє з'ясувати і його суть.

Ключові слова: Олег Святославич, Гориславич, «Слово о полку Ігоревім», прізвисько, Київська Русь, князь, Чернігово-Сіверська земля.

Annotation

The nickname of Chernihiv-Siversk's prince Oleg Svyatoslavovych: why «Horyslavych»?

Vasiuta O.O., deputy head of the cave research and archeology department of the Chernihiv ancient national architectural and historical reserve «Ancient Chernihiv», Ukraine

It so happens that people often get all sorts of nicknames. This phenomenon is as widespread today as it has been in the past. And in general, this tradition has long been matured, also in the Middle Ages. This is especially true for representatives of the ruling elites of the time, who, due to their position in society, received the most public attention. Consequently, some of them got nicknames, which also included history.

A similar phenomenon was present in the history of Kyivan Rus, though not as widely as traditionally considered. For example, very famous prince Yaroslav the Wise, who in the scientific literature merged with this nickname, and the last is now reflected even on the banknotes of Ukraine, as it turns out, in fact in ancient times was not so-called. He became «wise» only thanks to researchers from the end of the 19th century. Although, among the rulers of Kyivan Rus there were still some representatives who in the Middle Ages received nicknames.

These include Prince Oleg Svyatoslavych of Chernihiv-Siversk land (mid-11th century - 1.8.1115). He went down in history with the nickname «Horyslavych», which he received from the author of «The Tale of Igor's Campaign» (late 12th century). To date, researchers have expressed differing views on the interpretation of this nickname. Mostly they depend on determining what coloring, positive or negative, the character of Oleg Svyatoslavych has in «The Tale of Igor's Campaign».

In this research, these issues also considered. Accordingly, here is the argumentation of the author's vision of the author's attitude «The Tale of Igor's Campaign» to Oleg Svyatoslavych. And, based on this, the author offers his version of the interpretation of this nickname.

Key words: Oleg Svyatoslavych, Horyslavych, «The Tale of Igor's Campaign», nickname, Kyivan Rus, prince, Chernihiv-Siversk land.

Так уже склалося, що люди часто отримують різного роду прізвиська. Поширеним це явище є як на сьогодні, так і в минулі часи, згадана традиція вже давно набула сталості. Побутувала вона й у добу Середньовіччя. Передусім це стосується представників тогочасних владних еліт, які завдяки своєму положенню у суспільстві користувалися найбільшою увагою громадськості. Як наслідок, окремі з них здобули прізвиська, із якими також увійшли до історії.

Під час звертання до таких прикладів одразу пригадуються такі відомі європейські володарі ХІІ ст., як англійський король Річард Левове Серце та імператор Священної Римської імперії Фрідріх Барбаросса (з італійської Рудобородий). У цілому ж для середньовічних часів схожого роду прикладів є досить багато, а в європейському масштабі їх географія дуже широка. Як виявляється, причини здобуття прізвиськ тогочасними можновладцями були різні. Часто такими виступали як прояви їхньої особистої неординарності, так і банальні особливості фізичної зовнішності останніх. Наприклад, стосовно прізвиська Річарда Левове Серце Ж. Флорі відзначає: «Його військове значення не залишає ніяких сумнівів. Воно застосовувалось до багатьох персонажів, чия дика лють у вирі боротьби проявлялася з найвищою силою... У геральдиці, чиї основи закладаються якраз у другій половині ХІІ ст., лев символізує безсумнівну хоробрість та гідність, притаманні королю звірів»Флори Ж. Ричард Львиное Сердце: Король-рыцарь. Санкт-Петербург: Евразия, 2008. С. 287.. За своїм же темпераментом, як засвідчують джерела, англійський володар Річард І повністю підпадав під такий образТам же. С. 384-476.. Зовсім іншого походження було прізвисько Фрідріха Барбаросси. Його імператор отримав від італійців за свою «світлу, трохи рудувату бороду»Пако М. Фридрих Барбаросса. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. С. 78.. У середньовічній історії також достатньо прикладів, коли владному діячу прізвисько надавалось унаслідок якоїсь визначної події, пов'язаної з ним чи його особистими діяннями. Так, нормандського герцога Вільгельма після захоплення ним Англії у 1066 р. стали називати ЗавойовникомДуглас Д. Вильгельм Завоеватель. Викинг на английском престоле. Москва: Центрполиграф, 2005. C. 35.. Однак загалом же причини появи прізвиськ у сильних світу того мають широкий спектр різноманітності. Той же герцог Вільгельм до його опанування Англією через своє походження звався БастардомТам же..

У цілому до історії під своїми прізвиськами увійшло багато середньовічних володарів. Однак у цьому плані можна зауважити ще один момент. Як з'ясовується, далеко не у всіх ці прізвиська з'явилися ще за їхнього життя. Достатня їхня кількість була надана вже після смерті цих можновладців, а подекуди навіть і не в їхню епоху. Хоча, випадки здобуття прижиттєвого прізвиська також мали місце. Наприклад, так сталося з тим же англійським королем Річардом Левове СерцеФлори Ж. Ричард Львиное Сердце. С. 288..

Переходячи до зазначеної теми, як вважаємо, також потрібно з'ясувати, а чи побутували у домонгольській Русі князівські прізвиська. На перший погляд, навіть постановка цього питання може здатись недоречною. Справді, у науковій літературі вже давно присутні тогочасні руські правителі, які фігурують із різного роду прізвиськами. Серед останніх найбільш часто зустрічаються такі князі як, наприклад, Володимир Святий, Святополк Окаянний, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах (з грецької Єдиноборець), Юрій Довгорукий, Андрій Боголюбський, Всеволод Велике Гніздо, Мстислав Удатний (Успішний). Однак, як виявляється, не все так однозначно.

Серед названих князів до окремої групи одразу можна віднести прізвиська Святополка Окаянного, Ярослава Мудрого та Мстислава Удатного, і ось чому. Щоб це зрозуміти, звернемося до присутнього в історіографії прізвиська першого з цих правителів. Справді, слово «окаянний» фіксується у «Повісті минулих літ» біля імені Святополка Ярополковича, причому і після нього у тому числіПолное собрание русских летописей: [в 44-х т.]. Москва: Изд-во восточной литературы, 1962. Т. 2. Стб. 120, 127.. Однак, по-перше, останнє всюди написане з малої літери. І, по-друге, що найголовніше, у розповіді про Святополка зазначений епітет вжито не лише по відношенню до князя, але і стосовно його підлеглого ГорясераТам же. Стб. 123.. Відтак, як цілком випливає, у цьому випадку літописець занотував не князівське прізвисько, а звичайний епітет, використаний ним для характеристики як Святополка, так і його поплічника. Отже, можна констатувати той факт, що у згаданого князя присутнє в історіографії прізвисько з'явилося тільки з легкої руки дослідників.

Як не дивно, але подібний висновок стосується також і Ярослава Мудрого, який у науковій літературі фактично зрісся з таким прізвиськом, а останнє сьогодні відображене навіть на грошових знаках України. Більше того, згідно зі спостереженнями А.А. Горського, сам епітет «мудрий» по відношенню до Ярослава Володимировича як у давніх, так і у пізніх джерелах ніде не зустрічається (з близьких у них присутні лише «премудрий» та «богомудрий»)Горский А.А. Средневековая Русь. О чем говорят источники. Москва: Ломоносовъ, 2016. С. 115-116.. Позитивних же епітетів стосовно цього князя у джерелах досить багато, але всі вони слугують винятково для його загальної характеристики. В історіографії ж Ярослав став «Мудрим» лише завдяки дослідникам кінця ХІХ ст.Там же. С. 116..

Щодо Мстислава Удатного, то з його присутнім в історіографії прізвиськом також спостерігається ситуація, подібна до Святополка Окаянного. Справді, епітет «удатний» (з прописної літери), прийнятий окремими істориками за прізвисько князя, присутній у Галицько-Волинському літописі, де вміщений до його посмертної характеристикиПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 752.. Однак, як справедливо зауважує А.А. Горський, крім того, що там зазначене слово вжите з прописної літери, так ще й сам цей епітет у характеристиці має відношення не до імені Мстислава, а до наступного після нього слова «князь»Там же; Горский А.А. Средневековая Русь. О чем говорят источники. С. 117.. Після ж самого імені у літописі стоїть «великий» (також із малої літери)Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 752.. Отже, як випливає, і в цьому випадку епітет «удатний» не може вважатися князівським прізвиськом. Взагалі, як відзначає Т.Л. Вілкул, саме у посмертних характеристиках князів зосереджена найбільша кількість епітетів, які в історіографії помилково здобули статус їхніх прізвиськВилкул Т.Л. Мстислав Храбрый - к происхождению эпитета. Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2005. №3 (21). С. 14..

Тепер звернемося до згаданого вище прізвиська Володимира Святославича. «Святим», правда, з прописної літери, він уперше названий у Галицько-Волинському літописі у статті, датованій 1254 рПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 821.. Однак цілком зрозуміло, що таке казати про людину можуть лише після акту її церковної канонізації, яка прижиттєво не здійснюється. Канонізували ж князя у середині ХІІІ стТолочко П.П. Про час і місце канонізації Володимира. Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави) ІХ-ХІ ст. Чернігів: Сіверянська думка, 2006. С. 198-202.. Отже, як випливає з датування згаданої літописної статті, саме після цього акту Володимир Святославович і став «Святим».

Юрій Довгорукий, Андрій Боголюбський, Всеволод Велике Гніздо це князі, прізвиська яких у джерелах відображені. Наприклад, вони присутні у Тверському і Никонівському літописахПолное собрание русских летописей: [в 44-х т.]. Санкт-Петербург: В типографии Леонида Демиса, 1863. Т. 15. Стб. 11, 221; Полное собрание русских летописей: [в 44-х т.]. Санкт-Петербург: В типографии Эдуарда Праца, 1862. Т. 9. С. 183.. Однак, згідно зі спостереженнями А.А. Горського, прізвиська цих князів зустрічаються у джерелах, датованих не раніше XIVXV стГорский А.А. Средневековая Русь. О чем говорят источники. С. 113-114.. До таких також належать і згадані літописи. А в більш давніх джерелах зазначені прізвиська відсутні. Отже, як справедливо вказує дослідник, цей факт не є випадковим і свідчить, що «перед нами усвідомлення діянь цих князів не сучасниками, а нащадками»Там же. С. 114.. Відповідно, у свою добу та й навіть у найближчі десятиліття після смерті з такими прізвиськами вони не пов'язувались.

Ще ряд прізвиськ руських правителів, які діяли в останній чверті ХІІ ст., можна зустріти у списку новгородських князів, вміщеному в Новгородському першому літописі молодшого ізводу. Серед останніх там згадуються Мстислав Безокий, Ярослав Красний та Мстислав ХоробрийНовгородская первая летопись старшого и младшего изводов. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1950. С. 162.. Указаний літопис є пізнім джерелом, але дослідники і до сьогодні сперечаються щодо наявності давнього протографу в самому списку князів. Так, на думку О.О. Шахматова, С.М. Михєєва та Т.В. Гімона, під час укладання останнього було використано список новгородських князів, який з'явився ще у 1160-ті ррШахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. Москва: Академический проспект; Жуковский: Кучково поле, 2001. С. 144-145; Михеев С.М. Кто писал «Повесть временных лет»? Москва: Индрик, 2011. С. 132-133; Гимон Т. В. События XI - начала XII в. в новгородских летописях и перечнях. Древнейшие государства Восточной Европы: 2010 год: Предпосылки и пути образования Древнерусского государства. Москва: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012. С. 597.. Їх же опоненти, Т.Л. Вілкул і О.П. Толочко, уважають, що весь відображений у літописі список є витвором суто XV ст., яким датується й сам літописВилкул Т.Л. Новгородская первая летопись и Начальный свод. Palaeoslovica. 2003. Vol. 11. Р. 34; Толочко А.П. Краткая редакция Правды Русской: происхождение текста. Київ: Інститут історії України НАН України, 2009. С. 69-70.. Однак навіть прихильники першої точки зору ту частину списку, де наведено князівські прізвиська, також не відносять до давнього протографу. Отже, і їх навряд чи можна вважати такими, які з'явилися ще в домонгольський час.

Серед чернігово-сіверських правителів присутній князь, а саме Святослав Давидович, який в історії більше відомий як Микола Святоша. Причому Святошею він названий і в «Повісті минулих літ», укладеній ще за його життяПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 247-248.. Окремі дослідники вважають, що «Святоша» було прізвиськом князяЛитвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени у русских князей в Х-XVI вв. Династическая история сквозь призму антропонимики. Москва: Индрик, 2006. С. 441.. Однак нещодавно стала відома ще одна печатка останнього, де присутній напис «С(вя)тошина печать»Андрощук Ф.А. «Святошина печать». RUTHENICA. Альманах середньовічної історії та археології Східної Європи. Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. Т. ІХ. С. 131.. Виходячи ж з цього, Ф.О. Андрощук цілком справедливо вказує, що ця знахідка «дозволяє стверджувати, що «Святоша» було не прізвиськом, але власним ім'ям князя, скороченим від Святослав (подібним іншим «зменшеним» князівським іменам «Володимирко», «Василько», «Іванко», «Всеволодко», «Вячко» та ін.)»Там же..

Якщо ж звернутися до прізвиська Володимира Мономаха, то, згідно зі свідченнями джерел, випливає, що під ситуацію з наведеними прикладами воно не підпадає. Перш за все, «Мономахом» він називає себе сам у своєму «Повчанні»Полное собрание русских летописей: [в 44-х т.]. Москва: Языки русской культуры, 1997. Т. 1. Стб. 240.. Це грецьке прізвисько князь успадкував від матері, доньки візантійського імператора Костянтина ІХ МономахаБоровков Д.А. Владимир Мономах, князь-мифотворец. Москва: Ломоносовъ, 2016. С. 12-13.. Хоча, наприклад, А.А. Горський із цього приводу вважає, що «Мономах» у прямому розумінні прізвиськом не було, оскільки так називався цілий рід матері Володимира. Відповідно, на думку дослідника, воно належало князю від самого його народження завдяки самому його походженнюГорский А.А. Средневековая Русь. О чем говорят источники. С. 113..

Звернувшись до теми прізвиськ руських князів, А.А. Горський дійшов висновку, що в історії вони присутні, але «надавалися не сучасниками, а нащадками»Там же. С. 117.. Однак, попри наведені приклади, окремі з яких розглядалися і дослідником, з його кінцевою тезою ми все ж таки погодитись не можемо. Як уважаємо, є цьому і певні підтвердження.

На відміну від А.А. Горського, T.Л. Вілкул стосовно присутності прізвиськ у руських князів домонгольської доби висловилась не так категорично. У загальному плані вказане явище дослідниця вважає не характерним, але до певної міри наявним у ті часи. Як приклад останнього Т.Л. Вілкул згадує Володимира Мономаха та Ізяслава Ярославича МеншогоВилкул Т.Л. Мстислав Храбрый - к происхождению эпитета. С. 14..

Стосовно прізвиська Володимира Мономаха, як уже вказувалось, особливу думку висловив А.А. Горський. Однак відносно неї зазначимо, що у трактуванні історика «Мономах», як гадаємо, розумілося лише у Візантії, але на Русі, де не всі знали грецьку мову та були обізнані в реаліях внутрішнього життя імперії, це іноземне найменування цілком могло сприйматися і як звичайне прізвисько.

Інший згадуваний Т.Л. Вілкул князь Ізяслав Ярославич Менший так названий у Іпатіївському літописному зводі під 1195 р. У цьому джерелі епітет вжито після імені та патроніму князя, щоправда, саме це слово написане з малої літериПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 690.. Від себе вкажемо, що в цьому плані також можна звернути увагу і на онука Володимира Мономаха, Володимира Мстиславича, названого під 1155 р. у тому ж літописному зводі «мачушичем». Щоправда, і в цьому випадку останнє вжито з прописної літериТам же. Стб. 479.. Згідно з висновками дослідників, авторами статей, де так згадуються дані князі, були їхні сучасникиТолочко П.П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. Київ: Наукова думка, 2005. С. 147-148, 182.. Отже, цілком реально, що цих правителів на такі прізвиська могли називати ще за їхнього життя.

Однак, думається, із цього приводу можна навести ще більш переконливі приклади. Так, у Галицько-Волинському літописі, починаючи зі статті 1208 р., кілька разів згадується пересопницький князь Мстислав Німий, причому його прізвисько всюди вжито після його імені та написано з великої літериПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 725, 744, 750.. Як вважають дослідники, та частина літопису, де так названо пересопницького володаря, була укладена його сучасником. Аналогічне можна сказати і про Всеволода Чермного (сучасних відповідників кілька Червоного, Багряного, Рудого), чернігівського та київського князя початку ХІІІ ст., ім'я якого з таким додатком фігурує у статтях Лаврентіївського літописного зводу, авторство яких дослідники також приписують сучаснику останньогоПолное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 426, 427, 428, 435; Толочко П.П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. С. 278-279.. Відтак, як випливає із зазначеного, прізвиська названих князів явно мали навіть прижиттєвий характер.

Отже, наведені приклади вказують на той факт, що у домонгольський час на Русі князівські прізвиська побутували. До певної міри, як здається, засвічує це і сам укладач «Повісті минулих літ», який відзначив, що Олега, київського князя кінця ІХ початку Х ст., люди прозвали ВіщимПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 23.. Стосовно його пояснення серед істориків присутні різні думки, але відносно порушеної теми головним тут є те, що книжник початку ХІІ ст., коли укладалася «Повість», констатує сам факт надання князю прізвиська. А занотовуючи це, він явно виходив з реалій свого часу.

Князь Олег Святославич (близько середини ХІ ст. 01.08.1115 р.) був достатньо яскравою постаттю в історії Русі. За життя свого батька Святослава Ярославича, князя чернігівського і київського, він почергово займав муромський, туровський та ростовський столи. Потім, уже після смерті батька, Олег став володимиро-волинським правителем. Згодом дядьком Ізяславом він був позбавлений своїх володінь та, не знайшовши підтримки в іншого батькового брата, втік до Тмутаракані, де натоді князював ще один Святославич Роман. У 1078 р. спільно з двоюрідним братом Борисом В'ячеславичем та за допомогою половців Олег Святославич на короткий строк оволодів Черніговом, але у жовтні того ж року, програвши своїм дядькам битву на Нежатиній Ниві (там загинули Борис та київський князь Ізяслав Ярославич), знову повернувся до Тмутаракані. Наступного року після чергової невдалої спроби закріпитися на Русі з намови Всеволода Ярославича, нового київського володаря, він був підступно схоплений «хозарами» та відправлений на заслання до Візантії, де два роки провів на острові Родос. Однак після зміни влади в імперії Олега Святославича повернули з політичного небуття, а в 1081 р. він знову оволодів Тмутараканню. У 1094 р. Олег з допомогою половців відвоював у Володимира Мономаха і Чернігів та утвердився на отчому столі, але потім, програвши війну, розпочату проти нього двоюрідними братами, у 1097 р. був змушений поступитися Черніговом на користь молодшого рідного брата Давида. Помер Олег Святославич у статусі новгород-сіверського правителяВасюта О.О. Олег Гориславич: людина і князь. Карнабідівські читання. Чернігів: Десна-Поліграф, 2019. С. 19-67.. За таке насичене на події та бурхливе життя М.Ф. Котляр навіть назвав цього князя одним із «найбільших політичних авантюристів Європи кінця ХІ початку ХІІ ст.»Котляр М.Ф. Історія в особах: Давньоруська держава. Київ: Україна, 1996. С. 137..

Історики по-різному оцінюють діяльність Олега Святославича. Однак це не позбавляє його того особливого місця, яке він посідає серед чернігово-сіверських князів. Воно засвічується вже тільки тим, що саме від його імені здобув найменування весь місцевий князівський рід, представники якого у джерелах фігурують як Ольговичі. Цей визначний родовий статус Олега Святославича подібним чином явно сприймався і в часи Русі, оскільки лише зазначене династійне найменування, на відміну від інших, часто присутніх у наукових доробках, по відношенню до ХІІ першої половини ХІІІ ст. є аутентичним.

В історіографії за Олегом Святославичем вже міцно закріпилося прізвисько Гориславич. У жодному з літописів воно не згадується. Так його названо лише у «Слові о полку Ігоревім»: стосовно ж цього твору зазначимо, що для нас не є переконливими докази тих дослідників, які визнають «Слово» підробкою під давнину чи творінням пізнього Середньовіччя. Також, як вважаємо, занадто надуманими є й аргументи Л.М. Гумільова, який створення твору відніс до середини ХІІІ ст. та вбачав у «Слові» відображення реалій саме цього часуГумилев Л.Н. Поиски вымышленного царства. (Легенда о «государстве пресвитера Иоанна»). Москва: Главная редакция восточной литературы «Наука», 1970. С. 305-345.. Таким чином, у подальшому викладенні ми виходимо з того, що вказаний твір є пам'яткою ХІІ ст., як його трактує більшість дослідників.

Отже, стосовно нашої теми у «Слові» про Олега Святославича зазначено:

«Были вечи Трояни, Минули лета Ярославля; были плъци Олговы, Ольга Святьславлича. Тъй бо Олегъ мечемъ крамолу коваше и стрелы по земли сеяше. Ступаетъ въ златъ стремень въ граде Тьмуторокане, той же звонъ слыша давный великый Ярославь, а сынъ Всеволожь, Владимиръ, по вся утра уши закладаше въ Чернигове. Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову храбра и млада князя. Съ тоя же Каялы Святополъкь повеле яти отца своего междю угорьскими иноходьцы косвятЬй Софии къ Киеву.

Тогда, при Олзе Гориславличи (підкреслення О.В.) сеяшется и растяшеть усобицами, погибашеть жизнь Даждьбожа внука; въ княжихъ крамолахъ веци человеком скратишась.

Тогда по Руской земли ретко ратаеве кикахуть, нъ часто в рани граяхуть, трупи а себе деляче, а галици свою ре чь говоряхуть, хотять полетети на уедие»Слово о полку Игореве. Москва: Художественная литература, 1985. С. 33-34..

У дослідників ХІХ ст. коментар місця, де у творі присутнє «Гориславич», спочатку навіть викликав певні труднощі. Так, наприклад, Є.П. Барсов як прізвисько його не розглядав, оскільки вважав, що в зазначеній формі воно не може бути пов'язаним з людським горем, а засудження, як сприймав дослідник, Олега Святославича у «Слові» суперечить зв'язку «Гориславич» з особистим горем цього князя. Відповідно, на погляд Є.П. Барсова, поява у творі прізвиська була наслідком помилки перших видавців пам'яткиФомин А.И. Гориславич. Энциклопедия «Слова о полку Игореве»: [в 5-и т.]. Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин,1995. Т. 2.. Згодом науковці такі твердження відкинули, а на сьогодні «Гориславич» вже одностайно трактується як прізвисько, надане Олегу Святославичу автором «Слова»Там же.. Щоправда, дослідники тлумачать його по-різному.

Як випливає, вже Є.П. Барсов, хоча і вважав присутність у творі «Гориславич» помилкою, але пов'язував його зі словом «горе». Подібної думки дотримувався і С.М. Соловйов, котрий із цього приводу відзначив: «У «Слові о полку Ігоревім» Олег названий Гориславичем: у зв'язку з наступними висловлюваннями треба думати, що він у народному погляді був славним не своїм, але чужим горем; так дивиться на нього і літописець»Соловьев С. М. Сочинения: [в 18-и кн.]. Москва: Мысль, 1988. Кн. I. Т. 1-2. С. 677.. А В.М. Перетц стосовно цього прямо вказав: «Гориславличъ» Олег відомий через свої пригоди кн. Олег Святославич... його прозвано так за горе, що він учинив Русі»Перетц В. М. «Слово о полку Ігоревім»: пам'ятка феодальної України-Руси ХІІ віку. Вступ. Текст. Коментар. Київ, 1926. С. 207..

Пізніше думку про прямий зв'язок прізвиська Олега зі словом «горе» також поділяли О.С. Орлов, Б.О. Рибаков, Д.С. Лихачов, Л.О. Дмітрієв, Л.Є. Махновець, С.Я. ЛєснойСлово о полку Игореве. С. 203; Орлов А.С. «Слово о полку Игореве». Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1938. С. 108; Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». Москва: Наука, 1972. С. 466; Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» как художественное целое. Альманах библиофила. Москва: Книга, 1986. Вып. 21. С. 291; Махновець Л.Є. Про автора «Слова о полку Ігоревім». Київ: Вид-во при Київському державному університеті, 1989. С. 147; Лесной С. А. Златое слово Руси. Крах антирусских наветов. Москва: Алгоритм, 2008. С. 24.. У наші дні такої ж точки зору дотримується, наприклад, Л.В. СоколоваСоколова Л.В. Смысловая функция перекличек рассказов об Олеге Святославиче и Всеславе Полоцком в «Слове о полку Игореве». Труды отдела древнерусской литературы. Санкт-Петербург: Росток, 2016. Т. 64. С. 644..

З огляду на зазначений висновок ці дослідники відповідним чином і розтлумачують прізвисько Олега Святославича. Так, зі слів С.М. Соловйова, випливає, що останнє він розумів у якості людини, славної горем. Згідно ж з О.С. Орловим, «Гориславич» це «сяючий гіркою славою»Орлов А.С. «Слово о полку Игореве». С. 108.. Аналогічно це прізвисько сприймають С.А. Лєсной і Л.В. СоколоваЛесной С.А. Златое слово Руси... С. 24; Соколова Л.В. Смысловая функция перекличек рассказов об Олеге Святославиче и Всеславе Полоцком в «Слове о полку Игореве». С. 644.. А на погляд Л.Є. Махновця, «Гориславич» розтлумачується як «людина, яка у своєму житті зазнала багато горя»Махновець Л.Є. Про автора «Слова о полку Ігоревім». С. 147..

Також серед дослідників присутні й інші думки відносно прізвиська Олега, які не базуються на його зв'язку з лексемою «горе». Наприклад, Б.І. Яценко у цьому плані відзначив: «Горислав» це ім'я, однотипне з іменами «Вишеслав», «Верхуслава», і про горе тут не йдеться. Автор «Слова» вжив у зазначеному контексті «Гориславич», щоб показати справедливість боротьби Олега, його непричетність до біди і зла, які були заподіяні Руській землі в добу отчиних війн»Яценко Б.І. «Слово о полку Ігоревім» як історичне джерело. Таємниці давніх письмен. Київ: Видавничій центр «Просвіта», 2006. С. 110..

Справді, зважаючи на наявність у джерелах відповідних патронімів, наприклад, окремих представників новгородського боярства, факт побутування імені Горислав на Русі можна вважати цілком констатованимНовгородская первая летопись старшого и младшего изводов. С. 275; Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» [в 6-и вып.]. Москва; Ленинград: Наука. Ленинградское отделение, 1965. Вып. 1.. Однак, як випливає, висуваючи свою версію стосовно прізвиська Олега Святославича, Б.І. Яценко не до кінця висловився, як саме він розуміє його тлумачення.

Думається, аналогічну до Б.І. Яценка думку також поділяє і Є.В. Пчелов, котрий виклав її більш завершено: «У «Слові о полку Ігоревім» Олег названий «Гориславичем» нібито за те, що у своїй боротьбі за владу спирався на половців, «наводив поганих на Русь». Прізвисько «Гориславич» стійко закріпилося за Олегом в історичній літературі та, гадаємо, його пояснення несправедливе, оскільки він діяв як і майже всі руські князі того часу у боротьбі за свої законні права. Існує й інше пояснення прізвиська «Гориславич» не від «горя» («гореславич»), а «горіти» (у цьому випадку випливає, що Гориславич «палаючий славою», і такий епітет у «Слові о полку Ігоревім» цілком не виглядає негативним)»Пчелов Е.В. Рюриковичи. История династии. Москва: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. С. 151..

Отже, стосовно походження прізвиська Олега Святославича дослідники поділились на тих, хто пов'язує його з лексемою «горе», і таких, які цього не вбачають. Відповідно від висловлених поглядів залежить і їхнє тлумачення самого прізвиська.

На нашу думку, цікавий підхід щодо розв'язання порушеного питання належить А.Ф. Литвиній та Ф.Б. Успенському. Щоправда, своє бачення стосовно прізвиська Олега Святославича вони висловили не прямо, а в контексті пояснення подібної ситуації з Рогнідою, однією з дружин Володимира Святославича та рідною прабабкою Олега, яку в джерелах також називають Гориславою. Тут можна вказати, що цей зв'язок науковцями був помічений уже давно. Так, наприклад, А.М. Робінсон навіть вважав, що прізвисько Олега Святославича «виникло під впливом прізвиська його прабабусі»Робинсон А.Н. Солнечная символика в «Слове о полку Игореве». «Слово о полку Игореве». Памятники литературы и искусства XI-XVII вв. Москва: Наука, 1978..

Отже, враховуючи вищезазначене, нагадаємо історію з перейменуванням Рогніди, яка відображена у статті 1128 р. Лаврентіївського літописного зводу, але описує події ще другої половини Х ст.Полное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 299-301. Як викладає її автор, Добриня, дядько по матері Володимира Святославовича, на той момент новгородського князя, засватав за свого племінника Рогніду, доньку полоцького князя Рогволода. Однак вона, вказавши на незаконне походження Володимира, відмовилась мати його за чоловіка. У відповідь розлючений Добриня разом із племінником пішов війною на Полоцьк та полонив Рогволода і його родину. А Володимир з наказу дядька зґвалтував Рогніду на очах її батьків, після чого полоцького князя вбили, а його донька стала дружиною Святославича. Відносно Рогніди літописець також указав, що тоді Добриня «нарекоша єи имя Горислава»Там же. Стб. 300.. Згодом, живучи вже в Києві, Рогніда здійснила невдалу спробу вбивства чоловіка. У відповідь Володимир особисто хотів заподіяти їй смерть, але цьому завадив їх спільний малолітній син Ізяслав. Скінчилося все тим, що, за порадою бояр, Володимир надав Рогніді володіння у Полоцькій землі та вислав її туди разом з Ізяславом. Підсумовуючи описану історію, автор статті також указав: «И оттоле мечь взимають Роговоложи внуци противу Ярославлим (насправді, також сина Рогніди і онука Рогволода О.В.) внуком»Там само. Стб. 301..

Як вважають А.Ф. Литвина та Ф.Б. Успенський, зафіксоване в літописі перейменування Рогніди, швидше за все, не відображало реальну подію і є літературним мотивом, де в якості елементу творчої оповіді «обігрувало семантику формантів, які входять до імені Горислава»Литвина А. Ф., Успенский Ф. Б. Выбор имени у русских князей в Х-XVI вв. С. 351.. Аналог подібному прийому в тогочасних творах Русі дослідники вбачають у «Молінні» Даниїла Заточника, де автор перейменував місто «Переяславль» у «Гореславль» (щоправда, присутнє це не у всіх списках «Моління»)Там же.. Отже, на думку А.Ф. Литвиної та Ф.Б. Успенського, у цьому випадку завдяки такій маніпуляції з назвою міста Даниїл один з її складових елементів перетворив на характеристику останньогоТам же.. Подібне дослідники вбачають і в зміні ім'я по батькові Олега Святославича у «Слові», чим його автор висловив своє сприйняття цього персонажуТам же..

Стосовно імені Горислав А.Ф. Литвина та Ф.Б. Успенський, виходячи з тих же новгородських прикладів, вважають, що на Русі воно було присутнє й у звичайному побутовому найменуванні: перша його складова не пов'язана з лексемою «горе», але у випадку з Рогнідою та Олегом Святославовичем цей зв'язок актуалізовано на основі народної етимології. З цього приводу дослідники зазначили: «Ймовірно, таким чином літературна традиція не вигадувала нового імені-епітета, а використовувала та переусвідомлювала вже готову антропонімічну одиницю»Там же. С. 352..

Отже, А.В. Литвина та Ф.Б. Успенський також дотримуються думки, що у сприйнятті автора «Слова» прізвисько Олега Святославича було пов'язане з лексемою «горе». Щоправда, прямо дослідники останнє не розтлумачують. Стосовно ж Рогніди вони зазначають, що справжнє її ім'я своїм першим елементом повторювало першу складову імені батька княгині Рогволода, а це вказувало на приналежність доньки до його роду, подальший розвиток якого перервав Володимир Святославич. Надавши ж їй ім'я Горислава, літописець, згідно з А.Ф. Литвиною та Ф.Б. Успенським, приєднав княгиню до нової родової історії. Це засвідчується другою складовою імені Горислава, яка повторює другий елемент імен синів Володимира і Рогніди Ізяслава, Ярослава, МстиславаТам же. С. 352-353.. Однак першою складовою імені Горислава, як зазначають дослідники, літописець указав на особливий статус княгині у цій новій для неї родовій історії, чим підкреслив «відчужене від усіх становище роду полоцьких князів»Там же. С. 353..

Від себе додамо, що останнє зауваження А.Ф. Литвиної та Ф.Б. Успенського цілком вписується в політичні реалії кінця 20-х рр. ХІІ ст. на Русі. Як випливає з історії про перейменування Рогніди, уміщеній у статті 1128 р., наголос у ній зроблено на антагонізмі між Володимиром та княгинею. Це знадобилося літописцю для обґрунтування осібного положення полоцьких князів серед Рюриковичів, чим пояснювалось їхнє вороже ставлення до інших руських правителів «Ярославлим внуком». А це явно було потрібне автору літопису, прихильнику київського князя Мстислава Володимировича, для виправдання його дій у 1129 р., коли він, захопивши в полон представників полоцького князівського роду, відправив їх на заслання до Візантії, про що йдеться вже в наступній після розповіді про перейменування Рогніди статті того ж Лаврентіївського зводуПолное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 301..

Отже, історія Рогніди напряму пов'язана з тими подіями, до опису яких літописець її й увів. Отже, на нашу думку, не буде помилкою, швидше за все, подібне вбачати і в ситуації зі зміною автором «Слова» патроніму Олега Святославича. Тим більше, той уривок твору, де вона присутня, змальовує реальні історичні події.

Ми цілком приєднуємось до висновків А.Ф. Литвиної та Ф.Б. Успенського, що в розумінні автора «Слова» прізвисько Олега Святославича пов'язане саме з лексемою «горе», а його поява у творі відображає ставлення його творця до цього князя. Взагалі ж така теза стосовно присутності у «Слові» прізвиська Олега серед дослідників вже є загальноприйнятою. Однак саме відношення до нього автора «Слова» науковці визначають по-різному.

У перших коментаторів твору формулювання відповіді на це питання було позначене навіть певною дилемністю. Так, у першій половині ХІХ ст. М.Ф. Грамматін запропонував два варіанти причини появи в «Слові» прізвиська у Олега Святославича: воно було надане через невдачі його заходів чи завдяки бідам, завданим ним РусіГрамматин Н.Ф. Слово о полку Игоревом, историческая поэма, писанная в начале XIII века на славенском языке прозою и с оной переложенная стихами древнейшего русского размера, с привосокуплением другого буквального преложения, с историческими и критическими примечаниями, критическим же рассуждением и родословною. Москва: В типографии С. Селивановского, 1823. С. 148.. Однак надалі у цьому плані науковці висловлювались уже більш однозначно. Отже, на сьогодні серед них у залежності від їхніх поглядів на порушену проблематику виділяється кілька груп однодумців.

Так, А.В. Соловйов вважав, що автор «Слова», хоча й докоряв Олегу Святославичу за «крамолу», але від його образу навіть перебував у захватіСоловьев А.В. Политический кругозор автора «Слова о полку Игореве». Исторические записки. Москва: Изд-во АН СССР, 1948. №25. С. 75.. М.Д. Присьолков, А.М. Робінсон, В.О. Захаров, Б.І. Яценко, Є.В. Пчелов вбачають Олега суто позитивним персонажем цього твору Яценко Б.І. «Слово о полку Ігоревім» як історичне джерело... С. 204, 408, 409-410; Пчелов Е.В. Рюриковичи. История династии. С. 151; Робинсон А.Н. Солнечная символика в «Слове о полку Игореве»; Приселков М.Д. «Слово о полку Игореве» как исторический источник. Историк-марксист. 1938. №6. С. 133; Захаров В.А. Тмутаракань и «Слово о полку Игореве».«Слово о полку Игореве». Комплексные исследования. Москва: Наука, 1988. С. 218-219.. Для наочної ілюстрації такої точки зору наведемо висловлювання М. Д. Присьолкова: «Олег, дід Ігоря, родоначальник Ольговичів, змальований як позитивний тип князя, який відкрито мечем домагався свого батьківського столу, але нам, що знають цього Олега з описів літописців, ворожих Олегу, треба зробити певне зусилля, щоб зрозуміти точку зору автора «Слова» і не тлумачити його слова про Олега в дусі «Повісті минулих літ»Приселков М.Д. «Слово о полку Игореве» как исторический источник. С. 133..

Згідно ж з поглядами іншої групи дослідників, навпаки, у «Слові» образ Олега Святославича має суто негативне забарвлення. Таку думку поділяють С.М. Соловйов, М.C. Грушевський, В.М. Перетц, О.С. Орлов, Б.О. Рибаков, М.Ф. Котляр, М.Ю. Брайчевський, Л.М. Гумільов, П.П. Толочко, Ф.Б. УспенскийКотляр М.Ф. Історія в особах: Давньоруська держава. С. 135; Соловьев С.М. Сочинения. Кн. І. Т. 1-2. С. 677; Перетц В.М. «Слово о полку Ігоревім»: пам'ятка феодальної України-Руси ХІІ віку. С. 207; Орлов А.С. «Слово о полку Игореве». С. 108; Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». С. 465-466; Грушевський М.С. Історія України-Руси: [в 11 т., 12-и кн.]. Київ: Наукова думка, 1992. Т. 2. С. 86; Брайчевский М.Ю. Черниговский княжеский дом и автор «Слова о полку Игореве». Проблемы археологии Южной Руси. Київ: Наукова думка, 1990. С. 14; Брайчевський М.Ю. Історичні портрети. Каталог ювілейної виставки. Київ: Спалах, 1999. С. 67; Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. Москва: Изд-во АСТ, 2000. С. 340; Толочко П.П. Дворцовые интриги на Руси. Київ: Видавничий дім «Альтернативи», Вид-во «АртЕк», 2001. С. 63; Успенский Ф.Б. Скандинавы. Варяги. Русь: Историко-филологические очерки. Москва: Языки славянской культуры, 2002. С. 48.. Тривалий час подібних поглядів дотримувався і Д.С. Лихачов, але в одній зі своїх останніх робіт дослідник їх змінивЛихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» как художественное целое. С. 291; Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. Ленинград: Художественная литература, 1985. С. 96, 106.. Раніше висловлену точку зору, яку тепер уважаємо помилковою, поділяли й миВасюта О.О. Олег Гориславич: людина і князь. С. 20..

Серед зазначених науковців найпрямолінійніше у цьому плані висловився Б.О. Рибаков: «Убивча характеристика набігів Олега з половцями не має нічого спільного з оспівуванням Олега ... Олег звинувачений поетом не за якийсь окремий вчинок, не за порушення вірності сюзерену чи хрестоцілування рівному князю (за що звичайно засуджували літописці) він звинувачений начебто від імені всієї Руської землі, всього руського народу, включаючи орачів, котрі загинули у результаті половецьких розбоїв, за шкоду, відчуту всією країною. Він уведений до історії з новим іменем «Гориславич», що ніяк не може бути пов'язаним із відчутим горем, оскільки одразу ж по цьому імені по батькові, яке є епітетом, йде список його злочинів перед онуком Даждьбога, перед всією Руссю»Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». С. 465-466..

Думається, у висловленій характеристиці ставлення автора «Слова» до Олега Святославича одразу стає помітним, що Б.О. Рибаков сформував її, спираючись значною мірою на відомості «Повісті минулих літ» про цього князя. Із цього приводу наведемо такий приклад. Дослідник у своїй характеристиці всюди акцентує увагу на половцях як союзниках Олега. Однак у самому «Слові» про це взагалі не йдеться. Ба більш, і в тому уривкові твору, де останнього названо Гориславичем, половці також не згадуються. Навпаки, саме у «Повісті» Олег Святославич неодноразово звинувачується за об'єднання з ними. І взагалі там його образ представлений у досить непривабливих тонах. Причина цього також зрозуміла. До наших днів «Повість» дійшла вже у третій редакціїТолочко П.П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. С. 106; Орлов А.С. Владимир Мономах. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1946. С. 40.. Згідно з висновками дослідників, вона була зроблена людиною, дуже близькою до Мстислава Володимировича, сина Мономаха, і цілком можливо, що не без зацікавленої участі останньогоМихеев С.М. Кто писал «Повесть временных лет»? С. 162; Толочко П.П. Давньоруські літописи і літописці Х-ХІІІ ст. С. 106.. А як відомо, саме Олег Святославич тривалий час був головним супротивником Володимира Мономаха. Отже, у відредагованій під таким наглядом «Повісті» зі зрозумілих причин на об'єктивність стосовно дій Олега сподіватися не доводиться. Таким чином, на нашу думку, автоматичне перенесення характеристики Святославича у вказаному творі на його образ, представлений у «Слові», для розкриття останнього є помилковим методом. Дослідники вже давно вважають, що автор «Слова» був знайомий з «Повістю», однак, як справедливо відзначає Л.В. Соколова, у своїх поглядах на окремі історичні події він не став однозначно залежним від цього літопису і висловив своє особисте їх баченняСоколова Л.В. Смысловая функция перекличек рассказов об Олеге Святославиче и Всеславе Полоцком в «Слове о полку Игореве». С. 645; Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. С. 83.. На нашу думку, це стосується й того уривку «Слова», де Олега Святославича названо Гориславичем.

Відтак для визначення ставлення автора «Слова» до цього князя дослухаємось до поради М.Д. Присьолкова й звернемося безпосередньо до зазначеного твору. І спочатку, зважаючи на приклад з перейменуванням Рогніди, у хронологічному плані визначимо історичну складову, відображену у частині «Слова», а в цьому сенсі вона має чіткі початок і кінець, де присутнє прізвисько Олега Святославича.

Так, Б.І. Яценко, торкнувшись порушеного питання, дійшов висновку, що цей фрагмент в історичному плані охоплює період 1078-1094 ррЯценко Б.І. «Слово о полку Ігоревім» як історичне джерело... С. 203.. Справді, визначена дослідником його нижня межа базується на звертанні автора «Слова» до теми битви на Нежатиній Ниві (там змальовано похорон Ізяслава Ярославича і смерть Бориса В'ячеславича), яка сталася у 1078 рПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 192-193; Слово о полку Игореве. С. 34.. Верхню ж межу Б.І. Яценко, як можна здогадатись, вивів із того, що в цій частині твору Володимир Мономах представлений як чернігівський правитель. Він став таким саме після згаданої битви і такий статус мав до 1094 р., коли змушений був поступитися Черніговом на користь Олега СвятославичаПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 195, 216-217.. Однак у «Слові» останні зміни на чернігівському столі вже не відображені. Отже, логіка дослідника цілком зрозуміла, і з його висновками можна було б погодитись, але, на нашу думку, стосовно верхньої межі визначеного ним періоду цього не дозволяє зробити одна вказівка, яка також присутня у даній частині твору, але, щоправда, завуальована образним стилем.

Сам автор «Слова» змальовані тут події назвав часом війн Олега Святославича: «были плъци Олговы»Слово о полку Игореве. С. 33.. Б.О. Рибаков, звернувши увагу на множину у цій фразі слова «плъци», вважав, що у творі під ним, окрім 1078 р., мався на увазі ще «цілий ряд приводів половців на Русь Олегом Святославичем», до яких зарахував і 1094 рРыбаков Б.А. Петр Бориславич: Поиск автора «Слова о полку Игореве». Москва: Молодая гвардия, 1991. С. 50.. Стосовно подій цього року, коли Олег відвоював у Мономаха Чернігів, як ми вже зазначали, у творі нічого не відображено. Відповідно, його автор 1094 р. явно до уваги не брав. Отже, під «цілий ряд» війн Олега, за Б.О. Рибаковим, згідно з джерелами, можуть підпадати тільки події 1078 р., фіналом яких і стала битва на Нежатиній Ниві та похід із Тмутаракані Романа Святославича в 1079 р. (справжнім його організатором також був Олег Святославич)Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 195-196; Васюта О.О. Олег Гориславич: людина і князь. С. 35-36.. До того ж, на нашу думку, саме 1079 р. і вважався автором «Слова» верхньою межею того історичного періоду, до якого він звернувся у розглядуваній частині твору. Так уважати дозволяє фраза, яка в «Слові» стоїть одразу після згадки про «полки Олегові». Як там зазначено, коли Олег уступав у «златъ стремень въ граді Тмуторокані», то Мономах «по вся утра уши закладаше въ Чернигов»Слово о полку Игореве. С. 33.. На перший погляд може здатися, що цими словами автор «Слова» характеризує всі 1078-1094 рр., тобто період князювання Володимира Всеволодовича у Чернігові. Справді, після візантійського заслання Олег Святославич протягом 1083-1094 рр. правив у Тмутаракані. Однак, згідно з джерелами, за цей час він не здійснював жодних ворожих дій, спрямованих у бік Мономаха. Отже, тоді причин для «закладання вух» у Володимира Всеволодовича не було. У цей час він упевнено почувався на чернігівському столі. семантика прізвисько чернігівський сіверський князь олег гориславич

Саме так, як образно зазначено у «Слові», Володимир Всеволодович міг чинити лише у короткий проміжок часу, а саме у 1078-1079 рр., коли він щойно отримав Чернігів, а розбитий на Нежатиній Ниві Олег утік до рідного брата у Тмутаракань. Там він знову заходився організовувати нову військову кампанію на Русь, невдало здійснену у 1079 р., після чого потрапив на заслання до Візантії. Отже, історична складова «Слова», де присутнє прізвисько Олега Святославича, у розумінні автора твору охоплювала період не 1078-1094 рр., як вважав Б.І. Яценко, а обмежувалася всього лише 1078-1079 рр. А по суті, як випливає, у зазначеному уривкові автор «Слова» основну свою увагу приділив саме битві на Нежатиній Ниві. Можна вважати, що у контексті звернення саме до цієї події він і назвав Олега Святославича Гориславичем.

Дослідники вже давно одностайні в думці, що головним лейтмотивом «Слова» є заклик до об'єднання руських князів перед степовою загрозою. Відповідно, наприклад, той самий Б.О. Рибаков, як зазначалося вище, наголошуючи на негативному образі Олега у «Слові», спирався саме на відомості «Повісті минулих літ» про дружні стосунки Святославича з половцями. На причину упередженості до цього князя у «Повісті» ми вже вказували. Із цього приводу ще раз зауважимо, що у розглядуваній частині «Слова», як до речі і у всьому творі загалом, про поєднання Олега Святославича з половцями ніде не згадується. Більше того, у зазначеному уривкові «Слова» вони самі по собі також не фігуруютьСлово о полку Игореве. С. 33-34.. Хоча, згідно з джерелами, у поході Олега Святославича та Бориса В'ячеславича на Русь у 1078 р. саме половці були їх основною силоюПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 191.. Щоправда, у зіткненні на Нежатиній Ниві вони участі вже не брали, принаймні у літописах про це не повідомляється. Отже, як з'ясовується, автор «Слова», звертаючись до вказаної події, насправді концентрував увагу не на половецькій проблемі як такій, а на іншому, але в його усвідомленні також згубному й небезпечному для Русі явищі, а саме на міжкнязівських чварах та усобицях. Відповідно, як ми вважаємо, випливає, що у зазначеному випадку зв'язки Олега з половцями не можуть слугувати тим орієнтиром, завдяки якому окремі дослідники визначали ставлення автора «Слова» до цього князя.

Якщо звернутися до передісторії подій на Нежатиній Ниві, то вона виглядає таким чином. З 1077 р. Олег Святославич правив на ВолиніВасюта О.О. Олег Гориславич: людина і князь. С. 28.. Однак у першій половині 1078 р. він був позбавлений своїх володінь рідним дядьком Ізяславом Ярославичем, князем київськимПолное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 247; Васюта О.О. Олег Гориславич: людина і князь... С. 33; Літопис Руський. Київ: Дніпро, 1989. С. 458-459.. Не знайшов він натоді підтримки і в іншого свого дядька Всеволода Ярославича, на той момент князя чернігівського. Після чого Олег утік до Тмутаракані, де володарював його молодший брат РоманПолное собрание русских летописей. Т. 1. Стб. 199, 247.. Отже, натоді він опинився у статусі ізгоя. У серпні 1078 р., найнявши половців, Олег Святославич разом із двоюрідним братом Борисом В'ячеславичем, ще одним княземізгоєм, рушили на Русь. Спочатку вони розбили військо Всеволода Ярославича й оволоділи ЧерніговомПолное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 191.. А в жовтні того ж року фіналом описаних подій і стала битва на Нежатиній Ниві між полками Олега Святославича і Бориса В'ячеславича та Ізяслава і Всеволода Ярославичів.